Харківська писанка – найбільша в Україні

Цьогоріч на Великдень у Харкові встановили новий рекорд України – найбільше зображення писанки, нанесене фарбою на асфальті. Про це повідомила керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 186

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252

Овен. Впродовж тижня з’являтимуться нові партнери, а успішними будуть майже усі знайомства. Тиждень принесе безліч чудових емоцій та зустрічей.

Телець. Гарний шанс розпочати нове життя. Можливо, варто подумати про те, щоб змінити напрямок професійної діяльності, знайти нові джерела заробітку. 

Близнюки. Усі починання будуть успішними, а ви відчуватимете себе “на коні”. Але доведеться серйозно попрацювати, щоб отримати пристойний прибуток. 

Рак. Зверніть увагу на  “незакриті” борги. Вам треба не тільки повернути усі кошти, а й виконати обіцянки. 

Лев. Збалансуйте своє життя, у тому числі у фінансовому плані, аби витрати не були більшими, ніж ви запланували. Взаємини з близькими родичами значно покращаться.

Діва. Тиждень принесе приплив свіжої енергії, що дозволить вам досягти успіху у всіх поставлених завданнях. Ви плануєте, а зірки вирішують за вас усі проблеми. 

Терези. Прислухайтеся до свого серця, коли почуєте несподівану пропозицію.  Щодо фінансів – тиждень більш, ніж вдалий. Багато хто отримає додатковий прибуток.

Скорпіон. Потурбуйтесь про власне здоров’я. Не нервуйте через дрібниці, навіть якщо все буде йти не за планом. Зараз не варто кидатися в нові відносини.

Стрілець. Вам потрібно розпланувати майбутні доходи, оскільки ризикуєте втратити набагато більше. Ймовірна поява нових друзів, однодумців та впливових покровителів серед колег.

Козеріг. Розпочніть планування відпустки та слідкуйте за фінансами. Головним завданням та справжнім успіхом цього періоду стане розвиток зв’язків із колегами з інших міст і навіть країн. 

Водолій. Можливі інтенсивні переговори з бізнес-партнерами, які складуться успішно. Пам’ятайте про те, що зараз за найважливіші справи та проєкти краще братися разом із однодумцями, а не самотужки. 

Риби. Зможете знайти спонсора, який допоможе вирішити фінансові питання. Грошей стає більше, але й робочих обов’язків додається. 

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

Овен. Впродовж тижня з’являтимуться нові партнери, а успішними будуть майже усі знайомства. Тиждень принесе безліч чудових емоцій та зустрічей.

Телець. Гарний шанс розпочати нове життя. Можливо, варто подумати про те, щоб змінити напрямок професійної діяльності, знайти нові джерела заробітку. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 158

Погода в Ковелі  

13 – 19 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459

Нещодавно в соціальних мережах з'явився вірш Аліни Войтенко, прочитавши який не можеш бути байдужим, бо твір торкається і душі, і серця.

Пропонуємо його Вашій увазі:

А скоро Великдень…та, бачиш, війна…

Так склалося з нами наразі.

І плаче в куточку холодна весна:

Їй гірко, як нам – бідоласі.

А скоро Великдень і скоро свята,

Прийде золоте Воскресіння,

А моя країна нестиме хреста –

Нестиме, заради спасіння.

Стоятиме там серед чорних руїн,

Заплакана… змучена… боса…

Гарматний в вухах колотитиме дзвін.

І холод кривавий по косах,

А скоро Великдень… для чого війна?

Для чого прострілені груди?

І ця – не по-людськи висока ціна

Безглуздим наказом від "юди".

А скоро Великдень…та, бачиш, війна…

Та, бачиш, у нас катастрофа…

Тепер у нас своя болюча ціна,

Тепер у нас своя Голгофа…

Аліна ВОЙТЕНКО.

Так, має рацію автор: "Тепер у  нас своя Голгофа". Голгофа, на яку сходив Ісус Христос, несучи на закривавлених плечах хрест, на якому його незабаром розіпнуть.

На "плечах" України, образно   кажучи, сьогодні теж важкий хрест, який вона  мужньо несе ось уже більше року, сходячи на свою Голгофу, де – кров, смерть, грабежі, руїни і згарища.

Однак, як не була даремною жертва Ісуса Христа, який пролив кров в ім'я порятунку людства, так не є даремними жертви українців: своєю  кров'ю вони окроплюють не лише свою свободу, а й майбутнє народів світу.

Тому правдиво і велично звучать слова: "Воскрес Христос! – Воскресне Україна!". І немає жодного сумніву у тому, що українська Голгофа увінчається Перемогою, як увінчалася нею Голгофа Ісуса Христа, який Своєю жертвою переміг смерть. 

Нещодавно в соціальних мережах з'явився вірш Аліни Войтенко, прочитавши який не можеш бути байдужим, бо твір торкається і душі, і серця.

Пропонуємо його Вашій увазі:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 474

В’ячеслав Шворак: 

«Мета у нас одна – Перемога»

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 361

Ідея організувати та провести патріотичну Годину Пам'яті "Незламні" зародилася ще в минулому  році, коли на рідну Ковельщину стали надходити одна за одною страшні звістки про загибель земляків-захисників України, серед яких були і студенти-випускники Ковельського промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ. 

А коли на Волинь прилетіли повідомлення про загибель бойових медикинь, яким би ще жити й жити, рішення прийшло миттєво: про  жінок-захисниць, які віддали своє життя за рідну землю,  мають знати всі, – особливо молодь!

Сценарій писався важко  – переважно вечорами, які переходили у безсонні ночі, з душевними травмами та переживаннями. Але впоралися. Бібліотека (в особі  Телючик Нелі Михайлівни, завідувачки книгозбірні)  у тандемі з викладачем Вельмою Олександром Миколайовичем, керівником гр. 151 спеціальності "Облік і оподаткування", залучили креативних студентів, задіяли допоміжні ресурси (реклама, мультимедіа, музичний супровід і т. д.)  й робота закипіла. 

В процесі підготовки вирішили, що захід в період війни повинен бути особливо інноваційним, інтегрованим, щоб привернути увагу людей до питання участі жінок у війні. 

Тому на імпровізованій сцені великої читальної зали коледжу створили інсталяції: стіну Пам'яті медикинь Волині, які загинули; міні-куточок парку ім. Тараса Шевченка в Ковелі; зруйнований дитячий майданчик, оформили виставку малюнків дівчат, студентів групи 151 під назвою "Жіночий вимір війни".

І  ось  цей день настав – святковий і тривожний одночасно. Читальна зала заповнена вщент, та студенти ще йдуть і йдуть, бо знають, що захід в бібліотеці – це завжди цікаво, актуально, хвилююче. Організатори дійства Неля Телючик та Олександр Вельма помітно хвилюються, переживають, щоб не було повітряної тривоги, яка може завадити проведенню запланованого заходу.  

Виявилося, однак, що хвилювання і переживання були даремними: Година Пам'яті пройшла, як-то кажуть, на одному диханнi, викликала у присутніх в залі шквал емоцій – від невимовного жалю і скорботи за полеглими у боях дівчатами й жінками, до гордості і захоплення тими, хто демонстрував і демонструє чудеса мужності та героїзму на фронті і в тилу.

Хвилюючі і зворушливі виступи студентів супроводжувалися музичними номерами,  мультимедійними кадрами. Успішно справилися з роллю ведучих Андрій Лайтар та Ліана Шворак, Максим Гуменюк і Яна Вегерич, Микола Черняк й Катерина Куліковська. Поезії майстерно декламували Соломія Філіпчук, Олександра Семенюк, Настя Островик, Богдана Гриневич, Яна Волощинська, Юлія Чурило, Софія Осійчук, Ліана Шворак.

Зачарували своїм голосами солісти Аня Філонюк, Катерина Кулiковська, Максим Гуменюк, Микола Черняк. Розповідь про героїнь медичного фронту підготувала Юлія Онофрійчук. Це були історії про волинянок, які загинули на війні: Олену Созонюк, уродженку села Обенижi, Світлану Поліщук з Облап та Оксану Гориніч із селища Благодатне.

Захід добігав кінця, коли на сцену вийшла Ліана Шворак з  віршем "Коли закінчиться війна". Вона його прочитала з таким піднесенням, що дещо сумний наcтрій присутніх змінився на почуття надії, радості, віри й упевненості в майбутній Перемозі.

Завершилася  Година Пам'яті хвилиною мовчання під мелодію "Плине кача" та покладанням квітів до пам'ятного знака "Борцям за волю України". Організатори дійства Неля Телючик та Олександр Вельма  подякували всім учасникам і гостям  за щиру, хвилюючу атмосферу в залі, яка панувала впродовж усього заходу.

Наш кор. 

НА СВІТЛИНАХ: під час заходу "Незламні. Жіночий вимір війни"  в Ковельському промислово-економічному  фаховому коледжі ЛНТУ.

Фото з архіву коледжу. 

Ідея організувати та провести патріотичну Годину Пам'яті "Незламні" зародилася ще в минулому  році, коли на рідну Ковельщину стали надходити одна за одною страшні звістки про загибель земляків-захисників України, серед яких були і студенти-випускники Ковельського промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 794

Нещодавно мав нагоду відвідати «чарівний» заклад. Є такий у нашому місті. Адже у Ковелі в 2008 році була створена Комунальна установа «Волинський Центр соціально-психологічної реабілітації дітей».

До Центру, за направленням  служби у справах дітей,  зараховуються діти віком від 3 до 18 років, які в силу тих чи інших причин опинилися у складних життєвих обставинах, яких не можуть самостійно подолати.

Тут створені всі необхідні житлово-побутові, психолого-педагогічні умови для життєдіяльності діток. Унікальність полягає в тому, що дитина, потрапляючи до Центру, занурюється  у світ казки, музики, в атмосферу тепла, ласки, любові і комфорту.

В Центрі створені  ігрові кімнати, навчальні кабінети, музичний зал, кабінет  гурткової роботи, медичний блок, кабінет для практичних психологів, спальні кімнати для хлопчиків і дівчаток. Дітки охоплені навчально-виховним процесом з урахуванням їх  вікових та індивідуальних особливостей.

Працівники Центру, виконуючи свої професійні обов’язки, не зупиняються на досягнутому, «рухаються» в ногу з часом, щоб забезпечити якнайкращі умови для дітей.

Завдяки Центру у Волинській області частково   знято проблему бездоглядності та безпритульності дітей.

Після вторгнення рашистських окупантів в Україну, щоб убезпечити дітей, було прийняте рішення тимчасово діток  разом з педагогами і обслуговуючим персоналом евакуювати в безпечне місце.

Очолити Центр реабілітації довірили мужній, стійкій, чуйній, надійній і відповідальній людині, педагогу за фахом і ангелом-охоронцем діток за покликом душі – Галині Йовик.

Про трудовий шлях пані Галини писала газета «Вістей Ковельщини» у грудні 2017 року, тому повторювати не буду.  Скажу лише, що пані Галину Йовик  у свій час призначили директором школи  в Гішині, обирали депутатом обласної ради. А про її буденні клопоти в наші дні, коли вона з дітками-вихованцями ділить радості і негаразди, перебуваючи за межами Батьківщини, коли її серце розривається від турбот за власних діток (сина – офіцера і доньку-військовослужбовця, які в лавах захисників відстоюють нашу землю), коли немає спокою від переживань за долю діток-вихованців, котрі її називають Мамою, хочу розповісти поетичними рядками: 

Спасибі, матінко,  Галино!

Життєва мудрість,

  доброта,

Душі і серця теплота

І піклування ціла гама –

Все об’єднало слово

  «Мама».

Болить серденько за своїх – 

Хай Бог оберігає їх!

Вони далеко, у бою

Боронять матінку  свою.

І за малечу в установі,

Щоби були усі здорові,

Щоб їм  світила зірка

 рання –

Про всіх у неї піклування.

А в лихоліття, в грізну

  пору,

Відчувши дружнюю

  опору,

Знялися, як  з гнізда

  лелеки,

І полетіли в край далекий.

І скрізь турбота,

      клопотання –

Аж від зорі і до

  смеркання.

Недоспані, тривожні ночі.

Думки  і клопоти жіночі.

Усе про діток, про

  людину.

Для всіх їх – серденько

  єдине.

Так, нібито-то богиня з

  казки,

Дарує їм любов і ласку.

А їй від них подяка лине:

«Спасибі, матінко

  Галино!».

Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

Нещодавно мав нагоду відвідати «чарівний» заклад. Є такий у нашому місті. Адже у Ковелі в 2008 році була створена Комунальна установа «Волинський Центр соціально-психологічної реабілітації дітей».

До Центру, за направленням  служби у справах дітей,  зараховуються діти віком від 3 до 18 років, які в силу тих чи інших причин опинилися у складних життєвих обставинах, яких не можуть самостійно подолати.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 352

Джаз завжди асоціювався з веселощами і божевіллям, але вистава «Двоє на гойдалці» від Нового Музичного Театру показує іншу сторону цього музичного жанру. 

30  квітня в НД «Просвіта» о 16.00 год. він запропонує глядачам глибоку інтроспекцію, боротьбу з самотністю і прагнення до світла. Це – музична мелодрама, яка здатна допомогти в боротьбі з темрявою, яка нас оточує.

Режисер вистави, ковельчанин Антон Поляков, говорить про особливості вистави: «Ми створюємо спеціальний емоційний простір для глядачів, в якому можна розслабитися і зануритися у світ музики. Це не просто вистава, це терапія, це можливість для кожного знайти себе і своє місце в цьому світі».

Композитор Ілля Зуйко народився в Криму.  Він підкреслює роль музики у виставі: «Музика в цій виставі є серцем і душею. Ми використовуємо різні музичні жанри – джаз, блюз, фанк – для того, щоб відобразити наші переживання і почуття. Це допомагає глядачам зануритися у світ головних героїв і відчути їхні емоції».

Головні персонажі вистави – Джеррі і Гітель – це двоє самотніх людей, які зустрілися в мегаполісі. Джеррі, який є адвокатом, живе в світі юриспруденції і не бачить нічого далі. Гітель – молода жінка, яка приїхала у місто, щоб розпочати нове життя. Попереднє життя було сповнене бід і страждань, і вона шукає нові перспективи. Джеррі і Гітель намагаються зав’язати стосунки, але їхній шлях до щастя непростий.

Актори, які грають головні ролі, вражають своїм виконанням. Їхня гра передає всю складність переживань героїв, їх біль і тугу, а також радість і любов. “Хімія” між акторами на сцені робить їхній виступ ще більш переконливим і зворушливим.

Глядачі, які побувають на цій виставі, можуть відчути справжню “терапевтичну” ефективність вистави і знайти в ній те, що шукали.

За словами режисера Антона Полякова: «Ми створили виставу, яка допомагає людям розуміти себе і свій світ краще. Ми віримо, що мистецтво може змінювати життя і ставити людей на правильний шлях. Ми сподіваємося, що глядачі, які побачать нашу виставу, підуть звідси з новими почуттями і думками, готові змінювати світ навколо себе».

Композитор Ілля Зуйко додає: «Ця вистава створена для того, щоб надихнути людей. Музика і сюжет допоможуть глядачам зануритися у світ героїв і знайти відповіді на свої запитання. Я дуже радий, що моя музика допомагає робити це».

Вистава «Двоє на гойдалці» – це твір мистецтва, який змінює свідомість та допомагає людям знайти в собі силу для боротьби зі своїми проблемами та темрявою. Ця музична мелодрама створена для того, щоб зберегти людську душу і допомогти знайти мету в житті.

Вл. інф.

Джаз завжди асоціювався з веселощами і божевіллям, але вистава «Двоє на гойдалці» від Нового Музичного Театру показує іншу сторону цього музичного жанру. 

30  квітня в НД «Просвіта» о 16.00 год. він запропонує глядачам глибоку інтроспекцію, боротьбу з самотністю і прагнення до світла. Це – музична мелодрама, яка здатна допомогти в боротьбі з темрявою, яка нас оточує.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 287

Пасха – це не просто свято. Це найвеличніший і найвизначніший день в житті Церкви, суспільства, кожної людини. Нікого не дивує тепер, що на Великдень транслюються богослужіння з різних церков України. До церкви йде старе і мале, але так було не завжди.

У моєму рідному селі Щитинська Воля Воскресіння Христове відзначали завжди, хоча найближча церква від нас знаходилась на відстані 18 кілометрів у сусідньому білоруському селі Повить. Моя бабуся Настя була глибоко віруючою людиною, а батьки шанували релігійні свята, але для них швидше це була данина народним традиціям. 

Як і всі люди, мати пекла паску, робила крашанки. Якщо не вона йшла в церкву, то передавала комусь із сусідів освятити паску. А ми, малі, з нетерпінням в неділю чекали освяченої паски, а ввечері в суботу збиралися до нас сусіди, батько вмикав радіоприймач «Родина», настроював на «Голос Америки» і так всупереч глушінню присутні слухали церковну відправу. Я в неділю готував у школу міцні крашанки. На перервах ми цокались ними. У кого було слабше яйце, він віддавав супернику. Одним яйцем можна було заробити десять або більше так званих «хрущів». Ми не відчували якоїсь заборони на святкування Великодня. Але…

У 1970 році я вже закінчував восьмирічку. А так хотілося піти на Всеношну. До речі, батьки не дуже пускали дітей до церкви, однією з причин була велика віддаль, яку потрібно подолати пішки, другою – лісове бездоріжжя. Можна було не зайти в Повить, а заблудитись і вийти в сусідні села, що тягнуться вздовж кордону – Леліково, Ражноє, Радостово. 

І ось я з двома товаришами, звісно під наглядом старших, десь о 16-й годині з сумкою, в яку поклав ще дві сусідські паски, вирушили до церкви. Подолали відстань за три з половиною години і розмістились в когось із родичів недалеко від храму. Ті розказали нам, коли йти на Всеношну, коли прийти забрати паски на освячення, тобто дали повний церковний інструктаж. 

Десь о дев’ятій вечора я з хлопцями направились, щоб побачити церкву. Біля церкви вже зібралось близько тисячі людей. Я стільки людей в гурті ще не бачив. Мене це дивувало. Здається, у самому повітрі витало таке відчуття, ніби буде щось незвичайне, світле… 

Аж дивлюсь моїх хлопців … потягла міліція. Я вбіг в натовп людей, хтось підказав мені що ловлять учнів, і порекомендував десь переховуватись, а паску для освячення принести перед сходом Сонця. Я так зробив. 

Моїх товаришів забрали у школу і тримали у підвалі до ранку. Там ще були учні із сусідніх білоруських сіл. Не пам’ятаю, чи освятили вони паску чи ні, але додому я вже повертався з іншою компанією. Прийшов після десятої ранку, поснідав і спав до сьомої ранку. Ось так у страху завершились перші мої відвідини храму.

Коли навчався в технікумі у Володимирі-Волинському, свою історію розповідав хлопцям. Вони сміялись з мене і говорили, що до мого села ще  не дійшла радянська влада.

Радянська влада таки сюди прийшла. Я вже працював у школі. У 1982 році Великдень відзначали 18 квітня. Я вже готувався до свого весілля на 30 квітня. У школу призначили нового директора. 17 квітня у нас був суботник, а в неділю вранці вчителі йшли на недільник – жінки білили дерева біля школи, а чоловіки за селом обсаджували дорогу вербами. Хоча в сусідніх і навіть дальніх селах подібного не було. 

Як завжди, батьки наказували дітям вітатися із зустрічними словами  «Христос Воскрес!». Один із третьокласників в понеділок вранці, йдучи у школу, зустрів першого на вулиці директора школи і  привітався з ним «Христос Воскрес!». Вчителька отримала усне попередження за незадовільну атеїстичну роботу в класі. Педколектив був здивований, бо такого  в школі ще не було.  

Але вже Союз тріщав по всіх швах, а ми у віддаленому поліському селі на радянські свята із шкільним колективом та транспарантами ходили вулицями села, вигукуючи у мегафон «Хай живе 1 Травня!», «Хай живе Великий Жовтень!».

Пройшли роки. Все стало на свої місця. Але задумуєшся, що у невеличких селах були свої  ідеологи, які хотіли зламати у людей віру в Бога. Їх були одиниці. Та в результаті переміг здоровий глузд.

Микола Денисюк.

с. Щитинська Воля.

Пасха – це не просто свято. Це найвеличніший і найвизначніший день в житті Церкви, суспільства, кожної людини. Нікого не дивує тепер, що на Великдень транслюються богослужіння з різних церков України. До церкви йде старе і мале, але так було не завжди.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 317