В останні роки ми на власні очі спостерігаємо, як різко почали міліти річки та озера на Землі. Водойми «тануть» прямо на очах, значно зменшуючись у розмірах або зникаючи зовсім. Люди намагаються знайти відповідь: у чому причина таких подій? хто винний? та як виправити цю ситуацію?

Але багато хто сьогодні навіть не уявляє масштаби біди, що насувається...

Висихають озера

2016 року в Болівії висохло друге за величиною озеро Поопо. Ще у квітні 2013 року там була вода, але через три роки вона повністю зникла. Для місцевих жителів це стало трагедією та провісником сумного майбутнього.

У Чилі загинуло озеро Лагуна де Акулео, глибина якого сягала 6 метрів. Воно висохло за 7 років і у 2019 році зникло повністю.

Така сама тенденція спостерігається в Каліфорнії (США), де величезними темпами висихає озеро Оровілл — друге за величиною водосховище у штаті. Наразі вода в ньому опустилася до рекордно низького рівня.

З озера Печора через вузький отвір на дні пішла не лише вода, а й зникла навіть риба і вся водна фауна.

Пересихають річки 

та водоспади

На річці Парана, другий за довжиною у Південній Америці після Амазонки, сьогодні спостерігається найнижчий рівень води за останні 77 років.

Всесвітньовідома річка Інд у Пакистані майже пересохла – розмір її дельти зменшився більш, ніж у 5 разів. Сотням людей, які мешкають біля річки, довелося залишити свої будинки. Декілька поселень на узбережжі спорожніли.

Колись бурхлива річка Слімс (Канада), глибина якої була близько 3 метрів, у 2013 році практично пересохла, залишивши про себе невеликий слід у найглибших частинах водойми.

Багато річок Америки сьогодні також знаходиться на межі висихання та зникнення, починаючи від могутньої Колорадо і закінчуючи Гасконейд.

Аргентинський комплекс водоспадів Ігуасу (Бразилія) шириною майже 3 кілометри, один із найбільших у світі, останнім часом зменшився у 5 разів. Водоспад Вікторія (Африка), другий за потужністю після Ігуасу, у 2019 році знаходився на межі повного висихання.

Сьогодні на Землі немає куточка, якого не торкнулася б ця проблема. На всіх континентах ми спостерігаємо, як зникає вода. Американські вчені наводять дані, що протягом останніх 50 років рівень води у найбільших світових річках значно знизився. Лише у Китаї зникло понад 27 тисяч річок, а це – майже 50% річок усієї країни. За останні 30 років багато  річок висохло в Україні, на її території пересихають колодязі. Під загрозою зникнення знаходиться чверть річок і половина дрібних струмків Англії. Через брак води Індія зіткнулася з водною кризою, яку раніше не знала.

При цьому з одного боку - у всьому світі зникають річки і водоймища, а з іншого - повсюдно збільшується кількість і частота потужних руйнівних злив. То що відбувається на планеті?

Чому і куди зникає вода?

Кожні 12 тисяч років Земля входить у цикл планетарних катаклізмів, коли галактична взаємодія впливає на ядро планети. Розбалансоване ядро починає «стрибати», планета прискорює своє обертання і розширюється екватором. В результаті цього процесу утворюються мікротріщини, через які вода йде з річок та водойм на велику глибину. Це можна порівняти з вдихом, який робить планета, вбираючи воду з поверхні. Але ж після вдиху, завжди слідує видих...

Ольга БОРИСЮК.

(Закінчення в наступному номері).

В останні роки ми на власні очі спостерігаємо, як різко почали міліти річки та озера на Землі. Водойми «тануть» прямо на очах, значно зменшуючись у розмірах або зникаючи зовсім. Люди намагаються знайти відповідь: у чому причина таких подій? хто винний? та як виправити цю ситуацію?

Але багато хто сьогодні навіть не уявляє масштаби біди, що насувається...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 191

Нещодавно начальник Ковельської  районної  військової адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської  районної  ради В’ячеслав Шворак, взяли участь у літературному вечорі «Стежками Лесі Українки» з народною артисткою України, видатною актрисою та громадською діячкою Адою Роговцевою та її донькою Катериною Степанковою, українською акторкою та режисером. 

Незабутня тепла зустріч пройшла у Білому будинку Косачів Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

Ада Роговцева все своє життя присвятила українському театру та кіно. Це – людина-легенда з нелегкою долею та сильною патріотичною позицією.

На літературному вечорі Ада Миколаївна поділилася своїми спогадами про виконання ролей героїнь із творів Лесі Українки, а також продемонструвала  архівні відео з вистав та кінофільмів за її участю. Ще разом з донькою Катериною, декламували поезії  Лесі Українки.

Зустріч була змістовною, насиченою  тонким гумором, сокровенними історіями, дружбою та вірою у щасливе майбутнє українського народу. Українська артистка порадила присутнім не втрачати надії і допомагати українським захисникам, щоб пришвидшити Перемогу.

Зустріч із такими вольовими та сильними людьми надихає, мотивує та вселяє неабияку віру у власні сили. За кожною фразою Ади Роговцевої стоїть колосальний досвід, мудрість, перевірена роками і випробуваннями, та справжня любов до життя та України.

Вл. інф.

Фото з архіву РВА.

Нещодавно начальник Ковельської  районної  військової адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської  районної  ради В’ячеслав Шворак, взяли участь у літературному вечорі «Стежками Лесі Українки» з народною артисткою України, видатною актрисою та громадською діячкою Адою Роговцевою та її донькою Катериною Степанковою, українською акторкою та режисером. 

Незабутня тепла зустріч пройшла у Білому будинку Косачів Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 136

Свій черговий день народження Ковельський центр професійно-технічної освіти вже не вперше відзначає в нелегких соціально-економічних умовах, але вперше в умовах війни. 

Історія Державного навчального закладу «Ковельський центр професійно-технічної освіти» (в минулому – ПТУ №7, Ковельського професійного ліцею), є однією із яскравих сторінок розвитку профтехосвіти Волині.  Біографія навчального закладу – це історія професійного успіху, творчості і натхнення, що розпочалася 12 грудня 1967 року.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 505

Скажу відверто: ще ніколи передплатна кампанія не була настільки важкою і непередбачуваною, як цьогоріч. Кривава війна, яку розв’язав кремлівський карлик проти України, енергетична, фінансова й економічна кризи, що з кожним днем загострюються, зниження матеріального рівня життя більшості населення аж ніяк не сприяють роботі редакційних колективів, популяризації друкованих медіа. Запитання: «Кому сьогодні потрібні газети?» все частіше звучать в розмовах і дискусіях.

Однак, як засвідчує аналіз ходу передплати-2023, газети, в тому числі «Вісті Ковельщини», людям потрібні. Можливо, інтерес до них не такий великий, як у минулі роки, однак бажання читати і дописувати до періодичних видань у наших земляків не зникло. В цьому ми переконалися, коли нещодавно разом із працівниками Голобського відділення поштового зв’язку провели тут День передплатника.

Приміщення, де розміщене одне з найбільших на Ковельщині відділень, зустріло нас затишком, теплом і комфортом. Адже за сприяння дирекції Волинської дирекції «Укрпошти», особисто її очільника Івана Люсака тут нещодавно провели ремонт, створили гарні умови для роботи поштовиків. Щоправда, трохи дошкуляла відсутність електроосвітлення, але то не вплинуло на загальний перебіг акції – бажаючі передплатити «Вісті Ковельщини» були. Серед них – мешканці селища, ветерани праці, листоноші, які виконували прохання тих, хто не зміг сам прийти в силу різних  причин. Завітала й заступник селищного голови Наталія Борисюк, котра передплатила мамі і собі декілька видань, в тому числі й «міськрайонку».

Приємно було зустрітися із дописувачем  газети, ветераном педагогічної праці  Лідією Гарлінською. ЇЇ дописи часто друкує наше видання, а патріотична проукраїнська позиція Лідії Володимирівни відома не тільки голобчанам. 

До речі, великою мірою саме завдяки наполегливості й ініціативі пані Лідії, які вона  продемонструвала у надрукованому декілька місяців тому листі на шпальтах «Вістей Ковельщини», вдалося зберегти колектив поштових працівників, поліпшити умови їх праці. Голос ветерана почув і вже згадуваний Іван Люсак, і керівник ковельських зв’язківців Лариса Філіпчук. Велика їм подяка за це!

На День передплатника завітала завідуюча Голобською бібліотекою Валентина Мельничук, яка повідомила, що завдяки селищному голові Сергію Гарбаруку, депутатам ради «міськрайонку» передплатили всім бібліотекам, які працюють у населених пунктах громади. А ще пані Валентина подякувала редакції «Вістей Ковельщини» за бібліотечки творів місцевих авторів, які були вручені згаданим бібліотекам як переможцям конкурсу «Передплатіть і виграйте!» за підсумками передплатної кампанії 2022 року.

Випала нагода поспілкувалися з ветераном праці Лідією Коренгою, яка багато років життя віддала сільськогосподарському виробництву. Вона у свій час була постійним дописувачем «міськрайонки»,  друкували тут цікаві й пізнавальні статті. Пані Лідія з ноткою ностальгії згадує часи, коли, як вона каже, у  сільських  спеціалістів, керівників господарств було більше відповідальності за доручену справу, бажання постійно йти вперед і добиватися кращих результатів. 

Серед відвідувачів відділення у той день були й люди, котрі висловили побажання і навіть критичні зауваження на адресу журналістів, з приводу чого довелося давати їм відповіді й роз’яснення. Зрозуміло, що не все задовольняє окремих читачів і самих журналістів в газеті. Однак реальність така, що нині редакція фактично перебуває у самостійному «плаванні», газета роздержавлена і передана у власність трудового колективу ТзОВ «Вісті Ковельщини». Отож, на прожиття  мусимо заробляти самостійно, не особливо сподіваючись на підтримку центральної, обласної  чи районної влади, економити у великому і малому, публікувати рекламу й оголошення.

Прикро, але факт: в умовах загострення не тільки воєнного, а й інформаційного протистояння з державою-агресором, мої колеги працюють всього три рази на тиждень, випускають газету зменшеним обсягом, отримують мізерну платню, яку не завжди вчасно отримують. Дошкуляють перебої в електропостачанні, інші негаразди. 

І все-таки «Вісті Ковельщини» регулярно виходять щочетверга, несуть нашим землякам важливу й актуальну інформацію в той час, як  нерідко мешканці Ковельщини позбавлені можливості дивитися телебачення, слухати радіо, користуватися інтернетом чи мобільним зв’язком.

День передплатника у Голобах дав свій результат:  газету передплатило майже 20 чоловік. Показник, звичайно, скромний, але дякуємо й за це. Всім, хто долучився до акції «Передплата – 2023», отримали скромні сувеніри від редакції. Вручили їх і працівникам поштового відділення.

Багато допомагла в організації заходу голова районної ветеранської організації Валентина Січкар, яка є постійним дописувачем «Вістей Ковельщини», активним її пропагандистом, за що – щире «спасибі»! Разом із пані Валентиною відвідали вдома ветеранів Марію Федорівну Янко і Галину Артемівну Грицюк. Перша багато років поспіль працювала в системі споживчої  кооперації, очолювала селищну раду ветеранів, співала в хорі «Червона калина». Нині 88-річна жінка трохи прихворіла, і нею опікується донька, котра мешкає в Луцьку.

Пані Галина – вчитель-ветеран з Голоб, дуже активний читач багатьох видань,  в тому числі й «Вістей Ковельщини», сама займається літературною творчістю, розрахованою і на дітей, і на дорослих. Обидві жіночки зустріли нас  трохи не обіймали, поділилися своїми радощами і печалями.

Важко передати словами почуття, які відчули під час зустрічей з цими умудреними життям, чесними і благородними голобчанками! Вони випромінювали таке душевне тепло, щирість і доброту, що на мить забулися негаразди теперішнього життя, болі та прикрощі, завдані війною, що триває, проблеми, які турбують. Водночас і від Марії Федорівни, і від Галини Артемівни невидимим джерелом била така енергія, така сила волі, що подумалося: «Народ, в якого є такі люди, невмирущий. Він – безсмертний, як безсмертні його мова, віра, історія».

Тож, повернувшись з Голоб і продовжуючи роботу над черговим номером рідної мені й багатьом читачам газети, можу впевнено сказати: наша праця потрібна людям. Доки є газета, доти живе у серцях ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ. І це – те, заради чого варто жити й працювати нам, українським журналістам. 

Микола Вельма.

НА СВІТЛИНАХ: миті зустрічей в Голобах.

Фото Валентини Січкар і

Сергія Данилюка.

Скажу відверто: ще ніколи передплатна кампанія не була настільки важкою і непередбачуваною, як цьогоріч. Кривава війна, яку розв’язав кремлівський карлик проти України, енергетична, фінансова й економічна кризи, що з кожним днем загострюються, зниження матеріального рівня життя більшості населення аж ніяк не сприяють роботі редакційних колективів, популяризації друкованих медіа. Запитання: «Кому сьогодні потрібні газети?» все частіше звучать в розмовах і дискусіях.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 172

2-3 грудня ц. р. в м.  Ковелі проходив  Відкритий чемпіонат  КЗ «КДЮСШ ім. Є. Кондратовича» з плавання «кролем на спині». В змаганнях взяли участь команди міст Ковеля та Вараша – 89 учасників. 

Змагання проводились серед юнаків та дівчат у вікових групах: 2008р.н. і старші; 2009-2010 р.н.; 2011-2012 р.н 2013 і молодші.

Призерами змагань у своїх групах стали вихованці КЗ «КДЮСШ» ім. Є. Кондратовича». Так, серед дівчат перше місце на своїх дистанціях здобули: Шама Каріма, Сарапіна Євгенія, Марчук Мар’яна. Друге місце вибороли Носик Ніколь, Миколайчук  Каріна, Єрмолаєва Уляна.  Третє місце посіли: Хомицька Марія, Губчик Юлія, Пінчук Вікторія, Падалюк Наталія.

Серед юнаків перше місце у своїх вікових групах посіли: Луцюк Тимофій, Миронюк Євген, Ляшук Ілля. Друге місце вибороли: Мельник Назар, Пєстов Максим, Дудка Андрій, Скороход Олександр. Третє місце здобув Коваль Богдан.

  Готували до змагань тренери – викладачі КЗ «КДЮСШ ім.Є. Кондратовича» – Дмитро Ляшук, Володимир Савлук, Сергій Медведюк, Юрій Коцюба, Олена Кравченко.

                Сергій МЕДВЕДЮК,

заступник директора з  навчально-тренувальної роботи.                                                                                                  

2-3 грудня ц. р. в м.  Ковелі проходив  Відкритий чемпіонат  КЗ «КДЮСШ ім. Є. Кондратовича» з плавання «кролем на спині». В змаганнях взяли участь команди міст Ковеля та Вараша – 89 учасників. 

Змагання проводились серед юнаків та дівчат у вікових групах: 2008р.н. і старші; 2009-2010 р.н.; 2011-2012 р.н 2013 і молодші.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175

16 грудня, п’ятниця

Схід Сонця – 08.19; захід – 16.14.

Місяць – у Терезах.

Прп. Йоана Мовчальника.

Іменини: Івана, Гаврила, Сави, Федора.

17 грудня, субота

Схід Сонця – 08.20; захід – 16.14.

Місяць – у Терезах.

Дeнь працівника державної виконавчої служби.

Вмц. Варвари і мц. Юліанії. 

Іменини: Варвари, Івана, Юлії, Геннадія.

18 грудня, неділя

Схід Сонця – 08.21; захід – 16.14.

Місяць – у Терезах.

День працівників органів РАГСу (РАЦСу).

Міжнародний день мігрантів.

Неділя 27 після П’ятд. 

Прп. Сави Освяченого. 

Іменини: Сави, Захара, Іллі, Сергія.

19 грудня, понеділок

Схід Сонця – 08.21; захід – 16.14.

Місяць – у Скорпіоні.

День адвокатури України.

Міжнародний день допомоги бідним.

Свт. Миколая Чудотворця.

Іменини: Миколи, Максима.

20 грудня, вівторок

Схід Сонця – 08.22; захід – 16.15.

Місяць – у Скорпіоні.

Міжнародний день солідарності людей.

Прп. Йоанна, печер.

Іменини: Івана, Петра, Сергія, Павла, Антона, Лева.

21 грудня, середа

Схід Сонця – 08.23; захід – 16.15.

Місяць – у Стрільці.

День народження кросворду.

Прп. Кирила Челмогорського.

Іменини: Кирила, Анфіси.

22 грудня, четвер

Схід Сонця – 08.23; захід – 16.16. 

Місяць – у Стрільці.

День енергетика.

День дипломатичної служби України.

Зачаття прав. Анною Богородиці. 

Іменини:  Анни, Степана, Софрона, Володимира.

Народні прикмети

u Якщо сніг у грудні ляже на підталу землю, грибів у наступному році не буде.

u Яка погода на Варвари (17 грудня), така й на Різдво.

u Грудень холодний, сніжний та з вітрами – на врожай.  

u Яка Ганна (22 грудня) до ніченьки, така зима до весноньки.

Місячні фази у грудні.

Третя чверть Місяця – 16 грудня.

Спадаючий  Місяць – до 22 грудня.

Молодий Місяць –  23 грудня.

Зростаючий Місяць – 24-31 грудня.

Перша чверть Місяця – 30 грудня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 08.19; захід – 16.14.

Місяць – у Терезах.

Прп. Йоана Мовчальника.

Іменини: Івана, Гаврила, Сави, Федора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 187

ГОРОСКОП

з 19 по 25 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175

Погода в Ковелі  

8–14  грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 228

Згадаймо 

всіх поіменно

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298

Шановний пене Миколо!

У зв’язку із складною ситуацією в енергетиці та інших сферах життєдіяльності міста хотів би попросити Вас розповісти, як ці проблеми розв’язувала влада в минулому. Наскільки я знаю, Ви – уродженець Ковеля і пам’ятаєте повоєнні часи. Як тоді виживали люди і які Ви бачите шляхи виходу із кризи тепер?

Василь Швець, 

ветеран праці.

l

Шановний пане Василю!

Ваше запитання для мене цілком зрозуміле, бо переживаємо з Вами далеко не простий період в нашій спільній історії. Підступний ворог зруйнував велику частину так званої критичної інфраструктури в Україні, і не схоже, щоб він припинив свої варварські дії в майбутньому. Про це свідчить новий масований удар 5 грудня ц. р. 

Подібна ситуація в енергетиці була одразу після Другої світової війни. Я ще пам’ятаю руїни Ковеля, розбитий костел по вулиці Грушевського, занехаяні міські вулиці, землянки, в яких жили люди. Принаймні, біля нашого будиночка по  вулиці Луговій на березі Турії таких землянок були десятки. В ході боїв за Ковель їх радянські солдати вирили як окопи. У них ми ще довго знаходили патрони, гільзи і навіть гранати, які не розірвалися. Через необережне поводження із боєприпасами по війні нерідко гинули мої ровесники. 

В наших домівках не було ані електрики, ані радіо. Вчили уроки при світлі гасової лампи, готували їжу на так званих керогазах або примусах. В теплу пору облаштовували саморобні плити у дворах будинків.  Взимку грілися біля грубок, які опалювали дровами або в кращому випадку – вугіллям.

Лише в другій половині 50-их років нам підключили проводове радіо. Радості не було меж, адже отримали можливість слухати казки діда Панаса, аудіозаписи вистав українських театрів (передача називалась «Театр перед мікрофоном»), інші програми. Вранці у школу вставали під звуки гімнів СРСР і УРСР. Пізніше наш, віддалений від центру міста «хутір» електрифікували, з приводу чого на вулиці Луговій (тоді Горького) було справжнє свято. 

Цікаво, що у Ковелі електроенергію виробляли дві станції – міська і залізнична. Як пише у книзі «Ковель: шлях через віки» Анатолій Семенюк, електрифікація міста розпочалася ще перед війною – у 1929 році, коли збудували першу електростанцію з двома генераторами. Після жорстоких боїв на Ковельщині під час Другої світової війни енергетичне господарство було зруйноване дощенту. Лише у 1947 році на Волині відновлено або відбудовано 7 комунальних електростанцій, в тому числі у Ковелі.

В шкільні роки мені довелося побувати на екскурсії в міській електростанції. Вона розташовувалася неподалік залізничного вокзалу, де згодом розмістили після її закриття завод культпобутвиробів. Нині тут – торговельний центр. 

Враження від відвідин станції залишилося на все життя. Захоплення викликали  велетенські, як мені здавалося, генератори, котрі працювали на дизельному паливі і цілодобово подавали струм в мережу. До речі, в обласному центрі – Луцьку електростанція стала до ладу тільки в 1952 році.

Як зазначає той же Анатолій Семенюк, розвиток енергетики за рахунок будівництва дизельних електростанцій  не міг бути ефективним. У 1962-1963 роках були побудовані електролінія Володимир-Волинський – Ковель і підстанція. Електроенергія почала надходити з Добротвору. Фактично розпочався процес централізації енергетичного господарства Волині й України. 

З висоти сьогоднішнього дня, коли електроенергетична галузь переживає глибоку кризу, яка виникла через бандитські дії московії,   намагання знищити підприємства критичної інфраструктури, іноді думаю, а чи правильно діяла тогочасна влада, коли розпочала оту централізацію?

З одного боку, ніби правильно – підвищилась ефективність роботи галузі, надійнішою стало постачання електроенергії, яку Україна могла   навіть експортувати. Щоправда, цей позитив давався взнаки у мирний час, коли ніхто нас не обстрілював і не намагався знищити фізично.

Сьогодні ж, в умовах воєнного стану, добре видно проблеми системи, що склалася: достатньо кількох прицільних ударів ракетами по підприємствах енергетики, щоб без світла і тепла залишити більшість областей України. Можливо, було б розумніше, якби в кожному місті «законсервували» на випадок надзвичайних ситуацій автономні електростанції, які стали б у пригоді нині. Адже до пори – до часу були у нас і цехи холодних паравозів, які могли ставати до ладу в критичні моменти (не знаю, чи є вони зараз).

Та й інші “резерви” не варто було бездумно знищувати. Як кажуть хочеш миру, готуйся до війни. А то лише після нападу московії згадали про бомбосховища, зруйновані оборонну промисловість, авіацію, танки, ракети і т. інше. Слава Богу, що маємо героїчні Збройні Сили України, їх доблесних військовослужбовців та командирів, підтримку і допомогу Заходу. 

Ви, пане Василю, запитуєте, які я бачу шляхи виходу з кризи? Іншими словами, чи йти нам назад у минуле, де не все було так погано, чи рухатися вперед у майбутнє? Я не є великим спеціалістом з цієї  теми. Але вважаю, що маємо рухатись вперед, використовуючи досвід минулого. Що маю на увазі? Розробити програму хоча б мінімального забезпечення наших населених  пунктів, зокрема і Ковеля, електроенергією. Чимало ковельчан придбали генератори у власність і обігрівають свої домівки власноруч. Ефективно працює адміністрація і спеціалісти ПТМ «Ковельтепло», особисто директор Володимир Бойко, за що маємо їм подякувати, адже навіть за відсутності світла батареї у багатоповерхівках не холодні.

Було б добре, якби можливість забезпечити дизельними або бензиновими генераторами з’явилась у мешканців всіх будинків, особливо там, де створені ОСББ. Не завадило б продумати систему кредитування для них або широкомасштабного надання гуманітарної допомоги з-за кордону. Доцільно, на мою думку, значно збільшити виробництво індивідуальних засобів обігріву (типу «буржуйок»), де могли б своє слово сказати комунальники і виробничники. Це тим важливіше, що надійні обігрівачі дуже потрібні нашим захисникам на фронті.

Колись  голова Волинської ОДА Борис Клімчук (Царство Небесне його добрій душі!) часто повторював: «Не поспішайте, хлопці, розкидати грубки – вони вам ще знадобляться”. Як у воду дивився наш земляк: нині газопостачання багатьох українських міст – під великим знаком питання, бо московити на все здатні (вже ведуть мову про «крадіжки» їхнього газу українцями), тому можуть в будь-який момент закрутити газовий «кран». Чи готові ми до цього? Не впевнений, бо орки бомблять і газовидобувні підприємства, щоб і власного газу у нас не було.

Отже, слід продумати альтернативу «блакитному паливу». Там, де є можливість, встановити грубки, обладнати печі, для чого потрібні і дрова, і вугілля, і торф. Де їх узяти? Над цим слід серйозно подумати владі. А для початку заборонити вивезення деревини за кордон, бо, як сказав один господарський керівник, дожились до того, що на Волині немає де взяти дров. А втім, навантажені лісоматеріалом автомобілі без перешкод виїжджають за кордон. Щоправда, й кубометр дров тепер не набагато дешевший за кубометр газу.

 І останнє. Сьогодні багато людей хотіло б обладнати в селах пічне опалення. Але взяти кваліфікованого мулера-пічника? Особисто я не знаю, бо свої послуги вони не надто рекламують.  

Звичайно, заможні люди, яких не так на Ковельщині й багато, спроможні встановити сонячні батареї, забезпечивши себе не тільки дешевою електроенергією, а й чималими прибутками за рахунок її реалізації. Більшості ж населення це, образно кажучи, не по кишені.

l

Отакі, пане Василю, мої думки з приводу Вашого запитання. Не знаю, чи всі читачі погодяться з подібними міркуваннями, але така моя позиція у зв’язку із ситуацією, яка нині склалася в Україні.

Микола Вельма.

 

Шановний пене Миколо!

У зв’язку із складною ситуацією в енергетиці та інших сферах життєдіяльності міста хотів би попросити Вас розповісти, як ці проблеми розв’язувала влада в минулому. Наскільки я знаю, Ви – уродженець Ковеля і пам’ятаєте повоєнні часи. Як тоді виживали люди і які Ви бачите шляхи виходу із кризи тепер?

Василь Швець, 

ветеран праці.

ххх

Шановний пане Василю!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 179