Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 8–14 грудня

15.12.2022

Погода в Ковелі

8–14 грудня

Погода в Ковелі 8–14 грудня

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 1^оС. Вітер південний помірний.

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: -2^оС. Вітер південно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 1^оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 1^оС. Вітер південно-східний сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 278

Повідомлення в номер / Згадаймо всіх поіменно

15.12.2022

Згадаймо

всіх поіменно

Згадаймо всіх поіменно

Редактору газети «Вісті Ковельщини»

Вельмі М. Г.

Звернення

Просимо Вас надрукувати в газеті «Вісті Ковельщини» на честь вшанування пам’яті ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС прізвища тих, чиє життя забрав Чорнобиль, під заголовком «Згадаймо всіх поіменно».

Молоді, талановиті, мужні, готові прийти на допомогу іншим в будь-який час, вони відійшли у Вічність, залишившись навічно у нашій пам’яті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 338

Повідомлення в номер / Назад у минуле чи вперед у майбутнє

15.12.2022

Назад у минуле чи вперед у майбутнє?

Шановний пене Миколо!

У зв’язку із складною ситуацією в енергетиці та інших сферах життєдіяльності міста хотів би попросити Вас розповісти, як ці проблеми розв’язувала влада в минулому. Наскільки я знаю, Ви – уродженець Ковеля і пам’ятаєте повоєнні часи. Як тоді виживали люди і які Ви бачите шляхи виходу із кризи тепер?

Василь Швець,

ветеран праці.

Шановний пане Василю!

Ваше запитання для мене цілком зрозуміле, бо переживаємо з Вами далеко не простий період в нашій спільній історії. Підступний ворог зруйнував велику частину так званої критичної інфраструктури в Україні, і не схоже, щоб він припинив свої варварські дії в майбутньому. Про це свідчить новий масований удар 5 грудня ц. р.

Подібна ситуація в енергетиці була одразу після Другої світової війни. Я ще пам’ятаю руїни Ковеля, розбитий костел по вулиці Грушевського, занехаяні міські вулиці, землянки, в яких жили люди. Принаймні, біля нашого будиночка по вулиці Луговій на березі Турії таких землянок були десятки. В ході боїв за Ковель їх радянські солдати вирили як окопи. У них ми ще довго знаходили патрони, гільзи і навіть гранати, які не розірвалися. Через необережне поводження із боєприпасами по війні нерідко гинули мої ровесники.

В наших домівках не було ані електрики, ані радіо. Вчили уроки при світлі гасової лампи, готували їжу на так званих керогазах або примусах. В теплу пору облаштовували саморобні плити у дворах будинків. Взимку грілися біля грубок, які опалювали дровами або в кращому випадку – вугіллям.

Лише в другій половині 50-их років нам підключили проводове радіо. Радості не було меж, адже отримали можливість слухати казки діда Панаса, аудіозаписи вистав українських театрів (передача називалась «Театр перед мікрофоном»), інші програми. Вранці у школу вставали під звуки гімнів СРСР і УРСР. Пізніше наш, віддалений від центру міста «хутір» електрифікували, з приводу чого на вулиці Луговій (тоді Горького) було справжнє свято.

Цікаво, що у Ковелі електроенергію виробляли дві станції – міська і залізнична. Як пише у книзі «Ковель: шлях через віки» Анатолій Семенюк, електрифікація міста розпочалася ще перед війною – у 1929 році, коли збудували першу електростанцію з двома генераторами. Після жорстоких боїв на Ковельщині під час Другої світової війни енергетичне господарство було зруйноване дощенту. Лише у 1947 році на Волині відновлено або відбудовано 7 комунальних електростанцій, в тому числі у Ковелі.

В шкільні роки мені довелося побувати на екскурсії в міській електростанції. Вона розташовувалася неподалік залізничного вокзалу, де згодом розмістили після її закриття завод культпобутвиробів. Нині тут – торговельний центр.

Враження від відвідин станції залишилося на все життя. Захоплення викликали велетенські, як мені здавалося, генератори, котрі працювали на дизельному паливі і цілодобово подавали струм в мережу. До речі, в обласному центрі – Луцьку електростанція стала до ладу тільки в 1952 році.

Як зазначає той же Анатолій Семенюк, розвиток енергетики за рахунок будівництва дизельних електростанцій не міг бути ефективним. У 1962-1963 роках були побудовані електролінія Володимир-Волинський – Ковель і підстанція. Електроенергія почала надходити з Добротвору. Фактично розпочався процес централізації енергетичного господарства Волині й України.

З висоти сьогоднішнього дня, коли електроенергетична галузь переживає глибоку кризу, яка виникла через бандитські дії московії, намагання знищити підприємства критичної інфраструктури, іноді думаю, а чи правильно діяла тогочасна влада, коли розпочала оту централізацію?

З одного боку, ніби правильно – підвищилась ефективність роботи галузі, надійнішою стало постачання електроенергії, яку Україна могла навіть експортувати. Щоправда, цей позитив давався взнаки у мирний час, коли ніхто нас не обстрілював і не намагався знищити фізично.

Сьогодні ж, в умовах воєнного стану, добре видно проблеми системи, що склалася: достатньо кількох прицільних ударів ракетами по підприємствах енергетики, щоб без світла і тепла залишити більшість областей України. Можливо, було б розумніше, якби в кожному місті «законсервували» на випадок надзвичайних ситуацій автономні електростанції, які стали б у пригоді нині. Адже до пори – до часу були у нас і цехи холодних паравозів, які могли ставати до ладу в критичні моменти (не знаю, чи є вони зараз).

Та й інші “резерви” не варто було бездумно знищувати. Як кажуть хочеш миру, готуйся до війни. А то лише після нападу московії згадали про бомбосховища, зруйновані оборонну промисловість, авіацію, танки, ракети і т. інше. Слава Богу, що маємо героїчні Збройні Сили України, їх доблесних військовослужбовців та командирів, підтримку і допомогу Заходу.

Ви, пане Василю, запитуєте, які я бачу шляхи виходу з кризи? Іншими словами, чи йти нам назад у минуле, де не все було так погано, чи рухатися вперед у майбутнє? Я не є великим спеціалістом з цієї теми. Але вважаю, що маємо рухатись вперед, використовуючи досвід минулого. Що маю на увазі? Розробити програму хоча б мінімального забезпечення наших населених пунктів, зокрема і Ковеля, електроенергією. Чимало ковельчан придбали генератори у власність і обігрівають свої домівки власноруч. Ефективно працює адміністрація і спеціалісти ПТМ «Ковельтепло», особисто директор Володимир Бойко, за що маємо їм подякувати, адже навіть за відсутності світла батареї у багатоповерхівках не холодні.

Було б добре, якби можливість забезпечити дизельними або бензиновими генераторами з’явилась у мешканців всіх будинків, особливо там, де створені ОСББ. Не завадило б продумати систему кредитування для них або широкомасштабного надання гуманітарної допомоги з-за кордону. Доцільно, на мою думку, значно збільшити виробництво індивідуальних засобів обігріву (типу «буржуйок»), де могли б своє слово сказати комунальники і виробничники. Це тим важливіше, що надійні обігрівачі дуже потрібні нашим захисникам на фронті.

Колись голова Волинської ОДА Борис Клімчук (Царство Небесне його добрій душі!) часто повторював: «Не поспішайте, хлопці, розкидати грубки – вони вам ще знадобляться”. Як у воду дивився наш земляк: нині газопостачання багатьох українських міст – під великим знаком питання, бо московити на все здатні (вже ведуть мову про «крадіжки» їхнього газу українцями), тому можуть в будь-який момент закрутити газовий «кран». Чи готові ми до цього? Не впевнений, бо орки бомблять і газовидобувні підприємства, щоб і власного газу у нас не було.

Отже, слід продумати альтернативу «блакитному паливу». Там, де є можливість, встановити грубки, обладнати печі, для чого потрібні і дрова, і вугілля, і торф. Де їх узяти? Над цим слід серйозно подумати владі. А для початку заборонити вивезення деревини за кордон, бо, як сказав один господарський керівник, дожились до того, що на Волині немає де взяти дров. А втім, навантажені лісоматеріалом автомобілі без перешкод виїжджають за кордон. Щоправда, й кубометр дров тепер не набагато дешевший за кубометр газу.

І останнє. Сьогодні багато людей хотіло б обладнати в селах пічне опалення. Але взяти кваліфікованого мулера-пічника? Особисто я не знаю, бо свої послуги вони не надто рекламують.

Звичайно, заможні люди, яких не так на Ковельщині й багато, спроможні встановити сонячні батареї, забезпечивши себе не тільки дешевою електроенергією, а й чималими прибутками за рахунок її реалізації. Більшості ж населення це, образно кажучи, не по кишені.

Отакі, пане Василю, мої думки з приводу Вашого запитання. Не знаю, чи всі читачі погодяться з подібними міркуваннями, але така моя позиція у зв’язку із ситуацією, яка нині склалася в Україні.

Микола Вельма.

Шановний пене Миколо!

Василь Швець,

ветеран праці.

ххх

Шановний пане Василю!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 221

Повідомлення в номер / “Друге народження” Миколи Семенюка

15.12.2022

“Друге народження” Миколи Семенюка
Пацієнта, якому місяць тому у Ковельському МТМО пересадили донорське серце, виписали з лікарні! У той час, коли наші лікарі дарували шанс на життя Миколі Івановичу Семенюку, російські окупанти обстрілювали Ковель. На щастя, операція пройшла успішно.
Як зізнається Микола Іванович, йому дуже хочеться додому. У Рівному на нього чекає велика родина: дружина, двоє дітей, зять з невісткою, четверо онуків та правнучка.
Народився Микола Іванович на Ковельщині (с. Годовичі), сюди привела його доля за новим серцем. Тож «друге» життя він теж отримав на рідній землі – у Ковелі.
61-річний чоловік боровся з хворобою понад 5 років. Через важкий діагноз - ішемічну кардіоміопатію, йому довелося покинути роботу. Два останніх роки він перебував в листі очікування на трансплантацію у Ковельському МТМО. До лікарні чоловік потрапив напередодні операції у вкрай важкому стані. Його підключили до системи штучного кровообігу та оксигенації.
Попереду Миколу Івановича ще чекає період реабілітації та пожиттєвого спостереження у лікарів.
Пацієнт та його родина щиро дякують рідним донора, які погодились віддати серце близької людини. Велику вдячність висловлюють лікарям,які оперували, та усьому медичному персоналу, які лікували та доглядали за хворим, дбали не лише про його фізичне одужання, а й про емоційний та психологічний стан, що дуже важливо у нинішніх складних реаліях.
А ми дякуємо нашим захисникам за можливість працювати! Життя продовжується!
Валентин Вітер,
генеральний директор Ковельського МТМО.“Друге народження” Миколи Семенюка“Друге народження” Миколи Семенюка

"Друге народження" Миколи Семенюка

Пацієнта, якому місяць тому у Ковельському МТМО пересадили донорське серце, виписали з лікарні! У той час, коли наші лікарі дарували шанс на життя Миколі Івановичу Семенюку, російські окупанти обстрілювали Ковель. На щастя, операція пройшла успішно.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 224

Повідомлення в номер / Коханням треба дорожити

15.12.2022

Коханням треба дорожити

Які звички покращать стосунки між подружжям?

Взаєморозуміння та взаємоповага, схожість інтересів, вміння врегульовувати конфлікти, жартувати на одні і ті ж теми, весело проводити час, кохання врешті-решт. Все це і багато іншого дійсно дуже важливо для побудови міцних гармонійних стосунків. Але є одна річ, про яку часто забувають — а вона має одне з ключових значень.

Звичка. Щоденна звичка. Так, мова йде саме про неї. Навіть якщо ви мало не щодня приносите своїй коханій вишуканий букет квітів, але систематично «забуваєте» подякувати за смачно приготований обід, сприймаючи все, як належне, будьте готові, що ця ваша звичка рано чи пізно зіграє з вами злий жарт.

Приділіть увагу простим, буденним речам. Далеко не завжди для того, щоб покращити стосунки, необхідно наполегливо над ними працювати. Часом достатньо приділити увагу простим, буденним речам – таким, як наші щоденні звички, щоб відчути різницю у взаєминах. Адже пригадуєте народну мудрість: «Посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю…».

– Візьміть за звичку вітатися і прощатися з партнером не формально, наприклад, кивком голови чи кинувши чергове «привіт» або «бувай», а проговорюючи ті слова та побажання, які дійсно хочеться сказати. І про обійми не забудьте. Саме така проста звичка, як щиро вітатися чи прощатися, є ключиком для підтримки не лише емоційного, але й фізичного зв’язку.

– Запитуйте, хоча б раз на день, чи ваш партнер потребує чогось? Що ви можете зробити для нього, щоб його день був більш успішним (щасливішим, радіснішим)? Це дуже прості запитання, які насправді показують, що ви думаєте про своїх коханих, цікавитесь їх потребами і хочете бути підтримкою.

– Виробіть в себе звичку, якщо у вас її ще немає, говорити партнеру те, що вам потрібно, без критики та претензій, акцентуючи на власних почуттях та потребах, а не тому, що партнер «повинен» та «зобов’язаний».

– Домовтеся про щоденне «провітрювання стосунків». Тобто, знайдіть час, коли ви обоє зможете висловити одне одному те, що у вас назбиралося на протязі дня — чим ви не задоволенні, що вас дратує, засмучує і так далі. Ця звичка дозволить вам не накопичувати негативні емоції та переживання в стосунках, а вирішувати все «не відходячи від каси».

– Не лінуйтеся протягом дня давати знати своєму партнеру, що ви думаєте про нього. Але не переборщіть! В жодному випадку не будьте нав’язливими. Це навпаки відштовхує. Коротеньке смс, смішна картинка, скинута в месенджер, телефонний дзвінок в обідню перерву — цього цілком досить.

– Говоріть “дякую”, навіть за найпростіші речі: смачний обід, прибиту поличку, прибрану кімнату, відремонтовані речі. Привід завжди знайдеться.

– Візьміть за звичку не просто запитати, як справи у вашого партнера, а і що він чи вона відчувають щодо того, чим займаються. І не важливо, чи мова йде про новий проєкт на роботі чи про звичайні буденні речі.

– Дивуйте одне одного. По-доброму, звичайно. Приємні несподіванки потребують не так багато часу на підготовку, проте, створюють відчуття романтичного настрою та свіжості стосунків надовго. Маленька записка від руки зі звичайнісіньким «я тебе кохаю» непомітно залишена в кишені коханого чи коханої, свіжозварена кава на цей раз з корицею, а може з кардамоном, веселий малюнок під магнітиком на холодильнику і багато чого іншого — варто лише підключити свою фантазію та творчість, і щоденна рутина відступає.

– Знаходьте час для гри. Це можуть бути настільні ігри або щось більш динамічніше, вибирайте з огляду на ваші уподобання. Під час гри ми дозволяємо собі розслабитись, подуркувати та й просто відпочити.

– Немає такої пари, де б час від часу не виникали конфлікти. Візьміть за звичку давати зрозуміти своєму партнеру, що ви його чуєте, навіть, якщо ви сперечаєтесь. Чути — це не те саме, що слухати, чути — це приймати те, що у вашого партнера інше, відмінне від вашого бачення ситуації і намагання зрозуміти його позицію. Як би ви не конфліктували, завжди давайте зрозуміти партнеру, що ви любите, цінуєте та поважаєте його.

– Вибачайтеся. Якщо ви дійсно заподіяли якусь шкоду своєму коханому чи коханій або просто були не праві, не бійтесь визнати власну помилку і щиро за це вибачитись.

– Говоріть про ваше спільне майбутнє. Хоча, трішки не так — плануйте ваше спільне майбутнє разом.

– Влаштовуйте час від часу побачення лише для вас двох. Неважливо, що ви вже в шлюбі енну кількість років, чи, навпаки, ви молоді батьки з маленькими дітьми — завжди є потреба кудись вибратись і згадати, що ми не лише (цілий список із зобов’язань і соціальних ролей), а ще й чоловік і жінка, які мають почуття одне до одного.

– Говоріть компліменти! Це ніколи не буде зайвим.

Марія СУКАЧ.

Які звички покращать стосунки між подружжям?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304

Повідомлення в номер / Стрес “сприяє” хворобам

15.12.2022

Одразу до поганих новин: шлунково-кишковий тракт (ШКТ) страждає від стресу не менше за мозок та інші системи нашого організму. Наслідки трапляються різні: від неприємної діареї до серйозного синдрому недостатності харчування (мальнутриції) — стану, за якого організм не засвоює необхідні поживні речовини з їжі.

Але є й хороші новини: симптоми розладу можна своєчасно помітити і швидко виправити, поки це не сталося катастрофою.

Разом із національною консультанткою UNICEF з харчування Анастасією Голобородько розбираємося, як стрес впливає на систему травлення, які процеси він викликає, чим вони загрожують та що з цим робити.

Як стрес впливає на травлення та ШКТ загалом?

Стрес (а також тривожність, гіперзайнятість та перенавантаження) завжди впливають на травлення — баланс “дуету” кишківник-мозок порушується. І це дещо серйозніше, ніж здається на перший погляд.

По-перше, надниркові залози викидають у кров два базові гормони стресу — ви їх добре знаєте — адреналін та кортизол. Вони впливають на мікрофлору кишківника. Як і вам, важливим для травлення бактеріям не подобається жити в постійному напруженні, тому вони “самоліквідуються”. Це критично, адже їхня різноманітність та життєдіяльність підтримують здоров’я всього ШКТ.

По-друге, порушується робота травної системи загалом. Травлення — складний процес, і для його регуляції в нашому організмі існує окрема нейронна мережа. Вона відповідає за механічне перемішування їжі, координує скорочення колової мускулатури рота та всіх сфінктерів у ШКТ для того, щоби забезпечувати поступальне просування їжі. Також травна нервова система підтримує різноманітне біохімічне середовище та рівень кислотності в середині кожної секції ШКТ, забезпечуючи ферментам необхідні умови для нормальної роботи.

Стрес порушує скорочення стінок органів ШКТ і, як наслідок, процес засвоєння їжі. Відбувається це ось так: рух стінок кишківника порушується, їжа надовго затримується та недорозщеплюється, скорочується секреція травних ферментів. У результаті ми отримуємо мальнутріцію — синдром недостатньої поживності харчування (нутрітивно неповноцінний раціон), який тягне за собою й інші неприємності. На практиці це означає, що організм недоотримує поживні речовини, які необхідні для здорового функціонування всіх систем.

А як розпізнати появу проблем зі ШКТ? Які бувають симптоми?

Перші симптоми, які вказують, що щось йде не так:

здуття;

закреп;

діарея;

випорожнення частіше, ніж 5 разів на день.

Це знак, що вам потрібно щось виправити і стежити за своїм станом.

Драматичні життєві події: втрата роботи, смерть коханої людини, розлучення, війна — це стрес, який безпосередньо впливає на організм. Окрім процесів, які описані вище, він також підвищує рівень протизапальних цитокінів — особливих пептидів та білків, які відповідають за виживання клітин в організмі.

У наших пращурів реакція на стрес часто була викликана фізичною небезпекою – наприклад, нападом дикої тварини. Коли стається стресова реакція, активуються цитокіни, які потрібні для загоєння ран. У сучасному світі нам рідко доводиться зустрічатися з дикими кабанами чи левами, але цей механізм нікуди не зник. Цитокіни вмикаються, навіть якщо фізичної рани немає — коли ви запізнюєтеся на зустріч або начальник кричить на вас, бо не задоволений результатами.

Цитокіни — звісно, наші друзі, але коли їх забагато, вони приносять більше шкоди, ніж користі. Річ у тім, що вони заважають кишківнику відновлюватися, адже останній може це робити тільки тоді, коли перебуває в розслабленому стані. Механізм схожий на той, який відбувається в мозку, коли ми спимо — усім треба відпочивати, щоби нормально функціонувати.

Які захворювання або розлади ШКТ можуть посилитися через стрес?

Оскільки стрес порушує мікрофлору кишківника, він робить вразливою слизову оболонку та головних її захисників — імунні антитіла IgA (імуноглобуліни класу А). Це дозволяє стороннім бактеріям та вірусам потрапляти в кровотік і викликати запалення. Далі сценарій розвивається непередбачувано — у кожної людини дуже ситуативно: езофагіт, печія, здуття, гастрит, коліт, синдром подразненого кишківника (СПК), застій жовчі, зміни в харчовій поведінці, псевдоалергії та інші хронічні захворювання ШКТ.

Що можна оперативно вдіяти, щоби покращити свій стан?

По-перше, варто прибрати продукти запальної групи: цукор, газовані солодкі напої, солодкі молочні, алкоголь, надмірну каву, шліфовані та рафіновані каші (кус-кус, білеборошно, манка, булгур, житнійхліб та випічка), інтенсивно смажену їжу, копчення, а також усі продукти, на які є індивідуальна реакція.

По-друге, треба переглянути меню, ґрунтуючись на гарвардській тарілці харчування. За її зразком можна робити кожен прийом їжі.

Якщо симптоми зберігаються тривалий час або стан погіршується, за можливості треба звернутися до лікаря — терапевта або гастроентеролога.

За матеріалами пресслужби Міністерства охорони здоров’я.

Стрес "сприяє" хворобам

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 181

Повідомлення в номер / Рецепти до смаку

15.12.2022

Рецепти

до смаку

Рецепти до смаку

Салат із сушених грибів

Крім сушених білих грибів для салату знадобляться продукти, які є в кожному холодильнику. Страва виходить дуже смачною, калорійною і надзвичайно ароматною.

Інгредієнти: сушені боровики - 100 г; молоко - 100 мл; вода - 100 мл; варене яйце - 4 шт.; цибул: -1 шт.; твердий сир - 100 г; майонез - 200 р.

Боровики викласти в миску, залити молоком так, щоб їх покрити. При необхідності додати воду. Настоювати 1-2 години.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 189

Повідомлення в номер / Мати зрадила сина...

15.12.2022

Мати зрадила сина...

У жовтні 2018 року мені довелося поспілкуватися із 85-річною Меланією Калениківною Шавою, яка проживала в селі Кримне. Вона віддавала заміж уже свою правнучку. Стривожена розповіддю цієї старожилки, я не змогла про це не написати.

— Війна 1941–1945 років зачепила і Старовижівщину. Фронт проходив за колією, що вела на Кримне. Там стояли німецькі війська і гатили зі стрілецької зброї. А вздовж річки Вижівки на межі з селом Борзова і далі на північ розташувалися радянські. Там і зараз є ще довжелезний рів. Саме по ньому й проходив тоді фронт. Вся лінія розмежування була випалена. Люди-біженці переселялися далі від воєнних дій. Страшно було. Усе горіло. Було багато випалених хат. Стрілянина майже не припинялася, — згадує Меланія, маленька, худенька бабуся, з добрими голубими очима. Вона аж заплакала. Стишилась. Продовжувала далі:

— У житті, дитино, все доведеться пізнати. Як оте вино: воно може бути і солодким, – і гірким... Але ми якось жили. Як святкові салюти тепер спалахують і тріщать у небі, так і тоді лякала й зблискувала військова небезпека: зривалися снаряди, бомби... А у нашій хаті, як зараз чую, від цих ударів дрижали шибки на вікні. Отако. Чуєш? — і старенька виделкою стала легенько постукувати по скляному стаканчику.

— Так дзвеніло тоді у нашій хаті. Слухай, дитино, слухай.

Вона припинила постукування і знову стерла зі старечих очей сльозу.

— Нарешті війна скінчилася. Ми жили поблизу Старої Вижівки. Приїжджали туди на базар. Отут в центрі вже зовсім нічого не залишилося. Була тільки стара пошта (зараз там знаходиться приміщення краєзнавчого музею), почорніла від диму, але не згоріла. А тут, де нові приміщення і обеліск, нічого не було. Тільки базар. Люди їздили щонеділі. Їздила і я. Базар був тут, на місці, де ліве крило нинішньої старої школи (її тут також ще не було). Просто пустир, огороджений кілками і прибитими до них довгими дерев’яними дрюками.

Чим торгували? То було не так, як зараз. Я привозила яйця, міняла на сіль і мило, бо дуже заводилися воші. Треба було все попрати. Продавали і сало. А одяг? Деколи кожухи з Нової Вижви купували, хто мав копійку. А я тільки знаю, як ми, молоді дівчата, зраділи, як привезли ситцеві спідниці на чотири клини. Такий ситець цяцькатий. Ой, то всі тих спідничок хотіли купити...

І сидів на базарі сліпець. З гармошкою. Грав і вельми-вельми тужно співав. А повз проходили люди. Ставали. Слухали... Біля сліпця стояла, як мара, похилена постать старої жінки. Вона не відходила. Так гірко плакала, що весь її фартушок був мокрий від сліз.

— Як він упізнав мене? Він же сліпий.

А сліпець травив душу і гірко-гірко співав:

— Ти думала, моя мати, що мене не буде.

А я тепер перед Богом, як усенькі люди.

Гріх

…Ганна була дуже гарною дівчиною. Роботяща і швидка, як зайчик. А коси! Дві довгі коси по спині спускалися донизу. А вії! Довжелезні, густі, чорні. За тими віями світилися ясні очі, як голубе погідне небо. Мабуть, це сам Бог подарував дівчині шматок свого єства.

Ганна має бути щасливою. Вона запам’ятала, як ще баба Секлітка їй колись у дитинстві казала:

— Ти будеш щасливою, бо народилася на початку року, в січні.

— А чого, бабо? — питала Ганна.

— А того, дитино, що Бог щедро всім роздає щастя. Всім, хто народжується. Гостинців у Бога нелічено. То ще на початку року він щастя роздає пригорщами. А вже хто далі, тому все менше і менше дістається.

Ганна вірила бабі Секлітці і так ждала того щастя…

Їй справді доля усміхнулася. Вийшла вона заміж за хазяйського хлопця – за Гриця. Жили вони душа в душу. Підростали двоє діток: Мотря і Савка.

Але Ганна знову при надії. Чекає третю дитину. Гриць не хотів цієї дитини. Казав, що нагуляла...

...Жала вона жито в спеку у полі. Раз по раз розгиналася і витирала з чола піт, що краплями, розміром з ягоду, зрошував обличчя і всю її білу хустину.

— Щось тяжко, — подумала вона. Що розігнеться (а живіт великий), то заколе так унизу, що аж млосно.

— Мабуть, пора, — подумала жінка.

Жати залишилося до кінця загону небагато.

— Треба йти до Марії-повитухи, бо то ще до її хутора кусок дороги, — вирішила Ганна.

Повагом почвалала.

— Якось дойду.

Таки дійшла...

Народився хлопчик. Марія обмила породіллю, зав’язала пуповину дитині. Хлопчик здоровенький, прудкий, зразу й заплакав.

Повитуха засміялася:

— Хороший хлоп! Житиме!

Ганна полегшено зітхнула.

Справив Гриць хрестини. Нарекли дитину Мироном.

А що то з Ганною? Якась не своя. Ходить, як у воду опущена...

Кажуть люди, що у житті є і мед солодкий, і гіркий полин. Справді, щастя і горе так міцно між собою сплелися: хлопчик був сліпий.

— Позбудуся, — подумала Ганна, — у мене є ще двоє...

Настала осінь. Холодна сльотава пора тріпоче туманами угорі. Не видно ні неба, ні Сонця. Смуток безпросвітний вужем закрадався у душу Ганни: “Позбудуся”.

— Ой! Ганно! Ганно!

Чи ти у церкву не

ходиш?

Чи ти у Бога здоров’я

не просиш?

Лиху долю ти на себе

сама накликаєш.

І руками самотою, що

робиш, — не знаєш.

Ой, піди ти, моя Ганно,

та й води напийся.

Та й святою водицею до схід Сонця вмийся.

Не пішла вже тая Ганна

ту водицю пити,

Пішла вона до Смудива

дитину топити.

На руках вона тримає

маленьку дитину.

Замотала свого хлопця

в червону хустину.

— Може, його не топити?

Може, хто побачить?

От і річка.

Човни стоять.

Дитина не плаче.

Причаїлось нещаснеє.

Мабуть, смерть почуло.

Напрутила жили Ганна. До

води нагнулась.

“Ой! Холодна! Сину! Сину!

Прощай!” — розмахнулась

Та й кинула той згорточок. І не оглянулась.

х х х

У лепесі, де Пасіки,

вовчиця ночує.

Вночі виє-завиває, а

удень — полює.

Рано йде шукати здобич.

Нюха, що поїсти.

Бродить лісом, що

довкола,

бродить смутним лісом.

Насторожилась вовчиця.

Щось десь ніби плаче.

Нюха слідом до Смудива.

За човном неначе

Щось живеньке

зачепилось.

Скочила вовчиця,

Мокрий клунок потягнула.

Це дитина. Спить ще?

І вовчиця, ніби мати,

дитину спасає.

А хто знає, може, хлопчик

уже завмирає?

Чи, може, Бог за пазуху

його заховає?

х х х

На хуторі, на Пасіках, жив

дід самотою.

Рано-вранці до криниці

пішов за водою.

Біля хати, коло призьби

знайшов він дитину,

Замотану в теплесеньку

червону хустину.

— Що ж то буде? Що ж то

буде?

Що мені робити?

То ж дитина. Малесенька.

Треба розігріти.

Дід руками дбайливими

дитя замотає

Та й на печі, на зернові

грітись укладає.

— Мабуть, доля.

Треба бігти на хутір

Устини.

Вона живе самотою. А в

мене дитина.

Як був хлопцем,

то кохались з нею під

вербою.

Не відкажеться. Давно

вже стала удовою.

— Мабуть, доля. Дитя теє

будем доглядати.

От і хата. Довгожданна

Устинина хата.

Дід Данило:

— Ой, Устино. Ходи,

подивися.

Біжім скоріш та й до

мене.

Біжім, не барися!

— Що ти хочеш?

Данилочку?

Та про що ти просиш?

— Не питайся. Не

питайся.

Дитиночка просить.

Просить воно,

бідненькеє,

І їсти, і пити.

Що ж я буду, Устиночко,

без тебе робити?..

— Збожеволів?

— Ні, Устино. Ти не

сперечайся.

Я додому. А ти прийди.

Прийди. Не цурайся.

Поєднались.

Живуть разом Данило й

Устина.

І зростає у любові

прийомна дитина.

Прийшло щастя на

старості.

Так вірно любили. І

синочка догляділи,

І розуму вчили.

Любив хлопець на

гармошці

гарно вигравати,

Матір-батька ще з

дитинства

умів шанувати.

Заслужили. На старості

хлопця піднімали.

Вік не вічний: добрі люди

скоро повмирали.

І залишився той хлопчик

знову сиротою.

Обнялися міцно-міцно

вони із бідою.

— Як же жити? Як

вижити?

Нічого не бачу! Плаче

бідний сиротина.

Плаче. Плаче. Плаче.

Взяв торбину і гармошку,

На палицю сперся.

На базар він став ходити,

До людей притерся. Бо

на світі, на білому,

Є добрії люди...

— Ой, не плач, моя

дитино,

Якось воно буде...

Сліпця знали на базарі.

Добре подавали.

Добрі люди є усюди.

Вони не пропали.

Добрі люди виживають у

лиху годину.

Не залишать добрі люди

сліпу сиротину...

х х х

Плаче мати. Щонеділі на

базар приходить.

Із сліпого кобзарика та й

очей не зводить.

Плаче Ганна. Подалася,

як тернова гілка.

Спокутує гріх страшенний утомлена жінка.

Мокрий від сліз

фартушечок

Ніби зараз бачу.

Чую пісню Миронову, як

сліпець заплаче:

— Ти думала, моя мати,

що мене не буде?

А я тепер перед Богом, як

усенькі люди.

Р.S. На жаль, бабуся Меланія не згадала прізвища тієї старовижівської жінки, що плакала на базарі біля зрадженого нею сина — сліпого хлопця.

Любов ЄВТУШИК.

смт Стара Вижівка.

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 184

Повідомлення в номер / Кому підвищать пенсії

15.12.2022

Кому підвищать пенсії?

У грудні в Україні відбудеться плановий перерахунок пенсій, який торкнеться непрацюючих пенсіонерів, шахтарів, людей, які втратили годувальника, та ще кількох інших категорій громадян. Сума підвищення складатиме від 66 до 660 гривень, розрахувати її можна самостійно онлайн. Більше деталей дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Кому чекати підвищення?

Згідно з держбюджетом на 2022 рік, з 1 грудня в Україні зростає прожитковий мінімум для тих, хто втратив працездатність – з 2027 грн. до 2093 грн. Це є підставою для перерахунку соціальних виплат, які залежать від прожиткового мінімуму. Розмір підвищення у кожного пенсіонера визначається індивідуально та залежить від різних складових виплат.

Підвищення насамперед торкнеться пенсіонерів, які отримують мінімальну пенсію, максимальну пенсію, надбавку за понаднормовий стаж. Також буде перерахунок пенсій по інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і непрацездатним членам їхніх сімей.

У Пенсійному фонді наголошують, що перерахунки проводять автоматично без додаткових звернень пенсіонерів, а виплату проводитимуть із грудня у встановлені дати.

Який розмір доплат і як розрахувати?

Згідно з інформацією Пенсійного фонду,з грудня мінімальна пенсія зросте на 66 гривень – із 2027 до 2093 грн., а максимальна на 660 грн. — з 20 270 до 20930 грн. До мінімальної пенсії шахтарям додадуть 198 грн. – з 6081 до 6279 грн., до пенсії у разі втрати годувальника сім’ям військовослужбовців – 132 грн. – з 4054 до 4186 грн.

Важливо знати, що відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсійної виплати не може бути менше 2500 грн., для чоловіків, які мають страховий стаж 35 років, для жінок –30 років.Тож якщо розмір пенсійної виплати не досягає 2500 грн., встановлюється доплата до пенсії в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.

Загалом середня пенсія в Україні складає майже 4540 грн. Українці, які отримують більше за мінімалку, грудневого підвищення на собі не відчують або збільшення буде незначним. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, мінімальну пенсію отримує близько 1,5 млн. українців, решта має вікові доплати до пенсії.

«Підвищення зачепить невелику кількість пенсіонерів. Це люди з інвалідністю, пенсіонери внаслідок втрати годувальника, люди з невеликим стажем, які отримували мінімальну зарплату. Це якщо орієнтуватися на цифри, які були до початку війни», – зазначає старша наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко.

Перевірити право на індексацію і розрахувати суму можна самостійно на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.Для цього потрібно зареєструватись за допомогою електронного підпису і заповнити актуальні дані. Результати будуть доступні в особистому кабінеті на сайті.

Чого чекати наступного року?

На фінансування пенсій у державному бюджеті на 2023 закладено майже 233 млрд. грн. Попри великий дефіцит бюджету, на наступний рік, соціальна сфера залишається у пріоритеті після сектора безпеки і оборони.

«Бюджет на 2023 рік затверджено. Відповідно 21 млрд. додано Міністерству соціальної політики порівняно з минулим роком. І це дозволить нам говорити про збільшення коштів для пенсіонерів. Ми плануємо провести індексацію так, як і обіцяли. Відповідно вже потрохи будемо наповнювати цей бюджет, – зауважує міністерка соціальної політики Оксана Жолнович.

Згідно з держбюджетом, наступного року прожитковий мінімум, від якого залежить розмір пенсій, залишиться без змін. Проте у березні обіцяють планову індексацію всім пенсіонерам.

Оксана КОВАЛЬ.

Кому чекати підвищення?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305

Повідомлення в номер / Талановитий Янко – колумбієць з українським корінням

15.12.2022

Талановитий Янко – колумбієць

з українським корінням

Талановитий Янко – колумбієць з українським корінням

Неймовірно захоплююча історія вродливого, талановитого колумбійця, мама якого українка і прищепили сину велику любов до України. Янко в українській вишиванці знайомить світ з Україною через українську пісню. Величезний приклад нашим депутатам і державним мужам, як і наскільки можна полюбити Україну.

Янко Богдан Пеньяфорт народився 11 серпня 1994 р. в Боготі. В свої 27 років він симфонічний диригент, флейтист, грає на багатьох інструментах.

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 3394