Кліматичний цербер може увірватися у твій будинок будь-якої миті. Він безжальний і приходить без попередження.

“Я спав, коли моя дружина раптово розбудила мене. Землетрус був дуже сильний і дуже страшний. Ми чули звуки звідусіль, – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

Подробиці про цю подію та оповідання очевидців дивіться у нашому спеціальному випуску:https://www.youtube.com/watch?v=ZxW1cyM-4vk

6 ЛЮТОГО 2023 РОКУ

ПІВДЕННО-СХІДНА ЧАСТИНА ТУРЕЧЧИНИ: Потужність землетрусу, який стався в Туреччині, можна порівняти з вибухом 130 атомних бомб.

Про всі наслідки та причини цієї події ще доведеться дізнатися.

Нагадаємо, що 6 лютого 2023 року підземний поштовх магнітудою 7.8 струсив регіон на південному сході Туреччини і території Сирії, що межує з ним. Сейсмоподія відбулася рано-вранці на глибині майже 18 км неподалік міста Газіантеп.

Через кілька годин рятувальні роботи, що почалися, були перервані не менш сильним повторним землетрусом магнітудою 7.5. Усього після першого землетрусу було 335 підземних поштовхів, 29 з них мали магнітуду вище 5.0.

Під завалами будівель в обох країнах загинуло понад 40000 людей. Дані оновлюються. Десятки тисяч людей травмовано.

Цілі райони у багатьох містах і населених пунктах перетворилися на руїни. Понад 6 тисяч житлових будинків зруйновано вщент. Загалом від цього стихійного лиха постраждали близько 338 тисяч жителів.

Це – найстрашніша катастрофа в Туреччині за останні десятиліття.

«Зараз під завалами все ще знаходяться брати і сестри, у мене є близький друг, який живе в цій квартирі. Його дітей урятували з верхнього поверху, тільки в дочки зламана рука. Ми побачимо, що сталося з тими, хто мешкає на перших поверхах» – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

6 ЛЮТОГО 2023 РОКУ

ПІВНІЧНИЙ ЗАХІД СИРІЇ: Для Сирії, змученої за останнє десятиліття громадянською війною, цей землетрус став непосильним випробуванням. У країні повністю стерте з землі місто Харіс, в якому проживало близько 30 тисяч осіб.

«Багато будівель у різних містах та селах на північному заході Сирії зруйновано під впливом цього землетрусу. Наші команди рятувальників виїхали на всі події. Досі багато родин перебувають під завалами. Наші рятувальники намагаються звільнити людей із-під завалів усіма можливими засобами. Але це дуже складне випробування для нас, нам потрібна допомога та підтримка усієї міжнародної спільноти. Північно-західна Сирія зараз – це район стихійного лиха. Нам потрібна допомога кожного для спасіння людей», – розповідає очевидець з місця подій у Сирії.

Країни всього світу відправляють рятувальні групи та обладнання на допомогу постраждалим після фатального землетрусу, що стався 6 лютого.

Ми всі розуміємо, що в таких складних та важких ситуаціях, як ніколи, потрібна підтримка та згуртування людей.

Водночас постає запитання: а чи можна було уникнути катастрофи? Чому, живучи у світі наукових технологій, немає достовірних систем прогнозування для завчасної евакуації населення? 

Відповіді саме на ці запитання були у доповідях спеціалістів на Міжнародному онлайн-форумі «Глобальна криза. Наше спасіння – в єднанні» 12 листопада 2022 року.

Вчені представили наукову доповідь про клімат і озвучили математичну модель катаклізмів, що насуваються, а також інформацію про процеси, що відбуваються в надрах землі.

https://www.youtube.com/watch?v=HD722rwQw7M&t=437s

Ольга БОРИСЮК.

Кліматичний цербер може увірватися у твій будинок будь-якої миті. Він безжальний і приходить без попередження.

“Я спав, коли моя дружина раптово розбудила мене. Землетрус був дуже сильний і дуже страшний. Ми чули звуки звідусіль, – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

Подробиці про цю подію та оповідання очевидців дивіться у нашому спеціальному випуску:https://www.youtube.com/watch?v=ZxW1cyM-4vk

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

Спаси нас, Боже! Ти. Господи, – творець цього світу. Благаємо  Тебе: спустись на Землю і подивися, що витворяють   нелюди, слуги сатани.

Звичайно, ми не можемо повністю сподіватися тільки на Твою допомогу, але все ж допоможи нам хоч трішки подолати цю "тварюку", яка навколо все  знищує, руйнує, спалює,  вбиває мирне населення, не зважаючи ні на що.

В цю мить розпачу і безнадії хочеться оволодіти такою надзвичайно магічною силою, щоб допомогти нашим  Збройним Силам України навіть своїм диханням знищувати цю саранчу, а триголовому змію-гориничу мечем наших козаків пращурів-характерників відсікти всі його дурнуваті голови, а тіло викинути в болото, щоб навіть мокрого місця від нього не залишилось. Кари народної оркам не минути!

l

На такій оптимістичній думці я прикрила очі стомленими повіками і задрімала. Раптом зримо побачила, що опинилася в актовій залі нашої ради  ветеранів. У ній в цілковитій темряві туди-сюди снували люди. Вони не знали, що робити.

Я у відчаї  закричала: "Де поділось світло? Хто наведе порядок, дисципліну, зупинить хаос?". 

Із зали до мене донісся вольовий чоловічий голос: "Ви, Маріє Павлівно, напевно, забули, що у вас є Михайло Вольський, який наведе лад, зупинить хаос і поверне   світло. Знайдіть його".

Я почала очима шукати свого Михайла Вольського по залі. Відчула, як раптом на плече лягла чиясь важка чоловіча рука: "Ви, Маріє Павлівно, мене шукаєте? Я тут! Готовий до виконання будь-яких важливих завдань!", – чітко, по-військовому  доповів Михайло Вольський.

Дійсно, переді мною стояв наш ветеран, актор, мій помічник в організації художньої самодіяльності у раді ветеранів війни і праці. Але він був якийсь інший: молодий, високий, міцний, як дуб, та ще й  у військовій формі.

Михайло Вольський мене уважно вислухав, пообіцяв все зробити, а найголовніше –  повернути людям світло, що обов'язково знищить темряву. Він як раптово з'явився,  так раптово і зник…

Наша зала почала змінюватись просто на очах: затріщали стіни і кудись поділися, зникла стеля,  і над нашими головами шатром розкрилося небо, із якого на всіх полилося яскраве-преяскраве світло, начебто  в небі засвітилася тисяча електричних лампочок. Темрява злякано кинулась втікати в різні боки, але потоки світла її доганяли і знищували. 

Велика радість охопила людей. Вони  стали сміятися, танцювати, щось радісно кричати, співати, обійматись, цілуватись.

Я зрозуміла: для того, щоб оцінити значення світла, потрібно  хоча б якийсь час пожити в темряві, зненавидіти її і знищити. 

Світло розгорялося все яскравіше і яскравіше, вщент знищивши темряву, а потім почало разом із повітрям наповнювати душі людей. Всі довкола, і разом з ними я, засвітилися, немов всередині у нас спалахнули потужні електричні лампочки.

Це було чудове-пречудове видовище, яке можна побачити хіба що в якомусь красивому казковому сні або у Божому видінні. 

l

Але ось все зникло, і я знову сиджу біля вікна. Тепер дуже спокійна, щаслива. Подумала: що значить мій сон? У моєму  видінні Михайло Вольський – це символ Волі  (прізвища  від цього слова), про яку мріяв в свій час Тарас Шевченко: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте".

В минулому він – кадровий офіцер, воював в Афганістані, сильний, мудрий, справедливий,  та ще й з'явився переді мною у військовій формі. Я переконана: це означає, що він є символом Збройних Сил України, які переможуть ворога-ката неодмінно  і для людства всього світу повернуть Мир, Спокій і Божу Благодать.

Таким чином,  Бог  нам, українцям, вселяє надію на щасливе життя в майбутньому через казкові світлі сни, через чудові видіння, додає сили, мужності, стійкості, терпіння пережити страшні випробування, які випали на долю нашої Батьківщини, нашої рідної неньки-України.

З нами – Перемога! На ворога чекає крах! Країна-агресор, країна – терорист, за Божим велінням і за нашим хотінням, повинна зникнути із карти світу назавжди. Все буде добре, Україно! 

На продовження – мої поетичні рядки:

Материнська доля

Скажіть мені, хто в світі

 знає, 

Яка в українців провина?

Ось Мати на фронт

 проводжає

Свого єдиного Сина…

Від дуже тяжкої хвороби

Пішов із життя коханий.

І що тільки жінка 

не робить,

Ятряться душевні рани.

Як лихо забути? Рішила 

Життям  свого Сина

 жити,

Ще й турботою оточила,

Мріяла онуків глядіти.

Син – її єдина опора,

Її надія єдина.

Та це так було тільки

 вчора…

Війна – і немає Сина.

Син на фронті – доля 

у нього

Із орками воювати.

І в світі святіше святого

Землю свою захищати.

Синок вісточку посилає:

"Не плач, не журися,

 Мамо!

Здохнуть орки  у нашім

 краї,

Вернусь додому.

 Перемога – за нами!".

Марія БАТРАЧЕНКО, голова Ковельської міської ради ветеранів 

війни і праці.

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 559

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

l

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

Вихована у сім'ї педагогів, вона обожнює читати. І нині це – одне з улюблених занять (правда, тепер з допомогою лупи). Вона була постійним відвідувачем бібліотек, де із великим інтересом читала газети, журнали, цікавилась як медичною, так і класичною літературою. Вдома теж має чималу особисту бібліотеку. 

Тато Володимир Макарович – корінний ковельчанин. Та з початком Першої світової війни розпочалась  евакуація, і у 1915 році його з сім'єю змусили переїхати у Стародуб, що в росії.

Тато Лідії закінчив ковельську гімназію (нині тут ЗОШ №8), був дуже розумною та освіченою людиною, тож в Стародубі заробляв репетиторством, згодом його призначили писарем. А вже за радянських часів направили в Тверську кавалерійську школу, і він став кадровим військовослужбовцем.

Володимир Макарович служив на Далекому Сході, де й познайомився з мамою Галиною Кузьмівною, яка в свій час закінчила Ульянівській педагогічний технікум.

"В 1935 році, коли розпочалися репресії, ми з сім'єю переїхали на Поволжя. Мені тоді було 2,5 роки. От там і жили, поки не помер сталін. А в Ковелі мешкав брат тата з родиною, але в ті часи зв'язку з ними не мали, адже місто було "під Польщею". 

Тільки 1954 року батькові вдалось зв'язатись з близькими, і наша сім'я повернулася на Батьківщину тата. Я ж залишилась в росії одна і продовжила навчання в університеті", – розповідає Лідія Володимирівна.

l

Закінчила Лідія Казанський державний інститут (медичний факультет) і отримала направлення у Воткінськ, де потрібно було відпрацювати 2 роки. Дівчина не хотіла там залишатись, адже її душа вже була з сім'єю. За рекомендацією бухгалтера ("Не бери "підйомних" і їдь до батьків") жінка приїхала у Ковель.

Тут проблем з працевлаштуванням не було, адже лікарів не вистачало. Лідія Володимирівна пригадує: "На той час відділом охорони здоров'я був Ястремський Володимир Олексійович, який приймав мене на роботу лише з умовою,  що буду викладати в медучилищі. Я дуже хвилювалась. Зі сльозами на очах пішла до директора (на той час посаду обіймав Гуменний Володимир Савелійович), який з радістю мене прийняв.

Знаходилось тоді медичне училище на території теперішньої поліклініки, що по вул. Незалежності. Там було дуже затишно і красиво. Перші рази я заходила в аудиторію з великим страхом, адже студенти були мені майже ровесники". Серед учнів Лідії Володимирівни – покійні Володимир Ісюк, Євгеній Рудь, Андрій Сарапін, добре знані ковельчанами і шановані ними.

От так і розпочалася медична кар'єра Лідії Вітрик в педіатрії на Ковельщині. Як прийшла 1 серпня 1956 року, так і працювала 46 літ на одному й тому ж місці (навіть уточнює, посміхаючись: "46 років 7 місяців і 6 днів"). 

Перші роки – це непрості повоєнні часи, хоча дуже цікаві. "Для мене особливо цінні, адже теорію я викладала і відразу практикувала. За це щиро вдячна Володимиру Ястремському. І коли мені присвоїли першу кваліфікаційну категорію, я вже нічого не боялась, бо свою професійну школу пройшла і в теорії, і на практиці. 

До того ж, ще навчаючись в інституті, ми з подругами вже працювали в лікарні: після ІІ курсу – санітарками, після ІІІ – медсестрами".

l

У 1977 році Лідія Володимирівна стала завідувачкою дитячої поліклініки. На цій посаді працювала близько 10 років. До того керівником була Галина Абрамівна Брайловська. "Вона раділа, коли я вступила на цей пост, а я – плакала. Це дуже велика відповідальність, адже коли я була дільничним лікарем, то відповідала лише за себе і за людей на своїй дільниці. Тепер ця відповідальність лише помножилась. Коли прийшла, на цілий Ковель було всього дві дільниці, а коли я залишала посаду, то їх стало аж 15.

У роботі мені все подобалось. І сприяла цьому дружна атмосфера в колективі. Єдиним "каменем спотикання" завжди були лікарняні. Це питання постійно тримали на жорсткому контролі. Тож тут я була вимоглива, адже мусила за це відповідати перед вищим керівництвом". 

Молода, відповідальна, розумна Лідія Володимирівна заслужила авторитет серед колег. Її думка завжди була важлива, тож неодноразово і вночі викликали на консультації.

l

Що ж до особистого життя, то історія кохання пані Лідії, на жаль, сумна. Чоловік Микола трагічно загинув. Разом вони прожили всього 2 роки. 

Познайомилась пара на пляжі біля річки. Чоловік працював у вагонному депо і заочно навчався в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. В той момент аварії віз мотоциклом на пошту роботи для заліку. У долі – свої плани…

Так і залишились Лідія Володимирівна одна з маленьким сином. З теплом і вдячністю пригадує батьків чоловіка, адже це були дуже добрі й працьовиті люди.

Вдруге заміж так і не вийшла, адже любила свого Миколу й відчувала відповідальність перед сином та хворою мамою. Ось такою безмежною любов'ю до своїх близьких і живе наша героїня. 

Нині ж сину Дмитру – 60 років. Його дружини не стало 6 років тому. Тож тепер вони – один одному  підтримка, опора і розрада в цьому світі.

l

А події сьогодення – страшні та тривожні. Лідія Володимирівна уважно слідкує за новинами по телевізору та переймається ситуацією в країні. Вважає недоцільною трансляцію американських бойовиків: "У нас свої жахіття! Третину України розрушено, молоді захисники – цвіт нації – гинуть!", – обурюється жінка і каже, що не думала знов побачити війну. 

"Я пережила війну з нацистами. Мені було 8 років. Ми тоді жили в селі на Поволжі, а за 10 кілометрів – Ульянівськ. Там розташовані танкове училище і танковий ремонтний завод. От через наше село й везли розбиту техніку. Над нами постійно літали бомбардувальники. Було дуже страшно, бо не знали, чи це наші, чи німецькі. Вся місцевість в окопах. Тож ми жили в постійній тривозі.

При цьому, не маючи сучасних комунікацій, мешкаючи в сільській хаті,  без  електрики ми старанно вчилися і вели домашнє господарство. Нас ніхто не примушував, а ми з радістю ходили до школи та читали вечорами. Ми з рідною сестрою Людмилою (вона, до речі, було викладачем англійської мови у ковельських школах № 5 та № 7), як і всі члени нашої сім'ї, дуже любили книги", – розповідає пані Лідія. 

l

Переглядаємо світлини із сімейного архіву. Разом з чорно-білими фото "оживають" і різні спогади: "Ось тут я – студентка-випускниця університету (на світлині вгорі праворуч); а ось тато зі своїми учнями (у Ковелі він був директором вечірньої школи) (внизу праворуч); а тут з колегами – у Львові на курсах (от поруч стоїть Ігор Угринчук, колишній завідувач "швидкої допомоги"; а то в Казані на березі Волги; а це – з медучилища спільне фото (поряд Лідія Галицька, дружина колишнього директора Володимира Савелійовича, теж викладала колись дуже цікаво й пізнавально); а от і проклята москва… (ніколи не думала, що так скажу, але росіяни такого натворили, що нічого і чути про них не хочеться), куди нас часто возили потяги "дружби" на екскурсії; а це в білорусі, де раніше часто переплітались наші стежинки, а тепер – вороги (з жахом роздумує героїня); а тут я з онуками моєї рідної сестри і нашою дуже відданою собакою Гердою (в центрі ліворуч); а тут ми – з колегою по дільниці у дворику колишньої лікарні (теперішнього медучилища), такий затишний, зелений, доглянутий – він назавжди закарбувався у моїй пам'яті. Здається, й зараз чую п'янкий аромат квітучих яблунь та вишень".

Щодо останнього, то недарма у пам'яті Лідії Володимирівни виринають детальні спогади "зеленого" Ковеля, адже саме таким вона його дуже полюбила і вважає, що слід зайнятись озелененням міста, щоб воно почало "дихати на повні груди". Ветеран впевнена: "Краще Ковеля нема міста на світі".

Тож, Лідіє Володимирівно, прийміть найщиріші слова вітань та вдячності за ваші мудрість і невтомну працю. Дякуємо, що поділилися неймовірною життєвою історією. Бажаємо здоров'я, мирних та радісних днів! І, звичайно, обов'язково дочекатися Перемоги!

Аліна Романюк.

Фото з архіву 

Лідії Вітрик.

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

ххх

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2831

"Тепер я ніколи не зверну з української стежки, чужинець зроду, я вже вічно буду українцем".                                                        

Агатангел КРИМСЬКИЙ.                        

Ім’я Агатангела Кримського занесено до переліку  видатних діячів світової культури Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО.

Багатогранність його таланту і лінгвістичних можливостей вражає. Поліглот і перекладач знав понад 60 мов. Був одним із фундаторів Академії наук України (1918 р).

 Походив він із роду татар по батьковій лінії,  з  польського роду – по материнській.

Сім’я  проживала в Білорусії  а згодом переїхала на Волинь, де  15 січня 1871 року в м. Володимирі-Волинському  народився Агатангел.

Ріс він у російськомовному середовищі. Батько був вчителем російської історії та географії. Мова в домі панувала московська, а атмосфера – імперська. Однак в житті його сталася подія, яка вплинула на  світогляд, дала  внутрішній стержень і усвідомлення того, що він ніколи не зійде з українського шляху.

Навчання в Колегії Галагана подарувало йому зустріч з викладачем, видатним українським мовознавцем і активним діячем громадського руху України Павлом Житецьким. Знавець багатьох мов, перший дослідник Пересопницького Євангелія дав таку настанову своєму найкращому учневі: "Якщо хочете працювати для українського народу, станьте першокласним вченим і пишіть ваші праці по-українському, тоді мимоволі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з вашими працями".

Любов до України пробуджували також і твори  Ю. Федьковича. "І от узяв я якось повісті Федьковича ...і мене ніби нове світло осяяло... Я жадібно ухопився за українство. Кожну вільну від офіційних занять часину я присвячував Україні", – писав він.

Найбільш свідомо відчув себе українцем  Агатангел у Москві, і казав, цитуючи А. Міцкевича, що Батьківщину як здоров'я оцінюєш лиш тоді,  як втрачаєш. Перебуваючи в Москві, він передплачує галицькі україномовні видання й стає навіть дописувачем до тих видань,  оскільки Галичина не підпадала під дію Емського указу, який діяв у Великій Україні. Тут  існувала заборона на видання  україномовних наукових праць, сценічних вистав українською мовою, українських пісень, виголошення церковних проповідей українською мовою, хрещення українськими іменами.

Агатангел Кримський вважав, що українство  і слугування національній ідеї на духовному рівні є визначальне. "Український націоналізм – це право українського народу на його землю, облиту його потом і кров’ю, право на роботу, право на власне самовизначення", – говорив він.

Багата творча спадщина А. Кримського. Він – автор понад тисячі монографій, підручників, посібників, збірників. Оскільки, "першою ознакою нації є мова, то починати цю мову потрібно із словника", – вважав вчений. Тому разом з С. Єфремовим з 1924-1933 рр. він працює  над укладанням словника живої української мови. Саме цей словник став  причиною  активних дій влади  проти науковця.  Його  звинуватили у буржуазному націоналізмі, за що  пізніше  винесли  смертний вирок.

В 30-х роках вченого  усувають від науково-педагогічної роботи, забороняють друк його праць. Влітку 1941 р. Агатангела Кримського заарештовують і вивозять в  м. Кустанай,  де він  помер в січні 1942 р.

Великий татарин, не маючи ні краплі української крові, став Великим українцем. Він з далечі років вчить українців бути УКРАЇНЦЯМИ, пишатися цим і боротися за право  гордитися своєю національністю. 

Лілія ЄГОРОВА, 

Надія ФЕЩУК. 

Ковельський осередок 

"Союзу Українок".

"Тепер я ніколи не зверну з української стежки, чужинець зроду, я вже вічно буду українцем".                                                        

Агатангел КРИМСЬКИЙ.                        

Ім’я Агатангела Кримського занесено до переліку  видатних діячів світової культури Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО.

Багатогранність його таланту і лінгвістичних можливостей вражає. Поліглот і перекладач знав понад 60 мов. Був одним із фундаторів Академії наук України (1918 р).

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Сапролайф Гумат: органічне добриво, 

яке посилює ріст та стресостійкість рослин

Про тонкощі використання органічного добрива, яке не тільки покращує врожай зернових, а й є імунітетом від шкідників та хвороб

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Плануєте поїздку за кордон? Подбайте про здоров'я власне та своїх близьких: вакцинуйтеся! Запорукою Вашої безпеки є щеплення від коронавірусної інфекції COVID-19. 

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у невеликій кількості вакцину Janssen (Johnson & Johnson), щеплення якою робиться одноразово.

Крім того, у пунктах щеплень є у наявності вакцина Pfizer/Comirnaty (оновлена формула).

Попередній запис на вакцинацію за номером телефону: 050- 468-15-84.

Якщо ви досі не щеплені — вакцинуйтеся перед мандрівкою за кордон! Подорожі — це завжди ризик захворіти на коронавірусну інфекцію. 

Вакцинація від COVID-19 запобігає тяжкому перебігу хвороби та рятує Ваше життя.

Валентин Вітер,

генеральний директор 

Ковельського МТМО.

Плануєте поїздку за кордон? Подбайте про здоров'я власне та своїх близьких: вакцинуйтеся! Запорукою Вашої безпеки є щеплення від коронавірусної інфекції COVID-19. 

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у невеликій кількості вакцину Janssen (Johnson & Johnson), щеплення якою робиться одноразово.

Крім того, у пунктах щеплень є у наявності вакцина Pfizer/Comirnaty (оновлена формула).

Попередній запис на вакцинацію за номером телефону: 050- 468-15-84.

Якщо ви досі не щеплені — вакцинуйтеся перед мандрівкою за кордон! Подорожі — це завжди ризик захворіти на коронавірусну інфекцію. 

Вакцинація від COVID-19 запобігає тяжкому перебігу хвороби та рятує Ваше життя.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 342

Весь світ стоїть на любові людського серця. Найважливіша цінність людської душі — любов. Часом на маленькі, люблячі серця випадає дуже багато випробувань, але вони мають битися далі. 

Найдорожчий наш скарб — наші діти —  наша надія, гордість і опора. Розвивати, підтримувати і заохочувати їх — обов`язок сім`ї, школи, влади, громадськості. І як добре, що у нашому місті є справжні добродії, які у такі нелегкі часи дбають про наших доньок і синів, аби вони росли здоровими, щасливими та впевненими у прийдешньому дні.

Саме таку турботу відчувають наші діти, учні спеціальних класів ЗЗСО І-ІІІ ступенів  №8 м. Ковеля. Висловлюємо найтепліші слова подяки за небайдуже ставлення до проблем наших  дітей міській владі в особі  міського голови Ігоря Чайки за безоплатне харчування;  управлінню освіти міськвиконкому в особі Віктора Бичковського, Тетяни Пархомчук та Алли Данилюк, директору ЗЗСО №8 Василю Швораку та всім педагогічним працівникам ЗЗСО №8.

Хай Господь Бог сторицею віддячить за Ваше розуміння, підтримку дітей з особливими освітніми потребами, за частку душі, подаровану дітям.

Радіємо і пишаємось, що такі чуйні, щедрі душею і небайдужі люди є на світі!

З повагою — 

батьківська громадськість спеціальних класів ЗЗСО №8.

Весь світ стоїть на любові людського серця. Найважливіша цінність людської душі — любов. Часом на маленькі, люблячі серця випадає дуже багато випробувань, але вони мають битися далі. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 325

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 239

ОВЕН. Викриваючи недолiки iнших, пам’ятайте i про власну недосконалiсть. В кiнцi тижня порадують друзi.

ТЕЛЕЦЬ. Складна ситуацiя в особистому життi вимагає негайних дiй. Справи, що накопичилися, заважатимуть вам рухатися вперед. 

БЛИЗНЮКИ. Гарний настрiй дозволить швидко i легко вирiшити будь-якi питання. Саме зараз зрозумiєте, що мрiї здiйснюються.

РАК. У вiвторок хороший час для кар`єрного зросту, зможете проявити свiй професiоналiзм. У п`ятницю спробуйте не вступати в новi контакти.

ЛЕВ. Якщо задумалися над змiною роботи, то зараз слушний момент для пошуку. Завершуйте початi справи, що дозволить уникнути неприємностей. 

ДIВА. Вашi iдеї i плани, не зважаючи на дещо авангардний характер, знайдуть розумiння i пiдтримку. Будьте упевнені в своїх силах!

ТЕРЕЗИ. Вас чекають приємнi змiни в особистому життi. Виникне гостре бажання досягти задуманого — отже, ризикуйте.

СКОРПIОН. Виникне безлiч iдей i проєктiв, й бiльшiсть з них принесуть прибуток. Успiх особливо прихильний до юристiв i правозахисникiв. 

СТРIЛЕЦЬ. Результати роботи зможуть порадувати, подарують моральне й навiть матерiальне задоволення. 

КОЗЕРIГ. У понедiлок не поспiшайте будувати плани i слiдувати їм. Тиждень сприятливий, щоб спокiйно пливти за течiєю. 

ВОДОЛIЙ. Активно проявите себе. В четвер у всьому шукайте привiд для радостi, не допускайте негативних думок i емоцiй. 

РИБИ. У понедiлок вдало складуться справи, пов`язанi з оформленням  документiв. Необхiдно подумати про зміну роботи.

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Викриваючи недолiки iнших, пам’ятайте i про власну недосконалiсть. В кiнцi тижня порадують друзi.

ТЕЛЕЦЬ. Складна ситуацiя в особистому життi вимагає негайних дiй. Справи, що накопичилися, заважатимуть вам рухатися вперед. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 6543

Погода в Ковелі  

16 – 22 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 464