06.06.2022
Ігор Чайка: "Війна перетворила 
нас на управлінців в умовах кризи" 

Ч1Ігор Чайка: "Війна перетворила нас на управлінців в умовах кризи" 

Наш   співрозмовник   –   Ковельський   міський   голова   Ігор   Чайка

– Ігоре Леонтійовичу, понад півтора року Ви з командою при владі. Чи можемо вже  зараз говорити, що викликів такої складності, які випали Вам на долю,  не було досі в жодній каденції міського голови за період незалежної України? 

Розмову вела Наталія ТОРСЬКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 220
Читати далі
06.06.2022

М6Депутати на черговій сесії внесли зміни до місцевих програм

Чергова сесія міської ради розпочалась з хвилини мовчання за загиблими ковельчанами, які віддали своє життя, визволяючи Україну від російських загарбників – Валерієм Гонтою та Юрієм Ковальчуком.
У ході засіданні було розглянуто понад сорок питань порядку денного. Зокрема, депутати взяли до відома інформацію про виконання бюджету Ковельської міської територіальної громади за перший квартал 2022 року. Незважаючи на вкрай складні для економіки територіальної громади умови, пов’язані із збройною агресією росії та встановленням на території нашої держави воєнного стану, за основними джерелами доходів загального фонду бюджет виконаний на 105, 6 відсотка.
Погодили на сесії і зміни до головного фінансового документа територіальної громади. Вони в основному стосуються внутрішнього перерозподілу асигнувань головного розпорядника коштів – управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства.
Депутати проголосували за внесення змін до Комплексної місцевої програми захисту населення і територій Ковельської міської територіальної громади від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2021-2025 роки.
Йдеться про приведення найпростіших укриттів цивільного захисту (підвальних приміщень) в закладах освіти Ковельської громади до використання. На це додатково виділили з бюджету громади 1 млн. 500 тис. грн. Понад 757 тис. грн. спрямують на школи та майже 743 тис. грн. – на садочки.
Варто зауважити, у трьох закладах дошкільної освіти, які працюватимуть влітку, укриття уже практично облаштовані.
Внесено зміни ще до низки місцевих програм: соціального захисту окремих категорій мешканців Ковельської територіальної громади; поводження з безпритульними тваринами в місті Ковелі; профілактики правопорушень і злочинів.
Затверджено перелік підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню. До них увійшли:
– Ковельська територіальна первинна організація УТОС.
– Ковельська міськрайонна організація Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
– Громадська організація “Члени родин загиблих в АТО “Віра”.
– Ковельська міська рада ветеранів війни і праці.
– Ковельський міський осередок “Союз Чорнобиль України”.
– Громадська організація “Реабілітаційний центр”.
– Обласна дитячо-юнацька спортивна школа для осіб з інвалідністю.
– Громадська організація “Ковельський міський клуб адаптивного фізичного виховання і спорту “Спарта”.
– Ковельська міськрайонна організація Товариства Червоного Хреста України.
– Громадська організація “Дитячий клуб туристів – рятувальників “Контур”.
Це рішення дозволить цим організаціям продовжувати договори оренди комунального майна без проведення аукціону.
На засіданні опрацювали низку земельних та містобудівних питань. Взяли до відома інформації про роботу управління культури, молоді та спорту, управління «Центр надання адміністративних послуг», відділу загальної та організаційної роботи.
Також депутати прийняли звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України щодо повернення у державну власність енергетичних підприємств.
Обранці громади звернулись до священнослужителів та парафіян Української Православної Церкви Московського  патріархату в Ковельській територіальній громаді.
З текстами звернень ознайомимо додатково.
Відділ внутрішньої політики 
та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради.

Чергова сесія міської ради розпочалась з хвилини мовчання за загиблими ковельчанами, які віддали своє життя, визволяючи Україну від російських загарбників – Валерієм Гонтою та Юрієм Ковальчуком.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 184
Читати далі

Повідомлення в номер / Сила газетного Слова

06.06.2022

читачСила газетного Слова

Дивовижно-героїчний все-таки український народ. Бо як би не доводилося йому важко – і колись, і тепер, але переважна частина українського суспільства  налаштована оптимістично, вірить у зміни на краще, не впадає у відчай.
Якщо деякі інші нації за найменшої загрози їх комфортному і спокійному життю,  починають панікувати, розпачливо кричати: "Все пропало!", опускати руки  і "топити" негатив в алкоголі, наркотиках або розпусті, то українці починають частіше звертатися до Бога, самоорганізовуватися і підбадьорювати один одного, допомагати тим, кому важче, аніж їм. При тому не тішаться з чужого горя, співпереживають тим, хто потрапив у біду. 
Це особливо виразно бачимо сьогодні, коли більше трьох місяців триває жорстока кровопролитна війна, яку розпочав біснуватий кремлівський карлик без жодних  причин на те, нахабно брешучи про велику загрозу, яку ніби-то становила московії миролюбна і працелюбна Україна. А ще – НАТО, котре ось-ось мало напасти на бідолашних і беззахисних московитів.
Екстремальна ситуація, в яку ми потрапили, починаючи із 24 лютого 2022 року, не викликала тієї паніки і кризи влади, на яку розраховував агресор. Навпаки: українці об'єдналися у потужну силу, а їх Збройні Сили, загони територіальної оборони за підтримки західних партнерів дають рішучу і досить успішну відсіч знахабнілим окупантам, що викликає непідробне захоплення у світової спільноти. 
Але не тільки у вмінні воювати сила українців. Вони – духовно багаті люди, котрі дорожать своїми здобутками у галузі культури, мистецтва, красного письменства, намагаючись ці здобутки примножити. Про це, зокрема, свідчить і перемога України на "Євробаченні-2022", активна громадянська позиція наших літераторів, акторів, журналістів, представників науки і духовенства Церков, які захищають та відстоюють українську національну ідею (окрім тих, звичайно, хто прислуговує московії).
l
Активізувалося культурно-мистецьке і духовно-просвітницького життя на Ковельщині. Не буду перераховувати, які цікаві, високопатріотичні заходи проходять останнім часом у нашому краї, бо про них постійно повідомляють місцеві ЗМІ. Скажу про інше: пожвавлення творчої активності дописувачів газети "Вісті Ковельщини". Окрім наших "традиційних" авторів (Івана Сидорука, Анатолія Семенюка, Валентини Січкар, Галини Оліферчук, Лідії Гарлінської, Ігоря Вижовця, Валентини Остапчук, Якова Лавренка, Івана Ярошика, Федора Савлука, Віталія Лихобицького), на шпальтах видання з'явилися нові імена. Це – самобутні місцеві поети, письменники, журналісти. При чому чимало їх – із колишніх районів Волині, які нині об'єднані в єдиний Ковельський район.
Назву тільки деякі прізвища. Надзвичайно цікаві, змістовні прозові твори надсилає Любов Євтушик з Старої Вижівки. Як правило, вони побудовані на фактах реального життя – як минулого, так і сучасного, розповідають про події й особистості, які викликають величезний інтерес у наших читачів. Нерідко пані Любов висловлює цінні пропозиції, які журналісти намагаються, в міру можливості, використати у своїй роботі. Досить оригінальною і щирою є позиція Василя Ковча із села Гута на Ратнівщині. Творчим неспокоєм "дихає" його земляк Микола Денисюк. 
Не можу не відзначити зрослу активність останнім часом давнього друга газети з Облап Аркадія Цикуна. Культпрацівник за фахом, він порушує у своїх віршах теми моралі, духовності, стійкості і патріотизму. Завжди проникливі, щирі й душевні вірші Людмили Клімчук з Уховецька. Постійними авторами "Вістей Ковельщини" стали Станіслав Вознюк, Григорій Шворак, Сергій Бобрицький, Марія Богданович, Ірина Лобко. Особливо приємно, що в рядах цих небайдужих людей – голова міської ради ветеранів Марія Батраченко, ветерани праці Аркадій Михалевич, Людмила Борисюк. 
Новими гранями засяяв талант волинян Павла Мельника і Сергія Годлевського, які нині захищають Україну зі зброєю в руках. Військова служба, яку вони несуть з великою відповідальністю, не заважає їм час від часу оприлюднювати свої творчі доробки у соціальних мережах, зокрема у фейсбуці, на шпальтах газети. Ми з великою повагою ставимося до цих людей, котрі захищають нас, і з радістю готові й надалі надавати їм слово, бо воно у них вистраждане, виболене, правдиве і щире.   
Надзвичайно приємно, що коло талановитих і креативних людей на Ковельщині розширюється за рахунок молоді. Завдяки організаторським здібностям, ініціативності й залюбленості в українське Слово вчительки ОНЗ "Люблинецький ліцей" Олени Прадійчук тут уже декілька років поспіль діє літературна студія "Пурпурові вітрила". Її вихованці – часті гості на шпальтах "Вістей Ковельщини". Ось і в квітневому номері "міськрайонки" було опубліковано добірку їх поезій "Ми – з України!". Твори дітей засвідчили, що серця юних авторів сповнені любові до Батьківщини і, що найважливіше, – б'ються в унісон.
В одному з останніх номерів газета познайомила читачів з творчістю 13-ої  ковельчанки Ірини Дейнеки – вихованки зразкового художнього колективу драматичного гуртка "Дивослово" Палацу учнівської молоді імені Івана Франка (керівник гуртка – талановитий педагог Руслана Чарнюк). Її вірш "До України" – це заявлена вголос громадянська позиція юного покоління, яке любить свою незалежну державу, її народ, гордиться подвигами героїв і вірить у перемогу над ворогами.
l
6 червня в Україні відзначатимуть День журналіста. Війна, звичайно, позбавить його надмірної святковості. Але водночас засвідчить: українське Слово – це теж зброя у боротьбі за свободу, які хочуть забрати від нас московити. Але їм зробити цього не вдасться, доки є такі мужні й відважні "бійці" літературно-газетного фронту, про яких я згадав вище.
Тож із прийдешнім святом, дорогі друзі! Миру і Перемоги нам усім!
Микола ВЕЛЬМА.

Дивовижно-героїчний все-таки український народ. Бо як би не доводилося йому важко – і колись, і тепер, але переважна частина українського суспільства  налаштована оптимістично, вірить у зміни на краще, не впадає у відчай.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 214
Читати далі
06.06.2022
Журналісти  –  на 
інформаційній  “передовій”

СавчакЖурналісти  –  на інформаційній  “передовій”

Як і  більшість пересічних українців, вітчизняні журналісти  воюють одразу на кількох напрямках. Сотні вчорашніх газетярів, телевізійників та  радійників стали до зброї   у військових частинах, підрозділах  територіальної оборони, займаються активною волонтерською діяльністю, дбають про надійний тил захисників України. Але основна маса журналістів усе ж  тримає інформаційний фронт, де не менш спекотно, ніж на полях битв, де  героїчна українська армія мужньо стримує натиск російського агресора.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237
Читати далі

Повідомлення в номер / Злочини забуттю не підлягають

06.06.2022

депар1Злочини забуттю не підлягають

Шановна редакціє!
Досить часто у засобах масової інформації звучить тема депортації. Стосується вона переважно представників інших народів: кримсько-татарського, чечено-інгушського, вайнахського, калмицького та інших.
Але мене цікавить, чи є День пам'яті жертв депортації українців? Відомо, що тисячі їх по війні було насильно вивезено в Сибір, на Далекий Схід, в інші регіони колишнього СРСР, де так "вільно дихав чоловік", як співали у ті часи. В юні часи я сам бачив колони моїх земляків, які йшли вулицею Володимирською у Ковелі в супроводі озброєних конвоїрів.
Гнали дорослих, старих і малих. Моя мати не втрималася і голосно вигукнула: "Куди вас ведуть?". Хтось з натовпу відповів: "Будуть вивозити із рідної землі, бо кажуть, що ми – "бульбаші". Конвоїр грубо обірвав розмову: "Не разговаривать!" і пригрозив гвинтівкою. І таких обозів було дуже багато.
Хотілося б дізнатися зі сторінок газети, коли в Україні відзначають День депортації? Адже варварське ставлення до українців бачимо сьогодні на окупованих територіях, де московські окупанти силоміць вивозять людей у московію або на територію самопроголошених днр/лнр. Якщо такого Дня у нас в календарі немає, то потрібно його обов'язково встановити.
Яків ЛАВРЕНКО,
ветеран педагогічної праці, громадський активіст.
l
Шановний Якове Яковичу!
Постановою Верховної Ради України від 8 листопада 2018 року проголошено 12 вересня Днем пам'яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Байківщини у 1944-1951 р.р. Окрім того, ще є в Україні День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначаємо кожного року у третю неділю травня.
Як бачимо, єдиного всеукраїнського Дня пам'яті жертв депортації українського народу немає. Але він, очевидно, потрібен, оскільки примусове виселення українців відбувалося не лише із Західної України, а й з інших територій. Про це свідчить інформація, яку пропонуємо читачам газети.
 
Примусове виселення українців 
з етнічних історичних поселень
Депортація українців у Радянському Союзі – інструмент радянської національної  політики сталінських часів. Депортація українців – це насильницьке переселення їх  у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у спецпоселеннях. 
Депортації здійснювали на основі адміністративного або судового рішення і часто супроводжувалися терором. Впродовж 20-50-х рр. XX ст. примусові виселення "соціально й політично небезпечних" осіб та народів стали складовою репресивно-каральної системи СРСР. У 1925-1928 роках проводила цю роботу так звана тристороння комісія УРСР, БРСР та РРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів зукраїнських земель Стародубщини, Білгородщини, Орловщини, Дону були депортовані на Зелений, Малиновий та Сірий Клин сотні тисяч українців.
1930 року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "куркульська" висилка 1930-1936 рр. забрала знову десятки тисяч українців. Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 рр., депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім'ями. Протягом грудня 1939 - березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану. 
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян – "куркулів" (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі).  Всього із Західної України в 1939-1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.
28 листопада 1947 міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов направив заступнику голови ради міністрів СРСР Л.  Берії повідомлення про переселення з західних областей України 26460 сімей (76268 осіб) "активних націоналістів і бандитів", 21197 сімей (61066 осіб) на роботу у вугільній промисловості східних районів СРСР, інші 5264 сім'ї (15202 особи) – в Омську область.
Хронологія депортацій: 16 жовтня 1922 р. – утворено Особливу комісію при НКВС СРСР з питань вислання в табори примусової праці. 10 серпня 1922 р. – декрет ВЦВК "Про адміністративне вислання" давав право на вислання всіх запідозрених осіб у віддалені регіони СРСР.
28 березня 1924 р. – затверджено "Положення про права ОДПУ в частині адміністративних виселення, заслання і ув'язнення в концентраційні табори". 4 квітня 1925 р. – ОДПУ отримало право забороняти “соціально шкідливим особам” проживати в певних місцевостях.12 червня 1929 р. – постанова "Про засл ання особливо злісних злочинців". 20 лютого 1930- постанова ЦК ВКП(б) про необхідність примусового виселення 200-300 тис. сімей з районів суцільної колективізації  в райони Казахстану. Червень 1931 р. – утворено відділ спецпоселень в системі ГУЛАГу. 25 листопада 1935 р. – постанова ЦК КП(б)У про виселення із західної прикордонної смуги УСРР.  28 квітня 1936 р. – постанова РНК СРСР "Про виселення з УРСР в Карагандинську область Казахської АРСР 15 тисяч польських та німецьких господарств". 13 квітня 1938 р. – циркуляр №80 НКВС СРСР про облік спецпоселенців. Вересень 1939-червень 1941 р.р. – із Західної України було депортовано понад 500 тисяч людей. 1940 р. – утворено управління виправно-трудових колоній (ВТК) і трудпоселень ГУЛАГу. Березень 1943 р. – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", яка зобов'язувала НКВС СРСР виселяти сім'ї "активних учасників ОУН-УПА у віддалені місцевості СРСР". 
7 січня 1944 р. – розпорядження № 20 за підписом Л. Берії, в якому нарком наказував "усіх виявлених посібників на території України заарештувати з конфіскацією майна на підставі наказу НКВС СРСР". 31 березня 1944 р. – наказ НКВС СРСР № 122 за підписом Л. Берії про репресії членів родин оунівців, березень 1944 р. – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", в п. 8 якої зазначалось: "Зобов'язати НКВС СРСР виселяти родини активних учасників ОУН, УПА і УНРА у віддалені місцевості СРСР". 24 березня 1944 р. – в структурі НКВС СРСР утворено відділ спецпоселень. 31 березня 1944 р. – директива НКВС №122 за підписом Л. Берії "Про виселення до віддалених районів Красноярського краю, Іркутської, Омської, Новосибірської областей членів родин оунівців і активних повстанців, як арештованих, так і вбитих у сутичках". 
5 і 15 квітня 1944 р. – інструкція "Про порядок заслання членів родин оунівців та активних повстанців у віддалені райони СРСР" та інструкція-вказівка "Про порядок виселення родин активних учасників ОУН і УПА". 29 жовтня 1944 р. – постанова ДКО № 684-с, відповідно до якої місцем заслання для учасників національно-визвольних змагань та членів їхніх родин були Комі АРСР, Архангельська, Кіровська та Молотовська області "для трудового виховання".
15 травня 1945 р. – Львів. На нараді з секретарями обкомів КП(б)У та начальниками обласних управлінь НКВС та НКДБ М. Хрущов вимагав вислати родини повстанців у віддалені місцевості СРСР. 19 травня 1945 р. – звернення керівництва УРСР "до робітників, селян та інтелігенції західних областей України", яких попереджали, що в разі неприбуття з повинністю (до 20 липня) "до всіх учасників банд будуть застосовані найсуворіші заходи".  20 квітня 1946 р. – директива МВС СРСР №97 про заслання "колишніх поліцаїв, власовців та інших осіб". 10 вересня 1947 р. – постанови Ради Міністрів (РМ) СРСР № 3214 про виселення на спецпоселення за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР "родин учасників банд ОУН, посібників учасникам ОУН та членів їхніх родин, куркулів-націоналістів та їхніх родин". 15 жовтня 1947 р. – таємна постанова № ПБ-148/142 ЦК КП(б)У та РМ УРСР "Про порядок використання земель і майна, залишених після виселення родин націоналістів та бандитів".  21 лютого 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". 23 лютого 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР про заслання на поселення засуджених "учасників банд ОУН" після відбуття покарання у виправно-трудових таборах (ВТТ).
26 листопада 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов'язкового та постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни". 1950 року утворено 9-те управління МДБ СРСР, яке відало спецпоселеннями. 15 квітня 1950- наказ МВС СРСР № 00248 "Про оголошення виселенцям-оунівцям про залишення їх навічно в спеціальних поселеннях". 13 лютого 1951 р. – постанова РМ СРСР № 377-100 "Про депортацію з України колишніх військовослужбовців армії Андерсата члени їхніх родин". 1944-1952 р.р. – з території західних областей України було депортовано 203 662 осіб. 30 жовтня 1954 р. –  утворено 4-й відділ МВС СРСР для обліку і контролю за спецпоселеннями. 5 липня 1954 р. – постанова ЦК КПРС і РМ СРСР "Про зняття деяких обмежень правового становища спецпоселенців", яка не поширювалась на українських націоналістів і членів їх сімей, виселених із західних областей України.
29 березня 1959 р. – через зняття з обліку спецпоселенців 4-й відділ МВС СРСР для нагляду за спецпоселеннями ліквідовано. 15 червня 1959 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про відповідальність колишніх спецпоселенців за самочинне повернення їх в місця, звідки вони були виселені", порушникам якого загрожував 3-річний термін виселення.
14 листопада 1989 р.  декларація ВР СРСР скасувала депортаційні обмеження. Реабілітовано всі депортовані народи.
l
Навіть з переліку наведених вище документів та історичних фактів видно, що радянська влада впродовж всього часу свого існування, продовжуючи традиції імперської росії, послідовно вела боротьбу з українським народом, нещадно його репресувала і нищила. Цю практику нині продовжує путінська москвія, про що свідчать трагедії, які щодня спостерігаємо на окупованих територіях України.
Чи буде цьому край? Тільки в одному випадку: у разі цілковитого знищення бандитської російської влади, злочинців, що захопили її в свої руки, по лікті забруднені кров'ю безневинних жертв. Будемо вірити, що рано чи пізно таке станеться.
Підготував
Володимир Петрук.

Шановна редакціє!

Досить часто у засобах масової інформації звучить тема депортації. Стосується вона переважно представників інших народів: кримсько-татарського, чечено-інгушського, вайнахського, калмицького та інших. Але мене цікавить, чи є День пам'яті жертв депортації українців? 

Підготував Володимир Петрук.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 278
Читати далі
06.06.2022

3Як Росія влаштовує геноцид українців

Після звільнення Бучі від російських загарбників світ дізнався про жахливі злочини росіян проти українців. Кількість жертв і цинічність російської армії шокували навіть досвідчених воєнних експертів. Але найстрашніше те, що російські звірства тривають далі. Україна, Польща, Канада, Латвія, Литва, Естонія і Чехія вже визнали злочини, які чинить армія РФ, геноцидом українського народу. Але це має зробити весь світ.
Що таке геноцид?
Термін «геноцид» вперше застосував польський правник Рафаель Лемкіндля опису злочинів проти різних національностей. Дослівно це слово перекладається як «вбивство раси/роду». У 1948 році ООН кодифікувала геноцид як правопорушення у «Конвенції щодо запобігання і покарання злочинів геноциду».
На думку експертів, більшість цих ознак спостерігаються у діях російської армії в Україні. 
«Масові звірства на окупованих територіях, умисні вбивства цивільних, створення умов, що спричиняють страждання, і переміщення не лише дорослого населення, а й дітей – все це військові злочини, які, крім як геноцидом, важко чимось назвати», – заявив перший заступник голови Верховної Ради Олександр Корнієнко.
Жертви російського геноциду
За даними ООН, станом на 26 травня, від початку повномасштабного вторгнення росії загинула щонайменше 4031 цивільна особа і ще 4735 людей зазнали поранень. Серед загиблих – 261 дитина. 
В ООН вважають, що фактична кількість загиблих і постраждалих значно вища. Для прикладу, за інформацією Маріупольської міської ради, під час блокади міста російська армія вбила щонайменше 22 тисячі людей. 
«Мешканці, які виїхали з міста, дають дуже важливі свідчення щодо військових злочинів росії. Це і пологовий будинок Маріуполя, який ворожий літак зруйнував, і Драматичний театр, де загинули багато жінок та дітей, і Перша лікарня, де живцем згоріли важкопоранені маріупольці. Прикладів військових злочинів російської окупаційної армії, на чолі з головним злочинцем путіним, дуже багато», – заявив міський голова Маріуполя Вадим Бойченко у Медіацентрі Україна.
Окрім вбивств, росіяни чинять інші злочини, які можна кваліфікувати як геноцид. Наприклад, викрадають і катують людей з проукраїнською позицією, закривають українські школи і ЗМІ, палять українські книжки тощо. За даними Запорізької військової адміністрації, лише у Запорізькій області з початку війни було викрадено 280 людей, 117 з них досі залишаються у полоні.
Ще однією ознакою геноциду є примусова депортація українців до рф. За даними Верховної Ради, на російські території примусово вивезли 1 млн. 400 тисяч українців, із яких понад 240 тисяч дітей.  
Фіксація злочинів окупантів
За даними Міністерства внутрішніх справ, з 24 лютого в Україні офіційно зареєстровано близько 20 тисяч воєнних злочинів, скоєних російськими військами. 
Документують злочини як українські правоохоронці, так і закордонні колеги. Зокрема, у квітні в Україні працювали французькі судово-медичні експерти, які допомагали збирати докази на Київщині. А в травні в Україну було направлено групу з 42 слідчих та судово-медичних експертів Міжнародного кримінального суду.
Фіксують звірства окупантів також недержавні інституції, такі як міжнародна правозахисна організація HumanRightsWatch. Правозахисники зафіксували 32 випадки страт, 7 випадків катувань і 21 випадок викрадень, які здійснили російські окупанти на Чернігівщині та Київщині.
Воєнний трибунал 
для путіна
Понад 40 країн світу закликали Міжнародний кримінальний суд розслідувати воєнні злочини росіян в Україні.
«Воєнні злочини в Україні мають бути розслідувані, а винні мають бути притягнуті до відповідальності. Ми знаходимося у постійному контакті з міністерством юстиції України та Генеральною прокуратурою, щоб почути, чого саме Україна потребує для здійснення відповідних карних розслідувань. Очевидно, що обсяг та складність цих процесів потребують великих технічних та людських ресурсів, а також спеціалістів відповідної кваліфікації», – заявив Єврокомісар з питань юстиції Дідьє Рейндерс.
Як зазначають експерти, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі може розглянути позов України проти росії щодо злочинів проти людяності, воєнних злочинів та геноциду українців.
Експерти вважають, що процес притягнення путіна до відповідальності буде дуже непростим. Найскладніше довести, що масові вбивства українців російською армією, є саме геноцидом, тобто спланованим винищенням українців як нації. Саме тому документування і свідчення очевидців російських злочинів є надзвичайно важливими.
Оксана КОВАЛЬ.

Після звільнення Бучі від російських загарбників світ дізнався про жахливі злочини росіян проти українців. Кількість жертв і цинічність російської армії шокували навіть досвідчених воєнних експертів. Але найстрашніше те, що російські звірства тривають далі. Україна, Польща, Канада, Латвія, Литва, Естонія і Чехія вже визнали злочини, які чинить армія РФ, геноцидом українського народу. Але це має зробити весь світ.

Оксана КОВАЛЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 228
Читати далі
06.06.2022 Троцюк Світлана Дмитрівна
Своє життя віддав за Україну
Присвячується світлій пам'яті Валерія Гонти

гонта фотоСвоє життя віддав за Україну

Присвячується світлій пам'яті Валерія Гонти

Справжня людина – це людина добра і мудра, щира і сердечна, сильна духом, віддана рідному краю, Батьківщині до останнього подиху, до останньої хвилини земного буття… Невблаганна смерть  вирвала з життя нашої громади, родини, друзів  ковельчанина Валерія Гонту, українського  військовослужбовця, відчайдушного "кіборга", сильного та нескореного, мужнього та відважного, який  загинув  у боротьбі з проклятим російським агресором. 

Світлана ТРОЦЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305
Читати далі
06.06.2022

01Ковельська громада попрощалася з Героями

У п’ятницю 27 травня розридалось небо. Уже й природа не витримує того болю, який переживає нині наша земля. Війна продовжує забирати найкращих. Ще двоє ковельчан не повернулись додому, до своїх рідних.
Валерій Гонта загинув 21 травня біля населеного пункту Нагірне Донецької області, а Юрій Ковальчук – 23 травня неподалік Білогорівки Луганської області.
Валерій у липні мав відзначити свій 41-й день народження. Юрій 15 травня зустрів своїх лише 24.
“Надзвичайно боляче усвідомлювати, якими молодими, сповненими життєвих планів, вони йдуть від нас. Ковельчани Валерій Гонта та Юрій Ковальчук були справжніми воїнами. Із великої любові до України, до Ковеля, вони не могли інакше”, – під час громадянської панахиди сказав міський голова Ігор Чайка.
Цих хлопців об’єднувало наше рідне місто, вулицями якого вони ходили, навчалися вони в ковельських школах, далі — у технікумах. Тут закохалися. Встигли стати батьками. У Валерія залишилось двоє синів – дванадцяти та сімнадцяти років, а синові Юрія – всього лише два роки.
Валерій Гонта ще за життя став легендою. Він пішов на фронт у 2014 році. Брав участь у боях за Піски, був серед кіборгів, які захищали Донецький аеропорт, був на Світлодарській дузі, де виносив тіла своїх побратимів.
Юрій Ковальчук свій перший контракт підписав у 2018. Відразу після повномасштабного вторгнення росії пішов захищати Україну. Він був в багатьох гарячих точках: під Києвом, біля Чернігова, Ізюма.
“Низький уклін вам, наші Герої. Ми завжди будемо вас пам’ятати. Ви стали лицарями духу. Наш обов’язок – будувати таку країну, про яку вони мріяли, і яку захищали. Країну для їхніх синів, для синів їхніх синів. Країну навіки, на всі покоління”, – зазначив Ігор Чайка.
Щирі співчуття – рідним та близьким загиблих!
Вічна пам’ять та слава Героям!
Відділ внутрішньої політики 
та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради.

У п’ятницю 27 травня розридалось небо. Уже й природа не витримує того болю, який переживає нині наша земля. Війна продовжує забирати найкращих. Ще двоє ковельчан не повернулись додому, до своїх рідних.

 


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 185
Читати далі
06.06.2022

М4Ковельська  громада:виклики, люди, рішення

Переселенців зустрічали, як рідних


За останні три місяці через Ковель проїхало біля сотні тисяч людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Найскладніші дні були від п’ятого до двадцятого березня. У той час прибувало по кілька потягів на день.
Міська влада одразу організувала розселення біженців. Цю ношу на себе взяли освітяни. Колективи шкіл, дитсадків у найкоротші терміни розгорнули у закладах тисячі спальних місць, налагодили харчування. Надзвичайно багато зроблено молитовними будинками, які досі продовжують цю роботу. Подбало місто і про відкриття медичного пункту, який вкрай був необхідним на залізничному вокзалі.
І саме там можна було зустріти найбільшу армію волонтерів. Вони були до цього незнайомі, але за кілька днів стали, наче одна сім’я.
Сергій Панасюк, якого у нашому місті знають як багаторічного організатора ковельських пробігів, і тут взявся координувати роботу двох сотень ковельчан, а згодом до них приєднались і мешканці інших регіонів.
«За всі часи у мене таких волонтерів ще не було. Я здивований. Всім дуже дякую! Низько вклоняюся за зусилля та самовіддачу. За цей час ми майже щоденно організовували ковельський марафон», – каже Сергій.
А роботи усім вистачало, бо наше місто приймало по кілька евакуаційних потягів. Люди прибували страшенно втомлені, налякані. І ковельчани взяли собі за мету не лише їх нагодувати, обігріти, але й додати трішки позитивних емоцій до знайомства з новим містом. Комусь прийшла ідея покликати на допомогу Event-агентство “Шоколад”.
І на пероні з’явився надзвичайно милий ведмідь, який зустрічав дітвору з сюрпризами, робив малечі подарунки, веселив хлопчиків і дівчаток. І мільйон фото поїхали із Ковеля з цим добряком.
Катерина пригадує, що якось з потяга вийшла жінка з маленьким хлопчиком. Дитина запитала, чи тут свято, бо немає війни. Мама відразу заплакала і пояснила, що бойові дії не всюди.
«Люди взагалі не очікували, що їх можуть так тепло зустріти”, – додає волонтерка.
На вокзалі обладнали кімнату для дітей, і окрема група опікувалась маленькими пасажирами. Андрій, який приїхав з Харкова, розповів, що раніше продавав техніку на одному з найбільших ринків України – Барабашово. Війна зруйнувала його робоче місце. Доля закинула в Ковель, де він одразу став невід’ємною частиною дружної вокзальної команди.
Дівчата хором сказали, що в Андрія дуже класно виходить ладити з малечею. А він узяв іграшку і побіг радувати нового маленького гостя.
Серед волонтерів – киянин Ігор, менеджер ресторанів. Потрапив до Ковеля випадково. Їхав до Львова як волонтер. Втім, побачив, що тут потрібна допомога, і залишився.
«Керую нічною зміною. Я завжди був впевнений, що люди на заході України максимально добрі і щирі. У Ковелі я ще раз у цьому переконався. І хоч родом з Донецька, тут для мене усе близьке та рідне”, – каже він.
Волонтери визнають, що працювали спочатку дещо хаотично. А згодом розділили повноваження, розробили структуру та обов’язки, продумали, що необхідно зробити, аби додати ефективності у своїй роботі.
Приємно здивувала активність ковельчан. Коли дізналися, що їдуть люди, які понад добу нічого не їли, то одразу відгукнулося дуже багато небайдужих. І мова йде не лише про Ковель чи громаду. Допомагали і мешканці інших районів. Варто лише було про щось попросити.
Це були справжні марафони добра. Вони загартували команду волонтерів і ще більше навчили діяти злагоджено.
У кожного з них є свої зворушливі спогади, історії, які запам’ятались із щоденного чергування. І більшість з них уже звиклись зі своєю новою роллю і не уявляють свого завтра без зустрічі з новими друзями.
У звичайному житті вони – продавці, підприємці, вчителі, будівельники, спортсмени, музиканти. А тепер вони – волонтери. Люди світла, які наближають нашу перемогу і роблять цей світ добрішим. Спасибі вам велике!
Варто додати, що цей матеріал готувався дещо раніше. Нині ж волонтерська команда вокзалу перепрофілювалась. Хтось повернувся на роботу, хтось пішов у Червоний Хрест, інші центри допомоги.
Хочеться вірити, що люди, які проїхали через наше місто за кордон, у найближчому майбутньому повернуться додому…
Все буде Україна!

Вторгували понад 17,5 мільйона

Дбають про благоустрій міста


Діятимуть нові правила благоустрою

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 192
Читати далі

Повідомлення в номер / Ми пишаємося нашим земляком!

06.06.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

IMG-7121Ми пишаємося нашим земляком!

Пісню "Стефанія", з якою гурт Kalush Orchestra здобув перемогу у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення-2022", нині співає увесь світ. Лідер гурту Олег Псюк присвятив цю композицію своїй мамі Стефанії з нагоди її 60-річного ювілею. 
Нам, волинянам, особливо приємно, що перемогу у пісенному конкурсі у складі гурту виборювали в тому числі й троє наших земляків – Тимофій Музичук, Ігор Діденчук, Віталій Дужик.
29-річний Тимофій, який родом з села Пісочного Ковельського району – автор фольклорної основи пісні. Ми всі із захопленням слухали його віртуозне виконання соло на сопілці-тилинці (народний духовий інструмент, який має лише два відкриті отвори, – авт.). 
Тимофій змалку зростав в атмосфері творчості, адже всі у родині юнака не байдужі до музики. Його мама Світлана – викладач гри на бандурі в Поворській дитячій музичній школі. Далеко за межами району відома й бабуся Євгенія Савчук, яка понад сорок років працювала в  Поворському будинку культури. І сьогодні на сайті Поворської громади згадується, як під керівництвом Євгенії Карпівни артисти неодноразово підкорювали районну та обласну сцени. Гордістю Поворського Будинку культури був 100-голосий хор, яким вона керувала. Нині Євгенія Карпівна – регент місцевого церковного хору. 
Ще одна бабуся Тимофія – Лідія Іванівна, бібліотекар за фахом, у свій час створила фольклорний колектив.
– Недаремно маємо і знакове прізвище – Музичук, – жартує Світлана Анатоліївна, згадуючи у нашій розмові творчий шлях сина.  
– Тимофій навчався в Поворській дитячій музичній школі спочатку грі на баяні, згодом ще й на сопілочці, – розповідає Світлана Анатоліївна. – У музичну школу їздив за шість кілометрів від нашого села. Йому подобалось займатися музикою, із захопленням грав на сопілці.
Поспілкувалися ми і з директором Поворської дитячої музичної школи Володимиром Гриценюком, під керівництвом якого Тимофій розпочав освоювати гру на сопілці.
– Тимофій дуже талановитий, здібний, він був відповідальним  та старанним учнем. Ми пишаємось тим, що випускник нашого навчального закладу досяг таких високих творчих вершин, а також його позицією громадянина-патріота України, – зазначив Володимир Леонідович. 
Музичну освіту Тимофій вирішив продовжувати у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського. Перед вступом впродовж року їздив на заняття до викладача Юрія Фокшея, який виховав не одного музиканта-сопілкаря. 
Під наставництвом Юрія Євгеновича юний музикант продовжив активно розвивати та вдосконалювати свій талант, став лауреатом численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів. 
Згодом він здобув вищу освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв, залишився працювати в Києві, – зокрема, був солістом київського академічного ансамблю української музики "Дніпро".
– Пані Світлано, якою була Ваша з чоловіком реакція, коли побачили сина на сцені "Євробачення", коли дізналися, що гурт виборов для України перемогу?
– Відчули величезну гордість і радість за нашу країну, культуру, за наших талановитих людей! Дуже хвилювалися, звичайно, вболівали за хлопців. До цих пір не можемо повірити, емоції переповнюють! Ми дуже пишаємось своїм сином Тимофієм та музичним колективом! 
І хоч пісенне шоу завершилось пізно вночі, після оголошення результатів конкурсу телефон пані Світлани не вмовкав. Дзвонили односельчани, друзі, рідні. А від щасливих батьків  в далекий Турин полетіло повідомлення-привітання сину Тимофію. 
До слова, молодший син Музичуків Назар теж має музичні здібності, але обрав шлях кадрового військового і зараз захищає країну в лавах Збройних Сил України.
Знайомство із сім'єю Музичуків засвідчило, що українці мають  надзвичайно багату культуру, а такі сини нашого народу, як Тимофій і Назар Музичуки – гордість і світле майбутнє України!
Світлана ЛЯШУК.
l
Український гурт Kalush Orchestra, який переміг на Євробаченні-2022, продав свій кришталевий кубок, щоб переказати гроші на потреби Збройних сил України.
Їм вдалося отримати 900 тисяч доларів. Аукціон відбувався у прямому ефірі в Instagram, його вів український шоумен Сергій Притула.
За ці кошти придбають безпілотники PD-2.
Окрім кубка, в аукціоні розіграли рожеву панаму, у якій фронтмен гурту Олег Псюк виступав на сцені Євробачення в Турині.
gazeta.ua

Пісню "Стефанія", з якою гурт Kalush Orchestra здобув перемогу у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення-2022", нині співає увесь світ. Лідер гурту Олег Псюк присвятив цю композицію своїй мамі Стефанії з нагоди її 60-річного ювілею. 

Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381
Читати далі