Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 19 червня 2025 року №26 (12982)

Повідомлення в номер / Слава витязям України!

14.11.2022

FMWX5S9XEAAQNCm Слава витязям України!

Вставай, народе вільної Вкраїни,
Прийшла пора іти в смертний бій,
Бо суне, суне по усій країні
Смертельно лютий і кривавий змій.
Хай гнів народний в серці закипає,
Коловоротом в душах забурлить.
Хай супостат навік запам'ятає,
Як наші витязі уміють його бить.
Він думав: переможе нас наскоком
На суші, в небі, в морі кораблі.
Та це нахабство вийде йому боком,
А його воїнство лежатиме в землі.
Настане час – прийде його година,
Поглине того змія назавжди.
І не діждеться мати свого сина,
А прийде чорна вісточка: "Не жди".
Хіба не чуло серце материнське,
Що може син загинуть на війні?
Ви ж бачили, як риє рило свинське.
Чому мовчали, не сказали "Ні!"?
Я хочу знати, я волію,
Чом не звучало "НІ – війні!"
На всю "велікую росію",
Щоби дітей не бачити в труні?
Та свищуть кулі смертоносним
 роєм.
Ідуть у бій чоловіки, жінки.
Довічна слава нашим 
витязям-Героям.
І в нашім серці – пам'ять на віки.
Віталій Лихобицький,
ветеран праці і Збройних Сил.

Вставай, народе вільної Вкраїни,

Прийшла пора іти в смертний бій,

Бо суне, суне по усій країні

Смертельно лютий і кривавий змій.

Віталій Лихобицький.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 179
Читати далі

Повідомлення в номер / Буде хліб – буде Перемога

14.11.2022

посівнаБуде хліб – буде Перемога

Сьогодні, як ніколи раніше, ми зрозуміли великий зміст слів: "Розпочалася битва за хліб". Так, саме битва. Бо в умовах агресії путінської московії проти України виграти і цю битву – значить зробити вагомий внесок у нашу майбутню Перемогу.
Президент Володимир Зеленський, звертаючись до сільськогосподарських виробників різних форм власності, попросив їх активно включитися у посівну кампанію 2022 року. Адже не секрет: хід цієї кампанії у східних та південних областях України перебуває під великою загрозою. Рашистські вояки вдень і вночі обстрілюють сільські населені пункти Херсонщини, Миколаївщини, Одещини, "засівають" найродючіші землі Європи снарядами, мінами, гранатами, плюндрують господарства, які там розташовані, не шкодуючи ані людей, ані техніки, ані виробничих приміщень.
Світ з тривогою слідкує за звірствами окупантів, дедалі більше усвідомлюючи, що війна, що триває, серйозно загрожує продовольчою кризою планетарного масштабу.
В цих умовах велика відповідальність лягає на плечі аграріїв західних областей України, зокрема Волині. Тут організовано розпочали і продовжують весняно-польові роботи. В області восени посіяли близько 200 тисяч гектарів озимих культур.  Наразі  погодні умови сприяють їх підживленню. В багатьох господарствах розпочався другий етап цих робіт.
Про це повідомив начальник департаменту агропромислового розвитку військової обласної адміністрації Юрій Горбенко в ефірі телеканалу "Суспільне. Волинь". “Цьогоріч, – зазначив він, – посіви технічних культур зменшуватимемо. Ставку робимо  на ярі культури". За його словами, на Волині створено достатній продовольчий ресурс. Проблем з продуктами харчування немає.
Весняно-польові роботи тривають і на Ковельщині. На жаль, з огляду на вимоги воєнного стану ми не маємо права називати конкретні факти і приклади, господарства, де живуть і працюють за принципом: "Весняний день рік годує". Але хочемо запевнити, що трудівники полів розуміють величезне значення своєї праці. На підтвердження цього пропонуємо вашій увазі світлину з одного сільгосптовариства району, де активно підживлюють озимі культури на орендованих землях.
Тож побажаємо аграріям перемог у боротьбі за багатий урожай!
Наш кор.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Сьогодні, як ніколи раніше, ми зрозуміли великий зміст слів: "Розпочалася битва за хліб". Так, саме битва. Бо в умовах агресії путінської московії проти України виграти і цю битву – значить зробити вагомий внесок у нашу майбутню Перемогу.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 218
Читати далі

Повідомлення в номер / Борімося і вірмо!

14.11.2022

читач Борімося і вірмо!

Мій дорогий читачу, надіюсь співвітчизнику-українцю! Днями оприлюднено інформацію про затримання зрадника, який корегував ворожі обстріли київської телевежі та Меморіалу "Бабин Яр". Ця поодинока акція зради – ганебна і зневажлива не тільки до Батьківщини, але й свого роду. Вона не претендує на прощення та помилування.
Та поряд зі мною і пліч-о-пліч з народом, є інші коректувальники, які патріотичним словом, з любов'ю та гідністю корегують стан наших, доведених до відчаю, душ. Це – рідні "Вісті Ковельщини", вся журналістська родина редакції. Толерантно, переконливо, різнобарвно, без перепочинку сіють у наше духовне поле правду про життя і війну, вселяють надію на наше щасливе майбуття.
Тішуся, що в цю тривожну годину російсько-української війни – газета з нами, на передовій інформфронту. Ця невелика свічечка у темну годину мороку й агресії для ковельчан стала ясним променем світла, що вказує шлях до перемоги, згуртовує та заспокоює.
Не секрет, що дехто не вірить в перемогу України. Шановні й дорогі! Ми вже перемогли! Ми на весь світ показали наш незборний дух, силу і хоробрість, а разом з тим – нечувано зцементовану єдність.
Нехай сьогодні (не дай, Боже) ми спіткнемося, то все-одно завтра знову засіяє сонце Свободи. У Всевишнього свій календар для великих і малих народів. Будьмо терпеливі, мудрі і гідні звання українця. Пам'ятаймо: втрати наші не марні, і головне гасло часу: "Борімося і вірмо".
Війна
Хижа зграя вискалює зуби.
Війна! Із Сходу й Заходу війна.
"Раби, коріться – ми вас любим.
Ще українська кров не випита до дна".
Гуркочуть танки. Вибухи. Гармати.
Зруйновані оселі. Зранена земля.
В чорній хустині – Україна-мати.
Кремля вампіри! У вас душі нема!
І що з того, що я римую слово,
Гукаю, заклинаю до Миру й Волі?
Для них мої слова – лише полова,
Орда без почуттів не відчуває болю.
Безсонні ночі. Душевний біль лютує.
Скажи, ну що на цій Землі не так?
У темноті до Бога помолюся всує.
А за вікном стріляють: "Тах-тіх. Тіх-тах!".
Іде смертельний бій. Бій за Свободу.
В ім'я життя. В ім'я майбутніх поколінь.
Це не останній бій… Незламний мій народе,
Борися й вір, і возсіяє мирна неба синь!
Анатолій СЕМЕНЮК,
Ковельський міський голова 1991–1998 р.р.,
Почесний громадянин м. Ковеля.

Мій дорогий читачу, надіюсь співвітчизнику-українцю! Днями оприлюднено інформацію про затримання зрадника, який корегував ворожі обстріли київської телевежі та Меморіалу "Бабин Яр". Ця поодинока акція зради – ганебна і зневажлива не тільки до Батьківщини, але й свого роду. Вона не претендує на прощення та помилування.

Та поряд зі мною і пліч-о-пліч з народом, є інші коректувальники, які патріотичним словом, з любов'ю та гідністю корегують стан наших, доведених до відчаю, душ. Це – рідні "Вісті Ковельщини", вся журналістська родина редакції. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 173
Читати далі

Повідомлення в номер / Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

14.11.2022 Зінчук Вікторія Петрівна
Об’єднані війною: “Ми всі 
в одному човні”

Без названия (1) Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

Ковель активно приймає переселенців – у нашій територіальній громаді на 22 березня офіційно зареєструвалися 1980 вимушено переміщених наших співвітчизників, які покинули свої домівки, рятуючись від війни. 

З переселенцями працюють волонтери, медики, працівники освіти. Ніхто не залишився на вулиці: знайшли дах над головою, забезпечили речами першої необхідності, харчуванням, надали медичну та психологічну допомогу. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 208
Читати далі

Повідомлення в номер / Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

14.11.2022
Об’єднані війною: “Ми всі 
в одному човні”

Без названия (1)Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

Ковель активно приймає переселенців – у нашій територіальній громаді на 22 березня офіційно зареєструвалися 1980 вимушено переміщених наших співвітчизників, які покинули свої домівки, рятуючись від війни. 

З переселенцями працюють волонтери, медики, працівники освіти. Ніхто не залишився на вулиці: знайшли дах над головою, забезпечили речами першої необхідності, харчуванням, надали медичну та психологічну допомогу. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 142
Читати далі

Повідомлення в номер / Той страшний ранок

14.11.2022

u9lrs9a-300x169Той страшний ранок

Автор цих рядків був, мабуть, одним з перших у Ковелі, хто дізнався про бандитський вчинок кремлівського карлика і його біснуватих соратників – напад на Україну вранці 24 лютого ц. р.
Звечора, здавалось, ніщо не віщувало біди. Традиційні новини в передачах радіо і телебачення, безкінечні ток-шоу в "Прямому", "Україна 24", "Еспресо" та інших. Вже звичні попередження іноземних розвідок про можливий напад Росії та Україну і бадьорі запевнення наших можновладців, що все "під контролем" й "підстав для тривоги немає".
Однак щось мені у тому всьому не подобалося. Інтуїтивно я відчував, що нам брешуть. Всі: політики, влада, партійні лідери. Зрештою, і більшість українців вірила у те, що їм розказують з телеекранів. Та й кому не хотілося б, щоб був мир, щоб Москва поводилася миролюбно, а ми спокійно думали про майбутні садово-городні роботи, "шашлики" на Першотравень і тому подібні приємні речі?
Тривога у душі наростала. Вночі майже не спав, хоч треба було: рано-вранці мав забрати надіслані нам з Тернополя і доставлені "Укрпоштою" свіжі примірники чергового номера "Вістей Ковельщини". О 4-й ранку вирішив ще раз послухати новини. 
Все було, як увечері. Але вже о 4.30 надійшла інформація про перші обстріли росіянами міст України. Я не міг повірити: як можна у ХХІ (цивілізованому і освіченому) столітті коїти подібний злочин – стріляти по людях, що сплять і яких ще вчора кремлівський вождь називав "братами"?! Чим завинили перед москвою діти, матері, немічні і хворі?! Як бути тим, у кого в РФ – батьки, дідусі, бабусі, сестри і племінники?! Вони теж – "бандерівці" і "злочинці"?
Але думати особливо не було коли: робота вимагала негайно їхати на пошту і забирати газету, доки і в нас не почалися обстріли, бо хтозна, що вигадають московські бандити і кого вони визначили жертвою?
На вулицях ранково-нічного Ковеля було ще темно і майже безлюдно. Поодинокі перехожі, які зустрічалися на шляху, неквапливо йшли у своїх справах. Зрідка проїжджали автомобілі.
Зайшовши у приміщення пошти, куди з Луцька доставляють усі необхідні "відправлення", я привітався і сказав жіночкам, які вже стали до роботи, такі слова: "Дівчата! Погані новини – почалася війна!" – "З ким?" – збентежено зиркнули вони на мене. – "Росія напала на Україну!". Не дочекавшись відповіді, чимдуж поспішив до редакції, де, за традицією, мене вже чекала наш кур'єр Людмила Володимирівна Семенович. Погану новину сповістив і їй. 
Впоравшись із роботою, поїхав у справах далі. Годинник показував 7.20. На вулицях було й далі порожньо, в магазин АТБ заходили поодинокі покупці. Більшість ковельчан навіть не здогадувалася, що від сьогоднішнього ранку їх життя кардинально зміниться. Його віднині вони вестимуть, як і їх діди та прадіди, за новим "літочисленням" – ДО і ПІСЛЯ війни. 
l
По четвергах у редакції багатолюдно: із самого ранечку сюди заходять ковельчани, які купують та передплачують газету тут, або підприємці, які реалізують її вроздріб. Новини про війну шокувала і їх. Ніхто не вірив, що у наш час може бути ТАКЕ.
Коли на роботі з'явилася одна з наших кращих журналісток Вікторія Зінчук, яка доїжджає на "маршрутці" з Люблинця, я поцікавився, що кажуть люди? "Різне, –  відповіла Вікторія Петрівна. – Хто переживає, хто спокійний, хто  взагалі в паніці. Зрештою, я зараз "розвідаю" ситуацію і підготую інформацію". "Але ж газета вийде лише наступного четверга", – сказав я. "Нічого, закинемо на інтернет-сайт".
І ось за деякий час переді мною лежав оперативно написаний пані Вікторією репортаж. Ми його розмістили на інтернет-сайті, але текст я не викинув "у кошик", подумавши: "А, може, знадобиться?". І ось, пишучи ці рядки, зрозумів: добре, що зберіг. Адже – це документальне свідчення про той страшенний ранок людини, котра має маленьку дитину і немолоду маму, але яка чесно і відповідально виконала свій професійний обов'язок: написала про те, що бачила і чула. Хтозна, можливо, колись такі свідчення будуть на вагу золота.
Отож, пропоную увазі читачів репортажі Вікторії Зінчук, написані вранці 24 лютого ц. р. і майже через три тижні потому.
Микола ВЕЛЬМА.

Автор цих рядків був, мабуть, одним з перших у Ковелі, хто дізнався про бандитський вчинок кремлівського карлика і його біснуватих соратників – напад на Україну вранці 24 лютого ц. р.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195
Читати далі

Повідомлення в номер / Якщо на порозі війна…

14.11.2022

війннннЯкщо на порозі війна…

Черги біля банкоматів та заправок, банківських відділень та аптек, автозаправок, ажіотаж у супермаркетах… Зачинені садочки та школи, перебої з мобільним зв’зком… Так розпочався ранок 24 лютого для ковельчан на фоні подій, що відбулися в Україні: Росія почала наступ на Україну. Володимир Путін виступив з екстреним зверненням до громадян, в якому повідомив про рішення щодо військової операції на Донбасі. Російські війська почали атакувати українські кордони.

Тільки Перемога!

Згідно з опитуванням, проведеним Соціологічною групою Рейтинг упродовж 8-9 березня, 92% опитаних вірять, що Україна відіб'є напад окупантів (з кожним днем цей показник підвищується). Тільки 6% не такі впевнені.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175
Читати далі

Повідомлення в номер / Це і моя війна

14.11.2022

Без названия (2)Це і моя війна

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план.
Мимоволі починаєш "спілкуватися" з телевізором, смартфоном, комп'ютером. А там – ще більше! Тебе беруть в лещата сумні новини, в яких – руїни будівель, розбиті танки, гелікоптери і ракети, смерті дорослих і дітей. Разом із тим, як вирок, безкінечні черги біженців. Ці – до Європи...
З тих уламків інформації зароджується думка: це ж повторення гітлерівського вторгнення 1941 року!
Справді, а що відрізняє путіна від гітлера? Така ж безжальність до живих істот, та сама ідея про розширення життєвого простору, той самий геноцид націй та народів і зверхність “обраної” раси.
А сирена гуде… гуде… гуде…
Удав війни тисне на шию, груди, голову. Свідомість не сприймає інформації, що 71 відсоток росіян підтримують цю патологічну "спецоперацію", вірить у безжальну бойню українців, затіяну диктатором. Немало таких яструбиних виродків, які плескають в долоні: мовляв, "давно їх надо било поставіть на колєні". Ця фраза російського генерала у відставці ще раз підтверджує, як імперські держиморди сприймають колонізоване населення, вважаючи його за раба. Непокірних вони готові знищувати під корінь. В цьому списку – кримські татари, вільні чеченці та українці.
Переписуючи і фальсифікуючи історію, вони винаходять злочинну теорію про "єдиний народ", а незгідних сьогодні просто готові убивати "нєпобєдімой руськой армієй". І все через безкарність і через те, що на них не падають смертоносні бомби та ракети.
А сирена і надалі співає свою монотонну "пісню" небезпеки.
"Бути чи не бути?" – словами Шекспіра висловився Володимир Зеленський у зверненні до парламенту Великобританії. Зрештою, і до співвітчизників, і до себе. І небезпідставно.
Справді, країна в небезпеці.
"Бути!" – відповідаю я. Не маємо права на повернення до репресій, геноциду голодом та колективного рабства, з послідовним винищенням, "меншовартісних народів".
Стають українці, Воїни світла, на смертельний бій. "Тіло й душу ми положим за нашу свободу", – клянуться словами Гімну ці герої, супермени війни.
Це – наш Гімн і, на жаль, це наша війна.
Вкотре повертаюся до історії. Дві з половиною тисячі років тому триста спартанців повстали проти багатотисячної армії Дарія. Вони загинули. Але не стали на коліна. Вірю, що козацький дух наших характерників злетить над світом, розбудить народи, і ми переможемо двоголового змія, а росіяни прозріють, і возсіяє мир.
Боже! Знову ця сирена. Вона не замовкає, а, навпаки, підносить звуки на найвищу октаву і бентежить все моє єство. А, можливо, це загострене почуття має історичні підстави?
Я – дитя війни. Народився під гуркіт гармат і танків у час боїв за Ковель у 1944 році. Мама і я теж були біженцями, і від бойових дій ми тікали аж до Теремно, що за Луцьком. Потому п'ятирічним із своїми однолітками ми гралися у війну і перемагали фашистів: "Гітлер, капут!". В селі ще у 1950 році стояв підбитий німецький танк, на якому ми "вивчали" зброю тієї війни. А навколишні поля, ліси, пагорби були засіяні патронами, мінами, снарядами і зброєю. Багато дорослих і дітей загинули від тих повоєнних "дарунків".
Я дивом лишився живим і не покаліченим. Здається, моїм ангелом-охоронцем була моя мама, яка так хотіла, щоб я жив.
Виживали в бідності і нужді. Напівголодні, напіводягнуті в хатині типу хліва. Це я до того, що після перемоги нас чекає нелегке життя.
А сьогодні я хто? Сивочолий дід війни? Все повертається на круги своя, тільки в іншому статусі і з більш загостреним відчуттям реальності.
Тепер я знову у війні  не дитячій, а дорослій. Закликаю до Перемоги і миру і волаю: "Путін, капут!".
Раптом тиша. Це замовчала та клята сирена. Дай, Боже, щоб вона замовкла назавжди, а з небес долинув віщий голос. Ангела  миру: "Війні кінець. Радуйся народе! Слава Україні!".
Р.S. Після написання цього матеріалу я від ведучої одного з телеканалів почув: "А чи знайдеться українець, який простить цю війну росіянам?".
"Возлюби ворогів своїх", – приходить на думку Христове. Але як полюбити того, хто створений для нищення? Як полюбити диявола, сатану, лихого біса, чорта, антихриста, у якого відсутні почуття людяності, милосердя, доброчинності? Який кайфує від пролитої чужої крові? Людина – це унікальне створіння. Вона вміє відсторонитися від горя, біди, жорстокості, знущань, ховаючи це все за якусь шторку у підсвідомість, щоб жити далі.
Але, попри все, не забуде, бо пам'ять – це теж суддя, і вона вимагатиме Божої кари незалежно від терміну давності. Надіюся, горітимуть наші вороги братовбивці-каїни у пеклі.
Світе, почуй мій голос!
Світе сущий, почуй мій
 голос
З прадавніх днів, років,
 століть.
Чи вистигне дідами
 виплеканий колос,
Чи Україна-мати не
 схилиться, встоїть?
Колись запитували Ви: "А де
 оця країна?".
Мені і боляче,  й образливо
 було,
Бо ж крила зв'язані були
 насильно,
І животворне у неволі
 томилося зело.
Сьогодні поле поливається
 живою кров'ю
Наших воїнів-синів і дочок
 України.
Пробачте, мамо, –
 поблагословіть на Долю,
Бо засумувала, зажурилася
 червона калина.
Світе сущий, світе
 праведний, великий,
Єдині будьмо у цю історії
 лиху годину,
Ми всі в однім човні – іде
 війна безлика.
Єднаймося! Заради миру
 Європи і України!
Анатолій СЕМЕНЮК.

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 192
Читати далі

Повідомлення в номер / Дошкульне слово до бою готове!

14.11.2022

img_622efdfcdd8d3.jpegДошкульне слово до бою готове!

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.
На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.
l
Коли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.
Так, саме комедію.
Повнометражну, яку побачить увесь світ.
І про бандероавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.
І про гопників, які захопили ворожий БТР.
І про ромів. Які вкрали танк у росіян.
І про бомжів, які збирали пляшки для "Бандерівських смузі" чи коктейлів молотова.
І про бабусь, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по району всі контакти диверсантів.
І про обідраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця і напоїла чаєм з пургеном, а тоді спалила одного просто у нужнику.
І про звичайного українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.
І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.
І про те, як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик. Коли москвота приїхала – двох "туристів" пов’язали і здали теробороні.
І як ті дебіли прийшли до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.
І як руський десант по старих картах спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був зразу ж пов’язаний.
І як десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода – 0°С. Тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі "передали" власні м’ясо і кості рибам.
І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував голий зад.
І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.
І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернула на Гадяч, а там натрапивши на наших мисливців, покидала танки і чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.
І як дід Толя, який поцупив ворожий БМП, причепивши його до свого трактора.
І не забудьте про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віце-президента концерну з виробництва зброї "Ростех" – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний в Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.
І про кіберугрупування "Anonymous", хакери якого поклали державні сайти рф, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони росії.
Ні, Україна більше не сумна й не пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять для наших Героїв.
А ворогу – зневага цілого світу. Смішні й бридкі дії хворого карлика.
Слава Україні!
Р.S. А в саундтрек пустити лиш одне слово "паляниця", і як його вимовляють перелякані свинособаки.
@Олена Донченко@
l
Свіжий рейтинг армій світу. Топ -10:
1. США. 2. Китай. 3. Київські. 4. Харківські. 5. Сумські. 6. Чернігівські. 7. Миколаївські. 8. Британські. 9. Збройне формування фермерського господарства Свирида Опанасенко. 10. Роми з трактором.
l
Викликає путін екстрасенса і запитує про своє майбутнє. Той каже:
– Ви помрете на велике українське свято.
– Я не знаю дат українських свят.
– Дата не має значення – колиб ви не померли, буде велике українське свято.
l
В Сирії московити їздили на навчання, в Чехію – на навчання, в Грузію – на навчання, в Україну – на навчання.
Ок! Україна вручить їм "дипломи": червоні від крові, з познакою "Смерть ворогам!"
l
Білоруси! Якщо ви надумаєте рушити на Волинь, пам'ятайте: тут живуть "найстрашніші" люди – копачі бурштину. Їх навіть наше СБУ не може побороти, а ви – тим більше.
l
Запитання по суті: не розумію, чому Бен Ладен, який підірвав два американських хмарочоси у 2011 році – міжнародний терорист, а істота, яка дала команду бомбардувати українські міста, ні?
l
Всі хто живуть в Україні, але мріють про росію, мають вибір:
1.Виїхати.
2. Заткнутися.
3. Померти.
Але росії в Україні не буде!
l
Бажаємо всім кацапам і деяким сябрам так спати по ночах, як “спить” вся Україна останніми ночами
l
Андрій Макаревич, рок-музикант, лідер групи "Машина часу" – путіну: "Щоб так обіср…тися в розрахунках(нападу на Україну – ред.), треба взагалі не бачити реальної картини того відбувається. Але якщо ти її не бачиш - як ти взагалі керуєш країною?".
l
Авраменко наголосив, що слова "росія", "москва", "путін" і т. д. можна писати з маленької букви. 
Зібрав Охрім СВИТКА.

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Зібрав Охрім СВИТКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 210
Читати далі

Повідомлення в номер / Ми всі – на посту!

14.11.2022
Ми всі – на посту!
Справжню суть людини виявляють екстремальні ситуації. Такою ситуацією ситуацією сьогодні є агресивна війна Росії проти України. Війна підла, кривава, антилюдська. Саме вона дає змогу, наче рентгенівські промені, "просвітити" кожну людину, отримати відповідь на запитання, хто є хто. 
На щастя, в більшості випадків відповідь на це запитання в Україні звучить зі знаком "плюс". Виявилося, що українці – це люди, для яких поняття честі й гідності не просто слова, а чіткий орієнтир до дії. Перед загрозою біснуватого московського монстра вони, як ніколи раніше, згуртувалися в єдине ціле, гуртом повстали проти спроб кремлівського бузувіра знищити нашу державу.
У ці чорні дні кожен із нас – на посту. Хто – на бойовому, хто – на трудовому, хто – на волонтерському. Всі ми об'єднані однією метою: зробити свій внесок у нашу майбутню перемогу, зміцнювати економічну і оборонну міць країни, оточити турботою соціально незахищені категорії населення, захистити дітей і онуків від жахіть війни, евакуювавши їх у безпечні місця.
На своєму посту – і журналісти "Вістей Ковельщини". В силу різних причин їх залишилося в редакції дуже мало. Але ми духом не падаємо, продовжуємо роботу з підготовки і випуску в світ чергових номерів газети. Сьогодні ми вирішили додати трохи позитиву у зустріч із вами, а тому сьогоднішній випуск – у повноколірному зображенні (перша і остання сторінки). 
Звичайно, номер менший за обсягом, аніж раніше – 8 шпальт замість традиційних 12-ти або 16-ти. Але, сподіваємося, це тимчасово. Головне, щоб наші ділові партнери – тернопільські поліграфісти і волинські поштовики – мали змогу успішно виконати свою роботу, як і попереднього четверга. Сподіваємося, що так і буде. 
З досвіду останнього часу ми переконалися:  газета людям дуже потрібна. Про це вони нам телефонують, розповідають при зустрічах, дописують у мережі Фейсбук. Зросла і їх творча активність, про що свідчать матеріали свіжого номера "Вістей Ковельщини". Тут – багато листів наших читачів, в яких – думки, почуття, болі і радості.
В свою чергу, редакція подає інформацію, яка, вважаємо, буде корисною для наших земляків.
Отож, ми всі – на посту! Тримаймося разом! Гуртом ми – сила!

війнаСлово до читача

Ми всі – на посту!

Справжню суть людини виявляють екстремальні ситуації. Такою ситуацією ситуацією сьогодні є агресивна війна Росії проти України. Війна підла, кривава, антилюдська. Саме вона дає змогу, наче рентгенівські промені, "просвітити" кожну людину, отримати відповідь на запитання, хто є хто. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 198
Читати далі
  • 136
  • 137
  • 138
  • 139
  • 140
  • 141
  • 142
  • 143
  • 144
  • 145
  • 146

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025