Повідомлення в номер / Схаменися, світе!

03.11.2022

Схаменися, світе!

У ці холодні передзимові дні часом здається, що страшніших часів Україна не переживала. Навіть деякі гітлерівці, як розповідають старі люди, були милосердніші, аніж теперішні рашисти.

Серце кров’ю обливається, коли чуєш і читаєш про їх звірства, про щоденні обстріли житлових кварталів, об’єктів так званої критичної інфраструктури. Це вдвічі, втричі жахливіше, аніж бої на фронті. Адже без світла, води, тепла залишаються дітки, їх матері, бабусі й дідусі, хворі, немічні.

Це ж якими нелюдами треба бути, не боятися ні Бога, ні чорта, щоб чинити подібні звірства! В такій ситуації, коли фактично триває відвертий геноцид нації, вдень і вночі мали б засідати ООН, її Рада Безпеки, європарламент та інші міжнародні інституції. «Кулаком по столу» повинен грюкнути НАТО, голосно сказавши путіну: «Зупинися, кате! Ще один постріл по мирних українських містах, і ти – труп!».

Аж – ні. Роблять вигляд, що обурюються, співчувають українцям, які стікають кров’ю, але в бій проти російських бандитів не дуже поспішають. Майже щоденно чуємо, як «глибоко занепокоєні» варварськими діями московії, як «засуджують» агресивні наміри кремля, як «піклуються» про незалежність і територіальну цілісність України і т. д., і т. п. Слава Богу, що хоч надають військову допомогу.

Допомога технікою, озброєнням нам, безперечно, потрібна. Але ж на полі бою вмирають НАШІ воїни, НАШІ Герої, у кожного з яких є (були!) діти, онуки, батьки, кохані дружини. Від іранських безпілотників щоденно гинуть безневинні люди. Примара голоду і холоду дедалі помітніше витає над країною.

Тривогам нашим немає ні кінця – ні краю. Ні вдень. Ні вночі. Болять і душа, і серце. Й мимоволі спливають на згадку слова Сергія Борщевського, українського письменника, науковця під заголовком «Західним партнерам»:

Коли Парижі ваші та Берліни

Топтатиме орда, несамохіть

Згадайте хресні муки України,

Яка благала вас: “Допоможіть!”

Не в змозі врятуватись від навали,

Свої країни здаючи орді,

Згадайте, як тоді ви «співчували»,

Які були «стурбовані» тоді.

Як спонукали до переговорів

Із тими, хто сидіти мав би у тюрмі,

Повчали після трьох голодоморів

Й кількох століть в московському ярмі.

Згадайте все: як гинули герої,

Як кров лилася і палав Донбас…

А ми ж у вас просили тільки зброї,

Щоб захистити і себе, і вас.

Цей вірш написаний 7 лютого 2015 року й опублікований в «Літературній Україні». З тих пір минуло більш, як сім літ.

На жаль, слова поета актуальні й сьогодні.

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 240

Повідомлення в номер / Бог покарає катів!

03.11.2022

Бог покарає катів!

Після трощі електромережі, яка нещодавно трапилася, сиджу ввечері в темній, холодній квартирі і розмірковую: «У нас на весь світ – один Бог, одне Боже вчення і один Божий Закон, а слуг Божих багато і вчать вони нас Божим Законам, але кожен на свій лад».

От візьмемо, до прикладу, два антиподи: нашого українського священника, який вчить жити згідно з Божими заповідями: «Не убий, не займай чужої жінки, не загарбуй чужого вола» і т. п., і руського Кирила, котрий говорить, що йти й убивати людей, захищаючи «свойо отєчество – святоє дєло».

Я згідний з тим, що, захищаючи Вітчизну, потрібно з ворогом не церемонитися, але це – з ворогом, а не з цивільним, ні в чому не винним населенням. Але ж, Кирило, не криви душею, якщо вона в тебе є. Хто і на чиє «отєчество» напав 24 лютого 2022 року? Не ми вторглись на твою землю, на «твойо отєчество», а твої бісові слуги пішли навалою на нашу землю, на мою Вітчизну, виригуючу свою отруйну жовч на наші міста і села.

У мене все, що є добре, асоціюється з Богом, а все зле — з дияволом. Хіба руйнування, грабування, гвалтування, убивства малих дітей і немічних людей похилого віку, створення таких умов життя, коли немає світла, води, газу, медичної допомоги, продуктів харчування, то добро для людей? Це за якими законами? Це геноцид! Це – по Закону диявола. А ти, Кириле, благословляєш ці нечестиві дії диявола.

А хіба це війна за свободу «твоєго отєчества», коли по твоїй землі ще не ступала нога чужоземця, а твої головорізи своїми диявольськими руками з твого благословення пускають диявольські вогненні стріли на голови мирних людей, стираючи з лиця землі інфраструктуру, унеможливлюючи людське життя?

Це не війна. Це – сущий тероризм. Міжнародний тероризм. А ті, хто його коять, терористи. Отож, ти у спілці зі своїм дияволом путіним – терористи.

Вас, диявольське кодло, ніхто не просив нас від когось звільняти. Ми спокійно займались звичними справами: орали, сіяли, косили, створювали сім’ї, вирощували дітей, а ви, «визволяючи» нас, кидаєте своїми диявольськими руками списи, які руйнують наші домівки, полум’я з ваших пащек спалює наші міста і села, загарбує не тільки вола, а цілі міста і з волами, і людьми, і маєте від цього велике задоволення. То хіба ж ви не дияволи?

Та час прийде…

І не простить вам

Всемогутній

За справи звірів, не людей:

За всі гріхи, за всю

розпусність,

За мертвих крихіток дітей.

За всю пролиту кров

невинних,

За душі, спалені в огні,

За безневинно убієннних

У цій загарбницькій війні.

За шахти, спалені заводи,

Де уцілів один зі ста,

За всі жахіття для народу,

Розбиті села і міста.

За жадібність, за гвалтування

І за грабунок трударів.

За всіх простих людей

страждання

Від вас, сидячих на горі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245

Повідомлення в номер / Пошук й ініціатива дають результат

03.11.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Пошук й ініціатива дають результат

Деякий час тому у нашій газеті був надрукований лист громадської дописувачки з Голоб, щирої і давньої шанувальниці «Вістей Ковельщини» Лідії Гарлінської. Свою статтю вона назвала досить промовисто: «З вірою – в майбутнє». Йшлося там про важливість відповідального ставлення кожного з нас до дорученої ділянки роботи, віри у неминучість змін на краще і готовності самовіддано працювати заради цього.

В якості прикладу на підтвердження своєї думки Лідія Володимирівна розповіла про позитивні зміни, які сталися в медичному обслуговуванні мешканців селища. Ось що, зокрема, вона писала у листі до редакції:

«Страждали голобчани і жителі сусідніх сіл, коли майже закрилися двері Голобської лікарні. Адже не кожен має можливість добиратися в Ковель. Зрозумів ці прикрощі Валентин Степанович Вітер – генеральний директор МТМО. Назва його посади серйозна, «сувора». Але хочеться додати інше слово – він доброзичливець, який співчуває людям, переймається їхніми проблемами, знаходить вихід із складної ситуації…

Знайшов вихід і тут, подбав про те, як у непростих економічних умовах відновити хоча б частково роботу такого вкрай необхідного закладу, який рятує людей. І ось з 1 травня функціонує у Голобах стаціонар на 15 ліжок до 16-ї години. Працює навіть по суботах, щоб не було перерв у лікуванні. Це дало багатьом можливість зміцнити своє здоров’я. Почали приїжджати лікарі різних профілів, що полегшило учням можливість проходити медичний огляд. Обслуговує хворих професіонал своєї справи Жигалова Юлія Калениківна».

Оскільки в силу своїх журналістських обов’язків я часто готую матеріали на медичні теми, після прочитання допису Лідії Гарлінської дуже захотіла побувати в голобській лікарні і побачити все, як-то кажуть, на власні очі. Тим більше, що знала: рік-два тому доля медичного закладу знаходилася під великим знаком запитання.

І ось нещодавно випала нагода побувати в Голобах.

Потрапивши на територію цього лікувального закладу, я опинилася ніби у мальовничому парку. В кожну пору року тут по-особливому красиво, і восени також: дерева стоять у золотому вбранні, а розкішні ялинки радують яскравою зеленню. Тут дуже гарно, приємно і спокійно. Тож навіть кілька хвилин, проведених в цьому куточку, додають здоров’я.

Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідно, щоб у приміщеннях лікарні були створені сприятливі умови перебування. І пацієнтам Голобської районної лікарні у цьому сенсі теж поталанило. В закладі діють кабінет функціональної діагностики, рентгенологічний кабінет, клініко-діагностична лабораторія, які мені люб’язно показали.

Денний стаціонар лікарні розрахований на 15 терапевтичних ліжок. Щодня амбулаторну допомогу мають можливість отримати близько 50 пацієнтів. Вони проходять обстеження та лікування у затишних палатах під пильним наглядом медичного персоналу. Це – переважно жителі селища Голоб та наближених сіл.

Привітно нас зустрів медичний директор Голобської районної лікарні Геннадій Давидюк, який п’ятий рік керує закладом (на світлині – вгорі). Він розповів, що люди задоволені, адже можуть отримувати лікувальні процедури, діагностичні обстеження на місці без госпіталізації до лікарні.

«Ідея відкриття денного стаціонару виникла, коли ми побачили і почули від наших пацієнтів, що ця послуга є затребуваною. Бо не всі місцеві жителі мають можливість їхати у Ковель, щоби отримати там амбулаторну допомогу, — додав Геннадій Андрійович. – Така медична допомога є безоплатною у закладі, адже уклали контракт з Національною службою здоров’я України, а, отже, пацієнти мають право на безкоштовне отримання лабораторних досліджень та обстежень, на які направляє лікар.

Пацієнти приходять у зручний для них час, отримують необхідні процедури, відпочивають, повертаються додому або на роботу. Це дає можливість поєднати лікування зі звичним способом життя».

«Дуже важливо ще й те, що ми зуміли зберегти кадровий потенціал лікарні, – продовжив Геннадій Давидюк. – Це є показником спільних зусиль і плідної співпраці з адміністрацією Ковельського МТМО».

Кваліфікований медичний персонал Голобської районної лікарні завжди готовий надати в повному обсязі необхідну медичну допомогу. А кожен пацієнт довіряє повністю своєму лікареві, медсестрам, в той час, як медик все знає про стан хворого. Сьогодні у лікарні працює 10 співробітників, з них – три лікарі та три медсестри.

Опікується хворими денного стаціонару завідуюча відділенням лікар-терапевт Юлія Жигалова, котра працює в Голобській лікарні 32 роки.

«Ми задоволені, в першу чергу тому, що люди відчули турботу про себе. Адже було багато претензій з приводу закриття стаціонарного відділення у нашій лікарні. Більшості хворих, аби отримати необхідну їм медичну допомогу, важко було добиратися до Ковеля, бо серед них – жителі Кашівки, Углів, Підріжжя, Велицька та інших віддалених сіл. Тепер їхати значно ближче», — говорить пані Юлія.

«Те, що ми маємо денне відділення стаціонару, дуже добре. Тому що люди зверталися, їм потрібна була медична допомога тут на місці, і їм ніде було її отримати. Тепер ситуація нормалізувалася», – приєдналася до розмови медична сестра Ірина Бенесько.

Вдалося поспілкуватися й з пацієнтами денного стаціонару.

«Я гіпертонік, часто доводиться бувати в лікарнях, тому відкриття відділення з денним перебуванням у Голобській лікарні мене дуже потішило, адже добиратися сюди мені набагато ближче, ніж у Ковель. Я, можна сказати, перший пацієнт відділення. А які тут хороші лікарі, турботливі й уважні медсестрички. Душа радіє, коли бачиш нашу лікарню такою, як зараз. Відразу видно, що в нас, в першу чергу, дбають про людей», — емоційно ділиться думками жителька с. Жмудчого пенсіонерка Тетяна Пархомчук.

«Від усіх пацієнтів хотіла б подякувати керівництву МТМО, персоналу Голобської лікарні за те, що зараз маємо можливість отримувати якісні медичні послуги тут на місці. У мене проблеми з нирками, тому час від часу доводиться проходити курс лікування. Маю вдома школяра. Тому якби в Голобах не відкрився денний стаціонар, то нам було б набагато складніше: на процедури у Ковель їхати доводилося б разом із дитиною», — говорить мешканка селища Голоби.

«У мене проблеми з тиском. Особливо самопочуття погіршується навесні і восени. А ще син на війні. Це дуже позначається на моєму здоров’ї, — каже мешканка с. Нужеля Марія Моружна. – А тут і підлікуюся, і з кимось поспілкуюсь, якось розраджуся. Хотіла б побажати, щоб у такому ритмі, дружньому колективі, доброзичливій атмосфері і надалі працювала наша лікарня».

З приводу побаченого і почутого я мала розмову з генеральним директором Ковельського МТМО Валентином Вітром, про якого так тепло і зворушливо написала згадана вище ветеран педагогічної праці Лідія Гарлінська.

Ось що розповів Валентин Степанович, який, до речі, очолює медичне територіальне об’єднання не так давно, але який встиг зробити разом із командою однодумців дуже багато для вдосконалення системи охорони здоров’я на Ковельщини.

«Потреба у відкритті денного стаціонару в поліклініці Голобської районної лікарні, яка є структурним підрозділом Ковельського МТМО, постала з початку карантину через covid-19, який передбачав заборону госпіталізації планових хворих. Тому для зручності пацієнтів було прийнято рішення про відкриття денного стаціонару, на базі якого можуть отримати весь багатопрофільний спектр досліджень та лікувальні процедури в найкоротші терміни пацієнти, які не потребують цілодобового медичного спостереження. Режим роботи відділення дозволяє проходити курс лікування в зручний для пацієнтів час.

Для отримання послуг денного стаціонару необхідно мати направлення від профільних спеціалістів чи сімейних лікарів.

У відділенні працюють кваліфіковані досвідчені фахівці, функціонують рентгенівський кабінет, УЗД та клініко-діагностична лабораторія. У лікарню регулярно запрошуються вузькопрофільні спеціалісти для надання фахової медичної допомоги всім, хто її потребує.

Головні завдання денного стаціонару – забезпечення лікування пацієнтів з хронічною патологією внутрішніх органів і систем, з загостренням хронічної патології при неускладненому перебігу захворювання. Водночас важливе раціональне використання фінансів закладу, а денний стаціонар – це економічно вигідно і в цьому плані є хорошою альтернативою.

До послуг мешканців Голобської громади – також й амбулаторія загальної практики сімейної медицини».

Після відрядження у Голоби, розмов із тамтешніми медичними працівниками, їх пацієнтами, керівником МТМО, переконалася: навіть в умовах воєнного стану, затяжної фінансової кризи можна зробити дуже й дуже багато. Як кажуть у народі, хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – шукає причини. Судячи із позитивних змін, які останнім часом сталися в МТМО, можна зрозуміти, що в медоб’єднанні слова ці звучать по-особливому актуально.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА СВІТЛИНАХ: будні Голобської лікарні.

Фото з архіву Ковельського МТМО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 468

Повідомлення в номер / Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…

03.11.2022

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…

Коли стріляють гармати, музи не мовчать

Традиційно щороку в Україні 9 листопада відзначають День працівників культури та майстрів народного мистецтва. Символічно, що це професійне свято співпадає з Днем української писемності і мови, що зайвий раз підтверджує величезне значення мистецтва у всіх його проявах в духовному розвитку суспільства.

На жаль, щорічне пошанування працівників культури, аматорів сцени відбувається у важкий для нашої держави час: триває кривава війна з московією, яка по-бандитському напала на нашу країну на світанку 24 лютого 2022 року. Більше восьми місяців продовжується битва українського народу, його героїчних Збройних Сил за незалежність і територіальну цілісність України.

Здавалось би, в таких умовах, коли, образно кажучи, гримлять гармати, музи мали б мовчати. Та насправді неоголошена війна росії проти нашої вільнолюбивої й демократичної країни підняла на герць з агресором і творчу інтелігенцію. В армійських лавах, загонах територіальної оборони нині воюють і письменники, і поети, і журналісти, і музиканти, і співаки. Вони ділом засвідчують свою вірність гаслу, проголошеному Великим Кобзарем:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люде, наша слава,

Слава України!

В умовах воєнного стану працівники культури Ковельської громади дещо змінили зміст і формат своєї роботи, але в жодному випадку її не припинили! Заклади культури і відпочинку, як їх тепер офіційно називають, з початком воєнних дій перетворилися у волонтерські центри, які очолили керівники цих закладів. Така робота триває й сьогодні, бо допомоги потребують ще чимало людей – як тимчасово переселених, так і мобілізованих до армії. Тому хочу подякувати всім моїм колегам, які брали і беруть участь у справі великої державної ваги!

За всіма цими турботами культпрацівники громади не забувають про організацію і проведення емоційно насичених, старанно підготовлених заходів, серед яких – тематичні вечори, концерти учасників художньої самодіяльності «просто неба», у місцях дислокації наших військових і тероборонців. Посилили увагу до виховання підростаючого покоління, дітей, що прибули з тимчасово окупованих територій.

Суть нашої діяльності – в тому, щоб працювати на благо держави, її народу, активно займатися волонтерством, нести в маси українське слово, українську пісню, українську національну ідею. Тільки згуртувавшись на засадах патріотизму, високої моралі і духовності, зможемо перемогти ворога.

Тож будьмо єдиними і згуртованими! Вітаю із професійним святом Вас, шановні мої колеги, а особливо – ветеранів культурно-освітньої роботи! Міцного Вам здоров’я, Господнього благословення на кожен день, вдячності глядачів і слухачів.

Разом – до Перемоги!

Андрій МИГУЛЯ,

начальник управління культури, молоді, спорту та туризму виконкому Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 383

Повідомлення в номер / Переможці конкурсу – учні ліцею №3

03.11.2022 Романюк Аліна Петрівна

Переможці конкурсу – учні ліцею №3

Нещодавно на сторінках нашого видання ми проводили бліц-конкурс «Чи знаєте Ви історію бібліотечної справи на Ковельщині?». Оперативно відгукнулися на акцію вихованці гуртка «Літературне краєзнавство», що діє при ліцеї № 3 імені Лесі Українки під керівництвом Лариси Липовської.

Відповіді на запитання конкурсу вони відтворили в інсталяції (на світлині праворуч), яку оформили у вигляді книги, доповнивши текст світлинами з архіву гуртківців та авторським віршем «Читаюча нація непереможна!». Учні визнані переможцями конкурсу і будуть нагороджені призами.

Гурток у ліцеї діє вже третій рік поспіль, а відвідують його учні 8-9-их класів, які цікавляться історією нашого народу, рідного краю. Саме історія й формує національну свідомість та є дороговказом у житті. Як сказав Григорій Сковорода: «Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…».

Завідуюча бібліотекою Лариса Липовська дуже пишається вихованцями, адже вони ініціативні, наполегливі та дуже допитливі. Вона завжди старається зацікавити юних історичною спадщиною, заохочує до читання книг, а найбільшою винагородою вважає їх заповзятливість у справі.

– У чому особливість вашого гуртка? – запитую Ларису Анатоліївну. – Чи багато дітей його відвідує?

– Було 15 учнів, але через воєнний стан дехто виїхав за кордон. Тож зараз нас 11. Всі дітки дуже старанні та різнобічно розвинуті. Працювати з ними – одне задоволення. Саме вони часто є ініціаторами масових заходів. Коли я бачу, як «горять» їх очі, радію.

У рамках роботи гуртка ми займаємось дослідженням та вивченням літературних й історико-культурних надбань рідного краю та України, пізнаємо красу мови через вивчення усної народної творчості.

Особливо цікаво дітям, коли влаштовуємо поетичні години, мандрівки за книгами волинських письменників, екскурсії у галерею мистецтв та історичний музей, вчимося працювати з архівними джерелами, проводимо пізнавальні подорожі вулицями рідного міста.

Особливу увагу приділяємо вивченню біографій визначних людей Волинського краю: збираємо легенди, перекази, спогади, займаємось пошуком старовинних друкованих матеріалів, речей побуту.

Шкода лише, що через пандемію та військові дії в Україні не всі задуми вдається втілити у життя. Але віримо, що вже найближчим часом реалізуємо свої плани щодо проведення музейних гостин за участю наших гуртківців, інсценізацій легенд про місто Ковель.

– Чи змінились цінність літературних надбань минулих поколінь, ставлення дітей до України після повномасштабного російського вторгнення?

– Хочу зауважити, що наші діти дуже змінилися за цей час. Вони подорослішали і в плані мислення, і в плані духовності. В один момент стали дорослими – життя їх змінило однозначно. Вони згуртованіші, добріші.

У нас є група, де ми обмінювались інформацією, коли не було змоги працювати навіть дистанційно. Я, бувало, надсилала їм якісь мотивуючі повідомлення, на які, інколи, не всі реагували, та після 24 лютого вони активно підтримують один одного, діляться новинами і з гордістю говорять про Україну.

Щодо літератури, то ми часто цитуємо великих українських письменників, які возвеличували Україну і чиї слова стали пророчими. Написані у минулих століттях, вони актуальні й сьогодні. Бо у доробках наших митців, слова яких стали класикою літератури, – частина генетичного коду нації.

– А які ж досягнення вихованців гуртка?

– Як я вже казала, у нашому осередку – дуже допитливі й талановиті діти у яких великий творчий потенціал. Вони залюбки займаються дослідницькою роботою, активні учасники онлайн-конкурсу «Ковель очима дітей» (Артем Романюк, Анна Савенюк, Володимир Титомир, Анна Мельничук, Дмитро Старушик).

В минулому році гуртківці долучилися до Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» у напрямку «З попелу забуття», підготували краєзнавчо-дослідницьку роботу «Капелани – духовний щит України», яка визнана кращою на міському та обласному етапах конкурсу і увійшла в число призерів Всеукраїнського конкурсу.

Ця робота для нас дуже важлива. Збираючи інформацію, багато спілкувалися зі священниками з Ковеля, Доротища, Люблинця. У юнаків «горіли» очі, вони ніби стали свідками тих подій, про які розповідали їм очевидці. Моментами я не могла стримати сліз, бо чула про те, що ніколи не побачиш по телевізору чи в інтернеті. Ми перейнялися цим всім, плідно попрацювали і тішимось, що нашу працю достойно оцінили.

Артем Романюк та Ліза Голуб вже мають у своєму доробку цікаві казки та оповідання.

В гуртківців – чудові артистичні здібності, й до Лесиних днів вони організували інсценізацію казки Лесі Українки «Лелія». Проводили «Андріївські вечорниці», літературні іменини.

– Дехто стверджує, що з цифровим «проривом» друковане слово потрохи відходить у минуле. Що Ви думаєте про це?

– Ніколи не потрібно опускати руки. Кожен приходить у цей світ, щоб творити добро і повинен робите те, що вміє найкраще.

Щодо книги, то варто популяризувати її, найперше, вдома, щоб у кожній сім’ї та родині вона стала необхідною, як хліб і вода. Коли «тріумвірат» – батьки-вчитель-бібліотека – будуть розповідати про важливість друкованого слова, книги і цінності надбань поколінь, тоді й молодь, яка підростає, і рідна Україна будуть процвітати.

– Дякуємо за оптимізм, за добро, за зерна вічного, що засіваєте у дитячі серця!

– Ми мусимо, це – наш святий обов’язок! Хочеться, щоб ті зерна, дали хороші сходи. Дай, Боже, щоб вони проросли врожаєм мудрості, любові і до України, і до близьких. Віримо, що невдовзі наші дітки знову спокійно сядуть за парти, ми будемо жити у мирній країні, тривожні сирени зміняться мирними світанками, і все буде добре.

Якщо кожен із нас буде щиро любити і поважати свою країну, то її неодмінно поважатиме світ і ми обов’язково ПЕРЕМОЖЕМО!

Аліна РОМАНЮК.

На світлинАХ: вихованці гуртка «Літературне краєзнавство» Артем Романюк, Єлизавета Голуб, Володимир Титомир, Анна Савенюк, Дмитро Старушик.

Фото з архіву гуртківців.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 236

Повідомлення в номер / Брайан Мок: “Провівши з вами два дні, я розумію, хто такі українці”

03.11.2022

Брайан Мок: “Провівши з вами два дні, я розумію, хто такі українці”

Ковель днями уклав Договір про партнерство з американським містом Шамблі. Мер Брайан Мок спеціально прилетів за тисячі кілометрів, аби дати старт співпраці між громадами.

Він прибув до нас після того, як наше місто обстріляли ворожі ракети. Тож йому довелось відчути, що таке розпочинати день без світла і води, почути сирену і провести майже дві години в укритті. Але наш гість неодноразово повторював: «Дякую, що дозволили бути тут – поряд з вами».

За два дні хотілось меру показати якнайбільше, познайомити з нашим містом, його людьми.

Квіти шани і пам’яті він разом з Ковельським міським головою поклав до пам’ятника «Борцям за волю України» та стели на честь наших загиблих земляків та Героїв АТО. Оглянули разом виставку на бульварі Лесі Українки, присвячену нашим полеглим захисникам.

Ігор Чайка і провів для гостя екскурсію містом. Прогулянка осіннім Ковелем видалась дуже багатою на приємні моменти і враження, зустрічі з цікавими людьми.

А далі було спілкування в школі англійської мови Євроф’юче та молодіжному центрі «Місто ідей».

Після цих зустрічей на сторінці Євроф’юче у ФБ написали: «Як же класно, коли діти настільки впевнені в собі, що можуть від А до Я прийняти гостей на такому рівні, і як же класно, що мери є настільки відкритими, що дозволяють дітям себе так відчувати».

Наступного дня, після підписання Договору про партнерство, мер Шамблі побував в одному із дитсадків, де малеча привітала його англійською. Програму ж у ліцеї перервала сирена. Тож спілкування відбувалось в укритті.

Мабуть, Брайан і ковельчани запам’ятають цю тривогу надовго. Бо усіх тоді об’єднала українська пісня. І солістом був надзвичайно талановитий Марк Величко. Коли ж небезпека пройшла, то наш гість вирішив пригостити усіх короваєм, який йому вручили напередодні.

Ввечері, під час “круглого столу”, мер міста-партнера ділився враженнями, відповідав на запитання працівників освіти, культури, спорту, молодіжних організацій.

«У моїй країні, якби був один день без електрики, життя просто зупинилося б. А сьогодні, коли я подзвонив Ігореві Чайці і запитав, чи зможемо ми за таких обставин підписати Договір, то почув – так, звичайно. Пізніше ми були в укритті. Була тривога. А ввечері ви знову співаєте. Тепер я розумію, хто такі українці», – поділився він своїми відчуттями.

Мера Шамблі важко було здивувати нашими школами, садками, стадіонами. Люди – це основний капітал України. Про них він говорив, захоплювався. А особливо його вразила наша молодь.

Брайан хоче допомагати Україні, розвивати партнерство між містами. У нього дуже активна проукраїнська позиція. Навіть міська рада у них підсвічується синьо-жовтими кольорами.

Він мріє створити в Шамблі культурний центр при підтримці Українського Конгресового Комітету, який базується в Атланті. Його представник Андрій Саратчук, який уже вісім років мешкає в Америці, коли ж розпочалась війна повернувся в Україну, приїхав у наше місто теж підтримати Брайана.

Хочеться сказати величезне спасибі молодим людям, які й познайомили мерів двох міст – Павлу Оксенюку, який був ще й перекладачем під час візиту, Рафаелю Крепалді з Бразилії, а також волонтерам Людмилі Зубарєвій та їх другу Оліверу Пенні з Великобританії.

Спілкування ще вдалось і за допомоги перекладача – Інни Поліщук, керівника школи англійської мови Євроф’юче.

Крім вражень, до Америки поїдуть ще й тисячі фото, які зробив представник американської делегації, аби показати мешканцям Шамблі Ковель, Україну та її прекрасних людей.

Руслана СЕМЕРЕЙ.

Фото автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152

Повідомлення в номер / Дякую рятувальникам, вірю у краще!

03.11.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Дякую рятувальникам, вірю у краще!

Той ранок, що хмурився рідким сірим туманом, не віщував ні грози, ні буревію. Тепло – плюс десять… Безвітряно, тільки де-не-де в саду листочок шелесне, падаючи на землю. І раптом – голосно гримнуло! Задрижала земля, затремтів будинок, із старих вікон посипалось скло. Над містом в небо здійнялася чорна хмара диму. Зникло електроосвітлення.

Невдовзі пролунав другий вибух. Через кілька хвилин завили сирени – це наші рятувальники помчали в зону вибухів.

Родичі з Рівного і Луцька теж повідомили про ракетну атаку, запитуючи: «А що у вас?».

Та неждана атака і трагічна безпомічність паралізують твою свідомість і волю. Особисто я (та й не тільки я) до таких надзвичайних ситуацій не готовий. Скло є, але немає чим вирізати. Запас води також відсутній. З дружиною оглядаємо будинок. Ударною хвилею вибито вікно на горищі, все інше неушкоджене. Забиваю вікно фанерою, а погляд прикутий до місця атаки. Там клубочиться чорна кіптява. Починаєш розуміти, що так буде довго. Знаходжу свічки, сірники і ліхтарик.

Згодом дим розвіюється. Гарно і оперативно спрацювала рятувальна служба. Та виявляється, що заспокоєння передчасне. Згодом вибухнуло втретє. Стиснуло в грудях, пекучий біль стрельнув у серце.

Тим часом, в епіцентрі подій вогнеборці, енергетики б’ються з вогнем. Хтось влучно висловився: «Енергетика завжди на війні. В мирний час – із буревіями та грозами, а сьогодні – з рашистським агресором, проявляючи незламність та героїзм”.

У переживаннях, нав’язливих думках повільною рікою плине час. З’являється заспокійлива звістка – жертв та поранених немає. Слава Богу! Тривожний день поглинає пітьма сутінків. Близько восьмої вечора сяйнула лампочка телевізора – вона сповістила про перемогу наших хлопців. Я знаю, що попереду на них чекає велика, відповідальна робота, але вони справляться.

Спостерігаю. Аналізую. Роблю суб’єктивні висновки. Сьогодні ми вже не ті, що були вчора. Немає сенсу нагадувати, яка потужна хвиля єдності, волонтерства і милосердя огорнула нас, який дев’ятий вал опору впав на ординців – ворогів наших.

Після атаки рашистів мирний Ковель живе своїм життям: немає паніки і немає люті. Ковельчани рухаються в звичному ритмі. В окремих супермаркетах запустили дизель-генератори. В лікарні теж увімкнули своє автономне світло. Там, незважаючи на ракету, провели успішну операцію по трансплантації серця, врятували життя людини.

В місті швидко відновили централізоване водопостачання. В звичному режимі працювали на вулицях комунальники.

Світло на день вимикають для відновлювальних робіт. Лише один раз почув: «Хоч би попередили». Люди все розуміють.

Не можу не висловити подячне слово редакційній сім’ї газети «Вісті Ковельщини». Попри всі перепони, наша інформаційна свічечка засяяла вчасно, зігріла душі своїх читачів. Так тримати, шановні журналісти!

Після бандитського удару минуло більше тижня. Плин часу не зупинити. Стоять лагідні, погожі і відносно теплі дні. Вони віщують, що зима буде помірною і не морозною, тобто в душу вселяють надію, що ми переборемо і холод, і нашого лютого ворога. Я вірю в це і закликаю тебе, мій читачу, боротись і вірити, що ми зустрінемо наступну українську весну в мирній і благодатній праці.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 282

Повідомлення в номер / Що з передплатою-2023

03.11.2022

Що з передплатою-2023?

Шановний Миколо Григоровичу!

Вже багато років передплачую мою улюблену газету «Вісті Ковельщини». Але щось ніде не зустрічав оголошення про передплату на 2023-й рік. Мене цікавить: буде передплата чи ні?

Віктор ЗІНЧУК,

ветеран праці.

х х х

Пане Вікторе! Приємно, що Ви – наш читач і хочете, наскільки я зрозумів, ним залишитися наступного року. На Ваше запитання відповісти однозначно і легко, і важко.

Легко тому, що «Укрпошта» офіційно розпочала передплатну кампанію-2023. Ковельські журналісти беруть у ній участь, а тому «міськрайонка» включена у каталог місцевих видань України для передплати на 2023-й рік.

Можу повідомити, що у розділі «Районна сфера розповсюдження» розміщена інформація, що стосується «Вістей Ковельщини». Там, зокрема, зазначено, що вартість її передплати разом із послугами зв’язку становить: на 1 місяць — 39 грн.; на 3 місяці – 112 грн.; на 6 місяців – 218 грн.; на 12 місяців – 430 грн. Зауважу, що то не найвища ціна в області.

Оце відповідь, яку я назвав легкою. Але є й друга – важка. В чому її суть? Спробую пояснити популярно. Ситуація з виданням газети (і не тільки в Ковелі) останнім часом різко ускладнилась. Причин багато. Перша – це війна, яка триває і яка негативно позначилась на соціально-економічних і фінансових умовах, в яких доводиться працювати українцям, в тому числі й журналістам.

Друга причина – абсолютна неувага органів центральної влади до «малої» преси. Витрачаючи великі гроші на підтримку телебачення і радіо («Єдиний телерадіомарафон»), офіс Президента «забув» про існування обласних, районних і міськрайонних газет. Програми їх підтримки, про потребу в якій не говорить хіба що лінивий, нема і, очевидно, не буде. І це в той час, коли дедалі частіше в ряді регіонів країни зникає інтернет, електроенергія, а також перестають працювати радіо й телебачення, люди залишаються в інформаційному вакуумі.

Третя причина – фактичне падіння ринку рекламних послуг. Якщо раніше деякі доходи від реклами та оголошень редакція мала, то нині вони скоротилися до мінімуму. Певною мірою «Вісті Ковельщини» тримаються «на плаву» завдяки позиції влади Ковеля в особі депутатів міської ради, її виконкому, керівництва. Програма висвітлення їх діяльності дозволяє донести до ковельчан важливу інформацію.

На превеликий жаль, редакція не змогла укласти подібну угоду з реформованою районною виконавчою і представницькою владою через відсутність необхідних коштів. В результаті населення Ковельщини позбавлене можливості регулярно отримувати інформацію про роботу і військової районної адміністрації, і районної ради. Не дуже поспішають активно співпрацювати з газетою голови окремих громад.

Перелік причин можна продовжувати, але, думаю, суть проблеми Ви зрозуміли. Щоправда, скажете: «То зверніть більшу увагу на режим економії!». Відповім: ми й так економимо у великому і малому. В зв’язку з незадовільним фінансово-економічним станом перейшли на 3-денний режим роботи, зменшили обсяг видання до 8-ми сторінок. Частина колег перебувала або перебуває в додаткових неоплачуваних відпустках.

Наша ощадливість певний результат дає, але всіх затрат не відшкодує. Адже людям потрібно платити заробітну плату, хоч і не дуже велику, як Ви зрозуміли, сплачувати податки, інші платежі, в тому числі комунальні, поштові, поліграфічні.

Виходячи з цього, особисто я довго вагався, чи оголошувати передплату на 2023-й рік чи, можливо, змиритися із станом справ і припинити вихід газети. Трохи зменшило мій песимістичний настрій «відзначення» 83-річного дня народження «міськрайонки» 4 жовтня. Ніяких урочистих заходів ми не проводили і святкових фуршетів не організовували. Як кажуть, не на часі.

Сил і натхнення додали привітання, які надійшли у той день від передплатників і шанувальників газети, — їх було сотні! З колегами зрозуміли: МИ ПОТРІБНІ людям! Це – найголовніший висновок, який дозволяє мені сказати: ми розпочинаємо передплатну кампанію-2023!

Що потрібно для її успіху?

В першу чергу, звичайно, стабільність у роботі колективу редакції. Маю на увазі чітку організацію праці журналістів, недопущення відключень електроенергії, надійність зв’язку та інтернету, послуг «Укрпошти» і поліграфістів.

По-друге, чимало значить належна організація передплатної кампанії на 2023-й рік. Головну роль, пане Вікторе, маєте тут відіграти Ви і тисячі Ваших колег-передплатників. Якщо всі гуртом візьмемося за справу, успіх гарантований. Безумовно, без допомоги працівників поштового зв’язку не обійтися. Обнадіює, що очільник Волинської дирекції ПрАТ «Укрпошта» Іван Люсак завжди налаштований на конструктивну співпрацю, а тому, думаємо, проблем тут не буде.

По-третє, увага органів влади різного рівня до передплатної кампанії-2023. В цьому гарний приклад, як уже згадував, подає наша міська рада: торік її депутати виділили кошти для передплати «Вістей Ковельщини» багатьом ветеранам війни і праці, «дітям війни», учасникам бойових дій.

За таку турботу на шпальтах газети нещодавно щиро подякували обранцям громади голова міської ветеранської організації Марія Батраченко, яка від імені своїх колег і побратимів попросили виявити таку ж милосердність цьогоріч.

Звичайно, подбати про людей могли б і в сільських та селищних об’єднаних громадах. Для цього багато не потрібно – тільки бажання й розуміння потреб своїх виборців, значну частину яких становлять інваліди, хворі, одинокі.

Не можу не згадати ділових партнерів редакції, які з року в рік допомагають редакції і передплатою, і активною співпрацею. Це – директор ПТМ «Ковельтепло» Володимир Бойко, директор ТзОВ «Волинь-Кальвіс» Анатолій Понікарчук, Заслужений машинобудівник України Микола Заікін, депутат Волинської обласної ради, керівник ТзОВ «Ідея» Віктор Козак, підприємець Юрій Рахлінський, ексочільник ВООПАС Іван Потапчук, голова благодійного фонду Івана Омелянюка «Майбутня Волинь-Україна» Галина Голубович, директор промислово-економічного коледжу Тетяна Селівончик та інші добродії.

Редакція намагається співпрацювати із керівниками підприємств, організацій, установ, які зацікавлені у висвітленні роботи очолюваних ними колективів, завжди охоче йдуть назустріч журналістам. Щире їм спасибі!

Успіх передплати-2023 залежить і від ряду інших чинників, як, зрештою, і її неуспіх – ситуація надто серйозна і не прогнозована.

І все ж віримо у краще. Як писала наша славетна землячка Леся Українка, «без надії сподіваюсь». Хоч, можливо, краще сказати: «Надія помирає останньою»...

Микола ВЕЛЬМА.

Шановний Миколо Григоровичу!

Віктор ЗІНЧУК,

ветеран праці.

х х х

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 339