Повідомлення в номер / Перехід на “зимовий” час

27.10.2022

Перехід на “зимовий” час

В Україні у ніч з 29 на 30 жовтня о 04:00 год. ранку стрілки годинника слід перевести на одну годину назад (03:00 год.).

Щоб зменшити негативний вплив на здоров’я і швидко відновити біологічний ритм організму:

n за декілька днів до цього прокидайтесь та лягайте пізніше на 20–30 хвилин;

n провітрюйте приміщення та більше гуляйте на свіжому повітрі (це допоможе наситити мозок киснем);

n зранку проводьте розминку для м’язів, більше ходіть пішки;

n дотримуйтесь правильного харчування (бажано виключити алкоголь, шкідливу їжу);

n вживайте більше природних вітамінів, щодо інших – проконсультуйтесь з лікарем;

n найголовніше – висипайтесь!

Пам’ятайте дорослій людині для повноцінного відпочинку потрібно не менше 7-9 годин сну, дітям – 9-10 годин).

Вл. інф.

В Україні у ніч з 29 на 30 жовтня о 04:00 год. ранку стрілки годинника слід перевести на одну годину назад (03:00 год.).

Щоб зменшити негативний вплив на здоров’я і швидко відновити біологічний ритм організму:

за декілька днів до цього прокидайтесь та лягайте пізніше на 20–30 хвилин;
провітрюйте приміщення та більше гуляйте на свіжому повітрі (це допоможе наситити мозок киснем);
зранку проводьте розминку для м’язів, більше ходіть пішки;
дотримуйтесь правильного харчування (бажано виключити алкоголь, шкідливу їжу);
вживайте більше природних вітамінів, щодо інших – проконсультуйтесь з лікарем;
найголовніше – висипайтесь!

Пам’ятайте дорослій людині для повноцінного відпочинку потрібно не менше 7-9 годин сну, дітям – 9-10 годин).

Вл. інф.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 302

Повідомлення в номер / Знайомтесь: наші мужні Герої!

27.10.2022

Знайомтесь: наші мужні Герої!

На гасінні пожежі, яка виникла у результаті ракетних ударів по об’єкту енергетики у Ковелі, було задіяно 4 пожежних автомобілі та 26 чоловік особового складу 4 ДПРЧ та 19 ДПРЧ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 228

Повідомлення в номер / Антицивілізація

27.10.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Антицивілізація

Мій побратиме – українцю! Дозволь розділити з тобою деякі думки, які час від часу приходять у мою сивочолу голову звідкілясь – мабуть із неба.

Погодься: славно бути українцем. Мати добру, українську душу. Пишатись ніжним солов’їним словом. Насолоджуватися дивною – то тужливою, а то раптом веселою піснею. Гордитися нашими воїнами світла, їх героїзмом. Відчувати нашу згуртованість та єдність.

Сотні літ ми тішилися, і, як діти, радіємо, коли чуємо: «Ой, у вишневому садочку, там соловейко щебетав…». Ви чули щось подібне в російській пісні? Тут – щирі, душевно-ліричні, закохано-веселі слова. Може, за цю ніжнотонну, дивосвітну мову вони нас і не люблять? У них – «Побєда»! Зверхність! Гординя! Не Богове, а бісове. А те слово стає ницим, коли вдумаєшся: «по-бєда». Не перемога, не звитяга, не вікторія, а «бєда». Тож з цим словом несуть рашисти в наш дім насильство, зґвалтування, руйнацію, горе і смерть. Загляньте в їхню душу. Ви там не знайдете людяності – «по-бєдобєсіє» сидить! Воно в них – споконвіку.

Згадалась бувальщина з подій битви за Ковель у 1944 році. Тітка Марія (на жаль, покійна) із Клевецька розповідала, що в їхній хаті червоноармійці влаштували штаб. За клунею поставили гармату. І раптом над хатою стала кружляти фашистська «рама» – літак такий. Порозбігались всі, хто куди. А командир (росіянин, офіцер з двома зірочками) під припічок заховався. Закінчилася тривога, а він трясеться, наче осиковий лист, вилізти не може – великий, дебелий, неповоротний був. То тітка Марія із сестрою ледве живого витягли із тої схованки. Такі вони, «по-бєдоносці».

Ви думаєте, щось змінилося? Аж ніяк! Під Харковом наші вояки боляче вдарили орків під зад, та так, що аж закуріло. Навздогін влучив «Джавелін» у їхній БМП. І там наші хлопці побачили спалену бронемашину, а неподалік …унітаз! Той унітаз вони поцупили із чиєїсь домівки, щоб завезти в подарунок дружині чи матері. Не довезли!

Безкультурну, дику масу ординців кидає диктатор-вбивця путін на мирну Україну. І дозволяє «по-бєдоносно» грабувати, мародерити, ґвалтувати людей. Ось «культурний» почерк рашистів на «окупованій території, обличчя «руського міра».

Той «мір» — це натуральна антицивілізація. На окупованій території рашисти нахабно вриваються в людські оселі і крадуть, що бачать. «Бабушка, что ето вісіт у вас?». «То бойлер, синку». «Снімай! Что ти там прячеш? Небось, с’єдобноє». «Боже упаси, там вода гріється, щоб помитися. Он поглянь: і крани тут, і водичка тече». «Нам такоє не нужно. В рєкє умоємся».

Ось він, рівень «по-бєдоносності». На жаль, мій гумор – крізь сльози. Хтось влучно висловився: «Усміхаємося — значить, перемагаємо». Бо ж як ми можемо не перемагати таку хижу, дику орду заради себе і заради всієї Європи та й усього світу? А в нас усмішки не кінчаються, з’являються знову й знову.

Хіба залишилися байдужими, коли чуєш, що в м. Читі, у дитсадку №30 вручали грамоти з Гербом України переможцям дитячого пісенного конкурсу? Організатори заходу в соцмережах вподобали форму, грамоти і кольори ніжнотонні. Ох, переполоху було, коли про це стало відомо. Наче українські ЗСУ явились в Забайкальський край побратимів визволяти. Звичайно, винуватці отримали по заслугах – не одна посадова голова полетіла. Не дивуйтесь – це такий стиль, закон диктатури.

Ось інший факт пташкою прилетів із міста Туви. У військовій частині звільнений солдат мав здати на склад недоношені труси, майку та шкарпетки. Він цього не зробив. Тоді йому наказали продовжити контракт і повернути на український фронт, щоб спокутувати «борг» перед державою.

Той вперто відмовився. Фінал не дивує: рашиста звинуватили у держзраді.

Наші ЗСУ їх б’ють, а вони не каються. Нещодавно українські блогери в соцмережах виставили фейкові світлини наших красунь для знайомств і спілкування. Потрапили рашисти на гачок – за тими світлинами розвідка встановила місцезнаходження рашистів, боляче бомбанули, та так, що мало чого залишилось від тих закоханих ґвалтівників-мародерів.

Путін не визнає своєї поразки і проводить нову мобілізацію із зеків та інших людських покидьків. Чорні птахи – дрони каркають над Україною. Запорука нашої Перемоги не тільки зброя, але й звитяжний дух. Гумор, пісня, молитва – це ті атрибути, які поєднають і вселяють надію на Перемогу.

Переживемо, відіб’ємось, збережемо нашу мову, наше слово, нашу православну віру, надію і любов. Насамкінець – поетичні рядки (на жаль, дещо – сумні).

х х х

Чому?.. Чому?.. Чому?..

Рашисти кинули країну у

війну.

І в’яне дивовижна квітка

світу,

Горем оповита нація

привітна.

А страх, мов чорний птах,

Понад землею вільною

витає.

Попід крильми –

розбитий шлях,

І човен в царство ночі

вирушає.

Двохсоті відпливають –

«На щиті»…

Куди ви, вої рідні, золоті?

Лиш пам’ять стукає у серце –

У неї не буває мертвих.

Героїв не лякає страх,

Коли земля рідна палає,

І чорний птах зітліє в прах,

І судний день злочинців

покарає.

Там, на «передку»,

незламна рать –

Лицарі свободи на смерть

стоять.

Ні!.. Не марні жертви –

втікає звір.

Гряде! Гряде і Перемога, й

мир!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 291

Повідомлення в номер / Волонтер з Бразилії разом з ковельчанами допомагає ЗСУ

27.10.2022

Волонтер з Бразилії разом з ковельчанами допомагає ЗСУ

Рафаель Крепалді – волонтер з Бразилії, з травня – член команди міжнародного логістичного волонтерського центру «Марлог».

Ми зустрілись з ним та його товаришами у парку Тараса Шевченка, де вони уже завершували знімати відеозвіт про реалізацію одного з проєктів. А далі була надзвичайно цікава розмова з волонтером із 12-мільйонного Сан-Паулу: як потрапив у Ковель, чим займається, хто його підтримує і як бачить майбутнє нашої країни. А допомагав нам його друг і одночасно перекладач Павло Оксенюк.

– Чому прийняв рішення їхати в Україну? І чому саме наше місто ти обрав?

– Усе сталось випадково. Коли розпочалась війна, хотів допомогти, але не знав, що можна це робити безпосередньо в Україні. І навіть не уявляв, що можу сюди приїхати. Весною подорожував Польщею. У Варшаві зустрів українців та представників однієї австралійської організації, яка на той час працювала з «Марлогом». Вони й запропонували відвідати Україну. Не роздумуючи, погодився. Хотів працювати на складі, допомагати. Просто – дати відчуття українцям, що вони не самі, додати їм оптимізму. Так опинився у Ковелі і став командою волонтерського центру.

– А рідні як вони ставляться до цього?

– У Бразилії живуть мої батьки. Вони дуже хвилюються, а особливо після масованих атак, які відбулись останніми днями. Взагалі, рідні у мене – в багатьох країнах. Вся сім’я підтримує, вони щасливі, що я допомагаю людям.

І тут уже від себе додає Павло: «До прикладу, як біля Ковеля стався вибух, то про таке Рафаель не розповідає батькам, аби їх не тривожити зайвий раз. Як у нас в Україні говорять: “Менше знають — краще сплять”. Він дуже турботливий.

– Не страшно жити в країні, де війна, де в будь-який момент можуть прогриміти вибухи?

– Ні, не страшно. У перші два дні була боязнь. Не розумів, чому українці не реагують на сирени. За п’ять місяців і я спокійніше до цього ставлюсь.

Але дуже жахливо, що люди у моїй країні, в інших державах менше уже цікавляться Україною, тим, що тут відбувається. Зараз – ескалація конфлікту, у Києві були масштабні вибухи, це насторожило людей. Вони знову стали більше слідкувати за новинами в Україні.

Тож стараюсь тримати свій інстаграм активним, щоб показати всьому світу, своїм друзям, що ця жахлива війна триває, продовжують гинути люди. Потрібно, щоб всі пам’ятали про це і допомагали українцям, підтримували.

– Крім волонтерства ти займаєшся іншими хорошими справами у Ковелі. Розкажи про це.

– У «Марлозі» було влітку багато іноземних волонтерів, і представники з англійської школи Єврофюче організували нам вивчення української мови (пізніше, коли ми йшли містом, Рафаель продемонстрував своє уміння читати українською).

Нещодавно моя знайома, вчителька англійської мови запросила у звичайну школу на урок. Це було фантастично. Ми гарно спілкувались, учні задавали багато запитань, були дуже допитливі. Цю практику планую продовжувати. Також допомагати з англійською в Єврофюче.

Якось мені доведеться поїхати з Ковеля, але по собі хочу залишити гарні справи і одна з них – організувати дружбу Ковеля з одним американським містом.

– Давай про цей проєкт трішки детальніше, привідкриємо завісу.

І тут ініціативу бере Павло, який разом з Рафаелем та керівником ГО «Велика ідея» Людмилою Зубарєвою прийшли з пропозицією про партнерство до міського голови Ігоря Чайки:

– Коли Рафаель навчався в Бразилії, то подав документи на програму обміну, за якою поїхав в США. Прийомним батьком, так він його називає, для нього був Брайан, бізнесмен, який займався готельним бізнесом. А зараз він – мер цього містечка.

Якось я поділився планами з Рафаелем на майбутнє, зокрема, що хотів би навчатись в американських університетах. Про це дізнався Брайан, і так розпочалось наше спілкування.

Одного дня отримав повідомлення, що Брайан в Парижі, запропонував відвідати Ковель. Утім, він висловив бажання приїхати уже з певним планом дій щодо співпраці.

Тоді ми й звернулись до мера Ковеля Ігоря Чайки. Він нас підтримав. Провели онлайн зустрічі. Уже готується Договір про партнерство. Брайан найближчими днями планує бути в Ковелі.

У нього дуже активна проукраїнська позиція. Навіть міська рада у них підсвічується синьо-жовтими кольорами. Брайан хоче створити в своєму місті культурний центр при підтримці Українського Конгресового Комітету, який базується в Атланті.

Одного дня Рафаель поїде з Ковеля, бо йому необхідно буде працювати. А місто-партнер залишиться назавжди.

І уже у нас є чимало ідей щодо цієї співпраці. На перший погляд, наші міста знаходяться на різних континентах, у різних півкулях, але у наш час для дружби це не є перепоною. Головне – хотіти щось зробити хороше, і це неодмінно вдасться.

– Як (уже звертаюсь до Рафаеля) можеш дозволити стільки часу проводити в Україні, адже у тебе, напевно, було якесь заняття, плани?

– Сам я з Бразилії. Але з 2015 року живу в Європі. Останнім часом працював у Швейцарії. Звільнився з роботи в грудні. І вирішив подорожувати. Мрію побувати у 88 країнах. 37 уже об’їхав. Так сталось, що довелось і пожити в шести – Бразилії, Британії, Ірландії, США, Швейцарії, Україні.

І якщо на американському континенті у мене Батьківщина, де я напевно хотів би жити, то у Європі я б вибрав – Україну.

Спочатку планував бути тут 2 місяці, а зараз уже пішов п’ятий місяць. І поки не хочу нікуди їхати.

– Сан-Паулу і Ковель – досить різні вагові категорії. Як живеться тобі у нас, чи маєш улюблені місця?

– Мені імпонує жити у невеликому місті. Тут легше заводити знайомства, можна знайти місця, щоб побути наодинці. Подобається культура маленького міста. Люблю парк Шевченка, у якому ми зараз. У Бразилії немає такої осені, яскравих кольорів. Дуже люблю йти, коли під ногами чути шурхіт листя.

У Ковелі обожнюю заклади сім’ї ресторанів Класік. Там найсмачніша піца, яку я колись їв. Смакує з української кухні червоний борщ (до речі, це Рафаель проголошує красивою українською).

Я зустрів багато друзів, особливо в «Марлозі», працівники закладів Класіка і його власник – це теж мої хороші знайомі. Колективу допомагаю з англійською.

– А щодо дівчини?

Це запитання у Рафаеля викликало найяскравішу посмішку на обличчі:

– Поки нема, але це поки що. Українські дівчата – неймовірно красиві. Всі українські жінки сильні за духом, вони знають, чого хочуть, впевнені, наполегливі.

– Як я собі уявляю, бразильці – це дуже емоційні, веселі, життєрадісні люди, спортивні і співочі. Рафаелю, а як тобі українська музика?

– Я в захваті, дуже подобається українська музика. Коли почув кавер «Червона калина» у виконанні легендарного гурту Pink Floyd разом із солістом «Бумбоксу» Андрієм Хливнюком, був вражений цією мелодією. Ми її часто співаємо у «Марлозі». Та й багато інших українських пісень мені полюбились.

Як з’ясувалось, Рафаель грає на гітарі і співає. Тож він пообіцяв якось виконати для нас «Червону калину».

–У цій пісні є слова: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо». А як ти бачиш майбутнє України?

– Сподіваюсь, що війна завершиться якомога швидше. Переконаний, після цього Україна буде дуже туристичним напрямком. Звісно, не зовсім через хороші причини, бо люди захочуть побувати в місцях, де відбувались бойові дії. Але туризм — розвиток, це те, що допоможе економіці України стабілізуватись.

Сьогодні тут багато людей в депресії, вони засмучені. Вони – нещасливі. Хочеться, щоб вони вірили, що в України є майбутнє.

Бажаю українцям усього найкращого, головне – Перемоги.

Слава Україні!

І подумалось, як важливо, що є люди, які сьогодні разом з нами, які допомагають і просто вірять в Україну, як кожен з нас. Ми неодмінно переможемо.

Руслана СЕМЕРЕЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 223

Повідомлення в номер / Медики врятували ще одне життя

27.10.2022

Медики врятували ще одне життя

Поки російські окупанти обстрілюють українські міста, ковельські лікарі продовжують рятувати життя. Після довготривалої перерви у Ковельському МТМО успішно проведено трансплантацію серця!

Забір органу для пересадки проводився під час повітряної тривоги увечері 21 жовтня. Операція з трансплантації проходила в екстремальних умовах. Адже на ранок 22 жовтня, коли розпочалися ракетні удари по місту, весь медичний персонал ще перебував в операційній. Час ішемії донорського серця – 180 хвилин. Відтермінування операції було неможливим. Від злагодженості дій, професіоналізму, рівноваги та впевненості усієї команди залежало життя людини. Наші лікарі змогли успішно завершити операцію!

«Нове» серце відтепер б’ється у грудях 61-річного чоловіка, якому 5 років тому діагностували ішемічну кардіоміопатію. Два останніх роки він перебував в листі очікування на трансплантацію у Ковельському МТМО.

До лікарні чоловік потрапив напередодні у вкрай важкому стані – статус UNOS 1A. Його підключили до системи V-AЕКМО, завдяки якій стан вдалося стабілізувати, одночасно забезпечивши кровообіг та оксигенацію.

Після проведеної трансплантації пацієнт перебуває під наглядом лікарів у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. Він при свідомості, дихає самостійно.

Посмертним донором став 50-річний волинянин, який напередодні потрапив у ДТП. Лікарі констатували смерть мозку пацієнта та повідомили про це родину чоловіка. Аби врятувати життя іншій людині, рідні прийняли непросте та правильне рішення: дали згоду на пересадку серця. Ми висловлюємо щирі співчуття близьким померлого. Світла пам’ять донору, життя якого обірвалося передчасно.

А тепер про найголовніше – знайомимо з командою лікарів-професіоналів Ковельського МТМО, які виконали ортотопічну трансплантацію серця: Ph.D. Володимир Танський – кардіохірург, трансплантолог, Дмитро Парахневич – судинний хірург, Тарас Окунь – лікар-хірург кардіохірургічного центру, Сергій Прудкой – лікар-анестезіолог, Олег Кубай – лікар-анестезіолог, Анатолій Бондарчук – лікар-анестезіолог, перфузіолог. Пишаємося досягненнями наших спеціалістів!

Життя продовжується! Медичний фронт працює на Перемогу! Бажаємо усім здоров’я та миру!Поки російські окупанти обстрілюють українські міста, ковельські лікарі продовжують рятувати життя. Після довготривалої перерви у Ковельському МТМО успішно проведено трансплантацію серця!

Життя продовжується! Медичний фронт працює на Перемогу! Бажаємо усім здоров’я та миру!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 190

Повідомлення в номер / “Ми мріємо лише про Перемогу”

27.10.2022

“Ми мріємо лише

про Перемогу”

“Ми мріємо лише про Перемогу”

Сьогоднішній наш співрозмовник — депутат Ковельської міської ради, директор Ковельського фахового медичного коледжу Олена Григорівна ГРИГОЛА

Біографічна довідка: народилася 12 лютого 1975 року в с. Млинів Рівненської області. 1998 року закінчила Тернопільську державну академію ім. І. Я. Горбачевського за спеціальністю «Лікувальна справа».

У 2015 році захистила дисертацію та здобула науковий ступінь кандидата медичних наук із спеціальності «Педіатрія». З 1999 року працювала на різних посадах в закладах охорони здоров’я на Рівненщині і на Волині. З лютого 2018 року — директор Ковельського фахового медичного коледжу.

Депутат Ковельської міської ради восьмого скликання від політичної партії «За майбутнє».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Повідомлення в номер / Молимося за наших Героїв

27.10.2022

Молимося за наших Героїв

14 жовтня ц. р. у парафії Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ с. Любитова відбулося храмове свято. Під час Богослужіння проводились традиційні церковні обряди – освячення води, таїнство сповіді, причастя, помазання освяченим єлеєм, хресний хід навколо храму, прикладання до ікони Божої Матері тощо.

На жаль, цьогоріч ми не можемо сповна відчути радості свята, оскільки в країні триває повномасштабна війна, лунають сигнали тривоги і чуємо сумні новини. Тож по-особливому звучали молитовні прохання вірян до Пречистої Діви Марії за здоров'я рідних та близьких, за мир в Україні, за збереження життів наших хоробрих воїнів-захисників, за спокій душ полеглих Героїв і мирних жителів – невинних жертв війни.

Завершилося наше престольне свято декламуванням тематичних поезій, яке підготували діти з нагоди свята, й частуванням гостей різноманітними смаколиками.

Настоятель храму протоієрей Віктор Домбровський подякував всім, хто долучився до спільної молитви, благодійникам та жертводавцям, висловив свої найкращі побажання присутнім та швидкого здійснення заповітної мрії всіх українців – настання миру в Україні.

А у нашій бібліотеці до свята Покрови, Дня захисників та захисниць України, Дня українського козацтва та 80-річчя від Дня створення УПА було підготовлено тематичну виставку літератури "Нація нескорених: від козацтва до сьогодення", сторінки якої розповідають про звитягу та мужність захисників України всіх часів.

Також наша книгозбірня підготувала святкове відео, в якому звучать вітання для захисників вустами юних читачів: Артема Поліщука, Анни Рачук, Христини Кошарук, Вікторії Ксьондзик, Поліни Гавришук, Ангеліни Гавришук, Мелоді Білітюк, Ярини Антонюк, Яреми Антонюк, Марії Антонюк, Анни Романюк. Щиро дякуємо діткам за старання та активну участь!

Юлія Войтюк,

бібліотекар с. Любитова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 394

Повідомлення в номер / Свято, яке нас об’єднало

27.10.2022

Свято, яке нас об’єднало
Нещодавно в актовій залі Ковельської ради ветеранів відбулося урочисте відкриття нового академічного навчального року в Університеті ІІІ віку.
До нас на свято прибули слухачі Університету ІІІ віку, тобто ветерани нашої ветеранської організації і ветерани міста, запрошені гості – представники міської влади і окремі мешканці міста.
Свято розпочали ведучі Світлана Іванівна Смітюх – ректор Університету ІІІ віку і Тетяна Володимирівна Курбай, працівник терцентру по роботі із пенсіонерами.
Ангеліна Іванівна Філіпчук – член президії ради ветеранів, заступник голови клубу "Вікторія" – емоційно прочитала патріотичний вірш про Україну, наших героїв-захисників.
Порадувала і навіть довела до сліз присутніх в залі пісня про батьків, яку виконав жіночий дует.
Від міської влади на свято завітала Наталія Дмитрівна Маленицька, заступниця мера міста, яка завжди присутня на наших заходах, підтримує, ветеранів, у багатьох питаннях. Вона щиро привітала присутніх в залі із святом, поінформувала про події на фронті, побажала всім здоров'я і миру.
Із вітаннями та найкращими побажаннями виступила Софія Анатоліївна Сагаль, начальник соцслужби м. Ковеля, засновник Університету ІІІ віку (першого в Україні), якому виповнилось 17 років.
Порадувала своїм оптимістичним виступом наша гостя із Луцька Галина Пилипівна Микитюк, голова обласної ради профспілки працівників соцслужби. Вона навіть запросила нас, ветеранів, записуватись в профспілку.
Як завжди, із сердечними, теплими словами звернулась Діана Володимирівна Возна, директор терцентру по роботі з ветеранами і пенсіонерами. Вона вселила в наші душі віру і надію на краще майбутнє після перемоги над рашистами.
Куратор реабілітації та оздоровлення пенсіонерів, депутат міської ради Олена Миколаївна Клімашевська, крім святкового вітання, оголосила про початок роботи басейну для слухачів Університету ІІІ віку за кошти міського бюджету.
Людмила Севастянівна Стахорська, куратор медичного факультету Університету ІІІ віку, в своєму виступі акцентувала увагу на аматорському ветеранському театрі "Осіннє золото", високо оцінюючи талановиту гру самодіяльних артистів. Її виступи завжди емоційні, змістовні, цікаві і неповторні.
Я, як голова ради ветеранів, як куратор мистецького факультету Університету ІІІ віку, теж привітала присутніх із святом й підготувала святковий подарунок – виставу "Наталка-Полтавка" за мотивами однойменної п'єси-опери І. Котляревського. Прекрасно зіграли свої ролі актори нашого чудового аматорського ветеранського театру "Осіннє золото".
Першими на імпровізовану сцену вийшли артисти аматорського ветеранського театру "Осіннє золото" Михайло Вольський в ролі Виборного і Сергій Данилюк в ролі Возного. Михайло Вольський –ветеран театру, дуже закоханий в нього, як закохані у цього чоловіка всі глядачі. Гра пана Михайла – це щось надзвичайне. Навіть пісню "Ой, під вишнею, під черешнею" він не просто співав, а переконливо відтворив образ діда в пісні.
Сергій Данилюк недавно в нашому театрі, але теж серйозно ставиться до виконання своїх ролей у виставах. Він сам собі підібрав костюм і зіграв Возного "теє то, як його" непогано.
Роль Наталки-Полтавки, яку раніше грала прима нашого театру Валентина Вавринюк (на жаль, пішла від нас до Бога назавжди), цього разу виконала нова артистка Людмила Володимирівна Лойко. Вона на репетиціях дуже переживала, але на сцені була просто чудова, майстерно співала своїм майже оперним голосом "Віють вітри, віють буйні". Глядачі оцінили талановиту гру Людмили Володимирівни, підтримували її бурхливими оплесками і вигуками: "Біс!".
Серйозною, строгою, заразом чуйною, доброю мамою для Наталки була Терпелиха, роль якої зіграла Олександра Балюк. Вона в нашому театрі давно, і дуже гарно виконує всі головні ролі в інших виставах.
"Один собі живу, як билинка в полі", – досить емоційно промовляв цю фразу Миколи артист театру Павло Рабко, який грав роль Миколи у виставі. Глядачам душевно розповів про свою бурлацьку долю, а також заспівав своїм дзвінким срібним голосом пісню "Там, де Ятрань круто в'ється".
Павло Рабко – наймолодший в театрі. Всі свої ролі виконує із великою любов'ю, інтонаціями голосу і рухами підкреслює значимість того, про що говорить, достукується своєю грою до сердець глядачів.
Під пісню "Сонце низенько, вечір близенько" на сцену із зали вийшов артист театру Віктор Оксенюк в ролі Петра. В кожну пісню він вкладає стільки тепла, ніжності, а в роль – стільки душі і таланту, що зала на мить завмирає, і глядачі переносяться із страшного нашого сьогодення в далеке минуле, коли на українській землі жив і творив Іван Котляревський. Віктор Оксенюк уже давно в нашому театрі, і всі свої ролі грає переконливо та бездоганно.
Чотирьох дівчат у виставі "Наталка-Полтавка" представили артистки нашого театру: Галина Шадура – солістка ансамблю театру, Віра Чосік, яка грає головні ролі в "Кайдашевій сім'ї", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Фараони", Валентина Протас, Ніна Колісніченко. Роль двох хлопців у виставі зіграли артисти Роман Швед, який давно в нашому театрі й талановито грає свої ролі, а також Юрій Коренев. Дві акторки Віра Семеній і Раїса Вальчук прихворіли й не брали участі у виставі. Обидві вони – надзвичайно талановиті і завжди майстерно відтворюють образи й характери головних героїнь в інших виступах на сцені.
Артистам і ансамблю акомпанував на баяні наш маестро, незмінний музикант Юрій Мержвинський. Він за свою віртуозну гру не потребує грошей, тому що любить музику, театр, нас, артистів, бо багато років з нами. Ми йому відповідаємо взаємністю, навіть не уявляючи без Юрія Миколайовича життя в театрі.
…За вікном – непривітна дощова осінь, попереду чекає всіх українців холодна зима із страшними нюансами воєнного часу, але це нас не лякає.
Ми живемо зараз: грає музика, звучать мелодійні українські пісні, артисти-аматори своєю грою глядачам приносять радість, розганяють смуток, всім в залі тепло і затишно – свято вдалося.
Ми, люди, поважного віку, вдячні міській владі, терцентру, артистам театру "Осіннє золото" і всім, всім, хто брав активну участь у підготовці та проведенні свята!
Марія БАТРАЧЕНКО, голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці, куратор мистецького факультету Університету
ІІІ віку.
l
НА СВІТЛИНАХ: під час урочистого відкриття нового навчального року в Університеті ІІІ віку.
Фото з архіву автора.

Свято, яке нас об’єднало

Нещодавно в актовій залі Ковельської ради ветеранів відбулося урочисте відкриття нового академічного навчального року в Університеті ІІІ віку.

До нас на свято прибули слухачі Університету ІІІ віку, тобто ветерани нашої ветеранської організації і ветерани міста, запрошені гості – представники міської влади і окремі мешканці міста.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 320

Повідомлення в номер / В житті знадобиться...

27.10.2022

В житті знадобиться...

Як не змерзнути взимку

Цьогоріч температурний режим в оселях доведеться знизити через можливі проблеми з опаленням. Тому, як кажуть, варто приготувати сани хоча б восени, якщо не зробили це влітку.

Отож, ділимося порадами, як зберегти тепло взимку.

Розкриті штори

Удень штори мають бути розкриті, щоб сонячне світло обігрівало кімнату, а вночі варто щільно завішувати вікна так, щоб штори не перегороджували шлях тепла від батарей. На вікна можна вішати навіть ковдри.

Пухирчаста плівка

Таку плівку можна просто прикріпити до вікна: намочити скло водою і притиснути плівку. Це допоможе знизити тепловтрату до 50%, однак спосіб буде ефективний лише для вікон з одинарним склом.

Утеплення поверхні

Взимку варто постелити килими на підлогу, а на дивани постелити теплі пледи, ковдри, покривала з щільного текстилю, щоб тепло зберігалося довше. Без текстилю кімната охолоджується за 1-2 години, а з ним приміщення тримає тепло до 5 годин.

Фольга між батареєю

і стіною

Тепловідбивний екран можна зробити з будівельної фольги, прикріпленої до пінопласту.

Горщик над свічкою

Знадобиться керамічний горщик і свічка, за допомогою яких можна зробити обігрівач, але важливо не накривати свічку повністю, аби вона не погасла.

Вентиляція

Якщо в оселі є достатньо джерел для надходження свіжого повітря, то рекомендується перекрити вентиляцію магнітною кришкою.

Кухонні прилади

Кухонні прилади, які використовують електроенергію чи газ, дають багато тепла при використанні. Наприклад, холодильник і газова плита можуть значно підвищити температуру в квартирі. Якщо є індукційна плита, то слід поставити на неї велику каструлю з водою, і випаровування рідини прогріє і зволожить приміщення.

Вентилятор та батарея

Щоб пришвидшити циркуляцію теплого повітря в кімнаті, можна приставити до батареї вентилятор. Однак надійніше буде увімкнути стельовий – він віджене тепле повітря, яке накопичилось біля стелі, ближче до підлоги.

Побутові методи

Серед найпростіших методів зігрітися взимку почесне місце займає термобілизна – вона чудово зберігає тепло тіла. Також допоможе грілка або пластикові пляшки з гарячою водою, які нагріють ліжко чи ваші ноги.

Не слід забувати, що перешкодою для тепла є радіаторні екрани, довгі штори або жалюзі, меблі та інші предмети перед радіаторами можуть поглинати до 20% теплової енергії.

Щілини у вікнах. Близько 40% тепла, що надходить у приміщення, взимку виходить через вікна. Прості заходи із теплоізоляції можуть підняти температуру в квартирі на 4-5 градусів.

Теплий одяг. Не варто перегрівати приміщення, краще тепліше одягатися. Занадто висока температура збільшує ризик застудних захворювань. У той же час сон у прохолодному приміщенні корисніший.

Провітрювання. Не варто тримати вікна відчиненими на провітрювання постійно. Достатньо провітрити приміщення протягом 10-15 хвилин, широко відкривши вікно.

Лічильники тепла. Індивідуальне опалення або лічильники тепла дозволяють скоротити витрати на обігрів до 40%.

Під'їзні двері та вікна. Постійно відчинені під'їзні двері та відкриті вікна призводять до сумарних теплових втрат будинку в розмірі 5-15%.

Склопакети. Склопакети зберігають стільки ж тепла, скільки цегляна стіна товщиною 50 см і мають дуже високий ступінь теплоізоляції, що скорочує втрати тепла до 50%.

Підготувала

Валентина ОЛІЩУК.

Отож, ділимося порадами, як зберегти тепло взимку.

Розкриті штори

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201

Повідомлення в номер / Шануймо пам'ять про славетних предків

27.10.2022

Шануймо пам'ять про славетних предків

14 жовтня в Україні відзначили День захисників і захисниць України та День Українського козацтва. Ковельщина має унікальну спадщину козацтва – родове село Ружин – столицю гетьманів Ружинських.

"Український народ писав свою історію не літописами та хроніками, а козацькими шаблями та пістолетами, відтворюючи з рідної землі величну безсмертну енциклопедію козацьких могил", – так сказав академік Богдан Сушиневський.

Не одна сотня літ минула з часів сивої давнини, коли наші предки, які жили на благословенній українській землі, складали свої голови, поливали її кров'ю, борючись за свої права, за вільність і віру, добуваючи кращу долю. Вони зберегли і передали нам та прийдешнім поколінням найцінніші скарби українства – родючу землю, мову й культуру з піснями та звичаями, з їх неповторними колоритами. Історичні архіви свідчать, що наш народ вже мав свого часу власну державу, своїх князів, а за часів козаччини – своїх гетьманів. В цій публікації, власне, і піде мова про князів-гетьманів Ружинських, вихідців із села Ружина Ковельського району.

Перша писемна згадка про це село датується 9 березня 1503 року, але з історичних джерел відомо, що пращур Ружиновських – Іван загинув в бою в 1486 році, отже саме прізвище свідчить, що село вже існувало, бо вельможі наділили землями і селом за належну військову службу.

Рід Ружинських походив від литовського князя Гедеміна і належав до малозаможних. Проте князі Ружинські мали свого родового герба. Досить цікава й козацька доля гетьманів Ружинських. П'ятеро представників цього роду отримали гетьманську булаву. Це – брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1575–1586 роками. Троє синів Остафія також гетьманували: Богдан – у 1575–1576 роках, Микола – у 1587 році, Кирик – у 1588 році.

Про те, що Кирик був з Ружина, свідчать митні документи за 1583 рік. Князь Кирик Ружинський, ротмістр його королівської милості, віз до Гданська комягу з власних маєтків своїх з с. Ружина (комяга – сплавне судно від 30 до 70 тонн). Звідси – з Ружина князь Кирик пішов у великий світ військової кар'єри. У 1584 році він отримує урочище поблизу Житомира, де і постав згодом Ружин Житомирський.

Про Богдана Ружинського пише історик Запорозького козацтва Дмитро Яворницький: "Князь Богдан Ружинський, родом з села Ружин, Володимирського повіту, славний потомок Гедеміна, литовського великого князя".

Микола Аркас у своїй книзі "Історія України-Русі" згадує, як князь Богдан Ружинський пішов з козаками на татарські замки на низу Дніпра, де Лиман вливається в море. Було з ним близько 3 тис. козаків.

Але скінчився цей похід дуже сумно: коли брали кріпость порохом, то так шарахнуло, що й Богданка Ружинського вбило на місці.

Князь Михайло Ружинський – теж з ружинського гнізда, податкові документи за 1570 рік, називають його власником маєтності в с. Ружині. Козацькі полки на чолі з Михайлом весняної пори 1587 року брали Очаків.

Твердиню, яку вважали неприступною, вдалось подолати.

В Центральному Державному архіві України зберігся документ, який свідчить про те, що ще один князь Григорій Ружинський – сотник козацької надвірної корогви князів Сангушків, у 1601–1620 роках утримував у с. Ружині значну маєтність. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. Її загін нараховував до 6 тисяч чоловік піхоти та кінноти. Вона взяла в облогу замок князів Корецьких та здобула його…

Ось така вона сторінка історії (у короткому викладі) з постатями князів –гетьманів Ружинських, які палко любили свою землю, не зраджували ні вірі, ні народові.

Видатний дослідник Волині Микола Теодорович в 1908 році написав, що за селом Ружин, по дорозі на Турійськ, зберіглися штучні земляні вали, порослі дикими грушами. Очевидно, що це були давні залишки військових укріплень. Інший запис, на думку літописця, свідчить, що нове кладовище, розташоване на високому горбі, також є курганом. Адже там знаходили поховання ще раніших часів. Археологічних досліджень на території Ружина не проводилось.

В селах Волині збереглися назви урочищ, які нагадують про добу козаччини. Зокрема, в с. Дулібах – урочище "Могила" (Курган). “Козацька нивка” – неподалік Ревушок, козацький курган – поблизу р. Турії майже на межі з Володимирським районом. Там декілька років назад коштом односельчан встановлено пам'ятний знак.

Наше завдання – ще раз нагадати молодому поколінню про славетних гетьманів Ружинських, про їх боротьбу за волю України. Думаю, що після Перемоги потужній Ковельській громаді, куди входить і с. Ружин, буде за честь мати святе місце пам'яті про своїх великих гетьманів. Не важливо, де буде встановлений пам'ятник – в Ружині чи в Ковелі. Значення має пам'ять вдячних нащадків про своїх славних предків.

Сергій ДАНИЛЮК,

краєзнавець.

смт Люблинець.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 213