Лиш боротись – значить жить!
Кому не відомі слова, винесені у заголовок і мовлені у свій час видатним українським поетом і письменником Іваном Франком? А пригадав я їх, лежачи на лікарняному ліжку, куди за велінням долі нещодавно потрапив. Думками, які обсіяли мою сиву голову, хочу поділитися із читачами газети.
l
"А що станеться в цьому світі, коли я раптом відійду в інші світи? А нічого!
Людство, як і раніше, йтиме визначеним Богом шляхом. Воно на свої поодинокі втрати не зважає. Я ж – лишень мізерна комашка у цій круговерті буття", – так я розмірковував, лежачи на післяопераційному ліжку, в палаті №17 нашої славної лікарні Ковельського МТМО. Сумно… Боляче… І так враз заманулося переглянути свіжий номер дорогих і рідних мені "Вістей Ковельщини".
На жаль, "пташка", інформаційна "щебетуха", з якою я дружу 37 років, до мене у вікно не залетіла і викликала нові нав'язливі думки. Нема газети сьогодні… Може, не буде її і завтра і взагалі зникне назавжди? Невже місцева спільнота (влада, бізнесові структури, волонтерські організації) не зважать на таку втрату? Невже не настане прозріння, що місцева газета – це не я, маленька пилинка у Всесвіті, а цілий "Космос" місцевого життя?
Справді – бо: тут історія життя наших земляків і всього рідного краю, тут – нариси про долі людські, тут – культура, політика, економіка. Газета – прожектор, який висвітлює здобутки і промахи влади.
Вона співчуває тим, у кого горе, і радіє тим, у кого свято. По праву є духовним просвітителем та порадником у побутових справах і т. д., і т. п.
Та чи почує громада мої тривоги? Ось вийду на площу, стану глашатаєм моїх "Вістей", закличу передплачувати і читати їх.
Чую заперечення. "У нас смартфони, айфони та інші "фони". Їх нам досить".
"Егоїсти! – відповідаю я. – Замкнулись в своїх гаджетах, і світу Божого не бачите. А як же бути мені, сивочолому, коли в мене ні першого, ні другого, ні третього немає? Як же моя любов до рідного видання?".
О, ці наші байдужість і нерозуміння важливості фінансового забезпечення засобів культурного, інформаційного, духовного простору!
Де нам знайти того Черчилля, який під час війни на пропозицію зменшити видатки на культуру, лаконічно відповів: "А за що тоді, скажіть, ми воюємо?".
Сьогодні триває передплатна компанія на 2023-й рік. Зважаючи на сивочолу аудиторію цінителів друкованого видання, яке збідніло і ледве виживає, чому б не провести на Ковельщині акцію: "Допоможемо газеті і ветерану!"? Це стане своєрідним внеском у нашу загальну Перемогу, адже слово – теж зброя. Разом із тим буде тією цілющою духовною "пігулкою" для мого оздоровлення і таких, як я. А їх – сотні.
l
Мої думки перериває медична сестричка.
– Як ваш стан? Болить? Будемо капати, введемо обезболююче, – щебече сонячно вона, наповнюючи моє єство позитивним змістом. Кожному пацієнту потрібні увага, душевне слово. За кожним – контроль відносно відповідних процедур. Медсестричка класно із цим справляється.
Дивуюсь її працелюбності, відповідальності, жертовності на цій своєрідній передовій фронту людського здоров'я. Це – янголи лікувального процесу. Що я можу зробити для них? Хіба щиросердно подякувати за турботу і увагу, побажати миру, щастя, добра і теж… міцного здоров'я!
Загалом, майже три роки я не був в оновленій лікарні. Медичний заклад невпізнанно змінився як в естетичному та медико-технологічному плані, так і в лікувально-оздоровчому та діагностичному процесі.
Мій висновок такий: Європа "прийшла" у Ковельське МТМО.
Погодьтеся, що світло в медичній галузі запалюють ентузіасти, вищим сенсом життя яких є служіння людям, точніше – жертовне служіння.
Тож від щирого серця – мого, багаточисельної когорти хворих "великої" Ковельщини – чисто людське пошанування та подяка. Найперше – досвідченому управлінню, благодійнику, Генеральному директору МТМО, душевному і привітному Валентину Вітру, а з ним – високопрофесійному Василю Курилу, милій і душевній завідувачці урологічного відділення Мирославі Гаврилюк, висококласному діагносту УЗД Степану Іванюку та багатьом іншим.
Хтось із знайомих медпрацівників на прощання мене "благословляє" словами: "Підлікувалися, і сюди більше не повертайтеся… Будьте здорові!".
l
Реальність лікарняного ліжка мене навернула від вищесказаних песимістичних роздумів до оптимізму. Тебе лікують, оберігають, піклуються – значить, для чогось і комусь ти потрібен.
Та, попри все, за життя потрібно боротися – і за своє особисте, і за загальнолюдське, і за газетне. Бо завершу тим, з чого почав: "Лиш боротись – значить жить!".
l
14 жовтня у Василя Ярославовича Курила день народження. Тож щиро вітаю із цією важливою подією в житті, бажаю миру, добра, благополуччя на многі і благі літа! Думаю, до моїх побажань приєднається не один мешканець Волинського краю.
Божого Вам благословення, Лікарю!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Кому не відомі слова, винесені у заголовок і мовлені у свій час видатним українським поетом і письменником Іваном Франком? А пригадав я їх, лежачи на лікарняному ліжку, куди за велінням долі нещодавно потрапив. Думками, які обсіяли мою сиву голову, хочу поділитися із читачами газети.
ххх
"А що станеться в цьому світі, коли я раптом відійду в інші світи? А нічого!
Людство, як і раніше, йтиме визначеним Богом шляхом.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 310
Разом ми все подолаємо!
Благодійний захід на підтримку воїнів
Заради порятунку життя хворих
Операція пройшла успішно
Лиш боротись – значить жить!
Чистота і гігієна – насамперед
Жовтень в саду і на городі
За добро добром віддячить Бог!
Ліс лікує душу