Назад у минуле чи вперед у майбутнє?
Шановний пене Миколо!
У зв’язку із складною ситуацією в енергетиці та інших сферах життєдіяльності міста хотів би попросити Вас розповісти, як ці проблеми розв’язувала влада в минулому. Наскільки я знаю, Ви – уродженець Ковеля і пам’ятаєте повоєнні часи. Як тоді виживали люди і які Ви бачите шляхи виходу із кризи тепер?
Василь Швець,
ветеран праці.
l
Шановний пане Василю!
Ваше запитання для мене цілком зрозуміле, бо переживаємо з Вами далеко не простий період в нашій спільній історії. Підступний ворог зруйнував велику частину так званої критичної інфраструктури в Україні, і не схоже, щоб він припинив свої варварські дії в майбутньому. Про це свідчить новий масований удар 5 грудня ц. р.
Подібна ситуація в енергетиці була одразу після Другої світової війни. Я ще пам’ятаю руїни Ковеля, розбитий костел по вулиці Грушевського, занехаяні міські вулиці, землянки, в яких жили люди. Принаймні, біля нашого будиночка по вулиці Луговій на березі Турії таких землянок були десятки. В ході боїв за Ковель їх радянські солдати вирили як окопи. У них ми ще довго знаходили патрони, гільзи і навіть гранати, які не розірвалися. Через необережне поводження із боєприпасами по війні нерідко гинули мої ровесники.
В наших домівках не було ані електрики, ані радіо. Вчили уроки при світлі гасової лампи, готували їжу на так званих керогазах або примусах. В теплу пору облаштовували саморобні плити у дворах будинків. Взимку грілися біля грубок, які опалювали дровами або в кращому випадку – вугіллям.
Лише в другій половині 50-их років нам підключили проводове радіо. Радості не було меж, адже отримали можливість слухати казки діда Панаса, аудіозаписи вистав українських театрів (передача називалась «Театр перед мікрофоном»), інші програми. Вранці у школу вставали під звуки гімнів СРСР і УРСР. Пізніше наш, віддалений від центру міста «хутір» електрифікували, з приводу чого на вулиці Луговій (тоді Горького) було справжнє свято.
Цікаво, що у Ковелі електроенергію виробляли дві станції – міська і залізнична. Як пише у книзі «Ковель: шлях через віки» Анатолій Семенюк, електрифікація міста розпочалася ще перед війною – у 1929 році, коли збудували першу електростанцію з двома генераторами. Після жорстоких боїв на Ковельщині під час Другої світової війни енергетичне господарство було зруйноване дощенту. Лише у 1947 році на Волині відновлено або відбудовано 7 комунальних електростанцій, в тому числі у Ковелі.
В шкільні роки мені довелося побувати на екскурсії в міській електростанції. Вона розташовувалася неподалік залізничного вокзалу, де згодом розмістили після її закриття завод культпобутвиробів. Нині тут – торговельний центр.
Враження від відвідин станції залишилося на все життя. Захоплення викликали велетенські, як мені здавалося, генератори, котрі працювали на дизельному паливі і цілодобово подавали струм в мережу. До речі, в обласному центрі – Луцьку електростанція стала до ладу тільки в 1952 році.
Як зазначає той же Анатолій Семенюк, розвиток енергетики за рахунок будівництва дизельних електростанцій не міг бути ефективним. У 1962-1963 роках були побудовані електролінія Володимир-Волинський – Ковель і підстанція. Електроенергія почала надходити з Добротвору. Фактично розпочався процес централізації енергетичного господарства Волині й України.
З висоти сьогоднішнього дня, коли електроенергетична галузь переживає глибоку кризу, яка виникла через бандитські дії московії, намагання знищити підприємства критичної інфраструктури, іноді думаю, а чи правильно діяла тогочасна влада, коли розпочала оту централізацію?
З одного боку, ніби правильно – підвищилась ефективність роботи галузі, надійнішою стало постачання електроенергії, яку Україна могла навіть експортувати. Щоправда, цей позитив давався взнаки у мирний час, коли ніхто нас не обстрілював і не намагався знищити фізично.
Сьогодні ж, в умовах воєнного стану, добре видно проблеми системи, що склалася: достатньо кількох прицільних ударів ракетами по підприємствах енергетики, щоб без світла і тепла залишити більшість областей України. Можливо, було б розумніше, якби в кожному місті «законсервували» на випадок надзвичайних ситуацій автономні електростанції, які стали б у пригоді нині. Адже до пори – до часу були у нас і цехи холодних паравозів, які могли ставати до ладу в критичні моменти (не знаю, чи є вони зараз).
Та й інші “резерви” не варто було бездумно знищувати. Як кажуть хочеш миру, готуйся до війни. А то лише після нападу московії згадали про бомбосховища, зруйновані оборонну промисловість, авіацію, танки, ракети і т. інше. Слава Богу, що маємо героїчні Збройні Сили України, їх доблесних військовослужбовців та командирів, підтримку і допомогу Заходу.
Ви, пане Василю, запитуєте, які я бачу шляхи виходу з кризи? Іншими словами, чи йти нам назад у минуле, де не все було так погано, чи рухатися вперед у майбутнє? Я не є великим спеціалістом з цієї теми. Але вважаю, що маємо рухатись вперед, використовуючи досвід минулого. Що маю на увазі? Розробити програму хоча б мінімального забезпечення наших населених пунктів, зокрема і Ковеля, електроенергією. Чимало ковельчан придбали генератори у власність і обігрівають свої домівки власноруч. Ефективно працює адміністрація і спеціалісти ПТМ «Ковельтепло», особисто директор Володимир Бойко, за що маємо їм подякувати, адже навіть за відсутності світла батареї у багатоповерхівках не холодні.
Було б добре, якби можливість забезпечити дизельними або бензиновими генераторами з’явилась у мешканців всіх будинків, особливо там, де створені ОСББ. Не завадило б продумати систему кредитування для них або широкомасштабного надання гуманітарної допомоги з-за кордону. Доцільно, на мою думку, значно збільшити виробництво індивідуальних засобів обігріву (типу «буржуйок»), де могли б своє слово сказати комунальники і виробничники. Це тим важливіше, що надійні обігрівачі дуже потрібні нашим захисникам на фронті.
Колись голова Волинської ОДА Борис Клімчук (Царство Небесне його добрій душі!) часто повторював: «Не поспішайте, хлопці, розкидати грубки – вони вам ще знадобляться”. Як у воду дивився наш земляк: нині газопостачання багатьох українських міст – під великим знаком питання, бо московити на все здатні (вже ведуть мову про «крадіжки» їхнього газу українцями), тому можуть в будь-який момент закрутити газовий «кран». Чи готові ми до цього? Не впевнений, бо орки бомблять і газовидобувні підприємства, щоб і власного газу у нас не було.
Отже, слід продумати альтернативу «блакитному паливу». Там, де є можливість, встановити грубки, обладнати печі, для чого потрібні і дрова, і вугілля, і торф. Де їх узяти? Над цим слід серйозно подумати владі. А для початку заборонити вивезення деревини за кордон, бо, як сказав один господарський керівник, дожились до того, що на Волині немає де взяти дров. А втім, навантажені лісоматеріалом автомобілі без перешкод виїжджають за кордон. Щоправда, й кубометр дров тепер не набагато дешевший за кубометр газу.
І останнє. Сьогодні багато людей хотіло б обладнати в селах пічне опалення. Але взяти кваліфікованого мулера-пічника? Особисто я не знаю, бо свої послуги вони не надто рекламують.
Звичайно, заможні люди, яких не так на Ковельщині й багато, спроможні встановити сонячні батареї, забезпечивши себе не тільки дешевою електроенергією, а й чималими прибутками за рахунок її реалізації. Більшості ж населення це, образно кажучи, не по кишені.
l
Отакі, пане Василю, мої думки з приводу Вашого запитання. Не знаю, чи всі читачі погодяться з подібними міркуваннями, але така моя позиція у зв’язку із ситуацією, яка нині склалася в Україні.
Микола Вельма.
Шановний пене Миколо!
У зв’язку із складною ситуацією в енергетиці та інших сферах життєдіяльності міста хотів би попросити Вас розповісти, як ці проблеми розв’язувала влада в минулому. Наскільки я знаю, Ви – уродженець Ковеля і пам’ятаєте повоєнні часи. Як тоді виживали люди і які Ви бачите шляхи виходу із кризи тепер?
Василь Швець,
ветеран праці.
ххх
Шановний пане Василю!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252
У Ковелі – змагання з плавання
Від четверга до четверга
ГОРОСКОП з 19 по 25 грудня
Погода в Ковелі 8–14 грудня
Згадаймо всіх поіменно
Назад у минуле чи вперед у майбутнє?
"Друге народження" Миколи Семенюка
Коханням треба дорожити
Стрес "сприяє" хворобам
Рецепти до смаку