Ось такі "кікімори" (на світлині – внизу у центрі) вже більше двох місяців плетуть волонтерки – ковельські жінки і переселенки. Вони зізнаються, що за тиждень можуть створити 3 – 4 таких "костюмів" для наших воїнів.

– Ми плетемо "кікімори" у формі плаща. Двох кольорів – зеленого та жовтого в залежності від регіону, – розповідає ініціатор проєкту "Кікімори" волонтерка Олена Мерзлякова. – Матеріалом для виготовлення маскувальних костюмів переважно нас забезпечують люди, люди звідусіль, які не забарилися відгукнутися на наш заклик. 

Окрім того, закуповуємо нитки, розпускаємо в’язаний одяг, придбаний у "секонд хендах", розпускаємо на мотузки конопляні мішки. Технологію виробництва обговорювала з волонтерами, з якими довгий час підтримую зв'язок й котрі з 2014 року займаються цією справою. 

Раджуся з приводу цього з військовими. Велику роботу в цьому плані проводить ковельчанка, співзасновниця проєкту, моя колега-волонтерка Наталія Семенюк, яка також, не зволікаючи, приєдналася до цієї роботи. Моя донька Вероніка відповідальна за виробничий процес, вона весь час на місці з нашими помічницями. Ми працюємо однією командою.

За словами волонтерки, "кікімори" – серед пунктів про першочергові потреби наших захисників на фронті. Вони необхідні розвідникам, снайперам, прикордонникам, адже ці маскувальні костюми допомагають нашим військовим “зливатися” з природою. Відтак абсолютно непомітні, вони відправляють ворога слідом за російським кораблем.

– Бійців, які хочуть отримати такі "кікімори", дуже багато, – продовжує Олена. – Як взялися за цю справу, то черга була розписана на місяць уперед. На постійній основі в нас працює 10 волонтерів, які майструють "кікімори". Неабияк допомагають дівчата з ТРЦ "Брістоль", працівниці брестського ринку: вони розпускають нитки, ріжуть їх потрібних розмірів. Загалом на сьогодні ми сплели 35 "кікімор", які, дай Боже, допоможуть хлопцям вціліти, зроблять їх невидимими для ворожого ока. 

Готовий захисний одяг бійці забирають самі або ж доправляють їх волонтери, які напряму з ними працюють. А ще відправляю поштою за власний рахунок.

– Наші "кікімори" уже слугують бійцям, які воюють в районах Бахмуту й Мар'янівки, є в хлопців на кордоні з білоруссю. Робимо їх, зокрема, й під замовлення. А, отже, треба знати, де бійці знаходяться, щоб розуміти – плести повністю зелені чи, може, потрібно додати жовтого тощо. А ще треба знати, яку боєць роботу виконує на війні, від цього теж залежить, яку робити "кікімору", – розповідає виробничі подробиці пані Олена. 

Розповідає, що приймають у дар всі в’язані речі відтінків зеленого, жовтого кольорів. Добре, щоб це були натуральні матеріали, бо важлива й безпека наших воїнів.

– Отож, сьогодні саме на цій роботі зосереджена Ваша волонтерська увага?

– Не лише. Є багато завдань. Допомагаємо продуктами, бо з цим на передовій бувають труднощі, – говорить далі моя співрозмовниця. – Вдячна всім землякам, які не стоять осторонь цієї справи, чим можуть діляться. Зокрема, приватному підприємству "Агро В", завдяки якому наші захисники мають можливість поповнювати свої продовольчі запаси. 

Втілюємо й інші плани. Уже домовилася з однодумцями, які будуть готувати для бійців на передову домашнє згущене молоко, випічку, закривати тушонку, рибні консерви тощо. Наші землячки, які у зв’язку з війною виїхали за кордон, звідти пересилають продукцію для виробництва згущеного молока. Люди зносять банки, пообіцяли крупи та борошно, допомагають коштами. Зараз домовляємося про закупівлю м’яса.  

– Ви кажете, на фронті виникають певні проблеми з продуктами. Чому вони виникають?

– Тут нічого дивного, адже в окремих регіонах у радіусі 50 - 100 кілометрів ніде нічого немає. Переслати продукти теж непросто, бо хлопці не знають, де будуть завтра. Але, попри пов’язані з цим труднощі, нам таки вдається доводити розпочаті справи до кінця. Всіх зусиль докладаю для цього, бо не можу інакше, адже знаю багатьох хлопців, які зараз воюють, з 2014 року.   

– Що надихає Вас, волонтерів, сьогодні найбільше?

– Нам потрібно щодня мати якусь справу, яка буде давати розуміння, що щось робимо для хлопців, які там. Ми в кожну "кікімору" замотуємо побажання для воїнів, щоби солдати відчули наші підтримку і тепло. А вони нам подяки присилають навзаєм. Це окрилює. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Ось такі "кікімори" (на світлині – внизу у центрі) вже більше двох місяців плетуть волонтерки – ковельські жінки і переселенки. Вони зізнаються, що за тиждень можуть створити 3 – 4 таких "костюмів" для наших воїнів.

– Ми плетемо "кікімори" у формі плаща. Двох кольорів – зеленого та жовтого в залежності від регіону, – розповідає ініціатор проєкту "Кікімори" волонтерка Олена Мерзлякова. – Матеріалом для виготовлення маскувальних костюмів переважно нас забезпечують люди, люди звідусіль, які не забарилися відгукнутися на наш заклик. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 364

Там,  де  народилася  УПА 

В урочищі “Вовчак” відбулися заходи до Дня Незалежності України

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Катерина жила обабіч лісу, що проходив паралельно ряду, в якому стояли понад десяток хат. Дівчину нещодавно призначили завідуючою сільською бібліотекою. Вона була вродлива і чуйна, люб'язна й весела, життєрадісна, тому привертала увагу багатьох людей. 

У тісненькій бібліотеці постійно збиралася молодь, учні місцевої школи. Часто навідувався сюди першокласник Юрко. Катерина Павлівна взимку, коли лютий мороз чи заметіль, хлопцеві і шарфик поправить, і шапочку підв'яже. А коли йшли разом додому, вона його брала за руку, переводила через снігові кучугури, а й інколи, минаючи своє обійстя, заводила хлопця додому. 

Юрко проживав з батьками трішки далі від оселі Катерини Павлівни. Шкільна наука давалась хлопцеві важко. То ж подеколи він навідувався до Катерини Павлівни за допомогою у виконанні домашніх завдань.

Швидко минали роки. Юрко вже закінчив восьмирічку. За цей час самостійно навчився грати на гармошці. У селі він славився своїм неабияким талантом. З гармошкою відбував деякі торжества. Пізніше була армія. 

Відслуживши і повернувшись додому, став думати: йти працювати на завод у місто чи залишатися у селі. Юра вибрав друге. 

Щовечора навідувався до сільського клубу, веселив грою на гармошці молодь. Катерина Павлівна до цього часу не вийшла заміж, але продовжувала працювати бібліотекарем. Вже ввечері, коли повертались із клубу додому, Юра проводив Катерину Павлівну. А невдовзі запропонував їй руку і серце. 

Селом поповзли різні нісенітниці. Старші жінки не могли збагнути, як то так, що молодий хлопець бере старшу від себе на одинадцять років жінку. А незабаром вже їх благословляли на щасливе сімейне життя батьки, хрещені та родичі. 

За три роки подружнього життя Катерина народила дівчинку і хлопчика. Для Юрія підходящої роботи у селі не було, тому поїхав шукати роботу в інші села для себе і дружини. Незадовго вони переїхали в недалеке село. Катю влаштували на роботу в магазин, а його – доглядачем худоби. Молоду сім'ю поселили у нову трикімнатну квартиру.

Спочатку у сім'ї все ладилось. Діти ходили у садочок, а потім пішли у школу. В Юрія була висока зарплата. Так що на життя не жалілись. Та з часом місцеві жителі почали навідуватись до Юрія на роботу, щоб взяти домашній худобі комбікорму. Юра старався не попастись на афері, але людей "виручав". Ті, звичайно, розраховувались з ним оковитою. Тому частенько чоловік ввечері приходив додому п'яним. На зауваження дружини не реагував. Про такі випадки дізнався голова колгоспу і сказав, якщо повториться таке хоча б один раз, то вижене з роботи і виселить сім'ю з квартири. Але до Юрія не доходило. Щоб залишитись у квартирі, Катерина в один прекрасний день сказала Юрію, що жити з ним не хоче і попросила звільнити квартиру.

Юрій зібрав бригаду молодих хлопців і поїхав в інший район на скиртування соломи. Заробітчан поселили у старій хаті. Хтось із хлопців у бухгалтерії признався, що Юрія назавжди вигнала дружина і, можливо, він тут захоче влаштуватись на постійне місце проживання. Чоловіком зразу ж зацікавилась одна із бухгалтерок на ім'я Настя. Вона його вговорила йти жити до неї, сказавши, що проживає самотньо, а син  служить в армії і повернеться через рік восени. 

Юрій з радістю прийняв таку пропозицію. А селом пішли чутки, що Настя, яка нещодавно поховала чоловіка, вже знайшла собі нового, молодого. Бо й, справді, він був молодший на п'ятнадцять років від Насті. В селі говорили, що коли повернеться з армії син, він не потерпить вітчима і вижене його з хати. Хлопець дуже любив батька. Він часто брав сина із собою на трактор. Вчив його водити та ремонтувати техніку. Але біду не треба шукати, вона знайшла чоловіка сама. У тракторі батьку стало зле, вийшовши з нього, він там і помер.

Настя з Юрієм жили душа в душу, обоє працювали, мали зарплату. Сусіди чекали кульмінації їхнього подружнього життя. Проживши більше року, вони дізналися, що за тиждень має повернутися з армії син. Настя давно продумала план наступних дій. Головним її завданням стало десь подіти чоловіка. Вже наступного дня вона найняла автомобіль, і з Юрієм поїхала провідати його колишню дружину. За дві з половиною години вони були в селі Катерини. Юрій показав Насті будинок Катерини, а вона наказала водієві відвезти його за село у ліс, через який вони недавно проїжджали, а самому повернутися за нею. 

Після "переговорів" Юрій мав чекати Настю у лісі обабіч дороги. Подував свіжий осінній вітерець. Недалеко час від часу проїжджали автомобілі. Юрій біля дороги ходив лісом – йшов кілька десятків метрів вперед, а потім вертався до попереднього місця. Час ішов дуже повільно. Настя затрималась у колишньої Юрієвої дружини більше трьох годин, а та прийняла її за хорошу гостю. 

Про що говорили вони, можна лише здогадатись. Юрій тим часом добряче змерз і зголоднів. Додому їхали всі мовчки. А ввечері Настя давала хорошу характеристику Катерині, сказала, що мати таку розумну дружину – це велике щастя і звинуватила у всьому чоловіка. Настя домовилась, що наступного дня Юрій повернеться до Катерини і не робитиме більше дурниць.

…Пройшло з того часу вже більше двох десятків років. Зараз Юрій виглядає набагато старішим за Катерину. А головне – живуть вони у дружбі та злагоді. Вже й їхні діти мають свої сім'ї.

Микола Денисюк.

Катерина жила обабіч лісу, що проходив паралельно ряду, в якому стояли понад десяток хат. Дівчину нещодавно призначили завідуючою сільською бібліотекою. Вона була вродлива і чуйна, люб'язна й весела, життєрадісна, тому привертала увагу багатьох людей. 

У тісненькій бібліотеці постійно збиралася молодь, учні місцевої школи. Часто навідувався сюди першокласник Юрко. Катерина Павлівна взимку, коли лютий мороз чи заметіль, хлопцеві і шарфик поправить, і шапочку підв'яже. А коли йшли разом додому, вона його брала за руку, переводила через снігові кучугури, а й інколи, минаючи своє обійстя, заводила хлопця додому. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 239

Найбільшою і найстрашнішою подією минулого століття була Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року і закінчилася 2 вересня 1945 року. Вона кров'ю позначилася на людських долях, залишивши в пам'яті страшний слід.

І скільки часу не минуло б,  роки війни залишаться невід'ємною  частиною історії нашого народу. Колись хтось мудрий сказав, що час затягує рани і вгамовує біль. Звичайно, пройшло багато років: відгоріло, відболіло, але з пам'яті живих тогочасних свідків не стерся спогад.  Як шкода, що їх залишилось дуже мало.  Доля ветеранів, життєвий шлях осіяні мудрістю і мужністю, і той шлях вони пройшли з честю.

Напередодні закінчення Другої світової війни ми із заступником голови районної ради А. П. Броїлом побували у Поворській громаді, на теренах якої проживають Никанор Себестьянович  Никончук (Поворськ) та Іван Феофанович Турик (Ситовичі), учасники тих далеких і грізних подій. Саме нині обом фронтовикам виповнилось по 95 років. Коли в роки війни визволили наш край, їм і вісімнадцяти не було. Хлопцям не довелось громити ворога на західних фронтах, але і на їхню долю випало багато тяжких випробувань. Доля вмістила в їх біографію стільки подій, переживань, тривог, що вистачило б  на багатьох. Саратов, Татіщевські табори стали не місцями військової підготовки, а швидше місцем виживання в нелюдських умовах.

"Ішла холодна осінь 1944 року, – згадує Іван Феофанович. – Довкола холод, голод і важка робота.  І це називалось військовою підготовкою. Спали на нарах в неопалювальних приміщеннях. Але якось вижили, перезимували".

"З весною легше стало, –  ділиться своїми спогадами Никанор Себестьянович. –  Потепліло, зелень з'явилась. Хотілось на фронт - думалося, що там легше, а тут чуємо: "Перемога!". Хотілось додому, бо там було вже мирне життя, і люди помалу заліковували рани війни. Але ні: одягнули нас у військову форму (правда, нову, англійську) і відправили на Схід. Чужа земля зустріла молодих солдатів вибухами бомб, пожежами, болем, горем.  Війна є війна. Доля нас, 18-річних хлопців, була дуже страшна. Кожен день перед очима – муки, горе, вбиті друзі".

Не забули ті події ветерани війни. І нині, через роки, вони їх згадують, як сюжет забутої книги, що написана їхнім життям. 

У розмові з нами заново її "гортали", згадували. І хоч пройшло багато років, але вони пам'ятають до дрібниць все: свої фронтові дороги, своїх побратимів, командирів, їх імена, місця перебування.

"Іноді хотілось все забути, та не можна, – з болем у серці говорить Іван Феофанович. – Пам'ятаю так, ніби вчора все відбулось.  Хлопців багато загинуло – шкода".

"На війні, як на війні, всього було. А чого найбільше? Мабуть, ненависті, ненависті до ворога, які прийшли на нашу землю, – роздумує Никанор Себестьянович.  – Думав, коли у війну зазнали стільки горя, втратили стільки життів, то війна на нашій миролюбивій землі ніколи не повториться. А бачте,  як вийшло…".

Болить серце у ветеранів. Гіркота охоплює їх зранені душі. Як так сталось: вони – господарі землі, все життя ходили біля неї, доглядали її – свою годувальницю, а нині чому  вона знову здригається від вибухів бомб і снарядів, чому  її нищать ворожі ракети?  Чому гинуть наші онуки, діти? І головне – від чиїх рук, від чиєї зброї?

Життєва дорога ветеранів – це не тільки історія їх маленьких сіл, це історія нашої України, яку творили вони,   пройшовши крізь пекло війни, не зрадивши собі, своїй землі, яку захищали, відбудовували у важкий голодний повоєнний час, ростили дітей. І Никанор Себестьянович, й Іван Феофанович – люди активної життєвої позиції, цікавляться новинами життя району, області, подіями України. Іван Феофанович – читає "Кобзаря" Т. Шевченка, на  столі у них свіжі номери газет. Як стверджують, деякі статті перечитують по два рази. Никанору Себестьяновичу, правда, допомагають не тільки окуляри –  кожен рядочок він "підсвічує" ліхтариком.

Приємно, що  в громаді щиро шанують ветеранів. Цікавляться їх матеріальним забезпеченням, про них турбуються, їм допомагають соціальні працівники.

Інна Петрівна – голова Поворської громади, вітаючи ветеранів,  щиро, тепло висловлювала свою шану й повагу фронтовикам за пройдені шляхи війни, працьовитість, життєву мудрість, велику любов до життя. Де б не працювали Іван Феофанович та Никанор Себестьянович – були прикладом у всьому. Вони жили життям села, не цурались ніякої роботи. Завжди були на видноті, створювали свої сім'ї, ростили дітей, онуків – свою надію, радість і багатство.

Ми добре знайомі із Никанором Себестьяновичем і Іваном  Феофановичем, адже не раз зустрічались. І кожного разу виникали  нові думки, емоції. Завжди із задоволенням слухали їхні спогади – цікаві, до болю хвилюючі, про героїчні і трудові будні. І завжди  виникає гордість за наших краян, бо, як говорить Іван Феофанович: "Ми просто виконували свій священний обов'язок – захищали свою землю від ворога, будували мирне життя в нашій Україні".

Сьогодні можна почути різну оцінку тих далеких воєнних подій. Та пам’ять про них має жити в наших серцях вічно. З нашого Ковельського краю на фронти війни пішли воювати 11 тисяч 500 чоловік. З них 3750 назавжди залишились стояти в бронзі і граніті на всіх фронтових дорогах. Звичайно, з часом пом'якшується гострота сприймання війни, але пам'ять про героїв невмируща.

Валентина СІЧКАР.

НА СВІТЛИНАХ: під час вшанування ветеранів.

Фото 

з архіву автора.

Найбільшою і найстрашнішою подією минулого століття була Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року і закінчилася 2 вересня 1945 року. Вона кров'ю позначилася на людських долях, залишивши в пам'яті страшний слід.

І скільки часу не минуло б,  роки війни залишаться невід'ємною  частиною історії нашого народу. Колись хтось мудрий сказав, що час затягує рани і вгамовує біль. Звичайно, пройшло багато років: відгоріло, відболіло, але з пам'яті живих тогочасних свідків не стерся спогад.  Як шкода, що їх залишилось дуже мало.  Доля ветеранів, життєвий шлях осіяні мудрістю і мужністю, і той шлях вони пройшли з честю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266

У МОЗ продовжують ділитись важливою та корисною інформацією для українців. Цього разу експерти звернули увагу на йодну профілактику, яка актуальна у разі радіаційної аварії.

Відзначимо, що у випадку аварії на ядерних установках атомної станції може трапитись викид радіоізотопів йоду, цезію, стронцію тощо. Через це виникає радіаційна хмара, що забруднює ґрунт, всі поверхні, воду та їжу. А опади здатні осідати на вбранні та шкірі, через що відбувається зовнішнє опромінення. Якщо ж вживати забруднені продукти чи вдихати забруднене повітря, то буде внутрішнє опромінення. В обох випадках викиди містять радіоактивний йод, тому бездіяльність призводить до того, що "поганий йод" швидко поглинає щитоподібна залоза і її робота відчутно погіршується, що серйозно вдаряє по здоров'ю.

Йодна профілактика –це важливий чинник, який допомагає знизити вплив радіоактивного йоду на щитоподібну залозу. Для цього використовують калій йодиду, що блокує залозу та перешкоджає "поганому йоду" накопичуватись.

Коли робити йодну профілактику? Тільки після офіційного оповіщення про її необхідність у випадку загрози радіоактивного забруднення!

У Центрі громадського здоров'я та Міністерстві охорони здоров'я надали рекомендації про те, як захиститися у надзвичайній ситуації. 

При тому громадян закликають не скуповувати йодні препарати в аптеках.

У МОЗ запевняють, що держава закупила необхідну кількість йодиду калію. Кожен регіон отримав препарат з розрахунку чисельності населення. У разі аварії будуть оперативно визначені пункти його видачі, найближчі до місця проживання людей.

Крім того, завчасна йодна профілактика може зашкодити здоров'ю.

Якщо радіаційний фон у деяких населених пунктах буде підвищеним, ЦГЗ та місцева влада офіційно сповістять про це населення. 

Препарати стабільного йоду вводяться людям лише у випадку радіаційної аварії та за умови впливу на людину радіоактивних ізотопів йоду (визначено наказом МОЗ №408 від 09.03.2021 р.,  № 408 "Про затвердження Регламенту щодо проведення йодної профілактики у разі виникнення радіаційної аварії").

l

Радіаційна аварія – це порушення правил безпечної експлуатації ядерно-енергетичної установки, обладнання або пристрою, при якому стався вихід радіоактивних продуктів. 

Це може призводити до опромінення населення і забруднення навколишнього середовища.

З метою запобігання опроміненню під час ядерно-технічних аварій зазвичай приймається калій йодид. 

Якщо таблетованої форми цього препарату немає, можна використати інші. Наприклад спиртовий розчин йоду та розчин Люголя.

Однак треба пам'ятати, що використання розчину Люголя та спиртового розчину йоду – це виняткова міра, а не рівноцінна заміна таблетованій формі калію йодиду.

Препарат йоду оптимально приймати:

n за 6 і менше годин до надходження радіоактивної хмари;

n одночасно з надходженням "хмари" та через 6 годин після.

Не рекомендовано приймати його через 24 годин після надходження хмари.

l

У ЦГЗ попереджають: калій йодид треба приймати після їжі і лише після офіційного оповіщення про радіаційну аварію та про необхідність проведення йодної профілактики.

Дозування для дітей та дорослих:

l діти до 1 місяця (немовлята й діти, які перебувають на грудному вигодовуванні) – 16 мг,

l діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг,

l діти від 3 до 12 років – 62,5 мг,

l підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, 

l вагітні та матері, які годують груддю –125 мг.

l

Водночас у Міністерстві охорони здоров'я не радять використовувати розчини йоду.

Оскільки йодні розчини (спиртовий, Люголя) не всмоктуються та не накопичуються в щитоподібній залозі, вони не захистять організм від радіоактивного йоду. Це стосується як внутрішнього застосування, так і зовнішнього (наприклад, йодні сіточки).

Прийом зазначених препаратів у кращому випадку не принесе жодного ефекту, в гіршому ж – зашкодить (хімічні опіки ротової порожнини, стравоходу тощо). 

Приймати інші препарати, які містять йод – неефективно, бо цей компонент переважно є домішкою, а не основним хімічним реагентом. Подібні препарати або харчові домішки містять у сотні разів меншу дозу калія йодиду, ніж необхідно для профілактики опромінення у разі ядерних подій. Прийом сотень таблеток таких препаратів не може розглядатися як реальний профілактичний захід, оскільки людина просто фізично не здатна спожити таку величезну кількість таблеток. 

Тож у МОЗ наголошують, що єдиним препаратом для ефективної йодної профілактики є таблетований калій йодид. 

Медики зазначають, що жінкам старшим 40 років пити препарати йоду навіть при радіаційному викиді не треба. Бо щитоподібна залоза після певного віку перестає накопичувати радіоактивний йод. А, отже, прийом калію йодиду може завдати більше шкоди, ніж користі. Варто пам’ятати, що калій йодид захищає лише щитоподібну залозу і не може захистити інші органи. 

Проте, якщо жінка у віці 40 років вагітна або годує дитину грудьми – їй варто прийняти дозу йоду, аби захистити себе і дитину. Бо під час вагітності та лактації щитоподібна залоза жінок активніша і може поглинати більше радіоактивного йоду.

Людям, у яких повністю видалена щитоподібна залоза, калій йодид при викиді радіації приймати не потрібно. Якщо ж медики видалили її частково, тоді варто проконсультуватися з лікарем.

У випадку, якщо розпочали йодну профілактику самостійно  – варто негайно її припинити. Оскільки приймання йоду є недоцільним і може спричинити перевантаження залози.

Нагадаємо, що проводити йодопрофілактику варто лише один раз після оповіщення від органів влади. Це треба зробити в проміжок часу від 24 годин до моменту надходження радіоактивного йоду до організму та до 8 годин після його впливу.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

У МОЗ продовжують ділитись важливою та корисною інформацією для українців. Цього разу експерти звернули увагу на йодну профілактику, яка актуальна у разі радіаційної аварії.

Відзначимо, що у випадку аварії на ядерних установках атомної станції може трапитись викид радіоізотопів йоду, цезію, стронцію тощо. Через це виникає радіаційна хмара, що забруднює ґрунт, всі поверхні, воду та їжу. А опади здатні осідати на вбранні та шкірі, через що відбувається зовнішнє опромінення. Якщо ж вживати забруднені продукти чи вдихати забруднене повітря, то буде внутрішнє опромінення.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 431

Минуло трохи більше місяця, як ми повернулись до рідного Ковеля. Я, моя сім'я та друзі поїхали до Польщі у перші дні повномасштабного вторгнення.

Простягнули руку допомоги та прийняли нас у затишному місті побратимі Бжег Дольний, яке розташоване в південно-західній Польщі. Саме тут ми познайомились з небайдужими, чуйними людьми, завжди готовими прийти на  допомогу і надати підтримку. 

Проживали ми в готельно-спортивному комплексі "Rokita", де нас огорнули  теплом, увагою, турботою та робили все, аби ми  почувалися як вдома. 

Усі українці мали можливість відвідувати курси польської мови (за бажанням), діти ходити до школи та садочків, працевлаштовувались на роботу.

Під час нашого перебування в Бжегу Дольному нас познайомили з осередком по роботі із  неповносправними, де ми знайшли нових друзів зі спільними темами та проблемами, провели майстер-клас з паралімпійського виду спорту БОЧА.

Також були запрошені на міжнародний турнір з БОЧА в Konopiska, де отримали море нових позитивних емоцій.

Відвідали Ченстоховський монастир, який розташований на пагорбі висотою близько 300 метрів. Споруда є справжньою фортецею, в якій до цих пір збереглися чотири бастіони. Домінує над комплексом та й над усім містом дзвіниця висотою 106 метрів, збудована у 1906 році. 

Однак найбільш сакральним місцем комплексу є Капела Чудового Образу, в якій зберігається образ Ченстоховської Божої Матері.

Зустріли ми в Польщі і особисті дні народження, Міжнародний жіночий день, Великдень. Дуже сподобалось святкування  Дня міста Бжег Дольний. Хочеться на такий захід приїхати ще раз в мирний час, у що я вірю.

Щиро вдячні за теплий прийом бургомістру Pawel Agata Pirek, директору готелю, волонтерам, які опікувалися нами весь час нашого перебування: Jakub Lukojko, Magdalena Skorupka, Ewa Wojtasiewicz та іншим. 

Також  хочу  подякувати цим людям за нові крісла колісні, плащі-дощовики та теплі чохли для колін, які привезли цими днями для мене та Софії Шевчук (села Майдан). За доставку до Ковеля дякую Тетяні та Юрію Стреченом.

Особлива подяка — нашому міському голові Ігорю Чайці, який не залишається осторонь проблем людей з інвалідністю в цей нелегкий час. Завжди зрозуміє, підтримає та допоможе. 

Спасибі всім Вам за турботу і участь у нашому житті! Ваша допомога надзвичайно цінна і ніколи не буде забута. Здоров'я, миру над головою, затишку в кожному домі, добра в сім'ях і неймовірного щастя в кожному новому дні!

Dziekuje za pomoc! Хай живе Польща !

Ольга ЯРЕНЧУК,

прессекретар ГО “ДОБРОДІЯ В ДІЇ”.

Минуло трохи більше місяця, як ми повернулись до рідного Ковеля. Я, моя сім'я та друзі поїхали до Польщі у перші дні повномасштабного вторгнення.

Простягнули руку допомоги та прийняли нас у затишному місті побратимі Бжег Дольний, яке розташоване в південно-західній Польщі. Саме тут ми познайомились з небайдужими, чуйними людьми, завжди готовими прийти на  допомогу і надати підтримку. 

Проживали ми в готельно-спортивному комплексі "Rokita", де нас огорнули  теплом, увагою, турботою та робили все, аби ми  почувалися як вдома. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 280

ГОРОСКОП

з 5 по 11 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 367

Погода в Ковелі  

25 – 31 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 274

20 серпня на теренах Турійської селищної територіальної громади Ковельського району, між селами Радовичі та Туличів, стартувала екологічно-патріотична акція під гаслом “Посади дерево за себе та свого друга, який загинув за Україну” в рамках Міжнародного культурно-екологічного проєкту “Зв’язок поколінь”.

У заході взяли участь народний депутат України Вячеслав Рубльов, голова Волинської обласної ради Григорій Недопад, перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук, митрополит Луцький та Волинський Михаїл, начальник Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак, депутат обласної Волинської ради Роман Микитюк, Турійський селищний голова Олексій Безсмертний, військові,  духовенство, мешканці громади.

Керівники області та району, Турійської селищної ради, депутати різних рівнів, жителі громади, а також представники з інших областей висадили калиново-дубовий гай.

Тут засновано культурно-екологічний комплекс, що має назву «Нас єднає коло калинове задля України Перемоги». Створено простору територію у формі кола, по діаметру якого висаджено сто кущів калини – у пам’ять про полеглих захисників України, а також чотири дуби, що символізують чотири сторони світу. Закладений калиново-дубовий гай стане тією незримою ниточкою пам’яті минулого і пошанування Героїв сьогодення, які в запеклій боротьбі з московитами ціною власного життя боронять незалежність та волю України.

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих воїнів у російсько-українській війні. На їх честь прозвучав гарматний залп і був запалений Вогонь пам’яті.

На цьому ж місці встановили пам’ятний знак і залишили послання для прийдешніх поколінь.

Аби наповнити урочище Криниця ще більшим духовним значенням, провели чин освячення цього сакрального місця, що його здійснив його митрополит Луцький та Волинський Михаїл. Учасники заходу спільно піднесли молитви за здоров’я наших воїнів, які захищають нас у цій запеклій війні, і помолилися за душі спочилих захисників України.

Патріотично-екологічну акцію, ідея започаткування якої належить учасникам громадської спілки “Зв’язок поколінь” Олександру Тимченку, Віктору Гуйвану, Дмитру Гегеру та депутату Волиньради Роману Микитюку, вже зголосилися продовжити інші регіони України, а також одинадцять країн Європи. Палички естафети, які зроблені із посіченої осколками тополі з визволеної Бородянки, отримали представники декількох областей України.

Наш кор.

20 серпня на теренах Турійської селищної територіальної громади Ковельського району, між селами Радовичі та Туличів, стартувала екологічно-патріотична акція під гаслом “Посади дерево за себе та свого друга, який загинув за Україну” в рамках Міжнародного культурно-екологічного проєкту “Зв’язок поколінь”.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 222