Повідомлення в номер / Потрібно знати кожному

25.03.2022

Що робити у разі хімічної атаки: головні рекомендації МОЗ

Зважаючи на підступність і цинізм російських окупантів, які стріляли у Запорізьку АЕС та скидали авіабомби на пологовий будинок при дитячій лікарні у Маріуполі, українцям варто бути готовими до будь-якого сценарію розвитку подій. Через це людям надається безліч інформації про те, як діяти у тій чи іншій ситуації. Так, у МОЗ розповіли, що робити у разі хімічної атаки.

Про це повідомляє Міністерство охорони здоров'я на Facebook-сторінці.

Відзначається, що у випадку хімічної небезпеки найперше, що потрібно зробити – це щільно зачинити вікна та двері, вентиляційні отвори й димоходи. Усі щілини у вікнах необхідно заклеїти папером чи скотчем. Лише після цього – увімкнути телевізор чи радіо для отримання подальших вказівок. Також необхідно попередити близьких про небезпеку й можливу евакуацію та вимкнути побутові прилади і газ.

"Під час евакуації візьміть з собою аптечку. Одягніться так, щоб залишилося якомога менше відкритої шкіри. Використовуйте протигази або ватно-марлеві пов'язки, змочені водою або краще 2-5% розчином питної соди (при ураженні хлором), оцтової або лимонної кислоти (при ураженні аміаком). Обережно і без паніки вийдіть з приміщення, використовуючи сходи. На вулиці не біжіть, не торкайтеся ніяких предметів, не наступайте у калюжі. Нічого не їжте й не пийте", – наголосили у пресслужбі МОЗ.

Крім цього, у разі аварії з викидом хлору потрібно намагатися пересуватися підвищеннями. А у разі викиду аміаку – низинами.

Перша допомога у разі отруєння хлором

Постраждалого необхідно негайно вивести на свіже повітря, щільніше вкрити і дати подихати парами води або аерозолем 0,5% розчину питної соди протягом 15 хвилин. Не дозволяйте потерпілому пересуватися самостійно. Його можна транспортувати лише у положенні лежачи. У разі необхідності - зробіть йому штучне дихання способом "рот в рот". Основним засобом боротьби з хлором є вода.

Перша допомога у разі отруєння аміаком

Постраждалого слід негайно винести на свіже повітря. Його можна транспортувати лише у положенні лежачи. Забезпечте йому тепло та спокій, дайте зволожений кисень. За можливості, змийте осілий забрудник з тіла й змініть одяг.

Перша допомога у разі отруєння фосгеном

Постраждалого слід негайно винести на свіже повітря. За необхідності дайте кисень, промийте очі теплою водою. За людиною, яка потрапила під дію фосгену, слід спостерігати 48 годин. Саме впродовж такого проміжку часу може розвинутися набряк легень.

Перша допомога у разі отруєння фосфіном

Постраждалого слід негайно винести на свіже повітря. Слід змити з нього можливе забруднення та змінити одяг. За необхідності дайте кисень, активоване вугілля з розрахунку 1 грам на кілограм ваги постраждалого.

Перша допомога у разі отруєння хлоридом водню

Постраждалого слід негайно винести на свіже повітря. Слід змивати з нього можливе забруднення щонайменше впродовж трьох хвилин і змінити одяг. За необхідності промийте його очі простою водою чи сольовим розчином протягом 15 хвилин. Дайте постраждалому випити якомога більше води.

Перша допомога у разі отруєння оксидами азоту

Постраждалого слід негайно винести на свіже повітря. Слід змивати з нього можливе забруднення щонайменше впродовж 15 хвилин та змінити одяг. Промивайте очі постраждалого щонайменше 15 хвилин. Дайте йому випити якомога більше води.

Як побороти виснаження

в умовах війни

Передовсім експерти наголошують, що вам потрібно за будь-якої нагоди спати. Приділяйте відпочинку достатньо часу, щоб позбутися напруги.

Пийте воду. Зневоднений організм не може ефективно боротися зі стресом. Тож варто розуміти, що вода важливіша за їжу.

Варто робити інформаційні паузи від читання новин. Краще взятися за хорошу літературу або переглянути фільм.

Вимкніть режим жалю за всім матеріальним. Ворог, переконують експерти, розраховує на це, тому нищить нашу інфраструктуру.

Важливо! Не сумнівайтеся, що ми усе відбудуємо. Тут головне, щоб у нас залишалися на це сили та наснага. А це неможливо, якщо ми всі будемо виснаженими.

Розпишіть собі план "Що я зроблю після війни". Це допоможе вашому мозку працювати на ваш порятунок, а не на тихеньке самознищення.

Не забувайте рятуватися гумором. Це надійний щит для мозку, щоб трохи знизити рівень кортизолу.

Не соромтеся обійматися. Це приємне заняття відновлює баланс, дарує відчуття спокою, а також позбавляє тривоги.

Говоріть близьким "Я тебе люблю". Такі слова допомагають знаходити сили.

Наостанок нагадуємо про те, що неперевірену інформацію ні в якому разі не варто поширювати. Пам'ятайте, що нас ніхто не здасть, і що наша влада не капітулює. Все буде Україна!

Чому не можна ховатись

у підвалах житлових будинків під час обстрілу

Експерти розповіли, чому підвальні приміщення багатоквартирних будинків не підходять для укриття під час обстрілів. Підвали можуть стати у нагоді тільки для короткочасного перебування.

Про це повідомляє видання Napensii.

Є чотири основні причини, чому підвальні приміщення не годяться для укриття:

1) У підвалах житлових будинків - багато транзитів інженерних систем (опалення, водопостачання, каналізації, електропостачання), що не допускається у бомбосховищах.

2) Перекриття підвалів не розраховані на навантаження, яке може виникнути через руйнування багатоповерхівки.

3) Входів до підвалу недостатньо, як передбачають норми при евакуації.

4) Підвали не обладнані вентиляцією та системою димовидалення для забезпечення тривалого перебування великої кількості осіб.

Однак, для короткочасного перебування може підійти будь-яке укриття, що може захистити від прямих попадань, уламків, вибухової хвилі чи кулеметного обстрілу.

Волонтери інформують

Кілька порад, як правильно і якісно допомагати військовим:

1. Закрутка – це плюс, але скляна тара – це мінус.

2. Тушонка, рибні консерви, паштети – добре, але бажано з кільцем, щоб швидше відкрити, адже спеціального ножа та ключа може й не бути під руками. Не купуйте дорогі шпроти, краще іншу рибу – дешевшу, а по кількості – більше.

3. Зубні пасти, шампуні, гелі, піна для гоління намагайтеся купувати не великим об'ємом, тому що це індивідуальні засоби. Ліпше по об'єму менші, а по кількості поміщається їх більше. Краще одразу візьмуть двоє-троє людей собі мильно-брийний засіб, ніж до одного флакону-тюбика буде черга.

4. Не купуйте горох, пшеницю, перловку. Вони дуже довго варяться, на це немає зовсім часу. Гречка, рис, вівсянка варяться удвічі менше. Не витрачайте на це дарма кошти.

5. Користується попитом "мівіна" та каші, які швидко варяться.

6. Не купуйте каву в зернах та мелену. Кавоварок там немає і ніколи їх заправляти. Кава має бути розчинна, чай у пакетиках, можна капучіно 3 в 1.

6. Потрібні сигарети та запальнички з кнопкою (хлопці кажуть, що такі надійніші).

7. Просять шоколад у батончиках. Їх зручно класти у кишеню.

8. Просять енергетики.

9. Просять цукерки, які можна смоктати.

10. Не купуйте печиво, розфасоване у пластикові коробки. Місця займають багато, а по об'єму мало. Краще у пачках.

11. Якщо купуєте медикаменти, то одразу кажіть аптекарям, що це ліки для військових, щоб вони вам їх одразу скомпонували у один запакований пакет: жарознижувальні, знеболювальні, кровоспинні, від тиску.

П’ять важливих правил комфортного життя

у “будинку-рукавичці”

1. Будьте турботливими

Спробуйте полегшити життя інших людей. Турбота про інших, думки про інших – про дітей, людей поважного віку, слабших – позбавляють зайвої тривоги, роздратування, а також роблять вас організованішими та дієвішими. Коли кожен намагається зробити щось для тих, хто поряд, – це унеможливлює конфлікти та непорозуміння.

2. Дотримуйтеся режиму життя

Намагайтеся розробити режим, який би влаштовував кожного. Добре, коли всі живуть за спільним узгодженим розкладом в унісон одне з одним.

3. Пам'ятайте про особистий простір

Важливо, щоб кожен мешканець мав свій власний, хоч і невеликий, особистий простір. Це може бути окрема кімната, окреме ліжко, окремий куточок. Це місце, де за необхідності можна побути на умовній самоті, коли є відчуття "не чую, не бачу, не розмовляю". У цей момент людині треба дати спокій.

4. Робіть те, що вмієте найкраще

Коли кожен пропонує співмешканцям свої послуги, вміння й здібності, робить те, в чому він найкращий. Хтось готує їсти, хтось робить необхідні закупівлі, хтось прибирає, хтось доглядає та розважає дітей. Так у кожного буде своя зона відповідальності. А найважливіше те, що він займатиметься тим ділом, яке не дратує та не викликає негативні емоції.

5. Пробачайте одне одному недоліки

Усі ми недосконалі, в кожного є недоліки. Пробачаємо їх, дивимося на них крізь пальці, не помічаємо, не критикуємо. Не чуємо та не бачимо слабкостей та негативних рис. Натомість помічаємо все хороше, що є в людей поряд, підкреслюємо це хороше і хвалимо одне одного.

Візьміть на озброєння ці поради. Якщо використовувати їх, то життя під одним дахом з великою кількістю людей перестане приносити максимальний дискомфорт. Пам'ятайте, що усім зараз важко і що ви просто зобов'язані підтримувати один одного у ці непрості часи.

Як правильно сприймати новини про війну:

поради фахівців

Українцям дали поради, як заспокоїтися під час війни та знизити рівень тривожності та страху через велику кількість інформації про смерті та руйнації.

Варто обмежити кількість новин

Дивитися чи читати новини лише в певний час доби (зранку чи ввечері) з перевірених офіційних джерел, уникаючи новин у стилі "а що, якщо". Потрібно встановити ліміти по часу чи кількості (не більше, ніж годину чи кілька новин у день). Після чого слід зробити якісь вправи з релаксації, зробити що-небудь, що саме вас заспокоює, наприклад, гарячий чай.

Налаштувати канали інформації

У соцмережах краще не читати, що з того чи іншого прикладу думають інші. Адже саме ці некомпетентні думки і здатні викликати чималу тривогу. Варто розуміти, що це – суб'єктивні оцінки. Читаючи ті інші новини, потрібно питати регулярно себе: "Мені це допомагає чи я просто гортаю стрічку в пошуках поганих новин?".

Поговорити з кимось

Часом розмова з людиною, якій ви довіряєте, може значно полегшити самопочуття на тлі негативного інформаційного потоку. Однак необхідно запитати дозволу, адже людина може бути сама не в ресурсі, щоб вислухати вас та дати підтримку – поважайте особисті та чужі кордони.

Бути активними

Навіть у такий неспокійний час активний спосіб життя є найкращою протиотрутою від почуття безпорадності. Будь-яка активна діяльність допоможе впоратися з тривогою та страхом. Можна підтримати якусь благодійну організацію чи стати волонтером. Також потрібно робити й фізичні вправи, як у звичний час.

(За матеріалами Інтернет-сайтів).

Потрібно знати кожному

Що робити у разі хімічної атаки: головні рекомендації МОЗ

Як побороти виснаження в умовах війни

Чому не можна ховатись у підвалах житлових будинків під час обстрілу

Волонтери інформують

Кілька порад, як правильно і якісно допомагати військовим:

П’ять важливих правил комфортного життя

Як правильно сприймати новини про війну:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219

Повідомлення в номер / Той страшний ранок

22.03.2022

Той страшний ранок

Автор цих рядків був, мабуть, одним з перших у Ковелі, хто дізнався про бандитський вчинок кремлівського карлика і його біснуватих соратників – напад на Україну вранці 24 лютого ц. р.

Звечора, здавалось, ніщо не віщувало біди. Традиційні новини в передачах радіо і телебачення, безкінечні ток-шоу в "Прямому", "Україна 24", "Еспресо" та інших. Вже звичні попередження іноземних розвідок про можливий напад Росії та Україну і бадьорі запевнення наших можновладців, що все "під контролем" й "підстав для тривоги немає".

Однак щось мені у тому всьому не подобалося. Інтуїтивно я відчував, що нам брешуть. Всі: політики, влада, партійні лідери. Зрештою, і більшість українців вірила у те, що їм розказують з телеекранів. Та й кому не хотілося б, щоб був мир, щоб Москва поводилася миролюбно, а ми спокійно думали про майбутні садово-городні роботи, "шашлики" на Першотравень і тому подібні приємні речі?

Тривога у душі наростала. Вночі майже не спав, хоч треба було: рано-вранці мав забрати надіслані нам з Тернополя і доставлені "Укрпоштою" свіжі примірники чергового номера "Вістей Ковельщини". О 4-й ранку вирішив ще раз послухати новини.

Все було, як увечері. Але вже о 4.30 надійшла інформація про перші обстріли росіянами міст України. Я не міг повірити: як можна у ХХІ (цивілізованому і освіченому) столітті коїти подібний злочин – стріляти по людях, що сплять і яких ще вчора кремлівський вождь називав "братами"?! Чим завинили перед москвою діти, матері, немічні і хворі?! Як бути тим, у кого в РФ – батьки, дідусі, бабусі, сестри і племінники?! Вони теж – "бандерівці" і "злочинці"?

Але думати особливо не було коли: робота вимагала негайно їхати на пошту і забирати газету, доки і в нас не почалися обстріли, бо хтозна, що вигадають московські бандити і кого вони визначили жертвою?

На вулицях ранково-нічного Ковеля було ще темно і майже безлюдно. Поодинокі перехожі, які зустрічалися на шляху, неквапливо йшли у своїх справах. Зрідка проїжджали автомобілі.

Зайшовши у приміщення пошти, куди з Луцька доставляють усі необхідні "відправлення", я привітався і сказав жіночкам, які вже стали до роботи, такі слова: "Дівчата! Погані новини – почалася війна!" – "З ким?" – збентежено зиркнули вони на мене. – "Росія напала на Україну!". Не дочекавшись відповіді, чимдуж поспішив до редакції, де, за традицією, мене вже чекала наш кур'єр Людмила Володимирівна Семенович. Погану новину сповістив і їй.

Впоравшись із роботою, поїхав у справах далі. Годинник показував 7.20. На вулицях було й далі порожньо, в магазин АТБ заходили поодинокі покупці. Більшість ковельчан навіть не здогадувалася, що від сьогоднішнього ранку їх життя кардинально зміниться. Його віднині вони вестимуть, як і їх діди та прадіди, за новим "літочисленням" – ДО і ПІСЛЯ війни.

По четвергах у редакції багатолюдно: із самого ранечку сюди заходять ковельчани, які купують та передплачують газету тут, або підприємці, які реалізують її вроздріб. Новини про війну шокувала і їх. Ніхто не вірив, що у наш час може бути ТАКЕ.

Коли на роботі з'явилася одна з наших кращих журналісток Вікторія Зінчук, яка доїжджає на "маршрутці" з Люблинця, я поцікавився, що кажуть люди? "Різне, – відповіла Вікторія Петрівна. – Хто переживає, хто спокійний, хто взагалі в паніці. Зрештою, я зараз "розвідаю" ситуацію і підготую інформацію". "Але ж газета вийде лише наступного четверга", – сказав я. "Нічого, закинемо на інтернет-сайт".

І ось за деякий час переді мною лежав оперативно написаний пані Вікторією репортаж. Ми його розмістили на інтернет-сайті, але текст я не викинув "у кошик", подумавши: "А, може, знадобиться?". І ось, пишучи ці рядки, зрозумів: добре, що зберіг. Адже – це документальне свідчення про той страшенний ранок людини, котра має маленьку дитину і немолоду маму, але яка чесно і відповідально виконала свій професійний обов'язок: написала про те, що бачила і чула. Хтозна, можливо, колись такі свідчення будуть на вагу золота.

Отож, пропоную увазі читачів репортажі Вікторії Зінчук, написані вранці 24 лютого ц. р. і майже через три тижні потому.

Микола ВЕЛЬМА.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 279

Повідомлення в номер / Якщо на порозі війна…

22.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Якщо на порозі війна…

Черги біля банкоматів і терміналів, банківських відділень та аптек, автозаправок, ажіотаж у супермаркетах… Зачинені садочки та школи, перебої з мобільним зв'язком… Так розпочався ранок 24 лютого для ковельчан на фоні подій, що відбулися в країні: Росія почала наступ на Україну. Володимир Путін виступив з екстреним зверненням до громадян, в якому повідомив про рішення щодо військової “спецоперації” на Донбасі. Російські війська почали атакувати українські кордони.

Ще учора настрої людей особливо не змінювалися. Як налаштовані ковельчани сьогодні й до чого готуються у разі можливої подальшої агресії з боку сусідів? Дізнавалися на вулицях міста.

"Надворі весна. Хочеться жити і радіти. А на душі тривога. Не думала, що доживу до того, що буду так боятися за життя своїх дітей та онуків. Мабуть, за півроку стільки не був ввімкнений телевізор, як за останні дні. Я народилася в останні роки Другої світової війни. Невже доживу ще й до третьої?..", – Неоніла, пенсіонерка.

"Кажуть "нагорі", що паніку люди роблять. А як не панікувати? Потрібно гроші зняти, а банкомат не працює, зв'язку нормального немає. В Луцьку диверсія сталася. Страшно", – Ольга, жителька Люблинця.

"Головне не панікувати. Свою країну захищатиму, скільки сили стане. Звичайно, тривожуся за сина. Він зараз у Львівській області на навчально-тренувальних зборах. Було б спокійніше, якби сім'я трималася гуртом", – Юрій, Люблинець.

"Нормально почуваюся, як завжди. Їду на роботу. Це все навмисне робиться. Я навіть не хочу коментувати", – житель Люблинця.

"У мене син служить у Києві… (плаче – авт.). Зранку, як додзвонилася до нього, казав, що було чути вибухи. Видали їм все: бронежилети, каски… Стоять на постах на посиленому режимі. Більше нічого не знаю", – мешканка Люблинця.

"Тяжка ситуація. Тяжко на душі. Російська Федерація, не зважаючи на міжнародну спільноту та її тиск, все-таки напала на Україну. Щоб не було панічних настроїв, влада має надати людям бачення різних стратегій на ту чи іншу ситуацію", – Микола, пенсіонер.

"Та от стою в черзі в аптеку. Потрібно щось від серця купити, бо, може, ще й, "швидка", як доведеться, не приїде", – Марія.

"…Всі розступилися: їдуть машини з військовими. Люди стоять мовчки і плачуть. "Швидку" щойно викликали: жіночці недобре стало. А тут такі затори…", - написала мені у вайбері моя знайома ковельчанка Тетяна.

"Зберігаймо спокій. Звичайно, занепокоєння є, але паніки не допускаю, бо маю двох дітей. Намагаюся не нагнітати ситуацію, щоб не передавати їм цей весь посил. Зараз вийшла прогулятися, придбати деякі продукти. Щойно була в овочевому кіоску - взагалі ніякої черги. Спокійно взяла все, що мені необхідно, розрахувалася. Ціни поки на рівні. Але чула, що хліба ніде уже немає…", – Анна, ковельчанка.

А от в супермаркетах зранку ажіотаж. Величезні черги, люди із вщент "забитими" кошиками та візочками. Макарони, крупи, борошно, цукор, рулони туалетного паперу… Полиці помітно спустошені.

Зайшла в один із супермаркетів, що в центрі міста – яблуку ніде впасти. Покупці поговорити погоджувалися неохоче, сприймали запитання навіть дещо агресивно.

"Роблю закупи не тільки для своєї сім'ї, але й для бабусі – їй 80 років. Відчуваю паніку, що тут говорити".

"Я вже кілька днів скуповуюся: крупи, сіль, свічки, цукор, сірники. Все-таки страшно", – ковельчанка Людмила.

"Ні, я стратегічних запасів не готую. Але вдома на мене чекають маленькі діти. І щоб їм купити необхідне, мушу стояти кілометрову чергу…", – Анастасія.

Із того чорного "диявольського" четверга минуло три тижні. Українці пережили стільки горя, випробувань, перемог і поразок, що вистачило б не на три трижні, а на три роки.

В кожного мимоволі виникає запитання: чому так сталося? Хто винен у тому, що Путін та його бандитська зграя зважилися на кровопролиття того народу, який кремлівський карлик називав "братським"? Відповідей на ці запитання дуже багато. Як кажуть, у кожного своя правда. Однак, як нам здається, найголовнішою причиною безумства кремлівського фашиста та його оточення стала неадекватна оцінка ситуації в Україні і нестримне прагнення бажане видати за дійсне.

Сьогодні Кремль гарячково шукає винних у тому, що так звана "спецоперація" фактично провалилася, бо влада України, її героїчні Збройні Сили, весь народ сміливо повстали проти однієї з "найсильніших" армій світу, завдаючи їй смертельних ударів у відповідь. Такого кремлівські горе-стратеги не чекали, розпочинаючи криваву бійню 24 лютого ц. р. Так, вони по-звірячому нищать мирне населення, як середньовічні варвари, бомбардують українські міста і села, несуть із собою руїни і жахіття, та не змогли досягти головного – провести блискавичну операцію й захопити Київ, інші великі міста, встановити свій "новий порядок", чого колись прагнув Гітлер.

Проти агресора мужньо повстав український народ. Ворог зазнає величезних втрат у живій силі, танках, ракетах, літаках, гарматах. Світ переконався у тому, що армія РФ не така могутня, як про неї доповідали Путіну генерали-крадії, вона нині деморалізована і на багатьох напрямках фактично зазнає нищівної поразки.

Ніхто сьогодні не знає, як вестиме себе далі політична і військова верхівка Московії, чи не застосує ядерної зброї, адже в агонії окупанти здатні на все. Але в будь-якому разі можна констатувати: Україна перемогла Росію на першому етапі її ілюзорного "бліцкригу". Перемогла ціною величезних жертв і неймовірного героїзму своїх мужніх захисників – воїнів ЗСУ, добровольчих батальйонів, бійців територіальної оборони, волонтерів і всіх небайдужих громадян.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 355

Повідомлення в номер / Тільки Перемога!

22.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Тільки Перемога!

Згідно з опитуванням, проведеним Соціологічною групою Рейтинг упродовж 8-9 березня, 92% опитаних вірять, що Україна відіб'є напад окупантів (з кожним днем цей показник підвищується). Тільки 6% не такі впевнені.

Віра у перемогу України домінує у всіх регіонах країни.

При цьому близько 91% опитаних у всіх регіонах відчувають надію, думаючи про ситуацію в країні. І лише 6% відчувають безвихідь. 57% українців вважають, що Україна переможе вже найближчим часом. Майже всі опитані (97%) планують залишатись в Україні.

Понад 80% розповіли, що допомагають захищати країну: 39% займаються волонтерством, 37% допомагають фінансово, 18% займаються інформаційним супротивом, 12% працюють в критичній інфраструктурі, 10% входять до територіальної оборони. Тільки 19% пояснили, що не мають зараз можливості допомогти (чимало з них – літні люди, але й серед них більшість усіляко підтримує супротив).

Згідно з опитуванням, проведеним 1 березня 98% українців підтримують діяльність Збройних сил України, 93% підтримують діяльність Президента України Володимира Зеленського, 84% підтримують дії місцевої влади.

80% опитаних наголосили, що готові захищати цілісність України зі зброєю в руках. Порівняно з довоєнними часами цей показник значно зріс (2020 року було 59%). Найвищий рівень готовності спостерігається на заході та в центрі країни, менш високий рівень готовності – на півдні та сході.

Соціологи зазначають, що навіть у південно-східних регіонах є надзвичайно високий рівень готовності воювати за Україну (на Півдні – майже 80%, на Сході – майже 60%). У ґендерному розрізі готовність воювати зі зброєю в руках за Україну висловили 90% чоловіків та 70% жінок.

Опитування проводилося 1 березня. Було опитано 1200 осіб методом телефонного інтерв'ю у всіх регіонах України, за винятком окупованих територій Донбасу та Криму.

А чи вірять ковельчани у крах російського окупанта на війні з Україною? Поцікавилися у перехожих.

Сергій (34 роки), працівник комунальної сфери:

– Перемога буде за нами. У будь-якому випадку. Головне не панікувати, жити, працювати… Маю двох маленьких доньок, тому спочатку планував їх з дружиною відправити десь у безпечне місце за кордон. Але в нас спокійно, тому передумали.

Микола (47 років), водій:

– Без сумніву, ми переможемо. Наші люди великі молодці - об'єдналися, допомагають армії, теробороні, один одному. У цьому наша найбільша сила… Я думаю, вони (окупанти) сюди не поткнуться, бо добре знають, що тут навіть жінки і діти дадуть їм раду.

Галина (52 роки), соцпрацівник:

– З першого дня вторгнення ніхто з нас, українців, не сумнівається на чиєму боці перемога. Невимовно шкода наших співвітчизників, яких ненависний ворог вогнем вигнав з рідної домівки. Якщо потрібна якась допомога, нехай їдуть до нас, в Західну Україну. Ми будемо допомагати і об'єднуватися задля цього.

Анна (26 років), домогосподарка:

– Я вірю в перемогу і в те, що це жахіття незабаром закінчиться. В перші дні нападу було дуже страшно: зібрали валізку з усім необхідним, облаштували місце для сховища. Зараз, за можливістю, ходжу допомагати плести сітки. Маю двох маленьких дітей, то з ними допомагає бабуся. Чоловік - в теробороні, каже, щоб спали спокійно…

Тетяна (49 років):

– Україна вистоїть. Інакше й бути не може. Ми вже не зможемо жити під чиїмось диктаторським режимом. Від цього ми відвикли і не зможемо, як росіяни, ховатися, мовчати і десь там потайки існувати.

Євгенія Талеймонівна (83 роки), пенсіонерка:

– Обов'язково перемога буде за нами. Я – “дитина війни”, 1939-го року народження. Мені було лише два роки, як на нашу землю прийшов загарбник. І всі тодішні страшні спогади, все моє тяжке дитинство, як ніколи згадалося. Але сьогоднішнє жахіття, здається, ще страшніше. Плачу за нашими синами та онуками… Але ми вистоїмо. Україна ніколи не здасться.

Тетяна (25 років), перебуває в декретній відпустці:

– Переможуть Бог і Україна! Якщо ми звернемося до Бога, то Він допоможе, і Україна переможе в цій борні. Чула про випадки, коли наступали росіяни, і наші солдати зверталися до Бога, то Він давав їм мудрість, як розставити війська. Наші воїни кажуть, що самі тоді дуже дивувалися.

Олексій (16 років), переселенець з Києва:

– Звичайно, віримо і налаштовані лише на перемогу. Хоча 24 лютого навряд, чи коли вдасться забути… Я живу на Борщагівці. Собі спокійно спали… Я прокинувся від вибухів, які лунали з Бориспільського аеропорту. Тут мама забігає у кімнату і каже, що почалася війна. Ми почали швидко збиратися, хоч і не вірили в це… Просиділи у бомбосховищі кілька днів і 2 березня вже були в Ковелі. Нашій Борщагівці дісталося, стріляли в житлові будинки, у самому Києві теж, ходили терористи, якісь незрозумілі люди… Зараз там страшно жити.

– Як вам у Ковелі?

– Важко. Нічого не знаємо. Але друзі-волонтери дуже допомагають та підтримують (показує на дівчину, яка сиділа поряд).

Богдана, волонтер:

– Я сама ковельчанка, мама живе у Ковелі. Навчалася в Києві, потім вийшла заміж і залишилася в столиці. Працювала до цього моменту.

Зранку 24 лютого прокинулася, було так страшно в нас… Було дуже чути, як Гостомель бомблять. Здавалося, будинок тремтить. Спочатку не повірили: яка війна у ХХІ столітті? А потім – реально війна. Не знали, куди бігти. Мама телефонувала, просила їхати у Ковель, бо тут спокійно. Я мамі: куди їхати? Кругом на дорогах стоять блокпости, нікуди вже не виїхати, скрізь поліція, стріляють… Чотири ночі ночували у підземних паркінгах, а потім після перших переговорів вдалося виїхати з Києва. І ось ми тут. Дуже сподіваємо і безумовно віримо, що це все швидко закінчиться, і Україна переможе.

Тетяна Федорівна, багатодітна мама, пенсіонерка:

– Молюся за перемогу щоночі і вірю у неї. Ми вже й без того настраждалися. А тепер ще й убивають наших хлопців. Убивають жінок і дітей, літніх людей. Ні в чому невинних. Треба гнати цю навалу з нашої землі. Низький уклін нашим солдатам, я руки їм цілую… Що вони так стійко тримаються, наші діти. Я за вас молюся…

Руслана, офісний працівник:

– Тільки – Перемога! Не інакше. Це – жах, це – сюрреалізм. Це треба зупинити, і ми зупинимо. І після того, як ми переможемо, в нас буде зовсім інша держава, на яку ми заслуговуємо.

Вікторія ЗІНЧУК.

Віра у перемогу України домінує у всіх регіонах країни.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 377

Повідомлення в номер / Це і моя війна

22.03.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Це і моя війна

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план.

Мимоволі починаєш "спілкуватися" з телевізором, смартфоном, комп'ютером. А там – ще більше! Тебе беруть в лещата сумні новини, в яких – руїни будівель, розбиті танки, гелікоптери і ракети, смерті дорослих і дітей. Разом із тим, як вирок, безкінечні черги біженців. Ці – до Європи...

З тих уламків інформації зароджується думка: це ж повторення гітлерівського вторгнення 1941 року!

Справді, а що відрізняє путіна від гітлера? Така ж безжальність до живих істот, та сама ідея про розширення життєвого простору, той самий геноцид націй та народів і зверхність “обраної” раси.

А сирена гуде… гуде… гуде…

Удав війни тисне на шию, груди, голову. Свідомість не сприймає інформації, що 71 відсоток росіян підтримують цю патологічну "спецоперацію", вірить у безжальну бойню українців, затіяну диктатором. Немало таких яструбиних виродків, які плескають в долоні: мовляв, "давно їх надо било поставіть на колєні". Ця фраза російського генерала у відставці ще раз підтверджує, як імперські держиморди сприймають колонізоване населення, вважаючи його за раба. Непокірних вони готові знищувати під корінь. В цьому списку – кримські татари, вільні чеченці та українці.

Переписуючи і фальсифікуючи історію, вони винаходять злочинну теорію про "єдиний народ", а незгідних сьогодні просто готові убивати "нєпобєдімой руськой армієй". І все через безкарність і через те, що на них не падають смертоносні бомби та ракети.

А сирена і надалі співає свою монотонну "пісню" небезпеки.

"Бути чи не бути?" – словами Шекспіра висловився Володимир Зеленський у зверненні до парламенту Великобританії. Зрештою, і до співвітчизників, і до себе. І небезпідставно.

Справді, країна в небезпеці.

"Бути!" – відповідаю я. Не маємо права на повернення до репресій, геноциду голодом та колективного рабства, з послідовним винищенням, "меншовартісних народів".

Стають українці, Воїни світла, на смертельний бій. "Тіло й душу ми положим за нашу свободу", – клянуться словами Гімну ці герої, супермени війни.

Це – наш Гімн і, на жаль, це наша війна.

Вкотре повертаюся до історії. Дві з половиною тисячі років тому триста спартанців повстали проти багатотисячної армії Дарія. Вони загинули. Але не стали на коліна. Вірю, що козацький дух наших характерників злетить над світом, розбудить народи, і ми переможемо двоголового змія, а росіяни прозріють, і возсіяє мир.

Боже! Знову ця сирена. Вона не замовкає, а, навпаки, підносить звуки на найвищу октаву і бентежить все моє єство. А, можливо, це загострене почуття має історичні підстави?

Я – дитя війни. Народився під гуркіт гармат і танків у час боїв за Ковель у 1944 році. Мама і я теж були біженцями, і від бойових дій ми тікали аж до Теремно, що за Луцьком. Потому п'ятирічним із своїми однолітками ми гралися у війну і перемагали фашистів: "Гітлер, капут!". В селі ще у 1950 році стояв підбитий німецький танк, на якому ми "вивчали" зброю тієї війни. А навколишні поля, ліси, пагорби були засіяні патронами, мінами, снарядами і зброєю. Багато дорослих і дітей загинули від тих повоєнних "дарунків".

Я дивом лишився живим і не покаліченим. Здається, моїм ангелом-охоронцем була моя мама, яка так хотіла, щоб я жив.

Виживали в бідності і нужді. Напівголодні, напіводягнуті в хатині типу хліва. Це я до того, що після перемоги нас чекає нелегке життя.

А сьогодні я хто? Сивочолий дід війни? Все повертається на круги своя, тільки в іншому статусі і з більш загостреним відчуттям реальності.

Тепер я знову у війні не дитячій, а дорослій. Закликаю до Перемоги і миру і волаю: "Путін, капут!".

Раптом тиша. Це замовчала та клята сирена. Дай, Боже, щоб вона замовкла назавжди, а з небес долинув віщий голос. Ангела миру: "Війні кінець. Радуйся народе! Слава Україні!".

Р.S. Після написання цього матеріалу я від ведучої одного з телеканалів почув: "А чи знайдеться українець, який простить цю війну росіянам?".

"Возлюби ворогів своїх", – приходить на думку Христове. Але як полюбити того, хто створений для нищення? Як полюбити диявола, сатану, лихого біса, чорта, антихриста, у якого відсутні почуття людяності, милосердя, доброчинності? Який кайфує від пролитої чужої крові? Людина – це унікальне створіння. Вона вміє відсторонитися від горя, біди, жорстокості, знущань, ховаючи це все за якусь шторку у підсвідомість, щоб жити далі.

Але, попри все, не забуде, бо пам'ять – це теж суддя, і вона вимагатиме Божої кари незалежно від терміну давності. Надіюся, горітимуть наші вороги братовбивці-каїни у пеклі.

Світе, почуй мій голос!

Світе сущий, почуй мій

голос

З прадавніх днів, років,

століть.

Чи вистигне дідами

виплеканий колос,

Чи Україна-мати не

схилиться, встоїть?

Колись запитували Ви: "А де

оця країна?".

Мені і боляче, й образливо

було,

Бо ж крила зв'язані були

насильно,

І животворне у неволі

томилося зело.

Сьогодні поле поливається

живою кров'ю

Наших воїнів-синів і дочок

України.

Пробачте, мамо, –

поблагословіть на Долю,

Бо засумувала, зажурилася

червона калина.

Світе сущий, світе

праведний, великий,

Єдині будьмо у цю історії

лиху годину,

Ми всі в однім човні – іде

війна безлика.

Єднаймося! Заради миру

Європи і України!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 295

Повідомлення в номер / Дошкульне слово до бою готове!

18.03.2022

Дошкульне слово до бою готове!

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Коли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.

Так, саме комедію.

Повнометражну, яку побачить увесь світ.

І про бандероавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.

І про гопників, які захопили ворожий БТР.

І про ромів. Які вкрали танк у росіян.

І про бомжів, які збирали пляшки для "Бандерівських смузі" чи коктейлів молотова.

І про бабусь, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по району всі контакти диверсантів.

І про обідраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця і напоїла чаєм з пургеном, а тоді спалила одного просто у нужнику.

І про звичайного українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.

І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.

І про те, як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик. Коли москвота приїхала – двох "туристів" пов’язали і здали теробороні.

І як ті дебіли прийшли до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.

І як руський десант по старих картах спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був зразу ж пов’язаний.

І як десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода – 0°С. Тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі "передали" власні м’ясо і кості рибам.

І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував голий зад.

І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.

І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернула на Гадяч, а там натрапивши на наших мисливців, покидала танки і чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.

І як дід Толя, який поцупив ворожий БМП, причепивши його до свого трактора.

І не забудьте про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віце-президента концерну з виробництва зброї "Ростех" – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний в Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.

І про кіберугрупування "Anonymous", хакери якого поклали державні сайти рф, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони росії.

Ні, Україна більше не сумна й не пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять для наших Героїв.

А ворогу – зневага цілого світу. Смішні й бридкі дії хворого карлика.

Слава Україні!

Р.S. А в саундтрек пустити лиш одне слово "паляниця", і як його вимовляють перелякані свинособаки.

@Олена Донченко@

Свіжий рейтинг армій світу. Топ -10:

1. США. 2. Китай. 3. Київські. 4. Харківські. 5. Сумські. 6. Чернігівські. 7. Миколаївські. 8. Британські. 9. Збройне формування фермерського господарства Свирида Опанасенко. 10. Роми з трактором.

Викликає путін екстрасенса і запитує про своє майбутнє. Той каже:

– Ви помрете на велике українське свято.

– Я не знаю дат українських свят.

– Дата не має значення – колиб ви не померли, буде велике українське свято.

В Сирії московити їздили на навчання, в Чехію – на навчання, в Грузію – на навчання, в Україну – на навчання.

Ок! Україна вручить їм "дипломи": червоні від крові, з познакою "Смерть ворогам!"

Білоруси! Якщо ви надумаєте рушити на Волинь, пам'ятайте: тут живуть "найстрашніші" люди – копачі бурштину. Їх навіть наше СБУ не може побороти, а ви – тим більше.

Запитання по суті: не розумію, чому Бен Ладен, який підірвав два американських хмарочоси у 2011 році – міжнародний терорист, а істота, яка дала команду бомбардувати українські міста, ні?

Всі хто живуть в Україні, але мріють про росію, мають вибір:

1.Виїхати.

2. Заткнутися.

3. Померти.

Але росії в Україні не буде!

Бажаємо всім кацапам і деяким сябрам так спати по ночах, як “спить” вся Україна останніми ночами

Андрій Макаревич, рок-музикант, лідер групи "Машина часу" – путіну: "Щоб так обіср…тися в розрахунках(нападу на Україну – ред.), треба взагалі не бачити реальної картини того відбувається. Але якщо ти її не бачиш - як ти взагалі керуєш країною?".

Авраменко наголосив, що слова "росія", "москва", "путін" і т. д. можна писати з маленької букви.

Зібрав Охрім СВИТКА.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Зібрав Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270

Повідомлення в номер / Якщо на порозі війна…

24.02.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Якщо на порозі війна…

Черги біля банкоматів та заправок, банківських відділень та аптек, автозаправок, ажіотаж у супермаркетах… Зачинені садочки та школи, перебої з мобільним зв’зком… Так розпочався ранок 24 лютого для ковельчан на фоні подій, що відбулися в Україні: Росія почала наступ на Україну. Володимир Путін виступив з екстреним зверненням до громадян, в якому повідомив про рішення щодо військової операції на Донбасі. Російські війська почали атакувати українські кордони.

Тільки Перемога!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 411

Повідомлення в номер / Звернення Ковельського міського голови Ігоря Чайки

24.02.2022

Звернення Ковельського

міського голови Ігоря Чайки

Звернення Ковельського міського голови Ігоря Чайки

Шановні ковельчани, жителі нашої територіальної громади!

Всі ми знаємо про тривожну ситуацію в зв’язку із визнанням Росією так званих “ДНР” і “ЛНР” та порушенням суверенітету України. Не буду вдаватися до аналізу таких зухвалих дій держави-агресора –це справа світової спільноти, політиків та дипломатів.

Наше завдання сьогодні — зберігати спокій, не панікувати, виконувати звичну роботу, але щодня працювати над планом “Б”. Тому коротко про те, що ми робимо вже зараз і що важливо знати.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 348

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 24 лютого – 2 березня

24.02.2022

Погода в Ковелі

24 лютого – 2 березня

Погода в Ковелі 24 лютого – 2 березня

Четвер. Хмарно. Температура: 4^оС. Вітер південний помірний.

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 0^оС. Вітер південний помірно сильний.

П’ятниця. Хмарно, дощ. Температура: 6^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: -3^оС. Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 301

Повідомлення в номер / Чи можливі “чорні” трансплантації

24.02.2022

Чи можливі “чорні” трансплантації?

Досі популярним залишається міф про «чорні трансплантації»: ніби пацієнтів лікарень навмисно «розбирають» на органи. Через подібні упередження у багатьох людей виникають побоювання, що таке може трапитись із їхніми близькими. Однак ситуація насправді зовсім інша.

Давайте спершу розберемося, що таке трансплантація. Українське законодавство дає таке визначення: трансплантація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту й спрямований на відновлення здоров’я людини. Донорство може бути як прижиттєвим (наприклад, член родини віддає родичеві нирку або частину печінки), так і посмертним (коли анатомічні матеріали забирають у померлої людини). Найбільше лякаються саме посмертного донорства.

Таємно забрати органи просто неможливо. По-перше, в Україні діє презумпція незгоди, тому неможливо вилучити органи в уже померлої людини без підписаної нею прижиттєвої згоди або ж згоди її родичів.

По-друге, якщо згода є, органи можуть взяти лише тоді, коли у людини констатована смерть мозку або ж біологічна смерть (зупинка дихання, серцебиття). Для фіксування смерті мозку збирається спеціальний консиліум лікарів (іноді із залученням судмедексперта), члени якого вивчають історію хвороби пацієнта та встановлюють відсутність мозкової активності. І лише після цього лікарі можуть запропонувати родичам підписати згоду на донорство.

Забір органів проводиться в стерильних умовах операційної, тому і мови не може йти про якісь підпільні процедури. Операцію фізично не вийде провести обмеженим колом лікарів. Адже, такі операції можуть проводити лише спеціально навчені висококваліфіковані трансплантологи. Крім власне спеціалізованих хірургів, до операції долучені терапевти, кардіологи, нефрологи, медичні сестри та санітарки, лікарі-лаборанти, трансплант-координатори, які займаються документацією. Якщо трансплантація проводиться в іншій лікарні, а тим більше в іншому регіоні, то до транспортування матеріалів долучені водії авто, екіпажі гелікоптерів Національної поліції або рятувальників. Протягом усього шляху здійснюється супровід Патрульною службою.

Також не варто забувати, що не кожен орган може підійти для пересадки будь-якому реципієнту. В Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ), в яку заносяться дані про потенційних донорів та реципієнтів. Ця система зіставляє наявну інформацію та у разі максимального збігу показників автоматично підбирає пару «донор-реципієнт». ЄДІСТ має обмежений доступ, що створює додатковий захист від незаконного втручання в її роботу. Ведення лікарем пацієнта, який отримав донорські органи, відбувається на постійній основі довічно, щоб не допустити відторгнення імунною системою пересаджених органів.

Якщо підсумувати, то стає очевидним, що провести трансплантацію таємно неможливо. Увесь процес відбувається прозоро, із залученням великої кількості людей і лише за згодою.

Пресслужба Міністерства охорони здоров'я України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336