Розвиток інтелектуальних та фізичних якостей, патріотизму та сили духу студентів – першочергове завдання нашої коледжівської родини. Україна – це ми!

Тетяна СЕЛІВОНЧИК,

директор Відокремленого структурного підрозділу “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ”, Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти, кандидат технічних наук.

Тетяна СЕЛІВОНЧИК, директор Відокремленого структурного підрозділу “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ”, Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти, кандидат технічних наук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 446

"Час розкидати каміння і час збирати каміння" — мудро висловився біблійний пророк Еклезіаст. Сьогодні для українців настав той час, коли своє споконвічне українство маємо збирати до найменшого камінчика.

Багато хто ставить запитання: "Чи бути друкованій українській книзі, місцевій пресі, бібліотекам? Адже інтернет, смартфони, айфони тощо шаленим валом-хвилею накривають все старе, віджиле". Я — оптиміст, і переконливо заявляю: бути!

Серед тих дорогоцінних каменів, які маємо збирати, шліфувати і оберігати, — бібліотечна система: сапфір культури, просвітництва, слова, в цілому — українства.

Наші далекі і близькі предки шанували і книгу, і бібліотеку — цей своєрідний храм знань та духовності. Читачу мушу нагадати, що перша родинна бібліотека на Ковельщині була ще в 1645 (!) році в селі Радошині у землевласника Гулевича.

Совєто-комуністи теж розуміли важливість бібліотечної справи і перетворювали її на пропагандистські осередки. Радянські бібліотеки в Ковелі і селах району були створені у 1940 році. Окрім стаціонарних, діяли пересувні бібліотеки.

Переглядаючи повоєнні книги наказів районного відділу культури, дізнаємося, що в селах Мощеній, Майдані, Білині, Радошині, Підлісах, Битні, Нужелі в 50-тих роках XX ст. діяли хати-читальні. Цікаво, що ними завідували… чоловіки.

Із 1957 року по 1960 р. р. районна бібліотека знаходилася у селі Колодяжному в одному з будинків музею Лесі Українки. Потому бібліотеку перенесли до Ковеля на вул. Калініна, 18 (тепер – бульвар Лесі Українки). Книжковий фонд на той час становив 17 тисяч примірників.

У 1979 році бібліотеки району об'єднали в єдину централізовану систему. Влада не забувала про свій політико-агітаційний "осередок", і в  1982 році бібліотеку розташували у новому приміщенні з просторим читальним залом по вул. Степана Бандери, 2 (колишня — Чкалова).

Кажуть, що дорогоцінний камінь має властивість оздоровлювати людину, яка його носить. Бібліотекарі по праву виконують оздоровчу духовну функцію кожному із нас.

Згадаймо імена активних носіїв культуро-духовного оздоровлення поіменно. Це  — Ніна Соболь, Валентина Ятченко, Надія Сліпко, Ганна Клімашевська, Мотря Велигоцька, Надія Устимук, Марія Харченко, Ірина Котлярова, Віра Баюра, Неоніла Морозова, Валентина Шпирук, Надія Віндюк, Валентина Кот, Надія Стернійчук, Галина Ільюк, Ганна  Нагайчук та багато інших.

Вклонімося і пошануймо щиросердечно ветеранів бібліотечної справи, багато з яких уже немає в живих!

Прослідковуючи новітню історію бібліотечної галузі, бачимо, що вона постійно розвивається, несе промені просвітництва і формує світогляд читача. Більше того, є вікном у великий світ літератури. В центральній бібліотеці постійно відбувалися зустрічі з видатними письменниками України, Волині та Ковельщини. Презентували свою творчість Мирослав Дочинець, Михайло Слабошпицький, брати Капранови, Володимир Шовкошитний, Василь Шкляр, Андрій Курков, Володимир Гануліч, Андрій Бондарчук, Василь Гей, Володимир Лис, Надія Гуменюк, Ніна Горик, Ніна Шугніло та автор цих рядків.

Публічна бібліотека, як вона іменується сьогодні, була і є провідником краєзнавства на Ковельщині.

Ковельчани звикли, що тут організовують більшість культуролого-історичних заходів, приурочених до видатних, пам'ятних дат, державних свят, наукових конференцій, конкурсів юних читців поезії тощо.

Неможливо переоцінити патріотично-виховну складову, яку організовують і проводять працівників храму знань. Це — акції "Допоможи солдату!", плетіння захисних сіток для фронту: творчі вечори, присвячені подвигу воїнів УПА і АТО (сьогодні — ЗСУ).

Нині змінюються пріоритети нашого життя. На чільне місце у декого виходять гроші, матеріальні  статки. У бібліотекаря — свої, вищі духовні цінності: любов до книги, читача, до рідної України.

На просвітницькому містку успішно трудяться Ольга Бичковська, Ірина Малиновська, Олег Котік, Клавдія Макарук, Олена Ткачук, Галина Приступа, Людмила Юрченкович, Світлана Цюра та інші.

Побажаємо їм здорового довголіття, мирного неба і Господньої любові!

З початку дев'яностих колектив бібліотечної системи очолювала фанат і сподвижник просвітництва Галина Божик, Заслужений працівник культури України. Вона була наповнена національним духом, ідеями українства та любов'ю до Батьківщини до глибини своєї безмежно доброї душі. У неї була особлива життєдайна аура. Кожен, хто наближався до цієї особистості, потрапляв у "полон" щирості, душевної доброзичливості і життєдайного світла.

"Мій  рідний край, душа моя і  мова, і серце в нім моє…".

Ці поетичні рядки писані для неї. Так буває у Всесвіті — зірки вже немає, а світло промениться до нас ще довгі роки. Запалений вогонь Галиною Божик ще довго буде променитися до нас і наповнювати серця духовним еліксиром українства. Вона не раз казала: "Я вас усіх люблю, кожного по-своєму, але люблю всіх".

В переддень свята бібліотекарів від імені читачів Ковельщини не помилюся, коли скажу:

"Дорогі наші! Ми любимо Вас душею і серцем. Несіть добре, розумне й вічне. Несіть світло українства! Нехай береже вас  Бог!".

Анатолій СЕМЕНЮК. 

"Час розкидати каміння і час збирати каміння" — мудро висловився біблійний пророк Еклезіаст. Сьогодні для українців настав той час, коли своє споконвічне українство маємо збирати до найменшого камінчика.

Багато хто ставить запитання: "Чи бути друкованій українській книзі, місцевій пресі, бібліотекам? Адже інтернет, смартфони, айфони тощо шаленим валом-хвилею накривають все старе, віджиле".  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 505

До невпізнання змінює свій вигляд храм ПЦУ св. Петра і Павла у Голобах. З руїни виросла красуня завдяки ентузіазму, здібностям і працьовитості отця Андрія Сеха. Він і мурує, і  криє, і фарбує, і т. п. Його запрошують допомагати зводити церкви в інші міста і села, бо він майстер на всі руки і безвідмовний. На його рахунку – уже кілька церков. 

Зачаровує і подвір'я, яке потопає у трояндах і квітах. Зустрічає парафіян статуя Матері Божої, яку доглядає і заквітчує матінка Ірина та небайдужі парафіяни. Надійною підтримкою у церковній справі і фізичній праці став для нього син Андрій. Діти священника здібні, виховані, працьовиті. Діана і Андрій склали ЗНО на 200 балів і стали студентами Львівського університету імені Івана Франка. Були гордістю школи. Думаю, що і там не підведуть. Старається бути подібною до них і найменша – Настя.

Захоплює мене жителька Голоб, учителька початкових класів, яка працює у Поповичах, Ірина Камінська. Працьовита, совісна, безкорислива.  Вона стала наче рідна дочка для сусідок- пенсіонерок. Встигає скрізь: вчасно подати показники лічильників вдома, у батьків  і у них. Вчасно заплатити. Дати розсаду помідорів і потім їх обробляти, приготувати смачний домашній майонез. 

Щось із телевізором у бабусь – “попробую”, щось із мобільним – “гляну”, закрутки зробити – “зараз”!  А коли захворіла Афанасія Кобиш (якій 93), доглядала, як рідну: варила їсти, мила, прибирала, розчісувала, постачала продукти. "Я щаслива, що живу на цій вулиці, маючи таких сусідів, як Камінські, Стас, який почує, що я хочу витягти води, мерщій вибігає з хати, витягне воду і занесе в хату", – каже Галина Артемівна Грицюк.

Поважають старість і подружжя   лікарів Кобильчуків. Одній Микола Олександрович несе посадкову картоплю, іншій – цьогорічну, стає у пригоді як хірург. Будучи у відпустці, сідає у машину, бере відповідні інструменти і їде знімати гіпс із поламаної руки. За спасибі, бо ми – з України!

Жила і працювала в Голобах учителька Галина Титівна Броневицька. Одинока, без родини. І коли відійшла у засвіти, вдячні учні спорудили їй пам'ятник. Це пам'ятник не тільки їй. Це пам'ятник найвищої моральності, любові, співчуття і розуміння. Це краса людської душі українця! 

Існує у Голобах соціальна служба. Це – служба милосердя, бо туди входять люди, які співчувають, хочуть виручати. А керівництво повинно мати на обліку тих, у кого надзвичайно тяжке становище, але згідно із Законом до них не можна залучати соцпрацівника. Є у Голобах сім'я, де обоє прикуті до ліжка. Роками! Є дочка, яка живе з ними, але позмінно працює в Луцьку. Мусить працювати! Невже  не можна пояснити соцпрацівникам ситуацію і вийти гуртом посадитти картоплю, а другий раз – зібрати? 

Обходяться ж підопічні, коли соцпрацівник у відпустці. Це всього два разочки на рік! Але яка це була б матеріальна і особлива моральна підтримка тим, які у свідомості, але змушені бачити тільки стелю і три стіни! Нехай відчують, що  вони непокинуті, незабуті, що ми вміємо дорожити людиною, бо ми – українці. А це ж всього два дні на рік не відвідати своїх підопічних, а зробити добро іншій людині, яка цього так потребує.

Уявіть себе на місці дочки, яка любить своїх батьків, береже, як може. Найняла доглядальницю на ті дні, коли на роботі. Дуже совісна жінка. Дай, Боже, їй здоров'я за те, що співчуває людям і розділяє їх біль. Всі розуміють, що, відбувши добу на роботі, людина потребує відпочинку, а тут далеко до нього.  Це для роздуму і виправлення  становища. 

Можливо, не всім сподобаються мої думки, то нехай вибачають, але так не повинно бути. Боляче про таке писати, але й мовчати далі не можу. 

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

До невпізнання змінює свій вигляд храм ПЦУ св. Петра і Павла у Голобах. З руїни виросла красуня завдяки ентузіазму, здібностям і працьовитості отця Андрія Сеха. Він і мурує, і  криє, і фарбує, і т. п. Його запрошують допомагати зводити церкви в інші міста і села, бо він майстер на всі руки і безвідмовний. На його рахунку – уже кілька церков. 

Зачаровує і подвір'я, яке потопає у трояндах і квітах. Зустрічає парафіян статуя Матері Божої, яку доглядає і заквітчує матінка Ірина та небайдужі парафіяни. Надійною підтримкою у церковній справі і фізичній праці став для нього син Андрій. Діти священника здібні, виховані, працьовиті. Діана і Андрій склали ЗНО на 200 балів і стали студентами Львівського університету імені Івана Франка.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 263

У червні цього року Європейська Рада надала Україні статус кандидата на вступ до ЄС. Проте, однією з головних вимог до нашої країни є ефективна боротьба з корупцією. Україна вже почала робити впевнені кроки на цьому шляху. Під час Міжнародної конференції з питань відновлення України у місті Лугано прем'єр-міністр України Денис Шмигаль передав генеральному секретарю Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) Матіасу Корманну заявку щодо набуття Україною членства в цій організації. Також був направлений запит України на приєднання до Робочої групи з питань хабарництва. Якими є наступні кроки у подоланні корупції задля повноправного членства України в ЄС, розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

Із корупцією нема майбутнього

Корупція може сповільнити відбудову України, забрати дуже цінні кошти, підірвати довіру громадськості і зашкодити конкуренції. Тож для економічного зростання дуже важливо працювати над цим питанням, акцентував генсек ОЕСР під час публічної дискусії "Співпраця з ОЕСР та нові горизонти для українського антикорупційного порядку денного", яка відбулася за інформаційної підтримки Медіацентру України.

Корманн наголосив на важливості зусиль щодо підвищення прозорості у бюджетній сфері та боротьбі з конфліктом інтересів у державному секторі.

У свою чергу, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко підкреслив, що треба ухвалити низку законодавчих змін для посилення відповідальності за корупційні дії. 

"Йдеться про виділення міжнародного хабарництва в окремий вид злочину. Також важливим питанням є зміцнення можливості САП та НАБУ автономно здійснювати міжнародне співробітництво, особливо в частині екстрадиції, оскільки наразі ми повністю залежимо від генерального прокурора, – сказав він. – Вже зараз ми повинні думати, як реформувати антикорупційну інфраструктуру і як посилювати відповідальність за корупційні прояви в період післявоєнної відбудови".

Перші результати

Прем'єр-міністр України відзначив, що ОЕСР багато років підтримувала нашу країну на шляху економічних перетворень і модернізації державних інституцій та управління.

"Разом ми досягли неймовірних результатів у різних сферах, таких як антикорупційна реформа, вдосконалення податкової системи, інвестиції, “зелена” економіка, підприємництво та конкурентна політика, корпоративне та державне управління, освіта, енергетика, децентралізація тощо. Час рухатися далі", – наголосив глава Уряду під час онлайн-виступу в дискусії.

Денис Шмигаль сказав, що Україна вже розпочала підготовку плану післявоєнної відбудови та бачить ОЕСР важливим партнером у процесі відновлення, а приєднання до робочої групи організації – одним із заходів, які Уряд України включає в цей план відновлення. Адже, за його словами, відбудова України має базуватися на надійних міжнародних стандартах і сприяти глобальному процвітанню. 

Мета – довіра інвесторів

Україна вже працює над розвитком комфортного середовища для іноземних інвесторів та докладає зусиль для того, щоб довіра світу зростала, запевнив керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак під час дискусії. 

"Прозорість – основа довіри. І ми робимо все, щоб довіра до України зростала. Кожен українець бореться на своєму фронті: Збройні Сили України, волонтери, медики, рятувальники, держслужбовці, вся українська нація. Але довіра – те, що весь час треба підживлювати. І ми працюємо над цим", – сказав він. 

За словами Андрія Єрмака, післявоєнна Україна має стати привабливою для інвесторів. Країні важливі інвестиції, а інвестору важливо знати, що його законні права та інтереси захищені. 

"Наші державні інституції повинні викликати довіру інвесторів. Нам важливо не просто відбудовувати Україну. Наша мета – побудувати успішну та комфортну країну з динамічною та розгалуженою економікою та найкращими світовими стандартами, удосконаленим законодавством", – підкреслив керівник Офісу Президента України.

Наближення до стандартів ОЕСР

Генеральний секретар ОЕСР зазначив, що подання Україною заявки на участь у робочій групі організації наближає країну до стандартів ОЕСР і є першим кроком до повної відповідності Конвенції ООН з боротьби з корупцією.

"Боротьба з корупцією та інші ключові питання є дуже важливими. Створений у Парижі новий офіс ОЕСР для підтримки України вже розпочав роботу над ними. Я думаю, що дуже швидко ми будемо надавати допомогу безпосередньо в Україні", – сказав Корманн.

Так, Рада ОЕСР 5 квітня цього року ухвалила рішення про створення регіонального офісу організації в Україні. Денис Шмигаль висловив сподівання, що офіс запрацює в Києві вже дуже скоро.

Матіас Корманн також нагадав, що ОЕСР активно співпрацює з Україною у сфері боротьби з корупцією з 2014 року, і зазначив, що до початку російської агресії Україна стала першопрохідцем у багатьох питаннях боротьби з корупцією. За словами Корманна, в останньому моніторинговому звіті ОЕСР, який вийшов у травні, відзначено значний поступ України у законодавчій та інших сферах. Водночас, констатував він, там було також зазначено, що, на жаль, українські антикорупційні інституції зазнають різних нападок.

Він запевнив, що ОЕСР буде продовжувати надавати допомогу Україні, захищати антикорупційні органи від нападок, працювати в сфері боротьби з хабарництвом і забезпечення доброчесності.

"ОЕСР стоїть пліч-о-пліч з Україною. Ми солідарні з народом і демократично обраною українською владою. Ми рішуче налаштовані підтримувати відбудову України в координації з іншими міжнародними партнерами відповідно до пріоритетів, окреслених українською владою", – запевнив Корманн.

Оксана КОВАЛЬ.

У червні цього року Європейська Рада надала Україні статус кандидата на вступ до ЄС. Проте, однією з головних вимог до нашої країни є ефективна боротьба з корупцією. Україна вже почала робити впевнені кроки на цьому шляху. Під час Міжнародної конференції з питань відновлення України у місті Лугано прем'єр-міністр України Денис Шмигаль передав генеральному секретарю Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) Матіасу Корманну заявку щодо набуття Україною членства в цій організації. Також був направлений запит України на приєднання до Робочої групи з питань хабарництва. Якими є наступні кроки у подоланні корупції задля повноправного членства України в ЄС, розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 293

За посередництвом газети “Вісті Ковельщини” хочу висловити щиру, сердечну  вдячність керівництву ВСП “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету” в особі  директора, кандидата технічних наук, доцента Тетяни Селівончик, заступника директора по виховній роботі Олени Шульган за належну організацію і проведення 22 вересня ц. р. заходу — моєї зустрічі з педколективом і студентами навчального закладу.

Щиро вдячний завідувачу бібліотеки коледжу Нелі Михайлівні, яка уже сорок років працює у цій скарбниці духовності, за прекрасну підготовку зали, наявність творів — поряд з творами відомих письменників — твори авторів Ковельщини, автора цих рядків, примірниками газети “Вісті Ковельщини”.

Дякую активним учасникам, студенткам Софії Горайчук, Аріані Силищук, Катерині Броїло за емоційно-душевні читання моїх творів, Катерині Куліковській — за прекрасне виконання пісні “Непереможна Україна”.

Я з радістю презентував коледжу примірники своїх книг і відчуваю велике задоволення від того, що мої твори, мов вода у річках, влелися у море духовності — бібліотеку.

Настане час — мене не буде,

Я не сумую, плачучи,

Бо твори ці оцінять люди —

За Вами слово, читачі.

Щире спасибі — усім, хто був присутній на зустрічі, за теплий дружний прийом, за доброзичливі, щирі усмішки, за розуміння і сприйняття всього, мною сказаного. Хоч ми були у полоні часу, обмежені ним, але використали його з духовним піднесенням, підтвердженням чого стали бурхливі оплески присутніх і вдячні відгуки. Ось деякі з них:

“Дякуємо організаторам зустрічі за мить подарованого щастя. Так вузько в часі, і так широко в почуттях. Як метеор у небі в темну ніч. Спасибі. 

Ніна Тихонівна”.

Краще й не скажеш. Дякую! Дякую Ніні Тихонівні за крилатий вислів, який я взяв як заголовок до свого листа-подяки.

Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

За посередництвом газети “Вісті Ковельщини” хочу висловити щиру, сердечну  вдячність керівництву ВСП “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету” в особі  директора, кандидата технічних наук, доцента Тетяни Селівончик, заступника директора по виховній роботі Олени Шульган за належну організацію і проведення 22 вересня ц. р. заходу — моєї зустрічі з педколективом і студентами навчального закладу.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 233

ГОРОСКОП

з 3 по 9  жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 527

Погода в Ковелі  

22 – 28 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Бумеранг як різновид дерев'яної метальної палиці, поширений у Давньому Єгипті, Південній Індії, Південно-Східній Азії в якості бойової і мисливської зброї, широко відомий своєю властивістю повертатися назад до того місця, з якого був кинутий.

(За матеріалами Вікіпедії).

(За матеріалами Вікіпедії).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 316

Український прапор, який на розміщених нижче світлинах тримає у руках мешканка с. Поворська Вероніка СЕМЕНЮК, має для неї особливе значення. На ньому підписи Героїв-захисників – наших земляків і не тільки. Дівчина придбала цей синьо-жовтий стяг на благодійному ярмарку в Ковелі і попросила місцевих волонтерів, щоб завезли його на передову, аби наші хлопці підписалися…

Вероніці – п'ятнадцять років, та вона не сидить, склавши руки: дівчина – волонтерка. Про волонтерство знає, як кажуть, не з розповідей, адже мама дівчини Олена Мерзлякова на волонтерській ниві вже вісім років. А донька завжди з нею поруч.

– Спочатку віддавала свій одяг, іграшки іншим діткам, потім стала допомагати мамі пакувати посилки для малозабезпечених сімей, яким вона допомагала і намагається в межах можливостей допомагати зараз, – пригадує про початки своєї громадської діяльності юна волонтерка. – Мама мені пояснювала, що допомагає людям, які цього потребують. Питала: "Давай допоможемо?", а я їй: "Давай". Це було й моє особисте бажання – щось робити, аби допомагати тим, кому потрібна допомога. 

– Сьогодні допомагаю мамі не тільки складати пакунки, їх розвозити,   – продовжує дівчина. – Не менш важлива моральна підтримка: разом з мамою і молодшою сестричкою Ярославою відвідуємо одиноких бабусь, які живуть у селах нашої громади. Скажеш їм добре слово, а вони тобі так тепло усміхаються, що аж у грудях защемить. Вислухаєш їх, то наче розрадиш. Для них навіть не так важливо, що ми їм привезли, як наша увага й небайдужість. 

Так само й дітки. Вони до тебе хиляться, горнуться, всміхаються. Їхні усмішки "заряджають". Ми з мамою часто буваємо у Ковельському реабілітаційному центрі, вихованці якого радіють подарункам, а ще більше – нам. Пам'ятаю, як зі своїм однокурсником переодяглися в костюми казкових героїв і весело проводили з ними час. Я знаю, що їм потрібна, що вони мене чекають, але й я завжди з нетерпінням чекаю на зустріч із ними. 

l

24 лютого... Війна вплинула на думки і світогляд дівчини. Зараз рідну землю зі зброєю в руках боронять її друзі-односельчани, з якими весь час підтримує зв'язок. Пришвидшити Перемогу і дочекатися їхнього повернення хоче вона зараз понад усе.

– Ніка наче відразу подорослішала, – розповідає Олена, мама Вероніки. – Вона дуже перейнялася усім. Буквально на другий день війни почала думати, чим можна допомогти нашим бійцям. Почали збирати продукти, відправляли їх у Червоний Хрест. Натомість звідти брали все необхідне для Поворської тероборони та ТРО інших громад. А ще пекли випічку, великодні паски хлопцям на передову. Сьогодні активно взялася за  реалізацію проєкту "Кікімора", весь час поза навчанням проводить у нашій майстерні.

Ще з початку війни юна волонтерка навідріз відмовлялася їхати за кордон. Категоричне "ні!" почули рідні з Грузії, які запрошували до себе. Не захотіла їхати й згодом, коли була можливість відпочити в дитячому таборі у Польщі. Її відповідь була незмінна: "Я потрібна тут".

– Я не хочу ховатися у підвалах і боятися звуку сирен. Хочу жити у мирній та вільній країні, – говорить Вероніка. – Я звичайна дівчина, тому не можу боротися проти ворога зі зброєю в руках. Але можу допомогти у цій боротьбі нашим воїнам. Тому з перших днів з нашими хлопцями, що відправилися на передову, на зв'язку. Ми весь час зідзвонюємося, переписуємося. Добре знаю, що їм потрібно. Спільними силами тут на місці намагаємося діставати і доставляти їм все, що потрібно. 

Нині Вероніка разом з мамою, іншими жінками-волонтерками плетуть "кікімори", маскувальні костюми для українських військових. Спочатку було важко їх робити, зізнається вона, а тепер призвичаїлася, влилася в процес.

– Головне, щоб наші Герої додому живими й неушкодженими повернулися. Тому працюємо, не покладаючи рук. Бо розуміємо, що таким чином захистимо їх від ворожої кулі, що швидше наші хлопці закінчать цю війну, – каже натхненно дівчина.

l

До і після початку війни… Життя Ніки, як і усіх нас, змінилось докорінно. Хоча дівчина цього не дуже помічає. Немає на це часу. 

– Зараз поєдную навчання в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі Луцького НТУ і волонтерство. Просто до війни воно мало інший напрямок. Хоча робота з дітками, малозабезпеченими сім’ями, одинокими літніми людьми не припиняється й сьогодні. Тому моє життя особливо не змінилося. Змінилося ставлення до нього...

– Вероніко, мабуть, не просто поєднувати навчання і волонтерство. Що тебе надихає, де зараз черпаєш сили, аби допомагати іншим? – цікавлюся у дівчини.

– Мені не важко. Навпаки – отримую задоволення від своєї роботи. Не падати духом допомагають емоції земляків. Найбільше мотивують посмішки і вдячність людей, яким хоча би чимось буваєш корисною. Коли ти відчуваєш, що те, що робиш, допомагає, хочеться працювати і працювати. А ще спонукає прагнення до Перемоги. Військові надсилають подяки, фото та відео. Так само, як і друзі, котрі знають, що я цим займаюся, підтримують мене у всіх починаннях. 

– А що за ці пів року тебе здивувало, вразило найбільше?

– Не що, а хто. Наші хлопці, наші захисники. Здається, знала людей все життя, але от зараз дивлюся на них іншими очима. Вражає їхня стійкість і непохитність. Вражає те, що вони знаходяться в найгарячіших точках, і, хай як їм зараз важко на передовій, роблять для нас нереальні речі. Вони завжди кажуть мені: "Не хвилюйся! Сюди ми їх не пустимо". Попри складні і часто дуже небезпечні обставини, в них бойовий дух, і їх не подолати.

– Якою бачиш себе, свої ініціативи, скажімо, через… п'ять років?

– Хочу надавати першу медичну допомогу. Цим зацікавилась, навчаючись на першому курсі в Ковельському промислово-економічному коледжі, де викладали медицину. А загалом бачу себе в благодійництві. У мирній незалежній Україні.

Вікторія ЗІНЧУК.

Український прапор, який на розміщених нижче світлинах тримає у руках мешканка с. Поворська Вероніка СЕМЕНЮК, має для неї особливе значення. На ньому підписи Героїв-захисників – наших земляків і не тільки. Дівчина придбала цей синьо-жовтий стяг на благодійному ярмарку в Ковелі і попросила місцевих волонтерів, щоб завезли його на передову, аби наші хлопці підписалися…

Вероніці – п'ятнадцять років, та вона не сидить, склавши руки: дівчина – волонтерка. Про волонтерство знає, як кажуть, не з розповідей, адже мама дівчини Олена Мерзлякова на волонтерській ниві вже вісім років. А донька завжди з нею поруч.

– Спочатку віддавала свій одяг, іграшки іншим діткам, потім стала допомагати мамі пакувати посилки для малозабезпечених сімей, яким вона допомагала і намагається в межах можливостей допомагати зараз, – пригадує про початки своєї громадської діяльності юна волонтерка. – Мама мені пояснювала, що допомагає людям, які цього потребують. Питала: "Давай допоможемо?", а я їй: "Давай". Це було й моє особисте бажання – щось робити, аби допомагати тим, кому потрібна допомога. 

– Сьогодні допомагаю мамі не тільки складати пакунки, їх розвозити,   – продовжує дівчина. – Не менш важлива моральна підтримка: разом з мамою і молодшою сестричкою Ярославою відвідуємо одиноких бабусь, які живуть у селах нашої громади. Скажеш їм добре слово, а вони тобі так тепло усміхаються, що аж у грудях защемить. Вислухаєш їх, то наче розрадиш. Для них навіть не так важливо, що ми їм привезли, як наша увага й небайдужість. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 434