Запорізька АЕС в Енергодарі повністю вийшла з-під контролю МАГАТЕ, принципи ядерної безпеки на станції порушені, заявив 3 серпня генеральний директор агенції Рафаель Гроссі. 

Після заяви про намір МАГАТЕ відвідати ЗАЕС, російські військові неодноразово обстрілювали промислові майданчики станції. Наразі радіаційний фон перебуває у межах норми, а ядерна частина станції неушкоджена. Але АЕС в Енергодарі працює з ризиком порушення норм радіаційної та пожежної безпеки. 

Наскільки великими є ризики ядерної катастрофи та які можливі сценарії розвитку подій – з'ясовував Центр громадського моніторингу і контролю.

Ядерний шантаж

російські окупанти відкрито заявили, що замінували всі важливі об'єкти на тимчасово захопленій Запорізькій атомній електростанції.

Під час брифінгу у Медіацентрі “Україна” начальник Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух заявив, що росіяни лише шантажують цілеспрямованим знищенням Запорізької атомної електростанції, адже наслідки такого вчинку неможливо передбачити. 

"Я думаю, це – шантаж, типовий ядерний шантаж, тому що вітром ніхто не керує, куди він повіє, туди й понесе радіоактивну хмару. І в Крим, і в Ростов, і в Москву може понести", – заявив Олександр Старух. 

Немає такого народу у світі, який може почуватися безпечно, коли держава-терорист обстрілює атомну станцію, заявив Президент України Володимир Зеленський під час свого звернення до українців.

"Не дай Боже, станеться щось непоправне – і ніхто не зупинить вітер, який розноситиме радіоактивне забруднення. Тому вже зараз потрібна принципова відповідь міжнародної спільноти на ці російські удари по Запорізькій АЕС – найбільшій у Європі", – сказав Президент. 

Він закликав світову спільноту запровадити санкції проти росії через обстріли й мінування Запорізької АЕС, за те, що вона створює загрозу ядерної катастрофи для усього світу. 

Радіаційна небезпека

У разі аварії на Запорізькій АЕС, за інформацією Енергоатома, є загроза знеструмлення енергоблоку ЗАЕС, після чого вийдуть з ладу системи охолодження. Як наслідок – аварія на АЕС, від якої постраждає багато людей, країн, земель і вод.

Як зазначив завідувач відділу математичного моделювання довкілля в Інституті проблем математичних машин та систем НАН України Іван Ковалець, є оприлюднені розрахунки викидів, здійснені Державним центром з ядерної та радіаційної безпекидля одного з таких сценаріїв. Він передбачає грамотні дії персоналу під час аварії для мінімізації наслідків. 

"Тобто це не "апокаліптичний" сценарій, але це дуже важка аварія максимальної категорії  7 за шкалою ІNES. Коли оцінки обсягів викидів зроблено, все залежить від метеорологічних умов, і ми моделюємо атмосферне розповсюдження. Метеорологічні умови щодня змінюються. У даному випадку підібрані такі метеорологічні умови (27.06.2022 р.), коли окрім суходолу відбувається забруднення Чорного моря, оскільки над ЧМ в цей час проходить циклон, а ЗАЕС знаходиться у його північно-східній частині. Відповідно на великій території відбувається вимивання хмари опадами, що приводить до значного забруднення поверхні Землі", – написав він.

За його словами, радіоактивне забруднення зачепить не лише Україну, а й Чорне море, Молдову, Румунію, Болгарію й навіть Туреччину. Водночас при інших погодних умовах можуть постраждати ще деякі території – зокрема, радіоактивні випари вітром перенесе на схід. У будь-якому разі, за словами науковця, масштаб імовірних наслідків після аварії на ЗАЕС: на відстані 350 км від точки викиду рівень випадінь цезію-137 може досягти значень 100 кБк/м2, тобто як на околицях Чорнобильської зони відчуження.

За словами голови Запорізької ОВА, блоки ЗАЕС надійно захищені. Водночас, Україна не може гарантувати безпеки станції, адже там перебувають окупанти, і невідомо, яке саме озброєння вони завезли на об'єкт. 

"Там ще є сховище відпрацьованого ядерного палива, у нього не такі потужні захисні системи, як на самих блоках атомної станції, тому небезпека існує", – розповів Олександр Старух.

Енергетична небезпека

Останні дії російських окупантів свідчать про те, що вони планують від'єднати атомну електростанцію від української енергосистеми і почати красти електроенергію. Представники окупантів заявили, що з 1 вересня станція перейде під контроль "Росатому", а українські фахівці повинні готуватися до "роботи за новими правилами". 

Президент "Енергоатому" Петро Котін розкрив план перепідключення ЗАЕС на окупований Крим. Перший пункт – повне знеструмлення Херсонської та Запорізької областей. Тобто росіяни "через небезпеку" знеструмлюють дві українські області. Потім підключають їх знову, але так, щоб ЗАЕС вже не повернулась до України.

Як зазначає голова "Енергоатому", реалізувати цей план буде складно, але можливо. За найбільш негативним сценарієм, втрата станції напередодні найважчої в історії України зими мала б тяжкі наслідки. Минулий опалювальний сезон виявився складним. Уникнути віялових відключень узимку вдалося не в останню чергу завдяки ЗАЕС. 

Петро Котін додав, що у разі, якщо Росія почне відключати станцію від української енергосистеми, ЗСУ можуть перебити лінії електропередач на АЕС.

Проте у Міненерго не раз наголошували: навіть якщо Запорізька АЕС буде вимкнена, Україна пройде зиму завдяки збільшенню виробництва електроенергії на вугільних станціях. Додаткова опція – купівля електроенергії в ЄС. Щоправда, тоді доведеться зупинити експорт електроенергії, і держбюджет втратить мільярди доларів.

Оксана КОВАЛЬ.

Запорізька АЕС в Енергодарі повністю вийшла з-під контролю МАГАТЕ, принципи ядерної безпеки на станції порушені, заявив 3 серпня генеральний директор агенції Рафаель Гроссі. 

Після заяви про намір МАГАТЕ відвідати ЗАЕС, російські військові неодноразово обстрілювали промислові майданчики станції. Наразі радіаційний фон перебуває у межах норми, а ядерна частина станції неушкоджена. Але АЕС в Енергодарі працює з ризиком порушення норм радіаційної та пожежної безпеки. 

Наскільки великими є ризики ядерної катастрофи та які можливі сценарії розвитку подій – з'ясовував Центр громадського моніторингу і контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

Нині під відео майже 40 тис. переглядів та сотні позитивних відгуків. Ковельчани впізнали місце зйомки, і це їх особливо зворушило. "Як гарно, чуттєво! Особливо приємно, коли лунає з рідної землі", – пишуть у коментарях.  

Своїм містом Андрій пишається і з теплом пригадує юні роки у Вербській школі. Знає і нашу газету, бо "Вісті Ковельщини" неодноразово згадувала його у своїх статтях, адже він часто виступав на різних масових заходах, займався громадською діяльністю. 

"Ковель. Моє рідне місто. Коли мені було 13, я співав на відкритті цього пам'ятника. І саме він є найвищим у світі монументом Кобзарю", – зазначив музикант у дописі на особистій сторінці.

Щодо композиції, де Андрій Вдовиченко є автором музики  та аранжування, то вона вже готова, й незабаром очікується її офіційний реліз. 

А розпочався музичний шлях співака завдяки татові Олександру, який ще в дитинстві прищепив сину любов до музики. Далі хлопець завзято опановував гру на гітарі у Ковельській школі мистецтв. Там доля звела його з мудрим і талановитим наставником Петром Оврудським. Тож Андрій адресує щирі слова вдячності своєму вчителю за здобуті знання, мистецький запал і творчий підхід у справі.

Вищу освіту хлопець здобув у Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра. Батьки вибір сина підтримали. Мама Ірина, звісно, хотіла, щоб Андрій вибрав заклад ближче дому, але тато наполіг обрати столицю, адже там більше можливостей для творчого розвитку. 

Сподівання юнака справдились, і перед ним відчинилися двері музичної індустрії. За цей час Андрій співпрацював з різними відомими артистами (здебільшого, в якості концертного і студійного гітариста), серед яких: Джамала, Jerry Heil, alyona alyona, Оля Полякова, Мішель Андраде, Гайтана, Ірина Білик, гурт Калуш та інші. 

– Як це працювати та спілкуватися з  людьми, яких ми бачимо лише з екранів? – питаю в музиканта. 

– Звісно, це дуже приємно! Спочатку й самому незвично було, а нині це – моя щоденна робота. Співпрацювати з такими людьми дуже приємно та легко. Безумовно у місці, де завжди панує творча атмосфера, виникають якісь непорозуміння, бо усі ми люди, у кожного особливе бачення та характер. 

– Андрію, чи думали раніше, що так може скластись доля? Ви мріяли про це? 

– Мріяв, але не думав, що хобі стане моєю професією, – відповів музикант. 

Столиця подарувала Андрію Вдовиченку не лише можливість розвиватись професійно. Тут, ще навчаючись в музичному інституті, він познайомився з майбутньою дружиною – харківчанкою Олександрою. Разом вони вже 10 років, з них 6 – одружені. Дві споріднені душі з різних куточків України, об'єднані музикою, сміливо називають Київ своїм домом.

Та війна розділила їх, як й тисячі інших українських сімей. Дружина та її рідні з Харкова прийняли непросте рішення виїхати до сусідньої Польщі, а Андрій залишився в Україні і поки що гостює у батьків. Пара не бачилась з початку війни, і дружина зробила неймовірний сюрприз, приїхавши на день народження до чоловіка, яке він зустрів у колі рідних в Ковелі. 

"30 років буває раз у житті!" – казала я бабусі, яка боялась відпускати мене саму в Україну. Більше 800 км шляху, майже 20 годин за кермом. Все заради того, щоб зробити свято для коханої людини", – розповіла Олександра.

Зрозуміло, що такі моменти дуже надихають, подружжя вірить та сподівається на швидку перемогу України, щоб кожна сім'я повернулася в свій дім, дочекалася кожного захисника живим та здоровим.

Андрій закликає усіх, в  міру можливості, донатити на потреби української армії: "Така підтримка від нас дуже цінна та необхідна, адже там – справжні Герої, які щодня ведуть боротьбу за нашу державу, наші життя, ризикуючи своїм! Це великий подвиг!".

Не менш важливим у боротьбі з ворогом є, звісно, мовне питання. Як розповів Андрій, живучи в Києві довгий час, мимоволі теж почав вживати у повсякденному житті мову окупанта. "Я чув її дуже часто, адже десь 70% населення нею спілкувалися. До того ж, поруч завжди дружина з Харкова,  з російськомовної сім'ї, яка вчилася у російськомовній школі. Нині у цьому питанні я став максимально принциповий, – спілкуюсь тільки українською. Олександра з рідними теж старається розмовляти солов'їною. Ми  вважаємо, що нині це дуже важливо". 

Під час війни Андрій Вдовиченко (DOVI) представив загалу ліричну й тривожну композицію "Це не сон". Автором музики є сам виконавець, а над текстом працювали спільно з Володимиром Самолюком, відомим, як Skofka. 

Слова пісні – слова душі кожного українця: "А ми молимося за те, щоб ніколи Сонце не перемогла гроза". Виконавець розповідає, що в перші дні адреналін зашкалював, мабуть тому все пам'ятається дуже розмито, наче уві сні, але впевнений, що цей страшний сон скоро cкінчиться. "Війна – це фронт і тил: ми молимось, щоб вони повертались, а вони борються за нас з вами, за тих, до кого хочеться повертатись. І немає нічого ціннішого, ніж обійми рідних, коли ці молитви справджуються. Віримо, молимося, чекаємо!".

Так, війна принесла багато втрат  і горя, але водночас навчила цінувати те, що маємо, своє рідне українське – землю, коріння, мову, звичаї. І саме в буремні часи ми чуємо талановиті голоси творчих людей, наших волинських земляків, зокрема, які підносять українську музику на новий рівень: створюють нове, відроджують забуте. На рівні державотворення нині твориться й нова сторінка української творчості. 

Аліна Романюк.

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 361

33-річна Ольга Кубишкіна з Очакова Миколаївської області сьогодні живе своїм звичним життям з буденними клопотами, проблемами, маленькими радощами. Бо є для кого – трьох донечок й сестри, яка, так склалося, тепер їй теж як донька. Тільки от є одне "але" у цій історії: живуть вони не в ріднім домі. Адже іще якихось там чотири місяці тому їм усім довелося відчути на собі війну, розруху, страх…

"Ми жили, працювали, будували плани, виховували дітей, спілкувалися, дружили, не задумуючись, що все може перевернутися, і наше життя безповоротно зміниться”, – говорить про найболючіше пані Ольга. 

Сьогодні вона з дітьми знайшла прихисток на Ковельщині. В с. Поворськ відправилася до сестри, яка туди з двомісячним малюком приїхала з Очакова відразу після перших обстрілів.

– До останнього не вірили (та й, чесно кажучи, особливо не задумувалися про це), що росіяни таки підуть у наступ. Думали, що бойові дії стануть активнішими на Донбасі, – каже моя співрозмовниця. – 24 лютого, як завжди, прокинулися десь о шостій годині ранку: діти збиралися в школу, мене чекали домашні справи. А вже о пів на сьому розпочалися обстріли. Хоча спочатку ми й не подумали, що це нас обстрілюють. Гадали, то грім гримить. Але коли почали труситися вікна… 

Сумніви розвіяв дзвінок хлопця моєї сестри, військового. Його викликали у військкомат о п’ятій годині ранку. Він і повідомив, що нас обстрілюють і щоби ми ховалися в підвалі. У мене трусилися руки, ми плакали, похапцем збирали речі, які потрапляли під руки. Сиділи в підвалі, допоки гатили.

Натомість мій чоловік, який саме був на роботі, постійно телефонував і просив не сидіти в підвалі – казав, якщо туди влучить ракета, ніхто не виживе…

Ось так два місяці сім’я жила під обстрілами. Дуже страшно було чути вибухи на околицях, але не описати того жаху, коли почали бомбити місто. Величезні ями від ударів ракет просто посеред Очакова, вибиті шибки у вікнах, зірвані дахи… 

– Одного дня, в неділю, нібито було якесь "затишшя", діти попросилися на вулицю. Але моросив дощик, і ми вирішили залишитися вдома, – пригадує жінка. – І ось після 9-ї години почали сильно "гатити" по місту. Ми сховалися у ванні: плакали й молилися. Найменшенька чотирирічна Єва тихенько шепотіла: "Врятуй нас, Боженьку, врятуй!".

Зателефонувала сестрі. Вона сказала, щоб ми, не зволікаючи, приїжджали до них у Поворськ, де її з маленьким синочком прийняла свекруха. Ми так і зробили.

– Як Вам було з дітьми в дорозі?

– 9 квітня завдяки волонтерам ми виїхали автобусом з Очакова. Їхали до Одеси. Дорогою почули по радіо новину про те, що вдарили по Краматорську, багато жертв. Люди плакали. Я дуже боялася за дітей, адже в Одесі на залізничному вокзалі потрібно було чекати потяг до Львова. А чекати довелося довго, бо потяг затримувався у зв'язку з постійними повітряними тривогами.

Дорога до Львова виявилася нелегкою, потяг був переповнений людьми. На одній полиці спала я з Євою та ще одна жінка з грудною дитиною. Мої дві старші доньки, 9-річна Влада та 11-річна Даша, на верхній полиці тіснилися з двома іншими дівчатками. Загалом було десь восьмеро чоловік в одному купе.

– А як Вам довелося на новому місці?

– Добре. Дуже добре. Ми весь час у село до бабусі (моєї мами) їздили. Тільки там на морі завжди. А тут ліс – за ягодами ходимо. Дітям подобається. Тут навчилися на велосипеді їздити, бо в місті якось не було такої можливості: довкола рух, автомобілі. А головне – діти тут заспокоїлися, вже не сіпаються уві сні, не тремтять і не плачуть, почувши якийсь гучний звук. У перші дні маленька Єва, коли лунав сигнал повітряної тривоги, гукала: "Біжимо в підвал!". Тепер не боїться й спокійно каже: "Це хороша сирена", і далі грається. Нарешті, усвідомила, що тут немає обстрілів.   

– Як жилося до війни? – запитую в пані Ольги.

– Добре, спокійно. Звичайне сімейне життя з маленькими та більшими клопотами і радощами. Поки не почалося те жахіття…

Загинула мама моєї подруги, тітка Галя… Разом із онучкою, 6-річною Євою, яка у неї тоді гостювала, – не в змозі стримувати сліз жінка ділиться спогадами, які щоразу  роз’ятрюють їй душу. – У її дім влучила ракета…

– Повернетеся додому?

– Безумовно. Дуже сумуємо за рідним домом. Вчора дзвонив чоловік, казала йому, що будемо повертатися. Відговорює. Каже, що місто все ще обстрілюють. Розповів про те, що наш будинок культури, куди дівчата ходили на танці та співи, обстріляли: замість будівлі – величезна діра… 

Чоловік залишився, чекає звістки з військкомату. І мама теж (плаче – авт.), вона погано ходить. То чоловік зараз на дві домівки живе, їздить до неї в село, допомагає.   

Нам з дітьми в Поворську дуже добре, – продовжує Ольга. – Всі підтримують, допомагають, співчувають. Але наші речі стоять зібрані. Хоч сьогодні були б їхали додому.

P.S. На момент моєї останньої телефонної розмови з пані Ольгою вона з дітьми була в Одесі на шляху додому. Там уже спокійніше. Як каже жінка, це найкращий подарунок для її чоловіка, в якого саме наближався день народження. Та й для них з дітками теж. Я чула її радісний піднесений голос і не впізнавала цю жінку, мою нову знайому. Радію її щастю і щиро бажаю, щоб приїжджали до нас ще і ще раз, але з іншого приводу, аби відвідати людей, з якими зріднилися і побувати у лісах, які аж так припали до душі.

Вікторія ЗІНЧУК.  

33-річна Ольга Кубишкіна з Очакова Миколаївської області сьогодні живе своїм звичним життям з буденними клопотами, проблемами, маленькими радощами. Бо є для кого – трьох донечок й сестри, яка, так склалося, тепер їй теж як донька. Тільки от є одне "але" у цій історії: живуть вони не в ріднім домі. Адже іще якихось там чотири місяці тому їм усім довелося відчути на собі війну, розруху, страх…

"Ми жили, працювали, будували плани, виховували дітей, спілкувалися, дружили, не задумуючись, що все може перевернутися, і наше життя безповоротно зміниться”, – говорить про найболючіше пані Ольга. 

Сьогодні вона з дітьми знайшла прихисток на Ковельщині. В с. Поворськ відправилася до сестри, яка туди з двомісячним малюком приїхала з Очакова відразу після перших обстрілів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 317

Щодня до поліції Волині надходять повідомлення від ошуканих волинян. Хтось – поспілкувався із псевдопрацівниками банку, інші – купували якісь товари в інтернеті та перейшли за фішинговим посиланням і надали доступ до своїх платіжних карт шахраям. Результат один – втрачені кошти та нерви.

Проте цього можна уникнути, якщо бути обізнаними у відомих шахрайських схемах і знати як діяти, якщо ви зіткнулися з аферистами. 

Так, днями до поліції надійшла заява 44-річного мешканця Луцька. Чоловік розповів, що купував одяг та наперед перерахував кошти – понад 13 тисяч гривень. Як наслідок – залишився і без грошей, і без одягу.

Правоохоронці з'ясували, що ошукав заявника 26-річний лучанин. Відомості внесли в ЄРДР за ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України.

Цього ж дня до Ковельського районного управління звернулася 54-річна мешканка села Мельниці. До жінки зателефонували нібито з банку, повідомили, що з картою проводять шахрайські операції та оплачують якісь покупки в одному з інтернет-магазинів. Аби цьому запобігти, необхідно перерахувати кошти на декілька інших карт, що і зробила волинянка. Так вона втратила 115 000 гривень.

А 33-річна жителька Камінь-Каширського району хотіла придбати авто за оголошенням на одній із інтернет-платформ. Для цього їй необхідно було скинути аванс у сумі 30 000 гривень. Далі, як за схемою, зв'язок із продавцем перервався.

За цими фактами відкриті кримінальні провадження, правоохоронці встановлюють зловмисників, які ошукали волинян.

Вкотре наголошуємо: обізнаність та холодний розум допоможуть розпізнати шахрая та вчасно завершити з ним розмову і вберегти власні кошти.

Запам'ятайте:

n у жодному разі не повідомляйте нікому свої персональні дані, реквізити банківських карток, ПІН-код та CVV2, а також логін та пароль для доступу в інтернет-банкінг;

n якщо вас інформують про проблеми з рахунком вашої картки телефоном – краще покладіть слухавку та перетелефонуйте у банк й з'ясуйте ситуацію особисто;

n покупки здійснюйте лише на надійних інтернет-ресурсах, до того ж, ніколи не переходьте за надісланими посиланнями від продавців для оплати, оскільки надасте доступ до рахунків шахраям;

n обов'язково перевіряйте інформацію у родичів чи знайомих, яка надходить про позики грошей через соціальні мережі;

n не оплачуйте наперед покупки, краще користуйтеся послугами післяоплати, також уникайте надання авансів невідомим людям;

n у разі отримання телефонних дзвінків із сумнівними пропозиціями, пов'язаними з перерахуванням коштів, звільненням родичів від кримінальної відповідальності, невідкладно телефонуйте за номером служби "102".

Поліція 

Волинської області.

Щодня до поліції Волині надходять повідомлення від ошуканих волинян. Хтось – поспілкувався із псевдопрацівниками банку, інші – купували якісь товари в інтернеті та перейшли за фішинговим посиланням і надали доступ до своїх платіжних карт шахраям. Результат один – втрачені кошти та нерви.

Проте цього можна уникнути, якщо бути обізнаними у відомих шахрайських схемах і знати як діяти, якщо ви зіткнулися з аферистами. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 263

У фейсбуці  з'явилося повідомлення про те, що кожен українець може перевірити свою банківську картку та отримати багатотисячну компенсацію за сплачений ПДВ.

У повідомленні йдеться, що це можна зробити згідно зі статтею 247, але не уточнюється, якого саме закону чи кодексу. Як ілюстрацію до посту використали фотографію ведучої новин на телеканалі "1+1" та підписали фото текстом – "Обов'язкова перевірка карток всіх жителів України".

Як зазначає ЕМА, цей допис поширюють шахраї, які за допомогою даних про картки українців, які вони введуть для отримання фейкової "компенсації", привласнять собі всі наявні на рахунку гроші.

Для отримання "компенсації" користувачам соцмережі пропонують перейти на сторонній сайт-портал "Єдиного компенсаційного центру повернення невиплачених грошових коштів".

У коментарях до посту є сотні відгуків людей, які нібито вже отримали компенсацію у розмірі тридцяти і більше тисяч гривень.

"Якщо ви "клюнете" на таку рекламу, то потрапите на шахрайські сайти gos-viplata. top або на його брата близнюка viplata-komitet.top, які обіцяють "компенсацію ПДВ за оплату товарів іноземного виробництва" за останні 36 місяців. 

Якщо подумати, то виходить, що компенсація має бути виплачена усім, хто за останні три роки хоч раз ходив до магазину чи аптеки або купував побутову техніку. А це – трохи більше, ніж майже усі дорослі громадяни", – попереджає ЕМА.

Крім того, для "переконливості" сайт посилається на міфічну постанову 28/9329к. Якого держоргану ця постанова, – не уточнюється, але, читаючи текст, розумієш, що перекладався він Ґуґл-перекладачем з російської.

Тим, у кого не викликала підозри така щедрість невідомо якої держави й державної установи (на держустанову натякає безграмотна з точки зору української транслітерації назва сайту "гос-віплата") і не породила сумнівів зовсім не державна доменна зона "top",   пропонують  терміново ввести e-mail і 6 останніх цифр картки для перевірки суми компенсації, яка їм нібито належить.

Таким чином, охочі до халявної "компенсації" люди реєструються, зливаючи на шахрайському сайті-"компенсацій" для початку лише частку своїх секретних карткових даних. Це, мабуть,  і заспокоює. Можна подумати, що нічого страшного немає, якщо номер картки повністю не просять, а е-мейл, – той взагалі можна завести спеціально для такої справи.

Далі, після імітації опрацювання бази даних, сайт обов'язково повідомить вас, що на вас вже очікує компенсація у 30, 50 або навіть 80 тисяч гривень.

"Якщо ви вже втратили від щастя голову, то вам запропонують зв'язатися у чаті з "юристом" і сплатити 164 гривні "за послуги". "Дрібниця", – подумає переважна більшість тих, хто дійшов до цього рівня  оформлення компенсації",  і погодиться сплатити. Ось тут і почнеться "справжня гра" шахраїв. Жертву перенаправлять на абсолютно лівий "платіжний сайт", де вона, швидше  за все,  введе нібито для оплати 164 гривень вже повні свої карткові реквізити, які і будуть одразу викрадені шахраями", – заявляє ЕМА.

Отож, радимо: не вірте тим, хто у "соцмережах" обіцяє вам "легкі" гроші.

Володимир ПЕТРУК.

У фейсбуці  з'явилося повідомлення про те, що кожен українець може перевірити свою банківську картку та отримати багатотисячну компенсацію за сплачений ПДВ.

У повідомленні йдеться, що це можна зробити згідно зі статтею 247, але не уточнюється, якого саме закону чи кодексу. Як ілюстрацію до посту використали фотографію ведучої новин на телеканалі "1+1" та підписали фото текстом – "Обов'язкова перевірка карток всіх жителів України".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284

Слова, винесені у заголовок, можна почути  сьогодні досить  часто. Хоч звучать вони дико  у час,   коли шостий місяць триває російсько-українська війна, але від правди не втечеш.

Ось декілька обурливих фактів, на які я натрапив у соціальних мережах і засобах масової інформації.

На Тернопільщині судитимуть двох братів-"волонтерів", які використали   2 млн. грн. пожертви ЗСУ для власного збагачення. Вони придбали для себе авто Range Rover та  Audi Q 5,  а також дорогі мобільні телефони, ювелірні вироби та інші матеріальні  цінності. Про це інформує Офіс генерального прокурора.

Під час обшуків правоохоронці  виявили та вилучили незаконно придбані авто, мобільні телефони, понад 200 тис. грн., 3,7 тис. доларів США, більше 2 тис. фунтів стерлінгів та майже 7 тис. євро.

Ще факт. СБУ на Черкащині викрила ділка, який привласнив і продавав військову амуніцію, призначену для ЗСУ. У підсумку він продав спорядження більш як на 2 млн. грн. Під час обшуків виявили: понад 500 комплектів військової форми, берці та інше  взуття, бафи, балаклави, головні убори, маскувальні костюми та костюми хімзахисту тощо.

І ще: на Полтавщині з незаконного обігу вилучили 158 одиниць вогнепальної зброї, в т. ч. 64 пістолета, 20 карабінів та гвинтівок, 46 одиниць автоматичної зброї, 8 кулеметів, 4 ручні гранатомети і навіть… 11 танків та 2 БТР!

А ця інформація взагалі шокує. За даними слідства, яке ведуть київська  міська прокуратура і ДБР, заступник очільника одного з департаментів Київської міської адміністрації розробив схему, за якою перевізники мали сплачувати щоденну фіксовану  плату з кожного із сотень автобусів, які виходили на маршрути у Києві. У посередники він взяв свого близького друга, який очолював одне з державних підприємств столиці.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловіки призупинили свої протиправні дії щодо перевізників, однак вже в липні ц. р. поновили  свій "бізнес". Вони вимагали 220 тис. доларів США до кінця 2022 року. При цьому договори вже були підписані на момент отримання ними коштів.

Чоловіків затримали "на гарячому" одразу після одержання ними обумовленої суми. Під час обшуків за місцем проживання і у службових приміщеннях КМДА вилучили гроші, документи на зброю, походження якої встановлюється.

Перелік подібних фактів можна продовжити. Мали місце вони  й на Волині, про що повідомляли друковані й електронні ЗМІ.

Що можна сказати з цього приводу? Тільки одне: ганьба! А ще запропонувати правоохоронним органам мародерів розстрілювати на місці. Без суду і слідства. За законами воєнного часу. Тільки так наведемо лад.

Охрім СВИТКА.  

P.S. Власне, дивуватися ганебним явищам, які мають місце в Україні, не варто. Так, 15 серпня ц.р. "Українська правда" опублікувала замітку під назвою "Незважаючи на війну, деякі нардепи  пересіли на нові автівки". Посилаючись на Bihus. Info видання пише, що після вторгнення РФ заступник голови фракції "Слуга народу"  у Верховній Раді Андрій Мотовиловець почав користуватися новою  Audi 07. Ціни на подібні авто стартують від 80 тисяч американських доларів. Сам Мотовиловець стверджує, що машина належить його братові, який дозволив йому на ній їздити. Щедрий брат…

В Ольги Василевської-Смаглюк (членкині  фракції "Слуга народу") виявили  Jaguar, а нардеп Артем Дмитрук пересів на нову Audi А 8, яка належить особисто йому, оскільки на автівці –  традиційні номерні знаки, які використовує нардеп. Василевська-Смаглюк  пояснила, що Jaguar записаний на її брата. Ціна автівки на вторинному ринку – від 50 тисяч "зелених". 

Коментуючи публікацію, один з читачів "УП" Ольга Літовченко слушно зауважила: "Потрібно до вимог  воєнного стану позабирати в них всі автівки для потреб фронту.

А то всім миром збирають волонтери по копійці на авто для хлопців, а тут під боком – гаражі автівок наших українських "слуг"…".

Додати до цих слів немає чого. Зрештою, як нема гарантії, що вони не залишаться тільки словами.

О. С. 

P.P.S. Цими днями "Українська правда" і відомий журналіст-розслідувач Михайло Ткач поширили в Ютубі відео з промовистою назвою "Батальйон "Монако". УП знайшла елітних біженців на Лазурному узбережжі". 

Тим, хто має можливість і бажання, рекомендую переглянути. Вагоме, так би мовити, доповнення  до моїх нотаток.

О. С. 

Слова, винесені у заголовок, можна почути  сьогодні досить  часто. Хоч звучать вони дико  у час,   коли шостий місяць триває російсько-українська війна, але від правди не втечеш.

Ось декілька обурливих фактів, на які я натрапив у соціальних мережах і засобах масової інформації.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 286

26 серпня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.25; захід – 20.21.

Місяць – у Леві.

Віддання Преображення. Прп. Максима Сповідника. 

Іменини: Максима, Тихона, Оксани, Євдокії.

27 серпня, субота

Схід Сонця – 06.26; захід – 20.18.

Місяць – у Діві.

День авіації України.

День далекобійника.

Передсвято Успіння Богородиці. Прп. Феодосія Печер.

Іменини:  Аркадія, Олексія, Матвія, Єви.

28 серпня, неділя

Схід Сонця – 06.28; захід – 20.16.

Місяць – у Діві.

День шахтаря.

Неділя 11 після П’ятд.

Успіння Богородиці. 

Іменини: Марії.

29 серпня, понеділок

Схід Сонця – 06.30; захід – 20.14.

Місяць – у Терезах.

Міжнародний день дій проти ядерних випробувань.

Післясвято Успіння. Перенесення нерукотворного образа Господа Ісуса Христа.

Іменини:  Лаврентія, Якова, Анни.

30 серпня, вівторок

Схід Сонця – 06.31; захід – 20.12.

Місяць – у Терезах.

Мчч. Мирона, Павла.

Іменини: Мирона, Павла, Уляни.

31 серпня, середа

Схід Сонця – 06.33; захід – 20.10.

Місяць – у Скорпіоні.

Мч. Діонісія. Свт. Йоана Константинопольського.

Іменини: Омеляна, Іларіона, Григорія, Івана.

1 вересня, четвер

Схід Сонця – 06.34; захід – 20.07. 

Місяць – у Скорпіоні.

День Знань.

Мчч. Андрія, Тимофія.

Іменини: Андрія, Тимофія, Миколи.

Народні прикмети

Листя на деревах повертається верхнім боком донизу – на дощ.

Риба виграє біля самої поверхні, а ловиться на вудку не хоче – невдовзі буде дощ.

Літо сухе, спекотне – зима малосніжна, морозна.

Журавлі полетіли у вирій в серпні – на ранню осінь і ранню зиму.

Місячні фази у серпні-вересні.

Спадаючий  Місяць – до 26 серпня.

Третя чверть Місяця – 19 серпня.

Молодий Місяць –  27 серпня.

Зростаючий Місяць – 28 серпня-1 вересня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.25; захід – 20.21.

Місяць – у Леві.

Віддання Преображення. Прп. Максима Сповідника. 

Іменини: Максима, Тихона, Оксани, Євдокії.

Схід Сонця – 06.26; захід – 20.18.

Місяць – у Діві.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 299

Погода в Ковелі  

18 – 24 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252

У неї забрали майже все, але не змогли відібрати найцінніше: життя. Життя її найрідніших людей – сина й чоловіка, її власне життя…

Ще якихось півроку тому Тетяна БЕРЕЖНА з м. Сєвєродонецька Луганської області мала все, що потрібно людині для щастя. А їй для цього не треба було багато, а, виявляється, що так багато: щаслива сім'я, затишний дім, улюблена робота. Тепер цього немає, лише надія на те, що коли не в рідному місті, то в іншому, українському, після довгожданої Перемоги житиме з сім’єю під мирним небом.

– 24 лютого я була вихідна. Мені зателефонував син, який мешкає в м. Ірпіні на Київщині, сказав, що місто почали бомбити, – пригадує той страшний день Тетяна Борисівна. – Я не повірила, бо, думала, якщо буде війна, то в нас, на Сході. Я усвідомлювала, що війна можлива, але навіть і в думці не мала, що вона почнеться з центру України. 

…Приблизно об 11-й годині почула несхожий на перестрілку вибух, – занурилась у спогади жінка. – Виявилося, бомбили місцевий аеропорт. Але насправді тоді дуже боялася за сина, який на другий-третій день нападу розказував жахливі речі, що в них у той момент вже відбувалися. Водночас у  нас тоді іще було відносно "тихо".

Пані Тетяна працювала медсестрою в інфекційному відділенні місцевої лікарні. Своїй справі була віддана до кінця. В буквальному сенсі.

– 1 березня була моя зміна. Чоловік відвозив на роботу (тоді вже наше місто постійно обстрілювали з "Градів"), – продовжує Тетяна Борисівна. – В районі лікарні, де я працювала, до цього часу вибухів не було. В нас на території було спокійно й затишно. Вийдеш на вулицю: весна, сонечко пригріває, пташки цвірінчать. Яка там війна? Аж не вірилося, що зовсім поряд коїться жахіття. І те жахіття наближалося… Обстрілювати почали близько одинадцятої години, дуже сильно обстрілювати: повилітали вікна й двері. Хворих швиденько без зволікань проводили в підвал. Але пацієнти, які були підключені до апарату ШВЛ під час лікування covid-19 (адже це було ковідне відділення), спустити в укриття було неможливо… 

Повернення додому було страхітливе: дорогою бачила, як сильно від обстрілів постраждало місто – я не впізнавала рідні вулиці, зокрема, й район, де мешкали. 

– Довго переховувалися? – запитую у жінки, "вириваючи" на мить її зі спогадів.

– Виїхати з Сєвєродонецька відразу важко було. Тому ховалися в підвалі. Він був зовсім непристосований, кругом сиро та затхло. Ми інколи заходили додому – тоді ще були газ і вода. Світла не стало 3 березня, адже обстріляли електропідстанцію. Їжею ми запаслися. Магазини працювали, але туди теж небезпечно було ходити, тому що стрілянина не припинялася. В підвалі просиділи п’ять діб. Ми весь цей час сподівалися, що відбудуться якісь переговори, і війна закінчиться. Наші надії не виправдалися. 

Тоді ми почали думати, як можна евакуюватися. Їздив лише один потяг з іншого міста, у нас не було залізничного сполучення. Виїхали зі знайомими. 

Доля привела нас на Волинь. В цей чудовий гостинний край. Деякий час жили в с. Тагачині, що в Турійському районі. Я ніколи не забуду людей, які там живуть, які нас так безумовно приймали. Добрі, щедрі, безкорисливі, відкриті…

Тітка Галя й дядько Вова, тітка Аня, Неля і всі, всі, всі, з ким мені там пощастило зустрітися. Ви чудові люди, неймовірні. Дякую вам безмежно за ваші серця!

– Яким було життя до цього?

– …Я всім серцем ненавиджу загарбників. У нас все було: затишна домівка, хороша сім’я, улюблена робота, захоплення. Я дуже люблю своє місто, воно комфортне й красиве, де все таке рідне, своє. І в одну мить ми все це втратили.

Місто розбудовувалося, розвивалося, багато коштів вкладалося в його інфраструктуру. Тепер усе зруйновано. Можливо, ці всі кошти треба було вкладати в інше: в укріплення кордону, наприклад? – міркує жінка й відразу ж продовжує:

– Не знаю, чи доведеться повернутися… Ні, не руїни лякають, а те, з ким доведеться там жити. Але я оптимістка, тому чекаю того дня.

– Родина, друзі, знайомі… Що відомо про тих, хто залишився вдома?

– З моїх друзів в Сєвєродонецьку не залишилося нікого. А хто залишився – це уже не друзі… Дуже боляче, коли ти знаєш людину, спілкуєшся з нею, відчуваєш до неї якісь емоції, а потім виявляється, що вона дотримується і відстоює думку, яку не можуть мати українці, люди, котрі живуть на українській землі. Кажуть, що кожен може мати власне переконання, але, живучи в Україні, вони не мають права так думати, як вони думають. Мені б дуже хотілося, щоб вони відчули те, що відчувала я, коли була присутня на вшануванні загиблого бійця у Ковелі, що відчуваю щодня, хвилюючись за сина, який сьогодні в Ірпіні у лавах тероборони. Неймовірний біль й, водночас, неймовірну гордість. 

– Справді, сильні емоції. На жаль, супроводжуються вони й сильним стресом, переживанням. Як з цим справляєтеся?

– Самотужки… Ні, не правда, є з ким розділити свої душевні болі, – відразу виправилася моя співрозмовниця. – Маю друзів у волонтерському центрі в Ковелі. 

– Ви волонтерите?

– Я просто намагаюся бути хоч чимось сьогодні корисною, допомагати нашим хлопцям на фронті. Плетемо сітки, "кікімори", а дрібна моторика рук, в свою чергу, сприяє покращенню психологічного стану, це заспокоює. 

– Про що Ви зараз мрієте?

– Як і всі українці – про мир… Ні, не так. Щоб війна закінчилася, щоби ми швидше перемогли. Щоб відбувся суд над росією. Бо не можна залишити безкарним тирана, який вбивав безневинних дітей та жінок, калічив людські тіла і долі.

А ще маю надію на те, що все-таки повернуся додому.  Я сподіваюся і вірю в це.

Розмовляла Вікторія ЗІНЧУК.

У неї забрали майже все, але не змогли відібрати найцінніше: життя. Життя її найрідніших людей – сина й чоловіка, її власне життя…

Ще якихось півроку тому Тетяна БЕРЕЖНА з м. Сєвєродонецька Луганської області мала все, що потрібно людині для щастя. А їй для цього не треба було багато, а, виявляється, що так багато: щаслива сім'я, затишний дім, улюблена робота. Тепер цього немає, лише надія на те, що коли не в рідному місті, то в іншому, українському, після довгожданої Перемоги житиме з сім’єю під мирним небом.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 243

Ніколи, ніколи не стане 

Вкраїна рабою російських катів!

Хвилюється Чорне море. Купає в неспокійних хвилях українські ілюзії. Деренчить блудне: «Путін – ху…ло», «Руский корабль йди на (…)». Дніпро сивочолий закриває вуха – боїться слухати. Він знає, що легковажити словами та діями в смертоносній війні шкідливо і навіть злочинно.

До 24 лютого владці та експерти-радники заколисували українців словами:  «Війни не буде». «путін не посміє. А якщо, то хай начувається – ми дамо рішучу відсіч».  В результаті  такої переможної ейфорії зрадники (хто вони, країна не знає) розмінували підходи з Криму до Херсона. «Заходьте, воріженьки. Хліб-сіль вам!». 

Прикро, гірко, злочинно. Не менш підступно була організована атака рашистів із Півночі на Київ. А за злочинні махінації з фінансування оборонпрому хтось покаявся чи був покараний? Де там! Ті всі експерти-радники і сьогодні підкидають нові заспокійливі меседжі. Мовляв, росія знесилена, рашистська армія деморалізована, а ракет на нас випущено більше половини. Тож спіть спокійно – ми переможемо.

А реальна картина – пекло війни. У великих і малих містах Півдня, Сходу й Півночі будівлі розтрощені на щебінку  й уламки. В парках і скверах вирви в п’ятиповерховий будинок. І щоранку  о 9.00  год. слухає сивочолий Славутич і вся Україна, як  вистукує метроном пам’яті Хвилину мовчання на вшанування загиблих батьків, дочок і синів, багато з яких  загинуло через нашу легковажність та надмірну ейфорію. 

l

Хвилюється Чорне море. Гойдалки ейфорії вже над хвилями злітають і свідомість  нашу ще більше заколихують: «путін хворий на рак»; «росія на порозі дефолту», «оборонпром рашистів не зможе  випускати ракети і танки через брак сучасних деталей» тощо. І разом з тим,  ефір насичений інформацією, яка зброя і в якій кількості надходить в Україну з-за кордону, які частини ЗСУ і де ведуть бойові дії. Розвідка ворога відпочиває!  

А реалії широкомасштабної бойні ХХІ століття набагато складніші. Нас чекає довготривала виснажлива війна. За п’ять місяців її ми втратили 50-відсотків ВВП. Сучасного озброєння, накопиченого з часів Радянського Союзу, в рашистів в рази більше, ніж у нас. Чи врівноважить ленд-ліз цей паритет, сказати важко. Власних ресурсів для ведення війни у нас не вистачає, а в росії їх – на декілька років.

Це не песимістичне залякування, а  застереження, нехай і  — суб’єктивне. 

А ще маємо враховувати морально-психологічні аспекти війни. Відомо, що 80 відсотків росіян, задурманені рашистською пропагандою, підтримують  путінську агресію. При цьому значна частина населення Сходу, Півдня України – під впливом тієї ж брехні, має проросійські настрої. 

Рашисти ще задовго до початку агресивного вторгнення вербували слабкодухих українців в агенти ФСБ. Вони є і в нас на Заході. До прикладу, такі зрадники, виявлені у Луцьку і Львові, завдали значної шкоди нашим ЗСУ. 

l

З погляду на вищесказане, мій  шановний читачу, запитай сам себе, чи допоможе нам перемогти ворога пропагандистська ейфорія? Звичайно, що ні. Вона розслабляє і не заспокоює, а навпаки – народжує недовіру. 

Правда і тільки правда, нехай гірка, спонукає відкритими очима дивитись на реальний  стан справ, шукати гуртом вихід. Зрештою, не ілюзії формують бойовий дух, а реальна правда. Сьогодні той дух відчуває весь демократичний світ, а правду – бачить.

Маємо визнати, що титанічні зусилля Президента Володимира Зеленського мають успіх завдяки інформаційній правді, донесеній до країн світу, і саме це дозволяє успішно боротись проти рашистів.

Я – дитина, напівсирота минулої війни. Я на собі відчув повоєнні бідність, голод, холод і розруху. На нас чекають не менші випробування. На відбудову підуть не  місяці, а роки. Маємо бути до цього готові, а не плескати в долоні, що  після війни заживемо весело й щасливо. Найголовніша лікувальна реабілітація – це праця і реальна правда. 

Протистояння рашистської росії і Заходу не втихомирюється. Україна в цьому двобої – заручниця. Хто нас «викупить»: Бог? Захід? росія? Покаже час.

В ЗМІ розкручується сценарій розподілу України за схемою «Північна-Південна Корея». Дехто віддає Захід України… Польщі.

Я вірю, що рано чи пізно ослаблена росія піде в небуття, як колись Римська чи Османська Імперії. Наш вектор – це твердий  поступ до Європи, до демократії і Незалежності. Я вірю, я переконаний, що жити чесно, по-європейськи, гідно, без корупції ми таки навчимося. За місце під Сонцем мусимо боротися до  кінця. 

Пройде час, і Чорне море у своїх хвилях скупає правду про реальне щасливе й мирне  буття українців.  І всміхнеться сивочолий Дніпро. 

А ми стоїмо.

І стояти будемо!

l

Червона заграва – диявольські

 танці…

Невже  ж бо кінець, ця фатальна

 ніч?

Враже, неправда – б’ються

 спартанці,

Вічність віншує останнюю мить.

Нас хоче зламати імперія клята,

А ми стоїмо! Воля – цінність свята.

Герої! Герої! Безсмертна атака,

Щоб  сонцем всміхались дитячі

 вуста.

Не днями – століттями складаєм

 присягу 

Найвищу: на крові клянемось тобі.

Звитягою й  вірою втамовуєм

 спрагу,

Дух свій гартуєм в смертельній

 борні.

Месії, пророки і маги – провидиці,

Хто мир навіщує у нашому домі:

Коли кара Господня впаде 

на ординців?

Не стихають над краєм 

блискавки-громи.

Понад тисячу років – 

Україні-Державі,

А спокій лиш сниться – палає

 земля.

Над небокраєм встає Сонце у славі,

То доля всміхається   – моя і твоя.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Ніколи, ніколи не стане 

Вкраїна рабою російських катів!

Хвилюється Чорне море. Купає в неспокійних хвилях українські ілюзії. Деренчить блудне: «Путін – ху…ло», «Руский корабль йди на (…)». Дніпро сивочолий закриває вуха – боїться слухати. Він знає, що легковажити словами та діями в смертоносній війні шкідливо і навіть злочинно.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407