Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю, який був проголошений в 1992 році резолюцією 47/3 Генеральної Асамблеї ООН.

Звичайно, цей день не є святом, але покликаний привернути увагу до маломобільних верств населення. Сприяти кращому розумінню проблем, з якими стикаються люди з інвалідністю, реалізації їх прав,усунення бар’єрів на шляху до самореалізації осіб з інвалідністю, гарантування доступу до гідної освіти і робочих місць.

За статистикою кожний 14-й громадянин України має інвалідність.

 Зі слів спеціаліста управління соціального захисту населення, у Ковельській територіальній громаді обліковується 920 осіб з інвалідністю, серед них – 94 особи, які пересуваються на кріслах колісних,  та кількість дітей до 18 років – 28.

Відповідно до Закону України „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, які при взаємодії із зовнішнім середовищем можуть призводити до обмеження її життєдіяльності, що в свою чергу вимагає від Держави створення належних умов для повноцінної реалізації такою особою своїх прав та гарантій, визначених чинним законодавством та забезпечення її соціального захисту шляхом створення правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов.

Від себе як людини, що пересувається кріслом колісним, додам: ми не вимагаємо до себе жалю, тому що, як ніхто, давно усвідомили що це шлях в нікуди. Так складається, що життя часом приносить нам випробування, хтось народжується з певними фізичними вадами здоров’я, хтось їх отримує під час свого життєвого шляху в результаті наслідків війни, травм, інфекцій  тощо. Інвалідність – це не є вирок.І для нас не потрібно щось особливе, лише елементарне – можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми, як всі. Адже ми всі рівні перед Богом.

Ми прагнемо, щоб керівники вищої ланки акцентували увагу на вирішенні найважливіших питань, пов’язаних із включенням людей з інвалідністю в рух за  створення майбутнього, де б люди не були виключені з соціуму з-за проблем зі здоров’ям, сприяти щоб будинки, робочі місця, інформаційна та комунікаційна інфраструктура, участь у заходах — все має бути доступним та зручним для осіб з інвалідністю, усунути правові, соціальні, економічні та інші бар’єри за активної участі самих людей з інвалідністю та організацій, що їх представляють. 

Ольга Яренчук, 

Прессекретар Громадськоїорганізації «АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ 

«ДОБРОДІЯ В ДІЇ».

Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю, який був проголошений в 1992 році резолюцією 47/3 Генеральної Асамблеї ООН.

Звичайно, цей день не є святом, але покликаний привернути увагу до маломобільних верств населення. Сприяти кращому розумінню проблем, з якими стикаються люди з інвалідністю, реалізації їх прав,усунення бар’єрів на шляху до самореалізації осіб з інвалідністю, гарантування доступу до гідної освіти і робочих місць.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369

Подія, що трапилась пів століття тому в одному із сіл, досі зринає в пам’яті людей, які стали свідками її, або ж знають за переказами.

Тетяна та Михалко у селі вважались авторитетними людьми. У них було шестеро дітей. Троє старших вже мали свої сім’ї. Батьки тішилися двома зятями та невісткою, яких вважали з хороших сімей. На черзі на видачу заміж була Ганна. Парубків того часу не бракувало. Першим до Ганни почав залицятися Міша, який нещодавно прийшов з армії. Хлопець був красень на все село. Хіба що бракувало сміливості. Та й батьки були такими, що мало хто з ними спілкувався у селі. Ганна подумала, якщо Міша запропонує руку і серце, то виходити заміж все-таки буде. Бо ж пізніше може бути все. А залишитися в дівках чи виходити заміж у тридцять – соромно на все життя. І ось одного вечора під час побачення Мішка освідчився у коханні. 

Невдовзі були заручини, а потім весілля. Молодята вирішили мешкати у батьків нареченої. Крім них, у сім’ї проживали ще два молодших сини-старшокласники. Тесть раніше заготовив деревини для будівництва нової оселі молодятам. Тож зразу після весілля почали її будівництво. Місце вибрали посусідству з батьками. Згодом у молодій сім’ї народилась дівчинка.  Міша у всьому слухався  строгих батьків, своєї ініціативи у чомусь не проявляв, думав якнайшвидше перейти у свій новозбудований дім. А там вони заживуть по-новому, вестимуть своє господарство, роститимуть діток. 

Хату поставили скоро, залишились лише внутрішні роботи. Здається, що в цей час чорна кішка перейшла дорогу для Міші.  За надмірну флегматичність молодшого зятя почали недолюблювати у сім’ї. А ще якось у лісі гнали самогон. Не вистачало дров. Міша багром із дерева зламував сухі гілляки. І як на зло, в якийсь час Михалко задер вгору голову. І тут раптом впади в око гілляка. Він перестав на нього бачити. Ще одна образа на зятя. 

Тесть любив полювання. У вихідні та святкові дні залучав до себе молодого хлопця Степана. А коли приходили з полювання, то разом «замочували» впольовану дичину. Степан, на відміну від Міші, був жвавим, говірким, таким, що в кишеню за словом не полізе. Крім батьків, що так поважали Степана, він почав подобатися Ганні. За відсутності чоловіка вона непомітно втікала до Степана. А той був радий її приходу. У Ганни зародилось нове кохання. Чим далі, тим більше Міша ставав непотрібнішим у сім’ї. А розлучатись Ганні з ним було соромно. Тесть із Степаном вирішили прибрати таємно Мішку назавжди, а вже тоді Степан перейде жити до Ганни.

l

… Була Покрова. Надворі віяло прохолодою. Мішу послали пасти чергу корів, поклавши у торбу лише окраєць хліба. У селі було кілька табунів корів, і всі вони паслись у лісі. Михалко із Степаном побрали рушниці і вирушили до лісу. Про полювання не думали. У них було одне на думці – застрелити Мішу. 

Проходячи лісом, остерігались, щоб не побачити зайвих людей. Люди на Покрову могли збирати гриби, а пастухи – пасти корів. Вони заздалегідь могли вирахувати місце в лісі, де пасе корів Міша. Блукаючи лісом, почули шарудіння худоби, яка паслась за три кілометри від села, Михалко та Степан крадькома наближались до табуна корів. Вони боялись, щоб не побачив їх Міша. 

А той, зажурений, стояв під стрункою сосною, обпершись об неї. З кущів пролунали два постріли. Коли вбивці підійшли до сосни, Міша лежав мертвий, стікаючи кров’ю. Далі залишалось замаскувати свої сліди. Тіло вбитого Міші вбивці протягнули кілька десятків метрів, а там вже був обхід білоруського лісника. Побачивши звалену буревієм вільху, вони його туди засунули, ще й прикрили гілляками. А під сосною, де стікав кров’ю, наклали вогню, щоб не видно було її. Тут вони обдумували, що робити з вбитим зятем далі. 

Остаточно вирішили: тіло його вночі завезти підводою до каналу, який знаходиться за чотири кілометри від місця вбивства, прикріпити вантаж і кинути у воду. Там його ніхто не знайде, а батьки малограмотні, то правди ніде не доб’ються. В той час недалеко від вбитого Міші пас череду його хороший товариш, якого теж звали Михайлом. Почувши постріли, він зрозумів ситуацію, яка склалась. Забрав із лісу своє стадо і пригнав опівдні додому. У нього немов би відняло мову, всього трусило. Нічого нікому не кажучи, ховався на піч і лежав на ній до ранку.

Вбивці прийшли додому і чекали вечора. Про вбитого чоловіка повідомили Ганну. Сказали їй, де він лежить і що мають з ним робити далі. Здається, Мішу жалів навіть сам Бог. Ніч видалась такою темною, як кажуть в народі, хоч в око стрель. Отже, плани вбивць рухнули. Тим часом, худоба, яку пас Міша, прийшла додому опівночі без пастуха. Такого у селі ще не бувало. У людей виникло питання: де ж подівся пастух? Зранку вже гуло ціле село, що немає Міші. На пошуки чоловіка першою вирушила Ганна, прикривши плечі пуховою хусткою, пішли батьки та багато небайдужих односельців. 

Ганна вже знала, куди йти. Надворі потроху тепліло, почав подувати легкий вітерець. Жінка йшла повільно, щоб вбити час. На своєму шляху траплялись зелениці, Ганна їх брала і складала у хустку, знявши її з плеча. Підійшовши до зваленої вільхи, під якою лежало тіло вбитого чоловіка, на мить зупинилась, а потім, задумавшись, присіла на ній, поклавши в сторону зібрані у хустці гриби. Вітер почав зриватися сильніше, амплітуда коливань дерев зростала. В ту ж мить буря звалила на землю ще одну вільху, яка впала біля Ганни. Жінка, оторопівши,  мерщій забрала хустку з грибами і побігла з вільхового лісу. 

Прийшовши додому, зразу ж пустила чутку, що знайшла неживого чоловіка. Тесть з батьком поїхали забирати його тіло. Похорон відбувався у хаті тестя. Ганна ледве пустила сльозу. Голосили мати та рідні Міші. У селі ніяк не могли зрозуміти, хто ж вбив просту людину, кому вигідна була її смерть?

На місце події невдовзі прибула міліція. Від кучі попелу, де вбивці клали вогонь, до зваленої вільхи тягнулась стежка крові. На слід вбивць було вийти важко. Люди на день закривались у своїх будинках. Лише одиниці знали, хто вбив Мішу. Правоохоронним органам доводилось достукуватись до людей, щоб якось вийти на слід вбивць. Ніхто нічого не міг їм повідомити. 

Міліції довелось ночувати в оселях селян. В окремих хатах ставили записуючі пристрої. Невдовзі на них попалась Ганна. Десь за тиждень працівники міліції арештували Михалка та майбутнього зятя Степана. Довго довелось допитувати у них про всі обставини подій того дня. Слідство тривало до весни. У селі, що є центром сільської ради, відбувся суд над злочинцями. Зібралось біля тисячі людей з навколишніх сіл. Зал сільського клубу не міг стільки людей вмістити. Більшість з них стояли надворі і слухали засідання суду, яке транслювалось через динаміки. Суд тривав два дні. Вбивці отримали по п’ятнадцять років тюремного ув’язнення. Рідні вбитого Міші після суду мали вчинити розправу над вбивцями, але їм перешкодив міліцейський конвой. Сім’ї Михалка соромно було жити в селі. Тож невдовзі вони виїхали у Росію.

… На сосні, під якою було вбито Мішу, викарбували напис: «Міша». Лісівники, коли рубали ділянку, залишили дерево, як свідка подій, які колись трапились у цьому краї. Давно вже відросла посадка молодої сосни. На кладовищі звалився хрест. Немає нікого із рідних, щоб його поставити. Тож найбільша і найтовща сосна серед молодняка стала Міші пам’ятником.

Микола Денисюк.

Подія, що трапилась пів століття тому в одному із сіл, досі зринає в пам’яті людей, які стали свідками її, або ж знають за переказами.

Тетяна та Михалко у селі вважались авторитетними людьми. У них було шестеро дітей. Троє старших вже мали свої сім’ї. Батьки тішилися двома зятями та невісткою, яких вважали з хороших сімей. На черзі на видачу заміж була Ганна. Парубків того часу не бракувало. Першим до Ганни почав залицятися Міша, який нещодавно прийшов з армії. Хлопець був красень на все село. Хіба що бракувало сміливості. Та й батьки були такими, що мало хто з ними спілкувався у селі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336

Незалежні вчені-кліматологи змогли об’єднатися та провести відкрите дослідження теорії впливу СО2 на клімат Землі.

Волонтерами проекту «Благотворче суспільство» було проведено незалежне дослідження, яке підтримало безліч чесних вчених з усього світу. На підставі цього дослідження можна стверджувати, що:

– CO2 - далеко не самий “агресивний” газ у частині затримки тепла в порівнянні з тією ж водяною парою. Величина кількості газу СО2 в атмосфері Землі мізерна мала і становить 0,04% обсягу всієї атмосфери.

– При цьому антропогенні викиди СО2 у 100 разів менші, ніж з природних джерел, таких як океани та болота. Внесок всього людства в атмосферу за фактором СО2 становить лише 0,0004%

А це означає, що весь той галас, який був так активно організований навколо небезпеки СО2, виявився просто інформаційним мильною бульбашкою.

Ми звикли вірити експертній думці фахівців. Але фахівці – це люди, які ходять вулицями, у них є сім’ї та діти, є обов’язки та є побут. Якщо замислитися, то кожен із нас є фахівцем у будь-якій галузі.

Вчені – це такі самі фахівці, як і ми всі. Єдина відмінність – вони розвинули в собі певні якості мислення, що дозволяють вирішувати складні та незвичайні завдання, які іноді призводять до несподіваних висновків або відкриття чогось нового. Причому висновки різних учених іноді суперечать один одному і з них є можливість відібрати “зручніші”, створюючи образ “узгодженої думки наукової спільноти”.

Сподіваючись на ці якості ми поклали на них відповідальність за розвиток нашого суспільства, за безпеку, за наш комфортний побут.

Однак, ми не вимагаємо від них звіту за ті заяви, які робляться цими вченими. Таке потурання з боку людей призвело до найбільшої фінансової афери світового масштабу. Це шахрайство із СО2. А якщо бути точним, то – афера з впливом СО2 на глобальне потепління нашої планети та зміну клімату.

У цій афері задіяні не лише офіційні вчені кола. Ці лжевчені лише йшли на поводу малої групи організаторів. Лжевчені створювали ту саму експертну думку, якій вірили ми.

Результатом довіри до цієї «експертної думки» лжевчених стали мільярдні збитки, яких зазнало наше суспільство. Кожна людина на планеті не дорахувалась у своєму гаманці кругленької суми грошей, які через податки, різні збори та вимушене підвищення вартості продукції забрано у всіх нас без винятку. Все це було організовано для того, щоб мала група шахраїв отримала надприбутки від цих незаконних махінацій із впливом СО2 на глобальне потепління.

Але найстрашнішими наслідками цієї глобальної афери стали смерті мільйонів людей. І сотні мільйонів людей із різних регіонів нашої планети стали кліматичними біженцями.

За останні 10 років 220 мільйонів людей залишили свої зруйновані будинки через кліматичні катастрофи. І ця кількість постійно зростає. Якщо у 2010 році кількість кліматичних біженців становила в середньому 20,5 мільйонів осіб, то у 2020 – їх кількість збільшилася у півтора рази і становила вже 30,5 мільйонів осіб.

Усього за один рік кількість людей, які вимушено зрушили з місця та стали кліматичними біженцями, зрівнялася з чисельністю населення чотирьох таких міст, як Нью-Йорк.

За ці ж 10 років на вирішення неіснуючої проблеми із впливом СО2 було витрачено понад 5 трильйонів доларів. 94% цих грошей - 4,9 трильйона доларів – пішло нібито на зменшення викидів СО2, які за фактом тільки зросли. Тобто на свідомо неправдивий шахрайський проект, доходи від якого осідають у кишенях його організаторів.

Тільки подумайте над цими цифрами!

На ці гроші ми могли б створити єдину глобальну систему запобігання кліматичним загрозам, побудувати інфраструктуру безпеки, відбудувати вже зруйновані міста, переселити людей на безпечні місця проживання.

Ці цифри відкрито озвучили на міжнародному онлайн-форумі «Глобальна криза. Ми люди. Ми хочемо жити», який відбувся 7 травня 2022 року на платформі «Благотворче суспільство».

Форум організований учасниками зі 180 країн світу із синхронним перекладом на 100 основних мов. Запитань накопичилося у людей багато, і вони були озвучені на форумі:

- Що ми робимо, щоб запобігти загибелі людей від кліматичних катастроф?

- Що ми робимо, щоб запобігти руйнуванню наших будинків та інфраструктури?

- Що ми робимо, щоб відновити вже зруйновані міста?

- Що ми робимо, щоб увесь світ не поринув у цей хаос?

Як виявилось – нічого!

Ми дозволяємо набивати кишені групі аферистів, які сфабрикували надуману теорію щодо впливу СО2 на клімат. Ці люди за наш рахунок влаштували собі солодке життя, тоді як просто зараз люди гинуть від катаклізмів по всій Землі.

США, Малайзія, Індонезія, Тонго, Японія, Гаїті… Це малий список країн, які за цей рік зазнали кліматичного руйнування. У кожній країні загинули люди, зруйновано будинки та знищено сільгоспугіддя. І в жодній із цих країн система попередження не спрацювала ефективно. Люди зазнали ударів клімату, навіть не підозрюючи про загрозу, що насувається.

В одну мить під завалами будинків гинуть цілі родини. Клімат не шкодує нікого: ні бізнесменів, ні прибиральників. Він знищує все на своєму шляху. У клімату немає жалості ні до дітей, ні до людей похилого віку. Це безжальний вбивця, який налітає миттєво і знищує цілі міста. З кліматом неможливо домовитись.

І в цій ситуації нам усім треба згуртуватися та почати діяти. Як виявилося на практиці, політики та корпорації не роблять нічого, щоб допомогти людям. Більше того, вони наживаються на бідах людей, піднімаючи ціни на найнеобхідніше за кліматичного лиха.

Ціни на електрику, питну воду, продукти під час катастрофи миттєво виростають. А допомога приходить надто пізно. Як показав досвід подій найближчих років, людей кидають напризволяще і їм доводиться сподіватися тільки на самих себе.

Якщо не вірите цим словам і те, що написано в цій статті вважаєте голослівним – оцініть факти та вислухайте думки та аргументи відомих вчених, відсканувавши QR-код: 

Незалежні вчені з усього світу презентували свої дослідження на форумі «Глобальна криза. Ми люди. Ми хочемо жити». Незважаючи на переслідування та гоніння, організовані тією самою групою бенефіціарів світової афери з СО2, чесні вчені змогли сказати правду. І вже зараз на платформі проекту «Благотворче суспільство» вчені та спеціалісти з усього світу об’єдналися у Наукову спільноту.

Люди більше не вірять офіційній науці. Ми змогли об’єднатися та спрямувати спільні зусилля на реальні дослідження впливу СО2 на атмосферу планети.

І найголовніше – люди знайшли вихід, який стане першим ступенем побудови захисту від масових планетарних катастроф. За найближчими прогнозами, кількість кліматичних катастроф збільшиться і вони відбуватимуться навіть у кліматично стабільних куточках нашої планети. Нам не вдасться відсидітись у тихому місці. Тихих місць просто не буде.

Але вихід є, і йоговже озвучено!

Ольга БОРИСЮК.

Незалежні вчені-кліматологи змогли об’єднатися та провести відкрите дослідження теорії впливу СО2 на клімат Землі.

Волонтерами проекту «Благотворче суспільство» було проведено незалежне дослідження, яке підтримало безліч чесних вчених з усього світу. На підставі цього дослідження можна стверджувати, що:

– CO2 - далеко не самий “агресивний” газ у частині затримки тепла в порівнянні з тією ж водяною парою. Величина кількості газу СО2 в атмосфері Землі мізерна мала і становить 0,04% обсягу всієї атмосфери.

– При цьому антропогенні викиди СО2 у 100 разів менші, ніж з природних джерел, таких як океани та болота. Внесок всього людства в атмосферу за фактором СО2 становить лише 0,0004%

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1296

Нещодавно у приміщенні Публічної бібліотеки м. Ковеля відбувся захід, приурочений до Дня української писемності та мови. У якості глядачів були запрошені вихованці гуртка "Літературне краєзнавство" ліцею № 3 – переможці бліц-конкурсу про історію бібліотечної справи на Ковельщині.

Про них ми писали раніше, а сьогодні повідомляємо, що юні краєзнавці за участь в конкурсі та активну патріотичну позицію отримали приз від управління культури, молоді, спорту та туризму Ковельського міськвиконком — канцелярське приладдя. 

Разом з вихованцями радіє і їх наставник Лариса Липовська та дякує організаторам за змістовний захід: "Багато цікавої інформації почерпнули. Зі щемом в серці слухали розповіді про страшне сьогодення, про мужніх людей, які загинули у російсько-українській війні, відстоюючи свою мову. Особливо зворушливо звучало це від вихованців Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою". 

Окрім цього, приємним моментом стала відзнака гуртківців. Староста гуртка Артем Романюк подякував за увагу до їх колективу та запевнив, що вони й надалі вивчатимуть історію рідного краю.

Наш кор. 

Нещодавно у приміщенні Публічної бібліотеки м. Ковеля відбувся захід, приурочений до Дня української писемності та мови. У якості глядачів були запрошені вихованці гуртка "Літературне краєзнавство" ліцею № 3 – переможці бліц-конкурсу про історію бібліотечної справи на Ковельщині.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 288

Незбалансоване харчування може призвести до дефіциту калію в організмі. Що в свою чергу може спричинити численні проблеми зі здоров'ям. Коли бракує калію, буває слабкість і безпричинна втома, дефіцит калію перешкоджає швидкому відновленню енергетичного балансу клітинами, через що стає їм важче скорочуватися, внаслідок чого виникає хронічна втома.

Першим симптомом нестачі калію є нерегулярне серцебиття без видимої на те причини. Може супроводжуватися відчуттям нестачі повітря, болем у грудях. 

Як і високий, так і низький рівень калію в крові можуть спричинити коливання артеріального тиску. Скорочення та розслаблення мускулатури тіла людини залежить від калію. Брак калію викликає судоми — м'язам стає важко розслабитися.

Продукти, багаті на калій: печена в лушпинні картопля, кисломолочні продукти, яєчний жовток, горіхи, петрушка, банани, курага, родзинки, морква, буряк, цибуля тощо.

Швидко допоможе поновити організм калієм такий напій: 2 чайних ложки яблучного оцту і одна чайна ложка меду розчинити в склянці води, випивати натщесерце. Так радять німецькі лікарі. Магній і калій зміцнюють серце і нерви, фосфор — суглоби і зуби, пектин понижує рівень холестерину, а кислоти вбивають бактерії, стимулюють діяльність підшлункової залози. Тому його називають коктейлем життя. 

Гервасій СОБЧАК.

Незбалансоване харчування може призвести до дефіциту калію в організмі. Що в свою чергу може спричинити численні проблеми зі здоров'ям. Коли бракує калію, буває слабкість і безпричинна втома, дефіцит калію перешкоджає швидкому відновленню енергетичного балансу клітинами, через що стає їм важче скорочуватися, внаслідок чого виникає хронічна втома.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 281

Смачний 

i корисний апельсин

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 431

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 326

ГОРОСКОП

з 5 по 11 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 324

Погода в Ковелі  

  24–30 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 333

У відділенні поштового зв’язку № 8 Волинської дирекції АТ «Укрпошта» представники редакцій волинських газет провели для читачів  День передплатника. Як завжди, до традиційного заходу долучилися й «Вісті Ковельщини». 

Куточок газети своїм оформленням привертав увагу відвідувачів. Люди із зацікавленням підходили до столика, спілкувалися з працівниками газети і оформляли передплату. До Дня передплатника колектив місцевої газети підготував для своїх читачів сувеніри, що стало для них приємним сюрпризом.

Дізнавшись про День передплатника, прийшов передплатити рідний часопис давній друг газети, в минулому – головний ветлікар міста Леонід Зінкевич.

– Газету «Вісті Ковельщини» передплачую щороку, – розповідає Леонід Панасович. – Чесно кажучи, скільки себе пам’ятаю, в моїй домівці завжди була ковельська газета. Я не тільки люблю читати улюблене видання, а раніше часто й багато  дописував на медичні теми. Мені імпонує те, що, гортаючи рідну газету, можна дізнатися про всі новини і події, які цікаво і грунтовно висвітлені на шпальтах. Приємно, що редакційний колектив дослухається до читачів і намагається висвітлювати найгостріші питання їхнього сьогодення. Тож і в 2023-у щотижня з нетерпінням зазиратиму у поштову скриньку, щоб вкотре зустрітися з «Вістями Ковельщини» й нарешті на її сторінках прочитати про нашу довгождану Перемогу. 

Ковельчанка Ірина Никитюк зайшла у поштове відділення, щоб передплатити на наступний рік «свою» газету, як вона називає улюблені «Вісті Ковельщини».

– Я люблю читати нашу газету і читаю її від першої до останньої шпальти, – каже жінка. – Із сторінок часопису можна дізнатися новини Ковеля та Ковельщини, крім того, є різні корисні поради, цікаві житейські історії, актуальні інтерв’ю. Окремі автори  – то наче добрі знайомі, з якими завжди рада «зустрітися» на сторінках газети.

Пані Ірина розповіла, що «подружилася» з газетою давно. Часопис дуже любив і завжди передплачував її нині уже, на жаль, покійний тато. Однак тоді вона була чорно-біла, а зараз – кольорова, у ній багато світлин та цікавих матеріалів. Єдине, чого б бажала читачка, — збільшити обсяг видання, щоб, як каже пані Ірина, «вистачало на кілька вечорів». 

Завітавши у поштове відділення, не пройшла осторонь і передплатила газету Олена Шевельова, яка також є одним із постійних наших передплатників: «Мені подобається зміст газети, бо тільки тут можна прочитати про те, що відбувається у ковельській громаді. Радію, що міськрайонна газета стільки років виходить у світ, старається йти в ногу з часом».

Те, що місцеве видання цінують шанувальники друкованого слова, які завжди готові передплатою підтримати газетярів, доводять своєю щоденною працею працівники пошти. От і того дня вкотре у цьому пересвідчилися. Листоноша Марина Наумич — невтомна бджілка, раз у раз приносила до нашого столика квитанції з оформленою передплатою на «Вісті Ковельщини», й водночас встигала розповідати про наших передплатників. З однією з них вдалося поспілкуватися по телефону.

– Я давно читаю «Вісті Ковельщини», завжди її передплачую, – розповідає шанувальниця друкованого слова Алла Портнова. – Завжди з нетерпінням чекаю виходу свіжого номера, який уважно читаю від першої до останньої сторінки. Тому знаю все і про всіх. Моя донька дивується з мене, каже, що я про все знаю, все пам’ятаю. А це у значній мірі завдяки міськрайонній газеті. Незважаючи на теперішні новації, Інтернет, найближче, для кожної людини є те, що є біля нас. А «Вісті Ковельщини» – газета рідного краю, яка інформує про події, які тут відбуваються. От лише мені восьми  сторінок мало, хотілося б більше, — висловилася пенсіонерка.

Читачі висловили й інші свої побажання до газети – щоб їм цікаво було прочитати на її сторінках, які ще порушити теми. Переважно у відповідь читачі говорили, що дуже люблять газету, чекають її з нетерпінням у четвер. Серед тем, про які б читачі хотіли знати більше, – публікації про цікавих людей, розповіді про минуле й сучасне Ковельського краю, поради до часу. А це все ж таки доводить те, що, незважаючи на популярність і можливості телебачення та Інтернету, інтерес до друкованих видань зберігається, а для багатьох залишається невід’ємною частиною життя. 

У Дні передплатника взяли участь і представники редакції «Газети «Волинь», зокрема, її головний редактор Олександр Згоранець. Із  ним мав нагоду поспілкуватися очільник ковельських журналістів Микола Вельма. Колеги обговорили проблеми діяльності мас-медіа в умовах воєнного стану, можливі шляхи розв’язання назрілих проблем. Обоє подякували керівнику ковельських поштовиків Ларисі Філіпчук за співпрацю і взаєморозуміння, побажали вдалого проведення передплатної кампанії на 2023-й рік, а також сфотографувалися разом.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА СВІТЛИНАХ: під час Дня передплатника у Ковелі.

Фото Аліни РОМАНЮК. 

У відділенні поштового зв’язку № 8 Волинської дирекції АТ «Укрпошта» представники редакцій волинських газет провели для читачів  День передплатника. Як завжди, до традиційного заходу долучилися й «Вісті Ковельщини». 

Куточок газети своїм оформленням привертав увагу відвідувачів. Люди із зацікавленням підходили до столика, спілкувалися з працівниками газети і оформляли передплату. До Дня передплатника колектив місцевої газети підготував для своїх читачів сувеніри, що стало для них приємним сюрпризом.

Дізнавшись про День передплатника, прийшов передплатити рідний часопис давній друг газети, в минулому – головний ветлікар міста Леонід Зінкевич.

– Газету «Вісті Ковельщини» передплачую щороку, – розповідає Леонід Панасович. – Чесно кажучи, скільки себе пам’ятаю, в моїй домівці завжди була ковельська газета.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407