Вражає те, що  людей, які народились до Другої світової війни і пережили страшні часи випробування – фронт, голод, холод, постійні зустрічі зі смертю та інші катаклізми, Бог нагороджує довголіттям – 90 років і навіть більше. 

Ось для таких довгожителів кожний день народження – це свого роду ювілей.

Наш шановний ковельчанин, фронтовик, ветеран праці Микола Юрійович  Волянюк  22 липня буде відзначати свій чудовий день народження – йому виповниться 94 роки!

«Життя прожити – не поле перейти, — говорить Микола Юрійович, — та ще й таке поле, яке у мене було».

Босоноге дитинство Миколи Юрійовича пройшло в мальовничому селі Білозірка Тернопільської області, де він одержав першу освіту: п’ять класів польської школи. Значно пізніше він здобуде другий етап освіти – десять класів вечірньої школи в м. Ковелі.

«Юності, як такої – яскравої, романтичної,  у мене не було, — згадує Микола Юрійович. – Вісімнадцятирічним юнаком забрали мене на фронт: війна із японцями —  це Маньчжурія, Монголія, Ханхіл-Гол. Немає про що розповідати. Жорсткість, кров, смерть, на кожному кроці – жахи війни і думка про те, як вижити. Тільки мир є сенсом життя людства на Землі. 

Слава Богу, мені пощастило: просто із корабля забрали на Сахалін — закінчився фронт,  і розпочалося нормальне життя».

Львівський політехнічний інститут – третій етап уже вищої освіти для Миколи Юрійовича, дав йому путівку в життя, яскраве і повноцінне.

«Професія лінотипіста в поліграфії не із легких, — далі продовжує згадувати Микола Юрійович, але вже із нотками теплоти в голосі. – Цій професії я присвятив 22 роки, і вважаю себе щасливим, бо дуже мені подобався весь складний  процес роботи набору в газеті».

В 1952 році двадцятирічним хлопцем Микола Юрійович приїхав із Сахаліна в своє село Білозірка у відпустку і зустрів її, надзвичайно красиву вісімнадцятирічну дівчину, із великими  голубими очима, провів додому. Відразу обоє зрозуміли: кохання із першого погляду потужною хвилею захопило їх,  віднині вони будуть разом назавжди.

Микола Юрійович і Олена Мефодіївна розписались за один день, а через декілька днів поїхали із Білозірки на Сахалін де прожили до 1956 року.

Жили дуже дружно, підтримуючи один одного, але щастя захмарювалось великим сумом за рідною Україною. Тому в 1956 році виїхали із Сахаліна в Україну: спочатку – в Черкаси, а через шість років поселились сім’єю (уже у них був син) в місті Ковелі, де проживають до сьогоднішнього  дня.

Микола Юрійович працював у Ковельській друкарні, а Олена Мефодіївна трудилась на швейній фабриці після закінчення трирічної профтехшколи для швейників у Львові.

Трудового стажу у Миколи Юрійовича аж 43 роки, і про свою роботу він розповідає із блиском в очах та посмішкою на вустах. Але в житті кожної людини, як на широкій ниві, є і хороше, і погане.

Щастям, гордістю для подружжя Волянюків був їх син, єдиний син, аж раптом страшна смерть забирає від них синочка в досить молодому віці (28 років),  і темрява окутала Миколу  Юрійовича і Олену Мефодіївну. Як далі жити і для кого жити?

Від такого удару долі ледве оговтались, та життя продовжується. Сьогодні для них обох онук і онучка – сенс життя, але, на жаль, вони живуть далеко: в Росії. 

х  х  х

Коли ми від нашої ветеранської організації зайшли в квартиру фронтовика, то, в  першу чергу, були вражені надзвичайною чистотою, порядком в квартирі. Микола Юрійович і Олена Мефодіївна зустріли нас з такою привітністю, такою теплотою, що нам захотілось якомога більше поспілкуватись із   чудовими людьми.

Не дивлячись на свої 94 роки, Микола Юрійович стільки всього пам’ятає, так гарно розповідає,  та ще й до того заспівав нам багто старовинних українських пісень, які ми записали на згадку про цю приємну зустріч на мобільний телефон.

Наше спілкування із прекрасними людьми та шанованими людьми нашого міста пройшло тепло, по-родинному.

Неважливо, на якому фронті воювали наші ветерани, неважливо, з ким воювали (німці, японці, фіни, росіяни), а найважливіше те, що всі вони – воїни-герої, які захищали нашу землю від чужинців, від загарбників, навіть ціною свого  життя.

Наші фронтовики дорогенькі!

Ми вклоняємось  вам низенько!

Ви – справжні герої, патріоти.

Загиблим – вічна пам’ять,

А живим – шана і наша турбота!

Марія БАТРАЧЕНКО,

голова Ковельської міської  ради ветеранів війни і праці.

ВІД РЕДАКЦІЇ: трудовий колектив ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» приєднується до щирих вітань на адресу Миколи Юрійовича Волянюка, який багато років свого життя віддав поліграфії і був одним із тих, хто брав безпосередню  участь у підготовці «міськрайонки» до друку в міській друкарні.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, сімейного затишку з дружиною  Оленою  Мефодіївною, родинного благополуччя, довгих років життя! Переконані, що цього Вам зичать всі, хто з Вами працював і хто Вас знає, — ветерани-журналісти, поліграфісти, старожили нашого міста. 

Вражає те, що  людей, які народились до Другої світової війни і пережили страшні часи випробування – фронт, голод, холод, постійні зустрічі зі смертю та інші катаклізми, Бог нагороджує довголіттям – 90 років і навіть більше. 

Ось для таких довгожителів кожний день народження – це свого роду ювілей.

Наш шановний ковельчанин, фронтовик, ветеран праці Микола Юрійович  Волянюк  22 липня буде відзначати свій чудовий день народження – йому виповниться 94 роки!

«Життя прожити – не поле перейти, — говорить Микола Юрійович, — та ще й таке поле, яке у мене було».

Босоноге дитинство Миколи Юрійовича пройшло в мальовничому селі Білозірка Тернопільської області, де він одержав першу освіту: п’ять класів польської школи. Значно пізніше він здобуде другий етап освіти – десять класів вечірньої школи в м. Ковелі.

«Юності, як такої – яскравої, романтичної,  у мене не було, — згадує Микола Юрійович. – Вісімнадцятирічним юнаком забрали мене на фронт: війна із японцями —  це Маньчжурія, Монголія, Ханхіл-Гол. Немає про що розповідати. Жорсткість, кров, смерть, на кожному кроці – жахи війни і думка про те, як вижити. Тільки мир є сенсом життя людства на Землі. 

Слава Богу, мені пощастило: просто із корабля забрали на Сахалін — закінчився фронт,  і розпочалося нормальне життя».

Львівський політехнічний інститут – третій етап уже вищої освіти для Миколи Юрійовича, дав йому путівку в життя, яскраве і повноцінне.

«Професія лінотипіста в поліграфії не із легких, — далі продовжує згадувати Микола Юрійович, але вже із нотками теплоти в голосі. – Цій професії я присвятив 22 роки, і вважаю себе щасливим, бо дуже мені подобався весь складний  процес роботи набору в газеті».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 233

Про творчий доробок Олега К. Романчука, відомого публіциста, журналіста, науковця, редактора журналу «Універсум», газета нещодавно писала («Вісті Ковельщини» від 15 липня ц. р.).

Але, що не кажіть, живий контакт з автором, як кажуть, очі-в-очі, душа-в-душу, нічим не заміниш. Така зустріч дозволяє торкнутися потаємного, наболілого, того, що тривожить. Тут не тільки пізнавальний аспект, а й довірливо-душевний.

Так сталося, що творчий захід, який відбувся 16 липня ц. р., співпав із ювілейним днем народження Олега Романчука. Не знаю, чи це випадковість, але відзначати таку подію в публічній бібліотеці – це круто! Ювіляр презентував  не наїдки та наливки, а духовну   поживу для душ!

Незважаючи на  спекотний день, в залі бібліотеки зібралося багато шанувальників творчості Олега Романчука, нашого земляка.

Приємно було бачити серед гостей професора Волинського національного університету ім. Лесі Українки Миколу Кучерепу, відомого дослідника історії Волинського краю.

Зустріч засвідчила, що душа Олега Романчука (як і в кожного з нас) болить майбутньою долею України.

Понад сім років точиться гібридна, кровопролитна війна з російським агресором. Скільки вистачить сил, віри та духу протистояти ворогу і зберегти таку, омріяну в віках, Незалежність? Складне питання, яке особливо загострилося нині.

Болить і тривожиться серце, що у виборі Президента, народних депутатів України, очільників місцевої влади легковажать деякі українці і обирають «управителів» не холодним розумом, а за   посередництвом емоцій, аби лиш –  «нові обличчя». Пан Олег навів  аналогію такого вибору із футбольним чемпіонатом «Євро-2020». Реальні можливості збірної всім були відомі, але вболівальники (і не тільки) вірили в перемогу наших на хвилі ейфорії.

Не може прийняти серце патріота того факту, що прогнози розвитку держави та суспільства залишаються нереалізованими – на папері. Б’є у дзвони журнал «Універсум», та хто чує? Стукають у двері влади політичні, соціальні та економічні аналітики про необхідність системних, стратегічних підходів в управлінні державою та прийнятті доленосних рішень – влада мовчить.

А сліпа віра в обіцянки високопосадовців і нардепів, по суті, стала вірусом у свідомості українців-виборців.

Вищесказане – це тільки спресоване узагальнення цікавого двогодинного дійства. Виступи у розкритті наболілих питань теми українства, в якому взяли участь Миколи Кучерета. Андрій Броїло, заступник голови районної ради і автор цих рядків, були співзвучними один одному. Це вселяє надію: є в нас загальнонаціональна, патріотична платформа розвитку суспільства і держави. Добре, що на цій платформі  твердо і впевнено стоїть колектив   бібліотеки на чолі з Галиною Божик, Заслуженим працівником культури України. Як завжди, була на висоті Ольга Бичковська, ведуча дійства. Їй – пошанування та подяка!

Особливо зворушливим для ювіляра стало  вітання однокласників. Впізнавай, Олеже, свою юність!Від них вітальне слово мала Людмила Єрьоменко.

А як піднесено звучало пісенне вітання у виконанні Народного аматорського гурту «Дивосвіт» (керівник Олег Корнелюк)!

Словом, творчий вечір Олега Романчука пройшов цікаво, змістовно і корисно для всіх.

Тішуся, що бібліотека (для мене рідна) не перетворилася на сіре книгосховище, а функціонує в системі культури як запальний животворчий організм, розвиваючи та зміцнюючи зв’язки із видатними діячами письменства, журналістики та політики сучасної України, презентуючи  їх доробок ковельчанам. Хай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Про творчий доробок Олега К. Романчука, відомого публіциста, журналіста, науковця, редактора журналу «Універсум», газета нещодавно писала («Вісті Ковельщини» від 15 липня ц. р.).

Але, що не кажіть, живий контакт з автором, як кажуть, очі-в-очі, душа-в-душу, нічим не заміниш. Така зустріч дозволяє торкнутися потаємного, наболілого, того, що тривожить. Тут не тільки пізнавальний аспект, а й довірливо-душевний.

Так сталося, що творчий захід, який відбувся 16 липня ц. р., співпав із ювілейним днем народження Олега Романчука. Не знаю, чи це випадковість, але відзначати таку подію в публічній бібліотеці – це круто! Ювіляр презентував  не наїдки та наливки, а духовну   поживу для душ!

Незважаючи на  спекотний день, в залі бібліотеки зібралося багато шанувальників творчості Олега Романчука, нашого земляка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 368

Зважитися на операцію на відкритому серці у 78 років може не кожен. Проте невтішний діагноз – аортальний стеноз, не залишив вибору Галині Григорівні Корнійко з Рівненщини. Вона довірила своє життя лікарям Ковельського МТМО. 

Пацієнтка не погоджувалася на операцію, аж поки не потрапила до лікарні  з набряком легень. Супутні хвороби з віком призвели до проблем із серцем. Упродовж тижнялікарі кар)діохірургічного центру стабілізували стан хворої. Було прийнято рішення про проведення відкритої операції на серці: протезування аортального клапану біологічним протезом. Але цьому передувала ще одна операція – аортокоронарне шунтування судин серця (реваскуляризація міокарда).

До речі, у старшій віковій групі пацієнтам показана транскатетерна імплантація аортального клапану  TAVI. З ініціативи генерального директора Валентина Вітра Ковельське МТМО придбалодва таких клапана спеціально для хворих з аортальним стенозом. 

Зважаючи на ймовірну летальність, у даному випадку вирішили імплантувати біологічний клапан. Такий протез нещодавно з’явився в Україні і лише цьогоріч у світі. Наші лікарі успішно провели операцію 78-річній пацієнтці, вперше імплантувавши біологічний клапан! Нині вона почувається добре і готується до виписки з лікарні. 

І ще трішки деталей про операцію. Заміна ураженого клапана на відкритому серці проводилася під загальною анестезією (лікарі застосували регіональну провідникову анестезію у грудному відділі хребта, що полегшило післяопераційний період). Серце хворої було підключене досистеми штучного кровоообігу. Загальний час перебування в операційній – 8 годин (6 із них тривала операція). Три доби пацієнтка провела у відділенні інтенсивної терапії. Далі продовжила лікування у кардіохірургічному центрі. 

Галина Григорівна від щирого серця дякує за врятоване життя лікуючому лікарю-кардіологу Ользі Танській, кардіохірургу Володимиру Танському, анестезіологам Анатолію Бондарчуку та Андрію Гусці, а також генеральному директору Валентину Вітру та медичному персоналу лікарні за професіоналізм, турботу, дбайливе ставлення та доброзичливу атмосферу, яка  сприяє одужанню.

Вкотре пишаємося успіхами лікарів Ковельського МТМО! Пацієнтці бажаємо швидкого відновлення.

Наталя МИХАЙЛЮК.

Зважитися на операцію на відкритому серці у 78 років може не кожен. Проте невтішний діагноз – аортальний стеноз, не залишив вибору Галині Григорівні Корнійко з Рівненщини. Вона довірила своє життя лікарям Ковельського МТМО. 

Пацієнтка не погоджувалася на операцію, аж поки не потрапила до лікарні  з набряком легень. Супутні хвороби з віком призвели до проблем із серцем. Упродовж тижнялікарі кар)діохірургічного центру стабілізували стан хворої. Було прийнято рішення про проведення відкритої операції на серці: протезування аортального клапану біологічним протезом. Але цьому передувала ще одна операція – аортокоронарне шунтування судин серця (реваскуляризація міокарда).

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247

Влітку європейці забили на сполох через новий штам коронавірусу– «Дельта». Він набагато заразніший від попередніх і швидко поширюється Європою та світом. В Україні – також виявлені перші випадки. Чим небезпечна нова мутація коронавірусу і як не допустити його поширення всередині нашої країни, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Небезпека «Дельти» 

«Дельта» – четвертий із відомих нині штамів коронавірусу. Цю назву він отримав за аналогією із попередніми штамами, які були найменовані за літерами грецького алфавіту. Перший – британський штам – став «Альфою», другий – південноафриканський – «Бетою», третій – бразильський – «Гаммою». «Дельту» називають індійським штамом, оскільки вперше його виявили в Індії наприкінці 2020 року. 

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), «Дельта» має власні мутації, які іноді посилюють, а іноді послаблюють вірус. Для прикладу, мутація «Дельта плюс» вважається значно заразнішою. Втім, науковці ще не встигли  глибоко дослідили, чим відрізняють варіанти «Дельти». 

Наразі британські медики кажуть, що «Дельта» часто схожа на сильну застуду і не нагадує оригінальний коронавірус. Майже немає кашлю чи втрати нюху. Натомість пацієнти відчувають головний біль, біль у горлі, нежить та лихоманку. Крім того, спостерігаються більш виражені симптоми у шлунково-кишковому тракті: шлункові болі, втрата апетиту, діарея, нудота.

Сьогодні медики різних країн одноголосно заявляють, що індійський штам коронавірусу є найбільш небезпечним. 

«Характеристики цього штаму такі, що новий випадок відтворюється упродовж 24 годин. Раніше новий випадок уханського штаму відтворювався в середньому через 6 днів. До того ж, контагіозність (здатність заражати) «Дельти» – практично 100%, що характерно, наприклад, для кору», – зауважила епідеміологиня та експертка ВООЗ з реагування на біологічні загрози Наталія Виноград у коментарі «Укрінформу».

Згідно з дослідженнями, індійський штам у 1,6 раза заразніший, ніж британський. У 2,26 раза частіше спричиняє госпіталізацію пацієнта та у 1,45 раза частіше призводить до реанімації.

Уже в Україні 

На початок липня «Дельту» виявили у 111 країнах, включно з Україною. Спалахи індійського ковіду зафіксували в країнах Африки, Тихоокеанського регіону, Європи, у Китаї, США тощо. Через «Дельту» нові хвилі епідемії охопили Росію, Велику Британію і Португалію. Європейський центр профілактики та контролю захворювань вважає, що до кінця серпня індійський штам сягне 90% усіх заражень COVID-19 у Європі, витіснивши всі інші штами.

«В Україні є штам «Дельта» – як і багато інших штамів. У коронавірусу вже є більше 12 000 мутацій. Ще місяць-два – і штам «Дельта» витіснить інші штами», – сказав міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в ефірі одного з телеканалів.

В Україні на 18 липня було зафіксовано лише 4 випадки індійського вірусу. По 2 у Києві та Ужгороді. Однак реальну кількість випадків індійського штаму в Україні складно визначити.

«У нас є чотири лабораторії, які можуть виявляти новий штам, 2 приватних і 2 державних, у нас немає в достатній кількості саме тестів, які виявляють індійський штам. Ми зараз над цим працюємо, зараз співпрацюємо із ВООЗ», – прокоментував ситуацію секретар РНБО Олексій Данілов.

Зважаючи на це, необхідно вжити всіх заходів, щоб попередити поширення небезпечного вірусу.

Вакцини діють,

 а карантин 

під питанням

У ВООЗ вже заявили про початок третьої хвилі епідемії через поширення «Дельти». Представники організації зазначили, що ситуація настільки тривожна, що може призвести до нових локдаунів. Щоб знизити ризики зараження, потрібно пришвидшити вакцинацію і обов’язково дотримуватися маскового режиму та соціальної дистанції. Адже навіть люди, які отримали одну дозу вакцини, можуть інфікуватися і заразити інших.

Згідно з прогнозами Національної академії наук України, нова хвиля поширення COVID-19 в Україні може початися зі Сходу, де є велика міграція людей з Росії. «При недостатньому контролі міжнародної міграції та недостатніх темпах вакцинації нова хвиля може початися раніше осені», – зауважили науковці.

Щоб зменшити ризик поширення «Дельти» в Україні, уряд уже заборонив перетин кордону без негативного результату експрес-тесту для осіб, які прибувають з Індії, Великої Британії, Росії іПортугалії. Водночас МОЗ збільшив кількість центрів масової вакцинації українців.

«За даними останніх досліджень, вакцина CoronaVac від SinovacBiotech продемонструвала ефективність у 83,5% у запобіганні симптоматичних захворювань на COVID-19 та 100%-ефективність у попередженні госпіталізації та смерті. Тож не зволікайте, допоможіть своїм літнім родичам та знайомим записатися до зручних для них пунктів щеплень та за можливості робіть щеплення самі, поки до нас не дісталася хвиля захворювань на новий небезпечніший штам коронавірусу «Дельта»», –наголосив  головний державний санітарний лікар України Ігор Кузін.

Щодо ефективності вакцин проти нового штаму, то управління охорони здоров’я Великої Британії заявило, що вакцина Comirnaty/Pfizer-BioNTech демонструє ефективність 88% до штаму «Дельта», а вакцина AstraZeneca– 67%. Водночас Pfizer запобігає госпіталізації пацієнтів із «Дельтою»у 96% випадків, а AstraZeneca– у 92%.

Медики наголошують, що без свідомої участі українців стримати розповсюдження нового штаму не вдасться. Необхідно максимально обмежити подорожі і масові контакти, носити маски у публічних місцях, користуватися антисептиками, дотримуватися соціальної дистанції і, звісно, вакцинуватися.

Отримати вакцину проти COVID-19 можна у сімейного лікаря, кабінеті щеплень або центрі масової вакцинації. Не пріоритетні групи населення попередньо повинні записатися на щеплення у «Дії» або зателефонувавши у контакт-центр МОЗ: 0 800 60 20 19. 

Оксана КОВАЛЬ.

Влітку європейці забили на сполох через новий штам коронавірусу– «Дельта». Він набагато заразніший від попередніх і швидко поширюється Європою та світом. В Україні – також виявлені перші випадки. Чим небезпечна нова мутація коронавірусу і як не допустити його поширення всередині нашої країни, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Небезпека «Дельти» 

«Дельта» – четвертий із відомих нині штамів коронавірусу. Цю назву він отримав за аналогією із попередніми штамами, які були найменовані за літерами грецького алфавіту. Перший – британський штам – став «Альфою», другий – південноафриканський – «Бетою», третій – бразильський – «Гаммою». «Дельту» називають індійським штамом, оскільки вперше його виявили в Індії наприкінці 2020 року. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247

Козлиничі, де нещодавно побували журналісти нашої газети, вабило  того літнього дня дивовижною пишнотою садків, різнобарв’ям квітів, зеленню верб, берізок, тополь. Село дуже красиве і квітуче, але його справжньою  окрасою є люди, скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості. Сільські трудівники творять історію, невтомно працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей, славляться співочими голосами й творчими особистостями.  

Найперше «рветься» розповісти моя душа про багатодітну родину Емми та Володимира Слободюків, які проживають у Козлиничах.  Щасливі батьки виховують чотирнадцять дітей, зігрівають теплом і турботою п’ятьох онуків, а невдовзі чекають на ще одне поповнення  (їх фото Ви мали нагоду бачити на першій сторінці минулого номера нашої газети). Тут у них, простих сільських людей,  знайшла те, чого не купиш за гроші, —  безкорисливу любов, терпіння, мудру науку.

Народна мудрість гласить:  «Жінка тримає на своїх плечах три кутки хати, а чоловік — один». Тож на тендітних жіночих  плечах Емми Сергіївни  весь тягар домашніх справ, сімейного благополуччя, відповідальність за здоров’я і майбутнє дітей. Глава сім’ї  Володимир Георгійович  ніколи без діла не сидить, має “золоті” руки і щире серце. 

На ньому тримається і сім’я, і господарство. Добрі традиції, любов до праці передають  батьки своїм дітям. Діти, від малого до великого, дружні та чуйні, завжди приходять на допомогу один одному, з повагою ставляться до людей,  є справжніми помічниками матусі і татусеві у буденних клопотах.

 А господарювати  є біля чого! Слободюки – не тільки щирі і добросовісні люди, а ще й утримують чимале підсобне господарство, тримають корівок, птицю, коней, овець  з любов’ю працюють на землі, вирощують картоплю, буряк, кукурудзу, овес, пшеничку. 

— Усі християни мають жити за Божими Заповідями, — з лагідною посмішкою на обличчі каже багатодітний тато. – Потрібно  дотримуватись Божих заповідей.  А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на Землі, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога.  

l

….Його босоноге дитинство пробігло сільськими стежинами Козлинич. Тут, у дорогому серцю отчому домі, залишилася його колиска і спориші, його перші радощі і печалі. Хоча живе у місті, та душа так само, як і в дитинстві, птахою лине туди, де глибоко в землю вросло коріння його роду…

  Ці рядки – про протоієрея Анатолія Яцківа, настоятеля храму Св. Архістратига Михаїла (с. Перковичі та с. Ворони Ковельського району), автора поетичної збірки “Синівський борг”, який є вихідцем із Козлинич, котрий став першим в історії священником із цього села. Отець Анатолій є частим гостем у батьківському  гніздечку, де його з сім’єю завжди чекають матуся Анастасія Іванівна і брат Петро. Ми познайомились із рідними отця Анатолія, який є щирим і вірним другом нашої газети, а найголовніше  — з його ненькою, про яку завжди розповідає  з душевним теплом та синівською любов’ю.

Непросте дитинство і юність випали на долю Анастасії Яцків.  Народилась вона   1950 р. у с. Щитинь Любешівського району   в простій сільській багатодітній  сім’ї.

— Мама дуже рано померла, мені щойно виповнилося  10 років, — з неприхованим болем  пригадує пані Анастасія. —  Тому взяла на себе повсякденні клопоти і турботи про своїх братиків і сестричок.  Після закінчення восьмирічки довідалася, що у колгосп «Заповіт Ілліча», який тоді славився на усю округу, потрібні були доярки. Дівчата з села, звідки я родом забрали  мене із собою. З тих пір Козлиничі стали для мене другою домівкою. Тут зустріла свою долю – коханого чоловіка Анатолія Петровича, з яким прожили душа в душу майже 51 рік. Власними  силами побудували дім, виховали двох прекрасних синів –  Петра і  Анатолія. Главу родини Яцківих  Анатолія Петровича дуже всі любили і  поважали (на жаль, надто рано він відійшов у засвіти), залишивши міріади згадок у пам’яті своїх рідних, близьких, знайомих.

Недарма жінку порівнюють з весною. Жіноча сутність справді співзвучна з порами року: в молодості жінка цвіте, як весна, формуючи зав’язь, а влітку і восени радує світ плодами своєї душі.

Навіть в більш поважному віці, коли життєва зима посріблила інеєм скроні, Анастасія Іванівна намагається бути корисною людям, передавати свою мудрість дітям, онукам, правнукам.  А у вільний від непростої сільської  роботи час героїня нашої розповіді береться за гачок і плете різнокольорові килимки, які радують око у її скромній, але затишній й охайній оселі. До справді невтомних жінок належить сільська трудівниця, яка присвятила праці на фермі 36 років життя. Як би не було важко їй, Анастасія Іванівна не нарікає, не шукає легкого хліба.

Шана і хвала – Вам, невтомна трудівнице, адже завдяки Вам сини Петро і Анатолій, невістки, онуки, правнуки відчувають у родинному гніздечку теплу атмосферу, їхнє життя наповнюється світлими тонами, світ буяє красою, а рід людський продовжується.

l

Прямуємо далі сільською вулицею, на якій зустріли завжди привітну і просту  у спілкуванні Ірину Дубовець, яка очолює місцеве поштове відділення зв’язку. 

— Пані Ірино, доброго дня! – вітаємось ми. 

— Доброго здоров’я і вам, шановні журналісти! – щиро мовила жінка.

— Дякуємо за підтримку нашої газети. 

— Відверто кажучи, «Вісті Ковельщини» читають у нас залюбки, адже тут можна знайти багато корисної і цікавої інформації, а особливо сприймаються матеріали про місцевих людей.

— Як вам працюється? – цікавимось.

 –  Роботи у нас вистачає, адже обслуговуємо п’ять сіл – Луківку, Грив’ятки, Шкурат, Пісочне і Козлиничі. В нас невеличкий, але дружний колектив. Дякую своїм колегам Тетяні Вовчик, Ользі Потолковій, Галині Сичук за самовіддану роботу і ту теплоту душі, яку вони віддають людям. Вам, журналісти, бажаю успіхів  на вашому творчому шляху!

l

Стереотип, що вишивання – суто жіноче художнє ремесло, у моїй свідомості давно вже розвіявся, адже не раз доводилося спілкуватися з представниками сильної статі, котрі беруть в руки не тільки молоток і цвяхи, аби щось змайструвати-полагодити, а й голку, барвисті нитки й виводять на тканині розкішні візерунки. 

Нас приємно порадувало, що у Козлиничах проживає майстер-вишивальник Андрій Кондратюк, який створює дивовижні картини на різноманітну тематику. Одні з його кращих  робіт – «Галатея», «Вид на Рим з картинної галереї», де в одній роботі відображено  22 картини найвідоміших   європейських художників.  Але найулюбленіша картина автора — «Осінь», якою він дуже  дорожить. У пана Андрія, без перебільшення, виходять справжні шедеври мистецтва.

Козлиничі, де нещодавно побували журналісти нашої газети, вабило  того літнього дня дивовижною пишнотою садків, різнобарв’ям квітів, зеленню верб, берізок, тополь. Село дуже красиве і квітуче, але його справжньою  окрасою є люди, скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості. Сільські трудівники творять історію, невтомно працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей, славляться співочими голосами й творчими особистостями.  

Найперше «рветься» розповісти моя душа про багатодітну родину Емми та Володимира Слободюків, які проживають у Козлиничах.  Щасливі батьки виховують чотирнадцять дітей, зігрівають теплом і турботою п’ятьох онуків, а невдовзі чекають на ще одне поповнення  (їх фото Ви мали нагоду бачити на першій сторінці минулого номера нашої газети).  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376

Нещодавно відбувся грандіозний ювілейний концерт школи танцю “Ахат”, яка відзначила своє десятиліття.

За цей час відбулось чимало. Колектив став переможцем багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Дівчата побували на фестивалях у Польщі, Білорусі, Болгарії, Сербії, Молдові.

Неодноразово учасниці “Ахату” перемагали на чемпіонатах України. Колектив був організатором міжнародного фестивалю «Oriental Dreams» у Луцьку.

Також поповнився тренерський склад та було відкрито декілька різних танцювальних напрямків.

«Втім, головне не змінилось – ми були, є і будемо великою дружною родиною. Ми святкуємо своє десятиріччя. Не можу повірити, що час летить так швидко. Він невпинний. Обертаючись назад, я ні про що не жалкую, а лиш дякую Богу, що допоміг і допомагає мені займатись улюбленою справою…”, – звучало з вуст керівника школи Вікторії Шилюк.

У концерті взяли участь майже 60 дівчат. Серед них – діти та дорослі. Переповнені щастям очі учасниць не залишили байдужим нікого. Це було справжнє свято танцю.

Наш кор.

х  х  х

Відбувся такий довгоочікуваний звітний концерт ШКОЛИ ТАНЦЮ АХАТ!!! 

Аж не віриться, та нам 10 років!!! Святкували ювілей!!!

Ми довго готувались та чекали цього дня!!! 

Майже 60 учасниць виступали на сцені та показували свою майстерність та вміння!!!

НАРЕШТІ МИ ЗНОВУ НА ВЕЛИКІЙ СЦЕНІ!!!!

 УСІ АХАТОЧКИ – ВЕЛИКІ МОЛОДЦІ!!!

Вікторія ШИЛЮК.

х  х  х

Промайнув перший місяць літа, а з ним – танцювальний сезон в студії “Ахат”, який завершився звітним ювілейним концертом.

Це було справжнє свято краси, грації, барв та емоцій.

І хоча танці в нашій найдорослішій групі далекі від досконалості, ми завжди будемо БОГИНЯМИ.

Люблю вас, дівчатка, і рада, що нас об’єднали танці. 

Окрема подяка – нашому тренеру Вікторії  Шилюк за це неймовірне та незабутнє свято, чудову організацію, приємні сюрпризи і за все-все.

До швидкої танцювальної зустрічі! 

Оксана ЦЮП’ЯШУК.

Нещодавно відбувся грандіозний ювілейний концерт школи танцю “Ахат”, яка відзначила своє десятиліття.

За цей час відбулось чимало. Колектив став переможцем багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Дівчата побували на фестивалях у Польщі, Білорусі, Болгарії, Сербії, Молдові.

Неодноразово учасниці “Ахату” перемагали на чемпіонатах України. Колектив був організатором міжнародного фестивалю «Oriental Dreams» у Луцьку.

Також поповнився тренерський склад та було відкрито декілька різних танцювальних напрямків.

«Втім, головне не змінилось – ми були, є і будемо великою дружною родиною. Ми святкуємо своє десятиріччя. Не можу повірити, що час летить так швидко. Він невпинний. Обертаючись назад, я ні про що не жалкую, а лиш дякую Богу, що допоміг і допомагає мені займатись улюбленою справою…”, – звучало з вуст керівника школи Вікторії Шилюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 191

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 191

Гороскоп

з 26 липня по 1 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 234

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Саме з таким теплом про свою маленьку батьківщину розповідають завжди усміхнені, привітні, доброзичливі, працелюбні  мешканці с. Козлинич, де нещодавно побували журналісти “Вістей Ковельщини".

 Наші земляки – справжні господарі землі, ті,  хто вмілими руками примножує багатства рідного краю, займається декоративно-прикладним мистецтвом, співає задушевних українських пісень, народжує  дітей. 

НА СВІТЛИНІ ви бачите багатодітну родину Володимира та Емми СЛОБОДЮКІВ, які виховують чотирнадцять дітей,  займаються землеробством, овочівництвом, утримують у своєму господарстві усіляку живність і  чекають на   чергове поповнення сім’ї.

Поспілкувались наші журналісти і з іншими місцевими жителями, які розповіли про  трудові будні, поділились своїми життєвими історіями. Фоторепортаж із с. Козлинич  читайте і дивіться  в наступному номері нашої газети.

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Саме з таким теплом про свою маленьку батьківщину розповідають завжди усміхнені, привітні, доброзичливі, працелюбні  мешканці с. Козлинич, де нещодавно побували журналісти “Вістей Ковельщини".

Наші земляки – справжні господарі землі, ті,  хто вмілими руками примножує багатства рідного краю, займається декоративно-прикладним мистецтвом, співає задушевних українських пісень, народжує  дітей. 

НА СВІТЛИНІ ви бачите багатодітну родину Володимира та Емми СЛОБОДЮКІВ,які виховують чотирнадцять дітей,  займаються землеробством, овочівництвом, утримують у своєму господарстві усіляку живність і  чекають на   чергове поповнення сім’ї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 289

Етнофестиваль "На гостини до Лесі" — найбільше дійство у Колодяжненській територіальній громаді, яке заохочує до пізнання історико-культурної спадщини, збирає різновікову та міжнародну категорії населення. З нагоди 150-річчя від дня народження нашої славетної землячки  ми продовжуємо традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, зберігаючи духовні скарби, звеличуючи та прославляючи ім'я великої поетеси, надихаючись особливою атмосферою Волинського літа.

ІІІ Етнофестиваль "На гостини до Лесі" проводиться з метою розвитку аматорського мистецтва, збереження та популяризації народної пісенності та обрядів, збагачення духовності, пошуку здібних, обдарованих, талановитих особистостей, налагодження та встановлення тісних зв'язків між творчими колективами та окремими виконавцями з різних регіонів України. 

Тож  запрошуємо  1 серпня 2021 року на ІІІ Етнофестиваль — у Центр мистецтва та культури, де спілкуються і діляться досвідом народні майстри, творчі колективи та окремі виконавці, натхненні поціновувачі історико-культурної спадщини українського народу.

Етнофестиваль "На гостини до Лесі" — найбільше дійство у Колодяжненській територіальній громаді, яке заохочує до пізнання історико-культурної спадщини, збирає різновікову та міжнародну категорії населення. З нагоди 150-річчя від дня народження нашої славетної землячки  ми продовжуємо традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, зберігаючи духовні скарби, звеличуючи та прославляючи ім'я великої поетеси, надихаючись особливою атмосферою Волинського літа.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244