Чи добре бути генералом?
В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".
Коротко нагадаю її приспів (у власному перекладі з мокшанської):
"Як добре бути генералом,
Як добре бути генералом,
Кращої роботи
Я вам, сеньйори, не назову.
Буду я точно генералом,
Стану я точно генералом,
Якщо капрала,
Якщо капрала, якщо капрала переживу".
Зміст пісеньки, звичайно, пустопорожній, але мелодія задириста, тому її охоче виконували місцеві аматори співу навіть у Ковелі. Найчастіше - 23 лютого і 6 липня, причину чого старші віком люди знають.
Цю пісеньку я згадав, коли нещодавно прочитав інформацію про російських генералів та їх українських “колег”, котрі нині стали запеклими ворогами у зв'язку з агресією московії на Україну. Прочитав і подумав, що не так просто і легко бути тим генералом, коли в умовах жорстокої кровопролитної війни слід робити вибір між Добром і Злом, Правдою і Кривдою. Особливо важливо цей вибір зробити тим, хто народився і виріс в Україні, але в силу різних обставин залишився служити в російській армії.
Хоча, чесно кажучи, порядній людині такий вибір можна було зробити давно, а після трагічних подій 2014 року (анексії Криму, окупації Донбасу і Луганщини) зробити було обов'язково, бо не годилося в тих умовах служити одночасно і Богові, і дияволу. Про нинішні часи й говорити не доводеться, бо бандитський напад путіна на нашу країну - це акт агресії, який у цивілізованому світі викликав несприйняття і обурення, а наших патріотів в лавах армії і теробороні покликав на смертельний бій з орками.
На жаль, кривава війна, обстріли батьківської землі, міст або сіл, де народився, не викликала спалаху ненависті до кремлівських верховодів або докорів сумління у деяких воєноначальників українського походження, які вірою і правдою продовжили служити бункерному карлику.
Один із них – такий собі Зусько Михайло Степанович, генерал-лейтенант, командувач 58-ої загальновійськової армії збройних сил московії, учасник вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Народившись в мальовничому волинському селі Ветли нині Камінь-Каширського району, здобувши відповідну освіту, він зробив карколомну військову кар'єру, дослужившись до генеральського звання. Колись ним пишалися земляки, які навіть портрет вивісили у місцевій школі і завжди з гордістю розповідали про "свого генерала". На жаль, у 2014 році Зусько, забувши, чий він син і хто його батьки, підтримав путіна і пішов воювати на Донбас, де командував бойовиками.
Дізнавшись про це, його прокляла рідна мати, до якої зрадник у 2020 році навіть не приїхав на похорон. Відцуралися від нього і мешканці Ветлів, які зняли портрет у школі й затаврували ганьбою перекинчика. Зрештою, Бог і доля жорстоко покарали зрадника України, який, командуючи армією, зазнав великої поразки у війні з Батьківщиною: керовані ним військові частини були розбиті на полі бою на миколаївському напрямку у лютому 2022 року. Як результат, його з "тріском" погнали з посади і заарештували. Закономірний фінал запроданця!
Цікаво, що рідний брат Михайла Зуська, теж уродженець Ветлів, – пряма протилежність родичу. Він – полковник Збройних Сил України, мужньо захищає від ворога столицю нашої держави - місто Київ, не розміняв честь і гідність на подачки зі столу московських зайд, усвідомлює свій громадянський обов'язок перед народом, який його зростив і виховав. Батьки, якби були живими, мали б гордитися своїм сином, котрий, на відміну від брата, залишився Людиною з великої літери.
Повертаючись до пісні, з якої ми розпочали свою розповідь, зазначимо: справжнім генералом бути непросто і нелегко. Треба завжди пам'ятати про свій обов'язок перед державою і народом, у важку хвилину бути готовим очолити боротьбу проти ворога, не боячись, що у цій боротьбі можеш втратити життя. А коли ти не готовий до самопожертви, краще не прагнути здобути генеральське звання. В гіршому випадку – залишитися чесним "капралом" або очолити загін територіальної самооборони.
Щоправда, кожен свій вибір робить самостійно. Хто залишається вірним рідній батьківській землі, хто – іде в найми до ворога. Як кажуть, кожному своє. Але питання ще й у тому, що залишається нащадкам – ганьба чи слава? Гадаю, це питання в усі часи було і є найголовнішим.
Охрім СВИТКА.
P. S. До речі, за останніми даними, на російсько-українській війні вже загинули 8 генералів московитської армії. Як кажуть, катюгам – по заслугах.
О. С.
В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".
Охрім СВИТКА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0