У п’ятницю, 23 липня, набув чинності важливий для деокупації Криму документ – Закон про корінні народи України. Він визначає, хто є корінними народами нашої держави і які права вони мають. Цей документ радо зустріли в Україні й очікувано агресивно в Росії. Що в законі і чому він обурив росіян, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Крок до вирішення кримського питання 

Стаття 1 Закону стверджує, що корінний народ України –це «автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України».

Відповідно, документ називає корінними народами нашої держави кримських татар, караїмів і кримчаків. Згадок про росіян, білорусів, поляків, угорців, молдаван чи інших етнічних груп у документі немає. Адже ці народи мають власні держави.

«Закон чітко визначає, що корінними народами в Україні визнаються ті народи, які не мають державних утворень поза її межами. Ознака відсутності власної держави за межами України відрізняє їх від національних меншин. А отже, корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки», – наголосила уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова.

Новий Закон гарантує кримським татарам, караїмам і кримчакам культурні, освітні, мовні та інформаційні права. Вони можуть створювати свої заклади освіти і засоби масової інформації, розвивати релігійні та культурні інституції тощо. 

Більше того, документ передбачає створення представницьких органів корінних народів та їхнє фінансування із держбюджету України. Також Закон гарантує правовий захист від будь-яких дій, «направлених на позбавлення ознак етнічної приналежності та цілісності як самобутніх народів, позбавлення культурних цінностей; виселення або примусове переміщення з місць компактного проживання в будь-якій формі; примусову асиміляцію або примусову інтеграцію в будь-якій формі; заохочення або розпалювання расової, етнічної чи релігійної ненависті, направленої проти них».

Автори закону вважають, що він забезпечує повноту прав та свобод, які гарантує  Конституція України та міжнародні норми. На думку експертів, цей документ є основою для міжнародного обговорення щодо повернення Криму Україні.

Відповідь на закиди Кремля

Ухвалення Закону про корінні народи України передбачувано викликало бурхливу реакцію у Росії.Президент РФ Володимир Путін порівняв його зі зброєю масового ураження, мовляв через те, що росіяни не називаються корінним народом. Втім, як видно із змісту Закону вище, жодного стосунку до цього поняття росіяни мати не можуть.

«Закон про корінні народи України спрямований на захист прав тих спільнот, які цього потребують. Це не є Закон, спрямований на обмеження чиїхось прав», – відповів на закиди Кремля очільник Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Водночас історик і політолог Олександр Палій у коментарі «Слово і діло» зазначив, що росіяни ніколи не були корінним народом України. Вони поселилися на теперішніх українських землях порівняно недавно, а за часів Богдана Хмельницького московитів на території України було не більше тисячі осіб. 

Фактор об’єднання кримських народів

За словами заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза, ухвалення закону про корінні народи стане фактором об’єднання кримських народів.  

«Ми продемонстрували, хто є ворогом України і є сьогодні державою масового знищення – це Росія. Прийнятий нами сьогодні Закон про корінні народи дуже сприятиме надії, вірі в тимчасово окупованому Криму. І не тільки кримськотатарського народу, а усіх українців. Це буде фактором об’єднання там, так само як і Крим є фактором об’єднання в усій Україні», – зазначив він.

Закон про корінні народи має велике значення не лише для деокупації Криму, а й для України загалом. На думку члена Меджлісу Ескендера Барієва, його ухвалення покращує імідж України на міжнародній арені, підважує ідеологію «руского міра» в Україні і наближає нашу державу  до членства в НАТО.

Оксана КОВАЛЬ.

У п’ятницю, 23 липня, набув чинності важливий для деокупації Криму документ – Закон про корінні народи України. Він визначає, хто є корінними народами нашої держави і які права вони мають. Цей документ радо зустріли в Україні й очікувано агресивно в Росії. Що в законі і чому він обурив росіян, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Стаття 1 Закону стверджує, що корінний народ України –це «автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 260

Теплий осінній день повільно котився за обрій, доганяючи стомлене сонце. Легенький вітерець ледве ворушив принишклі листочки жовто-багряних дерев, що зачаровували своєю тендітною красою поодиноких перехожих.

Ганнуся, добра душею і весела вдачею дівчинка-шестикласниця, поспішала додому зі школи. Її волосся, золотисте, немов призахідне сонечко, переливалося, граючись з останніми сонячними промінчиками. Якоїсь миті школярка навіть призупинилася, щоб помилуватися довколишньою красою.

Прийшовши додому, радіючи з осіннього дива, Ганнуся невдовзі опинилася в обіймах найближчих людей: мама з молодшим братиком уже чекали на неї.

– Привіт, ненько!

– Привіт, донечко! Як справи у школі? – ласкаво посміхаючись, поцікавилася мама, яка здалася дівчинці чимось схожою на осінь у золотисто-оранжевому платті з біленькими серпанками.

Не встигла Ганнуся відповісти, що все якнайкраще, як братик, немов осінній листочок на вітрі, примчав до неї, мало не збивши з ніг.

– Як довго я тебе чекав! – вигукнув Іванко. – Дивись, яка чудова нова машинка у мене! Бачиш, геть схожа на татову, – захоплено хвалився хлопчик, пригортаючись до сестри.

– Я теж за тобою сумувала, – відповіла Ганнуся, гладячи малого по голівці. – Дуже гарна машинка! Скільки вже їх у тебе в колекції?

– Аж десять! – прозвучала радісна відповідь. – Я і татові покажу її, як він повернеться з поїздки. 

Пообідавши й подякувавши мамі за смачнющі страви, дівчинка вирішила трохи прогулятися з подружками. Повернувшись з прогулянки, зразу ж сіла за уроки, хоча й не дуже хотілося це робити. Звичайно, їй приємніше було б побути з рідними в теплому родинному колі…

Повчивши уроки і повечерявши, Ганнуся стала готуватися до сну. Побажавши мамі і братику приємних снів, поцілувавши їх, пішла у свою кімнату.

Уже темніло, але дівчинці чомусь не спалося. Трішки повагавшись, вона вийшла на балкон подихати свіжим нічним повітрям. У сутінках, пронизаних місячним промінням, Ганнуся побачила, як різко мінялося забарвлення листя на деревах: воно то вигравало багряним, то горіло червоним, то зблискувало золотим. Враз дівчинка зауважила, що там, між деревами невеличкого парку біля їхнього будинку, ніби плавала у повітрі дуже гарна дівчина у золотистому платті, обличчя якої прикривала жовта вуаль. 

Після хвильки якогось заціпеніння Ганнуся вирішила підійти ближче до перил, щоб краще роздивитися видиво. І... впала, провалившись у безвість. Опритомнівши, відчула, що їй дуже болить голова. 

Оглянувшись навкруги, ошелешена Ганнуся зауважила, що це не її дім. У кімнаті була та дівчина, яку вона побачила зі свого балкона.

– Хто ти? Де я? – тихо спитала дівчинка.

– Я – Осінь, – спокійно пояснила господиня дому. – Ти тут опинилася… зовсім випадково. Ти що, хіба нічого не пам’ятаєш? 

– Пам’ятаю те, що я впала з балкона. І все. А що трапилося?

– Учора все відбувалося не так, як завжди, – почала свою розповідь Осінь. –  Я розфарбовувала листя на деревах і кущах: це моє улюблене заняття. Працюю, зазвичай, увечері й уночі… Але мені завадив Чорногор: він підступом забрав мій чарівний пензлик. А потім ти мене побачила і… впала. Впала невипадково – я тебе забрала, щоб ти нікому не розповіла про побачене.

– І що, виходить, мені треба бути в тебе до кінця життя? – розхвилювалася Ганнуся.

– Виходить, так, – кивнула у відповідь Осінь. 

– О ні! – вже крізь сльози скрикнула дівчинка. – Як я буду тут жити? А мама, тато, братик?! Як вони без мене?! Як я без них?!

– Зачекай-но. Заспокойся. Ти можеш мені допомогти, а я тобі за це віддячу.

– А як я можу тобі допомогти? – в запитанні Ганнусі з’явилися нотки надії.

– Просто, – пояснила Осінь. – Забрати у Чорногора мій чарівний пензлик. Звичайно, якщо ти захочеш. І я після цього віднесу тебе туди, звідки взяла.

– А хто такий Чорногор?

– Це злий чаклун, який живе у королівстві Темряви. Він там головний.

– Зрозуміло, – дещо оптимістично зазвучали слова Ганнусі. – Тільки як туди дістатися?

– Тебе туди може віднести Грифон. Тільки не дивуйся, що він оранжевого кольору, немов Жар-птиця.

– Ого! Я думала, що грифони бувають тільки чорними, охристими, а тут у вас – оранжеві. А як потрапити в країну Темряви?

– Це доволі далеко! Через ліси, болота, гори до королівства треба пробиратися. Але цим не переймайся: тебе ж Грифон віднесе. 

– Добре, я згодна, – рішуче мовила Ганнуся. – Коли будемо збиратися в подорож?

– Скоро. Але спочатку тебе потрібно підготувати. Із завтрашнього дня розпочнемо приготування, – підсумувала Осінь, і у її сумних карих очах зблиснула радість.

– Добре. А можна мені прогулятися твоїми володіннями? Хотілося б роздивитися місцевість...

Ганнуся дуже зраділа, коли Осінь дозволила. Все навкруги було золоте, немов ласкаве осіннє сонечко. Їй сподобалося у володіннях нової знайомої, але одного не вистачало – сім’ї. На хвилинку задумавшись про рідних, дівчинка дуже засумувала. Скоріше б додому!

Але  згодом Ганнусю трохи розвеселили жителі цієї країни: низького зросту золотокосі хлопчики й дівчатка, яких звали Осеньки. Вони дуже їй припали до душі. З ними так швидко час пробіг, що гостя й незчулася, як настав вечір.

Дівчинка повернулася до тієї кімнати, де була раніше. Осінь щось собі клопоталася по дому. В очікуванні того, що буде завтра, Ганнуся прилягла на зручний диванчик і заснула.

Наступного дня Осеньки почали готувати Ганнусю до відповідальної справи – повернути чарівний пензлик Осені. Вони детально розповідали, що і як їй потрібно буде зробити, коли опиниться у володіннях Чорногора.

– Вирушите опівночі! Ти маєш бути дуже обережною, адже будь-яка помилка може виявитися фатальною для нас обох, – попередила Осінь.

– Я впораюся! І все буде добре, – впевнено відповіла Ганнуся, котра за короткий час устигла потоваришувати з Осінню. Здавалося, що вони знайомі вже багато років.

Як тільки на старовинному годиннику пробило північ, мандрівники вирушили в путь. Ганнуся летіла на Грифоні, а поруч з нею, ліворуч і праворуч, – воїни-Осеньки, що мали їй допомогти у критичний момент.

Дорога виявилася важкою і виснажливою. Невдовзі вони ще здалеку помітили місто, у якому все було сірим та чорним. Ніде навіть і натяку не було на щось світле, кольорове. Але Ганнусю це не злякало. Грифон повільно опустився на землю перед височенною будівлею, воїни-Осеньки приземлилися поруч із ним, і дівчинка безстрашно попрямувала в замок злого чародія. Пішла сама, адже такі були правила.

– Це ви Чорногор? – голосно, не злякавшись, запитала Ганнуся, побачивши бридкого старого, що сидів на високому чорному кріслі у великій залі.

– Знаємо такого, – відповів той хрипким голосом. – Це – я! Що тобі потрібно, зухвале дівчисько?

– Мені потрібен чарівний пензлик Осені! – не вагаючись, напряму, рішуче відрубала Ганнуся.

Рипучий неприємний сміх чаклуна наповнив усю залу. Але дівчинку це навіть не збентежило.

– Віддайте зараз же пензлик! – продовжувала вимагати Ганнуся. – Він не ваш!

Чаклун умить перестав сміятися, і на його відразливому обличчі з’явилося щось схоже на добру усмішку:

– Раз ти така смілива, я віддам тобі пензлик, але за однієї умови: ти маєш відгадати три моїх загадки. Але якщо не відгадаєш – тоді начувайся!

Ганнуся, звісно, зразу ж погодилася. 

– Отже, хто у світі – найстрашніший, найчорніший? – урочисто-піднесено запитав Чорногор.

– Ви, Чорногоре! – прозвучала блискавична відповідь дівчинки.

– Що?!  Не може бути! Як ти відгадала?! – спантеличено подивився на неї чаклун. – Другу точно не відгадаєш: у кого прислуга – чорно-біла?

– Звісно ж, у вас, у Чорногора!

– Ти диви, знову вгадала! – ще більше спохмурнів старий. – А хто живе у горах? – майже безнадійно продовжив він.

– Ви, Чорногоре! – радісно вигукнула дівчинка. 

І в ту ж мить чаклун пропав, усе в замку із сіро-чорного перетворилося на різнокольорове, а все навкруги заграло різнобарв’ям.

– Ура! В мене вийшло, – тільки й устигла крикнути Ганнуся і миттю провалилася у якусь світлу безодню.

Прокинулася вона у своїй кімнаті, на своєму ліжку. І зразу ж побігла, як і зазвичай, на кухню, щоб розповісти мамі, який чудернацький сон їй приснився цієї ночі. Але матусі там не було: вона саме зустрічала чоловіка, котрий повернувся із відрядження.

Коли вся щаслива сім’я була вже в домі, тато подарував Іванкові нову машинку, а Ганнусі – паличку, чимось схожу на диригентську, тільки покриту позолотою. Спочатку дівчинка здивувалася такому подарункові, але потім усе зрозуміла, коли в своїй кімнаті прочитала на паличці напис дрібненькими літерами: «Це не сон! Спасибі тобі, Ганнусю... До зустрічі! Твоя Осінь».

З кожним може трапитися таке диво. Головне – вірити!

Анастасія Дем’янчук, учениця 6-А класу ОНЗ «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів», вихованка шкільної літстудії «Пурпурові вітрила».

Теплий осінній день повільно котився за обрій, доганяючи стомлене сонце. Легенький вітерець ледве ворушив принишклі листочки жовто-багряних дерев, що зачаровували своєю тендітною красою поодиноких перехожих.

Ганнуся, добра душею і весела вдачею дівчинка-шестикласниця, поспішала додому зі школи. Її волосся, золотисте, немов призахідне сонечко, переливалося, граючись з останніми сонячними промінчиками. Якоїсь миті школярка навіть призупинилася, щоб помилуватися довколишньою красою.

Прийшовши додому, радіючи з осіннього дива, Ганнуся невдовзі опинилася в обіймах найближчих людей: мама з молодшим братиком уже чекали на неї.

– Привіт, ненько!

– Привіт, донечко! Як справи у школі? – ласкаво посміхаючись, поцікавилася мама, яка здалася дівчинці чимось схожою на осінь у золотисто-оранжевому платті з біленькими серпанками.

Не встигла Ганнуся відповісти, що все якнайкраще, як братик, немов осінній листочок на вітрі, примчав до неї, мало не збивши з ніг.

– Як довго я тебе чекав! – вигукнув Іванко. – Дивись, яка чудова нова машинка у мене! Бачиш, геть схожа на татову, – захоплено хвалився хлопчик, пригортаючись до сестри.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 254

Доброго дня, шановні працівники газети "Вісті Ковельщини"! Газети, що завдяки Вам, професійним і талановитим журналістам, з кожним новим випуском стає все цікавішою і привабливішою! 

Дякуючи Вам за постійну співпрацю, радію з того, що маю змогу поділитися з Вами ще однією доброю новиною з життя нашої шкільної літстудії "Пурпурові вітрила", вихованки якої -  Едіта Гнатюк, учениця 7-А класу,  та Анастасія Дем’янчук, учениця 6-А класу, – зайняли ІІІ місце в обласному літературному конкурсі "Юні літератори Волині", а Яна Буряк, учениця 9-А класу, стала його лауреатом.

Пропоную Вам для друку на сторінці "Джерело натхнення" їхні конкурсні роботи і маю надію, що творчі доробки моїх талановитих конкурсанток, оригінальні й по-своєму захопливі, сподобаються і дорослим, і юним читачам Вашої газети, яка нещодавно значно розширила свою "географію".

 Зі щирою повагою  – 

Олена Прадійчук, 

учитель зарубіжної літератури та основ християнської етики ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів", керівник шкільної літстудії "Пурпурові вітрила".

Доброго дня, шановні працівники газети "Вісті Ковельщини"! Газети, що завдяки Вам, професійним і талановитим журналістам, з кожним новим випуском стає все цікавішою і привабливішою! 

Дякуючи Вам за постійну співпрацю, радію з того, що маю змогу поділитися з Вами ще однією доброю новиною з життя нашої шкільної літстудії "Пурпурові вітрила", вихованки якої -  Едіта Гнатюк, учениця 7-А класу,  та Анастасія Дем’янчук, учениця 6-А класу, – зайняли ІІІ місце в обласному літературному конкурсі "Юні літератори Волині", а Яна Буряк, учениця 9-А класу, стала його лауреатом.

Пропоную Вам для друку на сторінці "Джерело натхнення" їхні конкурсні роботи і маю надію, що творчі доробки моїх талановитих конкурсанток, оригінальні й по-своєму захопливі, сподобаються і дорослим, і юним читачам Вашої газети, яка нещодавно значно розширила свою "географію".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 193

У Ковелі – нова грандіозна прем’єра 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 333

Галині виповнилося чотирнадцять, коли в неї народилася молодша сестра. Лізу батьки вимолювали у Бога багато років, тому дочекавшись другої дитини, аж світилися від щастя.

Спочатку Галина побоювалася, що з появою в сім’ї немовляти, їй приділятимуть менше уваги, проте вперше побачивши крихітні рожеві п’яточки і пухкенькі щічки, сама розтанула в любові до беззахисного дитятка. Дівчинка росла кмітливою і здоровою, а от мама після других пологів почала хворіти.

Незадовго після того як Ліза задмухала три свічки на іменинному торті, сестри осиротіли. Життя без неньки швидко змусило Галинку подорослішати. Вона навчилася готувати сніданки й обіди, прасувати батькові сорочки, шити Лізі костюми на свята в садочок. Поки її подружки втікали на дискотеки й бігали на перші побачення, Галя лікувала молодшу сестру від грипу, робила закрутки, клеїла шпалери.

Попри домашні клопоти, дівчина навчалася добре, тому без труднощів вступила до інституту. Але й студенткою Галина не перестала турбуватися про сестру. Через кілька років Ліза пішла до школи і старша сестра віддавала молодшій все тепло і любов, аби та не відчувала себе обділеною. На останньому курсі Галина влаштувалася на роботу і познайомилася з добрим та щирим хлопцем. Діло йшло до весілля і здавалося, що жіноча доля усміхнулася цій працьовитій та щирій дівчині, віддячивши за турботу про осиротілу сестру.

Проте раптово не стало батька. Зранку вийшов з дому цілком здоровим, а в обідню перерву помер від серцевого нападу. Майбутня свекруха відразу натякнула Галині, що для Лізи місця в її квартирі не вистачить. Запропонувала віддати дівчинку в інтернат і провідувати на вихідних. Після цієї розмови Галина розірвала заручини — не могла допустити, щоб рідна душа зростала серед чужих людей.

Двоє сестер залишилися в батьківській оселі. Галина старалася замінити Лізі і тата, і маму. Намагаючись засолодити власну самотність, повністю розчинилася в любові до молодшої сестри. Ніколи не шкодувала їй ні доброго слова, ні гарних обновок, ні ласощів. Та дівчинка росла, не цінуючи сестринської самопожертви. Не знаючи відмови, вимагала від Галини дорогих покупок, а коли стала підлітком,  щораз ображала її «колючими» зауваженнями.

З Артемом Галина познайомилася в супермаркеті. Симпатичний та чуйний чоловік провів її додому, допомігши донести важкі сумки, а потім випросив номер телефону. На той час Галина вже змирилася, що ніколи не матиме власної сім’ї. Але стосунки між нею й новим знайомим швидко міцніли. Єдина прикрість полягала в тому, що Ліза й Артем не сприйняли один одного.

Чоловік вважав, що Галина занадто розбалувала молодшу сестру. У свої двадцять два роки Ліза експлуатувала й принижувала Галину, потураючи нею, ніби хатньою робітницею. Дівчина не вміла ні самостійно попрасувати одяг, ні зготувати сніданок, а ще частенько могла принизити старшу сестру різким словом. Кілька місяців Галина жила, як між двома вогнями. А тоді все ж зважилася прийняти Артемову пропозицію руки і серця. Адже Ліза уже давно доросла і самостійна, а їй пора задуматися над власним майбутнім. Почувши про заміжжя старшої сестри, молодша влаштувала істерику й через кілька днів переїхала до друзів.

Спочатку Галина надіялася, що Ліза швидко одумається і вони забудуть про сварку, але сестра не з’явилася на весільну церемонію, не давалася чути і потім. Від знайомих жінка дізналася, що Ліза зійшлася з якимсь хлопцем і вони переїхали в інше місто. Минув рік, але туга за рідною сестрою увесь час стискала Галині серце. І коли тест на вагітність показав дві смужки, вона таки наважилася зателефонувати Лізі. Почувши у слухавці знайомий голос, промовила:

— Вітаю! Скоро станеш тіткою!

Але новина не пом’якшила Лізиного тону. Навпаки, від наступної фрази на Галину, неначе хто линув водою з льодом:

— Напевно, ти там зовсім здуріла? Та у твоєму віці люди вже внуків бавлять. Чи, може, придумала собі з Артемом другу молодість?

Розмова добігла кінця, так і не розпочавшись. Молодша сестра натиснула на відбій, а з очей старшої горохом покотилися сльози. Ще довго відлунювали болем Галині ті слова. Сама собі і вірила, і не вірила, що таке здатна сказати рідна душа.

Ілона АНДРОЩУК.

Фото з вільних джерел.

Галині виповнилося чотирнадцять, коли в неї народилася молодша сестра. Лізу батьки вимолювали у Бога багато років, тому дочекавшись другої дитини, аж світилися від щастя.

Спочатку Галина побоювалася, що з появою в сім’ї немовляти, їй приділятимуть менше уваги, проте вперше побачивши крихітні рожеві п’яточки і пухкенькі щічки, сама розтанула в любові до беззахисного дитятка. Дівчинка росла кмітливою і здоровою, а от мама після других пологів почала хворіти.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 198

Вкрав і продав

19 липня до Ковельського районного управління поліції надійшло повідомлення про крадіжку.

Як повідомив потерпілий, подія трапилась близько п’ятої години вечора по вулиці Незалежності, що у Ковелі. Велосипед, який 65-річний чоловік залишив без нагляду поблизу адмінбудівлі, було викрадено зловмисником. Сума збитків становить 13500 гривень.

Опрацювавши відео з камер спостереження, оперативники  встановили особу крадія. Ним виявився 36-річний ковельчанин. Велосипед спритник продав.

До слова, чоловік обґрунтовано підозрюється у крадіжці товару із супермаркету, а також пограбування ковельчанки.

Наразі зловмисника затримано в порядку статті 208 КПК України та поміщено до ізолятора тимчасового тримання.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 статті 186 (Грабіж) та ч.2 статті 185 (Крадіжка) Кримінального кодексу України. Триває слідство.

“Зняла” порчу

Днями до  Ковельського районного управління поліції звернулась 68-річна ковельчанка та повідомила, що її ошукали.

Як з’ясувалося, подія трапилась на початку липня у місцевому парку. Спритниця, під приводом зняття порчі з жінки, заволоділа  її золотою каблучкою. Через декілька днів вони знову зустрілися. Цього разу потерпіла, після ритуалу «зняття порчі», залишилась без золотого ланцюжка з хрестиком.

Сума збитків становить 15500 гривень.

Поліцейські, провівши ряд оперативно-розшукових заходів, встановили зловмисницю: нею виявилась 29-річна жителька Володимир-Волинського району. Прикраси жінка встигла продати.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною  2 статті 190 (Шахрайство) Кримінального кодексу України. Жінці повідомлено про підозру. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.

Поцупив валізу

19 липня  до Ковельського районного управління поліції звернувся житель Житомирської області із заявою про крадіжку.

Як повідомив 33-річний потерпілий, подія трапилась на залізничному вокзалі у місті Ковелі. Зловмисник  викрав його валізу, яку чоловік залишив без нагляду у приміщенні вокзалу. Сума завданих збитків становить 5700 гривень.

Опрацювавши відео з камер спостереження, працівники кримінальної поліції встановили особу зловмисника. Ним виявився 42- річний раніше судимий ковельчанин. Викрадені речі чоловік  встиг продати.

Ковельське районне управління поліції Волинської області.

Бурштин переправляли 

в ОАЕ

Три підпільні цехи, бурштин та обладнання на мільйон гривень: правоохоронці ліквідували канал переправлення каміння за кордон та провели масштабні обшуки у фігурантів.

Встановлено, що до незаконної діяльності причетні мінімум 10 осіб – мешканців Волинської та Рівненської областей. Зловмисники налагодили схему переробки та збуту бурштину до Об’єднаних Арабських Еміратів.

23 липня працівники управління стратегічних розслідувань спільно зі слідчими ГУНП у Волинській області та прикордонниками під процесуальним керівництвом Волинської обласної прокуратури та за силової підтримки бійців корпусу оперативно-раптової дії, роти поліції особливого призначення, відділу прикордонної служби «Дозор-Житомир» провели 16 санкціонованих обшуків за місцями проживання, у транспортних засобах причетних до злочинної діяльності з обробки та збуту бурштину. 

Під час обшуків правоохоронці ліквідували три підпільні цехи для обробки каміння, що зловмисники обладнали у Ковелі та Луцьку. У приміщеннях виявлено та вилучено близько 300 кг обробленого та необробленого бурштину різної фракції, готові вироби з каміння, станки для ручної обробки та перероблення, додаткове обладнання, окрім цього, пістолет та грошові кошти. 

Орієнтовна вартість вилученого обладнання та дорогоцінного каміння сягає близько 1 мільйона гривень.

Встановлено, що створив злочинну групу та налагодив незаконну схему придбання, зберігання та переробки у значних розмірах незаконно видобутого на території Волинської, Рівненської та Житомирської областей бурштину-сирцю 34-річний мешканець Ковеля. Він забезпечував фінансування злочинної діяльності, проводив збір та виплату грошових коштів, а також визначав розмір винагороди кожному учаснику групи. Окрім організатора, до незаконної діяльності причетні ще дев’ятеро осіб. Всі вони мешканці Волинської та Рівненської областей. 

Зловмисники купували каміння та здійснювали його переробку у обладнаних цехах. Готові вироби, поза митним контролем, переправляли до Республіки Польща, звідти «товар» потрапляв до Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ), де його й збували. Грошові кошти, отримані незаконним шляхом, фігуранти самостійно перевозили до України.

Нині, в рамках розпочатого кримінального провадження, тривають слідчі дії. Вирішується питання щодо накладення арешту на вилучене майно та проведення необхідних експертиз. Усім учасникам злочинної групи оголосять про підозру за ч. 2 ст. 240-1 (Незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину) Кримінального кодексу України.

Сектор комунікації поліції Волинської області.

19 липня до Ковельського районного управління поліції надійшло повідомлення про крадіжку.

Як повідомив потерпілий, подія трапилась близько п’ятої години вечора по вулиці Незалежності, що у Ковелі. Велосипед, який 65-річний чоловік залишив без нагляду поблизу адмінбудівлі, було викрадено зловмисником. Сума збитків становить 13500 гривень.

Опрацювавши відео з камер спостереження, оперативники  встановили особу крадія. Ним виявився 36-річний ковельчанин. Велосипед спритник продав.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 160

Гороскоп

з 2 по 8 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 223

Популярністю у мешканців Білина користується сільський магазин. Тут широкий вибір товарів першої необхідності, які залюбки розкуповують місцеві мешканці і приїжджі. Хлібобулочні і кондитерські вироби, безалкогольні напої завжди свіжі і високоякісні.

Про зразкове обслуговування своїх земляків постійно піклується підприємець Світлана СОЛОВКО, яку ви бачите на світлині.

Фото  Юлії ДАВИДЮК.

Популярністю у мешканців Білина користується сільський магазин. Тут широкий вибір товарів першої необхідності, які залюбки розкуповують місцеві мешканці і приїжджі. Хлібобулочні і кондитерські вироби, безалкогольні напої завжди свіжі і високоякісні.

Про зразкове обслуговування своїх земляків постійно піклується підприємець Світлана СОЛОВКО, яку ви бачите на світлині.

Фото  Юлії ДАВИДЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272

Погода в Ковелі 

22 – 28 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 388