…Яке це диво, коли на полях достигають жито, пшениця, ячмінь, коли літо купається в ранкових сивих туманах і росяні краплинки виблискують сріблом на достиглих колосках! Таку благословенну Богом красу  ми побачили на сільськогосподарських ланах невтомних секунських трударів, до яких днями завітали на їхню «малу батьківщину».  

Не боячись ні  літньої спеки, ні втоми, у день нашого приїзду   в полі завзято трудився  місцевий селянин-одноосібник  Петро Веремчук. Але про це трохи згодом. 

…Відверто кажучи, Петра Петровича    завжди пам’ятаю у клопотах і безперервній роботі. Ще маленьким дівчам прибігала до його батьківської хати, де мене завжди чекали і раділи моєму приїзду.

Найперше Петро  наливав  кухоль свіжого  молока, діставав запашний хліб, спечений у печі, який ми намащували  вишневим варенням,  а тоді теревенили про життя-буття, господарку, ділилися різними «секретами». Найбільше  наш Петро тішився і тішиться своєю кузнею, невеличким тракторцем і кіньми. Шкода, що залишився хазяйнувати сам, адже пішли у Вічність його батьки, про яких  він дбав  як справжній люблячий син до останніх днів їхнього життя. 

Спорожніла хатина, нема вже й  за ким доглядати – ні тата, ні неньки. А сам Петро – затятий холостяк, однак в Секуні про дбайливого селянина ніхто й словом поганим не обмовиться. Таких щирих, працьовитих, справжніх нині, певно, й не знайти. Хто б до нього не звернувся  за порадою, чи допомогою – нікому не відмовив. А як тільки приходить неділя чи якесь релігійне свято,  Петро завжди йде до місцевого храму, співає у церковному хорі, читає «Апостола», дотримується усіх постів, а головне – дуже любить Бога і шанує людей.

l

Петра Веремчука ми застали  в полі, де на порівняно невеликій площі достиг ячмінь й  повним ходом ішли  хліборобські  роботи. Цікавимось, як проходить жнивний  процес? Як сьогодні живеться-працюється   селянину? 

— В Україні розпочалася «гаряча» пора  жнив, — розповідає Петро Веремчук. – Душа болить, а серце рветься на шматки через те, що на нашій землі війна, яку розв’язала московія, гинуть  наші воїни-захисники і мирні українці.  Не усі сільгоспвиробники мають можливість зібрати врожай через цю кляту війну.  Нас ще поки Господь милував, і ми помаленьку, потихеньку збираємо вирощений врожай. Головне, щоб погодні умови сприяли успіху справи. 

Зібрали зимовий ячмінь, на часі – збір ярого. Врожайність  ячменю становить 40 ц/га.  Я маю невеликі площі зернових – жита, ячменю, пшениці (всього 2 гектари). В інших селян-одноосібників їх більше. Трудитися не важче, ніж усім. Однак дається взнаки висока ціна на  паливо-мастильні матеріали, що впливає на  вартість обмолоту  і оранки.

Налаштовуємо  себе на позитив – погода сприятлива, техніка  працює в  полі. Щиро вірю в Бога й нашу Перемогу. Завдяки аграріям, які працюють 24/7, маємо надію, що не залишимося без хліба, аби лишень не бомбили і не наступали  так звані «сусіди». Картопля, дякувати Богу, дозріває, очікуємо непоганий  врожай. Якщо трудишся на землі, то будеш ситий. Аби тільки мир, аби тільки Господь вберіг від лиха! 

На  комбайні ви бачите Леоніда Панасюка, який вправно керує потужним агрегатом. Продовжує славну хліборобську традицію   його син Ігор Панасюк, котрий змалечку привчений до праці на землі.

Люблю своє село, тішуся кожній зернинці, кожному колоску. Дякую Богу за все!

l

В моїй  пам’яті, мабуть, назавжди закарбуються Петрові руки: натруджені, мозолясті, обвітрені вітром і Сонцем,  руки, які завжди пахнуть хлібом і ніколи не знають втоми. Петро – мій брат по татовій лінії, хоч і старший за мене, але ми завжди підтримуємо родинні ниточки тепла й любові,  цінуємо кожну нашу розмову й зустріч. Петро – справжній господар і майстер на усі руки. Нехай Господь допомагає у всіх починаннях і вбереже на усіх життєвих дорогах!

l

Цього дня ми поспілкувалися й з іншими цікавими людьми, які живуть в Секуні. Розповіді про них читайте в наступних номерах нашої газети під рубрикою «Село моє – краплиночка на карті».

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: селянин-одноосібник Петро ВЕРЕМЧУК  тішиться  зібраним врожаєм; за кермом потужного агрегату Леонід ПАНАСЮК; збір достиглого врожаю. 

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

…Яке це диво, коли на полях достигають жито, пшениця, ячмінь, коли літо купається в ранкових сивих туманах і росяні краплинки виблискують сріблом на достиглих колосках! Таку благословенну Богом красу  ми побачили на сільськогосподарських ланах невтомних секунських трударів, до яких днями завітали на їхню «малу батьківщину».  

Не боячись ні  літньої спеки, ні втоми, у день нашого приїзду   в полі завзято трудився  місцевий селянин-одноосібник  Петро Веремчук. Але про це трохи згодом. 

…Відверто кажучи, Петра Петровича    завжди пам’ятаю у клопотах і безперервній роботі. Ще маленьким дівчам прибігала до його батьківської хати, де мене завжди чекали і раділи моєму приїзду.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 498

Серпень — один з найважливіших для садівника та городника літніх місяців. Це остання можливість допомогти врожаю, останній шанс виправити допущені в попередні місяці помилки. 

Кількість справ   у серпні можна порівняти хіба що з початком весни. Але за їх різноманітності з серпнем не зможе змагатися ні один місяць. Щось потрібно вже прибирати, а щось тільки посадити та посіяти; щось необхідно починати готувати до зими, а щось тільки прищеплювати. Від цього різноманіття голова йде обертом. Однак, якщо підійти до справи розумно, встигнути можна все.

Серпневі справи в саду — це допомога врожаю, який дозріває, та роботи з тими деревами і  кущами, які вже відплодоносили.

поливайте  деревА 

і чагарникИ

Зелені насадження потребують поливу не тільки навесні чи на початку літа   під час активного росту. Не можна забувати про зволоження  ґрунту і в кінці літа, коли на деревах вже дозріває урожай. Плоди, які формуються, особливо потребують вологи, якщо стоїть суха і спекотна погода.

Займіться 

щепленням 

Початок серпня — слушний час для проведення окулірування. Таким способом можна прищепити   кісточкові та зерняткові культури. На зерняткових деревах окулірування дає майже 90-відсоткову приживлюваність. А ось на кісточкових щепи приживаються не завжди, тому на одному дереві краще зробити відразу кілька щеплень.

Окулірування брунькою прищепи  — легкий спосіб літнього щеплення дерев.

Проведіть обрізку плодових дерев

Дерева потребують обрізки не тільки навесні, як думає багато хто, але й влітку. Літня обрізка носить в основному санітарний характер. У серпні слід видалити пагони, які загущують крону. Також варто зайнятися формуванням скелетних гілок. Для цього у занадто довгої  відщеплюйте верхівку — так її зростання припиниться. Після цього почнеться розвиток бічних пагонів.

Видаляйте кореневу поросль, якщо ви не плануєте використовувати її в якості посадкового матеріалу.

Захистіть сад від хвороб і шкідників

Для захисту від шкідників, які в цей час можуть завдати  вашим деревам чималої шкоди, використовуйте ловчі пояси. Їх потрібно регулярно оглядати, звільняти від комах, які потрапили туди, і за необхідності міняти на нові.

Серпень — саме час для обробки плодових дерев від парші. Зробити це необхідно не менш ніж за 20 днів до збирання врожаю. Для боротьби з цією недугою можна використовувати Скор, Діскор тощо.

Підгодуйте 

ягідні кущі

Смородина, аґрус і малина вже закінчили плодоносити, однак забувати про них не варто. Кущі, які віддали свої сили на формування врожаю, потребують добрив. Підгодуйте їх деревною золою або фосфорно-калійними добривами. Крім того, час від часу розпушуйте ґрунт навколо кущів і видаляйте бур’яни.

Обріжте дворічні пагони малини

З обрізанням малини затягувати не варто. Кущам потрібно набратися сил для зимівлі та закласти нові бруньки, а “зайві” пагони забирають у рослини сили. До зайвих відносяться всі гілки, на яких у цьому році були ягоди: більше плодоносити вони не будуть. Видалити варто також дрібну поросль – вона і врожаю не дасть, і при низьких температурах все одно загине.

Посадіть полуницю (садову суницю)

Якщо ви збираєтеся омолодити полуницю, серпень — найбільш відповідний для цього час. При літній посадці кущики встигнуть добре вкоренитися до настання морозів, і в наступному році ви вже зможете поласувати першими ягодами з нової полуничної грядки.

Розмножуйте смородину

В кінці серпня можна починати розмноження червоної та білої смородини. Робити це можна як здеревілими живцями, так і відводками. Заготовлені ще на початку весни укорінені живці та відводки висаджують в кінці літа-початку осені на постійне місце. Догляд за ними полягає в регулярному поливі.

Підготуйтеся до осінньої посадки дерев

Посадочна яма для дерев і кущів не повинна бути свіжовикопаною. Її готують приблизно за місяць до посадки. Ямку необхідно зробити такого розміру, щоб там могли вільно розміститися коріння саджанця — для дерев це приблизно 70х70. У викопані ями додають повністю перепрілий гній і, за потреби, родючий ґрунт.

 Видаліть пасинки 

у помідорів

На самому початку серпня необхідно провести останнє в цьому сезоні пасинкування помідорів. До цього часу на кущах вже з’явилися непотрібні відростки, які тягнуть соки з рослини та не дають “зосередитися” на дозріванні плодів. Ось такі пагони й слід прибрати. Крім пасинків, потрібно прищепити також місця зростання, щоб рослина не витрачала свої сили і на збільшення висоти.

Посійте зелені культури

Хто сказав, що кілька врожаїв за сезон можна отримати тільки на Півдні? У середній смузі це теж можливо, якщо висаджувати культури з коротким терміном дозрівання. Саме до таких і відносяться листові овочі та пряні трави. На грядці, які звільнилися після прибирання, наприклад, цибулі, посійте качанний салат, зелену цибулю, кріп, петрушку або інші зелені культури. Ви будете забезпечені вітамінами до самих заморозків.

Викопайте цибулю

Якщо у цибулі висохла надземна частина і на цибулинах сформувалися   луски, саме час приступати до їх збирання. За 10-15 днів до збирання необхідно припинити полив. Викопувати цибулини потрібно в суху сонячну погоду. Викопану цибулю залиште на грядці на кілька годин, щоб висохла земля на цибулинах, а потім приберіть на просушування в добре провітрюване приміщення.

Підгодуйте овочі

Серпень — час активного плодоношення багатьох овочевих культур. Щоб урожай був багатшим і швидше дозрів, рослини потрібно підживити. Це можуть бути як органічні добрива, так і мінеральні. З народних засобів підійдуть підживлення з йодом, попелом, кропивою і т. п.

Обробіть томати засобом проти фітофторозу

Головний біль томатовода — фітофтороз. З ним завжди треба бути напоготові. Регулярно оглядайте кущі, щоб не пропустити перших ознак захворювання. Пошкоджені плоди відразу ж знищуйте, а кущі регулярно обробляйте засобами від фітофтори. Не забувайте стежити й за томатами в теплиці, оскільки захворювання вражає і тепличні рослини.

Проріджуйте зав’язі  баштанних культур

Вирощування динь і кавунів в середній смузі має свої нюанси. У нашому кліматі на кожній рослині до нормального стану може визріти не більше 3-4 плодів. Щоб рослина віддала  всі свої сили тільки на їх формування, потрібно видалити всі зайві зав’язі. З цієї ж причини регулярно обривайте і  “жіночі” квітки.

Посійте 

Сидерати

Поступово  зникають з грядок рання капуста, цибуля, рання картопля і т. д. Що робити зі звільненим місцем? Якщо ви не плануєте займати ці грядки зеленню і листовими овочами, то посійте сидерати. Вони й город вбережуть від бур’янів, й  послужать згодом зеленим добривом для культур, які будуть рости тут в наступному році.

Поливайте баклажани

У серпні настає час збирання врожаю баклажанів. У цей період слід проводити їх полив щотижня. Під кожну рослину необхідно виливати не менше 3 л води. Баклажани, які недоотримали протягом сезону рідини, згодом можуть гірчити.

Зберіть урожай ярого часнику

Часник готовий до прибирання тоді, коли його стебла пожовкли і полягли. Якщо на календарі вже середина серпня, а ярий часник все ще радує око зеленим бадиллям, допоможіть йому дозріти та пожовтіти. Пускати на самоплив цей процес не варто, тому що часник, зібраний восени, в сезон дощів, буде гірше зберігатися. Щоб “змусити” рослину живити не надземну частину, а коріння, зав’яжіть її листя вузлом. Так вони пожовтіють  швидше.

Займіться розмноженням багаторічних овочевих культур

Останній тиждень серпня — час, коли можна починати розмноження багаторічних овочів. Цей період підходить для поділу багатоярусної цибулі шніт-цибулі та естрагону. Ці невибагливі рослини можна вирощувати не лише в городі, але й на підвіконні. Тоді вони будуть постачати вас зеленню протягом усього року.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Серпень — один з найважливіших для садівника та городника літніх місяців. Це остання можливість допомогти врожаю, останній шанс виправити допущені в попередні місяці помилки. 

Кількість справ   у серпні можна порівняти хіба що з початком весни. Але за їх різноманітності з серпнем не зможе змагатися ні один місяць. Щось потрібно вже прибирати, а щось тільки посадити та посіяти; щось необхідно починати готувати до зими, а щось тільки прищеплювати. Від цього різноманіття голова йде обертом. Однак, якщо підійти до справи розумно, встигнути можна все.

Серпневі справи в саду — це допомога врожаю, який дозріває, та роботи з тими деревами і  кущами, які вже відплодоносили.

Зелені насадження потребують поливу не тільки навесні чи на початку літа   під час активного росту. Не можна забувати про зволоження  ґрунту і в кінці літа, коли на деревах вже дозріває урожай.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305

Свій п’ятий театральний сезон Народний аматорський театр-студія “10 ряд 10 місце” закінчує зовсім не так, як планувалося і хотілося б. Ні життя, ні світ, ні ми самі вже ніколи не будемо такими, якими були до лютого 2022 року.  

Сьогодні замість яскравих прем’єр актори театру  на різних напрямках стоять перед ворітьми пекла, стримуючи ворога і не дивлячись ні на що – отримують поранення, швидко «латаються» та повертаються знов. А поле бою залишають тільки для того,  щоб стати в небесний стрій, як Герой Мирослав Поліщук, син нашого  актора Олександра. 

Вічна і світла пам’ять усім загиблим, доземний уклін їх родинам, слава та честь Героям України, що продовжують боронити її незалежність та свободу.

Хто з нас не зміг бути на передовій – знайшов собі заняття в тилу, записавшись в територіальну оборону, займаючись волонтерством, благодійністю, роботою з вимушено переселеними людьми. Весь  час від початку війни ми намагались бути корисними тут, в тилу, аби жоден день не був втрачений, адже кожен  цей день віднині куплений дорогою ціною. 

Важливі благодійні акції та збори коштів – великі чи менші, на допомогу цілій бригаді чи хоча б комусь одному –  не буває незначного внеску. Але особливо вдалим видався наш великий благодійний ярмарок, який ми змогли провести з допомогою багатьох друзів, митців та меценатів і зібрати велику суму для потреб наших воїнів.

Арт-терапевтичні зустрічі та заняття для діток – як для біженців та вимушених переселенців, так і для бажаючих ковельчан. Радіємо, що вдалося провести чимало таких творчих зустрічей – дітки мали змогу познайомитись з різними формами та видами театрального мистецтва, пробували себе у всіляких ролях під час театротерапії, складали захоплюючі історії в ході казкотерапії, проходили цікаві завдання на ігротерапії. Крім того, окремо ще відбулося дуже продуктивне інклюзивне заняття для діток з особливими потребами. 

Але який же театр без творчості? Звичайно, нам є що згадати з творчих здобутків за цей сезон, адже їх було чимало (ретроспективу спогадів можна переглянути  на сторінках театру в соціальних мережах). 

Зроблено немало. Дякую усім, хто поряд – навіть серцем і душею. Я бажаю удачі нашим випускникам, адже їм випав нелегкий шлях. Хтось вже не приєднається до нас з вересня через різні обставини. 

Я не знаю, яким буде наш шостий театральний сезон, але я знаю, що він обов’язково буде  – завдяки Богу та ЗСУ. Тож, до зустрічі! Все буде Україна! 

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

художній керівник і режисер Народного аматорського експериментального театру-студії 

«10 ряд 10 місце».

Свій п’ятий театральний сезон Народний аматорський театр-студія “10 ряд 10 місце” закінчує зовсім не так, як планувалося і хотілося б. Ні життя, ні світ, ні ми самі вже ніколи не будемо такими, якими були до лютого 2022 року.  

Сьогодні замість яскравих прем’єр актори театру  на різних напрямках стоять перед ворітьми пекла, стримуючи ворога і не дивлячись ні на що – отримують поранення, швидко «латаються» та повертаються знов. А поле бою залишають тільки для того,  щоб стати в небесний стрій, як Герой Мирослав Поліщук, син нашого  актора Олександра. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 254

Наодинці з природою спочиває змучена і втомлена душа. Тому кожна людина прагне наповнитися духом краси, чистоти і гармонії. Ще Михайло Коцюбинський, працюючи над створенням свого твору-шедевру «Intermezzo»,  що в перекладі означає перепочинок, писав про це. 

Ліричний герой цього оповідання втомився від людей. І полинув до природи, погладити соболину шерсть ячменів, послухати контральто зозулі, осягнути істини життя, які так ранять людську душу. 

Одним із таких постулатів, за словами письменника,  є  гірка правда, що і  “найближча людина готова продати”. От саме про це я буду писати, переповідаючи правду життя.

Колись я вже писала про копача колодязів Пилипа Соботовича. Ця тема і зараз мені небайдужа. Тільки сьогоднішня моя оповідь про криницю, що ще й досі є на межі сіл Буцинь і Синове.

Старожили добре знають цю місцину, де серед нескошених трав загубився цей трагічний колодязь. Та й люди оминають це місце. І води з колодязя не п’ють. Жива криниця стала мертвим колодязем. А бабусі лякали своїх внуків, приказуючи: «Не йди туди, дитино. То погане місце».

l

Колись давно тут жили люди. Хутір перегукувався дзвоном коси із сусідом. Іржали на пасовиську коні. Паслися корови. Ґельґотали гуси. Серед райської природи панувало хутірське просте селянське життя. Правда, сусідів було немало. Сім’ї були багатодітні. Життя вирувало. Світило Cонце. Голубіло небо. І все в природі було так, як і тепер.

Жила тут сім’я. Іван жив на цьому обійсті. Добре жив. Хазяював. Дружина у нього молода, вродлива, гаряча. Любив Іван свою Марію. Дітей було уже двоє. Здається, живи і не тужи…

Але, на жаль, людська натура недосконала і грішна. От Іван став заглядатися на чужих жінок. Своя стала йому не такою бажаною. Стріляв очима то вліво, то вправо. Шукав, за що зачепитися. І таки знайшов.

Ольга наставляла до нього свої зуби, старалася бути безтурботною і веселою, влаштовувала п’янки-гулянки і таки прикоськала Івана, який мало-помалу змінював свої вподобання. Все менше і менше приділяв увагу своїм близьким людям, які щиро, без ігрищ і хитрощів любили його. 

І став Іван жити на дві сім’ї. Їхав у поле до тої легковажної жінки. Зв’язався з нею. Серед німої тиші природи і в горобину ніч чинився гріх.

Що йому до страждань у сім’ї? «Хай як хочуть. А я ще молодий і думатиму тільки про те, як мені тепер добре живеться».

Плакала зраджена жінка. Та й люди теж усі вже знали, що в цю сім’ю влізла зрада.

l

А гріх – як трясовина. Засмоктує все глибше і глибше. Довгими поранками Іван думав про те, що все було б дуже добре, якби тільки не Марія, яка заважає жити: плаче, просить, дорікає зрадою. Чим далі, тим все більший спротив вирував у душі чоловіка проти своєї вінчаної дружини. 

…Одного літнього вечора Іван не пішов, як зазвичай, зі своєї хати до Ольги. А таки залишився вдома. Марія задоволено думала про те, що Бог почув її молитви, і все якось налагодиться у їхній сім’ї.

З посоловіло-солодким поглядом він став тулитися до Марії, пригорнув до себе ще ближче, підсунувшись до неї на широкій лаві. Наївна Марія трепетала від щастя. «Нарешті», – тішилася вона.

– Ти знаєш, – заговорив чоловік до дружини, – недобре я вчинив  із тобою, Маріє. Винуватий я. Давай помиримось. І я більше ніколи не піду від тебе до іншої. Ходи туди, до лісу, пройдемося, погуляємо з тобою, як в молодості.

Марія ожила. Ніби крила виросли у неї за плечима:

– Іване, мій голубе сизокрилий! Прощаю тобі. Ти для мене – щастя і життя, – лепетала Марія в обіймах чоловіка.

Вийшли разом у поле. Сонце аж сахнулося, заплющивши свої ясні очі,  злякалося і прикрилося хмаркою від вітру. Не хотіло Сонце бачити, як чинить людина з людиною.  

Тихо навкруги. Ноги ступали впевнено. Іван вів за собою дружину. Йшли мовчки. Зрадник думав, що скоро все нарешті скінчиться…

Що ж він задумав? Вихід знайдено. 

Ще зранку він готував свій план. Пішов до того колодязя. На початку 1900-х років кругів ще не було. Ліпили колодязі, хто як міг із добротних просмалених брусів. Іван старанно зняв зовнішнє цямриння криниці, що над землею. Відніс це дерево в бік. І вийшло так, що серед трави утворилася смертельна пастка…

l

…Марія довірливо схилилася на Іванове плече. Дихала на повні груди, горнулася, як голубка до свого вірного голуба. Де їй дивитися під ноги? А той «голуб» уважно, як коршун, спрямовував її саме на те місце, у ту прірву.

Враз різко закричала якась дика птаха, ніби попереджала про небезпеку. Ось воно, ще пів кроку. І сильно штовхнув Марію в колодязь. Кринична холодна вода поглинула тіло молодої жінки. Рука хапалася за траву, але марно. Крик нестерпний: «Рятуйте, хто в Бога вірує!». 

Іван побіг щодуху подалі й нарешті спинився. Сів під осикою. Як Іуда Іскаріот, що зрадив Ісуса Христа. А там десь далеко борсалась в смертельній агонії його вінчана дружина…

Скільки часу пройшло, важко сказати. Чи година, чи дві. Підвівся Іван на рівні ноги, поплівся до криниці. Сторожко ступаючи, зупинився на місці свого злочину. Тихо… Кінці у воду. Все. Приніс дерево, сховане поблизу, те, що із зовнішнього цямриння, прилаштував, ніби так і було. І вже темною ніччю приблудився до хати. Діти солодко спали. Де їм знати, що їхня матуся пішла від них навіки…

l

На ранок Іван сполохано переповідав, що зникла його жінка. Мовляв, увечері пішла по воду. Він заснув. А вона так і не повернулася.

Зібралися люди. Пішли шукати до криниці. Один старий мудрий чоловік помітив, що зовнішні дошки насвіжо збиті, але промовчав і повернувся до своєї хати, – від  гріха подалі. 

Якось дістали з колодязя мертве тіло. Поховали…

Що стало із вбивцею? Точно не скажу, але суть одна: його не покарали. Все йому тоді минулося. А як жив далі? Як дізнатися? Давно старожили забрали із собою в могилу цю таємницю.

І стоїть до цих пір на межі сіл Синова і Буциня той колодязь на колишньому хуторі. І ніхто вже не п’є воду із нього. Відомо, погане місце.

P. S. Дуже часто буває так і серед нас. Сліпа довіра може зробити нас безпечними.

Зазвичай ми не чекаємо зла від найближчих людей – чоловіка чи жінки. На жаль, бувають і прикрі винятки. Тож будьмо уважними і обачними, вміймо передбачити можливі підлі вчинки інших. 

Любов ЄВТУШИК. 

Наодинці з природою спочиває змучена і втомлена душа. Тому кожна людина прагне наповнитися духом краси, чистоти і гармонії. Ще Михайло Коцюбинський, працюючи над створенням свого твору-шедевру «Intermezzo»,  що в перекладі означає перепочинок, писав про це. 

Ліричний герой цього оповідання втомився від людей. І полинув до природи, погладити соболину шерсть ячменів, послухати контральто зозулі, осягнути істини життя, які так ранять людську душу. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 345

ГОРОСКОП

з 1 по 7 серпня

ОВЕН. Визначте пріоритети і без проблем зумієте досягти поставленої мети. Постарайтеся бути чесними із собою й іншими.

ТЕЛЕЦЬ. Якщо ви не у вiдпустцi, то час переважно поглине робота. Середина тижня — прекрасний момент для спiлкування з друзями. 

БЛИЗНЮКИ. Досить сприятливий перiод. Є шанси досягти душевної гармонiї. Раптовий ривок приведе вас до перемоги.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 259

Погода в Ковелі  

21–27 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 348

Майже 2 млрд. доларів  отримає Україна на відновлення після війни. Про це домовилися учасники конференції з питань відновлення України після збройної агресії російської федерації в Лугано. На що підуть ці кошти, якими є умови світу, які країни долучаться до програми, розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

Скільки грошей треба

У Лугано було досягнено домовленостей про те, що Світовий банк надасть 1,2 млрд. на фінансову допомогу бюджету, підтримку агросектора  та на підготовку до нового опалювального сезону, розповів прем’єр-міністр України Денис Шмигаль за результатом конференції. З Європейським банком реконструкції та розвитку сформовані домовленості про підтримку на 300 млн. євро для стабільного проходження зими. 

Європейський інвестиційний банк виділить 120 млн. євро на проєкти цифрової трансформації. Уряди Швейцарії, Швеції, Великої Британії нададуть кошти для фінансування потреб бюджету, підтримки аграріїв, діджиталізації, ремонту енергетичної інфраструктури, відновлення українського малого та середнього бізнесу.

За даними уряду, план відновлення України вже зараз оцінюється у  750 млрд. доларів.  Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки, міністр розвитку економіки (2019-2020) та радник керівника Офісу Президента, під час брифінгу у Медіацентрі Україна заявив, що втрати України від російської агресії вже сягнули  100 млрд. 

«Сума, потрібна для відновлення, буде ще більшою, бо відновлення прямих втрат передбачає покращення. І тут необхідно близько 165 млрд. А загальні втрати, тобто  недоотримані прибутки, ВВП, людський капітал, це 500-750 млрд.»,  — пояснив Милованов.

Як це працюватиме

Уряд України пропонує створити декілька Офісів відновлення держави: у Вашингтоні, Брюсселі, Лондоні та інших містах. Але головний офіс має бути в Києві, впевнений прем’єр-міністр України.

Платформа відновлення України складатиметься з трьох рівнів. Перший – це high level, де будуть представлені лідери держав. Другий – це спільна координаційна група, яка включатиме керівників виконавчої влади та decision makers з України, США, ЄС, Британії, Польщі та інших країн-партнерів. Третій – це тематичні групи за галузевими напрямками: 24 групи Національної ради відновлення України. 

Також Україна ініціює створення Advisory group, куди увійдуть європейські політики, американські та європейські економісти зі світовими іменами. Тобто професіонали, які допоможуть не лише сформувати стратегію, але і продемонструвати рівень відкритості України.

Денис Шмигаль підкреслив, що план відновлення України писався на основі ключових принципів – наскрізних векторів, дотримання яких дозволить ефективно змінювати та відбудовувати країну.

«Відновлення краще, ніж було. Build back better. Наша мета — не просто відновити скло і бетон, а збудувати нову країну», — сказав він.

Так, серед ключових принципів: максимально можлива безпека для людей та бізнесу, верховенство права, євроінтеграція та відповідність критеріям кандидатства, прозорість і підзвітність у відновленні, відбудова України з максимальним залученням зелених технологій, digital інструменти під час відновлення та загальна діджиталізація, залучення приватного капіталу до процесу відбудови.

Перспектива міжнародних інвестицій

Денис Шмигаль впевнений: Україні буде достатньо двох років, аби імплементувати основні правила  Євросоюзу. Для міжнародних компаній це відкриває нові можливості і є важливим сигналом для перспективних інвестицій у різні галузі економіки країни.

«Відновлення інфраструктури, зелений перехід, будівництво нової генерації, збільшення видобутку газу, глибинна переробка в агросекторі та металургії, ІТ-сектор. Все це проєкти з мільярдним потенціалом, і ми запрошуємо міжнародний бізнес інвестувати в ці галузі», — відзначив прем’єр-міністр.

Закордонні інвестори співчувають українцям та мають величезне бажання підтримати країну. Однак  нині їм бракує гарантій безпеки, наголосила виконавча директорка Європейської Бізнес Асоціації Анна Дерев’янко під час брифінгу у Медіацентрі Україна. За її словами, наразі інвестори не вкладають в Україну «серйозну кількість грошей». Тож, треба зробити так, щоб вони довіряли державі та почувались комфортно.

«Треба зробити належну систему правосуддя, треба зробити так, щоб інвестор почувався комфортно і довіряв державі,  в якій він працює. Якщо це станеться, все буде добре, інвестор прийде. Звісно, треба ще державні гарантії. Це, чесно кажучи, не завадило б, адже в багатьох випадках потрібні гарантії безпеки і взагалі страхування військових ризиків», – вважає Анна Дерев’янко.

Вона додала, що ключовим питанням для іноземних партнерів є відсутність корупції під час витрати коштів на відбудову.

«Якщо іноземці побачать, що є хоча б натяк на корупцію, буде важко збирати кошти на відновлення нашої держави», — пояснила Анна Дерев’янко.

Оксана КОВАЛЬ.

Майже 2 млрд. доларів  отримає Україна на відновлення після війни. Про це домовилися учасники конференції з питань відновлення України після збройної агресії російської федерації в Лугано. На що підуть ці кошти, якими є умови світу, які країни долучаться до програми, розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 318

«Вісті Ковельщини» продовжують  знайомити мешканців нашої громади з депутатами Ковельської міської ради восьмого скликання. Сьогодні ми спілкуємося з Петром ОКСЕНТЮКОМ – головою депутатської фракції «За майбутнє», заступником Колодяжненського сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. До політичної кар’єри він довгі роки працював в органах внутрішніх справ, займався юридичною діяльністю. До повномасштабного вторгнення росії в Україну концентрувався на роботі в депутатських комісіях, вирішенні питань, з якими до нього зверталися люди. Але війна внесла свої корективи.

— Петре Віталійовичу, на Вашу думку, що продемонстрували ці місяці війни, які висновки можна зробити?

— Я думаю, всі переоцінили те, як ми жили до того і як живемо тепер. Всі зрозуміли, що таке нормальне життя, життя під мирним небом. Війна показала, що для життя і щастя не так вже багато й потрібно.

Ці події згуртували нас як народ і націю – тепер ми всі по-справжньому відчуваємо себе українцями, ще більше пишаємося цим.  Це нас         об’єднало, зблизило. Ми стали добрішими. На нас позитивно вплинули, зокрема, й наші сусіди-поляки, які показали вартий наслідування приклад, відкривши свої серця й домівки українцям, котрих вигнала зі своїх осель війна. 

Зі свого боку, жителі Ковельської громади зі щирою душею приймають всіх  співвітчизників, які приїздять до нас з постраждалих від окупації областей, намагаються їм чимось зарадити, допомогти, розселити, відігріти.  

Війна навчила нас ще більше цінувати рідних і близьких. Цінувати спілкування. Суджу по собі та своїх знайомих. У мене дуже багато друзів по всій Україні – в Одесі, Миколаєві, Краматорську. До цих страшних подій ми спілкувалися раз чи два на рік, а зараз зідзвонюємося мало не щодня. Просто привітатися, спитати, як  здоров’я, що нового?  Ця комунікація дозволяє й швидше чимось допомогти: збирали допомогу для Миколаєва, для наших військових, які там воюють.  

— Яким був для Вас перший день цієї війни?

— Хоча так складалися події, що ніби все до того йшло, день видався неочікуваним. Вранці зателефонувала моя донька, яка проживає у Луцьку, і в паніці вигукувала у телефонну трубку: «Все почалося! Все почалося!..». Тож,  поспілкувавшись із нею, десь з пів години думав, що маю робити, чим можу зарадити і допомогти.  

Перші дні були найважчими, постало багато питань, з якими ще не доводилося до цього стикатися. 

— Давайте, власне, поговоримо про це. З перших днів повномасштабного вторгнення депутати Ковельської міської ради кожен на власному “фронті” докладає максимум зусиль, аби наблизити Україну до Перемоги. Які виклики доводиться долати?

— Сьогодення нам ставить чимало викликів, але це, швидше, завдання, які необхідно виконувати з розумінням того, що від цього нікуди не подінешся. З перших днів я займався будівництвом фортифікаційних споруд довкола Ковеля: будували блок-пости, домовлялися з власниками про техніку, організовували людей. Спільно з іншими моїми друзями, знайомими, небайдужими людьми, серед яких –  сільські голови, підприємці, вирішували і вирішуємо поточні питання. До кого б не зверталися, ніхто ні в чому не відмовляв, працювали всі злагоджено і дружно. 

Згодом, хто мав можливість, долучився до збору коштів на армію, гуманітарної допомоги, придбання автомобілів, безпосередньо їх транспортування з-за кордону, доставки техніки, медикаментів, продуктів тощо до військових частин на передову.

Займаючи посаду заступника Колодяжненського сільського голови, таку ж роботу доводилося виконувати й у цій територіальній громаді, яка межує з Ковелем. Завдяки співпраці з міською владою багато питань було вирішено.

— Сьогодні, коли білорусь активізувала свої війська неподалік кордону із Волинню, на Вашу думку, чи можливий наступ на наші терени і чи в такому разі ми готові зустріти ворога?

— Як вчить нас досвід минулих подій, навіть якби такої загрози не було, то ми повинні бути готові до всього. У білорусі живуть хороші люди. У мене там багато знайомих, з якими, щоправда, вже  довгий час не спілкуємося, але, мені таки вдається дізнаватися певну інформацію щодо тамтешніх настроїв. Тому маю думку, що білоруси не будуть з нами воювати, вони не хочуть цього. Відомо, що сьогодні на кордонах з Україною стоять росіяни. Білорусь проводить військові навчання. Тому не можна виключати, що звідти можуть бути якісь, м’яко кажучи, неприємності. Але кордон надійно захищений, ми готові до захисту.

— Давайте поговоримо про Вашу депутатську діяльність. Чому Ви вирішили піти у депутати Ковельської міськради?

— Я виріс і живу на так званій у народі «перевалці» в районі Ковеля-2. Мешканці сусідніх вулиць якось завжди до мене зверталися з проханнями допомогти вирішити ту чи іншу проблему: то ліхтар не горить, до дорогу треба робити, хоча на той час не мав стосунку до міської влади. Очевидно, так склалося через те, що я мав широке коло знайомих  у різних сферах діяльності.

І от настав час, коли зрозумів, що є люди, які підтримають мене. І тому прийняв таке рішення. 

— Які завдання Ви ставили перед собою, ідучи в депутати, що вдалося втілити і над якими питаннями зараз працюєте?

— Мікрорайон, в якому народився і виріс, добре знаю, все мені там рідне. Скільки там живу, ніколи не було у нас нормальної дороги. Тому зосередився, зокрема, на цій роботі. Разом з іншими депутатами Юрієм Рудем та Оленою Григолою підготували відповідне звернення. Влада відгукнулася на прохання людей. І от з’явилися результати: торік були відремонтовані перші вулиці, якими рухаються «маршрутки» і водії яких до цього завжди нарікали на те, що там неможливо проїхати. Наразі ремонтні роботи тривають, і в цьому році буде відновлене дорожнє покриття й на інших вулицях  Ковеля-2.

Якби не війна, багато чого й іншого можна було би там зробити, бо залишаються актуальними питання щодо ремонту каналізаційних систем, мереж вуличного освітлення тощо.  

Задумів є багато. Сьогодні більше почав розуміти, куди і на що можна залучати кошти. Я був включений у комісію з питань розміщення тимчасових споруд. Над цими питаннями працювали довгий час, проводилися обговорення і, зрештою, прийняли рішення про те, що МАФи необхідно прибрати, бо вони спотворюють зовнішній вигляд міста, а залишити лише ті, які відповідатимуть сучасним архітектурним вимогам. Сьогодні власники МАФів виготовляють технічну документацію, роблять відповідні зміни. Рішенням сесії мають на це час до 31 січня 2023 року. 

— Ви — юрист, багато років працювали в органах внутрішніх справ, тобто у сфері, яка не дуже дотична до земельних та аграрних питань. Як Вам працювати у відповідній комісії?

— Протягом роботи брав участь у двох виїзних комісіях зі спірних питань. З’явилася нова «ніша» роботи: працюємо над питаннями, що стосуються земель сільськогосподарського призначення, що було невластиво попереднім каденціям, позаяк до нас приєдналися деякі сільські громади. Зокрема, згідно із законодавством надаємо такі землі під товарне виробництво на один рік. 

Працюючи в комісії з питань земельних відносин, депутати не завжди можуть погоджуватися з позицією відділу земельних ресурсів міськвиконкому, однак не можу не відзначити того, що спеціалісти відділу  проводять колосальну роботу у напрямі    підготовки матеріалів для розгляду комісії.

А з приводу Вашого питання, то сфера, у якій сьогодні працюю, мені знайома і близька через те, що майже 15 років  працював в Державній службі боротьби з економічними злочинами, яка саме й виявляла зловживання в бюджетній сфері, в сфері земельних відносин. Тому мені не складно було влитися в робочий процес, головне – тримати руку «на пульсі», працювати спільно задля вирішення загальних проблем. 

— Окрім того, що Ви є депутатом Ковельської міської ради, Ви також заступник Колодяжненського сільського голови. На що робите акценти у своїй роботі, які питання зараз   актуальні  для Колодяжненської громади?

— Нині  для всіх одна біда – війна. Наше повсякдення — підтримка Збройних Сил України, формування гуманітарних вантажів, допомога переселенцям… 

Попри це, Колодяжненська громада живе, хоче розвиватися. Проблеми в нас такі ж, як і в інших громадах. Зокрема, одним з пріоритетних залишається питання покращення стану доріг. Вже цього року в межах своїх можливостей відремонтували дві дороги. 

Сьогодні також готуємо наші навчальні заклади до початку навчального року, адже для їх відкриття обов’язковою вимогою є облаштування укриттів цивільного захисту. З червня працюємо в цьому напрямку. Звісно, хотілося б вчасно виконати всі необхідні роботи, щоб з нового навчального року діти могли піти в школу. Для них це дуже важливо сьогодні.

— На Ваш погляд як колишнього правоохоронця, а нині депутата міської ради, чи сьогодні у місті належним чином виконуються завдання, покладені на органи внутрішніх справ?

— Вважаю, що так. Поліція працює в тих рамках, які передбачені Законом. Розслідуються і розкриваються злочини, ведеться превентивна робота. На місцях працюють поліцейські офіцери громад, а це хороша практика, коли маємо представника поліції, який є невід’ємною частиною громади,  опікується її проблемами та завжди готовий прийти на допомогу в будь-якій ситуації. 

Завжди і у всьому можна знайти недоліки. Але сьогодні у місті все спокійно. У нас немає резонансних, тяжких злочинів. А це означає, що превентивна функція виконується — належним чином проводиться профілактична робота з людьми, які можуть бути схильними до скоєння злочинів та правопорушень. 

— Чи проводите Ви зустрічі зі своїми виборцями? Які питання їх турбують?

— Спектр питань різний. Люди звертаються з багатьох причин –  починаючи від господарських питань і закінчуючи допомогою на лікування. За минулий рік вдалося посприяти у вирішенні   проблем  27 нашим землякам.

— Ваше особисте найбільше випробування на міцність за період війни?

— Ніби й просте, а складне запитання. У мене високий рівень стресостійкості, принаймні так визначали результати психологічних тестів, які періодично доводилося проходити під час служби у правоохоронних органах. Можливо, випробування, які й мали місце, я не сприймаю як виклики, а, швидше, як ситуації, з яких потрібно було шукати вихід, приймати правильне рішення і діяти.

З іншого боку саме усвідомлення того, що йде війна, — це вже випробування. Випробування  на міцність для усіх нас. 

Розмовляла 

Вікторія ЗІНЧУК. 

«Вісті Ковельщини» продовжують  знайомити мешканців нашої громади з депутатами Ковельської міської ради восьмого скликання. Сьогодні ми спілкуємося з Петром ОКСЕНТЮКОМ – головою депутатської фракції «За майбутнє», заступником Колодяжненського сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. До політичної кар’єри він довгі роки працював в органах внутрішніх справ, займався юридичною діяльністю. До повномасштабного вторгнення росії в Україну концентрувався на роботі в депутатських комісіях, вирішенні питань, з якими до нього зверталися люди. Але війна внесла свої корективи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 616

“Батько любить своє дитя, мати любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, браття: любить і звір своє дитя. Але поріднитися… по душі, а не по крові, може тільки людина”… 

                                М. В. Гоголь.

1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Ворог наступав із заходу. Першою була захоплена Польща. Саме тоді й проживала в селі Волаєвичі Грубешівського повіту сім’я Петра Сафатовича. Анастасія, дружина Петра, вже мати трьох дітей: Катерини, Йосипа та Володі.

Коли Каті минуло 16, дівчина стала задумуватися,  як заробити копійку, бути опорою для батьків. Вона ж найстарша. Мрії її здійснилися, і в неповних сімнадцять, після закінчення польської гімназії, вона стала працювати вихователькою у Грубешівському сиротинці-інтернаті.

Коли Польщу захопили гітлерівці, життя у Грубешові, як і в інших населених пунктах (містечках і селах), похитнулося. Ворог наступав все далі на схід. А в містечку лунали постріли, вибухи бомб і снарядів. Тоді стіни сиротинця здригалися, дрижали шибки вікон, ставало страшно.

У такі моменти молоденька Катруся кричала:

— Ховайтеся! Обстріл!

І діти, як по команді, відбігали від вікон, присідали або лягали на підлогу. А старшенькі притискалися до несучої стіни.

Життя продовжувалося. І вихованці інтернату вже почали звикати до таких обстрілів. Ішов 1943 рік.

Але одного разу все ніби обірвалося. З гуркотом різко розчинилися двері сиротинця. І швидко, миттєво  стали на ношах заносити німецьких поранених. Непрохані гості махали руками і жестами давали знати,  що треба звільнити приміщення. Але ж діти... Нікому не цікаво!!!

— Шнель, шнель! — кричав один з офіцерів.

Катруся злякано дивилася і не знала, що робити. Діточки, як курчатка біля мами, обступили її, трималися за спідницю, шукали захисту. Чужинці не давали  часу на роздуми. Один із них наставив на дітей автомат, провів ним по гурту, але не вистрілив, дав знати: 

— Вимітайтесь! Або смерть!

Катруся з 14-ма дітьми, переляканими і довірливо-вірними своїй виховательці, вийшла зі свого прихистку. У чому були. Часу на збори ніхто не давав, і пішли вони із подвір’я, не озираючись назад.  

l

Раптом за спиною почула німецький оклик. Інтуїтивно Катруся озирнулася.

Офіцер махнув рукою. Мовляв, підійди.

Злякалася. Тремтіли ноги. Але вона, приставивши пальчик до губ, наказала діткам чекати, а сама з острахом стала іти назустріч офіцеру. Зупинилась.

А він простягнув їй вузличок. Багато років потому, усе життя вона згадувала цю мить, простягала руки і казала:

— Люба, він дав мені вузличок. А в ньому гречка. Ось стільки, — і показувала дві долоньки-пригорщі.

— Навариш, мовляв, дітям, — дав знати чоловік.

Катрусині діточки-сироти були різного віку: хлопчики та дівчатка віком від трьох до чотирнадцяти років. Чи можна ж було нагодувати їх пригорщами гречки? Але й на тому спасибі,   думала Катя.

...Йшли пішки. До Волаєвич. Наздогнала підвода.  І якийсь добрий чоловік запитав:

— Куди йдете?

— У Волаєвичі, — сказала заплакана дівчина.

— А діти чиї?

— Мої, — сумно, але твердо мовила.

— Сідайте, якось підвезу.

Хоч якась маленька втіха. Повсідалися, як горобчики. Направилися у село. Їдуть. А у душі тихо, як у вусі. Спокійно. Свої.

l

Катруся вела дітей до свого дому. Думала: “Що скажуть батьки?” Але знала, що це тепер її діти. І вона прихистить їх у себе, як рідних.

Не дуже привітно зустріла її мати. Коли дівчина пояснила, що сталося, мати Настя з відчаєм стала доказувати, що і самим нічого їсти, а то – ще чотирнадцять ротів.

Але Петро стишив крик дружини.

Сироти з Катрусею зникли з очей у сусідній кімнаті.

Добрий Петро вгомонив жінку:

— Дивись, наша Катя сама ще дитина, молоденька. Злякалася, але дітей не покинула. Добра душа. Слава Богу, що живі залишилися! Якось воно буде... Тепер нас аж дев’ятнадцятеро. — І щиро засміявся. 

Настя винувато мовчала.

Але час не стоїть на місці. Катрусина любов до сиріток об’єднала родину. Була корова. Молоко. Змелють борошно. Затірки зварять. Напече Настя в печі на бляшках дерунів. Поріжуть та й смакують їх із кислим молочком. Зріднилися. 

Стало важче, коли запустилася корова. Телятко буде скоро. “Але якось так Бог давав, — згадувала Катя, — що було-таки що їсти: картопля, буряки, інші овочі. Тримали і птицю. Був і садок: 65 дерев. Так і жили. Рятував і коник. Людям треба зорати.   От і несуть діткам, хто що може, щоб віддячити.

Вихованці звикали до хазяйства. Один хлопчик (назвемо його Сашком) все тішився коником. І мріяв, що як виросте, то будуть у нього свої коні.

А Наталочка мріяла, щоб скоріше було телятко, і питала: “Коли ж нарешті буде теличка? Або бичок...”.

l

Була зима… Діти ще спали. А в хаті вже метушилися. Петро на милицях (бо він отримав інвалідність у роки Першої світової) приніс у хату –  ні, не приніс, а притягнув  рядном великий оберемок  сіна. Що це? Дітки потроху попросиналися. Чого у кухні світиться серед ночі?

— Не спите? — ласкаво запитала Катруся. — А у нас радість.

— Яка? — сонно запитала Оленка.

— Є вже телятко. А хто хоче побачити теличку?

Сон як рукою зняло. І дітки висипали на кухню,  наче горох із глечика.

У плиті топилося. Теплий дух зігрівав хату. Пооддаль від вогню –  сіно. І  стоїть, невпевнено хитаючись на ногах, чорне телятко із білою зірочкою на лобі і світлішими носочками на ногах. Сизуваті його очі вперше дивляться на світ, здивовано і уважно.

— Телятко має обсушитися. Надворі морозно, —   сказала бабуся Настя. — А на ранок відведемо до корівки-матері. Хай кормить свою дитинку.

Пройдуть роки. Але я думаю, що дітки не раз і не два згадуватимуть цю прекрасну картину, коли телятко, невпевнене і маленьке, принесли у хату. Таке не забувається.

...Одного разу захворів Микитка. Йому 8 років. Лобик гарячий. Катруся не на жарт перелякалася. До матері: “Що робити?”.

— Натри його гусячим жиром.  Катруся заповзято і впевнено стала розтирати гусячим жиром тіло хлопчика. Потім обмотала його, як маленьке немовля, у домоткане лляне простирадло і притулила до себе, як найдорожчий скарб. Так і заснули. А на ранок хлопчик спітнів і став потрохи із дня на день одужувати.

Звичайно, чутки про те, де діти із сиротинця, дісталися і до освітянського начальства. Стало їм відомо, що Катруся Шегедіна забрала їх додому за рідних, врятувавши їм життя...

І досі в нас удома зберігається велика ікона. Нещодавно ми виймали раму, щоб потріпані від часу краї картини укріпити фольгою. На звороті прочитали напис, зроблений хімічним олівцем, датований 14 червня 1943 року: “В честь посвяченння домівки дитячого садка в п. Грубешеві... Посвячено і цього образа Пресвятої Праведної Пречистої Діви Марії й віддано на молитовну пам’ять дітям садка, які є і які будуть у цьому садку виховуватись...”

l

Прийшла весна. Дихалося світлим духом, втішалося свіжим леготом. Аж небо проясніло і ніби піднялося ще вище над обрієм. Просиналася природа. Оживали  ліси і поля. Де-не-де озивалася пташка, оспівуючи гармонію неба і землі. Починалося нове життя...

Так, саме так. Нове, незнане життя. А що ж буде далі?

Сьогодні свято — Сороки. День уже побільшав. Якось і на душу полегкість прийшла. Катя це відчувала, тільки не могла пояснити, чому на серці так погідно і тепло.

І здається мені, що ця гармонія душі була невипадковою. Наповнена любов’ю до дітей, Катруся щедро дарувала багатства душі своєї цим крихіткам – від найменшеньких до найстарших. Але і від них вона відчувала тиху дитячу взаємність: це були світлі погляди, чиста кришталева усмішка, радість дитячих розмов і захоплення від сонячного Всесвіту.  

Весна розкривала свої груди для ще більшого тепла. Земля дихала тихо і спокійно. І чекала своєї черги  народжувати нові врожаї, плодоносити, щоб далі жити.

l

— А чи є хто вдома? — почулося у сінях.

— Добривечір, заходьте!    

Поріг переступила жінка:

— Доброго здоров’я вам у хату!

— Помагай Біг на все добре. 

— Спасибі. 

— А що скажете? — запитав сивочолий Петро і глянув на гостю.

Худенька, ще молода жіночка з блідим обличчям і виразними, глибоко посадженими карими очима стояла біля одвірка і несміливо запитала:

— А де ж усі?

І ніби у відповідь з кімнати покотилося колесо дітлахів. Які ж вони різні! Які милі! 

— Катрусю, — гукнув батько. І в хату вступила молода дівчина років 20. Волосся біло-жовтаве, довге, викладене круглим овалом на рівні плечей. Очі голубі-голубі, як у пісні: “Ой ви очі волошкові”. Хотілося співати від цієї світлої краси. Одягнена у білу сукню. І на тому білому тлі ніби хтось розгубив блакитні   горошки. 

Розговорилися.

— Сім’я у мене. Чоловік хороший. Статки є, хоч і невеликі, але дітей у нас немає вже 9 років. Порадилися ми з моїм Степаном і просимо вас дуже: чи не могли б ви нам довірити дитиночку або хоч двоє?  Візьмемо. Просимо вас дуже. Стануть вони нам за рідних,  — видихнула гостя.

Як поштовх у груди — здригнулося серце Катрусі.

— Невже тепер, коли ми стали єдиним цілим, доведеться відривати від себе ці ніжні дитячі створіння?  — питала у себе дівчина, а голосом промовила:

— А хто піде до цієї тьоті? Кому вона стане за рідну маму?

Дітки збилися у кучку насторожено. А п’ятирічний Іванко дзвінко вигукнув: “А тато у нас буде?”.

— Буде, — почули у відповідь.

Іванко, несміло ступаючи, відділився від натовпу діток, ступив крок і раптом озирнувся. Взяв за ручку свою сестричку Антосю, і разом вони стали перед своєю майбутньою мамою.

l

...Сумно якось і самотньо стало без Іванка та Антосі. Водночас радісно й спокійно, бо   добра і дбайлива Ніна Володимирівна (так звали ту жінку)   “прикипіла” до сиріт, і вони злилися із нею.

Потихеньку стали звикати... Поповзли чутки по селу, що Андрусева Ніна усиновила та удочерила двох діток... І мішок розв’язався.

Стали приходити і приїжджати люди. І потрохи один за одним позабирали дітей за рідних. Всі дитинчата  знайшли своє рідне кубельце — тата і маму. 

Без дітей Катруся життя свого не уявляла. Тому у повоєнні роки працювала у дитячому садочку: після переселення у вересні 1944 р. (операція “Вісла”) — у Торчині, а приблизно з 50-х років і до виходу на пенсію — у Старій Вижівці.

Любов ЄВТУШИК.

P. S. І хочеться вірити, що ті діти, яким тепер уже 80 або й 90 років, не забули Грубешівський дитсадок і свою молоденьку виховательку із Волаєвич — Катрусю, яка вихопила їх із страшного пекла війни і врятувала, щоб далі жити.

l

НА СВІТЛИНАХ: дитячий садок у Старій Вижівці (фото 1959 року); Катруся з дітьми сиротинця водять «Подоляночку» (фото 1939-1940 р.р.).

“Батько любить своє дитя, мати любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, браття: любить і звір своє дитя. Але поріднитися… по душі, а не по крові, може тільки людина”…  М. В. Гоголь.

1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Ворог наступав із заходу. Першою була захоплена Польща. Саме тоді й проживала в селі Волаєвичі Грубешівського повіту сім’я Петра Сафатовича. Анастасія, дружина Петра, вже мати трьох дітей: Катерини, Йосипа та Володі.

Коли Каті минуло 16, дівчина стала задумуватися,  як заробити копійку, бути опорою для батьків. Вона ж найстарша. Мрії її здійснилися, і в неповних сімнадцять, після закінчення польської гімназії, вона стала працювати вихователькою у Грубешівському сиротинці-інтернаті.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 337