Добрий день, шановна редакціє!

Звертаюся до Вас як до популяризаторів   ідеї «Громадського бюджету»  у Ковельській громаді, адже усю необхідну мені інформацію я черпав зі сторінок газети «Вісті Ковельщини». Початок був дуже урочистий: сам міський голова Ігор Чайка   закликав до активності. 

Я особисто взяв участь з проєктом № 28 «Воля і Доля», де прагнув повідомити ковельчанам і гостям міста про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Данила Братковського і хотів, щоб, нарешті, прозвучав «Гімн ковельських ковалів». 

Мій проєкт витримав відбір, але далі почалися проблеми. Тут я відчув і побачив підступність системи відбору, що запровадили організатори цієї фінансової  акції у Ковелі. Виявляється, що усі електронні процеси та процедури проводяться через головний сервер Асоціації міст України, і впливати на результат може будь-хто з усіх куточків України. Як це  вже було в часи Медведчука-Табачника, коли визначали українця № 1.

Особливо вразило те, що не змогли підтримати в електронному режимі мене ті, хто підписав подання мого проєкту, а саме: Бойко В. І., Вельма М. Г., Бичковський В. В., Сорока А. П. Найбільше здивовані були усі, що при реєстрації персональних даних вимагалась послуга  «Приват-24».  А чи це не на руку шахраям? 

З опублікованих у газеті «Вісті Ковельщини» результатів підбиття підсумків конкурсу я довідався, що перемогли автори, за якими стоять і чекають грошей відділи державних установ  або виробничі підрозділи.

До прикладу: у Ковелі десятиліттями стирчить провисла булава  на пам’ятнику Богдану Хмельницькому біля школи  №2. Там роки директорував Ігор Ткачук, депутат багатьох скликань Ковельської міської ради. Зараз директорує Сергій Дружинович, теж депутат. 

Пів десятка дитячих спортмайданчиків заросли бур’янами (вул. Мічуріна, вул. Володимирська, вул. Незалежності) – чекають грошей на реконструкцію та благоустрій. Це спальні райони, поруч – школи. То чи варто «затівати» будівництво літньої сцени  у Білині або «вестися» на пропозиції п. п.  Волосюка чи Миронюка?

Я вважаю, що в подальшому варто спростити процедуру голосування у проєктах, які на розгляд громадськості буде вносити міська рада. А то мимоволі у свідомість закрадається “крамольна” думка, що там не все чисто й цивілізовано, як би  мало бути.

З цього приводу чекаю коментаря від осіб, причетних до проєкту “Громадський бюджет”.

Іван СИДОРУК, 

Заслужений працівник культури України.

х  х  х

Листа Івана Сидорука редакція газети  попросила прокоментувати першого заступника Ковельського міського голови Тараса Яковлева. Ось що він відповів:

– Відповідно до п. 10.1 «Положення про Громадський бюджет Ковельської територіальної громади» затвердженого рішенням Ковельської міської ради від 25.03.2021 р., № 7/84, голосування за проєкти для реалізації за рахунок коштів Громадського бюджету здійснюється шляхом електронного голосування           через     електронну     систему     «Громадський     бюджет» https://budget.e-dem.ua

Скористатися сервісом можна після одноразової реєстрації за допомогою BankID або електронного цифрового підпису. Це забезпечує найвищий рівень захисту персональних даних та конфіденційності, а також убезпечує від фальсифікацій волевиявлень на платформі.

Вищезазначений електронний сервіс «Громадський бюджет» створено Фондом “Східна Європа” у партнерстві з Державним агентством з питань електронного урядування України в межах програми «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади» (ЕGAР), що фінансується Швейцарською агенцією розвитку і співробітництва та доступний (безкоштовний) для будь-якої територіальної громади України.

Е-сервіс «Громадський бюджет» має низку переваг:

–    до конкурсу залучається ширша, ніж зазвичай, аудиторія;

–  платформу можна легко інтегрувати з веб-сайтами громад за допомогою віджетів;

–    платформа упрозорює сам  конкурс, мінімізуючи ризики некоректного голосування.

– функціонал платформи дозволяє адаптувати систему голосування до специфіки громади; 

Принагідно повідомляємо, що даним сервісом «Громадський бюджет» успішно користуються 136 територіальних громад України. 

Підготував 

Володимир ПЕТРУК. 

Добрий день, шановна редакціє!

Звертаюся до Вас як до популяризаторів   ідеї «Громадського бюджету»  у Ковельській громаді, адже усю необхідну мені інформацію я черпав зі сторінок газети «Вісті Ковельщини». Початок був дуже урочистий: сам міський голова Ігор Чайка   закликав до активності. 

Я особисто взяв участь з проєктом № 28 «Воля і Доля», де прагнув повідомити ковельчанам і гостям міста про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Данила Братковського і хотів, щоб, нарешті, прозвучав «Гімн ковельських ковалів». 

Мій проєкт витримав відбір, але далі почалися проблеми. Тут я відчув і побачив підступність системи відбору, що запровадили організатори цієї фінансової  акції у Ковелі. Виявляється, що усі електронні процеси та процедури проводяться через головний сервер Асоціації міст України, і впливати на результат може будь-хто з усіх куточків України.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 281

Навчання  

в умовах пандемії 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 344

«Віра, Надія, Любов» –  така незвичайна назва нової книги Олени Іванівни Чабан.

Книжка тільки з видавництва, ще дихає свіжістю фарби. Близька і дорога тим, що це – подарунок із дорогим для мене автографом. До речі, як і  багато попередніх, бо це 33 видання авторки.

Авторка знайома читачам своїми першими книгами «Одкровення», «Берег любові», «Не шуми, калинонько», які вийшли 20 років тому, але назавжди запам’ятались.

Поезія, проза швидко знайшли свого читача, «полонили» простотою написання, душевністю. Від того часу кожен рік виходила чергова книжка. Книги користуються надзвичайною популярністю, виходячи тисячними тиражами і швидко розкуповуючись.

І ось – нова книга. Як епіграф, слова самої авторки: «Вогонь Віри, сонце Надії, сльози Любові знаходжу у Божому слові». Так, ці найвищі духовні чесноти злились воєдино у кожному творі, які об’єднані у трьох розділах. Перший розділ –  «Духовні скарби», де пані Олена дуже просто і дохідливо розповідає про події історії християнства.

«Якби могла я землю

  облетіти,

Щоб смутку і біди не знали

        діти –

Все віддала б для них у світі

  цім».

В другому розділі – «Ключі до щастя» —  вміщено поезію Олени Іванівни про найвищі моральні цінності: віру, надію, любов, без яких немислиме життя кожної людини.

Знайомлячись з поезією цього розділу, пригадала одну з перших збірок авторки «Іду до вас з юності». То була книга її дитинства, юності, –  мабуть, не тільки її особисто, але повоєнного покоління. На шляху в нього було всього, але завжди перемагала любов. В цій збірці велике людське почуття зазвучало по-новому:

«Ніхто без віри щастя не

  знайшов,

Ніхто не був щасливий без

  любові.

Любов Господня і земна

           любов –

У вірі і Надії, Божім слові».

І,  звичайно, в третьому розділі «Життя триває», – спогади. Надзвичайно дорогі для Олени Іванівни і корисні для кожної людини. Це спогади про найдорожчу людину, духовного наставника,  її земляка –  митрополита Ніфонта. «Владико, рідна Людино, отче  дорогий» – так називає його авторка,  повсякчас згадуючи про велику підтримку, корисні настанови священника з Галиної  Волі.

«Свіча, запалена Владикою,

Нам зігріває душу і серця

Любов’ю і надією великою,

Веде нас до спасіння, до

  Отця».

І вся поезія, і прозові твори збірки – це й роз’яснення текстів (якими починається кожен вірш) Старого і Нового Заповітів.

Сама авторка про збірку пише: «Це диво Господнє. Дивуюсь, де беруться слова, які вкладаються рівними рядками на папір. І дуже рада, що, може, вони ще комусь допоможуть пізнати істину, оту  Любов Господню, яка допомагає в житті.

«…Легше всього когось

      звинуватити, –

Скаже хтось, прочитавши мій

  вірш,

Як же справи нам нині

  поправити,

Щоб не сталося далі ще

  гірш?».

Кожен вірш збірки неповторний, викликає роздуми, мова багата, водночас проста, авторка доступно розкриває духовні скарби людського життя. Так просто звертається до нас: «відкриймо Спасителю двері до наших зачерствілих сердець», бо:

«…Приходять у світ цей нові

  покоління,

А церква Христова —  довіку

  одна!

Веде по життю нас Господь

          до спасіння – 

В душі оживає духовна

  весна!».

Авторка – глибоко віруюча людина. В своїй творчості звертається і нині за порадою, допомогою до свого духовного наставника, бо «слова Владичині полум’ям віри душу зігрівають, світлом надії шлях до Бога осявають, у молитвах до Нього».

Взагалі, митрополиту Ніфонту Олена Іванівна присвятила багато книг. Це «Пам’ять любові», «Світильник Віри», «Горить свіча», «Оживає душа в молитві», «Шляхом спасіння», які надзвичайно люблять читачі. Коли вона пише чергову книгу, «То в моєму серці озивається дивна струна, що забриніла спочатку густим смутком, а далі її мелодія полилась напрочуд зворушливо, ніжно, піднімаючи пласти спогадів про сходження на свою висоту в духовному світі свого земляка митрополита Ніфонта». Це надзвичайно цінні твори. Треба зібрати, опрацювати і пропустити крізь серце багато матеріалів, спогадів і те духовне багатство подарувати людям. 

Робити добро, проявляти милосердя – основне в характері Олени Іванівни. Про себе вона говорить: «Тоді душа твоя, як сад розквітне, коли з добром ти до людей ідеш».

І всі її твори вчать любові, доброті, милосердю, мудрості. Оте духовне багатство душі черпає авторка з Біблії. І тоді слова, що мимоволі сплітаються у живі рядки, приносять жадане умиротворення душі. «Тоді, – говорить Олена Іванівна, – хочеться обійняти весь світ, в якому так багато прекрасного». 

Книга “Віра, Надія, Любов” вийшла з нагоди третьої річниці світлої пам’яті митрополита Ніфонта, воістину духовного наставника Олени Іванівни,  та й усіх нас. Дуже цікаве, корисне, духовно багате видання як для дорослого  читача, так і для дітей. Вірю, воно стане настільною книгою для багатьох шанувальників творчості члена Національної спілки журналістів України О. І. Чабан.

Я пам’ятаю, коли, готуючи матеріал до газети, я потрапила в с. Старий Мосир, до однієї жіночки. На столі лежала книжка Олени Іванівни (пізнала з далеку по кольору палітурки). На моє запитання, чи гарна книга, хазяйка хати відповіла, що при можливості вона купує книжки, дістає в знайомих, але рада кожному виданню авторки. «Це книги для мене повсякденного читання, як молитви. Читаю-перечитую, дещо знаю напам’ять».

Недаремно за чотири роки у світ пішло понад 8 тисяч примірників книг про Владику Ніфонта. Це є свідченням того, що твори Олени Іванівни люблять і чекають на них.

…Листаю, перечитую сторінки нової, такої духовно багатої, повчальної збірочки «Віра, Надія, Любов», книжки, невеликої за розміром, але багатої змістом. Як нам у нинішньому сьогоденні потрібні слова поетеси:

«Мінялись суспільні лади і

  кордони,

І кольори влади теж  різні

  були

А в Церкві Христовій – єдині

  канони:

Щоб віра, надія й любов в

        нас жили».

Спасибі,  Олено Іванівно, за чудове видання, яке нам сьогодні так потрібне! Знаю: у Вас ще багато гарних задумів. Хай здійсняться!

Валентина СІЧКАР, 

шанувальниця творчості Олени ЧАБАН.

«Віра, Надія, Любов» –  така незвичайна назва нової книги Олени Іванівни Чабан.

Книжка тільки з видавництва, ще дихає свіжістю фарби. Близька і дорога тим, що це – подарунок із дорогим для мене автографом. До речі, як і  багато попередніх, бо це 33 видання авторки.

Авторка знайома читачам своїми першими книгами «Одкровення», «Берег любові», «Не шуми, калинонько», які вийшли 20 років тому, але назавжди запам’ятались.

Поезія, проза швидко знайшли свого читача, «полонили» простотою написання, душевністю. Від того часу кожен рік виходила чергова книжка. Книги користуються надзвичайною популярністю, виходячи тисячними тиражами і швидко розкуповуючись.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 446

Коли перед очима проходять кадри з теленовин, фото поранених та загиблих Героїв, ми розуміємо, що слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» стали не просто словами з Гімну, а є символом нескореної душі, закликом для всіх і для кожного. 

З 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни  з російським агресором на Сході України, де  досі продовжуються  військові дії. З того часу минає ось уже восьмий рік, але, на жаль, далеко не кожен і не завжди згадує про мужніх, сміливих, хоробрих воїнів, які, не шкодуючи власного життя і здоров’я, зі зброєю в руках, захищають східний кордон України.

А наші хлопці, наші Герої, й досі перебувають в окопах, досі боронять нас від російського агресора, відважно боряться за Перемогу. Попри труднощі, невимовний біль, попри те, що кожен день доводиться переживати непоправні втрати, або повертатися додому і проходити курс довготривалого лікування. 

В рядах української армії стали до боротьби за незалежність України наші земляки. Вдивімося в їхні обличчя! Вони  — різного віку. Хтось зовсім недавно залишив стіни школи, хтось має дружину, дітей, онуків, а хтось – всім серцем і душею відданий рідній землі.

х  х  х

Перед зустріччю з ковельчанином Миколою Бобром, сержантом запасу 14-ої окремої механізованої бригади, який отримав травму  на війні з російськими загарбниками  і пройшов стежками війни з лютого 2015 по травень 2016 року, добряче хвилювалась. 

Хотілось душевно поспілкуватись, поговорити про той непростий час, коли наш земляк перебував на передових позиціях в населених пунктах Донбасу. А ще більше виникало бажання потиснути його  сильну руку  і подякувати дружині Людмилі   за відданість, терпіння, мудрість і любов, яка додавала бійцю  сили, мужності і віри.

Микола Миколайович Бобер народився в м. Ковелі у 1974 році, навчався у ЗОШ №5, по закінченню якої  пішов здобувати професію за спеціальністю «газоелектрозварювальник» в ПТУ №7. Після закінчення училища був призваний на військову строкову службу в лави Національної гвардії України, яку проходив в тодішній Автономній Республіці Крим. По завершенню служби проживав і працював у Рівному, звідки родом його батько Микола. В родині сержанта військових не було, але в його душі завжди жило почуття любові до України, бажання захищати її в разі потреби.

Обставини склались так, що чоловік повернувся у рідний Ковель, де народився і проживає не один рік. Тут зустрів свою долю – кохану дружину Людмилу, з якою виховують прекрасних дітей – доньку Валентину і сина Іллю. Микола Миколайович не лише мужній і порядний чоловік. Він — людина,  переконання і вчинки якого зворушують, спонукають замислитися, а його чуйне, хоробре серце – взірець відваги і патріотизму.  

— Пане Миколо, не страшно було свідомо йти на війну? Розкажіть про свою військову службу у цей непростий для нашої країни час.

— Вважаю, що кожен чоловік повинен  захищати рідних, близьких, домівку, Батьківщину. Від свого обов’язку не заховався, отримав повістку за місцем проживання. Спочатку потрапив на військові навчання у Старичі Львівської області (навчально-військовий Центр). Тут змінив військову професію і перекваліфікувався:  із заступника командира мотострілецького відділення пішов на посаду головного сержанта, або, якщо сказати простіше, «старшини». 

Після розподілу в Старичах призначений сержантом запасу 14-ої окремої механізованої бригади. До того, як потрапили у Донецьку область, пройшли військову підготовку у Рівненській, Черкаській, Дніпропетровській, Миколаївській  областях (славнозвісний полігон «Широкий лан»). 

А далі – служба у різних місцях дислокації  Донецької  області. У команді з іншими сержантами керував  одним із військових підрозділів. В населеному пункті «Зелений гай» (Донецька обл.) офіційно призначили командиром підрозділу Валерія Фісаюка,  а я залишився виконувати обов’язки головного сержанта підрозділу, який налічував 259 чоловік. Ми забезпечували наших військових пальним, обмундируванням,  боєприпасами. Підрозділ був задіяний в мотострілецькому батальйоні, артрозвідці. Наші хлопці навіть страви готували  для українських танкістів. Службу несли чесно і відповідально, незалежно від того, хто яку посаду обіймав.

— Миколо Миколайовичу,  неодноразово чую, що війна на Сході – переосмислення цінностей, зміна свідомості, а найголовніше – віра в Бога…

– Так. Після пережитого починаєш по-іншому дивитися на життя, задумуватись над тим, що міг би зробити набагато більше, з’являється відповідальність, адже за тобою стоять люди, в кожного з яких — сім’я. Дякуючи молитвам, непохитній вірі в Бога, ми міцно тримаємось на бойових позиціях.  Я не уявляю свого життя без своєї сім’ї, рідних, друзів і, звісно ж, бойових побратимів. 

— Пане сержанте, даруйте, що «торкаюся» минулого, нагадую вам про пережите, адже, наскільки знаю, у ваших військових колах не прийнято нарікати і про це говорити…

— Невідомо, що буде далі, але українські військові сили набагато зміцніли, ми навчились давати достойну відсіч ворогу. Тут не має значення, звідки хто приїхав, адже усіх єднає патріотизм. 

Не можу не згадати сьогодні кращих синів Ковельщини, Волині, з якими зводили військові стежки на Донеччині.  Це  — мудрий, завжди справедливий, сміливий ковельчанин Іван Хомюк (виконував обов’язки командира взводу матеріального забезпечення), сильні  і невтомні  Андрій Рибчук —  з Волі-Любитівської, Андрій Петрук — з Пісочного, Павло Кравчук — з Борщівки, хлопці з Каменя-Каширського, Ратного та інших куточків нашого славетного краю. Їхній подвиг – безцінний! Дякую вам, бойові товариші! 

Не в моїх правилах нарікати, чи розповідати про свої біди й переживання. Лише коротко скажу, що на війні з російським ворогом отримав травму.  

Якщо відверто, то психологів для нашого брата не існує, держава відсторонилася від проблем ветеранів, учасників АТО/ООС. Я не підтримую жодного політика, який нібито відстоює наші інтереси, але, насправді, це маніпуляція і популізм, тому, мабуть, я не дуже хотів давати Вам інтерв’ю, пані Світлано!

Найкраща психологічна підтримка для кожного військового – це сім’я. НЕ існує жодних ліків в світі, аби загоїти душевні і фізичні рани. Але любов і терпіння наших дружин, посмішка рідних дітей, онуків допомагають оговтатися від пережитого. Загалом, перебував у зоні бойових дій  з червня 2015 по травень 2016 р. Це був непростий для усіх нас період. Але нам вдалося вистояти і перебороти чимало труднощів.

Я безмежно кохаю свою дружину Людмилу, цілую її натруджені, ніжні руки і шаную  за велике і добре серце! Їй  стільки довелося пережити через мою службу на Сході. Пишаюся своїми дітьми – донькою Валентиною і сином Іллею, яких ми виховуємо в дусі патріотизму. Вони у нас – щирі патріоти й активісти, учасники багатьох патріотичних заходів і урочистостей. Донька має неабиякий хист до вивчення іноземних мов, а син – наша гордість, опановує військове мистецтво у секції рукопашного бою. 

— Миколо Миколайовичу, 24 серпня ц.р. у Києві після військового параду на Хрещатику з нагоди 30-річчя Незалежності України відбувся Марш її захисників, у якому взяли участь ветерани АТО, серед яких цю почесну місію виконували ковельчани. Відомо, що Ви були безпосереднім учасником цієї події… 

— Так, для кожного з нас це була  непересічна і важлива подія.  На цьому Марші прапор Волинської області розпочав нести депутат Ковельської міської ради, підполковник запасу морської піхоти Володимир Шпіка, який передав мені право продовжити виконувати цю почесну місію. У Марші брали участь 7 ветеранів АТО з Ковеля, а також волонтер Сергій Приходько, який працює стоматологом.

…Після військового параду був збір біля приміщення університету імені  Тараса Шевченка, тоді спустилися вниз до Бессарабського ринку, а звідти пройшли пішою ходою по усьому Хрещатику. 

Зустрів військових побратимів. Щиро радію зустрічі із своїм добрим знайомим, українським письменником Владом Якушевим, котрий написав знаменитий роман «Карателі», в якому описуються події російсько-української війни у 2015-2016 роках. Такі моменти зігрівають душу, хочеться жити, вірити, радіти.

Дай, Боже, усім  любові, терпіння і мудрості! Дай, Боже, усім дочекатись зі Сходу своїх синів, чоловіків, братів, коханих живими і здоровими! Нехай, нарешті, закінчиться ця клята війна! Молю про це Бога…

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: представники ГО “Ветеранів та волонтерів АТО/ООС” м. Ковеля; сержант Микола БОБЕР з дружиною Людмилою,  донькою Валентиною та сином Іллею;  під час Маршу захисників Вітчизни на Хрещатику разом з військовими побратимами.

Фото з домашнього архіву.

l

P. S. Війна, яка триває восьмий рік на Сході рідної Вітчизни, – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. І ми не маємо права забувати про наших військовослужбовців, ветеранів АТО/ООС, які боронили і  боронять незалежність нашої держави для того, щоб  життя продовжувалось, щоби світило Сонце і сміялись українські діти у своїй рідній Україні!

С. Т. 

Коли перед очима проходять кадри з теленовин, фото поранених та загиблих Героїв, ми розуміємо, що слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» стали не просто словами з Гімну, а є символом нескореної душі, закликом для всіх і для кожного. 

З 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни  з російським агресором на Сході України, де  досі продовжуються  військові дії. З того часу минає ось уже восьмий рік, але, на жаль, далеко не кожен і не завжди згадує про мужніх, сміливих, хоробрих воїнів, які, не шкодуючи власного життя і здоров’я, зі зброєю в руках, захищають східний кордон України.

А наші хлопці, наші Герої, й досі перебувають в окопах, досі боронять нас від російського агресора, відважно боряться за Перемогу. Попри труднощі, невимовний біль, попри те, що кожен день доводиться переживати непоправні втрати, або повертатися додому і проходити курс довготривалого лікування. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 602

І досі вважаєте, що благодійність може бути цікавою лише незначній кількості людей, вірите, що не існує способів привернути увагу громадськості до діяльності невеликих регіональних фондів? Донині виникає думка, що благодійність неможливо інтегрувати в мережу, а від самого процесу ніхто не здатний отримати насолоду й задовольнити власні інтереси? Соціальний проєкт «AskChallenge» яскраво доводить, що всі ці сумніви даремні, а благодійний процес в Україні ще зможе отримати друге дихання. 

Як народилася ідея створити проект «AskChallenge»

Проєкт «AskChallenge» був створений, насамперед, з метою зробити цей світ кращим. У декого, безсумнівно, виникає запитання: навіщо створювати проєкт, який не приносить прибутку засновникам? Єдине, що мотивує нас працювати над розвитком проєкту й надалі, – це можливість долучити до благодійності значну кількість людей і врятувати завдяки цьому чимало життів. 

Із платформою «AskChallenge» кожен здатен надати матеріальну підтримку похилим людям, дітям-сиротам, тяжкохворим людям чи безпритульним тваринам (залежно від обраного фонду). Саме можливість врятувати чиєсь життя й при цьому мотивувати інших людей робити добрі справи надихають нас удосконалювати платформу й робити все можливе, щоб про неї дізналося якомога більше українців.

Чому платформа «AskChallenge» зараз особливо актуальна

Платформа «AskChallenge» завдяки цікавому формату спілкування з відомими особистостями змогла залучити до благодійності увагу тисячі нових людей. За даними соціологічних опитувань, в Україні бере участь у благодійності менше третини населення. Решта ж не мають інтересу або стимулу створювати благо. 

Платформа «AskChallenge» робить процес благодійності цікавим і захопливим, створюючи додаткову мотивацію - спілкування з відомими людьми. Не щодня випадає нагода отримати відповідь від свого кумира. Але зараз це стало простіше й більш інтерактивно: усього лише за невеликий внесок будь-якому благодійному фонду користувач отримує персональну відео-відповідь. Із розвитком проєкту до нашої ініціативи долучається щоразу більше людей, охочих поставити запитання зіркам. 

Співпраця з відомими особистостями

На сьогоднішній день в проєкті «AskChallenge» вже бере участь більше 300 популярних особистостей, готових відповідати на інтригуючі запитання заради популяризації благодійності в Україні. Понад 1000 запитань уже знайшло своїх одержувачів. Ми запрошуємо взяти участь у проєкті людей із різних сфер діяльності, які вже досягли успіху у своїй царині і готові дати поради, настанови чи просто мотиваційні слова будь-кому охочому. 

Проєкт «AskChallenge» унікальний, оскільки ніколи раніше в Україні не створювали платформу, яка б не тільки надавала людям можливість поспілкуватися з відомими особистостями з різних галузей, але ще й популяризувала благодійність і надихала інших на добрі справи. Саме незвичайний формат і здатність підтримати українські благодійні фонди й привертають увагу зірок, які охоче доєднуються до участі в проєкті. Не оминули увагою діяльність платформи «AskChallenge» навіть такі популярні в Україні особистості, як абсолютна світова чемпіонка з пауерліфтингу Анна Куркуріна, дизайнер з міжнародним ім’ям Лілія Літковська (на знімку), головний редактор «Cosmopolitan» Олександра Буринська. 

Людина абсолютно різного віку може знайти на сайті цікавого для себе зіркового співрозмовника: чи то підліток, який цікавиться модою, чи то бабуся, яка хоче дізнатися щодо нових технік в’язання. 

Слідкуючи за оновленнями на сторінці проєкту в Інстаграмі й безпосередньо на сайті «AskChallenge», можна натрапити навіть на свого кумира й отримати омріяну відповідь на будь-яке інтригуюче запитання.

Чому проєкту «AskChallenge» довіряють?

Мета платформи - зробити процес благодійності цікавим і захопливим завдяки нестандартному формату - спілкуванню з зірками за донати фондам. Донат надходить відразу на рахунок фонду, і ми не утримуємо жодного відсотка з благодійних транзакцій. Наразі проєкт розвивається невеликою командою саме як соціальна ініціатива. Творці проєкту прагнуть популяризувати не лише провідні благодійні фонди країни, але ознайомити громадськість із діяльністю маловідомих регіональних фондів. 

Що більше людей знатиме про них, то більше життів вдасться врятувати! На сьогодні завдяки платформі «AskChallenge» кожен має можливість пожертвувати будь-яку суму благодійним фондам «Tabletochki», «Сіріус», «HappyPaw» і «Майбутнє сиріт» і бути впевненим, що гроші підуть на підтримку тих, хто її зараз найбільше потребує. 

Тож платформа «AskChallenge» створила унікальну можливість дізнатися відповідь на своє заповітне запитання від зірки або порадитися з кращими фахівцями своєї справи в Україні, і при цьому створити благо. Участь у проєкті дозволяє не тільки задовольнити інтерес й отримати персональну відео-відповідь, але й зробити світ трохи кращим.

Щоб приєднатися до проєкту «AskChallenge» вже зараз і надіслати запитання кумиру за благодійність, переходь на сайт за посиланням https://askchallenge.com/. 

Катерина ОЖЕРЕЛЬЦЕВА.

І досі вважаєте, що благодійність може бути цікавою лише незначній кількості людей, вірите, що не існує способів привернути увагу громадськості до діяльності невеликих регіональних фондів? Донині виникає думка, що благодійність неможливо інтегрувати в мережу, а від самого процесу ніхто не здатний отримати насолоду й задовольнити власні інтереси? Соціальний проєкт «AskChallenge» яскраво доводить, що всі ці сумніви даремні, а благодійний процес в Україні ще зможе отримати друге дихання. 

Проєкт «AskChallenge» був створений, насамперед, з метою зробити цей світ кращим. У декого, безсумнівно, виникає запитання: навіщо створювати проєкт, який не приносить прибутку засновникам? Єдине, що мотивує нас працювати над розвитком проєкту й надалі, – це можливість долучити до благодійності значну кількість людей і врятувати завдяки цьому чимало життів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272

Стандарт надання медичної допомоги «Коронавірусна інфекція» постійно актуалізується, майже щомісяця, з урахуванням оновлених рекомендацій ВООЗ, СDC, ЕCDC. Так, 8 вересня внесені зміни до наказу МОЗ від 28.03.2020, № 722 «Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)». 

Ми підготували огляд деяких змін і пропонуємо з ним ознайомитися.

Кому будуть проводити експрес-тестування?

Зміни розширюють перелік осіб, яким проводитимуть попереднє скринінгове обстеження на визначення антигену SARS-CoV-2 з використанням швидких тестів та/або тесту на визначення антигену SARS-CoV-2 методом ІФА.

Це особи, які:

n є медичними працівниками, які надають медичну допомогу та/або доглядають за пацієнтами, хворими на COVID-19;

n є працівниками лабораторій, які працюють зі зразками з дихальних шляхів, отриманими від пацієнтів, хворих на COVID-19;

n є працівниками патологоанатомічних, судово-медичних бюро, відділень, які беруть участь у розтині тіла, у тому числі взятті зразків;

n є іншими медичними та фармацевтичними працівниками;

n є пацієнтами, що потребують планової госпіталізації, та не мають ознак тяжкого гострого респіраторного синдрому та/або інших гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ);

n є соціальними працівниками;

n є працівниками Національної поліції України, Служби безпеки Президента України, Управління державної охорони та інші особи, які контактують із Президентом України;

n є працівниками Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України; працівниками Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів;

n є призовниками, військовослужбовцями;

n є працівниками закладів закритого типу;

n перетинають контрольні пункт в’їзду-виїзду;

n мають бути протестовані у ході розслідування спалаху захворюваності;

Якщо немає можливості провести експрес-тестування з використанням швидких тестів на визначення антигену SARS-CoV-2, осіб із перших п’яти категорій у списку вище тестуватимуть із використанням методу ПЛР.

Замість трьох днів –один 

Лікар, який надає медичну допомогу в амбулаторних умовах, повинен інформувати центр контролю та профілактики захворювань МОЗ за адміністративно-територіальною належністю про результат лікування та/або припинення самоізоляції осіб, які підлягали визначенню підтвердженого випадку COVID-19, не пізніше ніж через 1 день від дати, коли він стане відомим.

Раніше у лікарів на це було три дні.

Контактні вакциновані особи не самоізолюються

Моніторинг та спостереження за контактними особами встановлюється на період 14 днів від останнього контакту із підтвердженим або ймовірним випадком, незалежно від того, чи була контактна особа вакцинована проти COVID, чи ні.

Контактні особи, які отримали повний курс вакцинації, а також ті, хто перехворів на COVID-19 протягом останніх 6 місяців (з документальним підтвердженням), за відсутності симптомів не мають самоізолюватися. Якщо ж симптоми COVID-19 з’являються, особа має пройти обстеження на визначення антигену SARS-CoV-2 з використанням швидких тестів та/або тесту на визначення антигену SARS-CoV-2 методом ІФА (а в разі неможливості - методом ПЛР) та самоізолюватися до отримання результату обстеження. Якщо він позитивний, щодо особи вживаються всі  заходи як до такої, яка має COVID-19.

Контактні особи, незалежно від того, є в них симптоми чи немає, мають пройти тестування на 5-7 день після контакту та перебувати на самоізоляції. Припинити самоізоляцію можна при отриманні негативного результату тесту.

Із повним переліком змін можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3l7yQH1

реліз на сайті - https://moz.gov.ua/article/news/moz-onoviv-standarti-medichnoi-dopomogi-pacientam-z--covid-19 

Пресслужба Міністерства охорони здоров'я.

Стандарт надання медичної допомоги «Коронавірусна інфекція» постійно актуалізується, майже щомісяця, з урахуванням оновлених рекомендацій ВООЗ, СDC, ЕCDC. Так, 8 вересня внесені зміни до наказу МОЗ від 28.03.2020, № 722 «Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)». 

Ми підготували огляд деяких змін і пропонуємо з ним ознайомитися.

Зміни розширюють перелік осіб, яким проводитимуть попереднє скринінгове обстеження на визначення антигену SARS-CoV-2 з використанням швидких тестів та/або тесту на визначення антигену SARS-CoV-2 методом ІФА.

Це особи, які:

є медичними працівниками, які надають медичну допомогу та/або доглядають за пацієнтами, хворими на COVID-19;

•  є працівниками лабораторій, які працюють зі зразками з дихальних шляхів, отриманими від пацієнтів, хворих на COVID-19;
•  є працівниками патологоанатомічних, судово-медичних бюро, відділень, які беруть участь у розтині тіла, у тому числі взятті зразків;
•  є іншими медичними та фармацевтичними працівниками;
•  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 238

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Гороскоп

з 13 по 19 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 232

«Час невпинно біжить». Ця фраза усім давно відома, але кожен  розуміє її по-своєму, в інтерпретації власного життя, досвіду. 

Нещодавно наче ходили в школу, чекали перше вересня, щоб приміряти нові наряди, похвалитись перед однокласниками новим шкільним приладдям. Чекала осені дітвора, щоб на вихідних їздити по грибочки в ліс, дозбирати вражай на полях, городах, посмакувати молочної каші зі стиглого  гарбуза, позбирати  стиглі горіхи. 

І так рік за роком аж до 11-го класу минало дитинство.  Випуск у доросле життя з маленького селища Голоби у Київ. Дорога далека, але раз в 1-2 місяці обов’язково приїжджала додому, на свою батьківщину, де виросла, де осінь пахне стиглими фруктами, овочами, смажанкою з грибів.

Щоразу, під’їжджаючи додому, мене переповнюють трепетні почуття. Поїзд прибуває рано-вранці. Сходжу на перон і швиденько біжу з валізою до бабусі, яка завжди зустрічає.

Ідемо вулицею додому, хоча часто приїжджаю, а все одно  відчуваю всюди зміни. Заходжу в будинок, вітаюсь з дідусем, все подвір’я навколо обійду, обов’язково подивлюся,  що, де, як по господарству. Мені завжди було цікаво це,  я намагалась у всі питання вникнути, допомогти. 

І як час все змінює!  Дідуся вже нема з нами 2 роки. Нема з ким ходити по гриби, ніхто не бажає зранку  доброго здоров’я, не каже: «Одягайся, щоб не змерзла». Не встиг побачити дідусь таких чудових  найменших правнучків.

А зараз  розповідь синам про доброго і щедрого дідуся навіює мені чудові спогади дитинства і юності в Голобах.

l

...Закінчилося літо... Вже чути курликання журавлів, достигає червона калина біля криниці, і всюди на подвір’ї цвітуть чорнобривці. 

Бабуся докопує картоплю. Намагаємося домогти, але її ентузіазм і жага до  праці частіше змушують нас робити інші справи по господарству. Це радує, що  в бабусі є  ще сили і енергія працювати й рухатися.

Вже осінь на календарі. Вересневі  вечори і ранки такі холодні, часті дощі і важкі сірі хмарі ніби  намагаються загнати в депресію. Осіння прохолода завжди давала можливість  освіжити думки після спекотного, ще наче літнього дня. Бувають такі теплі дні в осені. Але зараз осіння осінь...Вона ще поки з зеленими листочками, з останнім теплим сонечком, з вітряними і похмурими днями, з блакитним небом, з туманом, дощем  і наче вже  з морозним повітрям. Осінь  така, як є.

Миттю полетіло літо, не встигли і нагрітись. Миттю пролетіли 30 років мого життя. Час змінює нас, наше ставлення до багатьох речей, вчить цінувати живих, берегти їх, допомогати своїм найріднішим  і тим,  хто потребує уваги. Такі думки, моє осмислення життя, цінності сім’ї.

l

Допиваючи чай на ганку, дивлюся на зорі.

Сьогодні гарний вечір, і видно дуже чітко зірки на небі. Як же чудово спостерігати за ними на батьківщині. Такий холодний вечір, але так тепло на душі і  так добре,  коли є до кого приїхати у Голоби.

Ностальгія за дитинством, за прекрасним безтурботним періодом життя на рідній Волині, де найдорожчі люди, де на столі все завжди гаряче і смачне, де  свіже  повітря, де я маленька завжди там, в моїх Голобах.

Людмила ЖАБСЬКА.

«Час невпинно біжить». Ця фраза усім давно відома, але кожен  розуміє її по-своєму, в інтерпретації власного життя, досвіду. 

Нещодавно наче ходили в школу, чекали перше вересня, щоб приміряти нові наряди, похвалитись перед однокласниками новим шкільним приладдям. Чекала осені дітвора, щоб на вихідних їздити по грибочки в ліс, дозбирати вражай на полях, городах, посмакувати молочної каші зі стиглого  гарбуза, позбирати  стиглі горіхи. 

І так рік за роком аж до 11-го класу минало дитинство.  Випуск у доросле життя з маленького селища Голоби у Київ. Дорога далека, але раз в 1-2 місяці обов’язково приїжджала додому, на свою батьківщину, де виросла, де осінь пахне стиглими фруктами, овочами, смажанкою з грибів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 311

Станіслав Самолюк: 

«Моя мета – Париж!»

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 310