Повідомлення в номер / Без минулого немає майбутнього

03.06.2021

Без минулого немає майбутнього

Велику духовну та історичну спадщину залишили своїм нащадкам жителі древнього Туропина, побудувавши в 1778 році в центрі села Хресто-Воздвиженський храм.

Здається, ще зовсім недавно ми, босоногі хлопчаки повоєнного покоління, ганяли ватагами тут, біля церкви з великим замком, граючи у війни. І, як зазвичай, всі тоді хотіли бути „рускіми”, бо ті завжди перемагали, а за „німців” були хлопці менші за віком та слабші. Тоді ми, безтурботні та завзяті до гри, й не задумувалися над тим, яку історичну та духовну цінність має утаємничена споруда церкви… Справжню ж важливість та історичну місію кожного сільського храму усвідомлюєш лише з роками.

Нині я вдячний долі за те, що дала мені можливість дослідити історію церкви свого рідного села та життя її настоятелів, встановити прізвища 18 священників.

До речі, про життєвий шлях останнього священника з цього списку мені стало відомо завдяки небайдужості й підтримці людей, які народились у нашому селі. Так, в одну з провідних неділь уродженка Туропина, а тепер жителька Турійська пані Анна, бажаючи допомогти в дослідженні, розповіла, що в 1943–1944 роках в Туропині служив молодий отець з села Овадно, подальша доля якого невідома. За її словами, хату священника розібрали, клуню спалили. На той час в нього були молода дружина та маленький син, віком десь два чи три роки. Про все це пані Анна колись почула від своєї старшої землячки.

Коли ж я опитував старожилів села, ніхто не зміг назвати прізвища чи імені священника 1943–1944 років, хоча, можливо, туропинці й не хотіли згадувати трагічне минуле тих часів. Людини немає вже майже 80 років, могила її забута, обставини смерті невідомі, про них колись лише здогадувались.

Тоді я почав пошук ймовірного сина священника серед жителів Овадна 1941–1942 років народження. І цей пошук увінчався успіхом, хоча чоловік, який мене цікавив, вже більше 50 років не проживає в Овадно.

В приватній розмові пан Яків підтвердив, що його батько Петро був священником в Туропині у тих роках, про які йдеться. Але жодного документа чи підтвердження він, на жаль, не надав. Знову почались пошуки в державному, партійному та церковному архівах області. Проте даних про священника з тим прізвищем, що мене цікавило, так і не знаходилось. Відповідь всюди звучала приблизно однаково: була війна, коли там було щось писати чи зберігати.

Згодом про свої дослідження в архівах я розповів синові зниклого священника: мовляв, ніде нема підтверджень, що ваш батько, Ніжник Петро Васильович, був настоятелем церкви.

На це після тривалої паузи Яків Петрович відповів: «Як же не був, коли в мене є довідка про реабілітацію батька, видана волинською прокуратурою. В цій довідці згадується, що реабілітований – громадянин Ніжник Петро Васильович, який народився в 1918 році в с. Свинюхи Старо-Олексинівського району Волинської області, до арешту був служителем культу. Арештований 14 квітня 1944 року.

Тут всі мої сумніви залишились позаду й знову з’явилась надія остаточно дослідити згадувану справу. Було чергове звернення до архіву прокуратури Волинської області, яке також не дало результату. Там чітко й однозначно відповіли: «Кримінальна справа за таким прізвищем відсутня…».

І подумалось мені, скільки ж можна ходити по інстанціях, і чи буде якийсь результат: прокуратура видала довідку, а справи немає… Після недовгих роздумів про те, що ж робити далі, я повторно через секретаря зв’язуюсь з працівником архіву, якому детально розповідаю про проведену роботу. Невдовзі отримав відповідь: «Ви ще можете звернутись в архів Cлужби безпеки України. Якщо там немає справи, то вже більше ніде її не знайдете”.

Отож знову довелось відвідати черговий архів. В СБУ Волинської області порекомендували подати письмову заяву й чекати відповіді тридцять днів. Але приблизно днів через десять отримав я повідомлення, що з кримінальною справою за моїм зверненням можна ознайомитись. За відповідним номером значилося прізвище Ніжника П. В.

Про таку хорошу звістку я звичайно відразу повідомив сина священника, 78-річного пана Якова. Тоді схвильований чоловік дуже просив: «Платоновичу, знайдіть мені фото батька, адже я його ніколи не бачив, дізнайтесь побільше про нашу сім’ю, про мого діда та про його дітей, хто вони, ким були».

…З щемом у серці я брав до рук потьм’янілу від часу кримінальну справу, що мала характерний запах архіву. Її титульна сторінка була зроблена з цупкого сірого паперу (як я з’ясував, трофейного), бо на зворотній стороні була німецька кольорова карта високої якості друку, назви населених пунктів там значились німецькою та російською мовами, а знизу було маркування «Дойчланд».

Тривожно було на душі, бо в такі моменти усвідомлюєш, що за цими скупими, бездушними записами вирішувалась доля людини, врешті, не лише доля, а й саме життя.

Шановний читачу!

Ця публікація побудована не на легендах чи здогадках, а на людській пам’яті, на спогадах і реальних фактах. На жаль, з роками людям старшого віку властиво забувати те, що було в їхній молодості, а інколи й свідомо виникає бажання не згадувати складні, суперечливі життєві ситуації. Тож дозволю собі привідкрити таємничу завісу кримінальної справи Петра Ніжника, подаючи цитати з неї без будь-яких змін. Про те, що відбувалося у далекі часи повоєння, вони розкажуть нам більше, ніж хтось інший.

Вся кримінальна справа була написана російською мовою. Наводжу її фрагменти у перекладі українською, без будь-якого літературного доопрацювання.

АКТ ПРО ЗАТРИМАННЯ

1944 року квітень дня 14, діюча армія.

“Я оперуповноважений ВКР «Смерш», вч 2235710, гвардії капітан Чурманбаєв, старшина вч 2235710 Нечаєв цього числа в селі Туропин Вербського району Волинської області затримали по підозрі в співпраці з Українською повстанською армією громадянина Ніжника П. В.”

ДІЛО 178

Почато 22 квітня 1944 року, закінчено 31 травня 1944 року.

Справа на 32 листках.

НІЖНИК ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ, с. Свинюхи Старо-Олевського району.

ПОСТАНОВИЛИ:

1. Справу прийняти до свого виконання.

2. Копію даної постанови направити військовому прокурору для відома”.

ПРОТОКОЛ допиту арештованого Ніжника Петра Васильовича від 23.04.1944 року.

Запитання: Розкажіть детально про свою трудову діяльність.

Відповідь: До 1935 року я працював в господарстві свого батька Ніжника Василя Петровича, який був священником в селі Хрипники Боремльського району Волинської області. В своєму господарстві батько мав пару коней, корову, свині, 24 га землі, а також сільськогосподарську техніку і реманент. Крім мене, в сім’ї батька було дві сестри Ірина та Ганна, брат Васильян, які до початку війни жили в селі Могильно Вербського району. Де вони зараз знаходяться, мені невідомо. В 1936 році я поступив в дияконську школу в місті Кременець Волинської області, де провчився до 1938 року. По закінченню школи я став служити дяком в селі Жашковичі Порицького району Волинської області, де прослужив до 1939 року. В 1939 році я поїхав в село Могильно, де працював в господарстві батька і два місяці – секретарем сільської ради, до 1940 року.

Я, як син священника і служитель релігійного культу, боячись репресій зі сторони радянської влади, перейшов нелегально кордон біля міста Устилуг. Під ранок зі своїм товаришем Кулею Павлом перейшли річку. Нас ніхто не арештував як з одного боку, так і з іншого. За Бугом в місті Замость я хотів влаштуватися служити дяком, але через відсутність парафії пішов працювати в скоб’яний склад, куди мене влаштував мій товариш Радек Ніканор. Я працював там до 1941 року. Вернувся в Могильно, коли Вербський район був окупований, працював дяком. Звідси перейшов в село Овадно, де проживав до 1942 року, одружився і переїхав з дружиною в село Туропин Вербського району.

В Туропині я прослужив до вересня 1942 року дяком, після цього архієрей викликав мене в село Зимно, де мене посвятили в сан диякона. Повернувшись із Зимно, я продовжував служити дяком в Туропині до грудня 1943 року. В грудні до мене прийшли із «Служби безпеки» Української повстанської армії, яка тоді знаходилась у Вербському районі та в Свинаринському лісі, два чоловіки – один під псевдо «Вуйко Чорногор», другого я не знаю. Ці люди мене арештували і вночі повезли в Свинаринський ліс, де запропонували працювати в хоровому гуртку при УПА.

Запитання: Розкажіть про свою діяльність в УПА.

Відповідь: Знаходячись в УПА, я займався тим, що їздив по селах і співав пісні, закликаючи народ боротися проти німців, поляків та радянської влади, за створення Української незалежної держави. Зміст пісень був антирадянським.

Запитання: Чи займались ви розповсюдженням антирадянських висловлювань під час священнослужіння?

Відповідь: Перебуваючи на службі в церкві, я співав пісні і молитви, рекомендовані УПА, вони мали антирадянський зміст, агітували населення за створення незалежної України.

Запитання: Що вас примусило стати на шлях антирадянської діяльності?

Відповідь: На мене вплинули виселення моїх батьків до Сибіру, відмова радянської влади щодо можливості працювати вчителем. Мені казали, якщо я відмовлюсь співпрацювати з УПА, то буду ворогом і радянської влади, і українського народу.

Як духовна особа, я вважав, що церква повинна бути при державі та утримуватись її коштом. В інших питаннях, пов’язаних з діяльністю ОУН, я був згідний, хоча не належав до членів цієї організації.

Написано з моїх слів правильно, мені прочитано зрозумілою українською мовою. (Весь допит проводився російською мовою. – авт.).

Допитав: зам. начальника ОКР «Смерш», гвардії майор Крючков».

ДРУГИЙ ДОПИТ

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

Ніжника Петра Васильовича, сина служителя культу, не судимого. 1944 рік, квітня дня 15.

Запитання: Розкажіть про свою службу в бандерівському загоні.

Відповідь: Мене взяли на службу в бандерівський загін в грудні 1943 року керівником хорового відділення, крім того, я писав ноти. В лютому 1944 року наш бандерівський загін був частково розбитий партизанським загоном Ковпака, нам запропонували розійтися по домівках, після чого я більше не потраляв до бандерівців. Повернувся в село Туропин Вербського району.

Запитання: Хто керував бандерівським загоном?

Відповідь: Я не можу сказати прізвища та імені, так як не знаю.

Запитання: Яка у вас була кличка?

Відповідь: Моя кличка – «Лев».

Запитання: При яких обставинах ви вступили в УПА?

Відповідь: Два агенти «СБ» УПА «Вуйко Чорногор» і «Чорногор» заявили, що вони є повстанцями й запропонували заспівати кілька повстанських пісень, що я й зробив.

Приблизно через 7 днів до мене знову прийшов «Вуйко Чорногор» і ми поїхали в Ревушки, де знаходився хор.

Запитання: Хто такий «Вуйко Чорногор»?

Відповідь: Регент хору, уродженець Карпатської України, він неодноразово говорив, що в результаті війни радянської влади не стане. В світі будуть господарювати Англія і Америка, які дадуть можливість створити українську державу, і я став на шлях боротьби проти радянської влади та Червоної Армії. Проводив антирадянську діяльність.

Запитання: Хто вам писав пісні?

Відповідь: Антирадянські пісні писав автор на псевдо «Кузьменко».

Запитання: В яких селах ви проводили богослужіння?

Відповідь: Я був дяком в селах Туропин, Мокрець та Бобли. Там проводив антирадянську пропаганду.

Слідчий Крючков, старший лейтенант».

«СПРАВА №28

Про злочинну діяльність громадянина Ніжника Петра Васильовича, уродженця с. Свинюхи Старо-Олексинівського району Волинської області.

Працюючи дяком, Ніжник П. В. під час богослужіння зводив наклепи на радянську владу і керівництво.

Старший слідчий Киричек

ДОВІВ:

Ніжнік П. В. з грудня 1943 року по лютий 1944 року співпрацював з повстанською армією Бандери, будучи керівником хорового відділення.

ПОСТАНОВИВ:

Ніжніка П. В. – піддати арешту і обшуку.

ПОСТАНОВА

14 травня 1944 року. Діюча армія, 4 відділення відділу контррозвідки «Смерш» 69 армії.

Арештувати Ніжніка П.В.

Майор Ковальов».

ПРОТОКОЛ

особистого обшуку, Гвардії капітан Чурманбаєв в присутності старшини Нечаєва знайшли: карти гральні, один комплект, службове посвідчення № 81, 70 польських злотих (паперові).

Далі слідує протокол допиту свідків: 1944 рік, травня 6 дня. (З етичних міркувань прізвища трьох свідків, їх соціальний стан, грамотність та партійність і сам текст свідчення не наводжу).

„Затверджено КДБ у Волинській області

ВИРОК

1944 рік, червня 9. Трибунал 69 армії.

Головуючий майор юстиції Гущина при секретареві Малаховій, без участі обвинувачів і захисту.

Ніжник П. В. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає. Дружина Герасим’юк Ганна Ульянівна – курси релігійного культу, з обвинувачувальним заключенням ознайомлена 9 червня 1944 року».

«РОЗПИСКА, дана старшиною Філімоновим, відділення «Смерш».

Я прийняв 9 чоловік, арештованих для тримання під вартою. Громадяни Новак, Степанюк, Терефільський, Денисюк, Чертюк, Поліщук, Ніжник, Шкловська, Степанюк – засуджені до 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна».

Вивчаючи кримінальну справу, результат якої вже був відомий наперед, в глибині душі я пережив непростий стан ще молодого 26-річного священника, який не брав до рук зброї, нікого не вбивав, але мав свої погляди й переконання, які відстоював, захищаючи людську гідність і духовну справедливість в боротьбі за незалежну Україну. Зі смутком і внутрішнім хвилюванням я перечитував протоколи допитів, обшуків та покази свідків, але вважаю, що досліджувати й писати про такі справи треба обов’язково. Бо, як каже мій товариш, краєзнавець із Туропина Микола Коріневський: «Це потрібно для того, аби наші нащадки знали і цінували сторінки історичної правди із життя свого села».

На жаль, фото Петра Ніжника в справі не знайшлося, як не було й посвідчення за № 81 та листа, що значилися в описі особистих документів. І ще хочу сказати: вся справа була написана чорнилами рівним і вивіреним почерком. Лише підписи підсудного в кінці допитів та ознайомлень були строкаті й нерівні, як і нерівними тоді були сили в боротьбі за правду й волю України. Петро Ніжник із заслання не повернувся, один із свідків у його справі, як стало відомо з інших історичних джерел, загинув при загадкових обставинах у 1944 році. А батько підсудного, який, за його словами, в 1947 році служив настоятелем храму в одному з сіл Рівенської облаті, був вивезений до Сибіру. Похований він на Рівненщині, де закінчив свій життєвий шлях священником.

Що найбільше вразило мене у цьому дослідженні: молодий священник жодного разу не похитнувся і не змінював своїх поглядів. Очевидно, не раз здригалась і плакала його зранена допитами душа у нерівному протистоянні за правду, за волю рідної землі, але він не впав духом, не став на коліна перед своїми катами. Як вже згадувалось, із заслання він так і не повернувся. Його дружина Ганна Ульянівна похована на кладовищі в селі Овадно.

Закінчую цей свій допис я тим, чим і починав, – міркуваннями про нашу духовну спадщину. Хочу побажати своїм землякам, аби в центрі села Туропин вони створили зону відпочинку із декоративними деревами, квітами та пам’ятним знаком. Над цим потрібно попрацювати й місцевим людям, і представникам агропідприємств, які орендують землю поблизу села. Було б добре присвятити посадку паркових культур вагомим подіям – народженню дітей, закінченню школи випускниками та іншим. Тоді вічнозелені дерева будуть розповідати нам свою історію, без якої не буває дня завтрашнього.

Сергій Данилюк,

краєзнавець, уродженець села Туропина.

До речі, про життєвий шлях останнього священника з цього списку мені стало відомо завдяки небайдужості й підтримці людей, які народились у нашому селі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 325

Повідомлення в номер / Школа дає крила для злету

03.06.2021

Школа дає крила для злетуКовельській

ДЮСШ №1 – 70 років

1 червня 1951 року назавжди увійшло в історію спорту Ковельщини. Саме в цей день було прийняте рішення виконавчого комітету Ковельської міської Ради за № 382 "Про відкриття в м. Ковелі дитячої спортивної школи". Так називалась вона тоді – ДСШ, і почала свою трудову діяльність на базі семирічної школи №1, де пізніше базувалось ПТУ №5.

Впевнено, протягом семи десятиліть вели свій "корабель" керманичі установи: Білютін Федір Миколайович, Черкасов Григорій Васильович, Малиш Анатолій Олександрович, Івануха Василь Олександрович, Олексюк Володимир Карпович.

Пріоритетним напрямком роботи в ДЮСШ був, є і буде пошук, розвиток та підтримка обдарованої молоді у сфері фізичної культури та спорту. І в цьому – дуже велика заслуга тренерсько-викладацького складу нашої установи.

Сьогодні хочу назвати імена тих, хто першим перетнув поріг спортивної школи в далекому 1951 році. Це – Зябкін В. І., Смолєєва А. Д., Ткаченко С. В., Тютін А. Д., а всього за цей період в ДЮСШ працювало близько 57 тренерів з різних видів спорту (спортивна гімнастика, стрільба, волейбол, футбол, легка атлетика, теніс, шахи, вільна боротьба).

Широка географія спортивних зв'язків нашої ДЮСШ: Київ, Одеса, Львів, Харків, Херсон, Дніпро, Гребінка, Полтава, Черкаси, Бровари, Южний, Затока, Кривий Ріг, Бахмут, Миколаїв, Запоріжжя, Сараєво (Боснія і Герцоговина), Гьорл (Угорщина), Бєлград (Сербія), Бєрлін, Барзінгхаузен (Німеччина), Краснік, Холм, Люблін, Варшава, Замость, Краків (Польща), Трекві (Фінляндія), Стокгольм (Швеція), Софія (Болгарія), Тбілісі (Грузія), де наші вихованці брали участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних турнірах і змаганнях. Кубки, грамоти, медалі, пам'ятні сувеніри, які зберігаються в школі, засвідчують спортивну доблесть наших вихованців, які гідно відстоювали честь міста, області, України.

Сформувався і надійно утвердився професійний педагогічний колектив тренерів-однодумців: Заслужений тренер України Мілехин А. М., суддя національної категорії Стус О. П., Лис М. В., Падошик І. Б., Фрейман Е. Є., Новокрещєнов О. А., Логінов С. І., Романчук В. В. Поповнила наші ряди здібна молодь – Лис Роман та Романчук Юрій.

Пішли на заслужений відпочинок, відпрацювавши більше 40 років наші ветерани: Царьов І. К., Номанчук Д. М., Жук О. О. Всі ми зберігаємо світлу пам'ять про чудових педагогів: Заслуженого тренера Петра Стуса, тренерів – Леоніда Красневича, Анатолія Завору, Євгенія Фреймана, Анатолія Малиша, Василя Івануху.

Перші ластівки перемог серед наших вихованок на чемпіонаті світу з боротьби вільної у м. Сараєво: Волошина Люба – 5 місце, Падошик Анастасія – 7 місце. Бронзовою призеркою чемпіонату Європи в місті Стокгольмі (Швеція) стала Падошик Анастасія, далі естафету продовжує Падошик Ольга – чемпіонат Європи м. Бєлград (Сербія) 2 місце і золото на чемпіонаті Європи у місті Гьорл (Угорщина). Неодноразовими переможцями чемпіонатів України стають сестри Анастасія та Ольга Падошики. Список чемпіонів України поповнюють Лєбєдєва Анастасія, Борисюк Ірина. Призерами даних змагань є Волошина Любов, Новосад Аліна, Романюк Тимур, Рисьова Діана, Кадіра Олександр, Рисьов Дмитро, Лисиця Каріна, Буяджи Іванна.

За останні п'ять років значних здобутків у футболі та футзалі досягли вихованки тренера Сергія Логінова. Чемпіонками України в різні роки ставали: Кисляк Софія, Наумич Олеся, Нікітюк Наталія, Тарасюк Анастасія та Анна, Логунова Дарія, Орловська Ксенія, Коновалова Софія, Масловська Валентина; призерами таких змагань були: Бабарика Софія, Гноєва Богдана, Цьось Олександра, Самчук Наталія, Нестеребська Вікторія. Кузьміч Анастасія, Кисляк Софія, Тарасюк Анастасія – входять до складу юнацької збірної України та футбольної команди вищої ліги "Ладомир".

За останнє десятиріччя норматив спортивного звання майстер спорту України виконали: Романюк Тимур та Падошик Анастасія (боротьба вільна), Кузьміч Анастасія (футбол), 18 спортсменам присвоєно спортивний розряд КМС. Всього за 70 років в спортивному закладі підготовлено 29 майстрів спорту та 52 кандидати.

В народі кажуть, що у здібних тренерів – завжди талановиті вихованці. В різні роки чемпіонами України стали Олег та Ігор Стуси (боротьба вільна), переможцями спартакіади школярів з футболу є Олександр Долиняк, Василь Сторчак. Срібними призерами таких змагань стали Сергій Маслянко та Олег Стус, срібні нагороди всеукраїнських чемпіонатів та спартакіад вибороли волейболістки: Людмила Дзиговська, Світлана Цюра, Оксана Лазарук, Яна Логінова.

В командах майстрів грали Юрій Тимофєєв, Олександр Долиняк, Василь Сторчак, Віктор Мацюк, Сергій Соботович, Андрій Шкурупій, Олександр Столярчук, Артем Малиш (U-19 "Динамо" Київ).

Багато учнів пішли шляхами своїх наставників, закінчивши вищі навчальні заклади фізкультурно-спортивного профілю, працюють вчителями фізвиховання, тренерами. Серед них – Заслужений працівник фізичної культури та спорту, Заслужений тренер України з футболу, кавалер орденів "За заслуги" та "Княгині Ольги" Юрій Тимофєєв, Заслужені тренери з вільної боротьби Леонід Педік, Анатолій Мілехин, Заслужений тренер Республіки Білорусь з вільної боротьби Микола Останін, Тетяна Максимчук, Володимир Полятичко, Людмила Філатова, Олег Стус, Ігор Падошик, Юрій Мазур, Володимир Олексюк, Едуард Фрейман, Сергій Логінов, Віктор Романчук, Світлана Вознюк.

Вчителями фізвиховання в закладах освіти працюють Валерій Мамушкін, Світлана Шмига, Андрій Шкурупій, Михайло Пекора, Валентин Цесля, Юрій Міцура, Сергій Логінов.

Можливою передумовою подальшої роботи дитячо-юнацької спортивної школи є розширення її зв'язків із загальноосвітніми школами міста, зміцнення матеріально-технічної бази. В цьому ми сподіваємось на підтримку міської влади, спонсорів та батьків. Спільними зусиллями школа поповнюватиме ряди фізкультурників, готуватиме спортсменів високих розрядів, членів збірних команд області, України, пропагуватиме здоровий спосіб життя серед юного покоління.

Володимир ОЛЕКСЮК, директор Ковельської дитячо-юнацької спортивної школи №1.

НА СВІТЛИНІ: тренери і вихованці ДЮСШ.

Фото з архіву школи.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 255

Повідомлення в номер / Бентежать душу спогади…

03.06.2021

Бентежать душу спогади…
Як ви думаєте, шановні читачі, що відчуває людина, котра багато десятків років попрацювала на одному місці, присвятивши практично все своє свідоме життя обраній професії? Задоволення? Втому? Розчарування? Смуток?
Скажу чесно: і одне, і друге, і третє, і четверте. Бо тією людиною, про яку написав вище, є ваш покірний слуга. Саме він очолив колектив ковельської "міськрайонки" у буремних 90-их роках минулого століття. Саме він із колегами-журналістами отримували блискучі перемоги у боротьбі за читачів, яких мали тоді майже 20 тисяч, відчули на собі холодні вітри ненависті і ворожнечі від ворогів горбачовської перебудови, зазнали неабияких випробувань у час національно-демократичного відродження краю.
І все ж і я, і мої соратники по праці – як колишні, так і теперішні, почувалися і почуваються щасливими. Бо присвятили свої життя улюбленій професії, яка не визнає ані свят, ані вихідних, ані високих заробітків, ані жодних пільг, а вимагає головного – праці, праці й ще раз праці заради її величності Газети, заради вимогливого і часом вередливого читача. Як мені здається, ми зуміли витримати виклики часу, зберегти реноме одного з провідних періодичних видань Волині (а, може, й України), не опуститися до бульварщини, не піти у найми ані до владної бюрократії, ані до самовпевнених ультрареволюціонерів і горе-реформаторів.
Я тішуся з того, що впевнено триматися "на плаву" нам допомагало і допомагатиме почуття журналістської взаємовиручки і взаєморозуміння, відсутність внутріредакційних і міжредакційних конфліктів. Ми нікому не заздрили, нікого не "підсиджували", а впевнено тримали і тримаємо ковельський рівень у журналістиці, якого, правду кажучи, не мали і не мають деякі хвалькуваті і обласні медійники.
l
Напередодні традиційного Дня журналіста, яке в Україні відзначають 6 червня, хочу згадати тих, хто творив "Прапор Леніна", а пізніше – "Вісті Ковельщини" і тих – кого вже немає з нами. Це Гнат Ольхович, Степан Скоклюк, Володимир Ковальчук, Степан Байдюк, Ніна Нагайчук, Алла Черній, Ніна Тарасенко, Василь Бородчук, Василь Усенко та інші. На щастя, почуваються бадьорими й енергійними наші колеги, які перебувають на заслуженому відпочинку, – Ігор Павлюк, Світлана Мельянчук, Людмила Скоклюк, Людмила Стасюк, Марія Фоменко, Алла Малиновська, Тамара Шевчук, Валентина Лусь. Зрештою, хіба всіх назвеш? Адже дехто перейшов на іншу роботу, дехто виїхав за межі Ковельщини, дехто поринув у сімейні господарські справи.
Щоправда, мені сумно від того, що загальний рівень української журналістики останнім часом істотно знизився. У засобах масової інформації, в тому числі й друкованих, переважають замовні матеріали, точаться розбірки між представниками тих чи інших політичних сил, а точніше – між представниками олігархічних кланів, котрі фінансують видання. Статтям, кореспонденціям, інтерв'ю бракує глибини, аналізу, елементарної грамотності, бо нинішні писарчуки-заробітчани на такі "дрібниці" уваги не звертають.
l
Я гордий з того, що належу до славної когорти волинського журналістського братства, об'єднаного в обласну організацію НСЖУ, очолювану моїм другом Михайлом Савчаком. І знову ж таки, печально, що відійшли у засвіти такі майстри Слова, як Полікарп Шафета, Степан Сачук, Анастасія Філатенко, Василь Простопчук, Василь Федчук, Олег Потурай, Федір Манздюк. Естафету їх справ гідно продовжують Олександр Згоранець, Галина Світліковська, Катерина Зубчук, Євген Хотимчук, його сини-козарлюги. Хай їм щастить завжди і в усьому!
Пишаюсь тим, що роки журналістської праці подарували мені миті творчого спілкування з колегами-редакторами – Валентиною Петрощук, Ігорем Лісовим, Антоніною Михальчук, Михайлом Лапківим, Олегом Дідиком, Петром Трофимчуком, Дмитром Морозом, Юрієм Ковалем, Олександром Хоменчуком, Галиною Федоренко, Людмилою Якимчук. По-різному склалася їх доля. Хто й досі "пре плуга", хто перейшов на іншу роботу, хто зайнявся підприємництвом, але усіх їх я глибоко шаную, бо то люди високого польоту, закохані у свій фах і віддані йому до решти.
l
Робота місцевих журналістів тісно пов'язана з діяльністю органів влади. Колись ми були "підручними" партії, потім "провідниками" перебудови і "носіями" національної ідеї. Нас остерігалися, часом – ненавиділи, але й поважали, бо розуміли силу друкованого Слова. Була підтримка, було розуміння, якого доходили через спори і дискусії, були гарні спільні справи.
Ким сьогодні є преса для влади, особливо київської? Чесно кажучи, не знаю, бо ані президент, ані прем'єр-міністр, ані голова парламенту про це ніколи не говорять і, мабуть, не думають. У них – інші проблеми – "держава у смартфоні", "країна мрій", "Е-декларування” та інші сучасні новації. Не сперечаюсь: все це потрібно. Але істиною є й те, що використання новітніх засобів комунікації вимагає оволодіння основами наук, в тому числі мови й літератури, історії та географії, політології і краєзнавства.
А як цього досягти, коли у деяких новоутворених громадах закривають школи і дитячі садки, масово скорочують кадри досвідчених педагогів, на межу банкрутства поставили і продовжують ставити редакції українських газет і журналів, книжкових видавництв? Зате широким потом в Україну пливе російськомовна газетно-журнальна і книжкова продукція, в інтернеті активно пропагують ідеї "руського міра". Продовжують свою антиукраїнську пропаганду в ютубі формально заборонені телеканали Віктора Медведчука, перейменовані майстрами фальсифікацій у "незалежні" і "чесні". І в той час видання, які стоять на патріотичних позиціях, припиняють своє існування.
l
Я не ідеалізую старих часів. Не з чуток, а з власного досвіду знаю, що таке компартійний диктат і політична цензура, свавілля новообраних і новопризначених "князьків", які вважають, що журналісти – їх служки і сліпі виконавці волі самодурів.
Але я знаю й інше: діловий підхід до розв'язання проблем друкованої преси, турбота про працівників ЗМІ, допомога їм у скрутну хвилину з боку багатьох державних службовців і керівників досить високого рангу. Вони цінували працю медійників, намагалися тактовно й ненав'язливо залучати їх до розв'язання назрілих проблем, бо розуміли велике значення друкованого Слова. У зв'язку з цим ніколи не забуду поважливого ставлення до ковельських газетярів голови райдержадміністрації Віталія Карпюка. Саме він був ініціатором своєрідної міжнародної школи журналістської майстерності, яку започаткував з польськими друзями – Анджеєм Вавринюком і Казімєжом Стоцьким. Перший був відомим на Люблінщині публіцистом, краєзнавцем, істориком, другий – старостою Холмського повіту.
За участю творчих колективів газети "Волинь", головного редактора Степана Сачука, членів НСЖУ Василя Простопчука, Святослава Пирожка, Галини Федоренко, їх ковельських колег – автора цих рядків, його заступника Світлани Ляшук, Ярослава Гаврилюка регулярними стали так звані "Надбужанські зустрічі". До їх проведення долучалися працівники друкованих і електронних ЗМІ Волині і Холмщини. Впродовж двох днів у невимушеній обстановці, за чашкою кави ми обговорювали насущні проблеми українсько-польської співпраці, вчилися у колег працювати в умовах ринку преси, який у нас тоді ледь-ледь зароджувався, обмінювалися досвідом роботи, проводили спільні творчі акції. На жаль, з бігом часу такі зустрічі, які відбувалися почергово на Ковельщині і Холмщині, стали рідкими, а нині вже й не практикуються. А шкода…
За мерства Ярослава Шевчука працівники ковельської газети разом із працівниками міської ради у складі офіційних делегацій відвідували сусідню Польщу, знайомилися з діяльністю тамтешніх комерційних структур, органів державної влади і місцевого самоврядування, готували цікаві й повчальні статті, кореспонденції, репортажі. Особисто мені разом із Сергієм Шульганом та Григорієм Бойчуком у свій час випала нагода побувати у польському місті Бжег Дольний, з яким Ковель й донині підтримує партнерські стосунки.
Приклад поваги до журналістів демонстрували покійний нині волинський "губернатор" Борис Клімчук, який щороку по декілька разів проводив прес-конференції у Ковелі, залучав їх до поїздок за кордон, зокрема, у Литву, а на Волинь запрошував делегації медійників з інших областей України.
Мені і моїм колегам приємно було працювати з міськими головами Романом Герасімовим, Євгеном Поліщуком, Анатолієм Семенюком, Володимиром Бойком, Сергієм Кошаруком, Олегом Кіндером, головами РДА Сергієм Матяшуком, Віктором Козаком, головами районної ради Павлом Ющиком, Миколою Гайдучиком, Андрієм Броїлом. У кожного з них були своя життєва позиція, політичні погляди, нахили і уподобання, але вони знали ціну важкої журналістської праці, підтримували у важку хвилину.
Слава Богу, що традицію поваги до працівників ЗМІ, розуміння їх потреб продовжують нинішні очільники міської та районної влади Ігор Чайка, Ольга Черен, В'ячеслав Шворак, члени їх команд. Їм нині теж доводиться непросто, але за своїми клопотами не забувають про журналістів, їх проблеми, хоч не завжди в силу різних причин можуть допомогти їх розв'язати – економічна та фінансова скрути, пандемія коронавірусу, на жаль, даються взнаки всім.
l
Я прошу вибачення у читачів за дещо розлогі мої нотатки. Так уже сталося, що напередодні Дня журналіста виникло бажання згадати про те, що довелося з колегами пережити, про те, що бентежить серце і душу. Це, звичайно, маленька часточка історії життя колективу редакції "Вістей Ковельщини" – газети, яка є своєрідним "брендом" нашого Волинського краю, одним із найстаріших і найавторитетніших видань України.
Тож із прийдешнім святом, дорогі журналісти – і колишні, і теперішні, громадські дописувачі, читачі, працівники поштового зв'язку і поліграфії, спонсори і благодійники, всі, хто допомагав і допомагає творити "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас! Будьмо разом і надалі!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: фотомиті однієї із зустрічей українських і польських журналістів під час "Надбужанських дебатів".
Фото Ярослава ГАВРИЛЮКА (2004 р.).

Бентежать душу спогади...

Як ви думаєте, шановні читачі, що відчуває людина, котра багато десятків років попрацювала на одному місці, присвятивши практично все своє свідоме життя обраній професії? Задоволення? Втому? Розчарування? Смуток?

Скажу чесно: і одне, і друге, і третє, і четверте. Бо тією людиною, про яку написав вище, є ваш покірний слуга. Саме він очолив колектив ковельської "міськрайонки" у буремних 90-их роках минулого століття. Саме він із колегами-журналістами отримували блискучі перемоги у боротьбі за читачів, яких мали тоді майже 20 тисяч, відчули на собі холодні вітри ненависті і ворожнечі від ворогів горбачовської перебудови, зазнали неабияких випробувань у час національно-демократичного відродження краю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 356

Повідомлення в номер / Миті творчості ковельського театру

03.06.2021

Миті творчості ковельського театру

18 травня, у Міжнародний день музеїв, Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" представив глядачам імерсивні міні-постановки у вигляді перформативних включень в пішохідну екскурсію містом, яку провела директор Ковельського історичного музею Маргарита Матвійчук.

Актори театру чекали на екскурсантів у різних важливих куточках нашого міста: в старій частині Ковеля екскурсія зустріла королеву Бону Сфорцу з королем Сигізмундом, фрейлінами та пажами – поважні гості станцювали для ковельчан церемоніальний танок, а королева нагадала історію надання місту грамоти Магдебурзького права.

Біля пам'ятника Тарасу Шевченку герої його поем читали безсмертні рядки творів Кобзаря під мелодійну музику бандури.

Воїни різних часів та ангели, що їх бережуть, чекали на екскурсію на Меморіальному комплексі Слави – біля пам'ятних стел Другої світової війни в Україні, воїнам-інтернаціоналістам, стели Пам'яті загиблих земляків-учасників АТО, а також біля пам'ятників жертвам аварії на ЧАЕС і Хреста пам'яті жертв більшовицького терору.

Поблизу пам'ятника Лесі Українці гості зустріли саму поетесу та героїв її знаменитої драми-феєрії "Лісова пісня" – Лукаша, Мавку та інших персонажів.

На жаль, дещо перешкодила планам погода, тож побачити глядачі встигли не все, проте ми були дуже раді долучитись до святкування Дня музеїв та зіграти перед ковельчанами фрагменти історії нашого прекрасного міста.

Як це було – дивіться на фотосвітлинах. Дякуємо усім за допомогу та підтримку!

Актори Ковельського аматорського експериментального театру-студії "10 ряд 10 місце" взяли участь у етнодефіле-показі мод "Моя вишиванка – берегиня роду" під час відзначення Дня вишиванки на міській парковій сцені. Представники нашого колективу із захопленням демонстрували вишитий національний одяг сучасних та стародавніх майстрів. Було яскраво та незабутньо!

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

режисер-постановник та художній керівник театру-студії "10 ряд 10 місце".

Фото з архіву театру-студії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 318

Повідомлення в номер / Гороскоп 7 по 13 червня

03.06.2021

Гороскоп

7 по 13 червня

Гороскоп 7 по 13 червня

ОВЕН. У стосунках з колегами варто усвiдомити, що iстина вiдома не тiльки вам. Надійдуть взаємовигiднi пропозицiї.

ТЕЛЕЦЬ. Можлива активна участь друзiв та рiдних у ваших справах. Але рiшення приймати все-таки вам.

БЛИЗНЮКИ. Тиждень насичений враженнями i подiями, знайомствами. Можуть здiйснюватись заповiтнi бажання.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 549

Повідомлення в номер / “Вісті Ковельщини”: цікаво, корисно, вигідно!

27.05.2021

“Вісті Ковельщини”: цікаво, корисно, вигідно!

Шановні читачі!

Триває передплата газети "Вісті Ковельщини" на друге півріччя 2021 року.

Передплатна ціна становить (разом із послугами поштового зв'язку):

1 місяць - 32,70 грн.;

3 місяці - 95,10 грн.;

6 місяців - 183,20 грн.

Передплату можна оформити в найближчому відділенні зв'язку, листоноші, яка Вас обслуговує, а також безпосередньо в редакції, котра розміщена за адресою: м. Ковель, вул. Міцкевича, 3.

"Вісті Ковельщини" у зв'язку з укрупненням Ковельського району тепер отримують на Турійщині, Старовижівщині, Ратнівщині, Любомльщині і в Шацькому краї. Їх мешканців, які ще не стали читачами газети, запрошуємо до участі в передплатній кампанії-2021.

Хочемо нагадати, що "Вісті Ковельщини" – це громадсько-політичне видання, яке широко інформує читачів про життя наших земляків, діяльність місцевих органів влади та прийняті ними рішення, події в країні і за кордоном, порушує гострі проблеми сьогодення, постійно друкує матеріали на теми моралі, духовності, культури, сім'ї, молоді і спорту.

Передплачувати газету не тільки корисно, а й вигідно. Адже редакція постійно оголошує конкурси, розіграші, вікторини серед своїх читачів, а переможців відзначає призами. Ось і на цій світлині Ви бачите голобчанку Надію Корнелюк, яка стала однією з переможниць конкурсу "Чарівний світ вишиванки", який редакція проводила спільно з управлінням культури, молоді та спорту міськвиконкому, магазином "Світ вишиванок".

Нагородження переможців відбулося минулого четверга, 20 травня ц. р., у Ковельському міському парку культури і відпочинку імені Лесі Українки. Фоторепортаж про цю подію читайте на 9-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Читайте і передплачуйте

"Вісті Ковельщини" –

газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Шановні читачі!

Триває передплата газети "Вісті Ковельщини" на друге півріччя 2021 року.

Передплатна ціна становить (разом із послугами поштового зв'язку):

1 місяць - 32,70 грн.;

3 місяці - 95,10 грн.;

6 місяців - 183,20 грн.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 290

Повідомлення в номер / Зі святом, колеги-поліграфісти!

27.05.2021

Зі святом, колеги-поліграфісти!

Щорічно, в останню суботу травня, в Україні відзначають День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження.

Завдяки роботі поліграфістів у світ виходять газети, журнали, книги, створюється рекламна та ділова поліграфія. Навіть у час стрімкого поширення цифрової інформації, розвитку комп’ютерних технологій попит на друковану продукцію не зменшується.

В Ковелі широкий спектр поліграфічних послуг надає магазин «Арт Поліграфія», який знаходиться за адресою: вул. Незалежності, 140/2. Серед них – виготовлення та продаж бланків, журналів, книг, етикеток, посвідчень, папок, квитанцій (з номерами і без); розробка дизайну та друк кольорової продукції (візитки, флаєри, афіші, буклети та ін.); переплетення, ламінування, зшивання, копіювання ділової документації.

Крім цього, в магазині «Арт Поліграфія» є завжди великий вибір канцтоварів для офісу, ксерокопіювального паперу, шкільного приладдя, блокнотів, конвертів, листівок, прапорів за помірними цінами.

З нагоди професійного свята щиро вітаємо колектив магазину «Арт Поліграфія», усіх, хто має причетність до цієї важливої сфери діяльності, з професійним святом. Зичимо міцного здоров’я, творчого натхнення, щастя, успіху і процвітання, миру та добра!

НА ЗНІМКУ: підприємець Ірина БОРЕЙКО та оператор комп’ютерного набору магазину «Арт Поліграфія» Тетяна КУШНЕРУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 328

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 27 травня – 2 червня

27.05.2021

Погода в Ковелі

27 травня – 2 червня

Погода в Ковелі 27 травня – 2 червня

Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 22^оС. Вітер західний слабкий.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 13^оС. Вітер північний помірний.

П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 20^оС. Вітер північно-західний сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 12^оС. Вітер північно-західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 285

Повідомлення в номер / Як взяти кредит і не пошкодувати про це

27.05.2021

Як взяти кредит і не пошкодувати про це?

Не вистачає грошей до зарплати? Вийшов з ладу холодильник, а в заначці порожньо? Хочете взяти онлайн-кредит? Так, він може допомогти в цій ситуації, але як взяти в борг, щоб потім не жалкувати?

Реклама швидких кредитів зараз переслідує нас всюди — в транспорті, по телевізору, в смс-ках, в газетах та на дошках оголошень. І це не дивно — в Україні наразі працює понад тисяча фінансових компаній, які хочуть видати нам кредит. Але як нам обрати поміж них?

Перше правило безпроблемного кредитування — необхідно відповідально підійти до вибору компанії. Перевірте офіційну реєстрацію фінустанови через систему Національного банку. Це можна зробити за адресою: kis.bank.gov.ua. Якщо її немає в переліку — викреслюйте цю компанію зі свого списку. Компанія є у системі Нацбанку — тоді переходимо до наступного кроку — обираємо мікрокредит.

На що звернути увагу, обираючи мікрокредит?

1. Кредитів під 0% в природі не існує. Точно! Ми перевіряли! Це старий рекламний трюк, за яким стоять додаткові комісії, 0% тільки на перший день користування кредитом та інші невигідні умови, зазначені дрібним шрифтом у договорі;

2. Уточніть інформацію щодо повної відсоткової ставки. Кажуть — 1-2%? Не поспішайте на радощах підписувати договір — це відсоток лише за один день користування кредитом, а от відсоткова ставка за цілий місяць може сягати 60%. Взяв 1000 гривень — через місяць маєш повернути 1600 гривень;

3. Дізнайтеся про графік платежів — це важливо, адже якщо пропустите платіж — вам можуть нарахувати штраф;

4. Вивчіть інформацію про штрафи у разі прострочення кредиту — навіть декілька днів затримки виплат можуть коштувати вам значної суми;

5. Уважно прочитайте умови договору — там можуть бути зазначені особливі умови нарахування відсотків і додаткові послуги, які вам непотрібні, а також умови щодо обробки ваших персональних даних.

Як нараховуються відсотки?

Будьте уважними до особливих умов нарахування відсотків. Особливо, якщо фінансова установа, до якої ви звернулися, погодила суму кредиту не одразу, а частинами. Майте на увазі, що це два окремі договори, і відсоткові ставки, дати погашення, розмір штрафів за ними можуть кардинально відрізнятися. Не підписуйте жоден документ, не прочитавши його.

Обрали кредит, прочитали всі документи, отримали згоду на видачу кредиту, і тепер компанія пропонує підписати онлайн-договір.

Чи має кредитний онлайн-договір юридичну силу?

Так. Кредитний договір при оформленні позики онлайн на сайті чи у мобільному додатку підписується одноразовим паролем. Цей пароль, згідно із законодавством, що регулює укладення електронних договорів, по суті має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис чи кваліфікований електронний підпис, а електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Підписали договір, отримали гроші, купили холодильник, вчасно виплатили борг — вітаємо! Ваша кредитна історія буде гарною, і ви без проблем зможете взяти кредит наступного разу в цій або іншій фінустанові.

Втратили роботу чи дохід та не можете сплачувати кредит? Зверніться до фінустанови та поясніть ситуацію. Вам можуть піти назустріч та запропонувати різні варіанти зручного для вас погашення боргу.

Взяли кредит та просто не хочете його сплачувати — готуйтеся до штрафів, розмов із колекторами та суду.

Який максимальний штраф за невиплату кредиту?

Мікрокредит — це кредит розміром до однієї мінімальної заробітної плати (до 6 тис. грн). За такими кредитами штраф та пеня не можуть перевищувати подвійної суми позики (це стосується лише тих кредитів, що були оформлені після 8 січня 2021 року). Для мікрокредитів, оформлених до цієї дати, можуть бути застосовані штрафи та пеня, які були прописані в договорі.

Що робити,

якщо телефонують колектори?

Якщо у вас є борг, і ви не сплачуєте його — це слід зробити. В іншому випадку з вами будуть довго розмовляти колектори, потім передадуть справу до суду.

Якщо ви не брали кредит — тоді зверніться до бюро кредитних історій (це можна зробити онлайн за адресою: https://www.ubki.ua) та перевірте, чи є у вас борги. Інколи шахраї можуть взяти кредит на втрачені вами документи або їхні копії. У разі виявлення шахрайських дій стосовно вас невідкладно звертайтесь до правоохоронних органів.

Якщо боргів на вас немає, з'ясуйте, чому ваш номер міг опинитися у колекторів (його міг вказати хтось зі знайомих, коли оформлював власний кредит).

Чи законні дзвінки та вимоги колекторів, якщо ви не оформлювали кредит?

Вам можуть телефонувати з приводу боргу вашого знайомого чи родича, який вказав ваш номер у якості контактної особи. Якщо ви не давали згоду на обробку ваших персональних даних, то при першому ж контакті з колекторами маєте право заборонити вас турбувати. Дзвінки від колекторів продовжуються? У цьому можна вбачати порушення вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Що робити?

Не панікуйте. З'ясуйте у колекторів назву компанії, яка до вас телефонує, зафіксуйте їхні виклики за допомогою скріншотів чи аудіозаписів та попросіть припинити дзвінки.

Якщо ж вони й далі тривають, напишіть письмову вимогу на ім'я керівника компанії із запереченням проти обробки ваших персональних даних, а саме щодо припинення здійснення дзвінків та направлення повідомлень на ваш номер телефону. За Законом, вам повинні відповісти упродовж 10 днів.

Якщо компанія не реагує, і дзвінки не припиняються, зверніться з усією доказовою базою (скріншоти, аудіозаписи, копія вимоги тощо) до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: 0 800 501 720, hotline@ombudsman.gov.ua, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8.

Колектори перейшли

до погроз і залякувань?

Представники колекторської служби не можуть забрати ваше майно, житло чи гроші, вони не мають права вам погрожувати — всі ці дії порушують Конституцію України (статті 3, 21, 22 та 32), Цивільний кодекс України (статті 3, 291, 301, 302 та 308), Кримінальний кодекс України (стаття 182).

Якщо колектори погрожують вам, зверніться до правоохоронних органів.

Якщо фінустанова

порушила ваші права:

1. Напишіть заяву на ім'я керівника фінансової установи.

2. Не допомогло? Зверніться до Національного банку України. Тел. 0 800 505 240, або чат-бот nbu_contact_bot у Viber та Telegram.

3. Необхідна юридична допомога? Скористайтеся системою надання безоплатної правової допомоги — 0 800 213 103.

Національний банк України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 330

Повідомлення в номер / Духовність – фундамент будівництва незалежної держави

27.05.2021

Духовність – фундамент будівництва незалежної держави

Ветеран педагогічної праці Дмитро Пилипович Корнелюк відомий волинянам не лише як історик-краєзнавець, автор цілого ряду книг на теми духовності, релігійної етики і моралі.

Він – один з тих невгамовних людей, які були ініціаторами запровадження в школах і навчальних закладах нашої області уроків, образно кажучи, християнського віровчення, принципів і норм міжцерковного співжиття, незалежно від того, до якої конфесії належать віряни. Невипадково, саме пану Дмитру колеги довірили очолити Волинську обласну громадську раду національного та духовного відродження.

Деякий час тому Дмитро Корнелюк виступив з ініціативою провести засідання "круглого столу" на тему "Розвиток духовно-моральної освіти на Ковельщині: стан, проблеми і перспективи". Ініціативу підтримали Ковельська районна рада, районна державна адміністрація. І ось цими днями таке засідання за участю представників територіальних громад новоствореного Ковельського району і духовенства відбулося в читальній залі центральної районної бібліотеки.

На початку зустрічі голова Ковельської районної ради В`ячеслав Шворак після офіційного привітання сказав, що на сьогодні проблема запровадження таких уроків в загальноосвітніх школах залишається актуальною, духовне виховання молоді – це спільна праця рідних, релігійної громади і суспільних інститутів. Повноцінне виховання дітей та молоді неможливе без навчання нормам духовності та моралі.

Модераторами проведення "круглого столу" були заступник голови Ковельської районної ради Андрій Броїло та голова Волинської обласної ради національного і духовного відродження, ініціатор запровадження в школах області уроків християнської етики краєзнавець, релігієзнавець Дмитро Корнелюк.

На розгляд та обговорення присутніх вони запропонували такі питання: суспільна місія Церкви у розбудові демократичного суспільства в Україні; втілення у світоглядну основу сучасної освіти християнського погляду на дитину і педагогічний процес; наша нагальна потреба українізувати суспільство через звернення до національних традицій і християнських цінностей українського люду та шляхи реалізації; актуальність питання духовно-морального виховання в Україні у контексті існуючих протиріч.

Своїми міркуваннями та досвідом щодо вирішення питань, внесених на обговорення, поділились: голова Ковельської райдержадміністрації Ольга Черен; протоієрей, прессекретар Володимир-Волинської єпархії УПЦ, викладач духовної семінарії Володимир Мацур; заступник голови Волинського об`єднання церков ЄХБ Віталій Бойчук; директор ліцею №13 м. Ковеля Ігор Ткачук; протоієрей, старший викладач Волинського православної богословської академії, настоятель храму Різдва Івана Хрестителя м. Ковеля Станіслав Беспалов; директор Ковельського промислово-економічного фахового коледжу Луцького національного технічного університету Тетяна Селівончик; вчитель християнської етики Люблинецької ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ст." Олена Прадійчук; протоієрей, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Білина Ковельського району Василь Фурман; вчитель християнської етики Оріхівської ЗОШ І-ІІІ ст. Тетяна Октисюк; протоієрей, настоятель Свято-Дмитріївського храму м. Ковель Анатолій Александрук; ексначальник управління освіти Любомльського району Василь Стрільчук; директор Білинської ЗОШ І-ІІІ ст. Людмила Мороз.

За посередництвом скайп-зв`язку в засіданні "круглого столу" взяв участь доктор педагогічних наук, професор Острозької академії, координатор духовно-морального виховання дітей і молоді в Україні Василь Жуковський. У своїй он-лайн доповіді він зазначив, що нині немає важливішої теми для нашої школи, для нашої освіти, для нашої країни, аніж духовно-моральне виховання підростаючого покоління.

Впродовж кількох годин тривало обговорення питань необхідності вивчення предмету "Основи християнської етики" в школах, організації належного педагогічного й методичного супроводу духовного виховання.

Сама назва засідання "круглого столу" свідчить про те, що розвиток духовно-моральної освіти в Україні має як проблеми, так і перспективи. І проведена зустріч покликана відшукати шляхи вирішення цих проблем, які дадуть позитивні результати у майбутньому.

Учасники "круглого столу" ухвалили звернення щодо збереження та підтримки викладання предметів духовно-морального спрямування у закладах освіти Ковельщини. Вони залишилися задоволеними предметною розмовою, що відбулася, відзначили її важливість і актуальність.

– Я почув багато цікавих думок, пропозицій, – сказав у розмові із кореспондентом нашої газети голова Ковельської районної ради В'ячеслав Шворак. – Дещо із почутого стало для мене справжнім відкриттям. Нам усім слід наполегливо працювати над вирішенням питань, які порушили учасники розмови.

– Гарна зустріч, змістовні виступи, – зазначили директор Ковельського промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ, кандидат технічних наук, Відмінник освіти України Тетяна Селівончик. – Особлива подяка – досвідченому, знаючому, мудрому освітянину Дмитру Пилиповичу Корнелюку, який у свій час працював у нашому навчальному закладі. Тепер головне – втілити в життя напрацювання в галузі духовно-моральної освіти, піднести її на якісно вищий рівень. Цього вимагає від нас саме життя.

Подібні враження – в інших учасників засідання "круглого столу". Можна лише подякувати Дмитру Корнелюку за його невтомність, ентузіазм, прагнення й надалі вдосконалювати процес духовного відродження на Волині, якому він віддав не один десяток років свого активного життя.

У зв'язку з цим згадуються слова редактора газети "Вісті Ковельщини", Заслуженого журналіста України Миколи Вельми, які він мовив на недавній презентації нової книги Дмитра Корнелюка. Звертаючись до присутнього там депутата районної ради (на той час) Андрія Броїла, Микола Григорович запропонував Андрію Петровичу порушити питання про присвоєння Дмитру Пилиповичу звання Почесного громадянина Ковельського району на одній із сесій райради. Свою пропозицію Микола Григорович аргументував так:

– Дмитро Корнелюк знана й шанована людина на Волині. У свій час працював на освітянській ниві в окремих районах, які нині увійшли до складу Ковельського. Його роль в національно-патріотичному і духовному відродженні Поліського краю важко переоцінити. Переконаний, що всі, хто знає пана Дмитра, підтримають рішення ради, якщо воно буде прийняте.

Що ж, тепер, коли Андрій Броїло обраний заступником очільника представницької гілки влади Ковельщини, можливо, настав час втілити в життя ідею Миколи Вельми? Тим більше, що успіх ініційованого Дмитром Корнелюком засідання "круглого столу", яке відбулося днями, дає додаткові підстави для цього.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час засідання "круглого столу" в центральній районній бібліотеці.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304