Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 256

Гороскоп

з 25 по 31 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245

Погода в Ковелі  

7 – 13 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 295

Уже восьмий рік в Україні триває війна. За цей час у Збройних силах відбулось чимало змін: зросла чисельність, з'явилось сучасне озброєння і зміцнилася довіра. Фінансування армії стало одним із головних пріоритетів державного бюджету. У 2014 році загалом на безпеку й оборону країни передбачалось трохи більше 14 млрд. гривень, у 2021 році витрати перевищили 267 млрд. грн. Попри те, що фінансування щороку зростає, його все одно недостатньо. Напередодні Дня захисників і захисниць аналізуємо, з якими фінансовими проблемами стикаються військові сьогодні. 

Борги

На сьогодні в Українській армії є дві ключові фінансові проблеми. Перша – це борги. Станом на початок жовтня,військовим заборгували 1,5 млрд. грн. обов'язкових виплат. Влітку були повністю зупинені виплати на оздоровлення, фіксувалися затримки "бойових" виплат.

У Міноборони пояснюють таку ситуацію погано спланованим бюджетом на 2021 рік. Документ не врахував додаткову потребу оборонного відомства у 5,7 млрд. гривень. Саме стільки грошей необхідно для закриття обов'язкових одноразових виплат у повному обсязі та додаткової винагороди.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підтверджує: "Призупинені виплати були у зв'язку з тим, що виділили коштів менше. Грошей було закладено менше спочатку в бюджеті. Йдеться про одноразові виплати,   які є обов'язкові".

У Міноборони обіцяють, що всі заборгованості військовим будуть погашені у жовтні, але для цього ще потрібно внести зміни до держбюджету. Як стверджує заступниця міністра оборони Ганна Маляр, до Верховної Ради вже подали відповідний проєкт Закону. Як тільки депутати підтримають зміни, відомство зможе закрити усі борги перед захисниками.

Низькі зарплати 

Друга проблема, яка хвилює українських військовослужбовців сьогодні, – це низькі зарплати. Востаннє грошове забезпечення військових підвищували два роки тому. Зараз середня зарплата по Україні зросла до 14 300 грн., а солдатська так і залишилась на рівні 10 500 гривень. 

Звичайно, на передовій заробітки вищі, і можуть перевищувати 20-30 тисяч гривень. Солдат на першій лінії у зоні операції Об'єднаних сил отримує зарплату від 10500 гривень, бойову надбавку 17000 гривень і 5000 за створення безпечних умов виконання бойових завдань. Залежно від звання можуть бути додаткові доплати.

Експерти зауважують, що фінансові проблеми дуже впливають на мотивацію українських воїнів. Борги і низькі зарплати створюють напруженість і часто призводять до того, що цінні фахівці залишають лави ЗСУ. За даними Генерального штабу, близько 65% військовослужбовців служать лише один контракт і звільняються. Не в останню чергу –  через гроші. 

Обіцянки 

У владних кабінетах про ситуацію знають і з року в рік обіцяють виправити. Наступного року планують одразу виділити  більше грошей. У першій версії державного бюджету на 2022 рік, який затвердив Кабмін, на безпеку й оборону загалом передбачено 319,4 млрд.  грн. або 5,95% ВВП країни. Міноборони отримає 131 млрд.  грн., що на 13,4 млрд більше, ніж цього року.В абсолютних цифрах це буде найбільший бюджет військового відомства за всю історію Незалежності.

Грошове забезпечення військовослужбовців обіцяють збільшити на 7,7 млрд. грн. Загалом це має бути найбільша стаття витрат оборонного бюджету, а саме: 72 млрд. грн. Крім того, рекордні 33 млрд. грн. будуть виділені на розвиток озброєння і військової техніки.

"Буде збільшено грошове забезпечення військових, які служать в ЗСУ, буде збільшено фінансування поліції, передбачені в бюджеті кошти на житло для військових. Крім того, всі програми, які до цього часу були проголосовані на РНБО щодо ракетних програм, новітнього озброєння, щодо ВМС,- всі програми будуть профінансовані на 100%", – запевняє секретар РНБО Олексій Данілов.

Які цифри потраплять до фінального голосування по бюджету, поки невідомо. Але потреба переглянути зарплату військових сумнівів не викликає. Бо ті, хто боронить нашу незалежність, заслуговують на гідну підтримку з боку держави.

Оксана КОВАЛЬ.

Уже восьмий рік в Україні триває війна. За цей час у Збройних силах відбулось чимало змін: зросла чисельність, з'явилось сучасне озброєння і зміцнилася довіра. Фінансування армії стало одним із головних пріоритетів державного бюджету. У 2014 році загалом на безпеку й оборону країни передбачалось трохи більше 14 млрд. гривень, у 2021 році витрати перевищили 267 млрд. грн. Попри те, що фінансування щороку зростає, його все одно недостатньо. Напередодні Дня захисників і захисниць аналізуємо, з якими фінансовими проблемами стикаються військові сьогодні. 

На сьогодні в Українській армії є дві ключові фінансові проблеми. Перша – це борги.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 278

Напередодні Дня захисників і захисниць України ми зустрілися з начальником Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковником Андрієм СЕРЕДЮКОМ і поспілкувалися з ним.

l

— 14 жовтня українці відзначають одразу чотири свята — День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисників і захисниць України і День утворення УПА. Андрію В'ячеславовичу, для Вас особисто, яке з перелічених вища свят найголовніше?

— У літописі українського воїнства безліч битв і дат. Серед них — День захисників і захисниць України. Це наймолодше наше свято. Воно символізує нерозривний зв'язок усіх поколінь захисників України, є пам'яттю про тих, хто в різні часи захищав рідну землю від ворогів і продовжує захищати її зараз. 

Яке із цих свят важливіше? Усі значимі, бо вони окроплені кров'ю та освячені вірою. Усі чотири свята взаємопов'язані, нероздільні, уособлюють дух боротьби за Українську державу в різні періоди історії.

— День захисників і захисниць України — це день пам'яті та пошани всіх, хто впродовж століть боровся за свою землю і відстоював суверенітет України після здобуття нею незалежності. Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала і кадрових військових, і добровольців, і волонтерів. Ви, як людина, відповідальна за поповнення лав наших Збройних Сил, розкажіть про цей процес.

— Як зазначають міжнародні експерти, українська армія сьогодні — одна з найпотужніших у Європі. Нині триває формування української армії, яка вже довела свою спроможність відстояти честь і незалежність Вітчизни. 

Ми нікому не загрожували і не загрожуємо, але зміцнюємо Збройні Cили у відповідь на російську загрозу. Відрадно, що у цю справу вагомий внесок робить й Ковельщина. Не вдаючись до цифр, скажу, що згідно із Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ми повністю виконуємо нормативні плани, ведемо чіткий облік усіх громадян призовного віку, які проживають на підпорядкованій нам території, визначаємо їхні характеристики тощо. 

До слова, протягом 2021 року зголосилося служити за контрактом 45 ковельчан, в тому числі — п'ять жінок.

— Як піклуються про "атовців" у Ковелі? Чи звертаються до Вас ті, хто побував у зоні бойових дій, і з якого приводу?

— Українське законодавство містить чимало нормативно-правових актів, якими передбачено державні гарантії та пільги для цих категорій осіб. 

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 719 від 19.10.2016 року "Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей" спрямовується субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам для забезпечення житлом.

За кошти місцевих бюджетів забезпечуються безкоштовним харчуванням у навчальних закладах міста діти учасників бойових дій. 

Для учасників антитерористичної операції передбачені державні програми із психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації. Щороку учасники бойових дій та особи з інвалідністю, що брали участь в АТО/ООС, забезпечуються санаторно-курортним лікуванням.

Щороку виплачується разова грошова допомога, передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У 2020 році проведено виплату для ветеранів та членів сімей загиблих з числа АТО/ООС.

У Ковелі перебуває на обліку 718 учасників бойових дій АТО/ООС (з них 27 захисниць), 75 осіб з інвалідністю внаслідок війни АТО/ООС, один учасник війни АТО/ООС та 28 членів сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС та одна родина зниклого безвісти.

Звичайно, до нас звертаються учасники бойових дій з різних питань, найчастіше з питань соціального захисту.

— Які завдання покладені на підрозділи територіальної оборони? Чи у нас багато бажаючих служити в резерві?

— На підрозділи територіальної оборони покладені важливі завдання із зміцнення обороноздатності країни та захисту свого краю. Серед них — охорона та захист державного кордону, охорона та оборона важливих об'єктів та комунікацій, забезпечення умов для функціонування органів місцевої влади, боротьба з незаконними збройними формуваннями та підтримання режиму воєнного часу.

Останнім часом бажаючих служити у військовому резерві в підрозділах територіальної оборони стало більше. Це пов’язано з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про Національний спротив". Цим Законом поширено на резервістів весь комплекс соціальних пільг та гарантій, які передбачені для мобілізованих осіб. Головне в цьому переліку — це збереження місця роботи, посади та середнього заробітку, місця навчання та стипендії, а також ненарахування штрафних санкцій та пені за невиконання зобов'язань перед банками, підприємствами та установами. 

— Чи не могли б Ви назвати імена військовослужбовців — наших земляків, які особливо відзначились і удостоєні високих нагород?

— Це, насамперед, військовослужбовці, які загинули та поклали своє життя за захист Незалежності та суверенітету нашої держави: Олександр Артемук, Олександр Абрамчук, Олександр Ярмолюк, Олексій Тарасюк, Анатолій Шилік, Андрій Задорожній, Роман Данилевич, Сергій Дем'яник, Станіслав Максимчук, Андрій Омелянюк, Андрій Мостика, Павло Редькович, Володимир Киян, Олег Остапенко, Олег Вишневський, Анатолій Іллюх, Микола Кравчук, Микола Яворський, Ігор Кірєєв — Герої, які живуть у нашій пам'яті й серцях. Всі вони посмертно удостоєні високих державних нагород.

— Віднині ми відзначатимемо свято День захисників і захисниць України. А хто серед наших землячок носить це горде звання? 

— Вітаючи чоловіків-військовослужбовців із прийдешнім святом, не забуваймо привітати й жінок, котрі служать в армійських лавах, адже їхня участь та внесок у нашу загальну боротьбу дуже вагомий. Можемо пишатися нашими землячками — фельдшером, старшиною Любов’ю Сальніковою, військовим кухарем, старшим солдатом Іриною Шмулигою, які проходять військову службу за контрактом у 128-й  окремій гірсько-штурмовій бригаді, були в зоні проведення бойових дій на Сході. Обидві з Ковеля, призвані на військову службу за контрактом Ковельським РТЦК та СП. 

— Чи змінилася наша армія за ці сім років війни?

— Безумовно. У 2014 році розпочалось масштабне реформування Збройних Сил України, яке відбувалося в умовах збройної агресії Російської Федерації у Криму та на Донбасі та за підтримки і активної участі громадянського суспільства країни. Хоча до закінчення реформи в українській армії ще далеко, Україна вже по праву пишається прогресом в оборонній сфері.

Вдвічі зросла кількість військових ЗСУ. Зараз армія — це понад 250 тисяч бійців і мільйон в резерві. Український оборонний сектор поступово переходить на стандарти НАТО у структурі та організації всіх процесів.

Десантно-штурмові війська стали окремою армійською структурою. Створено Сили Спеціальних Операцій.

Флот зміцнюють партнери: маємо американські катери класу "Island" й чекаємо на британські ракетні катери Марк VI. В українській армії є американські протитанкові комплекси Джавелін та турецькі ударні безпілотники Байрактар.

Особлива цінність — вітчизняна високоточна зброя. Це — система залпового вогню "Вільха" (прийнята на озброєння у 2019-му) та крилата ракета "Нептун" (від серпня 2020-го).

Оборонний бюджет України — найбільший за всю історію Незалежності і втричі більший, ніж на початку війни.

— Що хочете сказати як військовий комісар нашим захисникам і захисницям, всім ковельчанам напередодні свят?

— Це свято — не тільки данина пам'яті нашим предкам, а й тим, хто стоїть сьогодні на передових позиціях в боротьбі з російською агресією на Сході України. Захист України — це праця, покликання і присяга самому собі всього українського народу, зокрема, волонтерів, медиків, мужніх українських воїнів: захисників і захисниць. 

Нам сьогодні нелегко, бо у бойових діях гинуть найкращі сини України. Ми не маємо права забувати про них та їх осиротілі родини. Обов'язок кожного з нас — завжди пам'ятати про цих Героїв. Ми схиляємо голови перед їх подвигом. Нас не скорити, бо маємо власних Героїв і шануємо тих, хто віддав життя за Україну. Дякую усім, хто сприяє  обороні нашої держави та робить її успішною та сильною.

Вітаю усіх ковельчан зі святом мужності, патріотизму, славної історії та добра! Нехай нетлінна сила Покрови Пресвятої Богородиці оберігає Вас і Ваші родини, нехай Ваш дім буде наповнений світлом та любов'ю.

Слава Україні! Слава її захисникам!

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

На світлині — учасники бойових дій у зоні АТО/ООС з Ковельщини Андрій СЕРЕДЮК, Ігор ОКСЕНЧУК, Анатолій ГЕРЕЗ, Володмир ОКСЮТИЧ, Олександр ПРИЧЕПА, Руслан ЯНЧАР, Володимир ПОГІНЕЦЬ, Олександр ВЛАСЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Напередодні Дня захисників і захисниць України ми зустрілися з начальником Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковником Андрієм СЕРЕДЮКОМ і поспілкувалися з ним.

ххх

— 14 жовтня українці відзначають одразу чотири свята — День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисників і захисниць України і День утворення УПА. Андрію В'ячеславовичу, для Вас особисто, яке з перелічених вища свят найголовніше?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 388

"Чи діждемося Вашингтона з новим і проведеним законом? А діждемося таки колись…"

Тарас Шевченко: "Юродивий".  1857 рік.

У нас в гостях – славнозвісний віщун і провидець  дід Потап.

l

– Пане  Потапе! Причиною нашої сьогоднішньої розмови став телефонний дзвінок одного з читачів газети, який нещодавно запропонував: "Попросіть діда Потапа, якщо він не  буде проти, пояснити суть своєрідного  українського феномену: чому у нас так і не з'явився свій Вашингтон, про що писав у свій час Тарас Шевченко? Може, він знає".

– Запитання цікаве. Наскільки я зрозумів, читача хвилює проблема лідера нації,  якого Україна впродовж багатьох десятиліть фактично не має, навіть здобувши у 1991 році омріяну Незалежність.

– Напевно, саме це й мав на увазі мій співрозмовник.

– Що ж, спробую висловити свої думки з цього приводу, хоч не впевнений, що з ними всі читачі погодяться. Почну з історії нашого народу, яка є трагічною і навіть кривавою. На жаль, обставини часто складаються так, що українцям постійно загрожували завойовники - чи то зі Сходу, чи то із Заходу, чи то із Півдня, чи то із Півночі.

Ливного у цьому немає нічого. По-перше, ми знаходимося в центрі Європи, на перехресті шляхів – доріжок, котрі ведуть у різні боки і якими з боями йшли вороги різних мастей: і татаро-монголи, і московити, і литовці та поляки, і німці,  і турки, і т. д., і т. п.

По-друге, Бог дав нам  чи не найродючіші землі в Європі, досить сприятливий клімат, роботящий люд. Зрозуміло, що то все вабило любителів поживитися за чужий рахунок. Зрештою, вабить і сьогодні. Зрозуміло, що народ, котрий володіє такими землями і таким  багатством надр, потрібно було "прибирати до рук".

Не згадуватиму всіх історичних перипетій, а нагадаю лишень про події ХХ століття. Хто тільки над нами не збиткувався! Найбільше, звичайно,  більшовики і нацисти.  Аби приборкати населення, вони намагалися передовсім  винищити цвіт нації - вмілих господарників, інтелігенцію, політичних діячів, багато з яких в силу своєї наївності вірили окупантам.

Непоправної шкоди завдав сталінський режим –  можливо, навіть більшої, аніж нацистський. В Сибір, на Соловки вислали  мільйони українців, мільйони знищили у катівнях і під час Голодоморів. В таких умовах ніякий Вашингтон у нас з'явитися не міг, а якщо з'являвся хоча б подібний до нього, негайно нищився НКВС-МВС-КДБ. Згадаймо трагічну долю провідників українського революційного руху – чи то одразу після жовтневого перевороту 1917 року,  чи то у передвоєнний або повоєнний періоди.

– Але ж у наших сусідів, наприклад,  поляків, міг  народитися Юзеф Пілсудський, котрий добряче давав "по зубах" більшовикам і згодом став національним героям, якого шанують до цих пір.

– Польща завжди мала в силу різних причин згуртовану націю, розвинуту ще з ХV-ХVІ століть демократичну систему влади, а також консолідовану Церкву, яка в роки лихоліть завжди була з народом. У нас було по-різному: вороги робили все, щоб зашкодити єдності  нації, посіяти  релігійну ворожнечу, не допустити  створення ефективного державного механізму.

– Мабуть, недругорядну роль відігравали постійні чвари і розбрат між нашими лідерами.

– Так. Наші недруги завжди підливали оливи у вогнище цього розбрату, а дехто свідомо йшов на службу до ворогів України. Так було у часи козаччини, національно-визвольної боротьби у пізніші роки, так є, на жаль, і сьогодні. Подивіться, скільки українців нині в Росії прислуговує путінському режиму, оббріхує нашу державу, радіє із невдач  її влади. Не менше таких "агентів впливу" всередині країни, котрі всіляко шкодять народу – хто ділом, як проросійські партії  чи релігійні організації, хто словом, як деякі запроданці-журналісти або приховані сепаратисти. 

– Що ж робити? Невже немає виходу із цього історичного тупика?

– Вихід простий: консолідація нації, вибори очільників влади, які б служили Україні, а не дбали про свою кишеню. На жаль, те, що маємо нині, задовольнити не може нікого з нас. Так, риторика  президента нині змінилася - вона стала більш проукраїнського, більш патріотичною. Але насторожує те, що довкола нього  багато представників "п'ятої колони", котрі сплять і бачать себе в "руському мірі". У Верховній Раді – те ж саме. Американці відверто називають прізвища тих, хто є агентами Москви, попереджають про можливі сумні наслідки для держави, але реакції – нуль. А яка може бути реакція, коли багато членів президентської команди – партнери по спільному бізнесу, які у своїй діяльності керуються правилом: "Світом правлять не ідеї,  а інтереси"?

– Мене особисто тривожить криза у "верхах". Чи потрібно поборювати один одного в час, коли одна з найсильніших армій світу стоїть у бойовій готовності поблизу наших кордонів, а обстріли української  території не припиняються ні на день?

– Ця ситуація подібна до тих, що у нашій історії траплялися не раз: замість єдності і згуртованості – жорстоке протистояння і непримиренність, бажання, образно кажучи, "з'їсти" опонентів живцем.

– Ну, наскільки я розумію, це робиться в ім'я найвищої мети – знищення олігархів в  Україні. Тут одне з двох: або ти – з нами, або ти - проти нас.

– У зв'язку з цим висловлю власну точку зору на проблему, яку не всі сприймуть:  мафію  можна перемогти, лишень очоливши її. Щось подібне ми спостерігаємо нині в Україні. Під виглядом боротьби з олігархами  триває перерозподіл капіталів. Закон про олігархів адресований проти однієї людини – Петра Порошенка, якого оточення президента   ненавидить всіма фібрами душі. Ну, наскільки я зрозумів, чомусь в немилість потрапив і пан Ахметов, хоч ще зовсім недавно  здавалося, що йому нічого не загрожує.

Скажу й таке: олігархи є в усіх країнах світу. Має місце там і корупція  – де більшою, де  меншою мірою. За індексом сприйняття корупції (є такий термін в соціології) Україна не є тут першою – "лідирують" країни Близького Сходу, Африки і Південної Америки. В Європі, як не дивно, перше місце за рівнем корупції займає Литва (!), Україна має 117 місце із 180 країн, Росія її значно випереджує. А найкращий стан справ в Данії, де фактично відсутні хабарництво і розкрадання бюджетних коштів.

Для того, щоб подолати корупцію,  одних законодавчих актів або масових репресивних заходів мало.  По-перше, потрібно підвищити якість життя, по-друге, посилити відповідальність за  виконання службових обов'язків державних чиновників, по-третє кожному із нас змінити свій менталітет. На словах ми всі – проти корупції, а насправді всіляко її сприяємо, беручи участь  в сумнівних "оборудках" на кшталт дачі  хабарів вихователям у дитсадках, вчителям – у школах, медикам – у лікарнях тощо. Та й самі не проти отримати якийсь подарунок  (найкраще – у грошовій формі) за надані послуги, перепроданий спирт чи контрабандні цигарки, крадений ліс, виділену земельну ділянку.

Але найголовніше полягає в тому, щоб рішуче розділити бізнес і політику, заборонити займати високі посади багатіям, котрі вдень і вночі думають про те, як примножити і зберегти свої статки.  Інтереси держави в них – на "задньому" плані. Саме це згубило Петра Порошенка, саме це може згубити Володимира Зеленського, якщо він та його компаньйони не перестануть займатися "офшорним бізнесом", кришувати  бандитські клани в країні.

– То світла в кінці тунелю не видно?

– Сьогодні я його не бачу: нинішня влада, на жаль, повторює помилки попередньої. Як кажуть, галасу багато, а результату мало. Однак я вірю в те, що майбутній Вашингтон підростає в Україні. На зміну закоренілим хабарникам, злочинцям і політиканам неодмінно прийдуть ті, хто живе по правді і совісті, хто знає і вміє, як збудувати справжню європейську державу. Це покоління здобуло освіту у кращих навчальних закладах світу, пройшло гарт у російсько-українській війні, віддане українській національній ідеї. Такі люди у нас є, і їм належить майбутнє.

– Що ж, дякую, пане Потапе, за відверту розмову і оптимістичний настрій. Дай, Боже, щоб Ваші передбачення швидше справдилися!

– Вірте, і збудеться!

Розмову вів Володимир ПЕТРУК.

"Чи діждемося Вашингтона з новим і проведеним законом? А діждемося таки колись…"

Тарас Шевченко: "Юродивий".  1857 рік.

У нас в гостях – славнозвісний віщун і провидець  дід Потап.

ххх

– Пане  Потапе! Причиною нашої сьогоднішньої розмови став телефонний дзвінок одного з читачів газети, який нещодавно запропонував: "Попросіть діда Потапа, якщо він не  буде проти, пояснити суть своєрідного  українського феномену: чому у нас так і не з'явився свій Вашингтон, про що писав у свій час Тарас Шевченко? Може, він знає".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Як повідомляли "Вісті Ковельщини", нещодавно відбулася презентація нової книги Марії Батраченко "Моє життя  – калейдоскоп". Ім'я авторки добре відоме ковельчанам. 

Вона – активістка громадсько-політичного життя, з 2019 року очолює міську раду ветеранів,  є  куратором мистецького факультету Університету ІІІ віку.

А ще пані Марія – багатолітня   дописувачка до нашої газети, людина, палко закохана у літературу та журналістику. Як написав у передньому слові до книги міський голова Ігор  Чайка, “її творчій енергії та завзяттю можуть позаздрити навіть молоді люди, не кажучи вже про одноліток".

У книгу "Моє життя – калейдоскоп" увійшли найкращі праці, написані в період захоплення Марію Батраченко журналістикою, починаючи із 2003 року. У запропонованих читачам матеріалах – враження автора від туристичних поїздок по Європі, країнах Сходу, розповіді про трагічні долі остарбайтерів, в'язнів нацистських концтаборів Другої  світової війни. Вміщено й сценарій деяких вистав за мотивами творів класичної літератури, опрацьованих і підготовлених Марією Павлівною.

Сьогодні пропонуємо увазі читачів газети розповідь під заголовком "Проклятий дім із привидом", вміщений у книзі "Моє життя – калейдоскоп", бажаючи її автору подальших творчих успіхів!

Як повідомляли "Вісті Ковельщини", нещодавно відбулася презентація нової книги Марії Батраченко "Моє життя  – калейдоскоп". Ім'я авторки добре відоме ковельчанам. 

Вона – активістка громадсько-політичного життя, з 2019 року очолює міську раду ветеранів,  є  куратором мистецького факультету Університету ІІІ віку.

А ще пані Марія – багатолітня   дописувачка до нашої газети, людина, палко закохана у літературу та журналістику. Як написав у передньому слові до книги міський голова Ігор  Чайка, “її творчій енергії та завзяттю можуть позаздрити навіть молоді люди, не кажучи вже про одноліток".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 289

Борщ вже пів тисячі років - головна страва на українських столах. Червоний, зелений, з грибами чи реберцями… Якщо в пошуковій системі "Google" набрати слово "борщ", то отримаємо близько тисячі рецептів цієї страви з приміткою, що готують його і поляки, і росіяни, і литовці… Але –  після українців. Борщ - це наші традиції, звички, це ті культурні практики, які передаються з покоління в покоління і які більшість українців вважає своїми.

Культура приготування українського борщу увійшла до Національного  переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. За роки існування його рецептура вдосконалювалася, адже культура їжі і культура рослин змінюється, і це впливає на смак і те, як страва виглядає. Так раніше борщ був без картоплі, а тим більше томатної пасти. Натомість у ньому було, наприклад, пшоно.

Класичного рецепту українського борщу немає. На Черкащині варять його з грибами, помідорами та квашеною капустою, на Сумщині - з яблуками, а в приморських містах додають рибу. У нас на Волині готують так званий чорний борщ. Цю давню волинську страву ще називали юшкою на свіжину. Вариться із свіжої крові, грудинки, картоплі. В деяких селах добавляють квашений столовий буряк, сушені гриби. Я не куштувала, але ті, хто куштував, кажуть, що смачнішого борщику не їли.

Фахівці вважають, що існування такого розмаїття варіантів саме й доводить нашу багату гастрономічну спадщину, яку потрібно зберігати і пропагувати. 

А що для вас найголовніше в борщі? Запитуємо у ковельчан.

– Буряк, картопля, квасоля. А із булочками з часником смакує ще краще, – каже домогосподарка Оксана.

– Звичайно, м'ясо, – говорить її чоловік – водій Олег. – Я часто буваю у дальніх і довготривалих поїздках. А як повертаюсь додому, дружина мене відгодовує смачним і ситним моїм улюбленим борщем.

– Найсмачніший борщ, що я їв, варить моя дружина, -- приєднався до розмови його колега Андрій. - Що вона там з ним робить, я не знаю, але виходить - супер! Думаю, найкраще борщ вдається, якщо він приготований з любов'ю.

Здавалося б, які там заперечення, що борщ - це суто українська страва? Аж ні. Вже традиційно зазіхали на наше росіяни. Мовляв, борщ ніякий не борщ, а просто буряковий суп. Ба більше - найголовніший російський суп, відкинувши на задній план безперечно їхні щі. 

Сьогодні експерти працюють над тим, щоб українську страву включили до культурної спадщини ЮНЕСКО. Для цього потрібно не просто довести, що це наша традиція – потрібно це задокументувати і надати докази, кажуть науковці. А їх, доказів, є багато. Наприклад, назви самих населених пунктів (села не честь борщу почали називати ще в ХІІІ столітті).

До речі, за версією американського видання CNN, український борщ – у списку двадцяти найсмачніших страв світу. 

Але чи всім українцям доступна ця страва? Так, поки що, мабуть, всім (особливо восени, коли ціни на овочі трохи дешевшають). Просто декому доводиться варити його без окремих інгредієнтів, наприклад, м'яса.

Червоний борщ – улюблена страва Олени та її сім'ї. Його варить щотижня. Але останнім часом, каже жінка, готувати борщ стало занадто дорого.

– Зварити борщ зараз дорогувато. У мене немає городу, тому всі овочі доводиться купувати, – розповідає вона.

А ось високі ціни на м'ясо і сало вже нікого не дивують. Тому дедалі частіше господині варять борщ без м'яса. Оленин борщ, який збирається варити вже сьогодні, буде теж вегетаріанським. Надалі ж, каже, буде вибирати для страви птицю.

Однак не всі купують все, що потрібно для страви. Жителька Ковельщини Марія майже весь борщовий набір вирощує в себе на городі.

– Купую тільки тоненьке сальце, з ним борщ виходить смачнішим, – говорить пенсіонерка. – Капуста, бурячок, квасолька, картоплина – все своє. Лише з городу виживаю. При такій пенсії, як, наприклад, в мене, не мати городу – це голодувати.

– Варю борщ дуже часто, – розповідає ковельчанка Валентина. – Нас у сім'ї четверо, і всі його люблять. Овочі не особливо дешевшають навіть восени. Купую весь овочевий набір – від картоплі і морквини до цибулі й буряка. Люблю варити борщ з квасолею і перчиком, але часто від них доводиться відмовлятися. Як і від м'яса. Раніше варила страву зі свининою, тепер частіше беру курятину, хоча вона не так смакує. Так само імпровізую з іншими улюбленими стравами, – наприклад, з голубцями, холодцем, пельменями. На жаль, такі наїдки із повсякденних поступово стають делікатесами.

У скільки ж обійдеться цієї осені господиням "король" українських  столів? Дізнавалася на ринку і у супермаркетах. 

Візьмемо простий рецепт борщу. Отож, за кілограм свинини нині доведеться заплатити від 110 гривень, кілограм картоплі обійдеться у 8 грн., стільки ж буряку – 7 грн., капусти - 4 – 7 грн., моркви та цибулі - відповідно по 8 – 14 та 8 – 12 гривень, півлітра сметани в межах 20 гривень. Що ж, підіб'ємо підсумки: за такого "розкладу": борщ можна приготувати, витративши в середньому 165 гривень.

Вікторія ЗІНЧУК.

Борщ вже пів тисячі років - головна страва на українських столах. Червоний, зелений, з грибами чи реберцями… Якщо в пошуковій системі "Google" набрати слово "борщ", то отримаємо близько тисячі рецептів цієї страви з приміткою, що готують його і поляки, і росіяни, і литовці… Але –  після українців. Борщ - це наші традиції, звички, це ті культурні практики, які передаються з покоління в покоління і які більшість українців вважає своїми.

Культура приготування українського борщу увійшла до Національного  переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. За роки існування його рецептура вдосконалювалася, адже культура їжі і культура рослин змінюється, і це впливає на смак і те, як страва виглядає. Так раніше борщ був без картоплі, а тим більше томатної пасти. Натомість у ньому було, наприклад, пшоно.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 450

Віра Федосюк: "Сподіваюся, 

що парки будуть квітнути, як у моїй уяві"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 306

На другому році пандемії коронавірусу статистика залишається невтішною. Міністерство охорони здоров'я звітує про більш як 12 тисяч нових випадків COVID-19 за добу. Лікарні знову заповнилися хворими, і під потреби ковідних пацієнтів віддають інші відділення. Медики б'ють на сполох, адже практично всі госпіталізовані не мають щеплення. Чим страшний коронавірус для невакцинованих українців, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

Ризик 1: тяжка форма COVID-19

Тяжка форма COVID-19 супроводжується високою температурою, ускладненим диханням або задишкою, болем у грудях, пневмонією тощо. Часто до вірусної інфекції додається бактеріальна, і це погіршує загальний стан.

За даними МОЗ, найбільше ризиків захворіти на тяжку      форму      коронавірусу мають літні люди й      ті, хто має супутні захворювання. Часто ці категорії поєднуються, адже що старша людина, то вища імовірність хронічних хвороб у неї. 

"COVID-реанімація Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова на сьогодні заповнена. Найстрашніше те, що всі хворі – це люди, які не отримали вакцинацію. При тому, що вакцина є в достатній кількості в Україні і щеплення легко отримати", – заявив 29 вересня професор Сергій Риженко. 

Статистика електронної      системи охорони здоров'я свідчить, що серед пацієнтів старше 60 років, які були госпіталізовані з COVID-19, 97% не мають повного курсу вакцинації. Утім, саме вони потребують найбільшого захисту від хвороби. 

"На сьогодні лише 20% українців віком 60+ вакциновані від COVID-19 принаймні першою дозою, а повністю вакцинованих – 16,6%. Доступ до вакцини вже є в найбільш віддалених куточках України, а мобільна бригада може приїхати до тих, хто не може самостійно пересуватись. Найважливіше – бажання українців захиститись від небезпечного вірусу", – закликав головний державний санітарний лікар Ігор Кузін.

Ризик 2: постковідні ускладнення 

Медики розповідають, що перемогти сам вірус для повного одужання мало. Адже інфекція впливає на інші системи організму, наприклад, викликає згущення крові й      тромби. Більше того, міжнародні дослідження свідчать, що коронавірус викликає порушення в роботі серця – міокардит, ішемію та ін. 

"COVID-19 змінює перебіг майже всіх захворювань, бо має специфічний вплив на організм. Він руйнує ендотелій – внутрішню вистілку кровоносних судин. Спочатку окуповує судини легень, а потім пробирається до серця, головного мозку, нирок", – наголосив хірург Вячеслав Лазирський.

За словами лікарів, постковідні ускладнення можуть спричинити важкі патології: ураження головного і спинного мозку з розвитком деменції, інсульту, енцефаліту, мієліту, полінейропатії.

Крім того, існує так званий довгий ковід - неприємні симптоми, які тримаються місяцями. Це втома, біль у голові та суглобах, безсоння, неможливість сконцентруватися, відчуття тривоги і депресія, панічні атаки тощо. 

"Людям дуже важко відійти від хвороби, тому багато пацієнтів почали звертатися за допомогою до психотерапевтів, щоб налагодити втрачений психічний баланс", – розповіла в інтерв'ю Texty.org.ua сімейна лікарка Марина Сікорська.

У Всесвітній організації охорони здоров'я стверджують, що ризик отримати довгий ковід мають люди з ожирінням та високим тиском. А в Україні, за даними ВООЗ, лише 39,6% громадян мають нормальну вагу. 

Ризик 3: смерть

Найбільший ризик померти від коронавірусу мають літні люди. На летальність від ковіду впливає наявність супутніх хвороб – бронхіальної астми, діабету, гіпертонії, онкології, захворювань нирок тощо. За даними МОЗ, 82% померлих від COVID-19 за весь період в Україні – люди віком від 60 років. При цьому 98,3% з них були невакциновані.

 "Ми зробили аналіз, що відбувалося в Україні з 15 червня по 15 вересня: 92% госпіталізованих з COVID-19 до наших лікарень – це невакциновані люди, а 99,2% летальних випадків – це невакциновані люди, які були госпіталізовані і які втратили своє життя", – уточнив міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко.

У відомстві наголошують, що хронічні хвороби не є протипоказанням до вакцинації проти COVID-19. Навпаки, люди зі      слабким здоров'ям повинні додатково себе захистити.  Не можна щепитися лише за умови важкої алергічної реакції на попередню дозу вакцини,  гіперчутливості до одного з компонентів вакцини та температури тіла вище 38,50C.

Зараз в Україні доступні три вакцини проти коронавірусу: AstraZeneca, CoronaVac від Sinovac та Comirnaty від Pfizer. Кожна з них допомагає уникнути тяжкої форми ковіду чи смерті. Вакцинуватися проти COVID-19 можна у кабінетах щеплень або центрах масової вакцинації. Повний перелік на сайті list.covid19.gov.ua.

Оксана КОВАЛЬ.

На другому році пандемії коронавірусу статистика залишається невтішною. Міністерство охорони здоров'я звітує про більш як 12 тисяч нових випадків COVID-19 за добу. Лікарні знову заповнилися хворими, і під потреби ковідних пацієнтів віддають інші відділення. Медики б'ють на сполох, адже практично всі госпіталізовані не мають щеплення. Чим страшний коронавірус для невакцинованих українців, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298