26 квітня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36. 

Місяць – у Стрільці. 

Міжнародний день пам’яті Чорнобиля.  Міжнародний день пам’яті жeртв радіаційних аварій і катастроф. 

Сщмч. Василія Амасійського.

27 квітня, субота

Схід Сонця – 06.01; захід – 20.38.

Місяць – у Стрільці. 

Воскрешення прав. Лазаря. Прп. Стефана Володимирського.

28 квітня, неділя

Схід Сонця – 05.59; захід – 20.40.

Місяць – у Козерозі. 

Всесвітній день охорони праці. 

Всесвітній день поріднених міст.

Неділя 6 Вел. посту. ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ (Вербниця). Мчч. Максима, Віталія.

29 квітня, понеділок

Схід Сонця – 05.57; захід – 20.41.

Місяць – у Козерозі. 

День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї.

Міжнародний день танцю. 

Страсний тиждень. Вел. понеділок. Мч. Феодота (Богдана).

30 квітня, вівторок

Схід Сонця – 05.55; захід – 20.43.

Місяць – у Водолії. 

День прикордонника України.

Вел. вівторок. Ап. Якова Заведеєвого.

1 травня, середа

Схід Сонця – 05.53; захід – 20.44.

Місяць – у Водолії. 

День праці. 

Вел. середа. Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.

2 травня, четвер

Схід Сонця – 05.51; захід – 20.46.

Місяць – у Водолії. 

Вел. четвер. Спомин Тайної вечері. Свт. Афанасія Великого. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.

Місячні фази у квітні-травні

Зростаючий Місяць – до 23 квітня.

Повний Місяць – 24 квітня.

Спадаючий  Місяць – 25 квітня-2 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36. 

Місяць – у Стрільці. 

Міжнародний день пам’яті Чорнобиля.  Міжнародний день пам’яті жeртв радіаційних аварій і катастроф. 

Сщмч. Василія Амасійського.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 93

ОВЕН. Вас можуть спробувати обдурити або використати в своїх цiлях. Будьте напоготовi i не потрапляйте на гачок. Не уникайте важкої розмови з колегами і начальством.

ТЕЛЕЦЬ. Сприятливi змiни стосовно кар’єри. Вiрогiднi вдалi переговори i цiкавi подорожi. Але будьте уважні і не піддавайтеся на провокації.

БЛИЗНЮКИ. Зараз ваш час. Він сприяє розкриттю творчого потенцiалу, накопиченню сил i енергiї. Вiрогiднi поїздки, подорожi, зустрiчi, якi збагатять рiзноманiтними враженнями. 

РАК. Супроводитиме успiх у просуваннi iдей i оригiнальних розробок. Прихильна увага начальства i колег забезпечена. Постарайтеся менше сперечатися з начальством. 

ЛЕВ. Знадобляться уважнiсть, послiдовнiсть у дiях i розсудливiсть. У понедiлок новi справи краще не починати, краще розiбратися з незавершеними проєктами. 

ДIВА. У першiй половинi тижня не потрiбно будувати грандiозних планiв, займiться повсякденними справами. Не треба гнатися вiдразу за всiма зайцями. 

ТЕРЕЗИ. Не квапте подiї, не берiть додаткових зобов’язань. Бажано стримувати амбiцiї, бути розумним у витратах.

СКОРПIОН. Зорі сприятимуть вам щодо пiдвищення по службi i надбавки до зарплати. Авторитет у колег i начальства росте. Вам доручають все бiльш вiдповiдальнi завдання. 

СТРIЛЕЦЬ.  Багато часу доведеться присвятити розв’язанню поточних проблем, пов‘язаних з фiнансами. Вихiднi порадують, можливi зустрiчi з приємними людьми. 

КОЗЕРIГ. Цього дня може знадобитися допомога друзiв i колег, буде складно справитися з великим обсягом роботи. 

ВОДОЛIЙ. Постарайтеся не пiддаватися на спокуси i провокацiї. Краще наперед визначити лiнiю поведiнки i дотримуватися її. 

РИБИ. Чекайте круговерті подiй: листування з дiловими партнерами або новим кандидатом із сайту знайомств, зустрiчi, короткостроковi поїздки. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Вас можуть спробувати обдурити або використати в своїх цiлях. Будьте напоготовi i не потрапляйте на гачок. Не уникайте важкої розмови з колегами і начальством.

ТЕЛЕЦЬ. Сприятливi змiни стосовно кар’єри. Вiрогiднi вдалi переговори i цiкавi подорожi. Але будьте уважні і не піддавайтеся на провокації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 9оС. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура:  5оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північно-західний  сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 2оС. Вітер  південний  слабкий.

Субота. Ясно. Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 3оС. Вітер південно-східний  слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність, часом дощ.   Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 20С. Вітер північно-західний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  північно-західний  помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 4оС. Вітер південно-західний слабкий.

Вівторок. Хмарно, дощ. Температура: 12оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  4оС. Вітер південно-західний  помірний.

Середа. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 11оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 9^оС. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура:  5^оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10^оС. Вітер північно-західний  сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107

Напередодні Великодня підбито підсумки традиційної акції «Передплатіть і виграйте!» серед читачів газети, які передплатили «Вісті Ковельщини» на весь  2024-й рік і на 6 місяців ц. р.

Переможцями стали:

2024 рік 

1. Климчук С., с. Пісочне.

2. Бєліков В. Ю., с. Воля-Ковельська, вул. Зарічна, 6.

3. Богданович М. А., м. Ковель.

4. Баграновська Н., м. Ковель.

5. Капітула О. П., м. Ковель, вул. Шевченка, 9/25.

6. Ризванюк Н. Г., м. Ковель, вул. Незалежності, 47/10.

7. Чабанчук А. М., с. Новий Мосир.

8. Лихобицький В. П., м. Ковель, вул. Володимирська, 148/12.

9. Бондарук Є. М., с. Ситовичі.

10. Рудик С. В., с. Любитів, вул. Ковельська, 1.

11. Лавренко Я. Я., м. Ковель, вул. Театральна, 28/36.

12. Сидорук І. В., м. Ковель, вул. Володимирська, 99/34.

13. Наумчик В. В., смт Турійськ, пров. Паралельний, 17.

14. Федоришин П. Т., м. Ковель, вул. Володимира Кияна, 35А кв. 17.

15. Антонюк Анна, с. Кривлин.

16. Бойчук Є. Ф., м. Ковель, вул. Петлюри, 6.

17. Дудзінська Л. А., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 2 кв. 58.

18. Чайковська Л. В., м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 1 кв. 2.

19. Древко К. І., с. Мощена.

20. Філюк Н. В., м. Ковель.

6 місяців 

1. Степанюк А. П., м. Ковель, вул. Міцкевича, 3.

2. Зенкевіч Л. П., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 1 кв. 27.

3. Томчук, с. Новий Мосир.

4. Стригун Г., с. Грив’ятки.

5. Мокейчук М., м. Ковель, вул. Грушевського, 27а/3.

6. Скрипець, м. Ковель, вул. Вітовського, 12-1.

7. Горох М. О., м. Ковель.

8. Івануха С. Г., м. Ковель, вул. Незалежності, 74 кв. 2.

9. Столярчук О. У., м. Ковель.

10. Скрипченко І. І., м. Ковель.

11. Вижовець І. С., с. Гредьки, вул. Незалежності, 5а.

Всі переможці стали володарями призів, які можна отримати, завітавши до редакції газети «Вісті Ковельщини», починаючи з вівторка, 23 квітня ц. р. Мешканцям сільських населених пунктів призи вручать працівники стаціонарних та пересувних відділень поштового зв’язку.

Редакція. 

Напередодні Великодня підбито підсумки традиційної акції «Передплатіть і виграйте!» серед читачів газети, які передплатили «Вісті Ковельщини» на весь  2024-й рік і на 6 місяців ц. р.

Переможцями стали:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 109

Мудреці кажуть: «Коли сходить на небо нова зоря, то це комусь треба».

Зірка Дарії Іванівни Стус яскраво сяйнула на небі, віщуючи особливу місію для сенсу життя: навчати, виховувати і  формувати проукраїнський світогляд юного покоління.

15 квітня 1939 року у мальовничому селі Хоросне, що на Львівщині, народилося миле тендітне маля. Дівчинка виростала, навчалася  в школі і опановувала  знання в  Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. Івана Франка, де успішно закінчила музично-філологічний факультет. Збулася визначена Богом і мрією місія: стати вчителькою,  навчати дітей українській мові. 

Перші кроки, найбільш відповідальні в оволодінні професією, вона робила у школі, працюючи піонервожатою. Потому був сімейний переїзд до Ковеля, а згодом – праця  у Ковельській ЗОШ №1. Саме тут молода вчителька набувала педагогічного досвіду, здобувала авторитет і повагу  в колег та учнів. З часом до неї прийшли і авторитет, і високий професіоналізм.

Дарія Іванівна стала улюбленою вчителькою для багатьох своїх вихованців.

Поглянемо ж на особистість високофахової вчительки очима колег та учнів Дарії Іванівни. Сьогодні її вихованці не переживають за недовивчений урок, а проходять школу тернистого сучасного життя, працюючи у різних сферах економіки і соціальної сфери. Беззаперечно, що у їхньому успіхові присутня вагома частка праці улюбленої  вчительки Дарії Стус. Тішить, що вони не забувають її, шанують, дякують долі, що навчала їх.

Вслухаймося ж у їх слова.

Валентин Наріжний, Заслужений вчитель України: «Як вчитель української мови і літератури,  Дарія Іванівна давала вихованцям глибокі знання  зі свого предмету, виховувала нестримний потяг до  знань рідної мови. Як наслідок, здобула любов  і повагу від сотень вдячних учнів та їх  батьків. Педагог  організувала і вела гурток з вивчення Правил  дорожнього руху під назвою «Юні інспектори руху». Команда школи постійно займала призові місця, захищала честь Волинської області на Всеукраїнських змаганнях (1987р. – ІІІ місце, 1990 – ІІ, 1991 – І).

А як не згадати «Українські вечорниці» та  інші шкільні заходи, душею яких була Дарія Іванівна?  Праця в Ковельській ЗОШ №1 була яскравим світлом у житті шанованої людини, педагога,творця ідей, планів Стус Дарії Іванівни».

l

У цей непростий, захмарений війною час, світлий промінь від зорі Дарії Іванівни сягає передової  лінії на фронті боротьби з ворогом і надихає бійців на мужність та героїзм. Ось що сказав Андрій Кулик, військовий ЗСУ:

«Спасибі, що Ви були не тільки педагогом, а й наставником, а іноді і співучасником наших життєвих доль. Ви були для нас суворі, але я точно знаю, що це було зумовлено лише добрими намірами».

l

Не раз почуєш, що талант і творчість – від Бога. Скажу суб’єктивно, що без наставника творчість глуха й німа. Дарія Іванівна вміла відкривати комірки душі своїх вихованців і, як наслідок, звідти, мов пташенята, вилітали поетичні рядки.

Валентина Куденчук (Ісюк), медикиня:

«Життя – незвідана нива,

  в ній не можна блукати,

Там потрібно іти чітко, і

  знати, куди повертати…

І як подолать перешкоди,

що трапляються по дорозі –

Навчала, навчила і навчає

  наша учителька досі».

l

«Віддаю серце дітям» — це теж про неї. Безсумнівно, що від цієї віддачі повинна бути суспільна користь. Ця користь наяву:  сотні вихованців несуть у собі  практичні настанови своєї вчительки.

Віктор  Радчук, підприємець, депутат Волинської обласної ради: 

«В усіх шкільних і позашкільних починаннях Дарія Іванівна була ведучою, прищеплюючи цю рису і нам.

Була вольовою та вимогливою, разом з тим – доброю для тих, хто старався. В цьому – суть її виховної педагогіки».

l

Немов з великого гірського водоспаду, розлітаються бризки спогадів вихованців. Через водограй характерних рис вимальовується привабливий образ учителя з великої літери – другої мами учнів.

Василь Волинчук, підприємець:

«Прийняла нас під своє крило,  як рідних дітей, бо під її керівництво прийшли ми з різних класів, — розгублені, не знайомі один з одним.  Дарія Іванівна згуртувала нас, як рідна мама. Низький уклін Вам за Ваше добро, чуйне серце, за любов до  всіх нас».

l

Мова – це генетичний код українства. На її основі формується суспільство і нація.

Андрій Семенюк, енергетик: 

«Дарія Іванівна боролася за чистоту української мови, навчала цьому нас. Вона була і є прихильницею проукраїнської Христової церкви. І сьогодні я радію, коли бачу її в храмі та згадую ті далекі змістовні і цікаві уроки.

Нехай благословить Бог її на здоров’я!».

l

Рука не втомлюється писати. Думки розливаються широкою весняною повінню. На жаль,  формат газети обмежений, і мусимо зупинитися. Зрештою, про яскраве творче життя Дарії Іванівни можна  писати широкоформатну книгу. Ще раз відзначимо, що її педагогічні і життєві кроки пошановані народом і визначені нагородами. Дарія Стус –  Відмінник освіти, Вчитель вищої категорії, нагороджена багатьма Подяками, Грамотами, Дипломами за успішну творчу педагогічну працю.

Творчий портрет Дарії Іванівни Стус буде не повним, якщо не згадати, що має чудовий голос і співала у тріо «Благовіст» разом із Іриною Гончар і Тетяною Шуляк (на світлині). А ще вона – віртуозна бандуристка. 

Тож Божого благословення Вам, ювілярко, на многії  і благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Мудреці кажуть: «Коли сходить на небо нова зоря, то це комусь треба».

Зірка Дарії Іванівни Стус яскраво сяйнула на небі, віщуючи особливу місію для сенсу життя: навчати, виховувати і  формувати проукраїнський світогляд юного покоління.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 104

— Борисе Миколайовичу, те, що раніше здавалося не надто актуальним,  сьогодні набуло вкрай важливого значення. В Україні триває повномасштабна війна, всі верстви населення повинні бути готовими  до найгіршого розвитку подій і вміти в разі потреби захистити власне життя та життя оточуючих від небезпеки. Розкажіть, які функції покладені  на Ковельські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності?

— Територіальні курси цивільного захисту за своїм призначенням проводять функціональне навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту, забезпечують методичний супровід суб’єктів господарювання, що проводять навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях  та в умовах терористичного акту.

Працівники Ковельських  територіальних  курсів, зокрема,  проводять  планові навчання з питань цивільного захисту не тільки у м. Ковелі, а й у громадах Ковельського та Камінь-Каширського районів. Нашими  слухачами є керівники, заступники керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та виду діяльності. Третій рік  освітній процес відбувається  в умовах воєнного стану, тому пріоритетні завдання цивільного захисту полягають у забезпеченні безпеки населення, територій, навколишнього середовища, майна і культурних цінностей  саме в особливий період, в умовах постійної загрози надзвичайних ситуацій воєнного характеру. 

Отож, нашою метою є навчання слухачів основам цивільного захисту, техногенної  та пожежної безпеки, вмінню застосовувати отримані знання та практичні навики при виникненні такої необхідності. Наше завдання – навчити, як запобігти  надзвичайним ситуаціям, діям в разі їх виникнення.

— Як Ви організовуєте процес навчання?

– У відповідності до Кодексу цивільного захисту України, окремих Постанов Кабінету Міністрів,  інших нормативних документів навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час  за відповідними програмами, а також  під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.

Слід відзначити, що посадові особи, яких приймають на роботу,  до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки мають проходити навчання з питань цивільного захисту та пожежної безпеки. За результатами навчання працівникові видається відповідне посвідчення.

Щодо організації самого процесу навчання, то  варто зазначити, що навчальний рік в нашій системі  розпочинається  з початком календарного року. Починаючи з серпня-вересня попереднього року, надсилаємо інформацію в органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, щоб відповідальні особи визначили потребу в навчанні керівного складу та фахівців, які організовують і здійснюють заходи з питань цивільного захисту на місцях. Після того  формується відповідний план комплектування, який затверджується головою Волинської військової адміністрації.

— А як проходить саме навчання?

— Для цього є відповідні робочі навчальні програми з функціонального навчання для кожної окремої категорії, виходячи з яких слухачам надається достатня інформація щодо нормативних документів з питань організації цивільного захисту та пожежної безпеки. Крім того, зважаючи на те, що в Україні триває повномасштабна війна, значна увага приділяється питанням мінної та ракетної безпеки, засобам індивідуального захисту. Надаємо теоретично-практичну допомогу керівникам органів місцевого самоврядування, окремих установ, організацій щодо облаштування укриттів. 

Як правило, аудиторні заняття проводимо на базі територіальних курсів. Якщо групи формуються за межами Ковеля, то за запитом керівництва віддалених громад організовуємо виїзні  навчання на місцях. Колектив у нас невеликий. Окрім мене, це — майстри виробничого навчання Володимир Ващук і Сергій Куришев, які працюють на курсах вже тривалий час, тому мають досить великий досвід роботи  та  відповідний  багаж знань.

— Борисе Миколайовичу, підкажіть, яким чином може отримати інформацію з вище згаданих питань пересічний громадянин, пенсіонер?

 — Зазвичай, кожен бажаючий може отримати вичерпну інформацію з питань пожежної безпеки чи цивільного захисту в консультаційних пунктах, які мають створюватись на базі органів місцевого самоврядування —  наприклад, при ЦНАПах, РЖКП. Ми, в свою чергу, надаємо допомогу в цьому.

— Наскільки нам відомо, Ваша «команда» долучається до проведення відповідних тематичних заходів?

 — Так, беремо участь в облаштуванні «Класів безпеки», організації та проведенні «Днів цивільного захисту», «Тижня безпеки» в навчальних закладах. Вже стає традицією проведення практичних навчань щодо дій у разі виникнення пожежі, уміння застосовувати первинні засоби пожежогасіння, зокрема користуватись вогнегасником.

— Чи практикуєте професійні лекції з надання первинної медичної допомоги, адже в умовах сьогоднішніх реалій ці знання можуть врятувати життя?

— Ми, як правило, до цього  процесу залучаємо досвідчених фахівців. Щиро вдячні за співпрацю керівництву Ковельського фахового медичного коледжу, представникам міськрайонного Товариства Червоного Хреста України, які з розумінням ставляться   до надання допомоги в цьому питанні.

 — Чи є безпечними укриття в навчальних закладах?

— З початком бойових дій надзвичайно актуальним стало облаштування укриттів. Ви пам’ятаєте, що сталось в драмтеатрі у Маріуполі. Коли на об’єкт ворог скидає надпотужний бойовий заряд, то ніхто не може надати гарантій безпеки. Тому до таких ситуацій потрібно бути готовими.

Укриття, які у нас є, виконують свою функцію настільки, наскільки це можливо. Ми бачимо, наприклад, як на Сході України часто виникає потреба в укриттях (на жаль, систематично). Люди спускаються в звичайні підвали, живуть там, знаходячи свій захист, бо не мають іншого виходу.

Треба віддати  належне місцевій владі, адже завдяки їхній ініціативі на території Ковельського району обладнано чи не найбільше укриттів на Волині. Практично в усіх  навчальних закладах проводиться змішана форма навчання, а це свідчить, що керівництво подбало про захист дітей.

— Що б Ви хотіли сказати на закінчення нашої розмови?

– В першу чергу, дякую керівникам органів місцевого самоврядування, комунальних установ та організацій за співпрацю, за розуміння щодо необхідності навчання з питань цивільного захисту та пожежної безпеки. Запрошую усіх бажаючих відвідати  територіальні курси з цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Тут ви зможете отримати усю необхідну  допомогу щодо цих питань. Це життєво необхідно для кожного мешканця краю. Адже наша безпека – в наших руках.   

Наші територіальні курси ЦЗ та БЖД знаходяться за адресою: м. Ковель, вул. Федора  Одрача, 1  (3-й поверх, колишнє приміщення МАУП). Контактні тел.:  067-3611962, 097-7493055. 

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

Вже давно визрівала думка написати в газеті про Анатолія Мироновича Понікарчука. Все якось не вистачало часу. Аж тут трапилася нагода – 10 квітня йому виповнилось «ювілейних» 65 років. Як стриматися, коли рука сама тягнеться до пера?

Знаємося давно. І не тільки як люди, обтяжені відповідальними службовими обов’язками, а й як земляки-волиняни, котрим дорогий рідний край, його люди, де пройшли наші дитинство, юність, а тепер минає зрілість. Минає швидко, майже блискавично, але тут уже нічого не вдієш: життя, як не крути, – це мить.

Зустрічаємося не так часто, як хотілося б, але завжди перебуваємо «на зв’язку» один з одним. Пан Анатолій шанує нашу газету, моїх колег-журналістів, я ціную його працю, високі організаторські здібності, вміння тримати «удари» і не коритися долі. Іноді дискутуємо, сперечаємося, але я завжди прислухаюся до його мудрих думок та цікавих ідей.

У книзі «Ковельщини славні імена» відомий волинський краєзнавець-історик Дмитро Корнелюк (на жаль, покійний) так мальовничо описує дитинство Анатолія Понікарчука: «Народився серед гарної волинської природи поліської «глибинки» в селі Щедрогір Ратнівського району 10 квітня 1959 року. Дитинство і юність минули в краї зелених дібров, синьооких озер, які чарували дитячу душу, будили невгасну любов до землі, багатих душею людей».

Вчився в рідному селі, там і закінчив школу. Як і в кожного, згодом постало питання: що далі? Оскільки мав особливий нахил до математики і фізики, то вирішив вступати до Львівської політехніки.  Екзамени склав успішно, а відтак невдовзі став студентом. До навчання ставився серйозно й відповідально, тож незабаром почав отримувати підвищену стипендію. Не був байдужим до громадської роботи, спорту, але головним вважав оволодіння знаннями. Брав участь у студентських наукових гуртках, чотири роки працював лаборантом на кафедрі зварювання. Заодно поглиблено вивчав німецьку мову.

1981 року на «відмінно» захистив дипломну роботу і   отримав кваліфікацію інженера-технолога зварювального виробництва. Далі його життєва стежка знову повернула на рідну Волинь. Як добре підготовлений фахівець, розпочав свою трудову «кар’єру» на Ковельському заводі сільськогосподарських машин. Спочатку – інженером-технологом, начальником лабораторії у відділі головного зварника, головним зварювальником, начальником технічного управління, технічним директором ВАТ «Ковельсільмаш».

Навіть з переліку посад видно, що Анатолій Миронович постійно знаходився, образно кажучи, на передових позиціях виробничого процесу, був там, де і непросто, і нелегко. Знання плюс набутий досвід дали належний результат: його цінували, з ним рахувалися, йому довіряли. Як результат, у червні 1997 року кандидатуру Анатолія Понікарчука підтримали учасники загальних зборів акціонерів Товариства й обрали Генеральним директором на альтернативній основі. Розпочався новий життєвий етап в біографії нашого земляка.

l

Але бути очільником такого складного господарського комплексу, як «Ковельсільмаш» було не тільки почесно, але й відповідально. До того ж, надзвичайно важко. В складних фінансових й економічних умовах, у яких у ті часи перебував флагман сільськогосподарського машинобудування Волині, потрібні були постійні пошук, ініціатива і навіть ризик. Генеральному вдалось сформувати команду однодумців, які працювали енергійно, завзято,  бо розуміли: манни небесної в умовах ринку, часто стихійного, чекати марно. Треба діяти, боротися за місце під Сонцем.

І вони діяли. Ось як про той період пише вже згадуваний вище Дмитро Корнелюк: «Підприємство постійно нарощує обсяги виробництва і реалізації продукції, що позитивно впливає на кінцевий фінансовий результат: значно підвищилась рентабельність виробництва, зросла заробітна платня працівників». В цьому, безперечно, головна заслуга була Анатолія Понікарчука, його команди. Генеральний директор був тим «двигуном», який рухав уперед багатотисячний «корабель» машинобудівників.

На жаль, руйнівні процеси, які набрали особливого прискорення в Україні тих часів, не оминули й «Ковельсільмаш». Про ситуацію, яка там склалася, «Вісті Ковельщини» писали неодноразово, тому повторюватися не буду. 

Скажу лишень, що в силу обставин, які склалися, Анатолій Миронович полишив «Ковельсільмаш», вирішивши на свій страх і ризик розпочати власний бізнес. Але не за принципом «купи-продай», а на засадах використання передового європейського досвіду у галузі близького йому машинобудування, без якого не уявляв свого подальшого життя.

Допоміг словом і ділом пану Анатолію  теж наш земляк. Ось як про це написала журналістка «Волинської газети» Оксана Бубенщикова: «Вперше побачивши твердопаливні котли в країнах Балтії, тодішній посол України  в Литві Борис Клімчук не міг не привести на Волинь передовий європейський досвід. Саме він, між іншим, виступив перед литовцями гарантом того, що інвестувати гроші у Волинь, – це вигідно. І не помилився».

Так, не помилився, бо взявся за перспективну справу кваліфікований, досвідчений, ініціативний фахівець Анатолій Миронович Понікарчук. Це був 2006 рік.

l

Я і мої колеги не раз бували на «Волинь-Кальвісі». Брали участь у різноманітних заходах, зборах, днях депутата, готували статті й інтерв’ю, і завжди Анатолій Миронович привітно зустрічав журналістів, охоче ділився з ними своїми думками, планами, проєктами. Як правило, ці задуми згодом обов’язково втілював в життя. Бо єдність слова і діла –  одна з визначальних рис характеру цієї цілеспрямованої у досягненні поставленої мети людини.

У жовтні 2020 року інтернет-видання «Ковельpost» написало: «З 2008 року Анатолій  Понікарчук – директор і співвласник підприємства європейського типу ТОВ «Волинь-Кальвіс», яке спеціалізується на випуску високоякісних енергоефективних побутових та промислових твердопаливних котлів. 

На підприємстві створено проєктну та монтажно-налагоджувальну групи із встановлення таких котлів. ТОВ активно співпрацює з науковими організаціями України, а його очільник неодноразово ставав переможцем в конкурсі «Людина року Волинського краю» в номінації «Кращий товаровиробник року промислового комплексу».

Анатолій Понікарчук – автор семи винаходів. Він є співзасновником благодійного фонду «Волинь-2014», головою роботодавців підприємств машинобудівної та металургійної промисловості Волинської області, головою роботодавців міста Ковеля, нагороджений орденом Федерації роботодавців України».

Пам’ятною подією в житті Анатолія  Мироновича, всього колективу «Волинь-Кальвіса» стало присудження йому звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки за 2020 рік. Я поцікавився, за що ж конкретно удостоївся такої честі наш земляк?

Виявилося, що він – в числі поважних авторів важливої і актуальної на часі роботи «Технологія та обладнання для виробництва і споживання альтернативних видів палива». Як бачимо, багатий виробничий досвід плюс досконале знання теорії дали відмінний результат.

Мене також зацікавило, автором яких винаходів був пан Анатолій. В «Базі патентів України» віднайшов декілька їх назв: «Пристрій для термообробки круглокільцевих ланцюгів» (2012 р.), «Спосіб та пристрій для термообробки круглокільцевих ланцюгів» (2013 р.) та ін. Наведені назви свідчать про постійний науково-технічний пошук автора, його нестримне бажання постійно йти вперед, добиватися більшого. Таким Анатолій Понікарчук був раніше, таким залишається й нині.

В одній з останніх публікацій в газеті «Вісті Ковельщини», присвяченій минулорічному Дню машинобудівника, Анатолій Понікарчук зазначив: «Свій значущий внесок у спільну справу завзято робить сьогодні високоактивний колектив підприємства «Волинь-Кальвіс» («кальвіс» – це литовською «коваль»). Ми не втомлюємося працювати на благо нашого споживача, на енергетичну незалежність нашої держави, на потреби наших героїчних захисників-воїнів ЗСУ, та на нашу омріяну і таку бажану Перемогу».

Важко щось додати до цих мудрих і проникливих слів. Хіба одне: так сказати може лише людина, яка все своє життя присвятила сумлінній праці на благо суспільства, рідної України, її славних людей. Сьогодні, в час війни, це особливо потрібно.

l

Про життя і трудову діяльність Анатолія Мироновича можна писати багато – така це справді феноменальна людина, фанатик професії в кращому розумінні цього слова. Але моя розповідь була б далеко не повною, коли б я не згадав про сім’ю ювіляра. Це – справжній «тил» для нього, допомога у нелегких  трудових буднях, підтримка у скрутних ситуаціях, в яких опинявся в силу різних причин пан Анатолій.

Так от,  спільно з дружиною Марією Василівною, яка працює економістом у «Волинь-Кальвісі», вони виховали двох гарних дітей – сина Ігоря і доньку Ірину. Обоє одружені, а, отже, старші Понікарчуки – щасливі дідусь і бабуся, мають вже четверо онуків.

Із 2020 року Анатолій Миронович передав директорську «естафету» сину Ігорю. Сам обійняв посаду голови наглядової ради. Рішення закономірне: молодь має прийти на зміну старшому поколінню. Дай, Боже, щоб батьківські традиції пошуку, ентузіазму, любові до людей, патріотизму Ігор Анатолійович продовжив гідно. 

На завершення своїх нотаток хочу від себе особисто, всього трудового колективу редакції газети «Вісті Ковельщини», її читачів привітати Анатолія Понікарчука з ювілейним днем народження, побажати активного довголіття, Господнього благословення на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, здійснення всіх планів і задумів! А найголовніше – омріяної Перемоги над ворогом, у наближенні якої є вагома частка праці героя нашої розповіді, всього славного колективу «Волинь-Кальвісу».

Як писала наша землячка, відома волинська поетеса Олена Чабан:

Від Бога Вам – міцне

  здоров’я,

Повагу й шану – від

    людей.

Наснаги, щастя Вам,

  дерзання,

Незгасних мрій, палких

  ідей!

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: Анатолій Понікарчук; в колі найрідніших і найближчих людей; робочі будні “Волинь-Кальвісу”.

Фото із сімейного архіву та Олега Слюсаря.

Вже давно визрівала думка написати в газеті про Анатолія Мироновича Понікарчука. Все якось не вистачало часу. Аж тут трапилася нагода – 10 квітня йому виповнилось «ювілейних» 65 років. Як стриматися, коли рука сама тягнеться до пера?

Знаємося давно. І не тільки як люди, обтяжені відповідальними службовими обов’язками, а й як земляки-волиняни, котрим дорогий рідний край, його люди, де пройшли наші дитинство, юність, а тепер минає зрілість.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 148

Мабуть, найбажаніше  свято для дітей – це ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. Ось і нас, учнів 5-А класу ліцею №3 ім.Лесі Українки, гостинно запросила до себе на екскурсію у переддень свята заснування Ковельського фахового медичного коледжу його директор Григола Олена Григорівна.

На подвір’ї коледжу  серед мальовничих ялинок —  стенд  із фотографіями загиблих воїнів. Тарасюк Олексій Васильович, Пігілєв Валентин Олександрович, Яворський Сергій В’ячеславович – випускники медичного коледжу різних років, які загинули у  боротьбі  з російськими окупантами, навіки залишилися на почесному місці у серці свого рідного навчального закладу. 

Заступник  директора з питань гуманітарної освіти та виховання Левочко Ольга Михайлівна та  юні   студентки Веремейчик Анастасія та Івануха Олександра, випускниці IV курсу спеціальності “223 Медсестринство ОПП Сестринська справа”, люб’язно погодилися розкрити нам секрети обраної спеціальності. Особливе захоплення у нас викликав спортивний майданчик, адже не дивно було би  побачити якусь аптеку. А тут — спортивні тренажери!  Все ніби говорить, що  основа здоров’я – фізичний гарт.  

На спортивному майданчику просто неба керівник фізичного виховання Гочачко Микола Миколайович та  викладач фізичного виховання Проц Олег Васильович  вчили нас робити штучне дихання.  Ми вже були як справжні медики у білих халатах. Але слід було скласти «екзамени»,   згадати всі ті навички, яких навчили попередні  лектори Анна і Світлана, теж студентки коледжу, про лекції яких я писав раніше. Ми впоралися, не осоромилися перед справжніми ПРОФІ!

Наступною локацією, куди нас запросили працівники коледжу, був кабінет, де навчають робити ін’єкції.  Зайшовши в цей навчальний клас, ми ніби опинилися у середньовічній лабораторії.   Перед нами були макети рук, ніг, сідниць людини, шприци і турнікети. Викладач коледжу Совтус Ірина Миколаївна, ніби випереджаючи наше невимовне бажання зробити  укол, запросила ближче до манекенів. Вона  вчила, як потрібно правильно тримати в руках шприц, як робити ін’єкцію та багато чого іншого. На перший погляд,  все   це просто. Насправді потребує великої майстерності, досвіду та знань.  Побачивши, скільки всього необхідно вміти та знати, щоб бути медиком, розумієш, яку важливу справу роблять викладачі, навчаючи, та студенти, навчаючись, адже в їхніх руках —  здоров’я людей.   

 На цьому цікавинки не закінчилися. Далі ми пішли в навчальний кабінет,  де   вчать «слухати серце».   Тут лікарям допомагає кардіограф. Викладач Комісарик Світлана Михайлівна нас ознайомила з роботою цього приладу. Він не несе загрози для нашого сердечка, а лише ловить його найменші рухи. 

Серед учнів виявилися бажаючі спробувати дію цього апарату. Після проведення  замірів,  прилад видає стрічку із лініями, «прочитавши»  які лікар виносить свій вердикт про здоров’я нашого серця. 

І це ще було не все. Не менш захоплюючою  локацією виявився клас, де були стенди з різними органами людини, а також манекени з м’язами та скелет.  Викладач коледжу Хвіц Лариса Миколаївна розповіла багато цікавого про будову тіла людини. А ще корисно  було подивитися та розібрати макети різних органів. Відчуття неймовірні! 

Все це було   захоплююче.  Як же ж потрібно любити свою нелегку ЛІКАРСЬКУ справу, щоб вміти так доступно  передати нам, дітям, її важливість.  

Ця подорож до “країни” охорони здоров’я була не просто змістовною,  а феєричною. Тому ми кажемо медичному коледжу:  «До скорих зустрічей!».  Я впевнений, тут ще є чим нас здивувати.

Хочемо  подякувати директору Ковельського фахового медичного коледжу Григолі Олені Григорівні за  запрошення, а студентам і викладачам – за організацію пізнавальної   екскурсії.                         

Стас ШОСТАЦЬКИЙ,

учень 5-А класу ліцею №3 ім. Лесі Українки.

Мабуть, найбажаніше  свято для дітей – це ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. Ось і нас, учнів 5-А класу ліцею №3 ім.Лесі Українки, гостинно запросила до себе на екскурсію у переддень свята заснування Ковельського фахового медичного коледжу його директор Григола Олена Григорівна.

На подвір’ї коледжу  серед мальовничих ялинок —  стенд  із фотографіями загиблих воїнів. Тарасюк Олексій Васильович, Пігілєв Валентин Олександрович, Яворський Сергій В’ячеславович – випускники медичного коледжу різних років, які загинули у  боротьбі  з російськими окупантами, навіки залишилися на почесному місці у серці свого рідного навчального закладу. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 96

17 квітня Ковельський фаховий медичний коледж  Волинської  

обласної ради  відзначив свій 78-й день народження 

 17 квітня Ковельський фаховий медичний коледж  Волинської   обласної ради  відзначив свій 78-й день народження 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 112

Український національно-визвольний рух у 40-х – на початку 50-х років минулого століття був унікальним у багатьох відношеннях. В умовах війни проти набагато сильніших ворогів, якими були гітлерівський та сталінський режими, українські повстанці довели до найвищого рівня тактику партизанської та підпільної боротьби. 

Важливим елементом конспірації для них стали викопані у землі та добре замасковані схованки, які залежно від їх призначення та розмірів мали назву “бункер, “схрон” або “криївка”. Повстанці будували такі схованки як у лісі, так і в полі або населеному пункті. Останній варіант мав багато переваг, але водночас був і найбільш небезпечний. Це добре видно на прикладі схрону, який повстанці зробили під будинком жителя села Лучичі поблизу Ратного Пантелеймона Гуля.

У 1947-48 роках повстанці кілька разів приходили до нього за продуктами. Переконавшись, що його сім’ї можна довіряти, хоча господар був членом винищувальної групи, або, як тоді казали “стрибком”, повстанці запропонували в його будинку збудувати схрон. 

Про це пізніше на допиті у райвідділі МГБ розповіла дружина Гуля Ганна Федотівна:

«Восени 1948 року прийшли вночі два бандити, які домовилися із чоловіком, що вони будуть робити у нас схрон. Вранці чоловік послав мене на базар у м. Брест продавати м’ясо. Бандити знаходились у коморі, де зберігаємо картоплю. За день вони з допомогою мого чоловіка викопали яму, землю вони при допомозі чоловіка винесли і висипали у бомбосховище, яке було біля стіни хліва. У нас були дошки, і цими дошками вони облаштували стіни і стелю, щоб не обвалювалася земля. В Бресті я пробула 4 дні, і коли повернулася, то чоловік сказав, що схрон уже зроблений». 

Приблизно через місяць в ньому поселились два повстанці – Савелій Петрук –  “Ярослав”  із Забріддя і Михайло Рибачук із Дубечного – «Павло». Через два тижні до них прийшов надрайонний провідник ОУН Андрій Михалевич на псевдо «Кос» (на світлині ви його бачите разом із охоронцем Савелієм Петруком). У схроні вони знаходились до весни 1949-го, до релігійного свята  Пасхи. Інколи, коли не було снігу, вони йшли на день або два і знову повертались. На Пасху не приходили дуже довго. Коли повстанці сиділи зимою, то йшли десь зазвичай Савка і «Павло», а «Кос» залишався. Якщо йшов і «Кос», то тоді вони відлучались надовго. Влітку 1949-го повстанці сиділи в схроні дуже мало, лише окремі  ночі. 

l

Свідчення Ганни Гуль: «Восени 1949 року, коли вже копали картоплю, прийшли бандити і привели з собою якусь дівчину, приблизно років 23-х, невисокого зросту, озброєну пістолетом, псевдонім «Катя» (Марія Мочичук, с.Шкроби). Ми з чоловіком питали, звідки вона. Вона сказала, що не з Ратнівського району, що працювала вчителькою, але як потрапила в підпілля, – не говорила. Коли бандити привели «Катю», вони ніч знаходилися в схроні, а перед світанком пішли. Вони чоловіка попередили, що «Катя» буде сидіти одна і до неї буде ходити бандит на ім’я Максим – уродженець с. Забріддя. «Катю» чоловік закривав у схроні на 4 дні, ставив їй два глечики води, глечик молока і давав їй хліб, а через 4 дні відкопував і знову подавав їй продукти. «Катя» в схроні знаходилась приблизно місяць часу… Потім повстанці забрали зі схрону всі документи, друкувальну машинку і пішли разом із «Катею».

Напередодні у с. Самари Ратнівського району  при зіткненні з повстанцями був убитий дільничний уповноважений МВС Савчук Василь Дмитрович, який був зв’язаний із «Косом» і працював у міліції дільничним с. Забріддя. Він часто приходив у схрон. Про наявність схрону знали і сестри Василя – Надія та Наталія. Боячись, що Надія і Наталія видадуть їх за те, що убитий їх брат, повстанці пішли зі схрону. 

l

На допиті в МГБ 27 лютого 1950-го Савчук Надія розповіла:

«У 1948 році я жила як робітниця у свого дядька Гуля Пантелеймона Івановича. Восени я вийшла в кладовку, де зберігають картоплю, і там зустрілася з бандитом Харламповичем Омеляном. А потім, коли він став зі мною розмовляти, то зі схрону вилізло ще два бандити -  «Кос» і «Савка», поговорили зі мною, запитали, хто я така, попередили про те, щоб я нікому не говорила, що бачила їх, і відпустили. 

З того часу я стала знати про те, що мій дядько має зв’язок з бандитами, тому що він їх переховував у спеціально обладнаному в його будинку схроні. Після того на другий день  я пасла корів, і до мене прийшов дядько Гуль Пантелеймон. Почав зі мною розмовляти, запитав: “Що ти вчора бачила?”. Я йому розказала, як все сталося, і він мене ще раз попередив, щоб я нікому не говорила про те, що в нього є схрон, інакше бандити вб’ють. Я дала згоду мовчати і нікому не розповідати…

На початку 1949 року я з ними стала зустрічатися дуже часто, тому що жила у Гуля Пантелеймона, а бандити сиділи в схроні до весни. Весною перед релігійним святом «Пасха» я перейшла жити до себе додому і з бандитами стала зустрічатися рідше. За літо я бачила їх всього тільки 4 рази. В листопаді 1949 року в с. Самари був убитий мій брат Савчук Василь Дмитрович. Він працював дільничним уповноваженим міліції. Після цього я ходила до Гуля Пантелеймона, де на горищі будинку зустрілася з бандитами «Косом», «Ярославом» і «Панасом». Я їм розповіла, що мого брата в с. Самари вбили бандити. «Кос» мені сказав, що його вбили  випадково, через помилку і висловив з цього приводу свій жаль». Після цього Надія Савчук продовжувала самовіддано допомагати повстанцям.

l

Активну допомогу повстанцям надавали також сусіди Гуля – Петро та Катерина Грищуки. Петро Грищук працював завідуючим сільпо і був членом групи охорони громадського порядку. Він згадував, що вперше повстанці прийшли до його дружини у липні 1947-го і сказали, щоб він нікого не боявся та ночував удома. Після цього повстанці стали приходити до нього регулярно, через кожні 7-10 днів, переховувались у його приміщеннях. Крім того, господар забезпечував їх продуктами харчування і проводив для них розвідку. 

За товари із лучицької кооперації  – цукор, цигарки, цукерки, горілку та папір повстанці платили гроші. Петро Єрмолайович та його дружина кілька разів, за завданням «Коса», розкидали в селі Лучичі націоналістичні листівки. Катерина Романівна готувала повстанцям їжу, прала та шила білизну. Вони також бували у повстанському схроні. Чоловіка кілька разів викликав «Коса», щоб дати якісь доручення, а дружина знімала мірки з повстанців, щоб пошити їм одяг. Оскільки Грищуки активно спілкувалися із повстанцями, а також сім’єю Гулів, вони дізналися багато таємної інформації, зокрема і такої, яку їм знати було зовсім необов’язково.  Пізніше це мало сумні наслідки для багатьох жителів сіл Лучичі та Заброди. 

l

Під час допиту у лютому 1950 року в Луцьку Грищук Катерина повідомила, що знає таких повстанців:

«1. «Кос» по імені Андрій, уродженець с. Замшани Старовижівського р-ну. Є ватажком бандгрупи.

2 «Савка» (Кирило Михалевич, с. Замшани – авт.). Вбитий у 1949 р. Знаходився разом із «Косом».

3. Петрук Савелій – уродженець с. Забріддя. Знаходиться біля «Коса» і в даний час.

4. «Павло» – знаходиться біля «Коса».

5.Герасимук Пелагія – знаходиться біля «Коса». З ним живе. 

6. Катя. Не знаю це ім’я чи псевдонім. Працює друкаркою у «Коса».

7. «Биков» (Сергій Богдан – провідник ОУН Любомльського району – авт.) – бачила його один раз у Гуль Ганни.

8. Олексюк Максим – уродж. с. Забріддя. В основному переховується десь у селі.

9. «Панас» (Степан Калачук – командир окремої диверсійної групи ОУН – авт.) – родич «Коса».

Український національно-визвольний рух у 40-х – на початку 50-х років минулого століття був унікальним у багатьох відношеннях. В умовах війни проти набагато сильніших ворогів, якими були гітлерівський та сталінський режими, українські повстанці довели до найвищого рівня тактику партизанської та підпільної боротьби. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 105