До написання цього нарису мене спонукала книга «Залізний генерал» Людмили Долгоновської, експертки  у галузі стратегічних комунікацій, кандидатки філософських   наук, керівниці служби президента Аmerikan University Kyiv. 

Із назви, шановний читачу, ти, мабуть, здогадуєшся, що мова в книзі йде про генерала Валерія Залужного, колишнього Головнокомандувача ЗСУ (Збройних Сил України).  Багатьом із нас цікаво знати, а в чому  причини його стрімкої кар’єри та успіху, авторитету не тільки в Україні, а й у світі? 

…У святковий День захисника та захисниць Батьківщини, у вузькому колі військових і колег Л. Долгоновська висловила доволі суперечливу думку щодо кар’єри Валерія Залужного. Вона сказала: «Ваша дружина – це п’ятдесят відсотків успіху». На що  той,  усміхнувшись,  відповів: «Ні. Олена – це дев’яносто відсотків успіху».

Ця розмова підштовхнула мене до роздумів, Господь наділив жінку багатьма позитивними якостями. Серед них такі: бути воїном-”амазонкою”  із зброєю в руках захищати свій край, рішучою, розумною, твердою у своїх вчинках, управляти колективом  і навіть країною.

Є й інша Божа сутність жіночої статі — бути дружиною і Берегинею сім’ї та роду.

Дружина – це мудра порадниця, це «тил»  чоловіка. Вона – кохання й ніжність, від яких у лицаря виростають крила. Нарешті, це – співчуття і розрада в хвилини розпачу, радість    розділена навпіл. Вона – весна нашого існування. 

Авторка з відомих причин не торкається теми взаємостосунків у сім’ї Залужного. Але за окремими епізодами можемо судити про особисте життя цієї непересічної пари.

В ході становлення і реформування ЗСУ Валерію Залужному доводилося багато разів переїжджати у визначені службовими обов’язками місця України: Київ, Одеса, Південь, Схід і т. д. Як пише Долгоновська, «життя на чемоданах». І як правило, з ним завжди поруч – його Олена. 

До слова, колись мені теж довелось «мандрувати» Волинню. І я завжди запитував дружину: «Ти не проти?» —  «Куди ти,  туди і я», — відповідала вона, знаючи, що на новому місці буде некомфортно і незатишно.

Так само Олена Степанівна, розуміючи, що попереду чекають побутові негаразди,   виклики, свідомо йшла за чоловіком. Вірна дружина  знає, що “любити” – це віддавати частинку і навіть всього себе іншому.

Відомі слова генерала Залужного: «Я виїду з Києва останнім. У разі найгіршого, точно,  не здамся живим». 

І ще один епізод. Командувач сектору «С» їде джипом на передову в районі  Дебальцево, потрапляє під обстріл ворога. Біля нього —  кулеметник, його ранять. Кров заливає  Залужного. Ми можемо тільки здогадуватись, скільки переживань і емоцій вирувало в душі люблячої  Олени. 

І ще. Залужний признається: «Я найбільше боявся, що мене поховають невизнаним. У важкі моменти телефонував дружині і говорив, що на мені вдягнуто, які особливі прикмети».

Хіба не так думає  кожен воїн-герой на передовій, хіба  не так думають дружини і матері? Звідси авторитет Валерія Федоровича. Він воїн,  рівний серед  рівних.

l

Сьогодні ми бачимо спроби реабілітації тих, хто пройшов пекло цієї війни. Олена Залужна авторці книги признається: «Ми довго поверталися до нормального життя, відновлювались після Дебальцевого. Валєра говорив мені: «Лєна, вони приходять до мене (загиблі) і говорять зі мною. Думала, ми того не переживемо».

Пережили,  злетіли до найвищої в Україні і найвідповідальнішої військової посади – Головнокомандувача ЗСУ, бо так хотів Господь. Він чув молитви дружини Олени, яка була його мудрим ангелом-охоронцем.

Послухаймо Олену Степанівну: «Я ставила ікони на робочий стіл і молилася… Молилася! Усі колеги розуміли мене, не чіпали».

У Валерія Залужного є молодший брат Артур, теж військовий. Він признається, що Валерій завжди  був добрим наставником, і не раз застерігав його  від необдуманих  вчинків. Артур згадує: «Вона була  з ним  завжди. Якось я був у секторі «С», «Часовому Ярі», де брат керував цим сектором. Ми їхали на зустріч. Дивлюсь: іде жінка з тазиком. А там село, де чи не пів сотні сімей жило, і постійні обстріли. Придивляюся: та це ж Олена! Кажу: «Ти що, Лєн?». А вона мовить: «А що робить? Води немає. Ходила в сусідську хату прати».

Жінка сказала тоді Артуру: «Я коли зрозуміла, що  він не приїде, а підтримка йому треба, просто зібрала речі і поїхала до нього».

Людмила Долгоновська  намагається відповісти на запитання: «Хто вона, Олена Залужна?». Ось штрихи до портрета: «Ця мудра жінка  досить стримана, деколи категорична.  В усіх  її словах, діях – ніби бажання вберегти чоловіка від біди і будь-яких загроз. Щоб той не втрачав пильності – «довкола вороги».

Вона — соратниця, подруга, рівноцінна партнерка, яка розуміє, що у  величезному (неадекватному  — авт.) світі є бодай одна людина, яка за будь-яких обставин буде на твоєму боці.

У цієї гармонійної  пари дві чудові доньки: Аріна і Христина. Старша Аріна  у свою сім’ю зі стосунків батьків хоче перенести витримку і терпіння. «Пройти багато випробувань, зберігаючи сім’ю в Любові,  не втрачаючи романтики» — каже вона. 

Залужні люблять своїх доньок – це їхній сенс життя.

l

Читаючи книгу, мимоволі приходиш до висновку, що в  Україні мають місце неузгодження між баченням  військової стратегії і тактики політиками вищого рангу й керівництвом ЗСУ. Їх причини і можливі наслідки   добре розуміє генерал Валерій Залужний. Це розуміння спонукало його подати у відставку без скандалів та істерик. Він надалі залишається на війні, тільки дипломатичній – на посаді посла України у Великобританії. 

Ми знаємо, що  справиться, бо у нього – кохана Олена, ангел-охоронець. Правда,  там  їй не доведеться йти з тазиком за водою під кулями, аби випрати білизну. Але там не менше, а,  може, й більше  проблем, які слід розв’язувати  спільно.

На закінчення – трохи  романтики…  Людмила Долгоновська пише: «Початок травня. Якийсь із об’єктів на околицях Києва у внутрішньому дворі, купа людей – охорона, водії, помічники. Валерій Федорович раз по раз нахиляється до трави.

Він збирає кульбаби. Неподалік Олена, його дружина. Він підійшов, нахилився, поцілував ніжно і вручив квіти їй…”.

Анатолій СЕМЕНЮК. 

До написання цього нарису мене спонукала книга «Залізний генерал» Людмили Долгоновської, експертки  у галузі стратегічних комунікацій, кандидатки філософських   наук, керівниці служби президента Аmerikan University Kyiv. 

Із назви, шановний читачу, ти, мабуть, здогадуєшся, що мова в книзі йде про генерала Валерія Залужного, колишнього Головнокомандувача ЗСУ (Збройних Сил України).  Багатьом із нас цікаво знати, а в чому  причини його стрімкої кар’єри та успіху, авторитету не тільки в Україні, а й у світі? 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 85

Знаючи думку більшості людей середнього і старшого віку, хочу категорично заявити: «Газета  місцева  потрібна! Особливо тим, хто мешкає у сільській місцевості».

Справді-бо:  значна частина населення України проживає у селах, невеликих містах і селищах. Вони  часто пенсіонери, ветерани праці, самотні, хворі. Не завжди мають можливість дивитися телевізор, слухати радіо, користуватися інтернетом. А от коли листоноша принесе їм «міськрайонку», почуваються щасливими, бо іноді газета – єдиний  їх інформатор, порадник, друг.  

Ми не винні в тому, що залишилися за межею бідності і, маючи 30-50 років трудового стажу, отримуємо пенсію у 2-3 тисячі гривень. Ще зовсім недавно у нас було активне життя, наповнене щоденними турботами, роботою, спілкуванням з людьми.  Мали змогу купити цікаву книгу, виписати улюблене видання. «Міськрайонка» була майже в кожній хаті.

Тепер же рахуємо кожну гривню, думаємо-гадаємо, як дожити до дня чергової виплати  пенсії, що ніяк не «хочуть» зростати, хоча ціни і тарифи скачуть, наче розгнуздані коні. Де вже тут думати про спокій і комфорт? Навіть «Вісті Ковельщини» дехто передплачує лише на місяць, три, а на рік не кожен може. Та й пошта працює погано,  про що повідомляють мені люди. Листонош стало набагато менше, відділення зв’язку у деяких селах позакривали. 

Вдома я зберігаю підшивку міськрайонної газети «Вісті Ковельщини» (до речі, не тільки я – чимало моїх знайомих це роблять). Іноді, переглядаючи її, ловлю себе на думці, що читати газетні матеріали не менш цікаво, аніж читати книгу. Тут все знайоме, як-то кажуть, своє. Переглядаєш,  і ніби йдеш по життю. Дізнаєшся про те, що важливе, потрібне людям відбувається.  Хтось в бізнесі «розправляє крила», хтось займається будівництвом житла, хтось допоміг ЗСУ. В такі хвилини відчуваєш, що «міськрайонка» — твій справжній співрозмовник, який викликає добрі згадки, щирі почуття любові до рідного краю.

Газета стала тим «вогником», який зігріває, об’єднує людей, кличе до себе на розмову. Водночас вона – порадник, консультант з багатьох питань. Знаю, що деякі  читачі роблять вирізки цікавих статей, виготовляють тематичні папки, в яких зберігається інформація про лікарські рослини, рецепти приготування смачних страв, про пам’ятки старовини і важливі історичні події тощо.

«Вісті Ковельщини» — ровесниця багатьох моїх сучасників, вона всього на шляху бачила.  А був той шлях і тернистим, і спокійним, і веселим, і сумним. Ми  крокували разом із газетою, долаючи всі перешкоди. Це – літопис історії Ковельщини, міста,  який змінити не можна.  Колектив газети творчий, знаючий, іде в ногу з життям. Має свій інтернет-сайт. Але ніколи не замінить газету ніяке медіа. 

Іноді і самій хочеться якимось життєвим «сюжетом» поділитись на сторінках видання, бо оточують тебе дуже хороші люди, цікаві їх життєві шляхи. Не знаю, чи виходить добре, але привітні працівники редакції завжди ставляться до мене доброзичливо, щиро. Хочеться згадати і тих, хто колись засіяв наші душі зерном мудрості, добра, талантом творити. Це Людмила Стасюк, Степан Скоклюк, Алла Малиновська, Людмила Скоклюк.

Дякую журналістам, всьому колективу видання за талант, журналістську мудрість, високий професіоналізм і просто вміння робити нашу «міськрайонку» цікавою, потрібною людям і ділити з нами будні і свята, радість і горе, хоча важко всім –  триває війна.

І все-таки звертаюсь до наших депутатів всіх рівнів, влади районної, міської, підприємців, наших меценатів і просто людей з добрим серцем:  зробіть ветеранам подарунок з передплатою «Вістей Ковельщини» на 2025 рік.  Навколо Вас живуть пенсіонери, котрі віддали своє здоров’я, роки, працюючи на фермах, полях, підприємствах, в установах.  Подбайте про них! 

Вірю  в те, що газета є і буде, бо її очолюють Микола Вельма, Світлана Ляшук. Тут працює творчий колектив, завдяки невичерпній енергії якого, глибокому розумінню ним проблем життя країни, району, області, принциповості і надзвичайно великому журналістському таланту, професіоналізму ми маємо унікальні «Вісті Ковельщини» — газету для нас і про нас!

Валентина СІЧКАР,

голова  Ковельської районної організації ветеранів, громадський кореспондент  газети «Вісті Ковельщини».

l

Від редакції:  дякуємо Валентині Володимирівні за слова підтримки журналістської праці! Зрештою, вона не тільки підтримує нас на словах,  а й на ділі: кожного року активно включається в передплатну кампанію, працює із спонсорами, які переказують кошти на передплату «Вістей Ковельщини» для ветеранів війни і праці, учасників бойових  дій, пенсіонерів тощо. Сподіваємося, що так буде й цьогоріч.

Знаючи думку більшості людей середнього і старшого віку, хочу категорично заявити: «Газета  місцева  потрібна! Особливо тим, хто мешкає у сільській місцевості».

Справді-бо:  значна частина населення України проживає у селах, невеликих містах і селищах. Вони  часто пенсіонери, ветерани праці, самотні, хворі. Не завжди мають можливість дивитися телевізор, слухати радіо, користуватися інтернетом. А от коли листоноша принесе їм «міськрайонку», почуваються щасливими, бо іноді газета – єдиний  їх інформатор, порадник, друг.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 82

12 грудня, відзначаючи  57-річчя Ковельського центру професійно-технічної освіти, колектив закладу збирає плідні ужинки багатогранної невтомної творчої праці. 

Змінювалися часи, режими, політичні устрої, неодноразово змінювалася назва нашого закладу, але він завжди залишався унікальним навчально-виховним осередком. Сьогодні Ковельський центр ПТО – потужний енергетичний центр, який розвивається завдяки мудрості педагогів та юнацьким амбіціям учнів. За ці роки тисячі юнацьких доль сформувались та були зігріті теплом небайдужих сердець колективу, якому  завжди притаманні високий професіоналізм, доброта і чуйне ставлення до молоді.

 Сьогодні під керівництвом директора Сергія Антонюка колектив створив міцну методичну й матеріальну базу в кабінетах, навчально-виробничих майстернях, успішно вирішує завдання, що виникають в цей нелегкий час в професійній освіті. Найціннішим надбанням закладу є колектив педагогів та працівників, які  передають майбутнім кваліфікованим робітникам свій великий практичний та життєвий досвід. Найбільшою гордістю – є учні, які мають змогу здобути не тільки якісну освіту, а й всебічний духовний, інтелектуальний, фізичний розвиток.

Значна увага приділяється виконанню плану державного та регіонального замовлення, якісній підготовці робітничих кадрів, підвищенню професійної майстерності педагогічних працівників, розвитку педагогічної творчості, впровадженні виробничих новацій, педагогічних технологій, покращенню якості освіти серед учнів, зміцненню та збереженню матеріально-технічної бази закладу освіти. 

Нині в закладі навчається 650 учнів за десятьма  професіями.  Навчальні майстерні постійно забезпечуються всіма необхідними інструментами та обладнанням, сировиною та розхідниками для проведення виробничого навчання.

Ми примножуємо здобутки, відповідально та цілеспрямовано виконуємо поставлені завдання з підготовки висококваліфікованих спеціалістів для відбудови України і її процвітання. Ось перелік лише частини досягнень закладу за 2023-2024 навчальний рік:

– І місце в Обласному турнірі серед здобувачів освіти ЗП(ПТ)О з професії «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування» зайняла команда учнів  ІІ курсу (викладач Микола ПАВЛЯШИК).

– ІІ місце в обласному конкурсі фахової майстерності з професії «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів» зайняв учень Олег ЦВИД (майстер в/н Василь ЛИСЮК).

– ІІІ місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі» (Юлія ВАВРЕНЧУК).

– Команда закладу – фіналісти проєкту «Відновлення через соціальне підприємництво».

– ІІІ місце в І міському Фестивалі-конкурсі «Здоровим бути модно» (команда «Панацея» керівник Світлана РОМАНОВА).

– Учень Вадим Митюк (майстер в/н Володимир ДУТКО) є одним із переможців конкурсу «Програма підтримки випускників Install Junior», яких відзначили на Install Fest Ukraine – 2024.

– Дубенюк  Олександр  (викладач Наталія ГОЛУБЧУК) –  срібний  призер  в Національному конкурсі комп’ютерних проєктів INFOMATRIX UKRAINE 2024 та срібний  призер  в Світовому фіналі Міжнародного конкурсу комп’ютерних проєктів INFOMATRIX UKRAINE 2024. 

– Віталій ШУДРА (майстер в/н Россоха Ю.А.) увійшов в десятку кращих зварників України і брав участь в міжнародному конкурсі зварювальників «Gold Cup Linde» у Чехії.

Постійний та невпинний рух уперед. Про це свідчать і проєкти, які має і реалізовує навчальний заклад:  Україно-швейцарський проєкт «Публічно-приватне партнерство для поліпшення професійної освіти в Україні», проєкт Junior Achievement Ukraine, участь в  програмах «Відновлення через соціальне підприємництво» та  «Компанія» для педагогів професійної освіти.        Налагоджується співпраця в рамках міжнародного співробітництва з естонськими навчальними закладами. Педагоги закладу є учасниками різноманітних освітніх конференцій, семінарів та тренінгів.         

В планах: відкриття нових напрямків підготовки,  розвиток соціального партнерства та продовження міжнародного співробітництва. Це дає надію на те, що серце нашого закладу, незважаючи на зміну часів, епох, поколінь, іще довго битиметься в унісон з часом. 

Україна проходить через надзвичайно складний, але необхідний етап розвитку, виборюючи справжню, а не декларативну Незалежність. Спільними зусиллями педагогів, працівників та учнів закладу підтримуємо наших захисників: ремонтуємо автомобілі для ЗСУ, проводимо закупівлю за запитами  необхідних для військових речей. 

Трепетно ставимося до новин з фронту, адже знаємо, що завдяки героїзму наших воїнів живемо, серед яких батьки, брати і сестри наших учнів та працівників, наші випускники. Ми всі у вічному боргу перед матерями й батьками за те, що вони виростили мужніх і сміливих патріотів, які віддали найдорожче, своє життя за Батьківщину. Дякуємо ЗСУ за можливість навчати і навчатись! Віримо – Україна вистоїть і буде процвітати!

В ці святкові Різдвяно-Новорічні дні бажаємо всім, щоб новий 2025 рік приніс нам Перемогу і мир. Нехай цей рік буде роком відновлення, єдності і процвітання для України. 

Бажаємо Вам і Вашим близьким здоров’я, щастя, любові і добра.  Нехай у Ваших домівках завжди буде затишок і тепло. Нехай новий рік стане для нас початком нового життя – життя у мирі та свободі!

Олена АНТОЩУК,

заступник директора з навчально-виховної роботи Ковельського Центру  ПТО. 

12 грудня, відзначаючи  57-річчя Ковельського центру професійно-технічної освіти, колектив закладу збирає плідні ужинки багатогранної невтомної творчої праці. 

Змінювалися часи, режими, політичні устрої, неодноразово змінювалася назва нашого закладу, але він завжди залишався унікальним навчально-виховним осередком.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 111

Микола Денисюк із села Щитинська Воля, що на Ратнівщині, добре відомий читачам «Вістей Ковельщини», адже практично щотижня газета друкує створені ним кросворди або хрестиківки, як їх називають. Окрім того, він – автор цікавих і пізнавальних історій про життя своїх земляків, у співавторстві з Тодосем Філюком видав книгу «За болотом Луховим».

Пан Микола народився 7 грудня 1954 року на хуторі Хвоя, що за п’ять кілометрів від Щитинської Волі, в яке потім сім’я переїхала. Після закінчення школи вступив до Володимир-Волинського технікуму гідромеліорації і механізації сільського господарства. Далі життєва дорога привела його у радгосп «Самарівський». Тут працював техніком-електриком. Директор Микола Круглій оцінив здібності молодого фахівця й невдовзі запропонував здобути вищу освіту. Микола Денисюк погодився й незабаром став студентом Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Навчався на фізико-математичному факультеті.

Вчився заочно, одночасно викладаючи математику у рідній школі. З того часу і до виходу на пенсію у 2002 році навчав дітей фізиці, кресленню, а також основам трудового навчання. Працював і заступником директора з навчально-виховної роботи, і директором школи. Здобув звання вчителя вищої категорії. Його статті, кореспонденції, нариси друкували різні періодичні видання Волині.

Якось в одному з інтерв’ю пан Микола сказав: «Незважаючи на те, що я вже трохи в літах, не хочу марно витрачати час, а тому знаходжу не лише роботу по господарству, а й творчу. Коли починав складати кросворди, доводилося креслити на білому папері чорною тушшю. За рік створював лише кілька кросвордів, бо не вистачало необхідних знань, бракувало життєвого досвіду, необхідної літератури. А тепер усі вечори віддаю улюбленому заняттю. Сам на комп’ютері креслю «решітки», набираю тексти. Деякі кросворди складаю за день. Важче з тематичними, над якими працюю тиждень або й більше”.

Додамо, що кросворд скласти – це важка праця, яка вимагає глибоких знань, вміння правильно добирати слова, формувати з них зрозумілі для користувача назви і терміни. Воістину тих, хто цим займається, можна назвати «людьми-енциклопедіями». Саме таким є Микола Степанович Денисюк, творчість якого шанують і люблять читачі «Вістей Ковельщини» та й інших періодичних видань.

Тож побажаємо шановному ювіляру ще многих і благих літ життя, міцного здоров’я, родинного благополуччя, Господнього благословення на кожен прийдешній день! Ваша праця потрібна людям, бо дарує їм естетичне задоволення, інтелектуальну насолоду, що для нашого непростого буття в умовах війни має неабияке значення.

З ювілеєм, пане Миколо!

Наш кор.

На світлині: Микола Денисюк під час перебування в редакції газети «Вісті Ковельщини». Лютий 2024 року.

Микола Денисюк із села Щитинська Воля, що на Ратнівщині, добре відомий читачам «Вістей Ковельщини», адже практично щотижня газета друкує створені ним кросворди або хрестиківки, як їх називають. Окрім того, він – автор цікавих і пізнавальних історій про життя своїх земляків, у співавторстві з Тодосем Філюком видав книгу «За болотом Луховим».

Пан Микола народився 7 грудня 1954 року на хуторі Хвоя, що за п’ять кілометрів від Щитинської Волі, в яке потім сім’я переїхала.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 115

13 грудня, п’ятниця

Схід Сонця – 08.17; захід – 16.13. 

Місяць – у Близнюках. 

Мчч. Євгенія, Ореста.

14 грудня, субота

Схід Сонця – 08.18; захід – 16.13.

Місяць – у Близнюках. 

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії нa Чорнобильській АЕС (День ліквідатора). 

Мчч. Калиника, Филимона.

15 грудня, неділя

Схід Сонця – 08.19; захід – 16.14.

Місяць – у Раці. 

День працівників суду. 

Неділя 25 після П’ятд., святих праотців. Прп. Павла Латрійського.

16 грудня, понеділок

Схід Сонця – 08.20; захід – 16.14.

Місяць – у Раці. 

Блж. Феофанії.

17 грудня, вівторок

Схід Сонця – 08.20; захід – 16.14.

Місяць – у Раці. 

Дeнь працівника державної виконавчої служби. 

Прор. Даниїла.

18 грудня, середа

Схід Сонця – 08.21; захід – 16.14.

Місяць – у Леві. 

Міжнародний день мігрантів. 

Мц. Зої. Прп. Михаїла.

19 грудня, четвер

Схід Сонця – 08.22; захід – 16.15 .

Місяць – у Леві. 

День адвокатури в Україні. 

Прп. Іллі Муромця.

Місячні фази у грудні

Зростаючий Місяць – до14 грудня.

Повний Місяць – 15 грудня.

Спадаючий  Місяць – 16-30 грудня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 08.17; захід – 16.13. 

Місяць – у Близнюках. 

Мчч. Євгенія, Ореста.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107

ОВЕН. До п’ятницi спробуйте привести до ладу справи, свiй будинок i робоче мiсце. Цей час вiдкриває для вас новий цикл подiй, пов’язаних з роботою та iншими вашими обов‘язками.  

ТЕЛЕЦЬ.  Зараз ви схильнi творчо пiдходити до вирiшення всiх питань i отримувати користь навiть зi складних ситуацiй. Успiх i везiння завжди поряд, якщо ви вiдкритi для змiн. Отримаєте приємну новину.

БЛИЗНЮКИ. Максимальну увагу – дiтям. Це важливий перiод для того, щоб дiйти визначеностi в якомусь важливому питаннi, що стосується ваших стосункiв або безпосередньо їхнiх iнтересiв. 

РАК. Приведiть до ладу свiй будинок i позбавтеся непотрiбних речей. Тиждень сприятливий i для очисних оздоровчих заходiв, дiєт. Розташування планет примусить вас дiйти визначеностi вiдносно своїх найближчих перспектив. 

ЛЕВ. Складнi ситуацiї минулого тижня тепер будуть вирiшенi. Залишайтеся на своєму мiсцi, спокiйно виконуйте нагальнi обов‘язки. Далеко не все зараз залежить вiд вас.

ДIВА. Ще один ключовий тиждень у роцi. Сприятливий час для повного розкриття потенцiалу, який ви ще не ризикнули розкрити.До п’ятницi приведiть до ладу всi справи, розрахуйтеся з боргами, позбавтеся вiд непотребу в будинку. 

ТЕРЕЗИ. Ще трохи – i стримуючi моменти залишаться позаду, i ви почнете набирати оберти. Цей тиждень присвятiть наведенню ладу в тих аспектах свого життя, якi цього потребують. У понедiлок будуть кориснi зустрiчi.

СКОРПIОН. Розслабтеся, придiлiть увагу особистим iнтересам, попрацюйте зi своїм iмiджем. Особливо для цього пiдходять вихiднi днi, коли ви вiдносно заспокоїтеся i вiдчуєте, що знову починаєте контролювати ситуацiю.

СТРIЛЕЦЬ. У вас з’явиться можливiсть для посилення професiйної активностi. Але не поспiшайте – є вiрогiднiсть необачних рiшень. Можна вести переговори, укладати угоди, але придiляйте належну увагу деталям i радьтеся з тими, кому довiряєте. 

КОЗЕРIГ. Вiдкривається можливiсть для втiлення якихось ваших iдеальних уявлень. Для цього ви можете почати новий цикл навчання або вiдправитися в поїздку. Розширюйте канали для отримання нової iнформацiї.

ВОДОЛIЙ. З наступного тижня тенденцiї помiтно змiняться в кращий бік. А поки потрiбно зосередитися на нагальних справах i проявити високу працездатнiсть, щоб не залишити “хвостiв” i боргiв. 

РИБИ. Тепер є хороша можливiсть обговорити проблеми i залишити їх у минулому. Спiвпрацю доведеться будувати за новими правилами, але поки не поспiшайте укладати угоди або союзи. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. До п’ятницi спробуйте привести до ладу справи, свiй будинок i робоче мiсце. Цей час вiдкриває для вас новий цикл подiй, пов’язаних з роботою та iншими вашими обов‘язками.  

ТЕЛЕЦЬ.  Зараз ви схильнi творчо пiдходити до вирiшення всiх питань i отримувати користь навiть зi складних ситуацiй. Успiх i везiння завжди поряд, якщо ви вiдкритi для змiн. Отримаєте приємну новину.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 652

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 30С. Вітер південний слабкий.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, туман. Температура: 20С. Вітер південний  слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 30С. Вітер південний помірно сильний. 

В ніч на суботу. Хмарно, невеликий дощ із снігом. Температура 10С.  Вітер південно-західний  помірний.

Субота. Хмарно, невеликий дощ із снігом. Температура: 40С. Вітер південно-західний помірно   сильний.

В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 20С. Вітер східний помірний.

Неділя. Хмарно, дощ із снігом. Температура: 30С. Вітер  східний помірний. 

В ніч на понеділок. Хмарно, дощ із снігом. Температура: 00С. Вітер  східний слабкий.

Понеділок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 20С. Вітер північний  помірно сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 00С. Вітер північно-західний помірний.

Вівторок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 00С. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: -30С. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: -10С. Вітер південно-західний помірний. 

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 3⁰С. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 96

Ось і настала, шановний читачу, пора року, якої всі чекали  і до якої намагалися підготуватися. Назву ця пора має коротку – зима, але тягнеться вона довго.

Схоже на те, що грудень-березень стануть для українців найважчими місяцями за останні роки. І не тільки тому, що настануть холоди. Найгірше, що нас очікує, – продовження кривавої війни, бомбардування мирних сіл  і міст, загибель чоловіків, дітей, онуків.

Плюс періодичні (дай Боже, щоб не постійні) вимкнення електроенергії, повітряні тривоги, відсутність нормальних умов для роботи, відпочинку, навчання дітей. Добре, коли у сім’ї всі живі й здорові, мають хліб і до хліба, погано – коли хворі, самотні, малозабезпечені. 

З другого боку, хіба нам, українцям, звикати до труднощів? В умовах війни вже перебуваємо третю зиму, навчилися переживати і блекаути, й інші надзвичайні ситуації, працювати за скороченим розпорядком дня, правильно реагувати на сигнали повітряної оборони, водити дітей у дитячі садочки, навчати он-лайн чи оф-лайн в школах або навчальних закладах.

Втішає інформація керівників комунальних служб міста («Ковельводоканалу», «Ковельтепла», РЖКП-1 та інших) про готовність до роботи в осінньо-зимовий період. Сподіваємося, що і в сільських та селищних громадах Ковельщини вжили і вживатимуть необхідних заходів для забезпечення їх життєдіяльності.

Сьогодні вкрай важливо зберігати спокій, з повагою ставитися один до одного, розділяти біль непоправних втрат з тими, у кого клята війна забрала найдорожчих людей. Відомо ж бо, що переборювати труднощі завжди легше спільно. Особливої нашої уваги потребують люди з інвалідністю, старші за віком, ті, що проживають самотньо.

І не забуваймо: грудень зиму починає і разом з тим рік кінчає. Вірмо, що 2025-й  стане кращим і принесе нам радість перемоги над ворогом, впевненість у мирному майбутньому рідної України. 

Ось і настала, шановний читачу, пора року, якої всі чекали  і до якої намагалися підготуватися. Назву ця пора має коротку – зима, але тягнеться вона довго.

Схоже на те, що грудень-березень стануть для українців найважчими місяцями за останні роки. І не тільки тому, що настануть холоди.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 86

Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».

Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.

Ось чому я поважаю людей, котрим не байдуже, що коїться в державі, котрі всіма силами намагаються поліпшити ситуацію в політичному і соціально-економічному напрямках. 

Подібну позицію  сьогодні виявляють волонтери, які не втомлюються допомагати нашим воїнам, котрі зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність і незалежність держави.  Не менш цінною є робота громадських активістів, що опікуються долею вимушено переселених осіб, рідних Героїв, що загинули в боях з ворогом, особливу увагу приділяючи  їх дітям та онукам.

Особливий респект  — моїм землякам, які у листах до редакцій  друкованих чи електронних ЗМІ порушують гострі проблеми сучасного життя-буття,  подають обґрунтовані пропозиції щодо розв’язання існуючих проблем. Водночас ненавиджу осіб, котрі користуючись недосконалістю законодавства, розпалюють у соціальних мережах ненависть один до одного, обливають брудом людей, на яких затаїли зло, оприлюднюють «факти», які не мають нічого спільного з реальністю. При цьому ховаються за вигаданими прізвищами і фальшивими іменами. Підозрюю, що часто-густо «творять» за гроші.

Сьогодні пропоную увазі читачів думки, пропозиції, зауваження декого із тих небайдужих людей, про яких згадав вище. Одночасно дещо висловлене і написане ними, коментую, дещо – ні.

l

— Миколо Григоровичу!

Іноді слухаю так звані ток-шоу, котрі транслює українське радіо. Тривожить, що у виступах  деяких учасників звучать російські  наративи.

Пропоную взагалі обмежити проведення різного роду ток-шоу під час дії воєнного стану.

З повагою – 

Яків ЛАВРЕНКО, 

активіст громадсько-політичного життя.

l

— Пане Миколо!

Чим викликане   значне підвищення передплатної ціни на газету «Вісті Ковельщини»? Не кожному вистачить пенсії, щоб виписати газету.

Прошу пояснити.

Дмитро ОЛЬХОВИК,

ветеран праці.

х  х  х

— Пане Дмитре!

Ми неодноразово писали про причини, що викликали зростання вартості передплати. Одна  з них (мабуть,  найголовніша) —  підвищення поштових тарифів.  Це дошкульно  «вдарило» по редакціях практично всіх друкованих видань України. Іноді складається враження, що «Укрпошта» свідомо знищує періодичну пресу, забуваючи, що газети і журнали не тільки товар, який необхідно продати й отримати від того прибутки, а важливий засіб інформації, який має велике значення нині, в час героїчної боротьби українського народу за свою волю і незалежність.

Прикро, але факт:  з року в рік занепадає ринок преси в Україні. Якщо у 2020-му національних газет у нас було 633, то в 2024-му залишилося 356. Загалом із різною періодичністю у світ нині виходять 809 газет та журналів. При цьому дві третини, або 60 відсотків ринку, припадає на локальні газети.  

В “Укрпошті” різко скоротили кількість листонош. Якщо у 2018 році  їх  було понад 31 тисячу чоловік, то нині – всього 8 тисяч. Така ж ситуація зі стаціонарними відділеннями, кількість яких за цей час зменшилася із 10,5 тисячі до якихось 5 тисяч. В той час за такої самої кількості працівників все потужніше працює “Нова пошта”, в чому журналісти “Вістей Ковельщини” переконалися на власному прикладі. Та навряд, чи працюватиме ця приватна компанія  з періодикою.

Нині все частіше лунають голоси про те, що друкована преса своє “віджила”, що це  — «вчорашній день»  засобів комунікації і т. д., і т. п. З цього приводу президент Академії української преси професор Валерій Іванов каже: “Друковані медіа стали більш популярними в час війни, особливо на прикордонних територіях, де немає електрики та мобільного зв’язку. Там преса є тим орієнтиром, за яким люди отримують достовірну інформацію. Бо де українська газета – там Україна!”.

Сказано мудро і влучно. Та цієї, здавалося б, простої істини не можуть (чи не хочуть?) зрозуміти ані  очільник «Укрпошти»  пан  Смілянський, ані урядовці. Складається враження, що, окрім території,  дехто свідомо здає ворогу інформаційний простір України. Авжеж: не буде медіа – не буде зайвих турбот. Зате збільшаться доходи бізнес-імперії пана Смілянського.

Як зазначив нещодавно на “круглому столі” в Національній спілці журналістів медіа-експерт Сергій Чернявський, коли не станеться змін у керівництві “Укрпошти”, тираж друкованих видань в 2025 році знизиться ще на 40 відсотків.

Прогноз тривожний, але цілком реальний. Майбутнє української преси сумне. Київській владі не до неї. Достукатися до зарубіжних донорів і благодійних фондів - марна справа.

“Розробляти заявки на гранти  у локальних виданнях, де працює дві-три, а почасти й одна людина, просто  нікому. А коли й намагаються, то у 85 відсотках отримують відмову. І тоді мотивація зникає. Бо не можуть бути журналісти і “шевцями,  і женцями, й на дуді гравцями”, – резюмував на закінчення пан Чернявський.

Важко щось додати до цих слів. Та й, відверто кажучи, не хочеться. Все одно їх не почують власть імущі, як не почули після початку російсько-української війни.

Єдина надія – на шанувальників нашої газети, яких переконливо просимо  передплатити «Вісті Ковельщини»  на 2025 рік.

l

Директору ТзОВ “Редакція газети   

«Вісті Ковельщини» 

Вельмі Миколі Григоровичу

жителів с. Зеленого  Ковельського району

Запит

Просимо Вашого втручання у неправомірне  обчислення послуг Ковельського міськгазу за спожитий газ. Ми обурені тим, що другий місяць поспіль приходять платіжки, що не відповідають дійсності (зменшені кубометри газу).  

В результаті отримаємо дійсні платіжки, які ми, пенсіонери не зможемо оплатити.  За посередництвом Вашої газети просимо прояснити цю ситуацію.

За дорученням мешканців с. Зеленого — 

ПАЗИНА Іван Петрович.

                 х  х  х

— Шановний  Іване  Петровичу!

Копію Вашого листа спрямували  для реагування у Волинську філію ТОВ «Газорозподільчі мережі України». Про результати розгляду повідомимо на шпальтах газети.

l

На закінчення хочу добре слово сказати всім, хто шанує нашу газету, її читачів, по-діловому реагує на звернення людей. Це, зокрема, стосується очільниці Ковельської  філії Ощадбанку пані Оксани Євтушик, яка допомогла у вирішенні питань, порушених у зверненні мешканця Ковеля, клієнта банку Миколи Андросюка до редакції, й оперативно повідомила про вжиті заходи мене особисто.

Не залишили без уваги працівники служби  «Гаряча лінія міського голови Ігоря Чайки» скаргу інваліда першої групи з мікрорайону «Сільмаш» Олексія Скачкова. Вони допомогли у прискоренні ремонтних робіт у його квартирі. 

А приватний нотаріус Наталія КОЗОРІЗ посприяла пану Олексію ще в одній важливій справі. Дякуємо!

Отож, як сказано вище, від нас  залежить не все, але чимало.

Микола ВЕЛЬМА. 

Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».

Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 88

– Для того, аби стримати ворога, потрібна єдність. І це, на мою думку, найголовніше   сьогодні. Потрібно, аби суспільство було єдиним, аби, нарешті,  у нас зникло таке негативне явище, як корупція. Лише тоді весь світ допоможе нам вигнати чужинців з рідної землі. А бійцям на фронті важливо мати не тільки належне озброєння, а й відчувати, що про них не забувають та знати, що за їхні сім’ї завжди потурбуються належним чином.

– Яка ефективність Ваших поїздок за кордон, що з побаченого і почутого там застосовуєте у практичній діяльності «вдома»?  Наприклад, після зустрічі з представниками Демократичної партії Швеції Ви у соціальних мережах написали: «Маємо амбітні плани. Вже є перші напрацювання». Хотілося б знати, в чому їх суть?

– Так, за каденцію я провів чимало зустрічей з представниками владних еліт багатьох європейських країн і навіть Америки. Багато чого  для підтримки фронту вже вдалось зробити з допомогою іноземних партнерів. Прийде час, і ми обов’язково за все відзвітуємо  перед суспільством, бо перед іноземцями-благодійниками звітуємо  вчасно, по-іншому ця система не працює. Сподіваюсь, що невдовзі підпишу угоду про співпрацю з владою одного з регіонів Швеції. У планах спільний проєкт – оздоровлення та реабілітація наших військовослужбовців.

– Я слідкую за Вашою сторінкою в мережі Фейсбук, бачу, що Ви дорожите сімейними і родинними традиціями, піклуєтеся про рідних. Розкажіть хоча б коротко про свою сім’ю, адже читачам газети це теж цікаво.

– Моя сім’я це, в першу чергу, мої діти, дружина, батьки, брати і сестри. Це ті люди, які завжди мене зрозуміють, підтримають, дадуть пораду. Це – мій надійний тил, і всіх я їх дуже люблю. Але за цей час моєю сім’єю стали й ті, хто разом творить добро, допомагає людям, захищає державу. Вони також стали для мене рідними.

– Дякую за відверту розмову. Що хотіли б  на закінчення побажати читачам газети, працівниками органів представницької і виконавчої влади району, виборцям з нагоди Дня місцевого самоврядування?

– Звісно, що вітаю з Днем місцевого самоврядування всіх, хто розуміє, що таке місцева демократія, хто небайдужий до долі свого міста, села, селища. Всіх, хто докладає зусиль, аби в наших населених пунктах людям жилося комфортніше, затишніше, безпечніше. Зичу всім жителям нашої Ковельщини міцного здоров’я, добра і добробуту, Перемоги і миру!

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: робочі будні голови Ковельської районної ради В’ячеслава ШВОРАКА.

Наш співрозмовник – голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак

– В’ячеславе Петровичу, нашу розмову я хотів би побудувати не у звичайному, так би мовити, казенному форматі, як це іноді буває у випадку інтерв’ю з представниками влади, а у вигляді «Відвертого діалогу». Справа у тому, що є запитання не тільки від нас, журналістів, а й від читачів газети, на які вони хочуть отримати відповіді. Ви не заперечуєте?

– Звісно, що не заперечую. Мені завжди цікаво спілкуватись відверто і запитання отримувати не по  «заготовках», тому – будь ласка.

Тож перше питання у мене таке: як Ви оцінюєте рівень місцевого самоврядування в Україні загалом і на Ковельщині зокрема? 

– Якщо говорити в загальному, то за місцевим самоврядуванням майбутня відбудова і розвиток  нашої держави. Тільки первинний суб’єкт влади – громада — вправі вирішувати всі питання, які належать до її компетенції, а це від дороги і каналізації до визначення напрямків діяльності освіти, культури, соціальної політики тощо.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 99