Мабуть, нікого не здивую, коли скажу, що за час роботи бібліотекарем я  ознайомилась не з одним десятком тисяч книг,  різних за обсягом, тематикою, змістом. Одні зацікавлювали, інші викликали подив, багатьма зачитувалась. Деяких авторів знаю особисто, тому новини літератури і нині цікавлять.

Але ось до моїх рук потрапила невелика за форматом книжечка, яка з першої сторінки «обпекла»  руки, викликала біль у серці і сльози на очах. Обсяг невеликий – всього 20 сторінок  і тираж – якихось кілька десятків екземплярів. Читала її довго, бо сльози   туманили зір. Це – наш біль, наша історія, за якою – долі сотень зболених сердець, втрачених життів. Авторки книги – дві голобчанки-сестрички  Олена та Інна, сестри воїна Андрія Чумака. Книгу  назвали  «Один назавжди».

Твір написаний із безмежною теплотою, пекучим болем за надто великою втратою. Кожне слово, та що там слово – буква, пронизані любов’ю до рідної людини, вогнем пам’яті   про неї.

…Золота осінь 1987 року подарувала родині Чумаків із Голоб Світлані та Данилу синочка Андрійка. В родині уже підростали дві донечки, а  тут – опора для мами, поміч для тата, заступник для двох сестричок, і головне – продовження Чумацького роду. Скільки любові, душі вкладено, щоб дитина росла здоровою, щасливою, слухняною! 

Андрій закінчив Голобську середню школу – не зчулися, як роки пролетіли. Про це іноді нагадують вчителі  при зустрічах з мамою, дякуючи за дисциплінованого, знаючого, спокійного, слухняного сина. Воно і не диво: в родині троє дітей, батьки працювали в колгоспі, турбот багато, бо і вдома треба було мати господарство, тож дітей привчали до праці змалку, як і до самостійності.

Після школи  Андрій відслужив в лавах Збройних Сил України. Завжди добре вихований, зібраний, дисциплінований пішов працювати в правоохоронні органи, заодно навчаючись в Національній Академії внутрішніх справ м. Києва, яку успішно закінчив. Тільки б  тішитись  батькам, бо це і їхня заслуга.  Сина любили, де б він не був, з ким би не перетинались  його шляхи. Добрий, щирий, надійний товариш. 

l

Всі мрії розбив 2014 рік. У важкий для України час Андрія проводжали на війну (у перші її дні) дружина і маленька донечка та вся родина. Плакали, просили не йти, адже мав право залишитися на роботі (працював у відділенні поліції м. Луцька),  але не міг не йти, не міг стояти осторонь, коли ворог розстрілював його Україну, ту землю,   яку любив і шанував весь  хліборобський Чумацький рід.  

Одразу було надзвичайно важко: самі копали окопи, стоячи у воді  по коліна, не вистачало зброї, людей. Але це, казали, тимчасові труднощі.  Головне – хлопці рвалися до бою, а десь у хвилини відпочинку (їх було мало) Андрій любив додому слати теплі вісточки. А він писав:

«Бувало, з  побратимами

  зберемось

У колі своєї малої сім’ї,

Вип’ємо чарку, запалим

  цигарку

І заспіваємо наші

         вкраїнські пісні».

А час ішов, приносив все нові і нові невтішні новини,  аж:

«...доки все чорне 

  стало на землі,

Немає світла, лише

 тінь.

Гримить, палає…

Земля здригається

      від болю».

На нашу землю прийшов лютий 2022 року.  І закрутила вогняна круговерть воїна в боях за Київщину, Житомирщину, Миколаївщину. Це про той час сестрички згодом напишуть:  

«Були бої… страшні

  бої,

Де орки землю градами вкривали,

А наші славні

   Воїни-сини,

Цю землю рідну

кров’ю захищали.

Поклали голови вони 

За мир у цій країні милій,

Та  тільки прокляті кати 

Ціни не знають Україні».

Виконавши завдання на Миколаївщині, Андрій із  побратимами переїжджали на нові позиції для подальшої боротьби з ворогом. Напівзруйнований Харків, окупований Ізюм, Балаклія. Бачили стільки руйнувань, болю, сліз, яких вистачило  б не на одне життя. Виконання бойового завдання на  Херсонщині в селі Протопопівка стало останнім для нашого голобчанина. 

«Той час… Ти думав, що повернешся додому, обнімеш матір, доню і сестер. Але…”.  

Дзвінок розбудив маму Світлану Іванівну в селищі 28 квітня 2022 року. Чужий голос сповістив, що її син Андрій пропав безвісти. І хто міг дати відповідь згорьованій матері на запитання: коли?

 Тривали довгі пошуки, зустрічі, дзвінки  — іноді підбадьорюючі, іноді безнадійні. Півтора року ішли пошуки.  І тільки у вересні 2023 року прийшла звістка з Балаклії. І якби Світлана Іванівна мала крила,   то,  не роздумуючи, полетіла б шукати свою кровинку, а так не стало сил, обрізала зла доля крила. І в Балаклію поїхали у безвість, під вибухами  снарядів дві сестрички Інночка та Оленка, які в своїй книзі напишуть: 

“Брат, як мало букв у

       цьому слові,

Як чутно слово це звучить”.

Вони  привезуть  додому  спогади Андрія, як пам’ять,  лист-відео:

«Яка красива наша Україна!!! Я тут перший раз. Інно, подивись (показує відео). Річка Сіверський  Донець, пагорби такі, як у нашої баби  Люби. Чи може бути краще місце на Землі, ніж наша Батьківщина? – запитує брат. – Мене цей край так заворожив своєю неповторною красою,  що вирішив після війни приїхати сюди зі своєю зірочкою-донечкою, щоб помилуватись швидкоплинним Сіверським Донцем та зеленим квітучим пагорбом весною і влітку, золотистим восени і срібним взимку». 

А ще хотів Андрій розповісти про чарівника, який беріг і захищав воїнів від ворожих куль. Не судилось, не встиг, не захистив…

Тепер тато на  донечку   Валерійку  дивиться зірочкою  з неба, а мама ніколи не зустріне сина біля воріт рідної хати, де пахне  хлібом на столі, де калина росте при дорозі…

Зачаровано слухають рідні  Андрієві слова:

«Моя доня підросте

І задасть вона

  питання, 

Зовсім по-дитячому

  просте:

«В час великої біди,

        під  навалою орди,

Тату, де ти був?».

А я доньці відповім,

Як вкриває небо дим,

Як заплаче на могилі

  посивілий побратим,

Там, де зірвані мости,

Там, де спалена земля

Там був і я!

Хто ти є у цьому світі,

Нам покаже тільки час,

Хто по кабаках  гуляв,

Хто своє життя віддав,

Спокій доньці дарував –

Ти згадаєш ці слова,

Коли виростеш моя.

Я люблю тебе завжди,

Пам’ятай, доню: я –

  живий!».

Валентина СІЧКАР.

НА СВІТЛИНАХ: наш Герой з Голоб Андрій ЧУМАК. 

Мабуть, нікого не здивую, коли скажу, що за час роботи бібліотекарем я  ознайомилась не з одним десятком тисяч книг,  різних за обсягом, тематикою, змістом. Одні зацікавлювали, інші викликали подив, багатьма зачитувалась. Деяких авторів знаю особисто, тому новини літератури і нині цікавлять.

Але ось до моїх рук потрапила невелика за форматом книжечка, яка з першої сторінки «обпекла»  руки, викликала біль у серці і сльози на очах. Обсяг невеликий – всього 20 сторінок  і тираж – якихось кілька десятків екземплярів. Читала її довго, бо сльози   туманили зір. Це – наш біль, наша історія, за якою – долі сотень зболених сердець, втрачених життів. Авторки книги – дві голобчанки-сестрички  Олена та Інна, сестри воїна Андрія Чумака. Книгу  назвали  «Один назавжди».

Твір написаний із безмежною теплотою, пекучим болем за надто великою втратою. Кожне слово, та що там слово – буква, пронизані любов’ю до рідної людини, вогнем пам’яті   про неї.

…Золота осінь 1987 року подарувала родині Чумаків із Голоб Світлані та Данилу синочка Андрійка. В родині уже підростали дві донечки, а  тут – опора для мами, поміч для тата, заступник для двох сестричок, і головне – продовження Чумацького роду.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 147

23 листопада виповнилося 76 літ від дня загибелі кущового провідника ОУН Ратнівщини Омеляна Харламповича. Він народився 1922 року в селі Комарове. Вступив в УПА влітку 1944-го, отримав псевдо «Ясень» і був деякий час станичним по селах Комарове і Конище. 

За описом одного із повстанців, Омелян Харлампович був високого зросту, мав середню тілобудову, обличчя продовгувате, світло-русяве волосся, зачісувався назад. Ходив у шинелі сірого кольору. Озброєний був гвинтівкою, а пізніше автоматом. У 1946 році входив до складу боївки надрайонного референта СБ Берестейщини «Євгена». Тоді ж «Ясеня» призначили кущовим провідником ОУН по Ратному та прилеглих селах. На цій посаді він залучив багатьох людей до боротьби проти злочинної сталінської влади.

Протягом кількох років надійним зв’язковим «Ясеня» був Василь Шура, який жив на околиці Комарового. Пізніше, під час допиту слідчими МГБ, він згадував: «Восени 1944 р. до мене в будинок вночі прийшов бандит ОУН – Харлампович Омелян Дмитрович, під псевдонімом «Ясень» і з ним ще один бандит. «Ясень» запитав, що чути в селі, а потім попросив їсти. Я йому відповів, що живу бідно і нічого в мене нема, але він і сам прекрасно це знав і не став від мене вимагати. «Ясень» та невідомий розповіли мені, що їх метою є побудувати Самостійну Україну і що в цій державі всі люди будуть жити вільно. У цій боротьбі повстанцям ОУН допоможуть США, які незабаром нападуть на СРСР, захоплять цю територію і дадуть можливість побудувати Самостійну Україну. Після цього «Ясень» та інші бандити бували в мене часто. У 1944–1948 рр. я їм повідомляв інформацію розвідувального характеру, а вони неодноразово роз’яснювали міжнародну обстановку».

За повстанську діяльність Омеляна Харламповича радянська влада жорстоко покарала його рідних. Восени 1946-го батьки – Дмитро Каленикович і Юхимія Климівна, дружина Марія Кузьмівна та 16-річна сестра Катерина були вивезені в Акмолінську область Казахстану. Молодший брат Улян зумів заховатися і перейшов у підпілля. Весною 1947-го родина Харламповичів утекла із заслання і повернулася в Ратнівський район. Батько переховувався у Комаровому, мати у старшої дочки Марії в Забрідді, а сестра Катерина – в Поступелі. Улітку 1947-го хвору лежачу матір побачив у Марії оперуповноважений райвідділу МГБ Петрушевський, і її знову вивезли у Казахстан. Через кілька місяців мати померла, про це рідних повідомила листом дружина Омеляна. «Ясень» забрав цей лист собі, коли прийшов провідати сестру разом із «Яром».

l

Житель с. Прохід Сидір Антонюк працював у Ратнівській заготівельній конторі та інформував повстанців про обстановку в райцентрі. Від Ясеня отримав завдання купити папір і плівку для фотоапарата. Взимку 1948 року Сидір купив 5 пачок фотопаперу в Луцьку і передав їх через свого брата Брилюка Тараса». 

Після призначення Андрія Михалевича («Коса») надрайонним провідником ОУН у квітні 1947-го він здебільшого перебував разом із Ясенем поблизу сіл Прохід, Комарове, Броди, Якушів та Заброди. Сидір Антонюк згадував, що йому було відомо кілька місць, де командири повстанців днювали і переховувалися. Між селами Конище і Броди був стіжок сіна, який стояв на сухому місці. Сіно із середини цього стіжка  вибрали, і там спали  Ясень і «Кос». У кущах проти села Старостине, приблизно за кілометр  від шосейної дороги, повстанці зупинялися на дньовки. Там у густому молодому сосняку покладене було сіно, на якому вони відпочивали. 

Свідчення Василя Шури: «З бандитом Косом  Ясень уперше прийшов до мене весною 1948 р. вночі, зайшли в будинок, я запалив світло, розпитали мене про обстановку в селі і пояснили мені, за що вони борються».

Пізніше у хаті Шури кілька місяців жила і допомагала по господарству мати «Коса» Мотрона Терентіївна. «Ясень»  її провідував і подарував чоботи та шерстяну хустку. Серед помічників «Ясеня» в документах МГБ згадується такожАдам Дейнека. Він, працюючи в Заболоттівській конторі «Заготзерно», виписував квитанції на здачу хліба селянам, які це зерно віддавали повстанцям. Житель ПроходаФлор Панько був завскладом Ратнівської контори «Заготживсировина» і передавав «Ясеню» шкіри, з яких Йосип Антонюк шив воякам УПА чоботи.

На зустрічі зі зв’язковими та на інші завдання хлопці ходили, як правило, вночі. Один із таких епізодів з участю Ясеня описує Андрій Михалевич, який у той час використовував псевдо «13».   У його архіві збереглася справа №5 СБ надрайону «Балка» Ковельської округи ОУН з описом арешту та характеристикою на уповноваженого Міністерства заготівель УРСР у Ратнівському районі. 

«Дня 22.04.1948 р. повстанці в числі трьох осіб під командуванням «13» зайшли до селянина М.М. села Забріддя для залагодження певної справи. Постукавши у вікно, господар не відчиняє, питає: «Хто там такий?» Коли була відповідь: «Ми повстанці»,   то в тому часі почувся вистріл із хати. У відповідь у хату посипались кулі з автомата. В хаті зчинилась метушня. Господар кричить: «Не стріляй!». Повстанці крикнули: «Хто в хаті є озброєний, здавайтесь, бо кидаємо в хату гранати». Господар, боячись у хаті, що гранати нароблять багато каліцтва, вирвав кріса із рук уповмінзагу Н і віддав повстанцям. По деякому часі з хати вийшов із піднятими руками агент уповмінзагу Н, якого зв’язали і відвели в заслужене йому місце». 

У характеристиці на страченого активіста згадується, що він народився 1928 року в селі Комарове Ратнівського району. «В 1945-47 рр. ходив з большевиками на облави, як тереновий. Від осені 1947 р. поступив на працю агентом уповмінзагу на с. Забріддя і Якуші. В часі своєї праці виявив велику солідність у роботі: ходив по хлівах, переписував корови, в кого находив незаписані корови,  – забирав. Переписував жорна і т.п. За час своєї служби забрав 8 коров у с. Забрідді, 5 коров у с. Якушах та 2 корови у с. Комарові.

Постій, дня 23. 04. 48 р.                                    / 13 / ».

l

До цього красномовного документа варто додати, що селяни змушені були ховати частину худоби, оскільки за неї накладали великі податки. Омелян пізніше згадував, що куля після пострілу радянського активіста просвистіла у нього біля голови, самого ж активіста «пустили в річку за водою». Зі свідчень Сидора Антонюка відомо, що Ясеньбрав участь у ліквідації кількох комуністів, які займали керівні посади в органах влади. Разом із «Косом» планував напад на редакцію районної газети «Сталінським шляхом», щоб забрати друкарське обладнання. Але ці плани зірвалися через викриття чекістами ратнівської підпільної групи ОУН у вересні 1948-го. А незабаром і сам «Ясень»  загинув. 

Довідка

У ніч з 23 на 24 листопада 1948 року оперативно-військова група райвідділу МГБ в с. Комарове на свіжому снігу виявила два людських сліди. Сліди підвели до будинку Антонюка Макара Тарасовича. По сліду було видно, що невідомі заходили в його будинок. Йдучи далі по сліду, оперативно-військова група на х. Невище Забродівської сільської ради, в будинку Гудемчука Уляна Дем’яновича виявила двох бандитів ОУН. Один із них, Ясень – Харлампович Омелян Дмитрович був убитий, другий «Павло» – Олексюк Максим Карпович був поранений.

Начальник Ратнівського РО МГБ капітан Мінєєв.

l

Коли повстанці були оточені, вони зняли із себе верхній одяг та чоботи і кинулися на прорив. Омелян був убитий відразу, а Максим отримав поранення в ногу та руку, обморозив пальці на ногах, але втік від переслідування. Ганна Грищук, яка жила деякий час із ним у схроні, згадувала, що навіть через рік рана на нозі повністю ще не зажила і її треба було перев’язувати, а на пальцях не було нігтів. Повстанці запідозрили у зраді жінку Макара Антонюка, яка в день облави чергувала у сільській раді. Її побили і попередили, що вб’ють, як тільки отримають підтвердження, що через неї загинув «Ясень»: «Ти була в сільраді, нас видала і ти винна, через тебе вбили нашого командира, а другого поранили».

Після цього Антонюки почали ховатися в чужих людей, але через тиждень повстанці знайшли їх у селі Прохід і пояснили, що вони все тепер знають і, що Антонюки можуть їхати додому і спокійно жити. Але ті були настільки налякані, що ще цілу зиму ховалися по ночах у сусідів.

Тіло «Ясеня» чекісти привезли в Комарове нібито на впізнання, а насправді для залякування людей. Але вночі, коли варта заснула, рідні Харламповича викрали тіло з воза і таємно поховали за селом. На місці поховання було встановлено хрест. На кладовище прах Омеляна не переносили, тому що боялися політичних переслідувань, а також чекісти поширили чутку, щонібито могила замінована.

Справу Омеляна Харламповича продовжив його молодший брат Улян. Він улітку 1947-го приєднався до повстанців і воював у боївках Панаса, Сулими та Зоренка. У квітні 1949 року був важко поранений і потрапив у полон. Військовим трибуналом засуджений до ув’язнення  у виправно-трудових таборах на 25 літ.У 1956-му термін ув’язнення скоротили до 8 років. Пізніше він виїхав у Кокчетавську область, де перебували у засланні його рідні. 15 вересня 1995-го Улян Харлампович звертався в Управління СБУ Волинської області за довідкою про реабілітацію, однак отримав відповідь, що згідно із  висновком  прокуратури від 1994 року він був засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає. В незалежній Україні боротьба за незалежність України ще довго вважалася тяжким злочином.

У червні минулого року Омелян Харлампович несподіваним чином нагадав про себе. Його останки були випадково відкопані під час земляних робіт. Племінник «Ясеня»  – Адам Харлампович організував перепоховання  праху на кладовищі села Комарове. 

Микола Михалевич, завідувач Кортеліського історичного музею.

На світлині ліворуч  Омелян Харлампович («Ясень») із Степаном Калачуком (“Панасом”). 

23 листопада виповнилося 76 літ від дня загибелі кущового провідника ОУН Ратнівщини Омеляна Харламповича. Він народився 1922 року в селі Комарове. Вступив в УПА влітку 1944-го, отримав псевдо «Ясень» і був деякий час станичним по селах Комарове і Конище. 

За описом одного із повстанців, Омелян Харлампович був високого зросту, мав середню тілобудову, обличчя продовгувате, світло-русяве волосся, зачісувався назад. Ходив у шинелі сірого кольору. Озброєний був гвинтівкою, а пізніше автоматом. У 1946 році входив до складу боївки надрайонного референта СБ Берестейщини «Євгена». Тоді ж «Ясеня» призначили кущовим провідником ОУН по Ратному та прилеглих селах.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 98

6 грудня, п’ятниця

Схід Сонця – 08.10; захід – 16.14. 

Місяць – у Водолії. 

День Збройних Сил України. 

Свт. Миколи  Чудотворця.

7 грудня, субота

Схід Сонця – 08.11; захід – 16.14.

Місяць – у Рибах. 

Міжнародний день цивільної авіації. 

День місцевого самоврядування в Україні. 

Прп. Йоана Києво-Печер.

8 грудня, неділя

Схід Сонця – 08.12; захід – 16.14.

Місяць – у Рибах. 

Неділя 24 після П’ятд. Мц. Анфіси в Римі.

9 грудня, понеділок

Схід Сонця – 08.13; захід – 16.13.

Місяць – в Овні. 

Міжнародний день боротьби з корупцією. 

Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину. 

Зачаття прав. Анною Богородиці.

10 грудня, вівторок

Схід Сонця – 08.14; захід – 16.13.

Місяць – в Овні. 

Міжнародний день прав людини. 

Блжж. Йоана, Стефана, Ангеліни.

11 грудня, середа

Схід Сонця – 08.15; захід – 16.13.

Місяць – у Тельці. 

Прпп. Даниїла й Луки.

12 грудня, четвер

Схід Сонця – 08.16; захід – 16.13.

Місяць – у Тельці. 

День Сухопутних військ Збройниx Сил України. 

Свт. Спиродона  Тримифунтською.

Місячні фази у грудні

Зростаючий Місяць – до14 грудня.

Повний Місяць – 15 грудня.

Спадаючий  Місяць – 16-30 грудня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 08.10; захід – 16.14. 

Місяць – у Водолії. 

День Збройних Сил України. 

Свт. Миколи  Чудотворця.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 129

ОВЕН. У вас явно залишилися не вирішені проблеми, бажано постаратися справитися з ними, не вiдкладаючи на потiм. Вам зараз потрiбна активнiсть i самодисциплiна, вiд цих якостей залежать новi перспективи. 

ТЕЛЕЦЬ. У вас з’явиться можливiсть захопити оточуючих своїми iдеями. Понедiлок порадує, близькi люди будуть схильнi допомогти i пiдтримати всi вашi починання. 

БЛИЗНЮКИ. На цьому тижнi перед вами вiдкриються новi можливостi i перспективи. Проблема, яка здавалася нерозв’язаною, зникне. Ви зрозумiєте, що рухаєтеся в правильному напрямi. 

РАК. На цьому тижнi вам просто категорично протипоказаний фанатизм в будь-яких життєвих аспектах. Саме зараз яснiшатимуть перспективи на найближче майбутнє. Попереду багатообiцяючi пропозицiї.

ЛЕВ. Вам необхiдно зiбратися з силами i одним ривком справитися з проблемами, що накопичилися. Спроби налагодити вiдносини з колегами увiнчаються успiхом у вiвторок. Постарайтеся не тринькати даремно сили, зв‘язки i грошi. 

ДIВА. На цьому тижнi не варто переоцiнювати свої сили i можливостi. В середу постарайтеся не братися за важливi справи без ретельної пiдготовки. 

ТЕРЕЗИ. Тиждень вдалий для початку нових проєктiв i нових справ, у вас знайдуться на це сили i засоби. На початку тижня можливi кардинальнi змiни на роботi, якi пiднiмуть вас на новий професiйний рiвень. 

СКОРПIОН. На цьому тижнi цiнуватимуться такi якостi, як поступливiсть i сила волi. У понедiлок у вас з’явиться шанс завоювати першiсть в багатьох сферах. Особливу цiннiсть матиме почуття гумору. Вихiднi варто витратити на особисте життя i любов.

СТРIЛЕЦЬ. У другiй половинi тижня чекайте солiдного прибутку. У вихiднi краще вiдпочити, не варто планувати нiчого серйозного i вiдповiдального.

КОЗЕРIГ. На початку тижня можливий певний збiй в планах. Проте вже до середи з’являться новi цiлi i можливостi. Ви маєте право розраховувати на прилив енергiї i гармонiзацiю внутрiшнього свiту. 

ВОДОЛIЙ. Вам знадобляться витримка i холоднокровнiсть. Вони допоможуть вам не потрапити в достатньо неприємну ситуацiю на роботi.  Не витрачайте дуже багато сил i засоби на вирiшення чужих проблем. 

РИБИ. У вас все буде – гроші, рiшучість, мудрість. Зараз ситуацiя складається на вашу користь. У разi подорожі бажано перевiрити наявнiсть основних предметiв в багажi за списком.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. У вас явно залишилися не вирішені проблеми, бажано постаратися справитися з ними, не вiдкладаючи на потiм. Вам зараз потрiбна активнiсть i самодисциплiна, вiд цих якостей залежать новi перспективи. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 50С. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, зранку мокрий сніг. Температура: 20С. Вітер східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 40С. Вітер північно-східний помірний. 

В ніч на суботу. Хмарно. Температура 20С.  Вітер північно-східний  слабкий.

Субота. Хмарно. Температура: 30С. Вітер східний  сильний.

В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 20С. Вітер східний слабкий.

Неділя. Хмарно. Температура: 30С. Вітер північно-східний помірний. 

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 00С. Вітер  східний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 30С. Вітер східний помірний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: -10С. Вітер південно-східний слабкий.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 30С. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 00С. Вітер південно-східний помірно сильний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 50С. Вітер південний помірний. 

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 5⁰С. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, зранку мокрий сніг. Температура: 2⁰С. Вітер східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 4⁰С. Вітер північно-східний помірний. 

В ніч на суботу. Хмарно. Температура 2⁰С.  Вітер північно-східний  слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 98

Два повідомлення на тему зв’язку отримала редакція цими днями. Автор одного із них – ковельчанка Віра Яківна Солоп, ветеран зв’язку, яка віддала роботі у цій галузі не один десяток років. 

Її чоловік Петро Улянович (нині, на жаль, покійний) у свій час очолював трудовий колектив Ковельського телерадіотранслятора. Нині справу батьків продовжує син Андрій Петрович.

Пані Віра  повідомила про зустріч, яку з нагоди Дня радіо,  телебачення і зв’язку та 100-річчя українського радіо провели ветерани галузі у Ковелі. Вона зазначила: «Приємно, що зібралися люди, які об’єднані любов’ю до своєї професії та які зробили дуже багато для вдосконалення і розвитку служби зв’язку на Волині і Ковельщині.

Ми згадали роки нашої праці і у районному вузлі зв’язку, і на телетрансляторі, вшанували  пам’ять тих, кого немає в живих. Сердечно дякую усім, хто прибув на зустріч! Будьте здорові й щасливі, швидше дочекаймося Перемоги над російським агресором!».

l

Друге повідомлення, так би мовити, «критичного» змісту. Його автор – мешканець мікрорайону «Ковельсільмаш», ветеран праці Василь Петрович Янін від імені мешканців селища машинобудівників написав:

«Звертається до Вас за допомогою мешканець м. Ковеля-7 (45007), пенсіонер Янін Василь Петрович. Суть звернення в тому, що в мікрорайоні «Ковельсільмаш» очільник «Укрпошти» Смілянський І. Ю. та його соратники вирішили ліквідувати стаціонарне відділення зв’язку.

В мікрорайоні проживає майже 20 тисяч жителів, це – приблизно третина мешканців міста. Така новина – наче грім серед ясного неба. Не знали про таке навіть у міськвиконкомі. І це в той час, коли незадовго  до того закрите відділення по вул. Степана Бандери. Зрештою, не тільки там.

Небайдужі мешканці мікрорайону просять Вашої допомоги, щоб зупинити бездушне свавілля!

Василь Янін».

l

З приводу ситуації, про яку розповів пан Василь, я мав розмову із міським головою Ковеля Ігорем Чайкою в присутності представниці Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Лілії Бойко. Ігор Леонтійович повідомив, що з даного питання зроблено запит до керівництва «Укрпошти», а хід розгляду справи перебуває на контролі міської влади.

Хотілося б вірити, що прохання мешканців мікрорайону «Ковельсільмаш» очільники «Укрпошти»   не залишать без уваги. Тим більше в розпал передплатної кампанії-2025.  

Микола Вельма.

Два повідомлення на тему зв’язку отримала редакція цими днями. Автор одного із них – ковельчанка Віра Яківна Солоп, ветеран зв’язку, яка віддала роботі у цій галузі не один десяток років. 

Її чоловік Петро Улянович (нині, на жаль, покійний) у свій час очолював трудовий колектив Ковельського телерадіотранслятора. Нині справу батьків продовжує син Андрій Петрович.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 137

Є люди, що втоми не

  знають,

Їх серце пульсаром

  горить,

Біду й перешкоди

          долають –

Їх душа чужим горем

  болить.

Звичним стало чути: «Дякую за Ваш час!». 

Тобто, вдячний тому, хто свій дорогоцінний час, відклавши важливі нагальні справи, подарував людям для спілкування. Хоча у нашій буденній дійсності немало осіб, які не знають, куди той час подіти і марнують його на дрібне й непотрібне. Мене втішає та когорта творчих особистостей, яка свій час дарує в ім’я блага інших. 

Нещодавно пощастило побачити їх зблизька на одному із благодійних заходів, душею якого була Інна Третяк, очільниця Центру соціальних служб, а з нею – вся команда однодумців. Цей захід був підготовлений у рамках благодійного проєкту «Крила» за сприяння міського голови Ігоря Чайки  і мав  на меті психологічно-реабілітаційну підтримку матерів і дружин, рідні яких загинули у жахливій російсько-українській війні. 

Доброчинне дійство відбулось у приміщенні храму блаженного Миколая Чарнецького, яке люб’язно надав ігумен, настоятель святині Роман Халус.  Мені, запрошеному, особливо було втішно бути тут. Адже саме в цей день, 29 років тому, відійшла у небесні засвіти моя мама,  і цей захід торкався нашої  з нею непростої долі. 

В залі панувала тиха благодатна аура, яка огорнула моє єство і єство учасників нерозгаданою  таїною. На столах, біля сцени мерехтять свічі. Їх животворний вогонь неначе промовляв: «Відкрийте  свої душі. Відпустіть із серця сум, журбу  і горе». 

Поруч з ними – осінні жовті, коричневі і пурпурові листочки, які шепочуть: «І ми з дерева злетіли для вашої втіхи і  заспокоєння». Гарного, майже сімейного настрою додає гарячий пахучий чай. 

І ось – перша літературно-музична хвилина. Вірші Ліни Костенко та інших українських  поетів проникливо і душевно читає Тетяна Поремчук. Завмирає зал.  Поринає в магічний світ поезії.  Затим без перерви на відпочинок злітають до небес срібні звуки із золотих струн скрипки: це гарно і зворушливо грає отець Роман. Він ще раз підтверджує, що скрипка – душа музики і молитви.  В унісон лунають мелодії гітари, а з нею  –  шовковий голос соліста Юрія Заїки заворожує зал.

Пан Юрій написав музику на слова автора цих рядків. В перерві признається: «Я довго  вишукував поетичні тексти для створення пісень до цього  заходу. Не виходило. Не лягало чомусь на душу.  І випадково якось взяв до рук вашу книгу «На крилах вітру», і так легко з перших хвилин та рядків народились звуки та написались ноти. Ось послухайте,  я ще раз прочитаю:

«Я віддав би свої тривоги

Без жалю – ворогам

              віддав би.

Мав би в спокої жити

  змогу,

Ні за що не переживав би.

Та чи був би тоді

  щасливим?

Став би роботом я

  бездушним,

Сірі дні лічив би ліниво,

Не цікавим було б все

  суще.

То ж хвали Творця щоденно

За Сонце,  за хмари і зорі.

Виписуй діяння його

  знаменні,

Шануй свою радість,

        терпи своє горе».

Я довго роздумував, чому так сталося і розгадав суть цього таїнства. Ці пісенні  рядки з твору «Поема життя» присвячені моїй мамі. А   серце пана  Юрія крається від болю за свою рідну, яка, незважаючи на   солідний вік і війну, залишилась в далекій від нас  Кам’янці. Дай, Боже, їй витримки і сил вистояти!

І я тішуся, що все вийшло до ладу. На вечорі в авторському виконанні  читала вірші Таїсія Дружинович, посвячені нашим воїнам-Героям.

Перша частина – це тільки своєрідна  прелюдія. Далі на учасників зустрічі чекав майстер-клас  Людмили Волчук з використанням техніки декупажу.  Якщо перевести на просту доступну мову,  це —  створення  робіт-картин на задану тематику з відповідних матеріалів. Наприклад, на дерев’яних кружечках наклеюють  серветки із тканин і розмальовують їх. Кожен має виявити свій хист і творчу уяву.

Фінал заходу – спілкування в колі людей, об’єднаних одним горем, надією і однією сповіддю життя після втрати рідних та близьких.

На мою думку, вечір вдався. Кожен так чи інакше відчув полегшення, розвіяв сірі хмари смутку на душі.

Лишається виголосити: «Шановні учасники і творці проєкту «Крила»! Кажу щиросердно: «Дякуємо за Ваш час!».

Творцям проєкту «Крила»

Непросто, складно бути в

       цьому світі 

Із хмарами тривожними в   

  душі.

Так мало Сонця радістю

              нам світить,

Шепочуть сумну пісню в

           Тур’ї комиші.

Та марно думку мучити в

  кайданах,

 Бо є окрилені, завзяті й

  доброчинні.

В них – особлива сила,

         Богом дана:

Приходь… Сідай… Лети

           на дужих крилах…

І враз розвіються

  бентежні сірі хмари,

І дух возродиться, накаже

          діяти й творити,

Розсипле синє небо

        благодатні чари –

Летить до Богородиці

         свята молитва.

О, Благодійнику, чи є щось

   святіше на Землі,

Аніж цей світ сумний

  наповнювать Любов’ю?

Зникає зло, війна і

   ненависть в імлі,

Бо є життя, осінене

  весняним велемов’ям.

Анатолій СЕМЕНЮК.  

Звичним стало чути: «Дякую за Ваш час!». 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 80

Ковельчанка Наталія Сеник – лікар-дерматовенеролог Ковельської районної поліклініки, керівник медичного центру «Sana». Вона активно займається громадською діяльністю, двічі обрана депутатом Ковельської міської ради. Сьогодні пані Наталія – гість нашої газети.

– Наталіє Андріївно, вдруге поспіль Ви обрані депутатом Ковельської міської ради. Це Ваш не перший досвід в місцевій політиці. Що мотивувало Вас знову пройти цим шляхом?

– Найбільша мотивація – це люди, наші ковельчани, які довіряють тобі, як депутату, надіються і сподіваються знайти підтримку у вирішенні своїх повсякденних проблем. Весь свій потенціал досвіду і вмінь спрямовую, щоб покращити добробут мешканців нашої громади, допомогти, беручи активну участь у житті громади, долучаючись до прийняття рішень. Я народилася і зросла у Ковелі, це місто мені дороге, тут проживають мої рідні й близькі люди, тож намагаюсь докладати максимум зусиль для того, щоб бачити Ковель гарним, процвітаючим, комфортним для його жителів. 

Я не вмію байдуже спостерігати за подіями навколо, ніколи не була пасивною у житті, не звикла кидати слова на вітер. Тому й в представницькій владі міста стараюсь працювати так, щоб був конкретний результат. 

– У жовтні минуло чотири роки як відбулися вибори до місцевих рад. Якою для Вас є ця депутатська каденція? Що вдалося зробити, про що хотіли б згадати першочергово?

– Зрозуміло, що ця каденція проходить у важкий час. Непросто було під час пандемії коронавірусу, а нині ми живемо і працюємо в умовах війни.

В цілому я б відзначила, що в цьому скликанні міська рада більш консолідована, працює злагоджено та ефективно. Стало набагато простіше комунікувати з депутатами різних фракцій. Думаю, що політично війна всіх згуртувала та примирила. Ми знаходимо спільну мову один з одним, активно співпрацюємо. Кожен в міру своїх зусиль робить все, щоб допомогти людям, державі, фронту. 

Хочу відзначити й роботу своїх колег по фракції «Слуга народу», до складу якої входять Олег Уніга, Андрій Миронюк, Андрій Мілінчук, Віктор Клімук, Маргарита Зайцева, Роман Шворак. У нас потужна команда, усі активні, ініціативні люди,  які багато працюють на благо рідного міста. 

Особисто мені в міській раді сьогодні дуже комфортно працювати. І міський голова, і його заступники, і секретар міської ради завжди на зв’язку, готові посприяти, прислухаються до думки депутатів.

Вважаю, що для ефективної роботи депутата місцевої ради важливим, зокрема, є проведення Днів депутата. Я завжди стараюсь взяти участь у таких заходах, адже це дає можливість ознайомитись з роботою комунальних закладів, побачити як працюють школи, дитсадки, відвідати місцеві підприємства, дізнатися, як готується місто до опалювального сезону, як використовуються кошти з міського бюджету. Наприклад, було виділено кошти для придбання двох нових пожежних автомобілів. Під час нещодавнього Дня депутата ми побували в пожежній частині, де нам продемонстрували ці спецавтомобілі, розповіли про їх технічні особливості. 

– Війна внесла багато коректив у життя всієї країни. Чимало планів і перспектив стали на «паузу». Але чи є завдання, які на місцевому рівні необхідно реалізувати вже сьогодні? Зокрема, в медицині?

– Як медик, я написала програму «Програма профілактики раку шийки матки шляхом вакцинації дівчат віком 9-14 років проти вірусу папіломи людини на 2024-2026 роки», яка була затверджена Ковельською міською радою.  

На її виконання передбачено 1,5 мільйона гривень (по 500 тис. грн. в рік). В цьому році кошти вже освоєні, вакцину закупили, в дитячій поліклініці вакцинуються дівчатка з 9 до 14 років. Згідно з даними ВООЗ, 99% випадків раку шийки матки спричинено ВПЛ. Тому в більшості країн світу вакцинація проти ВПЛ входить до календаря щеплень. Найбільш ефективною вона є в підлітковому віці, до початку статевого життя. В Україні ця вакцинація наразі належить до рекомендованих, тобто може бути виконана за власний рахунок пацієнтів. Однак наша ковельська громада, як і деякі інші, прийняла рішення закуповувати цю вакцину коштом міського бюджету.

Також важливо, що у  Ковельському МТМО в найближчій перспективі з’явиться комунальний магнітно-резонансний томограф. Апарат МРТ Ковель безкоштовно отримає за спільним проєктом Міністерства охорони здоров’я та Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA). 

Обстеження на ньому проводитимуть безкоштовно для громадян, які матимуть електронне скерування від сімейного лікаря чи вузькопрофільного спеціаліста. Наразі триває будівництво спеціального приміщення для встановлення МРТ, з ходом якого ми ознайомились під час одного з Днів депутата.  

Зараз у Ковелі функціонує програма для учасників бойових дій, яка дає можливість безкоштовно пройти комплекс діагностичних досліджень методом магнітно-резонансної томографії (МРТ) учасникам АТО, ветеранам війни, військовослужбовцям Збройних Сил України, які знаходяться на стаціонарному лікуванні та військовослужбовцям-жителям Ковельської громади, які лікуються амбулаторно. Кошти на це виділено з бюджету громади.

Якщо говорити про проєкти, які зупинила війна, то на початку цієї каденції я і двоє моїх колег – Вадим Клімук і Андрій Мілінчук ініціювали Програму комплексного озеленення та розвитку парків Ковельської територіальної громади «Зелене місто», яка затверджена міською радою. Вже були виділені кошти, але поки її втілення в життя призупинилось. 

Зараз набагато важче вирішити якісь питання місцевого значення, зокрема, ремонту, благоустрою територій. Наприклад, будинок по вул. Заводській, 3 ще до війни виграв тендер на генеральний ремонт прибудинкової території. Але реалізацію цього проєкту, як і багатьох інших, відтермінували. 

З трибуни міської ради озвучила й таке звернення. У зв’язку з неодноразовими проханнями громадян міста, які мають право на пільгове забезпечення медикаментами та технічними засобами, просила передбачити можливість надавати їм пільгу в грошовому еквіваленті. Що це означає? Людям видають, умовно, памперси чи якісь медикаменти, а вони хочуть або купити їх дешевше, або придбати те, що їм необхідно на даний момент. Тож у новому бюджеті просила передбачити можливість монетизації таких пільг.

– Чи маєте постійний діалог з виборцями? З чим зазвичай звертаються до депутата міської ради? 

– Як депутат з досвідом розумію важливість регулярного спілкування з людьми. Я відкрита людина, до мене легко потрапити на прийом. Виборці можуть звернутися як за місцем моєї роботи по вул. Грушевського, 52,  так і в медичному центрі «Sana», що по вул. Театральній, 24. Графік прийому – щочетверга з 9-ї до 17-ї год. Крім цього, адміністратор нашого медичного закладу при потребі скеровує ковельчан  і на інший час. 

Ковельчани знають, що кожен депутат має депутатський фонд з міського бюджету для виділення матеріальної допомоги. Але ця сума незначна і за останні роки не змінювалася – 30 тисяч гривень в рік.  Це дуже мало. Протягом 2024 року до мене вже звернулася 21 людина з проханням про матеріальну допомогу. На жаль, переважна більшість звернень – на лікування, людям зараз дуже важко. 

Також за мого сприяння виділено  фінансову допомогу: ліцею № 1 м. Ковеля для поточного ремонту музейної кімнати; федерації вільної та жіночої боротьби міста Ковеля ДЮСШ № 1 ім. Петра Стуса для участі в чемпіонаті України; в ЗДО ясла-садок комбінованого типу № 4 для придбання будматеріалів.

Якщо ж говорити про якісь ідеї та ініціативи від мешканців міста, то з початком війни їх стало набагато менше. Люди розуміють, що левова частка бюджетних коштів йде на забезпечення потреб військових, оскільки це найважливіше питання на сьогодні.

– Ви не стоїте осторонь й волонтерської роботи... 

– В силу професійної і депутатської  діяльності не завжди можу повноцінно віддаватися волонтерській справі, приділяти цьому більше часу.

Однак, до мене нерідко звертаються військові та їхні сім’ї, чим можу – допомагаю, купую необхідні їм речі за власні кошти.  

Ще на початку повномасштабного вторгнення я вийшла на зв’язок зі своєю подругою, котра працює в мерії Холма Республіки Польща. Ми  організували відеоконференцію між міським головою Ігорем Чайкою та мером м. Холма. Результатом стало рішення про  надання гуманітарної допомоги для Ковеля  (медичних засобів для Ковельської  ЦРЛ, продуктів харчування, речей першої необхідності). 

Наша сім’я приймала у своєму помешканні родину з Київської області, котра на початку повномасштабного вторгнення була змушена переїхати в Ковель. 

На той момент жінка була вагітна, тож потрапила на огляд до мого чоловіка (Василь Сеник – медичний директор Ковельського пологового будинку, – авт.).   Ми не змогли залишити наодинці молоду сім’ю, які нікого не знали в Ковелі, тому запросили їх пожити у нас. Діана, до речі, Ваша колега, працювала журналістом. Вона народила прекрасну дівчинку, ще деякий час вони мешкали з нами, але згодом виїхали з немовлям за кордон. Ми й досі підтримуємо теплі, щирі стосунки.

–  Знаю Вас вже багато років і завжди захоплююсь Вашою працездатністю. Ви – лікар-дерматовенеролог в Ковельській поліклініці, ведете приватну практику в медичному кабінеті «Sana», депутат міської ради, берете активну участь в громадському житті міста. Як вдається все поєднувати і встигати? 

– Я люблю те, що роблю. Та й за характером така вже є: не вмію сидіти на місці, постійно в русі. Рятує чітке планування дня, що дозволяє використати робочий час найефективніше. А завдань справді немало. 

– Дякую, Наталіє Андріївно, за цікаву розмову. Успіхів Вам!

Інтерв’ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

Ковельчанка Наталія Сеник – лікар-дерматовенеролог Ковельської районної поліклініки, керівник медичного центру «Sana». Вона активно займається громадською діяльністю, двічі обрана депутатом Ковельської міської ради. Сьогодні пані Наталія – гість нашої газети.

– Найбільша мотивація – це люди, наші ковельчани, які довіряють тобі, як депутату, надіються і сподіваються знайти підтримку у вирішенні своїх повсякденних проблем. Весь свій потенціал досвіду і вмінь спрямовую, щоб покращити добробут мешканців нашої громади, допомогти, беручи активну участь у житті громади, долучаючись до прийняття рішень. Я народилася і зросла у Ковелі, це місто мені дороге, тут проживають мої рідні й близькі люди, тож намагаюсь докладати максимум зусиль для того, щоб бачити Ковель гарним, процвітаючим, комфортним для його жителів. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 211

Муза пішла у відпустку,

Оглянувшись, сказала:

— Без мене не смій

  сумувати!

У тебе стільки набралось

  роботи…

До мого повернення 

Все необхідно прибрати!

Переглянь усі чернетки,

Білим кольором помалюй

  табуретки!

Будь ласка, від бур’янів

          звільни  полуницю!

Не журись, я пришлю тобі

  помічницю,

Твою молодшу сестрицю.

Справитесь – сходіть за

  грибами.

Я швидко вернусь.

Я – з Вами!

х  х  х 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 82

— Тримайся,   Зіно! Твоєї мами немає  більше.

Таку новину повідомила  сусідка.

 Зіна з мамою жила завжди  разом. Вона така добра, така мила у неї була, турботлива. Всю хатню роботу робила, аби дочці було легше. Роки ішли,  і мама Зіни дожила до поважного віку. Уже дев’яносто було, коли почались оті старечі «закиди». Зіна не впізнавала її. 

Розуміла, що то все роки. Постійно всім невдоволена, слідкувала за Зіниною родиною  по чоловікові, а потім виганяти з дому почала. Зіна не реагувала, розуміла все, але чоловік і сини терпіти того вже просто не змогли.

Останньою краплею стали дві гривні. Старенька недорахувалась у своєму вузлику тих дві гривні. Доки Зіна з роботи повернулась,  увесь дім догори перевернула. Одежу з шафи викинула, де тільки сили знайшла, шукала скрізь бабуся свої гроші.

Чоловік, поглянувши на те, зібрав речі,   пішов у порожню батьківську хату. Сини теж пішли до батька жити. 

В очах навернуло купу сліз, здавалось, що серце стане  від розпачу. Набравшись  сили,  мусила дзвонити рідній сестрі, яка  проживала за сотні кілометрів від її дому. 

Пояснювала, плакала  і благала забрати маму хоч на деякий час. Її родині потрібен був відпочинок. Сестра у відповідь: «Ти все життя прожила на всьому готовому! Мама до останнього тобі і  варила,  і всі городи обробляла.  Та на ній увесь дім тримався! Ти ж і в  декреті не сиділа, все  робота у тебе, якісь  поїздки. А зараз вона тобі вже зайва, сестро?!  Я заберу, але більше у тебе сестри немає! 

Хіба не розумію, чого ти мені її віддаєш? Вона ж тут довго на чужині не протягне, я й додому у разі чого не везтиму. Тут і спочинок  їй вічний буде.

А ти… Бог тобі суддя, але не сестра ти мені після цього.  Ти мене почула? Бувай!”.

Не розмовляли вони три роки. За цей час помер Зінин чоловік, роз’їхались сини.

З сестрою спілкувалась тільки Зінина сусідка, вона і розповідала, як там у них справи, як живуть. Ох,  і нелегко сестричці з мамою було. Але жодного разу не жалілась  на  труднощі.  Часто  по лікарнях  возила, рятувала до останнього свою неньку. Мабуть,  вона шкодувала її  більше, ніж сама Зіна. 

А сьогодні мами не стало.  Зіна  навіть провести неньку в останню  дорогу не зможе. Її сини теж не встигли би приїхати, бо були у Польщі. Один із них перебував у лікарні там же — за кордоном.

Сестра,  мабуть,  навмисне чи справді заклопотана була, повідомила сусідці новину пізно.

Була у Зіни мама і немає, а вона так і не помирилась з нею. Картає себе, спокою  не знаходить.  Зіна з мамою три роки не розмовляла, три роки! 

«Боже, прости мені, простіть і мені, мамо,  за довге мовчання», — просила у думках. 

Чи буде жінці прощення?

А, може, і сама такою стане. Тільки одна лишилась у своїй хаті.

Чи зможе собі вибачити? Зможе, тільки буде  пізно...

Ольга ЛІЩУК.

— Тримайся,   Зіно! Твоєї мами немає  більше.

Таку новину повідомила  сусідка.

 Зіна з мамою жила завжди  разом. Вона така добра, така мила у неї була, турботлива. Всю хатню роботу робила, аби дочці було легше. Роки ішли,  і мама Зіни дожила до поважного віку. Уже дев’яносто було, коли почались оті старечі «закиди». Зіна не впізнавала її. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 85