Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 283

Гороскоп

з 13 по 19 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 268

«Час невпинно біжить». Ця фраза усім давно відома, але кожен  розуміє її по-своєму, в інтерпретації власного життя, досвіду. 

Нещодавно наче ходили в школу, чекали перше вересня, щоб приміряти нові наряди, похвалитись перед однокласниками новим шкільним приладдям. Чекала осені дітвора, щоб на вихідних їздити по грибочки в ліс, дозбирати вражай на полях, городах, посмакувати молочної каші зі стиглого  гарбуза, позбирати  стиглі горіхи. 

І так рік за роком аж до 11-го класу минало дитинство.  Випуск у доросле життя з маленького селища Голоби у Київ. Дорога далека, але раз в 1-2 місяці обов’язково приїжджала додому, на свою батьківщину, де виросла, де осінь пахне стиглими фруктами, овочами, смажанкою з грибів.

Щоразу, під’їжджаючи додому, мене переповнюють трепетні почуття. Поїзд прибуває рано-вранці. Сходжу на перон і швиденько біжу з валізою до бабусі, яка завжди зустрічає.

Ідемо вулицею додому, хоча часто приїжджаю, а все одно  відчуваю всюди зміни. Заходжу в будинок, вітаюсь з дідусем, все подвір’я навколо обійду, обов’язково подивлюся,  що, де, як по господарству. Мені завжди було цікаво це,  я намагалась у всі питання вникнути, допомогти. 

І як час все змінює!  Дідуся вже нема з нами 2 роки. Нема з ким ходити по гриби, ніхто не бажає зранку  доброго здоров’я, не каже: «Одягайся, щоб не змерзла». Не встиг побачити дідусь таких чудових  найменших правнучків.

А зараз  розповідь синам про доброго і щедрого дідуся навіює мені чудові спогади дитинства і юності в Голобах.

l

...Закінчилося літо... Вже чути курликання журавлів, достигає червона калина біля криниці, і всюди на подвір’ї цвітуть чорнобривці. 

Бабуся докопує картоплю. Намагаємося домогти, але її ентузіазм і жага до  праці частіше змушують нас робити інші справи по господарству. Це радує, що  в бабусі є  ще сили і енергія працювати й рухатися.

Вже осінь на календарі. Вересневі  вечори і ранки такі холодні, часті дощі і важкі сірі хмарі ніби  намагаються загнати в депресію. Осіння прохолода завжди давала можливість  освіжити думки після спекотного, ще наче літнього дня. Бувають такі теплі дні в осені. Але зараз осіння осінь...Вона ще поки з зеленими листочками, з останнім теплим сонечком, з вітряними і похмурими днями, з блакитним небом, з туманом, дощем  і наче вже  з морозним повітрям. Осінь  така, як є.

Миттю полетіло літо, не встигли і нагрітись. Миттю пролетіли 30 років мого життя. Час змінює нас, наше ставлення до багатьох речей, вчить цінувати живих, берегти їх, допомогати своїм найріднішим  і тим,  хто потребує уваги. Такі думки, моє осмислення життя, цінності сім’ї.

l

Допиваючи чай на ганку, дивлюся на зорі.

Сьогодні гарний вечір, і видно дуже чітко зірки на небі. Як же чудово спостерігати за ними на батьківщині. Такий холодний вечір, але так тепло на душі і  так добре,  коли є до кого приїхати у Голоби.

Ностальгія за дитинством, за прекрасним безтурботним періодом життя на рідній Волині, де найдорожчі люди, де на столі все завжди гаряче і смачне, де  свіже  повітря, де я маленька завжди там, в моїх Голобах.

Людмила ЖАБСЬКА.

«Час невпинно біжить». Ця фраза усім давно відома, але кожен  розуміє її по-своєму, в інтерпретації власного життя, досвіду. 

Нещодавно наче ходили в школу, чекали перше вересня, щоб приміряти нові наряди, похвалитись перед однокласниками новим шкільним приладдям. Чекала осені дітвора, щоб на вихідних їздити по грибочки в ліс, дозбирати вражай на полях, городах, посмакувати молочної каші зі стиглого  гарбуза, позбирати  стиглі горіхи. 

І так рік за роком аж до 11-го класу минало дитинство.  Випуск у доросле життя з маленького селища Голоби у Київ. Дорога далека, але раз в 1-2 місяці обов’язково приїжджала додому, на свою батьківщину, де виросла, де осінь пахне стиглими фруктами, овочами, смажанкою з грибів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 351

Станіслав Самолюк: 

«Моя мета – Париж!»

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 351

А чи знали ви, що театр працює особливим чином? У театрі немає канікул чи відпусток, а є  так звані  театральні сезони. Сезон у театрі триває з початку осені до початку, а іноді й до середини літа. Потім можуть бути гастролі чи фестивалі, невеличкий відпочинок і   знову – в “бій”.

Театр-студія "10 ряд 10 місце" закривав свій четвертий театральний сезон на початку липня яскраво та феєрично - прем'єрою дитячої студії "Неймовірні пригоди в Країні Ляльок, або головна таємниця Золотого ключика" та театралізованими історичними перформансами "Ковельські легенди" до Дня міста Ковеля з дорослим складом театру. Крім того, незадовго до завершення театрального сезону театр-студія "10 ряд 10 місце" запрошував ковельчан на майстер-клас з акторської майстерності та театрального мистецтва. 

На гостей чекав цілий спектр різноманітних цікавих завдань та вправ - можливість зазирнути у підготовчий процес яскравих вистав та постановок, зрозуміти, як працюють актори на заняттях та репетиціях, спробувати і самому побути актором.

Робота з емоціями, вправи на ритмопластику, пластичну та мімічну виразність, а також – зняття психологічних та м'язових затисків, пантоміма, робота з партнером, і навіть практичні завдання – справжні театральні етюди – усі учасники   були молодці:  активно працювали та заслуговували на аплодисменти.

Глядачі та шанувальники театру просили, аби перерва у дійствах була не надто довга, і хіба ж ми можемо розчарувати їх? Тож, до Дня Незалежності, не дивлячись на негоду, колектив "10 ряд 10 місце" організував дитяче свято   "Країна дитячих мрій" та квест "У пошуках панського скарбу". І хай через сильний дощ діток було небагато, але разом з нашими моряками та піратами вони вирушили у навколосвітню подорож   усіма континентами. 

У плаванні морями та океанами юні мореплавці та шукачі пригод вчились разом долати труднощі, допомагати один одному, командою перемагати перешкоди, а разом з тим і гратись, і співати, й танцювати, й розгадувати таємничі ребуси, загадки та справжні піратські шифри - криптограми. А на кожному континенті за правильно виконане  завдання команди отримували фрагмент загадкового пазлу, в фіналі склавши красиву карту України і знайшовши у винагороду величезну скриню зі скарбами.

А згодом актори перевтілились в улюблені образи історичних персонажів з "Легенди про Ковель". І навіть без фотозон дарували оточуючим гарний настрій та вітали гостей зі святом.

Попереду – новий, п'ятий сезон. Він буде для нас особливим, адже ми вперше даватимемо афіші вже у новому статусі - у званнях "народний" дорослим складом та "зразковий" дитячою студією, що надзвичайно приємно. Тож ми готуємось і далі приємно дивувати та радувати своїх глядачів та шанувальників. Отже, слідкуйте за інтернет-сторінками театру та анонсами.

А також  запрошуємо всіх небайдужих, натхненних, талановитих людей – дітей та дорослих, хто так само любить театр, як і ми, у нашу велику творчу родину!

Приєднуйтесь до нас, відкривайте у собі нові таланти та можливості, бо театр – це не просто хобі чи захоплення, це – спосіб життя, його продовження!

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА, 

керівник Народного театру-студії “10 ряд 10 місце”.

А чи знали ви, що театр працює особливим чином? У театрі немає канікул чи відпусток, а є  так звані  театральні сезони. Сезон у театрі триває з початку осені до початку, а іноді й до середини літа. Потім можуть бути гастролі чи фестивалі, невеличкий відпочинок і   знову – в “бій”.

Театр-студія "10 ряд 10 місце" закривав свій четвертий театральний сезон на початку липня яскраво та феєрично - прем'єрою дитячої студії "Неймовірні пригоди в Країні Ляльок, або головна таємниця Золотого ключика" та театралізованими історичними перформансами "Ковельські легенди" до Дня міста Ковеля з дорослим складом театру. Крім того, незадовго до завершення театрального сезону театр-студія "10 ряд 10 місце" запрошував ковельчан на майстер-клас з акторської майстерності та театрального мистецтва. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

З 23 по 28 серпня ц. р. у мальовничому селі Пульмо Шацької територіальної громади Ковельського району в рамках навчально-тренувального збору відбулися спортивні змагання "Кубок Світязя" з БОЧА-2021 серед людей з ураженнями опорно-рухового апарату.

Захід зініційований громадською організацією "Асоціація осіб з інвалідністю  "Добродія в дії " міста Ковеля завдяки сприянню і підтримці Центру відпочинку релігійної місії "Карітас-Спес" Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви, Ковельської райдержадміністрації, Ковельської районної ради, Шацької селищної ради, Шацького національного природного парку Державного агенства лісових ресурсів України, Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю "Інваспорт".

Загалом до Пульмо приїхало 58 осіб з Голобської, Колодяжненської, Поромнівської, Цуманської, Турійської, Дубівської, Маневичівської територіальних громад, міст Ковеля і Золочева Львівської області та  Києва. Із спортсменів Волині було сформовано дві команди: “Ковель” і “Волинь-об'єднана”.

Змагання відбувались в індивідуальних, парних та командних дисциплінах.   Після насичених днів змагань головний суддя Володимир Кравчук оголосив результати. Серед переможців і призерів багато представників Ковельщини.

Особисті змагання клас ВС1: II місце — Шевчук Софія (м. Ковель).

Особисті змагання клас ВС2: І місце — Вакульський Олександр (м. Ковель); III місце — Гелетуха Олег (м. Ковель).

Особисті змагання клас ВС4: II місце — Негура Василь (“Волинь-об'єднана”); III місце — Ніколаєв Юрій (“Волинь-об'єднана”).

Особисті змагання клас ВС5/опен: І місце — Джала Руслан (м. Ковель); II — Барбарук Олександр (“Волинь-об'єднана”); III — Паталій Борис (“Волинь-об'єднана”).

Парні змагання клас ВС4-ВС5-опен: І місце — Репета Роман (“Волинь-об'єднана”); II — Барбарук Олександр та Паталій Борис (“Волинь-об'єднана”); III — Яренчук Ольга та Джала Руслан (м. Ковель). 

Командні змагання ВС1/ВС2: І місце — Вакульський Олександр, Гелетуха Олег, Панчук Анастасія та Шевчук Софія (м. Ковель).

Переможці та призери були нагороджені дипломами та медалями. Згідно з Положенням загальнокомандну першість визначили за найбільшою сумою набраних очок учасниками змагань у всіх видах програми. Отже, “Волинь-об'єднана” завоювала друге місце, а Кубок Світязя з гри в боча дістався комаді міста Ковеля.

Шацький селищний голова Сергій Карпук вручив Подяку голові громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" Володимиру Кравчуку за професійну майстерність і наполегливість у досягнені спортивних цілей вихованців-бочистів, відданість своїй справі та активну життєву позицію. 

Від організаторів учасники змагань та гості отримали календарі "Кубок Світязя з БОЧА-2022", футболки з логотипом даного заходу, а команди — книгу-фотоальбом "Шацький національний природний парк". Від громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" за сприяння в проведенні "Кубок Світязя" з БОЧА отримали Подяки: Ольга Черен — голова Ковельської райдержадміністрації, Вячеслав Шворак — голова Ковельської районної ради, Сергій Книш — перший заступник голови Ковельської райдержадміністрації, Сергій Карпук — голова Шацької селищної ради, Марія Христецька — директор Шацького національного природного парку Державного агенства лісових ресурсів України, Віктор Галан-Влащук — начальник Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю "Інваспорт", Роман Бурник — директор центру відпочинку Релігійної місії "Карітас-Спес" Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви, Оксана Тумік — староста села Пульмо, Сергій Боярчук — депутат Шацької селищної ради, Віктор Козак — депутат Волинської обласної ради, Василь Печук — підприємець, Віктор Бондарук — директор Пульмівського Будинку Культури, Іра Штань, Любов Кобель, Валентина Шкабко, Світлана Колос, Володимир Шульга — волонтери.

Невелике похолодання та дощ не зіпсували активний відпочинок. У вільний від змагань час учасники відвідали "Парк Живих Динозаврів". Помилувались озером Світязь — одним із найбільших озер України та східної Європи (багато хто вперше побував на цьому озері). Посиділи біля вогнища, покуштували смачну страву угорської національної кухні — "бограч", яку готували з любов'ю Віктор Мороз та Людмила Сахарук для усіх присутніх, а іншого дня смакували сомиками від Шацького національного природного парку Державного агенства лісових ресурсів України. 

Були турніри "Боча-Бол", "Боча-Піраміда", “Риболовля”, освоювали навики стрільби з лука, навчались виготовляти ангеликів з бісеру  (майстер-клас провела Ольга Яренчук). 

Результати відпочинкових турнірів з "Боча-Болу", "Боча-Піраміда", "Риболовлі".

БОЧА. Особисті змагання клас діти до 12 років: I місце — Мороз Назарій (с. Волошки); II — Клімчук Серафима (смт Маневичі); III — Гелетуха Олексій (м. Ковель).

“Боча-Бол” діти до 12 років: I  місце — Мороз Назарій (с. Волошки); II — Клімчук Серафима (смт Маневичі); III  —  Джала Яна (с. Дубове).

“Боча-Піраміда” діти до 12 років: I місце — Гелетуха Олексій (м. Ковель); II — Мороз Назарій (с. Волошки).

“Риболовля”: I місце — Мороз Назар (с. Волошки) та Кламчук Серафима (смт  Маневичі); II місце — Паталій Богдана (с. Погіньки); III —Сахарук Вадим (м. Ковель).

Учасники турнірів також отримали дипломи за зайняті місця від громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії".

Щиро дякуємо нашим супроводжуючим —  Лисюк Олені, Ринковській Світлані, Гелетусі Олексію, Морозу Назару, Гуралю Богдану, Борисяк Ганні, Рущак Анні, Борисяк Петру, Протазановій Раїсі, Падалці Світлані, Стельмах Ірині, Мокєєвій Лідії, Кабан Ользі, Шевчук Катерині, Джалі Яні, Клімчук Галині, Клімчук Серафимі, Клімчук Володимиру.

Дякуємо за суддівство та терпіння — Вакульській Наталії, Гелетусі Галині, Сахарук Людмилі, Сахарук Вадиму, Морозу Віктору, Паталій Богдані.

Величезна шана та подяка від всіх бочистів — головному судді, нашому дорогому тренеру-викладачу Володимиру Кравчуку.

Щира подяка — водіям Панечку Михайлові та Роману, за дизайн календаря та банера — Дмитру Ануфрієву, другу з Казахстана, рекламному агенству "Аrt-Vinil" та Біленцю Олегу.

Висловлюємо особливу подяку добродію із Німеччини Грегору Мюллєру.

Ольга Яренчук,

прес-секретар                                                    ГО "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ 

З ІНВАЛІДНІСТЮ “ДОБРОДІЯ В ДІЇ”.

З 23 по 28 серпня ц. р. у мальовничому селі Пульмо Шацької територіальної громади Ковельського району в рамках навчально-тренувального збору відбулися спортивні змагання "Кубок Світязя" з БОЧА-2021 серед людей з ураженнями опорно-рухового апарату.

Захід зініційований громадською організацією "Асоціація осіб з інвалідністю  "Добродія в дії " міста Ковеля завдяки сприянню і підтримці Центру відпочинку релігійної місії "Карітас-Спес" Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви, Ковельської райдержадміністрації, Ковельської районної ради, Шацької селищної ради, Шацького національного природного парку Державного агенства лісових ресурсів України, Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю "Інваспорт".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 417

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 307

Погода в Ковелі 

з 2 по 8 вересня  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 414

Ох, ці перелітні птахи! Не подумай, читачу, що це качва дика з тепла до тепла літає. Це – сизокрилі Соколи з родинного затишного гніздечка в пекло війни на Схід вирушають, щоб діток і соколиць своїх захистити, щоб тут,  в Ковелі, Луцьку, у селах і селищах хижі яструби з триколором на наше мирне українство не зазіхали. 

Летять, але, на жаль, не всі живими повертаються. Війна уже забрала 15 тисяч наших співвітчизників. За Героїв серце болить. І – за Україну…

х  х  х

В недільній спекотний день 15 серпня ц. р. в читальний зал Публічної бібліотеки м. Ковеля завітали безстрашні, героїчні, патріотичні та щирі душею волинські Соколи, щоб сповістити: на Сході Україна жива і перемагає. 

Завітали не з порожніми руками, а з вагомим творчим доробком – книгою «Український фенікс». Це – ковельчанин Михайло Ярмола,  лучани  Валерій Гнатюк та Юрій  Щербик.  Інші співавтори цього історичного літопису – Анатолій Форманюк, Ілля Тітко, Олександр Павшук  та Тарас Літковець з поважних причин до Ковеля не прибули.

Слухати  розповіді та поезію про війну з перших вуст – це значить співпереживати  з воїнами-героями, відкривати широку панораму небезпечних і кривавих подій. 

Читати книгу надзвичайно цікаво. Кожен автор має свій стиль, неповторну образність та свою унікальну творчу «родзинку». Окремі речі не просто захоплюють, а беруть в полон і не відпускають. Вибрати їх для тебе, читачу, не просто. Тим більше, що обмежений формат газети не дозволяє подати матеріал в широкому масштабі. Тож ледве чутним штрихом торкнемося творчого доробку кожного з авторів.

х  х  х

Михайло Ярмола. Ковельчанин. Бойовий шлях: Піски, Водяне, Опитне  Донецької області та села Старий Айдар, Новотошківське Луганської  області. Поезія позначена цікавою образністю, філософськими роздумами та мотивами воєнного життя-буття. Вдумаймося в позицію автора. Вона – для тих, хто ухиляється від  захисту Вітчизни:

«Переседіти, перестояти,

Перебути усе складне…».

Та,  попри всі «ухиляння»; поет нагадує, що:

Не минеться ніде, не

 дінеться

Бій забутих скресає лють.

Там, де кров соколина

  піниться,

Чорні ворони в спину б’ють.

х  х  х

Юрій Щербик. Лучанин.  У 2000-2015 роках служив у 72-ій ОМБ ім. Чорних Запорожців. В 2018 р. —  у 24-ій ОМБ ім. Короля Данила.

У воїна-патріота немає дилеми та сумнівів стосовно моральних пріоритетів. Вслухайтесь:

Україна рідніша чи мати?

Непотрібно мені розділяти

Нероздільне! Сказати по

  правді,

Набирався натхнення та сил

Я у двох…

В сенсі буття  поет нагадує про громадянську,людську позицію для нас із вами:

Для Бога досить імені і та справ!

Звання, посади, рейтинги. Все інше:

Дорослі ігри в значимість – не більше.

Не «Ким ти був?», важливо «Ким ти став?».

Не «Що ти мав?», важливо «Що віддав?».

х  х  х

Анатолій Форманюк. Брав участь у боях за Іловайськ в складі 51-ої ОМБР. Пережив тортури полону.

Байдужих воїн застерігає:

   Не спи, бо лихо сну не знає –

  Чатує зло коло воріт.

А  в  хвилини «тиші» син найріднішу виглядає:

— Чуєш, мам?..

Все в мене  добре. Я живий, 

здоровий.

Мене бентежить більше, як ї

ви там?

— Ми… Ми добре, синку…

Чути сльози…

— Тільки не плачте, мамо, все

 ж гаразд.

Я мушу йти…

— Біжи, синочку… Тільки 

бережись…

Гудки… Гудки… Гудки…

х  х  х

Ілля Тітко, м. Калуш, Івано-Франківська область. Проходив службу в 59-ій ОМБР та 9-ій ММПБ під містом Попасне, що на Луганщині. Автор книги спогадів «Формула крові».

Ця замальовка висвітлює образ патріота-воїна в екстремальних ситуаціях бойових дій:

х х х

“— Всім  до бою!

Я клацнув запобіжником і рушив назустріч колоні, пильно вдивляючись до машин, що вже наближалися до нас метрів так до двадцяти. На них не було ніяких розпізнавальних знаків і сунули вони нагло і впевнено.

«Щось не так?» – подумав і придушив неприємний дрижак в колінах. У середині в мене  все напружилось і опустилось кудись в район пояса. Руки заніміли, стискаючи автомат.

Через  три-чотири кроки я зупинився. Підняв одну руку догори, тримаючи другою АКС, і так  стояв, чекаючи на свою долю, що невпинно наближалася  до мене в гуркоті та хмарі вихлопних газів.

Перший броньовик загальмував…».

Ось так, сам на сам, дивлячись у вічі смертельної небезпеки твориться героїзм. Як виявилося – це були наші. Якби не цей героїчний вчинок, могла б статися непоправна трагічна ситуація, де свої – своїх! І все через неузгодженість начальників штабів війни.

х  х  х

Олександр Павшук, м. Луцьк. Служив біля  с. Кримське на околицях Станиці Луганської, неподалік Попасної. Автор широкоформатного роману  «Дзеркало».

Війна, смерть – синоніми  жорсткості й безжальності. Засліплені кров’ю вони не розділяють людей на військових і цивільних. Вони пишуть трагічні полотна…

«Люда лежала посеред  руїн будинку з широко розкиданими руками. Наче птаха  крила, ось так, перед відлітом розправляє. Дивно, але попри руїни і цілковиту розруху будинку – тіло її без крові та видимих ран. Смерть своїм пензликом повернула Людочці обличчя. 

Те обличчя, як колись в юності, ту красу, якою так милувалися батьки, та в яку були закохані хлопці… тільки єдине, що не вдалося смерті – закрити гарні вії тих чорних-пречорних очей.  Ті очі дивилися крізь пошматовану вибухом стелю, кудись в далеку-далеку даль. 

Кудись, де немає журби, ні біди ні печалі. Тільки колір того прекрасного обличчя був такий блідий-блідий, а усміхнені вуста стали взагалі блідими. Мабуть, в смерті фарби закінчилися».

х  х  х

Валерій Гнатюк. Автор 7 збірок поезій, новел, нарисів. Захищав Україну у складі Фронтового підрозділу розвідки та контррозвідки Добровільного Українського Корпусу Правого сектору.

В новелі «ВОГ» автор свідчить, що і на війні доля буває прихильною до життя. Такі випадки в народі називають чудотворними.

«Володя подивився униз і похолов. Він сам не зчувся, коли заснув в окопі. І заснув він, сидячи,  розставивши ноги та поклавши на коліна автомат.  Він і зараз сидів у такій позі, але між його ногами із землі стирчав ВОГ, тобто граната, випущена з підствольного автоматичного гранатомета (ВОГ-25 «Выстрел осколочный гранатометный).  Ті  ВОГи тому й дуже небезпечні, що можуть залетіти прямісінько в окоп. Але неймовірно! Вона не вибухнула, а просто загрузла у чорну неприязну землю й дивилася на всіх хижим оком.

— А тепер, братику, замри зовсім, ми тебе винесемо звідси.

І хлопці, піднявши Володю за руки, ноги, підтримуючи за плечі та спину, віднесли подалі від ВОГа».

х  х  х

Тарас Літковець. Учасник бойових дій у зоні проведення АТО у Донецькій області (м. Горлівка). Заступник командира 17-го окремого мотопіхотного батальйону 37-ої ОМБр ЗСУ.

Цей глибоко аналітичний, історико-політичний нарис із значущою назвою «Український Фенікс» несе в собі всеутверджуючу віру в майбутнє України.

«Сьогоднішня війна з РФ – це війна за збереження не лише української державності, а війна за фізичне збереження нас самих, як окремого етносу. Згадаймо кучмівське «Україна – не Росія». Визволення Донбасу мобілізувало найкращу частину суспільства, створило величезну позитивну мотивацію для консолідації усіх регіонів України. Російська інтервенція на Донбасі обумовила зміну міжнародного політичного ландшафту, відкривши двері другій  «холодній війні». Фундаментом війни Путіна проти України стала неможливість Російської еліти змиритися із втратою імперії, невмінням розбудовувати російську національну державу. Після 2014 року відносини України з Росією за будь-якого розвитку подій, більше ніколи не будуть такими, якими були раніше. Україну розбудили війною і вона нарешті прокинулася».

х  х  х

Та повернімося до перебігу творчого вечора. Як завжди, на висоті була ведуча Ольга Бичковська. Вона задавала тон довірливій розмові. Звучали поетичні і прозові рядки. Юрій Щербик на суд присутніх (а їх в залі було багато)  презентував свою авторську співану поезію

Тон зустрічі також задав Валерій Гнатюк, співробітник  Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки. До речі, книга «Український Фенікс» видана  за сприяння цього славного закладу.

В анотації до книги висловлено думку-надію: «Дуже би хотілося, аби згустки цієї енергії, енергії вражень та почуттів не залишили  байдужими нікого, адже помилкою буде вважати, що війна – це щось далеке і невідоме. Ще й як близьке, ще й як відоме, і не лише тим, кого вона безпосередньо торкнулася, а й усім нам – нині тут сущим».

З реакції присутніх в залі відчувалося, що книга їх, як-то кажуть, взяла за живе, наблизила реальність війни до душ людських.

Вечір позначився ще однією приємною подією – на  заході був присутній ветеран УПА Іван Шевко.

Вималювався такий собі патріотичний перегук  поколінь. Чому ми вижили і збереглися як нація?  Відповідь на поверхні  — завдяки тому, що ланцюг історичної правди, культури і традиції не переривався ніколи. Борці – захисники волі боролись, падали, але на  їх місце ставали інші Соколи-герої.

Символічно, що в переддень творчої зустрічі Івану Шевку виповнилось 90! Славний ювілей,  квіти щиро від душі життям заслужені. Привітаймо і ми! Вкотре маємо подякувати  директору бібліотеки Галині Божик за організацію патріотично-виховного дійства.

А завершити цей репортаж хочу цитатою із сказаного Ольгою Бичковською: «Слова на війні, як і серця, гартуються  пекельним вогнем і холодом сталі. Вслухайтеся в них. Тут – біль утрат та радість залишитися живим і… Людиною”.  І  хоч здаються вони суворими, як граніт, теплішають від дзвінка друга, усмішки, звичайної людяності», і від спілкування у лоні чудово організованого, і на часі, творчого вечора. 

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Ох, ці перелітні птахи! Не подумай, читачу, що це качва дика з тепла до тепла літає. Це – сизокрилі Соколи з родинного затишного гніздечка в пекло війни на Схід вирушають, щоб діток і соколиць своїх захистити, щоб тут,  в Ковелі, Луцьку, у селах і селищах хижі яструби з триколором на наше мирне українство не зазіхали. 

Летять, але, на жаль, не всі живими повертаються. Війна уже забрала 15 тисяч наших співвітчизників. За Героїв серце болить. І – за Україну…

х  х  х

В недільній спекотний день 15 серпня ц. р. в читальний зал Публічної бібліотеки м. Ковеля завітали безстрашні, героїчні, патріотичні та щирі душею волинські Соколи, щоб сповістити: на Сході Україна жива і перемагає. 

Завітали не з порожніми руками, а з вагомим творчим доробком – книгою «Український фенікс». Це – ковельчанин Михайло Ярмола,  лучани  Валерій Гнатюк та Юрій  Щербик.  Інші співавтори цього історичного літопису – Анатолій Форманюк, Ілля Тітко, Олександр Павшук  та Тарас Літковець з поважних причин до Ковеля не прибули.

Слухати  розповіді та поезію про війну з перших вуст – це значить співпереживати  з воїнами-героями, відкривати широку панораму небезпечних і кривавих подій. 

Читати книгу надзвичайно цікаво. Кожен автор має свій стиль, неповторну образність та свою унікальну творчу «родзинку». Окремі речі не просто захоплюють, а беруть в полон і не відпускають. Вибрати їх для тебе, читачу, не просто. Тим більше, що обмежений формат газети не дозволяє подати матеріал в широкому масштабі. Тож ледве чутним штрихом торкнемося творчого доробку кожного з авторів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 470

Більше тижня минуло з тих пір, як відгуло-відшуміло ювілейне свято – 30-річчя проголошення (або відновлення, як дехто каже) Незалежності України. Однак дискусії і спори щодо його організації не вщухають досі. Спробую і я висловити кілька своїх думок.

Як на мене, загалом свято вдалося. За всіх його «плюсів» і «мінусів», урочистості змогли об’єднати величезну кількість людей довкола підтримки національної ідеї, яку можна висловити двома реченнями: «Слава Україні! – Героям слава!». Ці слова, за які ще 30 літ тому можна було потрапити до буцегарні або під пильне око всемогутнього КГБ, сьогодні з гордістю вимовляють українці, незалежно від віку, статі, професії. Особливо втішає, що це гасло любить і шанує наша молодь, котра, на щастя,  не знає страхіть беріївщини чи сталінщини.

Для значної частини цієї молоді слоган «Слава Україні! – Героям слава!» став ніби дороговказом у житті, бо всю його силу і великий зміст вона відчула, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході країни, де війна триває й досі, щодень забираючи від нас батьків, синів, братів, чоловіків. Ось чому особисто я вважаю, що найсильнішим і найхвилюючішим був Марш захисників, який багатотисячною колоною пройшов центральними вулицями Києва, засвідчивши: ветерани російсько-української війни – потужна сила, з якою має рахуватися влада і якої бояться наші вороги. Шкода тільки, що ця колона організаторами ювілейних торжеств було фактично проігнорована, через що наші Герої, в тому числі з Волині і Ковеля, вимушені були йти окремо (на знімку вгорі).

В тій колоні крокували матері, сестри, дружини загиблих з їх портретами в руках. Серце стискалося від болю, коли дивився на них. Ось хто гідний найдостойніших слів подяки і доземного поклону, а не різні там Монатіки і Ротару, яких невідомо за які заслуги возвеличував Президент. Зрештою, і його промова, котру він виголошував натхненно і артистично (не був би то фахівець своєї справи), мала чимало хиб. Глава держави сором’язливо і якось невпевнено говорив про війну, намагаючись не назвати головного її винуватця – Путіна, з яким збирається десь колись зустрітися, в чому я дуже й дуже сумніваюся. Обійшов він мовчанкою і героїзм учасників національно-визвольного руху, передовсім УПА, яку   іноземні державні діячі назвали «армією без держави». А генерал Шарль Де Голь навіть висловився так: «Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції».

Сором’язливість пана Президента при бажанні можна зрозуміти: поряд із ним під час параду стояв Анджей Дуда, очільник польської держави, та деякі інші іноземні гості, котрих при згадці про українських повстанців кидає в холодний піт, але ж дипломатичні хитрощі Володимира Зеленського ніякого результату не дали: буквально через кілька днів президент Республіки Польща в інтерв’ю одному з телеканалів заявив, що в польсько-українських стосунках залишається багато проблем, які необхідно розв’язувати, але чомусь вину за це головним чином поклав на київську владу. Не забув згадати і про «волинську різню», і про багато інших подій історії, де знову ж таки винними у всьому є… українці.

l

Що стосується самого військового параду, то подивитися було на що – сильно, переконливо, вражаюче (на знімку внизу). Якщо додати до цього авіаційне шоу, то підстави для гордості у нас є. Гарне враження залишив і військово-морський парад в Одесі за участю наших союзників. Щоправда, як наголошують деякі політологи і журналісти, техніка на параді – виробництва минулих років, коли главою держави був Петро Порошенко. Після того український оборонпром свої позиції відчутно здав. 

Негарно вийшло із самим п’ятим Президентом України, котрого, як стверджують деякі ЗМІ, запросили на парад буквально в останні години. І якщо Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, Віктора Ющенка промовець згадав поіменно, то прізвище Петра Порошенка не прозвучало. А дарма! Адже якби не він та його команда не врятували Україну у 2014-2015 роках, не зупинили російського агресора із допомогою Заходу, то не було б ані 30-річного ювілею Незалежності, ані теперішнього параду, ані шостого Президента – все поглинув би морок «руського міра».

І вже геть ганебно виглядає обливання Петра Олексійовича зеленкою, що зробив якийсь покидьок, котрий дав смачну поживу для колаборантів й українофобів та й деяких представників нинішньої влади. Офіс Президента заперечив свою причетність до інциденту, в що хочеться вірити, але відчуття приниження і сорому у багатьох людей залишилося. Негідний вчинок в країні, яка намагається жити за європейськими стандартами!

l

Кілька думок про культурну програму. Вона перед початком параду під назвою «ДНК» виглядала досить цікаво й оригінально, хоч не зовсім довершено. Багато концертних заходів відбулося і в Україні, і на Волині та Ковельщині. Це добре. А от деякі моменти в Києві викликали не дуже приємні відчуття. Наприклад, анонсований заздалегідь виступ італійського співака Андреа Боччелі мав відбутися на сцені в Маріїнському парку на благодійній основі й потрапити туди, як повідомлялося попередньо, можуть всі бажаючі. Насправді виявилося, що вхід – тільки по запрошеннях, за які слід було вкласти кругленьку суму (нібито на створення центру сучасного мистецтва – музею Івана Марчука).             

Насправді ж місце, де відбувався концерт, щільно оточили стражі правопорядку, які пропускали лише VIP-осіб, наближених до Офісу президента. Решта людей виявилися   “зайвими”, і їм не залишалося нічого іншого, як кричати «Ганьба!». Проте, навряд чи вишукана «елітна» публіка почула їх вигуки.

В НСК «Олімпійський» відбувся ввечері гала-концерт, в якому брали участь відомі співаки, музиканти, актори. Були серед них і справжні патріоти України, митці високого класу, але були й Вєрка Сердючка, Софія Ротару та інші, котрим видно, все одно, де, коли і перед ким виступати – платили б «бабки». «Руській мір» для них не чужий і навіть привабливий.

«Відзначилися» в День Незалежності й деякі телеканали.   «Інтер» не знайшов нічого кращого, як цілий день веселити публіку. Ось фільми, які запропонували глядачам: «За двома зайцями», «Весілля в Малинівці», «Королева бензоколонки» та ін. Ввечері майже дві години співали Таїсія Повалій, відома своєю промосковською позицією. Ніякої прямої  трансляції ні з військового параду, ні з інших масових заходів «інтерівці» не вели. 

Великий «ляп» допустили організатори свята, коли не запросили на урочистості народних депутатів України першого скликання, які, власне, є творцями Акта проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Запрошені отримали чоловік 7, хоча раніше у такий день нардепів вшановували урочисто й масово, відзначали державними нагородами. Що ж, на згадку спадають слова про те, що народ, який забуває минуле, не вартий  майбутнього. Те ж саме стосується і «забудькуватої» влади…

І ще один «прокол», який не можна обійти мовчанкою. Історик та релігієзнавець Андрій Ковальов заявив, що Володимир Зеленський запросив Вселенського Патріарха Варфоломія, який у той день перебував у Києві і мав зустріч з главою держави, взяти участь у традиційному молебні за Україну в Софії Київській до Дня Незалежності, але в останній момент скасував це рішення через тиск  з боку так званої УПЦ МП, а точніше – РПЦвУ (Російської Православної Церкви в Україні), окремих нардепів, в тому числі Вадима Новінського – відомого захисника російської Церкви. Пан Ковальов цілком справедливо запитує: «Навіщо Зеленський запрошував Всесвятійшого Патріарха Варфоломія, щоб потім не запросити його на молитву до Софії і на урочисте засідання до Верховної Ради України?».

l

Підсумовуючи, можу сказати: відзначення 30-річчя Незалежності України засвідчило високий патріотичний рух більшої частини українського суспільства, її відданість ідеям свободи, миру і добра, прагнення і надалі йти шляхом, котрий наближає нас до цивілізованого світу, готовність стояти на захисті непорушності кордонів країни, протидіяти спробам Москви знову поставити українців на коліна.

На мою думку, наблизився до розуміння цих незаперечних істин і Президент Володимир Зеленський та окремі члени його команди. Вони стали більш рішучими і послідовними у відстоюванні інтересів держави, що засвідчив й  візит її глави до США і зустріч з Президентом Джо Байденом. 

Прорахунки ж, які мали місце, київська влада повинна уважно проаналізувати і зробити відповідні висновки. Час роздумів, вичікувань і заглядання в очі Путіну минув. Попереду і Президента, і Уряд, і Парламент, і весь народ чекають важкі часи. Від того, як ми зуміємо згуртуватися, об’єднатися в потужну силу, залежить майбутнє наших дітей та онуків. 30 років ми вистояли. Не дай, Боже, на тридцять першому схибити з обраного шляху, зрадити тих, хто боровся за самостійну  Україну впродовж всього свого життя.

Україна мусить перемогти. Для цього є всі передумови. Використаємо їх сповна – наступні покоління нам лише подякують. Не використаємо – пробачення не буде. Ні Президенту, ні жодному з нас.

Микола ВЕЛЬМА.

P. S. У ті святкові дні біснувалися московські політикани і їх вірні слуги – телепропагандони. Вони вилили на Україну, її владу, народ стільки багна, скільки ніколи не виливали.

Висновок один: ми робимо все правильно: раз ворог лютує і аж піниться від злості. Як писав поет, «… хай собі як знають, божеволіють, конають – нам своє робить!».

М. В.

Більше тижня минуло з тих пір, як відгуло-відшуміло ювілейне свято – 30-річчя проголошення (або відновлення, як дехто каже) Незалежності України. Однак дискусії і спори щодо його організації не вщухають досі. Спробую і я висловити кілька своїх думок.

Як на мене, загалом свято вдалося. За всіх його «плюсів» і «мінусів», урочистості змогли об’єднати величезну кількість людей довкола підтримки національної ідеї, яку можна висловити двома реченнями: «Слава Україні! – Героям слава!». Ці слова, за які ще 30 літ тому можна було потрапити до буцегарні або під пильне око всемогутнього КГБ, сьогодні з гордістю вимовляють українці, незалежно від віку, статі, професії. Особливо втішає, що це гасло любить і шанує наша молодь, котра, на щастя,  не знає страхіть беріївщини чи сталінщини.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 383