До редакції "Вістей Ковельщини" щоденно надходять багато листів – і електронною поштою, і традиційною "укрпоштівською". Значна частина їх знаходить своє місце на шпальтах газети під рубриками "Пишуть люди до газети", "Читач хоче знати…", "З пошти цих днів" тощо. 

Але є такі листи, що не написані рукою їх авторів, а  відтворені у світлинах. От і сьогодні ми пропонуємо вам, шановні читачі, фоторепортажі, надіслані цими днями.

Перший із них – це своєрідне доповнення до статті головного зберігача фондів Ковельського історичного музею Мирослави Мороз, надрукованої 4 лютого ц. р. у "Вістях Ковельщиин" під заголовком "Архітектор, політик, патріот". На світлинах ви бачите групу студентів Української Господарської Академії поруч із професором Сергієм Тимошенком, про якого йшлося у згаданому вище матеріалі, з нагоди його від'їзду з м. Подєбрад (Чехословаччина)  на Волинь (1930 рік). Нижній ряд: сидять А. Ярина, С. Кирилюк, Ю. Климач, професор С. Тимошенко (в центрі), П. Барановський, М. Нищий, Я. Дзябелко.

На інших трьох фото ліворуч – окремі будівлі, спроєктовані і збудовані під керівництвом С. П. Тимошенка у Ковелі в 1906-1908 р. р., які збереглися до наших днів. 

У другому фоторепортажі (внизу ліворуч) – світлини з традиційного фестивалю колядок, який відбувся в голобському Центрі сімейної культури в Новорічно-Різдвяні свята і в якому взяли участь церковні хори Волині. Фотознімки, взяті з архіву церковної громади Свято-Георгіївського храму, надіслала до редакції громадський кореспондент газети Валентина Січкар. 

На них ви бачите юнацький і дорослий хори згаданого храму, ансамбль "Дударик" з Голоб, юнацький хор "Отрок" із Заболоття, хор недільної школи с. Здомишель, сімейний хор Даукулісів (с. Личини), хори "Дзвони Волині" храму всіх святих землі Волинської (м. Луцьк), церковний хор с. Велицька  та ін.

Третій фоторепортаж (внизу праворуч) – це роботи нашого громадського кореспондента Галини Оліферчук з Люблинця під загальною назвою "Вечірній Ковель". Переконані, що світлини особливих коментарів не потребують.

Михайло КУЗЬМУК.

До редакції "Вістей Ковельщини" щоденно надходять багато листів – і електронною поштою, і традиційною "укрпоштівською". Значна частина їх знаходить своє місце на шпальтах газети під рубриками "Пишуть люди до газети", "Читач хоче знати…", "З пошти цих днів" тощо. 

Але є такі листи, що не написані рукою їх авторів, а  відтворені у світлинах. От і сьогодні ми пропонуємо вам, шановні читачі, фоторепортажі, надіслані цими днями.

Перший із них – це своєрідне доповнення до статті головного зберігача фондів Ковельського історичного музею Мирослави Мороз, надрукованої 4 лютого ц. р. у "Вістях Ковельщиин" під заголовком "Архітектор, політик, патріот". На світлинах ви бачите групу студентів Української Господарської Академії поруч із професором Сергієм Тимошенком, про якого йшлося у згаданому вище матеріалі, з нагоди його від'їзду з м. Подєбрад (Чехословаччина)  на Волинь (1930 рік).  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 268

Кожна принцеса мріє про свого принца-лицаря. "Чи був я лицарем, коли зустрів її, Божим провидінням визначену, свою принцесу? Чи ставав я на коліно і схилявся в поклоні, освідчуючись у коханні з першого погляду? Чи млів я від щастя, цілуючи її ніжні пальчики?

Звичайно, що ні. Реалії нашого українського життя далекі від аристократичної французької романтики Середньовіччя. А, можливо, я шукаю виправдання для своїх не зовсім витончених вчинків?”.

Так думав він, коли залишався наодинці із собою в якомусь тихому, забутому Богом, куточку. Думки, як нав'язливі мухи, роїлися у його посивілій від часу голові. Сьогодні, коли промайнуло стільки літ подружнього життя, він знову і знову запитував себе: "А що воно таке, кохання?".

Одного разу він стверджував, що це – пристрасть почуттів, і не більше. Іншим разом схилявся до думки, що це –  найвища насолода в інтимній близькості. Згодом це почуття пояснював у романтичній формі.

"Кохання – це квітка, – переконував він. – Вона розквітає тоді, коли ніби дощик тихий своєю рукою листочки поливає і коріння  живить,  коли, як промінчик Сонця, кожен пелюсток зігріває, коли, як п'янкий вітер, стебло ніжністю ласкає".

В природі і в людській сутності завжди присутні паралелі. Недаремно  у Святому письмі сказано, що все "по образу й подобі".

"Кохання – це не слова, а вчинки. Ти маєш живити свою квітку всім життєдайно необхідним, зігрівати теплом свого серця і огортати постійною увагою, ніжити поцілунками та тішити ласкою".

Він зустрів свою принцесу випадково, хоч в коханні випадковостей не буває. Блукають дві одинокі хмаринки і шукають одна одну, собі подібну, в безмежному просторі Всесвіту.

Коли знаходять, то це не випадковість, а нагорода небес за пошук щастя. Це і є щастя!

Він, ще в достатньо юному віці, немало поблукав по світу. Вирвавшись на волю із забутого, неперспективного села,  шукав тепле місце під Сонцем. Воно бачилося йому у  здобутті вищої освіти та піднятті сходинками кар'єри на Олімп влади, де чекали неабиякі принади – отримання квартири без черги, матеріальний  достаток, набуття вищого статусу в колективі, громаді, суспільстві.

І ось він, сіра одинока хмаринка, за велінням долі опинився в далекому райцентрі. Це був його черговий  стартовий майданчик для руху вперед.

Здобуття вищої освіти у його планах було на той час найпріоритетнішим. Він весь вільний час використовував для навчання.

Влітку клав хитромудрі книги на багажник спортивного коника-велосипеда і мчав до річки: поєднував приємне  з корисним – навчався і засмагав.

В той день світило ясне Сонечко. Він поклав свого двоколісного друга на пісок, роздягнувся і намірився освіжитися в холодній водичці. Неподалік сиділи дві красуні-юнки  і теж з книгами та зошитами.

Ніщо так не спонукає до зближення, як спільний інтерес до якоїсь справи або досягнення поставленої мети. Саме це відкриває потаємні комірки свідомості й кличе до зближення та спілкування.

Сталось диво: він замість того, щоб іти до річки, повернув до чарівних панянок.

– Ви щось цікаве читаєте? – запитав для годиться.

– Дуже цікаве. Готуємося до вступних іспитів, – відповіла, сяйнувши очима, струнка красуня Лілія.

Її подруга, сіроокий тендітний Ірис, мовчала. Здавалось, що її не цікавила ця розмова.

– Ви купаєтесь? – звернувся він до тихої чарівниці. І, не чекаючи відповіді, запропонував: –Ходімо охолодимося! Потому безцеремонно схопив  дівчину за руку і потягнув до води. Вона не опиралася і підкорилась його волі. З крутого берега вони шубовснули у воду. Грайлива райдуга заіскрилась у крапельках води.

– Пливемо за течією, – мовив він.

– Пливемо, – погодилась вона.

В'юнка річка текла поміж очеретів, комишів та пахучих лепех. На зелених острівцях усміхалися пахучі квіти. В заростях очеретянка виспівувала свою мелодію. Не знали вони, що біля них русалка пливе, а юнак на неї задивляється, милується  засмаглим спортивним тілом. Промінчик Сонця  з ним змагається і пірнає під воду, щоб поцілувати тіло русалки.

– Як вас звати? – порушив мовчанку він.

– Називайте Лілія.

– Гарне ім'я.

Вони пливли і не знали, що це був старт марафонського запливу не на сотні метрів, а на дистанцію в десятки довгих літ.

На одному з поворотів русло річки розгалужувалося на два рукави, і на цьому місці виднівся невеликий піщаний пляж.

– Втомилася? Відпочиньмо, – турботливо запропонував  він, перейшовши на "ти".

Вони вийшли на берег і сіли  на золотистий пісок. Він ніби ненароком торкнувся тіла дівчини. Воно було холодне і… звабливе.

– Ти ж, як  льодинка. Можна тебе трішечки зігріти?

Не чекаючи дозволу, пригорнувся до неї і став цілувати щічки, очі, шию, губи. Цілував, ледве торкаючись – боявся необережним рухом образити.

– Зупинися… Не треба… Повертаймось назад, – тихо промовила вона.

Він підкорився цьому проханню. Інакше вчинити не міг. В її голосі звучали нотки застереження, які нагадували, що червону лінію пристрастей переступати не слід.

Поверталися мовчки. Проти течії пливти було важче, але вони не відчували супротиву води, тому що перед ними відкривалась таємнича чарівність світу.

Над ними ясніла голубінь неба. Загадково усміхалось ясночоле Сонце. Маестро-вітер шелестів в очеретах, виписуючи ноти нової мелодії кохання. Солістка-очеретянка безжурно теревенила пісню спокуси: "Тьох-тьох. Були удвох, кохання стукало у  серце, а вони не відкривали дверці. Ох, тьох-тьох, були удвох…".

– В тебе є хлопець? – порушивши мовчанку, запитав він.

– Немає…

– То може якось зустрінемося? Де тебе знайти?

– Ввечері, у центрі. Як стемніє.

Радості не було меж. Незбагненні трепетні відчуття прикинулись в його єстві. Він обігнав її і, наче на крилах, швидко поплив річкою. Вона не відставала, хоч він був ведучим запливу.

Романтична п'єса розписувала майбутні ролі, і вони прийняли її сюжет.

– Де це ви пропали? Може, в болоті заблукали? Я вже на пошуки збиралася іти, –  жартома дорікнула Лілія, але, поглянувши на їх сяючі обличчя, замовкла. Вона зрозуміла, що сталося щось надзвичайно важливе, у цьому поліському Всесвіті, у неї на очах народжувалося кохання з першого погляду.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожна принцеса мріє про свого принца-лицаря. "Чи був я лицарем, коли зустрів її, Божим провидінням визначену, свою принцесу? Чи ставав я на коліно і схилявся в поклоні, освідчуючись у коханні з першого погляду? Чи млів я від щастя, цілуючи її ніжні пальчики?

Звичайно, що ні. Реалії нашого українського життя далекі від аристократичної французької романтики Середньовіччя. А, можливо, я шукаю виправдання для своїх не зовсім витончених вчинків?”.

Так думав він, коли залишався наодинці із собою в якомусь тихому, забутому Богом, куточку. Думки, як нав'язливі мухи, роїлися у його посивілій від часу голові. Сьогодні, коли промайнуло стільки літ подружнього життя, він знову і знову запитував себе: "А що воно таке, кохання?".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 265

Гороскоп

з 15 по 21 лютого 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 261

Висока оцінка діяльності закладу позашкільної освіти "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ"

Гарні новини надійшли наприкінці січня до управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради та ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ". Відповідно до плану роботи Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України на 2020 р. було вивчено та узагальнено педагогічний досвід закладу позашкільної освіти "Станція юних натуралістів міста Ковеля" за темою "Партнерство педагога і вихованця в освітній діяльності закладу позашкільної освіти еколого-натуралістичного напряму".

Адміністрація НЕНЦ висловила щиру подяку начальнику управління освіти м.Ковеля Бичковському Віктору Васильовичу, директору ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ" Бобчук Вірі Тимофіївні та педагогічному колективу закладу за досягнуті високі результати у впровадженні інноваційних педагогічних технологій у практику позашкільної освітньої діяльності.

Цей досвід було обговорено на онлайн-засіданні розширеної методичної ради НЕНЦ. Усі матеріали, представлені станцією натуралістів, розміщені на сайті Національної академії педагогічних наук і НЕНЦ з метою їх розповсюдження, поширення в педагогічну практику та популяризації передової педагогічної ідеї.

Наталія Майсак, 

методист ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ 

НАТУРАЛІСТІВ 

МІСТА КОВЕЛЯ".

Висока оцінка діяльності закладу позашкільної освіти "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ"

Гарні новини надійшли наприкінці січня до управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради та ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ". Відповідно до плану роботи Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України на 2020 р. було вивчено та узагальнено педагогічний досвід закладу позашкільної освіти "Станція юних натуралістів міста Ковеля" за темою "Партнерство педагога і вихованця в освітній діяльності закладу позашкільної освіти еколого-натуралістичного напряму".

Адміністрація НЕНЦ висловила щиру подяку начальнику управління освіти м.Ковеля Бичковському Віктору Васильовичу, директору ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ" Бобчук Вірі Тимофіївні та педагогічному колективу закладу за досягнуті високі результати у впровадженні інноваційних педагогічних технологій у практику позашкільної освітньої діяльності.

Цей досвід було обговорено на онлайн-засіданні розширеної методичної ради НЕНЦ. Усі матеріали, представлені станцією натуралістів, розміщені на сайті Національної академії педагогічних наук і НЕНЦ з метою їх розповсюдження, поширення в педагогічну практику та популяризації передової педагогічної ідеї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 354

Погода в Ковелі 

4 – 10  лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 340

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади. У 1903 році стає членом Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після закінчення інституту Тимошенко переїздить на Волинь. В1906-1908 рр. працює інженером у Ковелі на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у  місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані: великий палац, приміщення  кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо. За проєктами Сергія Тимошенка  у Ковелі були  зведені земський шпиталь (амбулаторія) і жіноча гімназія (згодом землемірна школа). Окремі з цих будівель збереглися і до сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були зведені 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьєва. Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. 

“Харківський” період (1909-1918 рр.) можна вважати найбільш плідним. Сергій Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проєкти цивільного і промислового будівництва, запроєктував та реалізував понад 10 житлових та громадських будівель у Харкові, близько 40  будівель та споруд залізничних комплексів Північно-Донецької та Кубанської залізниць.

Ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. Тимошенко належав до плеяди українських архітекторів і митців (П. Альошин, В. Дяченко, К. Жуков, В. Кричевський, Г. Лукомський, Є. Сердюк, П. Фетисов, М. Філянський, М. Шумицький та інш.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку XX ст. Він брав участь у різних художніх виставках і конкурсах, був одним із фундаторів українського літературно-художнього та етнографічного товариства імені Квітки-Основ’яненка, був членом журі з розгляду проєктів спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві.

З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради. У листопаді того ж року – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, за наказом  №3  Головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 р. Сергій Прокопович виїздить до Києва і просить у В.Винниченка військової допомоги проти наступу червоноармійських військ. Однак все марно, Харків захопили більшовики. У 1921 році після обшуку чекістами помешкання Тимошенка, всі матеріали, що стосувалися його бюро-майстерні, разом із копіями проєктів були вилучені.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій Армії УНР. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919 р. Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів УНР. 

У липні 1920 р. брав участь у перемовинах та підписанні угоди між урядами УНР і Республіки “Кубанський край” про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємопоміч між ними. Разом з Армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під містом Базар, брав участь у роботі Вищої Військової Ради. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

З 1921 року Сергій Прокопович перебував в еміграції в Польщі, в Чехії (працював в Українській Господарській Академії).  Поза роботою в навчальних закладах Сергій Прокопович щодня допізна займався проєктуванням церков, музеїв, народних домів, невеликих архітектурних об’єктів, які знайшли втілення у Чехії та Галичині.

С. Тимошенко належав до УСДРП, яку очолював в еміграції Ісак Мазепа. Поряд з такими відомими науковцями, як Д. Антонович, Д. Дорошенко, архітектор, брав участь у культурно-освітніх заходах партії, виступав з лекціями.

У 1930 році Тимошенко переїхав до Луцька. Першим місцем його роботи стало Окружне земельне управління, де він працював керівником будівельного відділу. Зараз у цій будівлі розташований Волинський краєзнавчий музей. Пізніше обіймає посаду референдарія у Волинському воєводському управлінні (до 1935 р.).

Тимошенко  відомий як один із розробників архітектурного модерну початку XX століття.  1930-ті рр. – період  суцільного модернізму у Луцьку, і усі творіння архітектора також виражають цей стиль. Тимошенком спроектовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву в Луцьку. Тимошенко займався проектами забудови села а саме зразковими хуторами та овочесховищами. 

Сергій Тимошенко був радником Луцької міської ради,  активним членом церковного Товариства ім. Петра Могили, Товариства ім. Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії, головою Української парламентської репрезентації в польському парламенті у Варшаві.

Найважчими у житті архітектора стали 1940-1946 рр. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 р. він виїхав з Луцька, виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. “Опісля, – писав Тимошенко, – ми вже, як осінній лист, покотились по вітру: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945 році приплентались до Гейдельбергу, де просиділи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню”.

У 1946 році за сприяння молодшого брата Володимира Сергій Прокопович переїхав у США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Підірваний стан здоров’я перешкодив, але не зупинив його творчої діяльності. За його проєктами побудовано церкви у Ванкувері, Торонто, Саскатуні.

Помер Сергій Тимошенко 6 липня 1950 р. від серцевого нападу. Він був видатним інженером, архітектором та громадсько-політичним діячем, створив новітнє національно орієнтоване мистецтво, вдало поєднав його з тогочасними досягненнями європейської архітектурної думки.

Мирослава Мороз,

головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 331

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

Із безкінечних політичних телешоу чується одне і те ж: "Що зробив для України Трамп і що зробить Джо Байден?".  А сорок шостий Президент Америки у своїй інавгураційній промові визначає для себе, уряду та політиків найголовніше стратегічне завдання – об'єднати розділену виборами Америку під прапори демократії, гідності та свободи.

Отож, шановні керманичі держави, переймайте досвід, визначайте головні  пріоритети, будуйте єдину і соборну Україну під прапором національної ідеї, куди входять культура і мова, традиції та духовність, а за тим – все інше. 

Наша роз'єднаність базується на політично-соціальних протиріччях Захід – Схід  (читай: Європа – Росія). За 30 років  Незалежності не визначились, куди йдемо. Одні  тягнуть  "ковдру"  Соборності в бік відсталої мілітаристської Росії, інші – до благодатної Європи. 

Михайло Грушевський сто літ тому це протиріччя вирівняти не  зміг. Не через те, що не захотів, а тому, що в гени багатьох українців, як кліщ, впився вірус російського верховенства і хохляцького рабства. На жаль, оздоровчої противірусної вакцини у нас мало, а та, що є, – неефективна.

Не випадково згадується "Таємничий острів" Жуля Верна. П'ять осіб, втікаючи з полону на повітряній кулі, опинилися на невідомому  безлюдному острові. Незважаючи на приреченість долі, ці п'ятеро відчайдухів, різних за фахом та політичними уподобаннями,  згуртувалися і вирішили будувати комфортне життя з тих ресурсів, які подарувала їм природа. Вони були єдині в символах та назвах своєї міні-держави.

Колоністи не схилялися до сорока років Мойсеєвих блукань в пошуках землі обітованої, а працювали, творили і вчились на своєму досвіді. Вони були об'єднані соборно визначеною ідеєю. Коли на острові з'явилися пірати, не злякались, а вибудували стратегію оборони.

Мій зацікавлений читачу! Проведи паралелі між малим  об'єднавчим діянням  і нашим великим теперішнім. Ти сам дійдеш  висновку: якби запанувала у нашій Незалежній єдність, то давно Україна стояла б на майданчику Європи серед передових країн. Не склалося. Це відчули наші доморощені "пірати"-олігархи, котрі  безжально кинулися грабувати надбання доброзичливого народу та унікальні багатющі скарби природи.

Це їх "заслуга" у нашій бідності і в тому, що нам неохоче відчиняють двері в країнах Європи, Азії та Америки. 

У вищезгаданому "Символі віри" є гарне словосполучення – "Світло від світла". Тобто світло – від Бога, Отця нашого і світло – від Господа Ісуса Христа.

І на мою суб'єктивну думку, сюди доречно доєднується світло Соборності та єдності. Погляньмо на далеку та близьку історію. У 980 році Володимир Великий  намагався досягти соборності Київської Русі, зібравши в єдиний пантеон всіх древніх богів.

Спроба виявилася невдалою, і він прийняв вольове рішення: Хрещення Русі під покровом Єдиного Бога. Цей акт духовної Соборності став успішним – Русь-Україна піднялась на вищий щабель і стала рівною серед країн Європи.

Соборність – це промінь світла в душі кожного із нас. Повторюсь: світло в душі моїй, твоїй, політика, міністра і президента. Саме воно здатне боротися проти олігархічної бездуховної темряви.

На жаль, в наших душах сяє не сонячне проміння, а часто-густо жевріє тьмяна свічечка, яка при найменшому подиху вітру може згаснути.

...На Водохреще знайомий заявив: "Я люблю Україну, але обираю ОПЗЖ" (читай: проросійський вектор, а точніше – “руській мір”).

Немає в його єстві променя української Соборності. Як кажуть, коментарі зайві.

Далі – більше. І теж без світла та  надії на омріяну Соборність.

Поважна пані з особливим пафосом та сяйвом радості в очах повідомляє: знайомий білорус їй дорікнув: "Плохо вы живете". Заперечувати немає сенсу: вона солідарна з білорусом. Справді,    кожному з нас хочеться жити комфортно. Ось і ця пані малює в своїй уяві заморські країни, де вона – цариця, забувши казку про те, як вередлива  бабуся опинилася біля розбитого корита.

Вище згадана пані далека від ідеї Соборності, від лопати і плуга. Жінка  затьмарена спокусою багатого,  легкого життя, хоч міру багатства ще ніхто не визначив. А хіба вона одна така? 

Моя покійна мама повчала: "Що ти, синку, без міри скаржишся? В тебе є хліб, є до хліба, одягнутий, взутий, маєш роботу. Гріх гнівити Бога". Вона була мудрою та терплячою. І знала, що потрібно завзято працювати, щоб мати благо. 

У 1919 році Акт про з'єднання ЗНР та УНР в єдину Українську державу урочисто проголошував: "Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення народної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу".

Читачу! Ти бачиш сам: Акт  залишився декларацією, а на світло Соборності сунуть хижі хмари темряви.  Сунуть нахабно: війною, корупцією, пропагандою з боку Росії, влада якої прагне викликати у нас хаос і зневіру.

Та, попри все, лишається Світло соборності у душах і серцях патріотів, і це вселяє надію та щасливе майбуття, як це задекларовано в Акті Злуки.

Анатолій СЕМЕНЮК.

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 374

(Продовження. 

Поч. в номерах за 14 і 28 січня ц. р.).

Бо коли вони з тими наганами посунулися брати податки у бабиного брата Івана, який після довгих років перебування на фронтах повернувся додому та був контужений, то нагани їм не допомогли. Сміливий та дуже сильний брат Іван взяв сокиру, став поміж двома «уполномоченними» і сказав, показавши на сокиру:

– Уто вам, хлопци, пудатки. Удного точно зарубаю. Ни встигните і стрельнути зу своїх пістолів. Я ше не таких бачив. 

Уполномочєні забралися і пішли та більше ніколи до Івана не заходили. 

А якось зібралася баба Ярина на Спаса піти до церкви яблука посвятити. «А то ж завжди така пура, шо жнива. В кулгоспі роблять день і нич. Уд малого ду великого – всі на поли або на туку».

Баба спеціально відпрацювала цілу ніч на току біля віялки і на ранок пішла до церкви. Один із активістів вирішив вислужитися. 

Якраз приїхав уповноважений з району. Йому донесли, що баба Ярина кинула роботу в жнива і посеред білого дня пішла в церкву, куди можна було ходити тільки таким старим людям, які вже й пересуватися не могли. 

Прямо на току влаштували над бабою суд. Кричали на неї, обзивали, називали саботажницею, погрожували, що віддадуть під суд у Ковелі та запроторять у тюрму.

Почали складати протокол.

І тут баба Ярина спромоглася захищатися: 

– Та я ж цілу нич рубила, шо ж ви робите? Хіба ж то людина може рубити і день і нич?

Уповноважений з району запитав місцевих, чи то правда? Ті зніяковіло  підтвердили, що то таки-так. Суд мусили припинити.

Добре, що спромоглася Ярина відповісти, а якби промовчала – то потягнули б до кутузки або наклали б великий штраф.

Колгоспу віддала баба Ярина всі сили і здоров’я. Працювала до глибокої старості.

Льон, картопля, зернові та цукрові буряки з року в рік потребували її рук від сходу до заходу Сонця.

В перші роки після війни збіжжя косили руками. Чоловіки – косами, а жінки – серпами. Цілий день підбирати за косарями скошене жито чи пшеницю, в’язати снопи та ставити полукіпки, цілий день тягнути на Сонці серпа чи косу – треба було мати велику силу і ще більшу витримку.

Я, сільська людина, привчена змалку до роботи, більше 4 – 5 годин не міг косити – повністю знесилювався.

– Бу то ти ни втєгнутий, – казала мені баба. – Втєгнутися треба. І шоб руки зашкарубли – туді музулів ни буде. Мулудий кінь тоже ни може удразу добре тєгти, али звикне і тєгне. Так, я тубі скажу, і людина. 

Як гарно цвіте льон! Але    як же важко його рвати руками.

У сільських жінок згадуваних часів на весь рік залишалися після рвання льону глибокі борозни на руках. Цупке стебло різало руки, а до рукавиць в колгоспі ніхто й додуматися не міг.

Десятки гектарів льону в кожному селі волинського Полісся забезпечували тканиною мільйони людей.

А для тих, хто його вирощував, залишалися тільки борозни на руках. Навіть гроші не платили. Придумали нечувані світом в 20–му столітті трудодні.

Та понад усе були цукрові буряки.

Що то значить сполоти та прорвати, повзаючи на колінах чи зігнувшись на цілий день до самої землі, 10 гектарів буряків! Сучасна людина не може навіть уявити, як можна обробити таку площу.

Найгірше з буряками восени. Копають їх, коли вже осінь зиму кличе.

Буряк любить чорнозем, який в нас межує з глинистим ґрунтом. Як з неба починає моросити чи поливати дощем або вже й снігом, то на такій землі одну ногу витягнеш, а другу не можеш.

Росте буряк глибоко. Баба Ярина пам’ятає, як копали руками. Лопата в мокру землю не лізла. Товклися колгоспні жінки в цій липкій грязюці щодня аж до темряви, бо інакше свою ділянку не збереш. А потім знову стояли, зігнувшись «в три погибелі», щоб обрізати з буряків гичку.

Бувало, коли сильно задощить та розвезе дороги так, що не проїдеш, не пройдеш, в село закидали військову частину з їхньою сильною технікою. Але й вона не витримувала колгоспу і буряків. Машини часто вгрузали і засідали в болоті по самі вікна кабін.

Промоклі та задубілі від холоду солдати проклинали день і час, коли їх посилали на буряки. Однак вони, поробивши трохи, від’їжджали, а наші люди залишалися назавжди.

І за рабську працю знову отримували трудодні.

Баба Ярина була людиною малограмотною, простою і наївною. Її легко було ошукати. Колись племінник вирішив над нею пожартувати і спеціально розповів, що в сусідньому селі – Голобах трапилась велика аварія – розбилися два трамваї і загинуло багато людей. Сердобольна баба плакала і всім розповідала про «трагедію», поки хтось не роз’яснив їй, що то над нею насміялися, що ніяких трамваїв в Голобах ніколи не було і немає. 

Б.Я.: А я там знаю, шо там в тих Гулобах? Чи тамичка є той транвай чи нима? Я тамичка сто літ ни була. 

Якось я спитав у баби, за кого вона буде голосувати під час чергових виборів? Вона відповіла, що за Якубовича, бо він подарунки роздає. 

Б.Я.: Тая наша агітатурша гувурила, шо генші  дипутати ничо давати ни будуть, а Якубович має тиї призи руздавати.  

А ще одного разу, коли їй дуже болів шлунок і піднялося «давлєніє»,  племінниця дала їй вітамінів, бо інших таблеток не було. Баба Ярина відразу видужала і сказала, що кращих ліків вона ще не пробувала. Дуже просила ще таких таблеток привезти.

Б.Я.: Дитинучко, привизи мині тих таблєток. Такі вуни мині добри. Уд усього пумагають. І уд гулуви і уд жилудка і уд давлєнія.

Після аварії в Чорнобилі баба ніяк не могла зрозуміти, що таке радіація і не вірила, що вона дійшла аж до нашого села, казала, якби її хтось пофарбував у червоний колір і вона побачила – тоді би повірила.

Б.Я.: В нас тутичка ниякуї радиациї нима і ни може бути, бу ми чусник їмо і трускавкі і пузюнькі, і правдиви гриби, а вуни уд усього пумагають.

Незважаючи на те, що баба не прочитала жодної книжки, вона знала стільки всього, чого не знав та не знаю я, на чому не знається моє покоління та й, напевно, не буде вже знатися ніхто.

Вона вміла майже точно визначати час за Сонцем. Знала, якої погоди треба чекати ближчими днями. Взимку за інеєм на вікнах могла сказати, скільки градусів морозу надворі.

Знала безліч трав і від чого вони помагають людям чи худобі. Вміла відрізняти за співом багато птахів. Знала, що саме цієї ночі має отелитися корова.

Знала силу-силенну приказок, прислів’їв, казок, бувальщин, обрядів, пісень. Вміла заговорювати дітей від переляку.

Вміла робити безліч і безліч всілякої селянської роботи.

Баба Ярини застала і жила ще в тому поколінні, яке було останнім, яке вело натуральне господарство. 

Ці люди вміли робити все, щоб вижити без будь-якої сторонньої участі. Вимочувати коноплі та ткати полотна. Прясти та рівняти тканину рублем і качалкою. Робити з лика постоли, плести  з лози кошики та дитячі колиски, шити чоботи, катати валянки, квасити, сушити, солити, заготовлювати на зиму різну їжу, майже одними руками обробляти землю, молотити збіжжя ціпом, молоти зерно в жорнах, доглядати худобу, обходитися без лікарів від народження до смерті.

Після них вже майже ніхто цього робити так добре не вміє.   

Баба Ярина не дожила до ста років. Ледь-ледь не вистачило.

І хоч не було на той час у неї ні дітей, ні онуків, ні чоловіка, ні братів , ні сестер, однак з’їхалися люди на похорони, щоб віддати останню шану і з Голоб, і з Ковеля, і з Рівного, і ще з багатьох місць.

За життя люди часто питали у баби, в чому секрет її довголіття?

Б.Я.: Людочки добри, а бо я знаю, чуго то вуно так. Мабуть на руду мині так написано.

(Закінчення 

на 4-й стор.).

(Продовження.  Поч. в номерах за 14 і 28 січня ц. р.).

Бо коли вони з тими наганами посунулися брати податки у бабиного брата Івана, який після довгих років перебування на фронтах повернувся додому та був контужений, то нагани їм не допомогли. Сміливий та дуже сильний брат Іван взяв сокиру, став поміж двома «уполномоченними» і сказав, показавши на сокиру:

– Уто вам, хлопци, пудатки. Удного точно зарубаю. Ни встигните і стрельнути зу своїх пістолів. Я ше не таких бачив. 

Уполномочєні забралися і пішли та більше ніколи до Івана не заходили. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 592

У січні понад 3,1 млн українців отримали субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, в середньому – по 1633 грн. З нового року уряд дещо пом'якшив вимоги до отримувачів субсидій, тож тепер більше людей зможуть оформити допомогу. Що змінилось в правилах отримання субсидій, а що залишилось, детально розібрались у Центрі громадського моніторингу та контролю.

Оновлені вимоги до отримувачів

Як і раніше, право на субсидії мають сім'ї, у яких плата за житлово-комунальні послуги перевищує визначений для них обов'язковий платіж. Останній залежить від доходів сім'ї. Щоб вирахувати обов'язковий відсоток платежу, необхідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї поділити на кількість її членів, а потім середньомісячний дохід на одну особу поділити на прожитковий мінімум (на сьогодні він становить 2189 грн). Отриманий результат потрібно поділити на 2, а потім помножити на 15%. Це і буде відсоток обов'язкового платежу. 

Варто зауважити, що з 1 січня Кабмін пом'якшив деякі вимоги до отримувачів допомоги, розширивши коло потенційних субсидіантів. За інформацією Мінсоцполітики, тепер на субсидію можуть претендувати сім'ї, "у складі яких є особи, що офіційно працюють за кордоном у країнах, з якими Україною не укладено договорів про соціальне забезпечення, або перебувають за кордоном у період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку". 

Також Кабмін дозволив звертатись по субсидію тим, хто впродовж року успадкував або отримав у подарунок житло чи транспорт вартістю понад 50 тисяч грн. Крім того, уряд надав право на субсидію тим сім'ям, члени яких не мають доходів, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Раніше субсидію їм могла призначити лише спеціальна комісія.

Як зазначили в Мінсоцполітики, відтепер відомство інакше рахуватиме граничну величину площі помешкання для отримання субсидії. Раніше це була опалювальна площа, а тепер загальна. Відповідно, за новими правилами загальна площа житлового приміщення не повинна перевищувати 130 м2 для квартир і 230 м2 для будинків. Як зазначили в міністерстві, "це дасть змогу автоматизувати процес отримання даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки в базах даних державних органів влади немає інформації про розміри опалюваної площі приміщень". 

"Карантинні" умови оформлення

Як повідомляють у Мінсоцполітики, у 2021 році, доки триває карантин, субсидія перепризначається автоматично. У поточному опалювальному сезоні 2,7 млн. домогосподарств отримали подовження субсидії без особистого звернення до органів соцзабезпечення. 

Як і торік, наразі діє спрощена процедура оформлення субсидії для українців, які втратили роботу і стали на облік в центрах зайнятості. При цьому субсидія розраховується на 50% більші соціальні норми споживання газу для приготування їжі та підігріву води, електроенергії та водопостачання.

Для тих, хто хоче оформити субсидію вперше, Мінсоцполітики пропонує подати заявку онлайн через сайт subsidii.mlsp.gov.ua. Авторизуватись можна за допомогою BankID, електронного цифрового підпису або електронної пошти. У перших двох випадках достатньо заповнити заяву і декларацію онлайн – і управління соцзахисту розгляне заявку та призначить субсидію. У разі використання електронної пошти доведеться роздрукувати заповнені документи і занести їх особисто до ЦНАПу чи посадовця територіальної громади. Інший варіант – надіслати документи до органу соцзахисту поштою. 

Призначення субсидії відбувається впродовж 10 днів, а якщо потрібно обстежити матеріально-побутові умови сім'ї, то впродовж місяця. Варто зауважити, що з нового року "Ощадбанк" інформує одержувачів субсидій та пільг за допомогою месенджерів.

 

Додаткові компенсації від держави

З січня уряд підвищив ціну на газ та електроенергію для населення, що викликало хвилю протестів по регіонах. Міністр соціальної політики Марина Лазебна заявила, що відомство проситиме про додаткові 10 млрд. грн. для фінансування субсидій. Однак прем'єр-міністр Денис Шмигаль зазначив, що наразі суму збільшувати не будуть, а в разі необхідності уряд звернеться з розрахунками до Верховної Ради. 

"На сьогодні в бюджеті передбачено 36,6 млрд. грн. для виплат субсидій. Ми готові виплачувати субсидії всім громадянам, всім домогосподарствам, які цього потребують", – сказав Шмигаль в ефірі телеканалу ICTV. – "На сьогодні такі розрахунки відсутні. Звичайно, якщо дивитися з розрахунку, що субсидії потрібно буде щомісяця платити як у січні, то можливо нам доведеться збільшувати цю суму".

Тим часом через подорожчання електроенергії Міністерство соціальної політики підготувало проєкт постанови про компенсації людям, які не отримують субсидії і користуються електроопаленням. Згідно з проєктом, зі спецфонду Держбюджету виділять1,4 млрд. гривень.   

Компенсацію нараховуватимуть у січні, лютому і березні всім, хто проживає в багатоквартирних і негазифікованих будинках, в яких відсутнє центральне опалення, а також багатодітним, прийомним сім'ям та дитячим будинкам сімейного типу. Виплати покриватимуть різницю між старим і новим тарифом на електроенергію. У Кабміні запевняють, що в разі схвалення постанови нарахування компенсації відбуватиметься автоматично.

Оксана КОВАЛЬ.

У січні понад 3,1 млн українців отримали субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, в середньому – по 1633 грн. З нового року уряд дещо пом'якшив вимоги до отримувачів субсидій, тож тепер більше людей зможуть оформити допомогу. Що змінилось в правилах отримання субсидій, а що залишилось, детально розібрались у Центрі громадського моніторингу та контролю.

Як і раніше, право на субсидії мають сім'ї, у яких плата за житлово-комунальні послуги перевищує визначений для них обов'язковий платіж. Останній залежить від доходів сім'ї. Щоб вирахувати обов'язковий відсоток платежу, необхідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї поділити на кількість її членів, а потім середньомісячний дохід на одну особу поділити на прожитковий мінімум (на сьогодні він становить 2189 грн). Отриманий результат потрібно поділити на 2, а потім помножити на 15%. Це і буде відсоток обов'язкового платежу. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332