Ми досить часто чуємо слова: "Хліб – усьому голова". Але не завжди замислюємося над тим, чому люди так кажуть. А ще рідше згадуємо тих, хто цей хліб вирощує і створює достаток на землі.

А для чого про це думати? Хлібних кіосків, магазинів тепер більше, аніж достатньо. Зайшов, купив, і вже є чим сім'ю годувати. Маєш бажання – можеш власноруч спекти запашних пирогів або пухких булочок. Та й хліб удома деякі господарки навчилися майстерно виготовляти. Спробуєш – пальчики оближеш. Коли до того хліба ще й шкварка є, смачна ковбаска, то можна з повним правом сказати: "Життя вдалося!".

Але щоб було саме так, багато наших співгромадян, яких з пошаною називаємо хліборобами, аграріями, трудівниками полів і ферм, щоденно стають до важкої селянської праці, вирощуючи продовольчі і технічні культури, доглядаючи худобу і застосовуючи, як пишуть друковані ЗМІ, передові технології й досягнення аграрної науки. І якщо колись продовольчу програму в основному виконували колективні сільгосппідприємства, то нині непочатий край роботи є у фермерів, індивідуальних сільгоспвиробників, всіх, хто любить землю і має велике бажання вирощувати на ній високі і сталі врожаї.

Але все-таки реформовані крупнотоварні господарства мають свої переваги, що засвідчує, зокрема, діяльність СТзОВ "Зоря" у Велицьку, яке майже 40 літ очолює Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук. Про товариство, очолюване ним, дружний колектив, який тут працює, ми не раз писали в газеті. Та напередодні професійного свята аграріїв, яке відзначатимемо наступної неділі, 21 листопада, знову захотілося побувати тут, подивитися, як живеться-можеться місцевим селянам.

l

Зустрів нас Володимир Юхимович  привітно. Відчувалося, що має хороший настрій, а тому охоче розповідав про стан справ у "Зорі".

– За роки моєї праці було всього, – каже. – І доброго, і поганого. Серце кров'ю обливалося, коли бачив, як недолугі реформатори подекуди ведуть моїх земляків до зубожіння, позбавляють їх права на соціальний захист і гідну оплату праці. Непросто доводилося і нам. Дехто закликав до ліквідації товариства, дехто пропонував його купити за чималі гроші. Але я розумів: розвалимо господарство - позбавимо людей роботи, своїми руками знищимо те, що створювали гуртом десятиріччя. 

На мить замовкнувши, Володимир Потапчук продовжив:

– Але ми вистояли. Сьогодні маємо 600 голів Волинської м'ясної породи, а всього утримуємо 1,5 тисячі голів худоби. Окрім того, вирощуємо багато зернових культур. Цьогоріч вродили непогано. Так, озима пшениця видала по 55,2 центнера з гектара, озиме тритікале - 56, 3, яра пшениця – 43,9 центнера з гектара. Сіємо і ріпак, ячмінь, овес, кукурудзу. 

Цікаво, що валовий збір кожної з цих культур проти минулого року – із солідним "плюсом". Відповідно зросли й заробітки наших механізаторів. Але, на жаль, незважаючи на досить солідну оплату праці, бажаючих влаштуватися до нас на роботу меншає. Дехто виїжджає за кордон, дехто просто хоче жити легше. Але більшість не шукає легкого хліба, а сумлінно трудиться в рідному селі. Це – механізатори Михайло Онуфрійчук, Микола Хом'як та інші.

Просимо Володимира Юхимовича дозволу сфотографувати декого з кращих працівників. Він охоче погоджується і сам стає до гурту доглядачів худоби, котрі якраз нагодилися. У всіх настрій теж бойовий, оптимістичний. Вітаємо їх з прийдешнім святом, бажаємо гарно його зустріти, мати міцне здоров'я і задоволення від виконуваної роботи.

Прощаємося і з Володимиром Потапчуком, дякуємо за гостинний прийом. Він, у свою чергу, мовить гарне слово про газету, її працівників, розповідає, що неодмінно передплатить “міськрайонку” на наступний рік ветеранам війни і праці, малозабезпеченим громадянам.  Ми не заперечуємо, бо взаємовигідна співпраця – лише на користь людям.

l

Із СТзОВ "Зоря" межує СТзОВ "Вежа", де теж багато років господарює Тетяна Василівна Зінчук – мудра людина, вмілий організатор виробництва і просто симпатична жінка з доброю душею і щирим поглядом очей. Знайомі з нею давно і знаємо її працьовитість, турботливе ставлення до людей, вміння впевнено долати труднощі, яких на селі сьогодні вистачає.

На жаль, Тетяни Василівни на місці не застали, бо у справах поїхала до Луцька, але поспілкуватися з бригадиром Анатолієм Шумируком, механізаторами господарства. Адже у "Вежі" займаються і землеробством, і тваринництвом, тож руки трактористів, комбайнерів, водіїв – на вагу золота. Ось і в ці дні вони ведуть оранку грунту під урожай майбутнього року.

До речі СТзОВ "Вежа"  – одне з найпотужніших сільськогосподарських підприємств колишнього Ковельського району із виробництва молока. Тваринницька ферма, люди, які там працюють, – предмет особливої турботи директора. Народжена у тутешньому селі Сільце, вона добре розуміє значення молочного  тваринництва і приділяє йому велику увагу. "Вежу" очолює з березня 2003 року, обиралася депутатом Сільцівської та Ковельської районної  рад. Нині ці населені пункти входять до складу Велицької територіальної громади, очолюваної молодим та енергійним Віктором Ковальчуком. Він теж - місцевий (народився у с. Сільці). Тривалий час працював на педагогічній ниві. У жовтні 2015 року його обрали Велицьким сільським головою, а в 2019 році високе довір'я виявили вдруге.

Непросто і нелегко доводиться голові. Адже громада об'єднує мешканців 4 колишніх сільських рад: Велицької, Підрізької, Мельницької, Сільцівської – всього 12 населених пунктів, де функціонує 21 бюджетна установа, в тому числі загальноосвітні навчальні заклади різних ступенів, установи культури тощо. Мешкає тут понад 4 тисячі осіб (станом на 1 січня 2020 року).

Ми поспілкувалися з Віктором Ковальчуком, який наголосив:

– Пишаюся працівниками сільського господарства, які живуть і працюють у сільгосппідприємствах, у приватних господарствах, займаються фермерством, вирощують хліб, молоко і м'ясо, овочі і фрукти! Від себе особисто, депутатів Велицької сільської ради сердечно дякую за участь у виконанні програм соціально-економічного розвитку громади, наповнення місцевого бюджету, поліпшення життя наших земляків!

Нехай Господь дарує Вам усім міцне здоров'я, допомагає переборювати труднощі і негаразди, впевнено крокувати по життю! Миру, добра, благополуччя зичу кожній родині! Особлива вдячність – ветеранам, які всі свої знання, досвід, вміння віддати і віддають праці на землі.

З прийдешнім святом, дорогі мої земляки!

До цих щирих побажань приєднуємося і ми, журналісти газети "Вісті Ковельщини".

Ольга СТЕБЛЕВЕЦЬ.

НА СВІТЛИНАХ:  директор СТзОВ "Зоря" Володимир ПОТАПЧУК з доглядачами худоби Наталією НОВАРЧУК, Миколою ДАНИЛЮКОМ, Василем НОВАРЧУКОМ; бригадир Віктор ТРИНДЮК; доглядач худоби Микола ДЕМКО і Олег КОБРИН; під час оранки грунту у СТзОВ "Вежа", бригадир господарства Анатолій ШУМИРУК з трактористами Петром СУПРУНЮКОМ і Богданом МАЦЮКОМ; механізатор "Вежі" Микола ПЕТЛЮК із синами-трактористами Миколою й Анатолієм.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ми досить часто чуємо слова: "Хліб – усьому голова". Але не завжди замислюємося над тим, чому люди так кажуть. А ще рідше згадуємо тих, хто цей хліб вирощує і створює достаток на землі.

А для чого про це думати? Хлібних кіосків, магазинів тепер більше, аніж достатньо. Зайшов, купив, і вже є чим сім'ю годувати. Маєш бажання – можеш власноруч спекти запашних пирогів або пухких булочок. Та й хліб удома деякі господарки навчилися майстерно виготовляти. Спробуєш – пальчики оближеш. Коли до того хліба ще й шкварка є, смачна ковбаска, то можна з повним правом сказати: "Життя вдалося!".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 469

Жовтень видався для нас дуже "урожайним", адже, крім багатьох заходів та виступів, а також поїздки до Кам'янця-Подільського, ми зустріли та провели власний відкритий фестиваль театрального мистецтва "Театральна осінь-2021". 

Ця подія була дуже довгоочікуваною та важливою для нас. Анонси фестивалю глядачі бачили ще весною, проте тоді відбутись події завадив карантин. Нині теж були ризики, та навіть введені буквально напередодні обмеження вже не змогли скасувати триденне свято театру. 

Тож з 22 по 24 жовтня Ковель, нарешті, став театральним, приймаючи гостей з інших міст та започатковуючи нову, власну фестивальну традицію – об'єднувати людей творчістю театру.

До нас приїхали ділитись своїм досвідом та творчістю прекрасні колективи: Юрій Паскар з театральної лабораторії "ВідСутність" (ПДМ – Рівне), Вадим Хаїнський зі зразкової театральної студії "БЕШКЕТники" (Луцьк), Галина Нікітіна зі зразкової театральної студії "Маленький Принц" (Рівне), Дмитро Гуcаков з народного аматорського театру "Дзеркало" ХМБК (Хмельницький) та Софія Макарук і Олена Мельничук з навчальним театром кафедри режисури РДГУ "Жменя" (Рівне). 

Дякуємо всім, хто був із нами ці три незабутні дні! Дякуємо за творчість, за прекрасні вистави, за позитив, за емоції! 

Ковельський народний аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" мав змогу представити гостям та учасникам фестивалю філософсько-політичну драму, новелістичну трилогію "Поки прядеться нитка" за мотивами новел Віктора Гребенюка. Авторська п'єса була дещо змінена, удосконалена. Зі старого складу лишились тільки три актори. Всі інші – нові. Прем'єра відбулась на фестивалі у Кам'янці-Подільському, звідки ми повернулись з нагородами. Отже, постановка заграла новими фарбами і здається, навіть ті, хто її бачив, були приємно здивовані та вражені.

Крім вистав, учасники пройшли яскравою театральною ходою містом, презентували театральні візитівки на тему "Я – театр мого міста", відвідали кілька цікавих та корисних майстер-класів від Сергія Винниченка, – коуча, маркетолога, театрального блогера і засновника "Театральної риболовлі" та Антона Полякова, режисера "Нового Музичного Театру". 

А ще всіх глядачів та учасників фестивалю радували й дивували:  театральною фотовиставкою з найяскравішими моментами життя та творчості нашого театру (дякуємо за допомогу в оформленні працівникам Галереї мистецтв та Ковельського історичного музею); неповторними різноманітними, мов театральні декорації, фотозонами (щира вдячність за надані вінтажні меблі – Ігорю Чашуку та фірмі "Меблі з Італії", а за підготовку і оформлення – Володимиру Головницькому, Лілії Літвін, Анатолію Мельнику, Олександру Олексюку).

Пишаємося концертом та музичним супроводом від кращих творчих колективів міста Ковеля та просто душевним та теплим спілкуванням і гостинним прийомом усіх, хто був причетний до події (кураторами гостей-театрів, волонтерами та працівниками молодіжного центру "Місто ідей", фото- та відеосупроводом Андрія Голя, ведучими заходу, усім колективом НД "Просвіта" на чолі з Михайлом Пірожиком).

На завершення учасники фестивалю отримали сертифікати, а кожен колектив – диплом фестивалю та спеціальний подарунок – авторські картини від вихованців Ковельської дитячої художньої школи, тож щиро дякуємо юним митцям та директору Олені Цьомик.

Дякуємо за можливість реалізації та сприяння і допомогу в підготовці та організації фестивалю: Ковельському міському голові Ігорю Чайці; заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів Наталії  Маленицькій; управлінню культури, молоді та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради в особі начальника  Андрія Мигулі; відділу культури (Ірина Горблюк та Ірина Зінчук) та бухгалтерії.

Щира вдячність – усім, хто був поряд!

І, звичайно ж, сподіваємось, що обов'язково зустрінемось з новими друзями та колегами ще не раз, тож нехай "Театральна осінь" і надалі збирає творчих, натхненних та талановитих людей.

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

художній керівник театру-студії "10 ряд 10 місце".

Жовтень видався для нас дуже "урожайним", адже, крім багатьох заходів та виступів, а також поїздки до Кам'янця-Подільського, ми зустріли та провели власний відкритий фестиваль театрального мистецтва "Театральна осінь-2021". 

Ця подія була дуже довгоочікуваною та важливою для нас. Анонси фестивалю глядачі бачили ще весною, проте тоді відбутись події завадив карантин. Нині теж були ризики, та навіть введені буквально напередодні обмеження вже не змогли скасувати триденне свято театру. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 456

Червона калина – 

це краса і врода нашої країни, нашого народу

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 527

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 451

Гороскоп

з  22 по 28 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 432

17 листопада у всьому світі відзначається Міжнародний день студента.  Студентські роки – найщасливіші в житті кожної людини. Саме в цю пору народжується перше кохання, поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та визначається подальший шлях.

Зі студентської лави починається довга й наполеглива дорога пошуків, стверджень і досягнень в різних сферах – науці, мистецтві, культурі, медицині. Зі студентства формується українська національна еліта. 

НА СВІТЛИНІ: студенти Ковельського фахового медичного коледжу, переможці коледженських та  міських спортивних змагань Назар ГЕРШУН (голова студентської ради), Максим МАРТИНЮК, Артур АНТОНЮК, Діана СМЕТЮХ, Тетяна КОРЕНГА, Вікторія РОМАНОВСЬКА.

Вітаємо усю дружну студентську родину зі святом! Нехай кожен день, проведений в стінах навчального закладу, стане часом отримання нових знань, цікавих відкриттів та професійного формування, а студентські роки пройдуть весело та змістовно!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

17 листопада у всьому світі відзначається Міжнародний день студента.  Студентські роки – найщасливіші в житті кожної людини. Саме в цю пору народжується перше кохання, поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та визначається подальший шлях.

Зі студентської лави починається довга й наполеглива дорога пошуків, стверджень і досягнень в різних сферах – науці, мистецтві, культурі, медицині. Зі студентства формується українська національна еліта. 

НА СВІТЛИНІ: студенти Ковельського фахового медичного коледжу, переможці коледженських та  міських спортивних змагань Назар ГЕРШУН (голова студентської ради), Максим МАРТИНЮК, Артур АНТОНЮК, Діана СМЕТЮХ, Тетяна КОРЕНГА, Вікторія РОМАНОВСЬКА.

Вітаємо усю дружну студентську родину зі святом! Нехай кожен день, проведений в стінах навчального закладу, стане часом отримання нових знань, цікавих відкриттів та професійного формування, а студентські роки пройдуть весело та змістовно!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 448

Погода в Ковелі  

11 – 17 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 374

Сьогодні не тільки діти, підлітки, а й ми, дорослі, стали залежними від наших смартфонів. Смартфони й справді багато в чому полегшують повсякденні справи: онлайн покупки, записи до лікаря, перегляд новин тощо. Але виявляється, навіть те, як ми дивимося на екран смартфону, негативно впливає на наш хребет.

 За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, користування мобільним телефоном понад 1 годину на день помітно погіршує зір та слух. Мозок людини, на щастя, захищений черепною коробкою і добре постачається кров'ю, тому перегрівання йому не загрожує. 

Однак вчені відзначили – поки що не існує достовірних досліджень, які доводять шкоду стільникових телефонів для здоров'я, хоча, на їхню думку, віддалені наслідки будуть помітні вже через 5-10 років. За даними ВООЗ, до віддалених можливих наслідків використання мобільного зв'язку може належати хвороба Альцгеймера, депресивний синдром, а також схильність до епілептичних реакцій. Крім того, ні бренд, ні ціна стільникового телефону не мають значення – доза опромінення визначається режимом роботи мережі та інтенсивністю його використання.

За кордоном чоловікам напряму радять не носити телефон на рівні талії, його випромінювання може вплинути на потенцію. А жінкам не варто тримати мобілки у нагрудних кишенях і на шнурку на шиї – це загрожує раком молочних залоз. 

Що вже говорити про організм дитини. Як інформує лікар-офтальмолог Ковельської дитячої поліклініки Любов Нагірна, кількість порушень зору у дітей віком 7-14 років за останні два роки збільшилась.

– Сьогодні доводиться у дітей часто спостерігати порушення рефракції ока, зокрема, міопію. Око втомлюється від зосередження на короткій відстані в одній точці гаджета, спазмує і це переростає в прогресуючу короткозорість, – розповідає Любов Сергіївна. Вона акцентує на дослідженнях вчених, які вважають, що зір погіршується не тільки через сидіння в гаджетах, а через те, що в наслідок цього діти мало проводять часу на свіжому повітрі.

В цілях профілактики лікар радить обмежити зорове навантаження, користуватися правильним освітленням, правильно харчуватися, проводити достатньо часу на вулиці.

– Наші діти зараз в гаджетах навіть не "сидять", а "лежать". Якщо вже так, то смартфоном варто користуватися при білому освітленні, тому що жовте більш шкідливе і разюче для сітківки ока, – зауважує Любов Нагірна. Вона, зокрема, зазначила, що дітям у віці до 6 років можна користуватися смартфоном не більше години, а у віці 7 - 12 років – до двох годин. 

На думку психологів, смартфон ні в якому разі не повинен знаходитися коло тіла дитини, зокрема, лежати на парті, пояснюючи це тим, що коли смартфон буде в полі зору, то частина мозку відволікатиметься на те, що з ним пов'язано. Окрім того, мозок дитини не встигає так швидко переключатися зі смартфона на вчителя, тому вона не встигає зосередитися.

Різко забирати в дитини телефон або забороняти ним користуватися теж не вихід. Заборони безглузді: діти дуже легко навчаються їх обходити. Гаджети – невід'ємна частина нашого світу. Заборонивши їх, отримаєте ефект бумерангу. Просто більше приділяйте уваги дитині, постарайтеся зрозуміти її, допомогти знайти справу, заняття, в якому вона буде реалізовуватися.

За дослідженнями світової психології, до 12-ти років користування смартфонами потрібно вкрай обмежити, щоб виключити залежність. Адже саме до цього віку в людини закінчується формування лобних доль головного мозку, в яких формується самоконтроль, здатність вибирати, сила волі.

А чи впливають гаджети на наш інтелект? Впливають, ще й як. Доведено, що кожне покоління людей має нижчий від попереднього рівень IQ (тобто інтелектуального коефіцієнту). Якщо так буде далі, нашим наступникам складно буде знайти добре оплачувану роботу, що потребує знань, більших за елементарні. Нагадаю, що є три рівні IQ. Середній, властивий більшості людей, – 91 - 110 балів. Все, що вище, свідчить про видатні розумові здібності, а все, що нижче 80 балів, говорить про протилежне.

Учені застерігають, якщо IQ знижуватиметься, то через сто років землю заселятимуть уже не гомо сапієнс. В українських вузах, особливо, де викладають точні науки, кажуть, що щороку відмінників і хорошистів меншає. І самі викладачі змушені знижувати вимоги  до студентів, щоб ті нормально вчилися. Адже зараз, щоб написати дипломну роботу, варто лише зазирнути в Інтернет. 

Про причини глобального зниження успішності учнів та студентів викладачі знають, адже зараз на уроках чи лекціях в них є "конкуренти"  – фейсбук, інстаграм, месенджери… Багато чого, що диктує нам наше сьогодення. А воно, на жаль, таке, що, виявляється, у школі нині не модно добре вчитися, мати гарні знання. Деякі учні їх навіть соромляться. Своїми враженнями про це діляться ніхто інший, як самі вчителі. 

"Було якось здивувався, коли одна з моїх здібних учениць не дала відповіді на елементарне запитання, яку вона, був впевнений у цьому, точно знала, – розповідає Олександр, вчитель фізики однієї з ковельських шкіл. – Поцікавившись про це у неї на перерві, почув від дівчинки дивну відповідь: "Наді мною сміються однокласники. Називають "зубрилкою".  

Діти відверто і вголос заявляють про те, що їм не знадобляться у майбутньому ні математика, ні література, ні історія, ні будь-який інший предмет. Бо далі екранів своїх телефонів вони, на превеликий жаль, не заглядають.

У Франції ще 2018 року уряд заборонив мобільні телефони у школах. У багатьох країнах рішення, користуватися гаджетами чи ні, кожна школа ухвалює окремо. В Україні також немає централізованого рішення. Проте у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про заборону гаджетів у школах. 

"Зараз у школі проблем з дисципліною поменшало. На перерві, а то й на уроці сіли тихенько, дістали смартфони і "пропали", – якось так описують шкільні будні викладачі наших загальноосвітніх навчальних закладів.

– Вчительська спільнота повинна зрозуміти, що найкращий спосіб утримати увагу учнів - використовувати ґаджети на користь для уроку. Смартфон може бути помічником вчителя під час викладання, – розповідає виконуюча обов’язки директора ліцею № 10 Оксана Ткачук.  – Інша справа, телефон в позаурочний час. Адже замість того, щоби активно гратись на перервах чи після уроків, учні "сидять" у смартфонах в іграх, в ютубі, в соцмережах. Тому важливо пропонувати дітям інший, цікавіший варіант дозвілля на перерві. Якщо на перерві організовувати для дітей якусь діяльність, то вони будуть зайняті нею, а не телефоном.   

 Телефон чи смартфон є гарним засобом комунікації та отримання інформації. Це означає, що повна заборона не є доцільною, а певні обмеження звичайно будуть корисними, щоб не заважати навчальному процесу, – впевнена Оксана Володимирівна.

– Щойно дитина виходить з уроку на перерву, то що у неї бачимо в руках? Телефон. Боляче дивитися, як діти на перервах замість відпочинку "зависають" у телефонах, – говорить директор ліцею № 3 Василь Оксентюк. – Хтось грає в ігри, хтось сидить у інтернеті, спілкується в соцмережах. Телефон у руках дітей потрібен, в першу чергу, як засіб спілкування. Разом з тим треба йти в ногу з часом, адже сьогодні без гаджетів дитині буде важко повноцінно навчатися. 

Школа не може вирішити проблему гаджетозалежності, а лише сприяти її вирішенню. Для цього потрібна відповідна загальнодержавна програма, якої на разі немає. У правилах внутрішнього розпорядку для школярів визначено, коли вони можуть користуватися гаджетами: на уроці тільки з дозволу вчителя, якщо це необхідно під час освітнього процесу. На перерві будь-яких заборон немає, це приватна справа кожного, – зазначив Василь Іванович. 

Отож, технічний прогрес у вигляді інтернету, смартфонів і планшетів зіграв з нами не надто веселий жарт. Навіщо отримувати знання і утримувати їх в голові, якщо натиснув кілька кнопок на смартфоні – і ти вже усе знаєш? Таким чином виникає ситуація, що ми з вами стали довіряти таким от зовнішнім знанням, а в результаті атрофується мозок. А через те, що мозок не засвоює інформації, більше 15 хвилин уроку дитині зараз важко витримати: знижується увага, а, отже, знання не засвоюються. 

Психіатри вважають, що останнім часом змінилося ставлення до навчання та розуму, як цінності. Отримав двійку – нічого хвилюватися, мовляв, це – не кінець світу. Ба більше: інтелект уже не в пошані (до прикладу, вище описаний вчителем випадок). 

Зараз у пріоритеті інші якості – активність та креативність. І не обов'язково бути при цьому розумним. У сьогоднішньому світі сила емоції стала важливішою за інтелект. Навіть на прикладі нашої владної "верхівки" часто можемо спостерігати, що IQ може бути не високим, але є потужна емоційна сила, яка дозволяє людині досягнути бажаного.

Таку ж ситуацію люди бачать в Інтернеті, де для популярності не треба бути інтелектуалом. Навіть ті ж блогери, які у переважній більшості створюють контент хоч і низької якості, але багато хто його використовує. Але тут "ховається" серйозна проблема, адже сприйняття інформації молоддю, особливо дітьми, тільки через картинки та відео може зашкодити розвитку мозку. 

Тому психологи радять більше читати, тренувати свою пам'ять і увагу, відчувати позитивні емоції та новизну, рухатися і навчатися, змушувати свій мозок працювати. А батькам - стежити за тим, скільки часу діти проводять в телефоні, за іншими гаджетами. 

І пам'ятайте головне, шановні батьки: діти, в першу чергу, дивляться на вас, беруть із вас приклад. Отож, відкладіть смартфони й подаруйте свій час дитині.  

Вікторія ЗІНЧУК.

Сьогодні не тільки діти, підлітки, а й ми, дорослі, стали залежними від наших смартфонів. Смартфони й справді багато в чому полегшують повсякденні справи: онлайн покупки, записи до лікаря, перегляд новин тощо. Але виявляється, навіть те, як ми дивимося на екран смартфону, негативно впливає на наш хребет.

 За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, користування мобільним телефоном понад 1 годину на день помітно погіршує зір та слух. Мозок людини, на щастя, захищений черепною коробкою і добре постачається кров'ю, тому перегрівання йому не загрожує. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

На одній із останніх сесій районної ради її депутат, член фракції "ВО Батьківщина"  Володимир Андросюк виголосив звернення на адресу голови ради Вячеслава Шворака і мене як редактора "Вістей Ковельщини".

Володимир Тимофійович сказав наступне (цитую дослівно): "При зустрічах з виборцями часто можна почути, чому ніде не висвітлюється те, з якими депутатськими запитами і зверненнями виступають депутати на сесіях.

Враховуючи думку депутатів і побажання виборців, прошу при висвітленні матеріалів сесії районної ради у фейсбуці і в газеті "Вісті Ковельщини" викладати короткий зміст депутатського запиту, запитання, звернення".

Здавалося б, пан Андросюк порушив питання, яке не потребує якихось коментарів і є цілком обґрунтованим. Справді, багатьом виборцям хотілося б знати, чим займаються обрані ними депутати у районній раді, які проблеми розв'язують і як використовують своє право подавати запити і звернення в повсякденній діяльності. Тим більше, що не в кожного з них є вдома інтернет, де на офіційному сайті ради чи райдержадміністрації можна було б ознайомитися з подібною інформацією. Та й, зрештою, далеко не всі мешканці краю, особливо в поважному віці, вміють інтернетом користуватися.

До недавнього часу (точніше – до 2020 року) функцію "інформатора" виконувала редакція газети "Вісті Ковельщини", яка регулярно публікувала звіти про роботу райради, прийняті нею рішення, їх виконання, а також охоче надавала слово народним обранцям, котрі часто виступали у "міськрайонці", активно послуговуючись рубрикою "Трибуна депутата".

l

І ось все це зникло зі шпальт видання у 2021 році. Постає запитання: чому і хто в цьому винен винен, про що заявив Володимир Андросюк, який, до речі, завжди був активним дописувачем газети, на сесії? Виявляється, що відповісти на ці запитання не так просто, як здається з першого погляду.

Річ у тім, що минулого року в Україні відбулась адміністративно-територіальна реформа. В її результаті Ковельський район розширив свої межі і об'єднав у своєму складі 23 територіальні громади, які ще зовсім недавно належали Турійському, Старовижівському, Ратнівському, Любомльському і Шацькому районам. Увійшла до його складу і Ковельська міська громада, поповнившись  за рахунок населених пунктів колишніх сільських рад.

На жаль, в процесі такого реформування були допущені серйозні прорахунки, про що можна розповідати досить довго і дуже багато. Найголовніший же "мінус" полягає у тому, що законодавець чітко не виписав порядку формування місцевих бюджетів, водночас переклавши на них відповідальність за фінансування чималої кількості видатків. Сталося, як у тій приказці: "Хотіли, як краще – вийшло, як завжди". Коротше кажучи, новоутворені райони в багатьох випадках залишилися з мізерними коштами, адже левова частина   доходів надходить у бюджети сільських і селищних громад.

Виникає запитання: для чого ж тоді було створювати райони, коли вони себе не можуть забезпечити? Та й взагалі: чи потрібні оті райони, якщо стосунки Києва мають будуватися з громадами "напряму"? Наскільки мені відомо, нині в уряді і парламенті готують відповідні зміни до законодавства, які можуть врегулювати ситуацію, але ж майже 1,5 року ситуація залишається складною і непрогнозованою. Про це свідчать навіть дискусії на сесіях районної ради, під час яких майже кожен депутат ставить перед виконавчою і представницькою владою питання, які без належного фінансування вирішити неможливо. 

l

Майже "тупикова" ситуація склалася у стосунках органів влади з редакціями місцевих газет. Згідно із законодавством вони можуть укладати угоди про висвітлення їх діяльності у ЗМІ з відповідною оплатою цих матеріалів. А от коштів для цієї оплати й не вистачає. Досить сказати, що на 2021 рік районна рада і РДА передбачила на це висвітлення по 8 тисяч гривень (!) відповідно. Це означає, що інформації про діяльність органів влади практично немає. Тому редакція й не публікує матеріалів, про що у своєму депутатському зверненні сказав Володимир Андросюк.

Звичайно, коли б київські реформатори дбали про інформаційну безпеку держави, що сьогодні має винятково важливе значення, вони б звернули  увагу на місцеву пресу, яка сьогодні знаходиться найближче до людей. Об'єднуючи райони, слід би було подбати про долю редакцій районних і міськрайонних газет, виділивши на їх підтримку кошти. Так, ці редакції тепер роздержавлені, але в умовах пандемії коронавірусу,  економічної і фінансової кризи журналісти вправі розраховувати на підтримку й допомогу влади, як це роблять, наприклад, в цілому ряді країн Європи.

Дивує, що, розробляючи структуру органів місцевого самоврядування і виконавчої влади, законодавець "забув" про важливість інформування виборців про їх діяльність і таким чином кинув працівників мас-медіа напризволяще. Зрештою, в ході реформи можна було передбачити об'єднання  районних газет, і тоді б не довелося розпорошувати й так мізерні бюджетні кошти на редакції, які ледь-ледь животіють і насилу зводять кінці з кінцями. Пригадую, коли в радянські часи об'єднували Ковельський район з іншими, то створили єдину міжрайонну газету з центром у Ковелі. Місто ж мало своє окреме періодичне видання.

l

Нині, як відомо, в розпалі передплата газет і журналів на 2022 рік. Боюся, що її наслідки можуть бути не дуже втішними ні для журналістів, ні для влади, ні для читачів. І справа навіть не в тому, що інтернет і телебачення для декого є привабливішими, аніж друковане слово, хоч це теж фактор не другорядний. 

Але є ще одна причина, яка може серйозно зашкодити передплатній кампанії. Це – реорганізація служби поштового зв'язку, яка розпочалася в Україні. Деякі її елементи запроваджені і на Ковельщині. Суть новацій полягає в тому, що у ряді сільських населених пунктів ліквідовані стаціонарні поштові відділення (там, де проживає менше 1,2 тисячі чоловік). Натомість їх обслуговують так звані пересувні відділення зв'язку (ПВЗ). На Волині таких – майже 900. Як інформують у Волинській дирекції "Укрпошти", у цих селах працюють 97 "пошт на колесах". Вони сюди приїжджають 1-2 рази на тиждень, залежно від кількості населення. ПВЗ надають широкий спектр послуг, котрий, як запевняють зв'язківці, не тільки не скоротиться, а й розшириться.

А що буде з передплатою на періодичні видання? Про це працівники "Укрпошти" кажуть так: "Оформлення передплати  і доставка періодики – така ж наша послуга, як і решта інших. "Укрпошта" і надалі буде доставляти газети і журнали. Оформити підписку можна буде як у точці обслуговування, так і в листоноші".

Ніби все правильно і зрозуміло. Тільки, на жаль, подекуди реальна  ситуація   виглядає не так гарно, як на словах. Про це, зокрема, повідомив постійний читач газети "Вісті Ковельщини", завідувач місцевим фельдшерсько-акушерським пунктом села Козлинич  Василь Олексюк: "З 1 жовтня пресу почали доставляти по суботах. Так, номер "Вістей Ковельщини", який вийшов 28 жовтня ц. р., привезли у село 30 жовтня. Всі люди не задоволені. Повірте, що багато передплатників редакція втратить. Бо кому цікаво читати пресу пів тижневої давності?".

Читачка із Рокитниці поскаржилася на те, що їй газету доставляють аж у вівторок. Така ситуація не лише тут. Звичайно, ми не можемо диктувати працівникам "Укрпошти", як їм організовувати свою роботу. Знаємо лише, що очільник Волинської дирекції Іван Люсак – щирий друг журналістів, який вважає успішну передплату газет і журналів однією з найважливіших турбот своїх підопічних і все робить для того, щоб тиражі періодичних видань не зменшувалися, а обслуговування людей не погіршувалося. 

Хочемо сподіватися, що і він, і його підлеглі прислухаються до скарг наших земляків і зроблять відповідні висновки. Надію на позитивні зміни дає позиція згаданої дирекції, начальник сектора з передплати та газетного роздрібу якої Галина Швабюк нещодавно на шпальтах нашої газети зазначила: "А що робити, якщо вихід номера і графік "пересувок" не співпадають? Коли запускаються пересувні відділення, перші кілька тижнів авто їздить за "плаваючим" графіком, щоб протестувати і створити постійний графік. Як показує досвід "Укрпошти" в інших областях, швидко вдається знайти зручний режим, який дозволятиме вчасно розвозити і пенсії, і періодичні видання, і надавати інші послуги" ("Вісті Ковельщини, 21 жовтня ц. р.). 

Дай, Боже, щоб так сталося якнайшвидше. Знаючи, постійний пошук, енергію й завзяття в роботі,   палке прагнення Івана Люсака вивести волинську пошту на європейський рівень сервісу, надіємося, що результатами будуть задоволені і передплатники, і журналісти, і зв'язківці.

l

Не можу обійти мовчанкою ще одну проблему в передплатній кампанії на 2022 рік: підвищення цін на періодику. Воно – вимушений крок багатьох редакцій, яким доводиться виживати, розраховуючи винятково на свої сили і можливості. Якщо для забезпечених людей таке підвищення суттєвої ролі не грає, то для переважної більшості ветеранів війни і праці, "дітей війни", інвалідів, хворих – це якщо не катастрофа, то факт не дуже приємний. Ми це розуміємо, хоч річна передплата ціна на "Вісті Ковельщини" серед місцевих газет Волині не найвища. Так, у Володимирі-Волинському вона становить 444 гривні, у Ратному – 408, а у Ковелі, як відомо, 390 гривень (без врахування послуг поштового зв’язку), хоч і це сума немала.

Де ж вихід? Він – у можливій підтримці місцевої влади, підприємців, спонсорів і меценатів, до яких із закликом допомогти ветеранам з передплатою звернулася цими днями у статті "Наша газета – ліки для душі" ("Вісті Ковельщини" від 28 жовтня ц. р.) голова районної ветеранської організації Валентина Січкар. Її ініціативу підтримала і голова міської ради ветеранів Марія Батраченко, листа якої публікуємо нижче. Подбати про малозабезпечені категорії населення, при бажанні, могли б і голови територіальних громад, депутати сільських і селищних, міської і районної, а також обласної рад.

…Час летить швидко, і до завершення передплатної кампанії його залишається все менше. Тож давайте спільно зробимо все необхідне, щоб зберегти на Ковельщині єдину громадсько-політичну газету, не дати пересохнути джерелу правдивої й чесної інформації!

Микола ВЕЛЬМА.

На одній із останніх сесій районної ради її депутат, член фракції "ВО Батьківщина"  Володимир Андросюк виголосив звернення на адресу голови ради Вячеслава Шворака і мене як редактора "Вістей Ковельщини".

Володимир Тимофійович сказав наступне (цитую дослівно): "При зустрічах з виборцями часто можна почути, чому ніде не висвітлюється те, з якими депутатськими запитами і зверненнями виступають депутати на сесіях.

Враховуючи думку депутатів і побажання виборців, прошу при висвітленні матеріалів сесії районної ради у фейсбуці і в газеті "Вісті Ковельщини" викладати короткий зміст депутатського запиту, запитання, звернення".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 380

Шановні читачі!

Сьогодні пропонуємо вашій увазі добірку нових поезій нашого земляка, поета, краєзнавця, громадського дописувача «Вістей Ковельщини» Анатолія Семенюка.

Наступного понеділка, 15 листопада, у нього –  день народження. Тож бажаємо Почесному громадянину Ковеля, члену Національних спілок журналістів і краєзнавців України, енергійному і активному учаснику громадсько-політичного життя краю міцного здоров’я, бадьорості і оптимізму, родинного благополуччя, поваги людей!

Дякуємо за співпрацю з газетою, цікаві, змістовні і повчальні публікації. Нехай не міліє джерело Вашої творчості, а Господь дарує многії і благії літа життя!

Молитва-сповідь

                Дружині присвячую

Мій Боже милий!..Отче добрий!..

Ти дарував мені ясну зорю,

              супутницю життя.

Я дякую Тобі – вона в негоду й холоди теплом душевним зігрівала.

Я дякую Тобі – вона у сутінках життя

       тернистий шлях мій осявала.

Я дякую Тобі – вона у келих кохання 

цілюще щастя наливала.

Молюся й каюся!.. Бо ж безліч помилок гріховних насіяв я перед Тобою, Господи, і нею  на крутих

            стежках буття.

А Ти терпів і все прощав й любов’ю

                її серце наповняв.

О, кохана! Вірна й милосердна,

             добра й терпелива!

Знай: ти янголом була для мене і

                дітей й  сьогодні є.

Ми йшли і йшли…Долали час і кілометри. Сьогодні осінь пеленає

         долю. А що там далі?

Не заглядай в далеке майбуття. Радій прийдешнім дням, в яких є подих закоханого вітру, в яких є спів пташок й онуків щебетання, в яких пульсує сердечна Подяка Тобі, мій Господи за твою безмежну

     Божественну Любов!

Заповіт Долі

Ах, роки  ви, роки – коні гривасті.

Куди Ви сьогодні галопом влетіли?

Скільки мір назбирали примарного

 щастя,

Скільки Бога гріхами 

    своїми гнівили?

А коні летять і летять без

  спочинку…

Не спішіть – хоч на мить

  огляніться назад.

Чуєш: пісня лунає на

  пишних обжинках,

Зустрічає плодами серцем зрощений сад.

Доля всміхнеться: «Не

             час спочивати –

Допоки є сили,

  підганяйте коня.

За працю від Бога не

  чекайте оплати,

Переорюйте ниву до

  останнього дня.

Нас Бог сотворив не

  для свята – для праці,

Бо і Сам працював над

  творенням Землі…

Ой, доле ти, доле, а де

 ж наше щастя?

Коні промчали – роки

  зникли в імлі…

Зустріч 

з юністю

У лоні осені шукаю дива.

Прошу! О, юносте, прийди,

  прийди!»

І диво сталося – яка ж вона

  вродлива!

Незбагненна!.. І розцвіли в душі

  сади.

Ці кучеряві локони волосся,

Це ніжне личко. Синь неба очі.

Богиня-юність поруч!? Чи мені

  здалася?

Немов із снів явився образ цей

  пророчий.

Коротке платтячко із вітром

  забавлялося,

Хвилювалось біля струнких дівочих

  ніг.

Ні, це не сон! Вона зі мною

  привіталася:

«Я – та далека юність, яку ти не

 вберіг.

Я – та весна, що кликала й співала,

Я – та зоря з небес, твоя ясна.

А ти забув? Я ж тебе цілувала!

Це ж я – твоя закоханість у снах».

Ох, те  дівча – спокуса та невинність

Розбудило  спогади і душу

  зчарувало.

Нагадало  ненароком, що часу

  плинність

Немов вода…Сама ж на іншого

    чекала.

Сумні мотиви

Здається, я вже не воскресну,

Не вознесусь до визначних діянь.

Душа холодна – лід не скресне, 

Заснув і дух знекрилених бажань

Затихли струни скрипки мотивацій,

Мінор-акорд  навіює безсилля,

Сяйне спокусою юна красуня-

 грація,

І зникне за туманом мого надвечір’я.

Оглянешся – терниста квилиться

  дорога.

Всього було: і заметілі, дощ і град.

Помилишся…Усе в руках у Бога,

А жив, як міг, нехай і невпопад

А чи хотів би щось в житті змінити,

По-новому пройти оті десятки літ?

То марнота – в зимі шукати літо,

Посеред гріхів десь є й любові слід.

А плин життя тече рікою в далі,

У тиху заводь… Вже й серденько

  болить.

Та все ж не треба слізної печалі:

Життя ж бо вічне, а смерть – лиш

 мить.

До Європи…

Ох, країно-Україно,

Куди, нене, котишся?

Колісниця поруйнована,

До Європи просишся.

Немов покритка, рабою

За євро мізерні

Продаєшся цвіт-красою.

Де ж ті сходи-зерна,

Що предки насіяли?

Де ж та шабля гостра?

Засідають в граді-Києві

Не гетьмани: політики-монстри.

І ґвалтує долю й волю

Банда коронована

А на Сході Московія –

Плаче земля обітована.

Промайнуло тридцять років, 

А над нами хмари, хмари

Застеляють мій неспокій,

Метушаться, мов примари.

Ох, країно-Україно.

Помолюся всує Богу,

Знаю: Він нас не покинув,

Відведе мої тривоги.

l

Немає у Бога високих і низьких,

Немає у нього багатих і  бідних.

Він не вроду обрав у свої святі

  свідки,

А розум і душу, і  вірою сильних.

Весняна симфонія

Закружлялись хмари у неспокої,

Небо мається, життям не

  задоволене,

Гуркотить, бурчить, а часом охкає:

Щось не так у цім безмежнім

  просторі.

Десь над нами поле інформації,

Людськими стихіями засіяне,

І добром, і  злом. А на Землі –

  акація

Розквітає, у любов святу замріяна.

Хмари… Хмари.. Є у вас вода

  посвячена

Богом, ангелами  і всіма святими.

Освятіте Землю – хай буде

 пробачено

Зло і ненависть – осанна в небо

  лине.

Змиється  неспокій, небо

 заголубиться

В радості веселкою барвистою

  заграє

Новий сенс буття в душі

  пробудиться.

Чуєш: Бог на щастя люд

  благословляє.

Не відлітайте!

Осінь. Сонце. Безмежна неба синь.

Птахам не хочеться у вирій

  відлітати.

Тут гнізда їх. Тут зміна поколінь,

Тут їх душа й природи рідної

  пенати:

Луги й поля і  неповторне диво лісу,

Річки й озера, лілії й жоржини.

Тут їхня солов’їна українська пісня.

Не відлітайте! Тут – ваша родина.

l

Мій рідний краю, називаєм тебе

  раєм,

Та чомусь смутком серце огортає,

Бо з цього «раю» на чужину

  відлітають

Сини, дочки, і кінця цьому немає.

Скажи, мій Боже, повідай правду

  сущу:

Що з нами коїться? Що з нами

  сталося?

Що українець, на своїй землі

  живущий,

Домівку покидає.  Чому так доля

 насміялася?

l

Мовчить Господь – чекає на

  прозріння.

Він виткав нас з добра, любові і

  довіри.

І ми віками у покорі – без сумління…

Тепер в своє відродження не

  віримо.

Незалежність – вона з сльозами на

  очах:

Війна і хаос, корупція, олігархія.

Шукає українець до благодаті шлях,

Та чи знайде? Чужинське Сонце

             теж не гріє.

l

Весна, літо,  осіння неба синь –

Відлітають українці на чужину.

А я молюсь: «Вернись! До берега

  приплинь,

До свого дому,  до родини, в Україну!

Їй так тривожно, сумно, одиноко.

Хто ж захистить її, пригорне,

 привітає?

Курличуть в небі синім журавлі

  неспокій.

Ох, рідний краю! Мій безталанний

  краю…».

Люди-павуки

Люди, немов павуки,

Тчуть з павутиння мережі

На чужого і ближнього залюбки 

Безбожно, без застережень.

Серед них вожді й мільярдери,

Масони й світові політики.

Поглинає Європу й Америку

Сатанинського роду еліта.

Імперії, кризи і війни –

Прямує  цей світ до кінця.

О, Боже, дай руку спасіння,

Витчи з Любові вінця!

Лицар лісу

І він зустрів мене, як лицар лісу:

Навколо – сосни, верес, ягідник.

В гармонії природи його лунала

  пісня,

Осанна осені – цей неповторний

 лик.

Тріпоче серце, цю красу

  сприймаючи,

Акорд емоцій виплескує рікою.

«Привіт!» — до мене мовив,

 споглядаючи.

«Бери мене…» — і вже нема душі

 спокою.

Я забуваю все, шукаю біля нього

 пари.

Ну, де ти, принцесо, подруго гриба?

Признайся, звідки в тебе чудодійні

 чари,

З якого ллються, витікають

 джерела?

Хвилює серце природи дивної

             краса –

Її благословляє Бог і сині небеса.

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Шановні читачі!

Сьогодні пропонуємо вашій увазі добірку нових поезій нашого земляка, поета, краєзнавця, громадського дописувача «Вістей Ковельщини» Анатолія Семенюка.

Наступного понеділка, 15 листопада, у нього –  день народження. Тож бажаємо Почесному громадянину Ковеля, члену Національних спілок журналістів і краєзнавців України, енергійному і активному учаснику громадсько-політичного життя краю міцного здоров’я, бадьорості і оптимізму, родинного благополуччя, поваги людей!

Дякуємо за співпрацю з газетою, цікаві, змістовні і повчальні публікації. Нехай не міліє джерело Вашої творчості, а Господь дарує многії і благії літа життя!

Дружині присвячую

Мій Боже милий!..Отче добрий!..

Ти дарував мені ясну зорю,  супутницю життя.

Я дякую Тобі – вона в негоду й холоди теплом душевним зігрівала.

Я дякую Тобі – вона у сутінках життя  тернистий шлях мій осявала.

Я дякую Тобі – вона у келих кохання 

цілюще щастя наливала.

Молюся й каюся!.. Бо ж безліч помилок гріховних насіяв я перед Тобою,

Господи, і нею  на крутих  стежках буття.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 450