До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними. Додаткова складність полягає у тому, що у виставі поєднуються танці різних напрямків – і українські народні, і кан-кан, і сюжетні музичні номери з трюками та кордебалетом, і драматургічні композиції тощо.

Історія створення вистави для нашого театру є досить непроста. Роботу над постановкою колектив почав ще минулого року, репетиції та допрем'єрна підготовка були у самому розпалі, коли всіх застав зненацька карантин. Втім, ми не впали у відчай, а продовжували репетирувати та займатись онлайн, чекаючи на можливість повернутись на сцену до повноцінних занять і репетицій, аби довести справу до кінця та представити свою роботу на суд глядачеві. Проте життя теж внесло певні корективи. Улітку хлопці – основні герої – потрапили під призов та вирушили на відбування строкової служби, змінились обставини і у деяких інших акторів-аматорів – хтось переїхав у інше місто, хтось вирушив на пошуки кращої долі за кордон… Здавалось, що виставу доведеться відкласти на невизначений термін. 

Проте у новому сезоні до театру прийшли нові люди, бажаючи навчатись акторському мистецтву та спробувати себе на сцені. Кілька місяців практичних занять показали гарний результат, і ось уже сценарій постановки можна було дістати з шухляди та з певними правками знову прийняти в роботу. Загалом були введені заміни на чотирьох головних персонажів та кількох – на ролі другого плану. В цілому у виставі задіяно 27 акторів та 17 танцюристів балету. Планувалось ще навіть трохи більше учасників, але людський фактор – ніхто не застрахований від хвороб чи непередбачуваних ситуацій. Добре, що цим остаточним складом ми зіграли допрем'єрний показ та анонсовані три вистави, які пройшли з аншлагами.

Щоб вистава відбулась, потрібна жертовна праця багатьох людей – при тому, що більшість з них глядач ніколи не бачить, а часто і не здогадується про їх величезну роботу. Друзі та шанувальники театру відгукнулись на наші прохання і приносили масу корисних та потрібних речей – одяг, взуття, прикраси, посуд, предмети побуту, навіть меблі та багато чого іншого – деталей, які стали в пригоді. Як завжди, неоціненною допомогою для акторів стали труди костюмера Лілії Літвін, чиї “золоті” руки не раз і не два вже виручали нас та продовжують творити дива з простих речей. Ще одна добра чарівниця та давній друг нашого театру – художник, директор ковельської художньої школи – Олена Цьомик, яка завжди не шкодує часу і сил для створення неповторних декорацій для вистав. Також ми вдячні нашим звукооператору Віталію Дрегелю та світлооператору Володимиру Федоруку, адже звук та світло – це невід'ємні частини постановки, без яких вона просто не може відбутись. Немало зусиль доклали і працівники господарської частини ковельського Народного дому "Просвіта" на чолі з директором Михайлом Пірожиком – Володимир Головницький, Олександр Олексюк, Анатолій Мельник, Ігор Воробей – мали багато напружених днів під час підготовки та монтажу декорацій і реквізиту. З ентузіазмом взялась за перуки та грим Ірина Цехончук. Не сиділи без роботи і наші актори, у яких є й інші таланти – кожен допомагав, чим міг – шили, фарбували, клеїли, лагодили, майстрували, робили декоративні букети, коробки та парасольки, готували страви і т. д. 

За кадром для глядача залишаться і прибиральниці, і гардеробниці, і білетери, але ми вдячні також і за їх працю, бо саме все це разом і складає той єдиний організм, який потім живе одним життям на сцені. Щиро дякуємо і владі – мерії, міській адміністрації, управлінню та відділу культури, бухгалтерії – за підтримку та допомогу. Дякуємо усім, хто поруч, хто словом чи ділом завжди з нами.

Ми невимовно вдячні і нашим дорогим глядачам та гостям, які з дня у день заповнювали залу "Просвіти" – ваші оплески, ваш сміх і сльози, ваша енергія та тепло ваших сердець надихали нас та окриляли! Сподіваємось, що нам вдалось подарувати вам феєричне, яскраве, цікаве, веселе дійство з улюбленими акторами!

P. S.

Серед глядацького загалу були представники – гості з обласного центру. Уповноважена комісія у складі спеціалістів театрального мистецтва із Обласного науково-методичного центру культури та Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені І. Стравінського Волинської обласної ради переглянули спектакль і дали йому високу професійну оцінку на предмет присвоєння колективу почесного звання "народний аматорський".

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

художній керівник  та режисер-постановник  Ковельського аматорського експериментального театру-студії 

"10 ряд 10 місце".

Фото з архіву театру-студії.

До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 914

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

– Коли мені стало легше дихати,  я пішла на УЗД, – розповідає Вікторія. – Лікарі були здивовані результатом лікування. І коли раніше казали, що це не лікується, то тепер кажуть: "Всяке буває.".

Віта зробила велику помилку, яку роблять всі важкохворі, коли одужують. Вона пішла проситися на роботу фельдшером на "швидку", де раніше працювала  (її б узяли). Та мудрий чоловік не дозволив, бо переживав за здоров'я дружини. Але, як кожна жінка, Віта "завантажилась" щоденною роботою, бо ж у неї п'ятеро дітей – клопоту вистачає. Вона думала, що цілком уже здорова. Але раптом жінці стало гіршати (хоча перед тим робила контрольний аналіз крові і було все добре). Віта, як медик, розуміла чому  організм почав слабнути. Вона знову зробила контрольний аналіз крові, який показав, що кожен день гинули сотні тисяч клітин крові. Жити залишалось тиждень – не більше.

– Мені з кожним днем ставало все гірше і гірше, – каже Віта  Паращук. – Чоловік мені призначив дуже строгу веганську дієту, якою уже треба було лікувати  не щитовидку, а кров. Ми їздили в Чернівці до фітотерапевта Сергія  Часовенка, який обстежив і підтвердив правильність підбору трав. Дав ще деякі свої трави, щоб розширити лікування. Мій покійний батько   як лікар  знав:  смерть неминуча, вона вже близько, і  ніхто вже не зможе допомогти.

Віктор дуже переживав за дружину, тож запропонував звершити єлеєпомазання. Під час єлеєпомазання Віта у Бога не просила здоров'я і життя, а просила лише витримати все, що назначив Господь. І в той момент жінка відчула, як одразу припинилося  погіршення здоров'я. І хоча стан був вкрай тяжким, але стабільним. Бо раніше відлік ішов на секунди.

– Я як медик розуміла, що може настати фатальна мить, – каже Вікторія. – І була до того готова. Але Бог по Своїй милості дарував мені життя і не дав померти.   Я продовжувала лікуватися травами, стала вільно дихати, веду здоровий спосіб життя, регулярно обстежуюся. 

Коли жінка зробила УЗД серця і кардіограму, то лікарі були дуже здивовані, що у 50-річному віці Вітине серце і судини в ідеальному стані. Як таке може бути? 

...Це лікування триває уже 11 років, жінка відмовилася від офіційної медицини і в онколікарню, куди її направляли, не їздила жодного разу.

– Я сама, працюючи медиком на "швидкій", неодноразово була свідком, як люди помирали у мене на очах після онколікарні, – говорить Вікторія Паращук. –Я власноруч хворим колола морфін. Всі, хто після мене захворів і приїжджав в онколікарню, уже повмирали. А я, дякуючи Богу, ще живу. Працюю помірковано і не роблю помилок, які колись робила. Ходжу влітку по  ягоди, на город. Завдяки мудрим порадам чоловіка,  стримуюся від важкої роботи, чим продовжую своє життя і покращую здоров'я. 

Мати-героїня Вікторія Паращук разом із чоловіком тішиться п'ятьма дітьми, шістьма онуками. Троє дітей вже одружені, а двоє ще біля батьків.

– Я дякую Богу, що до цього часу ще ходжу по цій грішній землі, де стільки горя і хвороб, – каже Віта. 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270

Без лицемірства і брехні

 – живуть же люди! 

Без суєти і в чистоті –

живуть же люди! 

Дороги рівні всі, як   скло,

 –  живуть же люди! 

То, може, їм так повезло –

живуть же люди!

Працюють на своїй землі

 –  живуть же люди!

Дітей виховують самі –

 живуть же люди!

Природно уникають зла –

 живуть же люди!

То, може їм,  так повезло –

 живуть же люди! 

Висаджують сади й ліси

 –  живуть же люди! 

Вони з природою на Ви –

 живуть же люди! 

То, може, вчитись й треба

 нам, 

А то живемо – просто

 СРАМ?

Цікаво поговорити про сучасну Німеччину, але не тільки про чистоту і порядок. Тут, справді,  акуратно підстрижені газони, охайні, рівненькі дороги, що серпантином пробігають по доглянутих, чистих містах  і селах. Кожен будиночок індивідуально неповторний, як і люди з глибоким внутрішнім світом, високою духовністю і культурою.

І саме про культуру нації хочеться сказати добре слово. Про культуру, що прищеплюється, передається від покоління до покоління і виховує таких самородків духу, які залишили гідну спадщину, як приклад, вартий наслідування. Назвемо хоч окремі імена – Гете, Бетховен, Вагнер.

Ця величність нації відчувається в кожному рухові, погляді, поставі сучасного німця.  

Найперше і найважливіше, чому приділяють увагу німці, – виховання дітей. Сім'я, родина, взаємоповага і взаєморозуміння для них стоять на першому місці. Ще змалечку дітей привчають  до охайності і порядку, щоб кожна річ мала своє місце; дисципліни і чесності; самостійності і самообслуговуванню; відповідальності за свої думки, слова, вчинки.

Батьки і саме батьки проводять з дітьми максимум часу, особливо у вихідні дні, віддаючи перевагу активному спільному відпочинку – прогулянкам, походам з краєзнавчою, історичною, пізнавальною, природознавчою метою на велосипедах (до речі, дуже популярний вид транспорту в країні), пішим, на автівках...

Діти здебільшого зайняті у спортивних секціях. Майже у кожному містечку чи селі, не говорячи вже про великі міста, є цілий ряд доглянутих, сучасних стадіонів, в тому числі й приватних, спортивних майданчиків, басейнів, кінних баз, де вчать спілкуватись і розуміти тварин, їх характер, звички, доглядати за ними.

Німці дуже ощадливі. Бюджет сім'ї планується заздалегідь,  і жодна покупка не здійснюється спонтанно, без попереднього обговорення. Хоч рівень життя у країні досить високий, але дітей оберігають від розбещенності і необдуманих вчинків,  змалку привчають до праці. Якщо, наприклад, хоче чадо нову сучасну куртку чи кросівки, а старі ще в досить пристойному стані, то на них він мусить сам заробити, допомагаючи по господарству старшим людям, вигулюючи собак, розповсюджуючи реклами чи в інтернеті. Точно так само –  і на своє захоплення, якщо воно не “вписується” у прийнятий і обговорений сімейний бюджет.

Індивідуальна  відповідальність за чистоту навколишнього середовища також виховується: заборонено смітити, голосно розмовляти, порушувати встановлений порядок розміреного, самодостатнього життя. Але, крім того, в них популярні пасажирські подорожі  пароплавом для того, щоб допомогти у наведенні порядку в сусідів.   Наприклад, в Амстердамі юні волонтери благодійно очищають місцеву затоку від куп  сміття з метою зробити нашу планету чистішою, щоб дихати стало легше. Про це потім знімають фільми і показують по телевізору, як гарний приклад для наслідування.

Німці дуже скромно і мало їдять. Пропаганда здорового способу життя – на першому плані. Заздалегідь на тиждень складають меню,  і під нього закуповують необхідні продукти. З їжі вони практично нічого не викидають, хоч  час від часу дозволяють собі  купівлю різних смаколиків. Цікаво, що дні народження і свята святкують досить скромно: один чи два тортики і чай  або  кава, кока-кола, фрукти. Або в кафе – тістечко і щось з напоїв.

Ще економлять газ, світло воду. До речі, на стічні, дощові води введено податок в залежності від величини даху. Ця вода збирається в спеціальні ємкості і використовується для поливу квітів, кущів, дерев, які німці просто обожнюють, в їх маленьких, охайних міні-садочках.  

Ще німці – завзяті колекціонери, починаючи з дитинства. До досить похилого віку нагромаджують чимало предметів в колекції, а  потім у своїх приватних оселях (в окремій кімнаті  чи декількох) відкривають музей, доступний для відвідування широкому загалу. Є у них музей кішок, старожитностей,   каміння і т. п.

У дітей виховують велику повагу до людей старшого віку. Онуки постійно провідують своїх дідусів і бабусь, діляться з ними своїми досягненнями, але стараються їх не засмучувати і їм не набридати.

Що ж до сім'ї, то вони довговічні і довготривалі: стосунки        закріплюються і регулюються Законом. Німцям просто не вигідно розривати сімейні "пута", бо розлученого члена сім'ї обкладають додатковими податками. Після цього досить важко влаштуватись на пристойну роботу,  бо за ним закріплюється тавро "неблагонадійний". Тому, якщо і є в сім'ї якісь непорозуміння, стараються їх приховати, владнати і далі жити разом. Часто сімейні узи зміцнюють контракти.

Ще німці – великі патріоти своєї держави, і дуже гордяться цим. Вони з більшим задоволенням купуватимуть німецький національний товар, який сертифікований, більш якісний і коштує значно дорожче, аніж  зарубіжного виробника. Це стосується і продуктів, і товарів широкого вжитку.

Розважливі, зі своїм глибоким внутрішнім світом, німці максимально уникають щонайменших стресів, які провокують різноманітні хвороби, посміхаються і радіють життю. Живуть здоровими і активними до глибокої старості під Богом і з Богом.                      

Світлана ПЕЛИП, 

член товариства 

"Творчий світ".

P.S. Такою побачила німців моя гарна приятелька, якій довелося у них деякий час пожити і попрацювати.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 312

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253

Гороскоп

з 19 по 25  квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369

Незважаючи на холодну погоду, на Ковельщині тривають весняно-польові роботи.

На світлині ви бачите механізатора СТзОВ імені Лесі Українки Віталія ГРИЦЮКА, який підживлює у ці дні посіви озимих культур.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Незважаючи на холодну погоду, на Ковельщині тривають весняно-польові роботи.

На світлині ви бачите механізатора СТзОВ імені Лесі Українки Віталія ГРИЦЮКА, який підживлює у ці дні посіви озимих культур.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 343

Четвер. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 60С. Вітер західний  сильний.

В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 00С. Вітер західний помірний.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 90С. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 40С. Вітер південний помірно сильний.

Субота. Ясно. Температура: 150С. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 40С. Вітер південний помірний.

Неділя. Ясно. Температура: 170С. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 70С. Вітер південно-східний помірний. 

Понеділок. Ясно. Температура: 170С. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 90С. Вітер південно-східний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 190С. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 70С. Вітер південно-східний помірний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 190С. Вітер південно-східний помірний.

Погода в Ковелі  8 – 14 квітня

Четвер. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 6⁰С. Вітер західний  сильний.

В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 0⁰С. Вітер західний помірний.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 9⁰С. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 4⁰С. Вітер південний помірно сильний.

Субота. Ясно. Температура: 15⁰С. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 4⁰С. Вітер південний помірний.

Неділя. Ясно. Температура: 17⁰С. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 7⁰С. Вітер південно-східний помірний. 

Понеділок. Ясно. Температура: 17⁰С. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 9⁰С. Вітер південно-східний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 19⁰С. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 7⁰С. Вітер південно-східний помірний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 19⁰С. Вітер південно-східний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 349

Вже тривалий час соціальні мережі, а також інтернет-сайти провідних волинських видань переповнені текстами, заявами, зверненнями, що надходять від громади села Секунь Ковельського (в минулому – Старовижівського) району.

Люди масово (і це не перебільшення) під гаслом: "Нас багато – нас не подолати!" виступають за збереження сільської школи (точніше – гімназії), вимагаючи від Дубівського сільського голови Романа Троцюка збереження її статусу як закладу загальної середньої освіти, вирішення інших життєво важливих для селян питань. 

Ось тексти цих звернень, які надійшли й до редакції громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини":

"Ми, учасники АТО, батьки, вчителі, жителі села Секунь, звертаємось до всіх з проханням захистити нас від свавілля голови. Ми не можемо нормально працювати в такій атмосфері, чекаючи коли він приїде закривати школу.

Населення Секуня - 512 осіб. На цей час у селі є 60 дітей шкільного віку і 41 дитина дошкільного віку. На перспективу в 2021-2022 н. р. у перший клас іде 6 дітей, 2022-2023 н. р. - 7 дітей, 2023-2024 н. р. – 7 дітей, 2024-2025 н. р. - 7 учнів. У школі працює 17 педагогічних працівників, 3 сезонні працівники котельні, 3 технічних працівники. Село має вигідне географічне положення, адже  розташоване біля траси міжнародного сполучення (Луцьк - Брест). На території села функціонують: СТОВ "Ратнівський аграрій", який надає матеріальну допомогу закладу освіти, два фермерських господарства "ОЛКО" та "Веремчук", три підприємці.

До жовтня 2020 року школа перебувала у складі Старовижівського району, і питання про реорганізацію ніколи не виникало. Відвідавши школу ще до виборів, Роман Володимирович Троцюк вирішив, що школа не перспективна і підлягає реорганізації, оскільки бракує грошей на її утримання. Після розмови з батьками пообіцяв зберегти школу. Здобувши перемогу на виборах, він знову наполягає - закрити школу, хоча жодного разу не відвідав навчальний заклад.

18 березня 2021 року видав розпорядження про створення робочої групи щодо формування оптимальної мережі закладів освіти Дубівської сільської ради, зокрема вивчення питання щодо реорганізації Секунської гімназії та Секунського дошкільного навчального закладу "Калинонька". Своє бачення майбутнього села висвітлив у соцмережах. Його плани схвилювали всіх. Думка жителів села його не цікавить. На першому засіданні робочої групи, головою якої є Троцюк Р. В., ним було запропоновано пониження ступеня навчального закладу. 

Члени групи намагалися переконати керівника громади у доцільності збереження навчального закладу у такому форматі, як він є. Та не змогли. Вони вирішили залучити до обговорення даної проблеми батьків та жителів села. Запропонували провести сходи селян 28 березня, у неділю. На збори запросили і очільника громади. Приїхати він відмовився. Це для нього, напевно, зайва розмова, “переливання з пустого в порожнє". 

На зборах було присутніх 126 жителів.

Збори вирішили:

1. Надіслати Троцюку Р.В. колективне звернення від жителів села щодо забезпечення функціонування гімназії в тому форматі, в якому вона є на сьогоднішній день.

2. Зберегти інфраструктуру села (ФАП, бібліотеку, будинок культури, садочок).

3. Відновити у селі Секунь посаду старости.

4. Звернутися з колективним зверненням від жителів села до голови Ковельської адміністрації Ольги Черен допомогти вирішити дану проблему.

Ми звертаємось до всіх з проханням допомогти зберегти школу, врахувати думку всіх жителів.

Школа – це майбутнє села".

l

Текст колективного звернення на ім'я Дубівського сільського голови Романа Троцюка: 

"Шановний Романе Володимировичу, беручи до уваги Ваші пропозиції щодо реформування мережі освітніх закладів в Дубівській громаді, зокрема вивчення питання щодо реорганізації Секунської гімназії та ДНЗ "Калинонька", ми, жителі с. Секунь, провівши опитування серед односельчан, переконливо просимо прислухатися до думки мешканців села і переглянути пропозиції щодо пониження ступеня школи. 

Наполягаємо знайти оптимальне вирішення цієї проблеми і зберегти школу І-ІІ ступеня в с. Секунь, розробити модель збереження освітніх закладів громади, подбати про їх готовність до повноцінної роботи, вивчити досвід збереження шкіл в інших громадах.

Ви, як сільський голова, повинні дбати про розвиток кожного населеного пункту громади. Село живе, доки живе школа.

Сподіваємося на розуміння і прийняття мудрого рішення. Додатки з підписами жителів села Секунь додаються".

На підтримку вимог мешканців Секуня виступили відомі на Волині люди –депутати рад різних рівнів, представники політичних партій, громадських організацій, літератори, журналісти.

l

В свою чергу, очільник Дубівської громади Роман Троцюк, теж  послуговуючись соціальними мережами та офіційним веб-сайтом місцевого органу влади, наполегливо захищає свою позицію – "створити оптимально спроможну мережу соціальних закладів у громаді". Що стосується Секунської гімназії, то він зазначив: "На жаль, школа с. Секунь ще й дотаційна по освітній субвенції. На заробітну плату педагогів не вистачає близько 1,8 мільйона гривень  освітньої субвенції. На даний час сума покривається за рахунок шкіл сіл Дубове та Вербка. В умовах фінансової незалежності шкіл, яку надали в Дубівській громаді, в подальшому це буде неможливо та недоцільно".

Для ознайомлення зі станом справ безпосередньо на місці у Секунь виїжджали голова районної ради В'ячеслав Шворак та його заступник Андрій Броїло. З цього приводу В'ячеслав Петрович зазначив:   

"До мене, як до голови районної ради звернулися жителі с. Секунь з колективним зверненням щодо збереження Секунської гімназії та ДНЗ "Калинонька". Адже закриття школи – це в будь-якому випадку болісне питання і для батьків, і для дітей. 

Як повідомили мешканці села, у якому проживає- 512 осіб, на цей час у селі є 60 дітей шкільного віку і 41 дитина дошкільного віку. На перспективу в 2021-2022 н.р. у перший клас іде 6 дітей, 2022-2023 н.р.-7 дітей, 2023-2024 н.р.– 7 дітей, 2024-2025 н. р. – 7 дітей. 

З метою вивчення цієї проблеми разом із заступником Андрієм Броїлом виїхали у с. Секунь і поспілкувались з жителями, батьками дітей і педагогічним колективом та безпосередньо з`ясували суть питання. 

Користуючись нагодою, оглянули приміщення дитячого садочка та приміщення шкільних корпусів. В підсумку зустрічі запевнили, що райрада спробує об`єднати інтереси керівництва Дубівської сільської ради та заявників, аби дійти спільної згоди".

l

6 квітня ц. р. відбулася сесія Дубівської сільської ради, на якій розглядалося питання подальшої долі Секунської  гімназії, на яку прибули й посланці секунської громади. Від їх імені один з активних захисників інтересів педагогів і батьків дітей Петро ШИМЧУК вчора у мережі Фейсбук написав:

"Перші враження після відвідання сесії Дубівської сільської ради.

Не потрібно створювати ілюзії, що ми, секунці, добились чогось, але те, що нас почули, з нами почали розмовляти на рівні, – це успіх.

Наші вимоги, прийняті на зборах, залишаються незмінними, ми не відступаємо і чекаємо матеріалів сесії, обмірковуємо подальші кроки, оцінюємо ситуацію (одним словом, беремо невеликий тайм-аут).

Побачили переважну більшість депутатів, які зрозуміли проблеми школи, села, відстоюють позиції здорового глузду. Значить, не все так запущено, як здавалось на перший погляд, коли слухали одні претензії від керівника.

Від депутатів на зустрічі запропоновано пропозиції, які варто обміркувати.

Десь поділась пихатість очільника – це плюс. Але як він буде розмовляти з людьми далі, після заподіяного, не уявляю. Потрібно зрозуміти, що вислів: "Я начальник – ти дурень" серед людей з почуттям гідності не діє. І поки ми не навчимось ставити таких керівників на місце, будемо мати в країні те, що маємо. Якщо ми разом, нас не подолати. 

Дякую!!! Всім, всім, всім хто підтримує село в боротьбі за виживання.

Останнім часом, об'єднавшись, секунці гуртом вирішують питання благоустрою села. Попереду маємо багато проблем, які потрібно вирішувати". 

l

Це повідомлення схвально зустріли волиняни, котрі уважно стежать за перебігом подій у Секуні. Будемо сподіватися, що місцевій громаді, об'єднаній гаслом: "Нас багато – нас не подолати!", вдасться зробити ще багато корисних справ в ім'я  розвитку свого села, щасливого майбутнього дітей та онуків.

Успіху Вам, шановні земляки! 

Михайло КУЗЬМУК.

Вже тривалий час соціальні мережі, а також інтернет-сайти провідних волинських видань переповнені текстами, заявами, зверненнями, що надходять від громади села Секунь Ковельського (в минулому – Старовижівського) району.

Люди масово (і це не перебільшення) під гаслом: "Нас багато – нас не подолати!" виступають за збереження сільської школи (точніше – гімназії), вимагаючи від Дубівського сільського голови Романа Троцюка збереження її статусу як закладу загальної середньої освіти, вирішення інших життєво важливих для селян питань. 

Ось тексти цих звернень, які надійшли й до редакції громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини":

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 450

"Дитяче серце чітке до тяги творити красоту, – у свій час говорив В. О. Сухомлинський. – Важливо тільки, щоб за призивами слідувала праця".

Це  дійсно так. В цьому я переконалась, коли зайшла до приміщення Голобського позашкілля. Вигляд просто з порогу – вражаючий. Ніби попала в чарівну казку. Такі чудові, надзвичайно красиві дитячі вироби – їх треба просто бачити. Дивувалась дитячій фантазії, вмінню передати  річ в  багатій уяві. Діти є діти. Їх завжди вабить все нове, яскраве, і з самого дитинства вони в очікуванні чогось цікавого, дивовижного, чарівного.

Всі коридори, кімнати центру – казкове царство квітів, букетів, орнаментів у різних варіантах, різноманітні аплікації. А чого вартують виставки малюнків, витинанок,  "чарівні скрині". Тут – прикрашені історичні ліхтарі, диво-дерева. Це обличчя закладу. До речі, і  сам кабінет директора – продовження казки.

Звичайно, все це – завдяки добре налагодженій, професійній роботі колективу центру, яким керує  талановита Наталія Митюк. Директор – не тільки знана людина і  вмілий керівник. Її професія – це стан душі, спосіб життя.

Більше 20 років тому прийшла сюди на роботу, і всі роки поруч з дітьми, разом з улюбленою роботою. П'ять років очолює колектив центру. І не просто очолює, а постійно в пошуку. "Головне – щоб діти відчули турботу, зацікавленість і були зайняті тим, що люблять. Розвивати в них мислення, бажання пізнати світ, вміння формувати та висловлювати думку, самостійно працювати, любити прекрасне, пізнати чарівний світ народної творчості, пісні, танцю, музики, знати історію свого краю, своєї країни і  завжди бути здоровим – це ті напрямки, за  якими ми працюємо, – зауважила Наталія В'ячеславівна. – Над цим працює весь наш педагогічний колектив, який знаходиться в постійному пошуку шляхів трудового і естетичного виховання дітей".

І як результат, все це в комплексі створює диво-красу, яка  заворожує. Не можеш повірити,  що ці дива роблять маленькі рученята. Була присутня на занятті в керівника Т. Воробей, Л. Коренги, і  дивувалась дитячій майстерності. Від умілих дитячих ручок не можна відвести очей. Отак кожен їх витвір, немов струмочок, котрий напуває річку народного мистецтва, служить важливій справі естетичного виховання.

І знову згадалось вчення В. О. Сухомлинського: "Дитина по своїй природі – допитливий цікавий дослідник, і через фантазію, ігри, через неповторну дитячу творчість – це правильна дорога до серця дитини". Ось цим і керуються в пошуку до дитячих сердець в центрі вчителі. 

Звичайно, тут існують свої неписані правила. Щоб  прищепити дітям бережливе ставлення до казкового царства квітів, дерев, взагалі рослинного світу, проводять різноманітні екскурсії, подорожі.

До речі, у центрі позашкільної освіти – 15 гуртків різних  напрямків: туристично-краєзнавчий, спортивно-оздоровчий, художньо-естетичний. В них зайнято 246 учнів. Про успіхи дітей говорять нагороди, бо беруть вони участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах. Наталія В'ячеславівна з почуттям гордості показує відзнаку,  яку отримала Оксана Валігура за участь у міжнародному конкурсі на кращі малюнки в Будапешті. 

Переможцем всеукраїнських конкурсів, який проходив в Тернополі,  є Софія Солодун з  композицію "Весна серед зими", у всеукраїнських конкурсах призові місця отримали Світлана Денисюк, Яна Абрамчук. Не можна назвати всіх дітей-призерів, напрочуд здібних, талановитих, котрі брали участь у різних конкурсах, бо за рік діти вибороли 28 призових місць, 4 –всеукраїнських, 3 – міжнародних. А ось Каріну Гуславську не можна не згадати – вона визнана кращим гравцем футболу в області, її возять на тренування в обласну дитячу футбольну команду.

Тут займаються улюбленці глядачів: зразкові дитячі команди "Дударик" (Тетяна та Валерій Вороб'ї), танцювальний ансамбль "Сонечко" (керівник  Р. Тарасовська), театральний (Г. Тарасовський). Заслуговує уваги художня студія "Чарівна скрипка" (керівник Т. Воробей). На базі центру проводять з дітьми багато різних заходів, виставок, конкурсів. Серед них – "Одягнімо, друже, вишиванку" – надзвичайно цікавий.

Діти і вчителі беруть активну участь в організації та проведенні масових заходів громади – виставках дитячих робіт, майстер-класів різної тематики для дітей та їхніх батьків.

Центр позакласної освіти заснований та функціонує за підтримки Голобської селищної ради. Директор закладу задоволена турботою місцевої влади про позашкільну освіту. Основне – збільшилось фінансування, що сприяє значному покращенню роботи. Вдалося розширити мережу гуртків, забезпечити допоміжними матеріалами дітей для роботи, а головне – брати участь у різних заходах, конкурсах.

"Іскорка таланту криється в душі кожної дитини, – ніби підсумовує директор центру нашу розмову. – Від того, як її плекають, чим наповнюватимуть, залежить, чи вона не згасне, чи розгориться дивним полум'ям, даруючи наснагу до праці, творчості та милує оточуючих чудовими витворами мистецтва, вміння провести свій вільний час".

Так, в цих словах глибокий зміст. Кожна дитина може розкрити свої досі незнані можливості через світ захоплень, коли буде відвідувати центр позашкільної освіти в Голобах.

"Дитяче серце чітке до тяги творити красоту, – у свій час говорив В. О. Сухомлинський. – Важливо тільки, щоб за призивами слідувала праця".

Це  дійсно так. В цьому я переконалась, коли зайшла до приміщення Голобського позашкілля. Вигляд просто з порогу – вражаючий. Ніби попала в чарівну казку. Такі чудові, надзвичайно красиві дитячі вироби – їх треба просто бачити. Дивувалась дитячій фантазії, вмінню передати  річ в  багатій уяві. Діти є діти. Їх завжди вабить все нове, яскраве, і з самого дитинства вони в очікуванні чогось цікавого, дивовижного, чарівного.

Всі коридори, кімнати центру – казкове царство квітів, букетів, орнаментів у різних варіантах, різноманітні аплікації. А чого вартують виставки малюнків, витинанок,  "чарівні скрині". Тут – прикрашені історичні ліхтарі, диво-дерева. Це обличчя закладу. До речі, і  сам кабінет директора – продовження казки.

Звичайно, все це – завдяки добре налагодженій, професійній роботі колективу центру, яким керує  талановита Наталія Митюк. Директор – не тільки знана людина і  вмілий керівник. Її професія – це стан душі, спосіб життя.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 367

Справжнім лікарем, спеціалістом високого  рівня, який допоміг стати здоровими тисячам пацієнтів, які свого часу здобули віру у видужання, є  Юрій Рудь, лікар-ендоскопіст Ковельської центральної районної лікарні (на знімку). 

Сьогодні Юрій Євгенович — гість газети "Вісті Ковельщини".

На початку кілька фрагментів з його біографії. Народився 20 січня 1971 року в  місті Ковелі у сім'ї лікарів: батько Євген Володимирович, лікар-гастронтеролог (нині,  на жаль, покійний), мама Світлана Олексіївна, лікар-стоматолог (нині волонтер, громадський діяч нашого краю).

В 1987 році із "золотою" медаллю закінчив СШ №7 м. Ковеля. Вищу освіту здобув у Львівському державному медичному інституті 1994 року. З 1994 по 1996 рік проходив інтернатуру у Ковельській центральній лікарні зі спеціальності "Терапія”.  Його вчителями і наставниками були батько Євген Володимирович та Коц Юхим Павлович, завідуючий терапевтичним відділенням.

Після інтернатури отримав скерування лікарем-терапевтом цього ж відділення. Згодом опанував  професію ендоскопіста. Нині — лікар вищої категорії,  вже понад  два десятки років працює лікарем-ендоскопістом Ковельського МТМО, громадський активіст, депутат міської ради 7-го та 8-го скликань.  У цьому році виповнилося 25 років його праці.

Ми попросили Юрія Рудя відповісти  на декілька запитань.

— Юрію Євгеновичу, чому обрали непростий шлях лікаря?

— Думаю, це   поклик душі, що формувався генетично. Адже мої батьки  — теж лікарі, причому досить відомі не лише на Ковельщині, а й на Волині. По- іншому й бути не могло, бо ні в якій іншій галузі я себе не бачив.

— Батько, мабуть, і був першим Вашим вчителем, наставником?

— Звичайно, що так. Більше  того, першим і найголовнішим. Багато чого запозичив і в Юхима Коца, ведучого терапевта ЦРЛ. Навчаючись  у виші,  я багато взяв для себе  і від  викладачів, досвідчених лікарів, зокрема, професора Заремби Є. Х., а під час інтернатури в обласній лікарні — Карпука В. Г.

— Спочатку Ви займались терапією, якийсь час працювали завідуючим відділенням швидкої  медичної допомоги. Останні більш як 20 років  працюєте лікарем-ендоскопістом. Чому вирішили змінити  напрям своєї діяльності?

— Тому, що бути  сином одного з найвідоміших лікарів-гастроентерологів в регіоні і не продовжити справи батька, було б неправильно. Окрім того, робота лікаря-ендоскопіста і лікаря-гастроентеролога взаємозв'язані, доповнюють одна одну.  Гастроентеролог без ендоскопіста — як незрячий без окулярів. А якщо чесно, то батько мене переконав стати його довірливим діагностом. Мені було приємно допомагати батькові при визначенні діагнозу. 

Ми з  батьком чимало років,  так  би мовити, працювали в одній "упряжці". Отож саме тому ендоскопія й стала основною моєю спеціалізацією, хоч не забуваю і про терапію.

— Ваша порада людям для досягнення успіху в лікарській професії?

— Треба завжди свої дії звіряти із заповітом Гіппократа: "Лікарю! Йдучи до пацієнта,  заспокой свої думки та почуття, будь уважним, добрим  та людяним і не шукай у своїй  праці вигоду. Нехай милосердя стане твоєю релігією!".

Додам від себе: "Ніколи не вважай  себе мудрішим за інших. Хай твій найуспішний досвід  буде ще попереду!".

— Що допомагає Вам не втрачати  інтересу до обраної справи, стимулює до праці? 

— Вдячність моїх пацієнтів і радість бачити їх здоровими.

— Розкажіть про свою сім'ю.

— Про свою сім'ю я можу з гордістю сказати, що вона у мене — чудова. В парі з дружиною Тетяною Миколаївною виховуємо сина Дмитра. Моя сім'я — головна опора і стимул у будь-яких справах. Зрештою, все, що мені треба, — це домашній затишок, і  він у мене є. А ще більша радість від того, що син Дмитро продовжив родинну практику, обравши професію лікаря. Сьогодні він є студентом Київського національного медичного університету, опановує фах лікаря-стоматолога, пішовши стежиною бабусі Світлани Олексіївни.

— Юрію Євгеновичу, Ви — громадський активіст, депутат Ковельської міської ради 7-го та 8-го скликань. Що покликало Вас у політику?

— Свого часу я часто бував за кордоном, бачив благоустрій європейський міст, цікавився наданням медичних послуг. Звісно,  порівнював з Ковелем. Відтак душа прагнула змін, аби моє місто, мою лікарню довести до європейського рівня. Скажете: це нездійсненна мрія. Можливо й так, якщо нічого не робити. 

Але кожний із нас — творець свого майбутнього: майбутнього своєї сім'ї, родини і України в цілому. Тому всі ми маємо дбати про те, яку сторінку кожен із нас вже сьогодні впише у велику книгу новітньої історії рідної землі. Адже  зберегти і примножити її для  своїх діток і онуків —  це не тільки честь, а  й наш обов'язок, як українця, як патріота!

Тому-то, коли мені запропонували в 2015 році піти в політику, я без вагань погодився балотуватись у депутати міської ради.  Вибори 7-го скликання на окрузі в мікрорайоні "другого Ковеля",  де живу, я успішно виграв.

— Отож, чи вдалось Вам за першу каденцію хоч трохи наблизити благоустрій "другого Ковеля" до європейського рівня?

— Звичайно, я так питання не ставив би. Адже проблема підтоплення доріг "другого Ковеля" є актуальною ще з часів Радянського Союзу. Однак за моєї ініціативи, наполегливості інших депутатів міської ради, при підтримці тодішньої влади   в цьому напрямку зроблено стільки, скільки не вдалося зробити попередникам. Це —  асфальтування,  щебіювання вулиць, прокладання тротуарів та водовідведення.

З моєї ініціативи також вдалося провести реконструкцію вулиці Олени Пчілки, де знаходиться центральна районна лікарня. При наполяганні всього депутатського корпусу, за підтримки тодішнього мера міста Олега  Кіндера наша лікарня наблизилась до європейського рівня, як за матеріальною базою, так і за якістю надання медичних послуг. Це — одна з найкращих районних лікарень не лише на Волині, але й в Україні загалом. 

Варто зауважити і таке: в нашому місті безперебійно працюють тепломережі і водоканал, чимало зроблено і для зміцнення спортивної бази, освітніх та культурних закладів, триває реконструкція стадіону "Локомотив". І тут наполеглива робота депутатів міської ради, членів виконкому і влади міста дає результат.

— Яким має бути, на Вашу думку, депутат?

— Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної мови — ось що повинно бути найсвятішим в депутатів усіх рівнів.

— Часто можна почути, що поєднувати лікарську справу і депутатську діяльність неможливо.  Що Ви на це скажете?

— Це хитна думка. Бо і лікар, і депутат повинні діяти за принципом: "Не відмов. Допоможи!".

— Щиро дякую Вам, Юрію Євгеновичу, за відверту розмову. Зичу Вам і колективу лікарні, всьому депутатському корпусу 8-го скликання, новообраній владі ковельської громади удачі, добра і миру!

— Дякую, і Вам, Дмитре Пилиповичу, і всьому редакційному колективу газети "Вісті Ковельщини"  за інтерес до моєї праці як лікаря та депутата міської ради! Хай і надалі  Ваше слово закликає творити добро, захищає любов, проповідує мир і єдність!

Розмову вів 

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Справжнім лікарем, спеціалістом високого  рівня, який допоміг стати здоровими тисячам пацієнтів, які свого часу здобули віру у видужання, є  Юрій Рудь, лікар-ендоскопіст Ковельської центральної районної лікарні (на знімку). 

Сьогодні Юрій Євгенович — гість газети "Вісті Ковельщини".

На початку кілька фрагментів з його біографії. Народився 20 січня 1971 року в  місті Ковелі у сім'ї лікарів: батько Євген Володимирович, лікар-гастронтеролог (нині,  на жаль, покійний), мама Світлана Олексіївна, лікар-стоматолог (нині волонтер, громадський діяч нашого краю).

В 1987 році із "золотою" медаллю закінчив СШ №7 м. Ковеля. Вищу освіту здобув у Львівському державному медичному інституті 1994 року. З 1994 по 1996 рік проходив інтернатуру у Ковельській центральній лікарні зі спеціальності "Терапія”.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1026