Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 

За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 

Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.

Успішний розвиток мережі відіграє значну економічну та соціальну роль для ковельчан, адже створюються робочі місця, наповнюється бюджет міста. Активною є участь засновників мережі у розбудові інфраструктури та благоустрою Ковеля – упорядковано прилеглі до закладів території, облаштовано кілька паркувальних майданчиків, газони, висаджено дерева. Щороку команда «Classic» долучається до прибирання міста.

Уже кілька років ковельчани милуються пишним рожевим цвітом екзотичних дерев – сакур. А першими реалізували ідею прикрасити вулиці Ковеля деревами японської вишні саме засновники Сім’ї ресторанів «Classic».

Команда «Classiс» небайдужа і до міських соціальних проєктів, проводить благодійні заходи, а діток тішить майстер-класами з приготування піци. Підтримано й екопроєкт «Горнятко своє носи з собою», який у Ковелі започаткував молодіжний центр «Місто ідей». Усім відвідувачам, хто купує каву у власне горнятко, пропонується знижка. 

У 2014 р. Сім’я ресторанів «Classic» зробила приємний сюрприз для закоханих – у Ковелі було встановлено металеву конструкцію у вигляді серця, де можна залишати навісні замочки, які символізують почуття закоханих, виступають запорукою їх міцного кохання. Символічний знак «Серце миру» спочатку було встановлено біля піцерії по вулиці Міцкевича, а нещодавно його перенесли у парк імені Тараса Шевченка, де полюбляють відпочивати та фотографуватися закохані пари, а також молодята в день весілля.  

І на досягнутому колектив не зупиняється. З нагоди 20-річчя, яке Сім’я ресторанів «Classiс» відзначає цього року, місто отримало черговий подарунок від мережі – вздовж вулиці Шевченка висаджено алею сакур, для відвідувачів парку  обладнали зручну стоянку для автомобілів. А в парку імені Тараса Шевченка було облаштовано сучасний, комфортний спортивний майданчик з великою кількістю професійних тренажерів, які дозволяють проводити повноцінні тренування на свіжому повітрі людям усіх вікових категорій. 

Приємно, що ковельчани вже активно користуються можливістю займатися фізичними вправами на професійних тренажерах, підтримують здоровий спосіб життя. Дітворі тут також цікаво – новий дитячий майданчик з безпечним покриттям ніколи не буває порожнім.

«Сім’я ресторанів «Classic» – за здоровий спосіб життя та активний відпочинок, ми – за здорову та сильну націю!», – наголошує  «Сlassic» на своїх сторінках в соцмережах.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: черговий подарунок місту від Сім’ї ресторанів «Classic» в парку імені Тараса Шевченка.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 

За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 

Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1053

У народній медицині кульбаба використовується дуже часто. Її рекомендують уживати при атеросклерозі, запальних процесах у нирках і печінці, каменях у жовчному міхурі, холециститі, гастриті зі зниженою кислотністю, низькому рівні калію в організмі, цирозі печінки.

Всім, у кого часто з’являється герпес на губах або біля носа, треба раз на тиждень протягом усього періоду цвітіння кульбаби з’їдати по 7-10 золотистих голівок суцвіть, попередньо очистивши їх від зелені. На смак вони солодкуваті, з медовим запахом. Після такого лікування про висипи забудете надовго.

Для очищення печінки: 200 суцвіть кульбаби промити, залити літром води і варити на повільному вогні 25 хвилин. Остудити, процідити, віджати квіти. Додати 1 кг цукру і варити на повільному вогні, поки не загусне. Приймати двічі на день вранці й увечері, додаючи по 1 ч. л. в склянку води. Якщо печінка сильно забруднена токсинами, можуть виникнути болі в жовчному міхурі.

При ревматизмі: квіти кульбаби подрібнити, додати таку ж кількість цукру, перемішати. Поставити в холодильник на півтора тижні. Процідити рідину. Приймати настій по столовій ложці за годину до їди раз на день.

Навесні дуже корисний сік із листя кульбаби. Він зміцнює організм, знімає запалення в шлунку, при хронічних запорах діє як легке проносне, для печінки і жовчного міхура — як жовчогінний засіб. У матерів, що годують груддю, сприяє збільшенню кількості молока. Також виявляє жарознижувальну і потогінну дію. Для приготування соку листя кульбаби добре промити, витримати в концентрованому розчині солі 20-30 хвилин, знову промити в холодній воді, ошпарити (обов’язково) окропом, пропустити через м’ясорубку, віджати крізь щільну тканину, розбавити водою 1:1 і прокип’ятити 2-3 хвилини. Приймати по чверті склянки за 20 хвилин до їди двічі на день.

При захворюваннях хребта і кісток, а також для зміцнення і поліпшення загального стану зубів рекомендують уживати суміш, приготовлену з соків кульбаби, моркви і листя ріпи. Також цей сік можна змішувати з будь-якими дикорослими лікарськими рослинами. Для того, щоб наситити організм усіма необхідними для здоров’я речовинами, достатньо щодня вживати по 2-3 ложки такого засобу перед їдою.

Якщо є хронічне захворювання печінки, застосовують листя і корінь кульбаби як засіб, що зменшує кількість холестерину в крові. Радять таку мікстуру: сік свіжих коренів кульбаби — 100 г, спирт 900С — 15 г, гліцерин — 15 г, вода — 17 мл. Процідити і приймати по 1-2 столові ложки на день. Рекомендується приймати по 50-100 г соку рослини на день, він справляє кровоочисну властивість, може застосовуватись як тонізуючий, сечогінний засіб, при слабкості шлунка, жовтяниці, при шкірних захворюваннях і подагрі. Вважається, що кульбаба зменшує приплив крові до печінки і розчиняє жовчні камені.

При переохолодженні й грипі віджати сік з усієї рослини кульбаби, законсервувати зі спиртом у пропорції 1:1, або настоювати всю рослину на спирті 21 день у темному місці. Процідити, віджати, приймати по 30-50 г раз-двічі на день.

Свіжозірваний лист кульбаби подрібнити, розтерти до вологості і прив’язати до місця укусу. Поміняти через дві-три години. Невеликі молоді бородавки можна вилікувати соком кульбаби.

Ця рослина як жовчогінний засіб: 5 ст. ложок без верху грубо стовчених коренів кульбаби залити 1 л окропу, кип’ятити під кришкою 20 хв., остудити і процідити. Приймати теплим тричі на день по 1/2 склянки за 1 годину до їди.

За відсутності апетиту: 2 ч. ложки подрібненого коріння залити 1 склянкою холодної кип’яченої води, настоювати 8 годин. Пити по 1/4 склянки чотири рази на день перед їдою.

Коли дошкуляє недокрів’я, авітаміноз: 1 ч. ложка коренів і листя залити 1 склянкою окропу, настояти, закутавши, 1-2 години, процідити. Приймати по 1/4 склянки 3-4 рази на день за 20 хв до їди.

При різних хворобах крові і як засіб, що поліпшує обмін речовин: 1 ст. ложка подрібнених коренів залити 1 склянкою окропу, настояти, вкутавши, 1-2 години, процідити. Приймати по 1/4 склянки 3-4 рази на день за 30 хв до їди.

Як проносне: сухе коріння подрібнити в кавомолці для одержання порошку. Приймати порошок по 1/2 ч. ложки 3 рази на день.

Попри довгий список корисних властивостей кульбаба та продукти на її основі мають також низку протипоказань. Застосування рослини як ліки сильно підвищує кислотність шлунково-кишкового тракту і шкідливе при серцево-судинних захворюваннях. Кульбаба не рекомендується також вагітним, дітям молодше 12 років і тим, хто страждає від закупорювання жовчних шляхів. А ще вона не сумісна з нікотином і алкоголем. Їх спільне вживання може призвести до непередбаченої реакції організму. Загалом навіть у разі відсутності протипоказань перед уживанням продуктів із кульбаби потрібно неодмінно проконсультуватися з лікарем.

Не зайве також нагадати, коли правильно збирати кульбабу: коріння — восени, листя — до цвітіння.

Оксана СКИТАЛІНСЬКА,

дієтолог.

У народній медицині кульбаба використовується дуже часто. Її рекомендують уживати при атеросклерозі, запальних процесах у нирках і печінці, каменях у жовчному міхурі, холециститі, гастриті зі зниженою кислотністю, низькому рівні калію в організмі, цирозі печінки.

Всім, у кого часто з’являється герпес на губах або біля носа, треба раз на тиждень протягом усього періоду цвітіння кульбаби з’їдати по 7-10 золотистих голівок суцвіть, попередньо очистивши їх від зелені. На смак вони солодкуваті, з медовим запахом. Після такого лікування про висипи забудете надовго.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 955

Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.

Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.

— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.

Щодо краси, то, звичайно, боровики, червоноголовці і навіть бабки виглядають симпатичніше, але свій "шарм" є і в сморчків. Тому наш фотокореспондент Мирослав Данилюк охоче сфотографував двох "лісових братиків", створивши відповідну композицію, яку ви бачите на фотосвітлині.

Знахідка Георгія Барана  викликала  у нас бажання дізнатися більше про перші весняні гриби, а тому ми занурилися у всесвітню мережу, як іноді називають Інтернет, де виявили чимало цікавого, чим хочемо поділитися з читачами "Вістей Ковельщини".

l

Сморчок — сумчастий гриб з красивим капелюшком яйцевидно-округлої форми, жовтувато-коричневого забарвлення і невеликими осередками, що зовні нагадують бджолині стільники. Ніжка циліндричної форми, на кілька тонів світліша  капелюшка. У сморчка біла м'якоть, що має приємний аромат і смак.

У природі існують три види зморшків: звичайний або їстівний; конічний; ковпачок або сморчкова шапочка.

Капелюшок у гриба виростає до 10 сантиметрів у діаметрі і до 15 — у висоту. Ніжка може в товщину досягати 5 сантиметрів.

Як відрізнити помилковий сморчок від справжнього?

Справжні сморчки є смачними їстівними грибами, а ось помилкові сморчки отруйні. На щастя, їх можна легко відрізнити один від одного. Робиться це шляхом поздовжнього розрізу уздовж тіла гриба. У помилкового сморчка капелюшок не прив'язаний  до ніжки, а ніжка ватяна і щільна, тоді як у справжніх грибів ніжка порожниста, а капелюшок зливається з нею.

Застосування 

сморчків в кулінарії

Перед вживанням цей гриб обов'язково потрібно відварити, а відвар злити. Тільки після цього можна приступати до приготування зморЧків, гасити їх, смажити або додавати в суп. Особливо смачні сморчки в тушкованому вигляді або в соусах. В якості окремої страви можна подавати сморчки, тушковані зі сметаною, також можна використовувати їх в якості начинки для пирогів. 

Сморчки не солять і не маринують — їх сушать, а в їжу використовують тільки через три місяці після сушки. Слід врахувати, що сушені гриби вбирають вологу, тому зберігати їх необхідно в сухому місці в картонних коробках або паперових пакетах, інакше вони відволожаться і запліснявіють. 

Застосування сморчків в народній медицині

З давніх часів сморчки використовують для лікування короткозорості і далекозорості, а також при ревматизмі і різних захворюваннях суглобів. Вони показані для зміцнення імунітету.

Рецепти 

приготування сморчків

Смажені сморчки в сметані

Підсмажити на вершковому маслі головку ріпчастої цибульки, нарізаної кільцями і викласти порізані на невеликі шматочки зморшки. Посолити, можна додати у сковорідку 1-2 лаврових листочки. Тушити протягом 30 хвилин. За 5 хвилин до закінчення готування додати 2 зубчики дрібно порізаного часнику і 2 ст. ложки сметани, добре перемішати. Подати на стіл, прикрасивши зеленою цибулею.

Соус по-версальськи

- свіжі зморЧки - 10 шт.,

- цибуля - 1 шт.,

- біле сухе вино - 100 г,

- жирні вершки - 200 г,

- сіль.

Гарно промиті гриби кидаємо в окріп і варимо 10 хвилин. Смажимо на олії порізану цибулину, додаємо дрібно порізані, попередньо відварені зморЧки. Після кількох хвилин смаження додаємо біле вино і кип'ятимо, доки не вивітриться запах алкоголю. Тоді доливаємо вершки і варимо, поки соус не зменшиться наполовину. Солити краще вже в самому кінці, поки рідина не википіла, кількість солі розрахувати дуже важко. За бажанням можна додати зелень петрушки.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Від редакції: коли цей матеріал був готовий до друку, Георгій Павлович похвалився ще одним своїм “трофеєм” — білим грибом чималенького розміру, якого знайшов поблизу Ковеля днями. З нього вийшов смачний суп — самі куштували...

Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.

Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.

— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 573

Гороскоп

з 25 по 31  травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 488

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 418

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 433

Погода в Ковелі 

14 – 20 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 417

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

Він підкреслив, що, за даними метеостанцій, висота снігового покриву на рівнинній місцевості становить 4–10 сантиметрів.

"На останніх двох картах фактична температура повітря на ранок у Європі й окремо контрасти по Республіці Білорусь", – додав метеоролог.

У білоруському Гродно випав сніг, а до полудня через пронизливий вітер опади з'явилися у Мінську, повідомляє TUT.by.

"Здається, зима вирішила надолужити все, що прогаяла  свого часу, і повернулася в міста. І якщо весняні заморозки – явище досить часте, то сніг в травні випадає рідко", – йдеться у повідомленні.

Так, мокрий сніг покрив дерева, які вже встигли розцвісти, та весняні квіти. Місцеві жителі навіть змогли зліпити із снігу різноманітні фігурки.

Вл. інф.

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 454

Напевно, немає такої людини, яка змогла б у своєму житті обійтися без допомоги медиків. Без перебільшення скажу, що хоч обрала  журналістику, а не медицину,  люди у білих халатах   викликають у мене величезну повагу. Народилася і живу я в місті, та життя людей в сільській місцевості, їхні болі і тривоги не залишають мене байдужою. Особливо хвилює стан справ з медициною на селі.  І не тільки у поліській "глибинці".  

Про те чи змінилась ситуація на краще в охороні здоров'я у зв'язку з її реформуванням, в яких умовах  працюють сьогодні працівники первинної медичної допомоги, до відповідальності яких додався ще й  злощасний  "Covid-19", ми розмовляємо із депутатом Ковельської районної ради, завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту с. Козлинич Поворської ОТГ Василем ОЛЕКСЮКОМ.

Високий професіоналізм, компетентність та енергійність – ось ті риси, які зробили Василя Івановича авторитетною і шанованою людиною не тільки у Козлиничах. Провести прийом у ФАПі,  надати медичну допомогу пацієнтам у рідному селі, поміряти тиск, оглянути  хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові  виклики – далеко не весь перелік обов'язків, які виконує фельдшер, який понад 30 років присвятив себе обраній справі.

Родом  Василь Олексюк із с. Карпилівки Камінь-Каширського району. Тут промайнули дитинство, шкільні  роки, але й  досі частинка його душі належить селу, звідки родом, де все таке рідне і близьке. Після закінчення школи склав іспити в Ковельське медичне училище, яке успішно закінчив. Перше робоче місце було  у Карпилівці, затим - служба в армії, яку проходив у Німеччині (НДР). Працював військовим медиком, згодом  одружився. Первісток в молодій сім'ї народився у Німеччині. Однак обставини склалися так, що Василь Іванович разом з родиною повернувся в Україну.

Тож із жовтня 1990 року до сьогоднішнього дня працює і проживає у Козлиничах. 

– Василю Івановичу, Ви маєте досить солідний стаж роботи в медицині, бачили на своєму шляху чимало.  Однак, що не рік, то відбуваються якісь зміни, ведуться постійні реформи, обіцянки чиновників на міністерських кріслах, що  медицина заживе "по-новому". А як воно насправді? 

– В усі часи працювати в медичній галузі було непросто. Але якщо згадати 90-ті роки, коли на прилавках сільських магазинів були, скажімо, гумові чоботи та гармошки, то слід сказати, що на медицину виділялися значні кошти. На жаль, завжди стояло питання про закриття ФАПів, скорочення молодшого медичного персоналу (таких наприклад,  як опалювачі, санітарки). Справа в тому, що і ціни тоді були значно нижчими. З кожним роком вони підвищуються, в той час, як фінансування медицини зменшується. Це дуже прикро. Тим більше, що нині  триває реформа "первинки". Міністерство охорони здоров'я взагалі  їх не бачить.  Передбачається створення  пункту "Здоров'я", причому в населених пунктах, де проживає більше, ніж 700 чоловік. А нам доводиться працювати без  молодшого медичного персоналу.

 Прийшов вранці на роботу і перш, ніж зробити щеплення, мушу  займатися  прибиранням. Завідувачі ФАПів виконують усю роботу без винятку, щоб мати відповідні санітарні умови. Мені пощастило більше, бо я обслуговую одне село. А дехто із сільських медиків працює на два або навіть три населених пункти.  Особливо гостро стоїть це питання в зимовий період 

Але до всього звикаєш. Я не уявляю життя без своєї роботи, односельчан, до яких прикіпів  серцем і душею. Шкода, коли вони хворіють. Ви правильно сказали, що працюємо в непростих умовах. Уявіть собі ситуацію, Ви приходите до мене на прийом, а я тримаю в руках швабру і мию підлогу...

– Василю Івановичу,  не треба бути великим знавцем медицини, аби побачити очевидне. Боляче і прикро, коли у таких маленьких селах, як, до прикладу, Світле чи Шкурат, старенька бабуся або  дідусь не мають можливості отримати першу невідкладну допомогу. Та й не збагну, як можна лікувати людину, скажімо, "візуально". Є чимало випадків, коли потрібно зробити  відповідні аналізи чи обстеження… А якщо це віддаленний населений пункт? Як же вчасно довезти хворого до лікарні?

– Далеко не в кожного фельдшера є автомобіль, але в кого він є, то стараємось вчасно довезти хворих до амбулаторій чи  до районної лікарні. Якщо є необхідність, то викликаємо бригаду швидкої допомоги. На моє переконання, людина з міста чи великого населеного пункту не відрізняється від мешканця маленького села, який теж потребує належної медичної допомоги. Було б чим доїхати до хворого, а так це є завжди. Тому іноді складається враження, що відбувається свідоме знищення сільської медицини.

– Ви як депутат Ковельської районної ради,  часто порушуєте цю проблему під час сесійних засідань. А як вирішуються такі  питання "на місцях"?

– У нас налагоджена гарна співпраця з головою Ковельської районної ради  Андрієм Броїлом, депутатським корпусом. Уважно розглядаємо звернення громадян,  в міру можливостей виділяємо кошти на лікування хворих. Не можу не згадати депутата обласної ради Віктора Козака, екс- керівника Ковельської райдержадміністрації. Будь-яке питання із ним вирішували і вирішуємо з користю для громади. І це  радує. 

З 1 січня 2020 року сільська медицина ("первинка") фінансується коштом місцевих бюджетів. Якщо територіальна громада має можливість утримувати ФАпи, тоді вони матимуть змогу функціонувати. Дякувати Богу, знаходимо компроміси і порозуміння із сільськими депутати, які не стоять осторонь проблем медицини.

– Повернімося до теми номер один – карантину. Чи забезпечений сільський медик засобами захисту?  Чи побільшало хворих за останніх два місяці?

– Якщо відверто, то хворих не побільшало. В зв'язку з карантинними обмеженнями, проводжу консультації в телефонному режимі. Але не можу не згадати один випадок. Захворіла маленька дитина (до року) з підозрою на пневмонію. Прийшов її оглянути, надати першу невідкладну допомогу. Викликав бригаду швидкої допомоги, аби доставити дитину в центральну району лікарню. Приїхали вчасно,як і належить, в захисних костюмах, масках, рукавичках, захисних екранах. Все – у відповідності із протоколом. А  я прийшов на виклик до хворої  дитини в одній масці і рукавичках. Так чи інакше до хворого  першим поспішає на допомогу сільський фельдшер. За час карантину (2 місяці) отримав п'ять одноразових масок, дві шапочки, дві пари рукавичок та один респіратор. Цього явно недостатньо.

– Василю Івановичу, а як же з медикаментами першої необхідності? Сільські ФАПи забезпечені найнеобхіднішим?

– Так.  Для невідкладної допомоги  отримуємо безкоштовні ліки, якими забезпечує Ковельське МТМО. Зняти гострий біль, запобігти інфаркту міокарда є можливість тут, на місці.  Крім того, в Козлиничах працює аптечний пункт, де можна придбати ліки. 

– МОЗ України звітує про те, що в умовах карантину воно приділяє особливу увагу медичним працівникам, які щодня ризикують своїм життям задля порятунку людей. Обіцяють солідну  доплату у розмірі 300 відсотків окладу. 

– Дякуємо МОЗу, що у нас хоча б збереглася та заробітна плата, яка передбачена тарифною ставкою. Про нас, сільських медиків, держава забула. Поки що надбавки не отримують навіть ті, хто лікує хворих на коронавірсну інфекцію. В жодному режимному наказі  немає такої установи, як ФАП. Як уже згадував у нашій розмові, ФАПи утримують місцеві громади.

– Як же тоді бути з людьми, котрі живуть в невеличких селах, де мешкає кілька десятків людей?

– Щоб бригада швидкої допомоги приїхала з Ковеля, необхідно відповісти на чимало питань. Екстрена медична допомога (прямий зв'язок з нею) знаходиться в  Луцьку. Область передає повідомлення в  Ковель. Тоді скеровується бригада швидкої допомоги, яка на той момент перебуває найближче до потрібного населеного пункту. Дуже добре, що у Поворську (11 кілометрів від Козлинич) є пункт швидкої допомоги. В разі потреби карета "швидкої" приїздить за 15-20  хвилин. Можна сказати, що нам дуже пощастило. Але ж не всім так…

– Василю Івановичу, яка демографічна ситуація у Козлиничах? Чи є молодь, чи народжуються діти, чи багато учнів піде у перший клас.

– Село живе, люди працюють, стараються вижити в непростих умовах. В Козлиничах проживає багато молоді. Моя дружина Ніна Романівна, котра працює вчителем початкових класів Козлиничівської ЗОШ, набирає учнів перших класів на новий навчальний рік. В перший клас піде 18 учнів. Це втішає.

– Наскільки відомо, Ваша дружина Ніна Романівна не тільки чудовий педагог, а й займає чітку громадянську позицію, відстоює інтереси громади, які обрали її депутатом Поворської сільської ради.

– Так. В нас – сім'я депутатів. Не можемо стояти осторонь людських проблем, тим паче наших односельчан. Стараємося в міру можливості почути кожного. З дружиною знаходимо порозуміння, при потребі радимося.  Тож нехай всі будуть здорові, нехай кожного минають негаразди, а якщо і виникають якісь проблеми, то щоб їх було під силу вирішити. Миру всім, добра і благополуччя!

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: Василь ОЛЕКСЮК на своєму робочому місці.

P.S. Під час підготовки матеріалу до друку Василь ОЛЕКСЮК повідомив, що Ковельське МТМО виділило на потреби фельдшерсько-акушерського пункту додаткові засоби захисту: 20 пар рукавичок, 10 масок та один захисний костюм. Це засоби індивідуального захисту для сільських медиків, які вони отримуватимуть щотижня.

Напевно, немає такої людини, яка змогла б у своєму житті обійтися без допомоги медиків. Без перебільшення скажу, що хоч обрала  журналістику, а не медицину,  люди у білих халатах   викликають у мене величезну повагу. Народилася і живу я в місті, та життя людей в сільській місцевості, їхні болі і тривоги не залишають мене байдужою. Особливо хвилює стан справ з медициною на селі.  І не тільки у поліській "глибинці".  

Про те чи змінилась ситуація на краще в охороні здоров'я у зв'язку з її реформуванням, в яких умовах  працюють сьогодні працівники первинної медичної допомоги, до відповідальності яких додався ще й  злощасний  "Covid-19", ми розмовляємо із депутатом Ковельської районної ради, завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту с. Козлинич Поворської ОТГ Василем ОЛЕКСЮКОМ.

Високий професіоналізм, компетентність та енергійність – ось ті риси, які зробили Василя Івановича авторитетною і шанованою людиною не тільки у Козлиничах. Провести прийом у ФАПі,  надати медичну допомогу пацієнтам у рідному селі, поміряти тиск, оглянути  хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові  виклики – далеко не весь перелік обов'язків, які виконує фельдшер, який понад 30 років присвятив себе обраній справі.

Родом  Василь Олексюк із с. Карпилівки Камінь-Каширського району. Тут промайнули дитинство, шкільні  роки, але й  досі частинка його душі належить селу, звідки родом, де все таке рідне і близьке. Після закінчення школи склав іспити в Ковельське медичне училище, яке успішно закінчив. Перше робоче місце було  у Карпилівці, затим - служба в армії, яку проходив у Німеччині (НДР). Працював військовим медиком, згодом  одружився. Первісток в молодій сім'ї народився у Німеччині. Однак обставини склалися так, що Василь Іванович разом з родиною повернувся в Україну.

 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 697

Віра невимовно раділа кожному новому дню, що наближав весілля її єдиного сина. Тішилася, що скоро зможе повернутися в таку далеку за відстанню, але таку близьку її серцю Україну. Хоча в Італії була вже десять років, мала добру роботу і вірних подруг, але вдома залишилося її найбільше багатство  – сім’я.

На жаль, усі наші радощі, добробут і щастя, всі найважчі страждання, вчинки й прагнення — все пов’язане невидимими нитками з високою владою грошей. Їхня сила може за короткий термін підняти людину до небес і так само стрімко скинути її в прірву. Такого життя своїй родині Віра не хотіла, тому вирішила поїхати на заробітки. Син і чоловік дуже раділи її посилкам та великим (за нашими мірками) грошам, які вона справно передавала.

Віра тільки зрідка могла приїздити додому. Тоді її улюблені чоловіки робили все, щоб вона могла добре відпочити і розважитися.

Так минали рік за роком. Іноді Вірі хотілося покинути все й поїхати туди, де Сонце світить яскравіше, птахи співають мелодійніше, квіти дарують незвичайний аромат казкової чарівності й сняться кольорові сни. Там усе їй любе й дороге з дитинства. Та завжди зупиняла думка про майбутнє любого синочка, адже треба допомогти йому влаштуватися в житті. У важкій боротьбі між «хочу» і «треба» завжди чомусь перемагало «треба».

Але тепер, коли в сина є все необхідне для безбідного життя, жінка вирішила, що більше ніколи не залишить свою родину. Досить із неї тих заробітків. Правда, синьйорі Лаурі вона так і не наважилася сказати про своє рішення. Дуже боялася засмутити стару пані, котра за всі ці роки стала їй другою сім’єю.

Повернувшись додому, Віра з головою поринула в передвесільні клопоти. Дні в круговерті турбот минали непомітно — жінка з усіх сил намагалася справити синові весілля на вищому рівні. Як-то кажуть, на радість собі й на заздрість іншим.

І ось настав довгоочікуваний день. Віра була щасливою. Нарешті її Сергійко знайшов свою половинку, а вже зовсім скоро й лелека навідається до їхньої оселі. Віра поринула в мрії про те, як забиратиме з пологового невістку з немовлям, та голос подруги Слави привів жінку до тями.

– Чого всміхаєшся? – іронічно спитала та. – Правду кажуть: раденька, бо дурненька. Ти не бачиш, що в тебе під носом діється.

– Про що ти? – здивувалася Віра.

– Ех ти… – скривилася Слава. – Заробітчанка… Поки ти в своїй Італії спину гнула, твого чоловіка інша жінка звабила.

– Неправда! – з відчаєм крикнула Віра. – Ти заздриш, тому й зводиш наклеп на мого Степана. А він любить мене одну!

– Точно, – засміялася Слава. – Поцілила пальцем у небо. Он, подивись, – і показала на красиву світловолосу жінку, – це його коханка. А онде в кутку двоє близняток – це його доньки.

– Що ти таке кажеш? – спитала Віра, відчуваючи, як усе пливе в неї перед очима.

– Правду кажу. Твій коханий чоловік – самець. А найголовніше, що гроші, які ти так важко заробляєш, він тепер здебільшого витрачає на свою нову сім’ю. А ти й далі заробляй їх і висилай своєму благовірному та його дітям.

Віра розуміла: подруга не обманює. Але ця гірка правда вдарила її в самісіньке серце й за мить зруйнувала все, про що жінка так довго мріяла. Убила і стерла всі почуття. Віра хотіла дізнатися відповідь лише на одне запитання, яке не забарилась поставити Славі:

– Скажи, мій син знав про батькові походеньки?

– Чому ж не знав? – усміхнулася Слава. – Знав і мовчав. Кому ж хочеться втрачати чарівну торбину, з якої постійно сипляться золоті монети.

– Не розумію, – з болем промовила Віра.

– Що ж тут незрозумілого? Боявся твій Сергійко, що якщо ти дізнаєшся правду, то повернешся додому. Й нікому буде заробляти грошенята. Вони ж уже встигли звикнути до безбідного життя.

– Невже я для них тільки рабиня, котра заробляє і висилає гроші? – спитала Віра крізь сльози.

– Не знаю, подруго, хто ти для них тепер. Та не будь останньою дурепою і поклади край цій хитрій та підступній грі, яку ведуть твої син і чоловік. Ну все. Я іду танцювати. А ти добре подумай над тим, що я тобі розповіла.

Віра стомлено сіла в крісло, безпорадно обводячи поглядом гостей. Як же боляче усвідомлювати, що вона чужа на цьому святі! Настільки чужа, що чоловік не посоромився запросити на нього свою коханку з дітьми. А син… Як він міг дозволити все це? Під впливом емоцій і почуттів Віра раптом підвелася з крісла, швидко підійшла до музикантів, котрі заповзято грали польку, й попросила дати їй мікрофон. Музика враз стихла, і Віра голосно сказала:

– Дозвольте щиро подякувати всім присутнім за те, що розділили з нами радість цього свята – весілля нашого єдиного сина. Сьогодні він ступив на стежку самостійного життя і відтепер буде крокувати нею, даруючи радість своїй сім’ї і підтримуючи інших. Тепер я спокійна за тебе, Сергійку… І за тебе, Степане, я теж спокійна, оскільки за час моєї відсутності ти гав не ловив, а справно дітей з іншою плодив. Що ж, тепер виховуй своїх доньок. Думаю, це буде справедливо… Я ж повертаюся до Італії, до людей, котрі мене поважають і чекають. Хотіла залишитися з вами, бо думала, що потрібна вам. Ладна була для вашого щастя небо прихилити, руками хмари розігнати, життя за вас віддати, боротися і страждати… Та ви не оцінили моєї жертви. Що ж, Бог вам суддя…

І Віра, віддавши мікрофон, обернулася та гордо вийшла із зали. За нею бігли син і чоловік, щось доводили, пояснювали, просили вибачення… Та Віра мов не чула й не бачила їх. Жінка, як підбита пташка, котрій щойно довелося впасти й боляче вдаритися об землю, щиро вірила, що час рано чи пізно загоїть її глибоку, болючу рану, і вона знову зможе літати…

Галина ШУЛИМ.

Віра невимовно раділа кожному новому дню, що наближав весілля її єдиного сина. Тішилася, що скоро зможе повернутися в таку далеку за відстанню, але таку близьку її серцю Україну. Хоча в Італії була вже десять років, мала добру роботу і вірних подруг, але вдома залишилося її найбільше багатство  – сім’я.

На жаль, усі наші радощі, добробут і щастя, всі найважчі страждання, вчинки й прагнення — все пов’язане невидимими нитками з високою владою грошей. Їхня сила може за короткий термін підняти людину до небес і так само стрімко скинути її в прірву. Такого життя своїй родині Віра не хотіла, тому вирішила поїхати на заробітки. Син і чоловік дуже раділи її посилкам та великим (за нашими мірками) грошам, які вона справно передавала.

Віра тільки зрідка могла приїздити додому. Тоді її улюблені чоловіки робили все, щоб вона могла добре відпочити і розважитися.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503