Гороскоп

з 15 по 21 лютого 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 333

Висока оцінка діяльності закладу позашкільної освіти "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ"

Гарні новини надійшли наприкінці січня до управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради та ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ". Відповідно до плану роботи Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України на 2020 р. було вивчено та узагальнено педагогічний досвід закладу позашкільної освіти "Станція юних натуралістів міста Ковеля" за темою "Партнерство педагога і вихованця в освітній діяльності закладу позашкільної освіти еколого-натуралістичного напряму".

Адміністрація НЕНЦ висловила щиру подяку начальнику управління освіти м.Ковеля Бичковському Віктору Васильовичу, директору ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ" Бобчук Вірі Тимофіївні та педагогічному колективу закладу за досягнуті високі результати у впровадженні інноваційних педагогічних технологій у практику позашкільної освітньої діяльності.

Цей досвід було обговорено на онлайн-засіданні розширеної методичної ради НЕНЦ. Усі матеріали, представлені станцією натуралістів, розміщені на сайті Національної академії педагогічних наук і НЕНЦ з метою їх розповсюдження, поширення в педагогічну практику та популяризації передової педагогічної ідеї.

Наталія Майсак, 

методист ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ 

НАТУРАЛІСТІВ 

МІСТА КОВЕЛЯ".

Висока оцінка діяльності закладу позашкільної освіти "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ"

Гарні новини надійшли наприкінці січня до управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради та ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ". Відповідно до плану роботи Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України на 2020 р. було вивчено та узагальнено педагогічний досвід закладу позашкільної освіти "Станція юних натуралістів міста Ковеля" за темою "Партнерство педагога і вихованця в освітній діяльності закладу позашкільної освіти еколого-натуралістичного напряму".

Адміністрація НЕНЦ висловила щиру подяку начальнику управління освіти м.Ковеля Бичковському Віктору Васильовичу, директору ЗПО "СТАНЦІЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ" Бобчук Вірі Тимофіївні та педагогічному колективу закладу за досягнуті високі результати у впровадженні інноваційних педагогічних технологій у практику позашкільної освітньої діяльності.

Цей досвід було обговорено на онлайн-засіданні розширеної методичної ради НЕНЦ. Усі матеріали, представлені станцією натуралістів, розміщені на сайті Національної академії педагогічних наук і НЕНЦ з метою їх розповсюдження, поширення в педагогічну практику та популяризації передової педагогічної ідеї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 427

Погода в Ковелі 

4 – 10  лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 417

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади. У 1903 році стає членом Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після закінчення інституту Тимошенко переїздить на Волинь. В1906-1908 рр. працює інженером у Ковелі на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у  місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані: великий палац, приміщення  кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо. За проєктами Сергія Тимошенка  у Ковелі були  зведені земський шпиталь (амбулаторія) і жіноча гімназія (згодом землемірна школа). Окремі з цих будівель збереглися і до сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були зведені 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьєва. Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. 

“Харківський” період (1909-1918 рр.) можна вважати найбільш плідним. Сергій Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проєкти цивільного і промислового будівництва, запроєктував та реалізував понад 10 житлових та громадських будівель у Харкові, близько 40  будівель та споруд залізничних комплексів Північно-Донецької та Кубанської залізниць.

Ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. Тимошенко належав до плеяди українських архітекторів і митців (П. Альошин, В. Дяченко, К. Жуков, В. Кричевський, Г. Лукомський, Є. Сердюк, П. Фетисов, М. Філянський, М. Шумицький та інш.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку XX ст. Він брав участь у різних художніх виставках і конкурсах, був одним із фундаторів українського літературно-художнього та етнографічного товариства імені Квітки-Основ’яненка, був членом журі з розгляду проєктів спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві.

З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради. У листопаді того ж року – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, за наказом  №3  Головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 р. Сергій Прокопович виїздить до Києва і просить у В.Винниченка військової допомоги проти наступу червоноармійських військ. Однак все марно, Харків захопили більшовики. У 1921 році після обшуку чекістами помешкання Тимошенка, всі матеріали, що стосувалися його бюро-майстерні, разом із копіями проєктів були вилучені.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій Армії УНР. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919 р. Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів УНР. 

У липні 1920 р. брав участь у перемовинах та підписанні угоди між урядами УНР і Республіки “Кубанський край” про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємопоміч між ними. Разом з Армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під містом Базар, брав участь у роботі Вищої Військової Ради. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

З 1921 року Сергій Прокопович перебував в еміграції в Польщі, в Чехії (працював в Українській Господарській Академії).  Поза роботою в навчальних закладах Сергій Прокопович щодня допізна займався проєктуванням церков, музеїв, народних домів, невеликих архітектурних об’єктів, які знайшли втілення у Чехії та Галичині.

С. Тимошенко належав до УСДРП, яку очолював в еміграції Ісак Мазепа. Поряд з такими відомими науковцями, як Д. Антонович, Д. Дорошенко, архітектор, брав участь у культурно-освітніх заходах партії, виступав з лекціями.

У 1930 році Тимошенко переїхав до Луцька. Першим місцем його роботи стало Окружне земельне управління, де він працював керівником будівельного відділу. Зараз у цій будівлі розташований Волинський краєзнавчий музей. Пізніше обіймає посаду референдарія у Волинському воєводському управлінні (до 1935 р.).

Тимошенко  відомий як один із розробників архітектурного модерну початку XX століття.  1930-ті рр. – період  суцільного модернізму у Луцьку, і усі творіння архітектора також виражають цей стиль. Тимошенком спроектовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву в Луцьку. Тимошенко займався проектами забудови села а саме зразковими хуторами та овочесховищами. 

Сергій Тимошенко був радником Луцької міської ради,  активним членом церковного Товариства ім. Петра Могили, Товариства ім. Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії, головою Української парламентської репрезентації в польському парламенті у Варшаві.

Найважчими у житті архітектора стали 1940-1946 рр. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 р. він виїхав з Луцька, виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. “Опісля, – писав Тимошенко, – ми вже, як осінній лист, покотились по вітру: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945 році приплентались до Гейдельбергу, де просиділи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню”.

У 1946 році за сприяння молодшого брата Володимира Сергій Прокопович переїхав у США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Підірваний стан здоров’я перешкодив, але не зупинив його творчої діяльності. За його проєктами побудовано церкви у Ванкувері, Торонто, Саскатуні.

Помер Сергій Тимошенко 6 липня 1950 р. від серцевого нападу. Він був видатним інженером, архітектором та громадсько-політичним діячем, створив новітнє національно орієнтоване мистецтво, вдало поєднав його з тогочасними досягненнями європейської архітектурної думки.

Мирослава Мороз,

головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 454

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

Із безкінечних політичних телешоу чується одне і те ж: "Що зробив для України Трамп і що зробить Джо Байден?".  А сорок шостий Президент Америки у своїй інавгураційній промові визначає для себе, уряду та політиків найголовніше стратегічне завдання – об'єднати розділену виборами Америку під прапори демократії, гідності та свободи.

Отож, шановні керманичі держави, переймайте досвід, визначайте головні  пріоритети, будуйте єдину і соборну Україну під прапором національної ідеї, куди входять культура і мова, традиції та духовність, а за тим – все інше. 

Наша роз'єднаність базується на політично-соціальних протиріччях Захід – Схід  (читай: Європа – Росія). За 30 років  Незалежності не визначились, куди йдемо. Одні  тягнуть  "ковдру"  Соборності в бік відсталої мілітаристської Росії, інші – до благодатної Європи. 

Михайло Грушевський сто літ тому це протиріччя вирівняти не  зміг. Не через те, що не захотів, а тому, що в гени багатьох українців, як кліщ, впився вірус російського верховенства і хохляцького рабства. На жаль, оздоровчої противірусної вакцини у нас мало, а та, що є, – неефективна.

Не випадково згадується "Таємничий острів" Жуля Верна. П'ять осіб, втікаючи з полону на повітряній кулі, опинилися на невідомому  безлюдному острові. Незважаючи на приреченість долі, ці п'ятеро відчайдухів, різних за фахом та політичними уподобаннями,  згуртувалися і вирішили будувати комфортне життя з тих ресурсів, які подарувала їм природа. Вони були єдині в символах та назвах своєї міні-держави.

Колоністи не схилялися до сорока років Мойсеєвих блукань в пошуках землі обітованої, а працювали, творили і вчились на своєму досвіді. Вони були об'єднані соборно визначеною ідеєю. Коли на острові з'явилися пірати, не злякались, а вибудували стратегію оборони.

Мій зацікавлений читачу! Проведи паралелі між малим  об'єднавчим діянням  і нашим великим теперішнім. Ти сам дійдеш  висновку: якби запанувала у нашій Незалежній єдність, то давно Україна стояла б на майданчику Європи серед передових країн. Не склалося. Це відчули наші доморощені "пірати"-олігархи, котрі  безжально кинулися грабувати надбання доброзичливого народу та унікальні багатющі скарби природи.

Це їх "заслуга" у нашій бідності і в тому, що нам неохоче відчиняють двері в країнах Європи, Азії та Америки. 

У вищезгаданому "Символі віри" є гарне словосполучення – "Світло від світла". Тобто світло – від Бога, Отця нашого і світло – від Господа Ісуса Христа.

І на мою суб'єктивну думку, сюди доречно доєднується світло Соборності та єдності. Погляньмо на далеку та близьку історію. У 980 році Володимир Великий  намагався досягти соборності Київської Русі, зібравши в єдиний пантеон всіх древніх богів.

Спроба виявилася невдалою, і він прийняв вольове рішення: Хрещення Русі під покровом Єдиного Бога. Цей акт духовної Соборності став успішним – Русь-Україна піднялась на вищий щабель і стала рівною серед країн Європи.

Соборність – це промінь світла в душі кожного із нас. Повторюсь: світло в душі моїй, твоїй, політика, міністра і президента. Саме воно здатне боротися проти олігархічної бездуховної темряви.

На жаль, в наших душах сяє не сонячне проміння, а часто-густо жевріє тьмяна свічечка, яка при найменшому подиху вітру може згаснути.

...На Водохреще знайомий заявив: "Я люблю Україну, але обираю ОПЗЖ" (читай: проросійський вектор, а точніше – “руській мір”).

Немає в його єстві променя української Соборності. Як кажуть, коментарі зайві.

Далі – більше. І теж без світла та  надії на омріяну Соборність.

Поважна пані з особливим пафосом та сяйвом радості в очах повідомляє: знайомий білорус їй дорікнув: "Плохо вы живете". Заперечувати немає сенсу: вона солідарна з білорусом. Справді,    кожному з нас хочеться жити комфортно. Ось і ця пані малює в своїй уяві заморські країни, де вона – цариця, забувши казку про те, як вередлива  бабуся опинилася біля розбитого корита.

Вище згадана пані далека від ідеї Соборності, від лопати і плуга. Жінка  затьмарена спокусою багатого,  легкого життя, хоч міру багатства ще ніхто не визначив. А хіба вона одна така? 

Моя покійна мама повчала: "Що ти, синку, без міри скаржишся? В тебе є хліб, є до хліба, одягнутий, взутий, маєш роботу. Гріх гнівити Бога". Вона була мудрою та терплячою. І знала, що потрібно завзято працювати, щоб мати благо. 

У 1919 році Акт про з'єднання ЗНР та УНР в єдину Українську державу урочисто проголошував: "Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення народної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу".

Читачу! Ти бачиш сам: Акт  залишився декларацією, а на світло Соборності сунуть хижі хмари темряви.  Сунуть нахабно: війною, корупцією, пропагандою з боку Росії, влада якої прагне викликати у нас хаос і зневіру.

Та, попри все, лишається Світло соборності у душах і серцях патріотів, і це вселяє надію та щасливе майбуття, як це задекларовано в Акті Злуки.

Анатолій СЕМЕНЮК.

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 476

(Продовження. 

Поч. в номерах за 14 і 28 січня ц. р.).

Бо коли вони з тими наганами посунулися брати податки у бабиного брата Івана, який після довгих років перебування на фронтах повернувся додому та був контужений, то нагани їм не допомогли. Сміливий та дуже сильний брат Іван взяв сокиру, став поміж двома «уполномоченними» і сказав, показавши на сокиру:

– Уто вам, хлопци, пудатки. Удного точно зарубаю. Ни встигните і стрельнути зу своїх пістолів. Я ше не таких бачив. 

Уполномочєні забралися і пішли та більше ніколи до Івана не заходили. 

А якось зібралася баба Ярина на Спаса піти до церкви яблука посвятити. «А то ж завжди така пура, шо жнива. В кулгоспі роблять день і нич. Уд малого ду великого – всі на поли або на туку».

Баба спеціально відпрацювала цілу ніч на току біля віялки і на ранок пішла до церкви. Один із активістів вирішив вислужитися. 

Якраз приїхав уповноважений з району. Йому донесли, що баба Ярина кинула роботу в жнива і посеред білого дня пішла в церкву, куди можна було ходити тільки таким старим людям, які вже й пересуватися не могли. 

Прямо на току влаштували над бабою суд. Кричали на неї, обзивали, називали саботажницею, погрожували, що віддадуть під суд у Ковелі та запроторять у тюрму.

Почали складати протокол.

І тут баба Ярина спромоглася захищатися: 

– Та я ж цілу нич рубила, шо ж ви робите? Хіба ж то людина може рубити і день і нич?

Уповноважений з району запитав місцевих, чи то правда? Ті зніяковіло  підтвердили, що то таки-так. Суд мусили припинити.

Добре, що спромоглася Ярина відповісти, а якби промовчала – то потягнули б до кутузки або наклали б великий штраф.

Колгоспу віддала баба Ярина всі сили і здоров’я. Працювала до глибокої старості.

Льон, картопля, зернові та цукрові буряки з року в рік потребували її рук від сходу до заходу Сонця.

В перші роки після війни збіжжя косили руками. Чоловіки – косами, а жінки – серпами. Цілий день підбирати за косарями скошене жито чи пшеницю, в’язати снопи та ставити полукіпки, цілий день тягнути на Сонці серпа чи косу – треба було мати велику силу і ще більшу витримку.

Я, сільська людина, привчена змалку до роботи, більше 4 – 5 годин не міг косити – повністю знесилювався.

– Бу то ти ни втєгнутий, – казала мені баба. – Втєгнутися треба. І шоб руки зашкарубли – туді музулів ни буде. Мулудий кінь тоже ни може удразу добре тєгти, али звикне і тєгне. Так, я тубі скажу, і людина. 

Як гарно цвіте льон! Але    як же важко його рвати руками.

У сільських жінок згадуваних часів на весь рік залишалися після рвання льону глибокі борозни на руках. Цупке стебло різало руки, а до рукавиць в колгоспі ніхто й додуматися не міг.

Десятки гектарів льону в кожному селі волинського Полісся забезпечували тканиною мільйони людей.

А для тих, хто його вирощував, залишалися тільки борозни на руках. Навіть гроші не платили. Придумали нечувані світом в 20–му столітті трудодні.

Та понад усе були цукрові буряки.

Що то значить сполоти та прорвати, повзаючи на колінах чи зігнувшись на цілий день до самої землі, 10 гектарів буряків! Сучасна людина не може навіть уявити, як можна обробити таку площу.

Найгірше з буряками восени. Копають їх, коли вже осінь зиму кличе.

Буряк любить чорнозем, який в нас межує з глинистим ґрунтом. Як з неба починає моросити чи поливати дощем або вже й снігом, то на такій землі одну ногу витягнеш, а другу не можеш.

Росте буряк глибоко. Баба Ярина пам’ятає, як копали руками. Лопата в мокру землю не лізла. Товклися колгоспні жінки в цій липкій грязюці щодня аж до темряви, бо інакше свою ділянку не збереш. А потім знову стояли, зігнувшись «в три погибелі», щоб обрізати з буряків гичку.

Бувало, коли сильно задощить та розвезе дороги так, що не проїдеш, не пройдеш, в село закидали військову частину з їхньою сильною технікою. Але й вона не витримувала колгоспу і буряків. Машини часто вгрузали і засідали в болоті по самі вікна кабін.

Промоклі та задубілі від холоду солдати проклинали день і час, коли їх посилали на буряки. Однак вони, поробивши трохи, від’їжджали, а наші люди залишалися назавжди.

І за рабську працю знову отримували трудодні.

Баба Ярина була людиною малограмотною, простою і наївною. Її легко було ошукати. Колись племінник вирішив над нею пожартувати і спеціально розповів, що в сусідньому селі – Голобах трапилась велика аварія – розбилися два трамваї і загинуло багато людей. Сердобольна баба плакала і всім розповідала про «трагедію», поки хтось не роз’яснив їй, що то над нею насміялися, що ніяких трамваїв в Голобах ніколи не було і немає. 

Б.Я.: А я там знаю, шо там в тих Гулобах? Чи тамичка є той транвай чи нима? Я тамичка сто літ ни була. 

Якось я спитав у баби, за кого вона буде голосувати під час чергових виборів? Вона відповіла, що за Якубовича, бо він подарунки роздає. 

Б.Я.: Тая наша агітатурша гувурила, шо генші  дипутати ничо давати ни будуть, а Якубович має тиї призи руздавати.  

А ще одного разу, коли їй дуже болів шлунок і піднялося «давлєніє»,  племінниця дала їй вітамінів, бо інших таблеток не було. Баба Ярина відразу видужала і сказала, що кращих ліків вона ще не пробувала. Дуже просила ще таких таблеток привезти.

Б.Я.: Дитинучко, привизи мині тих таблєток. Такі вуни мині добри. Уд усього пумагають. І уд гулуви і уд жилудка і уд давлєнія.

Після аварії в Чорнобилі баба ніяк не могла зрозуміти, що таке радіація і не вірила, що вона дійшла аж до нашого села, казала, якби її хтось пофарбував у червоний колір і вона побачила – тоді би повірила.

Б.Я.: В нас тутичка ниякуї радиациї нима і ни може бути, бу ми чусник їмо і трускавкі і пузюнькі, і правдиви гриби, а вуни уд усього пумагають.

Незважаючи на те, що баба не прочитала жодної книжки, вона знала стільки всього, чого не знав та не знаю я, на чому не знається моє покоління та й, напевно, не буде вже знатися ніхто.

Вона вміла майже точно визначати час за Сонцем. Знала, якої погоди треба чекати ближчими днями. Взимку за інеєм на вікнах могла сказати, скільки градусів морозу надворі.

Знала безліч трав і від чого вони помагають людям чи худобі. Вміла відрізняти за співом багато птахів. Знала, що саме цієї ночі має отелитися корова.

Знала силу-силенну приказок, прислів’їв, казок, бувальщин, обрядів, пісень. Вміла заговорювати дітей від переляку.

Вміла робити безліч і безліч всілякої селянської роботи.

Баба Ярини застала і жила ще в тому поколінні, яке було останнім, яке вело натуральне господарство. 

Ці люди вміли робити все, щоб вижити без будь-якої сторонньої участі. Вимочувати коноплі та ткати полотна. Прясти та рівняти тканину рублем і качалкою. Робити з лика постоли, плести  з лози кошики та дитячі колиски, шити чоботи, катати валянки, квасити, сушити, солити, заготовлювати на зиму різну їжу, майже одними руками обробляти землю, молотити збіжжя ціпом, молоти зерно в жорнах, доглядати худобу, обходитися без лікарів від народження до смерті.

Після них вже майже ніхто цього робити так добре не вміє.   

Баба Ярина не дожила до ста років. Ледь-ледь не вистачило.

І хоч не було на той час у неї ні дітей, ні онуків, ні чоловіка, ні братів , ні сестер, однак з’їхалися люди на похорони, щоб віддати останню шану і з Голоб, і з Ковеля, і з Рівного, і ще з багатьох місць.

За життя люди часто питали у баби, в чому секрет її довголіття?

Б.Я.: Людочки добри, а бо я знаю, чуго то вуно так. Мабуть на руду мині так написано.

(Закінчення 

на 4-й стор.).

(Продовження.  Поч. в номерах за 14 і 28 січня ц. р.).

Бо коли вони з тими наганами посунулися брати податки у бабиного брата Івана, який після довгих років перебування на фронтах повернувся додому та був контужений, то нагани їм не допомогли. Сміливий та дуже сильний брат Іван взяв сокиру, став поміж двома «уполномоченними» і сказав, показавши на сокиру:

– Уто вам, хлопци, пудатки. Удного точно зарубаю. Ни встигните і стрельнути зу своїх пістолів. Я ше не таких бачив. 

Уполномочєні забралися і пішли та більше ніколи до Івана не заходили. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 704

У січні понад 3,1 млн українців отримали субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, в середньому – по 1633 грн. З нового року уряд дещо пом'якшив вимоги до отримувачів субсидій, тож тепер більше людей зможуть оформити допомогу. Що змінилось в правилах отримання субсидій, а що залишилось, детально розібрались у Центрі громадського моніторингу та контролю.

Оновлені вимоги до отримувачів

Як і раніше, право на субсидії мають сім'ї, у яких плата за житлово-комунальні послуги перевищує визначений для них обов'язковий платіж. Останній залежить від доходів сім'ї. Щоб вирахувати обов'язковий відсоток платежу, необхідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї поділити на кількість її членів, а потім середньомісячний дохід на одну особу поділити на прожитковий мінімум (на сьогодні він становить 2189 грн). Отриманий результат потрібно поділити на 2, а потім помножити на 15%. Це і буде відсоток обов'язкового платежу. 

Варто зауважити, що з 1 січня Кабмін пом'якшив деякі вимоги до отримувачів допомоги, розширивши коло потенційних субсидіантів. За інформацією Мінсоцполітики, тепер на субсидію можуть претендувати сім'ї, "у складі яких є особи, що офіційно працюють за кордоном у країнах, з якими Україною не укладено договорів про соціальне забезпечення, або перебувають за кордоном у період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку". 

Також Кабмін дозволив звертатись по субсидію тим, хто впродовж року успадкував або отримав у подарунок житло чи транспорт вартістю понад 50 тисяч грн. Крім того, уряд надав право на субсидію тим сім'ям, члени яких не мають доходів, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Раніше субсидію їм могла призначити лише спеціальна комісія.

Як зазначили в Мінсоцполітики, відтепер відомство інакше рахуватиме граничну величину площі помешкання для отримання субсидії. Раніше це була опалювальна площа, а тепер загальна. Відповідно, за новими правилами загальна площа житлового приміщення не повинна перевищувати 130 м2 для квартир і 230 м2 для будинків. Як зазначили в міністерстві, "це дасть змогу автоматизувати процес отримання даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки в базах даних державних органів влади немає інформації про розміри опалюваної площі приміщень". 

"Карантинні" умови оформлення

Як повідомляють у Мінсоцполітики, у 2021 році, доки триває карантин, субсидія перепризначається автоматично. У поточному опалювальному сезоні 2,7 млн. домогосподарств отримали подовження субсидії без особистого звернення до органів соцзабезпечення. 

Як і торік, наразі діє спрощена процедура оформлення субсидії для українців, які втратили роботу і стали на облік в центрах зайнятості. При цьому субсидія розраховується на 50% більші соціальні норми споживання газу для приготування їжі та підігріву води, електроенергії та водопостачання.

Для тих, хто хоче оформити субсидію вперше, Мінсоцполітики пропонує подати заявку онлайн через сайт subsidii.mlsp.gov.ua. Авторизуватись можна за допомогою BankID, електронного цифрового підпису або електронної пошти. У перших двох випадках достатньо заповнити заяву і декларацію онлайн – і управління соцзахисту розгляне заявку та призначить субсидію. У разі використання електронної пошти доведеться роздрукувати заповнені документи і занести їх особисто до ЦНАПу чи посадовця територіальної громади. Інший варіант – надіслати документи до органу соцзахисту поштою. 

Призначення субсидії відбувається впродовж 10 днів, а якщо потрібно обстежити матеріально-побутові умови сім'ї, то впродовж місяця. Варто зауважити, що з нового року "Ощадбанк" інформує одержувачів субсидій та пільг за допомогою месенджерів.

 

Додаткові компенсації від держави

З січня уряд підвищив ціну на газ та електроенергію для населення, що викликало хвилю протестів по регіонах. Міністр соціальної політики Марина Лазебна заявила, що відомство проситиме про додаткові 10 млрд. грн. для фінансування субсидій. Однак прем'єр-міністр Денис Шмигаль зазначив, що наразі суму збільшувати не будуть, а в разі необхідності уряд звернеться з розрахунками до Верховної Ради. 

"На сьогодні в бюджеті передбачено 36,6 млрд. грн. для виплат субсидій. Ми готові виплачувати субсидії всім громадянам, всім домогосподарствам, які цього потребують", – сказав Шмигаль в ефірі телеканалу ICTV. – "На сьогодні такі розрахунки відсутні. Звичайно, якщо дивитися з розрахунку, що субсидії потрібно буде щомісяця платити як у січні, то можливо нам доведеться збільшувати цю суму".

Тим часом через подорожчання електроенергії Міністерство соціальної політики підготувало проєкт постанови про компенсації людям, які не отримують субсидії і користуються електроопаленням. Згідно з проєктом, зі спецфонду Держбюджету виділять1,4 млрд. гривень.   

Компенсацію нараховуватимуть у січні, лютому і березні всім, хто проживає в багатоквартирних і негазифікованих будинках, в яких відсутнє центральне опалення, а також багатодітним, прийомним сім'ям та дитячим будинкам сімейного типу. Виплати покриватимуть різницю між старим і новим тарифом на електроенергію. У Кабміні запевняють, що в разі схвалення постанови нарахування компенсації відбуватиметься автоматично.

Оксана КОВАЛЬ.

У січні понад 3,1 млн українців отримали субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, в середньому – по 1633 грн. З нового року уряд дещо пом'якшив вимоги до отримувачів субсидій, тож тепер більше людей зможуть оформити допомогу. Що змінилось в правилах отримання субсидій, а що залишилось, детально розібрались у Центрі громадського моніторингу та контролю.

Як і раніше, право на субсидії мають сім'ї, у яких плата за житлово-комунальні послуги перевищує визначений для них обов'язковий платіж. Останній залежить від доходів сім'ї. Щоб вирахувати обов'язковий відсоток платежу, необхідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї поділити на кількість її членів, а потім середньомісячний дохід на одну особу поділити на прожитковий мінімум (на сьогодні він становить 2189 грн). Отриманий результат потрібно поділити на 2, а потім помножити на 15%. Це і буде відсоток обов'язкового платежу. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407

Вкрав телефон

29 січня до Ковельського районного управління поліції надійшла заява від 37-річного ковельчанина про крадіжку телефону.

Як з’ясувалось, подія трапилась за місцем проживання потерпілого. Знайомий, який у нього гостював, викрав засіб зв’язку, чим спричинив шкоду заявнику на суму 2 тисячі гривень.

Правоохоронці відшукали спритника. Викрадену річ вилучили та повернуть власнику.

До слова, 31-річного спритника затримано в порядку статті 208 КПК України, так як чоловік перебував під домашнім арештом за вчинення іншого злочину.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 2 статті 185 (“Крадіжка”) Кримінального кодексу України. Триває слідство.

Пропонував гроші поліцейським 

Днями, близько 20-ї години до Ковельського районного управління надійшло повідомлення про те, що по вулиці Брестській у місті Ковелі трапилася дорожньо-транспортна пригода, один з учасників якої, водій «Опель-Вектри», втік з місця події.

Працівники сектора реагування патрульної поліції зупинили автомобіль на одній із вулиць міста. Аби уникнути відповідальності, керманич залишив у підлокітнику службового автомобіля гроші.

На місце виїхала слідчо-оперативна група Ковельського районного управління поліції, яка зафіксувала факт дачі неправомірної вигоди 35-річним жителем Ковеля.

Вирішується питання про внесення відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 369 (“Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі”) Кримінального кодексу України.

Окрім того, на водія складено адмінматеріали за частиною 1 статті 130 (“Керування водієм у стані сп’яніння”), статтею 124 (“Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів”), статтею 124-4 (“Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди”) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ошукали в Інтернеті

28 січня до Ковельського районного управління поліції звернувся 22-річний житель Турійська, який повідомив, що його ошукали під час інтернет-покупки.

В інтернеті він придбав ігрову приставку «Playstation 4 slim» вартістю 4 тисячі гривень. Після переказу грошових коштів зв’язок із продавцем зник.

Працівники поліції відкрили кримінальне провадження за фактом шахрайства та встановлюють особу, причетну до вчинення даного злочину.

l

Поліція вкотре попереджає краян: “Не довіряйте невідомим! Не поспішайте переводити кошти на невідомі рахунки, повіривши у сумнівні акції чи фантастичні знижки. Детально перевіряйте отриману інформацію”.

Пропозиція дешевше придбати талони на пальне зацікавила 37-річного жителя Ковельського району, після чого він переказав 40 000 гривень на вказані реквізити незнайомця. Ніяких талонів чоловік, звісно, не отримав.

Потерпілий звернувся із заявою до поліції. За фактом шахрайства відкрито кримінальне провадження. Правоохоронці встановлюють особу спритника.

У Ковелі пограбували іноземця

Повідомлення про злочин до поліції надійшло 29 січня близько третьої години ночі. 

Далекобійник, 47-річний громадянин іншої держави, зупинився вантажним автомобілем на автозаправці у Ковелі. В той час, коли водій замінював лампи габаритних вогнів, зловмисник проник у кабіну вантажівки та відкрито викрав папку з документами, мобільний телефон і планшет. Загальна сума завданих матеріальних збитків становить 600 EUR. Потерпілий відразу звернувся за допомогою до поліції.

Завдяки небайдужим громадянам зловмисника вдалося затримати. Поліцейські оперативно встановили, що правопорушник – 30-річний житель Ковеля, котрий раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності. Частину викрадених речей вилучили.

Ковельчанина затримали у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. Після повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 (“Грабіж, поєднаний з проникненням”) Кримінального кодексу України йому обиратимуть запобіжний захід – тримання під вартою.

Санкція статті передбачає від чотирьох до восьми років позбавлення волі.

Брухт перевозив без документів

25 січня наряд відділу реагування патрульної поліції Ковельського районного управління поліції під час патрулювання по вулиці Брестській зупинив автомобіль “Фіат Дукато”. 

Як з’ясувалось, водій перевозив чорний металобрухт без відповідних документів. Аби уникнути відповідальності, 37-річний водій залишив у службовому автомобілі 500 гривень.

На місце виїхала слідчо-оперативна група, яка зафіксувала факт дачі неправомірної вигоди жителем Ковельського району. 

Вирішується питання про внесення відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст. 369 (“Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі”) Кримінального кодексу України.

Окрім того, транспортний засіб з металобрухтом вилучили та помістили на арештмайданчик. Поліцейські перевіряють законність походження даного брухту.

Ковельське районне управління поліції Волинської області.

Патрульні знайшли вкрадений велосипед

Вранці 29 січня ковельським патрульним надійшло повідомлення про крадіжку на вулиці Коперника.

Патрульні миттєво виїхали на місце події. Заявник розповів, що вночі невідомі особи потрапили до його гаражного приміщення та викрали два велосипеди та дві бензопили.

Інспектори виявили сліди велосипеда, які виходили з подвір’я будинку. Оглянувши територію, поліцейські виявили у лісосмузі велосипед, який підходив під орієнтування. Як виявилося, це дійсно велосипед зявника. Надалі патрульні передали справу слідчим.

Працівники сектора реагування патрульної поліції. 

29 січня до Ковельського районного управління поліції надійшла заява від 37-річного ковельчанина про крадіжку телефону.

Як з’ясувалось, подія трапилась за місцем проживання потерпілого. Знайомий, який у нього гостював, викрав засіб зв’язку, чим спричинив шкоду заявнику на суму 2 тисячі гривень.

Правоохоронці відшукали спритника. Викрадену річ вилучили та повернуть власнику.

До слова, 31-річного спритника затримано в порядку статті 208 КПК України, так як чоловік перебував під домашнім арештом за вчинення іншого злочину.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 2 статті 185 (“Крадіжка”) Кримінального кодексу України. Триває слідство.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 539

Єдиноріг — символ чарівності, сили, мудрості, це мрія всіх маленьких і не дуже дівчаток. Ця міфічна істота зустрічається останнім часом у численних фільмах, мультиках, книгах і віршах. 

Дітлахи люблять казкових єдинорогів, адже вони такі чарівні і милі. Хоча батьки й не в змозі подарувати своєму улюбленому чаду цю чудову тваринку, однак створити маленьке диво їм все ж таки під силу! Іграшки-єдинороги уже тривалий час залишаються найпопулярнішими серед дітей по всьому світу. Граючи з ними, сумувати важко, адже вони неодмінно піднімуть настрій кожному. 

Саме такого милого нового друга отримала у подарунок від батьків з нагоди дня народження дев’ятирічна Діанка Троцюк, яку ви бачити на світлині. Ця лагідна істота моментально стала улюбленицею дівчинки і найчарівнішим “мешканцем”  її кімнати. Щиро віримо, що тепер усі мрії Діанки неодмінно збуватимуться, й кожен день її життя буде щасливим і сповненим чудес!

Але чи існують ці казкові тварини насправді, нехай навіть дещо в іншому вигляді? Давайте розберемося.

Хто ж такий єдиноріг? Як відомо, єдиноріг – це білосніжний магічний кінь, на лобі якого є кручений гострий ріг (за деякими версіями, покритий золотом). Образ єдинорога прийшов в сучасну міфологію, як і більшість казкових істот, з кельтських міфів, однак насправді він зустрічається в переказах практично всіх європейських народів, в тому числі і слов’ян.

У нас він іменувався Індрік-звір: вважалося, що ця тварина володіє величезною цілющою силою і здатна вилікувати будь-яку хворобу. Індрік виконував важливу функцію: розпоряджався підземними запасами води, виводив на поверхню струмки і рятував землю від посухи.

У західній міфології єдиноріг був магічною твариною, підпорядкувати яку могла тільки незаймана дівчина. Приваблений цнотливим ароматом, єдиноріг сам виходив із лісу, схилявся перед дівчиною і засинав у неї на колінах. Отут і можна було його зв’язати і відвести із собою. Завжди ця тварина символізувала добру силу: збереглося чимало середньовічних зображень боротьби єдинорога і лева, де лев – символ зла і смерті, а єдиноріг – представник добрих сил.

Східна традиція теж не обійшлася без цієї надзвичайної істоти: в легендах Індії, Китаю і Кореї на них їздили найзнаменитіші і прославлені королі давніх часів.

Чи існують єдинороги в реальному світі?

Очевидно, що раз міфологія різних народів так завзято зупиняється на образі єдинорога, якась схожа істота просто зобов’язана була зустрічатися в реальності. Але на сьогоднішній день коней з рогом у лобі не зустріла і не сфотографувала ще жодна людина. Зате в Інтернеті можна знайти чимало фотографій інших тварин з єдиним рогом у лобі. Це корови, олені і навіть кози, у яких з невідомих причин виникла така ось незвичайна мутація – замість двох утворився всього один ріг посеред чола. Фактично, тварина з одним рогом – як п’ятипелюстковий бузок — хоча рідко, але знайти можна.

Втім, цілком можливо, що колись на нашій планеті жили і справжні єдинороги – чарівні білосніжні коні з витонченим крученим рогом на лобі. Не виключено, що десь в глухих куточках планети досі живуть залишки єдиноріжного поголів’я, чекаючи, що який-небудь сміливий мандрівник знайде їх край і потоваришує з ними. 

Єдиноріг — символ чарівності, сили, мудрості, це мрія всіх маленьких і не дуже дівчаток. Ця міфічна істота зустрічається останнім часом у численних фільмах, мультиках, книгах і віршах. 

Дітлахи люблять казкових єдинорогів, адже вони такі чарівні і милі. Хоча батьки й не в змозі подарувати своєму улюбленому чаду цю чудову тваринку, однак створити маленьке диво їм все ж таки під силу! Іграшки-єдинороги уже тривалий час залишаються найпопулярнішими серед дітей по всьому світу. Граючи з ними, сумувати важко, адже вони неодмінно піднімуть настрій кожному. 

Саме такого милого нового друга отримала у подарунок від батьків з нагоди дня народження дев’ятирічна Діанка Троцюк, яку ви бачити на світлині. Ця лагідна істота моментально стала улюбленицею дівчинки і найчарівнішим “мешканцем”  її кімнати. Щиро віримо, що тепер усі мрії Діанки неодмінно збуватимуться, й кожен день її життя буде щасливим і сповненим чудес!

Але чи існують ці казкові тварини насправді, нехай навіть дещо в іншому вигляді? Давайте розберемося.

Хто ж такий єдиноріг? Як відомо, єдиноріг – це білосніжний магічний кінь, на лобі якого є кручений гострий ріг (за деякими версіями, покритий золотом). Образ єдинорога прийшов в сучасну міфологію, як і більшість казкових істот, з кельтських міфів, однак насправді він зустрічається в переказах практично всіх європейських народів, в тому числі і слов’ян.

У нас він іменувався Індрік-звір: вважалося, що ця тварина володіє величезною цілющою силою і здатна вилікувати будь-яку хворобу. Індрік виконував важливу функцію: розпоряджався підземними запасами води, виводив на поверхню струмки і рятував землю від посухи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 489

Що він за один – лютий?

Звичайно, другий місяць у річній запряжці. А ще? "Лютий – криві дороги", – здавна говорили в народі, маючи на увазі підступні відлиги, а потім укриту крижаним панцирем землю, по якій ковзали від узбіччя до узбіччя селянські сани. 

Історик запропонує нам подорож у глибину сторіч: у стародавніх римлян він був останнім місяцем року і називався так у зв'язку із обрядом очищення, що відбувався тоді на п'ятнадцятий день від початку місяця.

За Михайлом Пришвіним – це весна світла: більш ніж на 1,5 години підростає день впродовж його правління. Теплішає над нашою півкулею Сонце і тим вкорочує владу ночі останнього фаворита холодів.

"Якби заєць рушницю мав, то над вовком би господарював" – у цьому прислів'ї відчувається натяк на неспроможність лютого стримати одвічний плин подій. Хоч він і володіє ще сніговими набоями, та природолюби знають: у згаданого куцого і сіроманця-розбишаки та їхніх одноплемінників, а також лисиць починається весняний гон. У карпатських ведмедиць у барлогах з'явилися маленькі мишуки. У чорних воронів у розпалі повітряні ігри, галки носять будівельний матеріал у дупла дерев садів і парків. Ближче до середини лютого піде на нерест лин, знову клюватимуть йоржі й окуні. Тваринний світ налаштовується на чергову хвилю року.

Гідрометеоролог не забуде зазначити, що на півдні країни о цій порі – найчастіше в другій половині – сходить сніговий покрив, відтає грунт, скресають річки. Середня температура лютого на 1 – 1,5 градуса вища, ніж у січня, найбільш низькою вона (6 – 8 градусів морозу), звичайно, спостерігається в Чернігівській, Сумській, Харківській, Полтавській та Луганській областях. Тут іноді трапляються такі аномальні її перепади, як на Північному полюсі: ртутний стовпчик термометра опускається до 33 – 39, а на крайньому сході держави – і до 40 градусів морозу. Проте буває і навпаки: повітря в більшості областей прогрівається до 9 – 14, на Закарпатті – до 15 – 16, у Криму – до 18 – 23 градусів тепла.

Фенолог наголосить: у лютому зима з весною змагаються, ніби легендарні лицарі на турнірі списами б'ються. 

Фінал – 15 лютого, на Стрітення. Так свято назвали вже за християнства, а наші далекі пращури, слов'яни-язичники, "зимобором" його нарекли. Вважалося: коли цього дня віл біля порога води нап'ється, то на Юрія (6 травня) трави напасеться. Тобто весна буде рання, волога, і зелені виросте доволі.

Важлива дата завжди оточена колом прикмет. Тож і дійшли до нас такі, наприклад: якщо на Стрітення відлига – весна буде рання і тепла; сніг піде – дощовою видасться; заметіль повіє – чекай холодної весни і хліба мало вродить. Коли вранці піде сніг – урожай на ранні хліба, опівдні – на середні, під вечір – на пізні; не з'явиться у цей день Світило з-за хмар – суворі морози повернуться. Отже, хай краще і сніг ітиме, і відлига стоятиме, хоча прикмети можуть і не підтвердитися.

"Іменини серпа" відзначалися 21 лютого: "не обріжеш вчасно кривого серпа – не нажнеш у полі снопа", – говорили колись прадіди, і малиновий передзвін лунав цього дня у селянських дворах. Бо не в кожного Панкрата хата була хлібом багата. І тому так ретельно – заздалегідь уже – готувалися землероби і до посівної, і до жнив. 

Кому в лютому живеться найкраще? Людині він погрожує остільки-оскільки: ну, палець обморозив чи вухо через власну необережність. Це – не біда: гусячим жиром помазав – і все пройде (правда, де зараз його дістанеш?).

А друзям нашим – тваринам, птахам, рослинам – у лютому сутужно. Згадайте галасливі зграї галок, граків, ворон, що під вечір з'являються над містом. Після турботливого дня, проведено на околицях у пошуках харчів, повертаються назад у парки і сади. І ось уже, настовбурчивши пір'я і обліпивши тісно дерева, збираються на ночівлю – у місті тепліше, ніж у полі. Синички, повзики, дятли ховаються в дуплах чи кронах ялин і сосон. Горобці ж, вівсянки, пищухи влаштовуються під стріхами, на горищах, у віддушинах. Шпаківні пернаті житлом не вважають – їх сильно продувають люті лютневі вітри. 

То відлига, то мороз… Твердий наст. Важко і білці, і сойці дістатися до своїх припасів, схованих у коморах, що вони наготували заздалегідь. Зайцеві доводиться задовольнятися гіркою осиковою корою. На голодному пайку лисиця, і варто зжалитися над бідолахою, хоча багато хто закликає винищувати її за крадіжку курей. Дилетанти не уявляють, що, виловлюючи гризунів, руда кумася в сто разів окупить збитки, яких завдає. Важко і копитним: і корм добувати, і пересуватися, бо крижаний сніг ріже ноги. А риби у закритих водоймах починають відчувати нестачу кисню.

Коли б вони вміли говорити, то обов'язково попрохали б: "Людино, допоможи нам!". І всі, хто має добре серце, дійсно багато роблять для полегшення долі тварин. Це – справжні природолюби.

Здається, рослинам цієї пори легше: їсти їм не треба. Лютий по їхніх кронах таких мережив наплів – задивишся! Снігові пуховики зверху понакидав. Навкруги біломармурові палаци позводив. Усе від щедрот своїх! Але й добрі наміри наші інколи перетворюються на протилежність. А тут – стихія. Дуже часто під сніговим пресом до землі згинаються молоді деревця, а могутні втрачають багато гілок, які обламуються під важким шаром снігу. Це особливо треба пам'ятати володарям садових ділянок і після снігопадів обтрушувати дари білої господині зі своїх плеканців. 

Інколи, гуляючи в лісі чи в парку, можна почути дивний тріск. Це холод розправляється, особливо після відлиги, з деревами, розколює міжклітинний простір, де замерзла вода, і її кришталики рвуть-шматують живе тіло… Особливо перепадає дубам, березам, соснам, модринам. Тож і їм не дуже солодко…

"Дідько його знає, чому у високосні роки саме цьому вертлявому, катаральному, лукавому місяцеві-коротуну додають один день; вже краще прибавляти день чудовому місяцеві травню: нехай буде тридцять два. Оце діло!". Але вже так заведено – через недосконалість календаря – один раз у кожні чотири роки саме лютому перепадають зайві 24 години. А от усі Касяни мають підставу протестувати проти такої думки: колись цим ім'ям нарікали дітлахів, що народилися лише 29 лютого. 

Відчуваєте: з кожним днем природа оживає, і з нею оживає все навкруги. Ми, як і вчора, поспішаємо у справах, живемо за звичним стереотипом. Та щось у бутті з'явилося нове, інші відтінки збагатили його, ніби кров стала гарячішаю, серце швидше жене її по судинах. І в руках ніби сил додалося, і в голові світліше стало… Свіжість і чистота розливаються довкола! І півні доспівують кінець зимі – є така стародавня народна прикмета.

Що він за один – лютий?

Звичайно, другий місяць у річній запряжці. А ще? "Лютий – криві дороги", – здавна говорили в народі, маючи на увазі підступні відлиги, а потім укриту крижаним панцирем землю, по якій ковзали від узбіччя до узбіччя селянські сани. 

Історик запропонує нам подорож у глибину сторіч: у стародавніх римлян він був останнім місяцем року і називався так у зв'язку із обрядом очищення, що відбувався тоді на п'ятнадцятий день від початку місяця.

За Михайлом Пришвіним – це весна світла: більш ніж на 1,5 години підростає день впродовж його правління. Теплішає над нашою півкулею Сонце і тим вкорочує владу ночі останнього фаворита холодів.

"Якби заєць рушницю мав, то над вовком би господарював" – у цьому прислів'ї відчувається натяк на неспроможність лютого стримати одвічний плин подій. Хоч він і володіє ще сніговими набоями, та природолюби знають: у згаданого куцого і сіроманця-розбишаки та їхніх одноплемінників, а також лисиць починається весняний гон. У карпатських ведмедиць у барлогах з'явилися маленькі мишуки. У чорних воронів у розпалі повітряні ігри, галки носять будівельний матеріал у дупла дерев садів і парків. Ближче до середини лютого піде на нерест лин, знову клюватимуть йоржі й окуні. Тваринний світ налаштовується на чергову хвилю року.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 555