Наталія Сеник: "Щоб 

бути успішним, треба 

постійно рухатись вперед"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1515

Засідання п'ятдесят дев'ятої  сесії міської ради, яке відбулося 28 листопада ц. р., розпочалося з приємних моментів.

Заступник міського голови Ігор Прокопів ознайомив присутніх з рішенням виконавчого комітету від 14.11.2019 р. за № 382. Керуючись частиною 6 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про житловий фонд соціального призначення", на виконання міської цільової соціальної програми щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і осіб з їх числа  на 2017-2021 р. р., затверджений рішенням Ковельської міської ради від 24.11.2016 р., розглянувши рішення комісії з питань захисту прав дітей, враховуючи рекомендації громадської комісії з житлових питань, виконавчий комітет Ковельської міської ради вирішив: включити в житловий фонд соціального призначення однокімнатну квартиру, що знаходиться по вул. Відродження, 22, житловою площею — 19,2 кв. м., загальною площею — 28, 6  кв. м. та надати в користування особі з числа дітей-сиріт Кучеренку Денису Руслановичу 2000 р. н. Ремонтно-житловому комунальному підприємству № 2 прийняти на баланс вищезгадану квартиру та укласти договір найму соціального житла. 

Міський голова Олег Кіндер  та його заступник Ігор Прокопів вручили ковельчанину ключі та ордер на помешкання.

В міжсесійний період відзначили свої дні народження депутати Олександр Місяць та Галина Стасюк. Їх привітали оплесками.

Депутат Валерій Кубай повідомив про те, що перестало битися серце Володимира Осіюка — колишнього депутата Ковельської міської ради, палкого борця за волю і незалежність України. Світлу пам'ять колеги депутати вшанували хвилиною мовчання.

Під час сесійного засідання до міського голови та народних обранців мали можливість звернутись звичайні громадяни. Таким правом їм надавали скористатись самі ж депутати, які передали їм  свій час для виступів.

Ковельчанин Анатолій Ліщук звернувся до міської влади та депутатського корпусу  з проханням посприяти у зниженні тарифних ставок на оплату комунальних послуг, адже вони надто завищені. Звичайні пенсіонери не в змозі оплачувати такі суми. 

Депутат Ігор Пініс попросив надати слово представниці Ковельської міської філії "Союзу Українок" Аллі Поляковій щодо подальшої долі Ковельського історичного музею.

Пані Алла озвучила прохання ковельських  "союзянок", які написали письмове звернення на ім'я Ковельського міського голови, депутатів, в основу якого покладено прохання щодо збереження Ковельського історичного музею, внесення його до державного реєстру  нерухомих пам'яток України, виділення коштів на ремонт та добудову.

Окремий пункт звернення стосувався  проведення реставрації будівлі колишнього РАЦСу по вул. Степана Бандери,18 з метою збереження пам'ятки архітектури місцевого значення з можливою передачею Ковельській художній школі.

Мала нагоду звернутися до влади та депутатів представниця, яку делегували на сесійне засідання жителі військового містечка-25, що знаходиться по вул. Кутузова. Дехто  з активістів  прибув на сесію, аби звернутися до міського голови з проханням не передавати містечко на баланс Дубівської ОТГ, адже це спричиняє багато проблем. Потрібно переробляти значну кількість документів, аби перереєструватись з міста у село, в зв'язку з чим військові пенсіонери, "чорнобильці", "афганці" не мають можливості отримувати пільги, переоформити спадщину, скористатись безоплатним проїздом, отримувати субсидії і т. д. 

Міський голова уважно вислухав прохання жителів військового містечка,  протокольно доручив своєму першому заступнику Михайлу Гетьману  підготувати звернення до голови та депутатів Дубівської ОТГ щодо передачі земельної ділянки м. Ковеля під час наступної позачергової сесії, що відбудеться 19 грудня ц.р. Відповідно до прийнятих рішень міський голова  пообіцяв всіляко сприяти поліпшенню  життя мешканців згаданого містечка. Якщо воно належатиме місту, то відповідно ремонтуватимуться дороги, буде зроблено освітлення.

Під час сесійного засідання народні обранці розглянули майже 100 питань порядку денного.

Депутати внесли зміни до рішення міської ради від 13.12.2018 р., №45/7 "Про міський бюджет міста Ковеля на 2019 рік". Додаткові кошти отримають комунальники, заклади охорони здоров'я, культури, освіти, фізичної культури та спорту, компенсацію фізичні та юридичні особи, які здійснюють пільгові перевезення окремих категорій громадян у міському транспорті загального користування.

У кошторисі здійснено перерозподіл фінансів за пропозиціями їх розпорядників, яким встановлюються асигнування по певних видатках Обранці громади дали згоду на розширення комунального закладу "Ковельський історичний музей". Мова йде про будівлю на вулиці Степана Бандери, 18. Прийняте  рішення дозволяє замовити проєктно-кошторисну документацію на реконструкцію приміщення, яке є пам'яткою архітектури місцевого значення.бюджету за рахунок власних резервів, створених завдяки економії.

Депутати підтримали проєкти рішень щодо затвердження місцевих Програм на 2020-2022 роки - щодо запобігання та ліквідації наслідків підтоплення окремих територій міста Ковеля; організації рятування людей на водних об'єктах міста Ковеля; охорони навколишнього природного середовища в місті Ковелі; з проведення заходів по локалізації та ліквідації небезпечного виду рослин — борщівника Сосновського на окремих територіях міста; захисту населення і територій м. Ковеля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; поводження з безпритульними тваринами в місті Ковелі.

Затверджено на сесії проєкт рішення про припинення діяльності вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступеня №1 шляхом приєднання до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5. Це зумовлено процесами реформування галузі. У новому Законі "Про освіту" не передбачено такого навчального закладу як вечірня школа. Уже є відповідний наказ Міністерства освіти і науки України.

Разом з тим, зазначено, що заклади загальної середньої освіти можуть створювати у своєму складі класи з вечірньою формою навчання. У Ковелі це буде здійснено на базі п'ятої школи.

Також погоджено внесення змін до Програм — соціального захисту окремих категорій мешканців міста Ковеля, висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування на 2019-2021 роки. 

Підтримали обранці громади Положення про порядок надання депутатами міської ради матеріальної допомоги.

Взято до відома інформації про співпрацю з містами-партнерами, про роботу виконавчого комітету у ІІІ кварталі 2019 року, про роботу відділу економічного розвитку та торгівлі за звітний період.

Було розглянуто понад 50 питань, що стосуються регулювання земельних відносин та містобудування.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: міський голова Олег КІНДЕР та його заступник Ігор ПРОКОПІВ вручають ключі та ордер на квартиру Денису КУЧЕРЕНКУ.

Фото з офіційного сайту міськради.

Засідання п'ятдесят дев'ятої  сесії міської ради, яке відбулося 28 листопада ц. р., розпочалося з приємних моментів.

Заступник міського голови Ігор Прокопів ознайомив присутніх з рішенням виконавчого комітету від 14.11.2019 р. за № 382. Керуючись частиною 6 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про житловий фонд соціального призначення", на виконання міської цільової соціальної програми щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і осіб з їх числа  на 2017-2021 р. р., затверджений рішенням Ковельської міської ради від 24.11.2016 р., розглянувши рішення комісії з питань захисту прав дітей, враховуючи рекомендації громадської комісії з житлових питань, виконавчий комітет Ковельської міської ради вирішив: включити в житловий фонд соціального призначення однокімнатну квартиру, що знаходиться по вул. Відродження, 22, житловою площею — 19,2 кв. м., загальною площею — 28, 6  кв. м. та надати в користування особі з числа дітей-сиріт Кучеренку Денису Руслановичу 2000 р. н.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 463

22 листопада відбулося пленарне засідання двадцять восьмої сесії Ковельської  районної ради сьомого скликання, яке провів голова районної ради Андрій Броїло.

На початку засідання присутні вшанували хвилиною мовчання наших земляків-волинян Юрія Ярославовича Тишика та Юрія Миколайовича Хоміка, які загинули в зоні проведення АТО/ООС, та всіх, хто загинув на Майдані та на Сході України.

На продовження роботи Андрій Броїло привітав депутатку   Ковельської районної ради Наталію Шайнюк з днем народження, яке вона відсвяткувала в міжсесійний період. 

Андрій Петрович  також вручив Подяку  Ковельської районної ради та райдержадміністрації депутату Валерію Миронюку за сумлінну високопрофесійну працю, вагомий особистий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва на Ковельщині та з нагоди Дня працівників сільського господарства. Почесною грамотою Ковельської районної ради та райдержадміністрації відзначено й депутата Ковельської районної ради Олега Шкоропада за досягнуті  успіхи  у виробництві сільськогосподарської продукції, високий професійний та управлінський рівень у веденні агробізнесу, вагомий особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу Ковельщини, турботу про людей праці й відродження українського села та з нагоди Дня працівників сільського господарства.

Андрій Броїло також повідомив про кадрові зміни, які відбулися в міжсесійний період в місцевих організаціях – з жовтня 2019 року начальником Ковельської ДПІ призначено Олександра Володимировича Пащука, якого Андрій Петрович представив присутнім. 

Обравши робочі органи сесії та ухваливши порядок денний сесії із запропонованими змінами, обранці громади згідно з Регламентом мали тридцять хвилин, щоб виголосити свої запити і  запитання. Таким правом, зокрема, скористався депутат Анатолій Корнійчук, який у депутатському запиті просив районну владу посприяти в отриманні інформації про стан справ з несправністю очисних споруд освітнього закладу села Козлиничі. 

Володимир Андросюк виступив з проханням створити комісію і вивчити питання у зв'язку із зверненням жителів Тойкутської сільської ради з приводу вилучення у них земельних ділянок, якими вони користувалися понад 15 років. 

Продовжуючи свій виступ, Володимир Тимофійович розкритикував проведені ремонтні роботи льоху школи села Рокитниця і висловив сумнів щодо правильності використання на ремонт бюджетних коштів. З приводу цього депутат подав відповідний депутатський запит голові районної ради Андрію Броїлу, начальнику Ковельського відділу поліції Івану Тусю та керівнику Ковельської місцевої прокуратури Олександру Бабенкову. Він також висловив пропозицію вивчити це питання, створивши робочу групу з двох комісій – "освітньої" і "бюджетної" із залученням працівників правоохоронних органів.

Із депутатським запитанням виступив Микола Чуль.

Далі депутати приступили до розгляду питань порядку денного, до якого було внесено понад тридцять питань. 

Першим було розглянуто питання "Про звіт голови Ковельської районної ради Броїла А. П. про роботу за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року". З інформацією до сесійної трибуни вийшов голова Ковельської районної ради Андрій Броїло. 

Питання було розглянуте на  засіданні усіх постійних комісій, текст звіту був опублікований на офіційному сайті райради та у громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини", тож депутати вирішили працювати у форматі "запитання-відповіді". Питання було оперативно ухвалене.

Далі присутні заслухали Петра Соловенюка – начальника сектора превенції Ковельського ВП ГУНП у Волинській області, який доповідав про роботу сектора превенції щодо профілактики протиправних діянь в населених пунктах району. 

В ході розгляду питання було обговорено головні аспекти реалізації пілотного проекту "Поліцейський офіцер громади", депутати також поцікавились результатами боротьби із самогоноварінням в районі, рівнем співпраці з ОТГ.

У звіті, поданому депутатам, було наведено інформацію, що з початку 2019 року проведено 38 комплексних відпрацювань населених пунктів Ковельського району, в ході яких до адміністративної відповідальності притягнуто 74 особи, вилучено 675 літрів самогонної закваски та 332 літри самогону. 

Депутати заслухали головного  лікаря  ЦПМСД Ковельського МТМО Олега Кубая, який звітував на сесії про виконання Програми фінансової підтримки та розвитку первинної медичної допомоги у Ковельському районі на 2018-2019 роки.  В ході розгляду цього питання було обговорено ситуацію з поширенням на Волині туберкульозу, проведення щеплень для профілактики дифтерії на Ковельщині тощо. 

Депутати райради своїм рішенням продовжили термін дії "Районної програми фінансової підтримки та розвитку первинної медичної допомоги у Ковельському районі", затвердженої рішенням районної ради від 13 грудня 2018 року, №23/22  на  2020 рік.

На сесійному засіданні обранці громади також заслухали звіт про виконання Програми з розроблення та оновлення містобудівної документації населених пунктів Ковельського району на 2015-2019 роки, затвердили Програму з розроблення та оновлення планувальної документації населених пунктів Ковельського району на 2020-2024 роки. Були внесені зміни до рішення районної ради від 29 березня 2019 року, № 24/16 "Про програму покращення Центру обслуговування платників Ковельської ДПІ Ковельського управління Головного управління державної фіскальної служби у Волинській області на 2019-2020 роки".

Розглянуто питання "Про внесення змін до рішення районної ради від 13 грудня 2018 року, № 23/28 "Про районний бюджет на 2019 рік", та ухвалено відповідне рішення.

В ході роботи депутати також прийняли  рішення з питань порядку денного "Про передачу об'єктів нерухомого майна позаміського табору оздоровлення і відпочинку "Оберіг" з спільної власності територіальних громад сіл, селищ району у комунальну власність Колодяжненської сільської ради", "Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району у комунальну власність Любитівської сільської ради", внесли  зміни до Порядку надання та використання коштів  районного бюджету на часткове відшкодування витрат за придбання основних засобів виробництва, в тому числі ВРХ для власників ОСГ, затвердженого рішенням районної ради від 18.05.2017 року, № 15/23.

До порядку денного сесії було внесено чимало освітянських питань, з яких ухвалено відповідні рішення, зокрема, про перейменування та затвердження нової редакції статутів ряду закладів загальної середньої освіти Ковельського району Волинської області. Внесено зміни до Комплексної програми розвитку освіти Ковельського району на 2017-2021 роки, затвердженої рішенням районної ради від 24 листопада 2016 року, № 9/15.  

У "Різному" депутати прийняли ряд звернень.

l

28 листопада ц. р. за пропозицією постійної комісії районної ради з питань бюджету, фінансів, контролю за використанням майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району було скликано 29-ту позачергову сесію Ковельської районної ради, яку провів голова Ковельської районної ради Андрій Броїло.

19 обранців громади розглянули питання, яке було внесено до порядку денного - "Про розгляд листа Ковельського міського голови щодо безоплатної передачі приміщень Ковельської централізованої бібліотечної системи, які розміщені на території міста Ковеля".

У листі міський голова Олег Кіндер звернувся з пропозицією до голови Ковельської районної ради А. Броїла дати згоду на безоплатну передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ Ковельського району, в особі Ковельської районної ради, у власність територіальної громади міста Ковеля, в особі Ковельської міської ради, приміщень Ковельської централізованої бібліотечної системи, які розміщені на території міста Ковеля – центральної районної бібліотеки по вул. Степана Бандери, 2, районної бібліотеки для дітей, що по вулиці  Олени Пчілки, 13, бібліотеки-філіалу №2 по вулиці Мечнікова, 2, та частини будівлі, що по вул. Степана Бандери, 7.

Начальник управління фінансів Ковельської РДА Світлана Карпюк так пояснила присутнім ситуацію, що виникла:

– У нас з містом є міжбюджетні відносини в частині утримання централізованої бібліотечної системи та шкіл естетичного виховання. Що це означає? У нас є централізована бібліотечна система, яка включає філії, що знаходяться на території сільських рад, які ще не увійшли до складу ОТГ, а також бібліотеки, що розташовані в місті Ковелі, якими  користуються і жителі району, і жителі міста. На 95 відсотків їх відвідують жителі міста Ковеля і 5 відсотків – це жителі району. Витрати на утримання бібліотек, що знаходяться саме в місті Ковелі, розподіляються відповідно до цих процентних відношень, тобто в бюджеті міста Ковеля закладено кошти на утримання бібліотек як трансферт Ковельському районному бюджету. Ми закладали свою частку коштів, і таким чином формували бюджетні призначення відділу культури РДА на утримання централізованої бібліотечної системи... 

В цьому році ми отримали відповідь від міської влади, що не передбачається в проєкті бюджету трансфертного утримання централізованої бібліотечної системи, а передбачаються видатки на утримання бібліотек в бюджеті міста Ковеля при умові, що майно буде передано у  власність територіальної громади міста Ковеля.

Перший заступник міського голови Михайло Гетьман із сесійної трибуни повідомив, що у бюджеті міста на 2020 рік повністю передбачено фінансування бібліотечної системи.  

В ході тривалих дискусій, які розгорнулися в залі, депутатом райради Володимиром Андросюком була внесена пропозиція щодо відхилення пропозиції Ковельського міського голови. Однак і така пропозиція не набрала необхідної кількості голосів для того, аби відповідне рішення було ухвалено.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час 28-ї сесії Ковельської районної ради.

Фото з архіву 

Ковельської РДА.

22 листопада відбулося пленарне засідання двадцять восьмої сесії Ковельської  районної ради сьомого скликання, яке провів голова районної ради Андрій Броїло.

На початку засідання присутні вшанували хвилиною мовчання наших земляків-волинян Юрія Ярославовича Тишика та Юрія Миколайовича Хоміка, які загинули в зоні проведення АТО/ООС, та всіх, хто загинув на Майдані та на Сході України.

На продовження роботи Андрій Броїло привітав депутатку   Ковельської районної ради Наталію Шайнюк з днем народження, яке вона відсвяткувала в міжсесійний період. 

Андрій Петрович  також вручив Подяку  Ковельської районної ради та райдержадміністрації депутату Валерію Миронюку за сумлінну високопрофесійну працю, вагомий особистий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва на Ковельщині та з нагоди Дня працівників сільського господарства.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 714

1. Шахрайства, пов’язані з купівлею через мережу Інтернет.

Низька ціна товару, значно нижча від конкурентів, необхідна повна або часткова передоплата, відразу повинні насторожувати покупця. Така схема шахрайства є найпоширенішою. Продавець виставляє низьку ціну, але просить обов’язково передоплату, повну або часткову, відмовляється від оплати у відділенні служби доставки. В таких випадках покупець, оплативши товар, його частину чи вартість доставки, досить часто залишається ні з ким.

Основне правило покупок в Інтернет – передоплату вносить тільки перевіреним продавцям, з іншими оплачувати товар після отримання у відділенні пошти.

2. Шахрайства, пов’язані з продажами через мережу Інтернет.

Купуючи товар через Інтернет за допомогою онлайн – бірж оголошень, також можливо стати жертвою шахрая. Під приводом оплати товару шахрай буде намагатися дізнатися  усі дані платіжної картки покупця, за допомогою яких зможе зняти гроші з карткового рахунку. Щоб вберегти себе від збитків, необхідно запам’ятати наступні прості правила:

– для оплати на картку достатньо знати номер з 16 цифр, в жодному разі не повідомляти строк дії картки та CVV код (знаходиться на зворотній стороні картки);

– для оплати на картку не потрібно отримувати жодних СМС повідомлень чи підходити до банкомату, не повідомляти шахраям дані СМС повідомлень, які надходять на картку покупців, та не проводити жодних операцій у банкоматі на вимогу.

3. Віруси-шифрувальники та інше шкідливе програмне забезпечення.

Серйозною проблемою на даний час є розповсюдження комп’ютерних вірусів, особливо небезпечними є віруси-шифрувальники. Після зараження такими вірусом, він шифрує файли і відновити їх після дії вірусу не зможе жоден антивірус. Найбільш частіше такі віруси розповсюджують через електронну пошту.

Щоб вберегтися від вірусів, потрібно використовувати надійне антивірусне програмне забезпечення, не відкривати електронні листи  та посилання в цих листах з невідомих адрес, зберігати копії важливих даних  на різних  носіях (флеш накопичувачах, інтернет-сховищах тощо).

4. Інтернет-жебрацтво.

В Інтернеті можуть з’являтися  оголошення від благодійних організацій, притулків, батьків з проханням  про матеріальну допомогу на лікування хворим дітям. Шахраї можуть вигадувати історії  про хвороби, ілюструючи фотографіями чужих дітей, або створювати оголошення – дублери реальних благодійних організацій, які є точною копією справжнього, змінюються тільки реквізити для перерахунку грошей. Для того, щоб не попастися на гачок і не віддати свої гроші у руки шахраїв, не потрібно лінуватись передзвонити в зазначену організацію, уточнити номер розрахункового рахунку або відвідати її особисто, переконатися в достовірності розміщеної інформації, з’ясувати всі подробиці справи, а потім вже вирішувати – передавати гроші чи ні.

5. Ви виграли цінний приз.

В соціальних мережах розповсюджений такий вид шахрайства, як «фейкові» розіграші з цінними призами. Потерпілому може прийти повідомлення, що він став призером розіграшу, нагородою в якому є цінний приз, який можна отримати буквально зараз, проте необхідно оплатити невелику суму за доставку, митне оформлення,  комісію тощо. Сума оплати зазвичай незначна – набагато менша вартості призу, проте, здійснивши передоплату, жодного призу ніхто не отримає.

Крім того, хочемо зазначити, що упродовж року зросла кількість звернень громадян про факти оформлення та отримання третіми особами онлайн – кредитів з використанням паспортних даних потерпілих. Причиною даних злочинів є надання громадянами своїх персональних даних при оформленні банківських рахунків, дисконтних та накопичувальних карток в магазинах і супермаркетах з надання ними дозволу на обробку своїх персональних даних.

У зв’язку з наведеним вище, наголошуємо на недопущенні громадянами фактів передавання своїх персональних даних третім особам. не можна проводити покупки в мережі Інтернет на неперевірених веб-ресурсах, здійснювати передоплати за купівлю товарів та при отриманні на мобільні телефони сумнівних смс-повідомлень, емітованих від банківських установ. Слід одразу звертатись у відділення банку. Не ведіть телефонних переговорів за номерами, які вказані в смс-повідомленнях.

Олександр Бабенков,

керівник місцевої прокуратури.

Низька ціна товару, значно нижча від конкурентів, необхідна повна або часткова передоплата, відразу повинні насторожувати покупця. Така схема шахрайства є найпоширенішою. Продавець виставляє низьку ціну, але просить обов’язково передоплату, повну або часткову, відмовляється від оплати у відділенні служби доставки. В таких випадках покупець, оплативши товар, його частину чи вартість доставки, досить часто залишається ні з ким.

Основне правило покупок в Інтернет – передоплату вносить тільки перевіреним продавцям, з іншими оплачувати товар після отримання у відділенні пошти.

Купуючи товар через Інтернет за допомогою онлайн – бірж оголошень, також можливо стати жертвою шахрая. Під приводом оплати товару шахрай буде намагатися дізнатися  усі дані платіжної картки покупця, за допомогою яких зможе зняти гроші з карткового рахунку.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 465

Дошукуюся  відповіді на запитання: в чому феномен популярності Мирослава Дочинця, письменника, лауреата Шевченківської премії із Мукачева? На кожну творчу зустріч із ним поспішають швидше, аніж за хлібом насущним. Книги розкуповують, як дорогоцінний дефіцит. Мільйонні тиражі виданих книг, а попит не зменшується.

Перечитую. Здавалося би, нічого нового не знаходжу – все відомо із прожитого та пережитого. Сюжетна лінія, заповіти і повчання – все підпорядковується християнській моралі. Як казав мудрець, нічого нового під Сонцем – все це колись було.

Не заспокоююсь у пошуках і друга Євгена провокую на суперечку: мовляв, заповіти Дочинця не такі вже й досконалі та мудрі.

– Слухай, – кажу йому. – Твій візаві пише: "Все, що ти маєш зробити головного, посутнього, роби до 50 років. А далі нехай життя і праця твої будуть легкими". Якби людство діяло за цим принципом, то прогрес давно б зупинився. Саме після п'ятдесяти рух позначений плідною і корисною працею. Он Трамп в Америці після сімдесяти реалізує себе “по повній” і впевнено управляє  світом, а  країна економічно зростає.

– Ви уважно читайте. Там мудрості Сходу, які корисні мені і Вам. Проведіть невеликий експеримент: заплющте очі, заспокойтесь і розкрийте "Многії літа" наугад. Ви там прочитаєте заповіт чи пораду для Вас.

Признаюся: я на східні чи навіть Тібетські повчання дивлюся скептично, не відкидаючи суті. Я переконаний, що наш народ за тисячоліття нагромадив власних мудрих думок не менше, а, може, й більше. 

Зрештою, наш менталітет і характер сформувалися в  тихих поліських заводях існування. Не на гарячих пісках пустелі чи твердому камінні гір, а на квітучих луках, співучих лісах, родючих полях. Нам не потрібна йога,  нірванна і таке  інше для пізнання цього світу. 

Але ж ні! Наш співвітчизник, до прикладу, переконаний, що жень-шень має більш магічну властивість впливати на чоловічу силу, ніж наші рідні калган чи аїр (пахуча лепеха), забуваючи при цьому, що головний "еліксир" – це  ніжність, привабливість і краса жінки-українки.

Проте ввечері, попри свою незацікавленість повчаннями Дочинця, я відкриваю його книгу. І о, диво: до мене з правої сторінки промовляє вечірня молитва, в народному стилі. Магія?

Аналізую розповідь письменника. З перших вуст глаголить істина.

Він розказує, як довго і відповідально вибирав золоті зернини із записників Андрія Ворона. 15 років формувалася невелика книга.

Окремі тези із цієї розповіді-сповіді занотовую:

"Вчитуйся, пізнавай через роздуми – все закладено між рядками: барва, дух і душа. Кожне слово має харизму. В українській мові 262 тисячі слів. Найтяжче знайти те слово, яке засвітиться у тексті. Слово, як дорогоцінний камінь, має стати в належну оправу.  В олов'яній, сірій камінь не засвітиться".

І тут для мене Мирослав Дочинець відкриває суть привабливості героя і його заповітів: це  дід з європейською освітою (!). Він знав 9 мов. У нього в голові – філософія світу.

Погодься, мій читачу, що після такого одкровення кожен з нас без крихти сумніву віритиме в сказане. Не задумуючись, кидатиме кислиці у бочку з квашениною, їстиме, кривлячись, і щасливітиме. Буде переконаний, що за цими заповітами в довгожитті  перевершить діда А. Ворона і проживе не 104, а 140 років.

Я не посягаю на авторитет письменника – не маю на це права і не критикую. Я навпаки показую, якими прийомами можна впливати на нашу свідомість. Я вчусь у нього. Він зумів знайти срібну оправу для “золотого” слова.

Сьогодні багато хто мордує папір, не задумуючись про наслідки. Коли Роман Кінаш запитує письменника про це, той дипломатично відповідає: "Кожен має право писати, бути в пошуку “золотого” слова. Інша справа, чи вистачить таланту і чи сприймуть люди – це конкуренція".

Мудро. Адже у ХІХ столітті теж було багато тих, хто "мордував" папір. Але час відсіяв полову і залишив Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Миколу Гоголя, Лесю Українку та інших геніїв.

Ще раз вслухаймося у мову М. Дочинця: "Філософія – це любомудріє, це пошук для душі, свого дому і пристанища. Над нами триєдина потрібність, в якій головне – Бог, рух і дух. Життя це рух, все: думки, тіла – це акумулятор, який заряджає. Вища форма свободи – ти маєш намагатися бути таким, яким хоче бачити тебе Бог".

А ще: "Себе не шукають – себе створюють. Діти пахнуть Богом. Всупереч всьому – маєш міняти цей світ. Талант міняє долю, але потрібна самопожертва".

Мирослава Дочинця не втомишся слухати. Бо у нього не просто соціальна психологія, а жива загальнолюдська філософія.

Він захоплений генієм Григорія Сковороди, якого ми маємо відкривати та усвідомлювати. Він впевнений, що сьогодні формується, кристалізується українська нація. М. Дочинець в своїх роздумах приходить до думки: "Майдан спричинила не відмова від євроінтеграції. Це – вибух, емоції, викликані побоїщем дітей. Із тих емоцій народились добровольці та командири, захисники Вітчизни. Перед нами надважке завдання – вижити, знайти лідера нації. Маємо довести, що ми не гірші тієї Європи, де все структиризовано, організовано і демократично налаштовано".

На думку письменника, ми маємо запровадити для України  модель державного устрою під умовною назвою "Новий Ізраїль", тобто техномілітаристичну державу. В цій тезі бачиться сучасна сильна армія та потужна промислово-економічна система, зцементовані національно-патріотичним духом. Інакше східна орда ніколи не зупиниться (останнє не викликає заперечень).

Читач запитає, а де ж сюжетна  лінія про книги, романи, новели? Справді, Мирослав Дочинець знайомив присутніх із своїми книгами та героями – пройшовся, мов хвиля бурхливого моря. Але я не бачу потреби заглиблюватися в ці речі – кожен може прочитати і відчути особисту насолоду від захоплюючих сюжетів. Зробіть це в благодатній тиші, і ви знайдете ту істину, яку шукаю, – в чому феномен популярності письменника?

М. Дочинець висловлює цікаву думку: "Те, що ти шукаєш, знаходить тебе".

Я знайшов частинку тієї істини – вона у багатогранності таланту, у великій цільності поглядів, у загальнолюдській філософії,  поміж рядків якої живе триєдина цілісніть: віра, любов і рух.

Любомир ФІАЛКО.

Дошукуюся  відповіді на запитання: в чому феномен популярності Мирослава Дочинця, письменника, лауреата Шевченківської премії із Мукачева? На кожну творчу зустріч із ним поспішають швидше, аніж за хлібом насущним. Книги розкуповують, як дорогоцінний дефіцит. Мільйонні тиражі виданих книг, а попит не зменшується.

Перечитую. Здавалося би, нічого нового не знаходжу – все відомо із прожитого та пережитого. Сюжетна лінія, заповіти і повчання – все підпорядковується християнській моралі. Як казав мудрець, нічого нового під Сонцем – все це колись було.

Не заспокоююсь у пошуках і друга Євгена провокую на суперечку: мовляв, заповіти Дочинця не такі вже й досконалі та мудрі.

– Слухай, – кажу йому. – Твій візаві пише: "Все, що ти маєш зробити головного, посутнього, роби до 50 років. А далі нехай життя і праця твої будуть легкими". Якби людство діяло за цим принципом, то прогрес давно б зупинився. Саме після п'ятдесяти рух позначений плідною і корисною працею.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 511

В фойє Центру поштового зв'язку № 4, що по вул. Незалежності, людно.

– Не дивно. Люди хочуть читати "живу" газету, –  пояснює мені передплатник і шанувальник "Вістей Ковельщини", її громадський дописувач Геннадій Сарапін.

– То суща правда, – підтримує його жіночка в літах. –Скільки живу в Ковелі, стільки "дружу" з газетою. Вона – моя і для мене. Це ж не інтернет, а цікава книга життя, в якій друкуються нариси, статті, вірші.

– Передплачуйте найкращі видання Волині! Читайте "Вісті Ковельщини" та "Волинську газету!" – виголошує присутній в операційному залі відомий письменник Сергій Цюриць.

Немає ніякого секрету в тому, що пан Сергій підтримує ковельське видання. Сергій Цюриць – істинний патріот і справжній демократ. Він добре поінформований про те, що "Вісті" несуть в собі українство, національну ідею, любов до рідного краю і пропагують істинні моральні цінності.

Як завжди, квіткою чарівною серед передплатників і листонош – Лариса Філіпчук, очільниця Центру поштового зв'язку. Тішить, що редакція "Вістей Ковельщини" та поштовий зв'язок, образно кажучи,  в одній упряжі тягнуть важкого воза реформ і перемін, намагаючись зберегти "живе" слово друкованих засобів масової інформації.

День передплатника був організований на високому рівні. Кожне віконце усміхається потенційним читачам. Квитанції заповнювали й листоноші, і працівники редакції.

– Вибирайте сувеніри, долучайтеся до безпрограшної лотереї! – запрошують Ольга Стеблевець, Наталія Романовська та Світлана Троцюк.

– Сувеніри не головне. Ми ж розуміємо, що це символічний подарунок. Головне, щоб газета жила і вчасно потрапляла в кожну домівку. Хоча і шоколадка від редакційного "зайчика" для онука не зайва, – щиро усміхається симпатична жіночка.

Старається  Мирослав Данилюк, фотокореспондент. Вдала світлина – обличчя газети і, образно кажучи, її бренд.

Звертаю увагу на ще одну особливість: серед передплатників – віруючі різних конфесій. Це чудово, що газета об'єднує нас.

Тож передплачуймо і єднаймося довкола "Вістей Ковельщини"!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час Дня передплатника у Центрі поштового зв'язку  № 4; листоноші Ольга  ЛЯШУК, Ніна ЮХИМУК, Галина ЄВСЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

В фойє Центру поштового зв'язку № 4, що по вул. Незалежності, людно.

– Не дивно. Люди хочуть читати "живу" газету, –  пояснює мені передплатник і шанувальник "Вістей Ковельщини", її громадський дописувач Геннадій Сарапін.

– То суща правда, – підтримує його жіночка в літах. –Скільки живу в Ковелі, стільки "дружу" з газетою. Вона – моя і для мене. Це ж не інтернет, а цікава книга життя, в якій друкуються нариси, статті, вірші.

– Передплачуйте найкращі видання Волині! Читайте "Вісті Ковельщини" та "Волинську газету!" – виголошує присутній в операційному залі відомий письменник Сергій Цюриць.

Немає ніякого секрету в тому, що пан Сергій підтримує ковельське видання. Сергій Цюриць – істинний патріот і справжній демократ. Він добре поінформований про те, що "Вісті" несуть в собі українство, національну ідею, любов до рідного краю і пропагують істинні моральні цінності.

Як завжди, квіткою чарівною серед передплатників і листонош – Лариса Філіпчук, очільниця Центру поштового зв'язку. Тішить, що редакція "Вістей Ковельщини" та поштовий зв'язок, образно кажучи,  в одній упряжі тягнуть важкого воза реформ і перемін, намагаючись зберегти "живе" слово друкованих засобів масової інформації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 463

Настали вирішальні дні передплати - 2020. До її завершення залишилося менше  місяця, а питань до вирішення як у журналістів, так і в поштовиків більше, аніж достатньо.

Для того, щоб активізувати передплатну кампанію, редакційний колектив "Вістей Ковельщини", за усталеною традицією, розпочав проведення Днів газети у Ковелі і населених пунктах району. От і нещодавно журналістський "десант" "Вістей Ковельщини" на чолі із редактором Миколою Вельмою, прибув до с. Мощеної  якраз у день виплати пенсій мешканцям села. 

Газетярі мали на меті залучити до передплати місцевого видання максимально можливу кількість читачів. Вони хочуть донести до людей інформацію про те, що діється в країні, області, в місті і районі, познайомити з видатними особистостями сучасності, а ще розповісти про те, що робить влада для покращення життя кожного із нас, розв'язання існуючих проблем. І це важливо, адже живе людина не лише хлібом єдиним.

Зустріч з мощенцями - це ще одна можливість пізнання реалій життя, яке для багатьох – немов сіра хмара. Як не переставляй "доданки" своїх видатків, на  духовне коштів майже не залишається.

Станьмо хоча б на місце селянина-ветерана: електрика плюс опалення, додамо затрати на хліб та до хліба, тоді зрозуміємо, чи є у кожного можливість передплатити газету.

Один із мешканців Мощеної розповів: "Я колись в хаті мав  оберемок газет та журналів, а тепер - "Вісник", "Волинь" та "Вісті" і все. А у мене пенсія не така вже й мала для села. Про інших немає що говорити".

Спостерігаю: мудрі, розумні, обвітрені працею ветерани біля пункту передплати проходять з якимось ваганням - мовляв, ви ж розумієте,  нам же виживати за ці гроші цілий місяць…

Та є й інша думка. "Це така психологія людська. На газету ви віддаєте, скажімо, 300 гривень, і цілий рік у вас є цікавий співбесідник на теми місцевого життя. А зекономлені гроші непомітно розсіються і не приносять чогось суттєвого в побуті. То гості прийдуть, то онук чи донька  на витребеньки попросять і таке інше. А газета - це ж відкрите віконце у світ для всієї сім'ї. Я, коли б мав право, то зобов'язав би сім'ї, де є діти, обов'язково передплатити місцеве видання. Адже потрібно дітям прищеплювати любов до знань, живої книги і, звичайно ж, газети", – розмірковує мій знайомий.

І я погоджуюся з цією думкою. Перенесіть себе на місце школяра: коли він бачить, що батьки або дідусь з бабусею читають, то й сам прилучається до цього. А більше читає - більше знає.

l

Навпроти поштового відділення – школа. Виконуючий обов'язки сільського старости Анатолій Ліщук провів для нас своєрідну екскурсію. Він ознайомив із розпочатою новобудовою – спортивним майданчиком для баскетболу, волейболу, тенісу та інших ігор із штучним покриттям. Роботи наближаються до завершення. Цікавимося, звідки кошти?

– Фінансування йде за принципом "п'ятдесят на п'ятдесят", – пояснює Анатолій Павлович. – Половина суми – від Фонду регіонального розвитку, половина – з бюджету Люблинецької селищної ради. А майданчик дуже потрібний – школа спортзалу не має.

Заходимо в школу. Перерва. Шум, гамір. В приміщенні око милує зелений "сад" із вазонів. Увагу привертають експонати місцевого побутового інтер'єру. Поглянеш і починаєш розуміти, що такий підхід дієвий в освоєнні  програми, яку умовно можна назвати: "Як тебе не любити, краю мій!". Подумалось: місцева газета має так само зустрічати учня вдома, при поверненні зі школи.

Проходимо коридором. Він слугує в школі своєрідним спортивним залом. Дітям - кайф. Старші і менші бігають, грають у настільний теніс. Ніколи не думав, що "броунівський" рух буває таким захоплюючим і радісним.

Цікавимося, як втілюються в життя завдання  Нової української школи. Нам показують  невеликий клас, який заповнений партами і стільцями для кожного учня окремо. Все гарно та естетично. Сьогодні дітям не ставлять оцінок  –  поки достатньо методів і засобів для розвитку дитячого інтелекту. Як підтвердження цього, бачимо, як кілька учнів складають із хитромудрих деталей якісь оригінальні конструкції. Вони, як удома – на підлозі, застеленій килимком. Для вчителя – комп'ютер  та інше новітнє обладнання.

Нас супроводжує директор школи Віталій Новосад, і ми бачимо інші гамірні класи Нової школи. Він розказує про проблеми та плани на майбутнє, і це втішає. Найголовніше, що школа живе  повноцінним життям – тут навчається 98 учнів.

В школі тепло. Вся будівля зовні світла, гарна і приваблива. Ближче до дороги – скульптура Ангела. Це не просто мистецький витвір, а посланець Божий, який охороняє й оточує турботою і піклуванням дітей.

Повертаємось до відділення зв'язку. Невтомна завідувачка відділу редакції Ольга Стеблевець повідомляє, що багато з тих, хто прийшов у поштове відділення, передплатили "Вісті Ковельщини" й отримали солодкі призи.

l

Коли наше відрядження наближалося до завершення, з прогулянки поверталися діти із дитячого садочка, який розташований у одному приміщенні з відділенням зв'язку і який очолює Ірина Мичко. Помітивши нас, хлопчики і дівчатка (а всіх їх тут чимало – аж 33) голосно привіталися з нами словами: "Добрий день!". Ми їм відповіли з усмішкою на вустах.

А день-таки справді був добрим. Порадувала й погода майже весняним теплом й чистим блакитним небом, і щирі й привітні люди в селі, і оптимізм очільників місцевої влади, які налаштовані у складі Люблинецької ОТГ впевнено долати існуючі  труднощі й наполегливо йти до поставленої мети.

Тож побажаємо мощенцям успіхів на цьому шляху. Ну, а ті, хто не взяв участі у Дні передплатника, багато втратили, бо можна було не лише виписати місцеву газету, а й поспілкуватися з цікавими співбесідниками. Будемо, однак, сподіватися, що ця зустріч не остання і що "полку" передплатників міськрайонки у Мощеній прибуде. Адже "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!

Анатолій СЕМЕНЮК,

спец. кор. газети "Вісті Ковельщини", автор "Пісні про Мощену".

НА ЗНІМКАХ: село Мощена та його мешканці у день перебування тут "десанту" громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини" і проведення Дня передплатника. Вгорі у центрі – в. о. старости Анатолій ЛІЩУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Настали вирішальні дні передплати - 2020. До її завершення залишилося менше  місяця, а питань до вирішення як у журналістів, так і в поштовиків більше, аніж достатньо.

Для того, щоб активізувати передплатну кампанію, редакційний колектив "Вістей Ковельщини", за усталеною традицією, розпочав проведення Днів газети у Ковелі і населених пунктах району. От і нещодавно журналістський "десант" "Вістей Ковельщини" на чолі із редактором Миколою Вельмою, прибув до с. Мощеної  якраз у день виплати пенсій мешканцям села. 

Газетярі мали на меті залучити до передплати місцевого видання максимально можливу кількість читачів. Вони хочуть донести до людей інформацію про те, що діється в країні, області, в місті і районі, познайомити з видатними особистостями сучасності, а ще розповісти про те, що робить влада для покращення життя кожного із нас, розв'язання існуючих проблем. І це важливо, адже живе людина не лише хлібом єдиним.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 421

У древніх римлян місяць називався децембер (від латинського децем – десять),  тому що таким ішов по порядку. Звідси й російська калька – декабрь. А от слово грудень зустрічається вже на початку ХV століття, наприклад, в Іпатіївському літописі. Воно свідчило про стан доріг, вказувало, що шляхи й путівці затверділи після листопадових дощів та відлиг, вкрилися грудками змерзлого грунту. Пізніше ця назва закріпилася і в українській мові. 

Наші прапрадіди охрестили дванадцяте колесо возу року ще студен, студенець – земля одержує обмаль тепла, 60 - 70 % сонячної енергії відбивається в навколишній простір. Хмурень – за непривітне свинцеве небо: у середній смузі трапляється лише 12 - 15 сонячних годин на місяць. Був він і підберихою – колись о цій вже далеко не ситій порі селянин починав підбирати по засіках те, що надбав за літо й осінь. А ще величали грудень молодою зимою, санною колією.

l

А коли вам вперше спадає на думку, що вже зима? Першого грудня? Але ж ця дата умовна, календарна… 

Астрономічна зима починається в день народження літнього Сонця. Коли воно хоч і здається примагніченим до крайнеба, але таки повертає на літо, а зима – на мороз: 22 грудня. Це – пік зимового сонцестояння. Ось деякі його прикмети.

Грудень багатий на опади – червень буде дощовим.

Грудень почався із сильних морозів – десь за два тижні буде тривала відлига.

Грудень холодний та сніжний – хліб буде пишний.

Снігурі прилетіли у грудні – зима буде сувора.

Сухий грудень – на суху весну і сухе літо.

Хмари пливуть проти вітру, що дме при землі, – на сніг.

Дрова у печі горять, потріскуючи, – на мороз.

Сонце сідає у білясто-каламутну імлу – ясну днину незабаром змінить нестійка погода.

Вечірнє небо рожеве, навіть багряне – перед снігопадом.

Південний вітер влітку – на негоду, взимку – на тепло.

Іній на деревах – на мороз, туман – на відлигу.

Сніг, що випав уночі, лежатиме, денний – не втримається.

Лапатий сніг віщує сльоту.

Взимку заметілі – негоже літо, зима тепла – літо холодне.

У древніх римлян місяць називався децембер (від латинського децем – десять),  тому що таким ішов по порядку. Звідси й російська калька – декабрь. А от слово грудень зустрічається вже на початку ХV століття, наприклад, в Іпатіївському літописі. Воно свідчило про стан доріг, вказувало, що шляхи й путівці затверділи після листопадових дощів та відлиг, вкрилися грудками змерзлого грунту. Пізніше ця назва закріпилася і в українській мові. 

Наші прапрадіди охрестили дванадцяте колесо возу року ще студен, студенець – земля одержує обмаль тепла, 60 - 70 % сонячної енергії відбивається в навколишній простір. Хмурень – за непривітне свинцеве небо: у середній смузі трапляється лише 12 - 15 сонячних годин на місяць. Був він і підберихою – колись о цій вже далеко не ситій порі селянин починав підбирати по засіках те, що надбав за літо й осінь. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 354

(Продовження. 

Поч. у номері 

за 28 листопада ц. р.). 

В чоловічому гуртожитку ввечері немає чого робити, то хлопці випивають. Став і мій Васька коло них. Пройшло може років зо три, як перестав мені віддавати всю зарплату. Кожного разу видумував якісь причини. Нібито премії його за щось позбавили, або друзякам зайняв. А потім вже й не скривав, що став пропивати, бо й скривати не було чого – все стало видно і чути. Як я його не вмовляла, як не просила: "Не пий, пожалій хоч дитину, коли вже мене не жалієш, схаменися, люди з нас сміються", але нічого не допомагало, чоловік мій пив все дужче і дужче. Став попадати в витверезник. Як хто не знає з молодих, то це була така тюрма на одну ніч для п'яних. Міліція їх збирала по місту, якщо хтось не міг іти чи дуже вже хитався на п'яних ногах, і силоміць привозила у витверезник. Ніч переночував – і на вулицю, але заплати штраф та ще й на роботу повідомляють, де ще раз оштрафують чи якось інакше покарають. 

Через деякий час Ваську “поперли” за пиятику з роботи. Добре що на той час пройшло вже 5 років, як ми на черзі житла чекали, і мені за успішну роботу дали однокімнатну маленьку квартирку на “сороковому кварталі”. Забрала я туди свою Люську, яка росла, наче на дріжджах замішана, тільки встигай нову одежу купувати. 

Стали товктися втрьох у тій квартирці. Якби раніше дали, то може вберегла б я свого чоловіка від пляшки та падіння до втрати людської подоби, а вийшло, як вийшло. Прийшлось жити з гірким п'яницею, що вештався цілими днями з такими ж, як він, в пошуку випивки. Виносив на горілку з дому все, що бачив, навіть дитячі речі став пропивати. Не могла ради дати тому ніяк. 

Бувало, бачу його, як ходить з посинілими друзяками по смітниках і порожні пляшки збирає на випивку. Перед сусідами стидоба, хоч провалися крізь землю. І не виженеш з хати. Куди його гнати? Чоловік же мені і батько для Люськи, яка його любила і ластилася навіть до п'яного. 

Ще пройшло трохи часу – і стало мені з Ваською геть нестерпно. Опустився нижче неможливого. Виваляється в грязюці – не відчистити, не відмити, тхне від нього смітником і таким перегаром, ніби він не вино дешеве п'є, а якусь смолу чи отруту. Пробувала здавати на лікування, так утік. Заявив, що якщо ще раз здам, то покінчить з собою. Змушена була дальше терпіти. 

Гірше стало, коли Васька пити перестав. Але не з власної волі, а від важких болячок. Признали лікарі, що в нього цироз печінки, і виявили пухлину злоякісну в животі. Допився, на свою голову, і на мою теж. Бо ж став лежачим. Доглядати треба день і ніч. Від болю волає так, що всі сусіди за бетонними стінами спати не можуть. Спочатку у лікарнях лежав. Операції йому робили, лікували, проте нічого не допомогло. Тільки всі гроші на те пішли, що відкладала на меблі та телевізор. Назаймала в кого могла, в боргах стала, ніби по самі вуха. Віддати не можу, немає за що. Всі подруги та родичі від мене відмовилися, не хочуть більше зі мною діла мати. Але саме в той час в країні стали банки давати кредити. Заклала я свою квартирку і взяла кредит.

Трохи грошей повернула позичальникам – кому бачила, що скрутніше, а трохи потратила на чоловіка. Ліки дорогі, особливо для зняття болю. А без них ніяк не можна.

Як Васька помер, то, здається, спочатку аж легше стало, а потім, як зрозуміла, що я тепер вдова, без копійки в кишені, без роботи, яку залишила, щоб чоловіка доглядати, з Люською, яка вже стала дівувати, з неповерненим кредитом, то така мене туга взяла, що хоч топитися йди. Якби не Люська, може, щось би й зробила з собою. 

Добре, що швидко трапилася робота. Влаштувалася в одну контору прибиральницею. Хоч маленькі гроші, але вже з голоду не помреш. Почала метикувати. Бачу, що макулатури на моїй роботі багато викидають. Ящики картонні, паперу стосами. Здам в приймальний пункт – вже копійка.

Потім в сусідній конторі побачили, як я гарно прибираю, то до себе запросили. Вдень в одних мию, чищу, пил витираю, а ввечері або вночі в других. Хоч важко, та трохи на ноги стала, хоч купити щось можу. 

Так би все життя пропрацювала прибиральницею. Я від добра добра не шукаю і роботи не боюся. Та Галька Ващучка  вирішила зіпхнути мене з того благоденства та добробуту. Заманила мене їхати до Італії. Сама вже побувала. Рік протрималася і каже, що добре. Була б не верталася, та мати померла. Приїхала на похорони і залишилася на деякий час. Бо просто так до Італії повернутися відразу не могла. Жила і працювала там незаконно, без дозволу. Тепер треба було знову шукати обхідних шляхів, щоб назад поїхати. 

Як почала Галька мене агітувати і вмовляти, як почала розповідати, скільки грошей можна заробити та Люську в люди вивести, що можна її навіть в інститут влаштувати на платне навчання, то я здалася. Може, була б ще і не згоджувалася трохи, але банк з його ненависним тепер кредитом та постійними нагадуваннями і погрозами про те, що треба гроші віддавати, мене підштовхнув остаточно до тої далекої чужини. 

Вирішила – поїду, а там будь що буде. Галька каже, що гірше ніж є, не буде. Он люди їдуть і нічого – живі. Чим ми гірші? І Люська напосіла: "Їдь, мамо, хоч світу побачиш. Як гроші заробиш, з'їздиш в Рим до Папи та в Венецію, на гондолах покататися". "Ага, – кажу, – якраз мені гондоли зараз в голові. Тебе б якось прилаштувати та вдягнути, а без гондол якось проживу". 

Люська пішла на той час вчитися в медичне училище, і там їй дали гуртожиток. Галька поміняла паспорт і прізвище. Зі старим засвітилася на кордоні. За те, що прострочила перебування в Італії, її внесли в чорний список. Тепер вона вже не Ващучка, бо взяла прізвище матері. Помогла і мені зробити документи. Заставила вчити італійську. Не так, щоб газети читати, а як привітатися, подякувати, як по їхньому "принеси", "подай", "візьми". В наймички ж їду, не дипломатом. Єдина підходяща робота для мене – когось доглядати, старого чи немічного. Це я вмію, і така робота мене не страшить. Он скільки з Ваською намаялася безкоштовно, а тут гарні гроші нібито можуть заплатити. 

Пройшов час, пора вирушати в далеку дорогу. Як готувалася до поїздки, то за клопотами зовсім не думала, що покину все рідне мені – село, могили, друзів, родичів, Люську, мову нашу, Волинь. Коли почали прощатися, тільки тоді дійшло мені усе те до мозку та серця. Ноги весь час дерев'яніли, в роті пересихало. Їхала як насмерть. 

Скільки раз хотіла передумати, та селянська натура взяла верх. Звикла кожну роботу доводити до кінця і не кидати на півдорозі. 

Поїхали. 

Олександр МІНОВИЧ.

(Далі буде).

В чоловічому гуртожитку ввечері немає чого робити, то хлопці випивають. Став і мій Васька коло них. Пройшло може років зо три, як перестав мені віддавати всю зарплату. Кожного разу видумував якісь причини. Нібито премії його за щось позбавили, або друзякам зайняв. А потім вже й не скривав, що став пропивати, бо й скривати не було чого – все стало видно і чути. Як я його не вмовляла, як не просила: "Не пий, пожалій хоч дитину, коли вже мене не жалієш, схаменися, люди з нас сміються", але нічого не допомагало, чоловік мій пив все дужче і дужче. Став попадати в витверезник. Як хто не знає з молодих, то це була така тюрма на одну ніч для п'яних. Міліція їх збирала по місту, якщо хтось не міг іти чи дуже вже хитався на п'яних ногах, і силоміць привозила у витверезник. Ніч переночував – і на вулицю, але заплати штраф та ще й на роботу повідомляють, де ще раз оштрафують чи якось інакше покарають. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 402

Влітку цього року ковельчанка Аня Шевчук повернулася з США. Дівчина навчалася в НВК № 11, а одинадцятий клас закінчила за океаном в рамках програми обміну майбутніх лідерів – FLEХ. Програма надає школярам стипендії, які дають їм змогу подорожувати до Сполучених Штатів Америки, навчатися в американській школі протягом одного академічного року і проживати у американській родині. Програма фінансується Державним Департаментом США.

Враженнями від перебування в Америці Аня поділилася у розмові з журналістом нашої газети.  

– Про обмінну програму Flex я дізналася від своєї подруги, яка раніше  брала участь у цьому проєкті, – розповідає дівчина. – Вирішила спробувати свої сили, тим більше, що раніше ніколи не була за кордоном. Конкурсний відбір, який відбувався в Луцькому центрі тестування, був непростий і довгий. Всього ми пройшли три тури. Перший етап – тест на знання англійської мови – 15 питань. У другому турі ми писали невеликі твори (есе) на задані теми. У третьому турі спілкувалися під час співбесіди, інтерв'ю, заповнювали анкету. Того року участь у програмі обміну взяли понад 10 тисяч українських школярів. До фіналу вийшли 232.

Зусилля школярки виявилися недаремними – Аню запросили до Америки.

У складі групи з різних областей України  дівчина прилетіла до США, у Вашингтон. Із столиці школярі роз'їхались по різних штатах до місць призначення. Аня потрапила у невеличке містечко Онтаріо (близько 10 тисяч жителів), що в штаті Орегон. В аеропорту її зустріли члени хост-сім'ї (англ. – host family – сім'я, що приймає).

– Студенти, які беруть участь у програмі FLEX, живуть в американських сім'ях. Я жила з хост-бабусею і хост-татом. Тато працював інструктором з вогнепальної зброї, а бабуся – в пральні. Вони дуже гарно мене зустріли, з ними мені було комфортно і затишно протягом всього часу перебування. В подарунок привезла родині вишиванки, книжки про Україну.

З перших днів в Америці мені все було нове, незвичне і надзвичайно цікаве. Відразу було непросто звикнути до розмовної американської мови, адже вони говорять швидко, крім цього, є свій діалект, сленг. До того ж, в школі ми вивчаємо британський варіант англійської.  Але я досить швидко адаптувалася, тож  мовного бар'єру не було.  

Всередині серпня 2018 року я розпочала навчання в типовій американській high-school (вищій школі), у якій навчаються з 9 по 12 класи. 

– Які відмінності американської системи освіти від української? 

– Для мене навчання виявилося легшим, ніж у нас. Рік закінчила з високими оцінками рівня "А". Учні старшої школи самі обирають собі предмети, які їм до душі. Все навчання відбувається за допомогою комп'ютера. В мене взагалі не було жодного підручника, завдання вчителі подають в комп'ютері, так само он-лайн проходили тести. Предмети вивчають більш в практичній площині. Домашнього завдання практично немає, готуєшся лише перед тестами. Навчальний рік поділений на три триместри. Кожен триместр у нас змінювався розклад.

До речі, класи в школі не діляться за літерами, як у нас. Якщо 11-й  клас – то там може бути 200 учнів.

В американській школі я вивчала англійську мову, історію Америки, біологію, кримінологію, кулінарію, малювання аквареллю, науку про тварин, мову жестів, фотошоп, відвідувала уроки фізкультури. Викладають дуже цікаво.

Уроки в школі розпочинаються о 8.00 год., кожен триває годину. Перерва між ними лише чотири хвилини, і півгодини – обід. Щодня було по шість уроків, які закінчувались о 14.50 год. В суботу-неділю – вихідний. 

Я помітила, що діти там особливо не порушують поведінку, вчителі на них не сварять. Учні можуть встати, походити, попити води, перекусити. Для цього не треба просити дозволу. Якщо ж хочеш вийти з класу, тоді потрібно повідомити вчителю про це. 

Телефонами бажано не користуватися, деякі вчителі забирали їх. Для цього викликали людину з головного офісу, гаджети клали в ящички, а після уроків ти їх міг забрати. Школярі так само прив'язані до своїх смартфонів, як і в нас. А в цілому інтереси і в українських, і в американських підлітків однакові. Мені було цікаво познайомитися з однолітками, я знайшла там друзів.

– Що знають про Україну американці, з якими ти спілкувалася?

– Старші люди знають більше, а от молодь – ні. В моїй школі вже навчалася українка, тож однолітки дещо знали про нашу державу. Я і ще один учень з України проводили презентації, дарували одноліткам сувеніри з українською символікою, цукерки, які привезли з собою. Ми набагато більше знаємо про Америку, ніж американські діти про нас. 

– Яке традиційне меню пересічного американця? Чи презентувала ти їм нашу кухню? 

– Я помітила, що американці не готують багато страв на свята, як це робимо ми.  Я варила для них борщ, готувала сирники, деруни, навіть паску пекла.  І якщо хост-бабусі наші страви припали до смаку, то хост-татові борщ не дуже сподобався, він не звик до такої їжі. Будь-які інгредієнти до страв можна купити в місцевому супермаркеті. Незважаючи на те, що місто невелике, у магазині надзвичайно широкий асортимент, є великий вибір для вегетаріанців, багато готової продукції, навіть варені яйця. Моя хост-бабуся часто купувала готові заморожені булочки, які треба тільки поставити в духовку і спекти. Відверто кажучи, наприкінці свого перебування за океаном мені дуже хотілося посмакувати домашніми стравами. 

 Американці не снідають, а я собі обов'язково готувала сніданки, в школі нас теж годували. Вечеряли разом в колі в сім'ї. На вечерю у них часто макарони з сиром, печена картопля або щось з мексиканської кухні. Деякі мексиканські страви дуже гострі, незвичні для нас. У них навіть льодяники "Чупа-Чупс" є гострі, з приправами (сміється, – авт.).

– Аню, що найбільше запам'яталося в американському стилі життя? 

– Перш за все, варто відзначити, що американці дуже усміхнені, ввічливі та відкриті для спілкування. А ще вони надзвичайно ініціативні. Діти багато займаються волонтерством, що мені особливо сподобалось. Я, наприклад, розкладала товар в магазині використаних речей, волонтерила в дитячому таборі, на благодійних аукціонах. А ще була асистентом у головному офісі, де працює адміністрація школи. Волонтерство – з дитинства звична справа для американців.

У таких невеликих містечках, як Онтаріо,  немає громадського транспорту чи таксі, тому всі мають власні автомобілі. Посвідчення водія американці отримують в 15-16 років, кермують дуже обережно, згідно з правилами дорожнього руху. І незалежно від тривалості поїздки, обов'язково використовують паски безпеки.

Мені сподобалося, що американці дуже люблять і поважають тварин. Наприклад, в нашій сім'ї була собака, два коти, які ніколи не ночували на вулиці, хоч будинок приватний.

У деяких штатах є податок на кожну покупку, а в інших немає, що робить шопінг дешевшим.

Найбільші їх свята – Хелловін, День Подяки, Різдво, День Незалежності.

Вища освіта в Америці дуже дорога, тому далеко не всі її здобувають. Стараються виграти гранти, або отримати стипендію. Багато школярів вже офіційно працюють. 

– Тобі вдалося побувати в інших містах Америки?

– З шкільним клубом ми побували біля океану, відвідали Портленд – найбільше місто штату. Дуже запам'яталася прогулянка Вашингтоном, де побачили меморіали Джефферсона, Лінкольна, монумент Вашингтона, сфотографувалися на фоні Білого дому.

Мені дуже сподобалося в США, і я обов'язково хочу туди повернутися, відвідати інші штати, ширше відкрити для себе цю країну. 

– Аню, які твої подальші плани?

– Я вже студентка. В цьому році вступила до Київського Національного університету імені Т. Шевченка на факультет іноземної західноєвропейської філології. Маю на меті паралельно здобувати другу вищу освіту, а якщо все складеться добре, – навчатися за кордоном. Перебування в Америці остаточно зміцнило мою прихильність до мов і використання їх як освоєння нових культур та пізнання життя людей в інших країнах. А весь кращий досвід, знання, здобуті в Америці, хочу втілювати на Батьківщині.

– Дякую за цікаву розмову, Аню, і нехай здійсняться всі твої мрії та задуми!

Інтерв'ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: Аня ШЕВЧУК під час перебування в США.

Фото з домашнього архіву.

Влітку цього року ковельчанка Аня Шевчук повернулася з США. Дівчина навчалася в НВК № 11, а одинадцятий клас закінчила за океаном в рамках програми обміну майбутніх лідерів – FLEХ. Програма надає школярам стипендії, які дають їм змогу подорожувати до Сполучених Штатів Америки, навчатися в американській школі протягом одного академічного року і проживати у американській родині. Програма фінансується Державним Департаментом США.

Враженнями від перебування в Америці Аня поділилася у розмові з журналістом нашої газети.  

– Про обмінну програму Flex я дізналася від своєї подруги, яка раніше  брала участь у цьому проєкті, – розповідає дівчина. – Вирішила спробувати свої сили, тим більше, що раніше ніколи не була за кордоном. Конкурсний відбір, який відбувався в Луцькому центрі тестування, був непростий і довгий. Всього ми пройшли три тури. Перший етап – тест на знання англійської мови – 15 питань. У другому турі ми писали невеликі твори (есе) на задані теми. У третьому турі спілкувалися під час співбесіди, інтерв'ю, заповнювали анкету. Того року участь у програмі обміну взяли понад 10 тисяч українських школярів. До фіналу вийшли 232.

Зусилля школярки виявилися недаремними – Аню запросили до Америки.

У складі групи з різних областей України  дівчина прилетіла до США, у Вашингтон. Із столиці школярі роз'їхались по різних штатах до місць призначення. Аня потрапила у невеличке містечко Онтаріо (близько 10 тисяч жителів), що в штаті Орегон. В аеропорту її зустріли члени хост-сім'ї (англ. – host family – сім'я, що приймає).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 600