Робота, що пов’язана з викладанням, завжди вважалася дуже складною, але в той же час потрібною і шанованою. Дуже точно про вчителя писав відомий поет С. Л. Соловейчик: "Він — актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він — скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він — лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи".

Вже понад півстоліття черпає сили для натхнення у своїй праці ковельчанин ПАШКЕВИЧ Микола Олександрович (на знімку ліворуч) — керівник гуртків Ковельської міської станції юних техніків. Високий худорлявий чоловік щодня, без вихідних крокує на роботу.   

Пашкевич Микола Олександрович народився 8 грудня 1949 р. у місті Ковелі в сім'ї Олександра та Лідії Пашкевичів. Мама — Лідія Володимирівна (дівоче прізвище Рудін) народилася та проживала на хуторі Волошки до 1949 р. Тато — Олександр Михайлович Пашкевич народився в Ковелі. У 1944 р. радянська влада мобілізувала батька і діда Миколи Олександровича до війська. Батько Олександр, якому йшов 21 рік, воював на фронті і був стрільцем, шофером та музикантом. У листопаді 1944 р. при звільненні Прусії отримав друге, на цей раз тяжке поранення. Лікувався в госпіталі міста Орська в Росії, після чого продовжив службу до травня 1948 р. 

Після війни родина Пашкевичів лишилася в Ковелі і проживала в районі Ковеля-ІІ. У 1948 р. Олександр і Лідія одружилися. В 1949 р. у них народився син Микола. Навчався в школі №41 (тепер №2) і закінчив її в 1967 р. 

Навчаючись в 7-му класі, прочитав  "Книгу піонервожатого". Особливо зацікавив його розділ електрики. Друзі познайомили з радіогуртком міської станції юних техніків (СЮТ). Першим керівником гуртка був військовослужбовець-зв'язківець Каменецький Григорій Павлович. Від свого наставника, читання різних журналів й іншої технічної літератури, Микола  дізнався багато нового та цікавого про електро- та радіотехніку. Тут навчився паяти, монтувати, працювати з інструментами та вимірювальними приладами, а також розбиратися в радіосхемах. 

Перша його самостійна робота — виготовлення простого дротяного телефона, який діяв між квартирою і хлівом. Далі був перший детекторний радіоприймач. А кристалічний детектор він навчився виготовляти з сірки та свинцю. Зробив їх декілька: для себе і друзів. Адже це — головний елемент радіоприймача. А коли вчитель приніс на заняття гуртка  військовий ламповий радіоприймач "КВМ",  Микола захопився подорожами в безмежному радіоефірі. Із журналів "Радіо" і "Юний технік" познайомився із радіоаматорством. В 1967 р. отримав індивідуальний радіоаматорський спостережницький позивний UB5-058-39.

Після закінчення школи №2 її директор Янцевич Костянтин Адамович запросив випускника Миколу працювати лаборантом фізико-хімічного кабінету. Коли в 1968 р. звільнилося місце керівника гуртка СЮТ, сам зголосився його вести (спочатку на громадських засадах). Наказом міськвно від 06.12.1971 р. Пашкевич М. О. був переведений на посаду керівника радіотехнічного та фізикотехнічного гуртків Ковельської міської станції юних техніків. Отож, у Миколи Олександровича в 2018 р. був перший півстолітній ювілей трудової діяльності на станції юних техніків.

9 березня 1972 р. з ініціативи Пашкевича М. О. в ефір вийшла перша аматорська радіостанція на Ковельщині UK5PAN. За допомогою двоюрідного брата Леоніда в 1978 р. Микола Олександрович опанував Азбуку Морзе. На станції юних техніків відкрили радіотелеграфний гурток. Навчаючись на заочному відділенні, Микола Олександрович в 1979 р.  закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю  “Радіоінженер-конструктор-технолог”.

9 листопада 1978 р. почав працювати перший на Волині колективний аматорський спостережницький пункт УК5.058.1. Це спонукало брати участь в багатьох змаганнях з радіоспорту, різноманітних конкурсах і виставках. Серед змагань популярними були: спортивна радіопеленгація, радіозв'язок на коротких та ультракоротких хвилях, швидкісна телеграфія та зв'язки через штучні супутники Землі. 

Помітного розвитку короткохвильовий радіоспорт на Волині отримав на початку 70-х років. Разом з тим суттєво збільшилась мережа колективних радіолюбительських радіостанцій в школах та позашкільних навчальних закладах.

Ось деякі історичні факти:

11.08.1979 р. — перший радіозв'язок на щойно дозволеному діапазоні 160 метрів провів М. Пашкевич з колективної радіостанції UK5PAN Ковельської станції юних техніків, використовуючи стару армійську радіостанцію РБМ-1 випуску 1946 р. 

Квітень 1982 р. — М. Пашкевич провів перші радіозв'язки, використовуючи ретранслятор, встановлений на штучному радіоаматорському супутнику Землі з G3ZRH (Англія). 

28.07.1991 р. — перший аматорський радіозв'язок радіотелетайпом провів М. Пашкевич.

До 10-ї річниці аматорської колективної радіостанції Ковельської міської СЮТ Микола Олександрович з учнями виготовили і оформили альбом "Історія колективної радіостанції UK5PAN". Ювілей відзначали разом із гостями з Луцька, Турійська та братньої Білорусі при активній підтримці директора СЮТ Скалюка М. П. — теж радіоаматора.

22 листопада 1992 р. на установчих зборах в Луцьку була створена Ліга радіоаматорів Волині (ЛРВ). Головою Ради радіоаматорів Волині обрали М. О. Пашкевича, який очолював її до 2017 року. 

Радіоаматори під керівництвом Миколи Олександровича проводять оригінальні, цікаві і, в той же час, дуже корисні заходи. Починаючи з 1994 р., за ініціативою Волинської та Рівненської ліг радіоаматорів регулярно проводяться навчально-тренувальні збори РАСЗ (радіоаматорської аварійної служби зв’язку). 

Велику міжнародну акцію провели радіоаматори Волині з нагоди 800-ліття заснування Волинсько-Галицького князівства. Найкращі, найактивніші радіоаматори Волині (з Ковеля — М. Пашкевич та М. М’якота) забезпечували синхронне звучання дзвонів всіх соборів Володимира-Волинського, за що отримали ювілейні дипломи.

Під час святкування 50-ої річниці Перемоги в травні 1995 р. колектив аматорської радіостанції Ковельської СЮТ вперше працював спеціальним позивним сигналом ЕО50РА, а на честь 10-ї річниці Незалежності України в серпні 2001 р. використовував позивний СПС ЕN 10Р. 

На святкуванні 60-ї річниці створення УПА в 2009 р. через розгорнуту на місці колишнього постою радіостанцію аматори повідомляли світові про цю подію. 

В 2010 р. колективна радіостанція СЮТ працювала в радіоаматорському ефірі з ювілейним позивним ЕМ 700Р. 

На своїх зборах радіоаматори Волині підтримали пропозицію Миколи Олександровича відзначити річницю пам'яті славетної поетеси, нашої землячки Лесі Українки. Запланували провести змагання з радіозв'язку  на коротких хвилях і взяти участь в радіо-експедиції та конференції з нагоди 100-ї річниці пам'яті Лесі Українки. 

Перші відкриті заочні Волинські змагання з радіозв'язку на коротких хвилях "Лісова пісня" відбулися 6 березня 2013 року за участю хлопців та дівчат віком до 19 років, а також дорослих радистів. В змаганнях взяли участь 174 оператори, 55 колективних та індивідуальних аматорських радіостанцій  з 20 областей України, АР Крим та м. Києва. Серед учасників змагань  — команди Волині:   ЗОШ с. Колодяжного, ЗОШ с. Машева Любомльського району, Ковельської та Нововолинської СЮТ та ЦНТТУМ м. Луцька.       

Головний суддя змагань — Пашкевич  Микола  Олександрович згадує:

"Від Ліги радіоаматорів Волині команди-призери та учасники були нагородженні дипломом "Лісова пісня",  який засновано Лігою радіоаматорів Волині та видається за радіозв'язки з колегами Волинської, Житомирської областей, м. Новоградом-Волинським, рідним містом Лесі, та обов'язково з с. Колодяжним. За змагання 2013 р. дипломи отримали 18 команд та окремі учасники.

У відзначенні подій, пов'язаних з життям та творчістю Лесі Українки, наша участь не обмежується змаганнями. Щороку в своїх заходах ми поширюємо відомості про життя та творчість нашої славетної землячки, проводимо спортивно-екологічні радіоекспедиції. Немало в цьому напрямку уже зроблено. Так, в липні 2012 р. вперше урочище “Нечимне” було представлено в радіоефірі та встановлені радіозв'язки з радіоаматорами Польщі, Естонії, Угорщини, Росії, Румунії, Чехії, Словаччини і, звичайно ж,  в більшості,  з українцями". 

В липні 2013 р. з подання  представника-координатора   української національної програми "Українська флора і фауна"  Наталії  Грицюк (колишньої вихованки Миколи Олександровича, а нині військовослужбовця АТО) урочище  зареєстровано, як "Ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Нечимне". Йому присвоєно референцію URFF-139.

Багато хороших акцій провели радіоаматори  з ініціативи Пашкевича М. О. Крім того, Микола Олександрович має звання "Відінник освіти", суддя республіканської категорії з радіоспорту, кандидат в майстри спорту. В доробку педагога Пашкевича М. О. багато матеріалів щодо проведення змагань з радіозв'язку. Та найбільше досягнення — його учні.

Терпіння, інтелігентність, освіченість, тактовність, уважність, мобільність, ерудованість — це коротка і неповна характеристика Миколи Олександровича-педагога. Випадкові люди дуже рідко затримуються у вчительській професії. Не кожна людина може бути вчителем, оскільки ця професія вимагає колосальної та кропіткої праці, самопожертви, величезного терпіння та любові до дітей. Тому важко переоцінити заслуги Миколи Олександровича як педагога, який відкриває перед дитиною двері у світ знань, впливає на формування життєвої позиції та пріоритетів, закладає ґрунтовні основи майбутнього своїх учнів. 

Перелічити їх всіх неможливо. Ось лише декілька з них — кращі з кращих, переможці та призери змагань різних років, хто захищав честь міста Ковеля, Волині та України: Шульга Сергій, Подолянчук Ігор, Мажула Іван, Цалай Роман, Маліновський Віталій, Суднік Анатолій, Бірук Сергій, Сарапін Вячеслав. Також серед колишніх вихованців є Зінчук Віктор Олександрович — керівник гуртків Центру науково-технічної творчості учнівської молоді Волинської області (один з перших учнів Миколи Олександровича), Володимир Пузир — професор Харківського українського університету залізничного транспорту, Олег Янко —  провідний інженер Київського дослідного інституту металургії, Оксана Вороніна — головний редактор журналу "Жінка", Солодуха Богдан — інженер МРТ Ковельського МТМО, Грицюк Наталія — військовослужбовець, учасник АТО, Савчук Андрій — учасник АТО та багато інших. 

І сьогодні, через півстоліття, Микола Олександрович невтомно передає всі свої знання учням, які з честю представляють рідне місто на обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Це — призери і чемпіони Біянова Карина, Яцина Павло, Киричук Олександр, Янчишин Дмитро, Фалюш Євген, Гончар Роман, Добровольський Любомир, Чайніков Володимир. 

Віддаючи всі сили і час улюбленій роботі, Микола Олександрович не лишав без уваги і свою сім’ю. Він виховав і гордиться своїми дітьми і онуками. Донька Оксана навчалася в школі №11, закінчила Інститут журналістики Університету ім. Т. Г. Шевченка і нині працює журналістом-редактором соціальної тематики в м. Києві. Син Володимир навчався в школі №3, закінчив Рівненський інститут водного господарства. Нині — пресвітер Євангельської церкви "Емммануїл" міста Ковеля. Онук Євген — лікар. А ще п’ятеро онучат — школярі. 

Багато гарних слів почує наш колега у свій ювілейний день від родини, колег, друзів-радіоаматорів. Нехай збуваються усі бажання! Нехай же вистачить наснаги для нових справ! Многая літа!  

Скільки досягнень у житті —

Не передати і словами.

Вони, як злитки золоті,

І очевидні перед нами.

А зими й літечка летять,

Торкаючись душі і серця.

Тобі сьогодні — 70,

І в це повірити прийдеться.

Вітаємо! В сто голосів

Сердечно зичимо здоров'я,

Будь заповзятим, молодим,

Оточеним теплом й любов'ю!

Тетяна Невесенко, 

методист Ковельської міської станції юних техніків.

Фото з архіву СЮТ.

Робота, що пов’язана з викладанням, завжди вважалася дуже складною, але в той же час потрібною і шанованою. Дуже точно про вчителя писав відомий поет С. Л. Соловейчик: "Він — актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він — скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він — лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи".

Вже понад півстоліття черпає сили для натхнення у своїй праці ковельчанин ПАШКЕВИЧ Микола Олександрович (на знімку ліворуч) — керівник гуртків Ковельської міської станції юних техніків. Високий худорлявий чоловік щодня, без вихідних крокує на роботу.   

Пашкевич Микола Олександрович народився 8 грудня 1949 р. у місті Ковелі в сім'ї Олександра та Лідії Пашкевичів. Мама — Лідія Володимирівна (дівоче прізвище Рудін) народилася та проживала на хуторі Волошки до 1949 р. Тато — Олександр Михайлович Пашкевич народився в Ковелі. У 1944 р. радянська влада мобілізувала батька і діда Миколи Олександровича до війська. Батько Олександр, якому йшов 21 рік, воював на фронті і був стрільцем, шофером та музикантом. У листопаді 1944 р. при звільненні Прусії отримав друге, на цей раз тяжке поранення. Лікувався в госпіталі міста Орська в Росії, після чого продовжив службу до травня 1948 р. 

Після війни родина Пашкевичів лишилася в Ковелі і проживала в районі Ковеля-ІІ. У 1948 р. Олександр і Лідія одружилися. В 1949 р. у них народився син Микола. Навчався в школі №41 (тепер №2) і закінчив її в 1967 р. 

Навчаючись в 7-му класі, прочитав  "Книгу піонервожатого". Особливо зацікавив його розділ електрики. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 871

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 326

Гороскоп

з 9 по 15 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 399

Щирі і вірні друзі газети «Вісті Ковельщини» працюють і навчаються у Ковельському промислово-економічному коледжі ЛНТУ, колектив якого очолює Тетяна Василівна Селівончик. І студенти, і викладачі навчального закладу тісно співпрацюють з редакцією, охоче передплачують і читають «міськрайонку».

НА ФОТОСВІТЛИНІ: студенти Анна ЛАДНЄВА, Інна МАТРОСОВА, Богдана СИРОТЮК, Дмитро Сич.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Щирі і вірні друзі газети «Вісті Ковельщини» працюють і навчаються у Ковельському промислово-економічному коледжі ЛНТУ, колектив якого очолює Тетяна Василівна Селівончик. І студенти, і викладачі навчального закладу тісно співпрацюють з редакцією, охоче передплачують і читають «міськрайонку».

НА ФОТОСВІТЛИНІ: студенти Анна ЛАДНЄВА, Інна МАТРОСОВА, Богдана СИРОТЮК, Дмитро Сич.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 341

Погода в Ковелі 

28 листопада - 4 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 438

Увага! Фотоконкурс!

"Мій домашній улюбленець"

Увага! Фотоконкурс! "Мій домашній улюбленець"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1124

Після парламентських виборів у Волинській обласній раді відбулися кадрові зміни. Головою обласної ради обрали Ірину Вахович, а першим заступником голови став представник ВО "Свобода" – Юрій Поліщук, котрий і є сьогодні нашим співрозмовником.

l

– Юрію Петровичу, як працюється на новій посаді? Як складаються стосунки з головою ради?

– Адаптувався швидко, оскільки маю чималий досвід роботи як в органах місцевого самоврядування, так і у виконавчих органах. Теоретичні знання в управлінській галузі здобував, навчаючись у Львівському регіональному інституті Національної академії державного управління, а практичний досвід – працюючи заступником голови Ковельської районної ради, заступником начальника відділу освіти райдержадміністрації, а після перемоги Революції гідності – головою Ковельської РДА. Стосунки з головою ради пані Іриною Вахович – нормальні, ділові. В нас є порозуміння.

– Окресліть коло обов'язків, які Ви виконуєте в раді.

– Згідно з розподілом повноважень, курую три постійні комісії ради, а саме – з питань освіти, культури, спорту; з питань промисловості транспорту та зв'язку; з питань міжнародної співпраці та інвестицій. Відповідно, займаюся питаннями, пов'язаними з їх діяльністю. Крім цього, є головою конкурсної комісії на заміщення вакантних посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад області, головою комісії з проведення конкурсів на посади керівників комунальних закладів загальної середньої освіти. Це досить важлива ділянка роботи, оскільки від об'єктивності, прозорості роботи цих комісій залежить ефективна робота комунальних закладів.

Також очолюю комісії з визнання бійців-добровольців АТО/ООС, визнання учасників ОУН-УПА, аукціонну комісію. За цей період встиг ознайомитися з роботою понад 20 обласних комунальних закладів. Особливо цікавлять професійно-технічні училища, які будемо приймати з державної у обласну комунальну власність. Так що роботи не бракує.

– З часу Вашого обрання на посаду відбулися дві сесії обласної ради. Одна з них – позачергова. Які важливі рішення були ухвалені?

– На черговій сесії розглянули більше 50 питань. Затвердили декілька програм, внесли в ряд інших програм необхідні зміни, ухвалили ряд звернень до центральних органів влади. Але, як на мене, найбільш резонансними були звернення, що стосувалися недопущення реалізації "формули Штайнмаєра" та заборони продажу сільгоспземель, подані нашою фракцією. Позиція "Свободи" – чітка, зрозуміла, послідовна: ми – проти "формули Штайнмаєра", яка фактично є "формулою від Путіна" та проти продажу української землі. Волинська облрада вкотре проявила принципову позицію і підтримала обидва звернення. Взагалі, чимала кількість звернень свідчить, що депутати облради стурбовані тими негативними явищами, які відбуваються в області та державі, і саме через такі звернення намагаються достукатися до керівництва країни.

Зупинюся ще на одному важливому питанні, яке стосується справедливої оплати праці педагогічним працівникам. Ряд громад в області мають нестачу освітньої субвенції, що може призвести до відсутності коштів на зарплатню. Крім цього, в одних громадах можуть платити педагогам стабільно 20% престижності, а в інших – ледве знаходять кошти, щоб заплатити 5%. У гіршому становищі опинилися педагоги міст і селищ, у яких і наповнюваність класів більша. Рада підтримала ініційоване мною звернення щодо вдосконалення формули з нарахування освітньої субвенції.

– Обласна рада виступила проти ринку землі у варіанті Зеленського…

– Продаж землі в нинішніх умовах – це загроза існуванню нашої держави. Ця так звана "реформа" жодним чином не спрямована на покращення життя селянина. В нинішніх умовах землю скуплять великі агрохолдинги та через підставні фірми - іноземці. Тим більше, що передбачається можливість купувати до 200 тисяч гектарів, у той час як у сусідній Польщі ця цифра не перевищує 500 гектарів. А уявіть, що буде, коли навколо села земля стане "панською". На нових хазяїв не буде жодного впливу. Як наслідок – отруєні води, мертві бджоли, розбиті дороги... Коли на Волинь приїздив "президентський десант" на чолі з заступником аграрного міністра, щоб агітувати за нову аграрну "реформу", я виступив і публічно виклав свої думки з цього приводу, закликав не робити поспіху і зосередитися на кроках, які, на мою думку, першочергово слід зробити.

– Які саме?

– По-перше, – навести елементарний правовий порядок у земельних відносинах, впорядкувати кадастрові карти та орендні відносини, провести інвентаризацію земель, вжити заходів щодо запобігання земельному рейдерству тощо.

По-друге, – створити умови для розвитку одноосібних селянських і фермерських господарств. Щоб через доступні кредити, дотації, аграрні програми, інвестиційні проєкти кожен селянин, який має землю, міг на ній заробляти. Для цього корисним буде досвід сусідніх країн, зокрема Польщі. Такий підхід поверне наших заробітчан додому, мотивуватиме працювати на себе.

По-третє. Для тих, хто має землю і все-таки не хоче на ній господарювати, треба створити Державний земельний банк, який викуплятиме в селян землю за ринковою ціною, а придбані сільгоспугіддя надаватиме в оренду тим, хто на них реально буде працювати.

– Чому рада виступила проти призначення Юрія Погуляйка головою обласної держадміністрації?

– За це рішення проголосувало 45 депутатів обласної ради з присутніх 46. Один утримався. Це свідчить про те, що обранці Волинської громади єдині в питанні співпраці між виконавчою та представницькою гілками влади щодо подальшої ефективної роботи для розвитку краю. Волинь уже має сумний досвід "десантування" представників правоохоронних органів. Депутати розуміють, що такий "губернатор" навряд чи сприятиме ефективній, злагодженій роботі. Оскільки така співпраця ради та виконавчої влади можлива лише з людьми, які добре ознайомлені з економічними особливостями нашого регіону, розуміють приховані резерви краю і прагнення волинян. Майбутній голова має працювати над наповненням бюджету, створенням сприятливого інвестиційного клімату. А працювати ефективно без відповідних знань, досвіду та фахової команди навряд чи вдасться. Він сліпо виконуватиме команди зверху, орієнтуючись на пріоритети президентської вертикалі влади. А для нас вище всього – інтереси Волинської громади.

– Як Ви взагалі оцінюєте діяльність нової влади?

– Як на мене, "нові обличчя" в уряді та парламенті – переважно некомпетентні та малопрофесійні. Не пройшло й півроку, а в мегафракції "Слуги народу" вже розпочалося з'ясування стосунків, скандали, виключення з фракції. Не сприяють довірі до влади й закриті засідання уряду, порушення регламенту роботи Верховної Ради та парламентських комітетів. Оцінюючи перші місяці діяльності "зеленої команди", не вірю, що вони виконають свої передвиборні обіцянки.

– Які, на Вашу думку, найважливіші проблеми сьогодні стоять перед місцевою владою?

– Проблемних питань досить багато. Серед першочергових, на мою думку, – збереження довкілля, завершення реформи децентралізації, формування стратегії розвитку області на наступні роки. Ці питання – стратегічні. Крім них, є питання щоденні. Існує серйозна проблема наповнення обласного бюджету, виконання обласних програм. Під час особистих прийомів громадян найбільше звернень стосуються допомог на лікування, соціального захисту, правових питань.

– Нині багато суперечок щодо подальших змін у процесі децентралізації. Яке Ваше бачення?

– Коли все тільки розпочиналося, на різного роду форумах, "круглих столах" із цього приводу я постійно задавав чиновникам запитання: "Чим завершиться ця реформа? Яку модель адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування ми будемо мати в кінці?". На жаль, жодної конкретної відповіді мені тоді ніхто не дав. Це те саме, що розпочинати будівництво будинку – не знаючи, що ми збудуємо. Так і вийшло. До речі, представник офісу президента на так званому "земельному форумі" теж сказав, що "у президента нема фінальної концепції завершення земельної реформи". Як вам така заявка? Це те ж саме, що і в децентралізації. Почнемо, а далі якось буде…

Сьогодні уряд форсованими темпами намагається завершити процес децентралізації, нехтуючи думкою місцевих громад, у тому числі і обласних рад, викинувши їх із процесу формування Перспективного плану утворення ОТГ. Дві-три особи вирішили перекроїти карту області на власний розсуд. Як наслідок, передбачається не лише приєднати території, що не відносилися до жодної ОТГ (до речі, в багатьох випадках безсистемно), але й ліквідувати новоутворені громади, приєднавши їх до інших ОТГ. Як на мене, потрібно було спочатку завершити процес утворення нових ОТГ та доєднання до існуючих ОТГ "білих плям" територій, які не ввійшли в жодну ОТГ. А після цього провести місцеві вибори і дати можливість кожній громаді прожити повну каденцію. І лише по завершенню каденції розглянути питання про подальшу долю неспроможних громад. І не потрібно забувати, що успішною реформа буде лише тоді, коли держава передаватиме місцевому самоврядуванню не лише нові функції, але й фінансові ресурси для їх реалізації.

– А як Ваші партійні справи? Ви показали непоганий результат на парламентських виборах по Ковельському виборчому округу…

– Мій особистий результат – 8,4% по округу, а на рідній Ковельщині – понад 10 відсотків. Зазначу, що жоден із моїх побратимів від "Свободи" в інших округах не набрав менше 5,5%. Нам, націоналістам, довіряють десятки тисяч наших земляків-волинян. Кожні вибори додають досвіду і роблять нас сильнішими. Але непокоїть інше: чи збережемо ми державність і яку країну залишимо нащадкам? Наша партія є ідеологічною, на відміну від інших олігархічних політпроєктів. Що роблять представники цих проєктів, якщо не потрапляють у парламент? Правильно: шукають інші політпроєкти. А що робить "Свобода"? Аналізує причини невдач, збирається із силами, і – знову в бій, до українських перемог!

Розмову вів 

Михайло КУЗЬМУК.

Після парламентських виборів у Волинській обласній раді відбулися кадрові зміни. Головою обласної ради обрали Ірину Вахович, а першим заступником голови став представник ВО "Свобода" – Юрій Поліщук, котрий і є сьогодні нашим співрозмовником.

ххх

– Юрію Петровичу, як працюється на новій посаді? Як складаються стосунки з головою ради?

– Адаптувався швидко, оскільки маю чималий досвід роботи як в органах місцевого самоврядування, так і у виконавчих органах. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 456

Навічно 

в пам'яті народній

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 537

Загальновідомо: українське село нині переживає далеко не кращі часи. Не скрізь реформи, про які стільки сказано-переказано, дають позитивний результат.

І все ж люди праці духом не падають, наполегливо долають труднощі, вірять у те, що зміни на краще неодмінно будуть. Надію на це, зокрема, дає децентралізація, яка триває в країні, в тому числі на Ковельщині. Торкнулася вона і такого села, як Городище, де  ми нещодавно побували.

Нагадаємо, що перша писемна згадка про цей населений пункт датується 1537 роком. 1564 року Городище стає власністю князя Андрія Курбського, який  втік з Московії, де правив жорстокий цар Іван Грозний, і перейшов на бік польського короля. В 1795 році після третього поділу Польщі село перейшло під протекторат Російської імперії. У ХХ столітті тут, як і в більшості міст та сіл Західної України, панувала польська влада, яку з початком Другої світової війни замінив комуністичний режим.

Після вигнання нацистів цей режим ще більше зміцнив свої позиції. 1948 року в Городищі створили колгосп "Сталінським шляхом" (пізніше названий іменем Кутузова), який об'єднав 100 одноосібних господарств і мав понад 3 тисячі гектарів землі. В радянські часи колгосп особливо високими трудовими здобутками похвалитися не міг, через що, очевидно, тут часто змінювалися голови його правління.

Багато років діяла Городищенська сільська рада, яка об'єднувала Гредьки, Красноволю і, звичайно, Доротище. Нині всі ці населені пункти входять до складу Дубівської об'єднаної територіальної громади, яку очолює Роман Троцюк.

Хочемо нагадати, що місцева земля багата на людські таланти. Це, зокрема, відома українська поетеса Ніна Омріяна-Бай, Заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України Степан Скоклюк, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії Олександр Миронюк, кандидат сільськогосподарських наук Філарет Дудинець, кандидат біологічних наук Людмила Скоклюк та багато інших видатних особистостей.

Нині у Городищі мешкає ветеран праці, твори якої часто друкують "Вісті Ковельщини", Ніна Федорук. Вона – автор поетичної збірки, яка вийшла друком не так давно. Ігор Вижовець – педагог із Гредьок, теж постійний автор "міськрайонки". Він – член Асоціації українських письменників імені Павла Чубинського. Донька Оксана іде творчим шляхом батька.

Але повернемося до сьогоднішнього дня Городища. Завітавши сюди, ми мали розмову з виконуючим обов'язки сільського старости Петром Олексюком. Поцікавилися, як живеться-можеться городищенцям сьогодні.

– В складі Дубівської ОТГ ми відчуваємо себе більш впевнено і надійно, – усміхаючись, сказав пан Петро. – Сільський голова Роман Троцюк, депутати ради приділяють велику увагу соціально-економічному розвитку сіл, в тому числі Городища. Яскравим підтвердженням цього є благоустроєна дорога, яка з'єднує нас із "брестською" трасою. Ви нею їхали і, мабуть, звернули увагу на те, як вона змінила свій вигляд.

Що ж, не можемо не погодитися із Петром Олексюком. Коли ми звернули із траси на згадану дорогу, то не впізнали її: рівненька, чистенька, впорядкована. "Справжня Європа!" – не втрималися ми від похвальних слів, пам'ятаючи, які тут ями і вибоїни були ще недавно. А раз є впорядкована дорога, то й людям краще добиратися у райцентр, і учням комфортніше доїжджати шкільним автобусом до школи.

Відомо, що колгоспу у Городищі, як і в інших населених пунктах району, давно немає. Але завдяки згуртованості, ініціативі членів сільської громади вдається успішно вирішувати назрілі питання. Тон у цьому задають вже згадуваний Петро Олексюк, депутат районної ради Валерій Миронюк, їх побратими по праці Олександр Ярощук, Ярослав Федорук, Віктор Кузмінець, Анатолій Мороз. Вони "образно кажучи", опора і надія місцевих жителів, велика сила, яка дозволяє долати будь-які труднощі.

Так, Валерій Миронюк  як депутат районної ради займає активну громадянянську позицію, постійно порушує на сесіях важливі питання життєдіяльності громади, допомагає у їх вирішенні. Він принциповий і вимогливий обранець народу, який ніколи не боїться висловити свою думку. Окрім того, разом із членами сім'ї успішно фермерує. Результати його праці земляки бачать, так би мовити, наочно: Валерій Юхимович із дружиною постійно беруть участь у ярмарках сільськогосподарської продукції у Ковелі, пропонуючи покупцям м'ясо і птицю найвищої якості. Недаремно їх  продукція швидко розкуповується.

Ярослав Федорук – теж дбайливий господар. Своїми руками вже змайстрував невеликого трактора, яким обробляє декілька гектарів землі, не відмовляється допомогти сусідам. Утримує й чималеньке підсобне господарство.

Спільними силами в Городищі поблизу місцевого храму обладнали дитячий майданчик. Кошти на це виділили ТзОВ "Облапське" (директор Леонід Самчук), СЛАТ "Тур (керівник Олександр Смаль), ТзОВ "Ратнівський аграрій" (директор Валентин Чернецький), благодійний фонд народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині". У будівництві майданчика брали активну участь й городищенці.

Вабить око у селі автобусна зупинка, яку гарно оформив місцевий художник Андрій Степанюк. Він же розписував церковне приміщення у Красноволі, а нині працює в Мощеній.

Звичайно, за той короткий час, що ми були в Городищі, всього не побачиш і всього не опишеш. Та не в цьому суть. Головне, що село живе, працює і думає про завтрашній день. Тож побажаємо його мешканцям, в. о. старости Петру Олексюку, очільникам Дубівської ОТГ сповнення всіх планів і задумів, оптимізму і всіляких гараздів!

Ольга СТЕБЛЕВЕЦЬ,

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКАХ: 1 - Петро ОЛЕКСЮК, Валерій МИРОНЮК, Олександр ЯРОЩУК, Ярослав ФЕДОРУК, Віктор КУЗМІНЕЦЬ, Анатолій МОРОЗ; 2 – сільський умілець Ярослав ФЕДОРУК; 3 - ветеран праці, громадський кореспондент "Вістей Ковельщини" Ніна ФЕДОРУК; 4 - в'їзд у Городище нещодавно благоустроєною дорогою; 5 - на автобусній зупинці; 6 - дитячий майданчик; 7 - сільська вулиця.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Загальновідомо: українське село нині переживає далеко не кращі часи. Не скрізь реформи, про які стільки сказано-переказано, дають позитивний результат.

І все ж люди праці духом не падають, наполегливо долають труднощі, вірять у те, що зміни на краще неодмінно будуть. Надію на це, зокрема, дає децентралізація, яка триває в країні, в тому числі на Ковельщині. Торкнулася вона і такого села, як Городище, де  ми нещодавно побували.

Нагадаємо, що перша писемна згадка про цей населений пункт датується 1537 роком. 1564 року Городище стає власністю князя Андрія Курбського, який  втік з Московії, де правив жорстокий цар Іван Грозний, і перейшов на бік польського короля. В 1795 році після третього поділу Польщі село перейшло під протекторат Російської імперії. У ХХ столітті тут, як і в більшості міст та сіл Західної України, панувала польська влада, яку з початком Другої світової війни замінив комуністичний режим.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 680

Наприкінці жовтня Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" презентував нову виставу "Поки прядеться нитка...".

Прем'єра відбулася у  Народному домі "Просвіта". Це вже п'ята велика постановка театру, який створили майже два роки тому. На цей раз репертуар колективу поповнився філософсько-політичною драмою – новелістичною трилогією "Поки прядеться нитка..." (за творами Віктора Гребенюка "Вітер після бурі", "Чужий", "Крижем" та "Ефект Вертера").

Одну з новел "Крижем" уже бачив ковельський глядач. За словами режисера-постановника та художнього керівника театру Альони Малюги-Мельникової, читаючи книгу Гребенюка, вона вирішила  поєднати кілька творів, адже у них йдеться про досить повчальні випадки, які створено  на основі реальних фактів.

 Аби все поєднати в одну сюжетну лінію, пані Альона використала  давньогрецьку легенду про трьох мойр, які вважалися богинями людської долі.  Одна з них пряде нитку життя, друга проводить її крізь усі небезпеки, переплітає з іншими,  а третя – перерізає нитку й уриває життя людини.

У виставі гостро звучали філософські питання життя й смерті, загальнолюдських цінностей та особистих переживань героїв. Три абсолютно різні історії за змістом, жанром, часовим виміром режисерці вдалося об'єднати у єдину композицію, де глядач зміг безпосередньо спостерігати хитросплетіння людських доль, родин і подій. Впродовж вистави змінювалися настрої, емоції, які кожен з присутніх відчував по-своєму. Загадкові потойбічні Мойри (Ольга Пірожик, Ірина Зінчук, Оксана Мизовець) ніби вели глядача складними життєвими дорогами, що спліталися неймовірно і, часом, трагічно.

 Анастасія Рудчук та Альона Малюга-Мельникова майстерно відтворили особистісну драму жінок-вдів, котрі у повоєнні роки так і не змогли довідатися про долю своїх рідних. Лише видіння циганки (Тома Трейгут) розставило всі крапки над "і"… 

Наступний сюжет переніс глядача у сьогодення, в зону АТО, де якимось незрозумілим чином зіштовхнулося двоє військових (Михайло Бразінський, Юрій Дацюк), котрі волею долі опинилися у ворожих таборах. В ході діалогу стало зрозумілим, що ці двоє – рідні брати… Психологічне протистояння, атмосфера ворожості, дух непокори заполонив залу… Згодом глядачі спостерігали за роботою телевізійного каналу, що висвітлював жахливі новини важких злочинів, вбивств і самогубств. З уст журналістки (Анастасія Рудчук) в розмові з головним редактором (Альона Малюга-Мельникова) лунали слабкі нотки заперечення щодо зміни формату телепередач, переходу на більш "легку" тематичну спрямованість, про так званий "Ефект Вертера", але рейтинги, кошти, попит диктують свої умови. 

Поява школярки Вікторії (Ангеліна Махнюк) загострила ситуацію до неможливого – дитина через нещасливе кохання наважилася на відчайдушний крок –  стрибнула з мосту… Жагучий розпач, невимовний біль і співчуття охопили усіх глядачів… І тільки мудрі всевидячі Мойри на завершення внесли свої корективи: "Цього ж могло і не статися… Сплетемо їй іншу долю… Як би не змінювався світ, нитка життя обов'язково повинна прястись… Бо поки прядеться нитка, життя триває!". Такими обнадійливими та життєствердними словами завершилася вистава, підкріплена оплесками присутніх.

Розуміння та відчуття акторів, їх майстерна гра дозволили вдало втілити задум на сцені. Як розповідають учасники вистави, досить багато часу довелось  відшліфовувати кожен епізод, аби глядач перейнявся цією історією.

 Акторка Ольга Пірожик, яка з перших днів є учасницею студії, розповідає: "Ця вистава відрізняється тим, що довелося поєднати епохи. І я виконувала роль давньогрецької богині Клото, яка  весь час пряла нитку долі. Ми були зв'язковою ланкою. Таким чином ми були провідниками, допомагали глядачеві підійти і морально підготуватися до кожного, більш сучасного сюжету. І, насправді,  ця нитка долі має плестися – і нехай вона не обривається дуже довго в кожної людини! ".

Оксана Мизовець (виконавиця головної ролі – старшої Мойри Атропос): "Чи вдалося нам передати усі хитросплетіння сюжетної лінії, судити глядачу. Але якщо наші серця хоча б на мить "зазвучали" в унісон – місію виконано... Схиляюся перед усіма акторами театру "10 ряд 10 місце", бо лише у нашій взаємодії та вашому терпінні прихований секрет... Особливі слова – для режисера Альони Малюги-Мельникової – дякую, що вірила в мене, вчила, пробачала, підлаштовувалася, надихала, розраджувала... Твої зусилля просто титанічні... Дякую за можливість бути дотичною до театрального мистецтва і за незвичні відчуття від трансформації внутрішніх станів. Це особливі спогади... Неповторні...".

До слова, вперше ковельський театр цю виставу представив на IV Всеукраїнському та II Міжнародному фестивалях  аматорських театрів "Fortuna Fest" в місті Черкасах. Колектив отримав відзнаку у номінації "За найкраще трактування патріотичної теми і висвітлення соціально гострих питань українського суспільства".

Новелістична трилогія "Поки прядеться нитка…" була також презентована у жовтні вихованцям Ковельської виховної колонії на запрошення заступника начальника установи Юрія Філаретова.

Режисер та художній керівник театру Альона Малюга-Мельникова щиро дякує  акторам театру, усім, хто допоміг у підготовці вистави:

– Окрема подяка костюмеру НД "Просвіта" Лілії Літвін – саме завдяки її старанням перед глядачами "ожила" задумана мною сценографія вистави. Дякуємо звукооператору та світлооператору  Віталію Дрегелю, Насті Швед, Алісі Белей, технічним працівникам - Анатолію Мельнику, Володимиру Головницькому, Віталію Тимофеєву – за допомогу з військовою формою, Ковельському історичному музею (Мирослава Мороз та Маргарита Матвійчук), а також усім, хто приносив нам клубочки і решту необхідного реквізиту,  усім, хто долучився до створення цього дійства. 

Дякуємо за підтримку та увагу до нашої творчості Ковельському міському голові Олегу Кіндеру, його заступнику Ігорю Прокопіву, начальнику фінансового управління Валентині Романчук, в.о. відділу культури Ірині Горблюк, директору НД "Просвіта"  Михайлу Пірожику. За яскраві фотомиттєвості з прем'єрного показу щирі слова вдячності висловлюємо Каріні Арутюнян.

Підготувала 

Юлія ЛИТВИНЮК.

НА ЗНІМКАХ:  під час вистави  "Поки прядеться нитка..." в Народному домі "Просвіта".

Наприкінці жовтня Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" презентував нову виставу "Поки прядеться нитка...".

Прем'єра відбулася у  Народному домі "Просвіта". Це вже п'ята велика постановка театру, який створили майже два роки тому. На цей раз репертуар колективу поповнився філософсько-політичною драмою – новелістичною трилогією "Поки прядеться нитка..." (за творами Віктора Гребенюка "Вітер після бурі", "Чужий", "Крижем" та "Ефект Вертера").

Одну з новел "Крижем" уже бачив ковельський глядач. За словами режисера-постановника та художнього керівника театру Альони Малюги-Мельникової, читаючи книгу Гребенюка, вона вирішила  поєднати кілька творів, адже у них йдеться про досить повчальні випадки, які створено  на основі реальних фактів.

 Аби все поєднати в одну сюжетну лінію, пані Альона використала  давньогрецьку легенду про трьох мойр, які вважалися богинями людської долі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 895