Житлово-комунальне господарство – дуже складна і важлива   галузь. Від того, наскільки злагоджено вона працює, залежить розвиток нашого міста, якість проживання у ньому, зрештою, картинка, яку бачать мешканці та гості Ковеля.

Найліпше про цю непросту і часто невдячну роботу може розповісти заступник міського голови Андрій Товстига, який шостий рік веде цей напрямок. 

– Андрію Володимировичу, напередодні виборів Ви, напевно, аналізували, що вдалося зробити, де залишаються прогалини, та й загалом, від чого залежить успішна робота галузі?

– Що вдалося? Хотів би розпочати з наших ініціатив. До прикладу,  візьмемо водовідведення. Місто має проблеми, адже грунтові води – високо, що зумовлює часті  підтоплення. Коли в 2014 році я прийшов на цю посаду і ми почали наводити тут порядок, то з’ясували, що на утримання мереж водовідведення взагалі ніхто ніколи не виділяв коштів. Ми цю проблему розв’язали, розробивши програму з ліквідації підтоплень окремих територій. Завдяки цьому нам дуже багато  вдалося зробити.

Найперше  почали інвентаризацію мереж водовідведення, відновили  технічну документацію. Зокрема, мікрорайонів “Сільмаш”, вулиці Володимирської, центральної частини міста. Є у нас такі проблемні ділянки, про які всі знали, але ніхто ці питання вирішувати не хотів. Це –  вулиці Липинського, Грабовського. Загородньої. Там ми уже завершуємо роботу. Буквально в кінці жовтня запустимо КНС на вулиці Липинського. 

Є у нас непростий відрізок під мостом на Сагайдачного, де частково здійснено  роботи. У цьому році планували завершити проєкт шляхом модернізації мережі приймання стічних вод під мостом. У зв’язку з епідемією довелось вносити зміни в  бюджет, і  цей об’єкт відклали на далі.

Є ще складна ділянка – перехрестя Театральна – Сагайдачного. Фактично  тут точка прийому води з великої території –частини вулиць Незалежності, Косачів, Олени Пчілки, Театральної, бульвару Лесі Українки.

Об’єм води, що сюди надходить, є колосальним. Мережа – працююча, але її пропускна здатність дуже занижена, вона не відповідає тим потребам, які є на сьогодні. У проєкті реконструкцій прибудинкових територій на Театральній, Сагайдачного і Мічуріна заплановано перекладання мереж господарсько-фекальної каналізації на цих трьох прибудинкових територіях і реконструкція мережі водовідведення від перехрестя вулиць Сагайдачного та Театральна до Турії. 

Дозвільні документи перебувають зараз на стадії оформлення. Тендери відбулися. Тобто  ще в цьому році ми цю проблему теж знімемо.

Ковельчани помітили, що  на усіх центральних вулицях проведено реконструкцію вуличного освітлення. Згідний з багатьма, що необхідні камери, потрібне освітлення пішохідних переходів, інших елементів, які гарантуватимуть безпеку руху, але без організації належної системи освітлення нічого працювати не буде. 

Здійснено паспортизацію вуличного освітлення. Ми відновили частину технічної документації з проведенням інвентаризації трансформаторних підстанцій, мереж з реконструкції вуличного освітлення. Та все ж моя мрія – заміна  мереж вуличного освітлення відкритого типу на ізольовані. 

Хочу сказати, що у 2014 році 100 відсотків мереж були відкритого типу. При перших поривах вітру, негоді  досить часто стаються короткі замикання. Бувало, відключались цілі мікрорайони міста. Зараз від цього ми уже трішки відійшли, правда, ще не повністю.

Сучасне вуличне освітлення – це й економія бюджетних коштів. Якщо раніше органи місцевого самоврядування на такі потреби, як освітлення вулиць, мали 50% пільгу, то згідно з новим законодавством такого зараз нема. Місто платить  за електроенергію усі 100 % вартості.

Міняючи мережі освітлення на сучасні, коштів на електроенергію ми витрачаємо, звісно, менше, але хто з цим більше розбирався, розуміє, що повноцінної економії не досягнеш. 

Наступне, що необхідно: влаштовувати центральний пульт управління вуличним освітленням на території міста для того, щоб своєчасно вмикати і вимикати ліхтарі. Поки це робиться у нас в ручному режимі. Але  це – лише перший крок.

Другий – інтеграція системи зміни подачі потужності на мережі освітлення  у відповідності до часу доби, адже потреба у кількості освітлення вночі є різною. До прикладу,  з 7 до 10 вечора — найбільше споживання, з 10 до 12 – використовується менше світла, а до четвертої, п’ятої ранку — мінімальні показники. Тобто подається 100%, 70%, 50% електроенергії. Коли розпочинається робочий день — знову 100. 

Це вважається в розвинутих країнах ідеальною системою управління вуличним освітленням, яка підлаштована під потреби громади.

Наступний важливий момент — світлофорні об’єкти. У нас відбулась реконструкція усіх світлофорів, крім тих, що на перехрестях вулиць Драй-Хмари – Брестської та  Варшавської — Шевченка.

Цим однозначно досягнуто підвищення рівня безпеки. Про це свідчать і позитивні відгуки від наших партнерів з Польщі. Торік вони приїжджали на День міста і говорили: “Супер! Сучасні світлофори з відліком часу. Молодці. Нам це дуже подобається”. 

Є певні мікрорайони, де було зроблено прорив у частині розвитку. До прикладу, взяти “другий” Ковель, який був без централізованого водозабезпечення.

 “Завдячуючи” ситуації з ветсанзаводом, місто отримало на водогони солідну суму з Держбюджету.  Виділити такі кошти, щоб прокласти воду на “другий” Ковель,  було б дуже складно для будь-якого міського голови, для будь-якої влади.

На сьогодні на 19 вулицях там є центральне водопостачання, і люди задоволені. На цьому робота не припиняється. У такому мікрорайоні, як Ковель-2, треба продовжувати будувати нові мережі і не лише в санітарно-захисній зоні. Там занижені території, вони підтоплені. І влаштування індивідуальних міні-башт не вирішує проблему, адже мешканці так не отримають воду потрібної якості.

Але разом з тим, там треба паралельно розпочинати будувати мережі централізованого каналізування, аби не погіршити санітарний стан цього мікрорайону. І лише тоді братись за асфальтування доріг.

– Тож про дороги. У Ковелі – 200 кілометрів автомобільних шляхів. Є вони різні. Уже досить сучасні, як на Олени Пчілки, Мічуріна чи частині Відродження. А є біло-щебеневі.  Як визначається почерговість їх ремонтів, пріоритети?

– Дуже багато нарікань є щодо стану доріг на вулицях, які чомусь дехто називає периферією. Хотів би заперечити. Наша позиція – нема периферійних вулиць. Всі мешканці мають однакове право на забезпечення належних умов проживання. І не важливо, чи це мікрорайон Ковель-2, Сільмаш, вулиці Володимирська, Кияна, чи Черняховського –Відродження.

Останнім часом ми дещо навіть  відійшли від впорядкування центральних шляхів і дуже багато зробили біло-щебеневих доріг якраз в оцих перелічених мікрорайонах. Зокрема, знову ж таки “другого” Ковеля, де люди не знали, що таке тверде покриття дороги.

Коли було зроблено біло-щебеневе, то всі мешканці були задоволені. Але це перший рік, другий. А далі всі починають запитувати, а де наш асфальт? І тут виникає  ряд інших питань. Каналізація потрібна? А водопостачання?  Безперечно. 

Звісно, біло-щебенева дорога – тимчасова, яка дозволяє на певний період забезпечити належний доїзд. 

Тому необхідно буде затвердити дорожню карту комунального господарства міста. Все зробити одразу не вийде, це однозначно, але щороку кілька вулиць будуть вноситись в графік.

Що стосується центральної частини Ковеля, то всі ми знаємо, що наше місто не є молодим. Якщо взяти Грушевського, Незалежності, Театральну, на цих вулицях є колектори, яким не рік, не два і навіть не 30 і не 40.

А два роки тому, ремонтуючи вулицю Олени Пчілки,  ми побачили,  який стан тих колекторів, на якій глибині вони знаходяться - це  від 7 до 9 метрів, і який об’єм робіт необхідно провести із їх заміни.

Тобто, якщо серйозно займатись дорогами, то необхідно  обов’язково включати роботи  з відновлення, реконструкції або модернізації центральних колекторів – каналізаційних і водовідведення. Не все так просто.

І це нам показали ремонти і  на вулицях Вітовського, і Павлова. Ми їх вирішили зробити правильно, за всіма технологіями — із заміною мереж водопостачання, каналізації, водовідведення. Як з’ясувалось, наші люди не готові до цього. Всі хочуть, щоб дорогу швиденько зробили, і все було гарно. 

А такий процес із облаштуванням всіх мереж займає доволі багато часу і є дороговартісним. Та все ж до кожної справи потрібно підходити фахово, з розумінням, і переконувати та пояснювати це людям.

Комунальний напрямок роботи в місті був, є і буде найскладнішим. 

– А тендери на виконання робіт. Чому їх часто виграють не місцеві організації?

– Логічно, що мало б  так і бути.  Адже немає відрядних, логістичних витрат. Тож цінова пропозиція повинна бути меншою. 

– То чому ж вони не виграють?

– Давайте змоделюємо ситуацію. Я – бізнесмен і  рахую витрати: до прикладу, доїхати з Луцька в Ковель, привезти людей, заплатити їм відрядні і лишається  10 % заробітку. Мені вигідно все одно, бо пропозицій обмаль, і я готовий до будь-якої роботи. 

Місцеві підприємці не хочуть 10 %, а не менше 30. Зрозуміло, що тендер вони програють. 

У нас одну прибудинкову територію ремонтує фірма з Піддубців Луцького району. Я зустрічаю місцевих підприємців, а вони мені кажуть: “Нехай за такі гроші самі працюють”.

Але ж луцькі будівельники йдуть на такі умови. У них чітко оптимізований виробничий процес. Одна одиниця техніки демонтує старий асфальт, проводить планування, на ній працює мала фреза, під’єднується бетонозмішувач. Витрати зменшують і отримують зиск. Вони ж не працюють в мінус. Інші учасники б задіяли 3-4 одиниці техніки. 

Раз ми уже заговорили про претензії, які висловлюють люди до комунальників, то мушу роз’яснити ще одну ситуацію. Торік дорікали ковельчани, що не було снігу, а кошти списали. 

Знову хочу пояснити на прикладі. Приходить на службу пожежник чи поліцейський. Це ж не означає,  що  кожен день  вони наздоганяють злочинців або ж щодня  гасять пожежу. І це добре. Вони просто заступають на чергування. 

Житлово-комунальне господарство – дуже складна і важлива   галузь. Від того, наскільки злагоджено вона працює, залежить розвиток нашого міста, якість проживання у ньому, зрештою, картинка, яку бачать мешканці та гості Ковеля.

Найліпше про цю непросту і часто невдячну роботу може розповісти заступник міського голови Андрій Товстига, який шостий рік веде цей напрямок. 

– Що вдалося? Хотів би розпочати з наших ініціатив. До прикладу,  візьмемо водовідведення.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 513

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 423

Студенти коледжу не підвели

Управлінням ДСНС у Волинській області був оголошений конкурс на створення авторських мультимедійних засобів із навчання населення правил безпеки життєдіяльності "Створюємо інтерактивний простір безпеки".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407

З 3 по 4 жовтня у місті Чернігові відбулась VІ відкрита міжнародна спартакіада "Сильні духом" серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату, в якій взяли участь більше 40 спортсменів з міст Ковеля (Волинська область), Чернігова та області, Павлограда (Дніпропетровська область),  Могильова (Білорусь), Шостки (Сумська область) та Сум.

Одержавши запрошення поїхати до міста Чернігова, ми трохи вагались. Будь-яка поїздка це — автотранспорт, якого в нас, на жаль, немає. Шукали, чим їхати та хто зможе допомогти з цією поїздкою, але під час відкриття турніру з БОЧА, що проходив в місті Ковелі, начальник відділу фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Семенюк Ігор Миколайович пообіцяв нам в цьому допомогти і дотримав свого слова. В результаті ми таки відправились до Чернігова на міжнародну спартакіаду "Сильні духом" (на знімках). 

В місці призначення нас гостинно зустрів господар спартакіади, чудовий хлопець, з гумором, ерудований Дмитро Соболєв, який створив атмосферу затишку. Познайомившись з учасниками, які приїхали напередодні змагань, ми відразу знайшли однодумців та гарних друзів. А ще до пізньої години ділились своїми емоціями та обмінювались досвідом один з одним. 

Наступного дня нас чекали змагання в боулінг-клубі. Далі була невеличка екскурсія містом та відпочинок. Останній день змагань був ще більш насичений. Відвідали Центр медико-соціальної та фізичної реабілітації інвалідів з порушенням фізичного розвитку "Інтеграція", де головою громадської організації є Дмитро Соболєв. Ми були приємно вражені, що люди самостійно за сім років відремонтували будинок та облаштували його для проходження реабілітації. Успіхів вам, хлопці, та творчої наснаги!

Наша поїздка на VI відкриту міжнародну спартакіаду "Сильні духом" відбулася на одному подиху і, на жаль, закінчилась дуже швидко. Адже за спілкуванням з друзями час летить непомітно.

В урочистому відкритті змагань взяли участь: голова Чернігівської обласної ради Вдовенко Ігор, начальник Чернігівського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю "Інваспорт" Литвинець  Андрій, голова ГО "Центр медико-соціальної та фізичної реабілітації інвалідів з порушенням фізичного розвитку "Інтеграція" Соболєв Дмитро.

Змагання проходили в спортивному залі Національного університету "Чернігівський колегіум" ім. Т. Г. Шевченка та боулінг-клубі міста Чернігова.

Спортсмени змагались в шести видах спортивної програми, а це: боча, дартс, боулінг, стритбол, корнхол та новус. Команду міста Ковеля представляли 5 спортсменів ГО "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії".

Результати VІ відкритої міжнародної спартакіади "Сильні духом" команди з міста Ковеля такі. Переможцями та призерами стали: індивідуальна дисципліна з БОЧА серед дівчат: І місце — Яренчук Ольга; індивідуальна дисципліна з боча серед хлопців: ІІ місце — Гелетуха Олег; командна дисципліна з боча: І місце — Яренчук Ольга, Вакульський Олександр, Паталій Борис; дартс: ІІІ місце — Яренчук Ольга; корнхол: ІІ місце — Паталій Борис; боулінг: ІІІ місце — Шевчук Софія.

Переможці та призери  змагань від організаторів були нагородженні медалями, дипломами та пам'ятними подарунками за зайняті місця.

Висловлюємо особливу подяку за підтримку в організації поїздки начальнику відділу фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Семенюку Ігорю Миколайовичу, водію автобуса Русінчуку Анатолію — за безпечне довезення і відвезення учасників змагань та організаторам змагань — за запрошення.

Учасники щиро дякують супроводжуючим і волонтерам:  Лисюк Олені, Паталій Богдані, Шевчук Катерині та Гелетусі Валерію.

Щиро зичимо усім здоров'я, благополуччя й удачі! Сподіваємося на подальшу співпрацю!

Ольга Яренчук,

прес-секретар громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ

З ІНВАЛІДНІСТЮ 

"ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

З 3 по 4 жовтня у місті Чернігові відбулась VІ відкрита міжнародна спартакіада "Сильні духом" серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату, в якій взяли участь більше 40 спортсменів з міст Ковеля (Волинська область), Чернігова та області, Павлограда (Дніпропетровська область),  Могильова (Білорусь), Шостки (Сумська область) та Сум.

Одержавши запрошення поїхати до міста Чернігова, ми трохи вагались. Будь-яка поїздка це — автотранспорт, якого в нас, на жаль, немає. Шукали, чим їхати та хто зможе допомогти з цією поїздкою, але під час відкриття турніру з БОЧА, що проходив в місті Ковелі, начальник відділу фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Семенюк Ігор Миколайович пообіцяв нам в цьому допомогти і дотримав свого слова. В результаті ми таки відправились до Чернігова на міжнародну спартакіаду "Сильні духом" (на знімках). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 323

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 391

Наш обов'язок - допомогти і підтримати учасників бойових дій та їхні родини

В Україні вже сьомий рік триває війна за суверенність і цілісність держави,  яка забрала понад 13 тисяч життів.  Ви тільки вдумайтесь у це! Сьомий рік Україна ховає своїх синів та дочок, сьомий рік ми збираємо допомогу воїнам  і молимося, щоб вони повернулися  додому живими. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 372

У 2019 у Ковелі розпочала свою діяльність  комунальна установа  Молодіжний центр "Місто ідей". Його створено з ініціативи молоді  та за підтримки міського голови Олега Кіндера.

Усе розпочиналось з того, що  громадські організації конкретними справами доказували, що вони здатні реалізовувати цікаві проєкти, залучаючи все більше молодих людей у своє товариство. Згодом на зборах громадських організацій було підписано меморандум про співпрацю з метою об'єднання зусиль довкола створення молодіжного центру, де можна ділитися ідеями, втілювати їх у життя, розвиватися та навчатися разом.

Міська влада допомогла у цьому. Зокрема, надала приміщення  та забезпечила  заробітну плату для координаторів центру — усе для того, щоб установа функціонувала повноцінно. Але разом з тим, молоді люди самі планують роботу та визначають, що необхідно їм для самореалізації і організації змістовного дозвілля.

Зокрема, впродовж попереднього року вдалось: провести понад 200 різнопланових заходів: тренінги (неформальна освіта), воркшопи, національно-патріотичні вишколи, квести, флешмоби, інтелектуально-розвиваючі ігри, кілька цікавих загальноміських заходів, які відвідали понад 12 тисяч учасників.

Пишаємося та з гордістю інформуємо, що ініціаторами створення та координаторами чималої кількості проєктів у центрі є активна молодь 14-17 років. Вона зарекомендувала себе відповідальними та цілеспрямованими особистостями та отримала статус волонтерів Центру.

Про свій досвід волонтерської діяльності у Молодіжному центрі "Місто ідей" розповідає ковельчанка, одинадцятикласниця Руслана Ятчук.

— Можу сказати, що молодіжниий центр - це дуже  вдалий проєкт для Ковеля і особисто для мене! Він допоміг мені соціалізуватись, знайти друзів і хороших знайомих, отримати нові знання та розвинути організаторські навички.

Шкодую тільки, що дізналась про діяльність центру через рік після відкриття. До речі, моє знайомство з "Містом ідей" відбулось на тренінгу "SMM від А до Я", який проводила тренерка зі Львова.

Для мене хороший досвід приніс проєкт розвитку ораторської майстерності "Красномовець"! Це ж завдяки йому я відкрила в собі хист до ораторства у форматі гумору та стендапу, здобула перше місце у західноукраїнському  конкурсі ораторського мистецтва, що відбувся у Львові.

З ностальгією згадую перший свій проєкт, який ми реалізували разом з волонтером, десятикласником Денисом Макарчуком. На перший погляд, влаштувати тематичне дозвілля для молоді просто. Втім,  коли приступаєш до реалізації ідеї, розумієш, що все з точністю до навпаки, але це хороший досвід і з допомогою Люди і Юлі — координаторів Центру ми справились на відмінно, — ділиться своїми враженнями Руслана.

Ще одна волонтерка центру Надія Лукянчук каже, що теж з користю проводить час у центрі. "Запам'яталось, як організували для усіх бажаючих безкоштовний курс підготовки до ЗНО з літератури "Творознавець", влаштували "Квест по місту з патрульною поліцією" за ініціативи десятикласника Олександра Декарчука,  провели інтелектуальні ігри  "Що? Де? Коли?” для підлітків та "Неформальний диктант під відкритим небом" для учнів старшої школи зі студентом Савелієм Русаковим. Це було незабутньо".

— Постійно в житті використовую знання, отримані під час участі у різнопланових тренінгах та проєктах Молодіжного центру "Місто ідей". Наприклад, тренінг "Робота зі ЗМІ та правила ідеального інтерв'ю на ТБ" від журналістки Мар'яни Циганин допоміг  навчитись брати та давати  інтерв'ю, — зазначає ще одна активна учасниця в житті центру Ангеліна Махнюк.

Тренінг "Творимо зміни разом", що провів  Павло Медина, навчив його учасників роботі у команді та як ідею будь-якого проєкту втілити в життя. На "Основах відеозйомки" від Дмитра Тимощука молоді люди поліпшили свої вміння у постановці кадру і зніманні відео, що дуже знадобилось у шкільній діяльності і позашкіллі.

— Чого вартує серія тренінгів "Еко-виклик для молоді", реалізованих у "Місті ідей" спільно з волонтеркою Корпусу Миру США в Україні Кессіді Кремтон. Ми навчилися мислити екосвідомо: сортувати сміття, користуватись багаторазовим посудом замість одноразового пластику, виготовляти корисну екологічно чисту косметику замість шкідливої декоративної, — доєднується до розмови Анна Тишковець.

— А фільми під відкритим небом минулого року, пам'ятаєте? Чудовий проєкт "Міста ідей"! Ми з друзями обожнюємо ці вечори. І не можу не згадати про  "Сучасну леді", де викладачка етикету і гарних манер Анастасія Азанова допомогла нам, його учасницям освоїти основи етикету, елегантності та стилю поведінки. Усе це змінило моє життя і я відчуваю, що стала впевненішою і готова досягати нових вершин. Спасибі "Місту ідей", — доповнює її Анастасія Спицька.

— Варто зазначити, що Ковельський молодіжний центр "Місто ідей" визнано Міністерством молоді та спорту  одним з кращих в Україні у конкурсі "НАЙКРАЩІ ПРАКТИКИ МОЛОДІЖНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ", — резюмувала директорка центру Людмила Зубарєва.

Наш кор.

У 2019 у Ковелі розпочала свою діяльність  комунальна установа  Молодіжний центр "Місто ідей". Його створено з ініціативи молоді  та за підтримки міського голови Олега Кіндера.

Усе розпочиналось з того, що  громадські організації конкретними справами доказували, що вони здатні реалізовувати цікаві проєкти, залучаючи все більше молодих людей у своє товариство. Згодом на зборах громадських організацій було підписано меморандум про співпрацю з метою об'єднання зусиль довкола створення молодіжного центру, де можна ділитися ідеями, втілювати їх у життя, розвиватися та навчатися разом.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

1 жовтня Україна відзначила Міжнародний день людей поважного віку, проголошений Генеральною асамблеєю ООН, а в Україні – це також і День ветерана. 

З цієї нагоди в Голобському будинку мистецтв зібрались люди, що відповідають цій категорії: представники усіх професій у минулому з нашої ОТГ. На жаль, не усі запрошені прийшли. Хто через стан здоров'я, хто через карантин чи дощову погоду.

Із вітаннями до присутніх звернулися депутат обласної ради Віктор Козак, голова Голобської ОТГ Сергій Гарбарук, Заслужений працівник торгівлі і голова Голобської ветеранської організації Марія Янко, Заслужений працівник сільського господарства Валентин  Приступа, голова Радошинської ветеранської організації Галина  Пушенко та інші.

Приємно було чути про найбільше багатство  кожного з присутніх – досвід, знання, вміння, мудрість, які передаються ними молодому поколінню. Виступаючі виголошували вдячність тим, хто на фронті чи в тилу вистояли і зробили найбільший внесок у Перемогу. Цього не можна забути. Це люди з найбільшою честю, вихованістю, відданістю.

Завдяки своїм духовним якостям, вони гідно пройшли крізь всі труднощі голодоморів, репресій і війн.

Їх приклад помагає нашим захисникам сьогодні на Сході України.

Виступаючі наголошували на  тому, що хоч уже декому з ветеранів за 8 і 9 десяток літ перейшло, але вони ще в  строю. Займаються громадською роботою, займають активну життєву позицію,  беруть участь у різних масових заходах. Це похвально!

Окремим з них, а саме: Марії Янко, Катерині Махнюк, Галині Пушенко, Надії Відринській, Марії Газюк – очільником Голобської ОТГ було вручено грамоти.

А хор ветеранів війни і праці "Червона калина", тріо "Чарівниці" і музиканти подарували присутнім концерт. Їх обдарували квітами.

За святковим столом не  припинялись спогади, бесіди, дружнє спілкування.

На закінчення організатори зустрічі побажали всім миру, добра, щастя. Міцного здоров'я, радості, довголіття, родинного тепла.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКУ: голобські ветерани разом із селищним головою Сергієм Гарбаруком під час відкриття бібліотеки і клубу ветеранів. Жовтень 2019 року.

Фото з газети 

“Голос України”.

1 жовтня Україна відзначила Міжнародний день людей поважного віку, проголошений Генеральною асамблеєю ООН, а в Україні – це також і День ветерана. 

З цієї нагоди в Голобському будинку мистецтв зібрались люди, що відповідають цій категорії: представники усіх професій у минулому з нашої ОТГ. На жаль, не усі запрошені прийшли. Хто через стан здоров'я, хто через карантин чи дощову погоду.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 417

Ковельська міська філія "Союзу Українок" урочисто відзначила 20-літній ювілей  відродження організації.

26 вересня ц. р. святково вбрані "союзянки" вранці прибули до Свято-Благовіщенського собору на службу Божу. Літургію очолив декан ПЦУ митрофорний протоієрей о. Василь Мичко у співслужінні з о. Ростиславом Дідухом, о. Іваном Оринчаком та о. Олегом Куцовим. На прохання "союзянок" після літургії був відправлений  подячний  молебень Матінці Божій. Далі відбулась панахида, під час якої "союзянки" щиро молились за душі посестер нинішніх і 1928-1941 р. р., які відійшли у Вічність.

Величне і потужне "Многоліття" собору священиків наповнило храм і наші серця глибоким зворушенням та благодаттю.

Після завершення служби Божої усі присутні вирушили до пам'ятника Тарасу Шевченку, де вшанували його пам'ять покладанням квітів і разом із священиками помолилися за Україну. Квіти від "Союзу Українок" лягли також до пам'ятників Лесі Українці та Івану Франку.

Наступного дня відвідали п. Любов Ткачук, п. Єлизавету Бондюк, Марію Бондар, Ларису Гладун, Іраїду Чорну та Анну Ісюк. Спогади, віншування, пісні під акомпанемент гітари Оксани Мулярчук подарували справжнє свято нашим посестрам.

28 вересня біля пам'ятного знака на місці розстрілу  Лесі Підгірської квітами і молитвою вшанували пам'ять першої голови "Союзу Українок" Ковеля (1928-1943 р.р.). Квіти  лягли також до фотостендів героїв, які загинули, захищаючи Україну у нинішній війні.

"Союзянки" Ковеля неймовірно вдячні священикам о. Василю Мичку, о. Ростиславу Дідуху, о. Івану Оринчаку та о. Олегу Куцову за духовний супровід нашого свята.

Щиро вдячні редактору газети "Вісті Ковельщини" п. Миколі Вельмі і всьому колективу редакції за постійну неоціненну і потужну інформаційну підтримку "Союзу Українок" упродовж 20-ти  років.

Висловлюємо щиру подяку союзянці п. Лідії Савлук, п. Анатолію Корцю, працівникам магазину "Дари Волині" по вул. Грушевського, 1 та іншим благодійникам за підтримку наших ювілейних заходів.

Усім нам разом – многих і благих літ!

Алла ПОЛЯКОВА.

Р. S.  Просимо вибачення у п. Катерини Бортюк за те, що у переліку волонтерів організації її прізвище було надруковано як Бородюк в газеті "Вісті Ковельщини" від 24 вересня 2020 року.

А. П.

Ковельська міська філія "Союзу Українок" урочисто відзначила 20-літній ювілей  відродження організації.

26 вересня ц. р. святково вбрані "союзянки" вранці прибули до Свято-Благовіщенського собору на службу Божу. Літургію очолив декан ПЦУ митрофорний протоієрей о. Василь Мичко у співслужінні з о. Ростиславом Дідухом, о. Іваном Оринчаком та о. Олегом Куцовим. На прохання "союзянок" після літургії був відправлений  подячний  молебень Матінці Божій. Далі відбулась панахида, під час якої "союзянки" щиро молились за душі посестер нинішніх і 1928-1941 р. р., які відійшли у Вічність.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 361

Щоразу, заходячи у вестибюль спортивної школи, звертаю увагу на чималий гурт людей, котрий юрмиться біля стоматологічного кабінету, який розміщений на першому поверсі. Бачу тут людей різного віку, серед них – чимало молоді.

Підходжу ближче, запитую: "Ви звідки?".

– З Любешівського району, – відповідає юнак.

– Я – з Ратного,  – долучається до розмови жінка.

– А я приїхав із Старовижівщини, – зізнається дідусь. – Мені цей лікар зробив протез. Сказав приїхати через 10 років. Ото я й приїхав. Можливо, треба дещо прилаштувати. Але мені комфортно. Зуби – як свої. Горіхи кусаю. 

Дивлюсь на годинник – 16 година 30 хвилин.

– Ви не хвилюйтеся – лікар прийме усіх, – заспокоюють мене.  – Адже прийом пацієнтів він веде за попереднім записом.

Поряд зі мною – бабуся, що стоїть з чоловіком   років 45-50. Запитую: "А ви з якого краю?".

– З Білорусі. Ми ваші сусіди з Бреста – чую у відповідь. – Чекаю, доки покличуть.

Мить помовчавши, додає: 

– Хороший лікар. Десять років тому  Іван Васильович зробив мені протез. Не нарадуюсь. Сьогодні із сином приїхали. 

– В нас у Бресті так і кажуть: "Шукай у Ковелі Івана Чопея. Не пошкодуєш. Зуби матимеш на десятиліття", – продовжує розмову бабуся.

Робити здоровими, красивими, а, значить, і щасливими всіх пацієнтів стало справою життя приватного лікаря-стоматолога Івана Чопея.

Сьогодні ортопед-стоматолог Іван Васильович – гість нашої газети.

l

– Серед багатьох медичних спеціалістів професія стоматолога посідає особливе місце. Прикметою рисою цього фаху є те, що здорові  зуби - окраса кожної людини, – наголошує Іван Чопей.

Він знаний не лише в Ковелі, а й в усій окрузі. Лікар-стоматолог вищої категорії, з 35-річним стажем роботи. Адже він в протезуванні зубів – неперевершений майстер.

Народився пан Іван 21 жовтня 1960 року на Закарпатті у багатодітній сім'ї колгоспників  – Василя Івановича  і Олени Василівни. В 1976 році у своєму рідному селі закінчив з похвальною грамотою восьмирічну школу. Того ж року вступив до Коломийського медичного училища, яке закінчив в 1980 році. Згодом – служба в армії. Вищу освіту здобув у Івано-Франківському медичному інституті. З 1988 по 1989 р.р. проходив інтернатуру у Ковельській центральній районній лікарні зі спеціальності "ортопедична стоматологія". Його вчителями  і наставниками були Петро Іванович Антошко та Світлана Олексіївна Рудь. 

Перше  своє трудове "хрещення" отримав 1 серпня 1989 року в Ковельській стоматологічній поліклініці. Працював і вчився. Набував досвіду. І  не тільки з питань протезування, але й хірургії.  Нині це – один із ведучих стоматологів регіону.

В Івана Васильовича – досить милосердна і добра душа, яка формувалась із раннього дитинства під впливом простих сільських трудівників – батьків. Людяність, порядність, співчуття і милосердя Івана Васильовича добре відомі пацієнтам. Тому й звертаються до нього люди звідусіль.

l

Під час зустрічі Іван Чопей люб'язно відповів на декілька наших запитань.

–  Іване Васильовичу, чому обрали непростий шлях лікаря? Адже у Вашій сім'ї, навіть у родині лікарів не було.

–  Ваша правда. Моя мрія стати лікарем з'явилася за дещо незвичайних  обставин, спонтанно. В четвертому класі виникла потреба видалити зуб. Мама повела до стоматолога. Зуб лікар мені все-таки видалив, але намучив так, що я цю "зустріч" пам'ятаю й донині. Отож, пройшовши твердо, вирішив: "Стану стоматологом і лікуватиму зуби безболісно".

Тому професія лікаря стала для мене абсолютно свідомим вибором. Мій намір підтримали і в сім'ї, особливо дядько Юрій Янюк. Стоматологія – це моє покликання, моє життя.

– Скажіть, що потрібно, перш за все, для спеціаліста Вашої професії?

– Хочеш бути успішним лікарем – стань сильним і впевнено йди до своєї мети.

І ще – кожен лікар повинне вірити в Бога та усвідомлювати, що сам ти нічого не робиш, а лише виконуєш волю Всевишнього.

Для лікаря моєї професії дуже важливим є рішучість, швидкість мислення, здатність до концентрації уваги, холоднокровність. Обов'язково не можна бути байдужим до чужого болю. 

Багато залежить і від совісті лікаря.

– Ви приватний стоматолог. Як прийшли до цього?

– Після інтернатури (1988-1989 р.р.) мене залишили працювати в Ковельській стоматполіклініці. Працював ортопедом і хірургом на 0,5 ставки. Думаю, що я не осоромив своїх наставників Світлану Олексіївну  Рудь та Петра Івановича Антошка. Це лікарі з вищою категорією, "чародії" своєї справи.

Працюючи чотири роки в стоматполіклініці, мріяв про власну справу. А спонукали до цього – мізерна заробітна плата та економічна скрута в країні. Отож, в 1992 році я створив власний стоматологічний кабінет.

– Ваш кабінет був одним із перших приватних кабінетів у Ковелі. Як почувались у перший рік в ролі приватного лікаря?

– Звісно, все було непросто. Та й хвилювання, звичайно, були. Не все вдавалось. Потрібно було докласти чимало зусиль, уміння, терпіння. Одним словом, показати "клас", щоб повірили люди і до тебе прийшли. А запас такої "міцності" я надбав, працюючи в Ковельській стоматполіклініці: до мене люди там йшли, мені довіряли. Отож, надія була лише на себе. Пів дня працював в поліклініці, а пів дня – приватно. 

Часто трудився допізна. Навіть  не заради грошей, а заради довіри пацієнтів. Згодом став записувати на чергу, бо не встигав усіх приймати.

Так було до 2018 року, аж допоки не скоротили посади лікарів у поліклініці. Нині я повністю займаюсь власною справою.  Скажу чесно, "голоду" не відчуваю. Затим пацієнтів веду наперед – за місяць до прийому.

– Чи вважаєте себе щасливим? 

– Щасливий, якщо можу допомогти людям.

– Ви родом із села. Які спогади дитинства береже Ваша пам'ять?

– Дійсно, я народився й виріс на Закарпатті в хліборобській сім'ї. В нашій дружній сім'ї було п'ятеро дітей, я найстарший. Мої батьки – прості люди, колгоспники. З дитинства ми, сільські діти, трудились, допомагали батькам і вдома, і в полі.  В цьому немає нічого дивного – в селі всі так живуть.

Предметом гордості для дітей було те, що вони вміють працювати не гірше за дорослих. Сільська праця змушувала  мене навіть школу пропускати.  Але це не завадило восьмирічку закінчити на "відмінно".

А ще Волинь славиться своїми неперевершеними мальовничими краєвидами: річками, озерами, лісами. "Де  ще знайти таку красу, Як в казці намальовану", – як співається у пісні Степана Кривенького "Волинь моя".

Ця пісня стала для мене, моєї сім'ї гімном. На всіх святах після молитви "Отче наш" звучить пісня "Волинь моя". Це – наша сімейна традиція.

– Ваше улюблене заняття.

– Спорт. Я чемпіон України в естафетній гонці з біатлону (1987 р.), кандидат у майстри спорту. Своє захоплення спортом я не закинув донині. Думаю, я непоганий грибник і рибалка.

– Як сприймаєте і оцінюєте свою долю в іпостасі  сина, чоловіка, батька? 

– Сином я був слухняним. Сподіваюся, виправдав надії батьків, бо з глухого села вибився, як-то кажуть, у "люди". Як чоловік, стараюсь, щоби дружина мене не сварила (посміхається – автор). А взагалі між нами сварок не буває. Суперечки – так. Однодумці – тільки на цвинтарі. А коли між нами виникають проблеми непорозумінь, докладаю максимум зусиль, щоб подолати почуття образи. Я не соромлюсь попросити вибачення, якщо когось образив. Адже моя мета – виправити ситуацію, а не перемогти у суперечці. В Біблії є такі слова: "Хто відповідає злом на зло – не відступить лихо з дому твого".

Як батько, намагаюся бути з синами щирим і відвертим, в міру добрим і в міру строгим. Чим можу, допомагаю, поважаю їхню думку і вибір, часом щось підказую. Самому себе об'єктивно оцінити важко.

– Чого Ви б не пробачили своїм дітям?

– Такого не існує в природі. Адже  діти – то наше віддзеркалення. Чого ми (батьки) їх навчили, як виховали – такими вони і є. Я намагаюся в дітях найперше бачити позитивні риси, а не їх слабкості. По-друге, прощення – це найважливіша християнська чеснота.

–  Батьківська порада, яку досі пам'ятаєте?

– Ніколи не сперечайся з дурним, бо важко буде в кінці зрозуміти, хто дурніший.

– Як давно Ви перебуваєте у шлюбі? Якою є Ваша сім'я?

– Моя дружина Тамара Георгіївна – також лікар, терапевт, родом із Торчина, працює у Ковельському військовому ліцеї. А познайомились ми, навчаючись в медінституті. Вона була неперевершеною красунею. Завжди зібрана, зі смаком вбрана, з елегантною зачіскою. А її посмішка завжди торкалась  найпотаємніших струн моєї душі. Отож, саме тоді (1985 р.) я раз і назавжди  закохався в неї – цю Берегиню своєї долі. З тієї миті багато чого змінилося у моєму житті, окрім дружини. 

В ній щасливо поєдналися талант лікаря і мудрість Берегині сімейного щастя. 

Через роки нам вдалось зберегти взаєморозуміння, довіру і почуття.

…Минали роки, як роса на Сонці. Не минула, не погасла лиш любов цієї щасливої пари. І сьогодні подружжя –таке ж молоде і щасливе, як і 35 років тому. 

Господь подарував батькам двох прекрасних синів – Віталія, який закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка (іноземні мови) та  Андрія, який закінчив Волинський університет ім. Лесі Українки (міжнародні відносини). Обоє вони – щирі українці і працюють на благо України.

Я слухав Івана Васильовича  і дивувався його цілеспрямованості, тій енергії, з якою він розповідав  про себе, про сім'ю, про Україну. Відчувалося, як болить його душа за державу, за народ. 

Ось такий він, закарпатський волинянин  Іван Чопей – звичайний сільський хлопець, який всього у житті досяг самостійно.

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Щоразу, заходячи у вестибюль спортивної школи, звертаю увагу на чималий гурт людей, котрий юрмиться біля стоматологічного кабінету, який розміщений на першому поверсі. Бачу тут людей різного віку, серед них – чимало молоді.

Підходжу ближче, запитую: "Ви звідки?".

– З Любешівського району, – відповідає юнак.

– Я – з Ратного,  – долучається до розмови жінка.

– А я приїхав із Старовижівщини, – зізнається дідусь. – Мені цей лікар зробив протез. Сказав приїхати через 10 років. Ото я й приїхав. Можливо, треба дещо прилаштувати. Але мені комфортно. Зуби – як свої. Горіхи кусаю. 

Дивлюсь на годинник – 16 година 30 хвилин.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 668