Початок сезону розсади

Для більшості садівників-городників саме в лютому починається новий сезон, адже настає час перших посівів на розсаду. А чи не зарано? Все, звичайно, залежить від регіону, ваших побажань та можливостей. Давайте послідовно.

Скажімо, в південних регіонах останні заморозки можливі у травні, після них готову розсаду можна висаджувати у відкритий ґрунт. Але до 1 травня розсаді, скажімо, баклажанів, потрібно 50-60 днів рости в будинку, плюс днів 10 від посіву до сходів… Разом, якщо від 1 травня відрахувати ці 60-70 днів, то й вийде, що сіяти ці самі насінини баклажанів на розсаду потрібно вже у двадцятих числах лютого. Але це в південних регіонах, а в нас дивіться на дату можливих останніх заморозків і від неї рахуйте. 

Для господарів теплиць час посіву насіння овочевих культур зсувається взагалі на початок лютого.

Зважте свої сили і можливості

Тепер про можливості. Для вирощування якісної розсади потрібно чітко дотримуватися балансу температури, живлення, поливів і освітлення. Якщо один з компонентів порушений, не забезпечений повною мірою, не чекайте хорошої розсади. Тому зважте свої сили і можливості. І якщо полив та температуру забезпечити нескладно, то ось із живленням, і особливо з освітленням, можуть виникнути проблеми. У лютому дні ще занадто короткі, а розсаді потрібно, як мінімум, 14 годин світла. Без штучного підсвічування не обійтися. Так що все прорахуйте.

Пошук та купівля необхідного

Звичайно, якщо вже мова пішла про розсаду, то лютий – це час пошуку і купівлі потрібного насіння, касет, контейнерів та ґрунтосумішей. Не тягніть з цим, не чекайте, коли всі кинуться купувати!

Знезараження ґрунтосумішей

Можливо, ви самі робите ґрунтосуміші? Тоді пам'ятайте, що найбільші вороги розсади – це грибкові захворювання, комахи-шкідники і бур'яни. А всього цього є в надлишку у компонентах ґрунтосумішей власного виготовлення, адже берете ви їх у природі.

Отже, потрібно все ретельно знезаразити за допомогою високої температури (пропарити, прожарити) або полити пестицидами, а краще – і те, і інше. Після таких обробок варто дати суміші пару тижнів відпочити і прийти в себе. Можна трохи прискорити процес відновлення і полити розчином препаратів типу "Байкал", що містять корисні мікроорганізми.

Підготовка тари для розсади

Якщо і контейнери для розсади ви заготовлюєте самостійно (одноразові стакани, поліетиленові пляшки, тетрапак і т.п.) їх варто ретельно вимити перед посівом насіння і бажано захистити від сонячного світла, обернувши газетою або щільно поставивши в загальний піддон.

У темряві і коріння розвивається краще, і менше утворюється всілякої непотрібної і навіть шкідливої рослинності на стінках, скажімо, одноразових прозорих стаканчиків. Пам'ятайте, що розсада дуже ніжна і вразлива.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Для більшості садівників-городників саме в лютому починається новий сезон, адже настає час перших посівів на розсаду. А чи не зарано? Все, звичайно, залежить від регіону, ваших побажань та можливостей. Давайте послідовно.

Скажімо, в південних регіонах останні заморозки можливі у травні, після них готову розсаду можна висаджувати у відкритий ґрунт. Але до 1 травня розсаді, скажімо, баклажанів, потрібно 50-60 днів рости в будинку, плюс днів 10 від посіву до сходів… Разом, якщо від 1 травня відрахувати ці 60-70 днів, то й вийде, що сіяти ці самі насінини баклажанів на розсаду потрібно вже у двадцятих числах лютого. Але це в південних регіонах, а в нас дивіться на дату можливих останніх заморозків і від неї рахуйте. 

Для господарів теплиць час посіву насіння овочевих культур зсувається взагалі на початок лютого.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 424

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284

Гороскоп

з 8 по 14 лютого 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 389

Як відомо, в результаті адміністративно-територіальної реформи Ковельський район значно розширив свої межі і є одним з найбільших на Волині. У зв’язку з цим у кожного мешканця названих вище районів і міст з’явилася можливість передплачувати громадсько-політичну газету «Вісті Ковельщини» — одне з найстаріших і найавторитетніших видань нашого краю.

«Вісті Ковельщини» виходить раз на тиждень (у четвер)  у повноколірному поліграфічному виконанні, з програмою передач провідних телеканалів України значним обсягом реклами і оголошень. В газеті – цікава інформація про події на Ковельщині, в Україні і світі, матеріали про людей праці, ветеранів війни і національно-визвольної боротьби, статті про актуальні проблеми, які непокоять суспільство.

На шпальтах видання постійно друкуються листи читачів, коментарі до них представників органів влади, твори місцевих поетів і письменників, консультації юристів, огляди політичних подій.

Передплатна ціна (разом із послугами поштового зв’язку):

1 місяць —  32,70;

3 місяці – 95,10;

6 місяців – 183,20;

12 місяців – 361,20.

Серед читачів, які надсилають копії передплатних документів, кожного року, за традицією, розігруються пам‘ятні призи в рамках акції «Передплатіть і виграйте!».

Читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» — газету для Вас і про Вас!

Більший  район – більше читачів!

Редакція газети «Вісті Ковельщини».

Як відомо, в результаті адміністративно-територіальної реформи Ковельський район значно розширив свої межі і є одним з найбільших на Волині. У зв’язку з цим у кожного мешканця названих вище районів і міст з’явилася можливість передплачувати громадсько-політичну газету «Вісті Ковельщини» — одне з найстаріших і найавторитетніших видань нашого краю.

«Вісті Ковельщини» виходить раз на тиждень (у четвер)  у повноколірному поліграфічному виконанні, з програмою передач провідних телеканалів України значним обсягом реклами і оголошень. В газеті – цікава інформація про події на Ковельщині, в Україні і світі, матеріали про людей праці, ветеранів війни і національно-визвольної боротьби, статті про актуальні проблеми, які непокоять суспільство.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 425

На Ковельщині і за її межами добре відомий зразковий ансамбль народного танцю “Дзвіночок” Народного дому “Просвіта” (керівник – Інна Темрук). Юні танцюристи з великим успіхом виступають на сценах різних міст і навіть за рубежем. Цими днями вони взяли участь в загальноміському святковому дійстві, яке відбулося з нагоди Дня Соборності України. Інформацію про подію читайте на 2-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

На Ковельщині і за її межами добре відомий зразковий ансамбль народного танцю “Дзвіночок” Народного дому “Просвіта” (керівник – Інна Темрук). Юні танцюристи з великим успіхом виступають на сценах різних міст і навіть за рубежем. Цими днями вони взяли участь в загальноміському святковому дійстві, яке відбулося з нагоди Дня Соборності України. Інформацію про подію читайте на 2-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443

Погода в Ковелі 

28 січня – 3 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 464

Не далі, як рівно  два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав:   "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".

Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики.  І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців  своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.

Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд –  і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка",  видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".

"Вуса" у Путіна і справді виросли: 23 січня у всій Московії, за офіційними даними, затримали майже 4 тисячі учасників акцій протесту. Це своєрідний рекорд за останні роки, що свідчить про великий переляк  путінців перед хвилею народного гніву. А хвиля справді грізна. Як написала опозиційна "Новая газета", люди вийшли на вулицю не тільки ради свободи Олексія Навального, але й тому, що не бачать інших способів добиватися справедливості там, де нема ні суду, ні виборів…  У москвичів і мешканців районних центрів нарешті знайшлися спільні інтереси – це верховенство закону, особиста безпека для всіх і кінець корупції".

Цікаво було спостерігати за реакцією на події 23 січня пропагандонів, яких я згадував вище. Якщо ще кілька днів тому вони горою ставали на захист права американців відстоювати "демократію"  і "свободу слова" у США силою і штурмом Капітолію, всіляко підтримували невдаху  Трампа, то нині їх риторика  змінилася. Вони піддали і піддають з піною на вустах жорсткій критиці учасників всеросійського протесту, замовчуючи причини його виникнення, всіляко виправдовують розбійницькі дії силовиків, галасують,  за усталеною традицією,  про "руку" Вашингтона і Заходу в цілому, які тільки й те роблять, що підбурюють народ проти московської влади, намагаються посіяти ненависть і ворожнечу між людьми, скомпрометувати особисто Владіміра Путіна, який  за 20 років правління разом з однодумцями зробив ерефію "наймогутнішою" й "найдемократичнішою"  державою світу.

А втім цій нахабній і безсоромній брехні після отруєння і арешту Навального та його соратників, демонстрації у соціальних  мережах фільму "Палац для Путіна", ухвалення репресивних законодавчих актів держдуми, вірить все менше росіянців. Особливо тих, хто належить до молодшого і середнього поколінь. Їм остогидли постійні обман і наклепи, що линуть з телевізорів щодня й щогодини, їм хочеться  жити у  вільному суспільстві, а не в імперії незмінного вождя, який фактично є  главою бандитського угрупування, що захопило владу в країні, веде постійні війни в усіх кінцях земної кулі, грабує народ і підтримує диктаторські режими   у Сирії, Венесуелі, Північній Кореї тощо.

Ще раз повторюю: "за поребриком" люди вийшли на вулиці не лише через репресії проти Олексія Навального, до якого може бути багато претензій з боку  і українців, і грузинів,  і прибалтів, як, зрештою, і з боку  тверезо мислячих представників вітчизняного політикуму. Навальний став лише   тією іскрою, яка викликала спалах народного обурення.

Як розвиватимуться події в Москві далі, сказати важко. Принаймні видно, що і  цар всія Русі, і його поплічники, і телепропагандони добряче налякані. Майдан, якого вони так боялися і яким давно лякали довірливих росіянців, все голосніше стукає у ковані ворота Кремля. Цей стукіт   чує у підземеллі, в котрому самоізолювався, як боягузливий тхір, і сам Путін.

Виявляється, що і верховний правитель, і його вірнопіддана обслуга в особі ФСБ, Росгвардії, поліції і ОМОНУ не всесильні і не спроможні стримати гнів мільйонів, якщо він тільки стане справді масовим. Наразі це лише тремтіння землі, яке може перерости у руйнівний землетрус.

Закономірно виникає запитання: кому потрібен той імператорський палац, фільм про який переглянули понад 100 мільйонів глядачів і від причетності до якого всіляко відхрещується нині крихітка Цахес? Для чого старечими і не зовсім твердими ручками чіплятися за царський престол, який  дедалі більше  стає схожим на розпечений електричний стілець, на якому страчують злочинців?

Запитань можна ставити ще багато. Тільки схоже  на те, що відповідей на них не знає ніхто.  В тому числі й Владімір Путін.

Ярема ГОЯН.

P.S. Деякі журналісти і політики в Україні виступають проти підтримки О. Навального за його імперські і навіть шовіністичні погляди, схвалення в минулому анексії Криму і т. д.    Все це так. Але не треба забувати, що сьогодні Навальний – єдиний політик, що відкрито бореться з Путіним, котрий причетний до  важких злочинів проти людства, розпочав загарбання українських земель, мріє про світове панування. Яким може бути політиком лідер опозиції, коли стане державним діячем, говорити рано. Принаймні до того дня, коли його звільнять з-під арешту, у що віриться важко. 

Я. Г. 

Не далі, як рівно  два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав:   "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".

Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики.  І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців  своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.

Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд –  і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка",  видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 452

Засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення в області  у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки відбулося під керівництвом голови облдержадміністрації Юрія Погуляйка 20 січня 2021 року. Участь у засіданні також взяла народний депутат України Ірина Констанкевич.

Аби відзначити на належному рівні в області 150-річчя від дня народження Лесі Українки, влітку 2020-го року розпорядженням голови ОДА затверджено склад оргкомітету, до якого увійшли представники облдержадміністрації, обласної ради, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, органів місцевого самоврядування Колодяжненської громади, директори адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, Волинської обласної філармонії та народний депутат України Ірина Констанкевич.

До слова, пам'ятну дату цьогоріч відзначатимуть на державному рівні. Зокрема, як повідомив голова облдержадміністрації Юрій Погуляйко, восени минулого року у Києві під головуванням міністра культури та інформаційної політики України відбулося засідання відповідного організаційного комітету, створеного розпорядженням Кабміну. Слід відзначити, що до його складу входить і очільник Волинської області.

"У вересні ми брали участь у засіданні, де обговорили заходи державного рівня. В області також будемо обов'язково відзначати 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Тож сьогодні управління культури ОДА представить план основних заходів. Опісля усі разом обговоримо решту пропозицій", – сказав Юрій Погуляйко.

Своєю чергою народний депутат України Ірина Констанкевич відзначила, що найбільшим із досягнень у підготовці до відзначення ювілейного року від дня народження поетеси стало повне видання творів Лесі Українки у 14 томах.

"Це мрія науковців, лесезнавців, і не лише волинських. Тому що з 1981 року видавництво повного видання не здійснювали, адже це складний проєкт не лише в коштах, а і в готовності кадрів філологів у їх професіоналізмі подужати такий амбітний проєкт. З великою радістю і гордістю хочу сказати, що проєкт уже фактично на фінальній стадії. 25-го лютого обіцяють його презентувати у Києві. Тож стартуватиме відзначення з презентації сучасного  видання творів Лесі Українки. І, власне, родовід цього видання – з Волинського національного університету імені Лесі Українки", – поінформувала Ірина Констанкевич.

Щодо відзначення у Волинській області, то начальник управління культури та з питань релігій та національностей облдержадміністрації Ольга Чубара представила присутнім підготовлений керівниками обласних підвідомчих установ культури план заходів, які будуть відбуватися на Волині упродовж 2021 року.

У день народження геніальної поетеси, 25 лютого, урочистості розпочнуться вшануванням пам'яті Лесі Українки на Театральному майдані обласного центру, потому продовжаться мистецьким театралізованим дійством "Під Лесиним небом" за участю художніх колективів районів і міст, об'єднаних громад області на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

В цей же день, у фойє театру буде експонуватися виставка образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (вироби майстрів народної творчості, малюнки), виставка тематичної літератури, виступи художніх колективів.

25 лютого на території Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки пройде театралізована екскурсія  меморіальними будинками Косачів – "Колодяжне, то власне дома…".

Крім того, у лютому Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка представить глядачам виставу-феєрію "Лісова пісня" та виставу для дітей "Біда навчить".

23, 24, 28 лютого відбудеться прем'єра вистави за творами Лесі Українки "Лесина містерія".

З 23 лютого по 4 березня у Волинському академічному обласному театрі ляльок буде проходити театральна декада "Лесина весна", присвячена 150-річчю від дня народження Лесі Українки з показом вистав "Лісова пісня", "Камінний господар", "Як горобець розуму шукав" за творами Лесі Українки  та "Казка зеленого гаю" за п'єсою Олени Пчілки. Вистави проходитимуть за окремою програмою, з дотриманням усіх карантинних норм.

23 лютого заплановано літературно-мистецький вечір за творами Лесі Українки у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки.

Протягом лютого відбудуться наступні заходи:

– Всеукраїнська науково-практична конференція "Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури" на базі Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки;

– обласні дистанційні огляди-конкурси народної інструментальної музики "Калинова сопілка" та конкурс читців "Мій любий краю", присвячені 150-й річниці від дня народження Лесі Українки;

– квест про біографію і творчість Лесі Українки в рамках проєкту "Гейміфікація: вчимось граючи";

– онлайн-лекції про творчість Лариси Косач на тему: “Леся Українка: повернення до Волині” (з циклу "Ювіляри року"), зустріч з учнівською молоддю "Нехай мої струни лунають…".

Заповідником заплановано проведення щорічної наукової конференції "Любартівські читання", яка у 2021 році буде присвячена ювілею геніальної поетеси.

Волинською обласною філармонією спільно з Волинським національним університетом імені Лесі Українки в рамках меморандуму про співпрацю буде проведено літературно-мистецький вечір "І в серці моїм переможнії співи лунають".

Волинською обласною бібліотекою для дітей заплановано до ювілею Лесі Українки літературне дослідження "Стежками краси і любові", Лесині читання "Хотіла б я піснею стати", буктрейлер за книгою Лесі Українки "Лісова пісня".

Управлінням культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації спільно з Обласним науково-методичним центром культури заплановано провести у липні ІХ Міжнародний фестиваль українського фольклору "Берегиня". Заходи фестивалю будуть розгортатись у Луцьку, Ковелі, Колодяжному.

На серпень 2021 року запланована Міжнародна конференція до 150-річчя з дня народження Лесі Українки (за сприяння Світової федерації українських жіночих організацій та Всеукраїнської Громадської Організації “Союз Українок”).

У жовтні відбудеться ХХV Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Лесі Українки "Лесина осінь", присвячений 150-річчю від дня народження Лесі Українки (cпільно з Національною спілкою театральних діячів України), за сприяння Волинського академічного обласного театру ляльок.

У листопаді в обласному центрі заплановано провести VІ Всеукраїнський конкурс хорового мистецтва імені Лесі Українки.

Також упродовж року відбуватимуться літературні читання, виставки, науково-освітні заходи, літературні вечори.

Слід відзначити, що заходи проходитимуть з дотриманням усіх санітарних та протиепідемічних норм. Разом із цим, враховуючи карантинні обмеження, ряд заходів відбудеться в онлайн режимі.

Окрім цього, до Міністерства культури та інформаційної політики України надано пропозиції щодо:

– створення культурно-мистецького простору в селі Колодяжне Ковельського району;

– облаштування Лесиного дворика в місті Луцьку на вулиці Драгоманова, 23, яке є одним серед пам'ятних місць, пов'язаних із життям та творчістю Лесі Українки у Луцьку, у якому розташована "Лесина вітальня". Тут можливе проведення різноманітних культурно-мистецьких заходів, виставок, пленерів, мистецьких вернісажів, наукових конференцій, конкурсів читців Лесі Українки.

Обговоривши усі пропозиції та плани, члени оргкомітету вирішили узагальнити їх та подати управлінню культури для включення до Плану заходів з відзначення ювілею поетеси, який буде затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації.

Управління інформаційної політики та цифрової трансформації облдержадміністрації.

Засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення в області  у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки відбулося під керівництвом голови облдержадміністрації Юрія Погуляйка 20 січня 2021 року. Участь у засіданні також взяла народний депутат України Ірина Констанкевич.

Аби відзначити на належному рівні в області 150-річчя від дня народження Лесі Українки, влітку 2020-го року розпорядженням голови ОДА затверджено склад оргкомітету, до якого увійшли представники облдержадміністрації, обласної ради, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, органів місцевого самоврядування Колодяжненської громади, директори адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, Волинської обласної філармонії та народний депутат України Ірина Констанкевич.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1282

(Продовження. 

Поч. в номері за 14 січня ц. р.).

Одна сусідка, що вийшла раніше сім'ї баби Ярини, була вдовою. Йшла сама з двома малими дітьми, яких треба було нести на руках. Десь через десять кілометрів вона так знесилилась і впала духом, що змушена була кинути одну дитину в снігу, а з другою йти далі, щоб хоч одна вижила. Баба Ярина натрапила на ту дитину, що плакала в снігу, і забрала з собою. Потім віддала матері. 

Коли мати дитини відійшла, то зрозуміла весь жах того, що скоїла. Благала і просила бабу ніколи і нікому про це не розповідати. 

Таємницю тримали близько двадцяти років. Та дитина виросла в гарного кремезного хлопця. Прийшла пора йти йому служити в армію. Коли його проводжали, то він вклонився матері у ноги за те, що виростила та догледіла, а мати несподівано наказала так само вклонитися бабі Ярині. Всіх присутніх це дуже здивувало, а таємниця так і не була розкрита. 

Коли баба розповідала мені про це, то тої жінки вже не було в живих. 

Я: Коли ж Ви повернулися назад до свого хутора?

Б.Я.: Чириз дві ниділі чи може то чириз три. Нам дали знати, шо вже тиї вуєнні з тим штабом пушли далі – ну ми й вирнулися.

 Все було загажено в хаті, як в хливі. Шкрибли-мили, пурядки наводили всею симньою три дні. Ни в хату було ни зайти, ни в двір. Той штаб, шо то в нас був, ззів всеньку картоплю, буряки, моркву, шо в льосі були. 

Якби знаттє, шо то таке буде, то закупали б в земню. Добре, шо ни все пуклали в льох, а трохи батько тримав в кагатах – то те й їли, а то б з голуду пупухли б. 

Баба Ярина розповідає, що того ж року, як повернулися радянські війська, та як потепліло, погнали всіх дівчат з села та хуторів під Ковель окопи копати. Німці в Ковелі добре засіли, то місто брали довго. Напевне тому треба було біля Ковеля копати окопи. 

Копали цілий світловий день, часом їх обстрілювали німці. Як ставала ніч, то всіх заганяли в якусь покинуту стару хату і ставили на дверях вартового з автоматом, щоб не повтікали.

 Додому не пускали. Кормили дуже погано. Дівчата всі швидко схудли і охляли.

 Просилися додому за харчами та одягом, але їм відмовляли.

 Потім хтось із старших казав, що може відпустити, якщо якась з гарніших дівчат прийде до нього на ніч. Ніхто не згодився, але стало всім дуже страшно, що почнуть над ними збиткуватися. 

Одна дівчина вночі "ходила до вітру", то солдати на неї напали та збезчестили. Вона потім гірко плакала, хотіла йти топитися.

Б.Я.: Худили ми гуртом ду кумандєра жалуватися. Тико він нас ни вельми слухати хтів. Сказав, шо рузбереться, али ти сулдати всьо равно всталися при нас, а нашу тую дівчину вутпустили дудоми. 

А ми ше довго були, аж пукуда наступлєнія ни пучалося. Аш тико туді утпустили.

 Вдома вже думали, шо нас і на світи нима. 

Я: А що було після війни?

Б.Я.: Пусля вуйни стало ше хуже. Їсти ни було шо, а вже чириз якісь час заставили нас іти в кулгосп. І з хутора сказали забиратися. Шоб всі в силі жили, на видноті, шоб начальство бачило і командувало. 

Батько хату мусив рузибрати та й пиривизти в сило. Так путребували. Сказали, хто ни буде слухатися, туго в тюрму пусадять. Ми буялися. 

Я: А шо то за начальство таке було?

Б.Я.: То якісь чужеї люди. Пупривозили здалека. Всі партєйні. Вельми були вредни люди. Так вміли сала за шкуру залити, ше й силлю пусипати, шо хоч ґвалт кричи. Стали тут таке рубити, хоч втикай світ за вочі. Али куди втикати? Хату ж ни киниш. 

Мої односельці розповідали, що відразу після війни у волинські села був висаджений десант зі східних областей України. Ці люди багато років прожили вже під радянською владою і повністю розділяли її політику. Всі вони стали начальниками в наших селах. Голова колгоспу, директор школи, уповноважені від району та інші керівники обов'язково були з числа того десанту. Безпосередньо саме вони прищеплювали соціалізм для наших людей і руйнували все, що у нас було встановлено з діда-прадіда. Перш за все – церкву. Прийшлим давали хату і посаду, а за це вимагали жорстоко і безпощадно керувати селом.

Баба Ярина розповідає, що ще за Польщі її віддали заміж за Андрія Ситчукового. Він в дитинстві впав з дерева, тому був трохи "як не свій". Але батько заставив Ярину іти за нього заміж, бо він мав за собою добрий "кавалок грунту", тобто був багатший, ніж бабина сім'я. 

В 1939 році Андрія забрали в радянську армію. Більше його ніхто не бачив. В Ярини народилася дитина, яка відразу ж померла. Після того заміж жінка не виходила, все життя жила вдовою.

Після війни пробувала "дубиватися пенсиї за Гандрія", але їй відмовили, бо ніяких відомостей в військкоматі про нього не було. Чомусь ніде не зафіксували, що взяли його до армії. 

Баба згадує, як після війни в село переселили українців з Польщі. За ними назавжди закріпилася назва – "забужани", бо були вони  з-за Бугу. Перевезли їх, як все робила радянська влада – силою і зброєю. Зігнали з насиджених місць, а нових не підготовили.

В нашому селі частину переселенців розмістили в колишній напівзруйнованій хаті, що використовувалась під збереження зерна. А іншій частині “забужан” місця в тій хаті не знайшлось. Прийшлось декільком сім'ям копати землянку і там жити.

Баба Ярина якось заходила в ту землянку до “забужан” і розповідала, що там бачила. Люди там жили, як кроти. В холоді, голоді, просочені наскрізь димом від димокурні, що стояла посеред землянки.

Купа малих простуджених і "замурзаних" сажею дітей.

“Забужани” з великим переляком в очах дивилися на кожного, хто наближався до їхньої землянки, бо сильно зневірилися в людях і чекали від них тільки наруги. 

Село, на відміну від влади, знайшло в собі сили і людськості та прихистило потім “забужан”, хоча само бідувало. 

Стали вони потроху приживатися в нових умовах. Але ще довго не могли зрозуміти, за що їм таке, в чому вони, прості українські селяни, завинили, чому саме їх вибрали для такого великого знущання?

На Волині ще довго деякі люди дражнили та називали “забужанами” всіх, хто  був бідніший чи чимось невдаліший від інших. 

Баба розповідає про те, що, як німців прогнали, стали совєти воювати з українськими повстанцями. На хутір до баби Ярини часто вночі заскакували радянські енкаведисти, яких називали "стрибками" (від слова "істребітєлі"). Вони ловили та стріляли по лісах місцевих хлопців. 

Б.Я.: Як тико в хату зайдуть, так удразу пістулєта наставлєє на батька або матира.

Кажи їм, де бандєровцев прячиш. 

Ублазять, убшукають все в хаті і надворі. І на гуру залізуть, і в льох, і навітя в кулодязь заглєнуть, бу може тамечка хто сидить. Вузьмуть в хаті, шо лучше є ззісти, і сунуть далі. 

А як наших пустріляють, то звозять ду церкви на упузнаніє. Мине раз заставили йти на те упузнаніє. Людочки добрі, як я те все пубачила, то ледь ни зумліла.

Після війни в селі стало майже втричі менше людей. Повтікали, хто   куди зміг. Хто в ліси подався. Деякі потрапили аж в Канаду та Америку. Інших повбивали на фронтах та в різних сутичках. Когось запроторили  до тюрем та Магадану чи Колими.

Залишились в селі одні вдови. Такі, як баба Ярина. Їм судилося підіймати на ноги та оновлювати село, засівати зі сльозою і потом вже не своє, а колгоспне поле. 

З колгоспами прийшли в село нові порядки.

Одного разу, коли баба Ярина ішла до церкви, її перестріли місцеві активісти з наганами та погрожували їй і до церкви не пустили.

 Але, як виявилось, героями вони були тільки у ставленні до беззахисних жінок.

Олександр Мінович.

(Закінчення буде).

Одна сусідка, що вийшла раніше сім'ї баби Ярини, була вдовою. Йшла сама з двома малими дітьми, яких треба було нести на руках. Десь через десять кілометрів вона так знесилилась і впала духом, що змушена була кинути одну дитину в снігу, а з другою йти далі, щоб хоч одна вижила. Баба Ярина натрапила на ту дитину, що плакала в снігу, і забрала з собою. Потім віддала матері. 

Коли мати дитини відійшла, то зрозуміла весь жах того, що скоїла. Благала і просила бабу ніколи і нікому про це не розповідати. 

Таємницю тримали близько двадцяти років. Та дитина виросла в гарного кремезного хлопця. Прийшла пора йти йому служити в армію. Коли його проводжали, то він вклонився матері у ноги за те, що виростила та догледіла, а мати несподівано наказала так само вклонитися бабі Ярині.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 527

– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.

– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію  романтик Петро Білокінь.

– Може, й не пропаде, але  щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів  і проблем  та недолугої  політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.

“Ох, ці передбачення, пророцтва! Чого тільки не почуєш? –  розмірковував я  у  дні Новорічних свят. –  Один  просто, як мій песик Бім, гавкає на небо, сповіщає що на нього просвітління зійшло, й точно знає, коли Апокаліпсис настане. Інший перетасовує карти, піковою дамою туман та мряку навіює, але якщо позолотять ручку, то, дивись, і королем  бубновим потішить,  надією на щастя та удачу. Треті за розташуванням зірок пророчать чи то занепад всього  і всіх, чи піднесення і процвітання. Вони знають, що кожен хоче почути своє, надумане”.

В сьогоденні кашпіровські, джуни, глоби, чумаки  відоміші, ніж Шевченків "Заповіт". А слава їм – королівська.  Все їхнє ворожіння процвітає на благодатному грунті, адже ми – унікальний народ у сприйнятті всього таємничого, віртуального,  незбагненного. У човні ілюзій та пророцтв гармонійно вживаються і світочі нації, і прості  смертні. Досить згадати Миколу Гоголя, нашого щирого українця, у  творчості якого – сутність українства. Це ж тільки наш сільський коваль Вакула може приборкати чорта і на ньому летіти до імператриці (!) за царською туфелькою для нареченої. І диво: мрії збуваються! Грізна імператриця дарує українцю туфельку зі своєї ноги. Дарма, що ношена, зате царська…

В морі ілюзій купався геній і пророк Тарас  Шевченко. Він марив вільною, новою Україною,  в якій син Іван – і уродливий, і багатий. Хіба не в ілюзіях уявного щастя виборювалася і творилася у 90-их роках ХХ століття наша Незалежність? Здобудемо волю – і буде син багатий, і золота туфелька на гарних ніжках судженої. За ейфорією  забули, що щаслива доля прихильна  до тих, хто працює, бореться,  з  мудрістю радиться і за розумом живе. Не зчулися, як замість  кисільних райських берегів ріки життя наситились гіркотою бідності  та розрухи. 

А чи усвідомлюємо, що український дім потрібно будувати на твердій основі, а не на піску?

Гірка, закривавлена хвиля Майдану пронеслась, мов цунамі, над Україною, а над нею знову  розцвіли ілюзії гідності, справедливості і благополуччя.

Чим обернулись ці рожеві мрії сьогодні, бачимо наяву. Осягаючи поглядом історію від Наливайка, Богдана і до нашого сьогодення бачимо, що симптоми хворості однакові. Здається, в мізках українців вмонтований  сигналізатор, який вмикається в критичних ситуаціях соціальних збурень, воєн, епідемій, накриваючи туманом ілюзій небезпечну реальність. Такий собі  синдром страуса: при небезпеці – голову в пісок. На жаль, таке відсторонення  має  плачевні наслідки – доля в кінцевому результаті опиняється розіп'ятою на  хресті жорстокої дійсності.

"А який  рецепт оздоровлення нації існує? Психологи, навпаки, при пандемії рекомендують позитивно думати, мріяти про щось світле і радісне", – дорікнете ви.

Не маю права бути оракулом, тим більше навчителем, але вірус під назвою "ілюзіон" надто задавлений, шкодить нашому руху до щастя. З цим нічого не вдієш. І…  не треба.

А ось  політикам поміркованим, журналістам і навіть  владі потрібно створювати в свідомості українців противірусний сигналізатор, який вмикається після спалаху ілюзій, спонукає до праці, поміркованих рішень та виваженого ставлення до реалій життя.

Маємо пам'ятати, що Бог дарував нам родючу землю, багатющі надра, чарівну природу, заповівши  примножувати ці багатства. Злегковажимо – втратимо  цей куточок українського раю земного: в історії таке мало  місце.

Тож не повторюймо помилок минулого і з надією дивімось у майбутнє. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.

– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію  романтик Петро Білокінь.

– Може, й не пропаде, але  щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів  і проблем  та недолугої  політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 752