Україна проти коронавірусу. 

Що слід знати і як вберегтись?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

В ті часи дівчата у селі цінили жвавих, веселих і розсудливих хлопців. А хлопці, щоб подобатись ще більше дівчатам, купляли гармошки, опановували мистецтво на них грати і йшли на вечорниці, де збиралась молодь. А потім гуртом вирушали до сільського клубу. Вертаючись пізно додому, з музикою та співом проводили додому дівчат. Немов брали приклад із соловейків. Бо ті прилітали із вирію на свої місця раніше, цілодобово виспівували. А самки за якістю співу вже вибирали собі нареченого. Щось було подібного і в цій історії. 

Високий, русявий, завжди веселий і життєрадісний, з пишним кучерявим чубом Петро видавався найгарнішим у селі. Мелодію на своїй гармошці вмить підбирав під будь-яку пісню. Два місяці тому повернувся з армії, а вже у відділі культури запропонували посаду завідуючого клубом. Для кожної дівчини він здавався ангелом, кожна без обдумування готова була простягнути назавжди йому свою руку і серце. По селу пішла чутка, що незабаром у Віри будуть заручини із Степаном — вже й батьки готуються до торжества.  

Петро то червонів, то білів, почувши таку новину, і вирішив закоханим стати на роздоріжжі. Якось увечері відкликав до себе Віру і запропонував вийти заміж за нього. Дівчина, не роздумуючи, погодилась. Додому із клубу сумний і розлючений Степан вже йшов сам. А Віра уявляла себе на сьомому небі, думала, як її таку непоказну дівчину в селі може покохати Петро. Незабаром вже й справили весілля. Свекруха полюбила Віру, бо та не цуралась ніякої роботи. 

Невдовзі батьки для молодят побудували нову хату. Та життя в ній не пішло на лад. Петро допізна у клубі був на роботі, а вдома шукав будь-яку причину для сімейних чвар. На той час у моді на весіллях була гармошка. А Петро майстерно володів нею, міг підкорити всяку публіку, то його наймали музикантом на всі весілля не тільки у своєму селі, а й навколишніх. 

У сім'ї майже щороку народжувались діти. За дванадцять років спільного життя у родині народилось восьмеро хлопчиків і дівчаток,  і всім їм Віра сама давала лад. А Петро любив лише веселі компанії. До того ж, Віра працювала у колгоспі за мізерні гроші. В ті часи грошову допомогу на дітей ще не давали. Тож у вільні дні із старшими дітками збирали лікарські рослини, хоча б трішечки поповнити сімейний бюджет, адже потрібно було одягнути дітей, зібрати їх до школи, а ще й нагодувати. 

Петро дітьми не цікавився,  додому приносив невелику частку зарплати. Решту витрачав на чаркування з друзями. Якось вирішив поміняти роботу і став продавцем у продовольчому магазині. Думав, буде отримувати більшу зарплату. Вже в кінці робочого дня біля магазину збирались його друзі. Хтось з них мав гроші чи ні, а добродушний Петро старався пригостити їх, і здебільшого це виходило за його рахунок. Бували місяці, що й закладав свою зарплату за недостачу. 

Не попрацювавши й  двох років, Петро звільнився з посади завідуючого магазином, і з бригадою чоловіків вирушив на сезонні роботи в Росію. Знайшли роботу в одному з колгоспів Тамбовщини. Займались ремонтом тваринницьких приміщень. Склали договір,  і заробіток виходив непоганим — кожному члену бригади по три тонни зерна ще й тисячу тодішніх радянських карбованців. Раділа Віра, коли одержала таку вісточку. Та радість була недовгою, а згодом перетворилася у плач.

…Одного вихідного дня Петро поїхав з друзями оглянути місто — районний центр того села, в якому працювали. Аж дивиться — на вулиці продають гармошки. Попросив продавця взяти її в руки і перевірити,  чи справна. Продавець дозволив. Петро як утнув  гопака, польку, сам пішов в присядки. Всі, хто був поблизу, бігли дивитись на "концерт"  і просили його продовжувати грати і співати. Петро радів, грав десь з годину. А людей все більшало і більшало — всі хотіли побачити музиканта-віртуоза. Пізніше присутні свої враження від побаченого висловлювали своїм знайомим, родичам. 

Невдовзі про талант Петра знав майже весь район. А в наступну неділю перший секретар райкому партії женив сина. Весілля відбувалося в ресторані. Дізнавшись, що в районі є чудовий гармоніст, віднайшов Петра і запросив за відповідну плату пограти на весіллі, хоча там була й естрадна музика. Тут Петро уявляв себе королем,  він чудово володів гумором, а вже й за трішечки часу зовсім забув про сім'ю. Для незнайомих жінок і дівчат представлявся холостяком. Незаміжні жінки почали загравати до чоловіка. Серед усіх присутніх він вподобав Настю, яка його запросила на нічліг. Так він і залишився жити з нею. До Віри листів не писав. Вона сподівалася, що чоловік покається і повернеться додому однак. Вся бригада приїхала,  крім Петра…

Для Віри страшенний клопіт ліг на плечі — треба нести велику ношу, а це  дати лад вісьмом дітям. Та мужня жінка із цим завданням справилась. Всі діти тепер мають свої сім'ї, поважають матір.

З Настею у Петра життя також не склалось. Пізніше він перейшов жити до Люсі, а потім — до Надії. Пройдисвіту скрізь було мало місця. Він лише дбав про своє благополуччя.

…Коли вже роки повернули на зиму, Петро приїхав до Віри вибачитись за скалічене сорокарічне сімейне життя. Віра вийшла з хати, пішла десь до сусідів і довго до неї не поверталась. Петро сидів з надією, що Віра таки повернеться, пробачить йому і на старість житимуть у парі. Але цього не сталось. Петру мовчки довелось покидати свій колишній дім і думати, як тепер жити  самому. Невдовзі він поїхав в одне з недалеких сіл біля Кобрина, в якому проживав один із його синів, попросив у нього вибачення. Тут купив стару хату. 

Проживав самотньо. Невдовзі   помер. Хоронили Петра родичі у рідному селі. На похороні були присутні деякі його діти. Віра так і не прийшла.  

Микола Денисюк.

В ті часи дівчата у селі цінили жвавих, веселих і розсудливих хлопців. А хлопці, щоб подобатись ще більше дівчатам, купляли гармошки, опановували мистецтво на них грати і йшли на вечорниці, де збиралась молодь. А потім гуртом вирушали до сільського клубу. Вертаючись пізно додому, з музикою та співом проводили додому дівчат. Немов брали приклад із соловейків. Бо ті прилітали із вирію на свої місця раніше, цілодобово виспівували. А самки за якістю співу вже вибирали собі нареченого. Щось було подібного і в цій історії. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 660

Моє село, мій рідний край,

Моя Волинь, моя ти сторона.

Моє Полісся, ти безкрає –

Моя ти доля чарівна.

Біжу, лечу з далекої дороги

До білої хатинки край села,

До батьківського отчого порога,

До матінки, що серцю дорога.

Ось тут вона, ота свята стежина,

Якою я в дитинстві йшла.

Ось ця берізка – біла, тиха,

Що ніжно шати розстеля.

А ось дубок стоїть столітній,

Що  думу думає свою,

Як у дитинстві я з братами

Розповідали все йому.

Аж ген струмок біжить,

Дзюрчить, переливається і скаче,

І просить нас латаття рвати,

Складаючи в букетики рясні.

Яке то чудо: на калині

Соловей виспівує пісні,

А там вгорі зозулька щиро

Рахує роки все мені.

Я в небо очі підвела

Й побачила – кружляють журавлі.

Крильми сплелись, неначе у таночку

Дівчата й хлопці молоді.

А під ногами – трава зелена,

Мов килимок рясний, густий.

То тут, то там ромашки білі, білі  

Й сріблясті дзвоники на нім.

А поруч – ліс, дуби кремезні,

Діброва, гай, тисячолітні ясени,

Широколисті там тополі.

І сиві клени здалини.

А в центрі – те святе озерце,

Де  хвилі сонячні, ясні.

Де двоє лебедяток білих, білих

Сідають тут в нічній імлі.

Я стала, заворожена красою,

Тут рідне все мені до болю,

Тут все моє, тут я дітей зростила,

В далекі провела світи.

І простягла до неба руки,

І в Бога я молю, прошу:

"Верніться, діточки мої з країв далеких 

До рідного порога – в оцю красу!".

Валентина ПОВХ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 654

Погода в Ковелі 

30 січня–5 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 406

Ідея єдності постійно жила у мріях українців. Святкуючи День Соборності 22 січня 1990 року, мільйони (тоді ще радянських українців) стали з синьо-жовтими прапорами у живий ланцюг  від Харкова до Львова та Івано-Франківська, аби заманіфестувати духовну єдність мешканців Сходу і Заходу України як запоруку існування єдиної  і лише в соборності сущої демократичної України. 

У розмаї синьо-жовтих знамен творився переддень Незалежності, а вже незабаром Україна стала вільною, проголосивши 24 серпня 1991 року Акт про державну Незалежність, майже одноголосно підтримавши його на всенародному референдумі того ж року.

21 січня 1990 року День Злуки відзначили "живим ланцюгом" від Львова до Києва. Вперше на екранах телевізорів замайоріло так багато синьо-жовтих  стягів. Народ відчув, що народилася нова і могутня сила, а "людський ланцюг" – її перша хвиля.

Серед учасників тієї потужної акції була ковельчанка Марія Хотинська (світла їй пам'ять) – організатор і перша голова правління благодійного фонду "Майбутнє Волині", яка завжди була активною і патріотично налаштованою. Цю поїздку організував Володимир Осіюк, який наприкінці 2019 року пішов у Вічність.

У своїх спогадах Марія Хотинська, про які у листі до редакції нагадала її посестра Галина Голубович, писала: "…Ми стояли кілька годин з прапорами на трасі (поблизу Рівного) на близькій відстані один від одного. Нас вітали "рухівські" лідери з Луцька та проїжджі автівки… Найбільше мене вразило море синьо-жовтих прапорів. Я відчувала себе невід'ємною частиною громади. Ми всі були, як єдине ціле. У нас була спільна мета, спільне прагнення, і це наповнювало силою. Адже найбільша сила народу – сам народ! І саме тоді я усвідомила, що синьо-жовтому прапору жити, а Україні – бути державою!

До проголошення Незалежності України залишалося трохи більше року...”.

l

Продовжують благородні справи земляків-патріотів, відстоюють ідею Соборності, що  стала загальнонаціональною справою, невід'ємною частиною сучасної української історії, мешканці  Ковельщини. 22 січня ц. р. вони вкотре продемонстрували, що український народ – єдиний у підтримці своїх співгромадян, котрі зараз на Сході України виборюють незалежність та унітарність нашої держави.

Так, завдяки ініціативі й співпраці Ковельської районної ради і Колодяжненської ОТГ, їх очільників Андрія Броїла і Віталія Кашика відбулися районні урочистості з нагоди Дня Соборності України та живий ланцюг "В єдності – наша сила", який простягся на відрізку автошляху "Ковель-Луцьк" (між населеними пунктами  Колодяжне та Любитів).  

До акції долучились  керівники та представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, об'єднаних територіальних громад, трудових колективів підприємств, установ, організацій, молоді, духовенства та громадськості району.

 Зворушливо прозвучали віршовані рядки з вуст чарівної ведучої Лілії Осіпчук. Усі учасники згуртувалися, аби разом із священиком Іваном Оринчаком помолитися за Україну.

Щиро та проникливо прозвучали виступи голови районної ради Андрія Броїла, керівника Колодяжненської ОТГ Віталія Кашика. Варто сказати, що Віталій Леонтійович – щирий патріот України,  вірний син своєї маленької Батьківщини, який дбає про добробут мешканців громади, вмілий організатор і керівник. А ще він – людина слова і діла.

З вітальним словом виступили керівник апарату Ковельської райдержадміністрації Степан Топольський, керівники об'єднаних територіальних громад  – Сергій Гарбарук (Голобської), Наталія Сіховська (Люблинецької), Віктор Ковальчук (Велицької).

Незважаючи на прохолодну погоду, усі учасники акції міцно тримали в руках державні прапори та синьо-жовту стрічку протяжністю понад два кілометри. Кожного зігрівав патріотичний дух, віра в щасливе і мирне майбутнє нашої держави.

(Фоторепортаж про подію читайте на 8-ій сторінці сьогоднішнього номера газети).

l

22 січня ц. р. з нагоди Дня Соборності України  в м. Ковелі в Народному домі "Просвіта" відбулися урочистості, які згуртували  небайдужих ковельчан. І це цілком закономірно, адже чим ближче до сьогоднішніх подій,  тим більше ми віримо у європейське майбутнє України. 

В урочистому зібранні взяли участь представники міської влади, громадських організацій, установ, підприємств, військові, молодь.

Концертну програму  розпочали маленька та доросла ковельчанки, які уособлювали неньку-Україну. Не міг не зворушити до глибини душі їх заклик до єднання заради порятунку нашої країни.

Ведуча Наталія Гончар провела своєрідний екскурс, підкріплений найважливішими історичними фактами, що об'єднують минуле і  сьогодення.

Присутні вшанували пам'ять всіх загиблих борців за волю і незалежність України, тих, хто поліг в боях за територіальну цілісність держави, хвилиною мовчання. Від учасників зібрання покладено квіти до підніжжя пам'ятника "Борцям за волю України".

Зібрання з нагоди Дня Соборності України надовго запам'ятається його учасникам завдяки багатогранності талантів мистецьких колективів та окремих виконавців.

Не залишили нікого байдужими виступи Народної аматорської хорової капели, народного аматорського ансамблю народної музики "Награш", гурту "Колорит", тріо у складі Жанни Будкової, Поліни Панюс, Світлани Осокіної, народного художнього хореографічного колективу "Барвінок", дитячої студії народного танцю "Дзвіночок", солістів Романа Морозова, Олександра Шевчука, Анастасії Смаль. У концерті взяв участь хор храму Преображення Господнього.

Організатори тематичного заходу, вочевидь, доклали чимало зусиль, вдало продумали концертну програму.  Сила мистецтва – це також могутня зброя, яка додає сил та впевненості у тому, що Правда переможе.

Світлана ТРОЦЮК,

спец.кор. газети 

"Вісті Ковельщини".

НА ЗНІМКАХ: під час урочистостей з нагоди Дня Соборності України в Колодяжному та Народному домі "Просвіта"; Марія ХОТИНСЬКА – учасниця загальноукраїнського "живого ланцюга" 21 січня 1990 року.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА 

та з офіційного сайту Ковельської міської ради, 

а також з особистого архіву 

Галини ГОЛУБОВИЧ.

Ідея єдності постійно жила у мріях українців. Святкуючи День Соборності 22 січня 1990 року, мільйони (тоді ще радянських українців) стали з синьо-жовтими прапорами у живий ланцюг  від Харкова до Львова та Івано-Франківська, аби заманіфестувати духовну єдність мешканців Сходу і Заходу України як запоруку існування єдиної  і лише в соборності сущої демократичної України. 

У розмаї синьо-жовтих знамен творився переддень Незалежності, а вже незабаром Україна стала вільною, проголосивши 24 серпня 1991 року Акт про державну Незалежність, майже одноголосно підтримавши його на всенародному референдумі того ж року.

21 січня 1990 року День Злуки відзначили "живим ланцюгом" від Львова до Києва. Вперше на екранах телевізорів замайоріло так багато синьо-жовтих  стягів. Народ відчув, що народилася нова і могутня сила, а "людський ланцюг" – її перша хвиля.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 502

З кожним днем наше селище Голоби стає привабливішим, багатшим. Раніше не можна було дочекатися, щоб відбулися якісь зміни. Роками, а  то й десятками літ жителі вулиць Банджі, Бенделіані, Лесі Українки та інших добивалися, аби упорядкували їхні дороги. 

Наприклад, вулиця Банджі – це магістраль до вокзалу, нею поспішають пасажири навіть із сусідніх сіл, а в її калюжах донедавна  можна було намочити взуття. І ось радісна подія – заасфальтована дорога. І рідним героя Афганістану Миколи Банджі приємно, бо вулиця носить його ім'я. 

А про вулицю Лесі Українки то й мови нема – її в першу чергу треба було впорядкувати. Але все впиралось в кошти. Вулиця Мартинюка бере початок з минулого століття. Це наша історія, як же її оминути? Тим більше, вулиця знаходиться в центрі Голоб. Такого ж порятунку потребувала і вулиця Чічіко Бенделіані. Незручно було перед грузинами, які приїжджали, щоб забрати прах Героя Радянського Союзу, бо бруківка на цій вулиці була вся в ямах. Довгий час не була завершена дорога до кладовища по вулиці Шевченка, розпочата раніше. 

І ось тепер проблеми вирішені! Те, про що мріяли й бажали, стало дійсністю. Як за помахом чарівної палички, одна за одною будувались дороги в найкоротший термін, найменше – за тиждень. Чи не диво? От що значить ОТГ! А за асфальт по вулиці Богдана Хмельницького дякуємо землякові Анатолію Брезвіну, який живе в Києві.

Оновився і храм науки. Школа вбралась, як наречена. Вікна-двері – теплозберігаючі, покрівля – під металочерепицею. А скільки радості школярам-спортсменам приніс спортивний майданчик із штучним покриттям. Тільки вчись, школярику, і дякуй тим, хто про тебе дбає. 

Не забули в Голобах й про ветеранів. Клуб для них після капітального ремонту став привабливим, затишним, тут вони проводять своє дозвілля, хор "Червона калина" – репетиції, студенти університету третього віку зустрічаються з лекторами, бібліотекарі організовують різні цікаві заходи. 

Гарно виглядає і зал Будинку мистецтв після ремонту. Бічну стіну прикрашає мистецьке панно, на території встановили гарні лавочки, де можна посидіти, відпочити, послухати музику під час свят. Тішать око декоративні насадження, у затінку "притулилась" велостоянка, територія акуратно викладена плиткою.

Гордістю на всю область є стадіон "Дружба". Тут все необхідне для відпочинку і занять спортом, відбуваються спортивні змагання, різні масові заходи.

Ошатно виглядають наші церкви. На території – екзотичні квіти, ігрові майданчики для дітей, фонтан. Завжди цікаво у нас проходять Різдвяні свята. Про благоустрій територій біля своїх торговельних закладів дбають і підприємці, прибирають, висаджують квіти. Багато господинь вирощують квіти не тільки біля хати, а й на вулиці. Хто йде – гляне вдячно на людську працю. 

Справжній дендропарк на подвір'ї у нашої шановної квітникарки Лідії Петрусенко-Касьянової. Сюди приходять на екскурсію вчителі з учнями, а молодята фотографуються на фоні чудової природи. А хто не знає чарівну "Волинську Голландію", яку започаткувала Лідія Володимирівна, а син продовжує!

А ось мій сусід Віктор Абрамчук кілька років висаджував берізки біля млина, а вони ніяк не приймались. Він же вперто з року в рік продовжував садити і добився свого! Ціла алея берізок з'явилась і укріпила берег водоймища, щоб не руйнувався. І красиво, і корисно.

Якби кожен хоч малу дещицю зробив для блага голобчан у міру можливості, то наше селище було б ще кращим. Не хочеться про це писати, але болить, коли бачиш, що хтось зруйнував, змарнував людську працю або насмітив, де попало. А це ж наш спільний дім, і його треба любити та берегти, як і свій власний.

Валентина ОСТАПЧУК.

l

Уже традиційними наприкінці року стали зустрічі журналістів з керівництвом Голобської ОТГ. Під час нещодавньої такої розмови голова ОТГ Сергій Гарбарук підбив підсумки роботи громади у 2019 році, окреслив плани на майбутнє. Щодо вищезгаданої публікації Валентини Остапчук Сергій Володимирович сказав таке:

– Дякую Валентині Іванівні і таким, як вона, адже легко звертати увагу на недоліки, а до позитивних змін звикаєш швидко. Жителі Голоб не завжди знають про все, що відбувається на теренах громади, тому з охотою дам доповнення до попередньої статті.

У 2019 році започатковано роздільний збір пластику та скла, і ця практика поступово запроваджується у селах нашої громади, що значно впливає на чистоту нашого довкілля. Розпочато будівництво власної виробничої бази ПП "Західбрук", яке спеціалізується на виготовленні залізобетонної продукції (це суттєве наповнення дохідної частини місцевого бюджету). Відрадно, що бруківка, укладена на площі біля Будинку мистецтв, безкоштовно надана цим  підприємством. Завадило реалізації багатьох ідей призупинення видобутку піску Радошинським кар'єром (бюджет недоотримав 670 тисяч гривень). 

До позитивних результатів минулого року варто віднести капітальний ремонт вулиці Заводської, капітальний ремонт вулиці Грушевського в Голобах. Окрім цього, проведені капітальні ремонти покриття вул. Возз'єднання в  Байківцях, вул. Дружби у  Бруховичах, будівництво вуличного освітлення у  Партизанському та вул. О. Громадюка в Голобах.

Розповідаючи про здобутки, не варто забувати й про труднощі, з якими довелося зіткнутися. Ще в 2018 р. з невідомих причин з державного фонду не надійшли кошти на реконструкцію всім відомого стадіону "Дружба". Усі минулорічні письмові, усні звернення до різних інстанцій не дали результатів. І сьогодні понад один мільйон ми винні виконавцю робіт, хоча договір був тристороннім.

Створила соціальну напругу не зовсім правдива інформація про закриття лікарні в Голобах. Скажу відверто, що перебільшений конфлікт не додав життєвої енергії нікому. Відрадно, що вдалося знайти порозуміння між усіма зацікавленими сторонами. На сьогодні щотижня в Голобській лікарні проводиться прийом вузькопрофільними лікарями, що фінансується за кошти місцевого бюджету. 

Охоче підтримуємо добрі ініціативи місцевих жителів. Таким прикладом є встановлення дитячого майданчика в Нужелі. Протягом багатьох років невеличка територія в селі змінювала свій вигляд і призначення: спочатку тут була початкова школа, потім – клуб, а згодом на місці зруйнованої будівлі утворився смітник. Настав час, коли краяни усвідомили свою помилку, розчистили площу й встановили споруди, придбані за кошти ради та жителів села. 

Намагаємося тримати баланс між видимими результатами роботи та іншими довгостроковими вкладеннями. До останніх відношу фінансову підтримку активних і обдарованих дітей й молодіжних ініціатив, встановлення камер відеоспостереження з метою якнайшвидшого реагування на протизаконну поведінку громадян. Щоб пом'якшити перебіг медичної реформи, минулоріч функціонування ФАПів спільно фінансувалося з бюджетів ради та Ковельського МТМО.  

Висловлюю слова вдячності всім, хто підтримав і допомагав впродовж року реалізувати проєкти та плани, які гарно влилися в славний літопис розвитку нашої громади. А тих, хто хоче детальніше дізнатися про те, чим жила громада в 2019 році, запрошую на звіт селищного голови про виконання Програми соціального та економічного розвитку, який відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у лютому пройде в усіх населених пунктах Голобської селищної ради.

Принагідно вітаю всіх, хто разом з нами вступив у 2020 рік! Щиро зичу міцного здоров'я, миру, душевної рівноваги та матеріальних статків. А газеті "Вісті Ковельщини" – й надалі залишатися джерелом неупередженої та правдивої інформації.

Підготувала до друку Світлана ЛЯШУК.

На фотосвітлинах:  прикмети  оновлення Голоб – центру об’єднаної територіальної громади; Голобський селищний голова Сергій Гарбарук з колегами під час проведення акції "Ланцюг єднання" на території Колодяжненської ОТГ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

З кожним днем наше селище Голоби стає привабливішим, багатшим. Раніше не можна було дочекатися, щоб відбулися якісь зміни. Роками, а  то й десятками літ жителі вулиць Банджі, Бенделіані, Лесі Українки та інших добивалися, аби упорядкували їхні дороги. 

Наприклад, вулиця Банджі – це магістраль до вокзалу, нею поспішають пасажири навіть із сусідніх сіл, а в її калюжах донедавна  можна було намочити взуття. І ось радісна подія – заасфальтована дорога. І рідним героя Афганістану Миколи Банджі приємно, бо вулиця носить його ім'я. 

А про вулицю Лесі Українки то й мови нема – її в першу чергу треба було впорядкувати. Але все впиралось в кошти. Вулиця Мартинюка бере початок з минулого століття. Це наша історія, як же її оминути? Тим більше, вулиця знаходиться в центрі Голоб. Такого ж порятунку потребувала і вулиця Чічіко Бенделіані.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 787

Минулого четверга, 23 січня ц. р., відбулась шістдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер за традицією привітав колег-депутатів, які відзначили свій день народження у міжсесійний період. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять загиблого на Сході волинянина Миколи Сорочука та полеглих захисників Донецького аеропорту. 

Потому до слова було запрошено головного лікаря Ковельського МТМО Олега Самчука, який вручив міському голові Олегу Кіндеру та депутатам міськради Подяки за сприяння у впровадженні та розвитку трансплантології у місті Ковелі (на знімку праворуч). Олег Олегович висловив слова щирої вдячності очільнику міста та обранцям громади, котрі "своїми рішеннями допомагали створити матеріально-технічну базу для здійснення таких надскладних операцій". Він наголосив, що колектив Ковельського МТМО й надалі докладатиме максимум зусиль для розвитку медицини й для того, аби у Ковелі був один з найкращих та найсучасніших транплатанційних центрів в Україні. 

Міський голова навзаєм подякував працівникам МТМО за їх професіоналізм й пообіцяв  і в подальшому таку ж гарну й плідну співпрацю.

Після того, як було сформовано робочі органи сесії, був відведений час для оголошення депутатських запитань та запитів.

Першим із депутатським запитом до Ковельського міського голови звернувся Ігор Пініс (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП"). У зв'язку із загрозливою ситуацію, що складається із ветеранами Збройних Сил, учасниками АТО, більшість з яких отримали значні моральні травми та мають ознаки посттравматичного синдрому, Ігор Олексійович наголосив на необхідності, створення при відповідних структурах Ковельської міської ради Центру надання психологічної допомоги за прикладом Луцької міської ради. Однак, як зазначив у відповідь міський голова, подібний Реабілітаційний центр для учасників АТО давно діє при Ковельському МТМО. В зв'язку з цим він дав розпорядження начальнику  відділу охорони здоров'я Лідії Жолінській розібратися із озвученим вище питанням.

У депутатському зверненні Наталії Сеник (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") мова йшла про облаштування “кишень” для висадки та посадки пасажирів в районах шкіл і дитячих садочків міста.

В свою чергу, Геннадій Кіндер (ПП "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина") звернувся з проханням посприяти в реконструкції та благоустрої дитячо-юнацької спортивної школи № 1 по вул. Одрича, 2. Для початку, як наголосив Геннадій Олексійович, "було б добре хоча б кілька ліхтарів там встановити, щоб діти могли нормально дійти до школи в темну пору доби".

Озвучила свій депутатський запит і Галина Стасюк  (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП").  "У зв'язку з переміщенням Центру екстреної медицини на територію  колишньої залізничної лікарні,  – зазначила депутат, – виникла проблема, пов’язана з тим, що Ковель-ІІ з центром міста розділяють залізничні колії, обладнані переїздами, котрі бувають періодично закриті  для маневрової роботи залізничного транспорту. Це заважає швидкому прибуттю бригад екстреної допомоги до жителів міста. Кожна ж хвилина затримки прибуття лікарів до пацієнта може обернутися фатильним наслідком". А тому, на переконання Галини Миколаївни, для організації належного функціонування швидкої допомоги доцільно створити в районі центру міста пункт для розміщення бригад екстреної медицини. 

 У відповідь міський голова доручив депутату підготувати звернення Ковельської міської ради  до Волинської обласної ради, у комунальній власності якої і перебуває відділення,  щодо вирішення цих питань.

Ірина Роїк (ПП "Блок Петра Порошенка "Солідарність") звернулася з проханням посприяти в приведенні до належного стану доріг по вул. Незалежності, поблизу будинків №№ 69а, 57, 61, 59, 55. "Прошу, в першу чергу, в першому кварталі 2020 року провести поточний ямковий ремонт в районі вул. Незалежності,  55, 59, – наголосила вона. – А також виділити кошти на виготовлення комплексної проєктної документації по вул. Незалежності, 55, 57, 69а, 59, 61. Кошти прошу, при можливості, зарезервувати  з продажу комунальної власності на аукціонах".

Потому обранці громади перейшли до розгляду питань порядку денного.  Підтримали депутати рішення про затвердження передавального акта вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №1, перейменування та затвердження нової редакції статуту закладу загальної середньої освіти "Ліцей №5". Вони напрацьовані відповідно до рішення міської ради від 28.11.2019 р., №59/75, в якому йдеться про припинення функціонування вечірньої школи і приєднання її до ЗЗСО №5. 

Обранці громади дали згоду на розроблення та внесення змін до  детальних планів територій. Також було розглянуто понад 40 питань, що стосуються регулювання земельних відносин в місті. З-поміж іншого затверджено протокол комісії з розподілу земельних ділянок між учасниками АТО та ООС.

Схвалили на сесії міську цільову програму "Житло для молоді на 2020 рік". Вона спрямована на створення належних умов для забезпечення житлом молодих сімей та одиноких молодих громадян, які мешкають у Ковелі, через іпотечне кредитування. На сьогодні в рейтингу кандидатів на отримання пільгових довготермінових кредитів на будівництво (реконструкцію) та придбання житла зареєстровано 70 молодих родин та одиноких ковельчан віком до 35 років. 

Депутати погодили зміни до інвестиційної програми підприємства теплових мереж "Ковельтепло", затвердили рішення виконавчого комітету та взяли до відома інформацію про його роботу у IV кварталі 2019 року. 

Галина ЦЮРА, 

кор. газети “Вісті Ковельщини”.

Відділ внутрішньої політики, інформаційної роботи та зв'язків з громадськістю міськвиконкому.

Минулого четверга, 23 січня ц. р., відбулась шістдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер за традицією привітав колег-депутатів, які відзначили свій день народження у міжсесійний період. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять загиблого на Сході волинянина Миколи Сорочука та полеглих захисників Донецького аеропорту. 

Потому до слова було запрошено головного лікаря Ковельського МТМО Олега Самчука, який вручив міському голові Олегу Кіндеру та депутатам міськради Подяки за сприяння у впровадженні та розвитку трансплантології у місті Ковелі (на знімку праворуч). Олег Олегович висловив слова щирої вдячності очільнику міста та обранцям громади, котрі "своїми рішеннями допомагали створити матеріально-технічну базу для здійснення таких надскладних операцій". Він наголосив, що колектив Ковельського МТМО й надалі докладатиме максимум зусиль для розвитку медицини й для того, аби у Ковелі був один з найкращих та найсучасніших транплатанційних центрів в Україні. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Наприкінці року Президент Володимир Зеленський доручив Уряду знизити тарифи на тепло та гарячу воду для українців. У відповідь Кабмін затвердив постанову, яка дозволяє місцевим підприємствам зменшити суми платіжок за грудень. Як відбувається перерахунок ціни на тепло і мешканці яких міст вже отримали менші платіжки за опалення, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Як рахують ціну на тепло?

Підприємства, які постачають гарячу воду і тепло, мають чітку формулу розрахунку тарифів: (теплові втрати + собівартість генерації + прибуток) / обсяг споживання. Більш, ніж 80% собівартості послуг становить ціна на газ. Решта чинників, що впливають на формування тарифів, менш  суттєві. На зарплати працівників підприємств припадає 7%, електроенергію – 5%, амортизацію та податки – 4%, прибутки компаній – лише 1%. Відповідно, що менша ціна на газ, то нижчий тариф для населення. 

В Україні ціна на газ за 2019 рік зменшилась на 30,5%. У грудні 2018 року 1000 кубометрів газу коштувала 7482 грн., а через рік – 5132 грн. Попри це, у листопаді українці заплатили за тепло за тарифами, не меншими, ніж у 2018 році. А подекуди навіть вищими. Тож у грудні Президент Володимир Зеленський звернувся до Кабміну, щоб виправити ситуацію.

"Ціни на газ зменшились, а тарифи – ні. Чому так? Шукаємо шляхи, як знизити ціну та зробити так, щоб за грудень українці отримали менші квитанції за опалення", – зазначив Глава держави і додав: "Не може платіжка за “комуналку” бути для людей вироком, і людина не може віддавати 50, 60 (є випадки – 70) відсотків від своєї заробітної плати".

На скільки зменшиться сума 

у платіжці?

У відповідь на вимогу Президента Кабмін 24 грудня 2019 року ухвалив постанову №1082 "Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію та послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води для споживачів у зв'язку із зміною ціни природного газу". Документ дозволяє змінити обсяг нарахувань за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до зміни ціни природного газу, що використовується для їх виробництва. 

"Раніше не було механізму, що дозволяв би зробити такий перерахунок, тепер він є. Уряд прийняв постанову, що дає таке право органам місцевої влади", – наголосив Прем'єр-міністр Олексій Гончарук.

За попередніми розрахунками Уряду, сума в платіжці за грудень може бути знижена на 30%. Тобто залежно від регіону українці зможуть заощадити на опаленні від 300 до 400 гривень.

"Здійснення перерахунку дозволить зменшити платіжку споживача за грудень 2019 року у середньому на 300-400 гривень. Так, наприклад, за опалювальний сезон 2019/2020 р.р. сім'я, що проживає в квартирі площею 65,3 кв. м, отримає зменшену платіжку в середньому на 800-1000 грн.", – повідомили у Міністерстві розвитку громад та територій.

Важливо зауважити, що Уряд не може зобов'язати місцеву владу зменшити тарифи. Постанова має лише рекомендаційний характер. Вартість послуг для населення розраховує місцева влада, а затверджує – Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕКП). Водночас в Уряді сподіваються, що регіональні “Теплоенерго” підуть назустріч споживачам. 

Хто отримав “дешевші” платіжки?

За даними Кабміну, до ініціативи щодо зниження тарифів долучились 124 міста. Зокрема, 16 обласних центрів: Вінниця, Луцьк, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Кропивницький, Львів, Одеса, Рівне, Тернопіль, Харків, Херсон, Івано-Франківськ, Хмельницький, Чернігів, Київ.

Найсуттєвіше тариф упав у Житомирі – аж на 34%. За інформацією міської влади, власники однокімнатних квартир заплатили за теплопостачання у грудні на 241,06 грн. менше, двокімнатних – на 340,8 грн. менше, а трикімнатних – на 440 грн. менше. 

Велику знижку на теплопостачання отримали також мешканці Кропивницького – 28,7%. Вінничанам влада пообіцяла зменшити опалювальний тариф у грудні на 26%, а вартість гарячої води – на 23%. У Запоріжжі тариф на тепло знизили на 24%, а на гарячу воду – на 22%. А мешканці столиці отримали платіжки, дешевші на 22-28%. 

У Маріуполі вартість теплопостачання зменшилась на 15%. Попереду – також перерахунок тарифів на гарячу воду. Майже на 10% меншою буде сума в платіжці для чернігівців, які користуються гарячою водою та централізованим опаленням.

За словами експертів, багато міст почали перерахунок, але ще не назвали точних цифр. А в деяких містах знижки будуть несуттєвими, оскільки їхні тарифи вже були скореговані раніше. 

Фахівці закликають не хвилюватись, якщо хтось не отримає дешевшу платіжку вже в січні. Деякі “Теплоенерго” можуть перенести знижку на наступні місяці, адже моніторинг цього процесу триватиме аж до травня. 

Оксана КОВАЛЬ.

Наприкінці року Президент Володимир Зеленський доручив Уряду знизити тарифи на тепло та гарячу воду для українців. У відповідь Кабмін затвердив постанову, яка дозволяє місцевим підприємствам зменшити суми платіжок за грудень. Як відбувається перерахунок ціни на тепло і мешканці яких міст вже отримали менші платіжки за опалення, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Підприємства, які постачають гарячу воду і тепло, мають чітку формулу розрахунку тарифів: (теплові втрати + собівартість генерації + прибуток) / обсяг споживання.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395

Мальовничу красу,  багатство і щедрість природи, прадавні народні  традиції плекає село Білин Ковельського району. Тут живуть привітні, роботящі й дуже  талановиті люди, які трепетно бережуть скарби української  духовності та культури. 

В атмосфері  мелодійної  української пісні виховувалася й Валентина Повх з Білина. Вона змалку була активною та енергійною, любила декламувати вірші,  у школі її відзначали як здібного організатора масових заходів. Тож недаремно тодішній завідуючий сільським клубом запросив творчу юнку на роботу. 

Свого часу вона закінчила Луцьке училище культури, Рівненський інститут культури. У Будинку культури рідного села жінка працювала п'ятдесят років, 33 з них – директором закладу. За  значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм у 2009 році  Валентині Повх присвоєно почесне звання "Заслужений працівник культури України".

Народний фольклорний колектив з Білина "Родина" відомий на всю країну. Біля витоків його створення стояла і Валентина Повх, яка була режисером-постановником в колективі. Весільні обряди, автентичні пісні запали в серця слухачів і Ковельщини, й Волині, неодноразово підкорювали артисти столичну сцену, виступали в Польщі, Білорусі. А ще співучі білинці були гостями  передачі "Фольк-music", брали участь в районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалях.

Гідно продовжує співочі традиції односельчан талановита молодь. Особливою гордістю Валентини Повх є засновані нею дитячі фольклорні гурти "Калинонька" і "Журавлик". Юні виконавці беруть активну участь у заходах, що проводяться у селі і за його межами, неодноразово відзначені нагородами у музичній сфері. Зокрема, гурт "Калинонька" брав участь в гала-концерті Всеукраїнського фестивалю "Червона рута", що проходив у Києві. В 2011 році став лауреатом цього фестивалю.

Нині  пані Валентина – на заслуженому відпочинку, і під час нашої розмови вона тепло згадує роки своєї роботи:

– Скільки масових заходів, концертів проведено в сільському Будинку культури! Я  пишаюся своїми талановитими односельчанами, які залюбки відвідували культурну установу. З ними ми разом організовували дозвілля у рідному селі і щиро тішилися, коли у залі був аншлаг.  

Надійною підтримкою та опорою пані Валентини є чоловік Василь Адамович. Разом вони співають у "Родині", господарюють, виховали трьох дітей, мають восьмеро онуків, двоє правнуків. Василь Адамович – учасник бойових дій, голова ветеранської організації Білинської сільської  ради, заступник голови районної ветеранської організації. 

Підтримує чоловік дружину в реалізації ще одного проєкту – домашнього музею. 

– Ідея створити музей старожитностей в мене назрівала давно. Я дуже люблю все автентичне, українське, маю чимало старовинних предметів побуту. Хотілося  впорядкувати все, гарно оформити експозицію. Віднедавна  на власному подвір'ї маємо невеличку кімнату-музей, куди радо запрошуємо   бажаючих, – розповідає господиня.

У музеї Валентини Повх уже побували рідні, односельчани, гості з Ковеля. Серед експонатів – родинні реліквії, які дуже дорогі серцю пані Валентини. Якось два старовинні рушники, успадковані від матері чоловіка, хотіли купити в Києві, але Валентина Мефодіївна відмовилася від такої угоди.  

На чільному місці – вишитий мамою весільний рушничок, на якому вінчалися Валентина та Василь. Деякі рушники мають уже по сто літ, а древня ступа належала ще прадіду Василя Адамовича. В експозиції також – ікони, вишиті картини та скатертини, ткані рядна, дитяча колиска, ступка з товкачиком, колишня праска, старий серп, ціп, плетені кошики, статуетки. Пам'ятним для подружжя є портрет Тараса Шевченка, який молодятам подарували на весілля. Кожна річ огорнута серпанком спогадів, минулого дружної родини. А в невтомної жінки вже з'явилися нові плани та ідеї по розширенню та розвитку свого музею. 

"Без минулого немає майбутнього" – ця давня істина є основою світогляду героїні нашої публікації. Пані Валентина є справжньою берегинею  українського слова, пише чудові вірші, дуже любить співати. 

– Гарно співала моя мама, Уляна Федорівна. А пісні у виконанні бабусі Ольги Никифорівни навіть приїздили записувати з Луцька. І сьогодні  в Рівненському інституті культури зберігаються записи пісень моєї бабусі.

Валентина Мефодіївна зустріла нас в національному вбранні, майстерно вигаптуваному власноруч. Сорочки вишила собі, чоловікові, дітям, онукам та правнукам. Також власноруч виготовила костюми для дитячо-юнацького фольклорного гурту “Калинонька”.

– Мабуть, від бабусі у мене хист до вишивання. Досі зберігається в родині її вишита сорочка і фартушок, які вона колись мені подарувала, – розповідає жінка. 

 Ще довго линула наша розмова в затишній оселі Валетини Повх. Ми переглядали сімейні фото, говорили про її дитячі роки, прожите і пережите, про моменти спілкування з народною артисткою України Оксаною Пекун під час підготовки та зйомок передачі "Фольк-music", про квіти, в яких влітку потопає оселя Повхів. 

l

Вчора, 29 січня, Заслужений працівник культури України Валентина Повх з Білина відзначила 70-річний ювілей.

– Я – щаслива жінка, бо маю велику дружну родину, повагу і любов від чоловіка, дітей, онуків та правнуків, односельчан, а професійне життя присвятила улюбленій роботі, – зазначила ювілярка і продовжила: 

– Моя мама, мудра сільська жінка, не раз мені казала: "Завжди роби людям добро, дитино". Ці мамині слова є дороговказом усього мого життя і завжди допомагають обирати вірний шлях.

l

Колектив редакції газети "Вісті Ковельщини" щиро вітає Вас, Валентино Мефодіївно, з ювілеєм! Нехай Господь дарує Вам довгі,  щасливі, натхненні роки життя, міцне здоров'я, радість, родинний затишок, здійснення всіх планів та мрій! Хай Ваші високий професіоналізм, організаторські здібності, людяність і доброта, творчість і талант й надалі сприяють культурному розвитку рідного краю!

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: Заслужений працівник культури України Валентина ПОВХ разом з чоловіком Василем Адамовичем; у домашньому музеї; експонати, дбайливо зібрані Валентиною Повх; ювіляр дає інтерв’ю журналістам.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Мальовничу красу,  багатство і щедрість природи, прадавні народні  традиції плекає село Білин Ковельського району. Тут живуть привітні, роботящі й дуже  талановиті люди, які трепетно бережуть скарби української  духовності та культури. 

В атмосфері  мелодійної  української пісні виховувалася й Валентина Повх з Білина. Вона змалку була активною та енергійною, любила декламувати вірші,  у школі її відзначали як здібного організатора масових заходів. Тож недаремно тодішній завідуючий сільським клубом запросив творчу юнку на роботу. 

Свого часу вона закінчила Луцьке училище культури, Рівненський інститут культури. У Будинку культури рідного села жінка працювала п'ятдесят років, 33 з них – директором закладу. За  значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм у 2009 році  Валентині Повх присвоєно почесне звання "Заслужений працівник культури України".

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 804

Повір, шановний читачу, не раз буває у житті: працюєш, спілкуєшся, радишся з людиною, і раптом хвилею соціально-політичних буревіїв відносить її кудись далеко й вона зникає із повсякденного життя.

Ні, вона не пропадає назавжди, а просто все її добре чи зле десь ховається у куточок свідомості і до пори-до часу не тривожить твоє єство.

І раптом: о, диво! Вона з'являється в іншій  іпостасі – скажімо, письменницьким доробком. І спогади приходять, мов добрі гості.

Так "повернувся" до мене Володимир Йосипович Бокач, істинний білорус із діда-прадіда і щирий українець по життю. Повернувся автобіографічною книгою "Мій рід: коріння і гілки".

Автор – особистість знакова. Він із когорти тих відповідальних працівників, які загальнолюдське, суспільне і громадське ставили вище свого особистого "я".

Моє перше знайомство з ним відбулось на “барикадах” господарських негараздів у 90-их роках ХХ століття. В одному із колгоспів району від електроструму загинуло кілька корів. Так іноді трапляється внаслідок недбалості і безвідповідальності.

– Ти поєдь, разбєрісь і доложи мнє, – із білоруським акцентом наголосив В. Бокач. Ослухатися голови комітету народного контролю я, звичайно, не міг. Його посада авторитетна і серйозна. На неї випадкових людей не призначали – там мали бути присутні розсудливість, мудрість та безкомпромісність. Словом, кремінь і доброта.

Будучи начальником району електромереж, я й сам переживав за наслідки надзвичайної події. Заспокоювало мене те, що обійшлося без людських жертв.

Причина аварії була, як-то кажуть, на виду. На ввідному електрощитку корівника окислився контакт нульового дроту. Стався так званий перекіс фаз, і в результаті металеві труби та доїльні агрегати опинилися під напругою.

Зважаючи, що аварію спричинила технічна несправність, а не людський фактор, відповідальні за безпеку обійшлися легким переляком.

Про свою людську позицію при вирішенні таких неординарних питань Володимир Бокач пише:

"Особливо виваженого підходу вимагали питання покарання посадових осіб. Адже за кожним конкретним випадком стояла доля не тільки окремої людини, але  і його сім'ї, дітей, близьких".

Бувало, керівника карали по лінії народного контролю, але тоді він не отримував покарання від прокуратури.

Вищесказане – це вагомі штрихи до портрету високопосадовця, в яких переважає людяність. Бачити людину – то позиція мудрого керівника. Теперішнім державним службовцям перейняти б цей досвід! "Я намагався завжди до посадових обов'язків підходити творчо, шукати нестандартні рішення для залагодження конфліктних питань", – пише автор.

Це ще один приклад позитивної діяльності керівника. Розгляньмо, як це виглядає на практиці. Володимир Бокач отримує відповідальне завдання – бути куратором будівництва нового приміщення музею Лесі Українки  у селі Колодяжному.

Він негайно занурюється в проблеми будівництва. Вивчає всі "за" і "проти" реалізації цього проєкту. Радиться із головою райвиконкому Віталієм Балюком, вивчає можливості будівельних організацій, адже об'єкт – під знаком "Народної будови". Проводить зібрання керівників підприємств міста та району – кожен отримує посильне завдання і кожен має внести свою дещицю у загальну справу: хто має забезпечити будівельні матеріали, хто – робітників і т. д., і п. т.

В. Бокач організовує інформаційну кампанію про хід будівництва у міськрайонній газеті "Прапор Леніна", на радіо і телебаченні. Зверніть увагу: запроваджують "Золоту книгу", куди вносять прізвища всіх, хто допомагає в будівництві. При цьому налагоджують посильний контроль за ходом будівництва.

"Відкриття музею проходило урочисто", – скромно підсумовує В. Бокач виконану роботу.

В наш час окремі керівники взяли за практику обіцяти щось й не виконувати обіцяне. Ось, шановний читачу, ще один позитивний штрих.

Під майданчик для будівельних матеріалів було задіяно город  колодяжненця Ф. Й. Рибачука. Звичайно, заперечень не було. Але про цю поступку ветерана праці не забув Володимир Бокач. Восени він   компенсував йому втрачений урожай картоплі.

Без підтримки найбільш високопоставлений керівник "один у полі не воїн". В. Бокач теплим, щирим словом згадує тих, хто ішов з ним поруч. Це Микола Нагайчук, Василь Борисюк, Володимир Блаженчук, Григорій Гаврилюк, Олександр Сенюк, Ігор Павлюк, Микола Вельма, Валентин Черняк, Віталій Кривцун та багато інших.

Особливе місце в книзі відведено спогадам про спілкування і стосунки із Георгієм Остапюком, Василем Діордійчуком, В'ячеславом Шевчуком,  і знову оте слово  – "та інших".

Його організаторські здібності, професіоналізм і загальнолюдська позиція не залишилися поза увагою у рідній Білорусі. Через деякий час Володимира Йосиповича  призначають на високий пост радника посольства Білорусі в Україні з питань політики, науки та культури. Вклад в розвиток дружби і співробітництва між дружними народами вагомий, але це – ще одна ненаписана повість.

Буває, і не раз, коли береш в руки книгу, яка розповідає про чийсь рід, і, не дочитавши до кінця, відкладаєш її вбік. Книга В. Бокача "Мій рід: коріння і гілки" не залишає вибору – ти мусиш її дочитати до останньої сторінки. Вона позитивна і повчальна, особливо  у наш суперечливий час. Тут не тільки опис тих чи інших подій, а погляд на життя того часу, його "плюси" і "мінуси". На те життя, яке багато хто "люстрував", піддаючи анафемі  праведне, корисне і грішне водночас. В книзі присутній нарис про життя Антона Магура, неординарну, талановиту особистість.

Ось що пише автор: "Якщо вдивлятися в життя Антона Федоровича з висоти років, що промайнули, то він як би узаконював свої постулати на людське щастя: "Щоб жити пристойно, потрібно ставитися до справи добросовісно, бути працелюбним і терпеливим, наполегливим і сміливим. Потрібно обов'язково вірити в себе, в людей, в завтрашній день. Якщо людині здається, що вона все пізнала, це означає, що вона не зрозуміла і нічого не пізнала в цьому житті. Ніколи не перебільшуй свої знання, завжди навчайся в інших. За право бути господарем на своїй землі потрібно боротися, і, звичайно, вірити в успіх".

Ось такий своєрідний кодекс для особистості і для кожної небайдужої людини. Цей кодекс випробуваний життям і діяльністю Володимира Йосиповича Бокача. 

Повір, шановний читачу, не раз буває у житті: працюєш, спілкуєшся, радишся з людиною, і раптом хвилею соціально-політичних буревіїв відносить її кудись далеко й вона зникає із повсякденного життя.

Ні, вона не пропадає назавжди, а просто все її добре чи зле десь ховається у куточок свідомості і до пори-до часу не тривожить твоє єство.

І раптом: о, диво! Вона з'являється в іншій  іпостасі – скажімо, письменницьким доробком. І спогади приходять, мов добрі гості.

Так "повернувся" до мене Володимир Йосипович Бокач, істинний білорус із діда-прадіда і щирий українець по життю. Повернувся автобіографічною книгою "Мій рід: коріння і гілки".

Автор – особистість знакова. Він із когорти тих відповідальних працівників, які загальнолюдське, суспільне і громадське ставили вище свого особистого "я".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619