Повідомлення в номер / Про послугу доставки газу та порядок її оплати

27.02.2020

Про послугу доставки газу та порядок її оплати

Актуально та доступно про нові зміни на газовому ринку щодо розділення платежів в інтерв’ю розповів нам начальник Ковельського відділення АТ «Волиньгаз» Олег Гнатюк.

— Олеже Леонідовичу, з цього року споживачі газу отримують два рахунки – один за газ, другий – за його доставку. Чому розділили рахунки?

— Це завершальний крок реформи ринку газу, який обмежує вплив природних монополій. За європейським законодавством продавати газ і транспортувати його мають різні компанії. Відповідно, споживачі отримують різні рахунки за ці послуги – окремий від продавця газу, окремий – від оператора ГРМ, що доставив газ.

Що це дає споживачам?

По-перше, наші клієнти, що використовують газ для опалення, помітили, що плата за доставку газу в січні в два рази менша, ніж в грудні, до цього розподілу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563

Повідомлення в номер / Єдність поколінь, скріплена кров'ю

27.02.2020

Єдність поколінь, скріплена кров'ю

Вічна пам'ять Героям!

У кровопролитних боях на афганській землі загинули наші земляки; виконуючи військовий обов'язок:

180-й мотострілецький полк – Ткачук Ярослав Михайлович, уродженець с. Кашівки. Водій-механік, рядовий. Помер 3 березня 1986 року від ран. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П.п. 51884.

177-й мотострілецький полк – Білинець Віктор Григорович, уродженець с. Черемошного. Молодший сержант, командир відділення. Загинув в бою 4 березня 1986 року. Нагороджений орденом "За бойові заслуги", медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П.п. 51863.

181-й мотострілецький полк – Оксенюк Сергій Іванович, уродженець с. Козлиничі. Прапорщик, командир взводу. Загинув у бою 29 квітня 1987 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно), медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П. п. 51932.

Вічна їм пам'ять!

Як відомо, 15 лютого кожного року в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Саме в лютому, 31 рік тому, розпочалося виведення радянських військ з території Афганістану, де воювали і наші земляки, п'ятнадцятеро з яких загинули у кровопролитній і жорстокій війні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 527

Повідомлення в номер / Пісня жити і працювати допомагає

27.02.2020

Пісня жити і працювати допомагає

“А роки летять, а роки

летять,

Їх навіть на крилах не

можна догнать”, –

– це і в пісні, і в житті Лідії Хомівни Бакун, що проживає в с. Дарівці, справді так. Адже й не зчулась, коли на її життєвому шляху з'явилось 85. Ніби й не жила. Але якби запитати, що найважливіше було в її житті, то сказала б: пісня і церковний хор. Бо скільки себе пам'ятає, співала, маючи чудовий голос. Спогади про церковний хор – це справжній літопис життя Голобської святині.

Коли слухаєш цю щиру розмову, то дивуєшся, скільки оптимізму, відповідальності має ця жінка, а яка чудова пам'ять: знає, які регенти були, які пісні розучували, куди їздили. Все ніби вчора.

– Всяко в житті було, – веде роздуми Лідія Хомівна, – іноді й дуже важко: ішла до церкви, просила поради, розради у Святих, робила це з великою вірою. Так все життя із вірою крокувала Божими стежками, зверталася словом і думкою до найвищої мудрості – Біблії.

Спочатку було складно, церкву зневажали. Ремонтні роботи здебільшого робили за власні кошти, бо мало прихожан було. На радість, вистояла наша Святиня, її двері не зачинялись ніколи, і тепер радує людей не тільки селища.

Коли настала перебудова, церква ніби відродилась. Завдяки ремонтним роботам практично стала новою, прекрасною будовою, із зразковим благоустроєм, духовним збагаченням прихожан. В церкві на службах співає три хори, і більше півстоліття Лідія Хомівна – незамінима хористка, знаюча, активна, ділова, співуча. І не диво, що у день ювілею їй співали "Многая літа" всі хори і всі присутні в церкві. Ієромонах Ніфонт щиро дякував ювілярці за багаторічний церковний спів, зичив довгих років життя при доброму здоров'ї, подарував ікону Божої Матері, щоб вона її завжди оберігала.

Знаю Лідію Хомівну давно. Сидячи в затишній кімнаті, слухала тиху розповідь про її життєвий шлях. І ніби по-новому відкривала сторінки її життя, співчувала нелегкій жіночій долі.

На життєвій стежині нашої героїні переплелось усе: неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань.

Народилася в с. Дорогуську Холмського повіту (тепер – Польща). Село розкинулось біля самого кордону, з Україною розділяла річка, де сільські діти проводили відпочинок, часто бавились у війну. А вона не забарилась, гул ворожих літаків перервав не тільки дитячі забави, а й приніс багато горя, біди, смертей. Що сталася велика біда, маленька Леокадія не відразу зрозуміла, а важкий спогад про смерть батька залишився на все життя. Не забуває, як горіли хати, які підпалювали німці. Перші людські смерті дитяче серце закарбувало назавжди. На цьому закінчилось її дитинство.

Матері з двома маленькими дітьми було в роки війни дуже важко. Леокадії було 6 років, брату – 2. Ще гриміли громи війни на Заході, люди збирались засівати мирні поля, а тут знову неспокій. Пішли між людьми чутки: ніби мають переселяти. Скільки тривог, непорозумінь! На збір дали декілька днів, поставили товарні вагони, в які помістили свої необхідні речі, і поїхали до Херсона. В незвіданій дорозі було всім важко, а матері Леокадії особливо, бо допомогти нікому, а діти ще хворіли. У селі були німецькі хутори, там і розмістили переселенців. А скрізь голод, мама пішла в колгосп, де платили кавунами, сливами, а більш за все хотілось хліба.

Вирішили їхати на Захід. Зупинились в Дарівці (на той час в Божедарівці). Казали: коли люди, що поселились тут, село називали Божим даром. В селі – початкова школа, де навчалась і Леокадія, хоча в школі її записали "Лідією". Роки пролітали швидко, Лідія закінчила семирічку в Голобах, а далі треба було працювати, допомагати мамі по господарству.

З радістю на обличчі і теплотою в душі згадує своїх подруг, з якими співала в церковному хорі. Це – Ольга Заєць, Лідія і Євгенія Присади, Устя Стеблевець, Віра Стеблевець. Це ті, з ким Лідія Хомівна починала вивчати церковний спів. А співати любила. Бувало, коли пасла корови, співала так, що вся округа слухала. А потім мамі говорили, що там твоя співачка виступає, та так, що по всіх хуторах чути. Хтозна, якби була можливість навчатись, то перед нею відкрилися б гарні перспективи.

Але доля розпорядилась по-іншому: на дівочій стежині у 17 років зустрівся Віталій. І поніс їх вир сімейного життя. Жили в злагоді, любові. Молода дружина всіляко старалася, аби в сім'ї було все до ладу, у всьому наводила порядок, чистоту. Дуже любила вирощувати квіти. Та й чоловік мав "золоті" руки: за що не візьметься, все "кипіло" в його руках. Жила сім'я в батьків, а так хотілось свій дім, сад. Заробляли кошти на будівництво в Луганську на роботі в шахтах. За допомогою батьків збудували дім, в якому сім'я живе і нині.

Невдовзі народилась у них донечка. Радості не було меж. Дівчинка росла, оточена любов'ю, турботою, увагою.

– Дитина була надзвичайно розумною не по роках, – з сумом нині згадує Лідія Хомівна. – У два роки вона знала увесь алфавіт на пам'ять, рахувала. Пам'ятаю, ми купили їй "Буквар". Дитина так щиро зраділа, розглядаючи малюнки. Можливо, Богу було так потрібно забрати таке янголятко. Для нас – це велика трагедія.

Молода мама за сльозами світу не бачила, а тоді й зустрівся чоловік, який (за словами людей) вмів бачити майбутню долю. Прийшов до Лідії Хомівни і сказав: "Не плач, буде скоро у тебе друга донька". В сім'ї народився через деякий час хлопчик – Валерій. Підростав синок, в селі відкрився садок, і молода мама пішла на роботу. Спочатку працювала на бурякопункті, пізніше техпрацівницею в музичній школі. Чоловік також працював, дома тримали чимале господарство.

Отак жила на видноті сім'я Бакунів: добрі, щирі, працьовиті, ніколи вони не нарікали на свою долю, ніколи не скаржились на труднощі, вміли виходити самі з будь-яких складних ситуацій. Злагода і мир панували в їх щасливому сімействі. Віктор був талановитим музикантом, його запрошували на весілля, виступи, в селі був клуб, де збиралась молодь, та й літні люди. Ось тут завжди ставав у пригоді акордеоніст Віктор.

Протягом усіх років життя моя співрозмовниця понад усе любила співати. На завершення сказала: "Гарна пісня, мелодія – як ліки від болю, як бальзам на душу в годину смутку". Моменти сімейного щастя не стерлися в її пам'яті з роками. Але в житті, як на довгій ниві, кажуть, доля готує чимало випробувань. Недовго прожив господар дому, і вже багато років Лідія Хомівна сама дає раду і в городі, і в хаті. Звикла змолоду: за яку роботу не бралась, все робила з душею, натхненням, любов'ю. Звичайно, коли не здужає, допомагає Валерій, а ще дівчата з соціальної служби. Вони надійні, добрі, чуйні для одиноких ветеранів.

Дивуюсь цій добрій жінці, її мудрості, таланту вміти жити і працювати, та ніколи не нарікати на долю, а завжди гордитися своїми прожитими роками.

У день свого ювілею Лідія Хомівна з радістю зустрічала гостей, а їх було багато, то розмістились у двох кімнатах. Її вітали сусіди, родина, влада, священик, регенти. А вона, щаслива, витираючи сльози радості, тихенько дякувала Богові за прожиті роки...

Валентина СІЧКАР.

“А роки летять, а роки летять,

Їх навіть на крилах не можна догнать”, –

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 458

Повідомлення в номер / УВКГ “Ковельводоканал” інформує

27.02.2020

УВКГ “Ковельводоканал” інформує

Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» інфомує, що відповідно до Розділу III «Правил приймання стічних вод у систему каналізації м. Ковеля», затверджених 08.09.2011 року рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради №386, до міських централізованих систем водовідведення приймаються стічні води споживачів, які не призводять до порушення роботи каналізаційних мереж та очисних споруд, безпеки їх експлуатації та можуть бути очищені на КОС виробників відповідно до вимог Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 року, № 465.

Споживачі (юридичні особи незалежно від форм власності та відомчої належності, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність і взяті на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з Податковим кодексом України, які скидають стічні води до систем централізованого водовідведення або безпосередньо у каналізаційні очисні споруди), зобов'язані дотримуватись вимог до скиду стічних вод та установлених кількісних та якісних показників стічних вод на своїх каналізаційних випусках.

Каналізаційні стоки споживачів, що приймаються до систем централізованого водовідведення, не повинні, зокрема, містити забруднюючих речовин з перевищенням допустимих концентрацій, установлених Правилами приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення (Правила) та місцевими Правилами приймання.

У разі, якщо на об'єктах споживачів здійснюються виробничі процеси, передбачені переліком виробничих процесів, при здійсненні яких споживач повинен мати локальні очисні споруди для попереднього очищення стічних вод перед їх скиданням до системи централізованого водовідведення та очищення стічних вод згідно з додатком 1 до Правил, а також при систематичному скиді понаднормативних забруднень, скидання стічних вод до систем централізованого водовідведення без попереднього їх очищення на локальних очисних спорудах не допускається, крім визначених законодавством випадків.

Локальні очисні споруди споживача мають відповідати вимогам технічних умов, виданих Ковельським УВКГ відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08 р.

Відповідно до Розділу II Правил, Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» повинно, зокрема, контролювати якість, кількість і режим скидання стічних вод споживачами; здійснювати раптовий (не погоджений зі споживачами заздалегідь) відбір контрольних проб; у разі виявлення порушень споживачами умов скидання стічних вод, вимог Правил, місцевих Правил приймання та умов укладеного з виробником договору, вимагати їх усунення в установлені виробником строки та вживати заходів впливу, передбачених договором, цими Правилами та місцевими Правилами приймання.

Варто відзначити, що відповідно до п. 6 розділу III «Правила приймання стічних вод до систет централізованого водовідведення» №316, затверджених 1 грудня 2017 року Наказом Міністерств регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, при виявлені перевищення фактичної концентрації будь-якого показника над зазначеною в договорі про приймання понаднормативно забруднених стічних вод додаткова оплата послуг водовідведення здійснюється споживачем з коефіцієнтом кратності, який визначається відповідно до Порядку.

У разі невиконання споживачами Правил та місцевих Правил приймання щодо дотримання якості та режиму скиду стічних вод об'єкт споживача може бути відключений від системи централізованого водовідведення після письмового попередження виробником не менше, ніж за п'ять діб (Розділ V Правил).

10 січня 2020 року Державним агенством водних ресурсів України Ковельському УВКГ «Ковельводоканал» видано Дозвіл на спецводокористування №3/ВЛ/49д-20, яким затверджено нові ліміти скидання забруднюючих речовин із зворотними водами у поверхневі водні об'єкти (ГДС).

Необхідно зазначити, що затверджені нормативи ГДС, які вступили в дію з 10.01.2020 року, значною мірою зменшені у порівнянні із попередніми від 13.01.2017 року, особливо по окремих забруднюючих речовинах, а саме: азот амонійний — у 3,17 раза; нітрати — у 8,5 раза; нітрити — у 9,1 раза; залізо — у 2 раза; нафтопродукти — у 8 разів.

З метою дотримання затверджених у 2020 році норм ГДС Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» змушене посилити контроль за вмістом гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин підприємств, що здійснюють скидання каналізаційних стоків до централізованих мереж каналізації Ковельського УВКГ, а також переглянути технологічний стан обладнання очисних споруд, які на даний момент не спроможні забезпечити дотримання нових встановлених нормативів.

З метою захисту міської системи централізованої каналізації від понаднормативних скидів забруднюючих речовин кожен споживач послуг (підприємство), що здійснює скидання каналізаційних стоків до мереж, повинен бути зацікавлений у підвищенні власних вимог до якості каналізаційних стоків.

Серед хімічних речовин, що контролюються нормативами ГДК та мають високий рівень присутності в побутових стоках, є речовини-фосфати, які особливо поширені у складі миючих засобів. Процес очищення каналізаційних стоків від фосфатів на міських очисних спорудах, які побудовані в 1964 році та потребують реконструкції технологічного обладнання, характеризується низьким ступенем очистки. В разі потрапляння фосфатів у природні водні об’єкти вони сприяють поширенню зелених водоростей в річках та озерах.

З метою дотримання гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в побутових каналізаційних стоках та запобігання засміченню систем централізованої каналізації, що призводить до виникнення аварійних ситуацій, витоку нечистот по стояках у підвальних приміщеннях багатоквартирних будинків, непрохідності каналізаційних випусків, УВКГ «Ковельводоканал» інформує про заборону потрапляння до міських каналізаційних систем наступних відходів:

- будь-яке тверде сміття та відходи, незалежно від походження, які категорично забороняється змивати в унітаз;

- вологі серветки, які виготовлені не з паперу, а з пластику, який не розчиняється і закупорює каналізаційні труби, створюючи великі непрохідні скупчення;

- рис і макарони, які в рідкому середовищі розбухають і часто сприяють утворенню закупорення;

- волокнисті матеріали (натуральні, штучні або синтетичні волокна, в тому числі волосся, вовна), тара, пакувальні матеріали та їх елементи, металева стружка, тирса, окалина, синтетичні матеріали (полімерні плівки, гранули, пилоподібні частинки, стружка тощо);

- яєчна шкаралупа та харчові рештки (рис, макаронні вироби, борошно), дрібні шматочки яких склеюються та утворюють кластери великих розмірів, що неминуче призводить до закупорювання;

- медичні ліки та будь-які хімічні речовини, серед яких: фарби, розчинники, клеї;

- волосся — це головна і найпоширеніша причина засмічення труб у ванній;

- засоби контрацепції, жіночі та дитячі засоби гігієни. Вони можуть розтягуватися і чіплятися до стінок труб, закриваючи просвіт. Дуже часто призводять до закупорювань. Засоби гігієни та дитячі підгузки створені для поглинання вологи. У каналізації вони сильно розбухають і утворюють великі закупорювання;

- залишки сигарет. Фільтри сигарет — синтетичні, вони розбухають і, що ще гірше, не розкладаються. Містять різні шкідливі речовини, такі як смоли і нікотин, які легко потрапляю у воду і отруюють її.

Пам’ятайте: рівень гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в стічних водах та кількість закупорень в централізованих мережах каналізації в багатьох моментах залежить від культури поводження з відходами.

Ковельське УВКГ “КОВЕЛЬВОДОКАНАЛ”.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

27.02.2020

Від четверга

до четверга

Від четверга до четверга

28 лютого, п’ятниця

Схід Сонця – 07.11 ; захід – 17.55.

Місяць – у Тельці.

День працівників патрульно-постової служби України.

Всесвітній день кравців.

День флориста або День квіткового дизайну.

Ап. від 70-их Онисима. Прп. Пафнутія, затв. К-Печерського.

Іменини: Олексія, Івана, Михайла, Миколи, Павла, Петра, Семена, Софії.

29 лютого, субота

Схід Сонця – 07.09 ; захід – 17.57.

Місяць – у Тельці.

Усіх преподобних отців, що в подвигу просяяли.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 463

Повідомлення в номер / Гороскоп з 2 по 8 березня

27.02.2020

Гороскоп

з 2 по 8 березня

Гороскоп з 2 по 8 березня

ОВЕН. Бажано спочатку перевiрити iнформацiю, а потiм робити висновки. Iнакше ризикуєте наламати дров.

ТЕЛЕЦЬ. Можна порадiти кар`єрним успiхам. Ви оточенi людьми, якi готовi багато чого зробити для вас i разом з вами.

БЛИЗНЮКИ. Традицiйний пiдхiд до вирiшення питань завжди вдалий. Довiртесь емоцiям.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 449

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 20 – 26 лютого

20.02.2020

Погода в Ковелі

20 – 26 лютого

Погода в Ковелі 20 – 26 лютого

Четвер. Мінлива хмарність, дощ і сніг. Температура: 5^оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 0^оС. Вітер південний помірний.

П'ятниця. Хмарно, невеликий дощем і сніг. Температура: 4^оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність, часом мокрий сніг. Температура: 1^оС. Вітер західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 512

Повідомлення в номер / Лесине слово у душах живе

20.02.2020 Семенюк Анатолій Володимирович

Лесине слово у душах живе

Маємо надбання світового значення.

Але чи не розіб'ємо його із вітром сірої буденності, недолугих реформ, децентралізацій та безвідповідальності? Заповнили інформаційний простір програми, заштемпельованими у "секретаріаті" Люцифера, а звичаєве, традиційне, культурологічне та духовне із свічкою вдень треба шукати.

І ось полегшення – конкурс юних читців поетичного слова, приурочений до 149-ої річниці від дня народження Лесі Українки.

Тішить душу, що невмируще слово Княгині української поезії сіється і зростає в душах провісником святої української весни.

Тому найперше маємо висловити подячне слово Тетяні Матяшук, завідуючій сектором культури і спорту РДА, за організацію поетичного дійства, а разом із тим – директору централізованої бібліотечної системи Галині Божик, яка зробила все необхідне для того, щоб у залі бібліотеки відчувалося справжнє свято.

Із сіл і селищ Ковельщини прибули 16 читців та їх наставники. Скажете: "Мало". Так. На жаль (чи, може, на добро), окремі об'єднані територіальні громади вирішили на обласний конкурс іти самі без регіонального відбору. Оцінки за цей крок як член журі не ставлю, але якось незвично. Уявляю собі: на Олімпіаду їдуть спортсмени без всеукраїнського відбору, безпосередньо, на свій страх і ризик. Але це до слова, адже нові часи – нові традиції.

Тон змаганням читців задала красуня із Центру культури та дозвілля Люблинця Оксана Турко (вікова категорія від 18 років). Твір "Щастя" Лесі Українки маловідомий і досить розлогий. Гарно декламувала, але ще більше дивувало, як вдалося запам'ятати стільки тексту. Феноменальна пам'ять – молодець!

І полилося дзвінким струмком Лесине слово від найменших – віком до 12 років. Дітки заворожують своєю безпосередністю. 9 милих, тендітних пташат вступили у боротьбу за місце під Сонцем. Переможцем стати непросто. Адже потрібно продемонструвати високу виконавську майстерність, сценічну культуру та здивувати режисурою твору. Звичайно, тут багато чого залежить від наставників, які допомагали і шліфувати манеру читання, і готувати сценічні костюми, і думати, як краще зворушити глядача та високоповажне журі дивословом Лесі.

Одностайним рішенням журі переможницею стала Анастасія Шпак із села Доротища. І співала голосисто, і читала зворушливо, і виглядала гарною квіткою.

Високу майстерність у номінації "Декламування" продемонстрували Дарина Середа – ІІІ місце (смт Люблинець) та Владислава Коваль – ІІІ місце (с. Поворськ). Особливо слід відзначити Антона Яворського із Поворська, якому присуджено ІІІ місце з "плюсом", адже він – один серед дівчат гурту читців. Хочеться порадити талановитим хлопцям: не замикайтеся у віртуальному просторі смартфонів. Беріть участь у живому житті, творіть. Дякуємо тобі, Антоне, ти –супер!

Затим в "бій" вступила вікова категорія 13-18 років. Ці, майже дорослі, вміють зворушити, зачарувати, заворожити і голосом, і манерою виконання, і витонченою сценічною красою. Від окремих виступів серце завмирало і душа тріпотіла.

Без сумніву, найкращою у цій номінації була Маргарита Орлова із Гішина. "Квіток, квіток, як можна більше квітів…" – твір сумний і навіть трагічний. Чотирнадцятирічна Маргарита своєю душевністю, талантом підкорила журі і присутніх в залі.

Визначити призерів для журі дуже було непросто. Після гарячих дискусій воно присудило ІІ місце Марині Антоновій із села Тойкута, ІІІ-е – Софії Янко (с. Мельниця Велицької ОТГ).

Без перебільшення, конкурс пройшов на високому творчому та організаційному рівні, і за це – заслужене пошанування "тренерам"-наставникам і всім, хто тим чи іншим чином долучився до підготовки поетичного дійства.

Слід зазначити, що переможених немає, адже участь у поетичному конкурсі – вже перемога. Більше того, час і матеріальні затрати не пропали марно. Українське слово із Лесиної скарбниці перелилося в душі юних читців, а це значить, що нове покоління формується під знаком національного відродження.

Так чи інакше, але конкурс – це вже історія, в якій панує українство. Дивиться на поетичне дійство Леся Українка із небес і тішиться, бо ж заради цього потрібно було жити, творити і страждати.

Переможці ж готуються до обласних змагань. Тримаймо кулаки за їх успіх. "До нових зустрічей!", – як сказала Тетяна Матяшук. Що ж, чекаємо. Віримо в перемогу.

Анатолій СЕМЕНЮК,

член журі конкурсу.

Маємо надбання світового значення.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 878

Повідомлення в номер / Рідна газета – в подарунок

20.02.2020

Рідна газета – в подарунок

Мабуть, багато прихильників нашої газети, як і я, із здивуваннями взяли до рук один з останніх номерів "Вістей Ковельщини". Спочатку подумала, що це святковий номер до певної події, яку я опустила. Але далі прочитала роз'яснення Миколи Вельми, що такий крок – це успішна, наполеглива, високопрофесійна, талановита робота колективу "міськрайонки" і запевнення, що і в подальшому читачі зможуть отримувати повноколірну газету.

Що ж, гарний, вражаючий подарунок. Хочеться просто подякувати за естетично привабливий номер, хоча, як для мене, наша газета завжди була близькою, цікавою і потрібною.

Скільки пам'ятаю, вона була і є часточкою мого життя. І колись, і нині дорожу кожним номером. Шукаю для себе корисне, потрібне. Я не хочу повторюватись, бо уже писала власну думку про місцеве періодичне видання, воно не помінялось, як і не змінилась думка про вміння енергійному колективу газети працювати, творити, бути в постійному пошуку і все робити для того, щоб газета завжди виходила вчасно, була розрахованою на широку аудиторію читачів різних уподобань та інтересів.

І це вдається. Бо на сторінках видання можна знайти відповіді на різні запитання, вона радіє і сумує зі своїми читачами. Не знаю, чи в мене виходить добре, але і сама нині пишу до газети. Хочеться писати про своїх ветеранів – людей мудрих, багатих на життєвий досвід, цікаві роки життя, щоб через призму їх біографій пізнати історію нашого краю, сіл, співставити із сьогоднішніми днями життя і виживання. Я не хочу вдаватись в політику, але нинішні часи не на користь нашим пенсіонерам, та й молоді також.

Можливо, і не писала б, але мене здивувало інше. Пенсіонерка з Голоб Онисія Ількевич, інвалід І-ї групи, завжди мала вдома "свою" міськрайонку, бо дуже подобається їй газета. Колись читала від початку до кінця без окулярів, потім з ними, а нині користується ще й лупою. Завжди допомагає прочитати видання і соціальний працівник. Онисія Володимирівна любить збирати цікаві публікації на різноманітну тематику. Але нинішня пенсія вся майже іде на дорогі ліки, без яких не обійтись, тож знайшла добру людину-спонсора, аби мати улюблені "Вісті Ковельщини".

А ось другий випадок. Вчитель однієї школи шукала потрібну їй статтю в газеті, і в своєму колективі потрібного примірника газети не знайшла. Бо з вчителів мало хто передплачує таке потрібне місцеве періодичне видання. Я, чесно кажучи, будучи неабияким прихильником газети, дуже здивувалась цьому, бо всі роки на роботі ніколи не обходилась без районних новин. І тільки в газеті знаходила потрібне. А тут ми часто говоримо нині про любов до своєї малої Батьківщини, яка починається від батьківського порогу, садка, школи. Слід любити, берегти, підтримувати своє, близьке, адже в народі кажуть: "Своя сорочка ближча".

Звичайно, це моя особиста думка, а в кожного свої міркування з цього приводу. Але як же з патріотичним вихованням, як дітям прищепити любов до свого краю, його будівничих? Бо в нас тільки “міськрайонка” є своєрідним літописом Ковельщини. То як можна не мати газети, скажімо, вчителю, працівнику культури, влади? Мене здивувало, що в Голобському відділенні зв'язку, як повідомила його начальник Галина Стецюк, всього передплачено 113 примірників “міськрайонки”, а колись їх було понад 500.

Нещодавно із своїми колегами в селах розмовляли про "Вісті Ковельщини", обговорювали надруковане, ціну газети. Лідія Тимофіївна Бурячок - голова ветеранської організації Колодяжного, висловлюючи свою думку про газету, сказала, що "ціна нині ніби завелика для нашої пенсії, але я все одно передплачую її. І щоб підтримати “міськрайонку”, я на день народження знайомим дарую піврічну передплату газети. Хороший, потрібний подарунок".

Галина Олексіївна Пушенко з Радошина, голова місцевої ветеранської організації, підтримала свою колегу і теж подрузі в якості подарунка презентувала передплату. "Для пенсіонера, – говорить вона, – газета – єдине віконце, звідки можна дізнатися про місцеві події, бо по телевізору одні негативи. Вже набридло слухати, як жирує влада, багаті олігархи множать свої доходи, а на простий люд ніхто не звертає уваги". Шкода, але це наша реальність. Мене потішив такий вчинок моїх колег: це ж як просто – подарувати передплату. Добрий, корисний подарунок, який завжди потрібний.

Про нашу “міськрайонку” можна говорити, думати безкінечно, бо то наше життя з його успіхами і проблемами. То ж давайте її просто підтримувати.

Я хочу подякувати колективу редакції газети, редактору М. Г. Вельмі за постійний творчий пошук, талант робити видання цікавим, враховуючи думки, бачення своїх прихильників, вдячних читачів!

Валентина СІЧКАР.

НА ЗНІМКУ: постійна шанувальниця "Вістей Ковельщини" голобчанка Онисія ІЛЬКЕВИЧ.

Фото автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 507

Повідомлення в номер / Не загубімо життєдайність душі!

20.02.2020 Семенюк Анатолій Володимирович

Не загубімо життєдайність душі!

Ех доле, доле!.. Кого ти, вибраного, під руки до райського саду водиш? Ідемо з тобою по стежках-дорогах і не задумуємось над суттю земного буття. А тим часом лихий не спить – у свої непрохідні хащі заманює. І ти, причаклований лиходієм, ідеш не туди.

– Мамо, Бога немає. І Христос видумка, – говорив я в шкільні роки неньці, заражений вірусом атеїзму.

– Ой, синку, схаменися! А твій Лєнін є?

– Аякже! Він вічно живий. Так вчителі кажуть. Вчимося жити і діяти за його заповітами.

– Ти ж його не бачив! І Христос так само живий. Тільки в Ісуса вчення – про любов, а в твого Лєніна про революцію, боротьбу з ворогами комунізму, кров і жертви. Де ти бачиш там щастя?

Я тоді й не усвідомлював, що весь час жив у віртуально-грішному світі і підспівував хитрому й підступному Люциферу.

Мама в той час своїх думок не оприлюднювала. Вона зазнала поневірянь і в роки польської влади, і за перших і других совєтів, і у дні фашистської окупації, тому усвідомлювала, що за свободу думки і слова легко було потрапити в Березу-Картузьку або на сибірську каторгу. Ризикувати мною вона не хотіла. Признаюся, що те вільнодумство і в мені не вмирало. Просто було затиснуте в лещата самозбереження і страху.

Із другом дитинства Петром ми так само піддавалися безперервній комуно-атеїстичній пропаганді, не маючи права на перепочинок і роздуми. Виросли. Доля повела нас різними шляхами.

Я здобув вищу освіту, був призначений на престижні посади у волинській енергетиці і навіть обраний міським головою Ковеля.

Петро закінчив училище зв'язку, отримав посвідчення водія і в пошуках легшого хліба, переселився на Донбас. Працював на "швидкій" у Донецьку.

Ностальгія за рідним краєм завжди кличе. Тож якось завітав Петро Максимович у гості. Як не провідаєш старого друга, тим більше не заглянеш у його душу – чи не спотворена вона владою?

Довго говорили, згадували пережите.

– Петре, а чому ти російською розмовляєш? – запитав я.

– Какая разніца? Лишь бы колбаса была на столе, – відповів різко, зиркнувши з-під лоба.

Щоб більше не дратувати гостя, я перевів мову на іншу тему. Бог йому суддя.

Та раптом через багато років потому, під час зустрічі сталось несподіване: Петро заплакав.

– Знаєш, побував в селі, походив по наших стежках дитинства, почув рідну мову і так боляче й сумно стало мені. Пробач, що різко відповів тоді.

І він заговорив українською, із тим присмаком місцевого діалекту, який властивий моїм землякам. Ми й чарчину підняли за мову і за село, і за той далекий батьківський оберіг, який залишили "сиротою".

Цей спогад прийшов невипадково. Кожен із нас у нещодавніх різдвяних побажаннях зичив рідним, близький, коханим та всій Україні миру. А чи задумуємось ми над тим, чому війна на Донбасі стала можливою? За які гріхи нам ця кара? А чи не за зрадництво рідної мови, своїх звичаїв і традицій?

Сім'я Олени на Донбасі прижилася. І дім свій збудувала. Та неждано-негадано в прифронтовій зоні опинилася. Розпочалися обстріли. Спочатку міни із шумом і свистом пролітали кудись далеко. Не зчулись, як загуркотіли вибухи поруч. Зі страху стали вибігати із будинку. Ця картина навічно закарбувалася в пам'яті Олени.

За кілька кроків від неї, там, де бігли батько і чоловік, вибухнула міна. Шматки тіл із землею полетіли довкола. Олена із донькою та бабусею впали на землю. Рештки тіл рідних хоронили з риданнями і втраченою надією на щастя.

А час летів, ніби на крилах. Вже й кілька років від тої трагедії минуло. Різдвяні свята із вертепами, колядками прийшли у гості. Поїхала Олена до родичів у село покійного чоловіка. Вечеря – 12 страв, як і годиться, на столі. Серед них кутя, узвар, пісні пампушки.

І раптом сталося диво: Олена заговорила українською мовою. Заговорила щиро, зворушливо, переконливо.

– Люба моя родино! У цей святий вечір немає серед нас моїх батька,чоловіка і брата. Їх, дорогих людей нашому серцю, забрала війна.

Чому таке сталося? Ця війна – через гріхи наші. Найважчий гріх – то зрадити своїй мові. Тисячоліттями ми розмовляли українською. Із нами рідною мовою спілкувалися все життя на батьківській землі – травинка і тваринка, картоплина і жито, вишенька і пташечка. Вони чули нас і добром годили, сторицею віддавали. Не Путін-завойовник винен у цій війні, а ми, що допустили його на нашу землю.

Хіба могло наше військо перемогти, коли команди віддавались мовою окупанта?

А чи можлива наша духовна перемога, коли в храмах молитву промовляють чужинською мовою, а священики перебувають під проводом російської церкви? З корінням вириваємо живучість українську нашу.

Тож у тому, що загинула моя родина – і наша провина, і наша гріховна участь.

Прости і помилуй нас, Господи!..

Настала мертва тиша. У кожного просиналося прозріння своєї участі у тому, що твориться і звершується навколо. Бо й справді: по ділах наших, як казав Господь, воздається нам. Отож, пам'ятаймо про це, щоб потім не шкодувати за тим, що не цінували раніше.

Анатолій СЕМЕНЮК.

– Мамо, Бога немає. І Христос видумка, – говорив я в шкільні роки неньці, заражений вірусом атеїзму.

– Ой, синку, схаменися! А твій Лєнін є?

– Аякже! Він вічно живий. Так вчителі кажуть. Вчимося жити і діяти за його заповітами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 478