Владика Михаїл, митрополит Луцький і Волинський, в своїй першій промові  у новозбудованому Свято-Володимирському храмі Ковеля висловив думку, що нам потрібно життя, події, вчинки ділити не тільки на добрі та погані, а на добрі й дуже добрі. І він правий, бо при цьому життя набуває іншого, більш позитивного змісту.

Так сталося, що відзначення пам'яті рівноапостольного князя Володимира, іменем якого названо храм,  а також для хрещення Руси-України, відбулося у неділю, 2 серпня ц. р. До цих духовних урочистостей вдалося підготувати новозбудований храм, спорудження якого розпочалося 2004 року. І хоч на великі свята духовенство ПЦУ тут уже служило, Владика Михаїл зробив це вперше.

Освячення новобудови здійснив Владика Михаїл, який подякував настоятелю о. Віталію Лехкобиту, а також вірянам за жертовну працю, завдяки чому звершено богоугодну справу. На церковній службі було багато меншеньких і старшеньких діток, адже це вони вселяють у наші душі надію на краще майбутнє рідної країни. 

А ще дуже добре, що святиня має багато друзів меценатів, жертводавців, які вносять в загальну скарбницю сакральної будови не тільки кошти, але й енергію свою, розум і душу.

При недавній зустрічі, коли ще штукатурка та підлога були сирі, отець Віталій признався мені в потаємному:

– З нетерпінням чекаю того дня, коли у цьому просторому залі пролунає слово Боже  і зазвучить молитва. Переживаю, як то воно буде? Чи нормальна акустика?..

Слава Богу, хвилювання були марними. Все, що в той недільний день лунало в молитовному залі і на хорах, звучало піднесено, урочисто, духовно і проникало в душі прихожан.

Молитви, піснеспіви не тільки селились в серця вірних, але й торкались стін, колон  і, обцілувавши небагаточисельні ікони, злітали до неба. Золоті бані і хрести церкви радісно усміхалися Сонцю, а ясно-сірі хмарки ніби промовляли: "Все дуже добре".

Побутує мудра істина, що храм, який зводять, прихорошують і оздоблюють самі парафіяни,   є більш благодатним, ніж той, який будують "чужі" будівельники. І це правда! Парафіяни, які мріють про свій храм, вкладають  у нього і серце, і душу, мають подяку і високу оцінку Господа нашого Ісуса Христа. Разом із тим приємно було бачити тих, хто нагороджений Благословенними грамотами Митрополита Луцького і Володимирського Михаїла: Мирославу Сімішкур, Ольгу Омельчук, Інну Антонюк, Людмилу Микитюк, Вячеслава Гаврилюка. Високої і заслуженої нагороди ордена "За жертовність" удостоєний Вадим Кужіль.

У своїй розлогій і змістовній проповіді Владика Михаїл торкнувся Символу віри в частині: "Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку…". Це воскресіння і є сутністю нашого буття й свідомості. Бо, справді, будівничі храму цього увіковічнили себе тим діянням, як обезсмертив себе рівноапостольний князь Володимир Великий, охрестивши Русь у водах сивочолого Дніпра.

Маю зазначити, що проповідь Владики була істинно народною. У ній вміло                        поєднувалось високодуховне і наше земне, соціально-побутове. Наприклад, Владика наголосив, що, наслідуючи Христа, щоб любити Бога і ближнього свого, ми мусимо  навчитися любити самого себе.

– Та чи задумуємося ми над сутністю цієї істини? Влітку багато хто вирушає відпочивати до озера, річки, лісу і часто-густо на місці відпочинку залишає сміття і саме цим проявляє нелюбов до себе, а разом з тим – до природи і до Бога, який створив усе це, – сказав він.

Митрополит подякував парафіянам та жертводавцям за проведену роботу і благословив на подальші дії в ім'я нашого духовного відродження. У проповіді також звучали духовно-патріотичні нотки, які посередництвом змістовного слова, укріпляли віру присутніх в мирне благополучне майбутнє України.

Щиросердечно подякував парафіянам і будівничим та меценатам у розбудові святині о. Віталій Лехкобит – настоятель храму, який разом з деканом Свято-Димитрівського округу протоієреєм Анатолієм Александруком взяли участь у спільній молитві.

Від церковної громади вітальне слово промовляли  Микола Заікін та Анатолій Понікарчук, котрі очолюють ВО "ТзОВ "Ковельсільмаш" і "Волинь-Кальвіс".

Загальна світлина із Владикою, священиками і парафіянами, яких згодом суттєво побільшало, зафіксувала квітучий сад вишиванок, усмішки і  святковий душевний настрій. Тож погоджуюсь із вище висловленою тезою Владики: "Все у нас добре і дуже добре".

Анатолій СЕМЕНЮК.

Владика Михаїл, митрополит Луцький і Волинський, в своїй першій промові  у новозбудованому Свято-Володимирському храмі Ковеля висловив думку, що нам потрібно життя, події, вчинки ділити не тільки на добрі та погані, а на добрі й дуже добрі. І він правий, бо при цьому життя набуває іншого, більш позитивного змісту.

Так сталося, що відзначення пам'яті рівноапостольного князя Володимира, іменем якого названо храм,  а також для хрещення Руси-України, відбулося у неділю, 2 серпня ц. р. До цих духовних урочистостей вдалося підготувати новозбудований храм, спорудження якого розпочалося 2004 року. І хоч на великі свята духовенство ПЦУ тут уже служило, Владика Михаїл зробив це вперше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

Хто б там що не говорив, але літо – найкраща пора року. Гаряче Сонце, розкішна природа, тепла вода в річках, озерах і на морях – все це тішить, радує, наповнює душу і тіло оптимізмом, бадьорістю, вірою у зміни на краще. Навіть пандемія коронавірусу не псує настрою, бо усі сподіваються, що недуга відступить перед потужним наступом літа…

На світлинах, які бачите на цій сторінці, зафіксовані  миті єднання людини з природою. І хоч на календарі вже серпень, ми особливо не переймаємося: попереду нас чекають, якщо вірити синоптикам, спекотні деньочки. Тому багато наших земляків у вихідні дні поспішають на лоно природи: в ліс, парки і сквери, на Світязь і Пісочне, а також на тихоплинну Турію, де і покупатися, і позасмагати можна та ще й рибку зловити, якщо вдасться.

Але не тільки відпочинком живуть у ці дні люди. Вони завзято працюють на полях і городах, даючи лад вирощеному урожаєві зернових, овочевих, плодово-ягідних культур. Відомо ж бо: осінь і зима кожного спитають, що робив влітку, які овочі, фрукти, соління припас.

А ще є ентузіасти, котрі сприятливі дні використовують для праці на благо громади. Особливо це помітно в парку імені Тараса Шевченка, який невпізнано змінився останнім часом. Сил до його благоустрою і озеленення доклали і влада, і громадські активісти. На шпальтах "Вістей Ковельщини" ми вже розповідали про добрі справи Олександра Геча та його однодумців. 

Зокрема, пан Олександр у соціальних мережах деякий час тому закликав всіх небайдужих ковельчан долучитися до роботи із благоустрою згаданого вище парку. Його ініціатива знайшла широку підтримку.

Так, 22 липня ц. р. на своїй сторінці в мережі фейсбук пан Олександр із задоволенням повідомив: "Наша арка просто чудова (при вході в парк – ред.). 15 років, коли її тільки встановили, такою ефектною, такою розкішною вона і близько не була". І справді: кожен, хто відвідує улюблене місце відпочинку ковельчан, не може намилуватися реконструйованою аркою. Вона стала ніби вищою, архітектурно довершенішою і естетично привабливішою. Роботи з  реконструкції безкоштовно виконав підприємець Василь Кравчук зі своєю бригадою.

Не стоїть осторонь і колектив Сім'ї ресторанів "Classic", очолюваний молодим і креативним підприємцем Романом Дідицьким. Його зусиллями в парку обладнані майданчики для дітей, встановлені професійні тренажери для занять спортом. Благоустроєно територію довкола приміщення, де розміщена ковельська філія ПриватБанку. Облаштовано стоянку для автомашин. А зовсім нещодавно тут висаджено алею сакур, японського декоративного дерева, схожого на українську вишню.  Колір цвіту, як-то кажуть, божественний: він не може не захоплювати і не зачаровувати навіть найбайдужіших до природи осіб. Починає цвісти в Японії уже в січні-лютому, поступово поширюючись по всій країні. Коли цвіте сакура, місцеві жителі знають: прийшла справжня весна. Будемо чекати і ми тієї благословенної пори.

На світлинах, якими проілюстрований цей фоторепортаж, ви бачите   неповторні  миті літа-2020, яке поєднувало і відпочинок, і добрі справи ентузіастів-волонтерів. Заодно вміщуємо знімок квітучої сакури, яка незадовго милуватиме око й ковельчан та їх гостей.

Михайло КУЗЬМУК.

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ 

та з архіву 

Сім'ї ресторанів "Classic".

  

Хто б там що не говорив, але літо – найкраща пора року. Гаряче Сонце, розкішна природа, тепла вода в річках, озерах і на морях – все це тішить, радує, наповнює душу і тіло оптимізмом, бадьорістю, вірою у зміни на краще. Навіть пандемія коронавірусу не псує настрою, бо усі сподіваються, що недуга відступить перед потужним наступом літа…

На світлинах, які бачите на цій сторінці, зафіксовані  миті єднання людини з природою. І хоч на календарі вже серпень, ми особливо не переймаємося: попереду нас чекають, якщо вірити синоптикам, спекотні деньочки. Тому багато наших земляків у вихідні дні поспішають на лоно природи: в ліс, парки і сквери, на Світязь і Пісочне, а також на тихоплинну Турію, де і покупатися, і позасмагати можна та ще й рибку зловити, якщо вдасться.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 394

Серпень для садівників – місяць дуже непростий і  насичений справами. Його особливість ще й у тому, що хоч за календарем – літо, для рослин серпень – це вже початок осені. І збираючи урожай плодів, ягід і овочів, ми повинні розуміти, що хороший урожай майбутнього року закладається саме зараз, а турбота про нього починається вже в серпні.

Підживлення плодових дерев і ягідних кущів

Плодові дерева: абрикос, яблука, слива, груша при правильному догляді дають хороший урожай і витрачають на це багато сил і поживних речовин. Тому після збору врожаю для того, щоб плодові дерева підготувалися до зими, їх потрібно підгодувати. Але для підживлення в серпні вже не підходять добрива з великою кількістю азоту.

Азотні добрива можуть спровокувати ріст пагонів, які не встигнуть визріти до холодів і просто вимерзнуть. Потрібен зворотний ефект: зупинити зростання, посприяти закладці квіткових бруньок, стимулювати до зростання кореневу систему і збільшити стійкість рослин до низьких температур. Для цього найкраще підходять фосфорно-калійні добрива.

Якщо говорити про дорослі дерева, то рівномірно розсипте в пристовбурових колах 1,5 склянки суперфосфату і 1 склянку сульфату калію та рясно полийте. Для молодих саджанців кількість добрив можна зменшити вдвічі.

Ягідні чагарники для гарного плодоношення в наступному році можна підгодувати "амофоскою" (2 ст. ложки на 10 л води). Для посилення ефекту додайте склянку деревної золи. Витрачайте приблизно 1 літр отриманого розчину на 1 кущ смородини або агрусу. Звичайно, пам'ятайте, що "амофоска" містить в своєму складі азот, тому таке підживлення не варто робити пізніше 10 серпня.

Якщо використовувати мінеральні добрива, то кращий варіант – швидкорозчинні комплексні. Їх асортимент зараз великий і діють вони швидко і ефективно.

Полив і дощування 

рослин в саду

Напевно, ви помічали, як після літніх дощів наші рослини набагато краще виглядають. На це впливає і волога в грунті, і волога в повітрі, і зниження температури повітря. Тому в спекотні серпневі дні, а точніше – вечори, рослинам необхідно проводити регулярний і рясний полив і дощування крони.

Хоча варто пам'ятати, що занадто багато вологи може призвести до спалаху грибкових інфекцій. Тому "купати" рослини, напевно, краще зранку, щоб зайва волога не накопичувалася, а висихала.

Профілактика хвороб 

і шкідників

Раз вже мова зайшла про захворювання, то на тих рослинах, де зібрано урожай, в серпні можна провести профілактичні обробки від шкідників і хвороб. Але робити це краще біопрепаратами, адже, можливо, поруч ще висять плоди пізніх сортів.

Санітарна обрізка плодових дерев і ягідних кущів

Серпень, хоч і літній місяць, але підходить для обрізки плодових дерев і ягідних кущів. Цілком можна видалити всохлі, поламані, слабкі і хворі пагони, зробити, так звану, санітарну обрізку.

На смородині і агрусі можна сміливо видалити старі гілки (старше 5-6 років), толку від них вже не буде. Все це поліпшить освітленість крони і її "продуваємість" повітрям, а значить, дерева і чагарники матимуть менше шансів захворіти, плоди краще визріють, а квіткові бруньки майбутнього сезону утворяться в більшій кількості. Паралельно з цим видаліть всі муміфіковані і гнилі плоди, а падалицю підберіть. Це розсадник шкідників і хвороб.

Підготовка до осінніх посадок саджанців

Не за горами і час осінніх посадок чагарників і дерев, а значить, пора спланувати майбутні посадки: вибрати місце і приготувати посадочні ями, наповнивши їх родючою землею і добривами. За час, що залишився до посадок, земля в ямі осяде, і в ній відбудуться всі необхідні фізико-хімічні процеси (добрива перейдуть в легко засвоювану для саджанця форму).

Поділ і пересадка багаторічників

Приділяємо увагу квітам. Серпень – вдалий час ділити багаторічники (лілейники, іриси і півонії) і розсаджувати їх на нові місця. До холодів вони встигнуть вкоренитися і набратися сил для зимівлі.

Догляд за трояндами 

і гортензіями

Троянди і гортензії –  королеви саду, в останній місяць літа щосили цвітуть, тому вимагають уваги. По-перше, підживлення (цвітіння відбирає багато сил), але тільки фосфорно-калійними добривами, а краще – швидкорозчинними комплексними "Для троянд" і "Для гортензій", де мало азоту, потрібна кислотність і є всі необхідні мікроелементи. Можна використовувати й підживлення по листу.

По-друге, для троянд і гортензій в цьому місяці проводяться профілактичні обробки від захворювань: борошнистої роси, іржі та ін.

Збір насіння і посів декоративних культур

Серпень цікавий для квітникарів ще й тим, що вже можна збирати насіння багатьох цікавих культур і можна ще багато сіяти – віолу, ехінацею, маргаритки та ін.

Рання посадка весняних цибулинних

Ближче до кінця серпня в деяких регіонах вже можна висаджувати цибулинні рослини, скажімо, нарциси, зовсім не обов'язково чекати вересня. Така "рання" посадка дозволить їм сформувати більш сильну кореневу систему, а значить, краще перезимувати і пишніше цвісти. Важливо орієнтуватися на температуру ґрунту, вона повинна стійко опуститися до +8 …  + 10°С.  Посадите занадто рано – нічого страшного, але є небезпека, що цибулина підчепить яку-небудь болячку, або її хтось погризе. Прикро втратити рідкісний екземпляр.

Підживлення овочів

У тих, хто має город, турбот безліч. Урожай (навіть часом попри все) немалий, і зріє він кожен день. Все це потрібно встигнути переробити на зиму. Та ще бажано спробувати по-новому, не так,  як кожен рік.

l

Овочеві культури вимагають особливої уваги. По-перше, постійно  підживлювати  краще, звичайно, органічними добривами (гній, курячий послід, трав'яні настоянки). Тут про велику кількість азоту можна не турбуватися:  зимувати-то перцям, томатам і баклажанам не доведеться. Хоча "перегодовувати"  їх теж не варто, це може призвести до пишного зростання зелені замість плодів. Оптимально – не частіше одного  разу  на 2 тижні. Хоча багато що залежить від якості і родючості самого грунту.

Профілактика грибкових захворювань

У серпні, особливо в кінці місяця, бувають різкі перепади температур: від спекотних денних до прохолодних нічних. В результаті, рясна роса і прекрасні умови для розвитку грибкових захворювань. Як варіант профілактики, щоб не використовувати хімію по плодам, накривайте грядки агроволокном, яке згладить різкий перепад температур.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Серпень для садівників – місяць дуже непростий і  насичений справами. Його особливість ще й у тому, що хоч за календарем – літо, для рослин серпень – це вже початок осені. І збираючи урожай плодів, ягід і овочів, ми повинні розуміти, що хороший урожай майбутнього року закладається саме зараз, а турбота про нього починається вже в серпні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 488

Нинішнього року жнива на Волині дещо "припізнилися". Якщо в минулі часи в кінці липня, як правило, збиральні роботи були  в розпалі, то тепер вони лише розпочалися. Одна з причин – несприятливі погодні умови. Дощі, вітровії, а часом і град істотно перешкоджають хліборобам.

І все ж старт жнивам дано. Як поінформувала на оперативній нараді в райдержадміністрації  27 липня ц. р. начальник управління регіонального розвитку РДА Лариса Білинська, в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і одноосібних господарствах розпочато косовицю й обмолот ранніх зернових і зернобобових культур.

Лариса Іванівна зазначила, що для проведення жнив у господарствах задіяні сучасні технології та новітня високопродуктивна техніка. За оперативними даними, до збирання на Ковельщині підлягають посіви зернових та зернобобових культур на площі 20, 3 тисячі гектарів, ріпаку – 5, 2 тисячі.

Першими в районі приступили до збирання врожаю СТзОВ "Васюти", СТзОВ "Зоря", СТзОВ "Дружба", СТзОВ "Ратнівський аграрій”, ТзОВ "В. Прометей". Станом на 24 липня ц. р. намолочено 1043 тонни озимого ячменю з площі 179 га, урожайність – 58, 3 ц/га (СТзОВ "Ратнівський аграрій"), зібрано понад 2199 тонн озимого ріпаку з площі 870 га, урожайність – 26, 7 ц/га. Окремі господарства приступили до обмолоту озимої пшениці (намолочено 481 тонну з площі 176 га при урожайності 27, 3 ц/га).

Що ж, побажаємо сільським трудівникам провести жнива у стислі строки і без втрат. Щедрого Вам зажинку!

Наш кор.

НА ЗНІМКУ: голова ФГ “Волошки” Людмила КАШИК та інженер Юрій Богдан (фоторепортаж про хід жнив у фермерському господарстві читайте на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети). 

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Нинішнього року жнива на Волині дещо "припізнилися". Якщо в минулі часи в кінці липня, як правило, збиральні роботи були  в розпалі, то тепер вони лише розпочалися. Одна з причин – несприятливі погодні умови. Дощі, вітровії, а часом і град істотно перешкоджають хліборобам.

І все ж старт жнивам дано. Як поінформувала на оперативній нараді в райдержадміністрації  27 липня ц. р. начальник управління регіонального розвитку РДА Лариса Білинська, в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і одноосібних господарствах розпочато косовицю й обмолот ранніх зернових і зернобобових культур.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 703

Нові райони України: відповіді 

на поширені  запитання

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

Якими б швидкими темпами не розвивався науково-технічний прогрес, якими б благами цивілізації не користувалася людина, хліба насущного не замінить їй ніхто і ніщо. 

Цими днями жнива прийшли й на Ковельщину. Про найвідповідальнішу пору в житті хліборобів, яких  так хочеться підтримати добрим словом, ми  розповімо вам  у нашому фоторепортажі, який буквально  днями вдалося  "привезти" з с. Волошок.

…Яке це диво, коли на полях достигає жито, пшениця, ячмінь, коли літо купається в ранкових сивих туманах і росяні краплинки виблискують сріблом на достиглих колосках! Таку романтику ми побачили на полях ФГ "Волошки", яке очолює вмілий керівник, мудра, щедрої душі і незгасимої енергії людина  Людмила Кашик. 

Дивовижно, але цій тендітній і красивій жінці підкоряється будь-яка сільськогосподарська техніка. При потребі вона вправно керує не тільки авто, а й трактором. Диву даєшся, адже, крім фермерства, разом із чоловіком Віталієм Кашиком, дають лад підсобному господарству, виховують трьох прекрасних донечок і сина.

ФГ "Волошки" розпочало свою діяльність у 2008 році. Усі свої сили і знання у його створення вклав чоловік пані Людмили Віталій Кашик, якого поважають й шанують на Ковельщині як вмілого організатора, котрий добре розуміється не тільки у сільському господарстві, а й успішно очолює Колодяжненську ОТГ.

 Про таких говорять: "У нього все горить в руках". І хоч сьогодні на селі непросто, Віталій Леонтійович, як завжди, на своєму місці, а головне –  йому близькі проблеми кожного, хто  до нього не звернувся б.

Ми вирішили поспілкуватися з Віталієм Кашиком, який 12 років тому заклав фундамент  майбутнього ФГ "Волошки". Нині його справу продовжує дружина. Вона розповідає:

– Дякувати Богу, негода не зіпсувала врожай, тож будемо сподіватися, що обмолот пшениці завершимо успішно. Темпи збиральних робіт стримували дощі, які випали останніми днями. 

Мали ми розмову і з главою сім'ї:

– Пане Віталію, Ви молодий керівник, але беручкий до роботи. Неодноразово чула від людей гарні відгуки про Вас як людину, в якої слово не розходиться з ділом. Хочу, щоб Ви розповіли, як все ж таки починали діяльність у ФГ "Волошки"?

– Господарство розпочало свою діяльність у 2008 році. Одразу взяли курс на  вирощування зернових культур. Але усе приходить з часом. Тоді, на жаль, так складалося, що ціна на пшеницю була надто низькою  та й, ні для кого не секрет, були проблеми  з його реалізацією. Але ми не зупинялися. Не зважаючи ні на що, продовжували збільшувати площі посівів. На даний час господарство, яким керує дружина, займається вирощуванням пшениці, картоплі, соняшника. Своїми порадами і рекомендаціями допомагаю й я.

В нашому районі вирощували фуражне зерно. Але технологічний процес йде вперед, тому згодом стали займатися посівом продовольчої пшениці.

Коли ж виникла проблема збуту, зайнялися свинарством. Впродовж 10 років розвивали цей напрямок тваринництва. Однак обставини склалися так, що довелося знову повернутися за вирощування зернових і технічних культур.

Нині фермерське господарство "Волошки" має 60 гектарів  соняшника і пшениці. Орендуємо їх у вихідців з колишнього колгоспу імені Лесі Українки, який у свій час тут функціонував.

– Віталію Леонтійовичу, які завдання сьогодні стоять на період обмолоту пшениці? Яку врожайність очікуєте?

– На даний момент кінцеву врожайність назвати не можу, адже жнива тривають лише кілька днів.  Але є така думка, що  пшениця має видати з гектара  не менше 50 центнерів. Сільгоспвиробників врятувало те, що в травні пішли дощі. Зими, як такої, цьогоріч не було, й взнаки давалися часті суховії. Тут і справді було за що переживати. Відверто кажучи, навіть почали рахувати збитки. Рівень води був катастрофічно низький. Але, дякувати Богу, ситуація змінилася на краще, пішли дощі, і це дало надію сільгоспвиробникам. Звісно, що є площі, що мають гарний врожай, а є – навпаки. Те ж саме бачимо і на полях колективних підприємств, що діють на території ОТГ.

– Куди реалізовує вирощену продукцію фермерське господарство?

– Все залежить від встановленої ціни. Частина зерна продається на експорт, частина "осідає" в нашому регіоні. В основному закупівлею зерна займаються птахоферми, господарства, що спеціалізуються на тваринництві. 

– Господарство нині взяло курс на розвиток рослинництва. Як Вам і дружині вдається за  наших кліматичних умов вирощувати таку вибагливу культуру, як соняшник?

– Років 5-7 тому не вірив, що на наших полях можна вирощувати сою. Був певний час, що сумнівався, що за існуючих кліматичних умов вдасться вирощувати соняшник. Однак клімат змінився, вологість в минулих роках, як самі бачите, стала меншою. Фермери задумалися, як раціонально і правильно використовувати землі, виробили стратегію, що й за чим краще  сіяти, як правильно вносити  мінеральні добрива, застосовувати всі необхідні засоби захисту рослин. 

Ведучи жнива, ми не забуваємо й про індивідуальний сектор. При потребі на обмолоті хлібів на присадибних ділянках селян працює і наш  “сімейний” комбайн. Техніка, хоч і не нова, але перебуває у хорошому стані, адже до неї дбайливо ставиться, вчасно ремонтує інженер господарства Юрій Богдан. Юрія Івановича заочно  можна назвати "правою рукою" Людмили Степанівни, адже він є надійною підтримкою й опорою у трудових буднях і  йому під силу будь-яка робота. В основному справляються власними силами, за потреби наймають  людей згідно з укладеними договорами.  Постійно в русі, не зупиняємось на досягнутому, експериментуємо, з оптимізмом дивимось у майбутнє.

– Бачимо, що, незважаючи на те, що займаєте високу і відповідальну посаду очільника Колодяжненської ОТГ, яка є однією з кращих на Ковельщині, не цураєтеся проблем сільгоспвиробництва, разом з дружиною дбаєте про високу віддачу кожного гектара землі. Як вдається з усім справлятися?

– Знаєте, виборна посада – справа тимчасова, а земля й праця на ній – вічні. За службовими обов'язками, яких у мене дуже й  дуже багато, не забуваємо з дружиною про хліб насущний. Як кажуть в народі, буде хліб – буде й пісня, міцнішатиме держава. Якби у владі було більше людей від землі, можливо, і справи в Україні йшли б успішніше. 

Тож хочеться сподіватися, що наступні місцеві вибори, які відбудуться восени цього року, якісно оновлять органи місцевого самоврядування, сприятимуть тому, що депутатами і головами рад стануть люди тямущі, господаровиті,  економічно грамотні, які знають, образно кажучи, де береться хліб і як його вирощувати, а не лише споживати.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: голова ФГ "Волошки" Людмила КАШИК; під час зернозбиральних робіт на полях; місцеві жителі.

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Якими б швидкими темпами не розвивався науково-технічний прогрес, якими б благами цивілізації не користувалася людина, хліба насущного не замінить їй ніхто і ніщо. 

Цими днями жнива прийшли й на Ковельщину. Про найвідповідальнішу пору в житті хліборобів, яких  так хочеться підтримати добрим словом, ми  розповімо вам  у нашому фоторепортажі, який буквально  днями вдалося  "привезти" з с. Волошок.

…Яке це диво, коли на полях достигає жито, пшениця, ячмінь, коли літо купається в ранкових сивих туманах і росяні краплинки виблискують сріблом на достиглих колосках! Таку романтику ми побачили на полях ФГ "Волошки", яке очолює вмілий керівник, мудра, щедрої душі і незгасимої енергії людина  Людмила Кашик. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 688

Україна стане вільною,

 коли буде 

розмовляти українською

 мовою.

Іван Огієнко.

1 серпня 1913 року далеко від України в грузинському містечку Сурамі на 42-му році життя у Вічність відійшла наша землячка, геніальний драматург, поет, перекладач, етнограф-фольклорист, публіцист, громадський діяч, яка все своє коротке життя з пером у руках присвятила національній ідеї, Леся Українка.                                                           

Будучи високоосвіченою, високодуховною людиною, хотіла бачити свій народ освіченим, культурним. Добре розуміла, що шлях до національної свідомості, до відстоювання національних і соціальних прав лежить саме через освіту: "…дуже тяжко писати книги для людей, позбавлених навіть початкової освіти". З приводу цього у Лесі Українки була ціла програма, яку вона висловила в "Листі до товаришів" (11 січня 1895 р., Софія). До неї входили: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю і оборона прав народності, і конечність здобування волі…".

Великого значення поетеса надавала мовному питанню, на яке, як писала, було "накладено кайдани". Тогочасною владою було запрограмовано: щоб український народ якнайшвидше асимілював в Російську імперію, розчинився в ній і в кінцевому результаті перестав існувати, як нація і як держава, потрібно було, в першу чергу, знищити мову. Тоді спрацювала б відома аксіома: немає мови  –  нема держави. Коли гетьман Іван Мазепа підписував військовий договір з шведським королем Карлом XII, то на його запитання, де закінчуються межі його кордону, почув у відповідь, що межі його держави –  це межі її мови. Отже, етнічна Україна там, де її мова. 

l

Становище української мови було безпрецедентне. Жодна країна в Європі не зазнавала таких утисків і заборон. Показовий приклад. 1876 рік. Заборонялося робити переклади з російської та зарубіжних літератур і цим самим переривався зв'язок із світовою культурою, долучитись до якої можна було через російську мову. Це була далекоглядна політика. Мову робили нефункціональною. Розвиток української літератури та освіти були загальмовані. Це, в першу чергу, турбувало патріотично налаштовану інтелігенцію. 

Так, у 1907 році був написаний лист до міністра народної освіти в Петербурзі під яким, серед інших, стояли підписи Лесі Українки і Олени Пчілки. Автори переконують респондента: "… что поднятый в записке вопрос представляет огромную важность для дела просвещения украинского народа и без скорого удовлетворительного разрешения этого вопроса нет и не может быть у нас действительного образования. 

Интересы двадцатипятимиллионной массы народной достаточно важная вещь для того, чтобы ниже подписавшиеся могли выразить уверенность, что затронутый  здесь вопрос будет внимательно исследован Вашим высокопревосходительством и разрешен в том направлении, которого потребует как педагогия, так и интересы населения".

Як бачимо з цього документа, Леся Українка через громадські справи вирішувала проблеми мови. Але найбільше мовне питання в поневоленій Україні розкривала в прозових та драматичних творах.

l

У "Волинських образках" під назвою "Школа", написаних "сливе з натури", після відвідин у1891році луцької подруги Марії Биковської, сільської  вчительки в с. Піддубці, котра показала їй заборонені підручники ("Родное слово" Ушинського, читанки Паульсона, скілька видань "Посредника"), була вражена: "Та тут же єсть книжки, одобренные Комитетом грамотности! Мало що! "Комітет грамотности" для нас не указ,  –  вона говорила се не сміючись, а скоріш, смутно; прийшлось повірити".

Великий твір поетеси "Оргія" (1913 р.) порушує проблеми рідної мови у завойованій Римом Греції. Місце дії  –  грецьке місто Корінф, загарбане  римлянами в II ст. до н. е. Головний герой з символічним і безсмертним іменем Антей не може пристосуватися до нової влади, відмовляється бути придворним співаком у Римського намісника, через це заробляє на життя приватними уроками, живе з родиною скромно. 

Прагматичнішим за свого вчителя, не маючи в собі національної гідності, його учень Хілон переходить навчатися в школу до Мецената на латинській мові. Це дасть йому можливість навчатися в Римі, мати в перспективі хорошу роботу. Не розуміє чи не хоче розуміти, що цим зневажає любов до рідної мови, Батьківщини Антея. "Як? Я і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?", –  говорить Антей. На це Хілон відповів: "Ну, все тепер латинське". 

В іншій драматичній поемі "Вавилонський полон" письменниця звертається до теми національної неволі, що стає причиною втрати своєї мови і ролі митця у її збереженні. Історичним тлом для художнього втілення цієї теми Леся Українка обирає давньоєврейську історію, коли вавилонський цар Навуходоносор у 530 році до н. е. завоював Ізраїль, зруйнував місто Єрусалим, Соломонів храм і багато ізраїльтян забрав в полон до Вавилонії. 

Події твору розгортаються на рівнині перед Вавилоном, де працюють бранці, тут і відбувається суд над головним персонажем, співцем Елеазаром, влаштований духовними наставниками, пророками Ізраїлю. Його звинувачують у зраді своєму народові, бо він за гроші співає ворогам на майдані. На запитання, Елеазара, чому хочуть лише його каменувати (закидати камінням), коли на Вавилон працюють усі поневолені, один з пророків відповідає:     

Бо шнур, лопата, рало та 

сокира

в руках людських  –

  людські раби, а слово

в устах пророчих мусить

 тільки Богу

служити  –  більш нікому.

Пророки розуміють, що поет – це керманич народу, він говорить від його імені,  він історик, біограф свого народу і духовна основа національного життя. 

l

Ще одна важлива проблема в цьому творі, яку Леся Українка подає в художньо-філософському спектрі, це  –  втрата своєї мови. Елеазар співає пісню, в якій розповідає, що йому приснився сон, ніби він потрапив у полон до ворогів. Залишилися цілими ноги, руки, очі… Тіло не понівечене. То чого ж найстрашнішого вони йому заподіяли? 

Тільки язик мій, язик –

Здавсь ворогам на поталу!

Хтів я промовити слово,

хтів я хоч голос подати –

кров'ю уста обізвались,

і заридали – мовчанням!

Ще одна пронизлива тема твору  –  це механізм денаціоналізації народу, зумовлений переходом на мову завойовника. Люди поступово втрачають історичну пам'ять, почуття прив'язаності до свого краю. Чужа мова дасть потомство чужинців не тільки у іншій країні, але і в своїй рідній. З великою гіркотою Елеазар відповідає Дідові на його репліку про тих, "…що мовою чужою між ворогами звикли розмовляти": "Хіба вже вам нагадувати треба?".

У газетній статті неможливо подати всі факти та твори, в яких поетеса зверталася до проблеми заборони мови. Леся Українка була не єдиною, хто стояв в обороні рідного слова. Її слова" Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!,." співзвучні з Шевченковими "Я на сторожі коло них поставлю Слово!". Ю. Липа вважав, що література  –  це ниточка, яка зв'язує народ. І якби ми сягнули до висот Шевченка, Лесі Українки, Франка, Закон про єдину державну мову не стояв би сьогодні на паузі. Так і хочеться процитувати Ліну Костенко, яка з крику душевного болю від імені Великих українців і від себе особисто звернулась в своїй поезії до народу:  

Прости мені, мій

 змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені

 мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не

 сходе,

І тільки змії кубляться 

й сичать.

Душа Лесі Українки передчасно згоріла не лише від невиліковної хвороби, але і від психологічного внутрішнього болю за свою поневолену Україну і свій нещасний народ. Але її Слово завжди стоятиме на сторожі нації!

Марія Чашук, 

науковий співробітник Колодяжненського музею Лесі Українки.

1 серпня 1913 року далеко від України в грузинському містечку Сурамі на 42-му році життя у Вічність відійшла наша землячка, геніальний драматург, поет, перекладач, етнограф-фольклорист, публіцист, громадський діяч, яка все своє коротке життя з пером у руках присвятила національній ідеї, Леся Українка.                                                           

Будучи високоосвіченою, високодуховною людиною, хотіла бачити свій народ освіченим, культурним. Добре розуміла, що шлях до національної свідомості, до відстоювання національних і соціальних прав лежить саме через освіту: "…дуже тяжко писати книги для людей, позбавлених навіть початкової освіти". З приводу цього у Лесі Українки була ціла програма, яку вона висловила в "Листі до товаришів" (11 січня 1895 р., Софія). До неї входили: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю і оборона прав народності, і конечність здобування волі…".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 537

Час  ставати 

до  роботи

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 556

На 69-й сесії депутати розглянули понад 40 питань. Зокрема, у ході роботи погодили внесення змін до рішення міської ради від 19.12.2019 р., № 60/6 “Про міський бюджет міста Ковеля на 2020 рік”. Через перерозподіл коштів  на капітальні ремонти операційного блоку центральної лікарні буде спрямовано  1 мільйон 14 тисяч гривень, спортзалу СШ №3 – 400 тисяч гривень.

На поточні ремонтні роботи та підготовку до нового навчального року по 200 тисяч отримають ДНЗ №9 та ДНЗ №13, 100 тисяч – ДНЗ №6.

Прийнято ряд містобудівних рішень. Розглянули депутати 30 питань щодо регулювання земельних відносин в місті.

Більшість проєктів схвалили, окремі – після тривалих дискусій не набрали необхідної кількості голосів.

На сесії підтримали рішення про утворення віддалених робочих місць управління «Центр надання адміністративних послуг» та затвердження графіків їх роботи.

Для створення зручностей батькам новонароджених дітей та можливостей скористатися комплексною послугою «єМалятко» безпосередньо у пологовому будинку Ковельського МТМО у закладі працюватимуть фахівці ЦНАПу у понеділок, вівторок, середу, четвер з 11.00 до 14.00 год. та в п'ятниця – з 11.00 до 13.00 год.

Йдеться про: реєстрацію народження дитини; реєстрацію місця проживання дитини; призначення допомоги при народженні дитини; реєстрацію народженої дитини в електронній системі охорони здоров’я; видачу посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї (за певних умов); реєстрацію в демографічному реєстрі; визначення походження народження дитини (якщо батьки не перебувають у зареєстрованому шлюбі); реєстрацію в державному реєстрі фізичних осіб-платників податків; визначення належності дитини до громадянства України.

У рамках договорів про співробітництво територіальних громад у формі реалізації спільного проєкту «Надання адміністративних послуг» з Білинською та Ружинською сільськими радами Ковельського і Турійського районів адміністратори ЦНАПу вестимуть прийом тамтешніх мешканців за наступним графіком. У селі Білин (вул. Лесі Українки, 3) – вівторок: з 9:00 до 13:00 год., четвер: з 9:00 до 13:00 год. У селі Ружин (вул. Центральна, 1-в) – понеділок: з 9:00 до 13:00 год. середа: з 9:00 до 13:00 год.

Відділ внутрішньої політики, 

організаційної роботи і зв’язків з громадськістю міськвиконкому.

На 69-й сесії депутати розглянули понад 40 питань. Зокрема, у ході роботи погодили внесення змін до рішення міської ради від 19.12.2019 р., № 60/6 “Про міський бюджет міста Ковеля на 2020 рік”. Через перерозподіл коштів  на капітальні ремонти операційного блоку центральної лікарні буде спрямовано  1 мільйон 14 тисяч гривень, спортзалу СШ №3 – 400 тисяч гривень.

На поточні ремонтні роботи та підготовку до нового навчального року по 200 тисяч отримають ДНЗ №9 та ДНЗ №13, 100 тисяч – ДНЗ №6.

Прийнято ряд містобудівних рішень. Розглянули депутати 30 питань щодо регулювання земельних відносин в місті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

1 серпня святкувався день святої Мокрини; за народною уявою – це останній день літа. Існує приповідка: "Свята Мокрина осінь приносить". Колись господарі в цей день примічали погоду, бо існувало вірування, що яка погода на Мокрини, така буде й осінь. Якщо цього дня ішов дощ, то селяни чекали мокрої дощової осені, а якщо було сухо й світило Cонце, то це був знак теплої та сухої погоди восени. Говорили: "Як на Мокрини дощ, то горіхи повимокають, а як сухо, то бджоли повилітають!" – тобто будуть ще роїтися. Інша приповідка каже: "Якщо на Мокрини дощ, то сій жито: буде врожай!".

День пророка Іллі

2 серпня святкують день Пророка Іллі. За народною міфологією, Ілля є наступником громовика Перуна, і з цим пов'язано багато вірувань та легенд, як от: "Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде". "До Іллі дощ ходить зі своїм вітром: за вітром і проти вітру, а після Іллі тільки за вітром". "До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі – проти вітру". 

Хоча в народі день 2 серпня вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Незважаючи на те, що грім має "своє право" до Чесного Хреста, але після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо "святий Ілля літо кінчає". У народних повір'ях пророк Ілля в процесі християнізації замінив колись грізне божество язичників – Перуна. У цих рештках обрядових дійств, розпорошених по так званих "громових святах", годі дійти первісної суті давніх офіційних святкувань наших предків. І лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

У південній Україні в цей час бувають "горобині ночі" – нічні грози з блискавкою і громом: буревії такі сильні, що й птицям заснути не дають. Існує народна легенда, що коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них вогняні стріли: громи і блискавку. Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила.

Якщо в цей час блискавка запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим загасити не можна, бо ж: "Як Бог запалив, то чоловік не погасить!". Під час грози запалювали перед образами "страсну свічку", щоб грім хати не спалив.

В одній із народних колядок співається про Іллю, як він проходить полями з житяною пугою в руці:

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную:

Куди махне – жито росте,

Жито, пшениця і всяка пашниця.

Отже, тут Пророк Ілля виступає як сівач озимого посіву. Після Іллі, звичайно, починається озимий посів жита й пшениці. "На Іллі новий хліб на столі" – селяни в цей час уже випікають хліб із нового врожаю.

Марії Магдалини

4 серпня Православна Церква відзначає пам'ять Мироносиці рівноапостольної Марії Магдалини. За церковними джерелами, народилась вона в Сирії, у невеличкому місті Магдали (тому й ім'я у неї таке). Зцілена Ісусом Христом, із почуття вдячності, вона всюди супроводжувала його, тому так часто згадується в Євангелії. Згідно з писанням християнських богословів, Марія Магдалина була першою, хто почув від ангела Господнього звістку про те, що Ісус Христос воскрес. Потім перед нею з'явився і сам воскреслий Господь і повелів сказати всім своїм учням про своє воскресіння. В народі добре пам'ятали й охоче переказували, як саме Марія Магдалина прийшла до римського імператора Тиверія і піднесла йому червоне яйце як символ страждань і воскресіння зі словами: "Христос воскрес!". Їй же приписують і таке висловлювання: "Як яйце кругле і життя в ньому немає, а з нього виходить живе курча, так і Христос прийшов у світ і став живим Богом".

Проте в народі вважали, що Магдалина начебто причетна до пошесті холери, вірили, що вона насилатиме хворобу на тих, хто не шанує її пам'яті. Отож, хто хотів уберегти себе від такої напасті, в її день варив вареники, пік "бабку" на зразок великодньої, а також фарбував яйця і йшов на кладовище, де поминав померлих родичів.

День святого Палія

9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або, як кажуть наші селяни, "святого Палія". За народним віруванням, святий Пантелеймон вважається за оборонця людей від вогню. Під час пожежі навколо будови, яка горить, тричі обносять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться. Найчастіше це роблять тоді, коли пожежа виникла від грому. 

У цей день селяни моляться святому Пантелеймонові й перед його образом запалюють свічку, – "щоб у полі копи зберіг від пожежі". Існує вірування, що хто не шанує цього святого, тому Палій копи спалить; він ще називається "Паликопа". Знахарі цього дня збирають цілющі трави для лікування свійських тварин.

"Маковея"

14 серпня святкується день семи святих мучеників Маккавеєвих, або, як звичайно кажуть у народі, "Маковея". Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак.

Ще напередодні, у день праведного Євдокима, жінки й діти йшли до лісу, на луки збирати квіти і трави. Перев'язували їх житнім чи пшеничним вінком, встромляли головки маку і воскову свічку. Цей своєрідний букет перев'язували кольоровими нитками чи стрічками.  Вранці наступного дня з тими "маковейчиками" йшли до церкви. Крім посвячення "маковійчиків", у багатьох місцевостях відбувалося освячення криниць. Від Маковія починався піст – Спасівка, який тривав до Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за образами, і це все там зберігається аж до весни. Навесні мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс, – "щоб не випадало з голови волосся".

Поміж звичайним городнім маком дівки-чарівниці часто святять ще й мак-видюк, що в народному знахарстві вживається як засіб проти чародійства: цим маком треба обсипати дім, і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно. 

Обрядовою їжею цього дня є "шуліки". Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа досить смачна, а особливо її люблять діти.

Свято Маковея ще називається в народі "Першого Спаса", або "Спаса на воді". Хворі пропасницею купаються в річці, бо вода в цей день вважається цілющою.

Спаса

19 серпня – свято Преображення Господнє, або Спаса. Цю подію записали три євангелісти: Матвій, Марко і Лука. Вони оповідають, що Христос говорив учням про свої близькі страсті і смерть, але почув від них заперечення. І щоб скріпити їхню віру надзвичайним актом, він бере з собою Петра, Якова й Іоанна і виходить з ними на гору Фавор. Тут під час молитви лице Його просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. 

Біля Христа явилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля, і говорили з Ним про Його смерть. І як при Христовім хрещенні в Йордані, так і тут почувся голос із неба: "Це – Мій улюблений Син, що його Я вподобав: Його слухайте". 

Чому Ісус Христос тільки трьом учням показав славу свого Божества? Згідно з тлумаченням святого Івана Дамаскіна, Христос узяв із собою Петра, щоб він почув підтвердження свого визнання Христового Божества і від Небесного Отця. Господь узяв із собою на Фавор Якова, бо він мав бути першим єпископом Єрусалиму і першим з апостолів мав віддати за Нього своє життя. Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Іоанна, бо він був Його улюбленим учнем. Іоанн, збагнувши Христове Божество на Фаворі, опісля напише у своєму Євангелії: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово. І Слово було Бог".

В цей день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Повернувшись із церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином,  – "щоб садовина родила". В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: "Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!". 

Виходячи з церкви, люди обмінювалися посвяченими дарами. Ними цього дня обдаровували також бідних. Гуцули, крім фруктів, приносили із собою до церкви воду в глечиках і калачики, якими наділяли жебраків, обмінювалися між собою "за померлі душі". Кожен обдарований повинен був з'їсти бодай шматочок свяченого яблука, закусити калачиком і запити свяченою водою. На Слобожанщині для цього пекли пироги з яблуками і мастили їх медом. Подібні яблучаники відомі й бойкам.

Перед Спасом є два тижні посту – "спасівка". Існує легенда, що спасівка – це є продовження Великого посту. Бог призначив для Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів навесні перед Великоднем і два тижні наприкінці літа перед Спасом. Ось чому за народним віруванням у спасівку треба так само постити, як і у Великий піст.

Спаса – це день поминання мертвих родичів; за народною міфологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені свята і на Спаса.

"Перша Пречиста"

28 серпня відзначають Успіння Пресвятої Богородиці. У центральних районах України цей день називали Першою Пречистою, волиняни – Спленним, галичани – Першою Маткою. Як і на Спаса, приносили до церкви святити різне зілля, в тому числі обжинкові вінки жита, пшениці, але найчастіше – льону і конопель. Зілля зберігали протягом року, клали до труни чи обкурювали хати під час грози. Вінки брали із собою у поле, як ішли вперше засівати ниву. Зерно витереблювали у полі руками і змішували із посівним насінням, а солому клали у формі хреста на загоні, присипаючи середину землею. Цього дня закінчувався спасівський піст і розпочиналась пора весіль. Недаремно в народі казали: "Як прийде Перша Пречиста, принесе сватів нечиста". 

Після Першої Пречистої дівчата в селі вже звільняються від тяжкої роботи. Приповідка каже: "Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста" – багато говорить, бо немає вже що робити. 

В період Першої Пречистої в садах України відбувається збір урожаю. Залишаються ще тільки "зимові" сорти яблук та деякі ґатунки груш. Збираючи садовину, дівчата співали:

Пречиста по груші ходила,

Пречиста мішок загубила,

А Спас ішов, мішок знайшов.

"Спасику батьку,

Віддай мій мішочок,

Не буду ходити

У твій садочок".

1 серпня святкувався день святої Мокрини; за народною уявою – це останній день літа. Існує приповідка: "Свята Мокрина осінь приносить". Колись господарі в цей день примічали погоду, бо існувало вірування, що яка погода на Мокрини, така буде й осінь. Якщо цього дня ішов дощ, то селяни чекали мокрої дощової осені, а якщо було сухо й світило Cонце, то це був знак теплої та сухої погоди восени. Говорили: "Як на Мокрини дощ, то горіхи повимокають, а як сухо, то бджоли повилітають!" – тобто будуть ще роїтися. Інша приповідка каже: "Якщо на Мокрини дощ, то сій жито: буде врожай!".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 766