Протягом  багатьох років науковці ряду країн  світу вивчали граничні стани здоров'я людини, так звані "преморбідні стани". Одним з провідних напрямків досліджень у цій галузі є хронобіологія – наука про вплив біологічних ритмів на стан людини.  

У ході історичного розвитку людина і всі інші живі істоти, які населяють нашу планету, засвоїли певний ритм життя, зумовлений  ритмічними змінами геофізичних параметрів середовища, динамікою обмінних процесів. А оскільки темпи науково-технічного прогресу зараз набувають  стрімкого характеру і висувають серйозні  вимоги до людини,  проблема біоритмів є сьогодні важливою.  Бездумне ставлення людини до самої себе, як і до навколишньої природи, часто є наслідком незнання біологічних законів, еволюційних передумов, адаптивних можливостей людини. 

Щоб зберегти здоров'я людини, всебічно і гармонійно розвивати його фізичні та духовні якості, необхідна не тільки наполеглива і плідна науково-дослідна робота, але й велика просвітницька робота.  Ставлення людини до себе, до свого здоров'я – одна з важливих проблем не лише особистої гігієни, психогігієни, а взагалі екологічна проблема.

Наш організм – це не простий набір великої кількості різних клітин, але на диво струнка система складних органів, об'єднаних між собою сотнями функціональних зв'язків. Для того, щоб цей унікальний механізм завжди працював чітко, необхідна чітка програма дій і точний розпорядок роботи.

Згадайте, наприклад, свій стан після довгої поїздки або після  переведення годинника на зимовий чи літній час. Згадайте, якими важкими наслідками для самопочуття може супроводжуватися робота "на виснаження". А нерегулярне, неправильне харчування або переїдання, тривале застілля в низці свят або хронічне недосипання? Чому це трапляється? Адже при цьому в організмі не відбувається ніяких видимих змін.

Роль цієї універсальної програми життєдіяльності в організмі людини виконують біологічні ритми, які є вищим проявом самоорганізації будь-якої біологічної системи. Біологічні ритми забезпечують максимально ефективне функціонування всіх його органів і найбільш економне витрачання ресурсів. Біоритми можуть бути добовими, місячними і сезонними, проте всі вони характеризуються чергуванням періодів функціональної активності і відпочинку органів і систем, що забезпечують повноцінне відновлення фізіологічних резервів організму.

Мене зацікавила тема біоритмів (цікаво було дослідити власні ), тому разом з вчителем біології Лесею Володимирівною ми провели дослідження серед старшокласників. Бо вивчення особливостей біоритмів учнів (особливо старшокласників)  дозволить забезпечити умови їх гармонійного розвитку, максимальну ефективність навчання та педагогічного процесу.

Для визначення типу біоритмів організму нами було проведено тестування. Ми підраховували бали, і за їх сумою визначали "жайворонків", "голубів" та "сов". Опрацьовано 34 анкети. Дана методика запропонована хронобіологами В. А. Доскінім та Н. А. Лаврентьєвим, які обстежили велику групу людей різного віку у 1986 році. Для визначення стану розумової працездатності  підлітка ми користувались буквенним тестом за таблицею Анфімова, що застосовується для оцінки стану нервової системи людини та вказує основні показники, що свідчать про стан розумової працездатності та критерії її зниження. 

Також  опрацювали теппінг-тест (за методикою Є. П.  Ільїна), що застосовується для вивчення властивостей нервової системи людини та вказує основні критерії оцінки сили нервової системи. Також був проведений аналіз навчальної успішності досліджуваного контингенту, який виявив, що серед жайворонків 4 учні мають високий рівень навчальних досягнень; 7 – достатній і високий; 3 – середній і достатній. Серед голубів: 3 – високий; 7 – достатній і високий; 6 – середній і достатній. Сови – всі четверо – середній і достатній (це може бути пов'язано з навчанням у першу зміну, а сови все-таки активніші у другій половині дня. З жайворонками – навпаки (тому і успішність краща). 

Все це дозволяє вважати ритм працездатності не результатом звички до певного режиму праці, а внутрішньо властивим людині якістю. І з цією якістю не можна не рахуватися. Особливо це важливо для дитини. Дорослий може себе змусити працювати тоді, коли потрібно, а дитині важко ламати свою систему ритмів, дану йому з народження природою. 

Отже, найважливішим фактором адаптації зростаючого організму до основ навчальної діяльності та успішного засвоєння знань є фізіолого-гігієнічна раціоналізація навчального навантаження. Дуже  бажано для нормування навчального навантаження  враховувати синхронізацію навчальної діяльності й особливостей біоритму,  базувати її на сполученні величини навчального навантаження та працездатності. У роботі з учнями необхідно враховувати, що існує пряма залежність між фактором часу доби і біологічним ритмом учнів, яка позитивно або негативно впливає на  працездатність.

 Важливо також враховувати і той факт, що учні з ранковим біологічним типом більш  активні і більш працездатні в ранкові години, тому займатися розумовою і фізичною діяльністю їм краще в першій половині дня, а дітям з вечірнім типом – у другій. Виходячи зі сказаного, роботу необхідно планувати з таким розрахунком, щоб найбільш важкі завдання потрапляли на пік працездатності.    

Однак при цьому не слід плутати біоритми з процесом наростання фізичної втоми, яка, природно, мінімальна в ранкові години і після достатньо тривалої перерви. Знання всього цього дозволяє найбільше раціонально розподіляти важкі і легкі, прості і складні, відповідальні і не дуже, напружені і ненапружені справи протягом робочого дня і чергувати їх необхідним чином у відповідності з коливаннями працездатності.

Олександра ЗАХАРІЯ, учениця 11-Б   кл.

 КЗ  "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст.№13-колегіум" м. Ковеля".

Протягом  багатьох років науковці ряду країн  світу вивчали граничні стани здоров'я людини, так звані "преморбідні стани". Одним з провідних напрямків досліджень у цій галузі є хронобіологія – наука про вплив біологічних ритмів на стан людини.  

У ході історичного розвитку людина і всі інші живі істоти, які населяють нашу планету, засвоїли певний ритм життя, зумовлений  ритмічними змінами геофізичних параметрів середовища, динамікою обмінних процесів. А оскільки темпи науково-технічного прогресу зараз набувають  стрімкого характеру і висувають серйозні  вимоги до людини,  проблема біоритмів є сьогодні важливою.  Бездумне ставлення людини до самої себе, як і до навколишньої природи, часто є наслідком незнання біологічних законів, еволюційних передумов, адаптивних можливостей людини. 

Щоб зберегти здоров'я людини, всебічно і гармонійно розвивати його фізичні та духовні якості, необхідна не тільки наполеглива і плідна науково-дослідна робота, але й велика просвітницька робота.  Ставлення людини до себе, до свого здоров'я – одна з важливих проблем не лише особистої гігієни, психогігієни, а взагалі екологічна проблема.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 5616

 “Чому бідний? Бо дурний. 

Чому дурний? Бо бідний –”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Шановний читачу! Вслухайся у музику цього заповіту:

"Мої дітки і онуки,

 шануймося!

Любіться, щоб між вами

     були злагода і мир,

Тоді вас будуть поважати

 люди.

Пам'ятайте, що ви з  роду

 "козацького",

І моліть Бога за наших

 пращурів

І за нас, щоб рід наш не

 перевівся.

Будьте патріотами нашої

  неньки-України,

За яку наші предки життя

 віддавали.

Будьте добрими

 християнами,

Не забувайте нашого

 коріння.

Будьте гідними

  продовжувачами роду.

Мої діточки й онуки,

 продовжіть мій літопис

У нашій вільній, незалежній

 Україні!".

Ці заповітні слова Андрія Мичка із книги "Ой, роде наш красний…", підготовленої і виданої коштом його і дітей, торкаються струн серця кожного щирого українця, кожного з нас. Вони проголошені не президентом, не великим письменником чи маститим політиком, а душею простої Людини, що пишеться з великої літери.

Напружмо свою уяву і перемістімося в простір цього "Заповіту". Не знаючи пана Андрія особисто, ми можемо легко "вималювати" його портрет.

В натруджених руках побачимо невтомного працелюба. В класичній тілесній (козацькій) статурі – довірливу доброту,  із мудрих очей променить магія християнської любові. А з глибини загартованого серця іскриться козацький нескорений дух, готовність до боротьби за рід свій, за багатостраждальну матір-Україну.

Ви запитаєте, звідки се? Можливо, надумане? Ні!  В словах не пустослів'я, а цвіт плодоносний, який живиться славним життям предків.

l

Гуляла козацька воля по степах і байраках, в заплавах Дніпра сивочолого і на хвилях моря Чорного. В ті буремні, романтичні часи з'явилися Мички. Це ті, що особливим "мичанням" попереджали козаків-побратимів про небезпеку.

Там, де воля і свобода, – завжди лихий чатує. Зла Катерина – мачуха Січ зруйнувала. Розлетілися соколи-орли: хто на Дон, хто за Дунай, а дехто – до гір карпатських.

Козак Мичко поселився в квітучому селі із мелодійною назвою Волосянка, що на Сколівщині. Заснував Ковальський верх (вільне місце край села), і зайнявся ковальською справою. Вправний коваль був. Селяни поважали за добрий характер і безвідмовність. Слава птахом розлетілася по всій окрузі – майстерність багато важить! Так і вкоренився: сім'ю створив та нащадків "насіяв" на власному сімейному полі.

Насмілюся сказати: "Яка родина – така й людина".

А рід Мичків розростався гарним деревом. І гілки дерева – приємні та широколисті. Одні (їх більшість) були дбайливими, на землях радгоспу, господарями. Серед них ви знайдете музиканта-скрипаля, вправну на все село кухарку, писаря сільської думи, січових стрільців, борців проти польського та московського поневолення. Хтось загинув у боях на знаменитій горі Маківці, а хтось – в сибірських концтаборах. Були мученики, які терпіли тортури  Берези-Картузької, інші – страхіття комуно-атеїстичного режиму.

Батько за те, що був господарем і мав поле та дім, збудований власними руками, опинився на сибірських просторах.

А дід? Про це – докладніше. Прийняв якось до себе в сім'ю жебрака. Одягнув, обігрів, роботу дав і довірився. Розказував про москалів та Україну, про мрію жити у вільній країні.

Прийшли "совєти", а жебрак виявився капітаном НКВС. Дід опинився в концтаборах, звідки не повернувся.

Ось так, шановний мій співрозмовнику, відчуваєш: весь рід Мичків, представників якого ти бачиш на фотосвітлинах,  з покоління в покоління українством переповнений, добродійністю багатий. Людяністю і любов'ю душевною заквітчаний.

l

Погляньмо ближче на біографію і життя Андрія Мичка.

Народився в жовтні 1938 року. Ще маленьким хлопчиком із старшою сестрою та молодшим братиком залишився у мами на руках. Батька, як ми згадували вище, радянська влада запроторила до в'язниці. Розпочалася радянсько-німецька війна. Жили під постійним страхом. Чим міг, тим допомагав мамі. Вона навчала: "Не відчиняйте двері чужим людям, а коли на подвір'ї, то ховайтеся в хлів (там було сіно)". Боялася, переживала за дітей.

Дитячий розум запам'ятав німців, які вели себе толерантно стосовно селян, платили за продукти (хліб, сало, молоко),  частували дітей солодким шоколадом.

У дитячу свідомість ввійшло й інше – повернення солдатів червоної армії, які були напіводягнені і напіввзуті, голодні і  які силою забирали в господарів все, що бачили, навіть останнє.

У 1945 році пішов до школи. Після закінчення навчався в школі бухгалтерів. Два роки працював обліковцем у колгоспі.

Село повоєнне – це каторга.  Кожен старався вирватись з безоплатної важкої (без вихідних) праці.

Юнак з іншими хлопцями, по "оргнабору", вирушив шукати щастя на шляхах Донбасу. Вісімнадцятирічним спробував, що таке вугільна лава на глибині 800 метрів. То був важкий труд рабів з мізерною платнею.

Потому три з половиною роки –  в радянській армії. Після звільнення в запас закінчив школу чергових на залізничній станції у Львові.

Професія прийшлася до душі. На станції  Славсько керував рухом поїздів.

Там і кохання затьохкало солов'їну пісню. До душі припала красуня Оля із роду Мельників, що повернулася із заслання з Хабаровського краю. Жили душа в душу, та й нажили із своєю Оленькою діточок, яким люди заздрять. 

Виросли, вивчили, і  діти стали прекрасними господарями  та доброчинними  християнами. Серед того квітучого життєдайного  багатства  – Василь Мичко  (1976 р. н.). Навчався в школі. У Теофіпольському ПТУ-34 вивчився на кухаря-кондитера.

Господь завжди обирає для себе вірних. Відгукнувся на цей поклик Василь Мичко, і пішов навчатися в Київську духовну семінарію та академію.

У 1998 році рукоположений в сан священика митрополитом Даниїлом (ректором КДА). Направлений на Волинь у село Мощену. Парафіяни із самих початків служіння полюбили свого настоятеля. Та Боже провидіння стелило інший шлях. Отця Василія Мичка призначили настоятелем Свято-Благовіщенського собору у Ковелі. Своїм добрим серцем, доступністю, високою   духовністю,  готовністю допомогти прийшовся до душі ковельчанам. Парафія розрослася і храм розбудувався.

Сьогодні протоієрей, депутат Ковельської районної ради, о. Василь Мичко піднесений митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом до декана Ковельського міського деканату (благочиння).

Гордися, батьку, своїми дітьми! Недаремно життя прожите. Сьогодні душу поважного, доброго дідуся радують 19 онуків (вісім дівчат і одинадцять хлопців).

l

 У книзі "Ой, роде наш, красний…" Андрій Миколайович Мичко своїх нащадків любовно називає "дроздики".

Поправимо Вас, Батьку: не "дроздики", а орлята під надійним козацьким крилом Орла. Це – щастя!

Ви його і рід весь Ваш заслужили від Господа нашого Ісуса Христа, молитвами Божої все доброчинної  Божої Матінки.

З ювілеєм!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Шановний читачу! Вслухайся у музику цього заповіту:

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 966

Кожен день «обдаровує» нас новинами. На жаль, втішних серед них малувато. І світ, і Україна живуть тривожними подіями. Деякі із них вирішив прокоментувати.

А стимулом до написання цих нотаток  стали віршовані послання до мене давнього друга газети, принципового і безкомпромісного ковельчанина Івана Ярошика. Він не може змиритися із тим безладдям, що панує довкола, висловлюючи свої почуття й  емоції поетичним словом.

Окремі з його думок я й узяв своєрідними епіграфами до написаного нижче.

Сміється той, хто сміється останнім

Хмарам осені сліз не позичати,

Посіпаки розгулюють всерйоз.

Лиходійство не минає ані двору, ані хати –

Руїною війни кружляє московський

 ворон-бос.

Іван ЯРОШИК.

Загальновідомо, що чорний ворон – символ біди, про що  дуже образно написав Сергій Єсенін в однойменній поемі. Сьогодні в ролі ворона виступає московський правитель Володимир Путін. Всюди, де його підлеглі  втілюють в життя політику «примусу до миру», вперше випробувану на практиці в Грузії, ллються людські сльози, рікою тече кров, сиротами залишаються діти, вдовами – матері і дружини.

Достатньо згадати Чечню, Донбас, Сирію, вбитих і засуджених Нємцова, Навального, Сенцова, отруєних і закатованих «зрадників» кадебістської імперії, які вирішили розкаятися і зажити нормальним життям. Не вдалося, бо Путін не дозволив.

А буквально цими днями, відчуваючи безкарність і вседозволеність, цар всія Росії на економічному форумі «Валдай» бовкнув таке, про що нормальна людина, а тим більше політик, і думати боїться. Він заявив, що Росія сильна, як ніколи, й фактично готова до термоядерної війни (!). Вона спроможна в одну мить знищити тих, хто на неї захоче напасти. Звичайно, загинуть і одні, і другі. Але при тому росіяни потраплять в рай (!), а вороги, не встигнувши розкаятися, просто-напросто «здохнуть» (!).

Важко коментувати черговий словесний «шедевр» біснуватого московського фюрера. Говорити подібне, та ще й з високої трибуни міжнародного форуму, може тільки божевільний, яким, судячи з усього, і є Путін. Неймовірно, але факт: присутні в залі зустріли недолугі «жарти» володаря Кремля… дружнім сміхом.

Але, як відомо, сміється той, хто сміється останнім. Не думаю, що для слухачів путінської маячні буде до сміху, коли почнуть летіти ракети з термоядерними зарядами в різні кінці земної кулі. Зрештою, вже сьогодні багатьом путінським прихвостням не до жартів: санкції проти них з боку США і країн ЄС стають все суворішими, імпортозаміщення країну не рятує. Зате дедалі відчутнішою стає конфронтація із Заходом.

Ось і нещодавно американський президент США Дональд Трамп, обрання якого  деякі  придурки в Москві вітали розпиттям шампанського (наприклад, сумнозвісний «дотепник» Жириновський), заявив, що США виходить із договору з Росією про заборону виробництва ракет малої і середньої діяльності. А ще додав, що в умовах зростання загрози з боку Росії і Китаю американці розпочнуть реалізацію програми подальшого ракетно-ядерного зміцнення держави.

Тож хочеться запитати «жартівника» Путіна: «Що догрався, пане? Забув, що СРСР розпався саме тому, що не витримав гонки озброєнь із США?».

Але не варто апелювати до хворої на голову людини. Він свою долю і долю мільйонів росіян визначив – в рай і лише в рай! Щоправда, забув  одну «маленьку» деталь: тільки Всевишній визначає, де кому бути. Чомусь мені здається, що Путіна і його бандитів-посіпак чекає пекло. При чому – з великим нетерпінням.

Казав пан: 

“Кожух дам...”

Шарлатанської свити нутро,

Урядовця–нахаби корито.

Реформаторсько-царське багно

Можновладних «китів» апетити.

У заморських офшорах казни –

Піт землі, біль, печаль України.

З-за плеча хазяйнує шкідник,

В злиднях – люд бідовий країни.

Іван ЯРОШИК.

Нерідко ми чуємо примовку: «Кому – війна, кому – мати рідна вона». На жаль, в цих словах – гірка правда. У той  час, коли на Сході країни триває  війна з російським агресором, а простий люд ледве зводить кінці з кінцями, українські олігархи жирують в повному розумінні цього слова, примножують свої статки. Мало того, купаючись у розкошах, вони закликають народ до терпіння, бо, бачте, реформи вимагають жертв.

Ось і днями сповістили «приємну» новину: з 1 листопада ціна тисячі кубометрів газу зросте майже на чверть. Це означає, що настільки збідніє і без того бідний українець.

«Крок вимушений, – не втомлюються повторювати щодня з екранів телевізорів вгодовані урядовці на чолі з паном Гройсманом. – В протилежному випадку нас чекає дефолт, фінансова й економічна кризи».

Прем’єр та його міністри роблять вигляд, що це не вони ще зовсім недавно обіцяли: ніякого підвищення тарифів не буде. Але обіцянка-цяцянка, від якої тільки дурневі радість. Схоже на те, що такі можновладці – справжні «господарі» свого слова: захотіли – дали, захотіли – забрали.

При цьому солодкоголосо обіцяють, що малозабезпечені категорії громадян ніякого підвищення не відчують, бо субсидії і надалі отримуватимуть ті, хто цього потребує. Але якщо це справді так, то чому загальний обсяг субсидій зменшується цьогоріч до 50 мільйонів гривень при потребі 70 мільйонів? І чому в країні дедалі більшає людей, які не спроможні розраховуватися за комунальні платежі?

Урядовці пояснюють причину зростання вартості газу тим, що так вимагає Міжнародний валютний фонд, який надає Україні  кредити, без яких ми не проживемо. Знову постають запитання: «А як без кредитів живуть Білорусь, деякі інші країни? Куди пішли гроші, позичені раніше? Чому економіка не розвивається, занепадають бюджетоутворюючі галузі господарського комплексу?”.

Звичайно, відповідей на ці запитання ніхто не дасть і правди не скаже. Бо в державі, де корупція  розквітла  пишним цвітом, де олігархи нахабно роблять свої чорні справи, а влада їх фактично «кришує», важко розраховувати на справедливість і чесність, прозорість в політиці. Їх просто не може бути в суспільстві, де обман зведено в ранг закону.

В такій ситуації найкращим виходом була б відставка урядової челяді. Це коли б пан Гройсман та іже з ним одного дня виступили із заявою приблизно такого змісту: «Вибачте, дорогі українці, нас за те, що  не вміємо керувати, що  довели країну трохи не до банкрутства. Нам не залишається нічого іншого, як подати у відставку. Нехай на наше місце прийдуть інші – прогресивніші, грамотніші, відповідальніші».

Та біда в тому, що гройсманівці на такий мужній крок не здатні. Зрештою, як вони його зроблять, коли на підході – черговий транш МВФ? Від золотовалютного «корита» їх не відірвати навіть силою. Та й хто відірве?..

Завершую свої нотатки знову ж таки словами Івана Ярошика:

Вітер дме, дощ краєм йде,

«Слуга» народу казну дере й дере.

Наснаги, Свитко, не втрачай –

Толоку єдності скликай!..

Що ж, пане Іване, дякую Вам за небайдужість, віру в силу друкованого слова. Тільки одного його мало, щоб перемогти корупцію й казнокрадство. Потрібно, щоб своє рішуче слово сказав весь народ – тоді, можливо, буде результат.

                   Охрім СВИТКА.

Кожен день «обдаровує» нас новинами. На жаль, втішних серед них малувато. І світ, і Україна живуть тривожними подіями. Деякі із них вирішив прокоментувати.

А стимулом до написання цих нотаток  стали віршовані послання до мене давнього друга газети, принципового і безкомпромісного ковельчанина Івана Ярошика. Він не може змиритися із тим безладдям, що панує довкола, висловлюючи свої почуття й  емоції поетичним словом.

Окремі з його думок я й узяв своєрідними епіграфами до написаного нижче.

Іван ЯРОШИК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 517

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557

Шлях у Країну знань в кожного із нас розпочинався зі школи. Цей шлях важко уявити собі без шкільної бібліотеки – невичерпної криниці мудрості милосердя і добра.

Такою криницею у Ковельській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 3 імені Лесі Українки теж є тутешня книгозбірня, якою завідує Лариса Липовська. Її професійне кредо: "Гарний бібліотекар, як гарний музикант, – це той, хто постійно додає до свого репертуару творчість і натхнення".

Саме так намагається працювати Лариса Анатоліївна.  Всі заходи для школярів вона проводить під гаслом: "Кожна дитина – особистість!". Учні цінують увагу до себе, а тому охоче відвідують бібліотеку. Найактивніші і найкреативніші з них об'єднані в творчій групі "Книгоман", редакційній колегії "Бібліотечного вісника".

НА ЗНІМКУ ви бачите залюблених у книгу четвертокласників Софійку ШЕВЧУК, Богдана СИМОНІКА, Даринку ЮЩУК, Марійку СЕМЕРЕЙ і Настю ФЕДОРЧУК разом з Ларисою ЛИПОВСЬКОЮ.

Оскільки, 22 жовтня – Міжнародний день шкільних бібліотек, то ми щиро вітаємо із цим святом і Ларису Липовську, і читачів бібліотеки,  а також всіх працівників шкільних бібліотек Ковельщини. Миру Вам, добра, благополуччя, нових цікавих зустрічей з її величністю Книгою!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Шлях у Країну знань в кожного із нас розпочинався зі школи. Цей шлях важко уявити собі без шкільної бібліотеки – невичерпної криниці мудрості милосердя і добра.

Такою криницею у Ковельській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 3 імені Лесі Українки теж є тутешня книгозбірня, якою завідує Лариса Липовська. Її професійне кредо: "Гарний бібліотекар, як гарний музикант, – це той, хто постійно додає до свого репертуару творчість і натхнення".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 889

Минулої п'ятниці, 12 жовтня ц. р.,  біля пам'ятника Борцям за волю України, що на бульварі Лесі Українки,  опівдні було  людно. 

Тут    того дня  зібралися очільники міської та   районної влади, серед яких – міський голова Олег Кіндер, секретар міської  ради  Віра Федосюк, голова Ковельської райдержадміністрації  Віктор Козак, голова  районної ради Андрій Броїло та його заступник Олександр Пасенковський.

Сюди погожої днини прийшли  представники  громадських  організацій, підприємств та установ, духовенства, військовослужбовці,  молодь та інші небайдужі жителі нашого  міста, щоб  напередодні трьох великих свят – Дня Захисника України, 76-ої річниці утворення УПА та Дня українського козацтва – схилити низько голови та  вшанувати світлу  пам'ять багатьох поколінь воїнів, які в різні часи боронили свою державу й загинули. 

Саме з нагоди цього і відбулася поминальна панахида за Героями, що заплатили за щасливе безтурботне майбуття найдорожчим – своїм життям.  Відслужили її священнослужителі міста на чолі із деканом міського деканату УПЦ КП протоієреєм  Василем Мичком.

Після цього о. Василь звернувся до учасників зібрання із словами щирих привітань з нагоди свят, а також висловив впевненість у тому, що незабаром ми досягнемо  давно омріяної багатьма  перемоги на довгому шляху боротьби за торжество правди і справедливості. Однією з таких перемог є рішення Константинопольського Синоду про те, що Україна отримає Томос на право мати свою незалежну соборну помісну Церкву. 

"Ми бачимо, що наші зусилля були  недаремними. А, значить, не потрібно зупинятись на зробленому. Ми  мусимо впевнено йти вперед.  І все це – в ім'я незалежності і розквіту нашої держави, яку нам в далекому минулому заповідав Великий пророк нашої нації  – Тарас Шевченко", – зазначив священик. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять усіх борців за свободу і незалежність України.

"Вже стелиться шляхом золота Покрова. День Захисника України ми святкуємо  саме в цей світлий день. Тому щиро  просимо у Пресвятої Богородиці благодаті  для України, злагоди і  порозуміння у   суспільстві",  –  сказала  ведуча  заходу   Вікторія  Савлук.

На завершення  до підніжжя пам'ятника  Борцям за волю України представники влади та  інші учасники панахиди  поклали квіти.  Після цього присутні вирушили до меморіалу Слави, де також вшанували пам'ять Героїв.

…Осіннє Сонце пробивалось крізь золотаве листя дерев теплого жовтня, небо дарувало свою безмежну синю благодать, бадьоро звучали мелодії патріотичних пісень… Все це духовно надихало і додавало віри в те, що у нас з вами все буде добре.

Бо ми – народ, який вміє боронити свою землю і вміє цим пишатись, і, що основне – не забувати тих, хто поліг у боротьбі за вільну і  нескорену Україну! 

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ:  під час панахиди і покладання квітів до пам'ятників Борцям за волю  України та на меморіалі Слави.

Фото  з архіву відділу міської ради. 

Минулої п'ятниці, 12 жовтня ц. р.,  біля пам'ятника Борцям за волю України, що на бульварі Лесі Українки,  опівдні було  людно. 

Тут    того дня  зібралися очільники міської та   районної влади, серед яких – міський голова Олег Кіндер, секретар міської  ради  Віра Федосюк, голова Ковельської райдержадміністрації  Віктор Козак, голова  районної ради Андрій Броїло та його заступник Олександр Пасенковський.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 628

У переддень Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисника України, Дня Українського козацтва та 76-ої річниці утворення УПА  у читальному залі центральної районної бібліотеки відбулися урочистості. 

Хвилюючими і зворушливими рядками захід  розпочали ведучі Дмитро Топольський та Інна Вознюк.

Нині, у  важкі для України часи, саме пам'ять про героїку минулого і сьогодення об'єднує нас, спонукає ще раз осягнути і замислитись: кому ми зобов'язані мирним небом над головою?

За  християнською  традицією, кожен  благородний  почин звершується з  благословення всечесних отців і молитви, яку проникливо виконали декан Ковельського міського деканату УПЦ КП протоієрей Василь Мичко та військовий   капелан Олександр Добровольський.

Боротьба за незалежність України продовжується і зараз. На Сході України, на превеликий жаль, гинуть наші патріоти – добровольці, воїни української армії. Вони стали на захист своєї Батьківщини, гідно продовжуючи традиції попередніх поколінь.

Хвилиною мовчання, схиливши голови в журбі, присутні вшанували світлу тих, хто не повернувся живим до своїх рідних домівок.

Боляче, невимовний щем у серці, бо пішли у Вічність найкращі, ті, хто свято вірив у майбутнє України, боронив і  боронить  нашу землю від російського агресора.

Районна влада завжди з розумінням ставиться до ветеранів війни, учасників визвольних змагань, Героїв АТО, які пройшли та  йдуть кривавими дорогами війни, залишаючи на них життя і біль втрат.

Зі словами глибокої вдячності і поваги до присутніх звернулися голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, військовий комісар Ковельського ОМВК Сергій Гладун, учасник АТО, представник Громадської організації "Ковельська міськрайонна спілка ветеранів та волонтерів АТО" Олександр Рожко, представниця братства вояків ОУН-УПА ім. Клима Савура Лідія Козуля,  Ганна Йонівна Зелена,  учасниця національно-визвольних змагань, яка проникливо прочитала вірш про власну долю – долю  колишньої зв'язкової  Української  Повстанської Армії. 

В урочистій атмосфері  під щирі оплески відбулось нагородження учасників АТО нагрудними знаками "Ветеран війни",зокрема, Віктора Прокоп'єва, Андрія  Панасюка, Тараса  Оніжука.

Почесною Грамотою Ковельської районної державної адміністрації та Ковельської районної ради  за сумлінне, високопрофесійне виконання військового обов'язку, мужність, вірність військовій присязі, вагомий особистий внесок у справу захисту незалежності і територіальної цілісності Української держави,  активну громадянську позицію та з нагоди  Дня захисника України відзначено: Павла Демчука, учасника  АТО, старшого оператора радіолокаційної  групи військової частини А1547, молодшого сержанта Збройних Сил України: Віктора Сільчука, учасника  АТО, водія-заправника автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини А1547, старшого солдата Збройних Сил України, Павла Гончара, учасника  антитерористичної операції на Сході України, Анатолія  Гереза, капітана Збройних Сил України, старшого офіцера відділення комплектування Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату, учасника  АТО.

Відзнаками  Громадської організації "Ковельська міськрайонна спілка ветеранів  та волонтерів АТО"  нагороджені представники волонтерського руху Ковельщини:  Сергій  Кондратюк, депутат Ковельської районної ради,  Володимир  Кізей, староста с. Пісочного, Михайло Шевчук, вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. с. Любитова, її Олена Абрамчук, директор ЗОШ І-ІІ ст. с. Волошок. 

Святкового  настрою учасникам зібрання додала мистецька програма  за участю кращих колективів і виконавців Ковельщини.

Лунали патріотичні і до щему зворушливі пісні від учасників народного аматорського хору працівників культури "Вишиванка", соліста будинку культури с. Білина  Сашка Шевчука, тріо "Лелія" із Дубового,  фольклорного колективу із Білина "Перевесло", народного аматорського фольклорного колективу "Родина", солістки районного будинку культури Ірини Михалевич з донечками, Юлії Тарасової, вихованки Ковельської школи мистецтв, гурту"Спалах" Центру культури і дозвілля смт Люблинця.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: учасники бойових дій  Олександр РОЖКО, Юрій МЕДВЕДЮК, Володимир ВОЙТЕНКО, Юрій Бабанін, Олександр Новосад, Вадим МАРТИНЮК, воїн УПА Іван ШЕВКО; під час  урочистого зібрання.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

У переддень Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисника України, Дня Українського козацтва та 76-ої річниці утворення УПА  у читальному залі центральної районної бібліотеки відбулися урочистості. 

Хвилюючими і зворушливими рядками захід  розпочали ведучі Дмитро Топольський та Інна Вознюк.

Нині, у  важкі для України часи, саме пам'ять про героїку минулого і сьогодення об'єднує нас, спонукає ще раз осягнути і замислитись: кому ми зобов'язані мирним небом над головою?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 742

Урочисті збори 

в “Просвіті”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 588

В сонячний погожий день 9 жовтня ц. р. зібралися працівники Центру поштового зв'язку № 4 у  просторому актовому залі, щоб відзначити своє професійне свято… Колектив – переважно жіночий, то й простір залу заповнився душевною благодаттю та квітучою красою.

Як і годиться, на свято завітали гості. Це – Віра Федосюк, секретар міської ради, Лариса Білинська, начальник управління регіонального розвитку райдержадміністрації, директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма та автор цих рядків.

Професійне свято – це не вечірка чи корпоратив, а урочистість із традиційними підсумками зробленого, поглядом на проблеми і плани на майбутнє. Цікаво  було почути, як в процесі реформ та змін виживає поштова галузь.

Очільниця підприємства, мудра і розважлива Лариса Філіпчук сказала:

– Крокуємо вперед під прапором реформ. Працювати нелегко. Найперше те, що зарплата працівників не відповідає вимогам часу. В результаті, висока плинність кадрів. У нас не вистачає третини кваліфікованих працівників. Багато хто із них шукає щастя за кордоном.

Сьогодні в залі зібралися найбільш надійні і відповідальні – словом, патріоти підприємства. Всім Вам – велика шана й подяка! Я вірю, що труднощі і негаразди ми успішно переживемо. Мусимо  визнати, що від цих реформувань найбільш постраждають мешканці віддалених сіл. Централізація управління теж не на нашу користь, – бо вимушені скорочувати людей.

З іншого боку, позитив у тому, що ми рухаємося вперед. Пошта автоматизується, комп'ютеризується. На зміну старому приходить сучасна оргтехніка, комп'ютеризація, нові автомобілі в автопарк. Це – прогрес.

Лариса Василівна щиросердечно привітала згуртований і в реформах загартований колектив, із святом.

У своєму виступі очільниця підприємства зазначила, що важливим напрямком у роботі є співпраця із журналістами "Вістей Ковельщини". Кожен   листоноша повинен вважати своїм почесним обов'язком підтримати і навіть збільшити передплатний тираж газети. "Міськрайонку" – в кожну сім'ю!" – таким повинне бути гасло сьогодення.

Щирі зичення від імені міського голови Олега Кіндера та всього депутатського корпусу міськради лунали з вуст Віри Федосюк:

– Ваша праця потрібна людям. Пенсіонер чекає пенсії, читач – улюблену газету, а інші – листа від рідних. Листоноші – це обличчя поштового зв'язку. Вони і в холод, і в дощ, і в спеку та мороз ідуть до людей. І людська шана – то найвища нагорода.

Щирі слова подяки за корисну і важку працю від імені Віктора Козака, голови райдержадміністрації та Андрія Броїла, голови районної ради виголосила Лариса Білинська.

Представники органів міської та районної влади вручили подяки, грамоти та квіти кращим працівникам поштового зв'язку міста і району.

Про співпрацю і давню дружбу журналістів і поштовиків мовив Микола Вельма. Він зазначив, що передплата місцевого видання  на 2019-й рік великою мірою залежить від присутніх у цьому залі. Дуже важливо, щоб наша рідна газета "Вісті Ковельщини" несла в кожний дім місцеві новини, розповідала про те, чим живе світ, країна, область. Адже для декого це – єдине джерело інформації.

Микола Вельма нагородив керівників тих відділень, де передплатний тираж "міськрайонки" не зменшився. На добрий спомин всі сфотографувалися (знімок вгорі).

Пошта для нас всіх дорога. Ми любимо Вас, невтомні трудівниці! Хай тепле Сонечко заглядає у ваші добрі душі щодня – і восени, і взимку, а серце вистукує весну. У дарунок до свята – поетичні рядки:

В осінніх днях не згасне 

світла музика,

Не зникне радість із 

замріяних очей.

Василівно Ларисо, усе в нас 

збудеться,

Туман розвіється з 

надуманих речей.

Зв'язок поштовий відцвіте 

реформами,

І пустоцвіття з квітки швидко 

опаде,

І листоноша у новенькій 

уніформі

До мого дому королевою 

прийде.

І звеселюся я листом і 

рідною газетою,

І щирій усмішці, немов дитя, 

зрадію,

Якими ще заміниш 

інтернетами

Людське єднання, 

спілкування та довіру?

Звернуся щиро до молитви, 

мов до світла:

"Подай їм, Боже, за працю 

гідної оплати,

Життєвий шлях, хай пахне 

теплим літом

І не шкодуй їм, Господи, 

святої  благодаті!".

Василівно Ларисо, вір - все 

збудеться.

Туман розвіється з 

надуманих речей.

В осінніх днях заграє світла 

музика

І радість ллється із 

замріяних очей.

Анатолій СЕМЕНЮК.

В сонячний погожий день 9 жовтня ц. р. зібралися працівники Центру поштового зв'язку № 4 у  просторому актовому залі, щоб відзначити своє професійне свято… Колектив – переважно жіночий, то й простір залу заповнився душевною благодаттю та квітучою красою.

Як і годиться, на свято завітали гості. Це – Віра Федосюк, секретар міської ради, Лариса Білинська, начальник управління регіонального розвитку райдержадміністрації, директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма та автор цих рядків.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 591