Ця аварія  назавжди залишиться в наших серцях вічним болем. Наслідки її страшні. Це – мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою «зона відчуження» – це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища. 

Зона відчуження –  мертва зона, яка охоплює 2712 кв. км. Для когось це можливо і «зона відчуження», а для нас це – Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край.  Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року…

Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

Ось вже 32 роки ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип’ять, що за 3 км  від атомної станції. Це була ніч з п’ятниці на суботу,  і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

“На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

З руїни реактора виривається в небо стовп зловеного вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка наче б засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору”, – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.

Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок.

Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.

27 квітня 19 осіб, які постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В. Правик і В. Кібенок, старші сержанти В. Ігнатенко, В. Тищура, М.Титенок, сержант М. Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В. Правику та В. Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя). Урядові   нагороди  також  отримали  467 працівників пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного із тих п’ятидесяти пожежників немає в живих. Усі вони пішли у Вічність, а їхні імена вкарбовані у пам’ять землян.

На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об’єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу.  

Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.

На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.

На жаль, з ліквідацією аварії на атомній біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросім.

Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип’яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя.  

Щоб врятувати людей, що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали, тобто вивезли в інші регіони України.

Задля збереження здоров’я в те літо всіх дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на південь України.

l

Проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Життя триває…

Проте, скільки б не пройшло часу, все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах українців, ця трагедія навіки оселилась у людських серцях. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію атома.

Врятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль.

Світлана УСИК, 

Лілія БОГДАНОВИЧ.

Ця аварія  назавжди залишиться в наших серцях вічним болем. Наслідки її страшні. Це – мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою «зона відчуження» – це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища. 

Зона відчуження –  мертва зона, яка охоплює 2712 кв. км. Для когось це можливо і «зона відчуження», а для нас це – Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край.  Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року…

Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

Ось вже 32 роки ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 697

В планах газифікації району село Уховецьк значилось ще з середини 90-х. Однак, до їх практичної реалізації приступили лише в 2012 році: тоді розпочали будувати підвідний газопровід від Стеблів до Уховецька протяжністю 5 кілометрів. Рушієм процесу була громада села.

– Підійшов до мене наш сільський  голова і каже: “Вікторівна! Якщо не ти, то хто?” Я подумала  і, зрештою, погодилась: з тих пір і переймаюся всіма проблемами газифікації, – пригадує сільський бібліотекар Тетяна Климчук. Саме її авторитет та наполегливість багато в чому допомогли втілити давню мрію багатьох жителів Уховецька про газ у власних оселях. - Знаєте, ми зверталися до різних людей, в різні інстанції. Просили фінансову допомогу - це ж задоволення не з дешевих! Хочеться сказати добре слово про всіх, хто відгукнувся. Але окрема подяка від людей –  нашому народному депутату Степану Івахіву, який виділив 100 тисяч гривень власних коштів на газифікацію Уховецька. Це суттєва допомога громаді, повірте! І сьогодні у нас в селі - справжнє свято! Бо ми, нарешті, зробили те, чого прагнули...

За цей час в Уховецьку побудували і вуличний газопровід довжиною 9 кілометрів. А у 27-ми домогосподарствах спеціалісти Ковельського відділення ПАТ “Волиньгаз” вже завершили монтажні роботи. 

– Десь третина жителів Уховецька виявила бажання користуватися газом в повсякденному побуті, – розповідає в. о. старости Володимир Демидюк. – І сьогодні ми маємо за честь запалити “блакитний вогник” в оселях перших щасливчиків. Це лише початок процесу газифікації села. Було нелегко, але активність наших людей, допомога влади та меценатів допомогли здолати всі труднощі.

Пам’ятну подію з жителями Уховецька відзначили керівники районної влади та Колодяжненської ОТГ, відповідальні особи ПАТ “Волиньгаз”. Символічно, що урочисту церемонію пуску газу спершу провели в обійсті учасника АТО Богдана Климчука (на знімку в центрі). Радісні емоції того дня також вирували і в оселях Романа Трохимчука та Олени Алексійчук.

– Маємо ще один приклад того, як всім разом, спільно з громадою, можна  зробити добру справу, - зауважив у своєму виступі перед присутніми помічник  Степана Івахіва Павло Самолюк. – Переконаний, що ще багато таких справ у нас попереду. Бо у нас є бажання змінювати життя на краще тут і зараз, а не сидіти, склавши руки, в очікуванні  кращих часів”.

Рік тому, завдяки активній позиції громади в Уховецьку відновили роботу дитсадка, будівля якого простояла пусткою майже 20 років. За сприяння народного депутата України Степана Івахіва для капітального ремонту ДНЗ  використали кошти цільової субвенції з Держбюджету в сумі понад 3 млн. 200 тисяч гривень.

З нагоди першої річниці від дня відновлення роботи  у закладі дошкільної освіти села Уховецька у той день відбулося свято «Сонячному промінчику» – один рік». Крім вихователів і дітей, у заході взяли участь голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова райради Андрій Броїло, голова Колодяжненської об’єднаної територіальної громади Василь Кашик, помічник народного депутата України Степана Івахіва Павло Самолюк, голова правління ПАТ «Волиньгаз» Мирослав Коротя, депутат районної ради Олександр Титомир, в. о. старости Уховецька Володимир  Демидюк.

Олексій ТІЩЕНКО.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистої церемонії пуску газу в Уховецьку і свята «Сонячному промінчику» – один рік».

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

В планах газифікації району село Уховецьк значилось ще з середини 90-х. Однак, до їх практичної реалізації приступили лише в 2012 році: тоді розпочали будувати підвідний газопровід від Стеблів до Уховецька протяжністю 5 кілометрів. Рушієм процесу була громада села.

– Підійшов до мене наш сільський  голова і каже: “Вікторівна! Якщо не ти, то хто?” Я подумала  і, зрештою, погодилась: з тих пір і переймаюся всіма проблемами газифікації, – пригадує сільський бібліотекар Тетяна Климчук. Саме її авторитет та наполегливість багато в чому допомогли втілити давню мрію багатьох жителів Уховецька про газ у власних оселях. - Знаєте, ми зверталися до різних людей, в різні інстанції. Просили фінансову допомогу - це ж задоволення не з дешевих! Хочеться сказати добре слово про всіх, хто відгукнувся. Але окрема подяка від людей –  нашому народному депутату Степану Івахіву, який виділив 100 тисяч гривень власних коштів на газифікацію Уховецька. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563

Наприкінці березня Президент України Петро Порошенко підписав Закон, який посилює відповідальність за порушення правил паркування. Закон має низку нововведень: від штрафів за неоплачене паркування – до переліку підстав для евакуації авто. Документ набуде чинності 27 вересня, тож українці мають ще майже півроку, аби ознайомитись та підготуватись до нових правил. 

За що каратимуть водіїв? У новому Законі йдеться про порушення правил зупинки, стоянки та паркування, несплату паркування на платному майданчику, а також паркування на місцях для осіб з інвалідністю. Крім того, Закон передбачає 17 конкретних випадків евакуації. Зокрема, якщо автомобіль стоїть на проїжджій частині у два або більше рядів, на залізничних переїздах, трамвайних коліях, на пішохідних переходах, а також на зупинках громадського транспорту.

Як фіксуватимуть порушення? Напевно, найважливіша новація Закону – це запровадження автоматичної фото- та відеофіксації порушень.За інформацією МВС, стаціонарні камери встановлять на стовпах, шляхопроводах та у громадському транспорті. Інформація з камер надходитиме до центрів обробки даних, де за результатами перевірки поліцейські складатимуть постанову із датою, часом та місцем порушення. Цікаво, що при фіксації порушень у режимі зйомки не буде особистого спілкування з поліцейським. За задумом авторів Закону, це мінімізує корупцію на дорогах.

Хоча, звичайно ж, право виписувати штрафи залишається і за патрульними. До того ж, крім них, штрафувати та проводити евакуацію зможуть спеціальні інспектори з паркування. Вони обов’язково фіксуватимуть порушення на фото чи відео. Інспектори не прийматимуть готівку за виписані штрафи на місці правопорушення. Інформація буде вноситись до реєстру адміністративних порушень у сфері безпеки дорожнього руху, після чого водій отримуватиме на пошту відповідну постанову. 

«Інспектор відправляє запит до єдиного реєстру транспортних засобів, отримує відповідь по власнику і може притягати до відповідальності. Залишає відповідний корінець під лобовим склом», – пояснює виконувач обов’язків директора КП «Київтранспарксервіс» Олександр Німас.

Важливо, що до відповідальності притягатимуть особу, на яку зареєстроване авто. Через це можуть виникнути певні складнощі із автомобілями з іноземною реєстрацію, які у народі прозвали «євробляхами». Якщо авто у країну ввіз іноземець, постанова про правопорушення йому буде вручена при перетині кордону, а відмова від оплати штрафу може стати підставою для заборони в’їзду до України.

Чи зростуть штрафи? Штрафи за порушення правил паркування збільшуватись не будуть. Їхні обсяги залишаться у межах від 255 до 510 грн. Мінімальний штраф за паркування на місцях, призначених для людей з інвалідністю, складатиме від 1020 до 1700 грн. Штраф за несплату паркування на платному майданчику дорівнюватиме 20-кратному розміру вартості однієї години. Тобто, якщо година паркування коштує 20 гривень, водій повинен буде сплатити штраф 400 грн. Новий Закон дозволить містам впроваджувати автоматизовану систему контролю оплати паркування, яка збиратиме інформацію про сплату паркування або її відсутність.

Якщо авто евакуювали, то зі штрафного майданчика його можна буде забрати одразу після сплати штрафу і вартості послуг транспортування та зберігання. Відповідно до тарифів,  затверджених МВС, евакуація коштуватиме близько 720 грн., зберігання за добу –144 грн.

У разі погашення штрафу протягом 10 днів з’явиться можливість отримати знижку 50%. Тобто в рамках пільгового періоду при сплаті половини штрафу адміністративне стягнення вважатиметься повністю погашеним. 

Цікаво, що, згідно з даними Державної служби статистики, навіть у містах-мільйонниках до відповідальності за несплату паркуванняу середньому притягають лише одного порушника на день. Новий Закон покликаний змінити ситуацію. Головним чином, не через покарання, а через самодисципліну водіїв. 

Центр громадського моніторингу та контролю.

Наприкінці березня Президент України Петро Порошенко підписав Закон, який посилює відповідальність за порушення правил паркування. Закон має низку нововведень: від штрафів за неоплачене паркування – до переліку підстав для евакуації авто. Документ набуде чинності 27 вересня, тож українці мають ще майже півроку, аби ознайомитись та підготуватись до нових правил. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 411

В світі ти одна – 

серцю люба сторона!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 638

Найвеличніше і найурочистіше свято для християнина є Світле Христове Воскресіння, радість якого наповнює душі віруючих. І ця радість має лунати для усіх вірних. З метою передати цю пасхальну радість нашим воїнам-захисникам, що оберігають наш мир, військові капелани Ковельщини, протоієреї Матвій Олійник (настоятель храму св. Пантелеймона, смт Люблинець), Станіслав Беспалов (настоятель храму св. Іоана Хрестителя,  м. Ковель), Роман Скірак (настоятель храму св. Михаїла, смт Шацьк) разом з священиками Іваном Зеленком (смт Ст. Вижівка) та Андрієм Сехом (смт Голоби) вирушили на  Схід нашої Батьківщини – Донбас  в зону проведення операції Об’єднаних сил.  

В ході поїздки, що тривала з 16 по 20 квітня цього року, було відвідано бійців у військовому госпіталі міста Покровська, містах Мар’їнка (відвідали бійців 30 ОМБр), Волноваха (ВСП), Маріуполь (ОМВК і 25 ДШБ), де військові священики служили молебні, спілкувались з бійцями, співали патріотичні пісні, передавали зібрані гостинці, солодощі, продукти, дитячі малюнки.

Спілкуючись з бійцями, усвідомлюєш, що це – справжні Герої, які в умовах війни не просто захищають Україну, а й творять ЇЇ, нову, вільну, суверенну. Це початок Перемоги, єдність, сила, віра… 

Особливо пам’ятними є відвідини меморіалу під Волновахою, де 22 травня  2014 року трагічно загинули бійці 51-ої ОМБр. Там так гарно квітнуть квіти і трави, зрошені кров’ю наших загиблих земляків...

У м. Волновасі капелани відвідали храм всіх Святих землі Волинської, що перебуває на стадії завершення будівницва, яке ведеться на кошти пожертв  небайдужих волинян. 

Найважливішим, що передали із Волині на Схід, військові священики, є молитва, підтримка і жертовність, які додають сили не падати духом  нашим воїнам-захисникам. Ця жертовність і підтримка мають  бути в кожному із нас, небайдужих українців, і спрямувати  нас до єдності і однодумності, що і є запорукою перемоги й процвітання нашої неньки-України і Української церкви! 

Слава Україні!

Висловлюємо вдячність усім, хто підтримав нас у звершенні цієї поїздки: церковним громадам Ковельського району і міста Ковеля, Старовижівського та Шацького районів, діткам Люблинецької школи і школи   с.Козлинич, благодійникам і волонтерам Ігорю Рублю із товаришами, Івану Буряку і підприємству «Дбайливий Тато», Олександру Швораку, Ковельському відділку Патрульної Поліції України та усім небайдужим! Господь знає добрі наміри кожного! Разом – сила! А перемога  вже не загорами!

«Військові капелани Волині», Ковельський осередок.

Найвеличніше і найурочистіше свято для християнина є Світле Христове Воскресіння, радість якого наповнює душі віруючих. І ця радість має лунати для усіх вірних. З метою передати цю пасхальну радість нашим воїнам-захисникам, що оберігають наш мир, військові капелани Ковельщини, протоієреї Матвій Олійник (настоятель храму св. Пантелеймона, смт Люблинець), Станіслав Беспалов (настоятель храму св. Іоана Хрестителя,  м. Ковель), Роман Скірак (настоятель храму св. Михаїла, смт Шацьк) разом з священиками Іваном Зеленком (смт Ст. Вижівка) та Андрієм Сехом (смт Голоби) вирушили на  Схід нашої Батьківщини – Донбас  в зону проведення операції Об’єднаних сил.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1059

Національна асоціація українських медіа заявляє про готовність 

до усіх форм і методів боротьби за право на свободу, право на життя 

і розвиток місцевої преси в Україні 

Ми не згодні з  нинішньою державною політикою щодо друкованих засобів масової інформації, яка веде до дефіциту газетного паперу та залежності від монопольного становища російського паперу в Україні, руйнування системи доставки газет, відсутності адресної фінансової державної підтримки реформованих друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, а у підсумку до невиконання найвищими державними органами законів України “Про державну підтримку змі та соціальний захист журналістів”, “Про друковані змі (пресу) в Україні”, “Про реформування державних та комунальних друкованих змі” та постійного значного здорожчання місцевих газет для читачів.

Постійний ріст тарифів «Укрпошти» на доставку газет, фактичний розвал самої системи поштового зв’язку в сільській місцевості, різке подорожчання газетного паперу, яке супроводжується його гострим дефіцитом, вже поставили українську пресу на грань виживання. 

Вимагаємо від Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики та Ради з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова при Президенті України внести пропозицію щодо змін до Державного бюджету України і врешті виконати законодавчу норму про адресну фінансову підтримку реформованих друкованих видань – хоча б у розмірі втрат редакцій від подорожчання газетного паперу. Зважаючи на бездіяльність Кабінету Міністрів України в цьому питанні протягом трьох років, сподіваємось на принципову позицію Верховної Ради та Президента України.

Вимагаємо від Кабінету Міністрів України, на п’ятий рік війни, вирішити питання із подоланням дефіциту газетного паперу, позбувшись монополії російського газетного паперу в Україні, а в перспективі кількох років – будівництва паперових комбінатів або переобладнання існуючих потужностей для виробництва достатньої кількості власного доброякісного недорогого газетного паперу.

Вимагаємо від Верховної Ради України поставити до порядку денного та підтримати законопроект № 7291 «Про мораторій на підняття тарифів на доставку україномовних друкованих видань на території України та періодичних регіональних і місцевих видань на підконтрольній Україні території Донецької і Луганської областей»  та скасувати рішення про підвищення тарифів на доставку газет, затверджене наказом Міністерства інфраструктури без врахування громадського обговорення та наданих в його ході пропозицій.

Вимагаємо невідкладного державного втручання з метою недопущення колапсу «Укрпошти» – державного оператора поштового зв’язку України! Поруч із Державною програмою «Сільська медицина» має бути розроблена і впроваджена Державна програма «Сільська пошта»!

Вимагаємо притягнути до відповідальності посадових осіб органів державної влади, на яких законодавством покладено обов’язок здійснювати державну політику в сфері засобів масової інформації за бездіяльність та за рішення, направлені проти місцевої преси!

Заяву прийнято загальними зборами Національної асоціації українських медіа 13 квітня 2018 року. Колективи більше 100 місцевих газет оприлюднюють її на знак  солідарності.

Національна асоціація українських медіа заявляє про готовність 

до усіх форм і методів боротьби за право на свободу, право на життя 

і розвиток місцевої преси в Україні 

Ми не згодні з  нинішньою державною політикою щодо друкованих засобів масової інформації, яка веде до дефіциту газетного паперу та залежності від монопольного становища російського паперу в Україні, руйнування системи доставки газет, відсутності адресної фінансової державної підтримки реформованих друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, а у підсумку до невиконання найвищими державними органами законів України “Про державну підтримку змі та соціальний захист журналістів”, “Про друковані змі (пресу) в Україні”, “Про реформування державних та комунальних друкованих змі” та постійного значного здорожчання місцевих газет для читачів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 489

10 найбільш небезпечних розваг  серед підлітків

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2797

Мешканці нашого міста старшого віку пам’ятають часи, коли у Ковелі функціонував парк залізничників. Знаходився він на території, на якій нині розташовані спортивні споруди ЗОШ №2, деякі приміщення колишньої вузлової лікарні станції Ковель.

Є тут і сьогодні вільна земельна ділянка з чималеньким водоймищем, деревами і кущами, котра потребує благоустрою.  От і народилася нещодавно в колективі комунального закладу «Ковельська поліклініка» Волинської обласної ради ідея закласти тут парк, що, можливо, стане початком відродження його попередника.  Ідею цю подав депутат міської ради Ігор Пініс, його підтримали члени громадської ради при поліклініці, її голова, начальник станції Ковель Руслан Александрук, керівники медичного закладу.

Щоб ідею втілити в життя, минулої суботи, 21 квітня, тут організували громадську толоку. Участь у ній могли взяти всі бажаючі, про що заздалегідь сповістила  газета «Вісті Ковельщини», інші ЗМІ.  Опівдні до поліклініки почали прибувати ентузіасти. Найчисельнішим і найорганізованішим виявився трудовий «десант» партії «УКРОП».

В складі «десанту» – троє депутатів обласної ради Олександр Омельчук, Володимир Кучер, Людмила Тимощук, депутати міської ради Ігор Пініс, Галина Стасюк, Наталія Сеник. Прибули  також працівники поліклініки на чолі з в. о. головного лікаря Адамом Маковецьким  і головою ради трудового колективу Олегом Казімировим, трудівники залізничного вузла і ветерани праці, начальник станції Ковель Руслан Александрук з двома дітками, громадські активісти, серед яких –  Людмила Данилевич, Галина Артюшенко, Сергій Котік, голова правління ГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся» Петро Об’єдков, а також заступник очільника волинського «Айдару» Вадим Мартинюк.  

Завзято працював з лопатою в руках військовий комісар Сергій Гладун. Його участь в толоці не випадкова, адже у ній взяли участь члени Ковельської міськрайонної спілки ветеранів та волонтерів АТО на чолі зі своїм керівником Леонідом Хвещуком. Зрештою, всіх перелічити практично неможливо, бо на суботник, як колись називали такі заходи, вийшло декілька десятків людей. Настрій у них був піднесений, бо долучилися до гарної і потрібної рідному місту справи.

У той день, як і домовлялися попередньо, були закладені дві алеї – Героїв Небесної сотні і Героїв АТО.  Всього висаджено понад 300 деревець клена, дуба, каштана. Нехай зроблене нашими земляками стане реальним початком відродження  парку залізничників. Попереду – ще багато турбот. Як зауважив Олег Казімиров, можливо, у когось з ковельчан є цікаві пропозиції щодо облаштування парку – їх готові вислухати і взяти до уваги. Знадобилися б і фахові поради ландшафтного дизайнера.

До речі,на цьому тижні роботи з озеленення території поліклініки тривали – їх продовжили представники Всеукраїнської спілки воїнів АТО «Побратими»  і керівник її місцевого  осередку Юрій Ганджала.

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКАХ: під час толоки.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Мешканці нашого міста старшого віку пам’ятають часи, коли у Ковелі функціонував парк залізничників. Знаходився він на території, на якій нині розташовані спортивні споруди ЗОШ №2, деякі приміщення колишньої вузлової лікарні станції Ковель.

Є тут і сьогодні вільна земельна ділянка з чималеньким водоймищем, деревами і кущами, котра потребує благоустрою.  От і народилася нещодавно в колективі комунального закладу «Ковельська поліклініка» Волинської обласної ради ідея закласти тут парк, що, можливо, стане початком відродження його попередника.  Ідею цю подав депутат міської ради Ігор Пініс, його підтримали члени громадської ради при поліклініці, її голова, начальник станції Ковель Руслан Александрук, керівники медичного закладу.

Щоб ідею втілити в життя, минулої суботи, 21 квітня, тут організували громадську толоку. Участь у ній могли взяти всі бажаючі, про що заздалегідь сповістила  газета «Вісті Ковельщини», інші ЗМІ.  Опівдні до поліклініки почали прибувати ентузіасти. Найчисельнішим і найорганізованішим виявився трудовий «десант» партії «УКРОП».

 В складі «десанту» – троє депутатів обласної ради Олександр Омельчук, Володимир Кучер, Людмила Тимощук, депутати міської ради Ігор Пініс, Галина Стасюк, Наталія Сеник. Прибули  також працівники поліклініки на чолі з в. о. головного лікаря Адамом Маковецьким  і головою ради трудового колективу Олегом Казімировим, трудівники залізничного вузла і ветерани праці, начальник станції Ковель Руслан Александрук з двома дітками, громадські активісти, серед яких –  Людмила Данилевич, Галина Артюшенко, Сергій Котік, голова правління ГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся» Петро Об’єдков, а також заступник очільника волинського «Айдару» Вадим Мартинюк.  

Завзято працював з лопатою в руках військовий комісар Сергій Гладун. Його участь в толоці не випадкова, адже у ній взяли участь члени Ковельської міськрайонної спілки ветеранів та волонтерів АТО на чолі зі своїм керівником Леонідом Хвещуком. Зрештою, всіх перелічити практично неможливо, бо на суботник, як колись називали такі заходи, вийшло декілька десятків людей. Настрій у них був піднесений, бо долучилися до гарної і потрібної рідному місту справи.

У той день, як і домовлялися попередньо, були закладені дві алеї – Героїв Небесної сотні і Героїв АТО.  Всього висаджено понад 300 деревець клена, дуба, каштана. Нехай зроблене нашими земляками стане реальним початком відродження  парку залізничників. Попереду – ще багато турбот. Як зауважив Олег Казімиров, можливо, у когось з ковельчан є цікаві пропозиції щодо облаштування парку – їх готові вислухати і взяти до уваги. Знадобилися б і фахові поради ландшафтного дизайнера.

До речі,на цьому тижні роботи з озеленення території поліклініки тривали – їх продовжили представники Всеукраїнської спілки воїнів АТО «Побратими»  і керівник її місцевого  осередку Юрій Ганджала.

НА ЗНІМКАХ: під час толоки.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

   

  

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 765

Розтривожився. Голова обертом пішла. І серце застугоніло  набатом.

Це аматори сцени, юні артисти медичного коледжу, зі сцени Палацу учнівської молоді повернули мене та глядачів у далекі повоєнні роки. Майстерно, професійно та емоційно, вони відтворили окремі сюжети патріотичного твору Марії  Матіос «Нація».

Не так давно я придбав цю книгу, переглянув, але, зачарований «Солодкою Дарусею», до серця не прийняв.

І ось бурхливий циклон емоцій та переживань поглинув моє єство цілком і повністю.

Все тут доречне: і режисура, і  психологізм, і творча образність, і гра акторів. Справді, треба бути талановитими особистостями, щоб у душі умиротворених глядачів перелити  жахливі картини братовбивчої бойні. Усвідомте: ми сьогодні  вільні у слові і ділах. Маємо незалежну Україну, за яку боролись і йшли на  ешафот герої нації.

Але свідомість має властивість з бігом часу згладжувати картини минулих жахів та страхів. Саме тут таїться небезпека повернення минулого. Заколисані  миром і демократією, окремі політики намагаються не тільки реабілітувати стару систему, але й возвеличити її злочинних вождів.

Тому так важливо нагадувати про ту репресивно-криваву дійсність.

Картина перша. Юні артисти  відтворюють приреченість закоханої пари в умовах криївки.  Система не прощає. Вони знають про це. Але так хочеться бачити  маля щасливим! Народити у світлій палаті, а не в лісових умовах, і  не в вагоні на етапі до Сибіру.

Виринає із пам’яті, мов човен  серед хвиль, спомин. Мій друг Микола згадує розповідь мами, якій довелося народжувати старшого брата Василя у вагоні. У тому вагоні, яким перевозили худобу. Потяг рухав у холодний і голодний Казахстан. Вивозив українців із рідної землі. Маму репресували за українство. Вона любила свій край і мала необережність за польської влади бути членом «Союзу Українок».

…Сидять закохані, заховані від сім’ї і світу. Прощення один у одного у маляти просять. Чому?! Вони ж Богом призначені  відтворювати рід свій, історично мудрий, по козацькі хоробрий і красою на весь світ.

О, Богородице, чому не прикриєш їх своїм крилом? Не захистиш? Не зупиниш гнобителів?

Лютує сатана. Гвинтики системи з карабінами стріляють у потилицю. Гадюче сичання намагається викликати страх і смерть. Де народиться немовля? Хтозна…

Картина друга. На сцені повільно рухаються «вагітні» ляльки-мотанки. Обличчя закриті. Не видно рота, очей, вух. Це – наша сліпа і глухоніма невмирущість. Символ продовження роду і старовинний оберіг народу, ляльки-мотанки не відчувають страху.

У «Солодкій Дарусі» Марія Матіос  описує, як енкавеесівці  саджали вбитого патріота біля стіни магазину чи клубу. Мовляв, дивіться, що чекає непокірних. Думав, що це письменницький прийом для підсилення емоцій. Та жахіття сатани реальні і не мають меж.

У селі Доротищі про це згадують очевидці. Вбитого вояка УПА теж саджали біля стіни магазину і наказували селянам іти дивитися.

Ляльки-мотанки, не тільки змінювали сюжети вистави, але й розбудили нові спомини.

Картина третя. Сім’я перелякана звісткою про виселення до Сибіру. Права на оскарження немає. Мама імітує смерть – може, змилостивляться. Плач, вичитання і сум.

Перенесімося на мить у ту реальність. Без суду і слідства, нахабно і цинічно у вас відбирають дім, хлів, корову, птицю і все набуте життям. Задум страшний: знищити українство, випалити національний дух вогнем, вирвати з корінням зі своєї споконвічно-рідної землі.

Чи не те саме сьогодні у планах Московії на чолі з Путіним?

По вулиці Івасюка у Ковелі на будинку № 20 зусиллями репресованого Арсена Матвіюка (нині покійного) встановлено меморіальну дошку, яка нагадує, що на цьому місці знаходився пересильний табір, звідки по війні аж до 1951 року відправляли ні в чому не повинних волинян у необжиті сибірські простори в статусі раба (!): без права голосу, без права на вищу освіту, без права  вільно переміщатися і в кінцевому результаті – без права повертатися на рідну батьківську землю. Провина одна: ти – українець!

Під час вистави лунає голос: «Маємо пам’ятати, що всі ми – одного роду, вірити один в одного, підтримувати один одного, тоді не розгубимо того, що нас об’єднує – такого вистражданого поняття «нація».

Так, справді, в муках та з великої любові народжується нове життя, нова держава, новий народ. Народжується Нація.

Фінал вистави глядачі сприйняли стоячи, дякуючи самодіяльним аматорам бурхливими оплесками.

Спасибі Вам, студенти медичного коледжу! Ви обдаровані мистецьким талантом і чутливою душею. Хай Бог веде Вас шляхом успіху  у навчанні і в самостійній праці!

Особливої подяки заслуговує Вікторія Каленікова, заступник директора коледжу, організатор, режисер, щирий шанувальник поезії Марії Матіос.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Розтривожився. Голова обертом пішла. І серце застугоніло  набатом.

Це аматори сцени, юні артисти медичного коледжу, зі сцени Палацу учнівської молоді повернули мене та глядачів у далекі повоєнні роки. Майстерно, професійно та емоційно, вони відтворили окремі сюжети патріотичного твору Марії  Матіос «Нація».

Не так давно я придбав цю книгу, переглянув, але, зачарований «Солодкою Дарусею», до серця не прийняв.

І ось бурхливий циклон емоцій та переживань поглинув моє єство цілком і повністю.

Все тут доречне: і режисура, і  психологізм, і творча образність, і гра акторів. Справді, треба бути талановитими особистостями, щоб у душі умиротворених глядачів перелити  жахливі картини братовбивчої бойні. Усвідомте: ми сьогодні  вільні у слові і ділах. Маємо незалежну Україну, за яку боролись і йшли на  ешафот герої нації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Та навіть серед титанів Відродження ми не знаходимо людей, котрі б так, як А. Курбський, поєднували непоєднуване – «меч та перо».  Ось так характеризує постать А.М.Курбського Петро Михайлович Кралюк — український філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія». Уже цього достатньо, щоб в Ковелі назвати вулицю іменем князя Курбського, який володів Ковелем  і розвивав місто майже 20 років.  

Князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583 р. р. ) був найближчим соратником московського царя Івана ІV Грозного, вірою і правдою служив йому на полі бою і у вирішенні державних справ. Під час взяття Казані  командував правим крилом московського війська, проявив себе, як талановитий полководець. Під час Лівонської війни  здійснив ряд успішних військових операцій. Придушував повстання казанських татар і черемисів. Входив до складу «виборної ради»  з найбільш наближених людей до царя. 

Але невідомо, з яких причин  він згодом потрапляє в немилість до царя і отримує  заслання в Юр’євській фортеці. 

Друзі попереджали його, що над ним нависла смертельна небезпека. В ніч на 30 квітня 1564 р. по мотузках князь спускається з високих стін фортеці і з 14 соратниками переходить на службу до короля Королівства Польщі і Великого князівства Литовського Сигізмунда ІІ Августа.  Король з радістю зустрів такого знатного втікача і наділив його землями під Вільно та Ковельською волостю із замками в Ковелі та Вижві і 28 селами.  

Через півроку А.Курбський вже брав участь в поході польсько-литовського війська на Великі Луки, командуючи 15- тисячним загоном. Там вже були і ковельські лицарі.  Знаючи місцевість, проводить блискучу операцію — з 5 тис. вояк розгромив 12 тисячну московську армію, 1,5 тис. взяв в полон. В 1575 р.  захищає Волинь від кримських татар, які напали, щоб взяти ясир (полонених). 

Тактика ординців при захопленні полонених була достатньо проста, але ефективна. Кіннота в декілька тисяч шабель проривала прикордонні залоги, розділялась на тисячні загони, стрімко проникала в Брацлавське, Бєлзьке і Волинське воєводства. Зустрічаючи на своєму шляху село, від загону відокремлювалась сотня ординців оточувала, його, підпалювала хати, ловила людей, вбиваючи непрацездатних і дітей. А чоловіків і жінок забирали в рабство. Ось якраз під час цього нападу у Б.Ружинського вбили матір, а дружину взяли в полон. 

Разом з королем Стефаном Баторієм брав участь у визволенні Полоцька від московських загарбників в 1579 р. При Милецькому монастиреві чи  у своєму селі Миляновичі організовує гурток,  який займається літературною діяльністю, перекладами творів «отців церкви» Іоана Златоуста, Григорія Богослова, Діонісія Ареопагіта та інших, на церковнослав‘янську мову. В той час Європа ввійшла в епоху Відродження культури  та науки,  він перший по суті запровадив на  Ковельщині європейські традиції. В селах відбудовує церкви,  споруджує Вербський Свято-Троїцький монастир, а в с. Гішині стоїть донині церква, побудована за його часів на три хрести. 

Ремонтує занедбані замки в Ковелі і Вижві. Обирається депутатом до  Люблінського  сейму  1569 року і підтримує коаліцію князів Острозького, Вишневецького з тим, щоб Велике князівство Русь входило до Речі Посполитої з рівними правами, як у Польщі та Литві. Активно бореться з полонізацією і окатоличенням  ковельчан.  

Сімейне життя А. Курбського на Ковельщині не склалось з дружиною М. Гольшанською,  яку насватав йому король Польщі. І вдруге він одружується на доньці покійного ковельського старости Петра Сангушка – Олександрі. Від їх шлюбу в них були діти: Дмитро і Марія. Їх нащадки зараз живуть в Прибалтиці, Санкт-Петербурзі і Костромі. Я їх знайшов, поспілкувався, але вони не знають, від кого вони — Дмитра чи Марії. 

 Про  життя князя  в Ковелі можна буде дізнатися з  п‘єси, яку я написав. П‘єса має назву «Святий Миколай Чудотворець в Україні». Сценарій достатньо складний. Але його могла б реалізувати молода й талановита ковельчанка Альона Малюга-Мельникова.

Про життя і боротьбу з ординцями гетьмана, князя Богдана Ружинського, я сподіваюсь,  через роки 2-3 можна буде подивитися в кінотеатрах України. Кіносценарій вже пишемо.

Як зауважили читачі,  в статті  нема такого вислову як  «Київська Русь». Його і не повинно бути! В 1721 році Московське царство вкрало в Русі назву і незаконно присвоїло собі чужу назву та історію, запровадивши назву «Київська Русь», щоб себе називати «Московською Руссю», «Древньою Руссю». Ну, не було їх, не існували вони ніколи ні в природі, ні на мапах. Русь — одна, це — наша Батьківщина-Україна! Це підтверджують і фотокопії гербів Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Русь.

 Хочу висловити щиру подяку за допомогу в підготовці матеріалу для написання статті та сценарію п‘єси працівникам читального залу Ковельської районної бібліотеки; Віктору Федосюку – луцькому художнику, автору герба і прапора Волинської області, міста Луцька і смт Шацька, шеврона 14-ої омбр та  Юрію Майсаку  –  мешканцю Ковеля.

Петро ОБ’ЄДКОВ, 

голова правління ГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся».

Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 2144