Історія села Кортеліси є унікальною в багатьох відношеннях, і хоча про неї написано досить багато, окремі періоди ще й зараз залишаються "білими плямами". Одним із дискусійних є питання про населення Кортеліс на початку Другої світової війни.
Польських документів на цю тему в архівах чимало, але вони суперечливі і неповні. Тоді село входило до складу Гірницької гміни Ковельського повіту і разом із прилеглими хуторами мало статус староства. Найбільш точну інформацію дає перепис населення, проведений польською владою ще в 1923 році. На той час у Кортелісах було 159 дворів і 861 житель. З них – 430 чоловіків і 431 жінка, римокатоликів, тобто поляків – 5, православних, тобто українців – 661, євреїв – 195.
Набагато більше людей проживало на кортеліських хуторах, яких було понад 70: від Сілець – Кортеліських і аж до Теребович. Деякі з цих хуторів були досить великі. Так, на Вижично було 32 двори і 224 жителі, на Годині 31 і 189, у Сільцях-Кортеліських 29 і 181, на Запоків'ї 23 і 131. Доманово і Вепра мали по 14 дворів і понад 100 жителів кожний, а решта – не більше 10 дворів та 55 жителів. У наступні роки населення доволі швидко зростало, особливо на хуторах. На польській карті 1933 року позначено, що кількість дворів на Годині збільшилась до 38, Вижично 37, Запоків'я 29, Вепра 19 і т. д. Але в селі чомусь дворів стало на три менше.
Кортеліси в ті часи вирізнялися винятковою бідністю та відсталістю. Життя поліщуків детально описав у книзі "По глухих закутках Волинського Полісся" протодиякон Михайло Тучемський, який побував у нашому краї в серпні 1937 року. За його свідченнями, найбільшою проблемою місцевих селян була нестача придатної для обробітку землі, яка, до того ж, була розкидана невеликими клаптиками в багатьох місцях.
І хоча кожний господар намагався якнайбільше засіяти жита, ячменю, гречки, проса, свого хліба часто вистачало тільки до Різдва. Головним засобом утримання селян була худоба, догляд за якою потребував багато щоденної праці. Особливо важкою для поліщуків була косовиця трави. Тоді їм доводилось тижнями бовтатися по коліна у воді, щоб зібрати свій покіс.
У родинному побуті ще було поширене життя "засобом", коли разом із старенькими батьками жили одружені сини та дочки зі своїми дітьми. Невеликі курні хати були покриті соломою. Печі робили без коминів, і дим з хати виходив через вікна і двері. Маленькі вікна затягували бичачими міхурами. Спали поліщуки на печі і на лавках. У холодні зими до хати забирали телят, ягнят та іншу живність.
Селяни ходили в домотканому одязі та ликових постолах. Полотно й сукно ткали в себе вдома на кроснах – саморобних верстатах. Роботяща поліщучка намагалася одягнути всю свою родину від сорочки до верхньої вовняної свити одягом, зробленим власними руками. Жодної техніки в селі не було. Зерно молотили ціпами, віяли лопатами, а мололи на жорнах.
Наприкінці 30-х років минулого століття в Кортелісах відбуваються певні зміни. Окремі господарі починають будувати печі з димарями, хати на кілька кімнат із дерев'яною підлогою та заскленими вікнами. Але це могли собі дозволити тільки багатші родини, ті, хто мав більше землі.
l
Багато цікавої інформації є у виборчих списках до польського сейму по Кортеліській виборчій дільниці № 17. До цієї дільниці належало село та хутори з височненської (східної) сторони. Право голосу мали всі чоловіки і жінки після досягнення двадцятичотирьохрічного віку. У 1935 році кількість виборців на дільниці становила 978, а в 1938 – у вже 1035. Крім прізвища та ім'я в списку є також рік народження кожного виборця, чим займається, місце проживання та з якого часу він там проживає, чи брав участь у голосуванні.
У виборчий список 1938 року першою записана Ліхван Надія, 1901 р. н., селянка, проживає в селі Кортеліси від народження, брала участь у голосуванні. Далі йдуть євреї – Каган Лейба, Каган Мерейда, Каган Йосель, Ротенберг Янкель-Бер, Ротенберг Фрама. З них троє записані як торговці, а два як селяни. Під сьомим і восьмим номерами – польські поліцейські Найдер Юзеф і Решка Францішек, які прибули на службу в Кортеліси у 1933 році. За ними українські родини Дордюків та Олексюків. Характерно, що всі українські сім'ї, за винятком духовних осіб, займалися сільським господарством.
Євреї займалися переважно торгівлею і ремеслами, але частина з них мала землю і худобу, тому записані землеробами. Поляки працювали на державних посадах – поліцейськими, лісниками та вчителями, а їх дружини здебільшого – домогосподарки.
Загалом у селі проживало 445 виборців, з них 86 були євреями. Зі свідчень старожилів відомо, що в Кортелісах перед війною було 44 єврейських сім'ї, які налічували приблизно 200 осіб. Вони мали в центрі села свою синагогу, де працювала також недільна єврейська школа. Переважна більшість місцевих євреїв, як і українців, жили тут з діда – прадіда. Тобто вони тут народжувалися, одружувалися і помирали. Лише Гурфінкель Мотель із дружиною Сурою переїхали в Кортеліси у 1913 році, а Глейзер Фейжа у 1923.
Ще більше трималися свого краю українські поліщуки. З новоприбулих згадується в списку Омелян Зенюк, 1888 р. н., церковний паламар (дяк), який прибув у село в 1934 році. Саме його син Микола, який перед війною працював учителем і секретарем комсомольської організації, під час німецької окупації став комендантом поліцейської дільниці. В 1920 році в Кортеліси переїхала, очевидно, в зв'язку з одруженням, жінка сільського старости Андріяна Поліводи Теофіла.
l
У 1937 в селі було створено поліцейський постерунок із п'яти осіб, командиром якого призначили Яна Рудковського, 1909 р. н. Ймовірно, це було пов'язано з активізацією місцевого осередку КПЗУ, який вів агітацію проти польської влади. Кількох комуністів арештували та засудили до ув'язнення.
Але вони “відігралися” у вересні 1939-го, після німецького нападу на Польщу. Повернувшись додому, відібрали у поліцейських карабіни, пістолети та шаблі, а потім вийшли на дорогу Брест–Ковель і роззброїли ще й кілька сотень польських солдатів. Варто відзначити, що всі польські службовці в цей час виїхали із Кортеліс на свою історичну Батьківщину. Залишився тільки разом із сім'єю директор школи Чеслав Молік, який обійняв цю посаду 5 вересня 1937 року. Методом фізичних покарань підтримував у школі дуже сувору дисципліну. Як це не дивно, але радянська влада залишила його на посаді директора оновленої, тепер уже української школи. Під час окупації працював у німців перекладачем, і завдяки цьому вижив та виїхав із села після його знищення.
Майже одночасно із Моліком, восени 1937-го, в Кортеліській школі почав працювати вчителем уродженець села Скулин на Ковельщині Петро Климук, 1912 р. н. У вересні 1939 року перевівся на роботу вчителем у Ковель. Під час війни відзначився як успішний командир куреня, а пізніше бригади УПА "Помста Базару". Загинув у бою 12 вересня 1944 року.
Серед кортеліських хуторів, які належали до виборчої дільниці № 17, найбільше виборців проживало у Вижично – 118, Ситяному (нині Височне) – 103, Березі – 30, Великому Острові – 42, Вишеньках – 32, Дубах – 30. У список також чомусь потрапили окремі жителі Доманово, Годиня і Запоків'я, хоча ці населені пункти належали до іншої виборчої дільниці.
Загалом же із польських документів можна зробити висновок, що населення довоєнного села Кортеліси не перевищувало тисячі жителів. Водночас завдяки великій кількості хуторів кортеліська парафія була однією з найбільших на Волині. У сповідальній відомості парафіян місцевої Свято-Успенської церкви за 1937 рік вказується, що загальна кількість вірян 5030, що на 200 чоловік більше, ніж попереднього року. Згідно з цією ж відомістю, кількість дворів становила 738.
На відміну від кортеліських євреїв, які всі жили в селі, місцеві селяни-українці не прагнули туди переселятися. Життя на хуторі давало можливість краще господарювати, а ніяких благ цивілізації в селі так само не було.
Микола Михалевич,
завідувач Кортеліського історичного музею.
Фото з архіву музею.
Історія села Кортеліси є унікальною в багатьох відношеннях, і хоча про неї написано досить багато, окремі періоди ще й зараз залишаються "білими плямами". Одним із дискусійних є питання про населення Кортеліс на початку Другої світової війни.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 259
Минулого тижня Львів був охоплений неймовірним болем від жахливої трагедії: під час ракетної атаки вранці 4 вересня місцевий житель Ярослав Базилевич в одну мить втратив усю свою сім'ю. 
Чотири рази з просвітницькою місією приїздив до Ковельської бібліотеки Володимир Шовкошитний.
Ліс – це краса, пісня природи. Ліс – це будівничий нашого дому. Ліс – це цілитель від хворостей наших. Коли болить і хочеш оздоровитися, – їдь до нього, торкайся “свого” дерева. Якщо це дуб – притулись спиною, коли берізка – обійми руками. А ще в лісі – гриби, ягоди, трави лікувальні і квіти. Недаремно ліси, які навколо нас, в народі називають легенями Землі.
Не зовсім звично розпочався новий навчальний рік в Україні. Оскільки 1 вересня припадало на неділю, в більшості шкіл і вишів заняття розпочали у понеділок.
14 вересня свій день народження відзначатиме Яків Якович Лавренко – ветеран педагогічної праці, учасник національно-визвольного руху 90-х років минулого століття в Україні, член Асоціації українських письменників ім. Павла Чубинського, громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини”.
Домна була незаміжньою. Виховувалась без батька у багатодітній сім’ї, яка проживала на хуторі і була дуже бідною. Як найстаршу, мати її майже щонеділі заставляла ходити на базар у невелике на той час містечко, що знаходилось за десять кілометрів від хутора. Дівчина виносила на базар яйця і щавель, який сім’я напередодні збирала на невеличких лісових галявинах, що обступали хутір.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура 280С. Вітер східний помірно сильний.
Понеділок 26 серпня ще довго "житиме" у пам'яті ковельчан, як, зрештою, всіх волинян. У той перший день тижня, який недаремно називають "важким", московія здійснила масований удар ракетами і дронами по Україні. Два з них прийшлося "прийняти" нашому місту.
Історія села Кортеліси є унікальною в багатьох відношеннях, і хоча про неї написано досить багато, окремі періоди ще й зараз залишаються "білими плямами". Одним із дискусійних є питання про населення Кортеліс на початку Другої світової війни. 