З метою використання права на компенсацію вартості навчання один із батьків може включити до податкової знижки на навчання лише суми коштів, сплата яких фактично підтверджена відповідним розрахунковим документом (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в якому зазначено, що платіж за навчання здійснено безпосередньо особою, яка звертається за податковим кредитом.

При цьому, у договорі про навчання повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові особи, яка буде безпосередньо навчатися (дитини).

Право платника податку на податкову знижку, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені ст. 166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Відповідно до п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розд. IV ПКУ вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені (п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Законом України від 05 вересня 2017 року, № 2145-VIII «Про освіту» встановлено, що договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.

Довідково: загальнодоступний інформаційно–довідковий ресурс (категорія 106.06,03).

З метою використання права на компенсацію вартості навчання один із батьків може включити до податкової знижки на навчання лише суми коштів, сплата яких фактично підтверджена відповідним розрахунковим документом (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в якому зазначено, що платіж за навчання здійснено безпосередньо особою, яка звертається за податковим кредитом.

При цьому, у договорі про навчання повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові особи, яка буде безпосередньо навчатися (дитини).

Право платника податку на податкову знижку, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені ст. 166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Телевізійники повинні сплачувати патрульній службі  та дорожникам відповідну "ренту" за інформацію про скоєні ДТП в Україні. Кожен день, вранці, ввечері, на телеекранах бачимо потрощені автівки  і жахливі повідомлення про травмованих й загиблих. Статистика вражає: за перше півріччя ц. р. сталося 57 тисяч 184 аварії, у яких постраждало майже 8 тисяч чоловік.

На жаль, ця статистика, обрамлена чорною стрічкою трауру, нікого й ні до чого не зобов'язує. До страхітливих сюжетів звикли. В свідомість не проникає застережлива думка, що зі мною може статися таке ж.

Дехто дорікає: мовляв, патрульна служба діє неефективно. Інший обурено звинувачує дорожників за зруйноване полотно доріг. А ще, як завжди, винна влада.

Спробуймо неупереджено глянути на те, що відбувається на дорогах і вулицях України.

Картина перша. Вулицею рухається патрульна автівка. Швидкість – 50 кілометрів на годину. За нею чемно довгим шлейфом їде колона легковиків.

Раптом "патрульна" завертає вбік. Легковики, немов на гонках, форсують швидкість і несуться наввипередки один перед одним. Швидкість адекватна потужності автомобіля – від 70 до 120 кілометрів на годину.

Картина друга. На підвищеній швидкості до пішохідного переходу стрімко наближається автомобіль. Одночасно, без вагань і сумнівів, на проїжджу частину ступає пішохід. Запобігти зіткненню стає проблематично, тим більше – непрофесійному водію, яких сьогодні більшість. "Хай спробує!" – задерикувато думає пішохід, забуваючи, що він може бути покаліченим на все життя. Зупинись!  Аж ні. Зверхність веде до непоправного як одного, так і другого.

Картина третя. Інтенсивний рух на вулиці і дорозі. Про правила годі й думати. Престижні позашляховики, за кермом яких – юні "мажори", обганяють твоє авто, тиснуть до узбіччя. Інші випробовують на стійкість, тобто мчать лоб в лоб. Ти слабак: звертай, я тут король. Діє неписаний закон джунглів: "Я лев, тут моя "стежка" – сторонись".

Не посторонився, злегковажив, і – груда металу, кров і смерть, знову ж таки, з обох сторін.

Картина четверта. На швидкісну трасу виїжджає автівка з другорядної дороги. Водій не бачить інших автомобілів. У нього в голові побутові проблеми, раптове горе, тривога і т. д., і т. п. А ще він не готовий до інтенсивного руху – село…

Результати так само фатальні.

Картина п'ята. Летить, мов навіжена, автівка. Різкі рухи. Пішоходи в шоці. Що діється на узбіччі дороги, водій не зауважує. Час від часу  голосний "зойк" гальм. Словом,  екстрим. Саме любитель цього екстриму не навчений безпечній їзді на автомобілі. Посвідчення водія має, але, як кажуть, придбав "за сало". 

Його ніхто не намагався вчити ані правилам безпеки, ані вмінню поступатися дорогою іншому. Результат: не справився з кермуванням в екстремальній ситуації і опинився в кюветі (в кращому випадку).

l

Чи є тверезий погляд на розв'язання проблеми? На жаль, немає.

– Підвищити штрафи за порушення ПДР аж до покарання в'язницею! – галасують політики із трибуни Верховної Ради.

– Відмінити жовте світло на світлофорах, – рекомендують самоназвані експерти.

– Покращити роботу поліції  і повернутися до ДАІ, – вимагають прихильники старих порядків.

– Поміняти владу і Президента! – ідуть в атаку "революціонери".

На мою думку, корені проблеми лежать набагато глибше. Суспільство ще не відійшло від радянської системи і не готове рухатися з європейською швидкістю. Загальний рівень культури в умовах демократії знизився. Так само зникла відповідальність і перед суспільством, і перед державою, і перед іншою людиною за ті чи інші дії та вчинки.

Не можна оминути соціальну убогість, яка притуплює мислення та вчинки. Дамокловим  мечем  висить над нами залежність від алкоголю, наркотиків, комп'ютера, азартних ігор, які порушують людську психіку і ведуть до ДТП.

Немає потреби вдаватися в глибокі психологічні чи політичні та суспільні аналізи ситуації. Ось найяскравіший приклад – сміття. Воно не тільки на вулиці, біля річки, в лісі. Воно – в нашому єстві. Саме воно  визначає наш загальний рівень культури і пояснює нашу хамську поведінку.

Колись одна ковельчанка запитала німця, який привіз у місто "гуманітарку": "Коли, на вашу думку, у нас буде порядок і благополуччя?".

Той відповів: "Тоді, як навчитесь переходити вулицю не будь-де, а у встановленому місці".

Від себе додам: "Коли із своєї душі  виметемо сміття, хаос, зло, гординю".

Щодо німецького "орднунгу" (порядку), то скажу: ні в Німеччині, ні в Україні тамтешній водій не розпочне рух, не пристібнувшись паском. Він знає, що так потрібно і що це підвищує рівень безпеки руху. Ось свіжий приклад.

Нещодавно на Житомирській трасі сталося зіткнення. Водія і чотирьох пасажирів (з дітьми) врятували паски і подушки безпеки. На жаль, автівка перетворилася в купу брухту.

l

Нам не потрібно шукати за морями відповідь, як зменшити кількість трагедій на наших дорогах. Хто б, що не казав, але я переконаний: потрібно змінювати ставлення до гуманітарної складової нашого існування з боку суспільства і держави. Школа, наука, культура, просвітництво, соціальні структури мають змінити підходи до формування позитивної свідомості. Рівень порядку на дорогах, психологічний і моральний, віддзеркалює загальний стан нашого суспільства, його розвитку і розуміння свободи. 

В цьому процесі надзвичайно важливо:

– поліпшити вишкіл водіїв, протестувати їх психічний і психологічний стан, вирішити, чи можна декого з них допускати до керма взагалі;

– заборонити рекламу алкоголю, цигарок, азартних ігор. Натомість – активно популяризувати безпечну їзду на дорогах.

Не раз  почуєш про необхідність технічного оснащення і патрульної служби, і наших вулиць. Не заперечую, але знову й знову на передній план виходять дисципліна, психологічна складова і загальний культурний рівень суспільства. Попереду –довготривалий шлях, і ми маємо його пройти.

А поки в умовах нашого суспільства, яке подекуди має ознаки деградації і безкультур'я, кожен з нас повинен дотримуватися простого правила: "Поступися дорогою порушнику".

І для водія, і для пішохода є універсальне правило (для всіх форм людської діяльності): "Береженого Бог береже!". Тож нехай Всевишній береже кожного із нас.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Телевізійники повинні сплачувати патрульній службі  та дорожникам відповідну "ренту" за інформацію про скоєні ДТП в Україні. Кожен день, вранці, ввечері, на телеекранах бачимо потрощені автівки  і жахливі повідомлення про травмованих й загиблих. Статистика вражає: за перше півріччя ц. р. сталося 57 тисяч 184 аварії, у яких постраждало майже 8 тисяч чоловік.

На жаль, ця статистика, обрамлена чорною стрічкою трауру, нікого й ні до чого не зобов'язує. До страхітливих сюжетів звикли. В свідомість не проникає застережлива думка, що зі мною може статися таке ж.

Дехто дорікає: мовляв, патрульна служба діє неефективно. Інший обурено звинувачує дорожників за зруйноване полотно доріг. А ще, як завжди, винна влада.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520

Нещодавно на веслувальній базі Ковеля відбулася зустріч з нашими земляками – срібним призером чемпіонату світу з веслування на байдарках і каное Олександром Яцюком та фіналісткою світової першості Ілоною Грабовець.

Наприкінці липня У Болгарії на чемпіонаті світу серед юніорів та молоді з веслування на байдарках і каное наші спортсмени порадували своїми успіхами. Павло Семенюк та Олександр Яцюк у складі каное-четвірки на дистанції 500 метрів вибороли срібні медалі. Ілона Грабовець в каное-двійці фінішувала з шостим результатом на олімпійській дистанції 500 метрів. 

Нинішнє літо порадувало ковельських веслувальників й іншими високими досягненнями, адже чемпіонат Європи з веслування на байдарках і каное в Італії, що передував світовій першості, для них теж завершився тріумфом. Олександр Яцюк та Павло Семенюк святкували перемогу, а Ілона Грабовець виборола четверте місце. 

Відповідальні змагання – позаду, до початку нового навчального року (Олександр навчається в Ковельському промислово-економічному коледжі, а Ілона – студентка Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки) ще залишилося трохи часу. Але на відпочинок його немає коли витрачати, адже попереду інші змагання, яким передуватиме виснажлива й довготривала підготовка.

Про веслувальні перегони з найсильнішими спортсменами Європи та світу, про враження і майбутні старти наша розмова з майстрами спорту з веслування на байдарках і каное Олександром Яцюком та Ілоною Грабовець.

– Олександре, розкажи про те, як проходила підготовка до чемпіонату світу в Болгарії.  Якими для тебе видалися ці змагання? 

– Для мене минулий рік видався не найкращим у спортивному плані, адже не   потрапив на чемпіонат Європи. Вдалося наверстати втрачене цьогоріч. Став переможцем кубка України в каное-одиничці. На чемпіонаті України приходив на фініш другим на дистанціях 200 та 500 метрів. Таким чином був відібраний до складу збірної України, щоб у каное-четвірці взяти участь у змаганнях за світову першість. До чемпіонату світу готувався в Бресті (Білорусь), а також два місяці у Житомирі. Протягом цього часу лише тиждень вдалося побути вдома.

Звичайно, "срібло" далося нелегко. Та, все ж, сподівалися виграти, тому боролися до кінця.

– Ілоно, пригадай найяскравіші моменти чемпіонату Європи та світу. Чи задоволена своїми результатами?

– Відбір проходив у два етапи. Після другого результату в каное-двійці на Кубку України у "двійці" ж виграла дві гонки на чемпіонаті України. Таким чином потрапила на збори для участі на першостях Європи та світу. Тренування загалом були непрості. Не так було важко фізично, як морально.

Думаю, на чемпіонаті світу могли б показати кращі результати. Але склалося по-іншому, бо ще не встигли відійти після Європи. Ми тоді були четвертими, і це складно переживали. 

Та все ж зібралися з духом, поїхали на світову першість в Болгарію і фінішували шостими. Знову ж таки підвели нерви, мабуть, "перегоріли" ще до старту. Найважче стало десь за останні двісті метрів до фіналу. Хоча, як на мене, це не поганий результат, оскільки я веслую лише два роки.

– Олександре, а ти задоволений результатом на світових змаганнях?

– У принципі, так. Звичайно, могло бути і краще. Але так склалися обставини. Це чемпіонат світу, тут всі викладаються на сто відсотків. В даний момент я задоволений результатом, хоча відразу після фінішу був трохи розчарований, бо сподівалися на перемогу. 

– Справді, друга сходинка на змаганнях такого високого рівня – великий успіх для спортсмена. Чи давно займаєшся веслуванням?

– З 10 років. Відразу почало виходити, з'явились перші результати, тому продовжую тренуватися. Звичайно, не вистачає часу на навчання й на відпочинок, але веслування – це моє. Тож, впевнений, що не за горами й інші перемоги.

– Яку роль відіграють рідні, друзі по команді, тренери під час змагань?

Ілона: – Дуже велику. Особисто я мало спілкуюсь перед гонками з батьками, бо вони розслабляють, намагаючись підбадьорити, мовляв, «ти у нас молодець, ти – найкраща». А тренери, навпаки, не дають розслабитись, тому мені краще в той момент спілкуватися з ними.

Олександр: – Без батьківської підтримки важко обійтися. Адже основний тягар витрат лягає на їхні плечі. Мені довелося тренуватися за кордоном, а це дуже не дешево.  На жаль, інших джерел фінансування поки немає.

– Ілоно, кого із суперників на першостях Європи та світу найбільше остерігалася?

– На чемпіонаті Європи нікого не боялася, бо не знала хто і звідки буде змагатися. А от їдучи на чемпіонат світу, розуміла, що за перемогу потрібно буде поборотися, адже в число суперників додалися нові країни-конкуренти. Остерігалися канадок й китаянок, які в результаті виграли з досить великим відривом. 

– Олександре, чи правда, що коли піднімаєшся на п'єдестал, розумієш, що все це було не даремно – маю на увазі важкі тренування?

– Так, безумовно. Стоячи на п'єдесталі, згадував всю виконану перед тим роботу. Згадував, як сподівався на медаль під час заключного етапу підготовки, щодня, прокидаючись, думав про гонку, якою вона буде.

l

Того дня вкотре вітали своїх вихованців, ділилися враженнями від пройдених змагань тренери-викладачі присутніх на зустрічі Олександра Яцюка та Ілони Грабовець – Володимир Троцюк, Олексій Гичка, Лариса Гурська, Світлана Проніна, директор КДЮСШ ім. Євгена Кондратовича Олена Клімашевська.

Попереду наступні змагання – командний чемпіонат України, а, отже, наступний етап підготовки – не менш напружливої і виснажливої. Тож бажаємо нашим веслувальникам не опускати планку і впевнено йти до нових перемог, головні з яких ще попереду.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКУ: “срібний” призер чемпіонату світу, переможець чемпіонату Європи з веслування на байдарках і каное Олександр ЯЦЮК, фіналістка світу Ілона Грабовець разом з наставниками-тренерами Олексієм Гичкою та Володимиром ТРОЦюком, директором КДЮСШ ім. Євгена Кондратовича Оленою КЛІМАШЕВСБКОЮ.

Фото зархіву КДЮСШ.

Нещодавно на веслувальній базі Ковеля відбулася зустріч з нашими земляками – срібним призером чемпіонату світу з веслування на байдарках і каное Олександром Яцюком та фіналісткою світової першості Ілоною Грабовець.

Наприкінці липня У Болгарії на чемпіонаті світу серед юніорів та молоді з веслування на байдарках і каное наші спортсмени порадували своїми успіхами. Павло Семенюк та Олександр Яцюк у складі каное-четвірки на дистанції 500 метрів вибороли срібні медалі. Ілона Грабовець в каное-двійці фінішувала з шостим результатом на олімпійській дистанції 500 метрів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 687

За Ковелем, біля села Мощеного, розташоване колишнє підсобне господарство "Ковельсільмашу". З 1999 року й до нині – це територія фермерського господарства "Фасти", що його заснував Олександр Шайнюк. І хоч тут успішно розвиваються й інші напрямки господарювання, відомим на Волині та й, зрештою, в Україні воно стало завдяки ще одному – розведенню породистих коней.

Днями на базі ФГ "Фасти" з ініціативи місцевих ентузіастів кінного спорту відбулися кінні змагання. Участь у них взяли любителі верхової їзди з Ковеля, Луцька, Тернополя, Київської, Хмельницької та Рівненської областей.

Того дня відзначилися наймолодші вершники, а також дебютанти, котрі зараз роблять лише перші кроки в кінному спорті, але вже впевнено тримаються в сідлі і вправно долають невеличкі перешкоди.

Вражали майстерністю та гарною поставою маленькі наїзниці, красою, граційністю та вишколом скакуни – жеребці торійської породи: улюбленець діток, якого кличуть Шоколадом і більш норовистий і стрімкий Техас. 

І хоч усі юні "амазонки" чудово виступили, та все ж змагання є змагання. Тож визначили кращих з кращих: третє місце посіла Вікторія Білозуб (м. Шепетівка), друге місце виборола ковельчанка Вікторія Войтович, а от першою стала Анна Климюк із Володимира-Волинського.

Особливе захоплення глядачів викликали виступи учасників з вищим рівнем підготовки. Найкращі наїзники змагалися за гран-прі. Отож, його володарем і переможцем у змаганнях з конкуру (подолання перешкод на коні) став представник Київщини Василь Бабенко, котрий зумів підкорити найвищий бар'єр – 1 метр; друге та третє місця здобули відповідно Вікторія Радишевська (м. Сєвєродонецьк) і Павло Алілуйко (м. Шепетівка). 

Змагання, крім спортивної мети, мали ще й інше завдання: показати, що кінний спорт – це видовищне, цікаве, а головне корисне заняття.

– Це справді велика подія для нашого клубу. Таким чином ми намагаємося популяризувати кінний спорт серед жителів Ковельщини та залучити до нього більше людей, – говорить тренер кінноспортивного клубу "Фасти" Віра Цуканова. – Такі змагання серед спортсменів-любителів верхової їзди проходять у нас не вперше, але не так часто, як хотілося б. Тож вирішили відновити традицію. Зауважте, що це не професіонали, а любителі, які тренуються у вільний час кілька разів на тиждень. Тішить, що останнім часом їздою на конях захоплюється чимало дітей. Сьогодні в господарстві маємо 20 коней різних порід –ганноверської, голштинської, торійської.

Важливо те, що у "Фастах" також приймають дітей із церебральним паралічем. Катання на конях допомагає їм поліпшити самопочуття, бо при ходьбі тварина масажує м'язи дитини і зігріває, адже температура тіла скакуна вища, ніж у людини.

Окрім захоплюючого видовища й азарту, користі для здоров'я, від спілкування і контакту з коником людина забуває про повсякденні турботи, натомість отримуючи потужний заряд позитивних емоцій.

– Просто у захваті від сьогоднішнього дня – від змагань та загалом атмосфери, – ділиться враженнями тренер з Київщини Василь Бабенко. – У столиці такі заходи переважно комерційного характеру, а тут, навпаки, все для учасників, гостей. Та й, загалом, приємно вражений тим, як облаштовані бар'єри, визначено маршрут – дуже все продумано. Навіть кінноспортивні школи Києва не завжди можуть таким похвалитися. Тож "Фастам" є чим пишатися.   

Але повернемося до змагань. Активними учасниками заходу було чимало глядачів, серед яких більшу частину склали діти. Саме для них це стало справжнім святом, ба навіть цікавою пригодою. Незабутнє видовище, спілкування та ігри, купання в ставку… Та й сама атмосфера, оточення чого варті: на території ферми подвір'ям вільно ходять кози, гуси та декоративні кури, поруч за огорожею просто неба відпочивають красені-коні, трохи далі пасуться вівці.

Глядачі отримали від змагань багато задоволення та гарних емоцій, із захопленням милувалися грацією та силою породистих скакунів. А у перервах між змаганнями усі бажаючі мали нагоду пригоститися смачними стравами шеф-кухаря, ресторатора із Закарпаття Януша Ердея, котрий, окрім кулінарної майстерності, демонстрував й іншу – його трюки на конях стали ще однією "родзинкою" кінноспортивного свята. 

Тож вдячні керівнику ФГ "Фасти" Олександру Шайнюку, котрий багато зусиль вкладає у справу складну й копітку - розведення породистих коней; тренеру Вірі Цукановій та іншим ентузіастам кінного спорту Ковельщини, зокрема, Олександру Левчуку, а також небайдужим громадянам, спонсорам та меценатам і всім іншим, хто допоміг організувати це видовищне і вражаюче дійство.      

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час кінних змагань на базі ФГ “Фасти”.

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

За Ковелем, біля села Мощеного, розташоване колишнє підсобне господарство "Ковельсільмашу". З 1999 року й до нині – це територія фермерського господарства "Фасти", що його заснував Олександр Шайнюк. І хоч тут успішно розвиваються й інші напрямки господарювання, відомим на Волині та й, зрештою, в Україні воно стало завдяки ще одному – розведенню породистих коней.

Днями на базі ФГ "Фасти" з ініціативи місцевих ентузіастів кінного спорту відбулися кінні змагання. Участь у них взяли любителі верхової їзди з Ковеля, Луцька, Тернополя, Київської, Хмельницької та Рівненської областей.

Того дня відзначилися наймолодші вершники, а також дебютанти, котрі зараз роблять лише перші кроки в кінному спорті, але вже впевнено тримаються в сідлі і вправно долають невеличкі перешкоди.

Вражали майстерністю та гарною поставою маленькі наїзниці, красою, граційністю та вишколом скакуни – жеребці торійської породи: улюбленець діток, якого кличуть Шоколадом і більш норовистий і стрімкий Техас. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1450

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 429

Гороскоп

з 20 по 26 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 416

Славні трудові традиції має колектив товариства з обмеженою відповідальністю «Західмонолітбуд». Колись це була одна з найпотужніших будівельних організацій Волині, яка в різні роки називалася по-різному. Однак у всі часи її керівники, інженерно-технічні працівники, муляри, штукатури та представники інших спеціальностей трудилися на совість, з високою відповідальністю. Їх працею фактично відбудовано повоєнний Ковель, зведено багато важливих об’єктів господарського і соціально-культурного призначення в  районах області.

Нині масштаби діяльності, звичайно, не ті. Але будівельники духом не падають, намагаються всі роботи виконувати якнайкраще. На знімку ви бачите членів бригади Надії КНИШУК (крайня ліворуч) Тамару ПОВХ, Надію КУНАСІК, Петра ЗІНЧУКА, які працюють на об’єктах села Зеленого. Вони  виконували ремонтно-будівельні роботи в місцевих ФАПі, загальноосвітній школі. Нині наводять лад у дошкільному навчальному закладі, з чим планують справитися до Дня Незалежності – 24 серпня.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Славні трудові традиції має колектив товариства з обмеженою відповідальністю «Західмонолітбуд». Колись це була одна з найпотужніших будівельних організацій Волині, яка в різні роки називалася по-різному. Однак у всі часи її керівники, інженерно-технічні працівники, муляри, штукатури та представники інших спеціальностей трудилися на совість, з високою відповідальністю. Їх працею фактично відбудовано повоєнний Ковель, зведено багато важливих об’єктів господарського і соціально-культурного призначення в  районах області.

Нині масштаби діяльності, звичайно, не ті. Але будівельники духом не падають, намагаються всі роботи виконувати якнайкраще. На знімку ви бачите членів бригади Надії КНИШУК (крайня ліворуч) Тамару ПОВХ, Надію КУНАСІК, Петра ЗІНЧУКА, які працюють на об’єктах села Зеленого. Вони  виконували ремонтно-будівельні роботи в місцевих ФАПі, загальноосвітній школі. Нині наводять лад у дошкільному навчальному закладі, з чим планують справитися до Дня Незалежності – 24 серпня.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 536

Погода у Ковелі  

9 – 16 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440

Кожного разу, приходячи сюди, мимоволі думаєш про сутність людського буття, про вічне і скороминуще, про  покалічене українство і про те, як мужньо намагалися Леся Українка та Олена Пчілка те українство поставити на п'єдестал світової слави.

І ось чую (а потому читаю у рідних "Вістях"), як тиха, добра, глибоко віруюча ковельчанка-українка на запитання, чому у церковній крамниці немає книг українською, без тіні сумніву відповідає: "Книжок українською мовою не друкують, бо вона не має Божої благодаті і не надається для богослужіння".

Ви відчуєте відлуння Валуєвського указу про заборону української мови, яке з ХІХ сторіччя долинуло до Володимира Путіна і рознеслось не над лісами і полями,  а проникло в деякі затуркані "руськім міром" голови довірливих українців у ХХІ столітті?

Пишу це для того, щоб підкреслити: до музею Лесі Українки в Колодяжному потрібно йти не тільки із цікавості, не тільки заради вшанування з приводу тієї чи іншої дати, а найперше, щоб наповнитися духом українським, козацьким і нести його із "собою", де б то не було – в сім'ї, на зборах, мітингах, в школі, на вулиці і т. д., і т. п.

l 

1 серпня – День пам'яті дочки Волинського краю, княжни української поезії Лесі Українки. Моросить рідкий благодатний дощик. Ольга Бойко із милою чарівною усмішкою запрошує прибулих до садиби Косачів. Гостей в задумі зустрічає сама Леся Українка. До підніжжя пам'ятника – квіти від представників влади, серед яких – Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, очільниця районної культури Тетяна Матяшук і, що особливо приємно, – завідуюча відділом освіти РДА Ірина Ревейчук. Після хвилини мовчання всі заходять  в фойє літературно-меморіального музею.

Щирі слова про Лесю і про важливість заходу виголошують Роман Кульцман, Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею, та автор цих рядків.

Отець Іван Оринчак, настоятель Свято-Миколаївського храму УПЦ КП, разом із хористами служить панахиду, виголошує своє бачення важливості заходу і читає вірші. Словом, духовно, зворушливо і гарно.

Хвилюючу розповідь про Лесю Українку подарувала присутнім Марія Чашук, старший науковий співробітник музею. Цілющим струмком переливалася поезія з вуст чарівних Катерини Волох, Оксани Боярчук та Юлії Качмар (наукові працівники музею).

Словом,  захід вдався – і за це велике "спасибі" працівникам музею і найперше – Ользі Бойко, завідувачці закладу.

l

На присутніх чекав ще один мистецький подарунок. У виставковому залі музею відбувся вернісаж чудових картин волинського художника Валентина Кирилкова.

Одним штрихом про особистість митця. Народився в Одесі 1936 року. Закінчив Одеське художнє училище та український поліграфічний інститут імені Федорова у Львові. Працював викладачем Луцької художньої школи. Все життя віддав творінню прекрасного. Стилі, жанри – це вінок із волинських квітів, – різнобарвних і чарівних.

На виставці – акварельні та олійні полотна митця. Вони відображають навколишній світ і проникнуті глибоким психологізмом, емоційністю та майстерністю автора. Чудові роботи потрібно пізнавати в тиші і на самоті – тільки так можна проникнути у тонку душу автора.

Досвідчені критики-мистецтвознавці запевняють, що автор досягає тоді вершини майстерності, коли без людської присутності  на полотні ти відчуваєш людські емоції, переживання й пристрасті.

Ось "Місячна ніч". Темно-синє небо, в тінях ховається берег. На небі – цятка Місяця. Промені падають на воду і створюють осяйний коридор. Здається, що на цей шлях ось-ось вийде сам Ісус Христос і буде іти по воді до своїх учнів.

А он там – храм. Він не відкритий для ока, а лишень просвітлюється через туман віття дерев. В середину храму ти маєш пройти через ці умовні перепони. Але увійдеш, якщо маєш міцну віру. Там вона засяє у повній красі і духовності.

"Волинський  край" збуджує тривогу, неспокій та смуток. Але таке життя самої Лесі і всіх нас, теперішніх. І так біля кожного твору.

І ще: виставкове дійство супроводжували мелодії на гітарі у виконанні Валентина Скрипіна, викладача Ковельської школи мистецтв. Зворушила душі присутніх юна Ангеліна Кулик читанням поезії Лесі Українки.

А в сірі, із смутком сюжети картин, метеликом влітала сонцедайна усмішка та мелодійне слово ведучої Катерини Волох.

Згадалось! Юна Леся мріяла: "Хочу бути художником, таким, як Шевченко".

 Не склалося. І які молодці науковці-музейники, що систематично організовують мистецькі виставки! Адже вони не тільки для відвідувачів, а, найперше, – для тонкої і спраглої душі Лесі, яка жива і завжди присутня у батьківській садибі.

І ще. Тішить те, що Ольга Бойко впевнено перейняла естафету від Віри Михайлівни Комзюк, легенди музейної справи Волині, а це значить - факел незгасимого вогню Косачів перейшов у надійні руки.

Дякуючи колодяжненським музейникам, не можу не згадати про опіку над отим "дворянським гніздом" Анатолія Силюка, нашого земляка. Його вклад у розвиток музею перецінити важко, тож  шануймо, підтримуймо, гордімся!

Кожне духовно-культурне дійство залишає слід в душі. Тож і ця зустріч з прекрасним у Колодяжному народила поетичні рядки:

В цьому предивному

 Поліському краю

Колись Русалка й Мавка

 душі чарували.

А поруч Леся, немов квітка 

у раю,

Маленька, грабельками наш

 смуток загрібала.

Влітає спогад, наче пташка,

 у сільце –

В нім добрий дядько Лев 

із Скулина – села.

А біля нього зло – не лісове,

 людське…

Ну, як летіти, коли різних два

 крила?

Не днями, а століттями 

по цвяхах гострих

Ступаємо і колемось – кров

 цівкою тече.

Тепер Лукаш не той – на "Мерседесі" кайфує в злості,

А Мавка олігархам сіті із

 спокуси тче.

Мені наснився пророчий

 Янгол України –

Співучий птах, але чомусь

 сумний.

На Лесю схожий – у вінку 

з тернини,

Смиренну долю нашу

 крутить лиходій.

О, Янголе, скажи: "Від Раю

 де ключі?".

Всміхнувся тихо і промовив:

 "Помовчи".

І полетів високо понад

 хмарами,

А на Землі "у вольній" раби

 ходили парами.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожного разу, приходячи сюди, мимоволі думаєш про сутність людського буття, про вічне і скороминуще, про  покалічене українство і про те, як мужньо намагалися Леся Українка та Олена Пчілка те українство поставити на п'єдестал світової слави.

І ось чую (а потому читаю у рідних "Вістях"), як тиха, добра, глибоко віруюча ковельчанка-українка на запитання, чому у церковній крамниці немає книг українською, без тіні сумніву відповідає: "Книжок українською мовою не друкують, бо вона не має Божої благодаті і не надається для богослужіння".

Ви відчуєте відлуння Валуєвського указу про заборону української мови, яке з ХІХ сторіччя долинуло до Володимира Путіна і рознеслось не над лісами і полями,  а проникло в деякі затуркані "руськім міром" голови довірливих українців у ХХІ столітті?

Пишу це для того, щоб підкреслити: до музею Лесі Українки в Колодяжному потрібно йти не тільки із цікавості, не тільки заради вшанування з приводу тієї чи іншої дати, а найперше, щоб наповнитися духом українським, козацьким і нести його із "собою", де б то не було – в сім'ї, на зборах, мітингах, в школі, на вулиці і т. д., і т. п.

ххх

1 серпня – День пам'яті дочки Волинського краю, княжни української поезії Лесі Українки. Моросить рідкий благодатний дощик. Ольга Бойко із милою чарівною усмішкою запрошує прибулих до садиби Косачів. Гостей в задумі зустрічає сама Леся Українка. До підніжжя пам'ятника – квіти від представників влади, серед яких – Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, очільниця районної культури Тетяна Матяшук і, що особливо приємно, – завідуюча відділом освіти РДА Ірина Ревейчук. Після хвилини мовчання всі заходять  в фойє літературно-меморіального музею.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1236

Позаминулої суботи, 28 липня ц. р., волинські  священнослужителі й миряни УПЦ КП  побували в Києві, взявши участь у богослужіннях та Хресній Ході з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Руси-України.

Розпочалося торжество в патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира із Божественної Літургії, яку очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Серед єпископату Церкви з ним служив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Потому розпочалася багатотисячна хода від собору на Володимирську гірку. Традиційно волинське духовенство крокувало у цій багатолюдній процесії. Перед пам'ятником благовірному князю відслужили молебень за Україну. Загалом  же участь в пам'ятному заході  взяли близько  65 тисяч вірян.  Хоча, як стверджують деякі експерти, людей було понад 200 тисяч. Такого велелюдного святкування Київ ще не бачив.

На державному заході, що проходив на Володимирській гірці у Києві, учасники зібрання  могли почути та побачити виступ Президента України Петра Порошенка. 

Від імені  духовенства слово мали   представник Вселенського   Патріарха Варфоломія митрополит Гальський  Еммануїл,  предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. 

Піднесено  і велично лунали промови та піснеспіви  предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія,  предстоятеля Української православної церкви Онуфрія,  предстоятеля Української греко-католицької церкви Святослава та голови Всеукраїнського союзу церков віри євангельської – п'ятидесятників Михайла Паночко. 

Слід зазначити, що  така унікальна подія відбулася в столиці  вперше.  За десятки років представники різних конфесій об'єдналися у спільній хресній ході і молитві за Україну та Єдину Помісну Православну Церкву. Більшість із них висловили підтримку автокефалії.

Президент у своїй промові підкреслив, що країна переживає історичний момент і що дух єдності, який панував  того знаменного дня на вулицях Києва, додає впевненості у перемозі.

Представники Вселенського патріархату запевнили усіх присутніх, що візит делегації до Києва саме в тисяча тридцяту річницю хрещення Русі – символічний. 

І означає те, що церква-матір бере на себе відповідальність за Україну, і кінцевою метою є об'єднання православних і надання Автокефалії Українській Церкві.

l

Своїми враженнями від перебування на значущій для багатьох із нас події поділились окремі  учасники делегації  Волині, яка  брала участь в заходах з нагоди 1030-річчя хрещення  Руси-України в місті Києві.

– Чи довго вагались перед тим, як вирішили приєднатися до Всеукраїнської акції?

– Багато факторів вплинули на моє рішеня приєднатись до учасників хресної  ходи в столиці. Це, насамперед, духовна потреба, а ще – цікавість. Адже не часто випадає така нагода.  Можу із впевненістю сказати лише  одне – це велика подія в моєму житті.

Людей питають, навіщо вони в гори йдуть – випробувати себе. 

Так і тут: випробувати себе, і, головне, в духовному плані", – говорить 55-річний  Леонід. 

Його теж підтримує  пенсіонер Володимир, чоловік активний і бадьорий духом:

– Я їхав  саме  для того, аби  хоч трохи відчути  той подвиг, який здійснюють  православні християни, мандруючи по святих місцях. 

Найбільше в таких зібраннях мене тішить те, що в  молитві – ми єдині та сильніші в своїй вірі. Саме в такий час стаємо ближчими на крок до Бога, просячи смирення й сили у Всевишнього на кожен новий день. 

А коли миру й благословення вимолюють  тисячі вірян одночасно, – це зворушує душу і серце кожного з нас. І сліз тоді просто не стримати, – доповнює попередню розповідь інший учасник хресної ходи. 

– Підбадьорювали та додавали сили в жарку сонячну погоду, від якої  деякі ховалися під парасольками, народні  й  патріотичні пісні, заклики "Слава Україні!" та просто позитивно налаштовані на краще майбутнє учасники багатотисячного зібрання.  Вітаючи одне одного із святом, у вишитих сорочках  із жовто-блакитними прапорами в руках люди формували живий ланцюг, який утворював  велику торжественну процесію. 

Легенький вітерець час від часу додавав перехожим хоч якоїсь невеличкої прохолоди, – каже Віталій Андрійович.  

А ще всі троє в один голос  додають, що за цю добу (мається  на увазі доїзд до Києва і саме перебування там) вони прожили, так би мовити,  велику частину свого життя, сповнену визначною подією, яка  залишиться в пам'яті назавжди. Про це нагадуватимуть не раз  зроблені тут фотосвітлини. 

Кажуть, що для них це був хороший досвід, тож обов'язково хочуть  спробувати ще раз. 

– Чи не надто втомила  майже 12-годинна подорож (лише в один бік), зважаючи на те, що  надворі  – надзвичайно спекотна літня пора?

– Із нами,  26-ма паломниками з Волині,  в автобусі разом їхали представник поліції, медичний працівник,  старша групи (з райдержадміністрації) та ін. В Маневичах вже сформувалася колона громадського транспорту  із вірянами від області. Всі дружно, з вірою в серці і теплом в душі,  прямували до Києва, з нетерпінням чекаючи на урочистий захід. 

Якось і не зчулись, як за щирими життейськими  розмовами  швидко промайнув час. Та й втоми, як такої, не відчувалось, бо були в очікуванні великого духовного свята. 

– Що найбільше запам'ятали під час поїздки в Київ 28 липня ц. р.?

– Божественну літургію на честь Володимира, хрестителя Руси-України у Володимирському соборі, звершену святійшим  патріархом  Філаретом.  

Тож мене особисто, думаю,  і багатьох інших, вразило те, що,  незважаючи на поважний вік,  він очолив хресну ходу і пройшов весь шлях пішки від Володимирського собору до Володимирськоі гірки. 

А ще той факт, що українці, незалежно від того, звідки вони, – чи то з Черкащини, чи то із Вінниччини, чи то із Закарпаття, чи то із Кіровоградщини – об'єднані спільною ідеєю: робити все, що в їх силах, аби настали для нас з вами кращі часи, – сказав на закінчення пан Віталій. 

l

Тож віримо, що  молитва за мир і єдність України, яка того дня  велично підіймалась в  чисте безхмарне піднебесся,  буде  почута  Всевишнім,  і Господь  пошле  нам  та  нашій  багатостраждальній  неньці-Матері  довгоочікуваний  омріяний спокій!

Молимось, Боже єдиний, 

Нам Україну храни, 

Всі Свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни! 

Орися ФІЛІПЧУК. 

НА ЗНІМКАХ: Хресна Хода у Києві 28 липня ц. р.; делегація Ратнівського району. 

Фото з архіву автора.

Позаминулої суботи, 28 липня ц. р., волинські  священнослужителі й миряни УПЦ КП  побували в Києві, взявши участь у богослужіннях та Хресній Ході з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Руси-України.

Розпочалося торжество в патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира із Божественної Літургії, яку очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Серед єпископату Церкви з ним служив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Потому розпочалася багатотисячна хода від собору на Володимирську гірку. Традиційно волинське духовенство крокувало у цій багатолюдній процесії. Перед пам'ятником благовірному князю відслужили молебень за Україну. Загалом  же участь в пам'ятному заході  взяли близько  65 тисяч вірян.  Хоча, як стверджують деякі експерти, людей було понад 200 тисяч. Такого велелюдного святкування Київ ще не бачив.

На державному заході, що проходив на Володимирській гірці у Києві, учасники зібрання  могли почути та побачити виступ Президента України Петра Порошенка. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 639