Не секретом для багатьох з нас є той факт, що, зважаючи на нещодавні нововведення у сфері медичної реформи, більшість пересічних громадян опинилися, відверто кажучи, у безвихідній ситуації.

Аби зекономити кошти, люди почали частіше звертатися до так званої нетрадиційної медицини. Бо хіба можна з нашими зарплатами чи пенсіями дозволити собі повноцінне лікуванння? За  такі гроші — хіба що виживати, а не жити.

Звичайно, ми не беремо до уваги наших шановних народних обранців, котрі звикли шикувати: вечеряти всього “лиш” за 15 тисяч гривень (!), лікуватись в дорогих клініках за кордоном та ін.

Нетрадиційна (народна) медицина — це сила самої природи, лікування за допомогою природних ресурсів. Вважається, що цей спосіб має позитивний вплив на організм. Людина — природна істота, тому народні засоби лікування, такі, як фітотерапія,  вважаються корисними при тому чи іншому захворюванні.

Однак, як будь-які ліки,   нетрадиційні способи лікування мають свої переваги і недоліки. Як кажуть, все добре в міру і за певних обставин.

Фітотерапія, хоч і застосовується здавна в лікувальних цілях, її вплив на організм, користь і шкода не мають абсолютних доказів. З іншого боку багато сучасних лікарських засобів були створені на основі рослинних компонентів.

Наприклад, всіма відомий аспірин був вироблений з кори дерева білої верби. Травники знають, що ця рослина допомагає полегшити зубний і головний біль.

Багато лікарських препаратів, які знижують рівень холестерину в крові і полегшують серцеві болі,  були зроблені на основі природних польових трав.

До переваг нетрадиційної медицини відносять:

- натуральність сировини надає ощадливий вплив на роботу організму. Це — свого роду допомога природними силами на відновлення здоров'я людини;

- мінімальний ризик появи побічних ефектів. Більшість лікарських засобів на природній основі добре переносяться пацієнтами. Завдяки цьому трав'яні ліки можна застосовувати безперервно тривалий час, що не приводить до звикання;

- низька вартість: медикаменти можуть дозволити собі покупці з різним матеріальним доходом;

- доступність широкому колу покупців, так як не потрібно їхати в ліс для збору трав або отримувати рецепт у лікаря. Достатньо лише зайти в найближчу аптеку і купити потрібний препарат;

До недоліків фітотерапії відносяться:

n Народна медицина хороша в лікуванні далеко не всіх захворювань. Тим більше, якщо хвороба загрожує життю людини, то потрібно вдаватися до прогресивно-сучасних методів лікування. Наприклад, такі захворювання як: перелом, інфаркт, апендицит фітотерапією не лікуються;

n Ще один недолік лікування травами — відсутність дозування. При самостійному неправильному дозуванні можна заподіяти шкоду власному здоров'ю;

n Ризик отруєння, якщо трави збираються самостійно, а не купуються в аптеці.

n Взаємодія фітотерапії з традиційними лікарськими препаратами не завжди піде на користь пацієнту, тому перед застосуванням слід обов'язково проконсультуватися з лікарем.

Пам'ятайте: нешкідливі на перший погляд трави — не завжди дієві ліки. У виборі і застосуванні слід бути уважним. Фітотерапія має як переваги, так і недоліки. За допомогою нетрадиційної медицини можна зміцнити свій організм, допомогти відновленню здоров'я, а можна  і завдати шкоди!

Важливо приймати обдумані рішення, не займатися самолікуванням, а консультуватися з лікарем.

Як показує практика, послугами нетрадиційної медицини найчастіше користуються пенсіонери. Можливо тому, що за своє життя вони перепробували немало різних ліків, розчарувались в тих, хто давав клятву Гіппократа. Натомість, «букет» всіляких хвороб не зменшився, а навпаки «поповнився» із віком.

Тож, «посадивши» шлунок, печінку та й загалом своє здоров'я, вони надіються тепер на одне: аби в подальшому самопочуття не погіршувалось.

Тому в таких ситуаціях на допомогу багатьом і приходить нетрадиційна методика лікування тих чи інших хвороб.

Так, вже давно прихильницею фітотерапії є ковельчанка Валентина Василівна, яка може похвалитися не одною книгою, що присвячені народній медицині.

 «Я вже давно на пенсії, тож вільного часу вистачає. Користуючись нагодою, сама не лінуюсь назбирати влітку всіляких трав, які згодом стають в нагоді», — зазначає вона.

Жінку періодично турбують хвороби шлунково-кишкового тракту, але вона знає,  як цьому зарадити: в такому випадку використовує настоянку тих чи інших польових суцвіть.

«Коли недуга загострюється, мене рятують добре відомі всім нам ягоди шипшини, кульбаба, калина й ромашка, а також інші трави», — ділиться секретами протидії захворюванням.

Як додає вона згодом, після декількох таких прийомів самопочуття відразу поліпшується. А плодами чорної горобини пенсіонерка нормалізує тиск.

А ще ковельчанка додає, що   час від часу контролює своє здоров'я і на оглядах, відвідуючи медичні заклади з метою профілактики щонайменше два-три рази на рік.

«Рекомендації лікарів обов'язково враховую, а тоді вже вирішую, як і чим лікуватись далі. Якщо ж дозволяє фінансове становище, то й проліковуюсь інколи.

Хоча таке лікування, навіть в профілактичних цілях,  обходиться  в три-чотири моїх пенсії щонайменше. Тож я ще раз наголошую, що замість медикаментів не завадить «підкріпитись» нетрадиційними засобами народної медицини, — доповнює  на завершення бесіди жінка.

l

Як стверджують самі фітотерапевти, своїм пацієнтам вони можуть відмовити лише в таких випадках:

- при захворюванні на туберкульоз;

- при онкологічному захворюванні;

- психічних розладах у хворого.

Але навіть тут бувають винятки. Інколи самі медики дивуються, як застосування нетрадиційної медицини призупиняє невиліковну раніше хворобу... Але такі дива, на жаль, трапляються рідко.

Тож бережіть своє здоров'я  і не хворійте, бо хвороби, як бачимо,  дорого нам обходяться!

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Не секретом для багатьох з нас є той факт, що, зважаючи на нещодавні нововведення у сфері медичної реформи, більшість пересічних громадян опинилися, відверто кажучи, у безвихідній ситуації.

Аби зекономити кошти, люди почали частіше звертатися до так званої нетрадиційної медицини. Бо хіба можна з нашими зарплатами чи пенсіями дозволити собі повноцінне лікуванння? За  такі гроші — хіба що виживати, а не жити.

Звичайно, ми не беремо до уваги наших шановних народних обранців, котрі звикли шикувати: вечеряти всього “лиш” за 15 тисяч гривень (!), лікуватись в дорогих клініках за кордоном та ін.

Нетрадиційна (народна) медицина — це сила самої природи, лікування за допомогою природних ресурсів. Вважається, що цей спосіб має позитивний вплив на організм. Людина — природна істота, тому народні засоби лікування, такі, як фітотерапія,  вважаються корисними при тому чи іншому захворюванні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 5504

Дедалі більше мешканців Ковельщини потрапляє у полон «зеленого змія». 

Через оковиту ні з власним здоров’ям, ні життям не рахуються, а «погода» в домі, батьки, дружина, діти – і поготів їх не хвилюють. Не потрібна робота, колишні захоплення теж перестають бути цікавими, а от заради чарочки ладні останню сорочку з себе зняти… 

Сьогодні на диспансерному обліку  в наркологічному кабінеті Ковельського МТМО з приводу хронічного алкоголізму (психологічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю) перебуває 1286 хворих. З приводу епізодичного вживання алкоголю зі шкодою для здоров’я зареєстровано 174 хворих.

А особливо сумно те, що за статистикою протягом останнього десятиріччя їх кількість стабільно збільшується на п’ять – десять осіб. Що у селі, що в місті – п’ють однаково, лише з невеликим «відривом» за цим показником жителі сільських населених пунктів поступаються міським (з числа тих, хто стоїть на обліку, в сільській місцевості проживають 597 любителів понад міру вживати алкоголь, а от у місті таких 689 осіб).   

Справді, алкоголю в нас вживають дуже багато. Тож не дивно, що Україна посідає п’яте місце у світі за кількістю смертей внаслідок надмірного вживання алкоголю. Близько 100 тисяч українців протягом року помирає від причин, прямо чи непрямо пов’язаних зі вживанням спиртних напоїв. Якщо етиловий спирт не отруює моментально, його компоненти провокують розвиток хвороб, що завершуються смертю алкоголіка. 

А випадання з поверхів, побутові бійки, різанини – це ж ніколи не відбувається на тверезу голову. А скільки ще тих, хто отримав травму чи загинув у ДТП, перебуваючи “під градусом”? Мовляв, що такого: сто грамів коньячку для бадьорості. От тільки вони можуть «вийти боком». Якби ж іще лише своїм життям ризикували, а то ж не тільки. Не задумуються про це водії, коли напідпитку сідають за кермо. І хоч таких на ковельських дорогах наче поменшало, зважаючи на немаленькі штрафи за водіння в нетверезому стані та ризик позбутися водійських прав, є ті, кому все ж «море по коліна».

От і нещодавно тижня був випадок, що лише за ніч у Ковелі патрульні затримали трьох нетверезих водіїв, про що повідомляється на сторінці волинських патрульних у Фейсбук. Спочатку біля одного з нічних клубів патруль зупинив 40-річного ковельчанина, котрий, перебуваючи за кермом, мав 0,51 проміле алкоголю в крові. Чергового нетверезого водія, яким виявився 24-річний місцевий житель, помітили на одній з центральних вулиць. А вже під ранок за порушення Правил дорожнього руху екіпаж зупинив авто, у тридцятирічного водія, в якого помітили ознаки сп’яніння.

А от позавчора, 10 квітня, екіпажі патрульних у Ковелі отримали орієнтування про нетверезого мотоцикліста, який створював аварійну обстановку під час руху.

Правоохоронці швидко знайшли транспортний засіб, який підходив під орієнтування, однак водій з пасажиром не зреагував на вимогу зупинитись і почав втікати. На перехресті вулиць Володимирська-Незалежності спричинив дорожньо-транспортну пригоду, але продовжив рух.

Після тривалого переслідування патрульні таки заблокували водія в одному з дворів. При спілкуванні помітили в нього ознаки сп’яніння, однак проходити перевірку той відмовився. Документів на мотоцикл чоловік не пред’явив.

Згодом патрульні встановили по базі Інтерполу, що цей транспортний засіб перебуває в міжнародному розшуку (попередньо викрадений в Італії). Тому на місце події викликали слідчо-оперативну групу.

На водія уже вдруге оформили протокол за керування в стані сп’яніння (ч. 2 ст. 130 КУпАП), а також протоколи за невиконання вимог про зупинку, вчинення ДТП, залишення місця ДТП та об’єднану постанову за ч. 6 ст. 121 та ч. 3 ст. 126 КУпАП (за відсутність документів на мотоцикл і права керувати). Транспортний засіб слідчі вилучили.

х  х  х

Алкоголь – це харчовий продукт, однак від його передозування можна отруїтися, а то й померти. Вживаючи спиртні напої, потрібно знати міру. Це ніби з таблетками – вказано їхню дозу. Замість однієї вип’єш кілька, і це вже буде токсична доза. Так само з алкоголем: є доза нормальна, коли люди випили 100 грамів і собі веселяться. Та якщо за одним присідом «вкласти» пляшку горілки, то цілком вірогідно, що вона може для когось виявитися останньою.

Під вмістом алкоголю в крові розуміється концентрація етанолу, виражена в проміле (тисячних долях об’єму). До 0,3 проміле – це норма (людина може випити кефір, квас, медикаменти).  Вище 0,3 проміле – алкогольне сп’яніння. Від 0,5 проміле – легкий ступінь алкогольного сп’яніння, від 1,5 до 2,5 проміле – середній, від 2,5 до 3 проміле – важкий, від 3 до 5 проміле – сильний. Після 5 – смертельна доза алкоголю.

Сьогодні маємо проблему й щодо підліткового алкоголізму. У нас же на кожному кроці – джин-тонік, бренді-кола, пиво… Зрештою, й міцніші напої для юних знайти не велика проблема, зважаючи іще на те, що багато хто з них є затятими завсідниками генделиків, нічних клубів, дискотек. А що робить молодь на дискотеці? Випиває...  

Своє робить й реклама алкоголю. Немає такого фільму на ТБ, щоб у ньому тричі не сідали за стіл, не наливали горілки й розслаблялися, коли в них життєві проблеми.

– Суспільство має думати, як вирішувати цю проблему, яка сьогодні, як ніколи, негативно впливає на інтелектуальний, фізичний, моральний рівень населення, — вважає завідувач Ковельського відділення екстреної медичної допомоги Сергій Палайда, адже, за його словами, майже щодня «швидка» виїжджає на виклики до людей, які у стані алкогольного сп’яніння лежать на вулиці, поводяться неадекватно в громадських місцях. Й, на жаль, серед таких часто-густо опиняються не тільки безпритульні й волоцюги.

Люди п’ють, бо таким чином намагаються втекти від реальності, рятуються від депресії, соціально-психологічних проблем. А потім виникає залежність

— Наш контингент – люди середнього віку. Це — заробітчани, котрі, повернувшись з-за кордону, від «нічого робити» заходять у запій, а також наші земляки, які повернулися з АТО і потребують психологічної підтримки, — розповідає лікар-нарколог наркологічного кабінету Ковельського МТМО Петро Лис. — Жити нині важко. Безробіття, нестабільність, люди починають пити від безнадії. Багато є факторів. Хто сильний і може за себе боротися, буде мити під’їзди, «чіплятися» за будь-яку роботу. Інший не може «переступити» через себе, бо перед тим працював на пристойній посаді. Починає випивати, а це «затягує». 

Звісно, в кожного свої проблеми, й нам з ними не до якихось там п’яниць. Мовляв, усім зараз важко, але ж не «заливатись» через це горілкою. Таких «слабкодухих» ми зневажаємо, дивимося на них зверхньо й обходимо стороною, та чомусь так трапляється, що рік за роком все ж поповнюємо їхні ряди…

Вікторія ЗІНЧУК.

Дедалі більше мешканців Ковельщини потрапляє у полон «зеленого змія». 

Через оковиту ні з власним здоров’ям, ні життям не рахуються, а «погода» в домі, батьки, дружина, діти – і поготів їх не хвилюють. Не потрібна робота, колишні захоплення теж перестають бути цікавими, а от заради чарочки ладні останню сорочку з себе зняти… 

Сьогодні на диспансерному обліку  в наркологічному кабінеті Ковельського МТМО з приводу хронічного алкоголізму (психологічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю) перебуває 1286 хворих. З приводу епізодичного вживання алкоголю зі шкодою для здоров’я зареєстровано 174 хворих.

Коментарів до новини: 7
Переглядів новини: 1172

Шановний читачу! Насторожся, вслухайся у різноголосий лемент, який звучить на малих і великих застіллях. 

— Пий до дна! Пий до дна! Пий до дна! – волає захмелілий люд на весіллі. 

— Перший – до дна! Другий і третій теж! – наказує самозваний тамада на дні народженні. 

— Скільки крапель залишиться у чарці, стільки сліз у коханні буде! – заохочує інший до чергової чарки.

— Змилуйтеся! Не можу більше пити! – благально просить хтось.

— Не п’ють хворі і падлюки. Ти ж не такий? – під дих вдаряє малопитущого випивоха-пересмішник. 

— За здоров’я по повній, до останньої краплі! – знову чути настирне.

Мій друг філософськи розгортає думку: «Тільки дурні шукають причину випити. Розумні завжди її мають».

Посудіть самі: ми п’ємо за море і за горе, за поразку й перемогу, за автівку і шкарпетки, за святих і померлих, за дітей і батьків. Перелік причин для вживання оковитої безкінечний, як і перелік тостів-запросин. 

Я намагаюся прозріти. ХХ століття багато хто називає віком сатани через братовбивчі війни, репресії, нищення віри, голодомори. Виходить, що сатана перебрався і в ХХІ століття і прагне знищити людство через вплив алкоголю, наркотиків, інформаційних технологій (Інтернет, мобільний зв’язок, телебачення). 

На мою суб’єктивну думку, кожна душа, крім добра і Божої любові, заповнена і негативом. Саме цей простір вміло окуповує сатана, який вустами тостуючих вільно чи не вільно спрямовує людину у сіті гріха. Ми і не задумуємося над тим, що команда: «Пий до дна!» фактично націлена проти Бога і життя. Так, так! Не просвітлює алкоголь свідомість, а затуманює її, і не лікує, а забирає здоров’я, призводить до всяких трагедій не лише окремої людини, але й суспільства.

Відчувши слабкість у боротьбі проти нього, диявол ще більше скаженіє. Посудіть самі: слово священнослужителів проти алкоголю звучить не твердо, а якось несміло. Влада має інші турботи. А люд тим часом жваво, мов зачарований, заливає спиртним свої негаразди і разом з тим маленькі радості й скочується в безодню.

Іноді думаю: чому не забороняє влада рекламу алкоголю і не обмежує його споживання? Все просто. Задурманений оковитою індивідум – це раб, безвольний і бездумний, зрештою, й бездушний. А рабами легше управляти, ніж людьми просвітленими істинами Господа. Та чи надовго? 

Масове споживання алкоголю – це одна з ознак кінця світу. На жаль, українське суспільство до свого кінця крокує в перших рядах. Приречено, не спотикаючись і не оглядаючись. 

Хто зупинить? Тиша…

Хочу вірити в краще. Молюся. Чекаю на просвітлення. Стараюся почати з себе. День витримав без спиртного – це маленька перемога. Ура!

І раптом від знайомого поважного керівника чую: «Сьогодні нап’юся вдрабадан». Це значить – нахлятися до безтями, сивушним туманом закрити проблеми і невдачі на роботі, забувши і сім’ю, і все інше.

Ввечері більше: в газеті «Експрес» читаю, як на Хмельниччині 13-річний хлопець з однолітками випили 2 літри самогону й опинилися в реанімації. Імениннику наливали найбільше, «ґвалтуючи» отими підступними тостами: «Пий до дна!».

Ех, козаки і козачки, невже це ваш останній герць перед підступним і невидимим ворогом?

Промовлю настановче: «Пий, запрошуй, але розумом закушуй. Спокуса дешева, легкодоступна, буває присолоджена, але ціна їй – людське життя».

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Шановний читачу! Насторожся, вслухайся у різноголосий лемент, який звучить на малих і великих застіллях. 

— Пий до дна! Пий до дна! Пий до дна! – волає захмелілий люд на весіллі. 

— Перший – до дна! Другий і третій теж! – наказує самозваний тамада на дні народженні. 

— Скільки крапель залишиться у чарці, стільки сліз у коханні буде! – заохочує інший до чергової чарки.

— Змилуйтеся! Не можу більше пити! – благально просить хтось.

— Не п’ють хворі і падлюки. Ти ж не такий? – під дих вдаряє малопитущого випивоха-пересмішник. 

— За здоров’я по повній, до останньої краплі! – знову чути настирне.

Мій друг філософськи розгортає думку: «Тільки дурні шукають причину випити. Розумні завжди її мають».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 672

Деякі наші читачі цікавляться роботою батьківських комітетів у школах. Неважко здогадатися, що мають нарікання на чи не головну функцію цього комітету – збирати гроші «на щось» (на дрібні і великі потреби школи, класу, на екскурсію, на свято). Регулярно здавати кошти, особливо коли їх не вистачає на сімейні «захищені статті», справді непросто. Та ще якось змиришся з тим, коли розумієш, що це служитиме твоїй дитині, а якщо сумніваєшся, чи не обкрадає хтось тебе і багатьох інших, от тоді уже роздратування рветься назовні, але, щоб не нашкодити своєму учневі, впокорюєшся і живеш далі. А чи можна інакше?

Батьківський комітет взагалі – винахід хороший. Це самоврядний орган, який є посередником між батьками та дирекцією школи. Вікіпедія визначає його як орган громадськості, що сприяє розв’язанню найважливіших питань навчання і виховання школярів, а також поліпшує матеріальну базу школи. Отже, основна частина мам і тат довіряє невеличкій групі «колег» представляти себе у взаєминах зі шкільним товариством, і діяльність їхня спрямована на те, щоб нашим синам і донькам створити комфортні умови для навчання.

Я була у класі членом батьківського комітету років десять тому: тоді ми збирали кошти на фонд класу і школи, на харчування, на День учителя і на свята дітям. У наступні роки ми (разом із батьками) на що тільки не робили внесків: і на футбольне поле, і на мультимедійні системи, і на парти, і навіть на переобладнання водопостачання, щоб у класі мати умивальник. Усе – заради наших чад. Не скажу, що була від того дуже щаслива, але мене стримував один факт: уже не пригадую, якого саме року переглядала в інтернеті бюджет міста Луцька і знайшла виділене на освіту: зарплатня й енергоносії — оце й усе! Та це було давненько. Тепер ситуація інакша: триває децентралізація, тобто місцева влада має значно більший грошовий ресурс, аніж раніше (у тому ж Луцьку торік у школах і дитсадках ремонтували і покрівлі, і санвузли). А ще ж можна залучати до співфінансування благодійні фонди (особливо перед виборами вони дуже легкі на підйом). 

Отож, питання «побори чи шкільна інвестиція у свою дитину», знову  актуальне. Як із цим розібратися? Відповіді досить фахово підготувала група батьків, яким так допекла несправедливість (приміром, здавати благодійний внесок ще як дитина йде до першого класу), що вони об’єдналися у спільноті «Батьки SOS» (спільнота має свою сторінку у соцмережі «Фейсбук»). Ця громадська організація разом із «Українським кризовим медіа-центром» розробила макет брошури з відповідями на найпоширеніші запитання про збір коштів на утримання школи – його ви зможете знайти за цим посиланням – http://nus.org.ua/news/batky-sos-rozrobyly-maket-pro-te-yak-pravylno-ne-zdavaty-groshi-na-shkolu/.

Отож, аби розібратися з пекучими питаннями, передусім потрібно не шкодувати часу на збір інформації. Наприклад, школа повинна мати річний кошторис на ремонт, який подає в управління освіти (пишучи цей матеріал, я знайшла в інтернеті бюджетний кошторис НВК, у якому навчається моя донька, на 2017 рік). Коли ж якісь пункти в ньому не профінансовані з місцевого чи Державного бюджетів, навчальний заклад має право залучати їх від благодійників, якими можуть бути і батьки. Але! Перелік потреб школи і їхня вартість обов’язково мають бути оприлюднені. Перед тим, як здавати гроші, радять запитати в керівництва, чи певна необхідність прописана в кошторисі, та спершу звернутись по допомогу до депутатів місцевої чи Верховної Ради, яких обрали у виборчому окрузі, де розташований заклад. Знову ж таки, радять необхідний внесок платити у безготівковій формі і переказувати на офіційний спецрахунок освітньої установи у Держказначействі.

До речі, в американських школах батьки теж платять, однак не на благоустрій школи, а на потреби свого учня залежно від того, які предмети вибирає  дитина, – це десь із 6-го класу. До прикладу, на лабораторні дослідження батьки 11-класниці заплатили цього навчального року 90 доларів, у 2015-му — було 150. Для них – це невелика сума, але якщо у родини дохід малий, то від плати її звільняють. Також у спортивних секціях діти платять за свою форму і поїздки на змагання.

Але ми живемо у такій країні, де цивілізовані стосунки тільки вибудовуються, тож природне запитання — «Чи не ошукують мене у школі?» — потребує від батьків певної праці при пошуку відповіді, а як на це немає часу, то або не нарікаймо, або шукаймо батьків-волонтерів.

До речі, в американських школах батьки теж платять, однак не на благоустрій школи, а на потреби свого учня залежно від того, які предмети вибирає  дитина, – це десь із 6-го класу. До прикладу, на лабораторні дослідження батьки 11-класниці заплатили цього навчального року 90 доларів, у 2015-му — було 150. Для них – це невелика сума, але якщо у родини дохід малий, то від плати її звільняють. Також у спортивних секціях діти платять за свою форму і поїздки на змагання.

Але ми живемо у такій країні, де цивілізовані стосунки тільки вибудовуються, тож природне запитання — «Чи не ошукують мене у школі?» — потребує від батьків певної праці при пошуку відповіді, а як на це немає часу, то або не нарікаймо, або шукаймо батьків-волонтерів.

Маєте теми для обговорення — пишіть на електронну адресу: okovalenko74@gmail.com

Оксана КОВАЛЕНКО.

Від редакції: даний матеріал свого часу був опублікований в газеті «Волинь-нова». З дозволу її редакції, а також   автора ми передруковуємо статтю у «Вістях Ковельщини», оскільки порушена проблема є актуальною і для наших міста й району. Про це, зокрема, свідчать листи батьків, з якими вони звертаються до журналістів.

У тому разі, якщо нотатки пані Оксани Коваленко (до речі, мами школярів) викличуть у читачів бажання продовжити дискусію, ми готові надати слово і батькам, і педагогам, і представникам адміністрації шкіл та навчальних закладів.

Деякі наші читачі цікавляться роботою батьківських комітетів у школах. Неважко здогадатися, що мають нарікання на чи не головну функцію цього комітету – збирати гроші «на щось» (на дрібні і великі потреби школи, класу, на екскурсію, на свято). Регулярно здавати кошти, особливо коли їх не вистачає на сімейні «захищені статті», справді непросто. Та ще якось змиришся з тим, коли розумієш, що це служитиме твоїй дитині, а якщо сумніваєшся, чи не обкрадає хтось тебе і багатьох інших, от тоді уже роздратування рветься назовні, але, щоб не нашкодити своєму учневі, впокорюєшся і живеш далі. А чи можна інакше?

Батьківський комітет взагалі – винахід хороший. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 530

Команда полярної станції Neumayer III в Антарктиді вперше зібрала врожай, вирощений у теплицях без грунту й сонячного світла: 3,6 кг салату, 18 огірків і 70 редисок.

У високотехнологічній теплиці, у стінах якої трималася температура — 20°C, використовували багаторазовий водний цикл, систему поживних речовин, світлодіодне освітлення і ретельний контроль вуглекислого газу. Основою став метод, відомий як гідропоніка.

Вчені з Німецького аерокосмічного центру, які координують проект, розповіли, що до травня сподіваються збирати по 4-5 кг овочів на тиждень.

На Міжнародній космічній станції (МКС) салат навчилися вирощувати з 2015 року, але цей проект зосереджений на виробництві більш широкого асортименту овочів: редису, помідорів, огірків, перцю, зелені і ягід. Технологію розвивають, щоб у майбутньому астронавти орбітальних станцій і колонізатори інших планет могли використовувати її для вирощування достатньої кількості провізії.

«Укрінформ».

х   х   х

В Україні встановили пам’ятник найтовстішій кішці. 

В Одесі біля Нового ринку встановили бронзову скульптуру легендарної кішки Базаріни. Про це повідомив творець соціальної платформи «Добра справа» Анатолій Кавун, – передає одеське видання «Пушкінська».

За словами, Анатолія Кавуна, автором скульптури найтовстішої кішки Одеси, яка важила 18 кілограмів, стала Тетяна Штикало.

«Це не пам’ятник і не міський інтер’єр, це маленька інсталяція, але вона, як і громіздкі архітектурні споруди, вбирає в себе те, що ми називаємо рідним містом», – написав волонтер Анатолій Кавун.

Статую кішки встановлено в рамках проекту «Місто скульптур», який фінансується за рахунок «Громадського бюджету».

«Волиньпост».

х  х  х

Серед безлічі туристичних об’єктів України, заховалося унікальне озеро Берестувате, яке також ще називають «Чорним озером».

Озеро розташоване в Кіровоградській області.

Унікальне це озеро з кількох причин, адже воно ніколи не замерзає, не прогрівається та немає дна.

Вражає й те, що на території болота зосереджені сфагнові мохи, хвощі, папороті та різноманітна рослинність, що характерна не для центральної України, а для Полісся.

Було кілька невдалих спроб виміряти глибину озера, але усі вони були безрезультатні, тому місцеві кажуть, що в цьому озері немає дна. Існує версія про подвійне дно, перше з яких утворено гілками та опалим листям.

Ще цікавим та незвичним є те, що вода в озері цілий рік практично не змінює температури – залишаючись холодною влітку та не замерзаючи зимою. Максимум, на що спроможна літня спека – це прогріти озеро на глибину не більше одного метра.

У водах Берестуватого живе лише один вид риби – це земляний карась.

«Свідок».

х  х  х

Весна 2018-го принесла поповнення в родини мешканців “Луцького зоопарку”.

Про це повідомляє видання «Конкурент» з посиланням на сторінку підприємства у мережі Facebook.

По-перше, 8 квітня перший місяць життя відзначило маля патасів, або мавп-гусарів. Оскільки його стать поки не визначили, імені дитинча ще не має. Почувається воно чудово, а батьки всіма способами намагаються догодити первістку.

По-друге, менше місяця тому, 15 березня, з’явилося на світ дитинча мадагаскарських лемурів.

Обидва види тварин дуже примхливі. Тож поява потомства у неволі – дійсно важлива подія. Народжують і патаси, і лемури зазвичай по одному дитинчаті. Мавпи виношують плід орієнтовно 170 днів, лемури – 130.

Працівники зоопарку закликають відвідувачів не наражати на небезпеку тварин годуванням з рук, адже навіть одне печиво може стати смертельною отрутою як для дорослих, так і для малих особин.

Зібрала  Світлана ЛЯШУК.

Команда полярної станції Neumayer III в Антарктиді вперше зібрала врожай, вирощений у теплицях без грунту й сонячного світла: 3,6 кг салату, 18 огірків і 70 редисок.

У високотехнологічній теплиці, у стінах якої трималася температура — 20°C, використовували багаторазовий водний цикл, систему поживних речовин, світлодіодне освітлення і ретельний контроль вуглекислого газу. Основою став метод, відомий як гідропоніка.

Вчені з Німецького аерокосмічного центру, які координують проект, розповіли, що до травня сподіваються збирати по 4-5 кг овочів на тиждень.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 434

Любов. Просто слово, але як багато вона  значить у житті кожної людини! Любов буває різною, її можна відчувати до протилежної статі, дитини, батьків, друзів і навіть до домашньої тварини – все це одне почуття, але як багато в ньому відтінків!

Рідко, коли життя людини настільки порожнє, що в ньому зовсім немає любові, ми обов’язково відчуваємо такі почуття, нехай і не завжди в такій формі, як описують у французьких романах. 

Однак питання нашої статті саме стосується одного конкретного напрямку – любові до протилежної статі. Чи можна прожити без другої половинки? Як взагалі жити без любові? Це реально? Цілком. «Але який сенс такого життя?» –  перепитали б всі романтики та закохані нашої планети. 

На жаль, ситуації в житті, коли людині не вдається зустріти «свою» половинку і випробувати всі принади любовних відносин, нерідкі. Причин може бути безліч –  нерозділені почуття, зрада з боку коханої людини і так далі. 

А результат один – ми розчаровуємося і перестаємо вірити в диво,  закриваючи всі свої сердечні почуття на великий амбарний замок. І навіть якщо бажання полюбити виникає знову – зробити це вже набагато складніше. 

Принцип заміщення

У кожної людини життя протікає за певним сценарієм: навчання, робота, зустрічі, кар’єра, подорожі. Кожен вибирає те, що йому більше до душі і бачиться в пріоритеті, ми ставимо перед собою нові цілі і завдання, щоразу намагаючись максимально наблизитися до їх реалізації.

Коли місце кохання в житті пустує, його нерідко заповнюють інші сфери та заняття: ми завантажуємо себе все новою  і новою роботою, прагнемо домогтися блискучої кар’єри, активно беремо участь  у громадській діяльності, одним словом, намагаємося максимально зайняти свою душу і тіло. І, треба сказати, нерідко такий план спрацьовує. 

Чоловік або жінка, завантажені нескінченною низкою справ, рідко відчувають нестачу  у любові, у них просто немає на це часу! Виходить, прожити без любові – цілком реально, особливо, якщо людина сама того бажає. Варто додати, що в цьому можна навіть знайти свої плюси.

Таке життя стає більш рівним  і спокійним, в ньому  немає необдуманих вчинків,  воно раціональне і розплановане, все здійснюється поступово і саме  так, як ви задумали. Але  існує така цікава закономірність: якщо ви не шукаєте любові, вона обов’язково знайде вас сама. І тут вже почнеться інша історія. 

Шлюб без кохання

Багатьох дівчаток мами  з самого дитинства вчать: якщо хочеш бути щасливою, то обов’язково виходь заміж по любові.  Тільки з таким почуттям в душі можна побудувати справжню міцну сім’ю, повну гармонії і тепла. Але роки йдуть, а всепоглинаючого почуття, заради якого ти готова кинутися у вир емоцій, так і не з’явилося  на горизонті. 

Зате поруч є людина, з якою ви давно дружите. Він вже не раз натякав тобі про свої серйозні почуття, він дорожить тобою і готовий одружитися, все чудово, от тільки того, що називається «любов», ти зовсім до нього не відчуваєш. І все-таки ти наважуєшся завести з ним сім’ю, адже він – це надійна опора і захист, прекрасний сім’янин і просто чудова людина, з якою тобі добре і спокійно. 

Чи зможе такий шлюб стати щасливим?

Загляньмо  трішки в минуле  нашої історії: більшість шлюбних союзів відбувалося за договором,  умов фінансової або соціальної вигоди, нерідко наречені і зовсім знайомилися в день власного весілля.  Про які почуття тут можна  говорити? 

Тим не менше, багато  цих шлюбів існували до самої смерті наречених, які  умудрялися відчувати себе цілком щасливо і благополучно. Виходить, справи йдуть ще простіше, якщо у вас вже половина справи зроблена – нехай ви і не шалено закохані, але поважаєте і цінуєте один одного. Виявляється, у таких шлюбів, без любові і, в якійсь мірі, з розрахунку, є чимало. 

n Ні для кого не секрет, що любов – це  почуття, яке «накопичується» з часом. Воно здатне спалахнути яскравим вогнем і зовсім згаснути  або ж постійно тліти, підтримуючи вогник відносин, але не давати особливих фарб. З часом притупляються почуття любові, на перший план виходить дружба, взаємоповага, звичка, ведення спільного господарства і так далі. 

n У той самий момент, коли любов зникає, у стосунках  настає гостра криза, яку  не завжди здатні пережити навіть найміцніші пари. А в тих випадках, коли палких емоцій і любові не було з самого початку, не буде і кризи, а, значить, такий шлюб  стабільніший, що дуже важливо.

n Відсутність ревнощів. Коли будуєш стосунки, засновані на не на любові, ревнощі – рідкість, адже, коли людина не любить,тоді  не сильно боїться суперників або суперниць. А скільки міцних відносин зруйнувало саме це ненависне і підступне відчуття, яке часом так важко контролювати.

n Відсутність «рожевих окулярів». Коли людину сильно любиш, то бачиш в ній лише позитивні якості  – вона  така  мила, добра, гарна,  турботлива і так далі. Але, коли закоханість поступово минає, очі відкриваються і стає видно, що  ваш улюблений – звичайна людина зі своїми слабкостями і дивацтвами, які чомусь раніше зовсім не помічали. 

Іноді з такими «слабкостями» стає дуже важко миритися, в результаті чого полум’яні  почуття починають згасати. А ось без любові все інакше – ти спочатку знаєш, на що йдеш і з чим погоджуєшся.

Погоджуючись на спільне життя без любові, кожна людина повинна чітко розуміти, що з таких стосунків  вона зможе почерпнути, а що залишиться втраченим назавжди. Жити без любові реально, але тільки в тому випадку, якщо між партнерами є хоча б почуття духовної близькості і банальної сумісності характерів. 

В іншому випадку, такий союз  навряд чи приречений на щасливе існування. І пам’ятайте:  справжня любов – не завжди спалахує швидко, як раз-таки найчастіше вона повільно зароджується, трансформується і збагачується, лише з часом переростаючи в гарне і міцне почуття двох людей.

Підготувала 

Орися ФІЛІПЧУК.

Любов. Просто слово, але як багато вона  значить у житті кожної людини! Любов буває різною, її можна відчувати до протилежної статі, дитини, батьків, друзів і навіть до домашньої тварини – все це одне почуття, але як багато в ньому відтінків!

Рідко, коли життя людини настільки порожнє, що в ньому зовсім немає любові, ми обов’язково відчуваємо такі почуття, нехай і не завжди в такій формі, як описують у французьких романах. 

Однак питання нашої статті саме стосується одного конкретного напрямку – любові до протилежної статі. Чи можна прожити без другої половинки? Як взагалі жити без любові? Це реально? Цілком. «Але який сенс такого життя?» –  перепитали б всі романтики та закохані нашої планети. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 6729

Після Великого посту та Великодніх свят в Україні стартує сезон весіль.  Одруження – найщасливіше, неповторне та особливе свято для кожної родини, приємна і зворушлива згадка на все життя. Правильно і чітко провести святковий день допомагають весільні ведучі. 

Ковельчанка Світлана ТРОЦЮК (на знімку вгорі в центрі)– творча і багатогранна особистість. А одне із щирих її захоплень – проведення весільних урочистостей. Про головні аспекти цієї роботи Світлана Дмитрівна розповіла під час нашого інтерв’ю. 

– Пані Світлано, пам’ятаєте свій дебют як весільної ведучої?

– Ще зі школи мені дуже подобалося вести різні концерти та заходи, тримати в руках мікрофон. В силу об’єктивних причин не часто траплялася така нагода, але непереборне бажання спілкування з широкою аудиторією було завжди. 

Перше весілля, яке я провела, відбувалося у Ковелі. У 2010 році товариш попросив провести весілля, адже ведуча занедужала. Я не могла відмовити у проханні, тож посилено готувалася. Були й недоспані ночі, і неабиякі хвилювання. За відгуками гостей, свято вдалося, а я зрозуміла, що  проведення весіль – моє хобі назавжди. 

– А як проходить підготовка до свята?

– В ході урочистості разом з молодятами, їх гостями переживаю глибокі емоції, тож без перебільшення скажу, що до кожного весілля готуюся, як до власного. Аби свято було бездоганним, неодноразово зустрічаюся з нареченими, їх батьками, ми багато спілкуємося, обговорюємо найменші деталі, узгоджуємо програму відповідно до їх смаків та побажань. 

При підготовці враховую дуже багато моментів. Зокрема, намагаюся, щоб моє вбрання та образ відповідали обраній колірній гамі весільного декору та стилю весілля. 

– Що для Вас є основним критерієм того, що весілля вдалося?

– Слова вдячності від щасливих наречених, задоволених батьків, гостей, їх гарні рекомендації. Приємно, що проходять роки, а ми продовжуємо спілкуватися з молодою парою, вітаємо один одного зі святами. 

А ще свідченням свого успіху вважаю те, що мене неодноразово запрошують проводити весілля в одній родині, наприклад, якось одружувала двох рідних братів і сестру. Навіть кажу людям: «Не хочете ведучу поміняти? Адже всі вже звикли до мене». «Ні-ні, Ви нам підходите, нам з Вами завжди цікаво». Така увага і повага окрилює, стимулює, надихає постійно професійно рости і розвиватися.

– Важко цілий день втримати увагу численної публіки?

– Безумовно, непросто, бо це велика кількість людей, які чекають від ведучої чогось оригінального, незвичайного, креативного. З власного досвіду можу сказати, що головне – відчувати аудиторію, настрій гостей. І тоді все проходить легко, навіть, якщо весілля на 200-300 чоловік. Іноді люди нарікають на ведучих, мовляв, тільки заважають, не дають нормально з рідними поспілкуватися чи поїсти спокійно. Дехто, навпаки, просить побільше дотепних конкурсів, жартів та розваг, тож намагаюсь так збалансувати програму, щоб комфортно було усім. В моїй роботі важливими є щирість та відкритість, позитивний заряд енергії, – люди це дуже тонко відчувають.

– На ринку весільних послуг чимала конкуренція. Щоб бути популярною, треба постійно вдосконалюватись, працювати над собою. Де черпаєте креатив?

– Так, щоб «не перегоріти» у цій сфері, потрібно постійно йти вперед. Я давно мріяла, крім самоосвіти, повчитися у професіоналів, перейняти їх досвід. 

Нещодавно мені випала нагода побувати у Києві на семінарі-практикумі для ведучих святкових подій «ТОРТворчості» (тема оригінальної творчості, – авт.), головним організатором якого уже тринадцятий раз виступає ведуча святкових подій, автор пісень та віршів, спікер міжнародних форумів  Людмила Пухова. Не буду розповідати усіх секретів, але новинок та цікавих сучасних ідей почерпнула дуже багато. Приємно, що під час семінару я виграла сертифікат на інтерв’ю для відомого весільного інтернет-порталу. 

На семінарі було надано багато корисної інформації для тих, хто організовує свята і готовий дарувати позитивні емоції нареченим, ювілярам, випускникам. Безмежно щаслива, що стала однією з учасників «ТОРТа».

– Пані Світлано, скільки весіль на Вашому рахунку і чи є такі, що запам’яталися назавжди?

– Сьогодні важко підрахувати, скільки я провела весіль, але їх  багато. І кожне з них – унікальне. 

Але одне весілля я буду пам’ятати завжди. Запросили мене в Рівненську область на весілля молодої пари з особливими потребами. Вони – спортсмени, познайомилися під час змагань. Закохані випромінювали таке неймовірно сильне почуття любові і щастя, що підкорили моє серце назавжди.

А як не пам’ятати яскраві весілля на нашій рідній Ковельщині з фольклорними обрядовими піснями або весілля в глибинці Камінь-Каширського району, де потужним багатоголоссям розливається українська пісня «Чорноморець, матінко». А яка гарна традиція в цьому районі оспівування короваю! Аж «мурашки» по шкірі бігають. 

– Який для Вас найромантичніший момент на весіллі?

– Насправді, таких багато. Благословення батьків, перший танець молодят, до якого багато пар готується заздалегідь з хореографом. Неймовірно зворушливим є танець нареченої з батьком. І коли в ході танцю я згадую щемні моменти з дитинства улюбленої донечки, її любові до тата, нікому не вдається втримати сліз, адже почуття переповнюють.

Особисто для мене дуже трепетними є урочисті церемонії одруження, коли молодята дають сокровенні обітниці, під ліричну мелодію та оплески присутніх одягають один одному обручки. 

Неперевершеним весільним обрядом є зняття фати, який символізує новий етап у житті нареченої, відділяє дівоцтво від заміжнього життя. 

Один із найбільш зворушливих і чарівних обрядів – запалювання сімейного вогнища: мами двох родин запалюють сімейне вогнище в новій сім’ї, символізуючи тим самим передачу своєї мудрості, родинного затишку і тепла.

Наші українські традиції є дуже важливими елементами весільних урочистостей, недарма вони споконвіку передаються з покоління в покоління, додають неймовірних емоцій та душевності святу.  

— На Вашу думку, як правильно вибрати ведучого весілля?

— Як кажуть самі молодята, перше враження – найсильніше, тож найкраще визначатися з ведучим свого весілля при особистій зустрічі. Тоді ви точно відчуєте, що людина вам підходить за манерою спілкування, характером, навіть зовнішнім виглядом та тембром голосу. Ніколи не соромтеся запитувати  у ведучого про найменші дрібниці, висловлювати свої побажання, так ви разом зможете підібрати правильну концепцію торжества і створити незабутнє свято.

— Дякую за цікаву розмову. Життєвих і творчих успіхів Вам!

Інтерв’ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: Світлана ТРОЦЮК під час семінару для ведучих святкових подій;  в ході проведення урочистої церемонії одруження. 

Фото 

з домашнього архіву.

Після Великого посту та Великодніх свят в Україні стартує сезон весіль.  Одруження – найщасливіше, неповторне та особливе свято для кожної родини, приємна і зворушлива згадка на все життя. Правильно і чітко провести святковий день допомагають весільні ведучі. 

Ковельчанка Світлана ТРОЦЮК (на знімку вгорі в центрі)– творча і багатогранна особистість. А одне із щирих її захоплень – проведення весільних урочистостей. Про головні аспекти цієї роботи Світлана Дмитрівна розповіла під час нашого інтерв’ю. 

– Пані Світлано, пам’ятаєте свій дебют як весільної ведучої?

– Ще зі школи мені дуже подобалося вести різні концерти та заходи, тримати в руках мікрофон. В силу об’єктивних причин не часто траплялася така нагода, але непереборне бажання спілкування з широкою аудиторією було завжди. 

Перше весілля, яке я провела, відбувалося у Ковелі. У 2010 році товариш попросив провести весілля, адже ведуча занедужала. Я не могла відмовити у проханні, тож посилено готувалася. Були й недоспані ночі, і неабиякі хвилювання. За відгуками гостей, свято вдалося, а я зрозуміла, що  проведення весіль – моє хобі назавжди. 

– А як проходить підготовка до свята?

– В ході урочистості разом з молодятами, їх гостями переживаю глибокі емоції, тож без перебільшення скажу, що до кожного весілля готуюся, як до власного. Аби свято було бездоганним, неодноразово зустрічаюся з нареченими, їх батьками, ми багато спілкуємося, обговорюємо найменші деталі, узгоджуємо програму відповідно до їх смаків та побажань. 

При підготовці враховую дуже багато моментів. Зокрема, намагаюся, щоб моє вбрання та образ відповідали обраній колірній гамі весільного декору та стилю весілля. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1012

Перші квітневі дні подарували нам по-справжньому  весняну погоду. Швидко зійшов сніг, різко потепліло, прокинулися від зимового сну первоцвіти.

Але не лише ласкавому Сонечку радіють люди. Їх душі наповнені  й теплом  Божої благодаті. Адже позаминулої неділі  християни святкували Вхід Господній в Єрусалим, або, як у народі кажуть, «вербницю».  7 квітня вшановували Благовіщення Пресвятої Богородиці, а минулої неділі – Воскресіння Христове.

Ці свята ковельчани зустріли з гарним настроєм, сподіваннями  на майбутні добрі переміни у нашому житті. В храмах відбулися святкові Богослужіння, які відвідали тисячі вірян. На Великдень  пройшло урочисте  освячення пасок, інших наїдків у традиційних корзинках. Залюбки у дійствах брали участь діти й молодь.

На знімках ви бачите прихожан під час освячення верби у Свято-Благовіщенському храмі міста,  а також учасників святкових богослужінь у Свято-Воскресенському соборі і храмі Дмитра Солунського міста Ковеля.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Перші квітневі дні подарували нам по-справжньому  весняну погоду. Швидко зійшов сніг, різко потепліло, прокинулися від зимового сну первоцвіти.

Але не лише ласкавому Сонечку радіють люди. Їх душі наповнені  й теплом  Божої благодаті. Адже позаминулої неділі  християни святкували Вхід Господній в Єрусалим, або, як у народі кажуть, «вербницю».  7 квітня вшановували Благовіщення Пресвятої Богородиці, а минулої неділі – Воскресіння Христове.

Ці свята ковельчани зустріли з гарним настроєм, сподіваннями  на майбутні добрі переміни у нашому житті. В храмах відбулися святкові Богослужіння, які відвідали тисячі вірян. На Великдень  пройшло урочисте  освячення пасок, інших наїдків у традиційних корзинках. Залюбки у дійствах брали участь діти й молодь.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 572

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 633

Гороскоп 

16 — 22  квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 486