Їх добрий слід на землі
Я намагаюся дивитися на життя по-філософськи, усвідомлюючи істину, що все тече, все змінюється і нічого не повторюється. Не можу змиритися лише з одним – це коли деякі теперішні політики, очільники органів влади, господарники забувають про тих, хто жив і працював раніше, й самовпевнено вважають, що все хороше почалося саме з них.
Однак правда полягає в тому, що сучасне народилося в минулому, яким би іноді трагічним і заплутаним воно не було. Тому сьогодні я нерідко з ностальгією згадую людей, з котрими колись працював, спілкувався, ким захоплювався і пишався. Багато таких особистостей працювало в агропромисловому комплексі Ковельщини.
Головну роль у не такі вже й далекі часи в аграрному секторі відігравали "командири" сільськогосподарського виробництва – голови колгоспів і директори радгоспів. Від них вирішальною мірою залежали успіхи того чи іншого трудового колективу, морально-психологічний клімат у ньому, заробітна платня й умови праці людей, їх побутові умови. У 90-их роках минулого сторіччя, коли починалося "реформування" села, яке подекуди звели до руйнування надбаного селянами, розкрадання власності, що належала громадам, як тільки не називали очільників колективних господарств. І "червоними баронами", і "сучасними поміщиками й експлуататорами", і "волюнтаристами та узурпаторами".
Безперечно, були тоді різні керівники – і п'янички, і аморальні особи, і глухі до потреб людей. Але сьогодні мова не про них, а про тих, хто залишив добрий слід на ковельській землі.
Звичайно, для того, щоб бодай коротко розповісти про всіх тодішніх голів колгоспів і директорів радгоспів, місця в газеті не вистачить. Тому обмежуся згадками лишень про декого з них. Найперше в моїй пам'яті постає образ Леоніда Васильовича Кулаковського, фронтовика.
Це був вимогливий, принциповий і разом з тим душевний і чуйний керівник. Завдяки його енергії, ініціативності, організаторським здібностям любитівський колгосп, в якому, коли не помиляюся, було п’ять бригад, у важкий повоєнний час став високорентабельним господарством, де велику увагу приділяли і тваринництву, і рослинництву, і механізації трудомістських процесів. Леоніда Васильовича розуміли і спеціалісти, і трудівники полів, і ферм, а він розумів їх. Тому працювали дружно, злагоджено і одними з перших на Волині вийшли у "мільйонери".
Леонід Кулаковський по-батьківському дбав про людей праці, багато з яких було відзначено високими державними нагородами. Звання Героя Соціалістичної праці носив машиніст льонопереробного агрегату С. С. Калинюк, орденоносцями були ланкова Л. С. Ваврик, комбайнер Л. І. Дубенський, доярка М. М. Остапюк та багато інших. Завдяки увазі і турботі голови тут виросли висококваліфіковані спеціалісти сільського господарства – Г. Д. В'юн, О. С. Гетьман, В. М. Самчук, які пізніше очолили відповідальні ділянки виробництва.
Л. В. Кулаковський та його "команда" постійно дбали про соціально-економічний розвиток сіл. В Рокитниці за кошти господарства був збудований чудовий клуб. В Любитові осередком духовності став місцевий будинок культури, при якому тривалий час діяла Народна хорова капела. Належний рівень медичного обслуговування забезпечувала місцева лікарня, від якої нині залишилися лише згадки.
Незважаючи на всі заслуги, великий авторитет, Леонід Васильович Кулаковський до кінця життя залишився скромною, порядною людиною, яка не нажила великих статків, але залишила гарний слід на волинській землі.
l
Ще одним "титаном" аграрної галузі Ковельщини був теж фронтовик, Герой Соціалістичної праці Микола Іванович Васюк. Його "дітище" – колгосп "Україна", куди входили бригадні села Дубове, Вербка, Бахів. Микола Іванович постійно "мірявся" силами з Леонідом Кулаковським. І хоч масштаби виробництва тут були менші, якісні показники господарювання не надто різнилися.
Завдяки Миколі Васюку здійснено великий обсяг житлового будівництва, благоустрою населених пунктів, проведено газифікацію, створено належні умови праці і відпочинку. Він і сам працював "клято", і цього ж вимагав від підлеглих фахівців. Як і Кулаковський, не нажив ані великого рухомого, ані нерухомого майна. Всього себе віддав людям. І дуже шкода, що його традиції наступники не зуміли зберегти…
l
Не можу у своїх нотатках не згадати голову колгоспу імені Мартинюка, учасника партизанського підпілля Олександра Кириловича Стасюка. Це теж було одне з найбільших господарств Ковельщини, яке об'єднувало п'ять бригад. Незважаючи на його "громіздкість", Олександр Кирилович встигав впродовж робочого дня скрізь побувати, поспілкуватися з трудівниками полів і ферм.
В Жмудчому знаходилася молочнотоварна ферма, доярки якої досягли у той час рекордних надоїв молока – по 4 тисячі з лишком на фуражну корову. Розвинутим було і м'ясне скотарство, і рослинницька галузь. Недарма ж Олександра Кириловича нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, як, зрештою, відзначили державними нагородами й багатьох інших трудівників.
І знову ж таки голову відзначила надзвичайна скромність, доброта душі, щирість. Ці риси передалися й доньці Лілії Олександрівні, яка пов'язала свою долю з медициною, онучкам Тетяні Василівні, нині директору Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ, і Наталії Василівні, працівниці банківської сфери.
l
Добрий слід на волинській землі залишили Андрій Кононович Щибря з Голоб, його наступник Валентин Якович Приступа, Федір Давидович Гейчук з Поворська, Василь Григорович Мороз із Колодяжного, Григорій Вишневський з Білашева, Іван Дмитрович Халамай з Велицька, Анатолій Григорович Чабан із Зеленого, Василь Лаврентійович Вовчик з Уховецька, Михайло Васильович Борисенко з Мощеної, Сергій Степанович Шульгач з Білина, Володимир Степанович Карпюк зі Скулина, Іван Іванович Мусевич з Кричевич та багато, багато інших.
Естафету ветеранів прийняли молодші за віком господарники. Першим тут хочу згадати Заслуженого працівника сільського господарства України Володимира Юхимовича Потапчука, директора СТзОВ "Зоря", який проходив школу життя в згаданого вище Івана Халамая. Володимир Юхимович – це людина, якою я завжди захоплююся, бо бачу у ньому вогонь дерзання, творчості і пошуку, що, на жаль, властиве далеко не кожному сучасному керівнику. Велику честь йому робить і те, що слідами батька впевнено крокує син.
Вірними послідовниками свого наставника Миколи Івановича Васюка стали Віталій Володимирович Карпюк, Григорій Іванович Куденчук. Про останнього хочу сказати більше, адже у ці дні він відзначає поважний ювілей – 70-річчя від дня народження. З ним ми навчалися в одному класі СШ № 3. По закінченню її він вирішив присвятити своє життя селу, яке дало йому крила для злету. Декілька років очолював колгосп у селі Доротищі, пізніше – управління агропромислового розвитку в Ковелі.
Пізніше наші шляхи розійшлися. Але нині, наскільки знаю, працює у Боблах Турійського району. Колись тутешнє господарство очолював легендарний Герой Соціалістичної Праці Олексій Сильвестрович Панасюк. Тож, бажаючи Григорію Івановичу всіляких гараздів з нагоди ювілейного дня народження, щиро дякую від себе і від усіх його колишніх колег за відданість важкому хліборобському ремеслу, вірність традиціям своїх вчителів. Миру, добра й Божого милосердя тобі, друже!
Найкращі слова хочеться адресувати й нашим славним жінкам, які на своїх тендітних плечах несли або несуть нелегкий тягар обов'язків керівників сільськогосподарських підприємств. Доземний уклін Вам, Тетяно Василівно Зінчук із Сільця, Валеріє Адамівно Яромчук із Брухович, Поліно Іванівно Клімчук з Козлинич та ще багатьом славним трудівницям Ковельщини. Хай Господь дає Вам здоров'я, силу, натхнення на многії і благії літа, а любов, повага людей супроводжують постійно!
l
У своїх коротких нотатках я згадав далеко не всіх будівничих агропромислового комплексу Ковельщини. Чимало з них уже пішли у Вічність, дехто перебуває на заслуженому відпочинку, окремі ще й досі продовжують працювати. Їм ніколи не було легко, непросто доводиться й тим, хто продовжує їх справу сьогодні. Наш обов'язок – пам'ятати кожного, кого вже немає з нами, шанувати тих, хто вирощує хліб, виробляє молоко і м'ясо сьогодні.
Знаю, що в багатьох селах району останніми роками з'явилися молоді, перспективні, думаючі господарі землі, котрі відроджують рільництво і тваринництво, дають селянам роботу, дбають про соціальний розвиток населених пунктів. Це бачимо в Облапах, Дубовому, Козлиничах, Ситовичах, Великому Порську, в окремих особистих і фермерських селянських господарствах.
А це означає, що хліборобському роду нема й не буде переводу, що українське село не вмре, не загине. А житиме село – житиме й Україна.
Микола ВЕЛЬМА.
Я намагаюся дивитися на життя по-філософськи, усвідомлюючи істину, що все тече, все змінюється і нічого не повторюється. Не можу змиритися лише з одним – це коли деякі теперішні політики, очільники органів влади, господарники забувають про тих, хто жив і працював раніше, й самовпевнено вважають, що все хороше почалося саме з них.
Однак правда полягає в тому, що сучасне народилося в минулому, яким би іноді трагічним і заплутаним воно не було. Тому сьогодні я нерідко з ностальгією згадую людей, з котрими колись працював, спілкувався, ким захоплювався і пишався. Багато таких особистостей працювало в агропромисловому комплексі Ковельщини.
Головну роль у не такі вже й далекі часи в аграрному секторі відігравали "командири" сільськогосподарського виробництва – голови колгоспів і директори радгоспів. Від них вирішальною мірою залежали успіхи того чи іншого трудового колективу, морально-психологічний клімат у ньому, заробітна платня й умови праці людей, їх побутові умови. У 90-их роках минулого сторіччя, коли починалося "реформування" села, яке подекуди звели до руйнування надбаного селянами, розкрадання власності, що належала громадам, як тільки не називали очільників колективних господарств.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 892
Крилата пісня працівників культури
Клуб “4х4 “Буран”: драйв та екстрім
4 листопада відійшла у Вічність активістка, волонтер, політик Катерина ГАНЗЮК на 34-му році життя. Щиро співчуваю рідним, близьким! Наша країна втратила ще одного патріота.
Промениться світло любові
Трапилося цими днями
Що потрібно для одержання бюджетної субсидії?
Посвідчення заповітів при свідках, а також в разі, якщо заповідач не може особисто підписати заповіт
Про "кропиву" і "фіалку"
Від четверга до четверга