Повідомлення в номер / Вступна кампанія-2018. До чого готуватися школярам

01.02.2018

Вступна кампанія-2018.

До чого готуватися школярам?

Вступна кампанія-2018. До чого готуватися школярам?

Поки в Україні тривали Новорічні та Різдвяні свята, освітяни вже почали підготовку до нової вступної кампанії. З 9 січня розпочалася реєстрація абітурієнтів для участі у пробному зовнішньому незалежному оцінюванні (ЗНО), а більшість вишів вже оприлюднили правила прийому та вимоги до зарахування на контрактні та бюджетні місця. Чим нові умови вступу відрізнятимуться від торішніх та які зміни очікують на школярів під час складання ЗНО, дізнавалися експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619

Повідомлення в номер /

01.02.2018

"Намисто": талант, креатив, пошук

Народний аматорський фольклорний гурт "Намисто" сьогодні відзначає день народження. 9 років тому його керівник Наталія Гончар здійснила свою давню мрію. Вона зібрала навколо себе найпривабливіших, найталановитіших, закоханих в творчість ковельчанок, своїх “намистинок”…

Уже через чотири роки колективу було присвоєно звання "народний". Без "Намиста" тепер важко уявити мистецьку палітру Ковеля. Його виступи завжди вражають, вони – емоційні, щирі, позитивні, справжні.

Аби більше довідатись про творчий процес, чим живуть, про що мріють, що привело кожну з учасниць у "Намисто", побували в них на репетиції. Щоправда, застати всіх не вдалося, – дехто був зайнятий своїми справами, які перенести ніяк неможливо. Адже одна з них – Олена Палкіна саме в цей день брала шлюб (до слова, у 2017 р. у колективі був справжній бум – зіграли півдесятка весіль!). А ще взнаки дались Різдвяні свята. Багато ковельчан запрошувало "Намисто" поколядувати, принести у дім на весь рік мелодію щастя і добра.

Про дівчат…

"Намисто" об'єднало різних за характером, віком і родом занять людей, але з непереборним прагненням донести до глядача неповторну красу віками надбаного поліського фольклору. Сьогодні у колективі 13 учасниць. Магічне число! Хтось прийшов сюди нещодавно, а хтось пам'ятає перші виступи і репетиції.

Наймолодша учасниця Катерина Андросюк розповідає, що не так давно у "Намисті": "Співаю тут лише три роки. Прийняли дуже тепло, гостинно, щиро. Хоча моя робота абсолютно не пов'язана з творчістю, але це ніяк не заважає, а навпаки – то для мене тепер невід'ємна частинка життя".

До розмови доєднується Ірина Лукашик. Каже, що два роки в колективі, хоча планувала потрапити раніше, бо обожнює співати змалечку. На її думку, це у неї родинне. І тут Ірина повідала, що це саме її прапрабаба Варка співала Лесі Українці. З її вуст наша знаменита землячка записала 120 творів.

"Так склалось, що я ще й працювала в музеї поетеси в Колодяжному і перечитала їх. Багато з цих пісень – загальновідомі. Ми їх і тепер наспівуємо. Але це так хвилююче знати, що твої рідні спілкувались з історичними постатями", – ділиться думками Ірина.

В Анастасії Данилюк своя історія, вона, так би мовити, старожил: "Прийшла в травні, майже відразу після створення гурту. Мене забрала Наталка Самчинська – ми разом з нею колись співали у "Передзвоні" (фольклорний гурт, який був у Ковелі у 2000-х роках). Я відразу погодилась, бо без народної пісні не уявляю свого життя. Я ще тоді навчалась в школі, а згодом і поступила у вуз на факультет фольклористики. І отримала диплом керівника фольклорного ансамблю".

"Я теж з перших днів у "Намисті", – пригадує Світлана Кисляк. – Завжди прагну бути з колективом. Тут виросла моя донечка. Приходила з нею на репетиції. Всі її забавляли. Можна сказати, вона виховувалась на нашому українському фолькльорі, з музикою. Зараз уже і сама співає".

Наталія Гончар говорить, що всі дівчата у неї особливі. Відчувається, що "Намисто" для них близьке і рідне. У декого кардинально змінилось життя з часу створення колективу. Як до прикладу, Софія Закацура, співаючи у "Намисті", вийшла заміж, народила двоє діток. Але сімейні турботи аж ніяк не стали на заваді захопленню. Ще одна мама Тетяна Шуляк теж виховує донечку і разом співає. Радо приймаємо і нові таланти. Нещодавно до нас приєднались сестри Оля і Аня Музики та Альона Малюга-Мельникова.

За дев'ять років склад "Намиста" дещо змінився. Хтось поїхав з міста, а хтось і з країни. Зокрема, саме завдяки колективу одна з його учасниць зустріла своє кохання і зараз мешкає у Польщі – це Наталка Собєцка (Самчинська).

Ми поцікавились, що для неї цей гурт. Ось що вона написала: "Намагалась не пропускати жодної репетиції, жодного концерту, завжди знаходила можливість "летіти" до "Намиста". І не тому, що так треба, а тому, що я це люблю. Гурт став невід'ємною частиною мого життя, а в один з моментів змінив його на 180 градусів. Під час гастролей в Польщі, сама того не сподіваючись, я "наспівала" собі чоловіка. Зараз живу в Польщі.

І немає що приховувати, нині мені дуже бракує дівчат. Проте я й на відстані слідкую та щиро радію досягненням і здобуткам нашої співочої родини, адже ми й до сьогодні не втрачаємо контакту. А влітку, навіть, вдалось поїхати разом до Німеччини. Щиро вітаю колектив з днем народження і бажаю продовжувати в тому ж дусі, відроджувати фольклор та закохувати у нього оточуючих".

Про атмосферу…

Дівчата в унісон говорять: "У нас по-справжньому добре, весело, емоційно. Тут всі один одного підтримують. Кожен є індивідуальністю, кожен презентує цей колектив якось по-своєму, додає свою "приправу" у нашу спільну і смачну "страву", яку пропонуємо скуштувати глядачам".

"Всі зі своїми проблемами, характерами, але дружно рука в руку. От так і виходить у нас – по-сімейному. Інколи прийдемо на репетицію і не можемо наговоритись. Але тут наша Наталія каже: "А співати ми будемо?", – оповідає про будні гурту його перший голос і солістка Анастасія Данилюк.

І як часто любить повторювати керівник: "Мої дівчата – це мої намистинки. Всі різні, але всі прекрасні і багатогранні".

Про репертуар…

Театралізована форма концертних виступів, яскраві традиційні, автентичні народні костюми, наслідування і сценічне втілення народних пісенних традицій – все це надає молодіжному колективу неповторного, самобутнього колориту. Фольклор – це особливий вид творчості. І тут важливо знайти свою індивідуальність, вибрати правильно репертуар. Хто був хоча б раз на концерті "Намиста", помітив, що дівчата часто поєднують пісні з танцями. Вони прагнуть глядачів теж зробити повноправними учасниками дійства. І воно тоді набуває якоїсь магічної чарівності.

Звісно, найбільше переймається пісенними надбаннями керівник. Як відомо, Наталія Гончар закінчила Рівненський інститут культури, і з тих часів має неабиякий запас творів. А ще родом вона з співочого краю, уся її родина співає.

Дівчата і зараз записують при нагоді давні українські пісні. Настя каже, що на захист диплому з "Намистом" підготували окрему програму – обряд "Збирання ягід": "У Камінь-Каширському районі я знайшла таку бабусю, яка наспівала "ягідні" пісні. І з дівчатами ми їх вивчили. У Києві всі були в захопленні. Казали, ви такі “живі” приїхали. У нас вийшло не театралізовано, награно, а дуже все природно. Таке враження, що ми привезли частинку нашої рідної Волині. У Ковелі ще поки ми не представляли цю програму, але плануємо ближче до літа".

У репертуарі колективу дуже багато пісень, їх уже й важко порахувати – це колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові, весільні.

Фольклор більше виконують акапельно, але веселі твори краще звучать під гармошку. Запрошують наших ковельських музикантів підіграти. У давні часи дівчата теж виходили на гуляння і там співали.

Використовують й інші музичні інструменти, які додають колориту виступам. У когось краще виходить на ложках, хтось любить задавати ритм бубном – це фішка Ірини Липовської та Світлани Кисляк. Люда Іванова – "майстер –рубель". Це її інструмент. Багатьом він заважає при співі, а їй з ним комфортно. Нещодавно з'явились новинки – трещітки…

Костюми…

Костюми для фольклорного гурту – це неодмінний атрибут. Пошити із сучасної тканини їх складно. Якщо зі спідницею ще щось і можна придумати, вважають дівчата, то сорочку нереально автентичну створити, бо це і полотно старовинне має бути, і вишивка. У них зовсім інший крій. Це все ручна робота. Від "а" до "я".

У кожного своє сценічне вбрання. Насті сорочку знайшла бабуся в селі, Ірині подарувала її знайома, спідницю їй презентувала бабуся чоловіка. Подбала про образи для своїх “намистинок” керівник. У своєму селі віднайшла чимало стародавніх сорочок.

Настя каже, що Ірині неймовірно пощастило. Зазвичай, наші бабусі не хочуть розлучатись із вишиванками і бережуть їх як реліквію, згадку про молодість.

– Коли записувала "ягідні” пісні і побачила в цієї жінки сорочки, пропонувала їх викупити, а вона не погодилась. Ти ж мене, дитинко, зрозумій, вони мені дуже дорогі…

Якщо заглянути в інтернет, то давні сорочки коштують чимало. Особливо ціняться ті, яким по 100-150 років.

А якось Наталія була в гостях у своєї подруги, а та вишитим старовинним рушником посуд перетирала. Наталія як побачила, то була приголомшена і одразу вигукнула: "Ти що робиш? Віддай їх краще нам". Галина Ліпич (так звати власницю цього скарбу) багато рушників віддала дівчатам, з яких вони зробили фартушки. Це вони такий вихід знайшли, бо дуже мало збереглось цього елементу одягу… Можливо, він не зовсім такий, як був у давнину, це не оригінал. Але дивиться досить гарно. А Галина Володимирівна дівчатам презентувала ще й три автентичні сорочки, які привезла зі свого села. А одна з “намистинок” – Ірина Липовська приводить все це до ладу. Вона, крім того, що співає, є ще і власним дизайнером-костюмером "Намиста".

Про гастролі…

Колектив досить часто подорожує. Його чекають в інших країнах, на фестивалях. Якось "Намисто" виступало перед гостями з міст-партнерів. Давній друг Ковеля Міхаель Хааке, який мешкає у далекому німецькому Вальсроде, так був зачарований концертом, що одразу запросив дівчат до себе. Влітку гурт взяв участь у заходах з нагоди 25-річчя співпраці між нашими містами. А одна з місцевих газет написала, що це був найкращий виступ у них в нинішньому році.

З радістю зустрічають самобутніх й талановитих ковельчанок у Польщі. Їм аплодували мешканці Легіонова, Бабошева, Ленчни, Влодави, Холма.

А скільки нагород уже на їхньому рахунку! З кожного фестивалю, конкурсу дівчата привозять чергову відзнаку.

Про керівника

і побажання для колективу...

"Намисто" – це шквальний вітер енергії і позитиву. Мабуть, неабияка заслуга у цьому керівника Наталії Гончар. Саме вона задає тон цій жіночій компанії. Вона – беззаперечний лідер гурту і та неймовірна сила, яка беззупину крутить цей вітряк українського фольклору.

Гурт має багато прихильників і шанувальників своєї творчості. І ми вирішили запитати, які він викликає у них асоціації і, звичайно, висловити кілька побажань у святковий день.

Ігор ПРОКОПІВ, заступник міського голови:

– На мою думку, це один з кращих колективів на Волині. Дівчата є бажаними гостями на наших загальноміських заходах. Вони неперевершені і талановиті. Уміють створити чудову атмосферу, додати настрою. Дуже радує, що є молодь у складі гурту. Спасибі їм за популяризацію українського мистецтва! Зичу їм творчих успіхів.

Пітра ХААКЕ, член благодійного товариства "Допомога дітям Ковеля" (м. Вальсроде):

– Зустріч з "Намистом" – це для нас завжди свято. Ми познайомились не так давно, але таке враження, що знаємо один одного все життя. А Наталія Гончар – це жінка-вогонь. Вона особлива. Ми дуже раді, що "Намисто" погодилось приїхати в Німеччину. Дякуємо їм за неймовірні хвилини спілкування. Щиро бажаю кожній добра і щастя!

Тетяна Середюк, директор Палацу учнівської молоді:

– Вони мені найкращі у нашому місті. Молодість, добро, радість. У них є родзинка. Вони вміють донести фольклор, передати, як колись було. Роблять це цікаво. Хочеться, щоб вони ще більше радували нас своїм неповторним мистецтвом. Хай таланить завжди та в усьому!

Томаш БЛАЩИК, працівник міської ради м. Ленчни (Польща):

– За 12 років співпраці з Ковелем колектив "Намисто" кілька разів гостював у нашому місті. Вони виступали на сцені ярмарку Ленчни у рамках нашого Дня міста. Були у нас і на фестивалі вуличних музик. Репертуар, музика і спів "Намиста" є чудовим прикладом прекрасної української культури. Неймовірно артистично вони передають традиції, фольклор і культуру Волині. Щоразу, коли спостерігаю за їх номерами, отримую незабутні враження. Я захоплююсь їх талантом, творчістю, співом, музикою, їх чарівними костюмами. Я захоплююсь тим, що роблять мої друзі з міста Ковеля, міста, яке в моєму серці.

Руслана СЕМЕРЕЙ.

НА ЗНІМКАХ: будні і свята народного аматорського фольклорного гурту "Намисто"; нагороди колективу.

Фото з архіву

гурту “Намисто”.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 858

Повідомлення в номер / Про старт і фініш ювілею

01.02.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

Про старт

і фініш ювілею

Про старт і фініш ювілею

Втішимося, шановний ковельчанине: почався ювілейний рік для нашого рідного міста. 500 літ тому князь Василь Сангушко отримав Грамоту від короля Сігізмунда І про надання селищу Ковлє статусу міста на основі Магдебурзького права.

Скільки-то води витікло із Турії-ріки за цей час! Скільки грозових хмар пронеслося над містом! Було, і Сонце життєдайне світило та зігрівало. 500 років з Богом у серці жили і трудилися ковельчани.

Чим віддячимо Всевишньому та предкам за те, що маємо квітку Волині в нашій Україні? Що залишимо після себе нащадкам?

Кожен мешканець має подати свою пропозицію і зробити щось корисне. Наприклад, привести своє обійстя до зразкового стану. Посадити дерево в парковій зоні. Доглянути дитячий майданчик. Багатші можуть знак-символ міста збудувати ("Золоту підкову" чи скульптуру коваля).

Влада у своїх можливостях спирається на волю та активність всіх ковельчан і вже розпочала підготовку заходів, приурочених до ювілею.

На нараді, що відбулася нещодавно і яку ініціював заступник міського голови Ігор Прокопів, визначено заходи та практичні дії для відповідних служб виконкому. Слід відзначити, що зібрання зацікавлених проходило у демократичному і творчому форматі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 713

Повідомлення в номер / Якою буде погода у 2018 році

01.02.2018

Якою буде погода у 2018 році?

Шановні читачі, перш за все хочу подякувати за довіру до моїх передбачень, щоразу стараюся робити їх точнішими. Не забувайте, що справджуються вони на відстані 100–150 км від точки спостереження, а це місто Камінь-Каширський.

Завжди намагаюся враховувати помилки минулих літ. Я ніколи не переписую і не коригую свій прогноз на рік, зроблений у січні. Отож, коротко про синоптичну картину 2018-го.

Зима загалом буде м’якою, але зі сплесками морозів на короткі періоди (3–4 дні). А от перша половина весни видасться досить прохолодною, лише з середини квітня розпочнеться суттєве потепління. Літо трохи зіпсують дощі на початку, але далі погода «розгуляється» до високих температур, особливо в липні.

Осінь цього року буде гарною: небагато опадів, приємне співвідношення холодних та теплих днів, зокрема у жовтні. Листопад трохи налякає зимою, але навіть грудень не принесе тривалих холодів, а наприкінці року вже традиційно потепліє.

Бажаю, щоб у вас в 2018-му все було на своєму місці, бо і погода відповідатиме своїм порам року майже на сто відсотків!

Володимир ДЕРКАЧ,

народний синоптик.

ЛЮТИЙ

Останній місяць зими не буде лютим, але особливого тепла також чекати не варто. Синоптична картина часто змінюватиметься, можна виокремити сталі періоди у 2–3, інколи 4–5 днів.

Перша декада лютого буде малосніжною, трохи сильніших опадів слід очікувати лише на початку (1–2 дні). Температура повітря цього відрізка буде комфортною, майже завжди сталий морозець вночі і трохи тепліше вдень, інколи зі знаком «+».

Друга декада видасться холоднішою, на її початку та наприкінці прийдуть короткочасні, але сильні морози. Опади будуть помірні.

Останній тиждень ще збереже мінусову позначку термометра, але поступово температура буде підніматись, запахне весною, принаймні вдень, однак зима ще нагадає про себе насамкінець декади.

БЕРЕЗЕНЬ

Перші дні будуть по-справжньому весняними, але середина декади виявиться прохолодною, лише наприкінці цього відрізка трохи потепліє. Друга десятиденка дещо холодніша від першої. В цей час зима боротиметься з весною: вночі – «мінус» майже постійно, вдень — вище нуля, опади несильні.

Остання декада березня не принесе бажаного тепла, а в останні 5 днів добряче похолодає і варто чекати середнього рівня опадів.

КВІТЕНЬ

На початку місяця знову ж таки дощитиме, температура повітря буде невисокою, лише десь наприкінці декади, приблизно на Великдень, трохи потепліє (1–3 дні). Друга десятиденка теж не принесе багато тепла, сильні опади на початку (1–2 дні), далі — менше, і температура підніметься.

Третя декада ледь не з самого початку принесе теплі дні з маленьким дощиком або й без нього, а от наприкінці квітня злегка похолодає.

ТРАВЕНЬ

Перші дні травня ще будуть досить прохолодні, але потроху температура підніматиметься, опадів мало. А вже друга декада — набагато тепліша, в окремі дні — просто літо. Остання десятиденка також не розчарує, буде тепло, лише трохи зіпсують картину невеликі короткочасні дощі.

ЧЕРВЕНЬ

Літо почнеться з невеликих опадів, які наростатимуть до середини декади, далі на 2 дні погода поліпшиться, а після цього знову задощить ще із більшою силою аж до кінця декади. Початок другої десятиденки – вже без опадів, втім, справжнього літнього тепла як не було, так і не буде.

Далі можливі короткочасні дощі. Із середини другої декади сонечко добряче пригріє, але це ще не літня спека. Третьої декади опадів буде дуже мало, збережеться комфортна погода без надмірно високих температур.

ЛИПЕНЬ

Із самого початку місяця температура зростатиме, подекуди буде спекотно, лише під кінець першої декади можливі сильні короткочасні дощі з поривами вітру. Друга декада теж дуже тепла, тільки в середині цього періоду можливий невеликий короткочасний дощ. На останню десятиденку температура трішки знизиться, але суттєве похолодання з дощем прийде наприкінці липня.

СЕРПЕНЬ

Перші дні серпня захопить зниження температури, яке розпочнеться ще наприкінці липня, збережуться невеликі опади, далі трішки потепліє. Друга декада буде мінливою: 1–2 дні— теплі й погожі, і знову 1–2 дні— холодніші, із невеликими опадами.

Остання десятиденка не принесе великого тепла, але комфортна погода збережеться.

ВЕРЕСЕНЬ

Початок вересня буде мінливим: очікуються невеликі опади і коливання температури, лише під кінець декади злегка потепліє.

Другий відрізок почнеться з теплої, як для вересня, погоди, але наприкінці другої декади прийде похолодання із опадами («жидівські кучки»), хоча не дуже сильними.

Третя десятиденка не зігріє нас, збережуться середньої інтенсивності опади.

ЖОВТЕНЬ

Місяць розпочнеться із прохолоди й опадів, хоча не дуже сильних, але до кінця декади погода поліпшиться, і на завершення цього періоду буде комфортною.

Друга десятиденка — неоднозначна: погожі дні змінюватимуться на похмуріші за звичної, як для жовтня, температури повітря. На початку третьої декади очікуємо холодних днів, після яких потепліє і прийде бабине літо.

ЛИСТОПАД

На початку першої декади триватимуть погожі дні, а далі прийде похолодання (інколи до «мінуса») з опадами та поривами вітру.

Друга декада теж буде прохолодна, лише на початку очікуємо кілька світлих днів, а далі така ж некомфортна погода: вночі— морозець, а інколи опади у вигляді снігу, вітряно (ледь не справжня зима). Останній відрізок листопада на початку буде трішки теплішим, а далі знову — похолодання.

ГРУДЕНЬ

Початок зими буде в міру холодним з невеликими опадами. Дещо знизиться температура (2–3 дні) наприкінці першої декади. У другій десятиденці навпаки потепліє, і ця тенденція зберігатиметься аж до кінця цього відрізка. У середині місяця можливі опади.

А от наприкінці другої декади і на початку третьої очікуємо досить різке зниження температури, але нетривале. На зміну морозам знову прийде потепління, яке протримається до кінця року.

(“Волинь-нова”).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 637

Повідомлення в номер / Молоко у селян прийматимуть і надалі.

01.02.2018 Мороз Оксана Леонідівна

Молоко у селян прийматимуть і надалі.

Щоправда, пояснюватимуть правила гігієни

"Українцям заборонять здавати молоко"; "Підприємства не зможуть купувати молоко у бабусь"... Так лякали українських селян перед початком 2018 року. А вже з 1 січня в Україні мав запрацювати новий молочний стандарт.

Згідно з цим стандартом, в Україні мали відмовитися від молока другого сорту – того, що закуповують безпосередньо у селян. Відтак селяни захвилювалися, що здавати молоко, яке часто є основним джерелом доходу на селі, вони більше не зможуть.

Щоправда, на засіданні, яке проводилося за участю Мінагрополітики, представників виробників молока і молочних продуктів та регулюючих органів, вирішили все ж таки доопрацювати редакцію цього стандарту і відтермінували його запровадження до липня.

Що ж "не так" із селянським молоком?

Нинішні норми мікробіологічних показників молока в Україні визначені з 1997 року і значно відрізняються від європейських. Наше молоко другого сорту вважається занадто забрудненим бактеріями порівняно зі стандартами ЄС.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 627

Повідомлення в номер / "Союзу Українок" Ковеля – 90

01.02.2018

"Союзу Українок" Ковеля – 90

(Продовження.

Поч. в номері

"Вістей Ковельщини"

за 25 січня ц. р.).

"Служба для нації була і є одною з провідних ідей українського жіночого руху, з якої він черпає свій етнос і своє остаточне оправдання".

Мілена Рудницька,

голова Всесвітнього "Союзу Українок" 1937-1939 р. р.

Чоловік Лесі знаний адвокат Самійло Підгірський, котрий в 1917 р. був членом Центральної ради, у 1923-1927 роках – послом до польського сейму, в 1917 р. – редактором першої української газети на Волині "Громадянин". В 1944 р. був заарештований в Ковелі і, ймовірно, в 1945 році розстріляний в Лук'янівській в'язниці Києва.

При перших "совєтах" Леся Підгірська жила в Ковелі, працювала в комісії з ліквідації неписьменності. При німцях Леся стала головою Допомогового комітету, який надавав допомогу у звільненні полонених українців, а також працювала перекладачем в гебітскомісаріаті. Відновилась тоді діяльність "Союзу Українок".

Леся постійно підтримувала зв'язок із загонами УПА, надавала їм допомогу медикаментами, інформацією. Влітку 1943 року Лесю видали. Ось що розповіла сім'ї Слабушевських служниця Підгірських: "Вдень 3 липня 1943 року до їх дому під'їхала легкова машина. В хату зайшов німецький офіцер і звелів пані Лесі збиратись. Вона була дуже схвильована, одягла чорну сукню і пішла до машини, а на другий день довідались, що Лесю розстріляли".

Це сталося 4 липня 1943 року. Яму викопали на краю польського цвинтаря по теперішній вулиці Степана Бандери (де зараз управління газового господарства). Очевидцем розстрілу став Іван Малиновський (його хата була поруч з цвинтарем). Стріляв сам гебітскомісар Каснер. Після першого пострілу Леся залишилась стояти і щось почала говорити Каснеру (що саме – не чув), тоді пролунав другий постріл, і Леся Підгірська впала…

Дочка Лесі Підгірської Нана (Юліана) в 1942 році вийшла заміж за Гурія Вітрика, а в січні 1944 року вони йшли містом. На розі теперішніх вулиць Грушевського і Міцкевича німці Гурія вбили, а Нану заарештували. Через кілька днів її вивели в одній білизні і розстріляли там же, де й матір.

Після відродження "Союзу Українок" Ковеля (в 2000 році) ми щороку 4 липня приходимо до пам'ятного знака на території управління газового господарства, щоб вклонитись світлій пам'яті Лесі Підгірської і помолитися за спокій душ спочилих Олександри Підгірської, її дочки Юліани, зятя Гурія, чоловіка Самійла Підгірського і за всіх тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої держави.

4 липня 2003 року з нагоди 60-их роковин від дня розстрілу голови "Союзу Українок" Ковельщини Лесі Підгірської біля пам'ятного знака було проведено мітинг-реквієм. Настоятель церкви Св. Дмитра Солунського о. Анатолій Александрук відправив панахиду. Співав церковний хор під орудою паніматінки Оксани. Слово пам'яті й скорботи виголосила заступник голови "Союзу Українок" Ковеля Ганна Гнатюк.

Виступили представники КУНу, братства вояків ОУН-УПА. На мітингу-реквіємі були присутні представники газового господарства, преси, радіо, партій і громадських організацій.

Тепле слово подяки за вшанування пам'яті її рідних виголосила сестра Самійла Підгірського пані Ганна Сидорська-Підгірська. На завершення церковний хор виконав "Молитву за Україну", кілька патріотичних пісень.

Через 10 років до 70-их роковин з дня розстрілу Лесі Підгірської "Союз Українок" запросив ковельчан до культурно-просвітницького центру на вечір пам'яті, присвячений першій голові "Союзу Українок" Ковеля. Оксана Мулярчук підготувала до цього заходу виставу про життя і подвиг Лесі Підгірської "Вона була першою". Вистава перенесла нас у ті далекі, непрості часи, створила ілюзію присутності.

Серед виступаючих після перегляду вистави була викладач Волинського Східноєвропейського університету пані Тамара Раєвич, котра при написанні дисертації ретельно опрацювала архівні матеріали про діяльність "Союзу Українок" Ковельщини в 30-их-40-их роках минулого століття, що зберігаються в Рівненському обласному архіві. Пані Тамара нам їх люб'язно надала, за що ми їй дуже вдячні.

Велику пошукову роботу серед ковельчан провела заступник голови "Союзу Українок" Ковеля 2000-2010 років, нині покійна Ганна Михайлівна Гнатюк. В перші роки відновлення діяльності організації їй вдалось отримати інформацію, що у Львові мешкає рідна сестра Самійла Підгірського пані Ганна Сидорська-Підгірська, яка щоліта приїжджає у Ковель на відпочинок.

Зустріч відбулась. Ганні Максимівні на той час було більше 80 років. Але вона вражала інтелігентністю, активною життєвою позицією, ясним розумом, щирістю і добротою. Пані Ганна подарувала для організації книги із своєї бібліотеки, ксерокопії сторінок з "Канадської української енциклопедії", де були надруковані відомості про Самійла і Олександру Підгірських, портрет Т. Шевченка роботи її (на жаль, покійного) сина Володимира із старовинним рушником родини Підгірських. Після смерті мами вона виховувалась в сім'ї Самійла і Лесі.

Пані Ганна ділилась спогадами про Лесю з повагою і любов'ю. Перебуваючи в Ковелі, пані Ганна радо відвідувала збори організації, заходи, які відбувались за нашою участю.

Почесна "союзянка" Ковельської філії "Союзу Українок" Ганна Максимівна Сидорська-Підгірська відійшла у вічність на 93 році життя 21 вересня 2014 року. Похована у Львові.

На родинній світлині Підгірських юна Ганнуся стоїть крайня зліва, а її тато Максим Підгірський – в центрі групи.

Алла ПОЛЯКОВА.

Р. S. Користуючись нагодою, прошу вибачення за помилку, допущену в попередній публікації у газеті про 90-річний ювілей "Союзу Українок" Ковеля. В останньому абзаці статті правильно слід читати так: "Нам пощастило отримати світлину цього вечора від Алли Перепелиці (її мама Євдокія Дятел – в першому ряду друга ліворуч)".

А. П.

НА ЗНІМКАХ: 1 – Юліана Підгірська; 2 – родина Підгірських; 3 – панахида і мітинг-реквієм біля каменя Пам’яті з нагоди 60-річчя розстрілу Лесі Підгірської 4 липня 2003 року; 4 – на мітингу-реквієму виступає голова «Союзу Українок» Ковеля Алла Полякова; 5 – учасники вечора пам’яті у міському культурно-просвітницькому центрі під час вистави «Вона була першою»; 6 – ковельські «союзянки» під час традиційного вшанування пам’яті родини Підгірських на території управління газового господарства.

Фото з архіву «Союзу Українок» Ковеля.

(Продовження. Поч. в номері "Вістей Ковельщини" за 25 січня ц. р.).

Мілена Рудницька, голова Всесвітнього "Союзу Українок" 1937-1939 р. р.

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1041

Повідомлення в номер / Сестра милосердя

01.02.2018

Сестра милосердя

У селі секретів немає. Щодень якась новина. Хтось одружується, і чуєш: «Бог у поміч, хай живуть щасливо». Народилося дитя – хай росте здорове і духом, і тілом. Відійшла людина у Вічність – Царство Небесне і земля пухом.

І соціальний працівник все повинен знати. Бо спочатку, коли заходить у хату, старенькі хочуть почути лагідне слово, а також знати про те, що робиться в Голобах, бо хто ж їм, одиноким, розкаже? Це, крім ліків і продуктів, – духовний світ кожної людини, цим вона живе.

З цього й починається робочий день і відведений час для кожної із 6 жіночок у Тетяни Кочубей, яка ось уже 25 років на цій службі, а раніше була перукарем (це також часто стає в пригоді). Весною допомагає посадити город, восени – зібрати врожай, зробити на зиму заготовки. А взимку прибирає в хаті, їсти зварить, продукти, ліки закупить. А напече дома пирогів – занесе гостинця.

Слідкує, щоб тепленько було і не мерзли її підопічні, бо в кого немає газу – й грубку затопити, води принести. Переважно всі – це інваліди І і ІІ груп. Марія Сліщук, наприклад, уже весною відзначатиме 90-річний ювілей. Під час аварії втратила руку. Таня (так лагідно жінка називає Тетяну Сергіївну) для неї – друга рука. Без неї вона не знала б, як і жити. Чоловік вже давно помер, дітей немає, племінники далеко. Навідуються, але рідше, як соцпрацівниця. Від Тані в жінки секретів немає, вона – як член сім’ї.

Онисія Ількевич – інвалід по зору. Тож тут – як другі очі. Вона теж одинока, як і Марія Сліщук, соцпрацівниця їй – найближча людина. Зіна Пахолюк не може без допомоги її, бо милиці – мала підпора. Всі її чекають з нетерпінням. А дома виглядає її ще й матуся старенька.

А сама Тетяна Сергіївна весною нажне копу літ. Отож, за плечима теж великий досвід життя – і сумний, і веселий. Бо доля жіноча не завжди складається так, як хочеш.

Доводиться по-різному. В 45 літ стала вдовою. Тож тепер біль і радість 15 років несе на могилу чоловіка – і вже ніби полегшає на душі, що відвідала і все йому розказала. А розказувати є що. Доглянула батьків його. Спочатку свекруху поховала – не витримало серце смерті сина. А нещодавно – і свекра. Уже сама на ноги ставила двох дітей.

Старший син Сергій ще за життя батька закінчив виш, одружився. Але онука дідусеві не довелось побачити, бо народився вже після його смерті. Донька Юлія, як батько і старший брат, здобула професію ветеринара. Вийшла заміж, і мешкають з чоловіком і синочком у Луцьку. Часто приїжджають й допомагають обом матерям, які живуть на одній вулиці і ділять разом радість і горе, бо та теж недавно стала вдовою.

Тішиться Тетяна Сергіївна онуками. Найменший син Микола ще неодружений, живе і працює в Голобах. Любить господарювати. Мають коника й іншу живність.

Родом із села Дрозднів, але голобчанкою вважала себе ще до заміжжя, бо тут закінчувала школу. Разом з чоловіком і його батьками побудували будинок.

Щодня за графіком поспішає жінка у кожну домівку, де її чекають, ніби до родичів. Допомагає, підтримує, радить, а вони звіряють їй усе, що турбує. І вже наперед хвилюються, бо коли Тетяна Сергіївна піде на заслужений відпочинок, хто ж замінить її? Хочеться, щоб такою була б й інша соцпрацівниця, аби прихистити біля неї свою старість.

А своїй рятівниці, як дехто її так називає, вдячні за все і бажають материнського щастя, здоров’я і довгих років життя.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКУ: Тетяна КОЧУБЕЙ серед колег і друзів (вона з квітами).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 550

Повідомлення в номер / Кінотеатр "Прем'єра": позитивний настрій, гарний відпочинок

01.02.2018 Ляшук Світлана Олександрівна

Кінотеатр "Прем'єра":

позитивний настрій, гарний відпочинок

Кінотеатр "Прем'єра": позитивний настрій, гарний відпочинок

З 2004 року у Ковелі під керівництвом подружжя Юрія та Руслани Цюп'яшуків почав працювати кінотеатр "Прем'єра". Без перебільшення можна сказати, що заклад став дуже популярним місцем відпочинку для дітей та дорослих.

Сьогодні Юрій та Руслана ЦЮП'ЯШУКИ (на знімку) – гості нашої газети.

– Пане Юрію і пані Руслано, кінотеатр "Прем'єра" у Ковелі вже має свою історію, імідж та репутацію. А якими були перші кроки ковельського кінотеатру?

Юрій: Створити власний кінотеатр я мріяв, ще працюючи ведучим на радіо "Світязь". Дружина підтримала мою ідею, разом вивчали особливості роботи кінотеатрів, різні пропозиції, адже для нас це була абсолютно нова сфера діяльності.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2849

Повідомлення в номер / В житті знадобиться...

01.02.2018

В житті знадобиться...

Добре тому, хто вже у своєму домі!

Однією з найбільш радісних і хвилюючих подій в житті кожної людини є переїзд у власну нову квартиру або будинок. З давніх-давен із новосіллям пов'язано чимало традицій та звичаїв. Ось деякі з них.

Найпопулярніша традиція – переступити поріг нового будинку першим повинен кіт. Його не можна підганяти. Він повинен йти сам. Бажано, щоб вихованець був з хорошим характером. А вже після кота в будинок можуть зайти й інші мешканці оселі.

Зі старого будинку треба обов'язково забрати з собою домовика – хранителя вашого персонального домашнього вогнища і благополуччя. Для цього достатньо взяти з собою старого віника. Крім цього, залишати совок, швабру або віник чужим людям не можна – вони можуть відібрати благополуччя і достаток.

Заїжджати у новий будинок ліпше вранці, з 9-ї до 11-ї години, найкраще у суботу. Якщо переїхати в цей день, все буде благополучно в родині, а заселення буде легким. Ще кажуть, що переїзд у четвер принесе благополуччя, у п'ятницю – спокій у родині, в неділю – удачу. Не переселяйтеся в середу. Цього дня не можна починати нову справу. Бо, можливо, скоро зміните цю оселю, або ж прижитися з сусідами буде непросто.

У новому будинку за вхідними дверима треба поставити віник. Це допоможе захистити будинок від поганих людей. А якщо віник буде стояти на ручці, то ще й гроші в новій оселі будуть завжди.

Бажано також повісити підкову в будинку, важливо, щоб кінцями вгору, так вона буде накопичувати позитивну енергію. Якщо ж її розмістити кінцями донизу, то все добро "спливатиме" з дому.

І обов'язково переїзд повинен закінчитися новосіллям, на якому в жодному разі не можна економити. Після того, як будуть перевезені і розставлені по своїх місцях речі, треба накрити стіл. І чим щедрішим буде застілля, тим багатшим очікується життя в новій оселі.

Гроші на новосілля дарувати не прийнято. В якості подарунка можна піднести те, що допоможе господарям скоріше обжитися на новому місці (посуд, предмети декору, постільну білизну, господарські дрібниці).

Насправді, прикмет, звичаїв та традицій, пов'язаних з переїздом на нове місце, дуже багато. А от вірити у них чи ні, а, тим більше, чи дотримуватися – особиста справа кожного. Головне – увійти в новий етап життя з чистими, світлими думками та добром у серці. Тоді й у домі буде панувати щастя, радість і благополуччя.

Зоряна ВОЛИНЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332