Гороскоп

з 13 по 19 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557

Сесія 

міської  ради

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 694

29 липня у болгарському місті Пловдив  завершився чемпіонат світу серед молоді та юніорів з веслування на байдарках та каное. Волинські веслувальники Павло Семенюк та Олександр Яцюк, виступаючи в складі каное-четвірки на дистанції 500 м, фінішували з другим результатом серед найсильніших екіпажів світу та здобули заслужене “срібло”!

Молодці, хлопці! Велика шана та повага тренерам за підготовку Павла Семенюка та Олександра Яцюка. Ви – гордість Волинського краю, наша надія на майбутнє! 

Крім Павла та Олександра, на  чемпіонаті світу  серед молоді та юніорів Україну представили ще двоє ковельських веслувальників. Це Павло Борсук та Ілона Грабовець. Ілона Грабовець  зі своєю напарницею в каное-двійці фінішувала з шостим результатом на олімпійській дистанції 500 м та показала найкращий часовий результат в своїй спортивній кар'єрі. Павло Борсук з кращим результатом потрапив у фінал на 1000 м, але в підсумку виборов восьме місце серед найкращих каноїстів світу в індивідуальній гонці.

Ковельська міська федерація каное вітає спортсменів з достойним виступом на чемпіонаті світу!

 Ковельська 

міська федерація каное.

НА ЗНІМКУ: "срібні" призери чемпіонату світу серед молоді та юніорів з веслування на байдарках і каное у складі каное-четвірки на дистанції 500 м ковельчани Олександр ЯЦЮК та Павло СЕМЕНЮК і їхні напарники львів'янин Дмитро ОЗИМОК та Ілля ШАРГОРОДСЬКИЙ з м. Южного. У центрі – фіналіст чемпіонату ковельчанин Павло БОРСУК.

29 липня у болгарському місті Пловдив  завершився чемпіонат світу серед молоді та юніорів з веслування на байдарках та каное. Волинські веслувальники Павло Семенюк та Олександр Яцюк, виступаючи в складі каное-четвірки на дистанції 500 м, фінішували з другим результатом серед найсильніших екіпажів світу та здобули заслужене “срібло”!

Молодці, хлопці! Велика шана та повага тренерам за підготовку Павла Семенюка та Олександра Яцюка. Ви – гордість Волинського краю, наша надія на майбутнє! 

Крім Павла та Олександра, на  чемпіонаті світу  серед молоді та юніорів Україну представили ще двоє ковельських веслувальників. Це Павло Борсук та Ілона Грабовець. Ілона Грабовець  зі своєю напарницею в каное-двійці фінішувала з шостим результатом на олімпійській дистанції 500 м та показала найкращий часовий результат в своїй спортивній кар'єрі. Павло Борсук з кращим результатом потрапив у фінал на 1000 м, але в підсумку виборов восьме місце серед найкращих каноїстів світу в індивідуальній гонці.

Ковельська міська федерація каное вітає спортсменів з достойним виступом на чемпіонаті світу!

 Ковельська 

міська федерація каное.

НА ЗНІМКУ: "срібні" призери чемпіонату світу серед молоді та юніорів з веслування на байдарках і каное у складі каное-четвірки на дистанції 500 м ковельчани Олександр ЯЦЮК та Павло СЕМЕНЮК і їхні напарники львів'янин Дмитро ОЗИМОК та Ілля ШАРГОРОДСЬКИЙ з м. Южного. У центрі – фіналіст чемпіонату ковельчанин Павло БОРСУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 555

Погода у Ковелі  

2 – 9 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 664

1 cерпня – 105 років від дня смерті класика української літератури Лесі Українки, чиє життя   тісно пов’язане  з Волинню, а закінчилося у грузинському місті Сурамі. 

За два дні до Лесиної смерті її мама Ольга Косач сповіщала молодшу доньку Ольгу Косач-Кривинюк: "…Леся слаба таки почками (малярія се була "соломинкою"). Виїзд в інше місце з гарним повітрям нічого не поміг. …Температура і пульс упали так (позавчора), що стали лікарі підіймать штучно вприскуваннями різними. "Питание" через рот стало неможливо, – кожний ковток перше тяжко мучить, давить, потім виривається… 

Сьогодні (17-го, середа) Лесі трохи краще: більше сили, може підвестись і говорить голосніш (а вчора вже ледве шептала). Отже, знов надіємось!"

Короткий вік – 42 роки  відміряла доля цій тендітній тілом, але могутній своїм розумом і талантом жінці. Олена Пчілка, попри закиди теперішніх "літературознавців" про нелюбов до доньки, так висловила свій жаль за втраченою рідною дитиною у листі до Ольги Кобилянської: "Такий величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати! Мов вітром здмухнуло цю прекрасну, так багато обдаровану істоту!" 

За два роки до смерті   видавництво "Дзвін" видало книгу з творами Лесі Українки, до якої увійшли драматичні поеми "Вавілонський полон", "На руїнах", "Три хвилини", "В дому роботи, в країні неволі", "Йоганна, жінка Хусова", оповідання "Над морем", "Приязнь", "Розмова". Невелика частина її творчості… Але вона дала поштовх літературному критику Миколі Євшану у журналі "Літературно-науковий вістник" відразу після виходу книги осмислити місце Лесі Українки українській літературі. "Яка мертвота панує в нашій літературі останніх років, яка безсилість того власне поетичного пориву, як скоро піддають ся наші поети життєвій прозі, і по кількох злетах орлиних стають неначе обскубані. А тут не маєте ніде слабости, тут сила пориву не тільки не меншає, але росте. Мужніє, всі струни весь час напружені, відзивають ся звуком повним та плястичним. Яка прозаїчна, убога духом переважна часть наших поетів супроти того всього духовного багатства, яке висипала перед нами Леся Українка!". 

Критик не торкається лірики поетеси, сказавши тільки, що в ній вона "сотворила не одну перлу", а звертає увагу на драматургію письменниці, на те, що вона драматичні твори не пише на основі сучасного їй житя: "[…]уклад її душі та серця, те стремлінє до повноти, плястики та архітектоніки – відпихає її від реалізму, від малювання дрібних фактів, від сучасного житя. Картини творчости Лесі Українки очевидно зовсім реалістичні, так само весь дух тої творчости сучасний, "модерний", – але для нашої громади треба того реалізму і сучасности вже в зверхній формі, вже в темах, які були би взяті з житя "бідного українського народа", малювали фабричні відносини, нужду на селі, поневоленє. […] поетеса, втікаючи до старинної Палестини чи Єгипту малює те саме поневолення рабів, нужду робітників, що будують храми, страшний Вавилонський полон, упадок народнього духа в Жидів, – те саме, що люблять слухати наші патріоти в сучасній нашій літературі".

У діалозі "В дому роботи, в країні неволі" Раб-єгиптянин (на своїй землі) і Раб-гербей (чужинець) тяжко працюють на будівництві храму. Коли Раб-гербей запитує товариша по нещастю, чи той так само до знемоги працював би, коли б був вільним, то отримав відповідь, що працював би, але легше.

 Якби я сам був паном над

           собою, я б не так 

роботу сю розклав:

  спочинок довший, 

свята частіші я б собі давав,

  і страву певне б мав далеко

 ліпшу, 

мене б не бито – се вже річ

 видима!

Хочеться погодитися, адже це законне бажання людини! А робота для нього була б радісною, творчою:

Я будував би храми

по-своєму, я б видумав нові

емблеми для Богів, а колонади зовсім би не таким    порядком ставив, –

я б їх єднав по три, по п'ять,

              по сім,

отак, як пальми часом

 виростають…

І! що б то був за храм! Боги

 мої…

На жаль, чужинець-раб, якому так впеклося рабство, відповів по-іншому:

– Я! Що зробив би я?

  Розруйнував би

усі ті храми ваші й піраміди!

Порозбивав би всі камінні

 довбні!

Всіх мертвяків повикидав би

 геть!

Загородив би Ніл і затопив

 би увесь сей край неволі!

Чи не напрошується висновок, що ми, вже не раби, а громадяни вільної і незалежної України XXІ сторіччя, повинні, не покладаючи рук, розбудовувати свою державу? 

Глибоке підґрунтя творів Лесі Українки розумів проникливий читач. Читаймо її і ми по-новому. А Олена Пчілка, продовжуючи лист до Ольги Кобилянської, шкодує не тільки про фізичну втрату своєї дитини, а й втрату для літератури. "Скільки ще прекрасних творів могло б вийти з тих, таких талановитих, працьовитих рук!".

Любов Мержвинська, 

науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

1 cерпня – 105 років від дня смерті класика української літератури Лесі Українки, чиє життя   тісно пов’язане  з Волинню, а закінчилося у грузинському місті Сурамі. 

За два дні до Лесиної смерті її мама Ольга Косач сповіщала молодшу доньку Ольгу Косач-Кривинюк: "…Леся слаба таки почками (малярія се була "соломинкою"). Виїзд в інше місце з гарним повітрям нічого не поміг. …Температура і пульс упали так (позавчора), що стали лікарі підіймать штучно вприскуваннями різними. "Питание" через рот стало неможливо, – кожний ковток перше тяжко мучить, давить, потім виривається… 

Сьогодні (17-го, середа) Лесі трохи краще: більше сили, може підвестись і говорить голосніш (а вчора вже ледве шептала). Отже, знов надіємось!"

Короткий вік – 42 роки  відміряла доля цій тендітній тілом, але могутній своїм розумом і талантом жінці. Олена Пчілка, попри закиди теперішніх "літературознавців" про нелюбов до доньки, так висловила свій жаль за втраченою рідною дитиною у листі до Ольги Кобилянської: "Такий величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати! Мов вітром здмухнуло цю прекрасну, так багато обдаровану істоту!" 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 944

У Ковелі 

з 1 вересня відключають аналогове телебачення

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 589

В останній день роботи парламенту депутати ухвалили у першому читанні два важливі законопроекти: про зменшення акцизів на імпортні авто та посилення контролю за так званими "євробляхами". Ці довгоочікувані закони мають стати компромісом між владою та власниками автівок на єврономерах і нарешті врегулювати проблему. У чому полягають зміни і скільки буде коштувати розмитнення авто з іноземною реєстрацією, аналізували наші експерти. 

Компромісне рішення

За даними Державної фіскальної служби, на початок літа цього року в Україні нараховувалось понад 315 тисяч авто з іноземною реєстрацією. Майже половина з них – 125 тисяч – з порушенням терміну перебування. Представники митниці запевняють, що власники таких авто не тільки порушують Закон, а й загрожують дорожній безпеці. За даними Національної поліції, поліси обов'язкового страхування придбали лише 198 тисяч із 315 тисяч власників таких авто. 

Минулого року на українських дорогах сталося понад 10 тисяч ДТП за участю авто з іноземною реєстрацією. Водночас власники "євроблях" мають свої аргументи на користь нерозмитнених авто. Головний із них – це спокуслива вартість автівки, яку можна придбати всього за кілька тисяч доларів. 

Запропоновані законопроекти повинні стати компромісним рішенням для всіх. Закони № 8487 і № 8488 – це зміни до митного та податкового Кодексів. Вони передбачають зниження акцизу на імпортні автомобілі та скасування вимоги щодо екологічного стандарту "Євро-5". Водночас суттєво посилюють контроль з боку митної служби та поліції за переміщенням автомобілів з іноземною реєстрацією. 

Скільки заплатять власники авто?

Відповідно до нових правил, акцизний податок на імпортні авто розраховуватиметься за сталою формулою. Базова ставка для авто з бензиновим двигуном складатиме 50 євро, для авто на “дизелі” – 75 євро. Загальна сума акцизного податку дорівнюватиме базовій ставці, помноженій на коефіцієнт об'єму двигуна та коефіцієнт віку.

Наприклад, оформлення авто 2011 року випуску з бензиновим двигуном об'ємом 1600 см3 коштуватиме 560 євро. (50 євро х 1,6 (1600 см3/1000) х 7 років = 560 євро).

Для авто з дизельним двигуном об'ємом 2000 см3 і віком 10 років розмитнення обійдеться в 1500 євро (75 євро х 2 (2000 см3/1000) х 10 років = 1500 євро).

Автори законопроекту запевняють, що завдяки новій системі розрахунку акцизний податок буде значно меншим за нинішній і головним чином залежатиме від віку авто. Це стимулюватиме українців купувати новіші автомобілі. 

"Ми настільки лібералізуємо ставки, що я дякую Мінфіну за згоду на тимчасові втрати після прийняття цього закону", –  зауважує голова комітету Верховної Ради з питань митної та податкової політики Ніна Южаніна.

Експерти погоджуються, що влада зробила чималий крок назустріч власникам авто на єврономерах. Йдеться про скасування екологічної норми "Євро-5", яка досі не давала можливості розмитнювати машини, старші за 8 років.Тепер українці зможуть легалізувати авто будь-якого року випуску, питання лише у вартості. 

"Якщо ці законопроекти все ж приймуть у другому читанні, у виграші будуть ті, хто хоче ввезти іноземне авто, зроблене до 2010 року, або машину із двигуном великого об'єму", – вважає автоексперт Тарас Брязгунов.

Відповідальність 

за порушення

Звичайно, власники "євроблях" на свій страх і ризик можуть далі їздити на нерозмитнених авто. Але важливо знати, що після остаточного ухвалення законів поліцейські отримають більше повноважень щодо перевірки законності перебування авто з іноземною реєстрацією в Україні. 

Новий Закон передбачає чіткі правила взаємодії Державної прикордонної служби і  Національної поліції. Митники передаватимуть правоохоронним органам інформацію про порушення термінів транзиту, а поліцейські пильніше відслідковуватимуть такі авто і виписуватимуть штрафи. До речі, без їхньої сплати прикордонники не випускатимуть автівки за кордон.

Так, наприклад, за один день прострочення транзиту авто з порушника буде стягнуто 170 грн., а за три дні – вже 850 грн. Місяць порушення митних правил обійдеться у 170 тисяч грн. штрафу або навіть може закінчитися конфіскацією транспортного засобу за рішенням суду.

Окремо передбачені санкції за здійснення на такому авто підприємницької діяльності, зокрема, роботу у службі таксі. Оскільки нерозмитнені машини заборонено використовувати для отримання доходу, водій заплатить ще один штраф у сумі 34 тисячі гривень.

Автори Закону запевняють, що посилення контролю – це у жодному разі не "полювання на відьом", а вимушений захід для вирішення ситуації. Навала "євроблях" сягнула такої критичної точки, що водіям пропонують два шляхи: або легалізувати авто, сплативши необхідні мита, або позбутись такої автівки.

Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю.

В останній день роботи парламенту депутати ухвалили у першому читанні два важливі законопроекти: про зменшення акцизів на імпортні авто та посилення контролю за так званими "євробляхами". Ці довгоочікувані закони мають стати компромісом між владою та власниками автівок на єврономерах і нарешті врегулювати проблему. У чому полягають зміни і скільки буде коштувати розмитнення авто з іноземною реєстрацією, аналізували наші експерти. 

За даними Державної фіскальної служби, на початок літа цього року в Україні нараховувалось понад 315 тисяч авто з іноземною реєстрацією. Майже половина з них – 125 тисяч – з порушенням терміну перебування. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 676

У середині червня Міністерство охорони здоров'я схвилювало українців новиною: незабаром у країні може з'явитися професійне ліцензування лікарів. Нова система має прийти на зміну звичним атестаційним циклам і підвищити довіру до лікарів. Що безпосередньо передбачає ліцензування і як воно вплине на працівників медичної галузі та їхніх пацієнтів, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Навіщо потрібне ліцензування?

На сьогодні в Україні діє система атестації лікарів, яку потрібно проходити кожні 5 років. Атестація буває двох видів: на присвоєння і підтвердження кваліфікаційної категорії. За даними Автоматизованої бази даних Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), рівень проходження лікарями атестації достатньо високий і складає 90-91%. Але чи впливають такі статистичні успіхи на якість медичної допомоги, залишається питанням. 

У МОЗ визнають, що чинна атестація є радше формальністю, аніж реальною перевіркою кваліфікації лікарів. За словами в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, система атестації підтверджує стаж, але не професіоналізм роботи лікарів. Крім того, вона знімає з лікаря персональну відповідальність перед пацієнтом за якість наданих медичних послуг. У разі некомпетентності лікаря рішення щодо його притягнення до відповідальності приймають "свої" – наприклад, головний лікар.

Тож Міністерство пропонує замість атестації запровадити систему ліцензування. Свої пропозиції МОЗ оприлюднив на сайті (http://moz.gov.ua) і запропонував публічно обговорити.

До чого готуватись лікарям?

Відповідно до Концепції ліцензування, перехідний період триватиме 5 років – з 2020 до 2024 року.За цей час всі лікарі-практики повинні будуть скласти спеціальний іспит. У МОЗ обіцяють, що складність буде на рівні завдань інтернатури. Також нова модель вимагатиме безперервного професійного навчання лікаря. Йдеться про участь у освітніх заходах (семінарах, тренінгах, конференціях), за що лікар отримуватиме відповідні бали. Мінімальну кількість балів для отримання ліцензії визначатиме МОЗ.

Лікар зможе самостійно обирати, де вчитися і які курси відвідувати. У підсумку на видачу ліцензії буде впливати освітнє портфоліо лікаря та історія його медичної практики. Україна визнаватиме ліцензії країн-членів ЄС, США, Канади, Японії та Ізраїлю. Тож іноземні лікарі зможуть працювати у країні без жодних бюрократичних проблем.

Вітчизняні лікарі повинні будуть підтверджувати ліцензію кожних три роки. У випадку недбалості чи суттєвих лікарських помилок дозвіл на практику може бути призупинений або анульований.

"Кожен лікар отримає індивідуальну ліцензію, що підтверджуватиме його професійний рівень. Він самостійно плануватиме свій професійний розвиток та нестиме персональну відповідальність за свої дії. Колективна безвідповідальність та непрофесіоналізм мають піти в минуле", – зауважує глава Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук.

Контролюватиме процес видачі та анулювання ліцензій спеціальна Ліцензійна рада з 30 лікарів. Проте, на думку заступника голови правління Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) Костянтина Надутого, є запитання до персонального складу та функцій Ліцензійної ради. 

"Зараз в атестаційних комісіях хоча б декоративно представлені представники професійних асоціацій. Водночас МОЗ пропонує, що самостійно відбере, якими будуть вищі арбітри у вирішенні питання надання лікарю права практикувати", – ділиться своїми сумнівами експерт.

У МОЗ підкреслюють, що це не фінальна версія документа, й автори готові дискутувати. Зокрема, до складу ради будуть залучати іноземних експертів, а незалежність Ліцензійної ради регулюватиметься окремим Законом, а не наказами міністерства.

 

Зміни у системі освіти

Поява ліцензування в Україні передбачає не тільки перехідний період для лікарів, які вже працюють, а й новий підхід до навчання молодих спеціалістів. Так, з минулого року вступити у медичний університет стало складніше. Зокрема, для вступу на медичні спеціальності вимагається не менше 150 балів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Абітурієнти із вищими балами можуть обирати серед бажаних медичних закладів, вступники із нижчими балами отримують місця за залишковим принципом. 

"Якщо людина неосвічена, не вмотивована, не хоче бути кращим спеціалістом, вона не буде вчитися і не стане хорошим лікарем. 150 – для нас це питання життя і смерті. Жодних компромісів не може бути", – розповідає заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський.

Крім того, з 2019 року студенти-медики, які здобувають ступінь магістра, почнуть складати Єдиний державний кваліфікаційний іспит. Він включатиме у себе тести, практичний клінічний іспит, міжнародний іспит з основ медицини, іспит з англійської мови професійного спрямування. 

Першими, хто складатиме ліцензійний іспит, стануть студенти, які вступили у магістратуру в 2016 році. Для отримання ліцензії випускники інтернатури повинні будуть пройти через лікарську резидентуру, тобто післядипломну лікарняну підготовку. 

Успіх системи ліцензування в Україні наразі залежить від багатьох учасників процесу: законотворців, керівників системи охорони здоров'я та від самих лікарів. Зараз концепція ліцензування перебуває на етапі публічного обговорення. Восени МОЗ планує подати на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект, і, якщо усі суперечливі моменти будуть погоджені, українська медицина увійде у новий етап свого реформування.

Варто зазначити, що у розвинених країнах ліцензування лікарів уже довело свою користь. Така система працює у США, Франції, Німеччині, Польщі. І це далеко не повний перелік країн, де професія лікаря вважається однією з найбільш престижних та оплачуваних. Аби стати ліцензованим лікарем за кордоном, місцеві спеціалісти навчаються майже 10 років і проходять через низку складних іспитів. Натомість потім ні в кого не виникає сумнівів щодо кваліфікації та високого класу медичної допомоги.

Оксана Коваль.

У середині червня Міністерство охорони здоров'я схвилювало українців новиною: незабаром у країні може з'явитися професійне ліцензування лікарів. Нова система має прийти на зміну звичним атестаційним циклам і підвищити довіру до лікарів. Що безпосередньо передбачає ліцензування і як воно вплине на працівників медичної галузі та їхніх пацієнтів, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

На сьогодні в Україні діє система атестації лікарів, яку потрібно проходити кожні 5 років. Атестація буває двох видів: на присвоєння і підтвердження кваліфікаційної категорії. За даними Автоматизованої бази даних Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), рівень проходження лікарями атестації достатньо високий і складає 90-91%. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 623

У міру розвитку ринок праці зазнає безліч перетворень. Якщо колись основною проблемою був пошук підходящої роботи, то зараз все складніше стає знайти не хорошу посаду, а грамотного фахівця.

Активні зміни в світі бізнесу і технологій вимагають особливих навичок і знань, тому дійсно грамотних працівників обмаль. У великих організаціях передбачена постійна посада рекрутера або HR-менеджера, в прямі обов’язки якого входить набір персоналу. Дрібні компанії, яким не потрібен постійний набір, найчастіше вдаються до послуг кадрових агентств або спеціальних інтернет-ресурсів.

Фахівці Державної служби зайнятості завжди йдуть у ногу з часом і  постійно запроваджують нові форми та методи роботи для найбільш ефективного задоволення сподівань та потреб тих, хто звертається за допомогою як у підборі працівників, так і у пошуку роботи. 

Задля цього у Ковельському міськрайонному центрі зайнятості впроваджено новітній сервіс – послуги з рекрутингу. На сьогоднішній день двоє фахівців центру зайнятості стали так званими першопрохідцями у цій новації і почали виконувати функції рекрутерів. Насамперед, вони займаються пошуком і відбором персоналу для роботодавців, розширюючи коло пошуку за межі центру зайнятості. 

Послуги фахівців сектора рекрутингу стануть корисними роботодавцям тому, що:

- по-перше, роботодавець не витрачатиме час на підбір кандидатів з великої кількості бажаючих осіб, адже попередня співбесіда за вимогами роботодавця проводиться рекрутерами Ковельського центру зайнятості;

- по-друге, не витрачатиме кошти, оскільки подібна послуга надається в центрі зайнятості на безкоштовній основі; 

- по-третє, роботодавець не розміщуватиме свої вакансії на платних ресурсах - він може скористатися ресурсами центру зайнятості;

- по-четверте, наприклад, представникам малого бізнесу не обов’язково приймати в штат менеджера з підбору персоналу при умові співпраці з центром зайнятості.

Рекрутинг — це послуга Служби зайнятості, яка також є доступною для всіх людей, що шукають роботу. Особливо цікавою ця послуга є для тих пошукачів роботи, які в силу певних умов не можуть набути статусу безробітного й користуватися послугами центрів зайнятості у повному обсязі, а саме: 

- студентам, котрі шукають роботу у вільний від навчання час;

- особам, котрим виповнилося 35 років, але котрі раніше ніде не працювали;

- працюючим особам, які шукають роботу по сумісництву;

- жителям сільської місцевості, котрі є членами ОСГ, та не працювали понад півроку;

- пенсіонерам, котрі мають бажання продовжити працювати і т. д.

На сьогодні послуги вже надано 19 підприємствам, серед них є роботодавці з інших регіонів. За період впровадження послуг сектора рекрутингу було опрацьовано 267 резюме осіб, які активно шукали роботу, працевлаштовано 55 осіб. Серед них 19 безробітних, які перебували на обліку в Ковельському центрі зайнятості. Наразі робота з підприємствами триває. Залучаються до співпраці нові підприємства, яким пропонуються послуги, що можуть стати корисними та доцільними.

Робота рекрутинга полягає не лише в підборі фахівців для підприємств, а й у пошуку роботодавців для шукачів роботи. Тому, якщо Ви шукаєте роботу, але не маєте можливості щоденно моніторити велику кількість інформаційних ресурсів, звертайтесь у сектор рекрутингу Ковельського міськрайонного центру зайнятості, що знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. Сагайдачного, 6-а, тел. 5-03-16.

Зоряна Степаницька,

завідувач сектора рекрутингу 

Ковельського міськрайонного 

центру зайнятості.  

У міру розвитку ринок праці зазнає безліч перетворень. Якщо колись основною проблемою був пошук підходящої роботи, то зараз все складніше стає знайти не хорошу посаду, а грамотного фахівця.

Активні зміни в світі бізнесу і технологій вимагають особливих навичок і знань, тому дійсно грамотних працівників обмаль. У великих організаціях передбачена постійна посада рекрутера або HR-менеджера, в прямі обов’язки якого входить набір персоналу. Дрібні компанії, яким не потрібен постійний набір, найчастіше вдаються до послуг кадрових агентств або спеціальних інтернет-ресурсів.

Фахівці Державної служби зайнятості завжди йдуть у ногу з часом і  постійно запроваджують нові форми та методи роботи для найбільш ефективного задоволення сподівань та потреб тих, хто звертається за допомогою як у підборі працівників, так і у пошуку роботи. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2635

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

У творчому пошуку

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Найперше було взято на облік та збереження всі музейні предмети й експонати. Проведено повну інвентаризацію фондів і всіх матеріальних цінностей. У музеї з'явилося більше ста меморіальних речей, які належали родині Косачів.

Серед них – 3 прижиттєві збірки Лесі Українки "На крилах пісень", (1893, 1904 р. р.), "Думи і мрії" (1899 р.) та "Відгуки" (1902 р.). Окрасою літературної експозиції стала виставка поштових листівок із зображенням місць, де бувала поетеса.

У 1991 році, з нагоди 120-ліття від дня народження Лесі Українки, в рамках програми ЮНЕСКО відкрито нову експозицію літературного музею. Це був високий науково-пізнавальний та естетично-витончений рівень європейського зразка.

Про стан справ у літературно-меморіальному комплексі влучно висловилася почесна гостя і геніальна поетеса Ліна Костенко: "Дуже сіра будівля – цей музей ззовні, але які талановиті люди творять його із середини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм!".

Популяризація творчості та літературного надбання Лесі Українки – це тільки один вектор (хоч і головний) науково-дослідницької роботи. Науковці музею глибоко вникають і вміло висвітлюють національно-патріотичну творчість Олени Пчілки і загалом всієї косачівської родини.

До цих наукових розвідок долучаються літературні критики, дослідники, краєзнавці, музейні науковці із всієї України.

Важливим аспектом діяльності музейників є науково-літературні Всеукраїнського значення конференції, письменницькі симпозіуми, літературні читання, мистецькі виставки, які регулярно відбуваються в музеї-садибі.

Неоціненним внеском у науково-дослідницьку діяльність закладу є видання краєзнавчих путівників, збірок із спогадами старожилів про життя Косачів, висвітлення багатогранних літературних заходів в газетах різного рівня, на телебаченні та радіо. Традиційними стали конкурси юних читців на обласному рівні.

Колодяжненський літературно-просвітницький центр – у постійному розвитку. Він впевнено розправляє свої духовні крила.

У 2004 році на мистецькій карті України з'явився унікальний музей "Лісової пісні" в урочищі "Нечимне", що поблизу с. Скулина. Він постав на місці  сюжетних подій, про які писала поетеса у знаменитій драмі-феєрії.

Кожного року до цього унікального місця приїжджають і приходять сотні небайдужих українців, серед яких –  літератори з України, Білорусі та Польщі.

За позитивною діяльністю музею стоять саможертовні, невтомні трудівниці-патріотки України. Пліч-о-пліч з Вірою Комзюк в строю – Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник, Марія Чашук, старший науковий співробітник і креативні, заряджені творчістю молоді спеціалісти та науковці, серед яких – Ольга Антонюк, Тетяна Нерода, Ірина Лукашик, Оксана В'юн, Тетяна Кімлайчук, Галина Дмитрук (правнучка Варвари – подруги Лесі Українки).

У 2017 році музей очолила Ольга Бойко. В скарбниці її творчої діяльності вже є вагомі перемоги: на фестивалі музеїв у м. Луцьку вона виборола перше місце за виставку "Дядько Лев і вся його рідня".

Сьогодні музей по праву можна назвати народним. Кожен, хто прибуває на Ковельщину, вишукує вільну хвилину, щоб побувати тут і почути  мудре  слово про Лесю Українку та щиру українську родину Косачів. Не оминають   музей-садибу гості із Білорусі, Польщі, Німеччини та інших країн Європи, США та Канади.

А ще музей виконує просвітницьку та виховну місію серед учнів шкіл та студентів із навчальних закладів України. 30-40 тисяч відвідувачів кожного року – цим все сказано.

Штрихи 

до біографії

"Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим", – якось мудро зауважила акторка Раїса Недашківська.

Великою мірою ці слова стосуються Віри Комзюк, багаторічної очільниці музею б Лесі Українки. Давайте хоча б побіжно глянемо на головні віхи її життєвого шляху.

Народилася Віра Михайлівна Комзюк (Колдуба) в селі Колодяжному Ковельського району Волинської  області 8 серпня 1948 року. Навчалася в Колодяжненській та Любитівській загальноосвітніх школах. Здобувши середню освіту, працювала електрослюсарем Ковельського районного об'єднання "Сільгосптехніка".

У 1973 році закінчила історичний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки і за розподілом Міністерства освіти була направлена у с. Дольськ Любешівського району, де в місцевій школі викладала історію та географію. Згодом повернулася у своє рідне Колодяжне і стала працювати науковим співробітником музею Лесі Українки. Саме тут відкрилося і запалало  її натхненне, творче серце, проявились високі організаторські здібності і, разом з тим, талант екскурсовода.

Вище, в короткій історії музею, ми згадували про організацію Всеукраїнських наукових конференцій, приурочених до пам'ятних дат із життя Лесі Українки та Олени Пчілки. Творчі заходи, незліченна кількість письменницьких зустрічей, літературних читань, дитячих ранків, мистецьких виставок,  презентацій книг – у всій цій клопіткій  творчій праці присутня енергія і дух невтомної Віри Комзюк.

Немає сенсу вдаватись до  опису нелегкої музейної праці. А ось на одній із рис характеру  Віри Михайлівни  мусимо зупинитись докладніше. Їй властива така позитивна риса, як вміння обирати для життя та праці друзів й бути вірною та гідною подругою для інших. Її друзі – це друзі музею і  всього колективу.

Проникнувши у простір цієї дружби, кожен намагається привнести у скарбницю музею щось цінне, навіть  частиночку своєї душі.

Таким яскравим прикладом є тісна співпраця із лесезнавцем Аллою Дибою, науковцем Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.

Дух цієї безкорисливої дружби надихнув відомого лесезнавця Григорія Аврахова видати монографію з науковим аналізом 12-томника Лесі Українки.

У форматі взаємостосунків із Волинським краєзнавчим музеєм і його очільником Анатолієм Силюком ви не знайдете бюрократичного офіціозу – там присутні плідна, творча і дружня співпраця, яка приносить успіх.

Не можна оминути багаторічну творчу і душевну, чисто людську дружбу Віри Михайлівни та Наталії Пушкар (головний хранитель Волинського краєзнавчого музею).  Немало сил докладено до становлення музею "Лісової пісні" у Нечимному. Слід відзначити, що ця творча співпраця була належно оцінена Національною спілкою краєзнавців України – премією імені академіка Петра Тронька.

Вдячний долі і я за те, що мав можливість доторкнутися до творчої лабораторії  Віри Михайлівни,  завдяки чому зміг написати повість "В обіймах мистецтва" про життя і діяльність Андроника Лазарчука, а також збірник нарисів, статей і поезій "Косачі".

Теперішній музей, його естетична витонченість, наукова виваженість і народна доступність – це і є обличчя очільниці музею.

Ваблять око квітучі алеї, чистота і впорядкованість території музею-садиби. Хочете чи ні, але, на мою суб'єктивну думку, з душі Олени Пчілки в душу Віри Комзюк перелилися і працелюбність, і схильність до міцної дисципліни та українства.

Праця, "замішана" на творчості, успіх і слава – субстанції нероздільні.  4 вересня 2011 року Колодяжненський музей Лесі Українки на ІІІ Всеукраїнському фестивалі став переможцем і був нагороджений дипломом: "Музей України у всесвітньому культурному просторі" за найкраще видання книги-путівника "Колодяжне – колиска Лесиного таланту".

Одержимість Лесі Українки в творчості, одержимість Олени Пчілки в українстві і одержимість Віри Комзюк в музейній справі – це і є те святе, що змінює світ, веде до пошанування людьми і владою.

Віра Комзюк нагороджена Дипломом за багаторічне служіння музейній справі, Почесною грамотою Президента України, літературною премією "Одержимість". Вона удостоєна престижної обласної премії ім. Івана Куделі.

Віра Михайлівна – "Заслужений працівник культури України", "Почесний краєзнавець України", кавалер ордена  Княгині Ольги ІІІ ступеня.

…Ідемо квітучою алеєю сучасної Косачівської садиби і щасливіємо. До тебе хилиться кожна квіточка, стеблинка, листочок. Вони ніби промовляють до твоєї душі віщим словом Лесі Українки та Олени Пчілки.

І ти прозріваєш! Нове покоління, де яскраво висвітлилась зірка Віри Михайлівни Комзюк, впевнено несе вогонь українства. Він не згасне, бо в ньому палахкотять Надія, Віра і Любов.

Світогляд 

на “детекторі правди”

Оцінити людину зовні – це значить мало що сказати, бо саме у внутрішній сутності можна розпізнати істинну особистість.

Ця розмова відбулася, коли Віра Комзюк стояла на "капітанському" містку корабля під назвою "Музей Лесі Українки".

Кореспондент: Колодяжне  для Вас, Віро Михайлівно, просто місце народження чи щось більше?

Віра Комзюк: Земля Колодяжного – свята земля. Цей  чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею  творчих і життєвих сил Лесі Українки. Таким він є і для мене.

– В теперішній час багато природних і творчих криниць замулюється. Чи не так?

– Неправда. Ці джерела вічні, як вічні українські слово і мова. В радянські часи намагалися криницю "Лесин Кадуб" обрамити бетоном. Джерело не захотіло бути невільником саркофагу, і за 30 метрів знайшло інший вихід. Звичайно, затиснуті в російський "бетон" джерела, потрібно чистити. Але беззаперечно одне: мова, традиції, звичаї живуть і будуть втамовувати духовну спрагу народу. 

– Не раз почуєш, що культура і духовність в Україні мають ознаки занепаду. Ви згідні  із цим твердженням?

– Так говорять скептики, тому що у самих є ознаки безкультур'я. Ми були, є і будемо висококультурною нацією, нічим не гіршою від європейської чи американської.

– Підіймати славне ім'я Косачів на світову вершину важко?

– Це щоденна копітка дослідницька і пошукова праця. Одному це не під силу. Зі мною – жертовні науковці Любов Мержвинська та Марія Чашук, а з ними – творча молодь. Ми завдячуємо також   ентузіастам-лесезнавцям, які готові прислужитися доброчинній справі.

– Буваючи в музеї, щоразу бачу нові експонати, предмети, чую про маловідомі факти із життя Косачів. Вашому пошуку є межа?

– Науковий пошук, як і Космос, безкінечний. Він чекає своїх дослідників. На часі – нова праця: "Стежками Лесі Українки".  Шляхи, місця і міста, де бувала Леся Українка, мало вивчені й описані.

– Хто із сучасних поетів наближається до рівня Лесі Українки?

– Світ не стоїть на місці. Над Україною сьогодні сяє зірка Ліни Костенко.

– Сучасним поетам і письменникам притаманний синдром політиканства?

– Коли до музею приїздили Іван Драч, Микола Жулинський, Микола Луків, Михайло Слабошпицький, то неодмінним  атрибутом для них було наповнитися цілющою енергією духу Лесі Українки та Олени Пчілки.

Я чула їхню мову не про політику, а, насамперед, про духовність, літературу і культуру.

– Ідея про створення літературного театру в Колодяжному реальна?

– Мрію! Хочу! Підіймаю обидві  руки "за"! Скільки-то насолоди отримали б глядачі, побачивши твори Лесі у виконанні народних артистів зі Львова, Києва, Луцька і навіть з Канади чи США.

– Повноцінний музей Андроника Лазарчука Ковельщині потрібен?

– Ще й як! Леся Українка та Андроник Лазарчук – дві видатних особистості. Олена Пчілка у свій час співпрацювала із художником в царині мистецтва. У музеї зберігається 60 особистих речей художника. У Луцьку – картини А. Лазарчука. Це  набагато б підняло  Ковельщину та Волині в культурно-просвітницькому просторі України.

– Ви приваблива, енергійна, усміхнена, доброзичлива і юна душею. Де берете еліксир невгамовності?

– А ви читайте Лесю… Там – невмирущий дух, який витає над Колодяжним та всією Україною. Тут святе місце і наша праця.

l

Згадались пророчі рядки із "Лісової пісні":

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі 

й сумні,

Радощі й тугу нестимуть

 мені,

Їм промовляти душа моя

 буде.

Слова  сказані  від Лесі Українки, але вони  – і від Віри Михайлівни Комзюк, патріотки краю, щирої українки, до нас, її земляків, у якої 8 серпня – поважний ювілей. З цієї нагоди шлемо їй найсердечніше вітання, щирі побажання добра, щастя, благополуччя! 

Нехай кожен наступний день життя буде багатим на  цікаві події, гарний настрій, добрі справи! Божого благословення Вам, Віро Михайлівно, на довгі й благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1030