Дана була такою вродливою, що, як мовиться, ні в казці сказати, ні пером описати. Усім Господь наділив дівчину: і личком — хоч води з нього напийся, і косою густою, і станом струнким, і розумом, і вдачею райдужною. Ще зі школи хлопці не давали дівчині проходу. Але ніхто так і не знав, чи подобався їй хтось із сільських залицяльників. Бо батьки дуже пильнували дочку, відганяли від неї хлопців. Усі, на їхню думку, були недостойні красивої і розумної Данусі. Тож ні з ким вона не зустрічалася.

Після школи вступила до інституту далеко від дому. Приїжджала рідко. З часом батьки вже й заговорили про заміжжя, але донька не поспішала радувати їх. Закінчивши інститут, влаштувалася на роботу в тому ж місті, де вчилася. Про своє особисте життя нічого батькам не розповідала, хоч вони й допитувалися. Уже й тридцять Дані стукнуло, вже й сорок… Сивина прокралася в густі русі коси, зморшки почали з’являтися.

Старіли батьки, хворіли. Все частіше вона була змушена навідувати їх. Приїде, поприбирає, город посапає і — гайда додому. Якщо, звісно, можна було назвати домом невеличку кімнатку в гуртожитку. А як їй там жилося — ніхто не знав. Згодом Дана купила квартиру. Однокімнатну, але затишну, майже в центрі міста. Батько з матір’ю їздили на новосілля. Плекали надію, що аж тепер у Дани з’явиться чоловік. Та де там…

Не думали-не гадали батьки, що їхня єдина, виплекана красуня-донечка не заслужить у Бога простого жіночого щастя. Смутку їхньому не було кінця-краю. Виплакали давно всі сльози за нею. Молитися не переставали, вклякаючи зболеними колінами перед образами.

…Першим відійшов у засвіти батько. Помер раптово, від інфаркту. Коли ж Данина матір була вже при смерті, підкликала до себе дочку й попросила пробачення. Може, мовляв, винна в тому, що не склалося в Дани життя. Бо перебирала її кавалерами. Думала, що не народився ще достойний казкової вроди дочки-одиначки. Хотіла, аби було якнайкраще. Але тепер, коли доні п’ятдесят минуло, знайшла б собі бодай якогось чоловіка, щоби самій у чотирьох стінах не старітися.

— Пам’ятаєте, мамо, як колись, у десятому класі, мене провів одного вечора із танців Ігор, — замріяно пригадала Дана, погладжуючи мамину руку. — Ви тоді стояли за криницею, вистежували, з ким я прийду…

— Але я тоді дала йому перцю, — силувано всміхнувшись, згадала мати. — З усіх твоїх проводирів йому найбільше перепало. Такий бахур був… Десь далеко тепер живе. Рідко приїжджає. Але жінку має, дітей великих…

— Мамусю, ви тільки не переживайте дуже, — стиснула мамину кволу руку Дана, — але я мушу вам щось сказати. Бо не прощу собі, як затаю. Ви маєте це знати…

І Дана розповіла, що вже майже тридцять років вони з Ігорем зустрічаються. Таємно. Зрідка. Адже мешкають за чотириста кілометрів одне від одного. Побачилися випадково, коли в нього вже була сім’я, діти. Зізнався, що завжди любив і досі любить її, Дану. Не боровся за неї, бо вважав, що вони не пара. Даночка — красуня, розумниця. А хто він? Простий хлопець.

Саме Ігор купив і подарував Дані квартиру. До речі, його донечка, теж Дана, вже внучку йому подарувала…

— І я, мамо, все життя любила і люблю його одного, — зізналася жінка, ковтаючи непрохані сльози. — Але не хотіла розбивати сім’ю, відбирати від дітей батька. Бо так ви з татом виховали мене…

— Так треба ж було хоч дитинку народити, доню, — з розпачем видихнула мати такі нехарактерні для неї і такі важливі слова. І чому вона не вимовила їх років на двадцять раніше?!

— Якби ж я знала, мамо, що ви не зречетеся мене, не проклянете, — вже майже ридала, ще дужче стискаючи мамину руку, Дана. — А коли це перестало мене хвилювати, було вже пізно думати про дітей…

Матір, схвильована одкровенням доньки, заридала вголос. Звідкіля взялися в жінки сили, невідомо. Лише глибоке й благальне «Прости, доню» зрідка переривало ці відчайдушні ридання.

— Я прощаю вам, мамо! — кричала Дана. — Я ніколи не тримала зла на вас, чуєте?! Це ви простіть мені, що не змогла продовжити наш рід… Чуєте мене, мамо? Мамо!

Але мама вже не чула. Її втомлена душа покидала розбите хворобою і старістю тіло, над яким билася, мов голубка об шибку, її Богом дана Дана…

Лілія КОСТИШИН.

Дана була такою вродливою, що, як мовиться, ні в казці сказати, ні пером описати. Усім Господь наділив дівчину: і личком — хоч води з нього напийся, і косою густою, і станом струнким, і розумом, і вдачею райдужною. Ще зі школи хлопці не давали дівчині проходу. Але ніхто так і не знав, чи подобався їй хтось із сільських залицяльників. Бо батьки дуже пильнували дочку, відганяли від неї хлопців. Усі, на їхню думку, були недостойні красивої і розумної Данусі. Тож ні з ким вона не зустрічалася.

Після школи вступила до інституту далеко від дому. Приїжджала рідко. З часом батьки вже й заговорили про заміжжя, але донька не поспішала радувати їх. Закінчивши інститут, влаштувалася на роботу в тому ж місті, де вчилася. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 802

Ковельчанка зіграла роль 

у серіалі "Школа"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 634

Гороскоп 

 з  5  по 11 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 539

Сьогодні — День студентів, або, як його ще називають, "Тетянин день". Адже 25 січня Православна Церква вшановує пам'ять мучениці Тетяни, яка ввійшла в історію як палка поборниця християнства, а також покровителька студентства.

На знімку ви бачите директора Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ Тетяну Василівну СЕЛІВОНЧИК із кращими студентами навчального закладу Тетяною ГАРЧУК, Тетяною ПІВНИЦЬКОЮ, Тетяною ШВОРАК, Тетяною ВОЛОШИН. Тож найкращі вітання їм у цей святковий день, а заодно — і всім Тетянам й студентам Ковельщини!

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Сьогодні — День студентів, або, як його ще називають, "Тетянин день". Адже 25 січня Православна Церква вшановує пам'ять мучениці Тетяни, яка ввійшла в історію як палка поборниця християнства, а також покровителька студентства.

На знімку ви бачите директора Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ Тетяну Василівну СЕЛІВОНЧИК із кращими студентами навчального закладу Тетяною ГАРЧУК, Тетяною ПІВНИЦЬКОЮ, Тетяною ШВОРАК, Тетяною ВОЛОШИН. Тож найкращі вітання їм у цей святковий день, а заодно — і всім Тетянам й студентам Ковельщини!

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 346

Газета "Волинь-нова" вже декілька років поспіль веде рубрику "А як Ви думаєте?". Під нею журналісти друкують відгуки своїх земляків на найбільш резонансні події в житті країни. Досить часто колеги з проханням про бліц-інтерв'ю звертаються до мене. Хоч іноді буваю й зайнятим, ніколи не відмовляюся від наданої мені можливості висловити власну точку зору.

Точка ця у мене не завжди приємна для влади. Але я її оприлюдню, наївно сподіваючись, що мій голос, як і голос інших людей, представники цієї влади почують і зроблять певні висновки. Щоправда, у мене такого сподівання тепер  істотно поменшало, бо переконався, що влада й народ живуть ніби у двох паралельних площинах, які не перетинаються…

Декілька днів тому мені зателефонувала одна з найталановитіших і, як тепер кажуть, найкреативніших журналісток "Волині-нової", яку я дуже поважаю і матеріали якої читаю з величезним інтересом, Катерина Зубчук. Вона попросила висловити свою думку про утаємничену відпустку президента України Петра Порошенка і його подорож на екзотичні Мальдіви за власний кошт.

Щоб не переповідати свою відповідь, яку я дав пані Катерині, відсилаю охочих її прочитати до номера згаданої газети за четвер, 18 січня 2018 року. Заодно рекомендую всім, хто цікавиться політикою і кого хвилює доля держави, ознайомитися з точкою зору й інших відомих волинян, об'єднаною у величезну добірку під промовистим заголовком "Коли на Сході хлопці мерзнуть в окопах, то главі держави не дуже випадає грітися на Мальдівах…". (До речі, у тій добірці свої думки висловили так би мовити, й "іногородні" – Ірина Фаріон зі Львова, Дмитро Тарасюк з Рівного, Богдан Буткевич з Києва).

Знайомлячись із їх відповідями, бачиш: чим ближче до влади опитані особи, тим "м'якші" і "дипломатичнші" їх оцінки поведінки нашого гаранта. Однак особисто мені найбільше впали в око  два інтерв'ю. Одне з тих дав голова Волинської обласної ради і облвиконкому у 1990-1994 роках, добре знайомий ковельчанам, Володимир Блаженчук. Він сказав наступне: "Хай би що казали про комуністичне минуле, але важко навіть уявити, щоб керівник більш-менш високого рангу міг зробити щось подібне. Реакція була б миттєвою  – звільнити з посади".

Ще різкіше висловився молодий сержант, учасник бойових дій у складі 28-ої окремої механізованої бригади Роман Семенюк з Маневич: "На фронті хлопці в окопах мерзнуть, щодня хтось віддає життя на Сході, матерям привозять загиблих синів, а президент країни, яка воює вже четвертий рік, дозволяє собі закордонні вояжі, щоб погрітися на курорті. Це не просто ненормально – це аморально".

Як на мене, справедливіше не скажеш. Хоч від себе я ще додав би: у діях глави держави прослідковується нахабство, яке межує із злочином. Хай мені пан Порошенко і його прибічники вибачать за ці, можливо, образливі слова, але я їх кажу, бо душа розривається від болю і обурення. Особливо від усвідомлення того, що президент витратив на свій "заслужений" відпочинок 14 мільйонів гривень, або в перерахунку приблизно 500 тисяч американських доларів (!!!), орендуючи для цього якийсь екзотичний острів.

Подумалося: а чому б Петру Олексійовичу не пожертвувати хоча б частину цієї астрономічної (для більшості із нас) суми грошей на допомогу воїнам АТО або оздоровлення їх діток, чимало з яких вже ніколи не побачать своїх батьків живими?  Зробити такий крок – його громадянський обов'язок, адже війна, яку президент обіцяв завершити в короткий строк, триває вже четвертий рік. Хіба глава держави не відчуває своєї вини за смерть чоловіків і батьків, дітей, онуків перед їх рідними? Хіба не мучить його совість за майже щодня вбитих солдатів? Чи подібні почуття взагалі не притаманні українським посадовцям найвищого рангу?

Якщо так, то мені часто по-людськи шкода Петра Олексійовича і його прихильників та прислужників, котрі, очевидно, самі не відають, що творять. Не відали цього і "орли" Януковича, котрі думали, що прийшли до влади навічно. Що з ними сталося і де вони тепер, думаю, всі знають. То невже уроки не такого вже й далекого минулого не вчать теперішніх можновладців?

Соромно, зрештою, пану Порошенку мало б бути і перед тисячами, якщо не мільйонами, нужденних і знедолених громадян України, котрі ледве зводять кінці з кінцями, рахуючи кожну гривню. Гривню, яка "легшає" буквально на очах: сьогодні долар вартує уже майже 29 українських "дерев'яних". Навіть російський рубль, який ще вчора був слабким і немічним, різко пішов угору - його співвідношення практично 2 до 1 (проти 3 до 1 нещодавно). Це означає, що так зване підвищення заробітних плат і пенсій летить в "трубу" – його з'їдає інфляція. Зате стабільно підвищуються в країні ціни  й тарифи буквально на все.

Мені, людині, яка практично жодного року, як і покійний мій друг – головний редактор "Волині-нової" Степан Сачук, не була за все своє життя у повноцінній відпустці, важко уявити суму в 14 мільйонів гривень. Але я не заздрю ані президенту, ані його друзям-олігархам. Вони мають величезні гроші, але  сумніваюсь, що почуваються  щасливими. Не думаю, що сплять спокійно і не бояться за своє життя й багатство. Не дали і не дадуть їм мільйони і мільярди  поваги в суспільстві. Швидше навпаки:  принесуть зневагу і неславу.

Щасливими є ті, хто робить добро людям: волонтери, меценати, благодійники, військові капелани. Вони допомагають українській армії, бідним і знедоленим, дітям-сиротам, інвалідам і хворим. Вони не їдуть на Мальдіви і Канари, а регулярно, піддаючи ризику своє життя, з благодійною місією відвідують хлопців у зоні АТО, зустрічаються з місцевим населенням, несуть слово правди і молитву до Бога тим, хто перебуває у відчаї і розпачі, на межі життя і смерті.

Таких яскравих особистостей багато в Україні, на Волині і Ковельщині. Про них постійно пише і буде писати наша газета, інші засоби масової інформації, бо за такими людьми – майбутнє. Гарне, красиве, заможне, якого гідна наша багатостраждальна українська земля, її народ.

А олігархи, мільярдери, злодії в законі – це порох, пилинка, нікчемність у Всесвіті, який створив Бог. І той же всемогутній Бог воздасть їм по заслугах. Принаймні я у це вірю.

Микола ВЕЛЬМА.

Газета "Волинь-нова" вже декілька років поспіль веде рубрику "А як Ви думаєте?". Під нею журналісти друкують відгуки своїх земляків на найбільш резонансні події в житті країни. Досить часто колеги з проханням про бліц-інтерв'ю звертаються до мене. Хоч іноді буваю й зайнятим, ніколи не відмовляюся від наданої мені можливості висловити власну точку зору.

Точка ця у мене не завжди приємна для влади. Але я її оприлюдню, наївно сподіваючись, що мій голос, як і голос інших людей, представники цієї влади почують і зроблять певні висновки. Щоправда, у мене такого сподівання тепер  істотно поменшало, бо переконався, що влада й народ живуть ніби у двох паралельних площинах, які не перетинаються…

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 565

Погода 

і самопочуття

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 606

З настанням холодів, на жаль, як правило, настає і час епідемій застудних захворювань. А один з найважливіших засобів, який допомагає нам боротися із застудою – це теплі напої. Рідина сприяє виведенню токсинів і мікробів з організму, запобігає появі сухості в горлі та носі, допомагає слизовим оболонкам залишатися відкритими. Крім того, існують певні відвари та настої, які мають протизапальну і жарознижуючу дію, прискорюючи процес одужання. Для того, щоб поліпшити самопочуття під час застуди, підтримати організм і одужати швидше рекомендуємо вам вітамінні чаї і коктейлі, які стимулюють імунну систему. 

Теплий чай з медом і лимоном

При перших ознаках застуди дайте вашому організму гарненьку порцію вітаміну С. Для цього приготуйте теплий зелений або чорний чай, не міцний, і додайте до нього мед та лимон. В окріп ці інгредієнти класти не варто: вони не тільки втрачають свої лікувальні властивості, але й замість користі можуть принести шкоду. Такий напій краще пити теплим, оскільки окріп руйнує всі корисні вітаміни. Як відомо, лимон багатий вітаміном С, мед крім вітамінів містить величезну кількість мікроелементів. Він також має  протизапальну і бактерицидну дію.

Малиновий чай 

Чай з малиною – найкращі ліки від застуди. Він посилює потовиділення, тим самим виводячи з організму мікроби і токсини. Пити його потрібно гарячим і бажано перед сном. Готувати такий чай можна з варення або із свіжоморожених ягід малини. Ягоди потрібно розтерти з цукром і залити окропом, а малинове варення просто розмішати в гарячій воді. Головне тут – не жалкувати малини. Випивши чашечку чаю, накрийтеся теплою ковдрою. Чим сильніше ви пропотієте після цього, тим швидше настане одужання.

Чай із шипшини

Шипшина – це найкраще джерело вітаміну С, більш корисного продукту для підтримки імунітету та його відновлення просто не існує.

Відвар з плодів шипшини має загальнозміцнюючу і оздоровчу дію на організм. Його корисно вживати після перенесених захворювань, а також у боротьбі з авітамінозом. У холодну пору року трав'яний напій заповнить нестачу вітамінів в організмі. Його застосовують в якості профілактики багатьох захворювань, а також у процесі лікування.

М'ятний чай

М'ята добре втамовує спрагу і зменшує подразнення в горлі, також діє як м'який заспокійливий засіб. Може використовуватися свіжа і сушена м'ята, окремо або у вигляді суміші трав, з медом або без нього. 

Найкраще, випивши напій проти застуди, лягти під ковдру і гарненько прогрітися.

Морс журавлинний 

При появі ознак застуди не поспішайте ковтати жарознижуючі пігулки, тим більше, що шкоди для організму вони можуть заподіяти більшої, ніж користі. Полегшити стан можна за допомогою звичайного журавлиного морсу. У ягодах журавлини міститься речовина, що має жарознижувальну і бактерицидну дію.

Гаряче молоко з мінеральною водою

Кожна людина знає про те, скільки корисних властивостей має мінеральна вода. На сьогоднішній день існує безліч різновидів напою, які добувають з цілющих джерел.

Молоко і "Боржомі" від кашлю – це перевірений і ефективний лікувальний засіб, відомий протягом століть. Молоко, особливо в гарячому вигляді, в народній медицині завжди прийнято використовувати при різних видах кашлю. Особливо продукт допомагає при сухому кашлі, оскільки зменшуються больові відчуття в горлі.

Якщо почався кашель, приготуйте домашній айран: змішайте гаряче молоко з лужною мінеральною водою. Такий коктейль сприяє відходженню мокротиння і пом'якшення кашлю. 

Молоко з часником

Часник і молоко – це продукти, які людство вживає з давніх часів. У сезон застуди та грипу важко переоцінити корисні властивості часнику: леткі сполуки сірки, які були виявлені в ньому, є дуже ефективним засобом для лікування застуди та інфекцій дихальних шляхів, а його ефірні олії мають сильні антибактеріальні властивості. У гаряче молоко потрібно додати сік часнику: 10 крапель на 1 склянку. 

Молоко з інжиром

З давніх часів інжир зарекомендував себе не тільки як дуже смачна і солодка, але і корисна ягода.

Інжир можна використовувати в їжу як в натуральному, так і сушеному вигляді. У другому випадку він сушиться на сонці як родзинки, має після висушування світлий колоподібний вигляд. Купити сушений інжир можна майже в кожному продовольчому магазині.

Інжир має різноманітні цілющі можливості: це відхаркувальний і жарознижувальний продукт, який володіє здатністю лікування кашлю, нежитю, болю в горлі та інших проявів застудних захворювань.

Імбирний чай

Корінь імбиру допомагає підвищити імунітет і зміцнити організм в цілому. Також він має антиоксидантну, протизапальну, заспокійливу та спазмолітичну дію. Імбир взимку краще купувати не сухий, в пакетах, а свіжий. Нарізати тонкими пластинками, залити окропом. Можна додавати імбир в трав'яний, чорний або зелений чай. У імбирний чай також добре додати мед і корицю. 

Ромашковий чай

Ромашка має м'який протизапальний ефект. Ромашковий чай можна використовувати як основу для імбирного чаю, додавати в нього лимон і мед, змішувати з іншими трав'яними настоями.

З настанням холодів, на жаль, як правило, настає і час епідемій застудних захворювань. А один з найважливіших засобів, який допомагає нам боротися із застудою – це теплі напої. Рідина сприяє виведенню токсинів і мікробів з організму, запобігає появі сухості в горлі та носі, допомагає слизовим оболонкам залишатися відкритими. Крім того, існують певні відвари та настої, які мають протизапальну і жарознижуючу дію, прискорюючи процес одужання. Для того, щоб поліпшити самопочуття під час застуди, підтримати організм і одужати швидше рекомендуємо вам вітамінні чаї і коктейлі, які стимулюють імунну систему. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1550

У холодну пору року після прогулянок на свіжому повітрі у багатьох з'являється не зовсім здоровий рум'янець, що є ознакою алергії на холод. При цьому такий вид алергії може стати причиною інших захворювань, починаючи від вірусних і хронічних і закінчуючи паразитарними.

Холодова алергія – це алергічна реакція на дію низьких температур. Озноб, відчуття дискомфорту, нездатність зігріти руки або ноги, відчуття, що мерзне голова, довгопалаючі щоки – все це говорить про те, що організм адаптуватися до холоду не бажає. Зіткнувшись з такими проявами, багато хто з нас бачить єдине рішення проблеми в тому, щоб привчити себе до холоду, що, як відомо, досягається шляхом інтенсивного загартовування, але отримують лише зворотний результат. Справа в тому, що від алергії можна позбутися лише  на відстані  від алергену.

Симптоми 

і форми проявів недуги

Що стосується самих симптомів холодової алергії, то ними можуть бути будь-які з стандартного "алергічного списку".

Висипання

При холодовій алергії висип локалізується на щоках, губах (губи розпухають, і в куточках утворюються хворобливі ранки), кистях рук (у противників рукавиць та рукавичок). Висип може бути у формі кропив'янки (дрібних прищиків) і великого дерматиту (почервоніння чешуться і злущуються), а може перетворитися й у пухирі.

Нежить і чхання

Варто людині вийти на холод, як тут же на тлі повного благополуччя у нього з носа починає литися струмок. Та й чхання – вірний супутник подібного стану – може не залишати свою жертву до самого повернення в тепло.

Кон'юнктивіт і форма проявів

Алергічний кон'юнктивіт проявляється сильною різзю в очах, що підсилюється від Сонця в ясні зимові дні, сльозотечею, набряками і синіми колами під очима, а також вираженим почервонінням білків очей.

Холодова мігрень і форма проявів

Вона наздоганяє хворого вже хвилин через 5 після виходу на холод, проявляється спочатку запамороченням, потім темними плямами перед очима, відчуттям стиснення і  найсильнішої стріляючої болі, що проходить хвилин через 5 після повернення в тепло. Теплий одяг та взуття, захисний крем для рук та обличчя, а також прийом антигістамінних препаратів перед виходом на вулицю – ось вірні помічники тим, кому холод протипоказаний "за станом здоров'я".

Лікування 

холодової алергії

Боротьба з алергією на холод проходить досить складно. А головною причиною цьому служить відсутність можливості усунути алерген – холод в наших географічних широтах. Помилковою є  думка, що до холоду можна звикнути і почати загартовування. Це лише погіршить стан хворого.

Якщо факт холодової алергії встановлений, то, в першу чергу, треба приймати виписані лікарем в необхідних дозах антигістамінні препарати.

Перед виходом на холод на відкриті ділянки шкіри необхідно нанести спеціальний крем, а на губи – бальзам або помаду.

Одяг повинен відповідати погоді – головний убір, капюшон, шарф, рукавички і т. д.

Про загартовування, а тим більше "моржування", доведеться забути, інакше це може призвести до непередбачуваних наслідків.

По можливості час перебування на холоді треба обмежити.

У холодну пору року після прогулянок на свіжому повітрі у багатьох з'являється не зовсім здоровий рум'янець, що є ознакою алергії на холод. При цьому такий вид алергії може стати причиною інших захворювань, починаючи від вірусних і хронічних і закінчуючи паразитарними.

Холодова алергія – це алергічна реакція на дію низьких температур. Озноб, відчуття дискомфорту, нездатність зігріти руки або ноги, відчуття, що мерзне голова, довгопалаючі щоки – все це говорить про те, що організм адаптуватися до холоду не бажає. Зіткнувшись з такими проявами, багато хто з нас бачить єдине рішення проблеми в тому, щоб привчити себе до холоду, що, як відомо, досягається шляхом інтенсивного загартовування, але отримують лише зворотний результат. Справа в тому, що від алергії можна позбутися лише  на відстані  від алергену.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 652

Кожен ранок він розпочинає о дев'ятій, обов'язковими та незамінними для 20-річного ковельчанина стали ранкові пробіжки та відвідини спортзалу.Хлопець надає перевагу як активному, так і пасивному відпочинку. Любить великі міста та нові враження. А особливо до вподоби футбол. 

Своїми досягненнями у професійному футболі  сьогодні з нами ділиться  колишній вихованець ФЦ "Ковель-Волинь" Владислав ВАКУЛІНСЬКИЙ. Як все розпочиналося та якими зусиллями Владові вдалося реалізувати себе у професійній грі, він розповів під час інтерв'ю. 

l

– Владиславе, розкажи,  де ти почав грати в футбол, як довго займаєшся та хто мотивував тебе до цього?

– Почав я грати в ДЮФЛ за місто Ковель. Наша команда досить непогано виступала, адже на нас постійно мали хороший вплив тренери, і ми самі прагнули результату. Згодом у мене з'явилась можливість поїхати в луцьку "Волинь". Там підписав контракт і відіграв один сезон. Згодом мав переходити в U-19, однак не склалося.

Повернувшись в Ковель, долучився до команди дорослих, адже цього хотів тренер Роман Лис, котрий, я вважаю, вбачав в моїй грі перспективу. До речі,  найбільший внесок  в моє становлення як футболіста зробили  тренери Роман Миколайович та його батько Микола Вікторович Лиси. Дуже їм вдячний!

За Ковель виступав впродовж двох сезонів. Зрозумів, що хочеться грати на якомусь більш професійному рівні. Намагався постійно їздити на перегляди в різні команди. Але куди б  не приїжджав, мене завжди переслідувала "чорна смуга". 

Однак  намагався не розчаровуватися. Чудово розумів, що якщо мене нікуди не беруть, необхідно більше тренуватися і працювати над собою.

На одному із переглядів до команди ФК "Олександрія" (в яку я теж не підійшов) мене помітили і запросили поїхати в "молодіжку" донецького ФК "Олімпік". Там мені вдалося гарно себе зарекомендувати, і зі мною одразу підписали професійний контракт. Відіграв півсезону, адже була величезна конкуренція – на кожну позицію по три людини. В "Олімпіку" мені мало довіряли, адже, повторюсь ще раз, до цього не мав жодного професійного досвіду.

Тому знову вирішую змінити команду. Спробував себе у ФК "Нікополь", який грає в другій Лізі, де зі мною теж підписали контракт. У складі цієї команди був ключовим гравцем. Саме  там вдалося продемонструвати  хорошу гру, після чого до мене почали телефонувати  та запрошувати в  інші команди. 

Справді постало багато варіантів клубів, в яких би я міг продовжити кар'єру. Приблизно в цей  же час мені подзвонив тренер ФК "Енергія" (Нова Каховка) та сказав, що хоче мене бачити основним гравцем в своїй команді. Хоча була можливість поїхати в сімферопольську "Таврію" або ж в "Мир" (Горностаївка). Не вагаючись,  вирішив поїхати в "Енергію", адже був впевнений, що саме тут я зможу вирости як футболіст.

– Окрім футболу,  чим ще займався? І чому в пріоритеті для тебе був футбол?

– В дитинстві ходив на вільну боротьбу і паралельно – на футбол. У мене тато був футболістом. Мені завжди хотілось йому довести, що я чогось вартую. Я думаю, що якби не він, я б так і займався вільною боротьбою. Він завжди мене мотивував та тренував, ми постійно разом виходили бігати, грати в футбол. За це я йому завдячую.

– Скільки років ти в футболі?

– Розпочав займатися з 6 років. Спочатку працював з татом. А з 19 років підписав свій перший професійний контракт з донецьким "Олімпіком".  Скоро буде два роки,  як займаюсь професійно.

– Сьогодні ти півзахисник "Енергії". Чи легко вдалося закріпитись на цій позиції в новій команді?

– Насправді, я граю на різних позиціях. Тренер мене так ставить, адже хоче розвивати в мені всі якості футболіста, щоб надалі мені було легше грати у вищій лізі. 

– У складі "Нікополя" тебе визнали найкращим молодим гравцем 30-го туру ПФЛ та нагородили премією "Золотий талант України". Розкажи, будь ласка, чи змінило це щось в твоїй кар'єрі?  

– Кожного туру серед гравців команди виділяється один футболіст, який найкраще себе показав по всій Україні –  тобто, це один із кращих футболістів ліги. Коли я ще грав за "Нікополь",  мені вдалося потрапити в "Герой туру", як одному із найбільш ефективних гравців. Насправді це не є чимось надзвичайним. Після гри мені вручили м'яча JAKO і футболку. Це непоганий спосіб мотивації.

А в кінці сезону виділяється символічна збірна ліги. Обирають одного з кращих футболістів, який найбільше разів ставав героєм туру і найчастіше потрапляв в збірну. Якщо туди потрапити, то далі буде легко, адже ти привертатимеш до себе як гравець значно більше уваги.

– Владе, тобі лише 20 років, а ти вже встиг змінити достатньо клубів. Чому довше, ніж на один сезон,  в жодному із них не затримався?

– В ФК "Олімпік" я відіграв півсезону, адже у мене не було ігрової практики. Я так не хотів грати, адже коли в тебе немає жодної ігрової практики, ти падаєш як футболіст. 

В "Нікополі" я побув рік і зрозумів, що потрібно іти кудись вище, адже в мене є завдання – рухатись вперед.

ФК "Енергія" запропонував мені кращу команду, кращі умови – все на порядок вище за попередні команди. 

Моє основне завдання – перша ліга,  і наразі у мене є хороші варіанти команд.

– Можливо, розповіси, які це команди першої ліги? 

– Це ще секрет (посміхається-авт.).

– У тебе були варіанти пограти в Польщі. В яких саме командах та чому не склалося?

– Мені запропонували зіграти за команду "Авіа" (Свидник). Я поїхав туди, побув лише тиждень, зміг себе зарекомендувати. Тренерам дуже сподобався. Але там щось було не так з документами, мені на той час не виповнилося  18 років. Потрібно було вступати до польського університету.  Було багато нюансів, які змусили мене це покинути. Я вирішив знайти в Україні подібний варіант.

– Матч з якою командою ти вважаєш найважчим у своїй кар'єрі?

– Найбільш важким для мене запам'ятався матч на Дніпро-Арені з командою СК "Дніпро-1". Важкий він був тому, що "Дніпро-1" дуже сильна команда. У складі -  футболісти, які раніше грали у вищій лізі: Кравченко, Лагвиненко, Вакуленко. Важко було грати на Дніпро-Арені, адже до цього не доводилося проводити матчі на великих стадіонах. 

Було багато вболівальників СК "Динамо-1". Коли всі в один голос кричать, то важко зосередитись на грі. Поєдинок закінчився поразкою для нас – 2:0. Однак було достатньо моментів, щоб вирівняти гру. 

Насправді всі матчі важкі: і з "Металістом", і зі звичайним "Дніпром", але намагаємося докладати максимум зусиль задля виграшу, здобувати  перемогу будь-якою ціною.

– Чи доводилося тобі на футбольному полі зустрічатися із командами, у складі яких раніше грав? Як тобі вдається налаштувати себе, адже твій суперник – колишній "побратим"?

– О, це реально важко. Коли я перейшов з ФК "Нікополь" у ФК "Енергія", у нас в 4-му турі була гра із "Нікополем". Вдома було грати набагато легше. Під час гри я ще й зумів забити гол. Однак, коли був матч на виїзді…, певно, це був найбільш складний матч за всю мою кар'єру! Суперник знає,  куди ти біжиш, знає твої слабкі та сильні сторони, знає, що ти будеш робити в той чи інший момент. В цьому матчі метою було зіграти нестандартно. 

Та і вболівальники ФК "Нікополь" не надто чемно себе поводили. Звучали погрози та лайка. Ми не зуміли виграти, програвши з рахунком 3:0.

Це дуже обурило, адже коли грав за ФК "Нікополь", вболівальники на руках носили, а в складі іншої команди ти – ворог номер один.

– Владе, ти, як професійний гравець, вбачаєш в собі недоліки та як намагаєшся змінити "мінус" на "плюс"?

– Свої недоліки я закриваю власними сильними сторонами. У мене невеликий зріст, але це мені допомагає на полі обіграти високих футболістів. Я граю за рахунок швидкості та різкості. На моїй позиції ріст неважливий.

Намагаюсь більше працювати над швидкістю, бути більш поворотким, щоб легше було грати. День в день працюю над собою, і це дає результат.

Розмовляла Тетяна БЕРЕГА.

Кожен ранок він розпочинає о дев'ятій, обов'язковими та незамінними для 20-річного ковельчанина стали ранкові пробіжки та відвідини спортзалу.Хлопець надає перевагу як активному, так і пасивному відпочинку. Любить великі міста та нові враження. А особливо до вподоби футбол. 

Своїми досягненнями у професійному футболі  сьогодні з нами ділиться  колишній вихованець ФЦ "Ковель-Волинь" Владислав ВАКУЛІНСЬКИЙ. Як все розпочиналося та якими зусиллями Владові вдалося реалізувати себе у професійній грі, він розповів під час інтерв'ю. 

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 906

У грудні 2017 року наша газета підбила підсумки конкурсу міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!", оголошеного серед читачів видання. Автором одного з кращих віршів визнано Володимира ВАСКОВЦЯ з Ковеля. 

Він навчається у 3-В класі ЗОШ № 12. У табелі школяра за перший семестр оцінки лише високого рівня – "11" та "12". Хлопчик багато читає, охоче вивчає українську мову. У листопаді 2017 року Володимир виборов ІІ місце серед третьокласників у міському етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. У цьому ж конкурсі серед учнів 4-х класів зайняла ІІ місце його сестричка Катерина. 

Діти зростають активними, творчими, комунікабельними. Тож хай здійсняться усі мрії юних ковельчан і на життєвому шляху їх чекає ще немало успіхів та перемог!

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКУ: учні ЗОШ № 12 Володимир та Катерина ВАСКОВЦІ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

У грудні 2017 року наша газета підбила підсумки конкурсу міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!", оголошеного серед читачів видання. Автором одного з кращих віршів визнано Володимира ВАСКОВЦЯ з Ковеля. 

Він навчається у 3-В класі ЗОШ № 12. У табелі школяра за перший семестр оцінки лише високого рівня – "11" та "12". Хлопчик багато читає, охоче вивчає українську мову. У листопаді 2017 року Володимир виборов ІІ місце серед третьокласників у міському етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. У цьому ж конкурсі серед учнів 4-х класів зайняла ІІ місце його сестричка Катерина. 

Діти зростають активними, творчими, комунікабельними. Тож хай здійсняться усі мрії юних ковельчан і на життєвому шляху їх чекає ще немало успіхів та перемог!

НА ЗНІМКУ: учні ЗОШ № 12 Володимир та Катерина ВАСКОВЦІ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 598