Вже не вперше  Асоціація з міжнародних питань (АМО) при підтримці МЗС Чеської Республіки  проводить Конкурс шкільних усно-історичних проектів "Повсякденне життя в СРСР  у період  1980-1991 років" для учнів шкіл України. Партнерами проекту  є Українська асоціація усної історії та Асоціація керівників шкіл України. Починаючи з 2015 року, АМО  співпрацює з Міністерством освіти і науки України та комітетом Верховної Ради України з питань науки та освіти.  

Восени  2017 року в такому конкурсі взяли участь  учні 10-Б класу  НВК "ЗОШ I-III ст.-ліцей №11" Анна Шевчук, Тетяна Шейка, Анастасія Родіонова. Координатором проекту була вчитель історії та трудового навчання  Т. С. Хавіна. Темою проекту ми обрали "Важливі феномени періоду: гласність в СРСР у 1980-1991рр."  З 73 робіт, представлених на конкурс, наша робота отримала 2-ге місце.

  Чому тема гласності періоду перебудови здалась нам актуальною на сьогодні? Тому, що її феномен вплинув на здобуття Україною незалежності, на події двох наступних революцій та й досі  продовжує визначати  наш спосіб життя, мислення. На жаль, феномен лишається не  повністю дослідженим, і ми продовжуємо пожинати  наслідки цього. За допомогою методу усної історії можливо "оживити історію"  та наблизитися до розгадки феномену гласності. 

Микола Вельма, редактор газети "Вісті Ковельщини", не тільки погодився бути респондентом, але й дав справжній урок, як слід готуватися і проводити інтерв’ю. Лідія Вакуліч, вчитель української мови та літератури та керівник факультативу  "Основи журналістики", була нашим експертом  та допомогла у транскрипції інтерв'ю, перевірці граматики та орфографії.  Робота над проектом стала мотивацією для учнів  вивчати  новітню історію не тільки на уроках та за шкільними підручниками, але й опитуючи своїх рідних та знайомих.

  Чому  я взяла участь у конкурсі?  По перше, мені самій цікава ця тема і захотілося  зацікавити в актуальності теми учнів. По-друге, те, що відбувається  в Україні в останні роки, підтверджує величезну роль ЗМІ  в суспільно-політичному житті країни, а також те, які наслідки має неправдива інформація, перекручені факти та фейки. Хотілося, щоб молодь навчилася аналізувати інформацію, документи, проводити паралелі між подіями, фактами, робити висновки, була би більш чутливою до спотвореної інформації. Використання  методу усної історії допомогло учням заглибитися в епоху 80-х років, порівняти важливість ЗМІ в період перебудови  та у наш час, зробити висновки, щоб не повторювати помилки. Наше суспільство не склало вдало іспити, поставлені перед ним історією ні після перебудови, коли  Україна отримала можливість розбудовувати незалежну державу, ні після помаранчевої революції. 

На запрошення Асоціації з міжнародних питань з  4  по 8  грудня 2017 року  шестеро переможців конкурсу, а саме вчителі-координатори учнівських проектів,  відвідали  Прагу.  Програма освітньої поїздки до Чеської республіки "Вивчення історії та усно-історичні проекти"  містила  і зустріч з Владімірою Вотавовою, директоркою АМО, обговорення конкурсних робіт за "круглим столом", презентацію учителями історії з гімназії "Modrany"  Лукашем Лебдушкою та Вацлавом Адамеком  свого досвіду роботи у напрямку усної історії, презентацію відеофільму, знятого учнями гімназії за темами власних проектів.

 П’ятого грудня  наша група відвідала загальноосвітню школу "Vratislavova". Павел Мартіновські, не тільки заступник директора школи та вчитель історії та чеської мови, але й директор Асоціації вчителів історії Чеської Республіки, провів цікаву екскурсію у навчальному закладі.  Ми відвідали майже усі класи, спортивний майданчик,  їдальню, побачили як учні, молодші і старші, готуються до Різдвяних свят. 

П. Мартіновські ознайомив нас із основними принципами навчання  у чеських школах,  проведення інтегрованих уроків, вивчення  історії  та підручниками.  Школа знаходиться в історичному центрі Праги, і діти молодших класів починають вивчати історію своєї країни  "з вікна". 

Вразив психологічний клімат на уроках, ерудованість, високий фаховий рівень  та відкритість педагогів, співпраця адміністрації та викладачів, педагогічного колективу, батьків та дітей. На жаль, школа не може вмістити більш, ніж 310 учнів, а у класах навчається не більше 18 дітей, винятком є 1-й клас. Охочих навчатися у цій школі більше, ніж вона може вмістити.  Особлива увага приділяється художньо-естетичному вихованню.

Вражаючим був візит до Центру візуальної історії Malach у Карлівому університеті, де нам була надана можливість попрацювати в архіві з відео- джерелами з усної історії. Мене цікавили матеріали, які так чи інакше мали якийсь зв'язок  з Ковелем. Ці матеріали  стосувалися довоєнного періоду, Другої світової війни та повоєнного часу, і їх виявилося дуже мало. 

Змістовним  був візит до Інституту досліджень тоталітарних режимів (USTR, чеський аналог українського Інституту  національної пам'яті). Співробітники інституту ознайомили із методикою роботи  з фото- та відео- джерелами на уроках історії та подарували методичну літературу.

Не менш яскраві спогади залишило знайомство з Прагою,  її неперевершеною архітектурою, старовинними історичними місцями. Передріздвяна Прага  зустріла нас дуже гостинно. Це місто має таку позитивну енергетику, що хочеться повернутися туди ще не один раз.

Я дуже вдячна  організаторам конкурсу "Усна історія"   АМО та координатору проекту  в Україні доктору історичних наук Юрію Волошину за надану можливість  не тільки взяти участь  у даному конкурсі,  але й в освітній поїздці в Чеську Республіку.  Але, найголовніше, я зустрілася з дуже цікавими людьми і з України, і з Чехії.  Організація поїздки  продемонструвала дійсно європейський професіоналізм.

 У 2018 році Ковель буде відзначати 500-річчя з надання місту Магдебургського права.  Хочу запропонувати проект "Ковель -500", в якому би вчителі, використовуючи  метод усної історії, залучили учнів  до  зібрання  відео- та аудіоматеріалів з історії нашого міста та району. Ковельчани можуть допомогти нам в пошуках цікавих людей, тем.

Аня ШЕВЧУК.

Вже не вперше  Асоціація з міжнародних питань (АМО) при підтримці МЗС Чеської Республіки  проводить Конкурс шкільних усно-історичних проектів "Повсякденне життя в СРСР  у період  1980-1991 років" для учнів шкіл України. Партнерами проекту  є Українська асоціація усної історії та Асоціація керівників шкіл України. Починаючи з 2015 року, АМО  співпрацює з Міністерством освіти і науки України та комітетом Верховної Ради України з питань науки та освіти.  

Восени  2017 року в такому конкурсі взяли участь  учні 10-Б класу  НВК "ЗОШ I-III ст.-ліцей №11" Анна Шевчук, Тетяна Шейка, Анастасія Родіонова. Координатором проекту була вчитель історії та трудового навчання  Т. С. Хавіна. Темою проекту ми обрали "Важливі феномени періоду: гласність в СРСР у 1980-1991рр."  З 73 робіт, представлених на конкурс, наша робота отримала 2-ге місце.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 609

"Блаженні милостиві, 

бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Не хочу голослівно пророкувати, але, на мою суб'єктивну думку, для оздоровлення суспільства має діяти потужна професійна, духовна, моральна та психологічна реабілітація. Особливо – в середовищі, де присутнє відлуння війни, де в мирному Ковелі в снах та думках постають картини жорстокої  дійсності із вибухами снарядів та понівеченими людськими тілами, де залишається без відповіді запитання  малого янголятка: "А де мій татко?".

На щастя, все частіше нині з'являється промінчик надії, який, немов весняний пролісок, пробиває сніг до світла. Він промовляє: "Я знаю діагноз і маю ліки для оздоровлення".

Цей промінчик – міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який очолює  Інна Третяк. Звідси нещодавно пролунало: "Небайдужі ковельчани, активісти громадського руху! Організуймо духовну зустріч із воїнами АТО та їхніми сім'ями. Запитаймо і проникнімося їх болями та проблемами". Ця  ініціатива знайшла відгук у багатьох серцях.

Настоятель Свято-Благовіщенського собору о. Василій Мичко із священиками-побратимами першими підтримали цю пропозицію і запропонували конкретну допомогу.

До слова, Свято-Благовіщенський храм споконвіку ніс свою патріотичну і Божественну місію. У далекому ХVІ столітті тут благословляли воїнів-ковельчан, які ішли на захист рідної батьківської землі від бусурманів та інших ворогів. Під час полонізації  20-30-их років ХХ ст. святиня була осередком українства і молитви рідною мовою. На початку 1990-их парафіяни і священики відстояли право на відродження найстарішої у Ковелі церкви і разом з тим були у перших рядах боротьби за Незалежність.

Сьогодні церковна громада в умовах війни не Сході виконує не лише волонтерську, а й не менш важливу духовну реабілітаційну місію.

Поряд із цим осередком  патріотизму, як завжди, на передовій – о. Матвій Олійник, голова ковельського  осередку ГО "Військові капелани Волині", настоятель храму Св. Пантелеймона із Люблинця. Саме він на передовій не раз відчував гіркий запах пороху, знає, що потрібно там для солдата-воїна, а вдома на Ковельщині – для його сім'ї і діток.

Прибули на зустріч волонтери ГО "Зігрій душу" (Анна Лисакова) та ГО "Велика ідея" (Людмила Зубарєва).

Особливо приємно було бачити волонтерку корпусу миру в Україні Кесіді Кремтон. Не забув своїх підопічних військовий комісар Сергій Гладун. Зворушила душі присутніх група підтримки – вояків із Володимира-Волинського.

Більше 30 сімей із дітками прийшли на Різдвяну зустріч до Свято-Благовіщенського собору. Серед них - дружини та дітки загиблих воїнів: Наталія Задорожна та Світлана Кірєєва. Святвечір під назвою "У дружньому колі" швидко перетворився на духовне та душевне дійство.

Найпросторіший у місті молитовний зал храму благословив присутніх на мир, благополуччя та здоров'я Божественними молитвами та піснеспівами чудового церковного хору.

Соколино, до неба злітали колядки та пісні у виконанні хору священиків УПЦ КП не тільки з Ковеля, а й із Старої Вижівки, Люблинця та ін.

Особливо слід відзначити, що у цих піснеспівах були присутні повстанські колядки. Вони не просто зворушили серця присутніх, але й нагадали, що боротьба за омріяну, щасливу Україну триває. Естафетна паличка із знаком волі від повстанців УПА перейшла у надійні руки воїнів АТО.

– Низький уклін воїнам та їхнім сім'ям за те, що вони виконали  і продовжують тут, на місцях, виконувати свій патріотичний обов'язок із захисту рідної землі, яку нам дарував Господь… Єдину нашу матір-Україну не маємо права зрадити, засудити чи від неї вимагати щось. Ми повинні любити її так, як люблять кращі сини народу, що готові віддати своє життя за Батьківщину, – проник у душі присутніх патріотичним словом о. Матвій.

Щирі зичення на адресу сімей "атовців"  лунали з вуст о. Василія Мичка, Інни Третяк, Людмили Зубарєвої, Світлани Лисакової та інших.

Різдвяний святвечір був позначений практичною дією на перспективу. Члени сімей воїнів АТО заповнили анкети, в яких висловлювали свої побажання для подальшої співпраці у вирішенні наболілих проблем.

Особливо важливим бачиться і те, що ініціатори зустрічі здекларували ідею створення у місті Ковелі осередку підтримки сімей воїнів АТО. Гарне починання!

До духовної "страви" доречно вписався "солодкий" стіл для дітей і дорослих. Найменші ішли додому не з порожніми руками, а із різдвяними подарунками.

А ще присутні поласували американським різдвяним пирогом, який приготувала власноруч Кесіді Кремтон, а випікала "прийомна мама" Тетяна Москалик із "сестрою" Олександрою.

Словом, перша духовна реабілітація вдалася. Про це свідчать слова подяки організаторам акції від членів сімей "атовців" та розчулені, емоційні сльозинки на очах.

У милої і чарівної Інни Третяк запитую:

– Різдвяна зустріч засвідчила, що у нас є високопрофесійні священики, які готові до моральної та духовної реабілітації потерпілих від наслідків війни. Але не менш важливим є фізичне та психічне оздоровлення. Яка перспектива?

– Ми маємо чіткий перспективний план. Опрацюємо анкети. Визначимо можливості  фізичної реабілітації у співпраці із МТМО. Будемо залучати професійних психологів.

Думаю, що створений "Осередок допомоги" допоможе нам у цьому.

Мудрість гласить": "Хто йде, той долає шлях". Що ж, щасти Вам на цьому шляху!

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Блаженні милостиві,  бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 689

"За нами, сестри, темінь

 ночі,

А перед нами – світло

 дня…".

Уляна Кравченко. 

("Гімн "Союзу Українок").

"Союз Українок" Волині зареєстрований у Волинському воєводстві (м. Рівне) 11 квітня 1927 року і розпочав роботу на терені цілого воєводства. В цей же день 11 ковельчанок були прийняті в члени "Союзу Українок" Волині. Н. Баховець, Г. Коленда, Н. Кос, М. Мацюк, Г. Малашевська, Л. Малиновська, О. Новичевська, М. Нездрянь, У. Романенко, К. Тонизька і стали основоположниками філії, яка об'єднала для спільної праці близько двох сотень жінок Ковельщини.

Установчі збори філії "Союзу Українок" у Ковелі відбулись 23 січня 1928 року. До неї належали понад 70 осіб, які активно впливали на суспільне життя значної частини української інтелігенції на терені Ковеля. Головою Ковельської філії "Союзу Українок" було обрано Лесю (Олександру) Підгірську. Приміщення філії знаходилось по вул. Варшарській, 163.

"Союз Українок" Ковеля підтримувало міське управління, щорічно виділяючи по 150-200 злотих. В основному ж її бюджет складали членські внески і доходи з масових заходів (приблизно 2000 злотих на рік).

Діяльність філії не обмежилась жіноцтвом Ковеля, а характеризувалась "розростом вшир". Поряд із тим, що до її складу входили жінки з наближених населених пунктів – Люблинця, Любитова, Облап, Голоб, Довгонос, Мощеної – структурними ланками організації були гуртки в Турійську та в селах Окуніно й Шайно.

Головна управа "Союзу Українок" Волині знаходилась у Рівному. 8 серпня 1933 року вона прийняла рішення про створення гуртка у с. Шайно   гм. Старі Кошари. Очолила товариство Наталія Яцина. Кількість членів коливалась від 16 до 35 осіб. Значний вплив на місцеве населення мала філія "Союзу Українок" у Мацієві, створена 20 листопада 1930 року. Вона нараховувала 49 членів, очолювала філію Теодозія Солодуха. Гурток у Турійську заснований 12 лютого 1933 року. Щорічний дохід організації становив 700 злотих. Кількість членів – близько 30 осіб, очолювала організацію О. Козловська.

В гуртках "Союзу Українок"  Ковельщини беззаперечним авторитетом користувалася О. Підгірська та члени управи. Значну роль вони приділяли організаційній праці, керівництву діяльністю гуртків. Із членів управи є світлина лише Єлизавети Тарасевич (фото №1).

В 1934 році у Станіславі відбувся Всеукраїнський жіночий конгрес. О. Підгірська, Н. Зубенко, Д. Морозовська, Є. Тарасевич, К. Стаднюк гідно представляли Ковельську філію "Союзу Українок". К. Стаднюк долучилася до привітань конгресу.

Головними напрямками роботи осередків "Союзу Українок" Ковельщини були культурно-освітня і допомогова діяльність. При осередках "Союзу Українок" діяли бібліотеки та читальні, де особливою популярністю користувалися книги й часописи, які виходили у видавництві "Союзу Українок" у Львові. Серед них - журнали "Нова хата", "Жіноча доля" та інші. Вони знайомили з питаннями розвитку жіночого руху і його видатними постатями, проблемами жіночих організацій на Західній Україні та за її межами. Крім того, містили корисні для жінок поради з домоведення, гігієни, сімейного виховання й освіти дітей, знайомили з новинками моди і тонкощів кулінарного мистецтва.

Традиційними стали щорічні проведення академій, присвячених вшануванню визначних українських діячів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка, а також пам'ятні дні української історії, до яких належали свято Державності (22 січня), свято Базару (у листопаді), академія пам'яті оборонців Крут (29 січня). У липні відзначали річницю прийняття християнства на Русі.

З травня 1929 року в осередках почали проводити свято Матері. 12 травня 1929 року його влаштували українські жінки в театрі "Експрес". Щорічні Різдвяні свята, Великдень, свято Миколая з виставами для діток і подарунками для них сприяли формуванню національної свідомості підростаючого покоління.

Під час канікул "союзянки" Ковеля утримували 50 діток, на повному утриманні філії був дитячий садочок при Благовіщенській церкві, вихователькою в ньому працювала Єлизавета Тарасевич – тітка О. Баховця (очільника юнацького підпілля в школі № 3, багатолітнього в'язня сталінських таборів, автора книги "Колима"), який виховувався в цьому садочку.

29 жовтня 1933 року з нагоди проголошення дня жалоби і протесту в Свято-Юріївській церкві Ковеля відбулася урочиста панахида за душі померлих від голоду братів і сестер на Великій Україні. Панахида відбулася і в Благовіщенській церкві. Зібралася також філія "Союзу Українок", реферат про становище на Великій Україні виголосила голова філії пані Леся Підгірська. Було вирішено створити повітовий громадський Комітет порятунку голодуючих України. З ініціативи "СУ" панахиди відбулися в церквах  Володимира та інших міст.

Про діяльність "Союзу Українок" в Ковелі згадував нині покійний Василь Олексюк: "Союзянки збиралися в приміщенні навпроти Свято-Воскресенського собору. На Різдво вони ставили ялинку для дітей і молоді, а 13 січня влаштовували Маланчин вечір в приміщенні теперішнього Народного дому  "Просвіта". Ставили вистави "Ой, не ходи, Грицю…", "Чорноморці", "Про що тирса шелестіла". Український хор готував вечір до Шевченкових днів, на який з'їжджалося багато людей із сусідніх сіл".

Нам пощастило отримати світлину цього вечора (фото 2) від Алли Перепелиці (її мама Євдокія Деркач – в першому ряду друга зліва). Влітку минулого року в Ковелі перебувала Ірина Олександрович (мешкає в Києві, доцент кафедри кібернетики університету ім. Тараса Шевченка, яка на цій світлині впізнала свою тітку (крайня справа в 1-му ряду) і свою маму (за сестрою – в 2-му ряду). Керівник – пан Бартко.

Леся (Олександра) Підгірська очолювала "Союз Українок" в Ковелі з 1928 по 1943 р.р. (з 1939  року по червень 1941 року організація була заборонена). Леся походила з відомої на Галичині родини Бачинських. Один з них, Лев, готував Акт злуки Західно-Української Народної Республіки  з Українською Народною Республікою. Старша сестра Марія була заміжня за Дмитром Донцовим – ідеологом українського націоналізму, сестра Ксеня Бачинська допомагала Лесі в суспільно-громадській роботі в Ковелі, брат Володимир був одружений з дочкою лікаря Пирогова Оксаною.

 Алла ПОЛЯКОВА.

"За нами, сестри, темінь  ночі,

А перед нами – світло  дня…".

("Гімн "Союзу Українок").

"Союз Українок" Волині зареєстрований у Волинському воєводстві (м. Рівне) 11 квітня 1927 року і розпочав роботу на терені цілого воєводства. В цей же день 11 ковельчанок були прийняті в члени "Союзу Українок" Волині. Н. Баховець, Г. Коленда, Н. Кос, М. Мацюк, Г. Малашевська, Л. Малиновська, О. Новичевська, М. Нездрянь, У. Романенко, К. Тонизька і стали основоположниками філії, яка об'єднала для спільної праці близько двох сотень жінок Ковельщини.

Установчі збори філії "Союзу Українок" у Ковелі відбулись 23 січня 1928 року. До неї належали понад 70 осіб, які активно впливали на суспільне життя значної частини української інтелігенції на терені Ковеля. Головою Ковельської філії "Союзу Українок" було обрано Лесю (Олександру) Підгірську. Приміщення філії знаходилось по вул. Варшарській, 163.

"Союз Українок" Ковеля підтримувало міське управління, щорічно виділяючи по 150-200 злотих. В основному ж її бюджет складали членські внески і доходи з масових заходів (приблизно 2000 злотих на рік).

Діяльність філії не обмежилась жіноцтвом Ковеля, а характеризувалась "розростом вшир". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1126

– Тату, а в мами лобик холодний, – тихенько сказав шестирічний Максимко, що першим з дітей вранці прибіг до ліжка уже неживої Оксани. Хлопчик поцілував маму,  але вона нічого не бачила і не чула. Її бездиханне тіло було у владі смерті.

– Господи! Забери мене до ранку, щоб діти не бачили моїх страждань, – просила тієї ночі у Бога Оксана. І Бог виконав її прохання. 

 В ту ж мить прокинулись двоє старших дітей: 15-річна Софійка і 12-річний Вітя. Троє дітей не бачили, як помирала найдорожча людина – їхня мама. Вони лише усвідомили, що залишилися сиротами.

… Сім’я Юрія та Оксани Ліщуків, як і кожен  із нас, раділа  життю,  виховувала 3 дітей, будувала плани на майбутнє. Вона була вчителем молодших класів, а він – пастором ЦАСД в м. Ковелі. Та їхнім планам не судилося збутися – непоправне горе увірвалось у  сім'ю. Раптом без причини стала худнути дружина. Їй нічого не боліло, не турбувало. Але чоловіка такий стан не влаштовував,  тож Юрій повіз Оксану у Львів на обстеження. 

Та ніхто з лікарів не міг встановити правильний діагноз. Знову аналізи… обстеження… аналізи. І  Оксану Ліщук  направили в гінекологічне відділення Львівського онкодиспансеру. Зробили ще там аналізи, і страшний "подарунок" під Новий рік – рак 4 стадії. 

Не описати словами ті емоції і стан Юрія. Як сказати правду дружині? Робив вигляд, що усе добре, аби лишень Оксана нічого не запідозрила і їй не стало ще гірше. У розпачі виходив з палати дружини і під лікарняними стінами давав волю сльозам. Сльози болю й страждання замерзали на морозі на чоловічій щоці.

– Скільки буде жити? – мучило питання чоловіка. – Лікарю, скажіть правду: півроку? 

Лікар мовчав. 

– Місяць? – мовчанка. 

– Тиждень?..

Більше Юрій не питав у лікаря нічого. Він зрозумів без слів – лишилися лічені дні земного життя Оксани. Та вона й сама вже про все здогадалась.

– Кажи правду, я до всього готова, – просила дружина чоловіка. Вона не падала духом, навіть сусідку по палаті підтримувала.

– Не переживай… У мене рак, а в тебе ще невідомо що, – заспокоювала Оксана.

В кінці грудня, перед Новим роком, Юрій Ліщук  привіз дружину додому. Разом зі своєю мамою по черзі були біля хворої. Вона просила чоловіка: "Не залишай служіння Богу і постав дітей на ноги…".

За півтора тижні до смерті Оксани Юрій вів найменшого синочка-першокласника Максимка до школи.  Світ був йому немилий, ні їсти, ні пити не хотілось. Лише одне запитання було в голові: "Чому?..". Повертаючись додому, чоловік побачив, як у лютневий мороз на обледенілій гілці сидить малесенька пташина і співає.

– Де серед такого морозу вона взялася? – подумав він. Це був Божий знак: незважаючи на всілякі негаразди,  треба жити далі. Так як і ця пташина: їй холодно, а вона співає. З цими роздумами йшов додому, бо на нього чекала хвора дружина, якій потрібна була його підтримка.

… Через 35 днів, 12 лютого 2011 р., Оксани Ліщук  не стало. Тоді цілу ніч Юрій зі своєю матір'ю не відходили від ліжка хворої, молилися, читали Псалми. І з 5.00 до 7.00 год. ранку на руках у чоловіка вона помирала....

Не раз малий Максимко тулив до себе Оксанин халат і казав: "Він пахне мамою…".

l

… Йшов час. Шість з половиною років Юрій Ліщук був сам. Нелегко доводилося, молодому вдівцеві з трьома дітками. Але з Божою поміччю давав якось раду. Спочатку навіть і не планував вдруге одружуватись – все ніяк не міг забути кохану дружину. Та згодом старі рани потроху стали гоїтись, та й люди стали радити, щоб шукав собі пару. 

Бо ж і в Біблії написано: "Недобре, щоб бути чоловіку самотнім…" (Буття 2:18) і "Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його. Також коли покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?" (Еклезіястова 4:9-11).

Сім’я Ліщуків завжди була під пильним оком Господа. Він скрізь і всюди керував їхнім життям та ніколи не залишав їх. В 2013 році Ліщука перевели на пасторське служіння в Червоноград. І він разом з дітками переїжджає на нове місце проживання. У службових справах  часто бував у Львові на християнському телеканалі "Надія", де працювала молода дівчина Уляна. Вона ще за сумісництвом в адвентистській школі викладала англійську мову. Дівчина сподобалась Юрію. Він став прислухатися до свого серця.

– Я не знав, чи подобаюсь я їй, чи ні… І як з нею потоваришувати? – розповідає чоловік. – Адже я старший за неї на цілих 20 років та ще й з "приданим" – троє дітей!

– Спочатку написав Уляні коротеньку есемеску: "Добрий вечір! Як життя молоде?". І більше нічого. І з того часу протягом  півтора  року спілкувалися щодня. Уляна знала про Юру все – за цей час вони встигли зрозуміти один одного. Вони постійно молилися і просили у Бога поради. Юра каже: "Я хотів, щоб моя сімейна картина складалася з двох пазлів. Перший – щоб Уляна любила мене, а другий – щоб мої діти прийняли її".

– Я молився: " Боже, якщо все це від Тебе – то виклич в Уляни взаємну любов до мене, і хай вона полюбить моїх дітей, а вони приймуть її в нашу сім'ю".

Через рік спілкування Юрій Ліщук дійсно побачив, що Уляна любить його дітей і його самого. Бог дав відповідь на молитву.

l

… За півроку до одруження Юрій Ліщук працював на будівництві молитовного будинку. Поїхав у Ковель на фірму "Верес", щоб купити облицювальну плитку. Розрахувавшись, чек викинув у смітник біля каси.

– Не викидайте чек! – сказала касир.

– Чому?

– Хіба ви не знаєте, що в цьому році (2016 р. – саме перед Новим роком) розігрується остання путівка в Єгипет?

– Ні, не знаю. А що для цього потрібно? – спитав Юрій.

– Напишіть номер "молільника" і своє прізвище і вкиньте в урну, а  наступної  неділі о 14.00 год. приходьте на розіграш і будьте присутні особисто. 

Юрій Ліщук  не вірив в удачу, бо ніколи нічого не вигравав,та все-таки свій чек вкинув в урну. Через тиждень Уляна завітала до Юрія, і вони удвох поїхали на "Верес".

– Ти йди на розіграш, а я буду молитися за тебе, – сказала майбутня дружина Юрія. Уляна молилася в машині, а Юра пішов на розіграш. Він стояв збоку і дивився, як маленький хлопчик діставав з урни чиїсь чеки, на які випали 500 і 1000 грн. І ось настав вирішальний момент:  всі чекали головного призу  – путівки. Кому ж випаде таке щастя, кому ж воно дістанеться? З натовпу кричали, щоб малий добре перемішав чеки. Всі затамували подих… 

– І раптом з самого дна урни хлопчик дістав найменший чек, на якому ледве вмістився номер мобільного телефону  і прізвище, хоча там було багато довжелезних чеків. Журі зачитує прізвище власника чека: "Ліщук Юрій! Є такий?"

– Є!

Юрій не вірив власним вухам, не знав, чи це сон, чи реальність. Йому вручили сертифікат і путівку в Єгипет на двох. Щасливий володар путівки пішов до машини, щоб поділитися радістю з майбутньою дружиною. Їй теж не вірилось, що Господь так щедро їх благословив.

l

Оскільки  Юрій з Уляною ще не були одружені,  то мав їхати в Єгипет найменший син Максимко з татом. Та раптом Юрія "схопила" спина, і він зліг пластом. Ні про яку подорож не могло бути й мови. Зателефонував  на фірму. Перенесли поїздку на пізніший термін – десь після Нового року. Але кожен раз знаходились якісь вагомі причини, щоб не їхати. І тоді Ліщук сказав адміністрації "Вересу": "Певне, у Бога є свої плани щодо моєї поїздки". 

Він розказав про своє минуле життя та плани на майбутнє. І адміністрація пішла назустріч Юрію: вона дозволила (з невеличкою доплатою) їхати на відпочинок утрьох. 21 травня 2017 року Ліщуки Юрій та Уляна зіграли весілля і зареєстрували свій шлюб. А через два дні, взявши з собою Максимка, полетіли в Єгипет. Враження від подорожі – незабутні. Всі були щасливі і задоволені. Нарешті, життя Юрія Ліщука, як він і мріяв, склалося з двох пазлів, на яких вималювалася сімейна картина. 

Зараз сім'я Ліщуків живе повноцінним життям, звершуючи служіння в церкві АСД  м.  Любомля. Софійка вже доросла – вийшла заміж у Львові і працює секретарем, де трудилася раніше Уляна. Вона поступилася їй своїм місцем. Живе на квартирі в Уляниної бабусі. 

Син Віктор закінчує Ковельський медичний коледж  і мріє  вчитися далі – на лікаря. А Максимко – ще школяр, він біля тата і Уляни, яка не обділяє його своєю любов'ю: кожен ранок він прокидається від Уляниного поцілунку і не ляже спати, доти, доки Уляна не поцілує його. Вона – як подруга для Юриних дітей. Влітку Юрій та Уляна планують поїхати до Уляниних батьків у Мадрид, які вже більше 10 років живуть там.  І на цей раз візьмуть з собою старшого сина Віктора. Юрій  Ліщук безмежно вдячний Богу за те, що Він не залишив його самого, а дарував йому повноцінну сім'ю.

Галина Оліферчук.    

НА ЗНІМКАХ: миті життя сім'ї  Ліщуків.

Фото з архіву автора.

– Тату, а в мами лобик холодний, – тихенько сказав шестирічний Максимко, що першим з дітей вранці прибіг до ліжка уже неживої Оксани. Хлопчик поцілував маму,  але вона нічого не бачила і не чула. Її бездиханне тіло було у владі смерті.

– Господи! Забери мене до ранку, щоб діти не бачили моїх страждань, – просила тієї ночі у Бога Оксана. І Бог виконав її прохання. 

 В ту ж мить прокинулись двоє старших дітей: 15-річна Софійка і 12-річний Вітя. Троє дітей не бачили, як помирала найдорожча людина – їхня мама. Вони лише усвідомили, що залишилися сиротами.

… Сім’я Юрія та Оксани Ліщуків, як і кожен  із нас, раділа  життю,  виховувала 3 дітей, будувала плани на майбутнє. Вона була вчителем молодших класів, а він – пастором ЦАСД в м. Ковелі. Та їхнім планам не судилося збутися – непоправне горе увірвалось у  сім'ю. Раптом без причини стала худнути дружина. Їй нічого не боліло, не турбувало. Але чоловіка такий стан не влаштовував,  тож Юрій повіз Оксану у Львів на обстеження. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 894

Мабуть, складно знайти таку жінку, яка не любила і не носила б прикрас.  То ж не дивно, що модельєри щорічно представляють нам неймовірні колекції дизайнерських виробів, здатних зробити помітним і незабутнім навіть найпростіший образ. 

Так,  колекції нового модного року пропонують найширший вибір елегантних і гранджевих кілець і сережок, етнічних браслетів й намист, блискучих брошок та королівських тіар. 

Прикраси в нинішньому  році повинні бути великими, об'ємними і багатошаровими.  

Гуру фешн-індустрії роблять ставку на розмаїття і вседозволеність. Головний слоган 2018 року: "Ніякої дешевизни"! В тренді – жіночні ланцюжки та браслети, етнічні намиста з помпончиками, а також масивна біжутерія. Основні поради стилістів: 

– піку популярності досягли брошки, які протягом кількох сезонів залишалися поза увагою модельєрів. В тренді –  ретро-варіанти, декоровані камінням Сваровськи та перлами, а також брошки, що  імітують медалі, з  підкреслено брутальними  прикрасами з металу. Головним трендом в сегменті брошок стало використання фігурок змій, метеликів тощо;

– звичні у виготовленні прикрас металеві матеріали і дорогоцінні метали були потіснені фактурними тканинами, напівдорогоцінним камінням, шкірою, пір'ям і навіть деревом. Лідерами серед декоративних каменів стали яшма, аметист і малахіт; 

– підтримується ефект тривимірності, який досягається використанням опуклих жорстких фактур або об'єднанням відразу декількох виробів у комплект; 

– маленькі сережки поступово відходять у минуле – вони повинні досягати середини шиї або навіть спускатися на плечі, приковуючи погляд помітними переливами каміння або великою кількістю металевих елементів. Окремо проявив себе тренд на асиметрію – найстильніші модниці можуть носити лише одну масивну сережку або прикупити комплект виробів, виконаних в одній стилістиці; 

– чокери з оксамиту вже не є трендом сезону, однак і з цього правила є винятки – якщо ви знайдете чокер, в якому на тонкій шкіряній смужці нанизані блискучі стразами літери, що утворюють слоган, ви точно потрапите в число найбільших модниць; 

– окремо згадаємо прикраси з декором у вигляді птахів – пернаті представники фауни масово "гніздяться" на кольє, перснях, браслетах і сережках. Цей екзотичний тренд можна побачити на останніх показах від Lanvin і Gucci; 

– трендовий бохо проник і в сегмент прикрас, що виразилося в достатку великих підвісок-амулетів і талісманів від Etro, Missoni і Valentino; 

– одним з найстильніших і  найбільш затребуваних прикрас сезону можна назвати браслет. Якщо ви не любите декорувати себе сережками або кільцями, просто купіть пару браслетів у вигляді зв'язки ланцюжків, масивний виріб в етно- або панк-стилі; 

– ваші прикраси мають гармонійно поєднуватися з квітами одягу або виділятися в монохромному образі; 

– стилісти наполягають на правилі одного акценту – масивні кольє, сережки або підвіски повинні доповнюватися легкими прикрасами; 

– влітку і навесні, коли ми одягаємося в легкий одяг, варто носити витончені прикраси лимонного кольору, золото, срібло або ж привертати увагу оточуючих однією деталлю – наприклад, дуже великими амулетами з дерева. 

В зимові сезони невеличкі прикраси губляться на тлі об'ємних кардиганів та пальто, так що краще вибирати величезні брошки або чудернацькі браслети, які можна носити на зап'ясті  поверх рукавички. 

Стрази нинішнього року покривають кожен сантиметр кілець, сережок і намиста, представлених будинками високої моди.  Все так само часто використовуються топази, лазурити, аметисти і малахіт, проте на перше місце стрімко вирвався гірський кришталь. 

Покази від Valentino і Balenciaga досі рясніють прикрасами у вигляді ланцюгів, виконаних у фантазійному плетінні. Alexander Wang, Leonard, Marc Jacobs і Moschino дотримуються більш витонченого напряму, пропонуючи елегантні прикраси із зв'язок тоненьких ланцюжків, декорованих підвісок у вигляді листочків, сердечок та ін. 

Не менш популярні металеві кулони у стилі арт-деко, підвішені на довгому ланцюжку, який  повинен доходити майже до талії. 

Металеві прикраси золотих, платинових і срібних відтінків можна сміливо назвати фаворитами модного року. Мабуть, жоден модний будинок не проігнорував тренд на металеві прикраси. 

Так, наприклад, Balenciaga і Louis Vuitton зволіли використовувати металеві сплави при виготовленні великих браслетів в трендовій геометричній формі. 

Поліровані металеві кільця стали родзинкою показів від Gucci і Roberto Cavalli. Модницям запропонували широкий вибір сережок у вигляді об'ємних кілець і ажурних зв'язок металевих деталей. 

Любов до химерності призвела до появи вельми нестандартних виробів – Dolce&Gabbana, Versace,  Kenzo пропонують носити воістину королівські кольє-комірці, хутряні та металеві намиста-чокери. John Galliano і Loewe радять зробити акцент на детелях  з  величезними  підвісками  у вигляді дамської сумочки або театральної маски. 

Найяскравіший тренд 2018 року – масивні намиста з пластику, каменю або металів.  

Контрастування колірних рішень і фактур особливо сильно проявилося в сегменті намист – новомодні пластрони відрізняються багатошаровістю та об'єднанням самих різних матеріалів в одному виробі. 

В одному намисті ви можете побачити перли, металеві пластинки, стрази та емалеві вставки – цей ф'южн з фактур виглядає дуже химерно, але неймовірно стильно.

Шанувальниці ретро можуть знову носити довгі перлинні нитки, елегантні сережки-гвоздики і кільця з перлами. Однак така лаконічність зустрічається досить рідко – в 2018 році дизайнери віддали перевагу  м'яким переливам  перламутру  з металевим блиском. Сережки і кільця  також не позбавлені незвичайності – це можуть бути  величезні металеві кулони з вкрапленнями чорних перлів або сережки з декількох динамічно сполучених ниточок з дрібними молочними перлинками. 

Прикраси для волосся все ще залишаються дизайнерськими фаворитами. Звичайно, далеко не кожна модниця наважиться надіти тіару з розсипом блискучих каменів або об'ємних квітів, як у Alexander McQueen і Dolce&Gabbana, хоча для урочистого виходу у світ навряд чи можна відшукати більш помітну прикрасу. 

Для любительок мінімалізму є й інший варіант – обідки і шовкові пов'язки, декоровані перлинками, бісерними квітами і дрібними розсипами страз, які представили дизайнери з дому Chanel. 

Кілька слів варто сказати і про сегментні дорогоцінні ювелірні вироби, адже, незважаючи на загальну захопленість біжутерією, знайдуться дівчата, які віддають перевагу носити тільки золото та срібло. В даному випадку дизайнери радять звертати увагу на такі тренди: 

– срібні вироби все ще більш популярні, ніж золоті. Дизайнерам ювелірних будинків настільки сильно полюбився м'який срібний блиск, що вони виготовили неймовірну кількість елегантних прикрас;

– великі срібні кольє повинні виглядати легко, тому віддавайте перевагу ажурним мереживним комірцям або прикрасам, виконаним з пустотілих кілець або динамічно підвішених пластин; 

– золоті вироби не повинні підкреслювати ваш вік і надавати солідність, так що в сегменті золота править бал легковажності. Так, ювеліри  пропонують в останніх колекціях намиста, кільця і браслети, декоровані льодяниками, повітряними кульками,  бджолами,  фруктами і,  навіть,  овочами, виконаними із золота і дорогоцінних каменів; 

– статусні і великі прикраси, які зроблять вас королевою світського заходу.  

Отож, вмійте бути красивою і даруйте цю красу оточуючим!

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Мабуть, складно знайти таку жінку, яка не любила і не носила б прикрас.  То ж не дивно, що модельєри щорічно представляють нам неймовірні колекції дизайнерських виробів, здатних зробити помітним і незабутнім навіть найпростіший образ. 

Так,  колекції нового модного року пропонують найширший вибір елегантних і гранджевих кілець і сережок, етнічних браслетів й намист, блискучих брошок та королівських тіар. 

Прикраси в нинішньому  році повинні бути великими, об'ємними і багатошаровими.  

Гуру фешн-індустрії роблять ставку на розмаїття і вседозволеність. Головний слоган 2018 року: "Ніякої дешевизни"! В тренді – жіночні ланцюжки та браслети, етнічні намиста з помпончиками, а також масивна біжутерія. Основні поради стилістів: 

– піку популярності досягли брошки, які протягом кількох сезонів залишалися поза увагою модельєрів. В тренді –  ретро-варіанти, декоровані камінням Сваровськи та перлами, а також брошки, що  імітують медалі, з  підкреслено брутальними  прикрасами з металу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 823

Як підбадьоритися 

за п'ять хвилин?

Кажуть, що краще вчасно відпочити 5 хвилин,  ніж годину, але запізно. 

Люди, які зайняті розумовою працею й змушені постійно сидіти, обов'язково повинні робити 5-хвилинні перерви – хоча б один раз на дві години. Швидко зняти втому допоможе простий, але діючий комплекс вправ.

1. Вдихніть на повні груди 3 рази.

2. Енергійно розітріть вуха спочатку вгору-вниз, потім вліво-вправо.

3. Розітріть щоки.

4. Помасажуйте потилицю.

5. Легко проведіть пальцем кілька разів уздовж брів.

6. Імітуючи вмивання, легко помасажуйте обличчя обома руками.

Завдяки таким заняттям до вечора у вас не буде відчуття, начебто вас вичавили, як лимон. Тренінг не займе багато часу, а користь від нього – величезна.

Щоб  швидко заснути…

Шалений ритм сучасного життя, стрес і перевтома часто викликають одне бажання: дочекатися вихідних і добре виспатися.  Але приходить довгождана п’ятниця, завтра вихідний, а заснути вночі не вдається. Що ж робити? Ось кілька корисних порад:

випийте склянку гарячого молока з медом або трав’яного чаю з ромашкою (можна валеріаною);

почитайте класиків або товсту нудну книгу на зразок латиноамериканської саги;

перед тим, як вимкнути світло, зробіть 10-хвилинну вправу з релаксації: лежачи на спині, носом повільно вдихніть, потім видихніть. Починаючи з ніг, по черзі напружте й розслабте кожний мускул вашого тіла. Відчуйте, як ваше тіло важчає, поринає в матрац;

уявіть, що зараз потрібно не заснути, а прокинутися. Згадайте, як наполегливо дзвенить будильник, як багато нудних справ вам належить робити, як не хочеться підніматися з теплого ліжка. Чим більше у вас буде небажання вставати, тим сильніше ви захочете заснути;

лягайте спати до опівночі. Цей сон буде найкориснішим, організм прекрасно відпочине.

Смачно і корисно

Наукові дослідження дозволяють зробити висновок,  що для зростання розумових здібностей варто їсти продукти, корисні для серця, бо вони так само корисні і для мозку. 

Перше місце у цьому списку посідає журавлина. Вона поліпшує пам’ять та роботу опорно-рухового апарату, особливо у людей старшого віку. 

На другому місці – чорниця, яка до всіх попередніх властивостей ще й додає поліпшення зору. На третьому місці капуста та буряк, потім – жирна риба, зокрема, лосось, сардини та оселедець. Дуже корисний і шпинат – зміцнює нервову систему і сприяє розвитку пізнавальних здібностей.

Кажуть, що краще вчасно відпочити 5 хвилин,  ніж годину, але запізно. 

Люди, які зайняті розумовою працею й змушені постійно сидіти, обов'язково повинні робити 5-хвилинні перерви – хоча б один раз на дві години. Швидко зняти втому допоможе простий, але діючий комплекс вправ.

1. Вдихніть на повні груди 3 рази.

2. Енергійно розітріть вуха спочатку вгору-вниз, потім вліво-вправо.

3. Розітріть щоки.

4. Помасажуйте потилицю.

5. Легко проведіть пальцем кілька разів уздовж брів.

6. Імітуючи вмивання, легко помасажуйте обличчя обома руками.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 721

Пригода трапилась у суботу, 20 січня, близько 23-ї години по вулиці Варшавській у Ковелі. За фактом автопригоди поліція розпочала кримінальне провадження.

Водій легковика "BMW" допустив зіткнення з автомобілем швидкої допомоги "УАЗ", після чого остання зіткнулася з припаркованою вантажівкою "ДАФ". Винуватець аварії з місця ДТП втік.

Внаслідок ДТП 60-річний водій "УАЗу" та двоє пасажирів транспортного засобу, 43 та 30 років, отримали тілесні ушкодження. Водія швидкої госпіталізували у відділення травматології міської лікарні.

Поліцейські оперативно встановили винуватця аварії. Ним виявився 26-річний житель Ковельського району. Транспортний засіб вилучили та помістили на арештмайданчик.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України. Триває слідство.

l

17 січня до Ковельського відділу поліції надійшло повідомлення від головного лісничого Білинського лісництва про те, що невідома особа здійснювала незаконне полювання. Відомості про цю подію поліція внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 248 Кримінального кодексу України.

Інцидент трапився в лісі поблизу села Гішина Ковельського району. На місці пригоди правоохоронці виявили тіла убитих трьох козуль, вилучили одноствольну рушницю "Алтай" 12-го калібру.

Вилучену рушницю направили на експертизу. Мисливська зброя належним чином зареєстрована та належить 41-річному жителю міста Ковеля.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст. 248 (незаконне полювання) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

Ковельський відділ поліції Волинської області.

Пригода трапилась у суботу, 20 січня, близько 23-ї години по вулиці Варшавській у Ковелі. За фактом автопригоди поліція розпочала кримінальне провадження.

Водій легковика "BMW" допустив зіткнення з автомобілем швидкої допомоги "УАЗ", після чого остання зіткнулася з припаркованою вантажівкою "ДАФ". Винуватець аварії з місця ДТП втік.

Внаслідок ДТП 60-річний водій "УАЗу" та двоє пасажирів транспортного засобу, 43 та 30 років, отримали тілесні ушкодження. Водія швидкої госпіталізували у відділення травматології міської лікарні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 586

Ось і підійшли до завершення веселі та радісні зимові свята, останнє з яких Хрещення Господнє, або ж народна назва Йордан чи Водохреща. Цього дня традиційно у храмах України відбулося освячення води та купання у водоймах.

Звичайно, ці давні релігійні звичаї були проведені й у храмах Господніх с. Любитів, які відвідали чимало люду.  Після обряду освячення води та купання найвідважніших у місцевому озері, відбулося й освячення домівок селян та державних установ. А вже ввечері любитівці мали чудову нагоду насолодитись святковими віншуваннями у Любитівському Будинку культури.  Розпочалося святкове дійство із привітання ведучої  зі святами всіх присутніх глядачів у залі. Також, до вітального слова приєднався наш сільський голова Віктор Павлов, який побажав односельчанам міцного здоров’я, миру та всього найкращого у прийдешньому 2018 році.

Ну, а далі зі сцени лунали численні музичні вітання дитячих та дорослих творчих колективів села Любитів, Ворони та Рокитниці. Нові та вже відомі колядки, щедрівки захоплювали та радували слухачів, які їм підспівували та проводжали щирими оплесками їх виконавців.

Потішили присутніх й наші талановиті діти, які віншували так щиро, що відчувалась уся теплота їх юних сердець.

У таких щирих та прекрасних новорічно-різдвяних віншуваннях швидко промайнув час і підійшов до завершення святковий захід. Але вражені чудовим дійством глядачі не хотіли відпускати артистів, тому на останок спільно та гучно заспівали усім знайому колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю!».

Тож, щиро дякуємо працівникам та аматорам сцени закладів культури за цікаву програму даного вечора, за море позитивних емоцій та неймовірно-чудових вражень, які ще довго залишатимуться у пам’яті кожного.

Юлія Войтюк,

бібліотекар с. Любитів.

На ЗНІМКУ: аматори сцени села Любитів під час святкового заходу.

Ось і підійшли до завершення веселі та радісні зимові свята, останнє з яких Хрещення Господнє, або ж народна назва Йордан чи Водохреща. Цього дня традиційно у храмах України відбулося освячення води та купання у водоймах.

Звичайно, ці давні релігійні звичаї були проведені й у храмах Господніх с. Любитів, які відвідали чимало люду.  Після обряду освячення води та купання найвідважніших у місцевому озері, відбулося й освячення домівок селян та державних установ. А вже ввечері любитівці мали чудову нагоду насолодитись святковими віншуваннями у Любитівському Будинку культури.  Розпочалося святкове дійство із привітання ведучої  зі святами всіх присутніх глядачів у залі. Також, до вітального слова приєднався наш сільський голова Віктор Павлов, який побажав односельчанам міцного здоров’я, миру та всього найкращого у прийдешньому 2018 році.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

У Ковелі з ініціативи духовенства Української Православної Церкви Київського Патріархату, очолюваного протоієреєм Анатолієм Александруком, щороку 19 січня проводиться урочисте Богослужіння і водосвяття на міському водосховищі, що в центрі міста.

Не стало винятком і цьогорічне Водохреще. Не зважаючи на пронизливий вітер і мокрий сніг, поблизу ДЮСШ "Ніка-Сільмаш" зібралися в обідню пору десятки людей різного віку. Прийшли навіть молоді батьки з маленькими дітками у колясках.

Звершивши обряд Богослужіння в супроводі церковного хору, о. Анатолій освятив воду у Турії і звернувся до присутніх з вітальним словом. Він подякував їм за участь в традиційній церемонії водосвяття, побажав добра і благополуччя, а найголовніше — миру в нашому спільному українському домі і, звичайно ж, скропив усіх цілющою йорданською водою.

А далі бажаючі, яких виявилося досить багато, почали по черзі занурюватися у воду в спеціально для цього вирубаній ополонці, яка мала форму хреста. 

Разом із іншими пірнальниками вирішив випробувати власну силу волі, очиститися від усього поганого і оздоровитися на весь прийдешній рік в цілющих Водохрещенських водах і 12-річний ковельчанин, вірний шанувальник та читач “Вістей Ковельщини” Олександр Божичко (на знімку). Як виявилося, хлопчина занурюється у крижану воду на Водохреще уже не вперше та й, взагалі, намагається вести активний та здоровий спосіб життя.

Всі набрали у принесений посуд річкової води, котра, як вони сподіваються, додасть їм сили і здоров'я на весь наступний рік.

Цікаво відзначити, що масові купання відбулися і в інших місцях замерзлої Турії, вода в якій після проливних осінніх дощів, як ніколи, чиста і свіжа.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час обряду водосвяття у Ковелі.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

У Ковелі з ініціативи духовенства Української Православної Церкви Київського Патріархату, очолюваного протоієреєм Анатолієм Александруком, щороку 19 січня проводиться урочисте Богослужіння і водосвяття на міському водосховищі, що в центрі міста.

Не стало винятком і цьогорічне Водохреще. Не зважаючи на пронизливий вітер і мокрий сніг, поблизу ДЮСШ "Ніка-Сільмаш" зібралися в обідню пору десятки людей різного віку. Прийшли навіть молоді батьки з маленькими дітками у колясках.

Звершивши обряд Богослужіння в супроводі церковного хору, о. Анатолій освятив воду у Турії і звернувся до присутніх з вітальним словом. Він подякував їм за участь в традиційній церемонії водосвяття, побажав добра і благополуччя, а найголовніше — миру в нашому спільному українському домі і, звичайно ж, скропив усіх цілющою йорданською водою.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 592

Гороскоп 

 з  29 січня по 4 лютогоГороскоп   з  29 січня по 4 лютого

Гороскоп з 29 січня по 4 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 450