Гороскоп 

 з  22  по  28 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 588

Зимова пора тішить кожного з нас не лише додатковими днями відпочинку, розвагами й мандрівками. Найголовніше полягає у тому, що всі ми – і дорослі, і малі поринаємо в чудовий світ українських національних традицій, відчуваємо радість спілкування з духовним багатством нашого народу.

Свідченням цього є традиційне проведення у перші січневі дні фестивалів колядок і щедрівок у місті і районі. Так, 8 січня такий фестиваль відбувся в міському Народному домі "Просвіта", який зустрів його учасників і багаточисельних глядачів оновленим інтер'єром фойє, зали і сцени. В такому гарному і ошатному приміщенні  по-особливому піднесено звучали піснеспіви у виконанні церковних та аматорських гуртів. Фоторепортаж про цю подію читайте на 8-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

НА ЗНІМКУ: учасник фестивалю колядок "З Різдвом Христовим!" – народний аматорський фольклорний гурт "Намисто".

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Зимова пора тішить кожного з нас не лише додатковими днями відпочинку, розвагами й мандрівками. Найголовніше полягає у тому, що всі ми – і дорослі, і малі поринаємо в чудовий світ українських національних традицій, відчуваємо радість спілкування з духовним багатством нашого народу.

Свідченням цього є традиційне проведення у перші січневі дні фестивалів колядок і щедрівок у місті і районі. Так, 8 січня такий фестиваль відбувся в міському Народному домі "Просвіта", який зустрів його учасників і багаточисельних глядачів оновленим інтер'єром фойє, зали і сцени. В такому гарному і ошатному приміщенні  по-особливому піднесено звучали піснеспіви у виконанні церковних та аматорських гуртів. Фоторепортаж про цю подію читайте на 8-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

НА ЗНІМКУ: учасник фестивалю колядок "З Різдвом Христовим!" – народний аматорський фольклорний гурт "Намисто".

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 394

1. На підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 15 січня по 30 березня 2018 року оголошується приписка до призовної дільниці Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату юнаків 2001 року народження.

2. Явці для приписки підлягають усі юнаки, які народилися з  1 січня по 31 грудня 2001 року народження включно, постійно або тимчасово проживають на території міста Ковеля та Ковельського району, а також громадяни старшого призовного віку, які не були приписані раніше.

3. Усі громадяни, яким належить з'явитися для приписки до призовної дільниці, зобов'язані прибути за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 14 у визначений для них час, маючи при собі документи, що зазначені у повістці. Громадяни, які не отримали повістку, зобов'язані прибути за зазначеною адресою з 15 січня 2018 року, маючи при собі документи, які посвідчують особу.

4. На підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів зобов'язані звільнити юнаків, яким необхідно прибути для приписки до призовної дільниці  на час, необхідний для проходження приписки, і забезпечити їх своєчасну явку до військового комісаріату.

Сергій ГЛАДУН,

військовий комісар Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату, підполковник.

1. На підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 15 січня по 30 березня 2018 року оголошується приписка до призовної дільниці Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату юнаків 2001 року народження.

2. Явці для приписки підлягають усі юнаки, які народилися з  1 січня по 31 грудня 2001 року народження включно, постійно або тимчасово проживають на території міста Ковеля та Ковельського району, а також громадяни старшого призовного віку, які не були приписані раніше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 622

Щось, певно, не так пішло у світі, коли на такій хорошій землі, у працьовитому, миролюбному краї знову спалахнула війна. Адже українці чи не найбільше зазнали горя у Другій світовій. Вже й ніби призабулось, маємо свою незалежну Україну, то чому рани землі кровоточать нині, чому гинуть люди, діти, онуки, чому плаче наша земелька?

 Всього цього  не може збагнути хлібороб-фронтовик, житель с. Поворська Никанор Себестьянович Никончук. Доля вмістила в його життя стільки подій, переживань, тривог, що  вистачило б  на багатьох. А він ніс сам отой тягар, пройшов через всі випробування, але вижив,  не нарікає на свою долю. 

"Знаєте, – каже нині Никанор Себестьянович, – у кожного із нас свій хрест, який він сам обрав і який повинен нести.  А ще треба жити з Богом у серці, вірити в Нього не просто на словах, а на ділі. Тоді все пережити можна".

Народився Никанор Себестьянович в багатодітній сім'ї. Доводилося багато працювати, допомагати батькам по господарству. Від його дитячої цікавості не могло сховатись нічого, хотілось вчитись, багато знати.

Але війна чорним вихором ввірвалась у мирне життя людей, перекресливши всі юнацькі плани, надії, сподівання.  Нелегкий той час, незабутній. Тривожні дні й донині відлунюють в серці ветерана пекучим болем, скупі сльози туманять старечі очі. 

"Як відступали радянські війська, не дуже пам'ятаю. А коли німці стояли в селі, того повік не забуду", – зауважує ветеран.

Никанору вручив повістку військкомат,  коли йому не виповнилось й сімнадцяти.  Це був останній воєнний призов.  Що таке війна, фронтове життя, наш герой пізнав там, на Далекому Сході. А перед тим була військова підготовка в Саратові, були незабутні татіщевські табори з нелюдськими умовами життя. Незабутнім став день Перемоги.

"Ми так зраділи тоді, – згадує Никанор Себестьянович. – Думали, їдемо додому, війна ж закінчилась. Але ні: одягнули нас в нову, правда, англійську форму, і відправили на Схід.  Зустріла там чужа земля вибухами бомб, пожежами. Війна є війна, а зблизька вона дуже страшна.  Кожен той день перед очима поранені, вбиті, муки, біль.  А як я вижив, донині дивуюсь.

Але вірю: спасла мене велика віра в Бога й іконка Матері Божої, яку мені подарувала тьотя, проводжаючи на фронт.  З нею я не розлучався, пройшовши всю війну.

Пам'ятаю,  в Манджурії під час бою мене присипало землею.  Нагодилися солдати, котрі відкопали. Довкола вбиті, а я навіть не поранений. Кажуть: "В сорочці народився", а я притискаю до грудей руку, тулю до себе іконку Богоматері і щиро дякую за спасіння".

Пройшло багато часу після вогненних  років війни, але пам'ять солдата жива. І нині, дивлячись телепередачі про події на Сході України, здригається серце солдата. Бо війна і тоді, і нині  несе смерть, горе, страждання.

Війна для Никанора Себестьяновича закінчилась 2 вересня 1945 року. Але довго ще солдат заліковував рани, дослужував в Читі.  Через 6 років повела його дорога додому.  Тут сина чекала згорьована сім'я,  бо  уже отримали похоронку.  На фронтових дорогах його брати зіткнулись з фашистською кулею. Один – в Ростові, другий – в Прибалтиці.

Чекала молодого солдата  і його зранена земля, розкинувши свої чорні гони.  Чекала його молодої сили, міцних рук, знань.  Як згадує фронтовик, військовий гарт допоміг.  І не було коли думати про навчання – робочим рукам місце знайшлося на тракторній бригаді.   Став працювати трактористом.  А яка була техніка в повоєнний час? Все старе, розбите, розвалене, але якось докупи складали, бо треба було орати, сіяти, заготовляти корми для худоби. 

"Мої ровесники пам'ятають, якою тяжкою була робота на селі.  Майже все робили вручну. Праця в полі, на фермі важка й виснажлива, але техніка згодом заміняла ручну працю", – продовжує далі  свою розповідь ветеран.

Колишній солдат жив життям села, весь час проводив біля техніки, разом з сівачами, орачами турбувався про кращі часи, легше життя. Невдовзі очолив тракторну бригаду. Неспокій подвоївся. Де взяти техніку, запчастини?  Але з бігом часу збільшилась кількість техніки, вона стала якіснішою. Згодом бригада мала 12 комбайнів різних  марок, понад 50 тракторів, достатню кількість допоміжних механізмів.

В бригаді працювали 120 механізаторів. Господарство було багатогалузеве, тож роботи вистачало цілий рік.  Часто Сонце зустрічав на роботі,  і зоряною була дорога додому. 

А чи була в бригадира відпустка? Не пам'ятає, завжди в роботі, клопотах, турботах. Зате знає: колись один з пророків сказав: "Якщо працювати без любові, то краще просити милостиню". А він працював, не шкодуючи ні себе, ні часу свого. 

Тож недаремно С. В. Семенюк, голова об'єднаної Поворської територіальної громади,  наголошує, що в селі знають ветерана як відданого працелюба, людину щирої вдачі, невтомного, порядного працівника і доброго сім'янина.

Колись в юності доля звела його з гарною поворчанкою Ганною.  Весняна круговерть  дала початок щасливому сімейному життю на довгі роки.  Які кольори воно увібрало? Було всього.

 Самим довелось ставати на ноги.  Треба було збудувати дім, засіяти ниву, посадити сад – то суть хліборобського життя.  Тож будували хату, свою, добротну.  Бог подарував щасливим батькам дві донечки і синочка.  Виросли діти, розлетілись від батьківського порога, створивши свої сімейні гніздечка, стали хорошими людьми. 

Вже давно пішла у Вічність людина, з якою крокували довгою дорогою життя, ділили радість і смуток. Никанор Себестьянович і досі топче ряст, опорою його є четверо онуків і п'ятеро правнучат – його радість, його надія, його багатство.  І хоч не живуть поряд, але батьківська хата не буває без рідних: то один заїде, то другий заскочить.  А у святкові дні всі злітаються допомогти, вклонитись главі сім'ї, поцілувати натруджені руки.

Ветеран не завжди чекає на допомогу – сам порядок біля хати наводить, в городі клопочеться. Ще й дах на хаті пофарбував.

Напередодні Нового року до ветерана завітали заступник голови районної ради Олександр Пасенковський, директор територіального центру Аркадій Степанюк, голова ветеранської організації Поворська Ганна  Шворак, аби привітати ювіляра із гарною датою – 90-річчям від дня народження (на знімках). 

Вони засвідчили свою глибоку шану до ювіляра за пройдені роки війни, працьовитість, мудрість, велику любов до життя.

Міцного здоров'я Вам, Никаноре Себестьяновичу, довголіття, спокою, любові, уваги від оточуючих!

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації. 

Фото з архіву райдержадміністрації.

Щось, певно, не так пішло у світі, коли на такій хорошій землі, у працьовитому, миролюбному краї знову спалахнула війна. Адже українці чи не найбільше зазнали горя у Другій світовій. Вже й ніби призабулось, маємо свою незалежну Україну, то чому рани землі кровоточать нині, чому гинуть люди, діти, онуки, чому плаче наша земелька?

 Всього цього  не може збагнути хлібороб-фронтовик, житель с. Поворська Никанор Себестьянович Никончук. Доля вмістила в його життя стільки подій, переживань, тривог, що  вистачило б  на багатьох. А він ніс сам отой тягар, пройшов через всі випробування, але вижив,  не нарікає на свою долю. 

"Знаєте, – каже нині Никанор Себестьянович, – у кожного із нас свій хрест, який він сам обрав і який повинен нести.  А ще треба жити з Богом у серці, вірити в Нього не просто на словах, а на ділі. Тоді все пережити можна".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 579

Міський голова Олег Кіндер відповів на поставлені йому запитання. 

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Разом з тим продовжимо розпочаті в 2017 році роботи з водовідведення на вулиці Холмській, в районі "Держлісгоспу", на що нам потрібно понад мільйон гривень.    

– У 2017 році чимало було зроблено, та що із запланованого не вдалося реалізувати?

– Хто був на минулорічному моєму звіті, мав би чути про те, що 2017 рік буде в основному роком облаштування доріг. Але ситуація, що склалася з Ковельським ветсанзаводом, не дала можливості втілити в життя проекти, на фінансування яких були передбачені кошти, що були змушені перекинути на здійснення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, яка склалася внаслідок діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод". Значні витрати на це будуть спрямовані і в 2018 році. 

Так, для водопостачання мікрорайону Ковеля-ІІ в бюджеті міста передбачено 8,5 млн. грн. на будівництво магістральних водопроводів, а також 1,5 млн. грн. – на будівництво вуличної мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони.  

– Коли плануєте провести ремонтні роботи по вул. Черняховського?

– На прохання жителів ще в 2016 році розроблено проектно-кошторисну документацію на влаштування тут тротуару з однієї сторони на відрізку від вул. Холмської до вул. Відродження, укріплення узбіч, проведення водовідведення на цій ділянці та встановлення двох автобусних павільйонів.

Вже підготовлені відповідні проектні матеріали. Тож все залежатиме від надходжень у бюджет. Це питання розглядатиметься на сесії міської ради, на якій і буде прийняте рішення. 

– Де кошти, які свого часу були виділені на ремонт вулиць Відродження та Черняховського? Чому не заплановані відповідні кошти на 2018 рік?

– На вулицю Черняховського кошти поки  не виділялись. А ті, що передбачалися на вул. Відродження (понад 1,5 млн. грн.), змушені були забрати на дофінансування ремонтних робіт на вул. Ярослава Мудрого. Це пов'язано з тим,  що, як вже зазначав у звіті, своїх зобов'язань щодо співфінансування не виконала обласна державна адміністрація. Тому ми змушені були розраховуватись з підрядниками самотужки.

Стосовно згаданих півтора мільйонів гривень, які були виділені на реконструкцію вул. Відродження, то, як відомо, за новими нормативними актами по всіх об'єктах мали провести повторну роботу з виготовлення проектно-кошторисної документації. Цей проект не пройшов державної експертизи: нам відмовлено в позитивному висновку. Була поставлена вимога стосовно виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт дороги на відрізку від вул. Варшавської до вул. Черняховського, на що закладені кошти в бюджеті міста на 2018 рік. 

Звичайно, у 2018 році ми не матимемо можливості профінансувати весь обсяг робіт, тому що лише відрізок від вул. Варшавської до вул. Боровця, за попередніми підрахунками, вартуватиме близько 26 млн. грн. Тож після розробки проектних матеріалів за результатами перевиконання міського бюджету буде виділено частину коштів на реконструкцію дороги, починаючи від вул. Варшавської. На подальший ремонт  кошти, в міру можливості, виділятимуться щороку.

– Яка доля Палацу культури імені Тараса  Шевченка?

– Цей об'єкт перебуває не в комунальній, а у приватній власності, тому громада Ковеля не вправі ним розпоряджатися. Про майбутнє цієї будівлі потрібно цікавитись у її власників, в яких, до слова, кілька років тому про це запитував, як і про долю веслувальної бази "Ніка-Сільмаш". Відповідь виявилася простою: якщо місто має кошти, нехай купує.

У свою чергу, хочу звернути увагу на об'єкти, що знаходяться у комунальній власності міста. Адже, приміром, маємо приміщення будівлі колишнього РАЦСу, другий поверх якого Ковельська районна рада вже передала у власність міста. Окрім того, у міській власності – колишнє поліклінічне відділення  по вул. Незалежності, 122 та інші споруди, які сьогодні руйнуються. В бюджеті 2018 року закладені кошти на обстеження цих об'єктів, буде виготовлена технічна документація, після чого прийматимуться рішення щодо подальшої їх долі. 

З приводу Палацу культури ім. Т. Шевченка важко щось сказати, тому повторюся: тим, кому збираються продати цей об'єкт, варто поцікавитися у теперішніх його власників. 

Щодо ідеї місту викупити Палац, то з економічної точки зору це буде абсолютно неправильно, адже це дороговартісний об’єкт не тільки для придбання, а й утримання його. Він може працювати тільки у форматі бізнесу.

– У центрі міста поблизу магазину "Фокстрот" вже близько п'яти років не впорядковано бруківку. Коли це буде здійснено?

– Стосовно вулиці Незалежності, 83, то реконструкція її дворової території зроблена три роки тому згідно з розробленим планом.

Власне, сьогодні мені було прикро чути від ковельчан закиди з приводу того, що, мовляв, в центрі міста вже втретє за рік перекладається бруківка. Якщо говорити про відстань від  перехрестя по вул. Театральній до будівлі торговельного закладу "Вопак", то востаннє тротуарну плитку там перекладали близько 15 років тому (хоча гарантія на бруківку в Україні, як загалом у Європі, дається не більше, ніж на п'ять років).

Знята бруківка складалася на піддони, фактично кожна заактована й відправлена в КП "Добробут", де буде перебрана і відібрана для подальшого використання. З настанням тепла нею плануємо  перекласти частину тротуару біля магазину "Фокстрот", адже там бруківка таких же розмірів та форми, яка виготовлялась на початку 90-их років і сьогодні майже не має аналогів.

Були зауваження й щодо реконструкції освітлення по вулиці Незалежності. Практично від перехрестя  вул. Володимирська-Незалежності до мосту  замінено ліхтарі на нові сучасні з енергозберігаючими світильниками. Це стало необхідним тому, що знос опор, які були встановлені по вул. Незалежності, сягав сімдесяти, а то й ста відсотків.

Окрім того, потрібно врахувати ще один момент, пов'язаний з новими нормативними актами Кабміну:  якщо раніше ми користувались пільговими тарифами на вуличне освітлення, то сьогодні маємо за це стовідсотково платити. Таким чином, замінивши ліхтарі на сучасні, можемо економити кошти на оплаті за електроенергію навіть у більшому обсязі, аніж  це було на пільгових умовах.

(Закінчення на 5-й стор.).

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 553

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Почалась війна. Івана забрали на фронт. Зосталася сама Марія з малим синочком Володею в колисці – добре, що з батьками. Німці зайшли до хати і побачили дитину Марії, стали питати, чиї ж вони. А баба Гапка (мати Марії) каже: "То мій онучок". – Гарний у вас "кляйнер", – відповів німецький солдат. Певне, у самого були вдома маленькі діти. 

– Щоб зостатися живими, стали втікати у ліс, що неподалік Грабово, – пригадує Марія Павлівна. – Запрягли свої коні, взяли з собою постіль, їжу, корову – і гайда до лісу. Кінчаться харчі – вночі їдемо до хати, щоб взяти їсти. Видоїмо корову, наваримо бульби – і так рятувалися від голоду. Цілий місяць були в лісі, добре, що то літо було.

Німці не раз навідувались до їхньої хати, щоб набрати харчів, тож брали, що хотіли. Пройшов фронт – повернулися додому. Стали відкопувати те, що закопали у себе на городі. Зерно і одяг не знайшли люди, то й не забрали, а рушники хтось відкопав і забрав. Згодом Марія впізнала своє в людей, але боялась казати, щоб не забили. Закінчилася війна, додому повернувся Іван – живий, здоровий – коханий чоловік Марії. 

Народилась дочка Віра, а ще через 15 років – Рита. Троє дітей годували Ісюки. Важко було, жили бідно. Добре, що мати Марії Павлівни була – то допомагала глядіти онуків. Після війни Марія з чоловіком материну хату з села перевезли у Ковель і зліпили "врем'янку". Іван мав “золоті” руки – все сам робив. За що не візьметься – все до кінця доведе. Згодом побудували хату. 

Марія Павлівна працювала на різних роботах, а чоловік – шофером в центральній райлікарні. Батьки хотіли, щоб діти були грамотні, тож приклали всі зусилля, аби вони вийшли в люди. Син Ісюк Володимир Іванович (нині покійний) став лікарем, працював у Ковелі. Згодом очолив центральну райлікарню. Його всі добре знають і пам'ятають, як хорошу людину. Дочки Віра і Рита закінчили медучилище.

Ісюки – династія лікарів. Бабуся Марія гордиться онуком і правнуком, які теж працюють лікарями. Онук Володя – лікар-гінеколог живе і працює в Москві. Правнук Іван закінчує медінститут в Запоріжжі. А взагалі-то у неї – 4 онуки і 3 правнуки. Всі вдячні Марії Павлівні за те, що вона у них є – проста сільська неграмотна жінка, яка зуміла дати життя і освіту своїм дітям, якими вона завжди гордиться.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Марія Павлівна Ісюк та члени її сім'ї у різні роки життя.

Фото з домашнього архіву.

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Отець Андрій  повернувся зі Сходу із благочинною місією. Схвильовано розповідав, як їх, капеланів, рятувала Богородиця. Їхали і раптом пропустили потрібний поворот і мало не потрапили до рук сепаратистів. Врятувало те, що отець Андрій помітив не той прапор, і вчасно рвонули назад. 

А другого разу планували заїхати у військову комендатуру, а потім – у частину. А отцю Андрію ніби хтось підказав, щоб їхати раніше до солдатів. І за кілька хвилин була обстріляна комендатура,  де загинув воїн.

За те, що він, батько трьох дітей, добровільно зголосився їхати туди, де на кожному кроці чекає смерть, а матінка Ірина його відпустила, її, Ірину, нагороджено за вірність медаллю, а священика – Грамотою.  Підпис – "Генерал козацтва В. М. Ткаченко".

Нехай надалі Богородиця, яка красується біля храму святих Петра і Павла УПЦ КП на ближньому дереві, захистить нашу зболену і закривавлену Україну від ворожих зазіхань,   скерує на мирне і щасливе життя кожного, додасть натхнення і віри!

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Від редакції: про цей випадок справжнього дива розповіла в листі до газети і голобчанка Ольга Яблонська. Вона зазначила, що до цього святого місця тепер приходять і приїжджають не лише  жителі Голоб, а й інших сіл району.

31 грудня громада відслужила молебень до Пресвятої Богородиці перед її образом, який з кожним днем стає щораз виразнішим. Кожен бажаючий може прийти сюди зі своїми проханнями і молитвами.

Пані Ольга наголосила, що члени селищної громади радіють явленню Матінки Божої в Голобах. Кожної неділі після Божественної літургії тут служать молебень до Пресвятої Богородиці.

НА ЗНІМКАХ: біля дерева, на зрізі якого являється образ Матері Божої у Голобах.

Фото з архіву громади голобського храму святих апостолів Петра і Павла.

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 995

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

На гостину запросили відомого журналіста, краєзнавця та поета Анатолія Семенюка і співучий родинний дует в складі Ірини Терещук, вчителя образотворчого мистецтва, та її доньки Анастасії.

Галина Олексіївна озвучила своєрідний заспів, який має  допомогти зрозуміти присутнім, а що ж воно таке, поезія та сам поет? Доречно звучать тут слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

У кожного своє і бачення, і розуміння суті поетичного слова. Учителі та учні, мов на творчому уроці, відповідали на це непросте запитання. Цікаво, мудро, із глибинним розумінням. А як думає про це Анатолій Семенюк?

Він переконаний, що: «Поезія – це сконцентрована філософська думка про сутність всеосяжного людського буття. Саме поетичним словом об’єднуються минуле, сучасне та майбутнє, космічне та земне, людське і природне. Тільки в поезії оголеними протуберанцями виплескують людські емоції та почуття. Зрештою, неперевершеним поетичним духовним твором  є «Біблія». Молитовні вірші Святого письма єднають нас земних із Творцем».

«Тоді хто є сам поет: медіум чи унікальна особистість?» – запитують учні.

«Поет – це талант, праця і Бог, де частка таланту 5 відсотків. Якось відома поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що ми «щастя будуємо на піску». Це стосується і поезії. Без наполегливої творчої праці і віри в Бога немає ні поета, ні поезії».

«А як з’являються поетичні рядки і звідки приходять метафоричні образи?». «Це – таїна, на яку ще ніхто не знайшов відповіді. Можливо, з ноосфери  Розуму (за Вернадським)».

Зазвичай присутні хочуть почути вірші у виконанні самого автора. В доробку Анатолія Семенюка – вірші про маму, війну на Сході та мир, кохання і філософський погляд на сьогодення та історію. Окремі твори він озвучує уважним слухачам.

Проте головним лейтмотивом зустрічі є поезія класиків кінця ХІХ–початку ХХ століття. Іспанець Гарсія Лорка вважав, що поет – це мандрівник, який знає шлях у вічність. Багато з цих визначних особистостей світового значення пізнали цю вічність, залишаючи і нам, теперішнім, можливість торкатися її. Перед слухачами постали образи поетів так званої «срібної доби». 

Озвучені поетичні рядки ніби переносять присутніх в інший паралельний світ буття, де Людина – з великої літери, де щастя – це окраєць хліба, краплина молока та синє небо. Легко лягають на душу ліричні задушевні рядки Сергія Єсеніна та інших поетів.

Окрасою літературного вечора стали пісенні замальовки (наживо) у виконанні Ірини Терещук та її доньки Анастасії. Пливуть романси, мов синій туман над лугом, і душа оживає. Заслужені бурхливі оплески! Мерехтять свічі, ніби нагадують, що вечір доходить до свого фіналу.

Галина Олексіївна щиросердечно подякувала всім за участь у творчій «Літературній кав’ярні», завершуючи виступ словами Ліни Костенко:

«І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі,

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі».

Любомир ФІАЛКО.

Фото з архіву НВК № 11.

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2322

n У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.

n Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.

n Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.

n Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.

n Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

n Яєчні білки швидше зіб’ються в пишну піну, якщо їх попередньо охолодити і додати декілька крапель лимонного соку або лимонної кислоти. З жовтком роблять навпаки – жовтки люблять тепло і цукор.

n Щоб яйця під час варіння не тріскали, попередньо їх треба промити у холодній воді.

n Щоб морква мала приємний смак, її потрібно проварити 5-10 хвилин і солити в кінці варіння.

n Щоб рис був розсипчастий, його перед варінням слід замочити в холодній воді на 30 хвилин.

n Щоб сіль в сільничці не набирала вологи, туди потрібно додати декілька зерняток рису.

n Щоб рис і макарони не злипались, під час варіння у воду можна додати декілька крапель олії.

n Якщо хочете отримати смачні овочі при варінні, у воду їх потрібно опускати після того, як вода закипить.

n Якщо ж хочете, щоб смачним був овочевий бульйон, а не овочі, то овочі слід починати варити в холодній воді.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

• У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.
• Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.
• Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.
•  Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.
• Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 569

Уховчани 

не   підвели

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 473