Гороскоп 

30  квітня — 6 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 635

Четвер. Хмарно. Температура: 14о С. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю.  Ясно.  Температура: 8оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність.   Температура: 17оС. Вітер   північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  10оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура:  22оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 9оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північно-західний сильний. 

В ніч на понеділок.  Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер північний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  15оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на вівторок.  Ясно. Температура: 5оС. Вітер південно-східний помірний.

Вівторок.  Мінлива хмарність.   Температура:  20оС. Вітер  південно-західний  помірно сильний. 

В ніч на середу.  Мінлива хмарність. Температура:  11оС. Вітер західний помірний.

Середа.  Мінлива хмарність, можлива гроза.  Температура: 23оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на  четвер. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 15оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.

Четвер.  Хмарно. Температура: 16оС. Вітер північно-західний помірний.

Четвер. Хмарно. Температура: 14^о С. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю.  Ясно.  Температура: 8^оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність.   Температура: 17оС. Вітер   північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  10^оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура:  22^оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 9^оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 14^оС. Вітер північно-західний сильний. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 630

Гра  з вогнем, 

або Путін в бункері

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

Павло МИХАЙЛЮК, 

ветеран війни і праці.

х  х х

Ми звернулися до автора замітки Івана Сидорука з проханням дати відповідь дописувачу газети.  Публікуємо поданий ним матеріал Сергія Лиса, опублікований в «Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині» на 2018 рік під заголовком «100 років від часу створення на Волині добровольчих Синьої і Сірої дивізій Армії УНР.

l

9    лютого   (27   січня)    Німеччина   і    Австро-Угорщина підписали з УНР Берестейський мирний договір, який включав у себе також положення про військову і економічну співпрацю між країнами. Центральним європейським державам потрібен був український хліб, а Україні – допомога у війні з Радянською Росією. Виконуючи свої зобов’язання, у лютому 1918 року німці та    австрійці    дають    дозвіл    на    створення    добровольчих українських підрозділів з числа військовополонених колишньої Російської  Імператорської армії. Оскільки  два західних  повіти Волинської   губернії –   Володимир-Волинський   і   Ковельський  загалом   контролювалися   німецько-австрійською  армією  (тут був утворений Волинський округ), то  на цих теренах у березні 1918   року   і   сформувалися   українські   підрозділи   синьо-   та сірожупанників.

1-а Синьожупанна дивізія Армії УНР постала з українських полонених і німецьких таборів «Раштат», «Вецляр» і «Зальцведель», які відмовилися дотримуватися присяги,  даної Російській імперії, та офіційно визнали себе   українцями. Остаточно її формування відбувалося у Ковелі. Очолив її генерал-майор Віктор Зелінський. Наприкінці березня 1918 року до Києва прибули перші чотири полки 1-ї Синьожупанної дивізії. 24 березня на Софійській площі їхній урочистий в’їзд до столиці приймав Голова Центральної Ради Михайло Грушевський.

Незабаром поблизу Голоб почалося формування 2-ї Синьожупанної дивізії. Але 27 квітня 1918 року німці роззброїли в Києві 1-шу Синьожупанну дивізію та припинили формування 2-ої на Волині.  Адже 29  квітня  вони  посприяли  державному перевороту та приходу до влади в Україні монархістів на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським. У цих умовах німецькі військові боялися, що синьожупанники стануть на захист Центральної Ради УНР. 

Після повалення Гетьманату, у січні 1919 року,  Директорія УНР відновила один Синій полк. Згодом він увійшов до складу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР. Воювали синьожупанники за незалежність України до листопада 1920 року.

1-а козацько-стрілецька (Сіра) дивізія Армії УНР постала з українських полонених із австрійських таборів «Фрайштадт» і «Йозефштадт». Остаточно її формування відбувалося у Володимирі-Волинському. Очолив її підполковник Іван Перлик. Значну роль у формуванні дивізії відіграли і Українські Січові Стрільці. Після квітневого перевороту у Києві  сірожупанників не розпустили. Але гетьманська влада прислала нових офіцерів керувати дивізією. Вони розмовляли російською мовою та насміхалися з проукраїнських настроїв більшості сірожупанників.

У серпні 1918 року дивізія за наказом Гетьмана Павла Скоропадського була передислокована на Чернігівщину. В листопаді    1918        року    сірожупанники     підтримали антигетьманське   повстання     республіканської  Директорії. У лютому й на початку березня 1919 року Сіра дивізія воювала проти  російської  Червоної  Армії  на  Східній   Волині.  Овруч, Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів – це ті міста, за які  вели бої сірожупанники.

У березні 1919 року Сіру дивізію передислоковують до Луцька для захисту міста від західного ворога – Війська Польського. У Луцьку сірожупанники розмістилися у колишніх казармах російських військ (тодішня частина вулиці Вокзальної, тепер – вулиця Стрілецька). На початку квітня 1919 року було створено штаб Холмського (Волинського) фронту, який очолив волинянин, в. о. Наказного Отамана генерал Олександр Осецький. Він реорганізував Сіру дивізію у корпус, командиром якого 5 квітня 1919 року призначив волинянина, генерала Іллю Мартинюка.

14-15 травня Військо Польське, отримавши значну військову допомогу із Франції, перейшло у  наступ. 16 травня 1919 року більшість сірожупанників потрапили до полону у результаті   штурму   Луцька  переважаючими   силами   Війська Польського. Лише частина стрільців 1 Сірої (близько 500 чоловік) дивізії на чолі з полковником Петром Ганжою вирвалися з оточення. 

21 травня 1919 року з них сформували збірний Сірожупанний полк. Влітку на його основі постала IV Сіра стрілецька дивізія. У листопаді 1919 року після багатомісячних важких боїв, у «трикутнику смерті» – між поляками, російськими білогвардійцями й  червоноармійцями – залишки сірожупанників були реорганізовані у IV збірний Сірий полк (у складі 11 Волинської дивізії). Після виснажливого Зимового походу у травні 1920 року полк реорганізований у IV стрілецьку Сіру бригаду (в складі тієї ж дивізії), яка воювала до   листопада 1920 року, тобто  до втрати УНР останньої території на Поділлі.

Подальша ж доля   полонених сірожупанників склалася так. З Луцька їх спочатку перевели до Ковеля, а на початку червня 1919 року – до польських таборів для українських військовополонених у Вадовиці та Сташалково. Табірна адміністрація поводилася із сірожупанниками вкрай погано. Всіх воїнів Дієвої Армії УНР було названо «гайдамаками» і «бандитами», різницю у ставленні до рядових і офіцерів скасували.

Після захоплення Військом Польським на початку червня Західної Волині бойові дії між ним і Дієвою Армією УНР практично припинилися. Наприкінці липня 1919 року поляки стали відпускати багатьох українських військовополонених до Дієвої Армії УНР для «ведення спільними силами боротьби з більшовиками». Адже Варшава тепер вважала основною своєю загрозою російську Червону Армію і хотіла використати українців, як буферний щит між собою і Москвою. Однак завдяки цьому чимало сірожупанників вийшли на волю та змогли влитися у лави IV Сірої стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР.

Синьожупанники  та особливо  сірожупанники   залишили звитяжний слід у збройній боротьбі України за свою незалежність. І по праву цими військовими формаціями Дієвої Армії УНР, які обороняли Волинь від загарбників, мають у першу чергу гордитися жителі саме нашого краю.

Сергій ЛИС.

Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

х  х х

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1867

«Найрадісніша подія у Воскресінні Христовому для мене – це зрушений камінь від гробниці. Він через жінок-мироносиць сповіщає нам, що Христос воскрес», — філософськи промовив якось один із знайомих священиків. 

Весняним лісом, серед квітучих анемонів і фіалок та співу пташок після Великодніх свят я йшов і роздумував над сказаним.

У 1991 році із волі Всевишнього зрушився камінь від темниці, у якій перебувала довгі роки Україна. О, яка тоді була всенародна ейфорія! Та радість була передчасною. Забули українці на світло Незалежності викласти плащаницю свободи. Ворог скористався цим, і нахабно накотив той камінь на Крим, і жахіттям війни притиснув Схід країни.

«Війна далеко, і дасть Бог, до Ковеля не дійде», — легковажу іноді я, як і багато інших моїх земляків.

А думка, мов сизокрила чайка, кигиче сумом, метушиться в тривозі, злітає з надією. 

— Чайко, чайко! Кого кличеш? Чи гніздо хтось руйнує? Чи за своїх малят переживаєш? Он вони на мирному плесі плавають, забавляються…

— Схаменися, безтурботний, самозакоханий чоловіче! Прочитай, що пишуть мої любі чаєнята зі Сходу із річки Сіверець, що на Луганщині. 

І я беру в руки книгу, схожу на учнівський зошит, із Сонцем, танком і прапором на обкладинці, під назвою: «Війна очима дітей», читаю і вже не можу відірватися.

Цю творчу роботу дарує нам справжня українська патріотка  Світлана Лихитченко, вчителька української мови ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ с. Кримське Луганської області із своїми талановитими чаєнятами – учнями.

Вона не просто описує трагедію села в умовах воєнного стану, а б’є в потужні дзвони, промовляючи: «Хочу, щоб люди відчули наш відчай і страждання, пережили ті хвилювання, які довелося пережити всім мешканцям нашого села». 

Ті запахи війни, яка «руйнує дитинство і змінює дітей і дорослих», відчув усім своїм єством військовий капелан о. Михайло Іваняк, ігумен храму Блаженного Миколая Чарнецького в Ковелі. 

Він пише: «У 2015 році переді мною постали діти, в очах яких було дуже чітко видно – життя може завтра не бути. Ти не знаєш, чи завтра будеш живим. У будь-яку мить у твій дім або під час навчання може прилетіти смертельний снаряд смерті».

Але, попри все, під гучні канонади, свист куль, підступну пропаганду ворога, у них в душі вкоренилася Україна, і сяє світло Воскресіння Христового. 

х  х  х

Заглянемо в юну душу семикласниці Олени Бугери.

Про село її душа говорить: «Наше село розташоване понад річкою. Воно рівне, як струмочок. Красиві, чистенькі будиночки стоять, як намальовані, на кожному подвір’ї – квіти, городи чисті, у загородях гелготять гуси, кудкудакають кури, ревуть корови та хрокають свині. І все це має неповторний запах – запах рідної землі».

Про референдум. «Чужаки щось розповідали, махаючи руками, обіцяли нам краще життя, щасливе майбуття, якщо ми відділимось від України і будемо “Луганською народною республікою”, тобто “ЛНР”.

Так ось воно що! Це треба забути, що ти українець, не вчити рідну мову, не пишатися своєю країною, знищити обереги. Як так можна?! Це ж надбання століть! 

Всі народні звичаї, обряди, народна творчість збиралися по крупинках, передавалися із покоління в покоління протягом віків. І тепер це все не потрібне? Його треба знищити? Ні, так не можна».

Про смерть героя. «Він (чоловік вчительки, депутат сільської ради) відверто говорив людям, що треба жити в єдиній країні, не можна ділити нашу неньку-Україну, не можна відділятися.

Ці слова дійшли до ворогів, і вони застрелили дядю Гену серед білого дня прямо на його подвір’ї…

І тоді я вперше зрозуміла, що село розбилося на два табори, що серед мешканців села є вороги. Мені стало моторошно…».

Про українську армію. «Два тижні ми готували їжу із своїх нехитрих продуктів, годували солдатів. Потім вони поїхали. 

Розлучалися із сльозами на очах, з подякою за турботу про них. Ця подія перевернула моє життя…».

Про запахи війни. «У повітрі відчувався запах війни. Його не забуду ніколи і не переплутаю ні з чим. Раніше я не розуміла вислову «в воздухе пахло войной», але зараз цілком його усвідомлюю. Це запах пилу, кіптяви, мазуту і заліза, запах спітнілих солдатських тіл, крові і бруду, жахіття і болю. Стріляли вдень і вночі. Стріляли без перестанку».

«Гриміло все навкруги. Дрижали земля і небо. Ми чули, як з нашої і сусідніх квартир сипалися розбиті вікна, як снаряди від танків б’ють по дому, розбивають квартири і дах. У підвалі було моторошно. Стеля над головою хиталася і стіни здригалися від прямого попадання важкої зброї».

х  х  х

Про те, як дітей загартовує війна, робить їх дорослими, притлумлює відчуття страху, розказує Світлана Лихитченко:

«Вони вже звикли до обстрілів і не звертають уваги на постріли, які часто лунають вранці, коли йдуть на шкільний автобус. 

А під час виконання контрольних робіт, коли здається, що стріляють поруч із школою і земля дрижить, уважно слухають учителів, хвилюючись, що можуть зробити у зошиті помилку».

Та повернемося до розповіді Олени Бугери і зафіксуємо юний погляд на нашу дійсність: «Разом із пораненими мене вивозила «швидка допомога».

Ми їхали під обстрілами. Машину кидало з боку в бік. Поранені стогнали від болю. Було сумно і жахливо. Нас ніхто не зупиняв, але навкруги стріляли, і кулі інколи чіпляли машину. До міста доїхали з пробитим колесом. 

Брудні, перелякані, але живі…».

І ось воно – мирне місто: «Дивилися на людей, які ходили усміхнені, гарно вдягнені, наче з іншої планети. Вони поглядали на нас уважно, з цікавістю, але без жалю і співчуття, і ми зрозуміли, що «ситий голодному не вірить».

Серед тих запахів війни і випробувань, серед дитячих і дорослих поглядів на реалії воєнного буття я хочу віднайти відповідь на запитання: «А чи не скотиться камінь назад, на місце неволі? Чи Воскресіння України утвердилося в наших душах? Чи не надломився животворний дух?

У мирному Ковелі патріотизм проявляти легше – просто навчанням, працею. Буває (чого гріха таїти?) пафосними закликами на мітингах.

Там, серед пекла війни, я чую справжню патріотичну сповідь нашої милої Оленки, у якої «немає неправди за собою»: 

«Ми народилися на цій землі, із молоком матері ввібрали в себе любов до неї…

Ми всі настраждалися вдосталь. Треба сказати: «Досить! Зупиніть бойові дії, цей безлад, це братовбивство!». Треба дати людям змогу жити разом, в єдиній країні. Тож збережемо свою рідну землю, свою співучу, мелодійну мову, свою домівку!

Збережемо для себе і для майбутніх поколінь!».

х  х  х

Війна – це частина нашого життя. Вона перевіряє нас на вірність, гідність і стійкість. В роздумах про перемогу Воскресіння над смертю і зрадою я переконуюсь, що камінь уже не скотиться назад, і ми, воскреслі, побудуємо нову квітучу країну Україну.

В книзі «Війна очима дітей» вміщені малюнки та поезії інших учнів  загальноосвітньої школи с. Кримське.

В них – біль за Україну, молитви за воїнів АТО, рідну мову, маму і мир.

Пізнавати суть війни і миру на Сході через дитячу книгу необхідно дорослим і учням задля нашого прозріння.

І разом з тим, як зауважив о. Михайло Іваняк: «Молімося разом до Бога, щоб у очі і серце дітей Сходу України й в усьому світі, де триває війна, повернулося дитинство миру і любові».

Анатолій СЕМЕНЮК.

ВІД АВТОРА: книга «Війна очима дітей» вийшла нещодавно друком у Ковельській міській друкарні (підприємець В. М. Івановський). Її упорядкувала С. С. Лихитченко, а редагувала наша землячка О. І. Чабан. В книзі вміщені твори школярів, котрі брали участь у Всеукраїнських конкурсах учнівської творчості. Вірші, розповіді і малюнки учнів   загальноосвітньої школи с. Кримське, що на Луганщині, — про мир, добро, любов. Про те, про що мріють щодня і за що моляться діти Сходу України, де триває війна.

Прочитайте цю книгу!  

«Найрадісніша подія у Воскресінні Христовому для мене – це зрушений камінь від гробниці. Він через жінок-мироносиць сповіщає нам, що Христос воскрес», — філософськи промовив якось один із знайомих священиків. 

Весняним лісом, серед квітучих анемонів і фіалок та співу пташок після Великодніх свят я йшов і роздумував над сказаним.

У 1991 році із волі Всевишнього зрушився камінь від темниці, у якій перебувала довгі роки Україна. О, яка тоді була всенародна ейфорія! Та радість була передчасною. Забули українці на світло Незалежності викласти плащаницю свободи. Ворог скористався цим, і нахабно накотив той камінь на Крим, і жахіттям війни притиснув Схід країни.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2353

В світі ти одна – 

серцю люба сторона!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 946

Посеред дня на вулиці Незалежності у Ковелі поліцейські вилучили в 36-річного місцевого жителя пістолет «Stalker». За фактом незаконного зберігання зброї слідчі розпочали кримінальне провадження. Вилучене направили на дослідження.

Пістолет поліцейські виявили в рюкзаку ковельчанина під час  поверхневого огляду. Вилучений предмет направили на дослідження у Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.

Нагадаємо, що до кінця квітня триває Всеукраїнський  місячник добровільної здачі зброї.

Громадяни, котрі добровільно здадуть до поліції зброю та боєприпаси, згідно з вимогами ч. 3 ст. 263 Кримінального кодексу України звільняються від кримінальної відповідальності за незаконне їх зберігання.

х  х  х

15 квітня на автодорозі Ковель-Луцьк поблизу села Колодяжного легковик «Mercedes-Benz Е200» збив пішохода. 

Пригода трапилася близько першої години ночі. За кермом легковика перебував 22-річний ковельчанин. Водій допустив наїзд на пішохода, 35-річного жителя Ковельського району, який перебував на проїжджій частині. Пішохід загинув на місці ДТП.

За цим фактом слідчі розпочали кримінальне провадження за ч. 2 та ч. 1 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України.  

х х х

Співробітники Ковельського відділу поліції викрили двох жителів району, котрі у Великодню ніч обікрали 75-річну односельчанку. Злодії винесли з помешкання пенсіонерки понад 140 тис. грн. і мобільний телефон.

Поліцейські встановили, що в ніч на 8 квітня 44-річний та 33-річний зловмисники проникли до помешкання пенсіонерки та викрали в неї гроші й мобільний телефон. Сума завданих збитків становить понад 147 тис. грн. 

 «Слідчі оголосили вже одному із правопорушників про підозру в скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 і ч.3 ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України. Іншого зловмисника затримали в готелі, де він переховувався. Нині його доставлено в ізолятор тимчасового тримання»,  – повідомив начальник Ковельського відділу поліції Іван Тусь.

Майже 27 тисяч викрадених коштів поліцейські вилучили в правопорушників і повернуть законній власниці.

 Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст.185   (Крадіжка) Кримінального кодексу України.  Триває досудове розслідування. 

За матеріалами сектора комунікації поліції Волинської області та Ковельського  відділу поліції.

х  х  х

За принципової позиції прокурорів Ковельської місцевої прокуратури ковельчанку, яка кинула гранату в брата, взято під варту.

Як відомо, подія сталася удень 3 квітня 2018 року у квартирі в будинку на вулиці 40 років Перемоги в Ковелі.

Нетвереза 33-річна жінка кинула боєприпас на ліжко, де лежав її 43-річний брат, з яким вони не ладнали.

Внаслідок вибуху чоловікові заподіяно тілесні ушкодження у вигляді множинних осколкових ран тулуба, ніг, грудної клітки, відкритого перелому кісток правої гомілки зі зміщенням. 

У межах кримінального провадження про замах на вбивство жінці повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Також щодо неї обрано запобіжний захід – тримання під вартою. Досудове розслідування триває.

Потерпілий чоловік помер від отриманих травм 11 квітня 2018 року.

Прес-служба 

прокуратури області.

х  х  х

В рамках операції “Акциз-2018” співробітники податкової міліції Волині спільно з працівниками прокуратури області в одному з населених пунктів Ковельського району виявили місце накопичення тютюнових виробів та спирту.

Відтак, правоохоронці на підставі ухвали  Луцького міськрайонного суду провели обшук в житловому та підсобному приміщеннях жителя Ковельського району, за результатами якого  з незаконного обігу вилучено  близько 34 тисячі пачок  тютюнових виробів «Compliment», «Marvel» та «Lifa»  без марок акцизного податку встановленого зразка, виробництва Республіки Білорусь,  та 60 літрів спирту.

Орієнтовна вартість вилучених підакцизних товарів становить понад 1 млн. гривень.

На даний час в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні проводиться ряд заходів з метою встановлення  осіб, причетних до незаконного переміщення тютюнових виробів на територію України.

За матеріалами 

оперативного управління ГУ ДФС у Волинській області.

Посеред дня на вулиці Незалежності у Ковелі поліцейські вилучили в 36-річного місцевого жителя пістолет «Stalker». За фактом незаконного зберігання зброї слідчі розпочали кримінальне провадження. Вилучене направили на дослідження.

Пістолет поліцейські виявили в рюкзаку ковельчанина під час  поверхневого огляду. Вилучений предмет направили на дослідження у Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.

Нагадаємо, що до кінця квітня триває Всеукраїнський  місячник добровільної здачі зброї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564

За даними соціологічної групи незалежних експертів організації ООН в доповіді World Happiness Report – 2018, Україна зайняла 138-е місце зі 156 можливих в рейтингу найщасливіших країн світу.

Україна зайняла місце між Суданом і Того. Звісно, якщо оцінювати об’єктивно, до цих африканських країн нам ще є куди «падати». Чому ж тоді ми такі нещасні? Причинами цього, головним чином, є розчарування та наші марні надії на краще життя. А хіба можна почуватися щасливим, коли не знаєш, чи завтра втримаєшся на роботі, чи допрацюєш до пенсії та й, власне, чи доживеш до неї, зважаючи хоча б на окремі «нюанси» медичної реформи, яка спрямована на те, щоб люди не мали за що лікуватися і не було кому їх лікувати? 

Безробіття, мізерні зарплати та пенсії, принизливе заробітчанство… За цими та іншими антирейтингами ми – серед лідерів у світі. І винні в цьому, в першу чергу, наші шановні політики, які довели українців до зубожіння і, при цьому, мабуть, й складають той відсоток, завдяки якому наша країна у цьому рейтингу найщасливіших втримується на передостанніх позиціях. Але це так – лиш невеличка передмова до теми.

х  х  х

Справжній бунт військових пенсіонерів ледве не вибухнув в Україні. З початку нинішнього року пенсіонери по всій країні, у тому числі і у нашому місті, виходили на акції протесту. Все через несправедливість, адже в той час, як усім пенсії підвищили, вони залишились за «бортом».

Пенсії військовим обчислювали в залежності від окладу – 15 відсотків грошового забезпечення, яке отримували «силовики». Все інше складали надбавки, але їх не враховували при нарахуванні пенсії. 

Пенсійні протести все ж таки дали результат: керівництво держави обіцяє перерахувати виплати (щоправда, не відразу, а у три етапи). На першому етапі, який «стартував» заднім числом, починаючи з 1 січня 2018 року, пенсії для військовослужбовців підвищились в середньому на півтори тисячі гривень. З 1 січня 2019 року вони зростуть в середньому на 750 грн., а з 1 січня 2020 року – ще на стільки ж.

Є ще одна хороша новина: до 1 травня військовим пенсіонерам будуть проіндексовані пенсії за кілька років. Повноцінної індексації вони не мали з 2012 року.  

То чому ж колишні військові не надто вже з того радіють, адже влада начебто знайшла спосіб підвищити їм виплати і вони їх вже отримують? Бо більшість з них вважають ці гроші тимчасовою подачкою держави. Окрім того, й сама схема нарахувань зрозуміла поки не всім. Адже весь ефект псує оте нібито непомітне «в середньому» півтисячі до пенсії, тобто, виходить, що хтось отримає лише три сотні гривень, а хтось, може, й три тисячі.

От і нещодавно до редакції газети «Вісті Ковельщини» звернулись представники об’єднаного штабу ветеранів та пенсіонерів силових структур м. Ковеля та Ковельського району з проханням надрукувати на її сторінках статтю пенсіонера МВС Олександра Вотька, який уже більше двох років активно відстоює конституційні права усіх пенсіонерів силових структур України. Ця стаття є результатом участі у Всеукраїнському форумі пенсіонерів ЗСУ, МВС та інших силових структур України, що відбувся у Києві 24 березня ц. р.

Тож ідемо їм назустріч і друкуємо вище згадану статтю у дещо скороченому варіанті.

   

За даними соціологічної групи незалежних експертів організації ООН в доповіді World Happiness Report – 2018, Україна зайняла 138-е місце зі 156 можливих в рейтингу найщасливіших країн світу.

Україна зайняла місце між Суданом і Того. Звісно, якщо оцінювати об’єктивно, до цих африканських країн нам ще є куди «падати». Чому ж тоді ми такі нещасні? Причинами цього, головним чином, є розчарування та наші марні надії на краще життя. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1514

Викладачі Ковельської школи мистецтв називають свою вихованку «ангелочком». Скромна, відповідальна, добра, старанна, дисциплінована – такими якостями характеру наділена учениця Каріна Сиротюк з Ковеля.

Мама – Галина Миколаївна – привела дівчинку зовсім маленькою, коли їй було шість років. За один навчальний рік гри на інструменті Каріна опанувала програму трьох років. 

Побачивши великий талант в учениці, викладач (автор статті) «відкрила двері» до виступів. Конкурси, концерти, відкриті уроки, сольний концерт – це наші здобутки. 

Виконання відомого твору Г. Свірідова «Романс» з кінофільму «Заметіль» у супроводі камерного оркестру «Квінта» (керівник Т. В. Корнєва) та мелодії Дж. Вільямс з кінофільму «Список Шиндлера» у супроводі фортепіано, а згодом симфонічного оркестру (керівник Я. Літвінчук) не залишали слухачів байдужими. 

Володимир-Волинський, Луцьк, Трускавець, Устилуг – це ще не повний список міст, де Каріна демонструвала свою майстерність гри на інструменті.

Найщасливіші хвилини для учениці – це участь на VІІІ міжнародному конкурсі «Україна єднає світ» (м. Київ), на якому після яскравого виконання твору С. Людкевича «Чабарашка» член журі – професор, педагог, диригент, скрипаль Київського НПУ ім. М. П. Драгоманова факультету мистецтв В. Л. Федоришин вигукнув «браво». Каріна завоювала друге місце.

 А через місяць  в м. Рівному на ІІ міжнародному фестивалі-конкурсі мистецтв «Арт Центр Талантів» в рамках телепроекту «Єднання Заходу та Сходу України» нагороджена дипломом лауреата ІІІ ступеня. У міському Палаці культури зібрались творчі колективи з 16 областей, які боролись за звання «найкращий». До речі, Каріна була єдина з Волині, хто відстоював наш регіон в номінації «інструментальне мистецтво». Приємно отримувати вітання після таких виступів від адміністрації школи, колег, адже це дуже відповідальні конкурси.

Велику допомогу перед виходом на сцену учениці надавали концертмейстери школи мистецтв О. Б. Ярмольська, Ю. М. Мельничук, які її підтримували, заспокоювали, підбадьорювали.

Звісно, бачити щасливі очі своєї дитини, тішитись, гордитись її успіхами   — це найбільша радість для батьків.

З Каріною в сім’ї виховується ще троє діток. Старша донька Тетяна викладає англійську мову в м. Рівному. Торік працювала в Китаї, навчала учнів англійської мови в школах. Середня Інна – талановита художниця, навчається у Львівському університеті. Наймолодший Дмитрик теж уже тішить батьків своїми талантами. 

Скажу на завершення: в минулому в Каріни концертні, конкурсні виступи поки ще на маленьких сценах нашої країни. Але ми сподіваємось і віримо, що попереду будуть тільки на великих сценах України, Європи.

Анна ЗАВІРЮХА,

викладач вищої категорії школи мистецтв.

Викладачі Ковельської школи мистецтв називають свою вихованку «ангелочком». Скромна, відповідальна, добра, старанна, дисциплінована – такими якостями характеру наділена учениця Каріна Сиротюк з Ковеля.

Мама – Галина Миколаївна – привела дівчинку зовсім маленькою, коли їй було шість років. За один навчальний рік гри на інструменті Каріна опанувала програму трьох років. 

Побачивши великий талант в учениці, викладач (автор статті) «відкрила двері» до виступів. Конкурси, концерти, відкриті уроки, сольний концерт – це наші здобутки. 

Виконання відомого твору Г. Свірідова «Романс» з кінофільму «Заметіль» у супроводі камерного оркестру «Квінта» (керівник Т. В. Корнєва) та мелодії Дж. Вільямс з кінофільму «Список Шиндлера» у супроводі фортепіано, а згодом симфонічного оркестру (керівник Я. Літвінчук) не залишали слухачів байдужими. 

Володимир-Волинський, Луцьк, Трускавець, Устилуг – це ще не повний список міст, де Каріна демонструвала свою майстерність гри на інструменті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 698