О, історіє!.. Чому так пізно прокидаєшся і не завжди нагадуєш нам, що тебе треба шанувати, а з твоїх уроків робити відповідні висновки?

Це – щастя, що Український інститут національної пам’яті сьогодні відроджує героїчні сторінки історії, намагається вести суспільство до українства і національної ідеї та йде в авангарді процесу декомунізації.

І ось  відгукнулось знаковою подією на Ковельщині: 24 квітня ц. р. у культурно-просвітницькому центрі відкрилась виставка, приурочена до 100-ліття української революції 1917–1921 років.

На широкоформатних банерах розміщені світлини із тих буремних років та тексти із коротким описом головних і визначних подій та фактів того часу.

До організації виставки долучилися поважні гості – представник Українського інституту національної пам’яті у Волинській області Леся Борисюк, кандидат історичних наук та директор Волинського краєзнавчого музею, Заслужений працівник культури України Анатолій Силюк. Ініціаторами патріотичного заходу   стали заступник міського голови Ігор Прокопів та співробітники і науковці Ковельського історичного музею (директор Маргарита Матвійчук).

У виставковому залі КПЦ – вчителі історії та старшокласники загальноосвітніх шкіл міста, краєзнавці та інші зацікавлені історією.

Леся Борисюк у своєму виступі нагадала, що й сьогодні ми ще не дуже сміливо перегортаємо сторінки правдивої української історії.

– Минуло більше як чверть століття становлення Незалежності, а в суспільній свідомості утримуються радянські уявлення про минуле. Згадаймо, що у 1991 році Верховна Рада прийняла Акт  проголошення Незалежності, хоч історична справедливість вимагала Акту про відновлення незалежної держави.  

Роки Української революції насичені героїчними і важливими подіями, століття яких потрібно визначати на загальнодержавному рівні. Наприклад, про офіційне затвердження державного прапора України. Цей прапор був узаконений тимчасовим Законом про флот УНР у 1918 році.» Сьогодні знову чекаємо на підняття українського стягу над Кримом, анексованим Росією», – наголосила виступаюча.

Анатолій Силюк висловив сподівання, що виставка набере статусу «мандруючої» по навчальних закладах міста.

Цю ідею підтримав Ігор Прокопів. Він подякував гостям за допомогу у проведенні патріотичного заходу. Слово також мав автор цих рядків.

Приємно було спостерігати, як присутні не поспішали розходитися, а гуртувалися у невеликі групи й вели гарячу дискусію і про минуле, і про сучасне. Приємно було бачити в залі директорів шкіл. Директор НВК ЗОШ І–ІІІ ст.  № 13  Сергій Філіпчук першим  запропонував «прийняти» виставку у стінах рідної школи.

Розуміння того, що молоде покоління має знати свою історію, заслуговує не тільки на увагу, але й на пошанування. Переконаний, що виставка внесе свою дещицю у патріотичне виховання учнів.

Більше того, формат пізнання потрібно розширити. Виставка інформує про події загальноукраїнського масштабу. Тому доречним буде висвітлити події місцевого значення, нагадати про діяльність таких визначних особистостей, як Михайло Гаврилко і Дмитро Вітовський та інших.

Гряде п’ятсотлітній ювілей надання селищу Ковлє Магдебурзького права і на його основі статусу міста. Відбудеться Всеукраїнська наукова краєзнавчо-історична конференція. Тема української революції на Ковельщині мусить бути досліджена,  вивчена і висвітлена у Науковому збірнику.

Оргкомітет вкотре запрошує істориків, краєзнавців і тих, хто любить місто, до співпраці. Кожне нове історичне відкриття обов’язково відгукнеться у серцях майбутніх поколінь.

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова Ковельської міськрайонної

організації Національної спілки краєзнавців України.

О, історіє!.. Чому так пізно прокидаєшся і не завжди нагадуєш нам, що тебе треба шанувати, а з твоїх уроків робити відповідні висновки?

Це – щастя, що Український інститут національної пам’яті сьогодні відроджує героїчні сторінки історії, намагається вести суспільство до українства і національної ідеї та йде в авангарді процесу декомунізації.

І ось  відгукнулось знаковою подією на Ковельщині: 24 квітня ц. р. у культурно-просвітницькому центрі відкрилась виставка, приурочена до 100-ліття української революції 1917–1921 років.

На широкоформатних банерах розміщені світлини із тих буремних років та тексти із коротким описом головних і визначних подій та фактів того часу.

До організації виставки долучилися поважні гості – представник Українського інституту національної пам’яті у Волинській області Леся Борисюк, кандидат історичних наук та директор Волинського краєзнавчого музею, Заслужений працівник культури України Анатолій Силюк. Ініціаторами патріотичного заходу   стали заступник міського голови Ігор Прокопів та співробітники і науковці Ковельського історичного музею (директор Маргарита Матвійчук).

У виставковому залі КПЦ – вчителі історії та старшокласники загальноосвітніх шкіл міста, краєзнавці та інші зацікавлені історією.

Леся Борисюк у своєму виступі нагадала, що й сьогодні ми ще не дуже сміливо перегортаємо сторінки правдивої української історії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 689

Новітньою раною Православ’я в Україні є її розділення 1992 року й утворення УПЦ КП і УПЦ (МП). Цей розкол – трагедія українського народу. Не торкаючись причин розколу, нагадаю, що болючі рани розколу закровоточили як у суспільстві, так і в сімейних стосунках.

Розкол Церкви поділив не тільки суспільство на «своїх» і «чужих» – ворогами стали брати, сім’ї, сусіди, цілі групи людей. Адже кожну церковну організацію більшою або меншою мірою підтримують групи людей, які належать до тієї або іншої нації, партії, класу. По різні боки стали не тільки окремі політичні діячі, народні депутати, а й цілі партії, депутатські фракції і блоки. А, це, в свою чергу, веде до розколу суспільства.

Відтак, одна його частина (УПЦ КП) прагне єдності і утворення Єдиної Помісної Церкви. Інша ж  УПЦ (МП) – воліє залишитись в лоні Російської, окремих представників якої, на жаль, важко назвати патріотами.

Ще на зорі нашої самостійності популярним стало гасло: «В Незалежній державі має бути Незалежна Церква!». І це природно. Такою є історична практика усіх православних країн світу. Коли православний народ здобуває державну Незалежність, Православна Церква тієї країни рано чи пізно теж стає незалежною (автокефальною, самоуправною).

Але такий ласий шматок і важіль впливу на свідомість населення України Москва аж ніяк не збирається випускати зі своїх рук. «Ми ніколи не погодимось на зміну священних канонічних кордонів нашої Церкви, бо Київ – це духовна колиска  святої Русі, як для Грузії Мухета або Косово для Сербії», – часто наголошує Кирило, Патріарх Московський і всієї Русі.

Намагання Росії втримати нашу Церкву в підпорядкуванні Москви – зрозумілі. Без України Православ’я російське за чисельністю своєї пастви стане лише третім у світі. І ніколи Москва не стане «Третім Римом», центром світового Православ’я. Тим більше не зможе відродити «православне Отечество» в межах колишньої імперії – СРСР.

З приводу цього мені пригадались слова американського політолога Збігнева  Бжезінського з праці «Велика шахівниця» (1997 р.): «Якщо Москва поверне собі контроль над Україною, то Росія автоматично знову отримає змогу перетворитись на потужну імперську державу, що розкинулась в Європі та Азії”.

Саме в цьому й суть потужного спротиву РПЦ щодо єднання Православ’я  України й надання Статусу автокефалії. Саме такий стан в Україні підтримує УПЦ, бо є гілкою РПЦ, яка давно стала політико-державним підрозділом імперії. Такою цю Церкву зробили узурпатори  Петро І, Сталін, КДБ.

Саме в цьому сенсі релігійний фактор виконує сьогодні роль одного із інструментів  залежності України від Російської Федерації.

На мою думку, українські реалії підтверджують висновок Збігнева Бжезінського про неможливість досягти реальної державної незалежності, якщо хоча б 20 відсотків релігійної мережі (традиційної Церкви) в країні контролювали ззовні. У цьому розрізі ситуація в Україні дуже невтішна: станом на січень 2017 року  понад 50 відсотків осередків православної мережі України перебували  у юрисдикції Московського патріархату. 

l

Ми ще не забули, як священнослужителі УПЦ Московського патріархату відмовились хоронити наших бійців, молитись за українських воїнів. Наведу лише один свіжий приклад.

У Запоріжжі протоієрея церкви святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії УПЦ (МП) Ігоря Савву позбавили парафії через проукраїнську позицію. За словами вірян, отець молився за перемогу України та відмовився згадувати  у проповіді одіозного главу РПЦ Кирила.

«Якщо на Україну напали, то це зло, і Церква не може бути осторонь цього, вона повинна висловити свою думку», – вважає священик. Про  покарання панотця  неодноразово попереджували, а  11 березня вигнали із храму. До речі, у грудні 2013 року  з декількома  іншими священиками УПЦ (МП) підписали звернення на підтримку Євромайдану.

Отож, влада в Україні не може собі дозволити споглядально-інертно ставитись до УПЦ (МП). Необхідним кроком на шляху демократичного  зміцнення суверенітету України має стати невілювання  деструктивного впливу  її на населення України. А надійний спосіб позбутися цієї залежності – створення Єдиної  Помісної Православної Церкви.

Виникає логічне запитання: чи можлива в Україні найближчим часом єдність Православ’я і утворення Єдиної Помісної Церкви?

Спробуємо знайти відповідь, спираючись на реалії сьогодення.

За оцінкою експертів, нинішні стосунки між двома патріархатами  УПЦ КП і УПЦ  (МП) ще більше загострились у зв’язку з війною на Сході України та приходом до влади у Москві патріарха Кирила, а в нас – митрополита Онуфрія, що призвело до перекосу УПЦ у бік Москви. Адже російська юрисдикція  УПЦ (МП), як свідчать факти, при патріархові Олексію ІІ була суто «символічною». Та й покійний патріарх не надто вручався у справи Української Церкви. А от дії нинішнього патріарха Кирила, м’яко кажучи, викликають стурбованість і занепокоєння. Щоб  повніше побачити «опіку» УПЦ з боку Москви, звернемося до рішення Архієрейського Собору РПЦ, що проходив з 23 листопада до 2 грудня 2017 року у Москві. Його вважають «особливим» для Української Церкви. Чим же він особливий?

На Соборі були прийняті зміни щодо Статусу УПЦ, які істотно обмежують самостійність Церкви. Ними закріплено посильний контроль РПЦ за діяльністю УПЦ (МП), звужено її вольності, здобуті впродовж останніх 25 років.

Проаналізувавши затверджені зміни до Статусу, релігієзнавці, експерти заявили, що вони спрямовані на ще більшу залежність УПЦ від Москви. «Якщо раніше відносини між РПЦ і УПЦ (МП)  були федеральні, то зараз – конфедеральні, – зазначає політолог Руслан Бортник. –Це вже – духовна окупація України”.

Тож, думаю, слід позбутись ілюзії, що ми можемо у близькій перспективі здобути автокефалію від Москви. Де ж вихід, що робити?

Мабуть, нам слід зосередитись на переговорах із Константинополем, із Вселенським Патріархом Варфоломієм. Звідки, власне, Православ’я і почалось. Власне так і вчинив Президент.

Саме до його Всесвятості й звернувся Петро Порошенко з офіційним проханням про надання  Томосу  про автокефалію Православній Церкві України. Сподіваюсь, Петро Порошенко має вагомі підстави заявити такі речі. Верховна Рада України підтримала звернення Президента. «За» проголосувало 268 депутатів. Організовано виступили проти лише представники «Опозиційного блоку». Усі депутати від Волині підтримали документ.

Звертаючись до депутатів Верховної Ради, Петро Порошенко сказав: «Прийняття рішення про Єдину Помісну Українську Церкву є абсолютно історичною подією. Це  не є церковна подія. Це є подія Незалежності України, яка відбувається в дуже непрості часи. Важливо, щоб ми мали, як більшість народів у православному світі, свою Єдину Автокефальну Церкву. Церкву євхаристичну, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно ніяк не залежну ані від Москви, ані кого іншого.

Хочу окремо наголосити, що Єдина Правильна Помісна Церква не стане державною. І відділення Церкви від держави буде існувати. Всі віруючі  мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. В цьому питанні як релігійний, так і будь-який примус чи заборона є категорично неприпустимими».

Радію, що у Президента є розуміння необхідності створення Єдиної Помісної Церкви, її важливості для життя України. І за це він заслуговує найбільшої поваги і шани українського народу, українського суспільства. Звичайно, якщо це стане реальністю. Адже це не просто історична подія. Це подія – епохальна. А засуджувати, звинувачувати Президента в піарі, як виграшному передвиборному кроці, може або недолугий політик, або людина недостатнього знання глибинної природи Церкви, її ролі як механізму об’єднання України в одну  націю, народ, або той, хто позиціонує себе з «руським міром». Маємо пам’ятати: чим менше «руського міра» в Україні, тим більше шансів в українців вижити.

Єдина Церква – це консолідація українського суспільства, крок до перемоги у гібридній війні. Довгоочікуваний Томос стане  не тільки торжеством  Православ’я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості – Київської Митрополії. А шансів набуття автокефалії є. І підстав теперішніх та історичних доволі.

Релігійні експерти пророкують, що з Божої милості вже 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України (липень 2018 року) ми святкуватимемо, маючи автокефальну (самоуправну) Церкву.

Згідно з опитуванням, лише третина українців, вірних Московському патріархату, вважає, що за будь-яких обставин треба залишатись єдиними з російською Церквою. Але це число, я переконаний, швидко зміниться, якщо Українська Православна Церква стане визнаною Константинополем канонічно. Є надія, що і Москва приєднається до рішення  Вселенського Патріарха. Таким чином  змиє свої гріхи перед Україною. Важливо, що вже дві третини українців потенційно готові відійти від УПЦ (МП).

25 років головним аргументом Москви було те, що Київський патріархат «не канонічний», що з ним «ніхто не спілкується». І тут цей аргумент  відпадає. УПЦ КП – канонічна. Яка тоді підстава для простих вірних бути з Москвою і не бути разом із Києвом?

l

 Водночас лунають заклики бути готовими до сильного спротиву з боку Російської держави, з боку Московської Церкви і особисто Кирила. Адже втратити такий ласий шматок Москва не хоче. Захитається і філософія «руського міра». А маскуватимуть вони  свої провокації звинуваченнями нібито «неконституційності дій влади». Адже Церква відокремлена від держави, і усі церковні справи мають звершуватися через діалог самими Церквами. Держава не має права втручатися у ці стосунки. Звичайно, так! Але Церква не відокремлена від суспільства, від народу. Отож, як зазначає Президент Петро Порошенко, звернення не є церковна подія. Це подія суспільства, подія Незалежності України.

Отож, кілька аргументів, щоб розвіяти брехню про «неконституційність» офіційного звернення Президента, Парламенту до  Вселенського Патріарха з проханням надати Томос (Грамоту) про автокефалію Українській Православній Церкві.

Насамперед, зверну увагу на те, що в основі утворення митрополій, які фактично володіли правами автокефальних церков, лежав не церковний, а світський адміністративний поділ. З появою незалежних держав завжди поставало питання утворення нових Помісних Церков. Про це свідчить  Святе Письмо, канони, історичні  джерела. Зокрема, 17-ий канон ІV Вселенського Собору чітко прив’язує кордони єпархії до політичних кордонів адміністративних територій: «Якщо імператорською владою постане нове місто, то громадським і земельним розподілом нехай слідує розподіл церковних справ».

Саме відповідно до цього канонічного принципу й діє українська влада. Тим більше, що поза  Церквою нічого не робиться. Церква від свого імені також направила звернення до Вселенського Патріарха. І це природно. Повторюся. Такою є історична практика усіх православних держав світу. Коли православний народ здобуває державну Незалежність, Православна Церква тієї країни рано чи пізно теж стає незалежною (автокефальною, самоуправною). Так було і є в історії Болгарії, Сербії, Албанії, Грузії. Так сталось і в Україні.

І саме цьому  сприяв політичний чинник. Мені невідомі країни, в яких Церква отримала б самостійність без сприяння держави. Адже чіткої регламентації утворення Помісної Церкви в канонах немає.

Отож, хоч би як кому не кортіло це заперечити, українській політикум, якщо він хоче консолідувати народ, суспільство, забезпечити національну єдність та державну цілісність, повинен мати Єдину Помісну Церкву. Адже про завершальний  етап побудови Незалежної України без Незалежної Церкви говорити передчасно.

Другий бік «медалі», про який галасує Москва. Однобоке приєднання УПЦ КП до Константинополя, залишивши УПЦ (МП) під опікою Москви,  призведе до протистояння не тільки у Церкві, а й у політиці, суспільстві. Адже тоді почнеться глобальне протистояння Москви та Константинополя (м. Стамбул, Туреччина),  Москви та Києва. І буде воно значно більшим, аніж тоді, коли Вселенський Патріарх  визнав Естонську Церкву і Московський патріарх припинив контакти з Константинополем з 8 листопада 2000 р. аж до 2008 року. Тому-то, як вважають опоненти, Варфоломій «не купиться» на Звернення Порошенка.

– Звісно, зважати на це потрібно. Але не та сьогодні Україна. Навіть і Росія не та! – заявив Президент в телепрограмі «Свобода слова». – Сьогодні Росія, Путін і Кирило протиставили себе усьому світу. Тому-то спротив з боку Росії не буде їм на користь.

Сьогодні вікно можливостей до Вселенського Патріарха Варфоломія відчинене навстіж. І нині Україна має найбільші  шанси за всі роки бути почутою його Всесвятістю: Україна отримає Томос про автокефалію, збудеться столітня мрія українців.

Є надія, що ми, дасть Бог, 1030-ліття Хрещення нашої Київської Руси-України святкуватимемо вже в Статусі Єдиної Помісної Православної Церкви. Всім нам треба тільки молитися, аби це сталося.

Тож нехай дарує Господь Церкві Христовій порозуміння і єдність, нашій рідній Україні – мир і процвітання поміж людьми – віру, добру волю і братерську любов! 

Отож, покаймося! Подаймо один одному руку примирення, обнімімося, об’єднаймося і спільним хором заспіваймо:

«Боже Великий, Єдиний нам Україну храни!».

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Новітньою раною Православ’я в Україні є її розділення 1992 року й утворення УПЦ КП і УПЦ (МП). Цей розкол – трагедія українського народу. Не торкаючись причин розколу, нагадаю, що болючі рани розколу закровоточили як у суспільстві, так і в сімейних стосунках.

Розкол Церкви поділив не тільки суспільство на «своїх» і «чужих» – ворогами стали брати, сім’ї, сусіди, цілі групи людей. Адже кожну церковну організацію більшою або меншою мірою підтримують групи людей, які належать до тієї або іншої нації, партії, класу. По різні боки стали не тільки окремі політичні діячі, народні депутати, а й цілі партії, депутатські фракції і блоки. А, це, в свою чергу, веде до розколу суспільства.

Відтак, одна його частина (УПЦ КП) прагне єдності і утворення Єдиної Помісної Церкви. Інша ж  УПЦ (МП) – воліє залишитись в лоні Російської, окремих представників якої, на жаль, важко назвати патріотами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 513

Випадок, про який піде мова далі, викликав бурхливу реакцію в соціальних мережах. А трапився він 25 квітня ц. р. у Ковелі, де водій маршрутного таксі не надав права на пільговий проїзд учаснику бойових дій Ігорю Базяку.

Своїм обуренням з цього приводу «атовець» поділився у Фейсбуці, отримавши десятки відгуків на свою підтримку. Для того, щоб обговорити цю конфліктну ситуацію, минулої суботи бойові побратими Ігоря зібралися на Меморіалі Слави, де, зокрема, розміщений пам’ятний стенд із фотосвітлинами наших загиблих земляків у неоголошеній війні на Сході України.

У розмові із журналістом «Вістей Ковельщини», якого запросив на зустріч голова правління ГО «Ковельська міськрайонна спілка ветеранів та волонтерів АТО» Леонід Хвещук, Ігор Базяк не приховував своїх емоцій: 

— На жаль, випадки хамського ставлення до учасників бойових дій, в тому числі «афганців», членів сімей загиблих у нашому місті – явище непоодиноке. Незважаючи на існуюче законодавство, окремі водії «маршруток» його не виконують. Ще й іноді насміхаються: «Чого ви добиваєтеся? За рік вас взагалі держава забуде, і ні про які пільги мова не йтиме».

— А як ситуація в інших містах Волині? – поцікавилися ми.

— Наскільки я знаю, подібного немає ані в Луцьку, ані у Володимирі-Волинському, ані в Нововолинську, ані в Ратному.

У той день з ветеранами АТО, «афганської війни» виявили бажання зустрітися також заступник голови облдержадміністрації, депутат міськради Сергій Кошарук, його колега по фракції «Солідарність» Ірина Роїк, члени фракції «УКРОП» в міській раді Ігор Пініс та Володимир Косцьов’ят. Прибув і перевізник, який обслуговує згаданий автобусний маршрут, Сергій Корсак. Після цього присутні зайшли в читальну залу центральної районної бібліотеки, аби обговорити проблему у спокійній і діловитішій обстановці.

Звичайно, спокійнішою розмова не стала, але принаймні учасники зустрічі змогли відверто висловити свої думки і пропозиції, які б унеможливили повторення подібного в майбутньому. Виступили і вже згадувані Ігор Базяк, Леонід Хвещук, а також Сергій Кошарук, Володимир Косцьов’ят, Ірина Роїк та інші. Слово мав і Сергій Корсак.

Описати все, про що говорилося навіть тезисно, практично неможливо, адже дискусія тривала більше години. Варто виокремити лише найголовніші моменти, про які йшлося. Перше: необхідність безумовного виконання вимог українського законодавства, що стосується перевезень пільгових категорій населення, в тому числі «атовців», «афганців», «чорнобильців».

Друге: налагодити зразкове обслуговування згаданих осіб і проаналізувати ефективність виділення бюджетних коштів на цю тему (як зауважив Сергій Кошарук, міська рада на 2018 рік передбачила компенсацію збитків перевізникам в сумі 2,5 мільйона гривень).

Третє: швидше запроваджувати монетизацію пільг, про що неодноразово говорить Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Це потрібно для того, щоб людина чітко знала, на яку суму вона може розраховувати, а тоді вже нею раціонально розпоряджатися.

Пан Корсак наголосив, що він як керівник і його команда зацікавлені у тому, щоб обслуговувати пасажирів якнайкраще. І дуже прикро,  що серед водіїв трапляються особи, котрі поводяться з пільговиками по-хамськи, або, як він висловився, «по-свинськи». З ними ведуть і будуть вести виховну і роз’яснювальну роботу, притягувати до дисциплінарної відповідальності.

Ігор Пініс попередив, що в разі повторення подібних ганебних випадків можуть бути вжиті акти громадської непокори. Леонід Хвещук та Ігор Базяк наголосили, що їх протести – це не політична акція. Просто люди, які пройшли війну, захищали від ворога рідну землю, а нерідко втрачали здоров’я, просять до себе уваги, як, зрештою, рідні тих, хто віддав життя за Україну.

Після  дискусії автор цих рядків мав розмову із Сергієм Корсаком, котрий прийшов на зустріч з людьми, які, не приховуючи своїх емоцій, відверто, «по-фронтовому» висловили критичні зауваження на адресу перевізника. Я, зокрема, зазначив, що, попри всі складнощі і проблеми, які існують в транспортному обслуговуванні пасажирів загалом і пільговиків зокрема, необхідно вести активну виховну роботу з водіями. 

Адже саме завдяки таким хлопцям, як Ігор Базяк, Леонід Хвещук, їх бойовим побратимам, багатьох із яких уже немає в живих, ці водії мають можливість жити і працювати в мирному місті, отримувати заробітну плату і спокійно відпочивати. Тому гасло: «Шануймо тих, хто рятує Україну!» має визначати суть їх трудової діяльності, постійно нагадувати про Героїв, які були на передовій лінії фронту. І нехай не завжди в «маршрутці» є «»пільгове» місце, відмовити у праві на проїзд «атовцю», «афганцю» чи «чорнобильцю» — це злочин проти власної совісті, гріх проти людяності.

Пан Корсак погодився з цим, пообіцявши запросити на одні з наступних зборів водійського складу представників спілки учасників і ветеранів АТО, а також редакції «Вістей Ковельщини».

Микола ВЕЛЬМА.   

Випадок, про який піде мова далі, викликав бурхливу реакцію в соціальних мережах. А трапився він 25 квітня ц. р. у Ковелі, де водій маршрутного таксі не надав права на пільговий проїзд учаснику бойових дій Ігорю Базяку.

Своїм обуренням з цього приводу «атовець» поділився у Фейсбуці, отримавши десятки відгуків на свою підтримку. Для того, щоб обговорити цю конфліктну ситуацію, минулої суботи бойові побратими Ігоря зібралися на Меморіалі Слави, де, зокрема, розміщений пам’ятний стенд із фотосвітлинами наших загиблих земляків у неоголошеній війні на Сході України.

У розмові із журналістом «Вістей Ковельщини», якого запросив на зустріч голова правління ГО «Ковельська міськрайонна спілка ветеранів та волонтерів АТО» Леонід Хвещук, Ігор Базяк не приховував своїх емоцій: 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 790

За інформацією Державної служби зайнятості, на сьогодні в Україні є значна кількість вакансій, заробітна плата на які перевищує 15 тисяч гривень. Про це заявив з телеканалів Віце-Прем’єр-міністр України Павло Розенко. Причому уточнив, що такий показник не лише у Києві, але й у регіонах. 

Але якщо так, то чому мільйони українців їдуть за кордон в пошуках хоча б якоїсь роботи і достойної зарплати? В одній лише Польщі працюють близько двох мільйонів наших співвітчизників. Польська влада офіційно заявляє, що найближчим часом розраховують ще на декілька тисяч українців щорічно. 

Водночас у Нацбанку наводять шокуючі цифри: виявляється, українські заробітчани з інших країн перераховують додому в чотири рази більше валюти, ніж вкладають в Україну іноземні інвестори. За минулий рік ця цифра перевищила 9 мільярдів доларів. І це не дивно, адже згідно зі статистикою кожен шостий українець працює за кордоном. На заробітки в середньому виїжджає до 6 мільйонів громадян нашої держави, а це 16 відсотків населення.

До речі, за результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» серед мешканців Львова, Івано-Франківська і Луцька, 77 відсотків опитаних заробітчан, які працювали впродовж останніх п’яти років у Польщі, заявляють, що переважно виконували фізичну роботу. Ще 16% працювали у сфері послуг, 3% — мали роботу, пов’язану з інтелектуальною працею. І лише 1% працювали на керівних посадах.

Але медом там не намазано, бо кожен злотий дістається важкою працею. Більше того, навіть відробивши на пана, не завжди отримаєш належну оплату за свою роботу.

Мій знайомий, 47-річний ковельчанин, свого часу «розкрутився» на торгівлі. Й начебто вдавалося усе йому на підприємницькій ниві: і сам непогано заробляв, ще й іншим землякам давав роботу. Але через безкінечні економічні кризи бізнес довелося закрити. Роботи не стало, безгрошів’я прийшло у раніше всім забезпечену родину. Довелося поїздити по світах. Останнім часом працює у Польщі, як каже, «то на будові, то на полі». 

— Звичайно ж, нелегко, та до тяжкої праці звик. Зовсім інше насторожує – втрапити «у пригоду», коли, наприклад, «кидають» на гроші. Бувало в мене і таке, — зізнається чоловік. – Аби знати, що, розпочавши вдома власну справу, знову не залишишся «за бортом», забувся б про ті закордони…

Щастя в Польщі спробувала ще одна моя знайома. Вона, бухгалтер за освітою, більше десяти років працює в організації, де в результаті «прогресивних» дій нашої влади з нового року працівників перевели на неповний робочий тиждень. Жінка не заробляє навіть й трьох тисяч, а іншої роботи, хоча б на «мінімалку», попри запевнення шановного пана Розенка, в нас шукати, що голку в сіні. 

Вже другий місяць там гарує на кондитерській фабриці. «Подумаєш, щось там фасувати», — гадала, збираючись туди. Насправді ж, виявилося зовсім інакше: робота дуже важка. Перші дні рук не відчувала. Але втягнулася, працює…

І таких історій не перерозповісти. Але хіба їх слухають оті, хто зараз на українському «олімпі»? Закордон для них – це ділові поїздки, модні курорти, «шопінг», освіта для їхніх дітей. А заробітки по світах – то «прерогатива» для нас, звичайних смертних.

l

Райдужні картини на фоні похмурої реальності «малює» й Держстатистика, за даними якої середня заробітна плата українців складає 11 тисяч гривень у столиці і сім – у регіонах. Середня зарплата в Україні стабільно зростає, а відчуття, що за роботу платять справедливо, як не було, так і немає. Якась чудасія: зарплата в нас росте, а рівень життя падає. Сам Девід Коперфілд нашим політикам може позаздрити…

Здавалося б, впевненіше в цьому плані мають почуватися працівники бюджетної сфери. А насправді?

Юлія – вчитель у міській школі. Сімнадцять років працює на освітянській ниві. В цілому не скаржиться на свою нинішню зарплату.

— Звичайно, я люблю свою роботу, своїх учнів. Але, попри це, важливим стимулом для хорошої роботи є зарплата, щоб кожна працююча людина йшла туди  із задоволенням, — впевнена вона. — Останнім часом вчителям платню підвищили. Я, наприклад, отримую майже на півтори тисячі більше, ніж у минулому році. Але є один «мінус» — для мене це підвищення майже не відчутне. Бо раніше мала житлову субсидію, а тепер на оплату комунальних послуг доводиться віддавати кошти, які додали до зарплати.  

Світлана працює на півставки медсестрою в сільському ФАПі, куди на роботу доїжджає з сусіднього села. 

— Не надто розженешся, якщо зарплата й до двох тисяч не дотягує. Працюю не так давно, то сподіваюся на те, що в майбутньому отримуватиму більше. Живу з батьками, власної сім’ї поки не маю. Тому якось справляюся, у вільний від роботи час шукаю собі додатковий заробіток: роблю уколи на дому, ставлю крапельниці, — каже дівчина. 

Зарплата фельдшера-акушера, без якого на селі ніяк, теж бажає бути кращою, ніж є на даний час, бо одержують приблизно стільки ж, як молодший персонал.

— Як ви гадаєте, три триста – це достойна зарплата для лікаря? Пацієнт тобі довіряє своє здоров’я і життя, ти за це відповідаєш і не маєш права на помилку. Якщо в Україні так мало цінують професію медика, то, значить, й людське життя у нас нічого не варте, — вважає фельдшерка ФАПу одного з населених пунктів Ковельського району. 

Водночас, Уряд вбачає можливості суттєвого підвищення зарплат для медпрацівників вже в цьому році, але, поки нічого не змінилося, працюють, добре, що хоч не за «спасибі», як, зрештою і вчителі, комунальники, дрібні чиновники.

Але є в Україні й інші держслужбовці, зарплати яких, без сумніву, можуть витримати й світову конкуренцію. Серед «найдорожчих» чиновників першість утримує голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв, котрий заробляє більш ніж півтора мільйони гривень. Президент «Енергоатому» Юрій Недашковський трудиться за 300 тисяч гривень. Приблизно така ж зарплата в керівників цілої низки держпідприємств, до числа яких потрапив і гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський. Небо і земля, порівнюючи з рядовими поштарями.

Листоноша Ольга, працюючи в одному з місцевих відділень зв’язку, обслуговує два населених пункти. Розвозить пошту тричі на тиждень. Каже, взимку буває непросто, а так — звикла вже за стільки років. «От якби отримувати ті «мінімальні» три сімсот, то гріх було б жалітися», — жартує жінка.

l

Різниця між зарплатами величезна, і кваліфіковані спеціалісти, котрі не вміють примножувати свій дохід «зі сторони», щоб вижити, змушені трудитись на декількох роботах або ж їхати на чужину – туди, де «на малині» вчителю заплатять значно більше, ніж вдома у школі, а інженер на складах та фермах за фізичну силу й витривалість заробить краще, аніж у нас  за нові рішення  надскладних технологічних проблем. 

Вікторія ЗІНЧУК.

За інформацією Державної служби зайнятості, на сьогодні в Україні є значна кількість вакансій, заробітна плата на які перевищує 15 тисяч гривень. Про це заявив з телеканалів Віце-Прем’єр-міністр України Павло Розенко. Причому уточнив, що такий показник не лише у Києві, але й у регіонах. 

Але якщо так, то чому мільйони українців їдуть за кордон в пошуках хоча б якоїсь роботи і достойної зарплати? В одній лише Польщі працюють близько двох мільйонів наших співвітчизників. Польська влада офіційно заявляє, що найближчим часом розраховують ще на декілька тисяч українців щорічно. 

Водночас у Нацбанку наводять шокуючі цифри: виявляється, українські заробітчани з інших країн перераховують додому в чотири рази більше валюти, ніж вкладають в Україну іноземні інвестори. За минулий рік ця цифра перевищила 9 мільярдів доларів. І це не дивно, адже згідно зі статистикою кожен шостий українець працює за кордоном. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 792

26 квітня ц. р. відбулася тридцять шоста сесія Ковельської міської ради. Перед початком роботи сесії депутати та запрошені хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи.

Далі згідно з регламентом надано півгодини для оголошення депутатських запитів та звернень. 

Зважаючи на крайню необхідність у реалізації заходів, передбачених проектом МОЗ України і Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», в якому бере участь наше місто, Юрій Рудь попросив міського голову Олега Кіндера надати інформацію про перспективи втілення цього проекту, в рамках якого, зокрема, передбачено провести реконструкцію дитячої поліклініки по вул. Олени Пчілки та поліклініки по вул. Театральній, відкриття амбулаторії загальної практики сімейної медицини для жителів мікрорайону Ковель-ІІ та ін. 

Підтримкою колег заручився Олександр Артишук, депутатські запити якого стосувались облаштування прибудинкових територій по вул. Незалежності, 74 та 80, Вербицького, 2, а також ремонту спортивного залу міської гімназії.

Геннадій Кіндер звернувся з проханням про виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво електричних мереж в районі вулиць Кришталевої та Мрії, де були надані земельні ділянки для учасників АТО.

Галина Стасюк озвучила депутатський запит, у якому просила міського голову та депутатів передбачити в бюджеті міста кошти в сумі по п’ять тисяч на виплату матеріальної допомоги матерям воїнів АТО,   які  загинули за Україну на її східних рубежах, таким чином відзначивши їх з нагоди Дня матері.

Ще один її запит, який також підтримала сесія, стосувався наведення благоустрою біля пам’ятників загиблим учасникам АТО на міському кладовищі.

Ірина Роїк поінформувала про те, що до неї, як депутата, звернулись ковельчани за матеріальною допомогою, надавши при цьому необхідні підтверджуючі документи. Розпорядженням міського голови № 81-р від 29 березня 2018 року їм були виділені відповідні кошти, однак реально їх й досі не отримали. Депутат просила пояснити, з яких причин малозабезпеченим громадянам вчасно не виплачується виділена з депутатського фонду матеріальна допомога. 

Серед підтриманих – депутатські запити Андрія Мілінчука щодо встановлення смітників на території навчальних закладів міста та Ігоря Пініса, котрий порушив питання про зниження ціни на проїзд дітей у міському транспорті.     

Ігор Пініс також повідомив про те, що фракція «УКРОП» у Ковельській міській раді ініціювала звернення до депутата Волинської обласної ради Олександра Омельчука з проханням створити тимчасову контрольну депутатську комісію облради з метою вивчення та забезпечення створення меморіального комплексу на місці розстрілу та поховань близько двадцяти тисяч ковельчан та військовополонених під час Другої світової війни.

— Місцем трагедії є територія на межі міста Ковеля та Дубівської сільської ради. Вже 74 роки десятки тисяч людських останків не знаходять місця останнього спочинку. Варварське розграбування піску та роздача під забудову територій, де проводився розстріл, призвели до того, що людські рештки розкидані під відкритим небом, разом із ґрунтом та піском розвозяться на будови, на могилах будуються будинки, — зокрема, зазначив голова фракції «УКРОП» у міській раді Ігор Пініс.

l

Обранці міської громади підтримали депутатський запит Геннадія Кіндера            щодо виділення земельних ділянок під забудову багатоквартирного     житлового будинку для учасників АТО.

Сьогодні на черзі для отримання земельних ділянок для житлового будівництва в Ковелі перебуває понад 400 учасників АТО та членів їх сімей. Однак, враховуючи наявність вільних від забудови земель під житлове будівництво, реально зможуть отримати ділянки кілька десятків військовослужбовців. Одним із можливих варіантів вирішення проблеми є створення учасниками АТО житлово-комунальних кооперативів. Вже є інвестори, які готові зводити житло для колишніх бійців.

Підтримують таке рішення й самі АТОвці. Присутній на сесії заступник голови Всеукраїнської спілки бойових дій в АТО «Побратими України» Юрій Хомич подякував міській владі та ковельській громаді за те, що йдуть назустріч колишнім бійцям у вирішенні питань забезпечення їх земельними ділянками.

Згодом слово мав й депутат обласної ради Володимир Кучер, котрий звернувся до влади з проханням посприяти в наданні земельних ділянок нині діючим військовослужбовцям, які також брали участь в АТО. 

Міський голова Олег Кіндер нагадав про те, що у Ковелі 374 учасники АТО забезпечені  земельними ділянками. Тож, аби надати їх  всім військовослужбовцям, які стоять на черзі, у свою чергу, попросив депутата облради, котрий там очолює тимчасову контрольну комісію з питань земельних відносин, посприяти передачі місту земель колишнього військового госпіталю, ініціювавши відповідне звернення до Міністерства оборони України, якому ці землі належать. 

Міська влада восьмий рік з такими клопотаннями звертається в Міноборони, проте й досі не отримала позитивного результату. Тим часом занедбується територія, на охорону якої витрачають  державні кошти, незважаючи на те, що є інвестори, котрі готові там зводити багатоквартирні будинки, в тому числі і для учасників АТО.    

l

В ході сесії внесено зміни до міського бюджету та окремих місцевих програм, розглянуто блок питань, що регулюють земельні відносини в місті, а також прийнято рішення з ряду містобудівних питань.

Депутати затвердили Положення управління соціального захисту населення виконавчого комітету міської ради, розпорядження міського голови, прийняли звернення до голови Верховної Ради України А. В. Парубія, депутатів Верховної Ради України щодо ухвалення антиолігархічного пакету докорінних перетворень.   

Загалом на засіданні розглянуто понад 90 питань порядку денного.

Вікторія ЗІНЧУК.   

26 квітня ц. р. відбулася тридцять шоста сесія Ковельської міської ради. Перед початком роботи сесії депутати та запрошені хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи.

Далі згідно з регламентом надано півгодини для оголошення депутатських запитів та звернень. 

Зважаючи на крайню необхідність у реалізації заходів, передбачених проектом МОЗ України і Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», в якому бере участь наше місто, Юрій Рудь попросив міського голову Олега Кіндера надати інформацію про перспективи втілення цього проекту, в рамках якого, зокрема, передбачено провести реконструкцію дитячої поліклініки по вул. Олени Пчілки та поліклініки по вул. Театральній, відкриття амбулаторії загальної практики сімейної медицини для жителів мікрорайону Ковель-ІІ та ін. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 669

Ковельські дайвери та активісти з «Еко-Волині» і «Підводного світу» випустили у Турію 350 кг риби.

Для покращення екосистеми річки Турії щороку проводять зариблення водойми. Такі акції відбуваються як за кошти міського бюджету, так і місцевих активістів в рамках реалізації природоохоронних заходів. 

Днями міські осередки громадських організацій «Еко-Волинь» та «Підводний світ» з власної ініціативи провели акцію із зариблення Турії. Вона відбулась під наглядом та за погодженням Управління Державного агентства рибного господарства у Волинській області. Цього разу в річку випустили 350 кілограмів коропа та білого амура. Матеріал активісти придбали за власні кошти. 

Важливо, що до відновлення екосистеми місцевої водойми долучилися й любителі підводної риболовлі (які не є членами названих громадських об’єднань), аби їхнє хобі після завершення нерестового сезону приносило бажане задоволення та хороший улов.

Крім того, біомеліорація сприяє покращенню стану водойми. Короп зменшує присутність у водоймі молюска дрейсени. Білий амур запобігає поширенню водної рослинності та жабуриння.

Місцеві громадські активісти не вперше долучаються до екологічних акцій на Турії. Традиційними для ковельських дайверів є не лише зариблення річки, а й толоки з очищення дна ковельської водойми.

«КовельPost». 

х  х  х

Лучанин Віталій Корець посів третє місце на чемпіонаті світу з усного математичного рахунку. 

Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив тато Віталія Ігор Корець. Змагання відбулися у суботу, 28 квітня, в місті Львові. 

Віталій Корець був одним із конкурсантів. В результаті боротьби виборов третє місце.

www.volyn24.com

х  х  х

Драма «Століття Якова» отримала престижну премію,

4-серійна україномовна драма «Століття Якова» за однойменним твором волинського письменника Володимира Лиса отримала премію «Телетріумф» у номінації «Телевізійний фільм/міні-серіал (до 4 серій)». Про це повідомляє ТСН.

Окрім цього, статуетки «Телетріумфу» отримали Ігор Іванов у номінації «Оператор телефільму/міні-серіалу (до 4 серій)» та Сергій Бржестовський у номінації «Художник-постановник фільму/серіалу».

Зазначимо, україномовна епічна драма «Століття Якова», знята за однойменним романом Володимира Лиса, стала першим історичним міні-серіалом, який був показаний у прайм-тайм на українському телебаченні. Стрічка, прем’єра якої відбулась 30 вересня 2016 року на телеканалі «1+1», стала лідером слоту із часткою 12,6% за аудиторією 18-54 (вся Україна).

В основі сюжету – історія України очима волинського селянина-довгожителя Якова Меха. Він народився ще за часів Російської імперії, а старість зустрічає у сучасній незалежній Україні. У його долі – війни, полон і втрата близьких, але її головний підсумок – збереження людяності і здатності любити.

У проекті зіграли українські актори Роман Луцький, Станіслав Боклан, Олександр Печериця, Анна Топчій, Людмила Загорська, Олег Примогенов, Андрій Самінін, Наталя Доля, Олександр Попов.

http://zaxid.media

х  х  х

29 квітня в Україні на Закарпатті, у селі Раково, що на Перечинщині пройшли перші равликові перегони.

Як розповів експерт з туризму Федір Шандор, це перші равликові перегони в історії України.

– Змагання пройшли на еко-фермі Раково. Тут для змагань було облаштовано стадіон з біговою доріжкою для равликів довжиною 35 см. У перших змаганнях взяло участь 8 учасників, і ось імена та результати переможців: 1 місце - равлик Лоліта час 27 хв, 2 місце – равлик Ігор час 44 хв, 3 місце – равлик Оля час 1 година 14 хв. Імена учасників та переможців увійдуть в історію, – з посмішкою прокоментував Федір Шандор.

За останній рік на Закарпатті серйозно розвинулася не тільки культура вирощення равликів, а й відкрилося кілька равликових ферм.

Mukachevo.net

х  х  х

Вчитель гімназії №18 міста Луцька Михайло Яковчук став переможцем Всеукраїнського конкурсу “Учитель року-2018” у номінації “Німецька мова”.

Про це повідомляє відділ інформаційної роботи Луцької міської ради. 

У мерії повідомляють, що заключний етап конкурсу “Учитель року-2018” у номінації “Німецька мова” відбувся у Луцьку  28 квітня. 

Протягом конкурсного тижня вчителі з усіх куточків України змагалися за звання найкращого. Вони давали уроки, проводили майстер-класи, ділилися знаннями та досвідом. Варто зазначити, що саме 2018 рік є роком німецької мови в Україні, та роком української мови в Німеччині, тож Луцьку випала честь приймати в себе такий почесний конкурс.

Зрештою ж, 28 квітня, оголосили результати конкурсу: третє місце — Наталя Шелгунова (Донецька область), друге місце — Тетяна Десятник (Вінницька область), та перше місце — Михайло Яковчук (Волинська область).

“ВолиньPost”.

х  х  х

Білий і чорний хліб однаково корисні для організму.

Наукові співробітники інституту Вейцмана в Ізраїлі спростували розхожу думку про те, що чорний хліб краще вживати в їжу, ніж білий. Обидва види однаково корисні для організму, відзначили зарубіжні вчені.

З’ясувати це їм допоміг експеримент, учасниками якого стали 20 осіб. Половині добровольців в раціон ввели білий хліб, іншим 10-ти – чорний. Дослідження тривало 15 днів, після чого випробовувані змінювали «завдання». Кожен день на хліб припадало близько 25 % кілокалорій, іншою їжею були звичайні продукти.

Вчені протягом зазначеного часу спостерігали за станом здоров’я людей,   зібрані дані показали: обидва види хліба надавали практично однаковий вплив на метаболізм, не змінюючи мікрофлору організму.

http://cikavosti.com

Зібрала Світлана ЛЯШУК.

Ковельські дайвери та активісти з «Еко-Волині» і «Підводного світу» випустили у Турію 350 кг риби.

Для покращення екосистеми річки Турії щороку проводять зариблення водойми. Такі акції відбуваються як за кошти міського бюджету, так і місцевих активістів в рамках реалізації природоохоронних заходів. 

Днями міські осередки громадських організацій «Еко-Волинь» та «Підводний світ» з власної ініціативи провели акцію із зариблення Турії. Вона відбулась під наглядом та за погодженням Управління Державного агентства рибного господарства у Волинській області. Цього разу в річку випустили 350 кілограмів коропа та білого амура. Матеріал активісти придбали за власні кошти. 

Важливо, що до відновлення екосистеми місцевої водойми долучилися й любителі підводної риболовлі (які не є членами названих громадських об’єднань), аби їхнє хобі після завершення нерестового сезону приносило бажане задоволення та хороший улов.

Крім того, біомеліорація сприяє покращенню стану водойми. Короп зменшує присутність у водоймі молюска дрейсени. Білий амур запобігає поширенню водної рослинності та жабуриння.

Місцеві громадські активісти не вперше долучаються до екологічних акцій на Турії. Традиційними для ковельських дайверів є не лише зариблення річки, а й толоки з очищення дна ковельської водойми.

«КовельPost». 

х  х  х

Лучанин Віталій Корець посів третє місце на чемпіонаті світу з усного математичного рахунку. 

Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив тато Віталія Ігор Корець. Змагання відбулися у суботу, 28 квітня, в місті Львові. 

Віталій Корець був одним із конкурсантів. В результаті боротьби виборов третє місце.

www.volyn24.com

х  х  х

Драма «Століття Якова» отримала престижну премію,

4-серійна україномовна драма «Століття Якова» за однойменним твором волинського письменника Володимира Лиса отримала премію «Телетріумф» у номінації «Телевізійний фільм/міні-серіал (до 4 серій)». Про це повідомляє ТСН.

Окрім цього, статуетки «Телетріумфу» отримали Ігор Іванов у номінації «Оператор телефільму/міні-серіалу (до 4 серій)» та Сергій Бржестовський у номінації «Художник-постановник фільму/серіалу».

Зазначимо, україномовна епічна драма «Століття Якова», знята за однойменним романом Володимира Лиса, стала першим історичним міні-серіалом, який був показаний у прайм-тайм на українському телебаченні. Стрічка, прем’єра якої відбулась 30 вересня 2016 року на телеканалі «1+1», стала лідером слоту із часткою 12,6% за аудиторією 18-54 (вся Україна).

В основі сюжету – історія України очима волинського селянина-довгожителя Якова Меха. Він народився ще за часів Російської імперії, а старість зустрічає у сучасній незалежній Україні. У його долі – війни, полон і втрата близьких, але її головний підсумок – збереження людяності і здатності любити.

У проекті зіграли українські актори Роман Луцький, Станіслав Боклан, Олександр Печериця, Анна Топчій, Людмила Загорська, Олег Примогенов, Андрій Самінін, Наталя Доля, Олександр Попов.

http://zaxid.media

х  х  х

29 квітня в Україні на Закарпатті, у селі Раково, що на Перечинщині пройшли перші равликові перегони.

Як розповів експерт з туризму Федір Шандор, це перші равликові перегони в історії України.

– Змагання пройшли на еко-фермі Раково. Тут для змагань було облаштовано стадіон з біговою доріжкою для равликів довжиною 35 см. У перших змаганнях взяло участь 8 учасників, і ось імена та результати переможців: 1 місце - равлик Лоліта час 27 хв, 2 місце – равлик Ігор час 44 хв, 3 місце – равлик Оля час 1 година 14 хв. Імена учасників та переможців увійдуть в історію, – з посмішкою прокоментував Федір Шандор.

За останній рік на Закарпатті серйозно розвинулася не тільки культура вирощення равликів, а й відкрилося кілька равликових ферм.

Mukachevo.net

х  х  х

Вчитель гімназії №18 міста Луцька Михайло Яковчук став переможцем Всеукраїнського конкурсу “Учитель року-2018” у номінації “Німецька мова”.

Про це повідомляє відділ інформаційної роботи Луцької міської ради. 

У мерії повідомляють, що заключний етап конкурсу “Учитель року-2018” у номінації “Німецька мова” відбувся у Луцьку  28 квітня. 

Протягом конкурсного тижня вчителі з усіх куточків України змагалися за звання найкращого. Вони давали уроки, проводили майстер-класи, ділилися знаннями та досвідом. Варто зазначити, що саме 2018 рік є роком німецької мови в Україні, та роком української мови в Німеччині, тож Луцьку випала честь приймати в себе такий почесний конкурс.

Зрештою ж, 28 квітня, оголосили результати конкурсу: третє місце — Наталя Шелгунова (Донецька область), друге місце — Тетяна Десятник (Вінницька область), та перше місце — Михайло Яковчук (Волинська область).

“ВолиньPost”.

х  х  х

Білий і чорний хліб однаково корисні для організму.

Наукові співробітники інституту Вейцмана в Ізраїлі спростували розхожу думку про те, що чорний хліб краще вживати в їжу, ніж білий. Обидва види однаково корисні для організму, відзначили зарубіжні вчені.

З’ясувати це їм допоміг експеримент, учасниками якого стали 20 осіб. Половині добровольців в раціон ввели білий хліб, іншим 10-ти – чорний. Дослідження тривало 15 днів, після чого випробовувані змінювали «завдання». Кожен день на хліб припадало близько 25 % кілокалорій, іншою їжею були звичайні продукти.

Вчені протягом зазначеного часу спостерігали за станом здоров’я людей,   зібрані дані показали: обидва види хліба надавали практично однаковий вплив на метаболізм, не змінюючи мікрофлору організму.

http://cikavosti.com

Коментарів до новини: 28
Переглядів новини: 802

У теплу пору року кожен любить вибратися із сім’єю чи друзями на пікнік і посмажити шашлики. А як замаринувати шашлик, щоб він був смачним і соковитим? Необхідно знати певні секрети.

Існує безліч способів зробити маринад для шашлику.

Шашлик зі свинини 

в маринаді 

з додаванням оцту

Продукти:  2 кг свинини; 300 г цибулі; 1 упаковка приправи для шашлику; 250 мл оцту 6%; сіль за смаком.

Приготування:

Ріжемо м’ясо на кубики середніх розмірів, приблизно як 4 сірникових коробки, складені в куб. Ріжемо цибулю півкільцями. Поміщаємо її в посуд для маринування і злегка перемішуємо, щоб вона дала сік.

Кладемо до цибулі м’ясо і все перемішуємо. Додаємо приправу, перемішуємо. Додаємо оцет і знову перемішуємо.

Залишаємо м’ясо маринуватися години на дві. Деякі кухарі вважають, що краще, якщо м’ясо постоїть в маринаді трохи довше – десь годин 5.

Перед тим, як почати нанизувати м’ясо на шампури, солимо його.

Шашлик в 

лимонному сокові

Продукти:  1,5 кг свинини; 5-6 великих цибулин; 10 г спецій; 2 лимони; суміш перців за смаком; сіль.

Шашлик, приготований з використанням лимонного соку, не менш популярний. Процес його приготування не дуже відрізняється від рецепта з оцтом. Основна відмінність полягає у використанні лимона. Для цього лимони ріжемо навпіл і вичавлюємо весь сік на порізані шматки свинини. Поливаючи м’ясо соком, ретельно перемішуйте його. Маринується така свинина не довше 3 годин. 

Успіх цього рецепту багато в чому залежить від вдало підібраної кількості лимонного соку. Якщо з соком переборщити, то м’ясо матиме неприємний кислий смак.

Шашлик на кефірі

Один з кращих способів зробити смачний шашлик — це замаринувати його на звичайному кефірі. Шашлик на кефірі вийде дуже ніжним, соковитим і ароматним. 

Кефір потрібно брати з розрахунку 1 літр на 2 кілограми м’яса. Ріпчасту цибулю очистити і нарізати великими кільцями. Спеції та приправи можна підібрати самостійно, а можна купити готові приправи для шашлику. Сіль і перець — за смаком. Кінза — за бажанням.

Шар м’яса, цибулю і кінзу укладіть в посуд, поперчіть. Повторіть для наступного шару м’яса, і так далі. Шашлик в кефірі найкраще маринувати добу в холодному місці. Мінімальний час для того, щоб замаринувати шашлик — 3 години (на випадок, якщо ви не встигли замаринувати шашлик в кефірі заздалегідь). Перед приготуванням посоліть. Кефірний маринад добре підходить для свинини, курятини та нежорсткої яловичини.

Шашлик у 

мінеральній воді

Продукти: 2,5 кг свинини; 1 л будь-якої мінеральної води з газом; 6 головок цибулі середніх розмірів; 50 мл рослинного масла; спеції і сіль за смаком.

Приготування: 

Викладаємо м’ясо в емальовану ємність, попередньо порізавши порційними шматками. Ріжемо для маринаду цибулю. Перемішуємо руками цибулю, сіль, спеції і шматочки м’яса.

Заливаємо все газованою водою, щоб продукти, які знаходяться в ємності, були повністю прикриті. Маринується такий шашлик в прохолодному місці не більше трьох годин. (Дехто вважає ідеальним залишати маринад на всю ніч). За півгодини до смаження в маринад додається рослинне масло.

Перед приготуванням шашлику мінералку зливаємо, а цибулю можна обсмажити на шампурах, а можна залишити для іншої страви.

Маринад з мінеральної води впливає на структуру м’яса тільки завдяки бульбашкам газу, які проникають в нього. При цьому такий маринад не додає шашлику жодного стороннього специфічного смаку, як вино або оцет. Тому вибирайте такий спосіб замочування, якщо хочете підкреслити природний смак смаженого м’яса.

Шашлик у винному маринаді

Одним з найбільш оригінальних варіантів цієї страви є шашлик у винному маринаді. В ньому роль основного компонента відіграє вино (біле або червоне сухе). М’ясо заливають вином і залишають маринуватися на 2 години. (Для такого рецепта в розрахунку на 1 кг м’яса знадобиться 2 склянки вина). Через 2 години до нього додають спеції і залишають маринуватися ще години на дві. Солять, як зазвичай, перед смаженням.

Маленькі хитрощі 

для смачного шашлику:

- в залежності від виду м’яса, нарізається воно по-різному: свинину можна нарізати досить великими шматками, так як вона добре приймає маринад, тоді як яловичину та баранину краще нарізати невеликими шматками;

- маринувати шашлик краще в скляному, керамічному або емальованому посуді;

- цибулю і трави для маринаду рекомендується добре пом’яти руками, щоб вони дали сік;

- м’ясо повинно бути повністю покрито маринадом. Дуже хороший ефект дасть прес, покладений на верхній шар м’яса. Він не дозволить м’ясу втрачати сік, в результаті шашлик вийде м’якшим і соковитішим;

- солі в маринаді не повинно бути! Річ у тім, що сіль гідроскопічна. Хто солив сало чи рибу, бачив, що при засолюванні виділяється рідина. М’ясо так само виділяє сік. Тому солити шашлик треба безпосередньо перед нанизуванням на шампур, щоб він не став сухим;

- перед нанизуванням можна додати до м’яса також трішки олії й добре перемішати. Вона сприяє максимальному збереженню м’ясного соку при смаженні;

- щоб м’ясо при смаженні не пересохло на вугіллі, його збризкують вином, водою або пивом;

- обов’язково ставте м’ясо в маринаді в холодильник. Чим більші шматки м’яса, тим довше воно повинно стояти.

Підготувала 

Юлія ЛИТВИНЮК.  

У теплу пору року кожен любить вибратися із сім’єю чи друзями на пікнік і посмажити шашлики. А як замаринувати шашлик, щоб він був смачним і соковитим? Необхідно знати певні секрети.

Існує безліч способів зробити маринад для шашлику.

Продукти:  2 кг свинини; 300 г цибулі; 1 упаковка приправи для шашлику; 250 мл оцту 6%; сіль за смаком.

Приготування:

Ріжемо м’ясо на кубики середніх розмірів, приблизно як 4 сірникових коробки, складені в куб. Ріжемо цибулю півкільцями. Поміщаємо її в посуд для маринування і злегка перемішуємо, щоб вона дала сік.

Кладемо до цибулі м’ясо і все перемішуємо. Додаємо приправу, перемішуємо. Додаємо оцет і знову перемішуємо.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2525

Поблизу села Свидники Ковельського району розгорнулась величезна плантація тюльпанів.

Вперше про неї заговорили ще минулого року, однак потрапити туди можна було лише з дозволу власників розкішного поля. Цьогоріч більше двох гектарів розквітлих тюльпанів радо відкрили для відвідин усім бажаючим, а їх виявилось чимало. Протягом вихідних – 28 та 29 квітня  до «Волинської Голландії» безперервно навідувались люди. За підрахунками компанії «Лілі-лайн», якій належить тюльпанове поле, відвідувачів було чимало – близько ста тисяч людей.

Ще їдучи в автомобілі, за кілометрів два до самого тюльпанового раю, було чутно приємний запах цих квітів. Крім того, про те, що ми майже на  місці, сигналізувала і величезна черга автівок вздовж траси на Ковель.

Бажаючих помилуватися квітковим дивом не злякали ані курява, яка здіймалася від автомобілів, ані комарі, які постійно атакували відвідувачів. Забувши про усе, люди насолоджувалися краєвидом мільйона тюльпанів, робили селфі, релаксували на організованих відпочинкових зонах, влаштовували пікніки та поверталися додому з оберемками тюльпанів, які можна було придбати прямісінько на полі за символічною ціною – 10 гривень за штуку.

До слова, вхід на поле для дорослих вартував 25 гривень, для дітей –  десять.

Помилуватися тюльпановим полем можна буде  у наступному році.

Ірина КОСТЮК, 

 «Перший канал соціальних новин»  https://pershyj.com 

Фото Романа ДОМБРОВСЬКОГО,  «Перший канал 

соціальних новин». 

Поблизу села Свидники Ковельського району розгорнулась величезна плантація тюльпанів.

Вперше про неї заговорили ще минулого року, однак потрапити туди можна було лише з дозволу власників розкішного поля. Цьогоріч більше двох гектарів розквітлих тюльпанів радо відкрили для відвідин усім бажаючим, а їх виявилось чимало. Протягом вихідних – 28 та 29 квітня  до «Волинської Голландії» безперервно навідувались люди. За підрахунками компанії «Лілі-лайн», якій належить тюльпанове поле, відвідувачів було чимало – близько ста тисяч людей.

Ще їдучи в автомобілі, за кілометрів два до самого тюльпанового раю, було чутно приємний запах цих квітів. Крім того, про те, що ми майже на  місці, сигналізувала і величезна черга автівок вздовж траси на Ковель.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Цю жінку знає багато ковельчан, в тому числі – і представники органів влади. Вона, як-то кажуть, і сама не спить, й іншим не дає. «Мій робочий день розпочинається о другій годині ночі, – якось поділилася особистим «секретом». – Коли щось хочеш мати, треба менше спати».

Важко не погодитися з Марією Нікітюк (а саме так звати героїню нашої розповіді). Її повсякденне життя – найкраще тому підтвердження. Вона й дня не може прожити без клопотів і турбот. Хвилює її все: і  політична ситуація в державі, і благоустрій населених пунктів, і порядок на вулицях, і промахи в роботі місцевої влади.

– Занепадає наше село, –  говорить жінка. – Боляче дивитися, як  розвалили ферми і тракторні бригади, занедбали землю, де тепер розкошують бур’яни. Чесне слово, коли б мені довірили раніше очолювати якесь господарство, я б не допустила його розвалу.

– Хіба маєте такі організаторські здібності? – цікавимося.

– Маю. Адже володію кільканадцятьма професіями, яких  нараховувала майже 40.

– Назвіть хоч декілька.

– Муляр, штукатур, столяр, квітникарка, домогосподарка, травниця, знахарка, перукарка, садівниця, лікарка, поетеса, художниця, фотограф, вишивальниця… Про мене навіть жартівливі рядки  склали: «Наша Марія – авто-,мото-, вело-, фото – дуже вправна  до роботи».

– То ви справжній унікум!

– Дехто й так мене називає. Адже я не тільки люблю фізично працювати, а й умію смачно готувати. Троє весіль сама справила – все готувала власноруч, в тому числі й короваї пекла. До того ж, Бог силою не обділив. Колись взимку на двох санчатах серванта везла, то один знайомий росіянин не приховував свого здивування: «Наша Марія Сємьоновна – как олєнь: смотрі, какой груз тянєт!».

Але пані Марія вміє не тільки вантаж тягати. Жінка «тягне» ще й віз громадських справ. Вона була ініціатором відкриття православних храмів УПЦ Київського патріархату в трьох селах на Ковельщині – Красноволі, Волі-Ковельській, Білашеві. Навіть власну  оселю віддала для потреб віруючих.

– Було дуже важко в ті часи. Доводилося  в буквальному сенсі цього слова воювати за Богоугодну справу. Мені погрожували, викрадали документи, навіть пістолета до скронь приставляли. Але я вистояла і перемогла разом з однодумцями. Підтримало  мене й духовенство, – згадує Марія Семенівна.

За її сприяння відкрили початкову школу в Красноволі, яка не діяла майже 50 років. Сьогодні вона переймається газифікацією сіл, а також будівництвом дороги з Ковеля до Білашева.

– Дорога ніби є, і в той же час її немає, – хвилюється пані Марія. –Адже роботи до кінця не доведені. Тож мусять  люди з Білашева їхати через Любитів. А  там – залізничний переїзд. Пощастить – проскочиш, а ні, то стій годину і чекай, доки відчинять шлагбаум. Дехто пробирається під вагонами, а це є небезпечно для життя! Бувало, що водії автобуса, що їде на Перковичі чи Грушівку, не дочекавшись «зеленого світла», розверталися і їхали назад до Ковеля. А як вчасно потрапити до лікарні? Коротше, проблема, яку потрібно розв’язувати.

Переживає Марія Нікітюк й про інші справи – зокрема, безробіття, особливо серед молоді, недостатню боротьбу із злочинністю та правопорушеннями, пияцтвом і алкоголізмом. Про все це  розповідає в листах до редакції «Вістей Ковельщини», яку передплачує і уважно читає.

– Більше пишіть про реальне життя простих людей, порушуйте гострі теми, і читачі вам дякуватимуть, – таке побажання висловила під час недавньої зустрічі із журналістами.

У Марії Семенівни – дев’ятеро онуків і шестеро правнуків. Але почувається вона бадьоро, тримається по-молодечому, бо на нудьгу і смуток не має часу – їй потрібно ще стільки доброго зробити для людей!

Тож напередодні Дня Перемоги над фашизмом у Другій світовій війні бажаємо Марії Нікітюк та іншим «дітям війни» міцного здоров’я. Божого благословення і довгих років життя під мирними небом! Нижче пропонуємо її спогади про важкий воєнний і повоєнний час.

Володимир ПЕТРУК.

Моя доля

Народилася я холодного зимового дня у важкі воєнні роки якраз на Святого Миколая. Повсюди – холод, голод, розруха. А тут ще й німці  вигнали нас із хати. Мовляв, потрібна їм будівля під військовий штаб.

 Мама не хотіла нікуди йти, то її вдарили прикладом у спину і виштовхали надвір, примовляючи: «Шнель! Шнель! Шнель!» (Швидко! Швидко! Швидко!). Пам’ятаю, земля здригалася від вибухів снарядів, а ми опинилися під відкритим небом.

Що робити? Куди йти? Батько на фронті, допомогти немає кому. Та ще й людей забирають на примусові роботи до Німеччини. Вигнали нас із Красноволі. Мовляв, ідіть, куди хочете. Пішла мати світ за очі. А  лінія фронту тоді проходила між селами Журавлини, Кошари, Гредьки, Городище. Кругом – вибухи, кров, зойки поранених.

Коли німців погнали на захід, мама повернулася в село. Корівку нашу забили, свиней теж, а ненька так сподівалася, що діткам буде молоко. Хата розбита – ні дверей, ні даху, ні мурів. Почали розбирати військові бліндажі, щоб хоч якось ті руїни підремонтувати.

А тут – знову біда: вже червоноармійці  вигнали із хати, бо тепер тут має бути їх штаб. Вивезли нас в болото, залишили без засобів для існування. Пішли по людях, просили милостиню. Брат «пасся», наче корівка, на лузі – їв заячий щавель, щоб з голоду не померти.

Та це ще не був кінець нашим  поневірянням – захворіла мама на тиф. Трохи одужавши, вирішила поїздом поїхати в Любомль, щоб розжитися картоплею.

Їхати мусила на східцях вагона, бо на квиток не мала грошей. Провідниця стала кричати і відривати руки від поручнів. Мама впала на насип, покалічилася. Люди закричали, і поїзд зупинили. Кров лилася річкою. Якось затягнули маму в тамбур. Доки тягнули, хтось поміняв її велику бульбу на дрібну.

Прийшла додому наша рідна, а діти голодні, холодні, їсти хочуть. А згодом і я простудилася, напившись холодної води з криниці. Всю мене трясло, кидало в жар. Сусідка Явдошка порадила: «Закутайте її в ковдру, нехай зігріється, а ліків ніяких не давайте».

Думали, що я не виживу, але, слава Богу, згодом хвороба пройшла. Коли згадую ті часи, плачу, бо важко було нашій сім’ї (та й не тільки нашій) у повоєнні роки.

Марія НІКІТЮК.

НА ЗНІМКАХ: Марія  НІКІТЮК  у різні  періоди життя.

Фото з домашнього архіву.

Цю жінку знає багато ковельчан, в тому числі – і представники органів влади. Вона, як-то кажуть, і сама не спить, й іншим не дає. «Мій робочий день розпочинається о другій годині ночі, – якось поділилася особистим «секретом». – Коли щось хочеш мати, треба менше спати».

Важко не погодитися з Марією Нікітюк (а саме так звати героїню нашої розповіді). Її повсякденне життя – найкраще тому підтвердження. Вона й дня не може прожити без клопотів і турбот. Хвилює її все: і  політична ситуація в державі, і благоустрій населених пунктів, і порядок на вулицях, і промахи в роботі місцевої влади.

– Занепадає наше село, –  говорить жінка. – Боляче дивитися, як  розвалили ферми і тракторні бригади, занедбали землю, де тепер розкошують бур’яни. Чесне слово, коли б мені довірили раніше очолювати якесь господарство, я б не допустила його розвалу.

– Хіба маєте такі організаторські здібності? – цікавимося.

– Маю. Адже володію кільканадцятьма професіями, яких  нараховувала майже 40.

– Назвіть хоч декілька.

– Муляр, штукатур, столяр, квітникарка, домогосподарка, травниця, знахарка, перукарка, садівниця, лікарка, поетеса, художниця, фотограф, вишивальниця… Про мене навіть жартівливі рядки  склали: «Наша Марія – авто-,мото-, вело-, фото – дуже вправна  до роботи».

– То ви справжній унікум!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645

Через кілька років після 80-ліття «Союзу Українок» Ковеля – нова ювілейна дата: 10 років з часу відродження діяльності організації.

10-літній ювілей відзначили урочистою  академією 14 січня 2011 року в НД «Просвіта» під  гаслом: «Україна святкує Різдво». На святкування були запрошені представники духовенства міста і району, представники міської і районної влади, посестри з Луцька і Володимира-Волинського, друзі, симпатики організації, усі небайдужі ковельчани,  творчі колективи, окремі  виконавці.

До ювілею вдалося видати  дві книжки: «Десять років відродження»  (хроніка діяльності «Союзу Українок» з 2000 по 2010 роки) та «Славні імена України», які упродовж багатьох років відкривала «союзянкам» фізик з душею лірика п. Любов Ткачук.

Зала «Просвіти» у той день  була заповнена вщент. Святкове дійство тривало більше трьох годин (на знімках: 1 – ковельських «союзянок» вітає голова обласної організаціх «СУ» п. Любов Ганейчук, 2 – народний аматорський колектив «Родина» с. Білина дарує ювілярам і гостям свята свою творчість, 3– на завершення свята – спільне фото групи учасників, гостей і «союзянок»).

Багато успішних заходів провела наша організація в НД «Просвіта». Висловлюємо щиру вдячність його директору п. Михайлу Пірожику і всьому колективу за співпрацю та створення належних умов, які сприяли успіху наших заходів.

Десятий рік діяльності «СУ» завершився 27 лютого 2011 року звітно-виборною конференцією. Учасники зборів дослухались до прохання незмінної заступниці голови «СУ» п. Ганни Гнатюк і звільнили її за станом здоров’я з цієї посади, проте і в наступні роки п. Ганна була усім нам доброю порадницею і допомагала в роботі організації, чим могла.

Заступницею голови «СУ» Ковеля була обрана п. Галина Голубович, яка донині виконує свої обов’язки (на знімку 4: після звітно-виборної конференції – на поклін до Лесі (спільне фото через 10 років).

30 березня в конференц-залі музею Лесі Українки в с. Колодяжному відбулась незабутня зустріч членкинь «Союзу Українок» Ковеля з Патріархом Української Греко-Католицької Церкви Святославом (Шевчуком). Під час візитації на Волинь його супроводжував Луцький Екзарх Йосафат. У спілкуванні з Святійшим вражали його щирість, мудрість і простота. На згадку про зустріч ми подарували  Блаженнішому книгу Ольги Косач-Кривинюк «Хронологія життя і творчості Лесі Українки».

Подарунок справив на гостя велике враження, бо, з його слів, він давно  мріяв придбати цю книгу. Зустріч була надзвичайно цікавою, теплою й щирою. Згадка про цю знаменну подію в житті нашої організації довго-довго зігріватиме  наші серця. (на знімку 5: Патріарха УГКЦ Святослава від «Союзу Українок» вітає п. Г. Голубович).

На п’ятнадцятому році діяльності «Союзу Українок»  1 березня  2015 року відбулись планові звітно-виборні збори, на яких автор цих рядків попросила зважити на її поважний вік і обрати нову голову Ковельської організації «Союзу Українок». Головою «Союзу Українок» Ковеля була обрана знана в місті людина з активною громадянською позицією, відома своїми благодійними справами п. Олена Місюра.

На даний час організація налічує 43 особи. Членкинями «СУ» є не тільки мешканки міста, а й сіл району – Люблинця, Вербки, Дубового, Радошина, Уховецька, Доротища, Волі і Волі-Ковельської.

Ще раз хочеться згадати «союзянок»  поважного віку, які з перших років діяльності організації стали членкинями у віці понад 70 років. 80-літній ювілей відсвяткували п. Антоніна Гладун, п. Галина Білинська,  п. Єлизавета Бондюк, п. Іраїда Чорна, незабаром – п. Ганна Ісюк, п. Марія Бондар на порозі 88-ліття, п. Анна Мадараш досягла 93-річного віку, п. Катерина Бородюк і п. Лариса Гладун відсвяткували 90-річні ювілеї.

Коли ми вітали в лютому пані Ларису, вона по-особливому щиро зізналась (майже за Т. Шевченком): «Я так люблю Україну!». І це при тому, що весь її життєвий шлях був важким і тернистим  як «ворога народу». Усім посестрам такого поважного віку ми завдячуємо авторитетом нашої організації, бо вони своєю присутністю на всіх загальноміських заходах були обличчям організації. Думається, що активна життєва позиція, любов до Бога і України є джерелом  їхнього довголіття.

l                     

Війна з Росією змістила акценти на нові напрямки нашої діяльності. «Союзянки» допомагають воїнам, їх сім’ям, пораненим хто, як може. Невтомною працею у волонтерському центрі заслужили глибоку шану п. Галина Білинська, п. Світлана Рудь, п. Галина Лічман, п. Катерина Бортюк, п. Раїса Хвищук, п. Людмила Бойчук. Наші жінки плетуть сітки, в’яжуть шкарпетки, закуповують і відправляють на фронт теплі речі, організовують збір серед людей продуктів харчування і необхідних воїнам речей, фінансово підтримують багато проектів.

Одним з важливих напрямків діяльності відродженої організації «Союзу Українок» стало просвітництво. Членкині «СУ» плідно співпрацюють з усіма доступними засобами масової інформації. Виступи п. Ганни Гнатюк, п. Марії Хотинської по місцевому радіо і телебаченню в буремні роки становлення нашої державності просвічували краян історичною правдою, для багатьох були орієнтирами в бурхливому морі подій.

Статті п. Ганни Гнатюк, п. Марії Хотинської, п. Марії Дригулі, п. Ніни Сомської не залишали байдужими читачів газети «Вісті Ковельщини». Багато років  статті п. Антоніни Гладун і п. Лідії Козулі викликають велике зацікавлення читачів газети «Вісті Ковельщини», бо вони  доносять до людей історичну правду, ґрунтовно аналізують проблеми сьогодення, висвітлюють питання моралі, виховують патріотизм. Дописували до газети  п. Оксана Мулярчук, п. Галина Голубович, автор цих рядків та інші.

Шановний п. Миколо Григоровичу! Щиро дякуємо Вам і всьому колективу редакції газети «Вісті Ковельщини» за співпрацю,  розуміння та інформаційну підтримку діяльності Ковельської міської філії «Союзу Українок» з далекого 2000 року і донині!

Наснагу і ентузіазм додають членкиням «Союзу Українок» відвідування святих місць героїчної звитяги козаків, воїнів УПА, що полягли в боротьбі за волю України. Їх пам’ять вшановували в Берестечку, Вовчаку, Колках, Новому Загорові, Олевську, Датині, Облапах. Пам’ятною була поїздка групи «союзянок» 25–26 квітня 2015 року на ювілейні вшанування борців за волю України, які проходили в Холодному Яру за участю Святійшого Партріарха Київського та  всієї Руси-України Філарета.

Першою зупинкою був Канів, де ковельчани вшанували пам’ять геніального сина України Тараса Шевченка (на знімку 6). Далі відвідали Богданову гору, бастіон Дорошенка, церкву в с. Суботове з усипальницею Богдана Хмельницького, Мотронинський монастир, були біля  тисячолітнього дуба Максима Залізняка, в Чигирині. На завершення стали учасниками мистецького фестивалю козацької слави «Холодний яр».

У Львові мешкає  легендарна жінка – пані Ростислава Федак, котра була однією з тих, хто поряд з пані Атеною Пашко творили «Союз Українок» України. Вона  була членом Всеукраїнської Координаційної Ради «Союзу Українок», членом Проводу «СУ» впродовж 20 років, заступницею голови «СУУ»  з 2001 року. Пані Ростислава організувала і впродовж 20 років була головою конкурсної комісії престижного міжнародного конкурсу «СУУ» «Мій рідний край», який залучав до науково-дослідницької роботи студентську і шкільну молодь.

Щороку видавали збірник кращих робіт обсягом більше, ніж 600 сторінок. Минулого року у віці 84 роки пані Ростислава Федак здійснила мрію своєї багаторічної громадської діяльності – створила у Львові перший в Україні Музей історії українського жіночого руху. Пишаємось, що у музеї однією з кращих є експозиція Ковельської організації «Союзу Українок». На відкриття музею  ковельські «союзянки» 14 жовтня 2017 року прибули з  цінним подарунком – портретом Тараса Шевченка під вишитим бісером рушником роботи ветерана  війни на Сході України п. Андрія Столярчука (на знімку 7 – п. Ростислава Федак (третя праворуч) з групою «союзянок» на відкритті музею).

l

За останні роки пам’ятні місця  Ковельщини зазнали деяких змін: в с. Колодниці  за сприяння голови районної ради п. Ігоря Верчука і його заступниці п. Галини Коляди на символічній могилі Тараса Шевченка замість дерев’яного Хреста встановлений металевий Хрест, а в 2016 р. коштом п. Наталії Козоріз і п. Олени Місюри на ньому встановили барельєф Тараса Шевченка (на знімку 8  – 22 травня 2016 року учасники вшанування пам’яті Шевченка в с Колодниці біля оновленої символічної могили).

На пам’ятному знаку жертвам нацистських розстрілів (територія управління газового господарства) коштом голови «СУ» Ковеля п. Олени Місюри встановлена Пам’ятна дошка голові «СУ» Ковеля 1928–1943 р.р. п. Лесі (Олександрі) Підгірській. Пам’ятну дошку освятили о. Василь Мичко і о. Михайло Левочко під час панахиди по родині Підгірських 4 липня 2016 року (знімок 9).

Роки  минають, плине час, але незмінні Закони Буття. Відійшли у Вічність наші незабутні посестри: п. Ганна Гнатюк, п. Ніна Сомська, п. Олена Юрченкович, п. Валентина Голік, п. Марія Юзефович, п. Михайлина Рабко, п. Марія Хотинська, п. Муза Філічкіна, п. Марія Дригуля, п. Любов Тарасюк, п. Євгенія Зінчук, п. Мирослава Пришляк, п. Людмила Калитюк, п. Юстина Дмитрусік, п. Зінаїда Ткаченко, п. Людмила Іванко. Пам’ятаймо їх і згадуймо у наших молитвах!

Через кілька років після 80-ліття «Союзу Українок» Ковеля – нова ювілейна дата: 10 років з часу відродження діяльності організації.

10-літній ювілей відзначили урочистою  академією 14 січня 2011 року в НД «Просвіта» під  гаслом: «Україна святкує Різдво». На святкування були запрошені представники духовенства міста і району, представники міської і районної влади, посестри з Луцька і Володимира-Волинського, друзі, симпатики організації, усі небайдужі ковельчани,  творчі колективи, окремі  виконавці.

До ювілею вдалося видати  дві книжки: «Десять років відродження»  (хроніка діяльності «Союзу Українок» з 2000 по 2010 роки) та «Славні імена України», які упродовж багатьох років відкривала «союзянкам» фізик з душею лірика п. Любов Ткачук.

Зала «Просвіти» у той день  була заповнена вщент. Святкове дійство тривало більше трьох годин (на знімках: 1 – ковельських «союзянок» вітає голова обласної організаціх «СУ» п. Любов Ганейчук, 2 – народний аматорський колектив «Родина» с. Білина дарує ювілярам і гостям свята свою творчість, 3– на завершення свята – спільне фото групи учасників, гостей і «союзянок»).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 688