Повідомлення в номер / Пенсійна реформа: за і проти

21.12.2017
Пенсійна реформа: 
за і проти

пенсіїПенсійна реформа:  за і проти

До Дня ветерана Уряд подарував українським пенсіонерам пенсійну реформу. І ось уже два місяці ми отримуємо нові, збільшені і по-новому нараховані, пенсії. 
Та чи задоволені цим люди, котрі багато років пропрацювали, віддали свою молодість й здоров’я роботі? Та про що там говорити: влада черговий раз обманула людей старшого віку, які будували міцний фундамент для незалежної держави.  То чи не їм держава сьогодні повинна забезпечити нормальну старість?
Кожен день слухаю думку пенсіонерів. Чому так? А головне – як вижити? Бо всім відома істина: старість приносить хвороби, недуги.  А при нинішніх цінах на медикаменти про яке лікування можна говорити? 
Чомусь згадався один із героїв Остапа  Вишні, який говорив: «Мудрі люди кажуть: сьогодні гірше, ніж учора, а завтра буде гірше, ніж сьогодні».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 412
Читати далі

Повідомлення в номер / Де беруться сепаратисти

21.12.2017

моваДе беруться сепаратисти?

«Справжня любов  до своєї країни неможлива без любові до своєї мови. Людина, байдужа до своєї  мови, – дикун. Вона шкідлива за своєю суттю тому, що її байдужість до мови пояснюється повним збайдужінням до минулого, сьогодення і майбутнього свого народу».
(Костянтин ПАУСТОВСЬКИЙ).
Нещодавно в газеті «Вісті Ковельщини» була цікава стаття О. Романчука, засновника журналу «Універсум», з передмовою М. Г. Вельми.  Я думаю, небайдужим українцям є над чим подумати і по змісту статті,  і по коментарях редактора у зв’язку з нашим дуже непростим сьогоденням.  
І от я хотіла б познайомити наших читачів теж і з напрочуд реальними проблемами мовного питання, яке  в нашому суспільстві є дуже актуальним і в той же час болючим і неоднозначним. І на цю тему в журналі «Універсум» є стаття «Про український освітньо-інформаційний простір». Автор – А. Кондратенко, доктор фізико-математичних наук, Заслужений професор  Харківського національного університету. 
Звичайно, тут порушено питання про те, що ми чуємо на кожному кроці і від кого завгодно: не має значення,  якою мовою людина   говорить. Є багато захисників російської мови на всіх рівнях. Адже половина українців спілкується російською. З військової точки зору, це — катастрофа, бо саме російською мовою Москва здійснює свою інформаційну агресію, а це 90% сучасної тотальної війни. 
Виходить, що двомовність робить Україну беззахисною проти технології «руського міра», основаної на агресивному просуванні російської мови і наступному  «захисті» російськомовних. Мова – це не лише засіб спілкування та отримання інформації, але й спосіб мислення та виховання. Отримуємо знання українською мовою – отже,  мислимо і перебуваємо у межах українського культурного світу. Отримуємо знання мовою ворога – перебуваємо в його культурному і духовному полоні. То ж не дивно, що саме з цих людей постає  «п’ята колона».
26 років тому Україна проголосила свій  суверенітет, але позитивних змін в освітньому просторі на Півдні і Сході України катма.
А ось як автор згаданої статті пояснює, до чого може призвести ситуація, коли молода людина опиняється в російському інформаційному просторі.
«Уявімо собі юнака, який закінчив українську школу в україномовному районі й вступив до Харківського вишу. Тут його вже навчають мовою сусідньої держави, хоча в школі запевняли, що державною мовою є мова українська. Юнак (уже студент) звертає увагу на те, що державні службовці чомусь не розмовляють українською, а «вещают язиком». У голові молодої, ще не сформованої людини виникає хаос. Пояснення надходить з Москви, де черговий «знаток» рече, що ніякої української мови насправді немає, а Україна як держава неповноцінна. 
Якщо згадати, що більшість телепередач транслюється чужинською мовою, то скільки б тому парубкові не казали, що українська мова  — «калинова й солов’їна»,  у нього є значно більше підстав вважати її неповноцінною. Адже в країні нею вищу науку не можна опанувати, столичні й обласні чиновники нею не послуговуються (наприклад, колишній керівник Харківської ОДА Ігор Балута, українець, який  добре знає державну мову, але її від нього ніколи не чули). Оголошення та реклама у Харкові — виключно іноземною. Загалом, складається враження, що без знання української мови в Україні можна прожити, а от без знання мови одвічного ворога – ніяк. Ось і новопризначений голова Харківської ОДА державною мовою не послуговується, здається, навіть її не знає, принаймні, харків’яни від нього української ніколи не чули. І це в області, де понад 70 відсотків українців!
Чому ми змирилися з тим, що керівництво держави призначає очільниками областей людей, які мало  чим відрізняються від окупантів? Ті, хто це робить, не поважає українців, Конституцію і Українську державу. Якщо з того парубка українська освіта та українська дійсність не виховає сепаратиста, то байдужого до української справи – точно!    І тут перше запитання: чому Харківський університет, де викладання, окрім філологічного, ведеться не мовою державною, а «язиком», як і багато інших вишів на Півдні та Сході України, називаються національними? Цікаво, якої національності!? 
Стосовно   молодої генерації, то вона української мови не чує ні вдома, ні в садочку, ні в школі (не йдеться про уроки української мови – вона викладається як іноземна), ні у виші, ні у засобах масової інформації. Це трагедія. Вони ніби живуть не в Україні, а в якомусь абстрактному «русском мире», де безкарно можна паплюжити все українське. Українська державна освітня система готує з них вбивць – сепаратистів і зрадників. А державні мужі, які зобов’язані дбати про  зміцнення української держави, але які свідомо  чи через невігластво її методично нищать.
Та обставина, що багато москомовних українців виявилися патріотами України і пішли на Схід воювати за нашу незалежність, свідчить, що насправді їх примусово  змосковщили за часів совєтської окупації та нашої вже формальної  суверенності. За 26 років незалежності державної програми деколонізації укладу українського життя по суті не було”.
Автор статті навів приклади реальних подій в Харкові. А хіба в інших регіонах, крім Заходу, діється  не те саме? Хіба Київ в переважній більшості  не російськомовний? Подивімось на наших сусідів.  Наприклад Прага  (Чехія)  до 1918 року була на 90 відсотків німецькомовна, а за 5-6 років незалежності повністю стала чеськомовна. А після Другої світової війни Бенеш  посадив всіх німецькомовних в поїзд і сказав: “Шуруйте в свою Німецію, і не колотіть,  і не бунтуйте чеський народ”. А ми занадто толерантні, боїмось когось образити. Придумали: не доведи, Господи, насильної українізації! Це нечуване блюзнірство! В Україні може бути насильна русифікація, колонізація – це зрозуміло! А вимагати від державних чиновників, депутатів, діячів науки, культури, освіти та й всіх інших громадян знання єдиної державної мови — то це ж нормальне явище. Адже без цього держава не зможе належно виконувати свої функції.  
А то в Україні все якось навиворіт. Діячі науки, культури (держава понадавала їм почесних звань – Заслужених, Народних і навіть Героїв), в першу чергу, повинні пропагувати, поширювати, захищати державну мову, а вони у всіх публічних виступах послуговуються чужою. І це не чиясь примха чи забаганка, щоб, нарешті,  Україна стала україномовною. Це необхідність існування нашої незалежності. 
Адже всім відомо, що, починаючи від Катерини ІІ, всі російські царі – вожді заявляли і зараз Путін заявляє, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова! То чому для багатьох наших громадян війна з Росією таке велике диво? Адже  вони вірили, що це —  дружній народ, а тут така агресія?
Пора позбутися ілюзій щодо Росії, поцікавитись справжньою історією і   діяти адекватно. Бо наша байдужість, відсутність критичного мислення, поклоніння перед «старшим братом», незнання своєї історії, культури, мови дорого нам коштує – кожен день йде війна. Всім відомі її наслідки.
Звичайно, війну розв’язала  Росія, бо вона була і є агресором у ставленні  до України і не тільки. Але будьмо щирі. Наші громадяни (звичайно, не всі, а лише  сепаратисти) теж воюють проти братів-українців. Ми всі повинні глибоко задуматись і проаналізувати, чому так сталось? Що нам всім потрібно зробити, кожному на своєму місці: від президента і до всіх інших, причетних до влади. А прості громадяни також повинні відповідати за те, яку ми владу обираємо. Думаймо і діймо! Бо Україна в нас одна! Її потрібно зберегти, бо іншого шансу в нас не буде. Недаремно Берг сказав: «Для тріумфу зла потрібно, щоб добрі люди нічого не робили».
Антоніна ГЛАДУН,
член ГО «Союз Українок».
   
«Справжня любов  до своєї країни неможлива без любові до своєї мови. Людина, байдужа до своєї  мови, – дикун. Вона шкідлива за своєю суттю тому, що її байдужість до мови пояснюється повним збайдужінням до минулого, сьогодення і майбутнього свого народу».
(Костянтин ПАУСТОВСЬКИЙ).
Нещодавно в газеті «Вісті Ковельщини» була цікава стаття О. Романчука, засновника журналу «Універсум», з передмовою М. Г. Вельми.  Я думаю, небайдужим українцям є над чим подумати і по змісту статті,  і по коментарях редактора у зв’язку з нашим дуже непростим сьогоденням.  
І от я хотіла б познайомити наших читачів теж і з напрочуд реальними проблемами мовного питання, яке  в нашому суспільстві є дуже актуальним і в той же час болючим і неоднозначним. І на цю тему в журналі «Універсум» є стаття «Про український освітньо-інформаційний простір». Автор – А. Кондратенко, доктор фізико-математичних наук, Заслужений професор  Харківського національного університету. 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 848
Читати далі

Повідомлення в номер / Божа Мати у моїй оселі

21.12.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

іконаБожа Мати у моїй оселі

Безбожник твердить: «Бога немає, а чудеса Господні – вигадка. Гроші – головний Бог. Вони, кайф, влада  – то і є твоє щастя».
Немало таких, хто потрапляє на гачок спокуси. Не встиг озирнутися, як лихий осідлав людське єство і поганяє до пекла.
Тож я тобі, шановний читачу, від щирого серця кажу: «Чудеса Господні крокують з тобою в ногу по життю. Я відчував їх у багатьох випадках, коли Божий ангел-охоронець врятував мене від смерті та непоправної біди.
Сьогодні, в похмурий осінній день, повідаю тобі про світле і радісне диво».
l
У 2000 році я написав вірш-
молитву:
Свята,  велична Божа Мати,
Благословенна у віках,
Зайшла з Дитям Своїм до 
хати –
З Ісусом-Сином на руках.
Уся земна, і погляд чистий,
На ньому – святості печать.
У ньому – шлях Її тернистий
І світла Божа Благодать.
І Богосин – Дитя чудесне,
Краплина чистої води.
Перстом і поглядом небесним
Оберігає від біди.
О, Богородице святая,
У хаті образ Твій сія.
Нехай лютує доля злая,
Ти – Матір Божа і моя!
Так ось, немов у дивному сні, як дарунок небес, на свято Введення і дня мученика Анатолія до моєї оселі завітала шанована людьми церковна ікона Божої Матері Неустанної Помочі. Вирушають паломники до далеких монастирів, щоб вклонитися і помолитися чудотворному образу. А тут, у Ковелі, ікона, яка служить у храмі Миколая Чарнецького, ось уже кілька місяців «приходить» до домівок вірян.
У моїй хаті своєю присутністю вона ніби промовляє:
– моя любов до Вас – це невичерпна криниця цілющої віри. Пийте з неї всі, втамовуйте духовну спрагу;
– я неустанно молюся за зцілення Вашої душі і тіла від немочей, хворостей та гріховних вчинків;
– я не втомлююся допомагати у вирішенні Ваших проблем і буденних клопотів.
Я, найперший грішник серед усіх грішних, запитую себе і Богородицю: «За що мені така ласка, що тут, у мене в гостях Божа Мати?». Можливо, мені привиділося, але Пречиста сяйнула таємничою усмішкою і нічого не сказала…
Та в мене є цілющих три дні молитися і пізнавати  мою і всього людського роду Покровительницю. В роздумах осіняє думка, що це не просто ікона, а диво-молитва до Господа за зцілення та відкуплення гріхів земних.
Ікона «Та, що вказує шлях» древня (від Луки) і шанована у християнському світі.
Пороздумуймо біля святого лику.
Погляд. Він променить до нас. У ньому – смуток, біль і тривога. Вдивіться в ці очі. Це – очі всіх стражденних матерів. Ви їх зустрінете біля домовини воїна-сина. Ви їх пізнаєте біля горя і тривог наших земних. Та разом із тим у Її погляді бачимо рішучість. Богоматір готова захистити Сина і підтримати, коли Він спіткнувся і впав з хрестом, дійти до Голгофи і витерпіти жах  болючого розп’яття.
Вона дивиться і знає цей шлях. Праворуч на золотому фоні – архангел Гавриїл пророкує цей шлях. Він тримає символи: хрест та чотири цвяхи біля його підніжжя. Зліва – архангел Михаїл із списом у руках вказує на боротьбу та перемогу в ім’я Бога любові і життя.
А маленький Ісус? Він такий милий і земний. Його погляд, повернутий до неба і Батька-Отця, світлий та чистий. Він ще дитина і горнеться до Матері, до Її непорочного серця. Руки Ісуса ніжно тримають правицю Матері. Окремі дослідники твердять, що у Нього – страх перед майбутнім. Не погоджуюсь (прости мене, Господи), бо я бачу інше.
Богосин, знаючи про боротьбу і страждання, хоче відчути Материнське тепло. Оте тепло, яке пульсує у непорочному серці. Він набирається нового розуміння світу, який будується на підмурівках любові, добра та милосердя.
І не страх знаходжу я у цьому вічному погляді, а твердість, стійкість і вірність в ім’я утвердження свого вчення. Він готовий його відстоювати  аж до смерті.
А що в моїй оселі? Я майже фізично відчуваю присутність Пресвятої Богородиці. Посвітліло у темних закутках обійстя. Розвіялася сірість і сімейна хмурість. Ми родинно промовляємо молитви. В спогади і роздуми про життя приходить моя земна мати. Вона своє життя присвятила мені, страждала, а серце її обливалось кров’ю, коли мені було погано. Плакали гіркими сльозами її очі, коли не могла відвернути гріхи мої. Молилася день і ніч, щоб дорога моя була рівною, а мої життєві кроки були успішними і вдалими.
І сьогодні, коли Божа Матір у мене в «гостях», я молюсь: «Пресвятая Богородице, передай моїй неньці (а я знаю, що вона у Царстві Небесному), що розкаююся у своїх гріхах, в тому, що не раз спричиняв їй біль і зло, що не цінував її слова мудрого і святого».
Прости… Помилуй… І спаси…
Опонент дорікне: «А де ж чудо зцілення?».
Не шукайте без віри ні зцілення, ні благодаті. Тисячі вірних, які торкнулися ікони Божої Матері Неустанної Помочі і помолилися біля неї, уже зцілилися. Їхнє серце наповнилося духовними Божими істинами, і звідти витіснилися брудні, гріховні частинки Люцифера. А це і є велике чудо нашого очищення.
На  голові у Марії зображено дві зірки. Восьмикутна, велика, що в центрі, – це Ранкова Зоря, яка освітлює дорогу Ісусові. А менша, так звана Морська зірка, у формі хреста – це та, що рятує грішників у бурхливому морі життя. То ж і я долучуся молитовно словом:
Сіяй, Зоре, пречистим дивним
 світлом.
Возславсь заступництвом 
і серцем Материнським!
Царице миру. Богоматір світу,
Хвала тобі від вірних українців!
І разом з тим, Маріє  Діво ясна, благослови і благодать пошли настоятелю храму Миколая Чарнецького о. Михайлу Іваняку і його сподвижникам-ієромонахам, які організували подорож ікони Божої Матері Неустанної Помочі в домівки парафіян!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Безбожник твердить: «Бога немає, а чудеса Господні – вигадка. Гроші – головний Бог. Вони, кайф, влада  – то і є твоє щастя».
Немало таких, хто потрапляє на гачок спокуси. Не встиг озирнутися, як лихий осідлав людське єство і поганяє до пекла.
Тож я тобі, шановний читачу, від щирого серця кажу: «Чудеса Господні крокують з тобою в ногу по життю. Я відчував їх у багатьох випадках, коли Божий ангел-охоронець врятував мене від смерті та непоправної біди.
Сьогодні, в похмурий осінній день, повідаю тобі про світле і радісне диво».
ххх
У 2000 році я написав вірш- молитву:
Свята,  велична Божа Мати,
Благословенна у віках,...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 4392
Читати далі

Повідомлення в номер / Трагедія вересневого дня

21.12.2017

трагедіяТрагедія вересневого дня

І
Вересневе Сонце ще тільки підіймалось до полудня, а серед поля вже стояло мішків з двадцять  картоплі. Сіробока мішковина випирала величезними гулями назовні. Було видно, що врожай видався неабиякий.  На серці господаря від того співало і грало, особливо, якщо ті пузато- гулясті міхи один коло другого наставлено чималою гурбою. 
Буде мови до весни, яка то добра бульба вродила. А навесні, при садінні, поліщук буде побожно загадувати: «Дай, Боже, щоби  така, як торік, вродила і на той рік»  – що тоді ще треба?
ІІ
Меланка почала копати картоплю, як на дворі засіріло, а вже диви – тепле Сонечко добігло до полудня, а втоми  не відчувала.  Її душа тішилась: така  бульба добра вродила, не те, що торік – дрібноття було одне, тільки худобі на корм. А теперика така вся одна в одну, як ото кулачиська сусіда Степана. Ось і зараз вигорнула бульбину: ну, геть тобі  кулак сусіда, таких з десять – і кошик  повний до верху, біжи, висипай в мішок.  При згадці про сусіда  похитала  головою. Бо й так.  Ще парубок, а вимахав нівроку:  і здоровий тілом, і хороший з виду, а що вже  роботящий,  то про те кожен скаже. 
Живуть по сусідству. Через пліт добре видно, що хлопець весь час за роботою.  От би такого в зяті! Правда, Ганні, її старшій доньці, йшов тільки дванадцятий, а Степану цілих дев’ятнадцять буде якраз на Різдво. Але то таке,  будуть жити, будуть бачити, де вже простому чоловікові  знати, що в Господа написано,  може, й оженяться коли.  А таки добра пара була б, бо ж і Ганна до роботи беручка. Он як бульбу копає, то майже не одстає, ще й наспівує, а як  не вспіває з  матір’ю, то Меланка візьме й підкопає рядок доньчин, то та ще й сердиться  – хіба сама без рук, чи що. Добра пара була б.  Ганна і з лиця хороша, і в попереку худенька,  як стебелина,  вдалася в її Миколу.  Вправний і хороший був в молодих літах її чоловік, та й тепер ще озираються молодички вслід. Попобігало їх за Миколою, а дістався їй. З війни дождалася свого судженого.
 При згадці про війну на чоло набіг смуток, і Меланка перехрестилась. Збав, Боже, знову таке пережити, а, бач, люди кажуть, що знову війна зачалась, як ніби-то німець пішов на поляка битися. Не доведи, Господи! Коли ще раз захотіла перехреститись, рука застигла на півдорозі – там, поодаль, в мареві картоплинного диму йшли люди, зодягнені у все біле, ніби-то ангели, а обабіч них на конях їхали в чорному.
Рука швидко перехрестилась і дашком стала над чолом. Добре приглядівшись, побачила вервечку людей, що, ледве переставляючи ноги, йшли дорогою з Ковеля, а коло них на добре вгодованих конях із стрільбами наперевіс їхали польські стражники. Від побаченого втретє перехрестилася. Що ж то, людоньки добрі, твориться?  Куди тих людей ведуть, як ото худобу?  Ночі вже такі зимні, а вони тільки в спідньому.
ІІІ
Підійшовши до придорожнього гайочка, колона зупинилась.  Було видно, як вершники зіскакували з коней, щось викрикували, розминали ноги, присідали. Ті , що в спідньому, знесилено попадали на Сонцем випалену  зжовклу траву.  
Меланка стояла, ніби заціпенівши,  коли ззаду заторохкотіли колеса воза, і  коник втомлено фиркнув. Вона перелякано здригнулась. Микола голосно з того переляку засміявся. Жінка спересердя гукнула:
– А чого тобі так смішно? Ти  поглянь ген туди, – і пальцем вказала на дорогу.
– А що там таке? – подивувався чоловік.
– Та начебто  польські стражники ведуть  з Ковеля якихось людей…
Микола й собі пригледівся:  а таки так і є. Он коні, біля них польські жандарми, взуті в жовті високі чоботи, а на головах «рогатувки» супроти Сонця вигравали срібними орлами. А що то за люди на траві?
– Знаєш що, Меланко? Піду- но я довідаюсь, хто то і куди йдуть.
– Хіба здурів?! – Меланка аж сплеснула руками.
– Не бійся, тільки запитаю, може, яка поміч треба? Нічого мені не буде, хіба я не капрал польського війська? – по тих словах Микола виструнчився і обома руками крутнув вуса догори.
Меланка не стала перечити, бо ж знала,що  то –  марна справа. Як вже собі щось затяв, то на тому так і буде. І Ганна їх така само затята. То вже порода така, бо й свекруха така само – заперта. Та до того ще й гонорові. Може, тому, що на Волі при Любитові живуть? Яке назвисько села, такі й люди. А хіба ж ні? Сама вона з другого села, то там інші люди – і спокійніші, і добріші.  
Микола розпріг коня, відвів його вбік. Той мордою потягнувся до картоплі, спритно схопив одну із кошика і захрумтів, аж сік бризнув.
– Ну ти, глянь тільки, який швидкий, вже схопив, – Меланка незлобливо, навіть якось ласкаво, забубоніла. Було не шкода тої картоплини, бо ж добре вродила, всім хватить, а коника шкода, – наробився, то хай з’їсть.
Кінь ще хрумкотів картопляною м’якоттю, а Микола вже скочив на спину і потихеньку направив гнідого до шляху.  Наближаючись до гайочка, добре розгледів, що люди в білому сиділи спиною один до одного, руки були за спиною зв’язані, а біля них  метушилося сім стражників.    Микола не доїхав метрів зо двадцять, як його зупинив окрик:
– Стуй, кто єдзє?!
– Та то я, місцевий – Микола, бульбу, проше пана, з жінкою та донькою недалечко копаємо, та бачу якісь люде йдуть. Думаю, піду спитаю, може, підмога яка треба? Я, проше пана, капрал війська польського був.
Назустріч вийшов старший за званням поручник, голосно промовив:
– Нєх пан капрал єдзє до своєй бульби,  ніц нє потребуєми.  Мами єдзенє і мами цо піць.  За трохе часу бендзєми далєй єхаць.
Інший  розвернувся б і пішов  геть, але не Микола. 
– Проше, ясновельможний пане поручніку, ви то маєтє що єсть, а оті люди голодні он сидять…
– Нєх пан за тих лайдакув нє мислє – оні в Ковлю добже ядлі.
– Щось, ясновельможний пане, по них не видно.
– Курва, цо пану до тих  здрайцув?  То є  нєбєзпечні злочинци для ойчизни. Ченсть – то  націоналісці украінскі, а ченсть – комунісці украінскі, а тен єден грубий, то кримінальний. Ніц не бендзє тим лайдакам.
«Ти бач, яка сволота, – подумав про поручника Микола, – поїсти людям і то не дасть».
– Пан мувів, же бил капралєм войска польскего? – продовжував підпоручник.
– Був, проше пана, по тій війні служив в драгунах, – відповів Микола.
– А для чего пан тераз нє у войску?  Хиба нє вє, же война з нємцем зачелася?
– Та хто ж його знає? Щось таке казав солтис, але ми нічого ще не знаємо. А воювати хай молодші йдуть, старий я вже, нездужаю.
– По пану нє відаць, же нє ма сіл – здрови, як вул. Такіх ойчизна потребує.
«А бодай ти згинув зі своєю ойчизною», – подумав Микола. Але проказав:
– То як накажуть, то піду до війська, де ж подітись? А  тих людей куди ведете? – ніяк не вгамовувався.
– Пан хцє вєдзіть то, чего нєвольно знаць. Проше, ідзь до бульби, до жонкі, до дзєцка.
Микола зрозумів: поки ще говорить по-доброму, потрібно йти.
– Вибачєйте, люди добрі, – звернувся до ув’язнених –Нічим не можу вам помогти. 
Йому вслід з ненавистю і зневагою  дивився поручник польської жандармерії пан Здіслав: «Хам, бидло, як смів  сперечатися? Слабий він, сил не має Велику Польщу боронити!».  
Як же хотілось  зацідити межи очі тому селюку.  Але стерпів: ще прийде час, і тоді вони тих «здрайцув», тих бунтарів всіх по тюрмах згноять. Вже два тижні Польща борониться проти німчаків, а цей хлоп нічого про те «не знає». Хоча й не дивно:  німці так швидко просувались до східних кресів, що польська влада панікувала і змушена була гарячково шукати вихід із становища. Як ото з теперішніми в’язнями. 
Пан Здіслав  не розумів, для чого тих ворогів Польщі аж із самого Кельце потягом везти до Ковеля і далі гнати аж до Луцька? Чи не простіше було б в якомусь лісочку розстріляти і мати спокій? Та пан полковник сказав, що то вельми важливі в’язні, і для чогось ще вони треба.
IV
Меланка місця собі не знаходила. Хтозна, що прийде в голову тим військовим – ще скалічать чоловіка нізащо. І коли побачила, що той вертається назад, заспокоїлась і вже нетерпляче дожидала, що ж то розкаже, бо було цікаво.
– А що там?
– Кажуть, що то злочинці і вельми опасні для ойчизни, – при цих словах зіскочив з коника і спересердя сплюнув.
– А куди ведуть?
– Не кажуть, але, мабуть, до Луцької тюрми, бо куди інакше? Бач, поляк який: як українець хоче ліпше жити, то вже й небезпечний для отчизни, і треба його в тюрмі згноїти.
– Ой, чоловіче, не лізь в ту політику – то не наше діло. Бери-но лучче накладай на воза міхи, бо ще возити до вечора, аби вправився.
– Чуєш, жінко, що говорив жандарм? Війна йде з німцем. Два тижні б’ються.
– О, Господи, таки правду солтис казав, – аж присіла Меланка.
– То нас не стосується. Йду накидаю мішки і буду помаленьку тягтися.
Микола рвучко вкидав на воза мішки з бульбою, душа його раділа доброму врожаю, а на серці була прикрість за недавню пригоду і злість на  польського поручника… Відчував, як поступово заповзала в душу, мов зміюка, тривога за війну.
V
Меланка продовжувала копати, але раз по раз зиркала на гайочок і на шлях. На шляху якось несподівано пожвавився рух. То в один, то в інший бік їхали  фірманки,  вершники,  військові машини.  Раптом  невеличке авто з’їхало з дороги і попрямувало до гайочка. Меланка перестала копати, і крикнула Миколі.
– Чоловіче, дивись-но, що там буде робитись. 
І вже обоє з цікавістю спостерігали, що то буде далі.
Назустріч авто вибіг військовий. Поручник, здогадався Микола, бо хто іще? Він найстарший.  Було видно, що той виструнчився перед машиною і підніс руку до «рогатувки». 
– Видно, якийсь начальник в машині – бач, як поручник стоїть, ніби кілка хто в заднє місце запхнув, – пожартував Микола. 
По недовгій розмові  авто розвернулось , виїхало на шлях і чимдуж помчало до Ковеля. Микола із Меланкою і собі повернулись до роботи.
   
VІ
Поручник  щойно відкрив ножем банку із м’ясною  тушонкою, коли зі шляху з’їхало авто і рушило просто до них. Хто б то міг бути? Як тільки авто наблизилось, жандарм впізнав капітана із ковельського відділку, що сидів на задньому сидінні. Відклав банку і пішов назустріч  з рапортом. Капітан помахом руки дав знати, що не варто тратити час на формальність.  
– Нє потребує жадних рапортів. Добже, же паньство недалеко одейшло од Ковля. Мам для пана важнє увідомленє, тутай на папєже напісане. Пан прочита,  і ма виконаць розказ пана пулковніка і тераз же ість з повротем до Ковля.
– Так єст! – відповів.
– Єще мам нєдобру новіну, – зе всходу ідом совєти з войном, то нєх пан поспєша з виконанєм розказу.
По тих словах капітан передав пакунок, віддав честь, сів позаду водія. Авто захурчало двигуном,  виїхало на шлях і помчало до Ковеля.  
Тремтячими руками  поручник розкрив пакунок, дістав папір. Друкованим шрифтом  на гербовому папері польової жандармерії був надрукований наказ: «Такому-то, в зв’язку з тим-то, необхідно ліквідувати особливо небезпечних злочинців Речі Посполитої. Наказ виконати негайно». Від  прочитаного сполотнів, знизу живота стало так, ніби хто залив окропу. 
Переборовши слабкість, розпорядився вишикуватись підлеглим і зачитав папір. Не давши часу на роздуми чи сумніви, наказав примкнути багнети до самострілів і виконати наказ,  не  підіймаючи на ноги ув’язнених. Кожен жандарм зробив по одному  пострілу, решту довершили багнетами.
VІІ
Зачувши постріли, гнідий став дибки, сахнувся вбік, перевернувши воза з навантаженими мішками. Микола ледве встиг вхопити віжки і якось втримав коника.  Меланка кинула погляд на гайок, і від побаченого зомліла.  Ганна з ляку впала на землю. 
Жандарми скочили на коней і  галопом погнали на північ.
Двадцять троє постріляних, заколених  ув’язнених  лишились лежати на пожовклій, скривавленій траві…
VІІІ
Сім вершників польської польової жандармерії, не шкодуючи кінських сил, щодуху  мчали до Ковеля. Гнав їх страх перед совєтами зі Сходу та німаками із Заходу. Доки є ще час, не втрачали надії  десь заховатись.  А ще муки сумління – чим далі були від місця страти ув’язнених, тим більше навалювався тягар скоєного злочину та невідворотньої кари небесної, від якої ніде не заховаєшся.  
Шляхом в різні боки, обганяючи одна одну, в безладі рухались військові автівки, легкі танкетки, піші військові. В повітрі витав дух паніки і неминучості трагічного кінця. Коли пролунав перший вибух, мало хто зрозумів, що діється. Лише коні шарпонулись і додали  ходу.
 Наступний вибух вщент розніс вантажівку з набоями. Вибухова хвиля підняла поручника із сідла вгору, затим з неймовірною силою гепнула об землю. В блакитних очах пана Здіслава  навіки застигла  небесна блакить. 
Прийшли совєти. Було 17 вересня 1939 року.
Ігор ВЕРЧУК.
І
Вересневе Сонце ще тільки підіймалось до полудня, а серед поля вже стояло мішків з двадцять  картоплі. Сіробока мішковина випирала величезними гулями назовні. Було видно, що врожай видався неабиякий.  На серці господаря від того співало і грало, особливо, якщо ті пузато- гулясті міхи один коло другого наставлено чималою гурбою. 
Буде мови до весни, яка то добра бульба вродила. А навесні, при садінні, поліщук буде побожно загадувати: «Дай, Боже, щоби  така, як торік, вродила і на той рік»  – що тоді ще треба?
ІІ
Меланка почала копати картоплю, як на дворі засіріло, а вже диви – тепле Сонечко добігло до полудня, а втоми  не відчувала.  Її душа тішилась: така  бульба добра вродила, не те, що торік – дрібноття було одне, тільки худобі на корм. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 597
Читати далі

Повідомлення в номер / Шахраї атакують

21.12.2017

шахраїШахраї атакують

Хоч представники правоохоронних органів час від час попереджають громадян, аби вони не «піймалися» на гачок тих, хто не «товаришує» із Законом, знову і знову трапляються нові інциденти про  чергові «атаки» злочинців. 
«Алло, з вашим сином сталася біда, але ми можемо допомогти...», «Вітаємо, ви виграли в лотерею, для отримання авто перерахуйте гроші...», «Вам дзвонять з банку. Нам треба уточнити деякі дані вашої картки...» та інше.  
Подібні фрази – стандартний початок  шахрайств. За такими схемами «розводів» злодії працюють уже не перший рік. Попри це, щоразу знаходячи для них нових жертв.
У відкритому доступі статистики про кількість здійснених афер та шахрайств немає. Утім стрічка новин Міністерства внутрішніх справ України свідчить: цей «промисел» живе і процвітає. 
Так, нещодавно один із мешканців нашого міста практично сам віддав зароблений аванс в 3700 гривень невідомим особам.  Перед цим до чоловіка зателефонували з невідомого номера нібито працівники банку і повідомили про те, що його картку заблоковано. 
Щоб її розблокувати, просили назвати ПІН-код. Олександр, не вагаючись, без жодних сумнівів це зробив.  Як згодом виявилось, за його рахунок хтось поповнив свій бюджет.
Мало не повелася на злодійські махінації і не втрапила в пастку  пенсіонерка Тетяна.  По телефону її ошелешили, в прямому значенні цього слова, звісткою про те, що її син збив  на смерть людину. Тож, аби уникнути покарання, мати повинна була заплатити майже 10 000 гривень.
Підсвідомо жінка майже повірила в це (шахраї – добрі психологи), готова була  вже шукати кошти.  Та добре, що додому якраз нагодився  чоловік, який особисто передзвонив до сина і переконався, що з ним все гаразд.
 До речі, пані Тетяну просили нікому про це не говорити, ні з ким не радитись і ні до кого не дзвонити, інакше – син опиниться на лаві підсудних.
Подібне довелось пережити  мешканці нашого міста Зінаїді. Ковельчанку підняв з ліжка посеред ночі дзвінок мобільного телефону.  Хтось говорив, що її чоловік завдав численних тілесних  ушкоджень певному громадянину, внаслідок чого останній знаходиться практично між життям і смертю – в реанімаційному відділенні медичного закладу.    
Та із такої складної ситуації є  все-таки вихід:  щоб справа не набула розголосу, треба гроші  –  30 000 гривень.
Чоловік на той час перебував у відрядженні за кордоном.  Шокована від такої новини жінка раз за разом набирала до нього, але той, як на зло,  не відповідав. На щастя, в цій ситуації допомогли невістка з сином, до яких  мати  таки додумалася передзвонити. Ті по скайпу  майже відразу  зв’язались із батьком, який собі мирно спав, навіть не підозрюючи,  який переполох коїться в нього  вдома.
 Побачивши і почувши рідну людину, родичі нарешті заспокоїлись.  
Свідком доволі делікатної ситуації стала нещодавно і я. В одному із банків нашого міста знервовано метушилась жінка старшого віку, прохаючи і в працівників, і в клієнтів допомоги. 
Як виявилось, вона просила, аби через термінал  переказали кошти комусь невідомому, який повідомив бабцю, що її онук втрапив в халепу. Він – заборгував велику суму грошей одним дуже впливовим людям, тож аби надалі з ним все було добре… –  й потрібні були пару тисяч гривень.
Жінці тим, хто був поруч, довго  довелось роз’яснювали, що це – неправда і що улюбленому Максиму нічого не загрожує. А її нахабно хотіли обманути. Але біди вдалося уникнути. 
Тож, аби не стати  черговою жертвою зловмисників, потрібно:
– не реагувати на дзвінки від сторонніх осіб, які представляються співробітниками поліції і вимагають грошей за свої «послуги»;
– не довіряти незнайомцям, що дзвонять на мобільний чи ж стаціонарний телефони, на слово. Перед тим, як почати панікувати, поставте якомога більше запитань людині, що вам телефонує;
–  аналізувати  усе почуте. Іноді досить лише одного запитання. – «У яке місто до вас телефонують?», аби співрозмовник по той бік слухавки завершив діалог;
– не поспішати  перераховувати гроші на вказаний номер або віддавати їх особі, яка по них прийде – усе це різновиди вдало вибудованої схеми. Скажіть, що вам потрібен час на те, аби зібрати необхідну суму, хоча б декілька хвилин;
– використовувати  цей час таким чином, аби зв’язатися зі своїми близькими та порадитись із кимось із знайомих, і розібратися у ситуації.
Зазвичай шахраї “давлять” на психіку. Аби втримати емоції під контролем, приберіть слухавку від вуха і порахуйте до десяти. Після цього усе почуте сприйматиметься з більш холодною головою.
Пам’ятайте: завжди і скрізь слід бути пильними, аби уникнути непоправного.   Адже, як кажуть, береженого – і  сам Бог береже.
Підготувала
Зоряна БЛИЩЕНКО.
Хоч представники правоохоронних органів час від час попереджають громадян, аби вони не «піймалися» на гачок тих, хто не «товаришує» із Законом, знову і знову трапляються нові інциденти про  чергові «атаки» злочинців. 
«Алло, з вашим сином сталася біда, але ми можемо допомогти...», «Вітаємо, ви виграли в лотерею, для отримання авто перерахуйте гроші...», «Вам дзвонять з банку. Нам треба уточнити деякі дані вашої картки...» та інше.  
Подібні фрази – стандартний початок  шахрайств. За такими схемами «розводів» злодії працюють уже не перший рік. Попри це, щоразу знаходячи для них нових жертв.
У відкритому доступі статистики про кількість здійснених афер та шахрайств немає. Утім стрічка новин Міністерства внутрішніх справ України свідчить: цей «промисел» живе і процвітає. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 524
Читати далі
21.12.2017

_DSC4730Святий Миколай завітав до нас у гості

Днем Святого Миколая починаються радісні, повні чудес Новорічні та Різдвяні свята. Не став винятком цей день і для ковельчан, адже саме 19 грудня відбулося традиційне урочисте відкриття головної новорічної ялинки міста. 
Біля зеленої красуні поблизу Палацу учнівської молоді ім. І. Франка зібралися маленькі і дорослі в очікуванні святкової феєрії. Організатори заходу постаралися на славу, тож чимало яскравих вражень і задоволення від свята, яке вийшло досить цікавим і колоритним, отримав кожен присутній на ньому. Святкова ілюмінація, новорічні мелодії створювали по-справжньому казкову атмосферу.
Ведучі Наталія Гончар та Анастасія Данилюк впродовж вечора підбадьорювали усіх гостей, закликали їх до веселощів та розваг. А допомагали їм неповторні Солоха з Антипком, яких талановито зіграли Альона Малюга-Мельникова та Максим Цехончук.
Окрім головного гостя свята – Святого Миколая Чудотворця – завітав   на   святкування    й міський голова Олег Кіндер. Він зауважив, що зараз непрості часи, але разом під силу зробити багато хороших справ, щоб рідне місто ставало дедалі кращим та комфортнішим для життя. Олег Олексійович щиро привітав ковельчан із Днем Святого Миколая та наступаючими Новорічно-Різдвяними святами, побажав міцного здоров'я, удачі, родинного благополуччя, а головне –  мирного неба над головою.  
Потому очільник міста разом із Святим Миколаєм під радісні овації присутніх засвітили ялинку, наповнивши місто чарівною атмосферою Новорічних свят. Разом із головною зеленою красунею  замерехтіли вогнями прилеглі вулиці та центральна площа. 
Ще одним приємним сюрпризом для ковельчан стало повідомлення ведучої свята  Наталії Гончар про прибуття Вифлеємського вогню Миру у Ковель. Його привезли представники Всеукраїнської національної організації "Пласт" "Станиці Ковель". Її керівник Сергій Дружинович і вручив священний вогонь міському голові Олегу Кіндеру.
Крім маси задоволення від цікавих конкурсів з казковими героями, веселих танців, ігор і різноманітних дитячих забав, діти отримали солодкі подарунки. 
Впродовж усього свята запалом святкової енергетики із ковельчанами ділилися вихованці зразкових студій "Надія" (Ірина Новожилова), "Дзвіночок" (Інна Темрук) НД "Просвіта", студії естрадного співу "Зорепад" НВК №13 (Руслана Шацька), студії сучасної хореографії "Пірует" (Марина Приц), народного художнього колективу ансамблю народного танцю "Барвінок" (Любов Ризванюк), народний аматорський фольклорний гурт “Намисто” (Наталія Гончар), хор "Криниця" ПТМ "Ковельтепло" (Олексій Кіпень).
Наш кор.
Днем Святого Миколая починаються радісні, повні чудес Новорічні та Різдвяні свята. Не став винятком цей день і для ковельчан, адже саме 19 грудня відбулося традиційне урочисте відкриття головної новорічної ялинки міста. 
Біля зеленої красуні поблизу Палацу учнівської молоді ім. І. Франка зібралися маленькі і дорослі в очікуванні святкової феєрії. Організатори заходу постаралися на славу, тож чимало яскравих вражень і задоволення від свята, яке вийшло досить цікавим і колоритним, отримав кожен присутній на ньому. Святкова ілюмінація, новорічні мелодії створювали по-справжньому казкову атмосферу.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 818
Читати далі

Повідомлення в номер / Коли ціни "кусаються"

21.12.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

142Коли ціни "кусаються"

У нашій державі – нове загострення хронічної "хвороби": ціни ростуть. Причому відразу на все і надто вже помітно. Офіційний прогноз інфляції в цьому році вже довелося підвищити: коли на початку року влада розраховувала на 7 - 9 відсотків росту цін, то восени стало зрозуміло, що слід очікувати не менше 12 відсотків такого росту, а вже ближче до нового року – цей процент наблизився до чотирнадцяти. Але це лише офіційний показник, а у реальності все значно "веселіше". 
Особливо помітно дорожчає бензин. Ціни на паливо побили ще один рекорд, досягнувши тридцяти гривень за літр (популярний бензин А-95 коштує 27 – 30 грн. за літр). В цілому на початку осені пальне здорожчало на 3,5 грн. Водії економлять, як можуть, хтось менше їздить, а хтось перейшов на дешевше паливо або ж взагалі пересів у громадський транспорт. За словами експертів, бензин в Україні дорожчає через ріст світових цін на нафту і курсу валюти.
А подорожчання бензину вдарить по кишеням й тих, хто не має автомобіля, адже ціна пального і валютний курс – в основі ціноутворення всіх груп товарів. Падає гривня, дорожчає бензин – змінюються цінники у магазинах. Буває, деякі продукти дорожчають мало не щодня.
У цьому році найбільше зріс у ціні національний продукт – сало. За даними державної статистики, ціна на нього зросла майже вдвічі. У нас нині за кілограм цього "делікатесу" просять 60 – 80 гривень (хіба товщиною у палець можна придбати за 40 грн./кг). Також в "лідерах" здорожчання – свинина, яловичина і курятина. У цьому переконуємось, скуповуючись на ринку чи місцевих супермаркетах. 
Продавці в м'ясному павільйоні, що на центральному ринку, скаржаться, бо купувати м'ясо люди стали набагато менше. Нічого дивного, якщо пропонують ребра чи лопатку в середньому за 90 грн./кг, а кращі сорти м'яса оцінюють у 120 – 150 грн./кг. Тож, аби приготувати борщ, як кажуть, не зовсім із сокири, більшості наших господинь по кишені його приготувати хіба що на кістковому бульйоні.
Продавці переписують цінники декілька разів у місяць, а супермаркети "зваблюють" покупців знижками: акційні пропозиції – на кожному кроці. Та ціни на продукти ростуть значно швидше, ніж пенсії і зарплати. 
Аби абстрактні відсотки інфляції перевести в більш зрозумілі величини, експерти вигадали так звані індекси. У світі всім відомий індекс гамбургера, але українській душі "рідніший" індекс борщу або ж актуального перед Новим роком "олів'є". В цьому році цей салат обійдеться дорожче більш, ніж на 20 гривень (приблизно вартуватиме 80 – 90 грн.), а навіть пісний борщ подорожчав на 20 - 24 відсотка. 
Єдиний продукт, який здешевшав, – гречка. Її ціна впала майже на чверть (акційна ціна в супермаркеті 18 грн./кг, на ринку 20 – 21 грн./кг) і, власне, як на інші крупи, обіцяють, підніматися не буде найближчі півроку. 
Та от кашу маслом тепер точно вже не зіпсуєш. Бо саме молочні продукти з нового року можуть подорожчати. А ще яйця, хліб (який у нас "підскочив" у ціні на 50 копійок і сьогодні вартує 8 гривень), овочі і м'ясо. Однак, як пророкують експерти, не надто помітно, адже українські ціни й без того досягають стелі, бо за своїм стрімким ростом сьогодні випереджають європейські.
l
Ковельчани теж не в захваті від теперішніх цін на продукти. Пані Світлана зізнається, що аби не витрачати зайвого, вона бере у супермаркет лише визначену суму та список з потрібними товарами. На її думку, таке планування дозволяє їй зекономити.
"Якщо, для прикладу, раніше я купувала свинячу вирізку за 80 грн., то тепер мені доводиться викидати майже 130 грн. за кілограм. Це доволі відчутно, тому дозволити таку "розкіш" можу дуже рідко. Щодо цін на овочі, то вони дещо піднялися, але порівняно ціни на них ще не зашкалюють. Тепер замість бутербродів з твердим сиром і маслом на сніданок – звичайна яєчня або ж просто чай чи кава. Бо всі ціни на продукти б'ють по гаманцю, особливо тоді, коли вони ростуть на очах, а стабільного заробітку немає", – зауважує жінка.
Пенсіонерка Валентина Йосипівна свинину і яловичину не купує вже давно – не по кишені. Раніше обходилася курятиною. А зараз і шматочок курячого філе не може собі дозволити. Розповідає, що бере недорогі частини: каркаси, шиї, крила. Четвертини чи стегенця – тільки на свята. Хоча, говорить, що, наприклад, курячу четвертину по акції в супермаркеті можна купити за 40 – 41 грн., а не, як зазвичай, платити 45 – 46 гривень за кілограм.
"Скоро суп на воді будемо варити й на друге дешеві макарони їсти, причому без нічого. Бо ковбасні вироби такі дорогі, що хоч до прилавка не підходь. Нормально харчуватися пенсії не вистачає. Плюс старість – це ліки, без яких не обійтися. А вони теж не дешевшають", – нарікає пенсіонерка.
"На зарплату в 3200 повноцінно харчуватися нереально. Половину "тягне" комуналка. Наш український борщ скоро буде делікатесом. І варити його будемо раз на місяць. Навіть на пісний борщик не дуже то розженешся, в кого немає своєї городини. 
Що вже говорити про сім'ї з маленькими дітьми, яким потрібно і м'ясо, і молочне, і фрукти. Та й якою цукеркою чи печивом не всі зайвий раз можуть потішити свою малечу, – каже ковельчанка Олена, мама шестирічної Маринки. – У минулому році з нетерпінням чекала на підвищення зарплати. Сподівалася, що, нарешті, жити стане краще. Помилилась. Тож обіцяне у наступному році підвищення "мінімалки", відверто кажучи, тепер не викликає аж такого оптимізму".   
Що ж, дочекаємося нового 2018-го року. Можливо, в рік Собаки із збільшеною на 523 гривні мінімальною зарплатою таки заживемо?..
Вікторія ЗІНЧУК.
У нашій державі – нове загострення хронічної "хвороби": ціни ростуть. Причому відразу на все і надто вже помітно. Офіційний прогноз інфляції в цьому році вже довелося підвищити: коли на початку року влада розраховувала на 7 - 9 відсотків росту цін, то восени стало зрозуміло, що слід очікувати не менше 12 відсотків такого росту, а вже ближче до нового року – цей процент наблизився до чотирнадцяти. Але це лише офіційний показник, а у реальності все значно "веселіше". 
Особливо помітно дорожчає бензин. Ціни на паливо побили ще один рекорд, досягнувши тридцяти гривень за літр (популярний бензин А-95 коштує 27 – 30 грн. за літр). В цілому на початку осені пальне здорожчало на 3,5 грн. Водії економлять, як можуть, хтось менше їздить, а хтось перейшов на дешевше паливо або ж взагалі пересів у громадський транспорт. За словами експертів, бензин в Україні дорожчає через ріст світових цін на нафту і курсу валюти.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 655
Читати далі
21.12.2017

_DSC4690Ольга  ЧЕПЕНЮК:  "Обов'язок депутата  –  служити  людям"

Ольга Іванівна Чепенюк, завідуюча фельдшерсько-акушерським пунктом села Байківців, добре відома багатьом жителям Ковельщини, а особливо тим, хто мешкає в населених пунктах Радошинської сільської ради. Вона – депутат районної ради, входить до  складу фракції Аграрної партії України, активна в громадсько-політичному житті, часто виступає в міськрайонній газеті "Вісті Ковельщини".
Районна партійна організація АПУ висунула її кандидатом у депутати Голобської селищної ради об'єднаної територіальної громади. Сьогодні Ольга Іванівна – наш співрозмовник.
l
– Ольго Іванівно, у січні ц. р. Ви на шпальтах "Вістей Ковельщини" звітували про свою роботу в районній раді. Заголовок публікації досить промовистий: "Інтереси виборців – на  першому плані". Чи вдається Вам у своїй діяльності дотримуватися цього правила?
– Самій давати оцінку собі не зовсім скромно, бо це – справа виборців. Однак можу сказати чесно:  мету своєї діяльності вбачаю у  служінні людям, які виявили мені високе довір'я. І хоч не завжди в силу тих чи інших причин вдається швидко вирішити  якесь питання, але завжди намагаюся добиватися поставленої мети.  Відомо ж  бо: хто стукає, тому відчиняють.
– Якими були головні напрямки Вашої роботи останнім часом?
– Брала  участь у семи засіданнях постійної комісії з питань духовності, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, у справах сім'ї, молоді, материнства і дитинства райради, дев'яти її сесіях, в тому числі – трьох позачергових. Комісія, до складу якої входжу і яку очолює колега по фаху Василь Олексюк із Козлинич, розглядає дуже важливі питання, про що можна судити навіть із її назви. Багато чого зроблено, але  ще більше потрібно зробити, хоч часто-густо на задоволення потреб людей не вистачає коштів.
– Ви досить часто виступаєте на сесіях із запитами та зверненнями. Про що у них ідеться?
– В одному із запитів я просила сприяти в обстеженні приміщення клубу у Байківцях для проведення поточного ремонту.  Разом з колегами домагалася розв'язання проблеми ветсанзаводу. Ставила питання про влаштування асфальтного покриття на відрізку автомобільних доріг Мар'янівка – Радошин,  Радошин – Байківці  (від покажчика  "с. Битень" до закінчення с. Байківців).
Подала три звернення – щодо утилізації відходів свиноферми у с. Радошині; щодо заміни газових лічильників, які були зняті в оселях селян у червні ц. р. і відвезені на перевірку; щодо виділення коштів сільською радою на встановлення сантехнічного обладнання для забезпечення проточною водою фельдшерсько-акушерського пункту у Байківцях.
– Якою була реакція відповідальних осіб на Ваші прохання і вимоги?
– Загалом, ділова й конкретна, хоч ряд питань чекають свого вирішення. За сприяння у роботі я дякую голові районної ради Андрію Броїлу, голові РДА, депутату облради Віктору Козаку, головному лікарю МТМО Олегу Самчуку, Радошинському сільському голові Дмитру Ковгану, голові фракції Аграрної партії України в районній раді Андрію Мигулі, багатьом моїм колегам-депутатам.
– Ви згадали про фельдшерсько-акушерський пункт, де працюєте. Скажу відверто: він вабить око своєю ошатністю, затишком, впорядкованістю, достатньою кількістю обладнання і медикаментів. Як Вам вдається у нинішні скрутні часи підтримувати такий зразковий порядок?
– Працюю сама, залучаю до роботи власних дітей, односельців. Ніколи не відмовляють у допомозі ані керівництво МТМО, ані сільська рада.
Зрештою, моя турбота – це не тільки ФАП. Адже маємо  ще й клуб, про який я говорила, школу. Зібрали підписи батьків  під листом про необхідність виділення коштів на реконструкцію частини приміщення  ЗОШ І-ІІІ ст. під дошкільний навчальний заклад. Лист направили у благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині".
– З якими питаннями, крім названих, звертаються до Вас виборці?
– Найбільше їм  докучає бідність, через що часто звертаються з проханнями про матеріальну допомогу. Її надано одинадцяти мешканцям сільської ради (десять – з депутатського фонду, одне – за сприяння управління соціального захисту населення).
За участю Аграрної партії України  надали спонсорську допомогу учням першого класу Радошинської ЗОШ І-ІІІ ст. для придбання ігрових наборів. Зрештою, всього зробленого не перелічити, та це й не так важливо. Головне, що я з колегами намагаюся допомогти всім, хто цього потребує.
– Ваша депутатська діяльність, очевидно, не обмежується участю в сесіях, прийомі виборців, поданні запитів і звернень…
– Безперечно. Намагаюся відвідувати важливі громадсько-політичні заходи, цікавлюся подіями, які відбуваються на Ковельщині, Волині, в Україні. Зокрема, 17 грудня ц. р. була делегатом ХІІІ з'їзду Аграрної партії, що відбувся в Національному палаці "Україна", отримала багато цікавої і корисної інформації. На партійних з’їздах як член АПУ я буваю регулярно.
Постійно беру участь у Днях депутата, буваю в інших сільських громадах (Велицькій, Любитівській), вивчаю їх досвід, систематично спілкуюся з різними категоріями населення, щоб бути в курсі всіх справ, якими живуть наші люди.
– Ви – мати шістьох дітей. Як Вам вдається поєднувати обов'язки матері, громадського діяча і професійного медика?
– Мабуть, завдяки тому, що відчуваю підтримку друзів, родини, поміч Матері Божої. Та й діти мої – славні, розумні, слухняні, працьовиті. Найстарша Богдана, 1997 року народження, студентка Львівського Національного університету імені Івана Франка, нещодавно вийшла заміж за Тараса Салабая. Хочеться, щоб жили в миру, любові і добрі.
У Львівській політехніці навчається Іванна, 1999 року народження. Валерія, Денис, Алевтина – учні Радошинської школи. Окрім того, що сумлінно вчаться, здобувають музичну освіту в Ковельській школі мистецтв. Найменший  Данилко, якому чотири з половиною років, намагається у всьому наслідувати братика і сестричок.
– Нещодавно територіальна виборча комісія зареєструвала Вас кандидатом у депутати Голобської селищної ради об'єднаної територіальної громади. Чим викликане таке Ваше рішення?
– Я переконана в тому, що у разі обрання мене депутатом Голобської селищної ради я зможу активніше відстоювати інтереси своїх виборців. За об'єднаними територіальними громадами – велике майбутнє.
Розповідати про те, що робитиму в якості депутата, не буду. Звичайно, в такому разі доведеться  полишити районну раду. Але це не біда. Я завжди була і буду з людьми, працюю і працюватиму для них, адже що може бути кращого від їх щирої подяки  за працю, щасливої посмішки тих, кому допомогла і як медик, і як депутат? Я – донька волинського краю, і світле його майбутнє, краще життя моїх земляків – це найважливіше у житті.
Розмову вів 
Михайло КУЗЬМУК.
На ЗНІМКАХ: Ольга ЧЕПЕНЮК; весілля старшої доньки  Богдани; сім'я Чепенюків – це  музичний гурт майбутніх професіоналів.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Ольга Іванівна Чепенюк, завідуюча фельдшерсько-акушерським пунктом села Байківців, добре відома багатьом жителям Ковельщини, а особливо тим, хто мешкає в населених пунктах Радошинської сільської ради. Вона – депутат районної ради, входить до  складу фракції Аграрної партії України, активна в громадсько-політичному житті, часто виступає в міськрайонній газеті "Вісті Ковельщини".
Районна партійна організація АПУ висунула її кандидатом у депутати Голобської селищної ради об'єднаної територіальної громади. Сьогодні Ольга Іванівна – наш співрозмовник.
ххх
– Ольго Іванівно, у січні ц. р. Ви на шпальтах "Вістей Ковельщини" звітували про свою роботу в районній раді. Заголовок публікації досить промовистий: "Інтереси виборців – на  першому плані". Чи вдається Вам у своїй діяльності дотримуватися цього правила?
– Самій давати оцінку собі не зовсім скромно, бо це – справа виборців. Однак можу сказати чесно:  мету своєї діяльності вбачаю у  служінні людям, які виявили мені високе довір'я. І хоч не завжди в силу тих чи інших причин вдається швидко вирішити  якесь питання, але завжди намагаюся добиватися поставленої мети. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 948
Читати далі

Повідомлення в номер / У чому зустрічати Новий 2018 рік

21.12.2017

собакаУ чому зустрічати Новий 2018 рік?

Незважаючи на те, що до Новорічних свят ще є час,  жінки вже починають замислюватися, в якому вбранні провести найяскравішу ніч в році? Які кольори слід використовувати для складання новорічного образу і чому?
Як стверджують астрологи, рік Жовтого Земляного Собаки необхідно зустрічати в одязі певного кольору, а саме: жовтого, пісочного, оливкового, золотистого, коричневого і кавового. Нейтральні кольори – білий, кремовий, молочний теж підходять. Важливо, щоб колір одягу, який ви обрали для новорічної ночі, був не дуже яскравим, а скоріше м’яким, приглушеним, пастельним.
Собаки – дуже вірні, доброзичливі і благородні тварини, тому не терплять нещирість і вульгарність. Залиште на наступний рік сукні з глибокими декольте, високими розрізами і прозорими тканинами – такого Собака не стерпить. “Господиня” року любить красиві речі, але вони повинні бути витонченими і вишуканими. Прикраси до вбрання також слід обирати скромні. 
Помпезності та відвертої химерності Собака не сприймає. Зупиніть свій вибір на витончених ювелірних виробах, які будуть гармонійно підібрані до загального наряду.
Оскільки “господиня” 2018 року – Собака, то, очевидно, їй сподобається декор з хутра на вашому вбранні – наприклад, манжети, комір або поділ одягу. Цікавими елементами стануть муфти, накидки і шалі.
За матеріалами інтернет-сайтів. 
Незважаючи на те, що до Новорічних свят ще є час,  жінки вже починають замислюватися, в якому вбранні провести найяскравішу ніч в році? Які кольори слід використовувати для складання новорічного образу і чому?
Як стверджують астрологи, рік Жовтого Земляного Собаки необхідно зустрічати в одязі певного кольору, а саме: жовтого, пісочного, оливкового, золотистого, коричневого і кавового. Нейтральні кольори – білий, кремовий, молочний теж підходять. Важливо, щоб колір одягу, який ви обрали для новорічної ночі, був не дуже яскравим, а скоріше м’яким, приглушеним, пастельним.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 661
Читати далі

Повідомлення в номер / Повідомлення

15.12.2017

скачанные файлыПОВІДОМЛЕННЯ
про зміну тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради  № 428 від 14.12.2017 року Ковельському  управлінню водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал»,  шляхом коригування,  встановлені тарифи  на централізоване водопостачання, водовідведення та на централізоване постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), а саме:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 502
Читати далі