16.07.2014
Старт взято
У Ковельському районі 
розпочалися жнива

жниваСтарт взято
У Ковельському районі розпочалися жнива

Загальна площа до збирання зернових і зернобобових культур у всіх категоріях господарств становить 19,9  тис. га, що на 2,5 тис. га більше до минулого року.

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 574
Читати далі

Повідомлення в номер / Є романтика і в “цифрах

16.07.2014 Зінчук Вікторія Петрівна

VQMxbmcoOfQЄ романтика і в “цифрах”...

Ефективне функціонування кожного підприємства, установи чи організації значною мірою залежить від важливої і дуже непростої у наш час праці бухгалтерів. Саме бухгалтер забезпечує чіткий контроль фінансових потоків, своєчасність податкових платежів. 
Висока відповідальність за належне оформлення фінансових документів, вміння добре орієнтуватися в сучасному законодавстві, організованість, любов до обраної професії – це  далеко не всі якості, притаманні головному бухгалтеру Ковельського госпрозрахункового ринку Ользі Раковець (на знімку). Саме так відгукуються про неї колеги, а вона ж переконана, що професія, якою б складною вона не була, повинна приносити задоволення. 
Обраній професії Ольга Федорівна присвятила більше половини свого життя. І сьогодні, коли на порозі піввіковий ювілей, є про що розповісти і є що пригадати жінці. Мабуть, символічно, що особисте свято нашої землячки співпадає з професійним, адже 16 липня, у день  народження, буде приймати вітання ще й із Днем бухгалтера, що припадає саме на цю дату. 
Колискою її дитинства стали Малі Голоби, що у Камінь-Каширському районі. Зростала Ольга в сім'ї сільських трударів. Як і більшість селянських родин, особливих статків не мали. Тому, аби, як кажуть, вибитися в люди, серйозно взялась за навчання. Дівчині подобалося вчитися. В школі любила точні науки, особливо математику. І вже згодом, коли почала працювати, зрозуміла, що не помилилася…
Після восьмирічки у 1979 році вступила в Рівненський кооперативний технікум, закінчивши який у 1982 році, здобула спеціальність бухгалтера. Потім за направленням влаштувалась на роботу в Дубівське споживче товариство. Це спонукало молодого фахівця удосконалювати свої знання. Тож заочно вступила до Львівського торгово-економічного інституту, після закінчення якого їй запропонували посаду головного бухгалтера заготконтори Ковельської райспоживспілки. І хоч розуміла, що доведеться взяти на себе чималу відповідальність, дівчина погодилась. З 1995 року вийшла на роботу і працювала далі за фахом. 
В часи "перебудови" заготконтора занепала. Тому Ольга Федорівна погодилася зайняти посаду головного бухгалтера Ковельського госпрозрахункового ринку, де працює й донині. 
– Ніколи на першому місці не стояло бажання зробити кар'єру, зайняти високу посаду, – зізнається жінка. – Завжди стараюся отримувати задоволення від того, чим займаюся. Мені подобається робота з цифрами, дізнаватись про щось нове, удосконалюватись, вчитись.
– То для Вас бухгалтерія – це творчість, робота за шаблоном, екстрим з адреналіном чи “конвеєр”?
– Мені здається, у нашій роботі є і творчість, і адреналіну вистачає. Назвати її шаблонною не можна. Занадто швидко змінюється законодавство, що регулює нашу роботу і суміжні сфери життя. Тут ніяк неможливо обійтися без серйозних базових знань. Але й без творчості ніяк не вийде. Саме це мене й приваблює у професії: є куди вкласти не тільки знання, але й душу. Звісно, можна вносити щось своє, та при цьому ні в якому разі не порушувати вимог нормативних документів. 
Велике значення для Ольги Федорівни має рідний колектив, адже багато часу доводиться проводити на роботі. Для неї важливо знайти спільну мову з кожним, обмінюватись досвідом, всі  робочі питання вирішувати разом. Бо це, на її переконання, допомагає підтримувати професійний кругозір, приймати більш ефективні рішення.
– Посада бухгалтера дозволяє після закінчення трудового дня всі питання, проблеми залишати у робочому комп'ютері, чи багато чого доводиться "забирати" з собою додому? – цікавлюся у неї.
– Як не намагаєшся “відключитись” від роботи, все одно щось залишається в голові. І що цікаво: іноді рішення якогось питання не вдається знайти на робочому місці, а от, буває, вдома дивишся на проблему інакше і бачиш вихід. 
…Кажуть, що у житті треба зробити три речі – збудувати дім, виростити дітей та посадити дерево. Це – про мою співрозмовницю. Разом з чоловіком виростили, виховали й вивчили доньку Ірину, котра закінчила Львівську комерційну академію і нині працює разом з Ольгою Федорівною. 
Й цим жінка неабияк задоволена: от як їй подобається її робота, так і донька знайшла себе. Вони із задоволенням зранку ідуть на роботу, а ввечері в доброму настрої повертаються додому. У них хороша, дружна сім'я, затишна оселя. Та й дерево вже не одне посадили…
На Ковельщині Ольга Федорівна має чи не найбільший стаж бухгалтерської роботи – 32 роки. І хоч за цей час зроблено чимало, на досягнутому не збирається зупинятись. Адже вона з тих людей, що сповідують принцип – меж для вдосконалення немає.
Вікторія ЗІНЧУК.

Ефективне функціонування кожного підприємства, установи чи організації значною мірою залежить від важливої і дуже непростої у наш час праці бухгалтерів. Саме бухгалтер забезпечує чіткий контроль фінансових потоків, своєчасність податкових платежів. 

Вікторія ЗІНЧУК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1848
Читати далі
16.07.2014
Підтримка свободи слова чи тиск 
на журналістів?

27379_originalПідтримка свободи слова чи тиск на журналістів?

Репліка

8 липня ц. р. у Ковелі на центральній площі  Героїв Майдану зібралося декілька десятків людей, щоб висловити свій протест проти звільнення з роботи власного кореспондента газети "Волинь-нова" Ярослава Гаврилюка.

Наш кор.


Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 658
Читати далі

Повідомлення в номер / Мами завжди чекають синів

16.07.2014 Ляшук Світлана Олександрівна

DSC_4740Мами  завжди  чекають  синів

Відлуння свята

Вальсами випускними намилувалось місто,

До верху юність крила звела у свій політ,

Але кривавий чобіт загарбника-фашиста

Топтав усі надії, ламав волинський цвіт...

Вальсами випускними намилувалось місто,
До верху юність крила звела у свій політ,
Але кривавий чобіт загарбника-фашиста
Топтав усі надії, ламав волинський цвіт.
І чорним згустком болю котилися містами
Гіркі ридання мами, коханої, сестри.
Із відчаю сухими, терпкими вустами
Шептали: "Я благаю: частіше нам пиши".
Так важко берегами Турії у марево війни
Ішли в тумани воїни, чиїсь батьки, сини.
Зникала постать рідна, і рвалася струна.
Потворна і єхидна, палила все війна.
Тинялась Україною, вдиралась похоронками,
І кров'ю безневинною текла біди воронками.
Порила катакомбами рай хаток і дворів,
Попідривала бомбами надії матерів.
Немовби птахи зранені, здіймали руки ввись:
– Синочку, цвіте спалений, до мене
 повернись.
Рушник весільний вишила, чому ж нема тебе?
І мамі все не вірилось, що син вже не прийде.
– Кого назву невісткою? Хто полагодить тин?
Потіш, синочку, звісткою, ти ж в мене син один.
Ну ось, писав, що скоро ти з полками аж зі свистом,
Приїдеш проганяти німецьку погань з міста.
Вже й місто розміновано, бої відклекотали…
Серед поранених окопами я скрізь 
тебе шукала.
Заходили в Ковель бійці переможно,
Потомлені, в ранах, в димах бойових.
Вдивлялася мати в обличчя їх кожне,
Надіялась сина впізнати в живих.
Шукала по списках, надгробки читала,
Просила й молилась, і нудила світом.
Не вірила мати, і мати не знала:
Для сина останнє тоді було літо.
Коли похоронка прийшла, не ридала –
Лишень зав'язала тісніше хустину.
Вона знову квітів в саду назрізала,
Бо в кожнім солдатику бачила сина.
І з Днем Перемоги усіх їх вітала,
І хусткою терла холодний граніт.
Бо вірила мама і впевнено знала:
– Погляньте! Це ж він, це ж мій син тут стоїть!
– Поглянь, синочку, наше місто, за нього 
ти життя віддав.
Тут люди добрі, люди різні, і хочу я, щоб 
кожен знав.
Ми землю будем боронити, коли 
прийде пекельна мить,
Бо недаремно тут ці плити, і цей вогонь 
для нас горить.
Вікторія САВЛУК.
м. Ковель.
Ці проникливі, щемні поетичні рядки прозвучали в неділю, 6 липня ц. р., під час мітингу з нагоди 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників. Вірш, автором якого є методист Народного дому "Просвіта" Вікторія Савлук, був майстерно інсценізований працівниками цього закладу культури. 
Сам твір і представлена літературно-музична композиція викликали шквал емоцій та схвальних, захоплених відгуків. Пропонуємо увазі читачів окремі з них. 
Микола КОРПАЧОВ, учасник Великої Вітчизняної війни, Почесний громадянин міста Ковеля:
– Я особисто задоволений, що так по-новому, змістовно провели мітинг біля меморіалу Слави. Дякую за це організаторам. 
Це особливо важливо для нас, ветеранів. Тоді, у війну, всі, навіть десятирічні діти, працювали  на Перемогу. Кожен старався якось допомогти бійцям, навіть найменш забезпечені присилали на фронт хоч рукавички чи кисетик для махорки або просто доброго листа, щоб підтримати бойовий дух солдатів.
Хочеться, щоб сьогодні у нашому житті було більше доброти, порядності, щедрості, безкорисливості – це найкращі якості, які існують.
l
Десятки років збирає матеріали  військово-патріотичної тематики, про людей, які визволяли Ковель, наближали Велику Перемогу керівник шкільного музею бойової Слави ЗОШ № 1 Лідія ЄНДАКОВА. У розмові з журналістом вона зазначила:
– Мені дуже сподобався і вірш, і постановка за його мотивами. Хочу відтворити цю літературно-музичну композицію у нашій школі під час Першовересневої лінійки. Це буде дуже доречно у рік 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників.  
Разом з усіма я переглянула й концертну програму "Визволителям міста присвячується…",  яка відбулася того дня на літній естраді парку ім. Лесі Українки. Теж скажу: прекрасно, враження – найкращі.
Світлана ЛЯШУК.
НА ЗНІМКУ: Микола КОРПАЧОВ, його донька Світлана та Лідія ЄНДАКОВА під час урочистостей з нагоди 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ці проникливі, щемні поетичні рядки прозвучали в неділю, 6 липня ц. р., під час мітингу з нагоди 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників. Вірш, автором якого є методист Народного дому "Просвіта" Вікторія Савлук, був майстерно інсценізований працівниками цього закладу культури. 

Світлана ЛЯШУК.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 921
Читати далі

Повідомлення в номер / “Поруч мене були хороші люди...”

16.07.2014

Ю3“Поруч мене були хороші люди...”

Плине час, все далі віддаляючи нас від трагічних подій 1941–1945 років, що залишаються незабутніми. Незабутніми для тих, хто волею долі став свідком чи учасником Великої Вітчизняної війни. Вічнопам'ятними залишилися вони і для Людмили Василівни Примаченко.
Людмила Василівна народилася 15 липня 1939 року у місті Ковелі, де і пройшло її дитинство. Батьки були простими людьми, займалися господарством. Сім'я складалася з чотирьох чоловік: батько, слово якого завжди було законом, мати і двоє дітей – Людмила та її менша сестра Алла. Родина була набожною, регулярно відвідувала церкву. Біля хати, як пригадує жінка, був великий двір, де ріс 21 сорт жоржин, яких, за її словами, зараз і не побачиш.
Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, Людмилі було лишень 6 років. Це були важкі часи. На щастя, голодувати родині не довелося, адже свого часу батьки встигли запастися їжею, тож потроху зводили кінці з кінцями.
Весною 1944 року німці, відчуваючи поразку, стали зганяти людей у місцевий костел, плануючи їх знищити. Тікаючи, мешканці міста переховувалися у лісах та селах, як, власне, і родина Людмили.
Повернулися до рідного Ковеля в кінці липня 1944-го. Місто майже повністю було зруйноване. Хата, у якій вони мешкали, була наполовину знищена. Не було жодної родини, яку б не зачепила своїм чорним крилом війна.
З часом життя увійшло в звичне русло. Батько Людмили пішов працювати на залізницю, а також займався організацією бригад, котрі будували землянки, підіймали з руїн зруйновані будівлі. Кожне чергове новосілля було для ковельчан великим святом, хоча повоєнні будиночки за теперішніми мірками були зовсім маленькими. Люди допомагали одне одному, чим могли, радіючи, що зосталися живими.
Людмила ж пішла до школи. До сьомого класу відвідувала першу школу, а згодом –третю. Брала активну участь у різноманітних заходах, співала у хорі, танцювала. Старалася вчитися на "відмінно", хоч на той час на весь клас мали лишень одну книжку.
По закінченню школи вступила у культурно-просвітницьке училище на бібліотечний відділ. Однак за професією попрацювати не довелося: близько 8 років Людмила Василівна присвятила торгівлі.
З 1967 по 1994 роки трудилася на деревообробному комбінаті, який на той час був одним з найбільших підприємств Ковеля. Працівникам  неодноразово надавали путівки, тож жінка мала можливість побувати у Грузії, Прибалтиці, на Закарпатті та в інших місцях.  
З 2005 року Людмила Примаченко – секретар міської громадської організації "Захист “дітей війни", а згодом стала заступником її голови. На цій громадській посаді Людмила Василівна працює і нині, паралельно очолюючи ветеранську організацію колишнього ДОКу.
... Щодня приходять до жінки люди похилого віку, діляться власними спогадами, переживаннями. Бо ж знають, що Людмила Василівна завжди вислухає, розрадить та підтримає добрим словом. А найкраща нагорода для жінки – щире "спасибі". Головне в житті, каже вона, аби поруч завжди були хороші люди.
15 липня у Людмили Василівни – ювілейна дата: їй виповниться 75 років. Але, дивлячись на цю симпатичну жіночку, не помічаєш у ній ані тягаря прожитих літ, ані ваги тих випробувань, які випали на долю її особисто і всієї родини. Людмила Василівна все така ж енергійна, ініціативна й активна, як у молодості.
Тож щастя Вам, шановна ювілярко, добра і миру ще на довгі й благії літа!
Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА,
студентка ТНПУ ім. Володимира Гнатюка, кафедра журналістики.
На знімках: сім'я Людмили Примаченко (Слабушевських) – 1954 рік; учасники зустрічі випускників Ковельської середньої школи №3 імені Лесі Українки 1955 року випуску (Л. Примаченко —восьма у другому ряду, зліва направо, внизу у центрі – директор школи Олексій Петренко з педагогами) – 1982 рік; в колі "дітей війни" м. Ковеля та інших учасників святкового заходу.
Фото з домашнього архіву.

Плине час, все далі віддаляючи нас від трагічних подій 1941–1945 років, що залишаються незабутніми. Незабутніми для тих, хто волею долі став свідком чи учасником Великої Вітчизняної війни. Вічнопам'ятними залишилися вони і для Людмили Василівни Примаченко.

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 880
Читати далі

Повідомлення в номер / Вони залишили рідні домівки

16.07.2014

оглядВони залишили рідні домівки...

Огляд преси

З початком активних бойових дій на Сході з Луганська, Донецька, Слов'янська, інших населених пунктів люди почали переїжджати в більш безпечні регіони, зокрема, й на Волинь. Цілком зрозуміле їх прагнення врятуватися від вибухів та обстрілів, інших жахів війни. Шукають прихистку на Волині й люди, уклад життя яких змінила анексія Криму. 
Частина людей, залишаючи рідні домівки, їде до родичів, а частину місцева влада розселяє в таборах відпочинку та санаторіях. Серед біженців — не тільки жінки з дітьми, а й чимало чоловіків. 
Нині тема вимушених переселенців — у центрі уваги майже усіх друкованих засобів масової інформації. 
Ось, зокрема, що пише про це газета "Слово Волині" у статті "Біженці на Волині потребують…спілкування": 
"Зараз на Волині зареєстровано сто дві сім'ї кримчан, п'ятдесят з яких живуть у Луцьку, зі Сходу (Донеччина та Луганщина) — сорок чотири сім'ї. Область прийнятно підготовлена і приймає усіх охочих переїхати сюди. Влада реагує адекватно, принаймні, не відмовляє й допомагає в міру можливостей. Але всі ці люди-біженці не могли б тут нормально розміститися без допомоги волонтерів, яких, на жаль, не так і багато.".
Керівник проектів благодійного фонду "Ефективне спілкування" Ірина Осіпова зазначила, що для людей, які приїжджають на Волинь, існує гаряча лінія:
"У нас є гаряча лінія, телефон якої — 063-8011731.  У процесі розмови відчуваєш, що за людина дзвонить. Якщо в них є діти, вони запитують про роботу, зарплату. Ми ж, у свою чергу, цікавимося, чи не проти вони  надати нам свої паспортні дані. Далі контактуємо безпосередньо, вони надають потрібну  інформацію, ми пропонуємо їм тимчасове житло, починаємо шукати роботу. 
Також ці люди мають зареєструватися, щоб всі соціальні виплати їм перевели сюди. За необхідності, ми зустрічаємо цих людей, потім реєструємо, розміщуємо, привозимо необхідні продукти, запитуємо про їхні потреби, надаємо соціальні картки. Якщо є потреба, ідемо у школу, садочок, оформляємо там дітей, показуємо, де найближча лікарня, поліклініка. Допомагають деякі благодійні фонди, назустріч ідуть й ріелтори".
До того ж, в області діє координаційний штаб біженців, який організувала директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Світлана Мишковець.
Хтось тікає від війни і радий будь-якому даху над головою. А комусь потрібні апартаменти й обов'язково з інтернетом. Про це, приміром, пише газета "Віче" у статті "Я беженец! Вы мне обязаны". Переселенці зі Сходу: правда і міфи":
"Луганчанам, які приїхали в Камінь-Каширський район, запропонували будинок з газом, меблями, потрібно було лише прибратися. Проте переселенці відмовилися, бо дім для них виявився завеликим і немає інтернету. Тамтешні мешканці обурюються, що біженців треба не лише поселити, нагодувати, а ще й цигарки їм купляти. 
Декого з переселенців взагалі не влаштовує рівень життя на Волині, тому просяться до Польщі. А колишня уродженка того ж Каменя-Каширського, яка приїхала з Луганська, вимагала поселити її  в хату чи квартиру з усіма зручностями. А те, що тисячі її земляків зараз не мають пральних машин і води у будинках, — її не обходить".
Людям потрібно бути пильнішими, адже під личиною біженців можуть прибути сепаратисти.  Таку інформацію оприлюднило видання "Високий замок":
"Під виглядом біженців і багато сепаратистів з Донбасу втекли, і родини свої повивозили. Дехто у Росію поїхав. Але там дуже дороге життя. Повернулися і кажуть: "Від "Правого сектору" треба тікати туди, де нас не шукатимуть, — у Західну Україну". 
Подруга моєї куми такі істерики тут влаштовувала, такі страшилки розповідала: що "Правий сектор" викрадає дітей і продає на органи, що прийдуть бандерівці і всіх у концтабори закриють. А потім чую: до Вінниці виїхала. 
І таких — багато: коли усе починалося, вони бігали тут з "колорадськими" стрічками, ходили на референдум, готові були з квітами російську армію зустрічати, а тепер вдають із себе патріотів-біженців і розповідають, які вони нещасні", — сказала Олена із Луганщини.
Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА,
студентка ТНПУ ім. Володимира Гнатюка.

З початком активних бойових дій на Сході з Луганська, Донецька, Слов'янська, інших населених пунктів люди почали переїжджати в більш безпечні регіони, зокрема, й на Волинь. Цілком зрозуміле їх прагнення врятуватися від вибухів та обстрілів, інших жахів війни. Шукають прихистку на Волині й люди, уклад життя яких змінила анексія Криму. 

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 616
Читати далі
16.07.2014
Життя в борг, 
або Чи можна вибратися з кредитного “полону”?

кредЖиття в борг, або Чи можна вибратися з кредитного “полону”?

Делікатна тема

"Готівочка наша – фантазія ваша!", "Ми знаємо, як втілити ваші мрії!", "Швидкі кошти на будь-які потреби!"… Гадаєте, потрапили в рай? Та ні! Швидше, навпаки, — у пекло...

Валентина ОЛІЩУК. 

Коментарів до новини: 6
Переглядів новини: 4583
Читати далі

Повідомлення в номер / Запрошують до співпраці

16.07.2014 Ольхович Гнат Петрович
Запрошують
до співпраці

пожжЗапрошують до співпраці

Будьмо знайомі!

Цими днями у Ковелі в будинку № 113 по вулиці Незалежності запрацювало міжрайонне відділення приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія". Структурно відділення входить до складу обласного управління названої компанії...

Гнат  ОЛЬХОВИЧ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 885
Читати далі

Повідомлення в номер / фото

10.07.2014 Данилюк Мирослав Сергійович

DSC_4657 В розпалі сезон заготівлі чорниці. Для багатьох сімей Ковельщини ця лісова ягода допомагає значно поповнити сімейний "бюджет", як, наприклад, родині ІВАЩЕНКІВ із Кричевич. Майже щоденно мама Людмила з дітьми, використовуючи погожі літні дні, збирають чорниці у лісі, що розташований поруч. Побажаємо ж їм успіхів у "тихому полюванні" й надалі!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 675

Повідомлення в номер / Коротко про важливе

10.07.2014

images Коротко про важливе

  • Заступник голови Адміністрації президента Валерій Чалий заявив про те, що офіційний Київ не буде вести переговори з представниками так званих "ЛНР" і "ДНР".
  • У Донецьку більше ста патрульних міліціонерів зрадили Україні та присягнули на вірність "Донецькій народній республіці".

За повідомленнями інтернет-видань.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 687
Читати далі