Редакційна пошта / Коли честь — на п'єдесталі

05.09.2016

Коли честь —

на п'єдесталі…

Коли честь — на п'єдесталі…

"А роки летять і летять, немов птахи…", — співається у відомій пісні. Справді, летять, і їх не можна ні спинити, ні повернути назад. Хіба прискіпливим поглядом оцінити пережите.

Це й робить сьогодні Євген Кобченко, до якого на гостину завітав поважний ювілей.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 831

Редакційна пошта / Нова поліклініка: журавель в небі чи синиця в руках

05.09.2016

Нова поліклініка: журавель в небі чи синиця в руках?

Тема довгобудів є досить актуальною для українських ЗМІ. Ковель є одним із тих міст, який неодноразово потрапляв у поле зору журналістів друкованих чи інтернет-видань саме через цю проблему. Мова піде про зведення нової поліклініки, яка має постати на вулиці Івасюка. Хоча, довгобудом назвати її, мабуть, не можна. Адже із запланованих семи поверхів є лише фундамент. Про нагальну потребу міста у новому медичному закладі ніхто і ніколи не сумнівався. Ковель пішов тим же шляхом, що і багато інших міст України: планувалося будівництво великої багатопрофільної поліклініки, у якій могли б розміститися усі фахівці, а заклад приймав би 1200 пацієнтів у зміну.

На жаль, здійснити задум не вдалося. У початок будівництва з міського бюджету було вкладено багатомільйонні суми. А очікуваних від держави грошей Ковель так і не побачив. Проте, зважаючи на економічну ситуацію в державі, постає питання: не вдалося “на жаль” чи “на щастя”? Чи у змозі було б місто та й сам медичний заклад "потягнути" своє утримання, враховуючи не передбачене раніше різке зростання цін на енергоносії та комунальні послуги? Швидше за все, що ні.

Інший аргумент на користь того, що все-таки “на щастя”, це — реформування галузі охорони здоров'я. Світовий досвід показує, що медичні заклади первинної ланки треба створювати ближче до людей, аби їм зручно будо діставатися до амбулаторії, і лікар, отримавши виклик, зміг швидше потрапити до свого пацієнта. Ковель уже реалізує політику держави щодо розвитку первинної медичної допомоги, яка передбачає наближення центрів сімейної медицини до житлових масивів. Ковельське МТМО спільно з міською владою впроваджує проект Світового Банку під назвою "Поліпшення охорони здоров'я на службі у людей". Розпочато реконструкції приміщень під амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Відродження,12 та 40 років Перемоги, 11.

Те, що відновлення будівництва поліклініки є практично неможливим, добре усвідомлює і міська влада, і місцеві медики. На ім'я міського голови Олега Кіндера надійшов лист від керівництва Ковельського МТМО, у якому якраз і йдеться про те, що нині уже немає потреби у будівництві поліклініки того масштабу, який планувався у 2007 році. Організація системи охорони здоров'я останнім часом зазнала реформування. Медичну допомогу розмежовано на первинну, вторинну (спеціалізовану медичну допомогу) і третинну (високоспеціалізовану медичну допомогу), що стало приводом для проведення структурної реорганізації діючих лікувальних закладів.

Крім того (цитую): "В нинішніх умовах суттєвого зменшення фінансування галузі та зростання тарифів на енергоносії та послуги ЖКГ додаткові десяток тисяч квадратних метрів поліклінічних площ "знекровлять" і так дефіцитний бюджет медицини Ковельщини. Одним словом, Ковельське МТМО не матиме фінансового ресурсу обігріти, освітлити та належно утримати гігантські новозбудовані площі".

Варто також згадати, що майданчик, на якому впродовж багатьох років не ведуться будівельні роботи, є потенційно небезпечним для ковельчан, особливо для дітей.

Керівництво МТМО просить владу розглянути можливість внесення змін до проекту будівництва з метою комбінованого використання майбутньої споруди: один чи два поверхи — для потреб медичного закладу, решта можуть бути житловими.

Поділяє цю позицію і міська влада. Олег Кіндер зауважує, що держава значно зменшила фінансування бюджетних видатків на ряд соціально орієнтованих проектів, переклавши їх на місцеві бюджети. А побудувати самотужки семиповерховий заклад силами одного тільки міського бюджету неможливо.

Зміна проекту дасть змогу ефективно використовувати земельну ділянку та майно комунальної власності, забезпечить економію бюджетних коштів. Тож міська влада розраховує на залучення інвестора, який би погодився за свій рахунок на реалізацію такого, на перший погляд, незвичного, проекту. Ковельське МТМО отримає необхідну кількість площ для розміщення кабінетів поліклініки (1-2 поверхи), а інвестор матиме прибуток від продажу квартир у багатоповерховому житловому будинку в центрі міста (решта поверхів — згідно з проектом).

Наразі таку пропозицію лише починають обговорювати у владних кабінетах. Проте, якщо думки керівництва міста та МТМО щодо зміни проекту та залучення інвесторів збігаються, це може бути першим кроком для втілення в життя такої важливої для ковельчан ідеї — спорудження нової поліклініки.

Наталія Михайлюк.

Наталія МИХАЙЛЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 683

Редакційна пошта / Тавро, якого я не заслужив

10.08.2016

Тавро, якого я не заслужив

Шановний пане Якове Лавренку! В номері "Вістей Ковельщини" за 21 липня ц.р. Ви опублікували віршовані рядки, де є такі слова: "Щось написав. Чи світ мене почує?". Не знаю про світ, а я почув, як Ви з мене зробили "сепаратиста" та нікчему.

Розмова по телефону:

– Степане, Ви читали про себе в газеті у статті "Не чекав…"?

– Так.

– То виходить, що Ви – сепаратист?..

Ось так Ви, пане Якове, охарактеризували мене, поставили на мені тавро "сепаратист".

Не потрібно мені нагадувати про домовленість між Сталіним та Гітлером. З Гітлером домовлялися не тільки Сталін, а й інші, щоб перемогти більшовизм. Я говорив у статті про об'єднання чесних людей Заходу та Сходу. А злочинці і окремі так звані "патріоти" ще з перших днів незалежності нашої України жирують за рахунок трудового народу.

Для тих, хто хоч трішки щось читає, Ваші претензії – це не до мене. Я маю багату бібліотеку історичної тематики. Там є останні книги про Степана Бандеру та Романа Шухевича. Хочу нагадати з видання "Степан Бандера: міфи, легенди, дійсність" текст програми "Хто такі бандерівці і за що вони борються": "Українська народна влада всі економічні ресурси і всю енергію людей направить на побудову нового державного порядку, справедливого строю, на економічну побудову країни і культурного підйому народу".

Після проголошення незалежності України у 1991 році країна з високорозвиненою промисловістю, багатими природними ресурсами, населенням 51,9 млн. чол. повинна була бути в перших рядах не тільки Європи. А що маємо на даний час? Почали руйнувати все, що можна було привласнити в свої кишені. Ось так наші "патріоти" виконують наставлення Степана Бандери.

Пане Якове! Ви мене звинуватили в тому, що я не був на відкритті пам'ятного Хреста на місці загибелі свого дядька Йосипа Тюбая. ("Дубового"). А скажіть, будь ласка, хто мене повідомив про ці заходи? Ви, як активіст громадсько-політичного життя, хочете осоромити мене через власне недопрацювання.

Долею свого дядька я цікавлюся давно. Мені навіть хтось повідомив по телефону про місце поховання його, а потім більше не було ніякої інформації. В книзі "СБ ОУН на Волині. Ковельщина" Ярослава Антонюка я вичитав: "Ефективно працювала агентура СБ. Зокрема, багато цінної інформації було передано СБ перекладачкою Ковельського гестапо. Щомісяця вона зустрічалася в селі Облапи з чотовим Йосипом Тюбаєм ("Дубовим") і передавала розвідане".

Мені стало прикро, що в "Інформації про жителів Ковельського району, які перебували в лавах УПА", Ви як член робочої групи відзначили дядька і тітку тільки за прізвищами. То про яку назву вулиць може бути мова?

А про тітку Гапку, Рижко Агафію Федорівну, 1910 р.н. (дівоче прізвище – Тюбай) взагалі не подали ніяких відомостей. Вона ж була в чоті "Сивого". І відбувала покарання за ст.58. В одному із проміжків часу з нею перебувала в ув'язненні співачка Н. Русланова, а останнє її перебування в засланні – м. Магадані, 24 цегельний завод.

Ще при президентові Леонідові Кравчуку тітка сказала мені: "Степане! Ми не за таку Україну боролись".

Пройшло майже чверть століття, але й тепер більше 72 відсотків українців вважають себе бідними. Що б сказали повстанці сьогодні, якби фізично ожили? Духовно вони житимуть вічно!

Про патріотизм нашої родини скажу наступне. Дід Григорій з Вінницької області був в кавалерії і 1915 року потрапив в полон, будучи в розвідці. Прожив в Німеччині 30 років. Він мені говорив: "Степане, я не доживу, але ти побачиш, що вони (совіти) проп'ють цю революцію". Дід Федір з Облап перебував на засланні в Іркутській області через дітей своїх, які були в лавах УПА.

Батько Степан Федорович служив в польській армії і теж потрапив в полон з 1939 року. Коли Радянська Армія наближалась до нашого села, то тільки дві сім'ї залишилися чекати визволення, а інші втекли, пізніше опинившись в американській зоні.

Тепер про Чорнобиль. Промахи з боку КПРС, недосконалість реактора, халатність персоналу призвели до світової катастрофи.

Ще в біблейні часи у книзі "Апокаліпсис" св. Іоан Богослов попереджував про можливість такої трагедії, і ми про це добре знаємо.

Трагедія не навчила чиновників при президентові Л. Кучмі, коли вони займались крадіжкою 120 млн. доларів, які були надані для подолання наслідків аварії. І зараз теж обмежили ліквідаторів в пільгах.

Не знаю, скільки часу життя у мене відірвав Чорнобиль, але відчуваю, що Ви теж скоротили мені віку своїм звинуваченням на мою адресу. Як християнин, я Вам бажаю мирного життя.

Степан ТЮБАЙ.

Від редакції: як бачимо, в результаті публікації статті Степана Тюбая "Об'єднувати, а не роз'єднувати народ", а пізніше репліки "Не чекав…" Якова Лавренка виникла своєрідна конфліктна ситуація між обома авторами, якої не повинно б бути. Адже обох ми знаємо, як активістів громадсько-політичного життя краю, патріотів України, дописувачів до газети "Вісті Ковельщини", котрі друкувалися і друкуються у ній постійно.

Не хотілося б, аби висловлені ними точки зору, на які вони мають повне право і які оприлюднені газетою, стали причиною непримиренного протистояння. Не час нині шукати ворогів серед близьких за духом людей, бо їх вистачає за межами країни та й усередині її.

Ми закликаємо і пана Степана, і пана Якова простягнути один одному руку примирення і не нагнітати пристрасті. Ні один, ні другий не винні у тому, що нині коїться в державі. І один, і другий хочуть, щоб було краще, щоб влада працювала для блага народу, а не для збагачення олігархів, пограбування країни.

Обнадіює, що Яків Лавренко свій допис закінчив словами: "Вибачаюсь за деяку нестриманість!", а Степан Тюбай зазначив: "Як християнин, я Вам бажаю мирного життя!".

Тож будьмо мудрими і надалі, спільно розбудовуймо наш спільний дім – рідну Україну, дописуймо до газети, готуймося гідно зустріти ювілейну дату – 25-річчя Незалежності держави!

Розмова по телефону:

– Степане, Ви читали про себе в газеті у статті "Не чекав…"?

– Так.

– То виходить, що Ви – сепаратист?..

Ось так Ви, пане Якове, охарактеризували мене, поставили на мені тавро "сепаратист".

Степан ТЮБАЙ.

Від редакції: як бачимо, в результаті публікації статті Степана Тюбая "Об'єднувати, а не роз'єднувати народ", а пізніше репліки "Не чекав…" Якова Лавренка виникла своєрідна конфліктна ситуація між обома авторами, якої не повинно б бути. Адже обох ми знаємо, як активістів громадсько-політичного життя краю, патріотів України, дописувачів до газети "Вісті Ковельщини", котрі друкувалися і друкуються у ній постійно.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1010

Редакційна пошта / Зустріч у поетичній студії

05.05.2016

Зустріч у поетичній студії

У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбулася зустріч з поетесою Оленою Ничипоренко.

Кожного разу, приступаючи до опису якоїсь події, мені, мій любий читачу, хочеться передати не тільки зміст чи тему зустрічі, а й описати настрій, відчуття, враження, емоції від побаченого та почутого. Постараюсь зробити мою розповідь про дану подію не надто емоційною, не втомлювати роздумами про сенс буття чи іншими філософськими моментами.

Уявіть собі, що читальна зала бібліотеки коледжу на деякий час перетворилася на телевізійну студію, у якій у режимі он-лайн проходила зустріч з поетесою з Ірпіня Оленою Ничипоренко.

Спершу познайомлю Вас з присутніми на святі поезії гостями. Отож, у студії вітали Людмилу Буховцеву, директора інформаційно-консультаційного центру освіти і працевлаштування у Польщі, Малгожату Нужинську, керівника агенції праці "Традма", що у Польщі, Олену Місюру, голову "Союзу Українок" м. Ковеля, Наталію Козоріз, Ольгу Воронцову, Наталію Узналі – членів "Союзу Українок", Галину Герун, лікаря-кардіолога, Ольгу Петреню, головного бухгалтера територіального центру м. Ірпіня, Аллу Унігу, приватного підприємця, Ларису Кобзар, заступника директора фірми "Гарант". Особливим гостем студії став поціновувач усього прекрасного, відомий ковельський співак Андрій Мигуля.

Знайомство з творчістю нашої гості почалося у Польщі, куди ми – директор коледжу Тетяна Селівончик, Людмила Буховцева та автор цих рядків, прибули для участі у міжнародній конференції. (До речі, усі події, пов'язані з міжнародною співпрацею, відбуваються завдяки безпосередній участі Людмили Буховцевої, яка, як кажуть, відкрила коледжу вікно у Європу).

У перерві роботи конференції Людмила Олександрівна читала поезію Олени Ничипоренко. Ще ніколи так по-рідному й по-солов'їному не звучала наша мова. Зустріч з талановитою поетесою не забарилася, поетеса приїхала у Ковель на зустріч зі своїми шанувальниками.

Пані Олена – "енергійна ділова жінка, наділена організаційними здібностями та завзяттям і при цьому вона натура лірична, їй притаманні душевна чуйність, любов до рідного слова, до пісні, до всього прекрасного у світі…" (Антоніна Орлова, із передмови до збірки "Криниця душі моєї").

Телевізійна студія, заповнена ущерть студентами, викладачами, гостями, притихла в очікуванні віршів з перших уст. Як ведуча уявної телевізійної передачі, я, мій читачу, повела розмову у формі інтерв'ю. Нам було цікаво дізнатися як з'явилися перші поезії, хто був першим читачем.

Справжнім сюрпризом для нашої гості стало те, що студенти декламували її поезії напам'ять. Проникливо читали поезію Ольга Оксенчук та Юлія Білінець, Діана Андріюк, Назар Краснов та Тетяна Онопрійчук, Ангеліна Рожко, Іванна Глушко, Наталія Задерей, Ірина Михальчук, Анна Семенюк.

У поезії йде мова про маму, любов до Батьківщини, любов до життя та до людей, до прекрасного. У віршах перед читачем постає й ліричний образ жінки – закоханої, інколи сумної, інколи розчарованої, але завжди залюбленої в життя.

Розмова з поетесою продовжилася після невеличкої музичної паузи, а глядачі у студії змогли насолодитися мелодією скрипки. Музичний твір виконувала Аліна Каганюк.

У збірці "На життєвих перехрестях" чимало поезій про місця, країни, міста, які вдалося відвідати. "Яка з цих подорожей вразила найбільше? – запитала я нашу гостю". Олена Ничипоренко із захопленням розповідала про подорож на Святу землю до Єрусалима. Зокрема зауваживши, що у гостях добре, але вдома – найкраще.

Для кожної людини важливо мати друзів, відчувати їх підтримку на життєвих перехрестях, про що теж пише поетеса. Пані Олена розкрила нам таємницю справжньої дружби: ніколи не заздрити, заздрість убиває інші почуття й дружбу в тому числі. Радіти успіхам, підтримувати у невдачах, насолоджуватися спілкуванням – ось істинні закони дружби.

Творчість Олени Ничипоренко полонить серце й торкається найпотаємніших струн душі, мереживом вплітається у сіру буденність, краплинами чистої роси скроплює втомлені думки.

Учасники зустрічі з поетесою отримали велику насолоду від спілкування з прекрасним, а подія ще раз підкреслила, що у нашому коледжі навчають не тільки професійним якостям майбутніх фахівців, а й доброті, дружбі, любові до Батьківщини, поваги до матері та, звичайно, шанобливого ставлення до своєї Альма-матер.

Олена Шульган,

заступник директора з виховної роботи коледжу.

НА ЗНІМКАХ: під час зустрічі з поетесою Оленою НИЧИПОРЕНКО в Ковельському промислово-економічному коледжі.

Фото з архіву автора.

У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбулася зустріч з поетесою Оленою Ничипоренко. Кожного разу, приступаючи до опису якоїсь події, мені, мій любий читачу, хочеться передати не тільки зміст чи тему зустрічі, а й описати настрій, відчуття, враження, емоції від побаченого та почутого. Постараюсь зробити мою розповідь про дану подію не надто емоційною, не втомлювати роздумами про сенс буття чи іншими філософськими моментами.

Олена Шульган.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1014

Редакційна пошта / З вірою в Україну здолаємо все

14.04.2016

З вірою в Україну здолаємо все!

Україна – це колиска нації, це рідна ненька, це весь світ – наймиліший, найрідніший, найщиріший.

Це її боронили і віддавали за неї своє життя кращі доньки і сини народу: січові стрільці і українські повстанці, козаки під Берестечком і студенти під Крутами, бійці Першої та Другої світових воєн і воїни-інтернаціоналісти. До них належать ті, які захищали нас у Чорнобилі від невидимого ворога – так званого "мирного атома", Герої Небесної Сотні та воїни АТО (хоч яка це антитерористична операція, коли гинуть бійці і мирні жителі, а міста і села лежать у руїнах? Це – вже війна, чомусь до цих пір неоголошена).

Монголо-татарські орди хана Батия грабували наш край та знищували все живе в ньому. Турки і татари убивали доросле населення, а молодь і дітей брали у ясир та вивозили для того, щоб зробити з них яничар. Німці вивозили з нашого краю багатства, чорнозем та дармову робочу силу. Ляхи, австріяки, мадяри, а особливо москалі, всіма силами намагалися відібрати у нас благодатну нашу землю і відщипували, відгризали її по шматочках. А це – Холмщина, Берестейщина, Підляшшя, Воронежщина, Стародубщина, а тепер і Крим та Донбас. І лише завдяки мужності та самовідданості наших воїнів Україна ще жива.

Але найбільше страшне те, що багатьох із нас десятки років "зомбували" і зробили яничарами. Як писав Т. Шевченко: "А тим часом яничари нехай підростають, та поможуть москалеві господарювати та з матері полатану сорочку знімати. Помагайте недолюдки матір катувати".

Нам розповідали, у якій гарній державі – Радянському Союзі ми живемо, як вона дбає про нас, де людина людині – брат (але як співає наш земляк Василь Марчук, "Він нам божився, що брат, але насправді це кат"). Саме війська Муравйова та нинішні путінські бандити знищували та й тепер знищують цвіт нашої нації. Це московські царі Петро та Катерина зруйнували Запорозьку Січ та віддавали під муштру на 25 років наших молодих хлопців, тим самим роблячи їх москалями, а, значить, і яничарами.

Це Ленін, Сталін, Берія, Косіор, Дзержинський, Троцький розробляли плани голодоморів 20-х, 30-х, 40-х років, що переросли в справжній геноцид українського народу, який знищив, виморив голодом мільйони хліборобів.

Воєначальники Рокоссовський, Жуков, Ватутін, які в Другу світову війну кидали наших воїнів у бій проти гітлерівців з дерев'яними гвинтівками та цеглинами, а позаду ставили загороджувальні загони, які знищували тих, хто пробував відступати, а потім мостили їх тілами загати для переправи через Дніпро.

Вдумаймося: для чого знищували цвіт нації – письменників, поетів, композиторів, кобзарів, накладали цензуру на твори відомих українських геніїв? Для чого знищували священиків та забороняли віру в Бога, не дозволяли нам колядувати та щедрувати? Чому вивозили цілі сім'ї (особливо із Західної України) на Колиму, Соловки, Сахалін, Воркуту, Норильск? А все для того, щоб нація була залякана, безлика, несвідома.

Для чого молодих бійців Радянської Армії кинули в Афганістан, чиї інтереси вони там захищали, за яку ідею поклали голови молоді люди, в більшості своїй – знову ж українці, а скільки їх повернулося звідти інвалідами фізично і морально?

Пам'ятаєте, як нас запевняли, що атомну електростанцію можна ставити і на Червоній Площі у Москві (настільки вона безпечна), а натомість поставили під Києвом, і коли в квітні 1986 року вона наробила біди, яку ми пожинаємо тепер і ще багато років будемо боротися із її наслідками – такими, як онкохвороби, і невідомо ще, хто кого переможе. Тоді вивели київських дітей на першотравневу демонстрацію по Хрещатику і довгий час замовчували, яку небезпеку несе людям ця невидима смертоносна сила. Хіба це все не геноцид українського народу?

Українська Повстанська Армія, яка утворилася на Волині у 1942 році і нараховувала у своєму складі 100 тисяч бійців, боролася за свій край, за Україну, не завойовувала чужих земель, а боронила свої домівки від чужинців. У повстанців основним був поклик: "Здобудеш волю у бою або помреш в боротьбі за неї".

На Ковельщині найбільше повстанців було у селах Скулині, Облапах та містечку Несухоїже (тепер Тойкут). Мужністю та героїзмом відзначалися сотники "Дяченко", "Кубик" та бійці "Ярий", "Сивий", "Голобенко".

Господь Бог подарував довге життя зв'язковій "Гиві" із Скулина – Ганні Йонівні Зеленій (на знімку), дав їй щиру душу, світлу пам'ять, більш-менш добре здоров'я. Це дійсно глибокий “колодязь” патріотизму, добра, людяності. Це – людина від Бога, яка перенесла випробування повстанського життя у зовсім юному віці, тюрми, заслання у норильські табори, де була активною учасницею повстання в'язнів проти нелюдського утримання каторжан.

Там же була поранена розривною кулею у таз, перенесла 9 операцій (досі дошкуляє їй те поранення). Відбула майже 10 років каторги, кілька років примусових робіт на Дніпропетровщині з пораженням у правах, народила трьох дітей, та їм також, як і їй у свій час, не вистачило місця в Україні, тому вони живуть і працюють у Росії.

Уже немає в живих сина Ігоря, а дочка Галя навідується у гості раз у кілька років, хоч телефонує часто.

Живе Ганна Йонівна одна у маленькій, затишній, тепленькій хатинці в Скулині, яка потопає у віночку вишиванок, а це – рушники, серветки, доріжки, подушки, простирадла, скатертини, килими (яких вишила аж 16). Вишиває вона і досі. Усім, кого щиро любить, роздаровує це багатство. Друзям неодмінно дарує вишиту сорочку.

Відвідуємо ми її часто, а вона постійно просить, щоб приїжджали ще і ще. Дякуємо щиро за допомогу їй та догляд онучці Наталі, соціальним працівникам Катерині Іванівні та Раїсі Сачук, працівникам сільської ради та поштового відділення зв'язку, медикам.

20 квітня нашій дорогій мамі, бабусі, посестрі, подрузі виповнюється 89 років. Важке життя випало Вам, але разом з тим довге і щасливе. Тож нехай Бог дарує ще багато-багато років на радість нам, на славу Україні.

"Нехай роки летять,

як лебеді у вирій,

Та не відходить в вирій

доброта.

Прийміть вітання наші

щирі,

Нехай літа шумують, мов

жита.

Хай буде в серці віра

і надія,

Нехай високий буде Ваш

політ,

І хай Господь по щедрості

наділить

Здоров'я й щастя ще

на много-много літ".

З днем народження, шановна, і хай ще довго звучить з Ваших вуст: "За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!". Нехай збудеться Ваша мрія про відновлення символічної могили у Скулині на честь Т. Г. Шевченка, яку знищили "совєти". Нехай ніколи із вуст будь-якого скулинця та й українця не лунають слова про те, що він "не любить бандерівців", особливо із вуст кандидатів на державні посади.

А Україна нехай процвітає, нехай Бог пошле їй мудрих керманичів, допоможе нам побороти російського агресора і додасть розуму та глузду "яничарам", яких поміж нас ще дуже багато.

Слава Україні! Героям Слава!

З повагою –

сім'ї КОЗУЛЬ, ВЕРЧУКІВ,

КРАВЧУКІВ.

Україна – це колиска нації, це рідна ненька, це весь світ – наймиліший, найрідніший, найщиріший.

З повагою – сім'ї КОЗУЛЬ, ВЕРЧУКІВ, КРАВЧУКІВ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 901

Редакційна пошта / Залізниця — зона підвищеної небезпеки

14.04.2016

Залізниця — зона підвищеної небезпеки

Наш співрозмовник — начальник станції Ковель Руслан АЛЕКСАНДРУК.

— Руслане Миколайовичу, українські засоби масової інформації дедалі частіше повідомляють про випадки травмування, іноді — із смертельними наслідками людей на залізничному тран-спорті. У зв'язку з цим хотілося б знати, яка ситуація на Львівській залізниці?

— Теж досить складна. Протягом двох місяців цього року травмовано 14 осіб, з яких 8 — смертельно. До речі, торік травм зазнали 111 чоловік, загинуло 62.

— Які ж причини? Можливо, залізничники недостатньо ведуть профілактично-попереджувальну роботу?

— Швидше, навпаки. З метою попередження виробничого травматизму наші фахівці постійно виступають із статтями в засобах масової інформації, бесідами — у школах і навчальних закладах, лекціями — у трудових колективах. Ось і нещодавно вихованці Вербської загальноосвітньої школи, яку очолює депутат районної ради Валентина Об'єдкова, побували на екскурсії на Ковельському за-лізничному вузлі. Перед ними виступив начальник вокзалу Василь Силівончик, інші спеціалісти, які докладно ознайомили з правилами поведінки на сталевих магістралях.

На мою думку, головною причиною нещасних випадків є халатність, байдуже ставлення до власного життя наших земляків. Наведу один з недавніх прикладів. 26 лютого ц. р. вдень на станції Здолбунів працівники відбудовчого поїзда почули "хлопок" і помітили іскру від електрозамикання.

Прибігши на місце події, побачили потерпілого, який впав з вантажного вагона. З'ясувалося, що він був уражений електричним струмом контактної мережі. Чоловіка було доставлено в Здолбунівську районну лікарню з опіками тіла.

— Які ще фактори призводять до нещасних випадків?

— Дуже поширеним явищем є перехід через колії у невстановлених місцях, "мандрівки" ними. Як результат — травми, а то й смерть. Так, у грудні минулого року на перегоні Мукачево-Кольчино 15-річна дівчина надумала перебігти колію. Побачивши її, машиніст став сигналити, але вона не зреагувала. Через малу відстань наїзд попередити не вдалося. Каретою "швидкої допомоги" потерпілу доставили у Мукачівську районну лікарню. Діагноз: відкрита черепно-мозкова травма.

Бувають й гірші наслідки. У ті ж грудневі дні на перегоні Неполоківці-Лужани старшокласник теж раптово з'явився на колії і теж не реагував на звукові сигнали. Травми виявилися смертельними. Ще раніше на перегоні Іваничі-Володимир-Волинський малолітня дитина раптово вибігла на колію перед поїздом. По дорозі в лікарню померла.

— Чи бувають випадки необережного перетину залізничних переїздів? Адже про це, як-то кажуть, писано-переписано.

– І що? Для декого із наших людей така інформація — що порожній звук. Вони чомусь вважають, що біда може трапитися з ким завгодно, тільки не з ними. І найгірше, що нерідко страждають не лише водії, а й пасажири, яких перевозять.

Саме так було на переїзді перегону Мамаївці-Лужани. Перевозячи в приватному автомобілі дитину, водій не переконався у безпечності руху й загинув. Важко травмоване було й однорічне маля.

— Засоби масової інформації дедалі частіше повідомляють про масове захоплення людей, особливо молодих, так званим селфі — фотографуванням в екстремальних місцях. Півбіди, коли такі зйомки відбуваються на землі, але дехто обирає залізничний транспорт: дахи рухомого складу, електро- або тепловозів. Наскільки поширеним є подібне явище?

— Це свого роду "епідемія". Прикладів — більше, аніж достатньо. Ось декілька з них. Вось-микласник однієї з тернопільських шкіл піднявся на дах вагона і був уражений струмом. Інший школяр на станції Обарів, повертаючись з відпочинку на озері із своїми друзями, виліз на дах критого вагона, доторкнувся до контактного дроту. Як наслідок — ураження струмом.

Як не прикро, але подібні факти декого не змушують робити правильні висновки. Думаю, тут своє тверде слово мають сказати педагогічна і батькі-вська громадськість, працівники правоохоронних органів. Спільними силами ми можемо і повинні попереджувати страхітливі випадки.

— Наостанок хотів би попросити Вас нагадати читачам газети основні правила поводження на об'єктах залізничного транспорту.

— Вони досить прості. В узагальненому вигляді сформульовані у "Правилах безпеки громадян на залізничному транспорті України", які затверджені у 1998 році й доповнені у 2007-ому. З цими правилами можна ознайомитися на залізничних вокзалах, у вагонах пасажирських і приміських поїздах.

Особливо звертаємося до дітей з проханням не влаштовувати ігор на залізничних коліях та поблизу них, не їздити на велосипедах по територіях залізничних переїздів, станцій, вокзалів, не вилазити на ферми мостів, світлофори, дахи вагонів та не пролазити попід вагонами, не перебігати колії перед поїздами, не стояти на краю перону або посадкової платформи та не використовувати навушники поблизу колії, тому що такі дії можуть призвести до травмування чи смерті.

Бережіть власне здоров'я та життя!

Розмову вів Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКАХ: профілактичну бесіду з учнями Вербської загальноосвітньої школи проводять працівники залізничної станції Ковель; начальник вокзалу Василь СИЛІВОНЧИК знайомить дітей з роботою підпорядкованого йому колективу.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Наш співрозмовник — начальник станції Ковель Руслан АЛЕКСАНДРУК.

— Руслане Миколайовичу, українські засоби масової інформації дедалі частіше повідомляють про випадки травмування, іноді — із смертельними наслідками людей на залізничному транспорті. У зв'язку з цим хотілося б знати, яка ситуація на Львівській залізниці?

Розмову вів Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 962

Редакційна пошта / Про що повідомляють читачі газети

31.03.2016

Про що повідомляють читачі газети?

Нещодавно в ЗОШ № 1 зібралися ті, кому небайдужа поезія. Всі бажаючі мали змогу взяти участь у літературному флешмобі "Поезія – це завжди неповторність", приуроченому до Всесвітнього дня поезії.

Про проведення заходу повідомила журналістам в листі заступник директора з виховної роботи цього навчального закладу Оксана Мельник.

Ввійти у чарівний світ поезії, як написала нам автор публікації, допомогли Катерина Євдокимова, Олена Рижко, Валерія Корець, Юлія Сухацька, Анастасія Тетерук, Богдана Панасюк, Олена Данилюк – вчитель української мови та літератури.

І справді, з віршами Ліни Костенко ми кохаємо, сумуємо, мріємо і живемо.

Літературна година "Любов і поезія нероздільні" відбулася і в бібліотеці с. Брухович. Про це читачів "Вістей Ковельщини" поінформувала її завідуюча Віра Йоц.

Під час проведення свята поезію Т. Шевченка, Л. Українки, П. Грабовського, П. Гулака-Артемовського читали учні 6-го класу Дарина Андросюк та Ольга Стасюк. А вірші В. Симоненка, В. Сосюри й Д. Павличка майстерно продекламувала Руслана Рихтюк.

З інтимною лірикою волинських письменників Н. Горик, Н. Гуменюк, Є. Назарук, О. Мокроусової, Г. Оліферчук присутніх ознайомили Ольга Войтюк, Валентина Калінчук і Людмила Кухта.

Вірші М. Старицького та І. Франка, покладені на музику, виконали Віра Йоц та Валентина Калінчук.

В селі Доротищі із презентацією книги "Вірші та загадки для малої дитини та її родини" односельчани зустрічали свою землячку Марію Богданович. Цю творчу зустріч організувала директор будинку культури Олена Місюра.

Багато щирих й теплих слів говорили на адресу поетеси голова Ковельської районної ради Андрій Броїло та інші.

На святі творчості дехто із юних та дорослих шанувальників поезії, як написала Валентина Галайчук, отримав від автора в дарунок книгу.

Підготувала

Орися ФІЛІПЧУК.

НА ЗНІМКУ: під час презентації книги Марії Богданович в Доротищі.

Фото з архіву

закладу культури.

Нещодавно в ЗОШ № 1 зібралися ті, кому небайдужа поезія.

Літературна година "Любов і поезія нероздільні" відбулася і в бібліотеці с. Брухович.

В селі Доротищі із презентацією книги "Вірші та загадки для малої дитини та її родини" односельчани зустрічали свою землячку Марію Богданович.

Тарас Шевченко – з нами!

Нещодавно вихователь гуртожитку Ковельського професійного ліцею Валентина Рощук в актовому залі навчального закладу провела виховний вечір до Дня пам'яті Т. Г. Шевченка.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1081

Редакційна пошта / ділитися набутим

25.03.2016

загруженное (5)

Найважче вміння — ділитися набутим

Найважче вміння — ділитися набутим

Фонди історичного музею поповнено

Ковельчани — призери весукраїнського турніру

Наші — в числі перших

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 791

Редакційна пошта / Як "Кобзар" прийшов у мою родину

16.03.2016

Як "Кобзар" прийшов у мою родину

Уже традиційним у міській гімназії стало Шевченківське свято для молодших учнів, які презентують свої "Кобзарики", дослідивши шлях цієї священної для кожного українця книги до домашньої бібліотеки. Більшість гімназистів принесла свій "Кобзар" як сімейну реліквію, однак багато хто розчаровано признався, що не має цієї книги на домашній полиці.

Це святкове дійство покликане спонукати школярів разом з батьками не тільки придбати її, але й спільно читати та вивчати вірші напам'ять. Надзвичайно емоційно, старанно розповідали про домашні "Кобзарі" Юлія Тарасова, Діана Мірчук, Дарина Чорна, Софія Григола, Назар Костюкевич, Назар Товстига, Роман Козел, Захар Лазаревич, Павло Ількевич.

Ми завжди до такого дійства залучаємо бабусь, дідусів, батьків. Цього року до нас приєдналися мами Дарини Чорної, Яни Пархомук, Юлії Тарасової, бабуся Діани Мірчук, які ділилися своїми враженнями від почутого, були подивовані, з яким захопленням, гордістю розповідали учні про свої домашні реліквії. Найбільше всім запам'яталася розповідь учениці 5-А класу Анастасії Цалай, яка повідала, як її тато колись знайшов розірвану книгу в бур'янах, але не полишив "Кобзар" напризволяще, а приніс додому — так з'явилася ця книга в їхній родині.

Ми продемонстрували дітям видання "Кобзаря" 1954 року, яке зберігається у предметному кабінеті як найбільший скарб. Цікавим є те, що учень 5-Б класу Владислав Балак презентував домашній "Кобзар", який був надрукований ще в 1969 р. і передавався від діда до батька, а тепер дістався внукові. Гімназисти утворили спільну колекцію видань "Кобзарів", а Софія Григола прикрасила її рушничком, вишитим руками її бабусі, яку надихнули вірші Т. Шевченка.

Вшановували світового генія Т. Шевченка, читаючи його поезії. Зразок декламування запропонували цьогорічні переможці міського конкурсу юних читців – учні 6-их класів Олександра Саюк та Олег Сметюх. До них долучилися Денис Тищук, Анастасія Черенова, Яна Пархомчук, Анастасія Цалай, Владислав Балак. Пролунали "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий", уривок з поеми "Княжна", "Мені тринадцятий минало", "І виріс я на чужині", "Розрита могила", "Вітер з гаєм розмовляє".

Кожен із учасників святкового дійства отримав солодкий подарунок та був запрошений до колективної світлини (на знімку), до якої долучилися класні керівники Олександра Кондрацька, Тетяна Порхун, учитель української літератури Зоя Приступчук, батьки та бабусі гімназистів.

Свято "Як "Кобзар" прийшов у мою родину" відвідали заступники директора Любов Комашко та Кіра Квятковська, адже воно проводилося в рамках позакласної предметної декади і було присвячене 202-ій річниці з дня народження Т. Шевченка.

Людмила Барановська,

голова гімназійної методичної комісії вчителів-словесників.

Людмила Барановська.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1310

Редакційна пошта / Вдячність медичних працівників

25.02.2016

Вдячність медичних працівників

Основними напрямками роботи закладів охорони здоров'я Ковельщини є профілактика, рання діагностика захворювань; доступність та якісне надання спеціалізованої медичної допомоги, що забезпечить збереження та зміцнення здоров'я населення; задоволення вимог та очікувань пацієнтів.

Забезпечення лікувально-профілактичних закладів новою сучасною медичною апаратурою дає можливість медичним працівникам втілювати найновіші види передових технологій в діагностиці та лікуванні пацієнтів.

Завдяки міському голові О. Кіндеру та депутатам Ковельської міської ради за кошти міського бюджету в 2015 році проведене оновлення та модернізація матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних закладів Ковельського МТМО, зокрема:

придбано електрокардіографи, гастрофіброскоп, електрокоагулятор для зварювання живих тканин, електронейроміограф, ехоенцефалограф, монітори пацієнта, для пологового будинку – апарат штучної вентиляції легень для новонароджених, фетальні монітори, а також інше медичне обладнання;

проведено заміну покрівель стоматологічної поліклініки, поліклініки центральної райлікарні по вул. Незалежності, 122, інформаційно-аналітичного відділу центральної райлікарні, пологового будинку, приміщення харчоблоку центральної райлікарні;

замінено старі вікна на металопластикові в хірургічному корпусі центральної райлікарні та поліклініці ЦРЛ.

Також збулася давня мрія медичних працівників щодо виділення міською радою приміщення колишньої дитячої молочної кухні під службове житло. Після проведеної реконструкції (за кошти міського бюджету) житло отримали 10 медичних працівників з сім'ями, з них 5 молодих спеціалістів – лікарів. Завдяки отриманому житлу зменшиться плинність лікарських кадрів.

Не зупиняючись на досягнутому, медичні працівники з оптимізмом дивляться в майбутній розвиток охорони здоров’я.

Оптимізація ліжкового фонду з підвищенням ефективності його використання, розвиток й удосконалення стаціонарозамінних форм лікування, створення комфортних умов для перебування вагітних, породіль та немовлят – в числі основних завдань керівництва охорони здоров’я Ковельщини на 2016 рік.

І тому тісна співпраця з місцевою владою, розуміння нею проблем сьогоднішнього дня в охороні здоров’я Ковельщини, спонукала депутатів міської ради на черговій сесії в лютому 2016 року виділити додатково кошти на:

v ремонт обсерваційного відділення пологового будинку із заміною вікон та дверей;

v ремонт жіночої консультації пологового будинку;

v утеплення горища двоповерхового приміщення по вул. Грушевського, 52, де розміщені міська амбулаторія загальної практики сімейної медицини з денним стаціонаром, протитуберкульозний, наркологічний та шкірновенерологічний кабінети поліклініки центральної районної лікарні.

Шановний

Олеже Олексійовичу!

За дорученням колективу медичних працівників Ковельщини висловлюємо слова щирої вдячності Вам і депутатам Ковельської міської ради за глибоке розуміння проблем та підтримку охорони здоров’я.

Нехай шана медичних працівників та мешканців Ковельщини і надалі буде Вам подякою за вміння творити добро!

З повагою –

Олег САМЧУК,

головний лікар

Ковельського МТМО.

Сергій Товкач,

голова профкому.

Олег САМЧУК,

головний лікар Ковельського МТМО.

Сергій ТОВКАЧ,

голова профкому.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1030