Редакційна пошта / Перейменування вулиць: “за” і “проти”

22.09.2015

Перейменування вулиць: “за” і “проти”

Турбота про людей чи провокація?

Останнім часом в Ковельській міській раді багато розмов ведеться про перейменування вулиць з метою виконання законодавства України про декомунізацію. Закон безумовно виконувати треба, але в питаннях, що його стосуються.

Володимир МАТВЄЄВ,

депутат Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 612

Редакційна пошта / Шануймося, бо ми — українці

22.09.2015

Шануймося, бо ми — українці!

Шановні земляки!

Хочу знову поділитись думками з приводу виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Мною з цього приводу підготовлено кілька публікацій в газеті "Вісті Ковельщини" (за що я вдячний редакції), в яких я утримувався від нав'язування своєї думки. Хотілося б і сьогодні нав'язування скоротити до мінімуму. Але…

Отож, щодо постаті Ватутіна.

По-перше: давайте не будемо брати до уваги його дій як полководця, військового стратега. Залишимо це на "відкуп" Генеральному штабу, науковцям, працівникам вищих учбових закладів, полководцям, командирам, які можуть дати вичерпну оцінку таким діям.

По-друге: хотілося б перебороти в собі партійні, політичні і релігійні уподобання. Вони, звичайно ж, мають значення і можуть (в силу різних обставин) бути абсолютно протилежними при оцінці тих чи інших дій.

Хочу про Ватутіна М. Ф. і всіх нас поговорити з точки зору моралі.

Отже: хто хотів би, щоб його самого хворого або когось з його батьків, дітей, дідів силоміць в мороз, напівголого заставляли під стволом автомата лізти у крижану воду, замерзати живим, іти на страшну смерть?

Або інше: хто хотів би, щоб його самого під стволом автомата, або когось з його родичів, батьків, дітей, дідів з напівцеглинами в руках або й без них, без зброї направили на укріплені редути, насичені стрілецькою зброєю ворога, іти на вірну свідому смерть?

Як це усвідомити? Не вкладається в голові.

"І день іде, і ніч іде, і голову стиснувши в руки, дивуюся, чому не йде архангел правди і науки" (Т. Шевченко).

Отож, де подівся 500-тисячний загін мужиків (в однієї "там мій милий оре плугом, ну да я, ну да я (народна пісня)… А в іншої чому не оре? В чому її провина і її дітей? Зник із лиця землі годувальник. Загинув. За що? Як? Так "коли ж врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі?" (Т. Шевченко).

Прошу редакцію опублікувати списки бажаючих, які розділяють "мораль" Ватутіна, якщо такі є, котрі б хотіли перенести на себе, на свою родину з честю чи без честі долю (які не могли допомогти ні собі, ні людям) безневинно загиблих (фактично знищених). Чому? Для чого? Тільки тому, що — українці?

А це ж здійснювались в ті буремні роки під проводом "генерала-облави" Ватутіна, коли масово гинули (їх свідомо нищили, калічили) сотні тисяч безневинних "військових" (військовий без зброї — нонсенс). То чи може стояти питання у нормальних людей про цього полководця як про морального авторитета? Звичайно ж, ні. Чи може його ім'я носити вулиця, а в місті Ковелі, зокрема? Давайте разом дамо відповідь на це запитання.

Я передаю редакції та топонімічній комісії міськвиконкому листи, які підписали більше 200 чоловік, котрі заявили про те, що вулиці Ватутіна у м. Ковелі не повинно бути із зрозумілих причин. Я розумію, що можливо, є і інші списки з підписами людей. Але за кого вони поставили свій підпис? За того, хто нищив їх земляків, родичів своїми діями чи бездіяльністю?

Щодо присвоєння конкретним вулицям прізвищ конкретних людей, наших сучасників. Тут потрібно бути дуже відповідальним, а, можливо, цю справу залишити й наступним поколінням. Чому?

Ми з історії знаємо, що був період, коли вулицю називали іменем людини, яка в період війни своїми грудьми закрила отвір дзота. Хто бачив дзоти в Устилузі, Ізові, нехай самі собі пояснить, як це могло бути (розмір отвору 2,5-3 м на 0,8-1 м, з якого строчить кулемет)?

Або, як кілька десятків, безперечно сміливих, майже беззбройних, безневинно загиблих у нерівному бою воїнів, в період війни, могли зупинити полчище ворожих танків і врятувати величезне місто від окупації? Назви цих героїв також носили і носять вулиці й площі. Поясніть собі.

Можна навести приклад прославленої людини, яка з відкритими переломами великої і малої гомілки десяток кілометрів переслідувала злочинців і потім обеззброювала їх. Як?

Інше: як свідомо боєць своїм тілом міг закрити тіло командира від кулі або осколка, швидкість руху яких значно перевершує швидкість руху не тільки людини, але і її думки?

Подібні факти потребують поглибленого компетентного вивчення й аналізу. В іншому випадку можна близьких, рідних, друзів поставити в дуже незручне становище, адже з часом будуть виявлятись все нові і нові обставини, в тому числі істориками-слідопитами.

Також в черговий раз хочу повідомити мешканцям міста, що перейменування вулиць відбувається безкоштовно. Ніхто нікого силоміць не буде, не має права згідно із Законом України заставляти переробляти документи (реєстрація, право власності, печатки тощо — вони діють і будуть діяти). Виконавчий комітет відповідно до його планів має замовляти таблички з назвами вулиць існуючих (яких явно недостатньо) і не існуючих, тобто додаткових коштів для цього не треба абсолютно!

А порядок виконання Закону України наступний: " 6. "… орган місцевого самоврядування у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом… повинен в установленому порядку перейменувати вулиці, провулки, інші об'єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об'єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму… з урахуванням рекомендацій Українського інституту національної пам'яті.

Якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку міською радою в установленому цим Законом порядку не прийняте рішення про перейменування вулиць, провулків, інших об'єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке рішення у формі розпорядження приймається відповідним міським головою у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту.

У разі, якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку… міськими радами в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення про перейменування назв географічних об'єктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке рішення у формі постанови приймається Кабінетом Міністрів України у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту.

У разі, якщо протягом строку, зазначеного в абзаці другому цього пункту, міським головою не прийнято рішення у формі розпорядження про перейменування… вулиць, провулків, таке перейменування здійснюється розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації".

Леонід ПАНЧУК,

депутат Ковельської міської ради.

Шановні земляки!

Отож, щодо постаті Ватутіна.

Леонід ПАНЧУК,

депутат Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1040

Редакційна пошта / Назва вулиці — це символ-"воїн" ідеологічного фронту

22.09.2015

Назва вулиці — це символ-"воїн" ідеологічного фронту

Знову прокинувся вулкан пристрастей довкола проблеми назв вулиць. Під голосною назвою статті "Підстав для зміни назв вулиць немає" лідери окремих громадських організацій виголошують винесену у заголовок тезу ("Вісті Ковельщини", 8 вересня ц. р.).

Прикро і боляче!

Здається, живе людина в Україні. Ступає по споконвічній рідній землі, дихає українським повітрям, споживає оте славнозвісне наше сало, не цурається свого рідного хліба, рухається в просторі національних звичаїв і традицій. Зрештою, ім'я носить українське. І раптом, заявляє про бажання і надалі увіковічнювати імена російських більшовиків-терористів і катів українського народу в назвах ковельських вулиць.

Чи задумуємось ми над тим, що "ім'я" вулиці — це не просто назва, а політичний символ? Цей символ несе в собі виховну місію або заперечує її. Назва має викликати гордість у мешканців міста, а не сором.

Адже зовсім невипадково комуністи безжально руйнували церкви, зносили історичні національні пам'ятники і змінювали назви вулиць. Вони чітко усвідомлювали, що пам'ятка історії, національна назва — то своєрідний борець проти їхнього режиму. Кожен символ — "воїн" на ідеологічному фронті.

Мусимо зрозуміти, що такий комуністичний символ на даному етапі історичного розвитку України — це ворог нашої Незалежності, з яким потрібно боротися так само, як і на фронті. Війна сьогодні точиться не тільки на Сході, але й тут, у Ковелі.

Маємо усвідомити, що більшовицькі та російські "герої" суворови, жукови, перовські, ватутіни та інші на теренах Європи і України залишили кривавий слід, який забуттю не підлягає. Служителі режиму тією чи іншою мірою причетні до репресій, геноциду, нищення українства, братовбивства. Важко собі уявити, що, скажімо, у Варшаві може бути вул. Суворова або Будьонного.

Крокодилячі сльози з приводу того, що на перейменування вулиць потрібні великі кошти, — це фарисейство і блюзнірство. Хтось підрахував, скільки коштує сльоза матері, яка зросила цю землю через розстріляного, замученого голодом сина?

У недалекому 1995-1996 роках ковельчани і влада першими в області перейменували 95 відсотків вулиць Ковеля на українські назви. І легше стало на душі у більшості людей, адже цей факт означав, що Ковель став більш українським, національно свідомим. Німці, поляки, французи, югослави, греки, приїжджаючи до нас в гості, відчували цей дух, проникалися повагою до нас.

Добре, що Леонід Панчук, депутат міськради, і виступив у газеті і переконливо показав, хто є хто у тих назвах-символах.

Не звинувачую і не засуджую нікого. Підписанти живуть стереотипами минулого. Просто хочу у ту заскорузлу, консервативну свідомість кинути зернину прозріння і переконати, що Україна — це безповоротно, що минуле не повернеться і що молоде та юне зело має виростати не на піску минулого, а на родючій європейській основі.

Анатолій СЕМЕНЮК,

Ковельський міський голова

у 1991-1998 р. р.

Прикро і боляче!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Ковельський міський голова у 1991-1998 р. р.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 757

Редакційна пошта / Масштабну програму із допомоги Українській армії загиблого нардепа Ігоря Єремеєва продовжать його колеги

10.09.2015

Масштабну програму із допомоги Українській армії загиблого нардепа Ігоря Єремеєва продовжать його колеги

Саме про це офіційно заявили його партнери та друзі Степан Івахів та Ярослав Москаленко під час відвідування розвідувального підрозділу ЗСУ сектору А, який несе службу на передовій. Напередодні власної трагічної загибелі цей розвідпідрозділ відвідав Ігор Єремеєв. Тоді він терміново відгукнувся на прохання українських бійців, привіз необхідне військове спорядження, оптику та амуніцію. Пообіцяв у вересні привезти ще чергову партію волонтерської допомоги, але не встиг.

Ігор Єремеєв разом із колегами ще у березні 2014 року заснував масштабну програму "Збережи життя солдату". Тепер завдання його колег — її продовжити. Отже, депутати із фракції "Воля народу" Степан Івахів та Ярослав Москаленко придбали і привезли на передову до розвідників все, що було обіцяно Ігорем Єремеєвим під час його останнього візиту. Це велика партія британського осіннього камуфляжу, партія кольорових тепловізорів, тепловізійних прицілів, окулярів нічного бачення тощо.

"Єремеєва часто питали, як довго він буде допомагати українській армії? Він завжди відповідав: до перемоги України над ворогом. Наше завдання із колегами Ігоря зробити все, щоб всі його починання тривали. У рамках ініційованої ним Програми "Збережи життя солдату" за 1,5 року ми разом вже надали волонтерської допомоги ЗСУ та добровольчим батальйонам на суму понад 70 млн. гривень. І програма триватиме до звільнення окупованих територій", — заявляє народний депутат Ярослав Москаленко.

Степан Івахів, багаторічний бізнес-партнер та друг Ігоря Єремеєва підкреслює: "У Ігоря було багато благодійних проектів, вони полягали не тільки в допомозі армії. Багато проектів на Волині, у його 23-му виборчому окрузі. Це і допомога хворим дітям, і програма енергозбереження для соцоб'єктів, і інфраструктурні проекти. Багато сил він докладав до звільнення наших полонених солдат. Допомагав коштами на лікування пораненим бійцям, родинам загиблих. В зоні АТО — також були соціальні проекти. Коли був останній раз у Луганській області — привіз допомогу інтернату для дітей-інвалідів. Люди вірили Ігорю, знали, якщо він пообіцяв — значить зробить. Тож навіть після його загибелі його проекти всі будуть продовжені. Це вже наша справа честі в пам'ять про нього".

Сергій Савчук.

НА ЗНІМКУ: народні депутати України Степан ІВАХІВ та Ярослав МОСКАЛЕНКО з фракції “Воля народу” разом із воїном АТО під час поїздки на передову.

Фото автора.

Сергій САВЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 753

Редакційна пошта / У нас в гостях — Яків Лавренко

10.09.2015

У нас в гостях — Яків Лавренко

Пан Лавренко — член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського, дописувач ряду газет, в тому числі — "Вістей Ковельщини". 14 вересня ц. р. у Якова Яковича — день народження. Вітаючи його з цієї нагоди і бажаючи в подальшому житті миру, добра, милосердя, пропонуємо увазі читачів нові твори нашого земляка.

Горджуся тим, що пережив

Сам собі не співчуваю —

Горджуся віком, що прийшов.

На цім шляху я загубив чимало,

Але багато ще й знайшов.

У випадку діянь підступних

Навчився плакати безслізно.

Коли у чомусь твердо певен —

Стою на своєму залізно.

Відкрите серце мав і маю —

Ввійти до нього дуже просто.

Але безжально й швидко викидаю,

Коли побачу, що то — "короста".

Сучасна українка

Сучасна жінка не палить,

Сучасна жінка не п'є.

З чоловіком своїм не лукавить,

Дітям любов віддає.

Милує і ніжно голубить,

В сиротинці їх не здає.

Неправди й лукавства не любить,

Любов знедоленим віддає.

Не друкує пліток в фейсбуці,

Сміливо іде на війни полігон.

Не боїться відкриттів у науці,

У волонтерстві задає тон.

Якщо потрібно, замінить солдата,

Не побоїться піти в АТО,

Здолає там супостата,

Одягнувши бронежилет, як пальто.

Відвідує смиренно службу Божу у храмі,

Не забуває про свій обов'язок мами.

Тож діткам є з кого приклад брати,

Як Україну рідну захищати.

"Мамо, не лай!.."

(монолог синочка)

Прошу дуже, не кричи.

Я буду добрим і слухняним.

Весь час хочу бути таким -

Допомагати своїй мамі.

Хотів помити посуд нам.

Не хотячи, тарілочку розбив.

Ти накричала. Виправитись хотів.

Я чашку чистенько помив.

Та ненароком на землю упустив,

Аж голівку низенько опустив,

Хочу бути чемним - не вдається.

Тож переживань багато в голові.

Посуд бити вже не буду,

То наперед прошу: пробач мені.

Поговори

зі мною, друже

Поговори зі мною, друже,

У темну ніч, коли лежу без сну.

Розкажи, чим ти недужий,

Я ж розкажу, як я живу.

Як сон вернеться із блукань,

Розмова наша перерветься.

Продовжимо її у снах

Під тихе вітру завивання.

Згадаємо у сні дні спілкування,

Веселі зустрічі і розставання,

Що кудись зникли, як туман —

Зостались спогади, як талісман.

Перебір

Що п'яному збреде до голови,

Не розтлумачить й екстрасенс.

Та вияснять, якої ждать біди,

Навряд чи є сьогодні сенс.

Микола вчора "молотив" дружину,

Сьогодні на руках, як лялечку, носив.

А перед тим два тижні без зупину

Безтямно пив й ногами все "косив".

Забракло волі вчасно зупинитись

Ковтать без ліку гранчаки.

Чого-небудь аби напитись

Й до когось за ніщо вчепитись.

Розганя діток він серед ночі,

Потім тижнями від них

Кудись ховає блудні очі,

Якщо хильнути ще не встиг.

Ось такі бувають "перебої",

Якщо надмір вживать спиртні напої.

Твоя хода

Ідеш розкуто, як Венера.

А я дивлюсь і думаю: мене нема.

Твоя хода - то цілий світ страждань

Для мене. Гірше, як тюрма.

Веселки промінь - ти його не бачиш,

Неначе аура шлях твій осява.

Не вабить він нікого з зрячих.

Я ж зрю його один, як поночі сова.

Не йдеш, а линеш ніби в понадхмар'ї,

Де світло вічне, зчезла ніч.

І розумію: всі надії марні.

Можеш іти - я зникну зараз пріч.

Собі я співчуваю: вельми непоказний,

Творить тобі пісень, на жаль, не

здатний.

Яків ЛАВРЕНКО.

На Волині добре відоме ім'я Якова Яковича Лавренка (на знімку). В минулому — педагог, він нині є активістом громадсько-політичного життя, палким поборником і пропагандистом української національної ідеї. Ним видано декілька цікавих книжок на болючі теми сучасності, ґрунтовно досліджено історію національно-визвольної боротьби на Ковельщині у воєнні і повоєнні роки, відтворено героїчні сторінки біографій учасників цієї боротьби.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 936

Редакційна пошта / Її Батьківщина — Україна

10.09.2015

Її Батьківщина — Україна

Чувякіна Зінаїда Олександрівна — росіянка, але любить Україну, як свою рідну Батьківщину, бо все своє життя прожила в Ковелі. Народилась жінка в м. Юрьєві-Польському Володимирської області. Це за 200 км від Москви у 1927 році в сім’ї службовців. Мати була телефоністкою, а батько — кухарем. На той час в сім’ї було четверо дітей.

Зіна в школі вчилася добре, була активісткою, спортсменкою. Оскільки, на щастя, війна “обійшла” місто, де зростала дівчина, стороною, мала змогу закінчити 10 класів. У вільний час допомагала мамі по господарству та доглядати молодшу сестру.

Батька дівчини з першого дня війни забрали на фронт. Зіна на той час була за 40 км від дому в гостях у їхньої дівчини-квартирантки Дусі. По телефону ( а телефон був єдиний на все село — лише в сільраді) повідомили Зіні, що батька забирають на фронт. Тоді їй було 13 років. Дуся запрягла коней і швидко повезла подругу додому, аби та попрощалася з татом.

Дякувати Богу, батько, пройшовши усю війну, у вересні 1945 року повернувся додому живий і здоровий.

Згодом у сім’ї народилося ще двоє дітей, тож жити стало сутужно. Зіна в той час закінчила 10 класів і поїхала до Москви, де жила її бабуся, аби вступити до педінституту. Успішно склавши екзамени, стала студенткою. Однак провчилась там лише рік.

Повернувшись влітку додому, дівчина почула від матері: "Зінуля, я тобі нічим не можу допомогти, бо ж у хаті ще шестеро дітей, і всі хочуть їсти. Тож переводься на заочне навчання, і їдь до тітки в Україну, у Ковель".

Тітка, на відміну від багатьох інших, жила, не голодуючи, бо ж мала корову, латочку землі. Але задарма у неї ніхто нічого не їв. Вона примушувала племінницю доїти корову, прати, варити їсти. Та молодій дівчині було важко, тож вона попросила дядька, аби той підшукав їй роботу. Чого, мовляв, вона буде дарма їсти тітчин хліб?

Дядько влаштував Зіну на роботу у відділ кадрів на залізницю, бо та мала гарний почерк. Однак, дівчина мріяла про подальше навчання. Із інституту їй надіслали відповідні завдання, щоб вона могла вчитися заочно. Але під час військових дій у Ковелі було вщент зруйновано бібліотеку і не було де взяти відповідну літературу. Отож, з навчанням у інституті довелося розпрощатися.

На залізничному вокзалі в Ковелі працював диспетчером Данило Чувякін, який після демобілізації потрапив у Ковель, оскільки проходив військову службу в залізничних військах. Родом же сам —з Уралу.

Запала йому в душу Зінаїда. Два роки хлопець придивлявся до дівчини, а згодом запропонував одружитися.

На Різдво Зіна повезла Данила, який був сиротою, знайомити зі своїми батьками. На той час харчі були дуже дешеві, тож майбутній зять накупував повний чемодан всілякої смакоти, щоб можна було справити хоч якесь весілля.

Тож відгуляли скромненьке весілля, однак молодят не розписали, оскільки у них була не місцева прописка.

Повернувшись назад у Ковель, Зіна з Данилом розписалися у своєму рідному місті. Зінаїда Олександрівна назавжди запам’ятала той день. У них тоді було лише 5 рублів, на які вони чоловікові купили пачку "Біломору", а їй — шоколадку. Ото й усе "торжество".

Рівно через 9 місяців народилась дочка Люда, а через 5 років — Наташа.

Молодим людям дуже хотілося вчитися. Але 2 дітей не було на кого лишити. Тож згодом Данило вступив у Київський механічний технікум зв’язку, який закінчив з “відзнакою”. Далі — інститут залізничного транспорту.

Зіночці теж хотілося вчитися, але чоловік сказав:"Два інженери в одній хаті не повинно бути". Тож жінка закінчила лише Львівський залізничний технікум.

Зінаїда Олександрівна дуже грамотна жінка, не раз їй доводилося підміняти на роботі навіть начальство. Частенько з чоловіком відвідували різноманітні урочистості, і завжди лише удвох.

Ось уже 16 років, як Зінаїда Олександрівна — вдова. На її життєвому шляху траплялися лише хороші люди. Вона — корінна росіянка, але до українців ставиться приязно і щиро, хоче, аби якнайшвидше закінчилась війна між Росією та Україною. Адже це її дві Батьківщини: перша — звідки вона родом, а друга — де вона проживає й нині.

Зінаїда Олександіврна щиро вірить, що Україна буде квітучою і єдиною.

Галина Оліферчук.

НА ЗНІМКУ: Зінаїда ЧУВЯКІНА.

Фото з сімейного архіву.

Галина ОЛЫФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 787

Редакційна пошта / Світ добра Раїси Марчук

10.09.2015

Світ добра Раїси Марчук

Цю миловидну, енергійну і добру душею жінку знають жителі Ковельщини. Вона з 1998 року очолює асоціацію "Особлива дитина", перед тим 15 літ працювала вихователем дитячого садочка на залізниці. Очевидно, саме тому діти — і свої, і чужі є головною турботою пані Раїси. Про них вона піклується повсякчас, для них організовує цікаві заходи, заручаючись підтримкою спонсорів і меценатів.

А ще у Раїси Марчук є захоплення, якому вона віддає свій вільний час, якого у жінки не так вже й багато. Це — поезія і проза. Наша землячка видала декілька збірок своїх творів. Нещодавно, завітавши до редакції нашої газети, ознайомила журналістів із новим доробком. Це — декілька віршів, невелика стаття-роздуми, а також фотосвітлини, автором яких вона є.

Пропонуємо читачам добірку робіт Раїси Марчук. Для тих, хто захоче допомогти асоціації "Особлива дитина" і особисто її голові, повідомляємо контактні телефони: 050-50-600-38 або 096-13-518-63.

О, скільки трагедій,

бездушності, сліз

На нашій планеті буває!

Там хтось не порадив, не

підтримав, як слід,

Коли нам так скрутно буває.

Коли щось стається, то плачуть

усі.

"Чому так сталось?" — питаєм.

А тому, скажу я відверто усім:

Поради ми рідко сприймаєм.

Слід досвід чужий уважно

вивчати,

Всі Божі правила завжди

пам'ятати,

Радіти життю, не звертати

уваги на зло,

Щоб зернам любові зростати.

Дуже часто, зібравшись в колективі або стоячи на зупинці, можемо почути думки: "Чому багаті люди, в тому числі і Президент, не віддають людям своїх мільйонів?". Я ніколи цьому не дивуюся, бо ми так виховані, таке отримали навчання.

Ще з давнини були багаті і бідні, скупі та щирі, бездушні та милосердні.

Огляніться довкола і переконаєтеся, що у кожного — своя доля. Кому щастить в житті, комусь ні. Але ми повинні цінувати те, що маємо.

Американський письменник Генрі Торро сказав: єдине вбрання, що не зношується, — доброта. І це дійсно так. Загальновідомими є слова, що краса врятує світ. На мою думку, це — великий обман, бо врятувати світ можуть тільки доброта, милосердя, повага один до одного.

Наші артисти іноді не знають, що ще вдягнути, нахабно демонструють свої прикраси, маєтки, створюють кліпи, які негативно впливають на молоде покоління. Де їх порядність? За Божий дар — вміння гарно співати — вони наживають добро за 5 років більше у 100 разів за вчительку, яка й за все своє життя того не заробить.

Щоб жити в злагоді та мирі, потрібно навчати своїх дітей підтримувати теплі родинні стосунки, дружити з сусідами, знаходити слова підтримки для людей, що цього потребують, уміти дарувати любов, а не лише вимагати уваги інших.

Як жаль, що ми не завжди вміємо чекати, вірити, любити. Адже в житті нічого легко не дається: ні хороші знання, ні улюблена робота, ні справжні друзі. Все приходить з роками в результаті важкої праці.

Ми повинні навчитися радіти кожній прожитій днині, кожній годині, дякувати Богу за подароване життя, за друзів. Щастя Вам усім і добра!

Вгорі — деякі з фоторобіт Раїси Марчук, яка вміє радіти життю, робити добро людям. Нехай же їй за все це віддячить Господь!

Підготував Іван Ковельський.

Підготував Іван КОВЕЛЬСЬКИЙ.

Коментарів до новини: 7
Переглядів новини: 1008

Редакційна пошта / Ознаки часу

08.09.2015

Ознаки часу

Перший дзвоник — неповторне, хвилююче свято знань, яке має свої ознаки часу. Це — хвилина мовчання і квіти Героям, які віддали своє життя за Україну. Це — шкільний майдан, заквітчаний різнобарвними українськими вишиванками. Це — урочисте внесення прапорів гімназії (школи) та України як утвердження символів патріотизму, культу знань і відповідальності.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Перший дзвоник — неповторне, хвилююче свято знань, яке має свої ознаки часу. Це — хвилина мовчання і квіти Героям, які віддали своє життя за Україну. Це — шкільний майдан, заквітчаний різнобарвними українськими вишиванками. Це — урочисте внесення прапорів гімназії (школи) та України як утвердження символів патріотизму, культу знань і відповідальності.

Погодься, шановний читачу, що у тих вишиванках, хвилинні мовчання, у вітаннях виступаючих відчувається, як внутрішня суть української душі впевнено заявляє про себе у зовнішніх проявах.

І ще невеличке спостереження біля шкільного майдану. Скромно одягнена молода мама з дитям, а на візку — синьо-жовтий прапорець. Зворушливо!

Можливо, повільно, але впевнено формується українська ідентичність. І слава Богу!

Та повернемося до урочистостей в ковельські гімназії. Як завжди, оптимістичний тон святу задала Олена Вальчук, директор гімназії. Сьогодні педколективу є чим гордитися. Як уже повідомлялося, гімназія міста Ковеля увійшла в сто найкращих в Україні і відзначена подякою Міністра освіти та науки Сергія Квіта. Грамоту вручив сам Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк.

Віват переможцям!

Інша подяка ще більш зворушлива. Вона — від бійців АТО із передової фронту. Діти, батьки та вчителі взяли участь у волонтерській акції — і це теж прояв патріотизму не на словах, а в конкретних справах.

…Хвилюється урочиста лінійка. Завмирає майдан під час виконання Гімну України. Вслухається у слова виступаючих гостей.

На святі присутні новопризначений заступник міського голови Андрій Товстига та представник управління міської освіти Тетяна Пархомчук.

Андрій Товстига зворушливо каже мені: "Є щось магічне в цьому святі. Заходжу в школу, і серце завмирає. Здається, що знову зайду у свій клас і сяду за парту. А скільки ж то пройшло від того часу?".

Подібно міркує і Тетяна Пархомчук: "Зайшла і відчуваю ті неповторні аромати класу, фойє, урочистої лінійки, навіть їдальні. Повертаюся у те незабутнє, юне минуле".

І у мене серце завмирає. Дарма, що сріблом вкрилась голова. Он онук Павло, немов пір'їнку, несе першокласницю на руках. А та дзвоником обдаровує присутніх неповторною мелодією, яка кличе у Країну Знань.

Не можна оминути й інші приємні миті. Почесними грамотами нагороджені Людмила Барановська, Неля Велимчаниця, Вікторія Гарбар. Почесні грамоти за участь у міжнародній конференції "Європа — виклик та сучасні реалії" отримують Олена Вальчук, Руслана Козачук, Андрій Яновець, Юлія Синьчук та Людмила Барановська.

Свято вдалось! Тож вчителям, батькам та учням, цій могутній "трійці", об'єднаній одним бажанням: вивчити, виховати і випустити в політ гідну України молоду людину — успіхів у відповідальній місії.

l

Гімназіє! Ти — незвичайная школа.

Ти — найкраща! Ти — у серці моїм.

Відлітають у вирій змужнілі

соколи,

Соколята злітаються в світлий твій

дім.

Зупинись, хто приходить уперше

В храм науки. Вклонись до землі!

Кожного з вас тут історія

вершиться,

Відходять із гавані вдаль кораблі.

Капітани майбутні, осягайте науки.

Ви — надія, опора, основа буття.

Лине клятвою гімн — переможнії

звуки.

Хвилюється серце. Вперед, з

завзяттям!

Так, не просто сьогодні країні.

Не стихають бої, йде смертельна

війна.

Схід палає вогнем, та вчувається

нині

Клич надії і волі, і Героя слова:

— Гімназисте, послухай солдата.

Я ступаю під кулі заради життя,

За мир в твоїй хаті, за маму і брата,

За щасливе і гідне твоє майбуття.

Педагоги та учні, гімназійна

родино,

Дзвенить перший дзвінок —

незбагненная мить.

В нім — мелодія долі. Любіть

Україну…

Нехай грім і негода — усім серцем

любіть!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 922

Редакційна пошта / День села у Любитові

08.09.2015

День села у Любитові

Так вже співпало, що 19 серпня любитівцям пощастило відзначати подвійне свято: Спаса та День села, приурочене до Дня Незалежності України.

Цьогоріч урочисті заходи розпочались після богослужіння у Свято-Покровському храмі. Впродовж дня на центральній площі села поблизу будинку культури виросло дитяче містечко, де із задоволенням гуляли батьки та забавляли свою малечу, яка розважалась “на повну”: стрибала та спускалася із надувних гірок, каталась на казковому потязі й машинках. Звичайно, не обійшлося й без торгівлі різноманітними смаколиками.

В цей же час на стадіоні жваво проходили спортивні змагання між спортсменами різних поколінь. Після чого на всіх жителів та гостей села чекала смачна винагорода й найголовніша страва дня – справжнісінький козацький куліш.

Також у будинку культури відбувся святковий концерт, на який прибули гості: голова районної ради Ігор Верчук, керівник апарату Ковельської РДА Степан Топольський, директор центру зайнятості Олена Комісарук-Марчак.

Перш за все, хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих Героїв АТО та усіх борців за Незалежність нашої України. На знак глибокої шани та вдячності їм до Обеліска Слави були покладені квіти.

Продовжили урочистість виступи-вітання сільського голови Віктора Павлова, Степана Топольського та Ігоря Верчука. Останній вручив подяки депутатам районної ради Ользі Рудик та Віті Чуль.

Крім того, ведучі вечора згадали поіменно усіх односельчан-захисників, які у різні часи виконували свої військові обов’язки. Це, звичайно, й учасники Другої світової війни, й Герої АТО, й воїни-”афганці”.

Та не лише трагічними подіями багата історія нашого села — вона така ж щедра на добрих та щирих людей, які так чи інакше своєю сумлінною працею зробили значний внесок у розвиток села та країни в цілому.

Тож слова вдячності прозвучали також на адресу ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи, земляків-орденоносців, наших мам-героїнь, працівників соціального обслуговування, місцевого самоврядування та культури, поштового відділення та зв’язку, лісового господарства та залізничного транспорту й інших.

На їх честь та з нагоди свята для всіх учасників заходу лунали найщиріші побажання, поетичні та музичні дарунки у виконанні аматорів художньої самодіяльності.

Увазі всіх присутніх було представлено виставку вишитих рушників та картин, виробів із бісеру та інших найрізноманітніших матеріалів.

Юлія ВОЙТЮК,

бібліотекар с. Любитова.

Цьогоріч урочисті заходи розпочались після богослужіння у Свято-Покровському храмі.

Юлія ВОЙТЮК,

бібліотекар с. Любитова.

Моя земля, велична і свята!

З нагоди Дня Незалежності України та Дня Державного Прапора в будинку культури Старих Кошар відбувся тематичний захід.

Запрошених учасників АТО, їхні сім'ї та всіх присутніх привітали ведучі програми — Яна Клімашевська та Олександр Левчук.

Ганна ЛИС,

директор будинку культури села Старих Кошар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 982

Редакційна пошта / З творчим підходом

08.09.2015 Зінчук Вікторія Петрівна

З творчим підходом
Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.
Конференція розпочалася звітною інформацією начальника відділу освіти райдержадміністрації Романа Кульцмана про підсумки роботи освітньої галузі району у 2014 - 2015 навчальному році та пріоритетні напрямки розвитку на 2015 - 2016 навчальний рік.
Після обговорення доповіді голова райдержадміністрації Віктор Козак та голова районної ради Ігор Верчук привітали присутніх у залі з початком нового навчального року та вручили кращим працівникам освіти Почесні грамоти та подяки обласного і районного рівнів.
За результатами серпневої педагогічної конференції була ухвалена резолюція та визначено комплекс заходів на 2015 - 2016 навчальний рік.
Про особливості нового навчального року ми попросили розповісти начальника відділу освіти райдержадміністрації Романа Кульцмана.
Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.Конференція розпочалася звітною інформацією начальника відділу освіти райдержадміністрації Романа Кульцмана про підсумки роботи освітньої галузі району у 2014 - 2015 навчальному році та пріоритетні напрямки розвитку на 2015 - 2016 навчальний рік.
Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.

Конференція розпочалася звітною інформацією начальника відділу освіти райдержадміністрації Романа Кульцмана про підсумки роботи освітньої галузі району у 2014 - 2015 навчальному році та пріоритетні напрямки розвитку на 2015 - 2016 навчальний рік.

Після обговорення доповіді голова райдержадміністрації Віктор Козак та голова районної ради Ігор Верчук привітали присутніх у залі з початком нового навчального року та вручили кращим працівникам освіти Почесні грамоти та подяки обласного і районного рівнів.

За результатами серпневої педагогічної конференції була ухвалена резолюція та визначено комплекс заходів на 2015 - 2016 навчальний рік.

Про особливості нового навчального року ми попросили розповісти начальника відділу освіти райдержадміністрації Романа Кульцмана.

З творчим підходом

Напередодні початку нового навчального року в сесійній залі Будинку рад відбулася районна серпнева конференція педагогічних працівників Ковельщини. У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, методист управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Володимир Матвіюк, директори та вчителі загальноосвітніх навчальних закладів району, завідувачі дошкільними навчальними закладами, працівники освіти та представники батьківської громадськості.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 918